Клініко–патогенетичне обгрунтування використання біфтопу та епадолу в комплексному лікуванні хворих на цукровий діабет 2 типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ЕНДОКРИННОЇ

ПАТОЛОГІЇ ІМ. В.Я. ДАНИЛЕВСЬКОГО АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Клініко - патогенетичне обгрунтування використання біфтопу та епадолу в комплексному лікуванні хворих на цукровий діабет 2 типу

14.01.14 - ендокринологія

Костіцька ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Харків - 2008

Дисертація є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор Боцюрко Володимир Іванович, Івано-Франківський державний медичний університет, завідувач кафедрою ендокринології з курсом лікувальної фізкультури і спортивної медицини

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Паньків Володимир Іванович, Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, завідувач відділу профілактики ендокринних захворювань

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Кравчун Нонна Олександрівна, Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України», завідувачка відділенням фармакотерапії ендокринних захворювань

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогодні цукровий діабет (ЦД) 2 типу є однією із найактуальніших медичних та соціальних проблем людства, оскільки, це найбільш поширена ендокринна патологія, яка складає 75 % від загальної ендокринної захворюваності та спричиняє значну інвалідність і смертність. На даний момент у світі нараховується більше 150 млн. хворих на ЦД 2 типу, а щорічний приріст становить 5 %. В Україні зареєстровано більше 1 млн. хворих на ЦД, з них 779 тисяч мають ЦД 2 типу, що сягає 86,3 % (Тронько М. Д. та співавт., 2002; Паньків В.І., 2005).

Серед ускладнень ЦД найбільша увага на сьогодні приділяється ураженню нирок, очей, нижніх кінцівок, серцево-судинної і нервової систем (Маньковський Б.Н., 2003; Кравчун Н.О. та співавт., 2003). Разом з тим головний орган, де в основному проходить глюконеогенез - печінка досліджена недостатньо. Вона є органом-мішенню багатьох інших метаболічних порушень при ЦД, серед яких важливим є патологічне відкладання жиру. Розвиток і прогресування неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) у хворих на ЦД 2 типу має загальномедичне та соціальне значення, оскільки при цьому погіршується перебіг основного захворювання, зокрема відсутня компенсація вуглеводного та ліпідного обмінів, а саме стеатогепатоз є предиктором майбутніх кардіоваскулярних ускладнень (Буеверов А.О., 2002; Angulo P., 2005; Хворостінка В.М., Власенко А.В., 2007).

НАЖХП або стеатогепатоз - це синдромокомплекс взаємопов'язаних нозологій, складовою частиною яких є стеатоз печінки, тобто накопичення триацилгліцеридів та жирових включень у печінці більше 5 % її маси. Наступною стадією є стеатогепатит - запальна інфільтрація печінки на тлі жирової дистрофії гепатоцитів та фіброз, які можуть сприяти розвитку стеатогенного цирозу печінки. Поділ розвитку жирового ураження печінки на стадії на даний момент залишається актуальним завданням (Фадеєнко Г.Д. та співавт., 2005; Sanyal A.J., 2005; Хухліна О.С., 2006).

Сучасна патогенетична модель стеатогепатозу - теорія «двох поштовхів». «Перший поштовх» пов'язаний з прогресуванням інсулінорезистентності (ІР). При її розвитку порушується баланс циклу глюкоза - вільні жирні кислоти (ВЖК). Надлишковий синтез ВЖК обумовлений посиленим ліполізом на фоні абдомінального ожиріння (АО), а це в свою чергу сприяє формуванню стеатозу печінки і розвитку ліпотоксичності (Dixon J.B. et al., 2001; James O.F., 2001). Висока концентрація ВЖК у портальній вені може порушувати функцію печінки і, таким чином, викликати розвиток гіперглікемії, гіперінсулінемії і дисліпідемії. Тривала циркуляція ВЖК призводить до розвитку ІР у скелетних м'язах і ендотелії судин, обумовлює виникнення ендотеліальної дисфункції, погіршує опосередковану інсуліном вазодилатацію. В результаті розвивається гіперглікемія і компенсаторна гіперінсулінемія. «Другий поштовх» пов'язаний з додатковими чинниками, що здатні ініціювати каскад окисних реакцій ВЖК з утворенням продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і оксиду азоту - оксидативний стрес (Бабак О.Я., Колесникова Е.В., 2006; Шипулин В.П., Довжин-ко М.Н., 2006; Шульпекова Ю.О., 2007).

В останні роки велика увага дослідників приділяється вивченню патогенетичних зв'язків між гормонами адипоцитів (лептин) і наднирникових залоз (кортизол) та прогресуванням стеатогепатозу. Відомо, що як дефіцит лептину, так і резистентність тканин до дії лептину, пов'язані із розвитком АО. В свою чергу гіперлептинемія сприяє прогресуванню ІР на печінковому рівні, зменшуючи вміст глікогену в печінці (Глоба Є.В., 2004; Тузова О.В., Маньковский Б.Н., 2004; Mohili J., Gujug D., 2005). Кортизолзалежна ліпопротеінова ліпаза, синтез якої стимулює кортизол, виробляється в капілярах адипоцитів верхньої частини тулуба, черевної стінки, великого і малого сальника, а це також сприяє прогресуванню АО. Гормончутлива ліпаза є основним ферментом, що контролює швидкість ліполізу в жировій тканині, а гіперкортизолемія у хворих на ЦД 2 типу є пусковим чинником розвитку жирової інфільтрації печінки (Eikelis N. et al., 2003; Festi D. et al., 2004).

Поширеність НАЖХП на фоні синдрому ІР у світовому масштабі може становити до 10 %, тобто 600 млн. людей (Ratziu V. et al., 2004; Степанов Ю.М., Филиппова А.Ю., 2005). Неалкогольний стеатогепатит (НАСГ) найчастіше виникає за прогресуючого перебігу ЦД 2 типу та метаболічного синдрому відповідно у 34-88 та 20-81 % випадків, а за даними S. Chitturi та J. George (2003) при наявності ЦД 2 типу - зокрема у 75 % хворих.

Враховуючи значну чисельність хворих на ЦД 2 типу, високу частоту і тяжкість його ускладнень, запобіганя розвитку стеатогенного цирозу печінки у хворих на ЦД є пріоритетним завданням сучасної ендокринології. Все вищевикладене свідчить про доцільність раннього виявлення діабетичного стеатогепатозу і спонукає до пошуку нових ефективних засобів патогенетичного його лікування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Івано-Франківського державного медичного університету і є фрагментом планових наукових досліджень Івано-Франківського державного медичного університету „Метаболічний синдром. Вивчення патогенетичних особливостей, розробка диференційованих методів лікування”, номер державної реєстрації 0107U000044, автор є виконавцем роботи. Вказаний напрямок співпадає з основною метою Комплексної програми „Цукровий діабет в Україні” (Указ Президента України від 21.05.1999 р. № 545/99), скерованої на профілактику та зменшення розвитку ускладнень цукрового діабету, збільшення тривалості життя хворих на цю недугу.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - з'ясувати механізми розвитку діабетичного стеатогепатозу та оптимізувати лікування хворих на цукровий діабет 2 типу з наявністю стеатогепатозу на основі включення в комплексну терапію біфтопу та епадолу.

Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:

1. Вивчити частоту стеатогепатозу у хворих на цукровий діабет 2 типу.

2. Дослідити стан ліпідного обміну, процесів ліпопероксидації у хворих на цукровий діабет 2 типу та оцінити їх зв'язок з формуванням стеатогепатозу.

3. З'ясувати роль лептину і кортизолу у розвитку діабетичного стеатогепатозу.

4. Оцінити ефективність біфтопу та епадолу в лікуванні цукрового діабету 2 типу при наявності стеатогепатозу.

Об'єкт дослідження - 123 хворих на ЦД 2 типу та 15 здорових добровольців.

Предмет дослідження - функціональний стан печінки, оптимізація лікувальних заходів.

Методи дослідження. В роботі використані загальноклінічні, клініко-лабораторні і біохімічні, імуноферментні та інструментальні, статистичні методи досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні положення, що характеризують новизну одержаних в роботі результатів, і які виносяться на захист, зводяться до наступного.

Проведено комплексне вивчення клінічних та лабораторних особливостей ураження печінки при стеатогепатозі: порушення ліпідного обміну, перекисного окислення ліпідів, антиоксидантної системи захисту, зміни гормонального стану, зокрема вплив лептину та кортизолу на прогресування жирової інфільтрації печінки у хворих на ЦД 2 типу. Доведено, що гіперлептинемія та гіперкортизолемія наявні у всіх пацієнтів із стеатогепатозом та АО і відображають ступінь важкості ураження печінки. Встановлено взаємозв'язок порушень ліпідного обміну зі змінами функціонального стану печінки, що супроводжується вираженим дисбалансом у функціонуванні про- і антиоксидантного захисту організму і призводить до пошкодження гепатоцитів.

Доведено, що застосування симбіотику біфтопу позитивно впливає на функціональний стан печінки через підвищення чутливості до інсуліну та асоційованого з нею оксидативного стресу, зменшення продукції контрінсулінового гормону кортизолу і покращення ліпідного спектру крові.

Оцінена клінічна ефективність комплексу висококонцентрованої суміші щ₃-поліненасичених жирних кислот у вигляді препарату епадол (теком).

З'ясовано, що дані препарати при їх одночасному застосуванні сприяють кращій компенсації вуглеводного та жирового обмінів у хворих на ЦД 2 типу із стеатогепатозом.

Практичне значення одержаних результатів. Висока частота стеатогепатозу (у 78 % обстежених пацієнтів) та виражені метаболічно-гормональні зміни вказують на необхідність обстеження хворих на ЦД 2 типу на предмет наявності у них НАЖХП, яка суттєво впливає на розвиток глюконеогенезу і не дозволяє досягнути доброї компенсації захворювання. В зв'язку з цим пропонується щорічне лабораторне та інструментальне дослідження, що включає визначення ліпідного спектру, в тому числі вільних жирних кислот, стану перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту, функціональних проб печінки, УЗД печінки.

Отримані результати функціональних змін печінки вказують на необхідність медикаментозної корекції з метою профілактики та лікування діабетичного стеатогепатозу. У зв'язку з цим розроблено диференційовані патогенетично обґрунтовані схеми лікування хворих на ЦД 2 типу з ознаками НАЖХП. Запропоновано новий спосіб лікування метаболічного синдрому у пацієнтів з ознаками стеатогепатозу (патент на корисну модель № 31311).

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені у клінічну практику ендокринологічного та поліклінічного відділень Івано-Франківської обласної клінічної лікарні та університетській клініці Івано-Франківського державного медичного університету. цукровий діабет біфтоп ліпопероксидація

Основні положення дисертації використовуються в навчальному процесі на кафедрах ендокринології з курсом ЛФК і СМ, госпітальної терапії Івано-Франківського державного медичного університету, курсах ендокринології Тернопільського і Буковинського медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто на основі аналізу літератури було сформульовано мету та задачі дослідження, розроблено програму та підібрані методики дослідження. Проведено патентно-інформаційний пошук, проведено клінічне та частково лабораторно-інструментальне обстеження хворих, зроблено статистичну обробку та оцінку отриманих результатів. Особисто автором написані всі розділи дисертації. Висновки і практичні рекомендації сформульовані разом з науковим керівником. Інструментальні та лабораторні дослідження виконані спільно із співробітниками лабораторії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, спеціалістами ультразвукової діагностики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на конференціях «Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів» (м. Чернівці, 2005), ХІ конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (м. Полтава, 2006), VII з'їзді ендокринологів України (м. Київ, 2007), Другому Міжнародному конгресі «Предіабет і метаболічний синдром. Епідеміологія, лікування і профілактика цукрового діабету і кардіоваскулярних захворювань» (м. Барселона, 2007), ІХ конгресі Всеукраїнського лікарського товариства (м. Вінниця, 2007), міжнародній науково-практичній конференції викладачів, лікарів, молодих вчених та студентів «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини», присвяченої Дню науки в Україні (м. Суми, 2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових праць (5 статей у фахових наукових виданнях, з них 3 у співавторстві), 6 робіт у збірниках доповідей з'їздів і конференцій, отримано деклараційний патент на корисну модель.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 144 сторінках машинописного тексту і включає: вступ, огляд літератури, матеріали і методи дослідження, результати власних досліджень, аналіз та узагальнення результатів, висновки, список використаних джерел, який містить 330 посилань, що складає 39 сторінок. Робота ілюстрована 29 рисунками і 17 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходилось 123 хворих на ЦД 2 типу, як складової метаболічного синдрому, з наявністю стеатогепатозу. В дослідження включались хворі на ЦД 2 типу віком від 30 до 75 років. Критеріями виключення з дослідження були наявність інфаркту міокарду та розладів мозкового кровообігу, гострих чи загострення хронічних запальних захворювань, позитивних маркерів вірусних гепатитів.

Середня тривалість захворювання становила від 5 до 30 років. У всіх обстежених пацієнтів діагностовані певні ускладнення ЦД різних ступенів важкості. Виявлено ураження гепато-біліарної, серцево-судинної, нервової, сечо-статевої та інших систем. Найбільш частими ускладненнями ЦД були діабетична ангіопатія нижніх кінцівок (79,7 %), периферична полінейропатія (79,7 %), діабетичний стеатогепатоз (78,0 %) та діабетична ангіопатія судин сітківки (59,3 %).

В анамнезі захворювання звертали увагу на особливості початку захворювання, його перебігу, причини і тривалість останнього погіршення, лікування на догоспітальному етапі. З анамнезу життя брали до уваги перенесені раніше захворювання, оперативні втручання, шкідливі звички, особливості харчування та дотримання дієти, спадковий анамнез.

