Роль опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Харківський національний медичний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

14.03.04 - патологічна фізіологія

Роль опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні

Савенко Інна Олександрівна

Харків-2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Клименко Микола Олексійович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Коляда Тетяна Іванівна, Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України (м. Харків), завідувач лабораторії клінічної імунології та алергології;

доктор медичних наук, доцент Березнякова Марина Євгеніївна, Національний фармацевтичний університет МОЗ України (м. Харків), професор кафедри клінічної лабораторної діагностики.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради канд. мед. наук, доцент О.Ю. Степаненко

Анотація

тимус селезінка опіоїдний імунний

Савенко І.О. Роль опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. - Харківський національний медичний університет МОЗ України. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена вивченню ролі опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні.

В роботі використані патофізіологічні, морфологічні (гістологічні, морфометричні), імуногістохімічні, фармакологічні, статистичні методи дослідження.

В результаті дослідження встановлено, що опіоїдні пептиди є протизапальними модуляторами імунної відповіді при гострому запаленні, показані імунні та рецепторні механізми їх впливу.

Імуномодулюючий ефект опіоїдних пептидів при гострому запаленні поєднується з супресією клітинних і активацією гуморальних імунних реакцій; у клітинних імунних реакціях - з посиленням хелперної і супресорної активності з переважним підвищенням супресорної.

З'ясовано, що в обмеженні опіоїдними пептидами активації імунної системи при гострому запаленні мають значення всі основні типи опіоїдних рецепторів (м, д і к) і їх питома вага в цьому виглядає таким чином: д > к > м. При природному перебігу гострого запалення більше значення має активація гуморальних, ніж клітинних, імунних реакцій і зростання хелперної, ніж супресорної, активності.

При запаленні на тлі дії блокаторів опіоїдних пептидів ще більше зростає значення клітинних і, навпаки, знижується роль гуморальних імунних реакцій; у клітинних імунних реакціях зменшується хелперна і супресорна активність, переважно супресорна.

Ключові слова: запалення, тимус, селезінка, опіоїдні пептиди, опіоїдні µ-, д- та к-рецептори.

Аннотация

Савенко И.А. Роль опиоидных пептидов в реакциях иммунной системы при воспалении. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. - Харьковский национальный медицинский университет МЗ Украины. - Харьков, 2011.

Диссертация посвящена изучению роли опиоидных пептидов в реакциях иммунной системы при воспалении.

В работе использованы патофизиологические, морфологические (гистологические, морфометрические), иммунногистохимические, фармакологические, статистические методы исследования.

В результате исследования установлено, что опиоидные пептиды ограничивают активацию иммунной системы при остром воспалении; показаны иммунные и рецепторные механизмы этого влияния. При остром воспалении происходит выраженная активация иммунной системы, ее как центрального (тимус), так и периферического звена (селезенка), состоящая в усилении продукции и выхода в кровь Т- и В-лимфоцитов, т. е. в активации как гуморальных, так и клеточных иммунных реакций с преимущественной стимуляцией гуморальных. В клеточных иммунных реакциях обнаруживается временное увеличение как хелперной, так и супрессорной активности с преобладающим повышением хелперной. С использованием неселективного блокатора опиоидных рецепторов налоксона показано, что опиоидные пептиды ограничивают активацию иммунной системы, миграцию лимфоцитов в кровь при остром воспалении. Ограничение опиоидными пептидами активации иммунной системы при остром воспалении сочетается с лимитированием стимуляции клеточных и дальнейшим усилением гуморальных иммунных реакций; в клеточных иммунных реакциях - с нарастанием хелперной и супрессорной активности с преимущественным повышением супрессорной. В тормозящее действие опиоидных пептидов на иммунную систему при остром воспалении вовлекаются все основные типы их рецепторов - µ, д и к. В ограничении опиоидными пептидами активации иммунной системы при остром воспалении значимость опиоидных пептидов выглядит следующим образом: д > к > µ.

Ключевые слова: воспаление, тимус, селезенка, опиоидные пептиды, опиоидные µ, д и к-рецепторы.

Abstract

Savenko I.O. Role of opioid peptides in the immune system reactions during acute inflammation. - A manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of Medical Sciences in speciality 14.03.04 - Pathological Physiology. - Kharkiv National Medical University, Ministry of Health of Ukraine. - Kharkiv, 2011.

The thesis work is devoted to the studying of opioid peptides role in the immune system reactions during inflammation.

In the work pathophysiological, morphological (histological, morphometric), immunohistochemical, pharmacological, statistical investigative techniques were used.

As a result of conducted research it is stated, that opioid peptides are anti-inflammatory modulators of the immune response during acute inflammation, and their immune and receptors effect mechanisms are shown. Immunomodulating effect of opioid peptides during acute inflammation is combined with suppression of cellular and activation of humoral immune reactions with amplification of helper and suppressor activity and dominant increase of suppressor one. It is found, that in limitation of the immune system activation by opioid peptides during acute inflammation all main types of opioid receptors (м, д and к) have the significant values and their share is following: д > к > м. During natural course of acute inflammation the activation of humoral immune response is more expressed than cellular one, and increase in helper activity is more manifested than in suppressor activity. In inflammation under the action of opioid peptides blockers the further increase in value of cellular immune response and conversely the reduced role of humoral one are observed; in cellular immune response the decrease in helper and suppressor activities is registered, mainly in suppressor one.

Key words: inflammation, thymus, spleen, opioid peptides, opioid к-, м- and д-receptors.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Запалення як патологічний процес, який лежить в основі більшості хвороб людини, є центральною проблемою медицини впродовж всієї її історії. Більш того, медична та соціальна значущість запальних захворювань з кожним роком зростає у всьому світі, що може бути пов'язано з погіршенням екологічної ситуації і змінами загальної та імунологічної реактивності під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Останнім часом увагу дослідників привертає ендогенна опіоїдна система. Опіоїди (ендорфіни, енкефаліни, динорфіни та ін.) відносяться до числа пептидних нейротрансмітерів, а також виробляються більшістю типів клітин на периферії і містяться в крові. Вони справляють надзвичайно широкий спектр фізіологічної дії - впливають на поведінкові реакції, рухову активність, водно-сольовий, вуглеводний, ліпідний обміни, стимулюють синтез ДНК і т. д. (Lukiw W. J., 2006; Le Merrer J., Becker J. A., Befort K., Kieffer B. L., 2009).

