Нейроциркуляторна дистонія за кардіальним типом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Індивідуальне науково-дослідне завдання на тему:

«Нейроциркуляторна дистонія за кардіальним типом»

Луцьк - 2014

Вступ

У наші дні люди страждають від найрізноманітніших вад серцево-судинної системи. Деякі з них можна охарактеризувати буквально двома-трьома словами, а інші ж вимагають тривалої і докладної розповіді. Нейроциркуляторна дистонія відноситься якраз до числа таких захворювань. Описати її в декількох реченнях не вийде, оскільки в такому випадку будь-який опис буде неточним і недостатньою повним. Пов'язано це з тим, що при діагнозі нейроциркуляторна дистонія симптоми патології містять риси багатьох інших хвороб.

По суті, це сума всіх несприятливих змін, що існують у природі, яскравий приклад поширених розладів організму. Щоб переконатися в справедливості цих слів, досить познайомитися з думкою самих хворих. Більшість з них стверджують, що при нейроциркуляторній дистонії болить абсолютно все. Тобто, навіть якщо людина відчуває сильні болі в області серця, але не відчуває інших несприятливих змін, то це зовсім не означає, що у нього розвивається саме нейроциркуляторна дистонія. Ключова характерна особливість даного захворювання - різноманіття проявів.

У загальному випадку, під нейроциркуляторною дистонією розуміється варіант розвитку вегетативно-судинної дисфункції. Найчастіше патологія вражає молодих людей, у яких в результаті виявляються різні порушення серцево-судинної системи. Той факт, що нейроциркуляторна дистонія частіше діагностується у молодих людей, пояснюється тим, що у юного покоління спостерігається неузгодженість фізичного розвитку і повільне становлення нейроендокринної системи.

Що стосується причин захворювання, то до їх числа відносяться: інтоксикації, гострі та хронічні інфекції, перевтома, регулярні недосипання, неправильний режим харчування, фізичні перевантаження, часта зміна статевих партнерів і стреси. Крім того, у деяких хворих нейроциркуляторною дистонією проявляється під впливом поганої спадковості.

1. Загальне поняття про нейроциркуляторну дистонію

Нейроциркуляторна дистонія (НЦД) -- поліетіологічне захворювання, основними ознаками якого є нестійкість пульсу й AT, кардіалгія, дихальний дискомфорт, вегетативні й психоемоційні розлади, порушення судинного й м'язового тонусу, низька толерантність до фізичних навантажень і стресових ситуацій при доброякісності перебігу й сприятливому прогнозі для життя.

Термін "нейроциркуляторна дистонія" запропонований М.М. Савицьким (1948) і Г.Ф. Лангом (1950) [3].

1.1 Епідеміологія НЦД

Нейроциркуляторна дистонія є одним із найпоширеніших захворювань. З ним особливо часто доводиться стикатися лікарям загальної практики, кардіологам, неврологам.

Серед хворих терапевтичного й кардіологічного профілів, за даними різних авторів, ця патологія виявляється в 30--50% випадків.

Захворювання зустрічається в будь-якому віці, але найчастіше в молодому, переважно в жінок, які хворіють у 2--3 рази частіше, ніж чоловіки [5].

1.2 Етіологія НЦД

нейроциркуляторний дистонія дихальний вегетативний

Єдиної причини нейроциркуляторної дистонії не встановлено. Щодо виникнення функціональних змін з боку серцево-судинної і нервової систем є різні точки зору.

Відповідно до однієї з них, у виникненні захворювання мають значення різні чинники, що впливають на центральну нервову систему і призводять до психічної астенізації: перевтомлення, негативні емоції, стреси, порушення сну. Справляють вплив хронічна інтоксикація, шкідливі професійні впливи, ендокринна дисфункція, вогнища гострої і хронічної інфекції, вагітність, а також тривала гіпокінезія, нераціональний режим роботи й харчування на тлі спадкової схильності. Захворювання вважають поліетіологічним, виділяють його безпосередні причини і такі, що створюють умови для розвитку захворювання.