Ступінь компенсації захворювання оцінювали згідно з критеріями European Diabetes Policy Group (1999) відповідно до глікемії натще, постпрандіальної глікемії та рівня глікозильованого гемоглобіну. Серед обстежених хворих добра компенсація ЦД відмічалась у 22 пацієнтів (18,0 %), у більшості обстежених осіб (74,0 %) був стан задовільної компенсації і лише у 8,0 % - незадовільної компенсації. Діагностовано у трьох осіб (2,4 %) легкий, у 108 (87,8 %) - середній, а у 12 пацієнтів (9,8 %) - важкий ступінь перебігу ЦД 2 типу.

При поступленні на стаціонарне лікування проводилось детальне клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження усіх хворих. Поряд із загальноприйнятими клініко-лабораторними методиками обстеження визначалися глікемічний і глюкозуричний профілі, рівень глікозильованого гемоглобіну, проводилась електрокардіографія, реовазографія судин нижніх кінцівок.

Оцінка функціональної здатності печінки проводилася за показниками білкового обміну (за вмістом у крові загального білка), наявністю холестатичного (за рівнем загального білірубіну) та цитолітичного (за активністю трансфераз - АСТ і АЛТ) синдромів. Стан ліпідного обміну оцінювали за показниками ЗХС і його фракцій - холестерину ліпопротеїдів високої густини (ХС ЛПВГ), холестерину ліпопротеїдів низької густини (ХС ЛПНГ) і холестерину ліпопротеїдів дуже низької густини (ХС ЛПДНГ), тригліцеридів (ТГ), вільних жирних кислот (ВЖК), коефіцієнта атерогенності (КА). Рівень ВЖК в крові визначався колориметричним методом.

Для оцінки активності ПОЛ та АОСЗ використовували показники малонового диальдегіду (МДА) (тест із тіобарбітуровою кислотою за методикою Тимирбу-латова Р.А., Селезнева Е.М., 1981), дієнових кон'югат (ДК) (методика Гаврилова В.Б., Гаврилової А.Р., Хмари І.Ф., 1988), активність церулоплазміну (ЦП), насичення трансферину (ТР) залізом вивчались фотоколориметрично та спектрофотометрично (методики Бабенка Г.О., 1968).

Для встановлення ІР, ГЛ та гіперкортизолемії визначали рівні ІРІ, лептину, кортизолу за допомогою імуноферментного методу. Оцінка ступеня вираженості ІР встановлювалась за показником HOMA-IR. Визначали також наявність абдомінального ожиріння, ріст, масу тіла, ІМТ, який обчислювали за відповідною формулою (G. Brey, 1978). Використовуючи показники ІМТ, ступінь загального ожиріння оцінювали згідно з рекомендаціями ВООЗ (1997) та Міжнародної діабетичної федерації (2005).

Для визначення наявності структурних змін печінки застосовували ультразвукове дослідження на апараті «LOGIQ-100» (GE, 2004), оцінку ступеня стеатозу печінки здійснювали за класифікацією С.С. Бацкова (1995). З метою діагностики ускладнень ЦД і супутніх захворювань проводилися консультації офтальмолога, невропатолога, ангіолога, при потребі - інших спеціалістів.

Усі хворі отримували дієту № 9 з обмеженням вживання легкозасвоюваних вуглеводів та тваринних жирів. Для зниження рівня глюкози крові застосовували пероральні цукрознижуючі препарати, частіше з групи бігуанідів (метформін) та похідні сульфонілсечовини (глібенкламід) залежно від ступеня важкості та стану компенсації захворювання. Крім цього, курс стандартної терапії включав призначення ангіопротекторів, дезагрегантів, інгібіторів АПФ чи сартанів у дозах, необхідних для нефропротекторного та адекватного антигіпертензивного ефекту.

Базову терапію отримували 30 хворих контрольної групи. Досліджувані хворі були поділені на три групи. Комплексну терапію з включенням вітчизняного симбіотику біфтопу (пробіотик - біфідобактерин 5 х 10⁷ та пребіотик - топінамбур 10 г) два рази на добу, всередину після їжі протягом 14 діб отримували 30 хворих першої групи. Друга група хворих, які отримували двохтижневий курс комплексного лікування із включенням гіполіпідемічного препарату епадол (комплекс щ-3 поліненасичених жирних кислот, виробництва „Київський вітамінний завод”) по 4 г/добу, складалася із 31 особи. 32 пацієнтам третьої групи, що лікувались з приводу ЦД 2 типу, до лікувального комплексу було додано два досліджуваних препарати біфтоп та епадол протягом 14 діб.

Статистичний аналіз результатів дослідження здійснювався за допомогою програмного пакету «Statistica», Ver 6.0. і таблиць Exsel 2000 для Windows XP (Microsoft, USA) із застосуванням параметричних та непараметричних статистичних методів. Нормальність розподілу перемінних у вибірках менше 30 дат оцінювали за допомогою тесту Шапіро-Уїлка, для більш численних вибірок використовували критерій ч². Ненормальність розподілу дозволила для аналізу зв'язку використовувати коефіцієнт кореляції Спірмена r. Залежність показників від виду терапії перевіряли за допомогою непараметричного дисперсійного аналізу (тесту Краскалла-Уолліса). Порівняння між групами проведено за допомогою критерія Манна-Уітні.

Результати дослідження та їх обговорення. На основі проведених нами досліджень у хворих на ЦД 2 типу у 78,0 % випадків діагностовано стеатогепатоз. При порівняльному аналізі клінічної картини, даних лабораторних та інструментальних ознак стеатогепатозу у всіх обстежених пацієнтів статистично достовірних відмінностей до лікування не було (p < 0,001). Після проведеного курсу базової терапії у контрольної групи пацієнтів спостерігався помірний регрес суб'єктивної симптоматики ураження печінки. Водночас, позитивна динаміка об'єктивних проявів ураження печінки була менш виражена. Так, зменшення розмірів печінки спостерігали лише у 5,0 % пацієнтів, а разом зі зникненням чутливості при пальпації і нормалізації консистенції за УЗД лише у 3,5 %.

Враховуючи це, частині пацієнтів, що знаходились під спостереженням, до лікувального комплексу було додано вказані вище досліджувані препарати. У хворих першої групи, які отримували симбіотик біфтоп, виявлена позитивна динаміка суб'єктивних і об'єктивних проявів ураження печінки, зокрема зменшення перкуторних розмірів печінки та нормалізація її консистенції за УЗД у 39,3 % та зникнення чутливості при пальпації - у 39,1 % пацієнтів.

При додаванні до базової терапії гіполіпідемічного препарату епадолу у хворих другої групи досягли покращення структурно-функціональних змін печінки: зменшення розмірів печінки відмічено у 37,5 %, зникнення чутливості при пальпації у 25,0 %, нормалізація її консистенції за УЗД у 29,2 % хворих, проте у меншій мірі, ніж у пацієнтів першої групи. Ймовірність статистичних розбіжностей складала р < 0,05.