У функціональному відношенні опіоїдні пептиди є регуляторами діяльності органів і тканин. Вони є антистресорними та знеболювальними факторами, регулюють температуру тіла, артеріальний тиск і периферійний кровообіг, функцію легень, травної системи, ендокринних залоз та імунної системи (Захарова Л.А., 2001; Watkins L.R., Hutchinson M.R., Milligan E.D., Maier S.F., 2007). Пептиди - одна з найважливіших систем регуляції гомеостазу. Вони виконують функцію гомеокінетичного балансу багатьох функціональних систем. З цієї точки зору хвороба виникає, коли в системі пептидів-регуляторів порушується їхнє функціональне співвідношення (домірність) (Salzet M., 2001).

Найбільша кількість повідомлень стосується регуляторних впливів опіоїдів на імунну систему, які підтверджують існування в організмі єдиної функціональної системи захисту, ефекторами якої є органи імуногенезу, а регуляторами - опіоїдні пептиди (Wybran J., 1985; Gyires K., 2004). Здатність речовин опіоїдної природи здійснювати модулюючий вплив на розвиток імунних реакцій завдяки специфічним рецепторам підтверджена багатьма експериментальними даними. На імунокомпетентних клітинах різних ліній та популяцій знайдено три основні типи опіоїдних рецепторів: м, д і к (Lawrence D.M., Archer S., Bidlac J.M., 1995).

Існують також дані щодо впливу опіоїдів на запалення. Екзогенні опіоїди надають протибольовий ефект при запальних процесах. Вони також зменшують судинну реакцію, запальний набряк і накопичення лейкоцитів у вогнищі. Встановлено, що ендогенні опіоїди синтезуються лейкоцитами (нейтрофілами, моноцитами, Т-лімфоцитами) периферичної крові та вогнища запалення і при запаленні їхня продукція зростає (Holaday J.W., 1983). У попередніх дослідженнях кафедри вивчено роль ендогенних опіоїдних пептидів у реакціях системи крові при запаленні. Встановлено протизапальний модулюючий ефект опіоїдних пептидів на реакції системи крові та його рецепторні механізми, що залежать від опіоїдних м-, д- і к-рецепторів (Клименко Н.А., Литвиненко Е.Ю., 2009).

Разом з тим питання про вплив опіоїдних пептидів на імунну систему при запаленні практично не вивчено.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з комплексним планом наукових досліджень ХНМУ МОЗ України і є самостійним фрагментом у рамках наукових напрямків університету «Вивчення загальних закономірностей патологічних процесів і розробка способів їх корекції» та кафедри патологічної фізіології - загальна патологія запалення. Комплексні теми кафедри - «Міжклітинні взаємодії та їх механізми у патогенезі запалення» (номер держреєстрації 0103U004546, 2003-2005 рр.), «Гематологічні механізми хронізації запалення» (номер держреєстрації 0106U001639, 2006-2008 рр.). Автор є виконавцем досліджень, які відносяться до теми дисертації.

Метою дослідження є з'ясування ролі опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні.

Завдання дослідження:

1. Вивчити морфофункціональний стан тимуса і селезінки в динаміці карагіненового гострого асептичного перитоніту.

2. Дослідити морфофункціональний стан тимуса і селезінки при запаленні на тлі дії:

Неселективного блокатора опіоїдних рецепторів налоксону.

Селективного блокатора опіоїдних к-рецепторів норбіналторфіміну.

Селективного блокатора опіоїдних м-рецепторів СТОР.

Селективного блокатора опіоїдних д-рецепторів ICI 174,864.

Об'єкт дослідження - патогенез запалення.

Предмет дослідження - роль опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні.

Методи дослідження: патофізіологічні, морфологічні (гістологічні, морфометричні), імуногістохімічні, фармакологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше проведено спеціальне комплексне дослідження, присвячене з'ясуванню ролі ендогенних опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні. Показано, що опіоїдні пептиди є протизапальними модуляторами імунної відповіді при гострому запаленні й встановлені імунні та рецепторні механізми їх впливу.

Показано, що імуномодулюючий ефект опіоїдних пептидів при гострому запаленні поєднується з обмеженням стимуляції клітинних і подальшою активацією гуморальних імунних реакцій, в клітинних імунних реакціях - з наростанням хелперної і супресорної активності, з переважним підвищенням супресорної.

З'ясовано, що у обмеженні опіоїдними пептидами активації імунної системи при гострому запаленні мають значення всі основні типи опіоїдних рецепторів (м, д, к) і що їх питома вага в цьому виглядає таким чином: д > к > м.

Встановлено, що на той час як при природному перебігу гострого запалення більше значення має активація гуморальних, ніж клітинних, імунних реакцій і зростання хелперної, ніж супресорної, активності, то при запаленні на тлі дії блокаторів опіоїдних рецепторів ще більше зростає значення клітинних і, навпаки, знижується роль гуморальних імунних реакцій. У клітинних реакціях зменшується хелперна і особливо супресорна активність.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота відноситься до фундаментальних досліджень. Одержані дані про роль опіоїдних пептидів у патогенезі запалення, зокрема, про їхній вплив на реакції імунної системи, розширюють і поглиблюють існуючі уявлення про механізми даного процесу, що буде сприяти удосконаленню патогенетичної протизапальної терапії.

Результати роботи можуть бути використані в подальшій науково-дослідній роботі та у викладанні патологічной фізіології та інших медичних наук. Вони впроваджені на кафедрах патологічної фізіології Харківського національного медичного університету, Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (м. Сімферополь), Луганського державного медичного університету, Сумського державного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано патентно-інформаційний пошук за темою, проведено експерименти, обробку та вивчення одержаних у ході експериментів зразків тканин з використанням морфологічних (гістологічних, морфометричних) та імуногістохімічних методів дослідження, проведені статистична обробка, аналіз і узагальнення одержаних результатів, сформульовані основні положення та висновки, написані всі розділи дисертації.

