Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ імені П. Л. ШУПИКА

Автореферат

Профілактика перинатальних ускладнень при урогенітальній інфекції в подружній парі

14.01.01 - акушерство та гінекологія

Кувіта Юрій Васильович

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній медичній академії післядипломної освіти імені

П. Л. Шупика МОЗ України

Науковий керівник

член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Вдовиченко Юрій Петрович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології

Офіційні опоненти

доктор медичних наук, професор Юзько Олександр Михайлович, Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри акушерства та гінекології № 1

доктор медичних наук, професор Товстановська Валентина Олександрівна, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, професор кафедри акушерства та гінекології № 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останніми роками спостерігається зростання частоти інфекційних захворювань піхви і верхніх відділів жіночих статевих органів, серед яких домінують бактеріальний вагіноз, урогенітальний кандидоз і хронічна внутрішньоматкова інфекція (ВМІ) хламідійної і мікоплазменної етіології (Л.І. Іванюта, 2007; В.Н. Запорожан и соавт., 2008). Особливістю запальних процесів статевої сфери є їх поліетіологічність, що обумовлює атипову клінічну картину, формування всіляких ускладнень і значні труднощі в діагностиці і лікуванні. Ступінь схильності урогенітальним інфекціям (УГІ), а також здатність їх впливати на формування таких ускладнень гестаційного процесу, як загроза переривання вагітності, хронічна полацентарна недостатність (ПН) і внутрішньоутробне інфікування (ВУІ) плода визначається станом імунного статусу матері і можливістю реінфікування (В.П. Сметник и соавт., 2006; В.И. Кулаков и соавт., 2007).

Не дивлячись на значне число наукових повідомлень з проблеми УГІ, мало вивчено роль чоловічого чинника в підтримці інфекційного фону вагітних жінок, а отже, і в розвитку вищеперелічених ускладнень гестаційного процесу. Якщо врахувати, що у чоловіків УГІ протікає у вигляді мало- або безсимптомних уретритів, то можна припустити, що клінічно здоровий чоловік може служити постійним джерелом інфікування вагітної жінки (В.К. Чайка и соавт., 2005; В.М. Запорожан та співав., 2006; З.М. Дубоссарська та співав., 2008).

У патогенезі хронічної інфекції урогенітального тракту (УГТ), на фоні цілого ряду сприяючих чинників (авітаміноз, імуносупресія), провідна роль належить порушенню нормального біоценозу організму, а обов'язковим етапом санації УГТ статевих партнерів повинна з'явитися реабілітація біоценозу шлунково-кишкового і урогенітального тракту.

Все вищевикладене є обґрунтовуванням вивчення ролі УГІ в подружній парі у формуванні патології гестаційного процесу, а також для пошуків оптимального комплексу лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на санацію інфекції при вагітності з урахуванням мікрофлори подружньої пари, профілактику реінфікування, реабілітацію біоценозу і місцевого імунітету.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана науково-дослідна робота є фрагментом наукової роботи кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика „Прогнозування, профілактика, лікування і реабілітація порушень репродуктивної функції жінок на сучасному етапі” № державної реєстрації: 0101 U007154.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження стало зниження частоти перинатальних ускладнень при урогенітальній інфекції в подружній парі на підставі вивчення особливостей мікробіологічного, імунологічного і ендокринологічного статусу, а також оптимізації методів діагностики і лікування.

Для реалізації поставленої мети було запропоновано такі завдання:

Вивчити етіологію і роль жіночого та чоловічого інфекційного фону у формуванні ускладненого перебігу вагітності (невиношування, хронічна плацентарна недостатність) і розвитку перинатальної патології.

Вивчити вплив урогенітальної інфекції подружжя на внутрішньоутробний розвиток плода, перебіг післяпологового періоду у жінок і раннього неонатального періоду у їх новонароджених дітей.

Встановити особливості системного і місцевого імунітету при вагітності, що перебігає на фоні урогенітальної інфекції.

Розробити комплексний диференційований метод лікування інфекції і реабілітації біоценозу подружньої пари при вагітності із застосуванням еубіотиків.

Оцінити ефективність запропонованого методу за результатами гестаційного процесу (невиношування, внутрішньоутробне інфікування, післяпологові і постнатальні інфекційні ускладнення) і морфоструктурою плаценти.

Об'єкт дослідження - гестаційний процес.

Предмет дослідження - гестаційний процес за наявності урогенітальної інфекції в подружній парі.

Методи дослідження - клінічні, мікробіологічні, ехографічні, імунологічні, ендокринологічні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Доведено вплив УГІ подружньої пари на формування ускладнень гестаційного процесу і розвиток перинатальної патології. Розроблено метод диференційованої санації подружжя в різні періоди вагітності з подальшою реабілітацією біоценозу шлунково-кишкового тракту і урогенітальних органів при використанні еубіотиків для зняття побічної дії антибіотиків і відновлення нормальної мікрофлори гастроінтестінального тракту і статевих шляхів.

Встановлено взаємозв'язок між конкретним варіантом УГІ в подружній парі і розвитком ускладнень гестаційного процесу (невиношування, хронічна ПН, ВУІ) і варіантом перинатальної патології. Це дозволило розширити наявні дані про патогенез перинатальних ускладнень і науково обґрунтувати необхідність оптимізації існуючих діагностичних і лікувально-профілактичних заходів.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено алгоритм діагностики УГІ в подружній парі і створено програму санації партнерів в різні терміни вагітності, з урахуванням трансформації мікробіоценозу, яка відбувається на фоні лікування, що проводиться. Запропонований спосіб дозволив знизити рівень ускладнень гестаційного процесу, викликаних інфекцією (невиношування, хронічна ПН, ВУІ, післяпологові і постнатальні інфекційні ускладнення), материнську і перинатальну захворюваність інфекційної етіології.

