Фармакотерапевтична ефективність бронхолітичних засобів у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень

Важку для корекції гіпоксемію діагностували у 12 хворих на ХОЗЛ з хронічною легеневою недостатністю ІІ-ІІІ ступеня на фоні загострення хронічного обтруктивного бронхіту, ускладненого емфіземою легень. Загострення було обумовлене приєднанням супутнього вірусного захворювання. Загальний стан хворих оцінювали як важкий (9 осіб), або вкрай важкий (3 особи). У хворих цієї групи були найгірші та найнижчі значення всіх досліджуваних показників. Важка гіпоксемія не спостерігалась ізольовано, а поєднувалась із згущенням харкотиння, гіпервентиляцією легень, легеневою гіпертензією. Пацієнти отримували фенотерол та атровент інгаляційно в середньому в дозах 0,4 та 0,06 мг чотири рази на добу, внутрішньовенно еуфілін в дозі 9,5 мг/кг/д, муколітики, антибіотики. В дослідній групі (6 осіб) додатково використовували перфторан - перфторорганічну сполуку з функцією переносу кисню. Запропоноване лікування призводило до істотного (на 7,3 %) зростання насиченості гемоглобіну киснем по відношенню до контрольної групи, в якій використовували традиційне лікування без застосування перфторану. При цьому ступінь легеневої гіпоксії зменшувався в порівнянні з вихідними даними в 4,17 рази (P<0,001) і був меншим такого на фоні традиційного лікування в 3,2 рази (P<0,001). Парціальний тиск кисню в порівнянні з контрольною групою підвищувався на 7,8 %. При цьому окиснення гемоглобіну в оксигемоглобін значно покращувалось. Застосування перфторану доцільне тільки в випадку різкого загострення дихальної недостатності і значного погіршення загального стану хворого. Ми вводили перфторан внутрішньовенно до двох разів в дозі 1,5 мл/кг зі швидкістю 1 мл/хв., з інтервалом у 2-3 доби. Отримана тенденція до зростання парціального тиску кисню та сатурації артеріальної крові супроводжувалась покращенням загального стану, що відображалось у зниженні кумулятивного індексу вираженості респіраторної симптоматики. Перфторан доцільно використовувати під час піку погіршення стану хворих, обумовленого загостенням дихальної недостатності внаслідок приєднання інфекційного ураження дихальної системи, коли ще не встиг розвинутись ефект від антибіотикотерапії. Перфторан дає можливість на короткий час (4-5 діб) покращити показники кисневого гомеостазу і зменшити прояви дихальної недостатності. В наступному покращення загального стану повинно обумовлюватись базисним лікуванням.

Важливим аспектом корекції дихальної недостатності у хворих на ХОЗЛ виступає усунення гіпертензії в легеневій артерії. Легеневу гіпертензію спостерігали у 25 обстежених хворих. Ізольовано вона спостерігалась у 5 осіб. Внаслідок основного захворювання та легеневої гіпертензії доставка кисню до тканин організму зменшувалась в порівнянні зі здоровими особами на 28 %. Загальний стан всіх хворих з гіпертензією оцінювали, як середньої важкості. Особливістю групи хворих з легеневою гіпертензією є тенденція до різкого погіршення загального стану у відповідь на навіть незначне фізичне навантаження. У хворих з легким та середньої важкості перебігом ХОЗЛ, які не мають емфіземи легень, зниження тиску в легеневій артерії відбувається навіть після інгаляції в2-адреноміметиків. Це обумовлено розвитком рефлексу Ейлера, суть якого полягає в тому, що розширення бронхіол та покращення вентиляції в будь-якій ділянці легень після застосування бронхолітиків викликає покращення кровотоку в цій ділянці і розширення судин в ній. Останнє призводить до зниження тиску в легеневій артерії. Проте у хворих на ХОЗЛ з важким перебігом захворювання та таких, які мають ускладнення у вигляді емфіземи легень, застосування інгаляційних симпатоміметиків може викликати навіть підвищення тиску в цій артерії за рахунок їх прямої судинозвужуючої дії. Це свідчить про особливу небезпеку передозування інгаляційних в2-адреноміметиків у хворих з важким перебігом та наявністю ускладнення у вигляді емфіземи легень.

Для терапії хворих на легеневу гіпертензію застосовували, крім традиційного лікування, внутрішньовенне введення 2,5 % розчину верапамілу в дозі 2 мл, з послідуючим переходом на його таблетований прийом. Така терапія викликала тенденцію до зростання парціального тиску кисню в крові, сатурації гемоглобіну киснем, збільшення величини доставки кисню до тканин. При цьому ступінь легеневої гіпоксії зменшувався в порівнянні з вихідними даними в 3,4 рази (P<0,001), що менше такого на фоні традиційного лікуванняв 2,3 рази (P<0,001).