Морфологічні та імуногістохімічні дослідження тимуса та селезінки були проведені при консультаціях доктора медичних наук, професора кафедри патоморфології ХНМУ І.В. Сорокіної та кандидата медичних наук, доцента цієї ж кафедри Н.І. Горголь, яким автор висловлює щиру подяку.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були оприлюднені й обговорювалися на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Вікові аспекти патофізіології, діагностики та терапії ендокринної патології» (Харків, 2008), міжвузівській конференції молодих вчених «Медицина третього тисячоліття» (Харків, 2009), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Восьмі Данилевські читання» (Харків, 2009), II та III міжнародних наукових міждисциплінарних конгресах студентів-медиків та молодих вчених (ISIC) (Харків, 2009, 2010), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Проблемні питання ендокринології у віковому аспекті» (Харків, 2009), II (63) Міжнародному конгресі студентів і молодих вчених «Актуальні проблеми сучасної медицини» (Київ, 2009), науковій конференції «VIII читання ім. В.В. Підвисоцького» (Одеса, 2009), науковій конференції «IX читання ім. В.В. Підвисоцького» (Одеса, 2010), V пленумі наукового товариства патофізіологів України «Сучасні аспекти типових патологічних процесів» (Луганськ, 2010), VI міжнародному конгресі патофізіологів (Канада, 2010), засіданні Харківського товариства патофізіологів (Харків, 2009).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 17 наукових праць, з них 4 - статті в журналах за фахом, що входять до переліку ВАК України, 13 - тези у матеріалах конгресів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено на 200 сторінках друкованого тексту. Робота складається з таких розділів: вступ, огляд літератури, матеріали та методи дослідження, 5 розділів результатів власних досліджень, аналіз та узагальнення результатів дослідження, висновки, перелік використаних першоджерел літератури, який містить 227 назв робіт вітчизняних та іноземних авторів. Дисертаційна робота ілюстрована 51 рисунком та 20 таблицями, які займають 22 повні сторінки.

2. Основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Дослідження проведені на 270 щурах-самцях лінії Вістар масою 180-200 г. Тварин усіх груп утримували в стандартних умовах віварію ХНМУ з вільним доступом до води та їжі, по 6 особин у металевих клітках. Для виключення впливу сезонних і добових коливань на досліджувані показники основні дослідження були проведені в осінньо-зимовий період, у ранкові години.

Всі процедури з тваринами, а також виведення тварин з експерименту шляхом декапітації проводили під анестезією з використанням діетилового ефіру відповідно до національних «Загальних етичних принципів досліджень на тваринах» (Україна, 2001), які узгоджуються з положеннями «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» (Страсбург, 18.03.86), а також Гельсінської декларації, прийнятої Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації (1964-2000), Статутом Української асоціації з біоетики та нормами GLP (1992), протокол засідання комісії з питань етики та біоетики № 6 від 06.10.10. Використовували мінімально допустиму для статистичної обробки й отримання достовірних результатів загальноприйняту кількість тварин (по 6 на групу), а також мінімально достатню для досягнення мети і вирішення завдань дослідження кількість експериментальних груп, тобто загальну кількість тварин.

Як матеріал для досліджень було використано тканини тимуса та селезінки як, відповідно, центрального та периферичного органа імунної системи.

Моделлю запалення був гострий асептичний перитоніт, викликаний внутрішньочеревним уведенням 5 мг л-карагінену («Sigma», США) в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію (Клименко Н. А., 1993).

В динаміці запалення, на 3-тю, 6-ту, 12-ту годину, 1-шу, 2-гу, 3-тю, 5-ту та 10-ту добу, досліджували морфофункціональний стан тимуса і селезінки. Контролем для природного перебігу запалення були інтактні щури. Для запалення на тлі дії блокаторів опіоїдних рецепторів уводили контроль на відповідний препарат, який порівнювали з інтактним контролем. Дані, отримані в динаміці запалення на тлі дії блокаторів опіоїдних рецепторів, порівнювали з контролем на відповідний препарат, а також з даними, одержаними в аналогічний строк при природному перебігу запалення.

Дослідження проводилося з використанням гістологічних, морфометричних та імуногістохімічних методів.

Для гістологічних та морфометричних досліджень шматочки тимуса та селезінки фіксували в 10%-вому розчині нейтрального формаліну, потім робили стандартне проведення через спирти концентрації, що збільшується, хлороформ, після чого заливали парафіном. З виготовлених таким чином блоків робили серійні зрізи товщиною (5-6) * 10^-6 м.

Препарати забарвлювали гематоксиліном і еозином. Гістологічні методики застосовувалися за прописами, викладеними у посібнику з гістологічної техніки та гістохімії (Меркулов Г.А., 1961).

Для характеристики компонентів тимуса на препаратах, забарвлених гематоксиліном та еозином, визначали середній відносний об'єм кіркової та мозкової речовин, а також відношення кори до мозкової речовини. В селезінці визначали середній відносний об'єм білої та червоної пульпи; в білій пульпі обчислювали середній відносний об'єм Т- та В-зон лімфоїдних фолікулів.

З усіх існуючих морфо- та стереометричних методів оцінки питомих і абсолютних об'ємів різних структурних складових органа найбільш об'єктивний, інформативний і ефективний є метод «полів» (Автанділов Г.Г., 2002). Аналіз на площинних препаратах проводили таким чином: на поверхню зображення накладали сітку з решітками, що мала рівновіддалені точки (у нашому дослідженні використовувалася сітка Автанділова з 100 точок), і проводили диференційований підрахунок точок, що припадають окремо на кожну структурну складову органа. Потрібного числа підрахунків точок для отримання достовірних даних досягали повторним накладенням решіток на різні поля зору. У даній роботі в кожному досліджуваному препараті було зроблено по три накладення.

Мікропрепарати вивчали на мікроскопі Оlympus ВХ-41 (Японія) з подальшим відеомікроскопічним фотографуванням (Саркісов Д. С., Перов Ю.Л., 1996).

Імуногістохімічні дослідження проводили на парафінових зрізах товщиною (5-6) * 10^-6 м прямим методом Кунса за методикою Brosman (Brosman M., 1979). Імунні клітини диференціювали за допомогою моноклональних антитіл (МКА) щурів до різних типів клітин (фірми «Serotec», Великобританія). Використовували МКА до CD3-антигенів (загальні Т-лімфоцити), CD4 (Т-лімфоцити-хелпери), CD8 (Т-лімфоцити-супресори), CD45RA (В-лімфоцити), ED1 (макрофаги). Розраховували відношення CD4/CD8 (імунорегуляторний індекс, ІРІ). В якості люмінесцентної мітки використовували F(ab)-2 - фрагменти кролячих антитіл проти імуноглобулінів миші, мічених ФІТЦ. Препарати вивчали в люмінесцентному мікроскопі ЛЮМАМ-И2 із використанням світлофільтрів: ФС-1-2, СЗС-24, БС-8-2, УФС-6-3 з подальшим відеомікроскопічним фотографуванням.

