Удосконалення комплексного лікування хронічного гастродуоденіту у дітей корекцією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК:616.33+616.342]-002-036.12:616.37-008.6-085.245

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

УДОСКОНАЛЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГАСТРОДУОДЕНІТУ У ДІТЕЙ КОРЕКЦІЄЮ ЗОВНІШНЬОСЕКРЕТОРНОЇ ФУНКЦІЇ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

14.01.10 - педіатрія

Горобець Анастасія Олександрівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України.

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор Тяжка Олександра Василівна, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри педіатрії №1.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Квашніна Людмила Вікторівна, Державна установа «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології» АМН України, завідувач відділення медичних проблем здорової дитини і преморбідних станів;

доктор медичних наук, професор Лукашук Віктор Дмитрович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри педіатрії №5.

Захист відбудеться 26.11. 2009 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.04 при Національному медичному університет імені О.О. Богомольця (01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 10).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (01057, м. Київ, вул. Зоологічна, 1)

Автореферат розісланий 05.10.2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.003.04

доктор медичних наук, професор А.Я. Кузьменко

АНОТАЦІЯ

Горобець А.О. Удосконалення комплексного лікування хронічного гастродуоденіту у дітей корекцією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.10 - педіатрія. - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2009.

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального наукового завдання: підвищення ефективності діагностики та лікування порушень екзокринної функції підшлункової залози, які виникають на тлі гастродуоденальної патології різного ґенезу у дітей з урахуванням вираженості екскреторних порушень даного органу. Корекція патології здійснювалася засобом системної ензимотерапії, ефективність порівнювалась з результатами традиційної корекції панкреатином.

У ході роботи обстежено 126 пацієнтів з хронічним гастродуоденітом та функціональною диспепсією віком від 5 до 17 років і 20 практично здорових дітей, які склали контрольну групу. Застосовані специфічні методи обстеження: визначення фекальної еластази-1, імуноглобулінів класів А та Е, а також гістологічне дослідження біоптатів слизової оболонки шлунку. Визначено характер порушення екзокринної функції підшлункової залози при хронічному гастродуоденіті алергічного і запального характеру, а також при функціональних порушеннях. Для корекції виявлених порушень призначався засіб системної ензимотерапії Вобензим і загальноприйнятий ферментний засіб панкреатин у групі порівняння. Проведене диференційоване лікування супроводжувалось позитивною клінічною динамікою, подовженням тривалості ремісії та забезпечило істотне підвищення вмісту фекальної еластази-1 у переважної більшості обстежуваних.

Ключові слова: діти, хронічний гастродуоденіт, екзокринна функція, підшлункова залоза, Вобензим, фекальна еластаза-1.

АННОТАЦИЯ

Горобец А.А. Усовершенствование комплексного лечения хронического гастродуоденита у детей коррекцией внешнесекреторной функции поджелудочной железы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.10 - педиатрия. - Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца МЗ Украины, Киев, 2009.

Диссертационная работа посвящена решению актуального научного задания: повышения эффективности диагностики и лечения нарушений экзокринной функции поджелудочной железы, возникающих на фоне хронического гастродуоденита разного генеза у детей с учетом выраженности экскреторных нарушений данного органа. Коррекция патологии проводилась препаратом системной энзимотерапии, эффективность сравнивалась с результатами традиционной коррекции панкреатином.

В ходе работы обследовано 126 детей с хроническим гастродуоденитом и функциональной диспепсией возрастом от 5 до 17 лет и 20 практически здоровых детей, которые составили контрольную группу.

Хронический гастродуоденит у исследуемых детей отличался клинико-эндоскопическим полиморфизмом. У детей с хроническим гастродуоденитом аллергического генеза чаще (63%) наблюдались поверхностные формы патологии и значительно реже - сочетанные эрозивные формы; у 15% пациентов с Нр-ассоциированной формой патологии обнаружено сочетанные эрозивные формы, а в 30% случав - гипертрофический зернистый гастрит сочетанный с поверхностным антрум-бульбитом. У 90% Нр-отрицательных пациентов было обнаружено поверхностный антрум-бульбит.

Цитологический состав биоптатов слизистой оболочки желудка пациентов с аллергическим генезом воспалительного процесса отличался высокой эозинофильной инфильтрацией, Нр-инфицированных пациентов - нейтрофильной инфильтрацией и наличием лимфоидных агрегатов с герминативными центрами, Нр-неинфицированных пациентов - выраженной лимфоцитарно-плазмацитарной инфильтрацией.

Состояние и функция поджелудочной железы оценивалась методом ультразвукового исследования, определением активности альфа-амилазы сыворотки крови, уровня фекальной эластазы и копрологическим исследованием. Наиболее информативным оказался метод определения фекальной эластазы, с помощью которого не только констатировалось наличие или отсутствие нарушений экзокринной функции поджелудочной железы, но и определялась их выраженность. При этом самые низкие (108,2±41,64 мкг/г) показатели фекальной эластазы-1 были обнаружены у больных с хроническим гастродуоденитом аллергического генеза. Менее всего внешнесекреторная функция поджелудочной железы была нарушена у детей с функциональной диспепсией. Средние значения данного лабораторного показателя в этой группе составляли 181,25±28,8 мкг/г.

В ходе лечения у всех пациентов всех групп наблюдалась положительная динамика клинических и лабораторно-инструментальных показателей, однако наиболее выраженной она была у пациентов, в комплексное лечение которых включался Вобензим. Наивысшая эффективность данного препарата отмечалась в группе пациентов с хроническим гастродуоденитом аллергического генеза и, в меньшей степени, - у детей с функциональной диспепсией.

Продолжительность периода ремиссии органических и функциональных поражений гастродуоденальной зоны зависела от степени экзокринной недостаточности поджелудочной железы, характера проводимой терапии, этиологии основного заболевания и его морфологической формы. Отсутствие рецидивов заболевания у детей с легким нарушением экзокринной функции поджелудочной железы составила в среднем 20 месяцев, умеренным нарушением - 15 месяцев, тяжелым - 8 месяцев. Период ремиссии был более продолжительным среди детей, которые в комплексном лечении получали Вобензим. Такая тенденция была особенно выражена в группах детей с хроническим гастродуоденитом аллергического генеза и функциональной диспепсией. При поверхностных формах поражения слизистой оболочки ЖКТ рецидивы заболевания возникали в более поздние сроки (в среднем через 20-22 месяца после лечения), при деструктивных - раньше (в среднем через 10-12 месяцев).