Пацієнтів з інактиваційною гемічною гіпоксією було 21. Ізольована від інших причин резистентності форма спостерігалась у 13 осіб. Всі пацієнти з цієї групи мали супутні захворювання (13 - загострення хронічного панкреатиту та холециститу, 8 - рак шлунку), які супроводжувались проявами синдрому ендогенної інтоксикації. При наявності останнього окиснення гемоглобіну в оксигемоглобін зменшується. Погіршання при цьому сатурації гемоглобіну лише на 1-2 % може призвести до значного зростання гемічної інактиваційної гіпоксії. Для корекції цього стану необхідна раціональна антибіотикотерапія, дезінтоксикаційне лікування.

11 хворим (7 з супутнім панкреатитом, 4 - з супутнім раком шлунка) призначали внутрішньовенно в додаток до традиційного лікування ХОЗЛ 5 % розчин глюкози в дозі 15 мл/кг/добу, розчин кислоти аскорбінової, кокарбоксилазу, тіотріазолін (крім онкологічних пацієнтів). Таке лікування покращує показники функціонального стану системи дихання та кисневого гомеостазу (табл. 5). У пацієнтів з інактиваційною гемічною гіпоксією, які не отримували дезінтоксикаційної терапії (10 осіб), покращення досліджуваних показників кисневого гомеостазу не спостерігалось.

Слід відзначити, що найчастіше хворі на ХОЗЛ, у яких традиційне лікування бронхолітичними засобами було малоефективним, мали одночасно кілька ускладнень основного захворювання. Призначення базисного лікування та оцінка того, яке з ускладнень є провідним, з метою вибору препаратів для першочергової терапії, передбачає активність та ініціативу лікуючого лікаря.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обгрунтування і нове вирішення наукової проблеми - підвищення фармакотерапевтичної ефективності фенотеролу, атровенту та теофіліну у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень шляхом їх поєднаного застосування з верапамілом, перфтораном, баралгіном та іншими лікарськими засобами в залежності від виду ускладненнь основного захворювання.

1. Розвиток ХОЗЛ ІІ стадії проявляється у хворих вірогідним зменшенням об“єму форсованого видиху за першу секунду до 47,2 % (P<0,001), пікової об”ємної швидкості видиху до 47,5 % (P<0,001), зниженням доставки кисню до тканин на 19,6 %, парціального тиску кисню в артеріальній крові на 6,9 мм рт. ст., зростанням внутрішньолегеневого шунтування крові на 82,1 % (P<0,001), збільшенням інтегрального показника кисневої недостатності в 3,6 рази (P<0,001). В ІІІ стадії ХОЗЛ спостерігається подальше погіршання показників функціонального стану дихальної системи та кисневого гомеостазу, зокрема зниження об“єму форсованого видиху за першу секунду до 64 % (P<0,001), пікової об”ємної швидкості видиху до 60,7 % (P<0,001), зниження доставки кисню до тканин на 27 %, парціального тиску кисню в артеріальній крові на 11 мм рт. ст., зростання внутрішньолегеневого шунтування крові в 1,86 рази (P<0,001), збільшення інтегрального показника кисневої недостатності в 12,5 рази (P<0,001).

2. Фенотерол (в разовій дозі 0,4 мг інгаляційно протягом одного тижня) є найбільш ефективним при ІІ стадії ХОЗЛ в порівнянні з теофіліном і атровентом, оскільки призводить до вірогідного зростання об“єму форсованого дихання (180 мл/c) та доставки кисню до тканин (15,8 %). Збільшення разової дози фенотеролу до 0,6 мг не зменшує бронхообструкцію, не покращує доставку кисню до тканин, та разом з тим підвищує його споживання організмом (14,4 %) збільшує потужність роботи (43 %, P<0,001) та витрати енергії міокардом (43,4 %, P<0,001), чим погіршує функціональний стан його і показник „ефективність - безпечність”. При введенні в разовій дозі 0,4 мг через спейсер великого об”єму та в дозі 0,5 мг через небулайзер, фенотерол в однаковій мірі збільшує об“єм форсованого видиху за першу секунду (180 мл/с), доставку кисню до тканин (16,2 %), парціальний тиск кисню в артеріальній крові (6,9 мм рт. ст.), зменшує величину внутрішньолегеневого шунтування (39,2 %, P<0,001), що свідчить про рівноцінну бронхолітичну дію засобу при вказаних шляхах введення.