Застосування блокаторів опіоїдних рецепторів. Неселективний блокатор опіоїдних рецепторів налоксон (налоксону гідрохлорид, НДФП «Здоров'я народу», Україна) вводили в дозі 2 мг/кг в 0,1 мл ізотонічного розчину NaCl підшкірно за 15 хв до відтворення запалення (Дыгай А.М., Клименко Н. А., 1992).

Селективний антагоніст к-опіоїдних рецепторів норбіналторфімін (Sigma, США) вводили підшкірно в дозі 50 мкг в 0,1 мл ізотонічного розчину NaCl за 15 хв до викликання запалення (Schafer М., Carter L., Stein C., 1994).

Роль опіоїдних м-рецепторів встановлювали на підставі застосування їх селективного блокатора СТОР [(D-Phe)-Cys-Tyr-(D-Trp)-Orn-Thr-Pen-Thr-NH₂] (Sigma, США), який вводили підшкірно в дозі 1 мкг в 0,1 мл ізотонічного розчину NaCl за 15 хв до викликання запалення (Schafer М., Carter L., Stein C., 1994).

Селективний блокатор опіоїдних д-рецепторів ІСІ 174,864 (N, N-diallyl-Tyr-Aib-Aib-Phe-Leu-OH) (Sigma, США) вводили підшкірно в дозі 10 мкг в 0,1 мл ізотонічного розчину NaCl за 15 хв до викликання запалення (Schafer М., Carter L., Stein C., 1994).

Статистичну обробку результатів досліджень проводили на комп'ютері IBM PC/AT Pentium 4 з використанням програми «Біостатистика», пакету прикладних програм для ПЕВМ «Excel» та критерію Стьюдента. Статистично достовірними вважали результати з р?0,05.

Результати дослідження та їх аналіз. Встановлено, що в тимусі при гострому запаленні відбувається значне посилення проліферативних процесів у кірковій речовині з розвитком фолікулярної гіперплазії, яка зберігається до 5-ї доби запалення включно, а до 10-ї доби гіперплазія набуває характеру дифузної. При цьому гіперплазія найбільш виражена до 5-ї доби, після чого до 10-ї доби зменшується, наближаючись до показників 3-ї доби. Разом з цим послідовно розвивається акцидентальна трансформація (АТ) тимуса від I до IV фаз як прояв його адекватної реакції на стимулюючу дію запалення на організм, що відображає посилену міграцію Т-лімфоцитів у кров.

Імуногістохімічні зміни в тимусі при гострому запаленні полягають у зниженні відносного вмісту Т-лімфоцитів (СD3⁺-клітин), тимчасовому (в основному на 1-шу-3-тю добу) збільшенні хелперної (СD4⁺) та супресорної (СD8⁺) активності з перевагою першої, що виражається збільшенням ІРІ (СD4⁺/СD8⁺); помітному зростанні з 1-ї до 10-ї доби кількості В-лімфоцитів (CD45RA⁺) і макрофагів (ED1⁺).

У селезінці при гострому запаленні також поступово наростають ознаки стимуляції організму у вигляді помірної гіперплазії білої пульпи, підсилених макрофагальної і плазмоцитарної реакцій. Це поєднується з посиленою міграцією В- та Т-клітин у кров.

При імуногістохімічному дослідженні в селезінці теж виявляється зменшення відносного вмісту CD3⁺-клітин, тимчасове зростання хелперної та супресорної активності з перевагою хелперної, що виражається збільшенням ІРІ; поступове збільшення кількості CD45RA⁺- та ED1⁺-клітин до 5-ї доби.

Спрямованість і динаміка клітинних реакцій у тимусі та селезінці в цілому схожі.

Таким чином, при гострому запаленні відбувається виражена активація імунної системи, її як центральної (тимуса), так і периферичної ланки (селезінки), що проявляється посиленням продукції і виходу в кров Т- та В-лімфоцитів, тобто в активації як гуморальних, так і клітинних імунних реакцій. При цьому випереджаючими темпами і більш тривало активуються гуморальні реакції. У клітинних імунних реакціях виявляється тимчасове збільшення як хелперної, так і супресорної активності з переважним підвищенням хелперної. Відбувається також активація макрофагальної системи.

Під впливом налоксону в тимусі тварин вже у контролі і при запаленні підсилюються проліферативні процеси в кірковій речовині. Вони виявляються або дифузною гіперплазією, або гіперплазією з утворенням фолікулів і зберігаються аж до закінчення експерименту, перевищуючи показники у тварин з природним перебігом запалення та у інтактних тварин. У всі терміни спостережень відмічаються ознаки АТ різних фаз (від I до III). Протягом першої доби переважає АТ I та II фаз, у більш пізні терміни - I та III фаз. До 5-10-ї доби на тлі збереженої дифузної гіперплазії відмічається практично повне відновлення структури тимуса, а прояви АТ не виходять за межі I фази.

У порівнянні з природним перебігом запалення об'єм кори в усі терміни більше, достовірно - на 10-ту добу, відповідно, об'єм мозкової речовини - менше; співвідношення об'ємів кори і мозкової речовини - достовірно більше практично в усі терміни, що вказує на ще більший розвиток гіперплазії та перевагу її над АТ тимуса, ніж при звичайному ході запалення, і це притому, що більш виражена і сама АТ.

Імуногістохімічні зміни в тимусі при запаленні на тлі дії налоксону в порівнянні з контролем на введення цього препарату полягають у зниженні кількості CD3⁺-, CD4⁺- та CD8⁺-клітин, особливо на 1-шу-3-тю добу; при цьому ІРІ починає зростати на 6-ту годину достовірно збільшується на 2-гу та 3-тю добу та знижується на 10-ту добу, тобто переважно знижується супресорна активність. Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів зростає, достовірно - на 1-шу та 3-тю добу, ED1⁺-клітин - має тенденцію до збільшення.