Ключевые слова: дети, хронический гастродуоденит, внешнесекреторная функция, поджелудочная железа, Вобензим, фекальная эластаза-1.

ANNOTATION

Horobets A.O. Chronic gastroduodenitis' complex treatment improvement by pancreas' exocrine function correction. - Manuscript.

Thesis for the candidate degree in medicine by specialty 14.01.10 - pediatrics. - O.O. Bogomolets National Medical University of the Ministry of Public Health of Ukraine, Kyiv, 2009.

The thesis is dedicated to the solution of an urgent scientific task: increasing of efficiency of diagnostics and treatment of pancreas' exocrine function abnormalities developing on the background of chronic gastroduodenitis of different genesis taking into account expressiveness of this organ secretor violations. Correction of the pathology has been carried out with system enzymatic therapy drug. Efficiency of this correction has been compared with traditional pancreatin correction results.

126 patients with chronic gastroduodenitis and functional dyspepsia aged from 5 to 17 years and 20 practically healthy children who have made up a control group have been examined in the course of the research. Specific methods of observation such as fecal elastase-1, immunoglobulines A and E salivary level estimation, stomach's mucous tunic bioptates investigation have been used. Pancreas exocrine function violation type has been estimated in chronic gastroduodenitis of allergic and inflammatory genesis and functional dyspepsia as well. Differential treatment has been accompanied with positive clinical dynamics, remission period prolongation and has provided fecal elastase-1 level significant increasing in prevailing majority of the patients.

Key words: children, chronic gastroduodenitis, exocrine function, pancreas, Vobenzim, fecal elastase-1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хронічні гастродуоденальні захворювання займають перше місце в структурі гастроентерологічної патології у дітей (Лук'янова О.М., 2005; Білоусов Ю.В., 2006, 2007; Шадрін О.Г., 2007; С.С. Казак і співавт., 2004; Смирнова Г.П., 2006; Банадига Н.В., 2006). Поширеність хронічних гастриту та гастродуоденіту збільшується з віком і набуває масштабів соціальної проблеми (Антипкін Ю.Г., 2007; Тяжка О.В. та співавт., 2002; Борисенко М.І., 2006; Євграфова Н.Б., 2006).

Серед захворювань органів травлення значне місце посідає патологія шлунка та дванадцятипалої кишки, яка складає 70-75% від загальної кількості захворювань органів травлення у дітей (Казак С.С., 2007; Борисенко М.І., 2006; Білоусов Ю.В., 2007). Згідно з даними епідеміологічних досліджень, поширеність захворювань гастродуоденальної зони в різних регіонах України становить близько 106,1 випадків на 1000 дитячого населення (Білоусов Ю.В., 2007). За даними центру медичної статистики МОЗ України щороку в країні вперше реєструється майже 50000 дітей з хронічним гастродуоденітом. За останнє десятиріччя у дітей реєструється «омолодження» захворювання та збільшення частоти тяжких форм гастритів та гастродуоденітів, які призводять до розвитку виразкової хвороби (Шадрін О.Г., 2007; Няньковський С.Л., 2004). Хронічний гастродуоденіт складає 58-74% загальної структури захворювань органів травлення. Аналіз рівня поширеності гастродуоденальної патології свідчить, що за останні роки є типовою трансформація функціональних порушень у хронічний патологічний процес, що відзначається тривалим та рецидивуючим перебігом, відносною резистентністю до застосовуваної терапії (Тяжка О.В., 2005; Борисенко М.І., 2006).

Незважаючи на вагомі досягнення з вивчення патогенетичних механізмів та сучасних технологій лікування хронічних гастродуоденальних захворювань, впровадження в педіатричну практику міжнародних рекомендацій Маастрихтського консенсусів 1996 та 2000 років (Передерій В.Г., 2005), показники захворюваності дітей продовжують зростати. Часто хвороба прогресує і вже у підлітковому віці призводить до ускладнень, розвитку поєднаної патології травної системи, а інколи - і до інвалідизації (Банадига Н.В., 2006; Борисенко М.І., 2006). Такі «більш ніж скромні» за визначенням А.М. Запруднова (2001 р.) успіхи дитячої гастроентерології значною мірою пов'язані з впливом несприятливих чинників зовнішнього середовища, складністю соціально-економічних умов, тривалим психоемоційним перенапруженням дітей (Каменева О.П., 2005), порушенням режиму та характеру харчування. Велике значення має зниження протективного потенціалу та місцевого імунітету слизової оболонки травного каналу (Денисова М.Ф., 2005; Волкова Е.А., 2007). Однією з причин може бути неврахування лікарями можливого алергічного компоненту запального процесу, що значно погіршує результат лікування. Поза увагою часто лишається і диференційований підхід до корекції стану підшлункової залози (Запруднов А.М., 2001), що призводить до більш тривалого перебігу та рецидивування захворювання (Денисова М.Ф., 2005; Борисенко М.І., 2003).

З огляду на вищезазначене, виникає необхідність проведення подальших досліджень, спрямованих на вивчення стану зовнішньосекреторної функції підшлункової залози та розробка заходів для корекції її у дітей з хронічним гастродуоденітом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри педіатрії №1 медичного факультету №1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на тему «Патогенетичні механізми трансформації вродженої і спадкової схильності у найбільш поширені захворювання у дітей», що виконується за планом МОЗ України (№ державної реєстрації 0107U000868). Тема дисертації затверджена на засіданні Проблемної комісії «Педіатрія» (протокол №01-4120 від 03.01.08).

Мета роботи: удосконалення комплексного лікування хронічних гастродуоденітів різного генезу у дітей на основі корекції зовнішньосекреторної функції підшлункової залози.

Завдання дослідження:

Вивчення особливостей спадковості та анамнезу дітей з патологією шлунково-кишкового тракту.

Вивчення особливостей цитологічного складу біоптатів слизової оболонки шлунку у дітей з хронічною гастродуоденальною патологією алергічного та бактеріального ґенезу.

Визначення стану зовнішньосекреторної функції підшлункової залози на тлі гастродуоденальної патології органічного та функціонального характеру у дітей.

Визначення рівнів секреторного IgA (sIgA) та IgE в слині та встановлення їх інформативності при хронічній гастродуоденальній патології різного ґенезу у дітей.

Вивчення особливостей перебігу гастродуоденальної патології органічного та функціонального характеру з супутньою вторинною екзокринною недостатністю підшлункової залози при включенні до схеми лікування препарату системної ензимотерапії.