3. Теофілін при одноразовому внутрішньовенному введенні в дозі 9,5 мг/кг при ІІІ стадії ХОЗЛ викликає більш виражене зростання об“єму форсованого видиху (180 мл, P<0,001), доставки кисню до тканин (17,6 %), парціального тиску кисню в артеріальній крові (6,5 мм рт. ст.), зменшення величини внутрішньовенного шунтування крові (42 %, P<0,001) в порівнянні з фенотеролом і атровентом. При пероральному застосуванні в такій же дозі препарат не змінює об“єм форсованого видиху за першу секунду, доставку кисню до тканин, парціальний тиск кисню в артеріальній крові.

4. Атровент в разових дозах до 0,06 мг при введенні через спейсер великого об“єму 4 рази на добу протягом 1 тижня не збільшує об“єм форсованого видиху за першу секунду (60 мл при ІІ стадії та 50 мл при ІІІ стадії ХОЗЛ), доставку кисню до тканин (відповідно 4,9 та 4,8 %), парціальний тиск кисню в артеріальній крові (2,5 та 5,9 мм рт. ст.). При тижневому лікуванні атровентом в разовій дозі 0,5 мг (небулайзер) тричі на добу, згідно змінам об“єму форсованого видиху за першу секунду (зростання на 180 та 150 л/с, P<0,001, відповідно в ІІ та ІІІ стадіях захворювання), внутрішньолегеневого шунтування крові (зменшення відповідно в 1,59 та 1,53 рази, P<0,001) та доставки кисню до тканин (75,6 та 63,2 мл/х/м2), цей препарат проявляє фармакотерапевтичну ефективність на рівні фенотеролу (0,4 мг чотири рази на добу протягом 1 тижня), і, разом з тим, не підвищує потужності роботи лівого шлуночка та витрати енергії ним.

5. Комбіноване інгаляційне застосування фенотеролу та атровенту протягом 1 тижня в разових дозах 0,2 та 0,02 мг чотири рази на добу при ІІ стадії захворювання та в разових дозах 0,4 і 0,04 мг при ІІІ стадії захворювання збільшує об“єм форсованого видиху за першу секунду (110 мл та 50 мл відповідно в ІІ та ІІІ стадіях ХОЗЛ), зменшує внутрішньолегеневе шунтування крові (в 1,5, P<0,001, та 1,58 рази, P<0,001), ступінь легеневої гіпоксії (в 4,1, P<0,001, та 2,7, P<0,001, рази), що свідчить про посилення бронхолітичної ефективності та зменшення кардіотоксичного впливу.

6. Лікування беродуалом протягом 1 тижня в разовій дозі однієї інгаляції 4 рази на добу згідно змін об“єму форсованого видиху за першу секунду (збільшення відповідно на 160 та 105 мл в ІІ та ІІІ стадіях ХОЗЛ), доставки кисню до тканин (зростання на 14,6 та 16,7 %), парціального тиску кисню в артеріальній крові (підвищення на 6,6 та 10,8 мм рт. ст.) за бронхолітичною дією не поступається комбінації фенотеролу з атровентом у вищих дозах. При такому алгоритмі лікування беродуалом кардіотоксична дія не реєструється на відміну від комбінованого лікування фенотеролом та атровентом (зростання в ІІ та ІІІ стадіях потужності лівого шлуночка у випадку комбінування фенотеролу з атровентом на 0,61 та 0,59 Вт, P<0,001).

7. Теопек у дозі 9,5 мг/кг/добу протягом 1 тижня не посилює бронхолітичну дію комбінації фенотеролу з атровентом (згідно змін об”єму форсованого видиху за першу секунду та пікової об”ємної швидкості видиху), проте зменшує величину внутрішньолегеневого шунтування (13,7 і 13,5 % відповідно в ІІ та ІІІ стадіях ХОЗЛ ) та споживання кисню організмом (відповідно на 10,6 і 25,1 % ).

8. У хворих на емфізему легень з супутнім остеопорозом еуфілін, введений внутрішньовенно в дозі 9,5 мг/кг/добу на фоні лікування фенотеролом та атровентом, призводить до більш виражених позитивних змін об“єму форсованого видиху за першу секунду (підвищення на 8,6 %), доставки кисню до тканин (зростання на 12,6 %), парціального тиску кисню в артеріальній крові (збільшення на 8,1 мм рт. ст.) у порівнянні з традиційною терапією (фенотерол+ атровент+ теофілін, останній перорально).