Для досягнення більш вираженого клінічного ефекту третій групі пацієнтів до базового лікування було додано обидва препарати. В результаті через два тижні після лікування спостерігалось суттєве зменшення об'єктивних проявів діабетичного стеатогепатозу: зникнення чутливості при пальпації - у 46,5 %, нормалізація консистенції печінки за УЗД - у 42,8 %, а перкуторно зменшення розмірів печінки виявлено у 43,5 % обстежених.

Важливу роль у розвитку стеатогепатозу у хворих на ЦД 2 типу відіграє дисліпідемія, яка характеризується зростанням рівнів ТГ, ХС ЛПНГ, ХС ЛПДНГ та зниженням ХС ЛПВГ. Нами встановлено, що у досліджуваних пацієнтів відмічались виражені зміни обміну ліпідів, які обумовлені не лише значним зростанням рівня ЗХС і ТГ, але й перерозподілом холестерину з переважним його збільшенням в складі атерогенних фракцій ліпопротеїдів. Порушення показників ліпідограми, зокрема гіперхолестеринемія (ГХС) і гіпертригліцеридемія (ГТГ), були більш виражені у хворих з ознаками стеатогепатозу (90,0 %), ніж у пацієнтів без ураження гепато - біліарної системи (60,0%) (р < 0,05). Виявлено зростання вмісту загального ХС на 23 - 25 %, ТГ у (1,8-2) рази, ХС ЛПНГ та ВЖК у (1,5-1,6) рази, ХС ЛПДНГ - у (1,8-2) рази та зниження вмісту ХС ЛПВГ на (43-47) % з відповідним підвищенням КА (1,6-1,8) рази.

При збільшенні маси тіла погіршувався перебіг ЦД, внаслідок ІР знижувалось поглинання глюкози гепатоцитами, у пацієнтів була наявна гіперглікемія натщесерце. При порівнянні глікемічного контролю, після проведеного лікування була виявлена достовірна різниця між хворими усіх груп, проте кращої компенсації ЦД (зниження глікемії натщесерце) досягнуто у пацієнтів третьої групи (р = 0,01), що свідчить про сприятливий ефект на вуглеводний обмін поєднаного застосування досліджуваних препаратів (табл. 1, табл. 2, табл.3).

Вираженість порушень ліпідного спектру крові (вміст загального ХС і ТГ) корелювала із ступенем АО (r = 0,56, r = 0,63; p = 0,001) та діабетичного стеатогепатозу (r = 0,66; r = 0,68; p = 0,001), а також між тривалістю ЦД і розвитком АО (r = 0,71; r = 0,59; p = 0,001), що узгоджується з даними інших авторів (Goldberg I.J., 2001; Лутай М.І., 2003; Ляшенко В.П., Політаєва В.І., 2003). Згідно з результатами проведених нами досліджень, у хворих, що знаходились під спостереженням після проведеного базового лікування, зміни дисліпідемії були незначними.

Для кращої корекції порушень жирового обміну, хворим першої групи в лікувальний комплекс був включений симбіотик біфтоп. При його застосуванні у них виявлено більш виражений гіполіпідемічний ефект за рахунок зниження рівня ЗХС (різниця між вихідними даними і показниками після лікування складала ? (0,55 ± 0,12); р < 0,05) та ВЖК (? 211,02 ± 95,56); р < 0,001), ніж у пацієнтів контрольної та другої груп, відповідно ЗХС (? (0,05 ± 0,01); p > 0,05 і ? (0,36 ± 0,08); р < 0,05) і ВЖК (? (36,35 ± 11,80); p > 0,05; ? (165,86 ± 36,68); р > 0,05) (див. табл. 1, табл. 3).

Гіполіпідемічна дія комплексного лікування з біфтопом була достатньою у хворих першої групи, що проявилося зниженням вмісту ВЖК на 19,1 %, ЗХС на 8,6 %, ТГ - на 17,9 %, ХС ЛПНГ - на 11,2 %, ХС ЛПДНГ - на 17,5 % та КА на 29,1 %. Ефективність біфтопу була високою у пацієнтів з ожирінням та з ознаками ураження печінки, оскільки клітковина, яка міститься в ньому, здатна адсорбувати глюкозу, а біфідобактерії розселяються в кишечнику за рахунок поживного середовища інуліну, який входить до складу топінамбура. Ця корисна флора витісняє умовно-патогенну і патогенну флору кишечника, що суттєво впливає на функціональний стан печінки. Одночасно інулін під впливом біфідобактерій розкладається до фруктози, яка не потребує інсуліну, вона сповільнює процеси глюконеогенезу та потенціює утворення глікогену в печінці (Боцюрко В. І., Сухолитка О. М., Бабенко І.Г., 2003). цукровий діабет біфтоп ліпопероксидація

Нами також відмічена висока ефективність гіполіпідемічного препарату епадол щодо параметрів ліпідного обміну у хворих з ознаками діабетичного стеатогепатозу. Виявлено достовірне зниження вмісту атерогенної фракціїї ліпопротеідів (ЗХС, ТГ, ХС ЛПДНГ та КА) і зростання рівня ХС ЛПВГ на 23,5 % в порівнянні з пацієнтами контрольної групи (р = 0,001). Отримані результати співпадають з даними літературних джерел (Фещенко Ю.І., Гаврисюк В.К., 1997; Шарафетдінов Х. Х. та співавт., 2003).

Пацієнти третьої групи, які у лікувальному комплексі отримували два досліджуваних препарати, мали кращу компенсацію жирового та вуглеводного обмінів. Рівень ВЖК сироватки крові зменшився на 20,6 %, ЗХС - на 9,7 %, ТГ - на 20,7 %, ХС ЛПНГ - на 13,1 %, ХС ЛПДНГ - на 20,8 %, КА - на 36,7 %, а вміст ХС ЛПВГ зріс відповідно на 42,9 % (р=0,001) (див. табл. 1, табл. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 1

Динаміка параметрів вуглеводного обміну та ліпідограми у хворих на цукровий діабет 2 типу під впливом запропонованої програми лікування, (M±m)

Показник

Група, кількість обстежених, строк обстеження

Контрольна (n =30)

Перша (n = 30)

Друга (n = 31)

Третя (n = 32)

до лікування

після лікуван ня

?

до лікування

після лікуван ня

?

до лікування

після лікуван ня

?

до лікування

після лікуван ня

?