Оцінка ефективності застосування системної та традиційної ензимотерапії в комплексному лікуванні дітей з хронічною гастродуоденальною патологією.

Об'єкт дослідження - екзокринна функція підшлункової залози у дітей з гастродуоденальною патологією.

Предмет дослідження - шлункова кислотність, біоптати слизової оболонки шлунку, фекальна еластаза-1, імуноглобуліни Е та А слини.

Методи дослідження - клініко-лабораторні (загальний аналіз крові та сечі), біохімічні (загальний білок, амілаза, АЛТ, АСТ, білірубін, лужна фосфатаза), імунологічні (імуноглобуліни класів А та Е), імуноферментний аналіз (фекальна еластаза-1, антитіла Ig G до H.pylori), гістологічні (біопсія слизової оболонки шлунка), інструментальні (ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, фіброезофагогастродуоденоскопія), математично-статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. В роботі вперше доведено наявність різного ступеня порушень екзокринної функції підшлункової залози (ЕФПЗ) у дітей з хронічними гастродуоденітами в залежності від етіології захворювання.

Встановлено, що найбільше ЕФПЗ порушується у пацієнтів з хронічною гастродуоденальною патологією (ХГДП) алергічного ґенезу і найменше - у пацієнтів з функціональною диспепсією (ФД). Визначено вплив ступеня порушення ЕФПЗ на динаміку клініко-об'єктивних показників, тривалість захворювання і стабільність ремісії у досліджуваних дітей.

Встановлено відмінності морфологічних форм гастродуоденальної патології (ГДП) і особливості цитологічного складу біоптатів слизової оболонки шлунка (СОШ) в залежності від етіології патологічного процесу.

Досліджено особливості періоду ремісії в залежності від етіології захворювання, його морфологічних форм, характеру лікування, а також ступеня екзокринної недостатності підшлункової залози (ЕНПЗ).

На підставі отриманих результатів обґрунтовано доцільність корекції комплексного лікування хронічної патології верхніх відділів травної системи з супутньою вторинною екзокринною недостатністю підшлункової залози (ВЕНПЗ) шляхом включення препарату системної ензимотерапії (СЕ). Тривалість курсу даної терапії встановлюється залежно від ґенезу основного захворювання та ступеня порушення ЕФПЗ.

Встановлено позитивний вплив препарату СЕ на перебіг хронічної патології верхніх відділів травної системи у дітей і водночас на усунення ЕНПЗ, яка є закономірною при цій патології.

Практичне значення отриманих результатів. Вивчення стану ЕФПЗ у дітей з гастродуоденальною патологією шляхом визначення фекальної еластази-1 (ФЕ-1) виявило порушення цієї функції різної вираженості у дітей з ГДП органічного та функціонального характеру. На основі отриманих даних обґрунтовано і розроблено корекцію комплексного лікування дітей з патологією верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) органічного (запального та алергічного ґенезу) та функціонального характеру з супутньою ЕНПЗ з включенням до терапії препарату СЕ Вобензим, враховуючи ступінь порушення функції підшлункової залози (ПЗ) та етіологію основного захворювання.

Вивчено вплив Вобензиму на динаміку ФЕ-1, sIgA та IgE в слині. Досліджено ефективність лікування хронічної патології верхніх відділів шлунково-кишкового тракту різної етіології із залученням засобу поліензимної терапії, зважаючи на динаміку суб'єктивних та об'єктивних ознак.

Результати дослідження впроваджені в роботу дитячих відділень Дорожньої клінічної лікарні №1 Південно-західної залізниці і дитячої клінічної лікарні №4; дитячого гастроентерологічного стаціонару міської дитячої лікарні №9 міста Києва; дитячого гастроентерологічного відділення обласної дитячої лікарні міста Хмельницького.

Положення дисертації використовуються у навчальному процесі кафедри педіатрії №1 медичного факультету №1 НМУ при вивченні розділу «Гастроентерологія».

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, де автором самостійно обґрунтовано актуальність і необхідність проведення дослідження, його мету, завдання, виконано відбір тематичних хворих. Автором самостійно проаналізована література з проблеми і з'ясовано невирішене питання щодо лікування хронічних захворювань травної системи органічного і функціонального характеру, які супроводжуються вторинним порушенням зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, проведено клініко-анамнестичне і лабораторно-інструментальне обстеження хворих, призначення у комплексному лікуванні засобу системної ензимотерапії, дослідження клініко-об'єктивних та лабораторно-інструментальних показників у динаміці лікування, а також подальше динамічне спостереження за хворими впродовж 2-3 років. Підготовлено до друку наукові праці та доповіді.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були представлені на науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції з міжнародною участю «Проблемні питання патології у дітей та підлітків (Тернопіль, 3-4 квітня 2008 року), VI Науково-практичній конференції з міжнародною участю студентів, інтернів, магістрів, аспірантів та молодих вчених (Ужгород, 15-17 квітня 2008 року), V Міжнародній медико-фармацевтичній конференції студентів та молодих вчених (Чернівці, 2008 рік).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 робіт у періодичних виданнях, в тому числі 6 - у виданнях, рекомендованих ВАК України.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 172 сторінках машинопису (основний обсяг становить 141 сторінку). Робота складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів та методів діагностики, трьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, рекомендацій щодо наукового та практичного використання здобутих результатів, списку використаних джерел (загальна кількість джерел - 264, з них: кирилицею - 217, латиницею - 47). Дисертація ілюстрована 47 таблицями та 23 діаграмами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення мети дослідження і вирішення поставлених завдань проведено обстеження 126 пацієнтів віком від 5 до 17 років з гастродуоденальною патологією. Верифікація клінічного діагнозу проводилась відповідно до методичних рекомендацій МОЗ України та наказу МОЗ України №471 від 10.08.2007 р. «Про впровадження Протоколів лікування дітей за спеціальністю “Дитяча гастроентерологія”». Контрольну групу склали 20 дітей, віком від 5 до 17 років, які не мали хронічної патології, в тому числі травної системи; обтяженого спадкового та харчового анамнезу.

Дослідження проводились на базі гастроентерологічного відділення Київської міської дитячої лікарні №9 і відділення старшого дитинства Київської міської дитячої клінічної лікарні №4. Роботу розпочинали лише після отримання згоди хворого та його батьків на участь у дослідженні. У ході роботи дотримувалися правила безпеки здоров'я досліджуваних і зберігалися права пацієнта. Проведену роботу розглянуто комісією з біоетики Київського національного медичного університету імені О.О. Богомольця (витяг з протоколу №22 від 26.09.07). Порушень морально-етичних норм під час проведення дослідження не виявлено. Лабораторії, у яких проводились дослідження, сертифіковані.