9. В умовах гіпертонічної гіповолемії у хворих на ХОЗЛ ізотонічний розчин глюкози в дозі 15 мл/кг/добу на фоні традиційного лікування бронхолітичними засобами призводить до зменшення в”язкості харкотиння (на 13,8 %), зростання об“єму форсованого видиху за першу секунду (на 14,5 %), доставки кисню до тканин (на 17,9 %), парціального тиску кисню в артеріальній крові (на 7,6 мм рт. ст.).

10. Використання розчину перфторану в дозі 1 мл/кг/добу внутрішньовенно двічі з інтервалом в 1 - 2 доби у хворих на ХОЗЛ з важкою гіпоксемією на фоні традиційної терапії бронхолітичними засобами збільшує доставку кисню до тканин на 17,5 %, парціальний тиск кисню в артеріальній крові на 10,7 мм рт. ст., насичення гемоглобіну киснем на 11,5 % (P<0,001).

11. Використання баралгіну в добовій дозі 10 мл в умовах комбінованої терапії фенотеролом, атровентом в разових дозах 0,2 мг та 0,02 мг відповідно, чотири рази на добу (інгаляційно) та теофіліном в добовій дозі 9,5 мг/кг (перорально) протягом 1 тижня у хворих на ХОЗЛ ІІІ стадії з підвищенням основного обміну призводить до зростання об”єму форсованого видиху за першу секунду на 90 мл, форсованої життєвої емності легень на 100 мл, парціального тиску кисню в артеріальній крові на 5,1 мм рт. ст., кумулятивного індексу респіраторної симптоматики в 1,42 рази (р<0,001).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Оптимальною схемою лікування хворих на ХОЗЛ ІІ стадії в фазі загострення є комбінація фенотеролу (в разовій дозі 0,2 мг), атровенту (в разовій дозі 0,04 мг) з використанням індивідуального дозуючого інгалятора зі спейсером великого об”єму через кожних 6-8 годин та теофіліну (в дозі 9,5 мг/кг/добу, внутрішньовенно) протягом двох тижнів.

2. За недостатньої ефективності такого лікування (зростання ОФВ1 менше ніж на 5 %) слід збільшити разову дозу фенотеролу до 0,4 мг, а атровенту до 0,06 мг. Якщо така терапія не призводить до підвищення бронхолітичного ефекту, необхідно використовувати небулайзерне введення фенотеролу по 0,5 мг тричі на добу. У разі подальшої неефективності необхідно визначити її можливу причину, а саме визначити тиск в легеневій артерії, в”язкість харкотиння, доставку та споживання кисню організмом, величину зменшення довжини грудного відділу хребта, частоту дихання, ступінь вираженості інактиваційної гемічної гіпоксії. Причинами низької ефективності бронхолітичних засобів виступають ускладнення ХОЗЛ: гіпертензія в легеневій артерії, гіперв”язкість харкотиння, підвищення основного обміну при якому коефіціент екстракції кисню перевищує 51 %, гіпоксемія, яка супроводжується зниженням парціального тиску кисню в артеріальній крові нижче 70 мм рт. ст., інактиваційна гемічна гіпоксія, гіпервентиляційний синдром, який супроводжується зростанням частоти дихання вище 26 за хвилину та показниками насичення гемоглобіну кисню вищими 93 %, остеопоротичні зміни хребта з “дефіцитом” хребта більше 4 см при зменшенні маштабу денситограми Т менше (-2). Після визначення причини зниження ефективності бронхолітичних засобів, або встановлення виду ускладнення ХОЗЛ, слід лікувати хворого згідно запропонованого алгоритму, який крім традиційного лікування бронхолітичними засобами у вищезазначених дозах передбачає патогенетичну корекцію ускладнень.

Хворих на ХОЗЛ ІІІ стадії в фазі загострення слід лікувати фенотеролом (в разовій дозі 0,4 мг) в комбінації з атровентом (в разовій дозі 0,06 мг) через індивідуальний дозуючий інгалятор з викорстанням спейсеру великого об”єму в комбінації з еуфіліном (в дозі 9,5 мг/кг/добу внутрішньовенно). В разі неефективності такого лікування доцільно застосовувати фенотерол (небулайзер) тричі на добу в разовій дозі 0,5 мг на фоні вживання атровенту та теофіліну у вказаних дозах. Якщо така терапія не дає бажаного ефекту, необхідно визначити можливу причину неефективності бронхолітичних засобів та доповнити традиційну терапію заходами, які направлені на патогенетичну корекцію причин резистентності.

