Фармакологічна корекція глутаргіном та ентеросгелем ураження печінки при комбінованому застосуванні антимікобактеріальних та антиретровірусних препаратів (експериментальне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

"ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

АМН УКРАЇНИ"

УДК: 616.36-099-085.272.4/246.9+615.281]-092.9

14.03.05 - фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ФАРМАКОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ГЛУТАРГІНОМ ТА ЕНТЕРОСГЕЛЕМ УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ ПРИ КОМБІНОВАНОМУ ЗАСТОСУВАННІ АНТИМІКОБАКТЕРІАЛЬНИХ ТА АНТИРЕТРОВІРУСНИХ ПРЕПАРАТІВ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

ШЕВЧУК ОКСАНА ОЛЕГІВНА

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фармакології з клінічною фармакологією у ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університеті ім. І.Я. Горбачевського" МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Посохова Катерина Андріївна, ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського" МОЗ України, завідувач кафедри фармакології з клінічною фармакологією (м. Тернопіль)

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук Літвінова Надія Володимирівна, ДУ "Інститут фармакології та токсикології АМН України", головний науковий співробітник відділу біохімічної фармакології (м. Київ)

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч народної освіти України, Дроговоз Світлана Мефодіївна, Національний фармацевтичний університет МОЗ України, завідувач кафедри фармакології (м. Харків)

Захист відбудеться "15" червня 2011 р. о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.550.01 при ДУ "Інститут фармакології та токсикології АМН України" за адресою: 03680, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ "Інститут фармакології та токсикології АМН України" (03680, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14).

Автореферат розісланий "05" травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат біологічних наук Данова І.В.

Анотації

Шевчук О.О. Фармакологічна корекція глутаргіном та ентеросгелем ураження печінки при комбінованому застосуванні антимікобактеріальних та антиретровірусних препаратів (експериментальне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. - Державна установа "Інститут фармакології та токсикології АМН України", Київ, 2011.

Дисертація присвячена вивченню ефективності глутаргіну та ентеросгелю, при їх окремому та сумісному застосуванні, на тлі експериментального ураження печінки, викликаного протитуберкульозними та антиретровірусними препаратами.

Вперше встановлено, що антиретровірусні препарати при їх повторному введенні стимулюють білок-синтезуючу функцію печінки на тлі активації CYP 3A та CYP 2E1, на відміну від протитуберкульозних засобів, під впливом яких пригнічуються синтез білка у печінці та активність вказаних компонентів мікросомальної ферментної системи. Доведено, що введення ефавірензу та ставудину у комбінації з ізоніазидом, рифампіцином та піразинамідом супроводжується зниженням показників цитолізу, холестазу, рівня ендогенної інтоксикації, посиленням антиоксидантного захисту, зростанням активності ізоформ 2Е 1 та 3А детоксикаційної системи монооксигеназ цитохрому Р 450, покращанням гістологічної структури печінки, порівняно із групою тварин, які отримували лише комбінацію протитуберкульозних засобів. Вперше доведено ефективність та доцільність застосування глутаргіну та ентеросгелю, особливо при їх комбінованому введенні, як засобів корекції гепатотоксичних проявів при окремому та сумісному використанні протитуберкульозних і антиретровірусних препаратів, що підтверджується позитивною динамікою показників цитолізу, холестазу, антиоксидантного захисту та вмісту цитокінів, покращанням гістологічної структури печінки піддослідних тварин.

Ключові слова: ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, ефавіренз, ставудин, печінка, глутаргін, ентеросгель.

Шевчук О.О. Фармакологическая коррекция глутаргином и энтеросгелем поражения печени при комбинированном применении антимикобактериальных и антиретровирусных препаратов (экспериментальное исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.05 - фармакология. - Государственное учреждение "Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины", Киев, 2011. глутаргін печінка протитуберкульозний

Диссертация посвящена изучению эффективности глутаргина и энтеросгеля, отдельно и совместно, при экспериментальном поражении печени противотуберкулезными (пиразинамид, изониазид, рифампицин) и антиретровирусными (эфавиренз и ставудин) препаратами, при их сочетанном использовании.

Установлено, что пиразинамид при его моновведении вызывает умеренное поражение печени с повышением активности АлАТ на 83,5 %, АсАТ - на 67,1 %, щелочной фосфатазы - на 42,3 %, уровня общего билирубина - на 44,6 % по сравнению с контролем, активацией процессов перекисного окисления липидов и снижением показателей антиоксидантной защиты. При комбинированном применении препарата с изониазидом и рифампицином гепатотоксичность возрастает: активность АлАТ, АсАТ и щелочной фосфатазы увеличивается на 163,4, 118,0 и 77,35 % соответственно; уровень общего билирубина - на 104,5 % по сравнению с интактными животными. Указанные параметры были выше на 43,5, 30,8, 24,6 и 41,5 %, а уровень общего белка снижался на 44,8 % по сравнению с группой животных, получавших PZA. При гистологическом исследовании печени группы подопытных крыс, получавших три антимикобактериальных препарата, наблюдаются центролобулярные некрозы гепатоцитов, развитие жировой и белковой дистрофий, признаки внутриклеточного холестаза, что сопровождается снижением N-деметилазной и р-гидроксилазной активности микросом печени на 54,4 и 33,3 % соответственно. В группе животных, получавших пиразинамид, изониазид и рифампицин, уровень интерлейкина-1в возрастает на 211,5 %, а интерлейкина-10 снижается на 64,3 % по сравнению с контролем.

Антиретровирусные препараты (эфавиренз и ставудин) вызывают развитие синдрома цитолиза с повышением активности АлАТ и АсАТ на 42,3 и 24,7 % соответственно, стимулируют процессы перекисного окисления липидов с одновременным увеличением содержания общего белка сыворотки крови на 21,7 %. В отличие от противотуберкулезных средств, наблюдается увеличение N-деметилазной и р-гидроксилазной активности микросом печени на 34,4 и 25,6 % соответственно. При гистологическом исследовании печени - пролиферативные изменения: гиперплазия цитоплазмы и ядер гепатоцитов, единичные некрозы клеток.