Клінічне обстеження хворого передбачало збір та деталізацію скарг, уточнення даних анамнезу (тривалість, частота та причини загострення). При опитуванні звертали увагу на особливості спадкового анамнезу, уточнювали дані анамнезу життя (перенесені захворювання, характер вигодовування на першому році життя, режим харчування у подальшому, склад харчового раціону перед поступленням у стаціонар, наявність шкідливих звичок, матеріально-побутові умови, наявність стресових ситуацій та частих конфліктів у школі та родині). Об'єктивне дослідження пацієнта проводилося за загальноприйнятою методикою, яка доповнювалась визначенням чутливості специфічних для ПЗ точок та симптомів. Лабораторні методи проводились у відповідності до існуючих стандартів (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця глистів, копрограма, біохімічний аналіз крові (загальний білок, амілаза, АЛТ, АСТ, глюкоза, білірубін, лужна фосфатаза). Обсяг інструментальних досліджень, проведених кожному хворому, визначався положенням протоколу та передбачав диференційоване проведення спеціальних методів фіброезофагогастродуоденоскопії (ФЕГДС), рН-метрії шлункового соку та ультразвукового дослідження (УЗД) органів черевної порожнини. З метою визначення наявності бактерій H.pylori і уточнення цитологічного складу запального субстрату під час ФЕГДС проводилася прицільна біопсія слизової оболонки антрального відділу шлунку. Для підтвердження хелікобактерної інвазії застосовували серологічний метод із застосуванням імуноферментного аналізу (ELISA) - наявність чи відсутність анти-Н.pylori Ig G антитіл визначали з використанням діагностичного набору «UBI Magivel» (США) та напівавтоматичного імунологічного аналізатора «Stat Fax 303» виробництва «Awareness Technology» (США). За показами проводилися електрокардіографічне та ехокардіографічне дослідження. При необхідності хворі оглядалися вузькими спеціалістами для визначення супутньої патології та складання плану адекватного лікування.

Для первинної оцінки стану та екзокринної функції ПЗ проводилось УЗД органу та визначення активності альфа-амілази крові за Каравеєм. Цілеспрямоване вивчення ЕФПЗ передбачало проведення імуноферментного визначення органоспецифічного ферменту ПЗ - еластази у випорожненнях - фекальної еластази-1 - з використанням набору реактивів ScheBo-Tech, Gissen, Німеччина, який базується на принципі ELISA. Визначення імуноглобулінів класів Е та А у слині проводилося подвійним «сендвіч»-методом з використанням набору реагентів для імуноферментного визначення IgE та IgA у сироватці та секретах ООО «Хема-Медика», м. Москва.

Отриманий цифровий матеріал опрацьований за загальноприйнятими методами варіаційної статистики. Визначалася середня арифметична величина (М), середня похибка середньої величини (m), критерій достовірності (t), рівень значності (Р). Оцінку достовірності отриманих результатів проводили загальноприйнятим методом за допомогою критерію Ст'юдента. Вивчення зв'язку між явищами, що досліджувались, здійснювали за методом вимірювання кореляції рангів за допомогою коефіцієнту с Спірмена. У процесі обробки отриманих результатів використовувався персональний комп'ютер з залученням пакету Microsoft Excel 2007.

Результати досліджень та їх обговорення. В дослідженні приймало участь 126 дітей (80 дівчаток та 46 хлопчиків віком від 5 до 17 років) з ГДП, які в залежності від провідного етіологічного чинника були розподілені на 3 групи. І групу склали 58 дітей з хронічним гастродуоденітом (ХГД) алергічного ґенезу, ІІ групу - 40 пацієнтів з ХГД бактеріального ґенезу і ІІІ групу - 28 осіб з функціональною диспепсією. Хворі в групах були поділені на дві підгрупи: в першій з них пацієнти до базисного лікування основної патології отримували панкреатин, в другій - Вобензим. До контрольної групи увійшло 20 здорових дітей. Корекцію ЕФПЗ проводили препаратом СЕ Вобензим. Тривалість курсу залежала від етіології захворювання та вираженості порушення ЕФПЗ.

При аналізі причин виникнення ГДП у дітей встановлено роль несприятливих аліментарних чинників в 58,8%, психогенних факторів у 65,4% (в основному в групі пацієнтів з ФД). У 66,6% дітей хвороба виникла на тлі спадкової схильності. Ці дані узгоджуються з даними літератури щодо причин розвитку ГДП у дітей (Банадига Н.В., 2007; Мальков А.В., 2005). У більшості пацієнтів (95,5%) перебіг ГДП мав рецидивуючий перебіг. Обтяжений алергологічний анамнез мав місце у всіх дітей з ГДП алергічного ґенезу. Супутня алергічна патологія та алергічно обтяжена спадковість зустрічались достовірно частіше у пацієнтів з ФД в порівнянні з групою хворих з бактеріальним генезом ГДП.

Больовий синдром спостерігався у всіх дітей за виключенням 2-х пацієнтів з функціональним характером ГДП.

Диспепсичний синдром був у всіх пацієнтів І і ІІ груп з ГДП органічного характеру. Метеоризм та порушення випорожнень маніфестували найчастіше у пацієнтів з ХГД.

Болючість при пальпації спостерігалась у пацієнтів всіх груп: в епігастральній, пілородуоденальній, лівій підреберній ділянках - частіше у пацієнтів з ХГД; у пілородуоденальній зоні, по серединній лінії, лівому підребер'ї і зоні Шофара - у дітей з ХГД бактеріального генезу; в панкреатичних точках - частіше серед пацієнтів з алергічним характером ХГД, що може бути пов'язано з більшим залученням ПЗ до патологічного процесу при алергічному ураженні ШКТ.

Астено-вегетативний синдром діагностувався у 96 дітей (76,2%), переважно дівчаток передпубертатного і пубертатного періоду.