За наявності у хворих з загостренням ХОЗЛ супутньої ішемічної хвороби серця, коли вживання інгаляційних адреноміметиків погіршує стан хворих, фенотерол не призначають, а атровент використовують в дозі 0,5 мг тричі на добу за допомогою небулайзера з поступовою заміною його на спейсер великого об”єму, титруючи його разову дозу від 0,08 мг .

У випадку, коли тиск в легеневій артерії перевищує 36 мм рт. ст., традиційну терапію бронхолітиками доповнюють верапамілом (2 мл 2,5 % розчину 1-2 рази на добу в залежності від величин артеріального тиску та частоти серцевих скорочень); дозу його слід зменшувати при наявності гіпотонії та брадикардії.

Якщо в”язкість харкотиння у хворих на ХОЗЛ в фазі загострення перевищує 1400 Пуаз, традиційну терапію доповнюють внутрішньовенним введенням 5 % розчину глюкози по 15 мл/кг/добу.

За наявності у хворих остеопоротичних змін кісткової тканини, які супроводжуються “дефіцитом” хребта, пацієнту крім інших бронхолітичних засобів призначають теофілін в дозі 9,5 мг/кг/добу внутрішньовенно щоденно до досягнення ремісії.

У випадку наявності гіпервентиляційного синдрому (при насиченні гемоглобіну киснем понад 93 %) крім традиційного лікування бронхолітичними засобами хворому призначається лікування за методикою “керованого дихання”.

Якщо у хворих споживання кисню тканинами зростає понад 240 мл/(хв·м2), а коефіцієнт екстракції кисню перевищує 51 %, традиційну терапію бронхолітичними засобами доповнюють баралгіном внутрішньовенно по 5 - 10 мл, розведеним у 500 мл ізотонічного розчину глюкози.

За наявності у хворого на ХОЗЛ важкої гіпоксемії (парціальний тиск кисню в артеріальній крові нижче 70 мм рт. ст.) традиційна терапія бронхолітичними засобами у дозах, рекомендованих для ІІІ стадії захворювання, доповнюється перфтораном ( внутрішньовенно крапельно в дозі 1 мл/кг двічі з інтервалом в 1 - 2 доби).

Хворим на ХОЗЛ за наявності супутніх захворювань внутрішніх органів, які супроводжуються синдромом ендогенної інтоксикації та інактиваційною гемічною гіпоксією, призначається дезінтоксикаційне лікування - внутрішньовенне введення розчинів кристалоїдів та препаратів, які поліпшують тканинний метаболізм (кокарбоксилаза, кислота аскорбінова, тіотриазолін).

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Сміян С.І., Олійник О.В. Мінеральна щільність кісткової тканини у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень / В кн.: Проблеми остеопорозу. - Тернопіль: "Укрмедкнига".- 2003.- С.132 - 142. (Дисертантом особисто виконано експериментальну частину, здійснено аналіз частини літератури і написано частину тексту глави “Мінеральна щільність кісткової тканини у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень”).

Олійник О.В., Вацик М.В., Кучеренко С.В., Остапченко В.П. Енергетичний обмін та його корекція у хворих на хронічний обструктивний бронхіт з гострою дихальною недостатністю // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія.- 2002.- № 2(д).- С. 106 - 107 (Здобувачем особисто виконані всі клінічні дослідження, написано текст статті, частково здійснено статистичну обробку результатів).

Олійник О.В. Доставка та споживання кисню у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень в стадії загострення // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.А.Можаєва.- 2003.- № 2.- С. 38-41.

Олійник О.В. Застосування еуфіліну та фенотеролу в анестезіологічному забезпеченні хворих із супутнім хронічним обструктивним бронхітом // Практична медицина.- 2003.- № 2.- С. 66 - 69.

Олійник О.В. Мінеральна щільність кісткової тканини у хворих на хронічний обструктивний бронхіт // Львівський медичний часопис.- 2003.- № 2. - С. 46 - 50.

Олійник О.В. Вплив бронхолітиків на енергетичний обмін у хворих на бронхіальну астму // Науковий вісник Ужгородського університету.- 2003.- Вип. 21.- С. 134-136.

Олійник О.В. Вплив гіпогідратації на в"язкість харкотиння в передопераційному періоді у хворих на хірургічну патологію з супутнім хронічним обструктивним бронхітом // Буковинський медичний вісник.- 2003.- № 3.- С. 55-57.

Олійник О.В. Зміни портального кровотоку в патогенезі дихальної недостатності у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень // Вісник наукових досліджень.- 2003.- № 4.- С. 15-17.