У порівнянні з природним перебігом запалення вміст CD3⁺-клітин характеризується тенденцією до збільшення, що вказує на відносне посилення клітинних імунних реакцій. Вміст CD4⁺-клітин має тенденцію до зменшення. У той же час кількість CD8⁺-клітин вірогідно менше в усі терміни дослідження, особливо на 2-гу-3-тю добу, що свідчить про переважне зниження супресорної активності. Це підтверджується достовірним перевищенням в усі строки, особливо на 2-гу-3-тю добу, ІРІ.

Кількість CD45RA⁺-клітин характеризується тенденцією до зменшення, що вказує на відносне зниження гуморальних імунних реакцій. Кількість ED1⁺-клітин вірогідно більше вже у контролі і має тенденцію до підвищення при запаленні, відображаючи, таким чином, посилення активності макрофагальної системи в тимусі в порівнянні з такою при звичайному перебігу запалення.

У селезінці при запаленні на тлі дії налоксону, в порівнянні з контролем на введення цього препарату, в перші години відмічаються помірно виражені процеси гіперплазії білої пульпи з посиленням міграції імунних клітин, що веде до виснаження В-компонента. Даний процес зберігається до 2-ї доби включно, а починаючи з 3-ї доби підсилюються процеси гіперплазії, як в Т-, так і в В-зонах, хоча в третині фолікулів виснаження В-зон зберігається.

У порівнянні з природним перебігом запалення об'єм білої пульпи більше в усі терміни дослідження, достовірно - на 5-10-ту добу; відповідно, об'єм червоної пульпи - менше. Це вказує на перевагу гіперплазії селезінки при запаленні на тлі дії налоксону над такою при звичайному ході запалення. Посилена й міграція В- і Т-лімфоцитів у кров.

Імуногістохімічні зміни в селезінці при запаленні на тлі дії налоксону, в порівнянні з контролем на введення препарату, полягають у незначному тимчасовому зниженні кількості CD3⁺-, CD4⁺- та CD8⁺-клітин; при цьому ІРІ достовірно зменшується на 12-ту годину і збільшується на 2-гу-3-тю добу. Спостерігається тенденція до підвищення вмісту CD45RA⁺- та ED1⁺-клітин.

У порівнянні з природним перебігом запалення при запаленні на тлі дії налоксону вміст CD3⁺-клітин у селезінці має тенденцію до збільшення, CD4⁺-клітин - до зменшення. Кількість CD8⁺-клітин зменшується ще більше й стає достовірно меншою на 2-гу-5-ту добу. ІРІ достовірно більше на 3-тю годину та з 1-ї по 5-ту добу та менше на 12-ту годину. Вміст CD45RA⁺- та ED1⁺-клітин має тенденцію до зменшення.

Наведені результати в цілому відповідають змінам, виявленим у тимусі.

Таким чином, при дії налоксону вже у контролі відбувається посилення гіперпластичних процесів у тимусі та селезінці, тобто підвищення їх функціональної активності, що свідчить про те, що в нормальних умовах опіоїдні пептиди обмежують активність імунної системи. Ця закономірність зберігається і при запаленні.

При запаленні на тлі дії налоксону, в порівнянні з природним його перебігом, гіперплазія тимуса і селезінки виражена більше, в тимусі вона більше переважає над посиленою АТ; в селезінці більш виражена міграція В- та Т-клітин у кров. Це вказує на те, що при звичайному ході запалення опіоїдні пептиди обмежують активацію імунної системи.

Відбувається підсилення клітинних та послаблення гуморальних імунних реакцій. При цьому знижується хелперна та супресорна активність, причому випереджаючими темпами зменшується супресорна.

Макрофагальна реакція в тимусі виражена більше, в селезінці - менше, ніж при природному перебігу запалення.

Отже, при запаленні на тлі дії налоксону гіперплазія тимуса і селезінки і посилення виходу Т- та В-клітин у кров виражені ще більше, ніж при природному перебігу запалення; відбувається подальше зростання клітинних та зниження виразливості гуморальних імунних реакцій; хелперна та супресорна активність не зростає, а знижується, особливо супресорна. Це може свідчити про те, що подальша активація імунної системи, що спостерігається при запаленні на тлі дії налоксону в порівнянні з природним перебігом процесу, поєднується зі зростанням ролі клітинних і, навпаки, послабленням ролі гуморальних імунних реакцій, в клітинних імунних реакціях - зі зменшенням хелперної і особливо супресорної активності.

Наведені дані узгоджуються з раніше отриманими на кафедрі результатами (Клименко Н.А., Литвиненко Е.Ю., 2009) про те, що опіоїдні пептиди стримують лімфоцитарну реакцію (накопичення лімфоцитів у вогнищі, лімфопоез, надходження лімфоцитів з кісткового мозку в кров, функціональну активність лімфоцитів) при запаленні. Як показують наші дані, аналогічного характеру зміни відбуваються в тимусі і селезінці.

Суть цього, мабуть, полягає в тому, що філогенетично при звичайному перебігу гострого запалення немає необхідності у вираженій лімфоїдній реакції, оскільки таке запалення - захисно-пристосувальне явище, а лімфоцитарна реакція - це компенсаторна реакція при незвичному перебігу запалення. Лімфоцити, як відомо, - «диригенти» інших клітинних реакцій при запаленні. Введення налоксону (усунення звичайних ефектів ендогенних опіоїдних пептидів) призводить до порушення природної клітинної динаміки запалення, що вимагає «втручання» лімфоцитів, тобто посилення лімфоцитарної реакції. Як видно з наших даних, це здійснюється не тільки на рівні механізмів запалення (посилення еміграції циркулюючих лімфоцитів, підвищення їх функціональної активності), а й на рівні всієї імунної системи.

Механізм залучення імунної системи при цьому є, очевидно, стандартним для всіх загальних проявів запалення і полягає в дії на неї цитокінів, що вивільнюються активованими лейкоцитами вогнища та периферичної крові.

Обмежувальна дія опіоїдних пептидів на лімфоцитарну реакцію при запаленні також, певно, здійснюється за стандартом - через специфічні рецептори на лімфоцитах.

Є дані про те, що у разі запалення продукція опіоїдних пептидів зростає, завдяки чому вони можуть здійснювати свою функцію протизапальних модуляторів (Machelska H., Stein С., 2002). Проте, як видно, стимулюючий ефект цитокінів перевищує обмежувальну дію опіоїдних пептидів.