Особистий внесок здобувача. Планування і проведення усіх досліджень виконано за 120 подружніх пар із запальними захворюваннями УГТ. Самостійно зроблено забір і підготовку біологічного матеріалу. Автором розроблено практичні рекомендації щодо зниження частоти акушерських і перинатальних ускладнень за наявності УГІ в подружній парі. Статистичну обробку отриманих результатів виконано безпосередньо автором.

Апробація результатів роботи. Основні положення та висновки дисертаційної роботи оприлюднено на пленумі акушерів-гінекологів України (Львів, жовтень 2005); на засіданні асоціації акушерів-гінекологів Київської (квітень-травень 2005 ; листопад-грудень, 2007) і Черкаської областей (квітень-травень 2005); на засіданні проблемної комісії „Акушерство та гінекологія” Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (жовтень 2005; травень, 2009); на пленумі і з'їзді асоціації акушерів-гінекологів України (Донецьк, вересень, 2006, Одеса, вересень 2007; Дніпропетровськ, вересень 2008), на науково-практичних конференціях „Актуальні питання репродуктології” (грудень, 2006), на конференції молодих учених НМАПО імені П.Л. Шупика (вересень, 2007), на міжнародних школах семінарах „Досягнення і перспективи перинатальної медицини” (Київ, лютий, 2006) і „Актуальні питання ендоскопії в гінекології” (Київ, червень 2006); на 1 спеціалізованій медичній виставці „Здоров'я жінки та дитини” (Київ, 23-26 травня 2006 р.), на 1 з'їзді перинатологів України (Київ, квітень, 2007); на І і ІІ міжнародних| симпозіумах| з перинатальної медицини (Алушта, травень 2008; Ужгород, травень 2009).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 4 статті, 3 з яких у часописах та збірниках, затверджених ВАК України. Усі роботи самостійні.

Об'єм та структура дисертації. Дисертація викладена на 127 сторінках комп'ютерного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, розділу матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, їх обговорення, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, який включає 157 вітчизняних, російськомовних, а також зарубіжних джерел. Роботу ілюстровано 31 таблицями та 10 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Об'єкт, методи та методологія досліджень.

Для вирішення поставленої мети і завданьобстежено 120 вагітних, акушерсько-гінекологічний анамнез яких був обтяжений невиношуванням вагітності, народженням дітей з ознаками ВУІ, безпліддям трубно-перитонеального і (або) поєднаного генезу, запальними захворюваннями внутрішніх статевих органів, а також з виявленою у жінок до вагітності хронічною ВМІ.

Усі вагітні спостерігалися в жіночих консультаціях за місцем проживання і були комплексно обстежені в наступні|слідуючі| терміни: до 12 тижнів; у 18-20; 29-30 і 37-38 тижнів вагітності. Одночасно з вагітними жінками було обстежено і їх статевих партнерів з метою проведення, при необхідності, паралельної санації УГІ, що виявлялася у них.

Усі спостережувані нами подружні пари було умовно розподілено на три групи, залежно від застосованого у них способу лікування.

1 група - 50 подружніх пар, лікування інфекції в яких проводилося

у 2 етапи. На першому етапі (у 8-12 тижнів) - традиційними антибіотиками (залежно від чутливості до них мікрофлори), зокрема, хламідійну| і уреоплазменну| інфекцію проліковано еритроміцином, дріжджову - ністатином, кокову флору проліковано з урахуванням|з урахуванням| антибіотикограми|. З метою уникнення ембріотоксичної і тератогенної дії антибіотиків ми використовували їх у першому триместрі для місцевого лікування. Другий етап лікування було спрямовано|спрямований| на реабілітацію біоценозу| кишечника і урогенітальної системи шляхом як місцевого, так і ентерального вживання|застосування| еубіотиків| і складався з 2-х курсів, проведених у 18-20 тижнів і 32-34 тижні вагітності.

2 група - 40 подружніх пар, лікування хламідійної| і мікоплазменної| інфекції у|у| яких проводилося з використанням загальноприйнятої антибактеріальної терапії в першому триместрі вагітності, корекції місцевого імунітету і мікробіоценозу піхви і також проводилася реабілітація біоценозу| за допомогою місцевого і ентерального вживання|застосування| еубіотиків| в ті ж самі терміни, що і в 1 групі, а також застосування сучасної антибактеріальної терапії (роваміцин).

3 група (група порівняння) - 30 вагітних жінок, урогенітальні органи яких санували традиційними антибіотиками і антисептиками без реабілітації біоценозу| і санації партнерів.

З метою вивчення етіології інфекційного фону статевих партнерів вагітних жінок і уточнити роль чоловічого чинника|фактору| в частоті розвитку ускладненого перебігу гестаційного процесу і ефективності санації УГІ, що проводиться жінкам під час вагітності. в першому триместрі вагітності ми провели обстеження 22 партнерів вагітних жінок, що входять до складу 1 і 2 груп. Обстеження включало макро- і мікроскопічне дослідження еякулята|, бактеріологічне дослідження сперми, а також ДНК-зондове дослідження на предмет виявлення хламідійної| і вірусної інфекції у чоловіків. В ході оглядового мікроскопічного| дослідження оцінювали наступні|слідуючі| параметри: аглютинацію сперміїв; кількість патологічних і нормальних сперміїв і їх рухливість; вміст|зміст| незрілих статевих клітин|клітин|, а також клітинних|кліткових| і неклітинних|кліткових| елементів; кількість лейкоцитів (В.Н. Меньшиков і соавт|., 2008). Залежно від результатів лабораторного обстеження, статевим партнерам жінок у першому триместрі вагітності проведено комплексну санацію антибактеріальними і антимікотичними препаратами місцевого і системного вживання.