На думку іншої групи вчених, основною причиною нейроциркуляторної дистонії є спадково зумовлена неповноцінність апарату, що регулює судинний тонус. Такі чинники, як стресові ситуації, травми, інфекції, інтоксикація, створюють лише умови для прояву цього дефекту. Так, імовірність виникнення нейроциркуляторної дистонії у кревних родичів хворого становить 15--25%. Є дані про аутосомно-домінантний тип успадкування панічних атак і його зв'язок з локусом Q22 на 16-й хромосомі [1].

2. Патогенез НЦД

При своїй поліетіологічності нейроциркуляторна дистонія характеризується єдиним патогенезом -- порушенням регуляції системи кровообігу. Розрізняють порушення регуляції, що закріплюються на рівні кори великого мозку, його глибинних структур (ретикулярної формації, лімбічної або гіпоталамо-гіпофізарної системи), а також вегетосудинні розлади, що проявляються дисфункцією симпатико-адреналової і холінергічної систем і зміною чутливості периферійних рецепторів. Великого значення в патогенезі нейроциркуляторної дистонії надають функціональним порушенням у системі гіпоталамус -- гіпофіз -- надниркові залози з формуванням або симпатичної домінанти, або гіперреактивності холінергічної системи. На функцію серця значно впливають також вісцеро-кардіальні рефлекторні механізми. Зміна роботи серця спостерігається в разі подразнення рецепторів судин багатьох внутрішніх органів.

Розлади регуляції проявляються порушенням гомеостазу -- множинними змінами гормональних і медіаторних систем, водно-електролітного, вуглеводного обміну й КОС. У міокарді активізуються біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, кініни та ін.), які призводять до порушення метаболізму й розвитку дистрофії.

Такі розлади нейрогуморальної регуляції можуть виникати в осіб після інфекційних хвороб, оперативних втручань, пологів, а також будь-якої тривалої гіпокінезії, що особливо яскраво виявляється в період реконвалесценції, коли розширюється руховий режим. У деяких хворих ця патологічна реакція апарату кровообігу закріплюється попри припинення дії пускового механізму. Патогенетичні механізми, що сформувалися в такий спосіб, набувають автономності, і захворювання стає самостійним. Тісний взаємозв'язок усіх відділів нервової системи зумовлює строкатість клінічних симптомів й утрудняє визначення рівня "первинної поломки" [2].

3. Клініка НЦД

Невідповідність між вираженістю скарг і мізерністю змін, виявлених під час об'єктивного дослідження, вважається типовою для нейроциркуляторної дистонії. Вважають, що у хворих із нейроциркуляторною дистонією у період загострення виникає до 26 різних симптомів і синдромів.

Виділяють такі найхарактерніші й найчастіші клінічні синдроми:

-- кардіалгічний;

-- гіперкінетичний;

-- розлади серцевого ритму й автоматизму;

-- синдром змін і лабільності AT;

-- респіраторний (синдром дихальних порушень);

-- вегетативних розладів;

-- вегетосудинних кризів;

-- астеноневротичний.

3.1 Кардіалгічний синдром

Найчастіше хворі (до 98%) скаржаться на біль або неприємні відчуття в ділянці серця. Кардіалгія при нейроциркуляторній дистонії має характерні риси. Біль найчастіше локалізується в передкардіальній ділянці, частіше над верхівкою серця, ниючий або колький, не іррадіює.

Іноді це скоріше неприємні відчуття або почуття дискомфорту. Тривалість болю різна -- від кількох секунд до кількох годин. Біль виникає пере­важно в стані спокою. Він часто з'являється при хвилюванні або фізичному напруженні, слабшаючи або повністю зникаючи під час руху.

Больовий синдром зазвичай минає самостійно або припиняється після вживання валокордину, настоянки або таблеток валеріани, валідолу, новопаситу. Однак зрідка біль може нагадувати стенокардію напруження або спокою.

3.2 Гіперкінетичний синдром

Установлено, що для хворих із нейроциркуляторною дистонією характерне істотне збільшення ХОК (хвилинного об'єму крові), переважно за рахунок ударного. Одночасно ЗПСО (загальний периферичний судинний опір) значно знижується. Такі зміни системної гемодинаміки відповідають гіперкінетичному типу циркуляції і призводять до збільшення роботи й потужності скорочення лівого шлуночка.

