Діагностування і лікування ангіни

За характером змін мигдаликів розрізняють катаральну, фолікулярну, лакунарну і некротично-виразкову ангіни. Катаральна ангіна характеризується гіперемією і набряком мигдаликів, піднебінних дужок та язичка. Нагноєння лімфатичних фолікулів на поверхні мигдаликів, про що свідчать виникнення дещо піднятих субепітеліальних абсцесів жовто-білого кольору, є ознакою фолікулярної ангіни. Якщо в лакунах піднебінних мигдаликів накопичується гній у вигляді жовто-білих пробок або нальоту, то говорять про лакунарну ангіну. Частіше ці дві форми поєднуються. При некротично-виразковій ангіні на мигдаликах виявляють некротичні ділянки темно-сірого кольору, після відшарування яких утворюється глибокий дефект слизової оболонки з бугристим дном. Крім піднебінних мигдаликів можуть вражатись інші утворення лімфатичного глоткового кільця - язиковий мигдалик, лімфоїдна тканина задньої стінки глотки (бокові валики) і гортані. Для діагностики ангін цієї локалізації вдаються до фарингоскопії або огляду за допомогою гортанного дзеркальця.

З перших днів хвороби відзначають ознаки ураження серцево-судинної системи: тахікардію, приглушені тони серця, гіпотонію, іноді, загрудинний біль. Часто спостерігають токсичні зміни нирок (мікрогематурія, протеїнурія). Як правило, зі зникненням синдрому інтоксикації ці явища минають.

На фоні незначної гіперемії і набряку мигдалика виявляють сірувато-білий наліт, дещо піднятий над поверхнею; він легко знімається шпателем, відкриваючи кровоточиву виразку з гладким дном. Наліт має схильність до поширення, досить швидко з'являється знову після зняття. З 4-5-го дня від початку захворювання він самостійно відшаровується і відбувається поступова епітелізація виразкової поверхні. Хвороба триває від 7-10 днів до кількох тижнів.

Серед ускладнень ангіни слід назвати міокардит (розвивається у 10 % хворих, які не лікувалися), тонзилярний, паратонзилярний, парафарингеальний та заглотковий абсцеси, отит, запалення придаткових пазух носа, гнійне запалення шийних лімфовузлів. Можуть розвинутись хронічний тонзиліт, метатонзилярні захворювання - ревматизм, гломерулонефрит, ревматоїдний артрит, геморагічний васкуліт, сепсис.

Диференціальний діагноз. У першу чергу необхідно відрізнити ангіну від хронічного тонзиліту, тому що це принципово різні хвороби. Ангіна - гостра інфекція зі своїм збудником, яка може повторюватися, але щоразу закінчується одужанням (якщо, звичайно, не розвинуться ускладнення). Хронічний тонзиліт є поліетіологічним, в його розвитку грає роль насамперед зниження місцевої та загальної опірності організму, холодовий та інші шкідливі фактори. При хронічному тонзиліті паренхіма мигдаликів замінюється сполучною тканиною, утворюються спайки між стінками лакун і між мигдаликами та піднебінними дужками. У зв'язку з утрудненням евакуації відшарованого епітелію, мікробів, запального ексудату лакуни розширюються, утворюють ретенційні кісти. Запальний процес проходить мляво, за певних умов може загострюватись. Загострення хронічного тонзиліту супроводжується симптомами загальної інтоксикації - субфебрилітетом, болем у суглобах, зниженням працездатності, кволістю. Мигдалики, як правило, збільшені, мають підслизові нагноєні фолікули (однак при відсутності ознак гострого тонзиліту - гіперемії, запальної інфільтрації), казеозно-гнійні маси в рубцьованих лакунах. Регіонарні лімфовузли збільшені, щільні, іноді болючі. Картина крові при декомпенсованому хронічному тонзиліті не змінена. Часто спостерігається тонзило-кардіальний синдром (суб'єктивні відчуття у вигляді болю в ділянці серця, перебоїв, серцебиття; вазомоторні розлади - блідість або гіперемія шкіри, "припливи", сухість шкіри або, навпаки, пітливість, функціональні шуми в серці, міокардит), явища холецистохолангіту.