При ендоскопічному дослідженні у 63% дітей з ХГДП алергічного ґенезу виявлено поверхневі форми; у 15% пацієнтів з Нр-асоційованою формою гастродуоденіту були поєднані ерозивні форми ураження, а в 30% випадків виявлено гіпертрофічний зернистий гастрит поєднаний з поверхневим антрум-бульбітом; у 90% Нр-негативних хворих визначався поверхневий антрум-бульбіт. Цитологічний склад біоптатів СОШ при алергічному ґенезі патології характеризувався високою еозинофільною інфільтрацією та великою кількістю поліморфно-ядерних лейкоцитів; у дітей з Нр-асоційованими формами ГДП - вираженою нейтрофільною та лімфоцитарною інфільтрацією, а також наявністю лімфоїдних агрегатів з гермінативними центрами; при Нр-неасоційованій патології - вираженою лімфоцитарно-плазмацитарною та помірною нейтрофільною інфільтрацією, незначно вираженою макрофагоцитарною та мононуклеарною інфільтрацією і відсутністю еозинофілів та лімфоїдних агрегатів з гермінативними центрами.

Стан і функція ПЗ визначалися за допомогою УЗД, копрологічного дослідження, визначення активності альфа-амілази сироватки крові та ФЕ-1.

За даними УЗД у дітей всіх трьох груп виявлено збільшення різних відділів органу - більш виражене у пацієнтів з ГДП органічного ґенезу. Інші УЗ-зміни pancreas спостерігалися в однаковій кількості випадків серед хворих з ХГДП і практично не діагностувались серед хворих з ФД.

Копрологічні зміни виявлені у 42,8% з гастродуоденальною патологією органічного характеру і лише у 7,1% пацієнтів з ФД.

Найнижчі (108,2±41,64 мкг/г) показники ФЕ-1 встановлено у хворих з ХГДП алергічного ґенезу, що ще раз підтверджує більш виражене порушення ЕФПЗ на тлі алергічно-запального процесу в травному каналі (рисунок 1).

Рис. 1. Розподіл дітей з гастродуоденальною патологією за ступенем ЕНПЗ

І група - діти з ХГД алергічного ґенезу

ІІ група - діти з ХГД запального ґенезу

ІІІ група - діти з функціональною диспепсією

Аналіз отриманих результатів лікування засвідчив, що у дітей, в комплексному лікуванні яких впродовж 14 днів використовувався препарат СЕ, швидше зменшилися головні клінічні вияви патологічного процесу. Поліпшення загального стану, апетиту, зменшення больового синдрому та метеоризму у дітей, до комплексного лікування яких було включено засіб СЕ, настало на 3-4 добу лікування, у дітей, у яких ЕНПЗ корегувалась панкреатином - на 8-9 добу. Диспепсичні вияви зникли на 6-7 добу лікування у дітей, яким призначався Вобензим, тоді як у половини дітей, які отримували панкреатин, вони почали зменшуватися лише з 8-10-ї доби. Наприкінці 1-го тижня лікування нормалізувались випорожнення у 70% пацієнтів, яким було призначено засіб СЕ, і лише у 40,5% пацієнтів, які отримували панкреатин. До кінця лікування збереглася лабільність випорожнень у 7,57% хворих, які отримували препарат СЕ, серед пацієнтів, які отримували панкреатин цей показник сягав 18,3%. У 2 хворих з включенням Вобензиму і 17 хворих, які отримували панкреатин після закінчення лікування зберігалася болючість у панкреатичних точках. Крім того, на момент закінчення лікування у 2 пацієнтів, яким призначався панкреатин, зберігався метеоризм і у 2 пацієнтів - болючість під час пальпації в надчеревній ділянці. Позитивна динаміка клініко-об'єктивних показників у дітей з ХГДП запального ґенезу була більш вираженою у Нр-інфікованих пацієнтів, які у комплексному лікуванні отримували засіб СЕ, що найімовірніше пов'язано з протизапальною дією та потенціюванням Вобензимом дії антибактеріальної терапії (Бандурина Т.Ю., 2007; Омельченко Л.І., 2006). Необхідно відмітити, що динаміка клініко-об'єктивних показників була більш вираженою серед пацієнтів з І ступенем ЕНПЗ у порівнянні з дітьми, у яких було визначено ІІ і ІІІ ступінь ЕНПЗ, що, очевидно, свідчить про необхідність більш тривалого застосування СЕ корекції. Таким чином, можна припустити, що більш виражений позитивний вплив Вобензиму на клініко-об'єктивні показники пов'язаний з його різноспрямованою дією як на вогнище запалення у гастродуоденальній ділянці, так і безпосередньо на травні процеси, що узгоджується з даними літератури (Бандурина Т.Ю., 2007; Омельченко Л.І., 2006; Веремеєнко К.Н., 2005).

За даними УЗД, позитивна динаміка ультразвукових змін у ПЗ виявлена у всіх трьох групах пацієнтів. Більш вираженою вона була при алергічному генезі ГДП, коли до комплексного лікування входив засіб СЕ, що може бути пояснене імуномоделюючим впливом даного препарату. Кількість дітей даної підгрупи, у яких до лікування спостерігалися збільшення головки та хвоста ПЗ зменшилася на 53,15 і 59,3% відповідно, тоді як серед дітей з ХГД алергічного ґенезу, які не отримували засобу СЕ у комплексному лікуванні, ці показники становили 34,6 і 57,7% відповідно. Динаміка даних ультразвукових показників була менш вираженою серед пацієнтів з ХГД запального ґенезу: кількість дітей цієї групи, до комплексного лікування яких включався Вобензим, і у яких під впливом лікування зменшились розміри голівки, тіла і хвоста ПЗ склала 36,9, 10,5 і 84,2% порівняно з 42,8, 9,5 і 80,95% відповідно серед пацієнтів даної групи, які не отримували Вобензим. Ультразвукові зміни ПЗ були наявні і у 17 пацієнтів з ФД, у них також прослідковується більш позитивна динаміка при включенні до схеми лікування засобу СЕ.

Аналіз результатів копрологічного дослідження показав більш виражену позитивну динаміку змін копрологічних показників пацієнтів, які отримували Вобензим, причому така динаміка прослідковується у всіх трьох групах досліджуваних дітей. Основну частину дітей ІІ групи з ХГД запального генезу, у яких після проведеного лікування збереглися патологічні показники копрограми, склали хелікобактер-інфіковані пацієнти переважно з помірною ЕНПЗ. У дітей з ФД, до комплексного лікування яких включався препарат СЕ, м'язові волокна, нейтральний жир та неперетравлена клітковина після лікування відмічались в незначній кількості, тоді як у дітей з ФД, які не отримували поліензимний препарат, ці показники визначалися у помірній кількості.