Глікемія натще, ммоль/л

10,27±0,37

7,76±0,28 р < 0,001

2,51±0,28

10,56±0,32

7,51±0,23 р< 0,001

0,01±0,25

9,94±0,66

7,25±0,25 р < 0,001

2,68±0,57

10,69±0,45

6,96±0,20 р < 0,001

3,74±0,48

ЗХС, ммоль/л

6,46 ± 0,10

6,41±0,09 р > 0,05

0,05±0,01

6,44±0,18

5,88±0,17 р < 0,05

0,55±0,12

6,11±0,12

5,75±0,10 р < 0,05

0,36±0,08

6,28 ±0,15

5,67±0,14 р < 0,01

0,61±0,08

ТГ, ммоль/л

3,39 ± 0,16

3,23±0,17 р > 0,05

0,16±0,03

3,63 ±0,26

2,98±0,25 р > 0,05

0,65±0,09

3,63±0,19

2,94±0,16 р < 0,01

0,69±0,10

3,67±0,27

2,91±0,21 р < 0,05

0,79±0,11

ХС ЛПВГ, ммоль/л

0,69 ± 0,03

0,76±0,02 р > 0,05

0,07±0,01

0,71 ±0,04

0,84±0,03 р < 0,05

0,13±0,03

0,68±0,03

0,84±0,02 р < 0,001

0,16±0,02

0,63±0,03

0,90±0,02 р < 0,001

0,27±0,03

ХС ЛПДНГ, ммоль/л

1,55 ± 0,08

1,48±0,06 р > 0,05

0,08±0,02

1,66 ±0,12

1,37±0,11 р > 0,05

0,29±0,04

1,66±0,09

1,35±0,07 р < 0,01

0,32±0,06

1,68 ±0,13

1,33±0,09 р < 0,05

0,35±0,05

ХС ЛПНГ, ммоль/л

4,22 ± 0,10

4,18±0,07 р > 0,05

0,04±0,02

4,06 ±0,19

3,69±0,18 р < 0,05

0,37±0,10

3,77±0,12

3,56±0,09 р > 0,05

0,21±0,08

3,97±0,16

3,45±0,13 р < 0,05

0,53±0,09

КА

6,46 ± 0,31

5,77±0,27 р > 0,05

0,68±0,11

6,66 ±0,66

4,72±0,41 р < 0,05

1,93±0,43

6,33±0,35

4,42±0,17 р < 0,001

1,91±0,49

6,76 ±0,36

4,28±0,23 р < 0,001

2,47±0,30

ВЖК, мкмоль/л

1064,05± 52,73

1014,34± 42,60 р > 0,05

36,35± 11,80

1104,02± 40,78

893,00± 12,58 р<0,001

211,02± 95,56

975,17± 86,81

809,31± 63,79 р > 0,05

165,86± 36,68

1101,19± 71,70

874,76 ± 23,23 р < 0,01

226,43± 58,44

Примітки:

? - різниця між вихідними даними і показниками після лікування;

р - достовірність різниці між параметрами у хворих до і після лікування.

Таблиця 2

Динаміка показників перекисного окислення ліпідів та активності антиоксидантної системи захисту у хворих на цукровий діабет 2 типу під впливом запропонованої програми лікування, (M±m)

Показник

Група, кількість обстежених, строк обстеження

Контрольна (n =30)

Перша (n = 30)

Друга (n = 31)

Третя (n = 32)

до лікування

після лікування

?

до лікування

після лікування

?

до лікування

після лікування

?

до лікування

після лікування

?

МДА, ммоль/л

111,38±4,81

110,28±4,83 р >0,05

1,09±0,53

109,38±4,72

98,74±4,54 р < 0,05

10,65±2,38

106,30±2,48

97,03±2,64 р < 0,05

9,27±2,67

111,22±4,10

94,97±2,99 р < 0,01

16,26±3,99

ДК, ум. од

2,98±0,28

2,82±0,26 р > 0,05

0,16±0,04

2,96±0,35

2,25±0,32 р < 0,05

0,71±0,16

2,84± 0,26

2,16 ± 0,20 р < 0,05

0,65±0,13

2,82 ± 0,19

2,0 ± 0,10 р < 0,001

0,82±0,16

ЦП, ум. од

40,75±1,83

39,28±1,80 р > 0,05

1,47±0,33

41,97±2,09

35,84±1,69 р < 0,05

6,14±1,08

41,23±2,65

35,22±2,63 р > 0,05

6,01±1,31

42,95 ± 2,46

35,73±2,59 р < 0,05

7,22± 1,63

ТР, ум. од

15,38±0,53

15,84±0,57 р >0,05

0,45±0,11

15,23±0,40

16,75±0,54 р < 0,05

1,52±0,77

15,74±0,62

17,32±0,89 р > 0,05

1,58±1,02

15,88 ± 0,56

17,63±0,58 р < 0,05

1,75± 0,74

Примітки:

? - різниця між вихідними даними і показниками після лікування;

р - достовірність різниці між параметрами у хворих до і після лікування.

Таблиця 3

Різниця між параметрами в обстежуваних груп пацієнтів після лікування

Показник	Група порівняння
	К-1	К-2	К-3	1-2	1-3	2-3
Глікемія натще, ммоль/л	р=0,196	р=0,348	р=0,010	р = 0,020	р=0,714	р =0,010
ЗХС, ммоль/л	р =0,001	р =0,001	р =0,001	р =0,050	р =0,158	р =0,004
ТГ, ммоль/л	р =0,001	р =0,001	р =0,001	р =0,919	р =0,398	р =0,449
ХС ЛПВГ, ммоль/л	р =0,284	р =0,002	р =0,001	р =0,162	р =0,001	р =0,010
ХС ЛПДНГ, ммоль/л	р =0,001	р =0,001	р =0,001	р =0,914	р =0,402	р =0,457
ХС ЛПНГ, ммоль/л	р =0,003	р =0,184	р =0,001	р =0,137	р =0,132	р =0,004
КА	р =0,047	р =0,022	р =0,001	р =0,896	р =0,057	р =0,010
ВЖК, мкмоль/л	р =0,264	р =0,623	р =0,784	р =0,686	р =0,290	р =0,518
МДА, ммоль/л	р =0,001	р =0,001	р =0,001	р =0,223	р =0,115	р =0,010
ДК, ум. од	р =0,001	р =0,001	р =0,002	р =0,296	р =0,568	р =0,268
ЦП,ум. од	р =0,001	р =0,004	р =0,001	р =0,574	р =0,257	р =0,458
ТР, ум. од	р =0,001	р =0,001	р =0,001	р =0,912	р =0,398	р =0,449

Примітки:

К - контрольна група;

1 - перша група;

2 - друга група;

3 - третя група;

р - достовірність різниці між параметрами у хворих до і після лікування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таким чином, дані препарати при їх одночасному застосуванні у хворих на ЦД з ознаками стеатогепатозу дають кращий ефект щодо показників вуглеводного (глікемія натщесерце) та жирового обмінів в порівнянні з пацієнтами, які застосовували біфтоп та епадол кожний окремо.

Зауважимо, що у обстежених пацієнтів в порівнянні із практично здоровими особами діагностовано активацію процесів ПОЛ, зокрема виражене підвищення рівнів МДА у 1,6 рази та ДК у два рази. У хворих на ЦД 2 типу перекисна модифікація ліпідів була більш виражена з відповідно глибшими порушеннями ліпідограми та суттєвим прогресуванням жирової інфільтрації печінки (табл. 2).