Для більш| точної| ідентифікації збудників|, виключення| технічних| погрішностей| методик, а також| з урахуванням| основних| вимог| до методів| діагностики| (висока| чутливість| і специфічність|, швидкість| одержання| результатів|, нетравматичність| для вагітної|), нами було| використано| наступні| методи| діагностики| збудників |генітальних| інфекцій: мікроскопічний| метод (світлова| мікроскопія| мазків| у|у| фарбуванні| за Грамом і Романовським-Гімза); культуральне| виділення| збудників| і їх типіювання|; детекцію| антигенів| різних| патогенів| за допомогою| методів| прямої| і непрямої| імунофлюоресценції з використанням| моно-| і поліклональних| антитіл| та серологічні| тесті (І.П. Білько та співав|., 2006).

Для дослідження| стану плода застосовували| кардіотокографію| на апараті| „Biomedica|” з автоматизованою| обробкою| результатів| (А.А. Зелинский і соавт|., 2008). Оцінку| стану матки, плаценти|, навколоплодових| вод, плода проводили шляхом | ультразвукового| дослідження| на апараті| „Toshiba|”. При цьому,| проводилася| фетометрія| і оцінка| кількості| навколоплодових| вод. Ехографічну оцінку| плаценти| проводили| за загальноприйнятими| стандартами, які включали наступні| параметри|: визначення| її локалізації|, товщини|, ступеня| зрілості|, структури|, а також| виключення| патологічних| змін| (Т.М. Бабкина і соавт|., 2008).

Крім того, усім вагітним проводилося доплерометричне дослідження з оцінкою кривих швидкостей кровотоку в маткових артеріях, судинах пуповини, мозкових артеріях плода, з розрахунком питомого кровотоку систоло-діастолічного співвідношення, індексу пульсації і індексу резистентності судин (В.Е. Медведев і соавт., 2007).

Вивчення ендокринологічного статусу містило| в собі| визначення| імуноферментним| методом вмісту естріолу, прогестерону, кортизолу, хоріонічного| гонадотропіну| і плацентарного лактогену (А.Г. Резников и соавт|., 2008).

Для вивчення функціональної здатності|здібності| лейкоцитів застосовано тест „спонтанного” і „стимульованого” поглинання і відновлення нитросинього тетрозолія| (НСТ), за загальноприйнятою методикою (В.Н. Меньшиков и соавт., 2008). Для дослідження активності лізоциму цервікального слизу, як одного з чинників|факторів неспецифічної резистентності організму, застосовано мікролізісний тест (В.Н. Меньшиков и соавт., 2008). Кількісне визначення секреторного імуноглобуліну А (SIg|A) проводили за допомогою радіальної імунодифузії в гелі (В.Н. Меньшиков и соавт., 2008).

Вивчення морфологічних особливостей в плацентах проводили за допомогою гістологічного і гістостереометричного методів за стандартизованими методиками (Т.Д. Задорожная и соавт|., 2008).

Цифровий матеріал, отриманий в результаті досліджень, обробляли методом варіаційної статистики з використанням програми Microsoft| Excel|. Результати статистичної обробки даних візуалізовані за допомогою таблиць, графіків і діаграм (О.П. Мінцер і співав|., 2008).

Результати досліджень та їх обговорення. Проспективне вивчення особливостей перебігу вагітності, пологів і післяпологового періоду у 120 жінок з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом, що входять до групи ризику за наявністю УГІ, показало, що при первинному обстеженні в першому триместрі вагітності (до 12 тижнів гестації) із застосуванням бактеріоскопічних, бактеріологічних і молекулярно-біологічних методів дослідження, наявність збудників тієї або іншої генітальної інфекції виявляється у 81,7±2,4 % вагітних жінок. Домінуючими при цьому є: хламідійна інфекція, частота її виявлення в досліджуваних групах складає в середньому 47,3±1,2 %; урогенітальний кандидоз - 24,3±1,1 % і уреаплазменна інфекція - 19,3±0,8 %.

Характерною рисою інфекційного процесу на ранніх етапах гестації у досліджуваної категорії вагітних жінок є висока частота виявлення полімікробних асоціацій. За даними наших досліджень, вона склала 62,2±3,4 %; 66,7±3,2 % і 66,1±2,2 % відповідно у 3 досліджуваних групах. Разом зі значним ступенем мікробного обсіменіння, у спостережуваних нами жінок було виявлено значне пригноблення зростання нормальної мікрофлори піхви: лактобактерії знайдено лише у 7,3±0,2 % всіх пацієнток.

У відповідності з поставленими задачами, було досліджено стан системного і місцевого імунітету вагітних жінок на різних етапах гестації і прослідковано динаміку зміни імунологічних параметрів, залежно від застосованих методів лікування інфекції. Так, за показниками спонтанного і стимульованого тесту НСТ усі спостережувані жінки, згідно рекомендованих класифікацій (Л.І. Іванюта, 2006; В.И. Кулаков и соавт., 2007), відносилися до категорії середнього ступеня ризику щодо розвитку запальних захворювань. Показники стану місцевого імунітету свідчать, що в усіх спостережуваних нами жінок в першому триместрі вагітності мав місце підгострий перебіг запального процесу (SIgА складав 0,29±0,02 г/л і лізоцим - 4,3±0,2 мм).

Оцінка перебігу гестаційного процесу при вищеописаному стані мікробіоценозу УГТ і імунологічних параметрів показала, що найхарактернішим ускладненням першого триместру вагітності є перманентна загроза її переривання (57,8±2,2 %; 52,8±1,2 % і 56,7±3,2 % відповідно по досліджуваних групах), що також відзначають в сучасній літературі (С.П. Писарева, 2003; С.С. Лубяная и соавт., 2005).