Олійник О.В. Застосування перфторану в комплексному лікуванні хворих на хронічний обструктивний бронхіт, дихальну недостатність ІІ - ІІІ ступеня // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.А.Можаєва.- 2004.- № 1.- С. 64-68.

Олійник О.В. Корекція дихальної недостатності у хворих на бронхіальну астму с супровідним остеопорозом // Вісник наукових досліджень.- 2004.- № 1.- С. 20-22.

Олійник О.В. Обмін кальцію та ефективність бронхолітичних засобів у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень // Медична хімія.- 2004.- № 1.- С. 88 - 91.

Олійник О.В. Синдром ендогенної інтоксикації в патогенезі дихальної недостатності при хірургічному лікуванні хворих на супутні хронічні обструктивні захворювання легень // Буковинський медичний вісник.- 2004.- № 1.- С. 96-99.

Олійник О.В. Дозозалежний вплив теофіліну на доставку і споживання кисню у хворих із хронічними обструктивними захворюваннями легень // Ліки України.- 2004.- № 10.- С. 134 - 137.

Олійник О.В., Куйбіда О.І., Щур М.І. Застосування баралгіну в інтенсивній терапії астматичного статусу // Біль, знеболення та інтенсивна терапія. - 2004.- № 1.- С. 40 - 44. (Дисертантом виконані всі клінічні та лабораторні дослідження, написано текст дисертації, частково проведено статистичний аналіз отриманих результатів).

Олійник О.В. Мінеральна щільність кісткової тканини у хворих на бронхіальну астму // Вісник наукових досліджень.- 2004.- № 2.- С.37 - 41.

Олійник О.В. Особливості дії бронхолітичних засобів при тяжкій бронхіальній астмі залежно від виду її ускладнень // Буковинський медичний вісник.- 2004. - № 3. - С.102 - 107.

Олійник О.В. Вплив лікування за допомогою методики “керованого дихання” на кисневий гомеостаз у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень // Вісник наукових досліджень.- 2005.- № 1.- С.105 - 106.

Олійник О.В. Особливості бронхолітичної терапії жінок, хворих на хронічне обструктивне захворювання легень із супутнім остеопорозом // Вісник наукових досліджень.- 2005.- № 2.- С. 67 - 70.

Олійник О.В., Бурковський В.А. Ефективність бронхолітичних засобів у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень з позицій доказової медицини // Український медичний альманах.- 2005.- № 2.- С. 110 - 116 (Дисертантом виконані клінічні дослідження, узагальнені дані і написана стаття до друку).

Олійник О.В., Бурковський В.А. Порівняльна ефективність бронхолітичної терапії з використанням спейсеру великого об”єму та небулайзера при загостренні дихальної недостатності у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень // Шпитальна хірургія.- 2005.- № 2.- С. 53 - 57. (Дисертантом виконані клінічні дослідження, узагальнені дані і написана стаття до друку).

Олійник О.В. Порівняльна ефективність беродуалу та комбінації фенотеролу з атровентом у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень // Клінічна та експериментальна патологія.- 2005.- № 2.- С. 74 - 77.

Олійник О.В. Вплив бронхолітичних засобів на фазовий аналіз серцевого циклу у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень // Вісник наукових досліджень.- 2005.- № 3.- С. 80 - 82.

Патент 30083 А. Україна, МПК А61Н7/00. Спосіб корекції гемодинаміки в малому колі кровообігу / П.П.Кузів, О.В.Олійник. - № 97126137; Заявлено 18.12.1997; Опубл. 15.11.2000, Бюл. № 6-11, 2000 р.

Патент 40833 А. Україна, МПК А61В5/053. Спосіб оцінки динаміки дегенеративного патологічного процесу / С.І.Сміян, О.М. Масик, О.В.Олійник. - № 2000073968; Заявлено 05.07.2000; Опубл. 15.08.2001, Бюл. № 7, 2001 р.

Патент 65139 А. Україна, МПК А61В6/00. Спосіб лікування хворих з хронічною дихальною недостатністю / О.В.Олійник. - № 2003065245; Заявлено 06.06.2003; Опубл. 15.03.2004, Бюл. № 3, 2004 р.

Скакун М.П., Олійник О.В. Фармакотерапія хронічних обструктивних захворювань легень / Методичні рекомендації.- Київ.- 2005.- 23 с.

Олійник О.В. Лікування резистентних до терапії форм ХОЗЛ // Реєстр галузевих нововведень по Україні.- 2005.- С. 134.

Скакун М.П., Олійник О.В. Лікування терапієрезистентних форм ХОЗЛ / Інформаційний лист.- Тернопіль.- 2005.- 7 с.