Совместное применение антиретровирусных и противотуберкулезных средств сопровождалось развитием цитолиза и холестаза: активность АлАТ, АсАТ, щелочной фосфатазы были выше на 73,3, 40,0 та 29,3 % соответственно, уровень общего билирубина - на 57,0 % по сравнению с животными контрольной группы. Показатели МСМ 1 и МСМ 2 были выше на 20,4 та 31,8 % соответственно, такая же тенденция сохранялась относительно показателей системы прооксиданты-антиоксиданты.

Эфавиренз и ставудин, при их одновременном применении с антимикобактериальными препаратами (пиразинамидом, изониазидом, рифампицином), уменьшают гепатотоксичность последних, что подтверждается снижением показателей цитолиза, холестаза, уровня эндогенной интоксикации, улучшением показателей антиоксидантной защиты, цитокинов и увеличением активности изоформ 2Е 1 и 3А цитохрома Р 450 по сравнению с группой животных, получавших комбинацию противотуберкулезных препаратов отдельно. Установлено, что одновременное введение лекарственных средств обеих фармакологических групп, приводит к уменьшению свободной фракции изониазида в сыворотке крови, что косвенно может свидетельствовать об активации его метаболизма ферментами цитохрома Р 450.

Подтверждена эффективность и целесообразность сочетанного применения глутаргина и энтеросгеля, в качестве препаратов медикаментозной коррекции гепатотоксических проявлений противотуберкулезных и антиретровирусных лекарственных средств. Применение на подопытных животных в качестве фармакокоррекции препаратов с разными механизмами действия оказалось достаточно эффективным и при их отдельном введении. Сочетанное же использование глутаргина и энтеросгеля более существенно уменьшает признаки лекарственного поражения печени, что проявляется нормализацией большинства показателей процессов перекисного окисления липидов, эндогенной интоксикации, восстановлением активности и уровня компонентов антиоксидантной защиты, уменьшением цитолиза и холестаза.

При лекарственном поражении печени на фоне комбинации противотуберкулезных и антиретровирусных препаратов гепатопротекторная активность глутаргина и энтеросгеля при их сочетанном применении была выше, чем при моновведении каждого препарата, что подтверждается достоверным уменьшением активности АлАТ, АсАТ, уровня общего билирубина, интерлейкина-1в, и более существенным увеличением активности супероксиддисмутазы и каталазы в ткани печени.

Ключевые слова: изониазид, рифампицин, пиразинамид, эфавиренз, ставудин, печень, глутаргин, энтеросгель.

Shevchuk O.O. Pharmacological correction by glutargin and enterosgel of drug-induced liver injury caused by antituberculosis and antiretroviral drugs (experimental investigation). - Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of candidate of medical sciences in specialty 14.03.05 - pharmacology. - State institution "Institute of Pharmacology and Toxicology of Academy of Medical Sciences of Ukraine", Kyiv, 2011.

Dissertation is dedicated to study of glutargin and enterosgel effectiveness in case of drug-induced liver injury caused by combined application of antituberculosis and antiretroviral drugs.

It was demonstrated experimentally on male rats that combined administration of efavirenz and stavudine with antituberculosis drugs can ameliorate the signs of liver injury caused by pyrazinamide, isoniazid and rifampicin with decreasing of cytolysis, cholestasis and endogenous intoxication indices, activation of antioxidant defense and simultaneous stimulation of СYP450 isozymes activity (CYP2E1 and CYP3A). It was proved the efficacy and expediency of glutargin and enterosgel combined administration to attenuate the degree of liver injury caused by combination of antituberculosis and antiretroviral drugs. Glutargin and enterosgel together improve all indices of liver function; decrease the endogenous intoxication much more as its single administration. Combined administration of antituberculosis and antiretroviral drugs was accompanied with decreased concentration of serum free isoniazid fraction, which presumably is due to activation of its metabolism by CYP450 system.

Key words: liver, isoniazid, rifampicin, pyrazinamide, efavirenz, stavudine, glutargine, enterosgel.

Перелік умовних скорочень

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі в Україні спостерігається високий рівень захворюваності на туберкульоз (ТБ) та концентрована епідемія ВІЛ/СНІДу [Аряєв М.Л. та ін., 2008; WHO, 2009], причому все частіше зустрічається поєднання цих інфекційних процесів [Шаповал, 2006; Фещенко Ю.И. и др., 2009; Chamie G. et al., 2010]. Офіційно випадки ВІЛ/СНІД-асоційованого ТБ почали реєструвати у нашій країні з 1999 р., і з кожним роком їх кількість продовжує зростати [Світлична Т.Г., 2007; Петренко В.І. та ін., 2008]. Частота смертності серед пацієнтів з поєднанням ТБ та ВІЛ/СНІДу в сукупності складає біля 40 %, а у країнах, які розвиваються, більше 50 % [Kwara A., 2005].

Спеціалісти ВООЗ проводять агресивну політику щодо терапії ВІЛ/СНІД-асоційованого ТБ [Thompson M. et al., 2010], і все частіше обидві групи препаратів рекомендують застосовувати одночасно, незважаючи на однотипні побічні ефекти та небажані наслідки взаємодії лікарських засобів [Karim S. et al., 2010; DHHS, 2010; WHO, 2010]. Відомо, що антимікобактеріальні препарати першого ряду піразинамід, рифампіцин та ізоніазид мають виражену гепатотоксичну дію [Фещенко В.Ю. и др., 2008; Лукьянчук В.Д. и др., 2008; Makhlouf H. et al., 2008]. Окрім того, частота таких побічних реакцій з року в рік постійно зростає, що пов'язують з підвищенням хімічного навантаження на організм людини [Nagayama N., 2003]. Водночас у літературі зустрічаються суперечливі дані щодо впливу піразинаміду на стан печінки, при його окремому та комбінованому застосуванні з іншими протитуберкульозними засобами, що потребує детальнішого вивчення [Zuger A. et al., 2003; van Hest R. et al., 2004; Gao X. et al., 2006].

Високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ), за даними літератури останніх років, у 6-18 % випадків супроводжується підвищенням активності печінкових ферментів [Nunez M., 2006; Soriano V. et al., 2008] з тяжким ураженням печінки у 6 % пацієнтів [Becker S., 2004]. Переривати лікування з цього приводу доводиться у 6-32 % випадків [Nunez M., 2006]. Дані про частоту розвитку побічних реакцій при поєднаному застосуванні протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів суперечливі. З одного боку, є свідчення про їх підвищення [Pedral-Sampaio D. et al., 2004; Kwara A. et al., 2005; Shipton L. et al., 2009], а з іншого - є відомості про невисоку частоту розвитку побічних ефектів при одночасному лікуванні ТБ та ВІЛ/СНІДу [Gordin F. et al., 2004; Boyd A., 2005; Tostmann A. et al., 2007].

Вищезазначене робить актуальними профілактику та лікування гепатотоксичних реакцій, які розвиваються на тлі комбінованої хіміотерапії ТБ та ВІЛ/СНІДу. При цьому, застосовуючи засоби корекції, необхідно уникати додаткового навантаження на метаболізувальні системи печінки. Одним з таких препаратів є глутаргін - засіб, який містить компоненти гепатоцелюлярних метаболічних циклів (L-аргінін і L-глутамінову кислоту) та зарекомендував себе як ефективний детоксикант, антиоксидант та гепатопротектор за різноманітних уражень печінки [Бабак, 2003; Скрипник І.М. та ін., 2004; Посохова К.А. та ін., 2005]. Однак у літературі недостатньо висвітлена його ефективність при медикаментозному ураженні печінки. Раціональним у цій ситуації може бути і застосування ентеросорбентів, для яких переконливо доведені дистанційні, опосередковані лікувальні ефекти, що проявляються зменшенням і попередженням токсичних реакцій та зниженням метаболічного навантаження на органи екскреції та детоксикації, в тому числі за медикаментозної ятрогенії [Манохіна О., 2006; Santhosh S., 2007; Бондарев Е. и др., 2008; Палий И.Г., 2009]. Особливу увагу привертає ентеросгель як засіб з доведеною низькою сорбційною здатністю відносно основних антиретровірусних та антимікобактеріальних препаратів [Бардахівська К.І. та ін., 2009, 2010]. Позитивним моментом також є здатність ентеросгелю зменшувати прояви ВІЛ/СНІД-асоційованої діареї [Юрченко, 2008], що значно підвищує ризик летальності серед хворих [Rajagopalan N., 2009]. Однак у літературі недостатньо висвітлено можливості пом'якшення гепатотоксичної дії протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів за допомогою ентеросгелю.

Зменшення гепатотоксичних проявів при комбінованій терапії ТБ та ВІЛ/СНІДу сприятиме покращанню переносимості етіотропних лікарських засобів, що, в кінцевому варіанті, дозволить збільшити ефективність лікування основної патології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана дисертація є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи кафедри фармакології з клінічною фармакологією ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського" на тему: "Пошук способів корекції уражень внутрішніх органів медикаментозного та іншого ґенезу" (№ державної реєстрації 0110U003642, 2010).

Мета роботи та завдання дослідження. Мета роботи - встановити гепатопротекторну активність глутаргіну та ентеросгелю при експериментальному ураженні печінки на тлі комбінованого застосування протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів.

Відповідно до мети роботи визначені наступні основні завдання:

1. Встановити зміни морфо-функціонального стану печінки при повторному застосуванні піразинаміду та його комбінації з ізоніазидом та рифампіцином.

2. Дослідити особливості впливу комбінації ставудину та ефавірензу при їх повторному введенні експериментальним тваринам на морфологічні та біохімічні показники стану печінки.

3. Дослідити морфо-функціональний стан печінки експериментальних тварин при повторному сумісному введенні ставудину, ефавірензу, піразинаміду, ізоніазиду та рифампіцину.

4. З'ясувати ефективність глутаргіну та ентеросгелю при їх окремому та комбінованому введенні при гепатопатії, спричиненій протитуберкульозними засобами.

5. Встановити вплив глутаргіну та ентеросгелю при їх окремому та комбінованому введенні на морфо-функціональний стан печінки при її ураженні, викликаному антиретровірусними засобами.

6. Дослідити гепатопротекторну дію глутаргіну та ентеросгелю при їх окремому та комбінованому введенні при ураженні печінки, яке розвивається при сумісному застосуванні протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів.

Об'єкт дослідження: ураження печінки протитуберкульозними та антиретровірусними препаратами.

Предмет дослідження: гепатопротекторна активність глутаргіну та ентеросгелю при ураженні печінки, викликаному протитуберкульозними та антиретровірусними препаратами.

Методи дослідження: в роботі використано біохімічні, фармакологічні, патоморфологічні та статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримано нові дані та поглиблено існуючі уявлення про механізми ураження печінки в експерименті за умов комбінованого застосування антимікобактеріальних (ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду) та антиретровірусних препаратів (ставудину, ефавірензу), доведено можливість його ефективної корекції за допомогою глутаргіну (L-аргініну-L-глутамату) та ентеросгелю, особливо при їх сумісному використанні.

Вперше при дослідженні за однаковими критеріями гепатотоксичності вказаних протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів встановлено спільні механізми ураження печінки: порушення прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу, зменшення активності мітохондріальних ферментів, зростання рівня інтерлейкіну-1в та зниження інтерлейкіну-10, розвиток ендогенної інтоксикації.

Вперше встановлено, що антиретровірусні препарати при їх повторному введенні стимулюють білок-синтезуючу функцію печінки на тлі активації CYP 3A та CYP 2E1, на відміну від протитуберкульозних засобів, під впливом яких пригнічуються синтез білка у печінці та активність вказаних компонентів мікросомальної ферментної системи. Вперше встановлено, що введення ефавірензу та ставудину у комбінації з ізоніазидом, рифампіцином та піразинамідом супроводжується зниженням показників цитолізу, холестазу, рівня ендогенної інтоксикації, посиленням антиоксидантного захисту, зростанням активності ізоформ 2Е 1 та 3А детоксикаційної системи монооксигеназ цитохрому Р 450, покращанням гістологічної структури печінки, порівняно із групою тварин, які отримували лише комбінацію протитуберкульозних засобів. Показано, що комбіноване введення протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів супроводжується зростанням швидкості метаболізму ізоніазиду мікросомальною ферментною системою печінки, про що опосередковано свідчить зменшення його вільної фракції у сироватці крові.