В результаті проведеного лікування у дітей всіх груп констатували позитивну динаміку ФЕ-1, однак більш вираженою вона була у І групі дітей з алергічним генезом ГДП і більш виразною у хворих даної групи, які у комплексному лікуванні отримували Вобензим (табл. 1; рис. 2, 3).

Таблиця 1

Стан ЕФПЗ у дітей І та ІІ груп до та після лікування

Ступінь екзокринної недостатності ПЗ	І група n = 26	ІІ група n = 32
	До лікування абс. число (%)	Після лікування абс. число (%)	До лікування абс. число (%)	Після лікування абс. число (%)
І ступінь	7 (26,9)	5 (19,2)	9 (28,1)	3 (9,37)
ІІ ступінь	18 (69,2)	2 (7,69)	21 (65,6)	1 (3,1)
ІІІ ступінь	1 (3,85)		2 (6,25)	-
Норма	-	19 (73)	-	28 (87,5)
Середні значення ФЕ-1 (мкг/г)	100,4±43,1	217±45	103,2±38	232,2±44

Після лікування кількість дітей І групи з легкою та помірною ЕНПЗ, які отримували Вобензим склала 3 (9,37%) і 1 (3,1%) відповідно у порівнянні із 5 (19,2%) і 2 (7,69%) дітьми цієї ж групи, до лікувальної схеми яких Вобензим не включався. Середні значення ФЕ-1 в обох підгрупах дітей з ХГД алергічного ґенезу після лікування були вірогідно вище таких до лікування. Рівень ФЕ-1 після проведеної терапії був вищим у пацієнтів, які отримували Вобензим у порівнянні з пацієнтами, які не отримували даного препарату і становив в середньому 234,2±38 мкг/г у порівнянні з 217±45 мкг/г відповідно.

екзокринний підшлунковий залоза

Рис. 2. Стан ЕФПЗ у дітей І групи до та після проведеного лікування

Рис. 3. Стан ЕФПЗ у дітей ІІ групи до та після проведеного лікування

Кількість дітей ІІ групи (з ХГД запального ґенезу) з легкою ЕНПЗ, яким не призначався Вобензим, в результаті лікування зменшилась на 42,8%. ЕНПЗ помірної вираженості у цій групі визначалась в 28,57% випадків до лікування і не виявлялася в жодному випадку після закінчення терапії. В результаті лікування рівень ФЕ-1 нормалізувався у 71,3% пацієнтів даної групи. Серед 6 дітей, у яких після лікування визначався легкий ступінь ЕНПЗ, четверо було Нр-інфіковані. Така більш уповільнена динаміка покращення ЕФПЗ у Нр-позитивних пацієнтів може бути пов'язана з негативним впливом вакуолізуючого токсину Н.pylori на ПЗ (Губергріц Н.Б., 2008). Серед пацієнтів ІІ групи, яким у комплексному лікуванні призначався засіб СЕ, легка, помірно виражена та важка ЕНПЗ до лікування спостерігалася в 68,4, 26,31 і 5,26% випадків відповідно. Після лікування легка ЕНПЗ визначалась у 4 (21%) пацієнтів. У одного хворого (Нр-інфікованого) даної групи (5,26%), у якого до лікування показники ФЕ-1 відповідали важкому ступеню ЕНПЗ, після проведеного лікування визначалась помірна ЕНПЗ. Нормальний рівень ФЕ-1 після курсу терапії в даній групі діагностувався у 73,7% хворих. Середні показники ФЕ-1 були недостовірно вищими у дітей даної групи, які не отримували Вобензим, до лікування і недостовірно нижчими після лікування у порівнянні з середніми значеннями даного лабораторного показника до та після лікування серед пацієнтів цієї групи, яким призначався поліензимний препарат.

У більшості пацієнтів з ФД до лікування показники ФЕ-1 відповідали легкому ступеню ЕНПЗ. Після проведеного лікування у одного пацієнта даної групи, який не отримував засобу СЕ (7,69%) і одного пацієнта цієї групи, який у комплексному лікуванні отримував Вобензим (6,6%) було виявлено легкий ступінь ЕНПЗ. У решті випадків (92,3% у І підгрупі і 93,3% у ІІ підгрупі) було встановлено нормальні значення ФЕ-1. Середні значення даного лабораторного показника після курсу лікування були достовірно вищими у пацієнтів цієї групи, до лікувальної схеми яких входив поліензимний препарат.

Найнижчі середні показники ФЕ-1 серед пацієнтів усіх груп, які отримували панкреатин, після лікування визначались у хворих з ХГД запального ґенезу (207±41 мкг/г), найвищі (233,7±33,9 мкг/г) - у дітей з ФД. Середнє значення даного лабораторного показника після лікування у пацієнтів з ФД було достовірно вищим порівняно з таким у І і ІІ групі дітей. Середній показник ФЕ-1 після терапевтичного курсу у дітей з ХГД алергічного ґенезу був недостовірно вищий від такого у пацієнтів з ХГД запального характеру.

Отже, у всіх групах обстежуваних дітей в результаті лікування спостерігалася позитивна динаміка даного лабораторного показника. Більш виразною вона була серед пацієнтів з ХГД, до комплексного лікування яких було включено препарат СЕ порівняно з хворими на ФД, серед яких після проведеного лікування середні показники активності даного ферменту були однаковими у пацієнтів, які отримували Вобензим і осіб, ЕНПЗ яких корегувалась панкреатином. Метод визначення активності альфа-амілази сироватки крові у нашому дослідженні продемонстрував низьку інформативність.

Отримані показники IgE слини до лікування корелювали з даними алергологічного анамнезу пацієнтів. Так, підвищені рівні IgE спостерігалися у переважної більшості (91,4%) пацієнтів з ХГД алергічного ґенезу (серед яких обтяжений алергологічний анамнез мав місце у всіх випадках) та у частини хворих (17,8%) з ФД, у яких також спостерігався обтяжений алергологічний анамнез; в групі дітей з ХГД запального ґенезу, в якій визначались поодинокі випадки обтяженого алергологічного анамнезу, підвищення рівня IgE у слині не спостерігалося. Аналіз рівнів Ig Е слини після лікування показав позитивну дію СЕ у дітей І та ІІ груп: після курсу терапії значення даного лабораторного показника нормалізувалися в підгрупах, пацієнти яких отримували препарат СЕ. Кількість осіб І групи (ХГДП алергічного ґенезу) з підвищеним рівнем IgE слини до лікування, до складу лікувальної схеми яких включався Вобензим, в результаті проведеного лікування зменшилась на 28,1% у порівнянні з 11,5% серед хворих цієї ж групи, які отримували панкреатин. Серед дітей з ФД, які не отримували Вобензим, кількість осіб з підвищеним рівнем IgE слини залишилася незмінною після лікування; серед дітей, яким призначався засіб СЕ, кількість випадків з підвищеним рівнем IgE слини зменшилася на 6,7%. Дану тенденцію також відображають і середні значення IgE до та після лікування в обох групах дітей.