Сміян С.І., Олійник О.В., Ясніцька Л.В., Цяпа Ю.М., Жукінська Л.Ф. Мінеральна щільність кісткової тканини у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень / Матеріали ІІ З"їзду пульмонологів України.- Київ.- 1998.- С. 566.

Олійник О.В., Олійник Я.В. Особливості інтенсивної терапіЇ і патогенезу бронхіальної астми, резистентної до базисної терапії / Тези І Українського конгресу алергологів. - Київ. - 2002. - С. 121.

Олійник О.В., Барболюк І.П., Найчук Л.М., Мисак Л.М. Резистентність до бронхолітиків у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень // Українські медичні вісті.- 2003.- № 1.- С. 82.

Олійник О.В. Причини та лікування терапієрезистентних форм хронічних обструктивних захворювань легень / Матеріали ХІІІ Всесвітнього Конгресу Українських лікарських товариств.- Тернопіль.- 2003. - С. 506.

Скакун М.П., Олійник О.В. Комбінована фармакотерапія хронічних обструктивних захворювань легень (ХОЗЛ) з позицій доказової медицини / Матеріали ІV Української науково-практичної конференції з міжнародною участю з клінічної фармакології.- Вінниця. 7-8 жовтня 2004 р.- 2004.- С. 128 - 131.

АНОТАЦІЇ

Олійник О.В. Фармакотерапевтична ефективність бронхолітичних засобів у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.28.- клінічна фармакологія.- Інститут фармакології і токсикології АМН України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена вирішенню проблеми ефективності фенотеролу, атровенту та теофіліну у хворих на хронічні обструктивні захворювання легень в залежності від стадії патологічного процесу, його патогенезу, дозування бронхолітичних засобів та шляхів введення, наявності супутньої серцевої патологіїї. Для вирішення поставленої задачі визначали вплив бронхолітичних засобів на функціональний стан дихальної системи, кисневий бюджет, центральну та легеневу гемодинаміку у 420 хворих на ХОЗЛ. Проводили спірометрию, реографію легеневої артерії, сегментарну реографію легень, доплерометрію, оксиметрію, визначення парціального тиску кисню в артеріальній крові, в”язкості харкотиння, денситометрію та інші дослідження. Розраховували величини доставки та споживання кисню організмом, показники фазового аналізу серцевого циклу. Після тижневого традиційного лікування проводили фенотероловий тест, після чого визначали вид ускладнення ХОЗЛ, яке було причиною зниження ефективності бронхолітичних засобів. Такими ускладненнями були: зміни функціонального стану легень, обумовлені остеопоротичними змінами хребта, підвищення в”язкості харкотиння, гіпервентиляційний синдром, наявність інактиваційної гемічної гіпоксії, значне підвищення основного обміну, важку гіпоксемію. Хворих на ускладнені форми ХОЗЛ лікували за допомогою запропонованого алгоритму і отримали достатній терапевтичний ефект.

Ключові слова: хронічні обструктивні захворювання легень, фенотерол, атровент, теофілін.

Олейник А.В. Фармакотерапевтическая эффективность бронхолитических средств у больных хронической обструктивной болезнью легких - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.28 - клиническая фармакология.- Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2006.

В диссертации сделано теоретическое обоснование решения научной проблеммы недостаточной эффективности фенотерола, атровента и эуфиллина у больных хронической обструктивной болезнью легких (ХОБЛ) в зависимости от стадии патологического процесса, его патогенеза, дозирования бронхолитических средств, путей их введения, наличия сопутствующей кардиологической патологии. Для решения поставленной задачи исследовали влияние бронхолитических средств на кислородный бюджет и показатели центральной и легечной гемодинамики у 420 больных ХОБЛ. Больным проводили спирометрию, реографию легочной артерии, сегментарную реографию легких, доплерометрию, оксиметрию, определение парциального давления кислорода в артериальной крови, вязкости мокроты, денситометрию и другие исследования. Рассчитывали величины доставки и потребления кислорода организмом, показатели фазового анализа сердечного цикла. После традиционного в течении недели лечения проводили фенотероловый тест. После его проведения выделяли больных, резистентных к действию бронхолитических средств. Для терапии этого контингента больных определяли соответствующее осложнение, которое было причиной неэффективности бронхолитических средств. К таким осложнениям относили легечную гипертензию, повышение вязкости мокроты, изменения легких, обусловленные сдавлением, проишедшим вследствие остеопороза грудного отдела позвоночника, наличие инактивационной гемической гипоксии, значительное повышение основного обмена, гипервентиляционный синдром, выраженную гипоксемию. После выяснения причины резистентности к терапии больных лечили согласно предложенному алгоритму.