Один із головних клінічних проявів гіперкінетичного синдрому -- це скарги на серцебиття, що не завжди супроводжується збільшенням ЧСС під час об'єктивного дослідження. Хворі часто відзначають також "поштовхи" в ділянці серця, пульсацію судин шиї або голови, "завмирання", "провалювання", "зупинку" серця. Усі ці симптоми важко переносяться, однак так само, як і відчуття нестачі повітря, минають під час фізичного напруження. ЧСС коливається від 80 до 130 за 1 хв. Пульс частішає при хвилюванні, зміні положення тіла, гіпервентиляції, у положенні стоячи. Відчуття "завмирання" і "зупинки" серця часто пов'язані зі шлуночковою екстрасистолією. Особливістю цих екстрасистол є те, що вони з'являються в стані спокою, частіше наприкінці робочого дня, після фізичного навантаження (а не на висоті навантаження, як при стенокардії), при емоційних стресах. Фізичне навантаження призводить до зменшення частоти екстрасистол або до повного зникнення їх. Під час огляду межі серця не змінені, тони звучні. Часто вислуховується "невинний" систолічний шум над верхівкою. Фібриляція передсердь і клініка серцевої недостатності у хворих із нейроциркуляторною дистонією не спостерігаються.

3.3 Синдром змін і лабільності AT

До важливих ознак нейроциркуляторної дистонії належать транзиторне підвищення AT і його надзвичайна лабільність. У більшості випадків AT підвищується до рівня 140/90 мм рт. ст., рідше -- вище і спонтанно нормалізується протягом короткого часу (кількох годин). За наявності цих симптомів встановлюють діагноз гіпертензивного варіанта нейроциркуляторної дистонії.

У деяких хворих виявляється схильність до зниженого AT, що прийнято позначати як гіпотензивний варіант нейроциркуляторної дистонії. Особливістю такої реакції AT є нормальні цифри AT в стані спокою та зниження їх при навантаженні та унаслідок несприятливого впливу зовнішніх (переважно метеорологічних) чинників. У розвитку цих порушень у хворих із нейроциркуляторною дистонією більше значення має зниження тонусу периферійних вен, що призводить до депонування в них крові й зменшення повернення венозної крові до серця. Зниження AT, як і підвищення його при гіпертензивному варіанті нейроциркуляторної дистонії, супроводжується проявами вегетативної дисфункції і минає самостійно.

3.4 Синдром дихальних порушень

Спостерігається часто -- у понад 85% випадків. Хоча більшість хворих оцінюють свої відчуття як задишку, під час детального розпитування виявляють, що це скоріше відчуття невдоволеності диханням як під час фізичного навантаження, так і в стані спокою. Часто хворі говорять про відчуття нестачі повітря, ядуху, неможливість зробити глибокий вдих. У процесі огляду визначається часте поверхневе дихання, що в стані спокою, під час розповіді про своє захворювання переривається глибоким диханням ("тужливе дихання"). При перкусії легень визначають ясний перкуторний звук без хрипів. При дослідженні функції зовнішнього дихання реєструють ознаки гіпервентиляції.

3.5 Вегетативні розлади

Характерні для хворих із нейроциркуляторною дистонією вегетативні розлади проявляються скаргами на підвищену пітливість, відчуття ознобу. Часом бувають тривалі періоди субфебрильної температури, причому характерна монотонна температурна крива без істотних коливань температури тіла в ранкові й вечірні години. При цьому змін у клінічному аналізі крові не спостерігають, біохімічні дослідження не виявляють ознак запалення. У більшості хворих із нейроциркуляторною дистонією відзначається виражена метеорологічна залежність.

3.6 Набряки

Нерідко у хворих з'являються набряки обличчя та кистей рук уранці і ніг -- увечері, причиною яких є розлади мікроциркуляції. Під час клінічного обстеження виявляють акроціаноз, похолодання кінцівок, мармуровість шкіри, пітливість долонь, стоп і ділянки пахвових ямок.