Щодо sIgA, то динаміка цього показника у всіх групах досліджуваних дітей була менш виразною у порівнянні з динамікою IgE, проте виявила аналогічні відмінності між пацієнтами, яким призначався Вобензим, і хворими, які отримували панкреатин. Серед пацієнтів І групи (ХГД алергічного ґенезу) кількість осіб з підвищенням рівнів sIgA до лікування після терапевтичного курсу зменшилась на 26,9% серед пацієнтів, які отримували панкреатин і 34,4% серед хворих, яким призначався Вобензим; у ІІ групі дітей (ХГД запального ґенезу) ці показники склали 23,8% і 31,6% відповідно і в ІІІ групі (ФД) - 15,4% і 20% відповідно. Середні значення секреторного IgA слини після лікування у дітей всіх груп, до комплексного лікування яких включався препарат СЕ, були недостовірно нижчими таких у пацієнтів, які не отримували даного засобу.

Отримані результати дослідження виявили чітку тенденцію до збільшення тривалості ремісії у дітей, до комплексної терапії яких включався препарат СЕ. Така тенденція особливо виражена в групі дітей з ХГД алергічного ґенезу і ФД, що, очевидно, пов'язане з різнобічними механізмами дії і коригуючим впливом даного препарату на імунну систему ШКТ. Тривалість ремісії при цій патології в середньому становила 2 роки і 2 місяці і 2 роки і 4 місяці відповідно. В групі дітей з ХГД запального характеру, особливо Нр-позитивних дітей, рецидиви захворювання виникали в більш ранні терміни. Період ремісії в цій групі дітей в переважній кількості випадків тривав менше 2-х років. Тривалість ремісії також залежала від морфологічної форми патології: при поверхневих формах ураження СОШ рецидиви захворювання виникали в більш пізні строки (в середньому через 20-22 місяці після лікування), при деструктивних - раніше (в середньому через 10-12 місяців).

Отже, за допомогою отриманих нами даних стає очевидною відповідь на дискутабельне питання щодо назви патологічного стану ПЗ, який розвивається на тлі ХГДП. Нами встановлено, що при ХГД виникає ЕНПЗ - функціональне порушення, яке достатньо швидко зникає при адекватному лікуванні запального вогнища у гастродуоденальній зоні. Оскільки в жодному випадку нами не було виявлено ознак хронічного процесу в ПЗ, ми вважаємо вживання назв «реактивний панкреатит» (Смирнова Г.П., 2006; Білоусов Ю.В., 2004), «гострий інтерстиційний панкреатит» (Гончар Н.В., 2006), «хронічний панкреатит» (Абрамова Т.В., 2001), «больовий латентний панкреатит» (Гнатюк А.І., 1999) для характеристики процесів, що мають місце у ПЗ при ХГД, неправомірним. Термін «диспанкреатизм» також не може використовуватися, оскільки відсутній у класифікації МКХ-10. Зважаючи на те, що зміни у ПЗ обмежуються лише зворотним порушенням її екзокринної функції, що виникає вторинно і розвивається як відповідь на запальний процес у ШКТ, вважаємо обґрунтованим термін «вторинна екзокринна недостатність підшлункової залози». Нами було встановлено залежність вторинних функціональних порушень ПЗ та динаміки їх змін при ХГД від етіології основного захворювання та застосовуваного лікування. Як було зазначено вище, найбільше ЕФПЗ порушується при ХГД, що перебігає із алергічним компонентом, і найменше - при ФД. Це необхідно враховувати при визначенні особливостей лікування даної патології. Ефективність залучення до комплексної терапії засобу СЕ пояснюється різноспрямованою його дією, описаною в багатьох літературних джерелах (Бандурина Т.Ю., 2007; Смирнова Н.С., 2004; Омельченко Л.І., 2006; Веремеєнко К.Н., 2005), тому його застосування є цілком виправданим при лікуванні дітей з даною патологією.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання - удосконалення діагностики і лікування дітей з хронічною патологією верхніх відділів травної системи органічного та функціонального характеру з супутньою вторинною екзокринною недостатністю підшлункової залози шляхом включення до комплексного лікування засобу системної поліензимної терапії.

На основі визначення ФЕ-1 найнижчі (108,2±41,64 мкг/г) її показники встановлено у хворих з ХГДП алергічного ґенезу. При ХГДП запального ґенезу порушення ЕФПЗ легкого ступеня виявлено у 28 (70%) пацієнтів і лише у 11 (27,5%) дітей визначався помірний ступінь ЕФПЗ; середні значення ФЕ-1 в цій групі обстежуваних дітей склали 128,6±44,01 мкг/г. У всіх дітей з ФД, у яких визначалася ЕНПЗ (82,1%), показники ФЕ-1 відповідали легкому її ступеню, у решти дітей з цією патологією рівень ФЕ-1 був у межах норми; середні значення даного лабораторного показника серед пацієнтів цієї групи становили 181,25±28,8 мкг/г.

Обтяжена гастроентерологічними захворюваннями спадковість спостерігається у більшості дітей (66,6%) з ГДП органічного та функціонального характеру. В структурі захворюваності родичів обстежуваних дітей переважають виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки (30,1%), хронічний гастрит та гастродуоденіт (38,8%). Анамнез усіх дітей з ХГДП з ознаками атопічного характеру обтяжений алергічними захворюваннями; при ФД алергічна патологія має місце у 21,4% хворих.

ХГД у дітей характеризується клініко-ендоскопічним поліморфізмом. У дітей з ХГДП алергічного ґенезу частіше (63%) спостерігаються поверхневі форми патології і значно рідше - поєднані ерозивні форми; у 15% пацієнтів з Нр-асоційованою формою гастродуоденіту виявлено поєднані ерозивні форми, а в 30% випадків діагностується гіпертрофічний зернистий гастрит поєднаний з поверхневим антрум-бульбітом; у 90% Нр-негативних хворих визначається поверхневий антрум-бульбіт.