Важливим чинником, що ускладнює подальший перебіг вагітності, є формування плацентарної патології, яка на даному етапі гестації представлена первинною ПН (4,4±0,2 %; 2,8±0,1 % і 3,2±0,3 % по 3-х групах відповідно) і порушенням прикріплення хоріону (8,8±0,6 %; 4,8±0,2 % і 6,7±0,9 %), Це, імовірно, обумовлено як наявністю загрози переривання вагітності, так і первинним інфікуванням плодового яйця.

Як зазначено вище, у першому триместрі вагітності, з метою уникнення ембріотоксичної і тератогенної дії антибіотиків, вони застосовувалися місцево. інфекційний подружжя вагітність урогенітальний

Контроль ефективності місцевого лікування і характеру ускладнень гестаційного процесу було проведено в терміні 18-20 тижнів. Виявилося, що місцева санація УГІ не призвела до значного зниження мікробного обсіменіння. На фоні помірного зниження частоти виявлення сапрофітної мікрофлори в усіх досліджуваних групах відмічено активацію хламідійної (50,3±2,2 %; 55,6±3,2 % і 56,8±2,4 % відповідно) інфекції, а також значне зростання кількості мікробних асоціацій (78,3±4,2 %; 69,3±5,2 % і 71,9±4,5 %), серед яких домінують хламідійно-вірусні і хламідійно-кандидозні. Ми пов'язуємо це не тільки з неефективністю місцевого лікування щодо хламідій і вірусів, але і зі зростаючою імунодепресією, викликаною динамічним зростанням рівня естріолу, прогестерону і імуносупресивних чинників плаценти (Г.М. Савельєва и соавт., 2007; З.М. Дубоссарська та співав., 2008). Проте лікування, яке проведено в 1

і 2 групах, сприяло значному пожвавленню лактофлори, яку знайдено в 12,5±0,8 % випадків в 1 групі і 16,6±1,2 % - в 2 групі, що в два рази перевищило її виявлення в першому триместрі. В 3 групі частота діагностування лактобацил знизилася до 5,3±0,3 %.

Аналіз ускладнень вагітності, що виявилися в терміні 18-20 тижнів, також свідчить про недостатню ефективність місцевої санації інфекції щодо купіювання ознак загрози переривання вагітності. На даному етапі частота виявлення цієї патології залишається високою в усіх досліджуваних групах: 52,1±2,7 %; 51,1±3,2 % і 60,1±2,8 % відповідно. Проте достатньо важливою вважається можливість впливу лікувальних заходів, що проводяться в 1 і 2 групах, на частоту формування хронічної ПН. Так, в 1 і 2 групах вона склала 14,6±1,2 % і 16,7±1,3 % відповідно, тоді як в 3 групі - 42,1±2,6 % (р<0,01).

Аналогічна тенденція простежується і відносно раннього початку преклампсії: в 1 і 2 групах частота виявлення цього ускладнення дорівнювала 18,8±1,2 % і 11,1±0,9 %, а в групі - 31,6±2,4 % (р<0,05). Мабуть, це пов'язано зі здатністю інфекційних процесів різної етіології викликати порушення в згущуючій системі крові за типом помірно вираженого синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання, що в поєднанні зі змінами гемостазу, характерними для вагітності, і провокує ранній початок прееклампсії у жінок з хронічною ВМІ (Н.П. Шабалов и соавт., 2009; M.B. Brown et al., 2007).

У жінок, які під час гестації отримували еубіотики, в значно скорочено період ендотоксинемії, що стимулюює біосинтетичні процеси у формених елементах крові. Поліпшення мікроекології кишечника та УГТ і стимуляція репаративних процесів в слизовій на фоні прийому еубіотиків сприяють відновленню їх бар'єрної функції і перешкоджають надходженню збудників в кровотік, що веде до швидкого зниження ендотоксинемії і скорочення термінів патогенетичних змін в стані формених елементів крові, описаних в літературі (В.И. Кулаков и соавт., 2007; S. Kremery et al., 2008).

Контроль ефективності тижнів гестації, виявив достовірне зниження частоти виявлення хламідійної, уреаплазменної і дріжджової інфекцій в усіх досліджуваних групах. Звертає на себе увагу висока ефективність антибіотика, який застосовано в 2 групі щодо лікування уреаплазменної інфекції, оскільки частота її виявлення знизилася з 27,8±1,2 % в 18-20 тижнів до 5,1±0,3 % в 28-30 тижнів гестації (р<0,01).

Не можна не відзначити виявлене після проведеного лікування збільшення розповсюдження ентерококової інфекції в 1 і 3 групах, що може свідчити про посилювання дисбіотичних процесів в організмі жінки при прийомі еритроміцину. В цих групах ми спостерігали побічні явища, пов'язані із застосуванням еритроміцину, що виявляються індивідуальною нестерпністю і стимуляцією моторики шлунково-кишкового тракту, на що вказується в літературі (В.П. Сметник и соавт., 2006; D. Gallot et al., 2008). Використання антибіотику нового покоління у 2 групі подібних змін не викликало.

Лікування, проведене в 1 і 2 групах, призвело до збільшення числа жінок з активацією лактофлори (1 група - 13,6±0,8 %, 2 - 20,5±1,2 %), тоді як у жінок 3 групи лактобацили у вагінальному секреті не визначалися.

Позитивний ефект від проведеного курсу лікування виявися і в зниженні числа полімікробних асоціацій. В 1 групі воно знизилося в 1,3 рази; в 2 - в 1,8 і в 3 - в 1,4 разу, порівняно з попереднім етапом обстеження. Проте звертає на себе увагу збільшення питомої ваги тих асоціацій, до складу яких входить умовно-патогенна кокова флора і дріжджеподібні гриби роду Candida, що, мабуть, є наслідком системної антибактеріальної терапії і характеризує її якість.