Після курсу базового лікування не відмічено статистично значимої динаміки маркерів АОЗС та ПОЛ (р > 0,05), тоді як у пацієнтів, що отримували досліджувані препарати наявне зниження концентрації МДА і ДК, рівень ТР зріс, а вміст ЦП у обстежуваних груп пацієнтів наближався до меж норми. У пацієнтів першої групи антиоксидантна дія біфтопу була достатньо вираженою. Вміст МДА зменшився на 9,7 %, концентрація ДК - на 23,9 %, рівень ЦП знизився до норми, а ТР зріс на 9,9 % (p < 0,05 за всіма досліджуваними показниками).

При аналізі дії епадолу на ПОЛ відмічено його антиоксидантну активність, що супроводжувалось достовірним зниженням концентрації МДА, ДК (p < 0,05) та зменшенням вираженості синдрому пероксидації. За даними Амосової К.М., Кротенко О.В. та співавт. (2000) застосування епадолу при серцево-судинній патології дозволяє нормалізувати жировий обмін, проте у доступній нам літературі не було знайдено відомостей щодо вивчення гепатопротекторної активності препарату у хворих на ЦД 2 типу з ознаками стеатогепатозу.

На основі результатів наших досліджень можна припустити, що епадол пригнічуючи процеси ПОЛ сприяє зменшенню проявів стеатогепатозу та прогресування атерогенної дисліпідемії.

У пацієнтів третьої групи, які у лікувальному комплексі отримували симбіотик біфтоп та гіполіпідемічний препарат епадол одночасно, досягнуто значного зниження процесів пероксидації за рівнем МДА, тобто вдалося розірвати патогенетичний ланцюг прогресування ускладнень у хворих на ЦД. При проведенні дисперсійного аналізу виявлено достовірну позитивну динаміку показників вуглеводного та жирового обмінів, процесів ПОЛ у пацієнтів, яким до лікувального комплексу було додано біфтоп та епадол одночасно. Дані відображені утаблицях 2, 3.

Відомо, що одним із патогенетичних чинників у прогресуванні ускладнень ЦД, зокрема стеатогепатозу, є розвиток ІР на рівні печінки, внаслідок компенсаторної ГІ. Прогресування діабетичного гепатозу також залежить від ступеня ожиріння і вмісту лептину та кортизолу в сироватці крові. Нами встановлено наявність залежності між ступенем АО та індексу HOMA - IR (р < 0,05) і вираженістю ступенів стеатогепатозу (р < 0,05), що підтверджують дослідження інших авторів (Correia M.L., Hayner W.G., et al., 2002). Концентрація лептина має лінійну залежність від рівня трансферину (r = 0,58; p < 0,001), оскільки головний транспортний білок є важливою детермінантою ліполітичної активності у адипоцитах, інтенсивність якої впливає на розвиток ІР, що підтверджують дані літературних джерел (Ratziu V. et al., 2004; Горшунська М.Ю., Караченцев Ю.І., Красова Н.С., Полторак В.В. та співавт., 2007).

У всіх обстежених пацієнтів спостерігався прямий кореляційний зв'язок (r = 0,92; p < 0,001) між ступенем АО та вмістом лептину сироватки крові. При проведенні кореляційного аналізу виявлені прямі достовірні зв'язки між вмістом у крові лептину та критерієм HOMA - IR (r = 0,70; р < 0,001), лептину і ТГ та ХС ЛПНГ (r = 0,61; r = 0,68; р<0,001), рівнем лептину та кортизолу сироватки крові (r = 0,85; р < 0,001), які вказують на причини розладів регуляції метаболізму ліпідів, що сприяють розвитку стеатозу печінки. Виявлено пряму кореляційну залежність між ОТ та концентрацією лептину і кортизолу сироватки крові у обстежених пацієнтів (r = 0,89 та r = 0,78; р < 0,001). Ступінь стеатозу печінки за результатами УЗД прямопропорційно асоційований із вираженістю АО (r = 0,59; р < 0,001).

У пацієнтів з ІІІ ступенем ожиріння відмічено достовірне підвищення рівня кортизолу сироватки крові, тоді як у хворих з ожирінням І- ІІ ст. цей параметр знаходився в межах норми чи дещо вище норми.

В результаті двотижневого застосування симбіотику біфтопу у пацієнтів першої групи відмічено статистично вірогідне (p<0,05) зниження вмісту ІРІ на 29,7 %, критерія HOMA-IR - на 44,7 %, вмісту лептину - відповідно на 24,2 % і кортизолу сироватки крові - на 15,9 %, достименно більш виразне порівняно до визначеного у хворих контрольної групи, що отримували базову терапію.

У хворих другої групи, що отримували епадол, поліпшення чутливості до інсуліну було менш виразним: порівняно до першої групи за відсутності достовірного зменшення вмісту ІРІ, визначено лише зниження критерія HOMA-IR (p < 0,05), оскільки значення останнього залежить і від рівня глікемії натщесерце. При цьому виявлено опосередковану дію препарату на вміст кортизолу та лептину сироватки крові, їх концентрація знизилась після лікування відповідно на 26,9 і 13,9 % (p < 0,05).

Для покращення перебігу основного захворювання та зменшення ознак ГІ, ІР, ГЛ, гіперкортизолемії пацієнтам третьої групи до лікувального комплексу було включено два досліджуваних препарати. Подібно як у першій групі в порівнянні з контрольною встановлено позитивну їх дію на всі показники: рівень ІРІ, критерій HOMA - IR, вміст лептину і кортизолу сироватки крові (p < 0,05). Завдяки дії на різні патогенетичні механізми підвищення чутливості до інсуліну та нормалізацію жирового обміну хворим на ЦД 2 типу з стеатогепатозом до лікувального комплексу потрібно додавати симбіотик біфтоп та гіполіпідемічний препарат епадол.

Таким чином, поєднане застосування біфтопу і епадолу позитивно впливає на функціональний стан печінки через підвищення чутливості до інсуліну та зменшенням асоційованого з нею оксидативного стресу, зниження продукції контрінсулінового гормону кортизолу і покращення ліпідного спектру крові, що є підгрунтям для їх використання при лікуванні діабетичного стеатогепатозу.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі по-новому вирішене актуальне наукове завдання ендокринології - підвищення ефективності лікування хворих на цукровий діабет 2 типу з ознаками діабетичного стеатогепатозу шляхом застосування диференційованих схем комплексного лікування з включенням симбіотику біфтопу та гіполіпідемічного препарату епадолу, що дозволило зменшити прояви стеатогепатозу, який відіграє важливу роль у розвитку та прогресуванні метаболічного синдрому.

1. За результатами дослідження встановлено, що у 78,0 % хворих на ЦД 2 типу розвивається стеатогепатоз, що суттєво погіршує перебіг основного захворювання і посилює прояви дисліпідемії.