Цитологічний склад біоптатів СОШ пацієнтів з ХГДП алергічного ґенезу характеризується високою еозинофільною інфільтрацією та наявністю великої кількості поліморфно-ядерних лейкоцитів поряд з помірно або незначно вираженою лімфоцитарною, мононуклеарною, плазмацитарною та нейтрофільною інфільтрацією. У дітей з Нр-асоційованими формами ГДП характерною є наявність вираженої нейтрофільної та лімфоцитарної інфільтрації, помірна плазмацитарна інфільтрація, незначно виражена макрофагоцитарна та мононуклеарна інфільтрація, а також наявність лімфоїдних агрегатів з гермінативними центрами. При хронічній неасоційованій з Нр патології спостерігається виражена лімфоцитарно-плазмацитарна інфільтрація, помірна нейтрофільна інфільтрація.

Тривалість періоду ремісії гастродуоденальних захворювань суттєво залежить від ступеня ЕНПЗ, характеру застосовуваної терапії, етіології основного захворювання і його морфологічної форми. Відсутність рецидивів захворювання у дітей з легким ступенем ЕНПЗ становила в середньому 20 місяців, помірним ступенем - 15 місяців і важким ступенем - 8 місяців.

В групі дітей з ХГД запального характеру, особливо Нр-позитивних дітей, рецидиви захворювання виникали в більш ранні терміни (в середньому через 10-12 місяців після лікування).

При поверхневих формах ураження слизової рецидиви захворювання виникали в більш пізні терміни (в середньому через 20-22 місяці після лікування), при деструктивних - раніше (в середньому через 10-12 місяців).

При оцінці ефективності застосованої терапії відзначено, що корекція ВЕНПЗ є необхідним компонентом комплексного лікування ГДП у дітей, оскільки ЕНПЗ суттєво обтяжує прояви захворювання. Застосування з цією метою засобів поліензимної терапії є патогенетично обґрунтованим - при залученні Вобензиму до комплексного лікування клінічні прояви загострення ХГД проходили на 5-6 днів швидше у порівнянні з групою дітей без даної корекції, а тривалість ремісії була довшою на 10 місяців.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При обстеженні пацієнтів з ГДП необхідно обов'язково встановлювати основний етіологічний чинник даної патології і подальше лікування проводити з урахуванням цього чинника. Якщо у дитини виявлено ХГД алергічного ґенезу (обтяжений алергологічний анамнез, характерна цитологічна картина гістологічного біоптату СОШ, підвищений рівень IgE слини), до лікувальної схеми доцільно включити упродовж 7-10 днів антиалергічний засіб ІІ-ІІІ покоління, оскільки відсутність впливу на алергічний компонент запального процесу призводить до менш ефективного лікування патології і більш раннього рецидивування захворювання.

Зважаючи на закономірне залучення ПЗ в патологічний процес у хворих з ХГД, вивчення стану даної функції підшлункової залози за допомогою визначення ФЕ-1 і проведення корекції при необхідності має бути обов'язковим при веденні таких пацієнтів.

З метою адекватної корекції порушеної ЕФПЗ у дітей з ХГД патогенетично обґрунтованим є призначення поліензимного засобу (Вобензиму), оскільки він не лише покращує травлення, але й сприяє усуненню запального процесу завдяки протизапальним, протинабряковим, імуномоделюючим та іншим властивостям.

При ХГД алергічного ґенезу тривалість курсу поліензимної терапії в залежності від ступеня порушення ЕФПЗ повинна становити 4-6 тижнів з подальшим зниженням дози впродовж 4-6 тижнів. При ХГД запального ґенезу, при яких порушення ЕФПЗ переважно в межах легкого ступеня недостатності, курс ензимотерапії рекомендується проводити упродовж 2-3 тижнів з подальшим зниженням дози до відміни препарату упродовж 3-4 тижнів. При ФД, при якій спостерігаються незначні функціональні зміни ПЗ, тривалість ензимотерапії повинна становити 2 тижні з наступним зниженням дози впродовж 2-4 тижнів.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Оцінка клінічної ефективності системної ензимотерапії при хронічних гастродуоденальних хворобах у дітей / О.В.Тяжка, А.О.Горобець, Н.І.Горобець, С.Д.Кінча, А.І.Терзов, Т.О.Ванханова // Сучасна гастроентерологія. - 2008. - № 3. - С.30-34. (Автором зібрано та проаналізовано матеріал, проведено статистичну обробку, підготовлено статтю до друку).

2. Оцінка зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у дітей з хронічними гастродуоденальними захворюваннями / О.В.Тяжка, А.О.Горобець, Н.І.Горобець, О.В.Пьянкова, Н.І.Надточій, С.С.Вороніна, Н.Є.Зайцева // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 2008. - №5(429). - С. 5-9. (Здобувачем зібрано, систематизовано та проаналізовано матеріал, виконано підготовку до друку).

3. Стан зовнішньосекреторної функції підшлункової залози та шляхи її корекції у дітей з хронічною гастродуоденальною патологією (оглядова) / О.В.Тяжка, А.О.Горобець, Н.І.Горобець, А.І.Терзов // Перинатология и педиатрия. - 2008. - № 3 (35). - С. 124-130. (Здобувачем зібрано, проаналізовано, оброблено та систематизовано матеріал, підготовлено статтю до друку).

4. Особливості періоду ремісії хронічних захворювань верхніх відділів травного каналу у дітей залежно від етіології захворювання та проведеного лікування / О.В.Тяжка, А.О.Горобець, Н.І. Горобець, О.В.Пьянкова, Н.І.Надточій, С.С.Вороніна, Н.Є.Зайцева // Здоровье ребенка. - 2008. - №5 (14). - С. 79-82. (Здобувачем проаналізовано отримані результати і підготовлено статтю до друку).

5. Горобець А.О. Стан зовнішньосекреторної функції підшлункової залози та деякі показники гуморального імунітету в дітей із хронічною гастродуоденальною патологією алергійного ґенезу / А.О.Горобець // Сучасна гастроентерологія. - 2008. - № 6 (44). - С. 51-55.

6. Декл. пат. № 31261 Україна. МПК (2006) А61К38/43. Спосіб корекції зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у дітей з хронічною гастродуоденальною патологією / Тяжка О.В., Горобець А.О., Горобець Н.І. - № u200801107; Заявл. 30.01.2008; Опубл. 25.03.2008, Бюл. № 6. - 3 С. (Здобувачеві належить ідея винаходу і підготовка матеріалів до друку).