Вперше доведено ефективність та доцільність застосування глутаргіну та ентеросгелю, особливо при їх комбінованому введенні, як засобів корекції гепатотоксичних проявів при окремому і сумісному використанні протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів, що підтверджується позитивною динамікою показників цитолізу, холестазу, антиоксидантного захисту, вмісту цитокінів та покращанням гістологічної структури печінки піддослідних тварин.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати щодо ефективності глутаргіну та ентеросгелю при гепатопатії, яка розвивається на тлі введення протитуберкульозних і антиретровірусних препаратів, експериментально обґрунтовують доцільність їхнього подальшого клінічного вивчення при лікуванні туберкульозу, ВІЛ/СНІДу та при поєднанні цих інфекційних процесів. Факт зменшення гепатотоксичних проявів на тлі комбінованого застосування піразинаміду, рифампіцину, ізоніазиду, ефавірензу та ставудину порівняно з окремим використанням антимікобактеріальних препаратів, може бути врахований при розробці схем лікування ВІЛ/СНІД-асоційованого туберкульозу.

На основі отриманих даних отримано патент на корисну модель "Спосіб корекції антитоксичної функції печінки" (Пат. А 61К 31/185 України, 49872, бюл. № 9, 2010).

Впровадження результатів дослідження. Основні результати досліджень впроваджено у навчальний процес профільних кафедр Львівського національного медичного університету імені Д. Галицького, Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, Буковинського державного медичного університету, Запорізького державного медичного університету, Одеського національного медичного університету, Дніпропетровської державної медичної академії, ДЗ "Луганський державний медичний університет", ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського".

Особистий внесок здобувача. В процесі одержання наукових результатів, викладених у дисертації, всі етапи роботи автор виконала самостійно: провела літературний пошук, написала огляд літературних джерел, опанувала необхідні методи дослідження і виконала запланований об'єм експериментів на тваринах. Облік, статистичний аналіз, інтерпретація отриманих результатів та написання всіх розділів дисертації виконано дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи доповідались на 2-й та 3-й науково-практичних конференціях "Актуальні питання патології за умов дії надзвичайних факторів на організм" (Тернопіль, 2009, 2010); 3-й науково-практичній конференції "Науково-технічний прогрес і оптимізація технологічних процесів створення лікарських препаратів" (Тернопіль, 2009); науково-практичній конференції "Проблеми діагностики, профілактики та лікування екзогенних та ендогенних інтоксикацій" (Чернівці, 2009); Х ювілейному з'їзді ВУЛТ (Євпаторія, 2009); VIII науково-практичної конференції з міжнародною участю студентів, інтернів, магістрів, аспірантів та молодих вчених "Науковий потенціал молоді - прогрес медицини майбутнього" (Ужгород, 2010); ХІV Міжнародному медичному конгресі студентів та молодих вчених (Тернопіль, 2010); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю з клінічної фармакології, присвяченій 90-річчю проф. О.О. Столярчука "Клінічна та експериментальна фармакологія метаболічних коректорів, органопротекція, доказова медицина" (Вінниця, 2010); науково-практичній конференції "Безпечність ліків і фактори ризику небажаних ефектів фармакотерапії" (Тернопіль, 2010).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових робіт, з них 5 статей у наукових фахових журналах і 9 тез доповідей у матеріалах конференцій та з'їдів, 1 патент на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 177 сторінках машинописного тексту та складається зі вступу, огляду літератури, розділу "Матеріали та методи дослідження", чотирьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків, списку використаних літературних джерел, що включає 292 роботи, із них 165 - в іноземних виданнях. Роботу проілюстровано 25 таблицями та 30 рисунками.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Експериментальні дослідження проводили на білих нелінійних щурах-самцях масою 150-180 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію. У процесі виконання науково-дослідної роботи використано 162 тварини. Експерименти проведено в лабораторії доклінічних досліджень лікарських засобів ТДМУ, акредитованій МОЗ України (Свідоцтво № 000474 від 17.12.2007 р.). Усі експериментальні процедури проводили у відповідності до національних та міжнародних рекомендацій щодо гуманного поводження з лабораторними тваринами [Європейська конвенція щодо захисту хребетних тварин (Страсбург, 1986); Закон України № 3447-IV, 2006].

Для виконання досліджень використовували наступні речовини: протитуберкульозні засоби (ПТЗ) рифампіцин (RMP), ізоніазид (INH) та піразинамід (PZA) ("Борщагівський хімфармзавод", м. Київ); антиретровірусні препарати (АРВ) ефавіренз (EFV) та ставудин (d4T) (виробник "Ауробіндо Фарма Лімітед", Індія) були надані Українським центром профілактики та боротьби зі СНІДом; сорбент ентеросгель в лікарській формі паста для перорального застосування (ЗАТ "Екологоохоронна фірма "Креома-Фарм", м. Київ) та 4 % розчин глутаргіну (L-аргініну-L-глутамат) (Фармацевтична компанія "Здоров'я", м. Харків). ПТЗ та АРВ препарати у середньотерапевтичних дозах окремо та в комбінаціях вводили тваринам внутрішньошлунково протягом 28 днів у наступних дозах: PZA з розрахунку 1500 мг/кг на добу [Лукьянчук В.Д. и др., 2009], INH та RMP - 50 мг/ кг [Rana S. et al., 2006], EFV - 150 мг/кг [Berruet N. et al., 2005], d4T - 5 мг/кг [Barreto R. et al., 2006]. З 15 дня від початку експерименту на фоні введення вищевказаних препаратів протягом двох тижнів окремо і сумісно вводили засоби медикаментозної корекції: фармакопейний 4 % розчин глутаргіну внутрішньоочеревинно з розрахунку 45 мг/кг [Посохова К.А. та ін., 2005] та ентеросгель у шлунок (650 мг/кг) [Ніколаєв В.Г. та ін., 2009]. Схема дослідів представлена у таблиці 1. Декапітацію тварин проводили під тіопенталовим наркозом на 29 день експерименту. Для дослідження використовували гомогенати печінки, сироватку крові, мітохондріальну та мікросомальну фракції гепатоцитів.