Наші дані також показують, що обмежувальна дія опіоїдних пептидів на імунну систему при запаленні поєднується з лімітуванням стимуляції клітинних і подальшим посиленням гуморальних імунних реакцій; в клітинних імунних реакціях - з наростанням хелперної і супресорної активності з переважним підвищенням супресорної.

При запаленні на тлі дії селективного блокатора опіоїдних к-рецепторів НТ, в порівнянні з контролем на введення цього препарату, значно посилюються проліферативні процеси в кірковій речовині тимуса - у вигляді як дифузної, так і фолікулярної гіперплазії, які зберігаються до 3-ї доби. Починаючи з 5-ї доби процеси гіперплазії слабшають, стаючи навіть нижче контролю, проте перевищують такі у інтактних тварин. У всі терміни спостережень відмічаються ознаки АТ різних фаз (від I до IV), при цьому у період з 2-ї до 5-ї доби включно превалюють виражені форми АТ III і IV фаз. На 10-ту добу вираженість АТ у переважній більшості спостережень відповідає I фазі.

У порівнянні з природним перебігом запалення об'єм кори тимуса збільшений вже у контролі та в більшості термінів дослідження, достовірно - на 3-тю, 6-ту годину та 1-шу добу. Відповідно, об'єм мозкової речовини знижений. Відношення кори до мозкової речовини достовірно збільшене як стосовно контролю, так і в порівнянні з таким при природному перебігу запалення в більшості термінів дослідження. Більш виражена і АТ тимуса, що відображає посилену міграцію Т-клітин у кров.

Імуногістохімічні зміни в тимусі при запаленні на тлі дії НТ, в порівнянні з контролем на введення цього препарату, полягають у тенденції до тимчасового зниження вмісту CD3⁺-клітин з мінімумом на 1-шу-3-тю добу, у зменшенні кількості CD4⁺-лімфоцитів з аналогічною динамікою і в збільшенні кількості CD8⁺-клітин; при цьому ІРІ достовірно знижений у період з 12-ї години до 10-ї доби, тобто практично протягом всього запалення порівняно з контролем зменшена хелперна та підвищена супресорна активність. Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів поступово зростає до 3-ї доби та достовірно збільшується порівняно з контролем на 2-гу-5-ту доби. Кількість ED1⁺-клітин має тенденцію збільшення з аналогічною динамікою.

У порівнянні з природним перебігом запалення вміст CD3⁺-лімфоцитів характеризується тенденцією до відставання в період до 12-ї години і перевищення в подальшому до кінця експерименту. Зворотня динаміка відмічається з боку CD4⁺-клітин. У той же час кількість CD8-лімфоцитів нижче в усі терміни, причому у контролі і на 3-тю годину запалення - достовірно. Це свідчить про випереджальне зниження супресорної активності. Відповідно, ІРІ достовірно збільшений в усі терміни дослідження.

Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів поступово зменшується, а на 10-ту добу знижений достовірно. Кількість ED1⁺-клітин вірогідно більше вже у контролі та має тенденцію до перевищення при запаленні.

Таким чином, при запаленні на тлі дії норбіналторфіміну, у порівнянні з природним перебігом запалення, значно більше виражена гіперплазія тканини кори тимуса, АТ, посилені клітинні та послаблені гуморальні імунні реакції; в клітинних імунних реакціях зменшена хелперна і супресорна активність з переважним зниженням супресорної. Результати свідчать про те, що за природних умов запалення опіоїдні к-пептиди опосередковують зворотні явища - обмежують активацію тимуса, послаблюють клітинні і підсилюють гуморальні імунні реакції; в клітинних імунних реакціях підвищують хелперну і супресорну активність, переважно супресорну.

У селезінці при застосуванні норбіналторфіміну починаючи з перших годин після відтворення перитоніту, у порівнянні з контролем на дію препарату, посилюються процеси гіперплазії білої пульпи, особливо її В-компонента. Процес гіперплазії поєднується з підсиленою міграцією імунних клітин, наслідком чого є виснаження В-зон у значної частини лімфоїдних фолікулів до 10-ї доби експерименту.

У порівнянні з природним перебігом запалення відносний об'єм білої пульпи збільшений в усі терміни дослідження, достовірно - на 6-ту годину, 1-шу-3-тю та 10-ту доби, що свідчить про більш виразну гіперплазію лімфоїдної тканини. Відповідно, відносний об'єм червоної пульпи зменшений. Міграція В- та Т-клітин у кров також більш виражена.

Імуногістохімічні зміни в селезінці при запаленні на тлі дії норбіналторфіміну, у порівнянні з контролем на введення цього препарату, полягають у поступовому тимчасовому зниженні вмісту CD3⁺-клітин з мінімумом на 3-тю добу, поступовому зростанні кількості CD4⁺-лімфоцитів до 10-ї доби; при цьому вміст CD8⁺-клітин практично не змінюється; відповідно, ІРІ помітно зростає, достовірно - на 12-ту годину та 10-ту добу. Спостерігається тенденція до збільшення кількості CD45RA⁺- та ED1⁺-клітин.

У порівнянні з природним перебігом запалення вміст CD3⁺-лімфоцитів збільшений, а кількість CD4⁺- та CD8⁺-клітин знижена, що свідчить про меншу хелперну та супресорну активність на тлі вираженої гіперплазії. Більшою мірою знижується супресорна активність; відповідно, ІРІ зростає, достовірно на 6-ту та 12-ту години та з 2-ї по 10-ту добу. Кількість CD45RA⁺-лімфоцитів має тенденцію до зменшення, ED1⁺-клітин - практично не змінюється.

Таким чином, при запаленні на тлі дії норбіналторфіміну, в порівнянні з природним перебігом запалення, значно більше виражена гіперплазія білої пульпи селезінки, особливо В-зон, міграція В- та Т-лімфоцитів, посилені клітинні та послаблені гуморальні імунні реакції; в клітинних імунних реакціях зменшена хелперна і супресорна активність з переважним зниженням супресорної. Результати свідчать про те, що за природних умов запалення опіоїдні пептиди через к-рецептори обмежують активацію селезінки, послаблюють клітинні і підсилюють гуморальні імунні реакції; в клітинних імунних реакціях збільшують хелперну і супресорну активність, переважно супресорну.

Отримані результати відповідають таким у тимусі.

У цілому, наведені результати свідчать про те, що обмеження опіоїдними пептидами активації імунної системи при запаленні багато в чому опосередковане їх к-рецепторами.