Імунологічні критерії ефективності лікування на даному етапі виглядають таким чином: показники НСТ-тесту в 1 та 2 групах, де застосовували еубіотики, максимально наближені до нормального рівня. Це свідчить про значний ефект комплексної методики санації інфекції, що призвів до суттєвого зниження антигенної стимуляції фагоцитарної активності нейтрофілів і узгоджується з думкою ряду дослідників (А.Ф. Возианов и соавт., 2006; В.М. Запорожан та співав., 2006) про імуномодулюючий ефект від комплексної терапії еубіотиками. В 3 групі цей показник значно підвищений і відповідає в даному терміні гестації категорії високого ступеня ризику щодо розвитку інфекційно-запальних ускладнень.

Реакція місцевого імунітету на проведене лікування полягає в достовірному підвищенні рівня SIgА в цервікальному слизу з 0,28±0,02 в 8-12 тижнів до 0,36±0,02 в 28-30 тижнів гестації у жінок, які приймають еубіотики. В той же час в 3 групі цей показник знизився до 0,27±0,02 %. Активність лізоциму в 1

і 2 групах знизилася з показника 4,5±0,2 до 2,5±0,1 і максимально наблизилася до значення лізоцимної активності здорової слизової. В групі жінок, які не одержували еубіотики, цей показник зріс до 3,96±0,3 і знаходився на межі гострофазного запалення. Отже, використання еубіотиків в комплексі етіотропної санації УГІ на місцевому рівні нормалізує функції систем неспецифічної резистентності організму і стабілізує показники місцевого імунітету.

Розвиток гестаційного процесу у спостережуваних нами жінок демонструє достовірно велику ефективність комплексу лікувальних заходів, що проводяться в 2 групі щодо купіювання ознак загрози переривання вагітності (10,3±0,6 %), порівняно з терапією, що проводилася в 1 і 3 групах (43,2±2,2 % і 50,0±3,2 % відповідно). Аналогічний ефект виявлено відносно формування компенсованої форми хронічної ПН (1 група - 40,9±3,2 %; 2 - 35,9±2,2 % і 3 - 68,8±4,2 %); субкомпенсованої хронічної ПН (1 група - 9,1±0,6 %; 2 - 10,3±0,8 % і 3 - 18,8±1,3 %); розвитку прееклампсії середнього ступеня тяжкості (1 група - 20,5±2,2 %; 2 - 5,2±0,3 % і 3 - 31,3±2,3 %) і багатоводдя (1 група - 15,9±1,2 %; 2 - 12,8±1,0 % і 3 - 31,3±2,1 %). Відмінності за частотою виявлення перерахованих ускладнень є достовірними між усіма досліджуваними групами і свідчать про значну ефективність комплексного методу санації, проведеного в 2 групі, який включає використання антибіотика нового покоління і еубіотиків.

Повторний курс комплексної санації урогенітальної системи з використанням вищеописаних принципів лікування і з урахуванням трансформації мікробіоценозу, що відбулася, проведено в 32-34 тижні гестації. Він спрямований на лікування інфекції, виявленої в 28-30 тижнів, профілактику ВУІ плода і підготовку пологових шляхів жінки до пологів і полягає в ліквідації місцевих проявів інфекції, що повинно, у свою чергу, профілактувати інтранатальне інфікування плода і інфекційні ускладнення раннього післяпологового періоду у жінок.

Контроль ефективності другого курсу лікування проведено в терміні доношеної вагітності (37-38 тижнів). Він виявив достовірне зниження частоти виявлення хламідійної і уреаплазменної інфекції в 1 і 2 групах. Найбільший ефект від цього лікування отримано у 2 групі, де нами застосовано сучасний високоефективний антибіотик і еубіотики. Частота виявлення хламідійної інфекції в цій групі знизилася з 41,0±2,2 % в 28-30 тижнів до 2,9±0,2 % в 37-38 тижнів гестації (р<0,001), в той час як аналогічні показники в 1 групі склали 34,1±2,2 % в 28-30 тижнів і 25,8±1,2 % в терміні доношеної вагітності (р<0,05), а в 3 групі 22,2±1,8 % і 36,7±3,2 % (р<0,01) відповідно. Як видно з наведених даних, в 3 групі, де курс лікування не включав відновно-реабілітаційний етап і санацію статевого партнера, спостерігається відносно негативна динаміка щодо частоти виявлення хламідій, тобто показник повертається до рівня виявленого в 18-20 тижнів вагітності. Це повною мірою торкається уреаплазменної, кандидозної і вірусної інфекції і пояснюється як недостатньою ефективністю лікування, проведеного в 3 групі на фоні зростаючої імунодепресії, так і можливістю реінфікування.

В 2 групі відмічено достовірне зниження частоти виявлення кандидозної інфекції, яка в даному терміні вагітності може розглядатися як ускладнення терапії, що проводиться, і вірусної інфекції. Феномен зниження виявлення вірусів у жінок основних груп без застосування специфічної противірусної терапії при вагітності, мабуть, пояснюється імуномодулюючим ефектом від комплексного (ентерального і місцевого) використання еубіотиків.

Проміжне положення за ефективністю лікування, що проводиться, займає 1 група, де санацію проводили традиційними антибіотиками, але, у відмінності від 3 групи, проведено лікування статевих партнерів і реабілітаційний етап. В цій групі вдалося досягти помірного зниження частоти виявлення уреаплазменної і кандидозної інфекції, достовірного зниження інфікованості хламідіями, значної активації лактофлори.

Частота виявлення полімікробних асоціацій достовірно знизилася в 2 групі з 48,7±2,2 % в 28-30 тижнів до 17,6±1,2 % в 37-38 тижнів гестації (р<0,01), у порівнянні з 3 групою, де відносно цього показника виявлено негативну динаміку.