2. У хворих на цукровий діабет 2 типу спостерігаються різні типи порушень ліпідного спектру крові. Дисліпідемія характеризується суттєвим зростанням вмісту загального ХС на (23 - 25) %, ТГ у (1,8 - 2,0) рази, ХС ЛПНГ та ВЖК у (1,5 - 1,6) рази, ХС ЛПДНГ - у (1,8 - 2 рази) і зниженням вмісту ХС ЛПВГ на (43 - 47) % та відповідним підвищенням КА в (1,6 - 1,8) рази. Встановлено зв'язок між розвитком оксидативного стресу і прогресуванням дисліпідемії та стеатогепатозу.

3. З'ясовано, що гіперлептинемія наявна у всіх пацієнтів із порушеною функцією печінки і прямо корелює із ступенем прогресування стеатогепатозу у хворих на ЦД 2 типу. Встановлена пряма залежність між ступенем абдомінального ожиріння, гіперлептинемією (r = 0,92; p < 0,001) і гіперкортизолемією (r = 0,85; р < 0,001) та ступенем стеатозу печінки згідно з результатами УЗД (r = 0,59; р < 0,001), що обгрунтовує їх патогенетичне значення. В осіб з більш вираженим ступенем ожиріння виявлено достовірне зростання вмісту кортизолу сироватки крові, що є важливим патогенетичним чинником у розвитку жирової інфільтрації печінки.

4. При включенні в комплексну терапію біфтопу зменшуються прояви функціональних змін печінки за рахунок безпосередньої дії препарату на зниження глікемії натщесерце та опосередкованої дії на ліпідний обмін, що засвідчує сповільнення процесів глюконеогенезу. Біфтоп відновлює рівновагу у функціонуванні системи вільнорадикального окислення ліпідів. Клінічна ефективність біфтопу у хворих на ЦД 2 типу з ознаками абдомінального ожиріння є суттєво вища, ніж у пацієнтів без надлишкової маси тіла.

5. Застосування комплексної терапії з включенням гіполіпідемічного препарату епадолу у хворих на ЦД 2 типу із стеатогепатозом призводить до регресу дисліпідемії внаслідок безпосередньої дії препарату на рівень тригліцеридів (p < 0,01) та покращення функціональної здатності печінки.

6. При одночасному включенні до лікувального комплексу хворих на ЦД 2 типу з діабетичним стеатогепатозом симбіотика біфтопу та гіполіпідемічного препарату епадолу досягнуто кращої компенсації вуглеводного обміну, верифікованої за зниженням глікемії натщесерце, та жирового (за рахунок зростання ХС ЛПВГ і зниження рівня атерогенної фракції ліпопротеідів - ХС ЛПНГ) (р < 0,05).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Крім загальноприйнятого клінічного обстеження у хворих на ЦД необхідно поряд із дослідженням показників вуглеводного та ліпідного спектру крові, активності перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної системи захисту, слід проводити вчасну діагностику ступеня абдомінального ожиріння (ІМТ, ОТ/ОС) та УЗД печінки, з метою контролю стадій розвитку НАЖХП і своєчасного призначення адекватної програми лікування.

2. У хворих на ЦД 2 типу з ознаками стеатогепатозу для попередження прогресування функціональних змін печінки, дисліпідемії, інсулінорезистентності з гепатопротекторною, антиоксидантною і гіполіпідемічною метою доцільним є застосування комплексної терапії, яка включає прийом симбіотика біфтопу під час їди двічі на добу та гіполіпідемічного препарату епадолу 4 г/добу після їди впродовж двох тижнів.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Костіцька, І.О. Методи корекції метаболічних порушень у хворих на цукровий діабет 2 типу з ознаками стеатогепатозу [Текст] / І.О. Костіцька // Буковинський медичний вісник. - 2007.- Т. 11, № 3. - С. 46 - 49.

2. Костіцька, І.О. Патогенетичний зв'язок гіперлептинемії та інсулінорезистентності у хворих на цукровий діабет 2-го типу [Текст] / І.О. Костіцька // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. - 2007.- № 2 (19).- С. 34 - 37.

3. Роль лептинорезистентності при розвитку метаболічного синдрому (огляд літератури) [Текст] / В.І. Боцюрко, І.О. Костіцька, І.Г. Бабенко, Н.В. Скрипник// Ендокринологія. - 2006. - Т.11 № 1. - С. 64 - 70. (Дисертантом зібрано матеріал, підготовлено огляд літератури).

4. Боцюрко, В.І. Клініко-патогенетична оцінка ефективності комплексного лікування біфтопом та епадолом порушеного ліпідного обміну у хворих на цукровий діабет 2 типу з явищами стеатогепатозу [Текст] / В.І. Боцюрко, І.О. Костіцька // Галицький лікарський вісник. - 2007 - Т.14, № 1. - С. 20 - 22. (Дисертантом зібрано і систематизовано матеріал, підготовлено статтю до друку).

5. Боцюрко, В.І. До питання про лікування діабетичного стеатогепатозу [Текст] / В.І. Боцюрко, І.О. Костіцька // Проблеми ендокринної патології. - 2007. - №3. - С. 44-49. (Дисертантом зібрано і систематизовано матеріал, підготовлено статтю до друку).

6. Пат.31311U, МПК (2006) А61В1/00. Спосіб лікування метаболічного синдрому [Текст] / В.І.Боцюрко, І.О. Костіцька (UA) заявник і патентовласник В.І.Боцюрко, І.О. Костіцька (UA). - № u200702999; заявл. 21.03.07; опубл. 10.04.08, Бюл. № 7. - 4 с. (Здобувачем проведено підбір хворих, їх обстеження)

7. Застосування топінамбура в терапії хворих на цукровий діабет / В.І. Боцюрко, І.Г. Бабенко, Н.В. Скрипник, І.О. Костіцька [Текст] // Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів: матеріали ІІ науково-практичної конференції з міжнародною участю, Чернівці, 2005 р. - Чернівці, 2005. - С. 49 - 50. (Дисертант самостійно проаналізувала результати клініко-лабораторних досліджень).

8. Боцюрко, В.І. Нові підходи до корекції порушень ліпідного обміну у хворих на цукровий діабет 2 типу, як складової метаболічного синдрому [Текст] / В.І. Боцюрко, І.О. Костіцька // матеріали VII з'їзду ендокринологів, Київ, 2007 р.- Київ, 2007.- Т.12, додаток - С. 20. (Дисертантом самостійно зібрано і систиматезовано матеріал, підготовлено тези до друку).

9. Kostitska, I.O. Efficacy of treatment by epadol for dislipidemia for patients with type 2 diabetes mellitus as a component of metabolic syndrome [Text] / І.О. Kostitska, V.I. Botsyurko // Abstracts of the 2nd International Congress on "Prediabetes" and the Metabolic Syndrome Epidemiology, Management and Prevention of Diabetes and Cardiovascular Disease Barcelona, Spain, April 25 - 28, 2007; Diabetes and Vascular Disease Research. - 2007.- Vol. 4, suppl 1. - P.S153. (Дисертантом зібрано і систематизовано матеріал, підготовлено тези до друку).