Таблиця 1 Розподіл тварин на серії дослідів

У сироватці крові піддослідних тварин визначали: активність амінотрансфераз (АлАТ, АсАТ), лужної фосфатази (ЛФ), рівень загального білірубіну, вміст загального білка (за допомогою стандартних наборів реактивів ТОВ НВП "Філісіт-Діагностика"), концентрацію інтерлейкіну-1в (ІЛ-1в) та інтерлейкіну-10 (ІЛ-10) імуноферментним методом (за допомогою стандартних наборів "Uscn Life Science Inc."), вміст молекул середньої маси (МСМ) [Оськина В.В. и др., 1987], рівень церулоплазміну (ЦП) [Колб, Камышников В.С., 1982], вільну фракцію INH [Гребенник, 1961].

У гомогенатах печінки та сироватці крові визначали: вміст ТБК-активних продуктів (ТБП) [Андреева Л.И. и др., 1989)]; активність супероксиддисмутази (СОД) [Чевари С. и др., 1985] та каталази (КАТ) [Королюк М.А. та ін., 1988]. У гомогенатах печінки визначали вміст гідропероксидів ліпідів (ГПЛ) [Гаврилов, Мишкорудная М.И., 1983], рівень відновленого глутатіону (G-SH) [Ellman G.L., 1959]. Виділення мітохондріальної фракції печінки проводили за методикою [Камышников, 2004] та визначали стан енергозабезпечувальних процесів у мітохондріях - активність сукцинатдегідрогенази (СДГ) [Ещенко, Вольский Г.Г., 1982] та цитохромоксидази (ЦХО) [Кривченкова, 1977]. Мікросомну фракцію печінки виділяли за методом [Shenkman J.B., 1974]. N-деметилазну та p-гідроксилазну активність мікросом печінки визначали за методикою [Карузина, Арчаков А.И., 1977]. Гістоморфологічне дослідження проводили на базі кафедри патологічної анатомії з секційним курсом та судовою медициною ДВНЗ "Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського". Для цього кусочки печінки фіксували в 10 % нейтральному розчині формаліну та фіксаторі Ліллі з наступною заливкою в парафін. Отримані на санному мікротомі зрізи фарбували гематоксиліном та еозином, результати документували за допомогою мікроскопа ЛОМО Біолам та системи виведення зображень гістологічних препаратів.

Статистичну обробку даних виконували за допомогою програми Origin 7.5 (OriginLab Corp., USA) та Microsoft Excel ХР. Порівняння отриманих величин проводили з використанням t-критерію Стюдента та методом однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA). Зміни вважали достовірними при p?0,05.

Результати дослідження та їх обговорення. Вивчення впливу на стан печінки піразинаміду при його монозастосуванні та у комбінації з ізоніазидом та рифампіцином. PZA, при його окремому введенні протягом 28 днів, викликав розвиток синдромів цитолізу та холестазу у піддослідних тварин зі зростанням активності АлАТ на 83,5 %, АсАТ - на 67,1 %, ЛФ - на 42,3 %, рівня загального білірубіну на 44,6 %, порівняно з контролем. Одночасно спостерігалась активація процесів ПОЛ та погіршувались показники антиоксидантного захисту. INH та RMP, при їх комбінованому введенні протягом 4 тижнів, викликали більш виражені зміни: активність АлАТ, АсАТ та ЛФ зростала на 131,3, 91,4 та 72,3 % відповідно, вміст загального білірубіну - на 64,2 %, загального білка знижувався на 34,4 %, порівняно з контролем. Рівень ГПЛ у гомогенатах печінки зростав на 54,8 %, ТБП у сироватці крові та печінці - на 107,5 та 97,1 % відповідно. Активність СОД у печінці та крові знижувалась на 27,7 та 15,5 %, КАТ - на 45,2 % та 24,5 % відповідно, вміст G-SH був нижчим на 22,8 % у цій групі порівняно з контрольною групою тварин. Комбінація RMP з INH призводила до порушення енергозабезпечення, що супроводжувалось зниженням активності мітохондріальних ферментів СДГ та ЦХО на 29,0 та 13,0 % відповідно порівняно з інтактними тваринами.

Встановлено, що INH, RMP та PZA, при їх комбінованому введенні, викликали зростання показників активності АлАТ, АсАТ та ЛФ на 163,4, 118,5 та 77,3 % відповідно, рівня загального білірубіну - на 104,5 % порівняно з контролем. Про порушення синтетичної функції печінки у цій серії свідчило зниження рівня загального білка у сироватці крові на 39,4 % (табл. 2). Водночас зростали рівні МСМ 1 на 31,9 % та МСМ 2 - на 41,5 %. Спостерігались явища надмірної ліпопероксидації та зниження активності і рівня показників антиоксидантного захисту.

Таблиця 2 Зміни біохімічних показників на тлі введення ПТЗ та АРВ засобів (M±m, n=6)

Активність СДГ та ЦХО була на 31,7 і 16,0 % відповідно нижчою у порівнянні з контрольною групою. Зростання активності АлАТ, АсАТ та ЛФ під впливом поєднання трьох ПТЗ було на 43,5, 30,8 та 24,6 % відповідно вищим, рівень загального білірубіну - на 41,5 % більшим у порівнянні з групою тварин, що отримували PZA. Вміст останнього був вищим на 24,5 % порівняно з групою тварин, яка отримувала INH+RMP. У групі тварин, які отримували комбінацію INH, RMP та PZA, зростання рівня ГПЛ було вищим на 20,1 %, ніж у тварин, яким вводили PZA, ТБП у тканині печінки - на 37,8 та 24,0 % порівняно з групами тварин, яким вводили PZA та INH+RMP відповідно. У тварин, які отримували поєднання трьох ПТЗ, рівень загального білка у сироватці крові був нижчим на 44,8 % порівняно з тваринами, які отримували PZA. Гістологічно картина ураження печінки була максимально вираженою у групі тварин, які отримували комбінацію трьох туберкулостатиків, що супроводжувалось розвитком масивних центролобулярних некрозів, явищами вираженого внутрішньоклітинного холестазу та розвитком великокрапельної жирової та білкової дистрофій. Таким чином, при комбінованому застосуванні трьох протитуберкульозних засобів ступінь ураження печінки був більшим, ніж при застосуванні одного або двох туберкулостатиків, що підтверджується даними гістологічного дослідження.