Дослідження імунологічних показників в терміні доношеної вагітності показало, що співвідношення значень НСТ-тесту в 1 і 2 групах залишилося стабільним і наближено до норми, а в 3 групі відповідає категорії високого ступеня ризику. Показники місцевого імунітету свідчать про те, що лікування, що проводилося в 1 і 2 групах і включало застосування еубіотиків, сприяло стабільному підвищенню рівня SIgА до 0,34±0,02 і нормалізації активності лізоциму цервікального слизу, тоді як в 3 групі SIgА прогресивно знижувався і досяг значення 0,19±0,01 (р<0,01). Показник активності лізоциму в цій групі в терміні доношеної вагітності дорівнює 0,33±0,01, що характерно для декомпенсованого стану систем неспецифічної резистентності організму.

Результати нашого дослідження свідчать про те, що вищеописані показники місцевого імунітету є достовірними і швидкореагуючими параметрами, що відображають стан систем локального захисту від інфекції і ефективності лікування, що проводиться, а також дозволяють прогнозувати можливе ВУІ плода, компенсовану і субкомпенсовану форми хронічної ПН, що, в свою чергу, дозволить своєчасно профілактувати ці ускладнення.

Допологове обстеження жінок не виявило достовірних відмінностей між досліджуваними групами в частоті формування компенсованої форми хронічної ПН. Що стосується субкомпенсованих форм, представлених хронічною гіпоксією плода і синдромом затримки його розвитку, достовірно більш низьку частоту їх формування виявлено в 1 і 2 групах (13,5±1,2 %). В 3 групі цей показник рівний 33,3±2,8 %, найбільша питома вага припала на синдром затримки розвитку плода (25,0±2,2 %), що характеризує тяжкість ушкодження фетоплацентарного комплексу у жінок даної групи.

Відносно формування прееклампсії середнього ступеня тяжкості в більш вигідному стані опинилися жінки 2 групи (10,8±0,9 %), тоді як в 1 і 3 групах цей показник є достатньо високим (24,3±2,2 % і 33,3±2,9 % відповідно). В 3 групі в терміні доношеної вагітності у 8,3±0,6 % жінок діагностовано тяжкі форми прееклампсії.

Показники, що характеризують завершальний етап гестаційного процесу, в досліджуваних групах виглядають так: середній термін розродження жінок склав 38,4±0,27; 39,0±0,21 і 36,3±1,43 тижні гестації (відповідно до груп). Частота передчасного розриву плодового міхура - 16,0±0,8 %; 10,3±0,9 % і 47,6±2,8 %, у тому числі, вилив навколоплодових вод в терміні передчасних пологів відбулися відповідно в 12,0±0,6 %; 2,4±0,2 % і 27,3±2,2 % випадків (р<0,05).

Критерієм ефективності санації інфекції при вагітності, крім вищезгаданих показників, є характеристика перебігу раннього післяпологового періоду. За даними наших досліджень, частота виникнення інфекційно-запальних ускладнень у спостережуваних нами жінок склала 10,0±0,5 %; 2,4±0,2 % і 22,7±2,1 % відповідно. Середня тривалість госпіталізації: 7,5±0,3; 7,2±0,2 і 8,2±0,6 діб. Частота вимушеного застосування антибактеріальної терапії в післяпологовому періоді: 56,0±2,0 %; 40,5±1,2 % і 90,0±3,2 % відповідно досліджуваним групам.

Отже, лікувальні комплекси, які застосовано нами в 1 і 2 групах, дозволяють не тільки скоротити перебування жінок в післяпологовому відділенні, але і ефективно профілактувати післяпологові ускладнення. Одержані результати свідчать про найбільший ефект від застосування з метою лікування УГІ високоефективного антибіотика нового покоління у поєднанні з реабілітаційною терапією еубіотиками (2 група).

Аналіз перебігу раннього неонатального періоду у дітей, народжених спостережуваними нами жінками, показав, що частота народження недоношених дітей є найменшою у 2 групі - 2,3±0,1 %, тоді як в 1 і 3 досліджуваних групах цей показник склав 14,0±1,2 % і 30,3±2,2 % відповідно. Антропометричні дані новонароджених свідчать про те, що, за відсутності достовірних відмінностей в довжині, простежується тенденція до народження маловагових дітей у жінок 3 групи. Нормальний перебіг періоду адаптації констатовано в досліджуваних групах дітей з наступною частотою: 27,7±2,2 %; 32,1±1,3 % і 16,6±1,4 % відповідно. В той самий час клінічні прояви ВУІ у вигляді кон'юктивіту, риніту, омфаліту, ранньої жовтяниці і патологічних випорожнень, які характерні для раннього неонатального періоду, виявлено у 41,8±2,2 %; 35,7±1,8 % і 61,0±3,2 % дітей відповідно, що узгоджується з даними провідних неонатологів країни (В.К. Чайка и соавт., 2007; З.М. Дубоссарська та співав., 2008).

Вивчення характеру мікрофлори у дітей з ускладненим перебігом періоду адаптації показало, що найчастішими збудниками інфекції у дітей, народжених спостережуваними нами жінками, з'явилися мікроорганізми - представники кишкової групи. Частота ідентичності мікрофлори, що виявляється у вагітних і їх новонароджених дітей, розподілялася по групах таким чином: в 1 групі - 25,5±1,2 %; в 2 - 3,5±0,3 % (хламідійна і уреаплазменна інфекція не виявлялися) і в 3 - 33,3±2,8 % (р<0,05). Одержані дані демонструють суттєву ефективність комплексної методики санації ВМІ з подальшою реабілітацією мікробіоценозу шлунково-кишкового і урогенітального трактів, що проводилася під час вагітності жінкам 2 досліджуваної групи.