10. Костіцька, І.О. Нові підходи до корекції порушень антиоксидантної системи у хворих на цукровий діабет 2 типу з ознаками стеатогепатозу [Текст] / І.О.Костіцька // «Актуальні питання експериментальної та клінічної медицини», присвяченої Дню науки в Україні: тези доповідей, матеріали міжнародної науково-практичної конференції викладачів, лікарів, молодих вчених та студентів, Суми, 2007 р.- Суми, 2007. - С. 62 - 63.

11. Корекція дисліпідемії у хворих на метаболічний синдром [Текст] / В.І. Боцюрко, Н.В. Скрипник, І.Г. Бабенко, І.О. Костіцька // ХІ конгрес світової федерації українських лікарських товариств, Полтава, 2006 р. - Полтава, 2006. - С. 417. (Дисертант самостійно проаналізувала результати клініко-лабораторних досліджень).

12. Костіцька, І.О. Зв'язок гіперлептинемії та інсулинорезистентності у хворих на цукровий діабет 2 типу [Текст] / І.О. Костіцька // Тези доповідей. ІХ конгрес Всеукраїнського лікарського товариства, Вінниця, 2007 р. - Вінниця, 2007. - С. 299.

АНОТАЦІЯ

Костіцька І.О. Клініко-патогенетичне обґрунтування використання біфтопу та епадолу в комплексному лікуванні хворих на цукровий діабет 2 типу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.14. - ендокринологія. - Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України», Харків, 2008.

Дисертація присвячена вивченню ефективності застосування симбіотику біфтопу та гіполіпідемічного препарату епадолу при наявності стеатогепатозу у хворих на ЦД 2 типу.

На підставі обстеження 123 хворих на ЦД 2 типу встановлено, що розвиток стеатогепатозу пов'язаний з тривалістю ЦД, ступенем абдомінального ожиріння, оскільки внаслідок посиленого ліполізу вісцерального жиру підвищується продукція ВЖК, які сприяють розвитку ліпотоксичності та дисліпідемії. Виявлено достовірний зв'язок між активацією процесів ПОЛ і порушенням жирового та вуглеводного обмінів. Внаслідок прогресування інсулінорезистентності на печінковому рівні погіршується перебіг основного захворювання. Встановлено, що рівень багатофункціонального гормону жирової тканини - лептину залежить від вмісту ВЖК, ТГ та ХС ЛПНГ, що є основою розладів регуляції метаболізму ліпідів, розвитку стеатогепатозу печінки. Додатково у хворих із вираженим ступенем абдомінального ожиріння зареєстроване достовірне підвищення рівня кортизолу сироватки крові, який інтенсифікує процеси ліполізу і опосередковано впливає на порушення функціональних змін печінки у хворих на ЦД 2 типу.

Доведена доцільність використання базової терапії з включенням симбіотику біфтопу та омега-3 поліненасичених жирних кислот (епадолу) в комплексній терапії хворих на цукровий діабет 2 типу з наявністю стеатогепатозу для кращої компенсації вуглеводного та жирового обмінів.

Ключові слова: цукровий діабет 2 типу, біфтоп, епадол, стеатогепатоз, дисліпідемія, інсулінорезистентність.

Костицкая И.А. Клинико-патогенетическое обоснование использования бифтопа и эпадола в комплексном лечении больных на сахарный диабет 2 типа. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.14 - эндокринология. Государственное учреждение «Институт проблем эндокринной патологии им. В.Я. Данилевского АМН Украины», Харьков, 2008.

Диссертационная работа посвящена изучению эффективности использования симбиотика бифтопа и гиполипидемического препарата эпадола в комплексном лечении стеатогепатоза у больных на сахарный диабет 2 типа.

Предмет исследования - оптимизация лечебных мероприятий у больных на сахарный диабет 2 типа с наличием стеатогепатоза. Стеатогепатоз диагностирован у больных на сахарным диабет 2 типа при избыточном весе на основании субъективных (тяжесть / дискомфорт в правом подреберье, астено - вегетативный синдром) и объективных (сухость и обложеность языка, увеличение перкуторных размеров печенки, чувствительность её при пальпации) проявлений; изменения со стороны лабораторных показателей, в частности нарушение жирового обмена: гиперхолестеринемия, гипертриглицеридемия, повышение уровня свободных жирных кислот, снижения содержания ХС ЛПВП; ультрасонографических признаков - гепатомегалия, гиперехогенность паренхимы печенки. Изменения липидного обмена определяли по содержанию в крови холестерина, свободных жирных кислот, триглицеридов, атерогенных фракций липопротеидов - ХС ЛПНП, ХС ЛПОНП. Интенсивность оксидативного стресса оценивали путем исследования в крови количества малонового диальдегида, диеновых коньюгат, антиоксидантную активность определяли по концентрации церулоплазмина и насыщении трансферина железом. Иммуноферментные исследования включали определение уровня лептина, иммунореактивного инсулина и кортизола в сыроватке крови. У больных с выраженной степенью ожирения определялось достоверное повышения уровня лептина и кортизола, которые интенсифицируют процесы липолиза и опосредственно влияют на функциональные изменения со стороны печени.

Под наблюдением находилось 123 больных на сахарный диабет 2 типа. Из них у 96 (78,0 %) пациентов диагностирован стеатогепатоз.

Стандартное лечение принимали 30 пациентов контрольной группы, у которых после проведенной терапии при улучшении клинического течения заболевания не отмечалось существенного влияния на изучаемые показатели жирового и углеводного обменов.

Применение симбиотика бифтопа два раза в сутки на протяжении двух недель у 30 пациентов первой группы существенно повлияло на процессы глюконеогенеза и липидный спектр крови, привело к равновесию системы свободнорадикального окисления липидов.

Комплексное лечение с гиполипидемическим препаратом эпадол у больных с диабетическим стеатогепатозом второй группы привело к нормализации липидного обмена и улучшению функциональной активности печени. У больных третьей группы, которые принимали два препарата одновременно, имело место более выраженное влияние на жировой и углеводный обмены, что способствовало компенсации диабета.

Ключевые слова: сахарный диабет 2 типа, стеатогепатоз, бифтоп, эпадол, дислипидемия, инсулинорезистентность.

Kostitska I.O. Clinical and pathogenetic substantiation of biftop and epadol use in the complex treatment of patients with type 2 diabetes mellitus. - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of Candidate of Medical Science in speciality 14.01.14 - Endocrinology. - The Publish establishment “The Institute on Problems of Endocrine Pathology named after V.Ya. Danilevsky. AMS. Ukraine”. Kharkov, 2008.

The dissertation deals with the study of efficiency of symbiotic preparation Biftop and hypolipidemic drug Epadol in the treatment of steatogepatosis in patients with diabetes mellitus type 2.