Вплив АРВ засобів на стан печінки в експерименті. Встановлено, що АРВ при їх повторному введенні призводять до підвищення активності печінкових трансаміназ: АлАТ та АсАТ - на 42,3 % та 24,7 % (табл. 2). Активність ЛФ у цій серії дослідів не змінювалась, а рівень загального білірубіну підвищувався на 35,6 % порівняно з контролем, що свідчить про порушення здатності печінки до зв'язування та виведення останнього. Вміст загального білка у сироватці крові при поєднаному застосуванні EFV та d4T зростав на 21,7 %. Про наростання рівня ендогенної інтоксикації свідчить підвищення МСМ 1 та МСМ 2 на 17,4 та 26,2 % відповідно, порівняно з контролем. АРВ препарати при їх повторному введенні стимулювали процеси ПОЛ, про що свідчить підвищення рівня ГПЛ у гомогенатах печінки на 21,3 %, а ТБП - на 49,8 та 23,4 % у печінці та сироватці крові відповідно, що супроводжувалось пригніченням активності антиоксидантної системи (табл. 2). При гістологічному дослідженні печінки у цій серії спостерігалось значне збільшення розмірів гепатоцитів за рахунок гіперплазії цитоплазми та ядер. Таким чином, EFV та d4T, при їх комбінованому введенні протягом 28 днів піддослідним лабораторним тваринам призводять до ураження печінки з розвитком синдрому цитолізу, погіршенням зв'язування та виведення білірубіну, порушенням динамічної рівноваги у системі прооксиданти-антиоксиданти, в бік переважання процесів пероксидного окиснення ліпідів.

Стан печінки за умов комбінованого введення ПТЗ та АРВ засобів. АРВ препарати (EFV, d4T), при їх одночасному введенні з ПТЗ (PZA, INH, RMP) викликають ураження печінки з розвитком явищ цитолізу та холестазу, що супроводжується підвищенням активності маркерних ферментів. Так, активність АлАТ, АсАТ та ЛФ у цій серії зростала на 73,3, 40,0 та 29,3 % відповідно, рівень загального білірубіну - на 57,0 %, порівняно з контролем (табл. 2, рис. 1). Рівень ендогенної інтоксикації у групі тварин, які отримували ПТЗ+АРВ, зростав, про що свідчить підвищення рівнів МСМ 1 та МСМ 2 на 20,4 та 31,8 % відповідно, а рівень загального білка не змінювався, порівняно з контрольною групою.

Рівні ГПЛ та ТБП у печінці зростали на 41,2 та 66,7 % відповідно, а рівень ТБП у сироватці крові - на 41,1 %, порівняно з контролем (рис. 1, табл. 2). Показники антиоксидантного захисту у цій групі знижувались: активність СОД та КАТ у сироватці крові - на 23,6 та 25,2 % відповідно, у гомогенатах печінки - 26,5 та 45,6 % відповідно, рівень G-SH - на 28,3 % (табл. 2).

Рис. 1. Зміни біохімічних показників на тлі введення ПТЗ та АРВ препаратів.

Примітки. Достовірність р?0,05 відносно: * - контролю, # - групи тварин, які отримували ПТЗ, Ј - групи тварин, які отримували АРВ (n=6).

Отримані нами результати свідчать про те, що АРВ препарати, при їх одночасному введенні з ПТЗ, зменшують гепатотоксичну дію останніх (рис. 1). У групі тварин, які отримували одночасно препарати обох фармакологічних груп, активність АлАТ, АсАТ та ЛФ була нижчою на 34,2, 36,0 та 27,0 % відповідно, а рівень загального білірубіну - на 23,2 % порівняно з групою тварин, які отримували комбінацію INH, RMP та PZA. У цій серії дослідів вміст загального білка зростав на 94,8 % порівняно з групою тварин, які отримували комбінацію ПТЗ, активність СОД та КАТ у гомогенатах печінки була вищою на 20,8 та 21,0 % (табл. 2).

ПТЗ та АРВ засоби при їх окремому введенні викликали збільшення вмісту прозапального ІЛ-1в на 211,5 та 126,6 % відповідно, з одночасним зниженням захисного ІЛ-10 на 64,3 та 55,9 % відповідно порівняно з контрольною групою тварин (табл. 3).

Таблиця 3 Зміни цитокінового профілю під впливом ПТЗ та АРВ препаратів (M±m, n=6)

Комбінація ПТЗ+АРВ призводила до зростання рівня ІЛ-1в на 101,3 % порівняно з контролем, цей показник був нижчим на 35,4 %, відносно групи тварин, які отримували ПТЗ. Рівень ІЛ-10 знижувався на 36,8 % у групі тварин, які отримували ПТЗ+АРВ порівняно з інтактними тваринами, а вміст фракції вільного INH у сироватці крові був нижчим на 17,7 % порівняно з тваринами, які отримували ПТЗ.

При дослідженні компонентів системи мікросомального окиснення відмічено, що під впливом комбінації EFV та d4T N-деметилазна та p-гідроксилазна активність зростала на 34,4 та 25,6 % відповідно (табл. 4), а при введенні INH, RMP та PZA - знижувалась на 54,4 та 33,3 % відповідно, порівняно з інтактними тваринами. При комбінованому застосуванні препаратів обох груп N-деметилазна активність мікросом зростала меншою мірою - на 32,2 %, р-гідроксилазна активність не змінювалась, порівняно з контролем (табл. 4). N-деметилазна та р-гідроксилазна активність мікросом печінки під впливом ПТЗ+АРВ була на 190,2 та 102,5 % вищою відповідно, порівняно з тваринами, які отримували комбінацію INH, RMP та PZA.

Таблиця 4 Вплив АРВ та ПТЗ на N-деметилазну та p-гідроксилазну активність мікросом печінки (M±m, n=6)

При гістологічному дослідженні печінки тварин, які отримували одночасно АРВ та ПТЗ протягом 28 діб, ми спостерігали, що структура печінкових часточок та балкова організація гепатоцитів була збереженою. Центральні вени помірно розширювались, проте не містили еритроцитів. Просвіти синусоїдів були звичайними, в них зустрічались поодинокі макрофаги. Структура та розміри гепатоцитів були звичайними, цитоплазма - насиченою та однорідною в усіх клітинах печінкової часточки. Таким чином, у цій серії дослідів порівняно із групою тварин, які отримували протитуберкульозні засоби, ми спостерігали поновлення правильної часточкової організації гепатоцитів, відсутність ознак внутрішньоклітинного холестазу, відновлення гепатоцитів центролобулярної частини печінкової часточки, для якої, як відомо, характерна активність мікросомальної системи цитохрому Р 450.