Установлено, что наибольшую эффективность среди исследуемых лекарственных средств у больных со ІІ стадией заболевания имеет фенотерол, в ІІІ стадии - эуфиллин при внутривенном введении в дозе 9,5 мг/кг/сут. Фенотерол в разовой дозе 0,4 мг, введенный через спейсер большого объема и в дозе 0,5 мг при введении через небулайзер имеет равноценный бронхолитический эффект. Увеличение разовой дозы фенотерола свыше 0,5 мг не уменшает бронхообструкцию, не увеличивает доставку кислорода к тканям, но увеличивает его потребление организмом, мощность и расходы энергии миокардом. Это ухудшает показатель “эффективность - безопастность”. Согласно данным фазового анализа сердечного цикла, атровент в разовой дозе до 0,06 мг не изменяет показатели работы миокарда. При введении этого препарата через небулайзер в дозе 0,5 мг мощность левого желудочка и расход энергии ним достоверно не изменяются, что позволяет рекомендовать это лекарственное средство в качестве препарата выбора у больных с сопутствующими заболеваниями сердца. Комбинированное применение фенотерола и атровента усиливает их бронхолитическую эффективность и позволяет использовать в меньших дозах и минимизировать кардиотоксичность. Беродуал по бронхолитической эффективности не уступает комбинированому лечению его составными. Теопек в суточной дозе 9,5 мг/кг/сут. не увеличивает бронхолитическую эффективность комбинации фенотерола с атровентом, однако уменьшает величину внутрилегочного шунтирования крови и потребление кислорода организмом. У больных ХОБЛ с сопутствующим остеопорозом наивысшую фармакотерапевтическую эффективность среди сравниваемых бронхолитических средств имеет эуфиллин при внутривенном введении в дозе 9,5 мг/кг/сут. Для улучшения кислородного баланса больных ХОБЛ в случае значительного возрастания потребления кислорода положительный эффект наблюдается от внутривенного применения баралгина в дозе 5-10 мл/сут., который оказывает антигипоксический эффект. Коррекция гипертонической гиповолемии у больных ХОБЛ изотоническим раствором глюкозы в дозе 15 мл/кг/сут приводит к уменьшению вязкости мокроты и повышению эффективности бронхолитиков. Для коррекции выраженной гипоксемии у больных ХОБЛ с успехом возможно использование внутривенного введения раствора перфторана в дозе 1-2 мл/кг/сут. дважды с интервалом в 1-2 суток. С целью улучшения транспортирования кислорода к тканям у больных ХОБЛ с инактивационной гемической гипоксией рационально использование дезинтоксикационной терапии. При этом следует отметить, что конечные схемы лечения конкретных резистентных к терапии больных ХОБЛ зависят от опыта врача, поскольку чаще всего причину неэффективности бронхолитических средств обуславливают несколько осложнений ХОБЛ. Назначение базисного лечения и оценка того, какое из осложнений является самым значительным, представляется очень важным для определения препаратов для первоочередного лечения и предусматривает активность и инициативу лечащего врача.

Ключевые слова: хроническая обструктивная болезнь легких, фенотерол, атровент, теофиллин.

Oliynyk O.V. Pharmacotherapeutical efficiency of broncholytical facilities in patients with chronic obstructive pulmonary diseases - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree Doctor of Medical Sciences in speciality 14.01.28. - Clinical pharmacology.- Institute of Pharmacology and Toxicology of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to the decision of problem of efficiency of phenoterol, atrovent and theophylline in patients with chronic obstructive pulmonary diseases depending from the stage of pathological process, its pathogeny, dosage of broncholytical facilities and ways of its introduction, presence of concomitant cardiac pathology. For the set problem decision the influence of broncholytical facilities on an oxygen budget, central and pulmonary hemodynamic in 420 patients with COPD was determined. Phenoterol test was conducted after a week of traditional treatment, whereupon the possible reason of resistance was determined. In quality the reasons of resistance the changes of the functional state of lungs, conditioned by the ostheoporotical changes of spine, increase of phlegm viscous, hyperventilation syndrome, presence of inactivating hemical hypoxia, considerable increase of basic exchange, heavy hypoxemia were counted. Patients resistant to broncholytic therapy were treated by the offered algorithm and a sufficient therapeutic effect was got.

Key words: chronic obstructive pulmonary diseases, phenoterol, atrovent, theophylline.

Размещено на Allbest.ru