Аналізуючи результати гістологічного і гістостереометричного дослідження плацент усіх порівнюваних груп, ми дійшли висновку, що одним з основних патогенетичних механізмів в ускладненому перебігу вагітності, пологів і внутрішньоутробного пошкодження плода за наявності УГІ є інфекційне пошкодження плаценти і розвиток суб- і декомпенсованих форм хронічної ПН, провідними морфологічними компонентами яких є:

– запальна реакція вогнищево-дисемінованої і дифузної форми, яка обумовлена персистенцією вірусно-бактеріальної флори в плаценті;

– розповсюдження запальної альтерації на всі структури материнської і плодової частини плаценти;

– вираження загальних дегенеративно-дистрофічних змін плацентарної тканини, що обумовлено як впливом інфекції, так і патогенетичними механізмами супутньої акушерської і екстрагенітальної патології;

– порушення диференціювання плацентарної тканини при доношеній вагітності за типом відносної незрілості у вигляді дисоційованого дозрівання;

– аномалія компенсаторно-проліферативних реакцій, основним проявом яких була відносна гіперплазія ворсин, що відстають в диференціюванні.

Традиційна санація інфекції не ліквідовує морфологічних ознак плацентіту і персистенції збудника в плаценті. Відбувається лише зниження інтенсивності запалення, домінує не дифузна, а осередкова форма плацентіту.

Застосування комплексної патогенетичної терапії хронічної ПН інфекційного генезу з включенням в курс лікування ефективного антибіотика і еубіотиків забезпечує: якнайповнішу санацію інфекції в плаценті, що проявляється в максимальному зниженні розповсюдження і інтенсивності запальної реакції; ефективну інгібіцію дегенеративно-дистрофічних змін з наближенням якісних і кількісних стереометричних параметрів до таких в групі клінічно здорових вагітних; активацію компенсаторно-проліферативних реакцій, що найбільш інтенсивно виявляються в системі матково-плацентарної гемодинаміки і компенсаторній гіперплазії ворсин.

Проте навіть після двократного, впродовж вагітності, проведення комплексної патогенетичної терапії з використанням антибіотиків нового покоління у жінок 2 групи кожна третя плацента від них мала ознаки запалення. Це свідчить про те, що проблема санації ВМІ при вагітності все ще далека від свого розв'язання, а оптимальною профілактикою перинатальної патології інфекційного генезу може з'явитися повноцінна санація обох статевих партнерів на етапі планування вагітності.

З метою з'ясування характеру інфекційної патології у статевих партнерів вагітних жінок - носійок урогенітальної інфекції, нами було проведено бактеріологічне, молекулярно-біологічне і мікроскопічне обстеження сперми 22 чоловіків. В результаті цих досліджень встановлено, що за відсутності клінічних проявів інфекційного процесу, різні види патоспермій, які свідчать про наявність хронічної інфекційної патології, виявляються в кожному другому випадку. Частота виявлення ідентичних збудників УГІ у обох статевих партнерів є достатньо високою. При хламідійній інфекції вона склала 77,3±2,3 %; при уреаплазменній - 31,8±2,1 %. Паралельне виявлення кокової флори розподілилося таким чином: Enterococcus - 13,6±0,7 %; St. epidermidis - 27,3±2,1 %; мікроорганізми, асоційовані з розвитком бактеріального вагінозу у жінок, одночасно знайдено у 9,1±0,6 % подружніх пар.

Статеві партнери вагітних жінок, які не обстежені і не одержали етіотропного лікування, є потенційно небезпечними в плані можливого їх реінфікування патогенними мікроорганізмами і підтримці інтенсивності обсіменіння умовно-патогенною флорою. На користь цього твердження свідчить співвідношення наведених вище критеріїв ефективності різних методів санації урогенітальної інфекції між досліджуваними групами. Лікування виявилося найефективнішим у тих групах, де проведено санацію статевого партнера на ранніх етапах гестації і виключено можливість реінфікування вагітних жінок.

Таким чином, отримані в ході наших досліджень дані про перебіг гестаційного процесу, частоту формування перинатальної патології, динаміку трансформації мікробіоценозу і імунологічних показників УГТ вагітних жінок, а також результати гістологічного дослідження плацент демонструють високу ефективність лікувальних комплексів. Вони представлені місцевою санацією інфекції в першому триместрі вагітності, що проводяться паралельно з повноцінною санацією статевих партнерів, і комплексною антибактеріальною терапією, поєднаною з реабілітацією мікробіоценозу еубіотиками у 18-20 і 32-34 тижні вагітності. Необхідно підкреслити, що найважливішим моментом є використання антибактеріальних препаратів нового покоління з більш досконалими фармакокінетичними властивостями, які обумовлюють найбільшу їх ефективність, меншу вірогідність розвитку ускладнень і значно легше переносяться вагітними жінками.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено дані і нове вирішення наукового завдання сучасного акушерства - ускладнення гестаційного процесу в подружніх парах із запальними захворюваннями урогенітального тракту на основі вивчення в них клініко-мікробіологічних, імунологічних, ендокринологічних і функціональних особливостей, а також розробки і впровадження комплексу діагностичних лікувально-профілактичних заходів для обох статевих партнерів.

1. Вивчення мікроекології піхви у вагітних жінок з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом дозволило виявити наявність тієї або іншої урогенітальної інфекції у 81,7±2,4 % вагітних жінок, домінуючими з яких є: хламідійна інфекція (47,3±1,2 %), урогенітальний кандидоз (24,3±1,1 %) і уреаплазменна інфекція (19,3±0,8 %). При цьому, полімікробні асоціації в першому триместрі вагітності діагностуються у 65,1±2,9 % випадків, а лактофлора лише у 7,3±0,2 % пацієнток.

2. Бактеріологічне і мікроскопічне дослідження сперми статевих партнерів дозволило діагностувати у 50,0 % чоловіків зміни, що свідчать про наявність хронічного запального процесу статевої сфери і відповідні субфебрильному стану. Висока частота ідентичності збудників, що виявляються, свідчить про потенційну можливість реінфікування вагітних жінок.