Ефективність глутаргіну та ентеросгелю при ураженні печінки, викликаному комбінацією ПТЗ. Порівняно з групою тварин, яка отримувала ПТЗ, глутаргін ефективно зменшував показники цитолізу та холестазу: активність АлАТ, АсАТ та ЛФ знижувалась на 32,3, 26,5 та 19,8 % відповідно, рівень загального білірубіну - на 22,7 % (рис. 2). Рівень загального білка у сироватці крові зростав на 25,6 %. Під впливом глутаргіну знижувався вміст продуктів ПОЛ: ГПЛ - на 27,8 %, ТБП у сироватці крові та печінці - на 25,5 та 33,1 % відповідно. Активність СОД та КАТ у сироватці крові зростала на 41,3 та 32,4 %, у печінці - на 33,2 та 29,8 % відповідно.

Рис. 2. Зміни показників цитолізу та холестазу під впливом глутаргіну та ентеросгелю на тлі введення ПТЗ.

Примітки. n=6, достовірність р?0,05 відносно: # - групи тварин, які отримували ПТЗ, є - групи тварин, які отримували ПТЗ та глутаргін, г - ПТЗ та ентеросгель.

Під впливом ентеросгелю активність АлАТ, АсАТ та ЛФ зменшувались на 41,1, 32,7 та 31,6 % відповідно, рівень загального білірубіну знизився на 36,4 % порівняно з групою тварин, яким не проводили корекцію (рис. 2). Вміст МСМ 1 зменшувався під впливом ентеросгелю на 18,3 %, а МСМ 2 - на 34,5 %, рівень загального білка зростав на 22,6 %. Знижувалась надмірна активація процесів ПОЛ зі зменшенням вмісту ГПЛ у гомогенатах печінки на 23,9 %, вміст ТБП у сироватці крові та печінці - на 29,4 та 31,8 % відповідно. Водночас покращувались показники компонентів антиоксидантного захисту: активність СОД та КАТ у сироватці крові зростала на 31,9 та 33,5 % відповідно, у гомогенатах печінки - на 31,5 та 22,8 % відповідно під впливом ентеросгелю.

При сумісному застосуванні глутаргіну та ентеросгелю на тлі введення ПТЗ, активність АлАТ була нижчою на 47,2 %, АсАТ - на 42,1 %, ЛФ - на 37,8 % порівняно з групою тварин, які не отримували медикаментозну корекцію. Рівень загального білірубіну зменшувався на 41,5 % та 24,2 % у порівнянні з групою тварин, які отримували ПТЗ та ПТЗ+глутаргін відповідно. На тлі зниження показників ендогенної інтоксикації (МСМ), у групі тварин, які отримували поєднання глутаргіну з ентеросгелем, спостерігалось покращення білок-синтезуючої функції печінки та збільшення вмісту загального білка у сироватці крові лабораторних щурів: на 46,0, 16,2 та 19,0 % порівняно з групами, які отримували ПТЗ, комбінацію ПТЗ+глутаргін та ПТЗ+ентеросгель відповідно. Глутаргін з ентеросгелем, при їх сумісному введенні, зменшували надмірну ліпопероксидацію, яка розвивалась під впливом туберкулостатиків, більш ефективно зі зниженням рівня ГПЛ у печінці на 34,1 %; вмісту ТБП у сироватці крові та печінці - на 41,5 та 44,8 % відповідно порівняно з контрольною патологією. Така ж тенденція спостерігала і щодо показників антиоксидантного захисту. Отримані результати свідчать, що сумісне введення глутаргіну та ентеросгелю має більш виражений гепатопротекторной ефект, ніж їх монозастосування.

Ефективність глутаргіну та ентеросгелю при ураженні печінки, викликаному комбінацією АРВ засобів. Як глутаргін, так і ентеросгель ефективно послаблювали негативний вплив комбінації EFV та d4T на печінку піддослідних тварин. Зменшувались ознаки цитолізу, нормалізувались показники ендогенної інтоксикації. Порівняно з групою тварин, які отримували АРВ препарати, глутаргін сприяв деякому зниженню надмірної активності процесів ПОЛ та покращував показники антиоксидантного захисту: активність СОД та КАТ зростала у печінці на 39,9 та 17,0 %, у сироватці крові - на 16,4 та 27,1 % відповідно. При гістоморфологічному дослідженні ми спостерігали часткову нормалізацію розмірів гепатоцитів у центролобулярній частині печінкової часточки.

Ентеросорбент ентеросгель достовірно знижував активність процесів ПОЛ, що проявлялось зменшенням вмісту ТБП у печінці на 22,2 %, у сироватці крові - на 21,9 % порівняно з групою тварин, яким медикаментозну корекцію не проводили. Активність СОД та КАТ у сироватці крові під впливом ентеросгелю зростала на 16,8 та 25,8 %, у гомогенатах печінки - на 28,5 та 22,8 % відповідно. При вивченні морфологічної структури печінки тварин, які окрім АРВ отримували ентеросгель, спостерігаються залишкові явища внутрішньопротокового холестазу, неоднорідність розмірів та структури гепатоцитів.

Поєднане застосування глутаргіну та ентеросгелю на тлі введення комбінації АРВ препаратів (EFV та d4T) пом'якшувало негативний вплив останніх на печінку та нормалізувало більшість показників. Зменшувались ознаки цитолізу, що супроводжувалось зниженням активності печінкових трансаміназ АлАТ та АсАТ на 24,3 та 16,3 % порівняно з групою тварин, які не отримували препаратів медикаментозної корекції. Глутаргін та ентеросгель, при їх поєднаному застосуванні, нормалізували показники ПОЛ, які були надмірно активовані під впливом EFV та d4T: рівні ГПЛ та ТБП у печінці знижувались на 15,3 та 27,9 % відповідно, а рівень ТБП у сироватці крові - на 25,1 %. При вивченні гістоморфологічної картини печінки у серії тварин, які отримували глутаргін та ентеросгель сумісно за умов введення АРВ, відбувалась нормалізація розмірів та гістоархітектоніки печінкової часточки, зустрічались поодинокі двоядерні гепатоцити.