При запаленні на тлі дії селективного блокатора м-опіоїдних рецепторів СТОР, у порівнянні з контролем на введення цього препарату, відмічаються виражені проліферативні процеси дифузного характеру в кірковій речовині тимуса в поєднанні з АТ I-III фаз, які зберігаються до закінчення експерименту. Починаючи з 1-ї доби проліферативні процеси найбільш виражені - з утворенням лімфоїдних фолікулів, після чого слабшають, наближаючись до показників контролю, проте перевищують показники інтактних тварин. У всі терміни спостережень відмічаються ознаки АТ різних фаз (від I до III), при цьому починаючи з 12-ї години переважає III фаза.

У порівнянні з природним перебігом запалення об'єм кори тимуса збільшений в усі терміни дослідження, достовірно - на 3-тю-2-ту години та 1-шу добу. Відповідно, об'єм мозкової речовини знижений. Відношення кори до мозкової речовини достовірно збільшене в усі терміни запалення. АТ виражена сильніше.

Імуногістохімічні зміни при запаленні на тлі дії CTOP, у порівнянні з контролем на введення цього препарату, полягають у зниженні кількості CD3⁺-клітин з мінімумом на 3-тю добу, зменшенні кількості CD4⁺-лімфоцитів та збільшенні кількості CD8⁺-клітин. Вміст CD45RA⁺-клітин змінюється аналогічно - зростає та досягає максимуму на 2-гу добу. Кількість ED1⁺-клітин також має тенденцію до збільшення. ІРІ знижений з 12-ї години по 5-ту добу.

У порівнянні з даними при природному перебігу запалення вміст CD3⁺-клітин знижується з 3-ї по 12-ту годину, а з 1-ї по 10-ту добу - збільшується. Вміст CD4⁺-лімфоцитів збільшується на 3-тю-6-ту години та зменшується з 1-ї по 5-ту добу. Кількість CD8⁺-клітин знижена в усі терміни, достовірно - у контролі та на 2-гу добу. При цьому ІРІ достовірно більше в усі терміни дослідження. Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів достовірно вище вже в контролі, має тенденцію до збільшення на 1-шу добу та до зменшення з 2-ї по 10-ту добу. Кількість ED1⁺-клітин вірогідно збільшена у контролі та з 3-ї по 12-ту годину, а надалі практично не відрізняється.

Таким чином, при запаленні на тлі дії СТОР у порівнянні з природним перебігом запалення більш виражена гіперплазія тимуса, АТ, посилені клітинні та ослаблені гуморальні імунні реакції; в клітинних імунних реакціях зменшена хелперна і супресорна активність з переважним зниженням супресорної. Результати свідчать про те, що за природних умов запалення опіоїдні м-пептиди обмежують функціональну активність тимуса, послаблюють клітинні та підсилюють гуморальні імунні реакції, підвищують хелперну і супресорну активність, переважно супресорну.

В селезінці під впливом CTOP при запаленні в усі терміни дослідження, в порівнянні з контролем на дію препарату, має місце гіперплазія білої пульпи (як Т-, так і В-зон). У різні терміни спостережень в тій чи іншій мірі виражене виснаження В-зон на тлі посиленої міграції імунних клітин.

У порівнянні з природним перебігом запалення об'єм білої пульпи незначно нижче з 3-ї години по 1-шу добу; на 2-гу-3-тю та 10-ту добу - вище. Відповідно, об'єм червоної пульпи змінюється навпаки. Міграція В- та Т-лімфоцитів виражена більше.

Імуногістохімічні зміни при запаленні на тлі дії CTOP, у порівнянні з контролем на введення препарату, полягають у тому, що вміст CD3⁺-лімфоцитів збільшується з 6-ї години по 3-тю добу та зменшується на 5-10-ту добу. Вміст CD4⁺- та CD8⁺-клітин також знижується, з мінімумом на 5-10-ту добу. Кількість CD45RA⁺-лімфоцитів поступово зростає з максимумом на 10-ту добу. Кількість ED1⁺-клітин збільшується аналогічно. ІРІ підвищений, достовірно - на 6-ту годину.

У порівнянні з природним перебігом запалення вміст CD3⁺-клітин збільшений в усі терміни, достовірно - на 6-ту годину, 1-шу та 3-тю добу. Вміст CD4⁺-клітин характеризується тенденцією до зниження. Також знижується кількість CD8⁺-клітин, достовірно - на 2-гу та 5-ту добу. Кількість CD45RA⁺-лімфоцитів має тенденцію до зменшення, ED1⁺-клітин - до збільшення. ІРІ збільшений, достовірно - на 6-12-ту годину і на 2-гу-10-ту добу.

Таким чином, при запаленні на тлі дії СТОР у порівнянні з природним перебігом запалення в селезінці істотних відмінностей ступеня гіперплазії лімфоїдного компонента не виявляється. Разом з тим імуногістохімічно відмічається достовірне підвищення вмісту CD3⁺-лімфоцитів і зниження кількості CD8⁺-клітин. Останнє вказує на помітне зменшення супресорної активності, що підтверджується достовірним збільшенням ІРІ.

Отримані результати свідчать про те, що за природних умов запалення опіоїдні пептиди через м-рецептори обмежують накопичення Т-лімфоцитів та стимулюють акумуляцію В-лімфоцитів, міграцію В- та Т-клітин, підсилюють хелперну і супресорну активність у селезінці, переважно супресорну.

При запаленні на тлі дії селективного блокатора опіоїдних д-рецепторів ICI, у порівнянні з контролем на дію цього препарату, посилюються проліферативні процеси в кірковій речовині тимуса з утворенням фолікулів, які зберігаються протягом усього експерименту. При цьому гіперплазія найбільш виражена до 3-ї доби, після чого зменшується, наближаючись до показників контролю. В усі терміни спостережень відмічаються ознаки АТ різних фаз (від I до III), при цьому починаючи з 12-ї години переважає III фаза.

У порівнянні з природним перебігом запалення об'єм кори тимуса підвищений в усі терміни дослідження, достовірно - на 3-тю-6-ту годину та з 2-ї до 5-ї доби. Відповідно, об'єм мозкової речовини знижений, достовірно - з 3-ї по 12-ту годину та на 2-гу і 3-тю добу. Відношення кори до мозкової речовини достовірно підвищене з 3-ї по 12-ту годину та з 2-ї по 10-ту добу. Поряд з посиленням гіперплазії тимуса спостерігається підвищена міграція Т-лімфоцитів у кров.