3.7 Астеноневротичний синдром

Проявляється слабкістю, підвищеною втомлюваністю. Характерна фіксація уваги на власних відчуттях, тривожність, занепокоєння, дратівливість, порушення сну, кардіофобія. У деяких хворих відзначається зниження фізичної працездатності [6].

4. Ускладнення НЦД

Часто ускладненнями нейроциркуляторної дистонії є вегетативні кризи, які спостерігаються у 64% хворих.

4.1.1 Симпатико-адреналовий криз

Нападу передують психоемоційне перенапруження, перевтомлення, зміна погодних умов, почуття страху, туги, наближення смерті. Характерний різкий головний біль, відчуття здавлення грудної клітки, нестачі повітря, нестримне тремтіння, що супроводжується різким ознобом і відчуттям похолодання кінцівок. AT підвищується до 200/100 мм рт. ст. Відзначаються тахікардія, екстрасистолія. Під час клінічного дослідження крові в деяких хворих визначається лейкоцитоз до 9--9,5 * 106/л, на ЕКГ -- загострення зубця Р, іноді зниження сегмента 5Т(але не більше ніж на 2 мм). Тривалість нападу, який закінчується значним сечовиділенням, зазвичай ста­новить 1,5--2 год.

4.1.2 Вагоінсулярний криз

Перебігає при нейроциркуляторній дистонії за гіпертонічним типом. Для нього характерні загальмованість, різке запаморочення, загальна слабкість, пітливість, гіподинамія, посилення перистальтики, пронос. Об'єктивно відзначають виражену брадикардію, зниження систолічного тиску до 90--80 мм рт. ст. На ЕКГ -- брадикардія, подовження інтерва­лу P--Q до 0,22 с, укорочення інтервалу Q--T, збільшення амплітуди зубця Т у відведенні V2, депресія сегмента ST косовисхідного характеру, але не більше ніж на 1 мм. Тривалість нападу -- 3--4 год, розбитість і слабкість зберігаються близько 3 днів.

4.1.3 Змішаний криз

Поєднує симптоми симпатико-адреналового й вагоінсулярного кризів [щось із нервових хвороб].

4.2 Групи кризів

За тяжкістю перебігу кризи поділяють на 3 групи:

— легкий криз -- з переважанням моносимптоматики, вираженими вегетативними порушеннями тривалістю 10--15 хв;

— криз середньої тяжкості -- з полісимптоматикою, вегетативними порушеннями тривалістю від 10--20 хв до 1 год з вираженою післякризовою астенією протягом 24--36 год;

— тяжкий криз -- полісимптомний криз з тяжкими вегетативними розладами, гіперкінезами, судомами, післякризовою астенією протягом кількох днів [3].

5. Лікування

У разі НЦД кардіального типу застосовують ліки седативної (заспокійливої) дії, наприклад, препарати валеріани (корвалол, корвалдин, корвалтаб), глухої кропиви, глоду, пасифлори (новопасит), валідол тощо.

За появи поодиноких екстрасистол корисним може бути вживання аспаркаму, в якому є солі калію і магнію. У разі брадикардії (сповільнений ритм серця - до 50 і менше скорочень за хвилину) застосовують ліки, в склад яких входять настоянки красавки (валокордин, краплі Зеленіна).

За нестійкої тахікардії можуть дати ефект седативні засоби - корвалол, корвалдин, за тахікардії лікар може призначити препарати серцевих глікозидів.

Для лікування НЦД гіпотензивного типу корисними можуть бути:

1) рідкий екстракт елеутерококу по 20-30 крапель 3 рази на день до їди;

2) кардіамін по 10-15 крапель 3 рази на день до їди, особливо в дні, коли очікуються перепади атмосферного тиску;

3) настоянка родіоли рожевої по 10-20 крапель перед сніданком і перед обідом;

4) настоянка лимоннику по 20-30 крапель перед сніданком і обідом;

5) настоянка аралії маньчжурської по 30-40 крапель перед сніданком і обідом;

6) регулярне вживання міцно завареного зеленого чаю (настоювати не більш як 3 хв);

7) контрастний душ.

У разі НЦД гіпертензивного типу призначають настоянку глоду з настоянкою глухої кропиви по 25 крапель 3 рази на день до їди; або медпрепарат кратал (глід, глуха кропива й амінокислота таурин) по 1 таблетці 3 рази на день.