Ефективність глутаргіну та ентеросгелю при ураженні печінки, викликаному ПТЗ та АРВ засобами при їх комбінованому застосуванні. У групі, яка отримувала глутаргін, рівень загального білірубіну був нижчим на 17,5 % порівняно з тваринами, яким на тлі введення ПТЗ+АРВ корекція не проводилась (табл. 5). Водночас зменшувалась інтенсивність процесів ПОЛ, зі зниженням показників ГПЛ та ТБП у печінці - на 13,0 та 34,3 % відповідно, ТБП у сироватці крові - на 18,3 %. У групі тварин, яким окрім ПТЗ та АРВ вводили глутаргін, зростала активність показників антиоксидантного захисту: СОД та КАТ у гомогенатах печінки - на 16,5 та 27,5 % відповідно, у сироватці крові - на 16,2 та 19,6 % відповідно, рівень G-SH зростав на 24,4 %. Ентеросгель, як препарат медикаментозної корекції на тлі одночасного введення ПТЗ та АРВ, ефективно знижував показники цитолізу та холестазу, сприяв відновленню рівноваги у системі прооксиданти-антиоксиданти (табл. 5).

Глутаргін та ентеросгель, при їх сумісному застосуванні, на тлі введення комбінації ПТЗ та АРВ, сприяли зниженню активності АлАТ, АсАТ та ЛФ на 19,2, 20,9 та 21,9 % відповідно, рівня загального білірубіну - на 31,6 % (табл. 5) порівняно з тваринами, яким не проводили корекцію та нормалізували вміст МСМ 1 та МСМ 2.

Таблиця 5 Зміни біохімічних показників під впливом глутаргіну та ентеросгелю на тлі одночасного введення ПТЗ та АРВ засобів (M±m, n=6)

За умов одночасного застосування ПТЗ та АРВ, рівень ІЛ-1в не змінювався під впливом окремого застосування глутаргіну та ентеросгелю, а при їх сумісному введенні знижувався на 34,4 %. Рівень протизапального ІЛ-10 зростав на 39,0 % під впливом двох середників медикаментозної корекції. Під впливом глутаргіну та ентеросгелю, при їх окремому введенні, N-деметилазна активність мікросом печінки знижувалась на 22,7 та 26,9 % відповідно, р-гідроксилазна - не змінювалась порівняно з групою тварин, яким не проводили корекції ураження печінки, спровокованого ПТЗ та АРВ препаратами. Глутаргін та ентеросгель, при їх сумісному застосуванні, сприяли зниженню N-деметилазної активості, яка є маркером ізоформи CYP 3А, на 30,3 %, та не мали впливу на р-гідроксилазну (маркер CYP 2Е 1), так само як і на вміст вільного INH порівняно з тваринами, які отримували антимікобактеріальні препарати окремо та у поєднанні з АРВ засобами. Гістоморфологічна структура печінки тварин, які на тлі ПТЗ+АРВ отримували два препарати фармакокорекції, покращувалась більш суттєво, ніж при окремому застосуванні глутаргіну та ентеросгелю. Центральні вени та синусоїди не розширювались, не містили еритроцитів. Клітини як центролобулярних відділів так і перипортальних мали однакові розміри, їх цитоплазма - однорідну структуру. Ядра були чіткими, гіперхромними, некрозів серед гепатоцитів не спостерігалось. Ознаки як клітинного так і внутрішньопротокового холестазу були відсутні.

Таким чином, сумісне застосування глутаргіну та ентеросгелю на тлі комбінованого введення протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів, за впливом на активність аланін- та аспартатамінотрансфераз, рівень загального білірубіну, вміст молекул середньої маси та інтерлейкіну-1в, активності супероксиддисмутази та каталази у печінці, даних гістологічного дослідження переважає їх окреме введення.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у встановленні особливостей ураження печінки при комбінованому застосуванні протитуберкульозних (піразинаміду, ізоніазиду, рифампіцину) та антиретровірусних (ефавірензу, ставудину) препаратів, доведені можливості його ефективної корекції глутаргіном та ентеросгелем при їх окремому і сумісному введенні.

1. Протитуберкульозні препарати - піразинамід, рифампіцин та ізоніазид, при їх комбінованому введенні щурам протягом 28 діб призводять до розвитку токсичного гепатиту, що супроводжується значним підвищенням активності АлАТ, АсАТ, лужної фосфатази та рівня загального білірубіну у сироватці крові (на 163,4, 118,5, 77,3 та 104,5 % відповідно у порівнянні з показниками інтактних тварин), посиленням процесів пероксидного окиснення ліпідів, зменшенням показників антиоксидантного захисту та активності мітохондріальних ферментів, розвитком ендогенної інтоксикації (накопичення фракцій молекул середньої маси), зростанням рівня прозапального інтерлейкіна-1в на тлі зменшення синтезу білка у печінці. Гістологічно картина ураження представлена масивними центролобулярними некрозами гепатоцитів, явищами вираженого внутрішньоклітинного холестазу та розвитком великокрапельної жирової та білкової дистрофій.

2. Ураження печінки антиретровірусними засобами, ефавірензом та ставудином, має спільні риси зі спричиненим протитуберкульозними препаратами (розвиток цитолізу та холестазу, зростання вмісту молекул середньої маси, інтерлейкіну-1в, зниження рівня протизапального інтерлейкіну-10, активація процесів ліпопероксидації, зменшення резервів антиоксидантної системи та активності ферментів мітохондріального транспорту електронів у тканині органа), хоча прояви гепатопатії при введенні антиретровірусних засобів є менш вираженими. Особливістю дії антиретровірусних засобів є стимулювання білок-синтезуючої функції (вміст загального білка збільшується на 21,7 %), N-деметилазної і р-гідроксилазної активності мікросом печінки (зростають на 34,4 та 25,6 % порівняно з інтактними тваринами). Ефавіренз та ставудин при їх комбінованому введенні призводять до проліферативних змін у клітинах печінки - збільшення розмірів гепатоцитів за рахунок гіперплазії цитоплазми та ядер, а також до розвитку поодиноких некрозів печінкових клітин.