При імуногістохімічному дослідженні запалення на тлі дії ICI, в порівнянні з контролем на введення цього препарату, відмічається тенденція до зниження кількості CD3⁺-лімфоцитів. Вміст CD4⁺-клітин має тенденцію до зниження, кількість CD8⁺-клітин до збільшення. Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів зростає, достовірно - з 6-ї години по 5-ту добу. Відмічається тенденція до збільшення кількості ED1⁺-клітин. ІРІ знижується, достовірно - на 6-ту та 12-ту годину та з 3-ї по 10-ту добу.

У порівнянні з природним перебігом запалення вміст CD3⁺-клітин знижується з 3-ї по 12-ту годину і збільшується - з 1-ї до 10-ї доби. Вміст CD4⁺- і CD8⁺-лімфоцитів має тенденцію до зниження. Кількість CD45RA⁺-лімфоцитів підвищується з 3-ї години по 3-тю добу, достовірно - на 6-ту годину, а на 5-ту та 10-ту добу знижується, достовірно - на 10-ту добу. Кількість ED1⁺-клітин збільшується з 3-ї години по 2-гу добу, а на 3-тю-10-ту добу - знижується. ІРІ підвищений, достовірно - на 3-тю годину та 1-шу-3-тю добу.

У селезінці під впливом ICI до 3-ї доби запалення включно ознаки помірної гіперплазії поєднуються з ознаками посиленої міграції В- та Т-лімфоцитів у кров, а починаючи з 5-ї доби зростають ознаки стимуляції у вигляді виразної гіперплазії білої пульпи, посиленої макрофагальної та плазмоцитарної реакцій.

У порівнянні з природним перебігом запалення відносний об'єм білої пульпи збільшується в усі терміни дослідження, достовірно - на 2-гу-10-ту добу; відповідно, відносний об'єм червоної пульпи зменшується. Це вказує на перевагу гіперплазії лімфоїдного компонента при запаленні на тлі дії ICI над такою при звичайному ході запалення.

Імуногістохімічні зміни в селезінці при запаленні на тлі дії ICI в порівнянні з контролем на введення цього препарату полягають у підвищенні кількості CD3⁺-клітин з 6-ї години по 3-тю добу. Вміст CD4⁺-лімфоцитів збільшується з 3-ї години по 1-шу добу, а з 3-ї по 10-ту добу - знижується. Вміст CD8⁺-клітин збільшується, достовірно - на 1-шу добу. Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів підвищується з 1-ї по 10-ту добу, вірогідно - на 2-гу-3-тю добу. Кількість ED1⁺-клітин дещо збільшується в усі терміни дослідження. ІРІ також збільшений, достовірно - з 1-ї по 10-ту добу.

У порівнянні з природним перебігом запалення при запаленні на тлі дії ICI відмічається збільшення кількості CD3⁺-клітин, достовірно - на 3-тю годину та 1-шу добу. Вміст CD4⁺-лімфоцитів зменшується. Кількість CD8⁺-клітин знижується з 3-ї по 12-ту годину та з 3-ї до 5-ї доби. Вміст CD45RA⁺-лімфоцитів має тенденцію до зниження. Кількість ED1⁺-клітин практично не змінюється. ІРІ достовірно збільшений в усі терміни спостережень.

Таким чином, при запаленні на тлі дії ICI, в порівнянні з природним перебігом запалення, відбувається посилена гіперплазія тимуса та міграція Т-лімфоцитів у кров, посилюються клітинні та послаблюються гуморальні імунні реакції; в клітинних імунних реакціях зменшується хелперна і супресорна активність з переважним зниженням супресорної. У селезінці також посилюється гіперплазія на тлі підвищення міграції В- та Т-лімфоцитів у кров, збільшується накопичення CD3⁺-лімфоцитів та знижується акумуляція CD45RA⁺-клітин, зменшується хелперна та супресорна активність. Результати свідчать про те, що за природних умов запалення опіоїдні д-пептиди опосередковують обмеження активації імунної системи, ослаблення клітинних і посилення гуморальних імунних реакцій, підвищення хелперної і супресорної активності, переважно супресорної.

При зіставленні результатів, отриманих у дослідженнях з використанням селективних антагоністів різних рецепторів (м, д, к), виявляється, що гіперплазія органів імунної системи, міграція лімфоцитів у кров, імуногістохімічні реакції лімфоїдної тканини найбільш виражені при дії ICI, менше - під впливом норбіналторфіміну та ще менше - при введенні СТОР. Зокрема, у першому випадку на тлі вираженої гіперплазії спостерігається рання (на 1-шу-3-тю добу) міграція лімфоцитів зі значним спустошенням лімфоїдної тканини; в другому випадку при досить вираженій гіперплазії помітне спустошення лімфоїдної тканини спостерігається набагато пізніше - на 10-ту добу; в третьому випадку гіперплазія набагато менша, особливо в селезінці, менш виражене й спустошення лімфоїдної тканини.

Отже, в обмеженні опіоїдними пептидами активації імунної системи при гострому запаленні значущість опіоїдних рецепторів виглядає таким чином: д > к > м.

Крім того, якщо при природному перебігу гострого запалення більше значення має активація гуморальних, ніж клітинних, імунних реакцій та зростання хелперної, ніж супресорної, активності, то при запаленні на тлі дії блокаторів опіоїдних пептидів ще більше зростає значення клітинних та, навпаки, знижується роль гуморальних імунних реакцій; у клітинних імунних реакціях зменшується хелперна і супресорна активність, переважно супресорна.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та експериментальне вирішення актуальної наукової медичної задачі - з'ясування ролі ендогенних опіоїдних пептидів у реакціях імунної системи при запаленні. Встановлено, що опіоїдні пептиди обмежують активацію імунної системи при гострому запаленні, й показані імунні та рецепторні механізми цього впливу.

1. При гострому запаленні відбувається виражена активація імунної системи, її як центральної ланки (тимуса), так і периферичної (селезінки), що полягає в посиленні продукції і виходу в кров Т- та В-лімфоцитів, тобто в активації як гуморальних, так і клітинних імунних реакцій з переважною стимуляцією гуморальних. У клітинних імунних реакціях виявляється тимчасове збільшення як хелперної, так і супресорної активності з переважним підвищенням хелперної.