Якщо гіпертензія супроводжується тахікардією, призначають b-адреноблокатори в малих дозах (анаприлін, атенолол, метапролол тощо).

Якщо НЦД змішаного типу, проводять симптоматичне лікування залежно від проявів вегетосудинної дистонії. Виражена дратівливість, часті психоемоційні напруження, порушення сну - можуть стати в пригоді такі аптечні медпрапарати, як седавіт або гліцисед [1].

Висновок

Вегетосудинна дистонія (ВСД) - діагноз, який сьогодні ставлять чи не кожному другому пацієнту і який є причиною поганого самопочуття мільйонів людей на Землі. До проявів ВСД належать функціональні за своєю суттю вегетативно-судинні розлади (дисфункції), спричинені порушенням нейрогуморальної регуляції вегетативних функцій в організмі. Ці функціональні розлади часто спостерігаються за гіподинамії, ендокринної дисгармонії в юнацькому і клімактеричному періодах, а також у разі неврозоподібних станів, пов'язаних з нервово-психічною, або фізичною перевтомою, особливо після перенесених інфекцій чи під час хронічних інтоксикацій.

У таких людей можуть з'явитись підвищена втома, дратівливість, порушення сну, неприємні відчуття в різних ділянках тіла, приміром, мерзлякуватість кистей чи стоп, відчуття приливів жару чи холоду, загальна чи місцева пітливість, пароксизмальна тахікардія тощо.

За характером проявів виділяють чотири типи НЦД: кардіальний, гіпотензивний, гіпертензивний і змішаний.

Кардіальний тип НЦД характеризується відсутністю відхилень від норми артеріального тиску (АТ), скаргами на серцебиття, періодичний ниючий біль чи поколювання в ділянці серця, інколи перебої в роботі серця, підвищеною дратівливістю тощо. Електрокардіограма серця може показувати зміни функціонального характеру, тенденції до тахікардії, інколи передсердні електросистоли, які вказують на підвищену збудливість міокарда (серцевого м'яза). Прояви цього типу раніше позначали терміном "невроз серця", що теж вказує на їх функціональний характер.

Гіпотензивний тип НЦД проявляється низьким АТ (нижче 100 мм рт. ст.). Найчастіші скарги: м'язова слабкість, головний біль, мерзлякуватість кистей і стоп, сонливість, запаморочення, особливо в разі переходу з лежачого (горизонтального) положення у вертикальне. У хворих часто відзначається підвищена чутливість до перепадів атмосферного тиску, змін погоди. Більшість з них високі й худорляві (астеніки), шкіра бліда, кисті рук холодні, долоні вологі.

Гіпертензивний тип НЦД характеризується періодичним невеликим підвищенням артеріального тиску. Таке підвищення АТ майже в половини осіб не поєднується зі змінами в самопочутті і частіше виявляється вперше під час медичного огляду. У деяких випадках супроводжується скаргами на головний біль, підвищену втомлюваність, дратівливість, поганий сон.

Змішаний тип НЦД: прояви кардіального типу поєднуються з проявами гіпотензивного або гіпертензивного типу.

Список використаних джерел

1. Диагностика внутренних болезней: учебник / За ред. Б.С.Шкляра. - К.: «Вища школа», 1971. - 516 с.

2. Нервові і психічні хвороби: підручник для студ. мед. училищ / За ред. З.М. Драчової; Пер. з рос. - К.: Вища школа, 1993. - 269 с.

3. Нервові хвороби:підручник / За ред. С.М.Віничука. - К.: «Здоров'я», 2001. - 792 с.

4. Патологічна анатомія: підручник / Пер. з російської мови 4-го вид., стереотипне вид. - Х.: Факт, 1999. - 864 с.

5. Патологічна фізіологія:підручник / За ред. М.Н.Зайко, Ю.В.Биць, О.В.Атаман та ін. - К.: «Вища школа», 1995. - 615 с.

6. Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими. / За ред. А.В.Єпішина. - Тернопіль: «Укрмедкнига», 2001. - 767 с.

Размещено на Allbest.ru