3. Найчастішими ускладненнями першого триместру вагітності у жінок з урогенітальною інфекцією є загроза переривання (55,8±2,2 %), первинна ПН (3,5±0,2 %) і порушенням прикріплення хоріону (6,8+0,3 %). Оцінка стану плода виявила високу частоту ушкодження фетоплацентарного комплексу інфекційним процесом і ускладненнями вагітності, що приєдналися.

4. Лізоцимна активність цервікального слизу і вміст в ній секреторного імуноглобуліну А є високочутливими критеріями оцінки ефективності антибактеріальної терапії, що проводиться при вагітності, і знаходяться в кореляційній залежності від стану фетоплацентарного комплексу. При математичній обробці даних параметрів можливе раннє прогнозування внутрішньоутробного інфікування плода і формування плацентарної недостатності.

5. Запропонована методика забезпечує ефективну санацію інфекції в плаценті, що проявляється у максимальному зниженні розповсюдження і інтенсивності запальної реакції з наближенням стереометричних параметрів до групи клінічно здорових вагітних і диференціюванні тканин плаценти, що відповідає терміну доношеної вагітності, а також дозволяє знизити частоту народжуваності недоношених дітей в 13 разів; дітей з ознаками внутрішньоутробного інфікування - в 2 рази і частоту запальних ускладнень у жінок, що народили - в 9,5 разу.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Жінки з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом (неплідність, звичне невиношування, передчасні пологи, розрив плодових оболонок, мертвонародження і народження дітей з ознаками ВУІ), а також їх статеві партнери потребують обстеження на предмет виявлення збудників урогенітальних інфекцій з подальшим їх лікуванням на етапі передгравідарної підготовки.

2. У першому триместрі вагітності комплексне обстеження, спрямоване на виявлення збудників урогенітальних інфекцій, повинні пройти як вагітні, так і їх статеві партнери з метою своєчасного проведення місцевої санації генітальних органів і комплексної етіотропної терапії, що дозволить запобігти реінфікування.

3. Комплексна терапія урогенітальних інфекцій у вагітних жінок повинна проводитися з включенням в курс лікування сучасних антисептиків і нетоксичних антибіотиків нового покоління двічі впродовж вагітності в термінах 18-20 і 32-34 тижня. Кожний курс лікування повинен бути диференційованим і враховувати те, що відбуваються трансформації мікробіоценозу.

4. Курс санації урогенітальної інфекції, незалежно від його об'єму і терміну гестації повинен включати відновно-реабілітаційний етап, що полягає в ентеральному і місцевому застосуванні еубіотиків і спрямований на нормалізацію мікробіоценозу, стабілізацію імунологічної і неспецифічної резистентності.

5. Достатньо інформативними і доступними критеріями, що характеризують стан місцевих захисних механізмів урогенітального тракту і ефективність лікування, що проводиться, є лізоцимна активність цервікального слизу і кількісний вміст в ній SIgА. Ці показники при визначенні їх у жінок з урогенітальною інфекцією в 18-20 тижнів гестації дозволяють своєчасно прогнозувати і профілактувати ВУІ і хронічну ПН.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кувита Ю. В. Влияние урогенитальной инфекции в супружеской паре на развитие гестационных осложнений / Ю. В. Кувита // Зб. наук. праць співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. - К., 2003. - Вип. 12, кн. 3. - С. 144-149.

2. Кувита Ю. В. Профилактика акушерских и перинатальных осложнений при наличии урогенитальной инфекции в супружеской паре / Ю. В. Кувита // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики : зб. наук. праць. - Київ-Луганськ, 2004. - Вип. ІІ. - С. 58-63.

3. Кувита Ю. В. Профилактика перинатальных осложнения при урогенитальной инфекции в супружеской паре / Ю. В. Кувита // Репродуктивное здоровье женщины. - 2005. - № 3. - С. 224-227.

4. Кувита Ю. В. Урогенитальная инфекция в супружеской паре - фактор риска развития перинатальной патологии / Ю. В. Кувита // Репродуктивное здоровье женщины : тези докл. науч.-практ. конф. „Актуальные аспекты репродуктивного здоров'я”. - 2004. - № 2. - С. 160.

АНОТАЦІЯ

Кувіта Ю. В. Профілактика перинатальних ускладнень при урогенітальній інфекції в подружній парі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 - акушерство та гінекологія. - Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України. - Київ, 2011.

Наукова робота присвячена зниженню частоти перинатальних ускладнень при урогенітальній інфекції в подружній парі на основі вивчення особливостей мікробіологічного, імунологічного і ендокринологічного статусу, а також оптимізації методів діагностики і лікування. Дано оцінку впливу урогенітальної інфекції обох статевих партнерів на формування ускладнень гестаційного процесу і розвиток перинатальної патології. Розроблено метод диференційованої санації подружжя в різні періоди вагітності з подальшою реабілітацією біоценозу шлунково-кишкового тракту і урогенітальних органів при використанні еубіотиків для зняття побічної дії антибіотиків і відновлення нормальної мікрофлори шлунково-кишкового тракту і статевих шляхів. Розроблено алгоритм діагностики урогенітальних інфекцій в подружній парі і створено програму санації партнерів в різні терміни вагітності з урахуванням трансформації мікробіоценозу, що відбувається на фоні лікування.

Ключові слова: урогенітальна інфекція, вагітність, ускладнення.

Kuvita J. V. Preventive maintenance perinatal complications at urogenital infections in a married couple. - Manuscript.

Thesis for a degree of candidate of medical sciences in specialty 14.01.01 - obstetric and gynecology. - P. L. Shupik National Medical Academy of Post-Graduate Education of Health of Ukraine. - Kyiv, 2011.

Scientific work is devoted to decrease in frequency perinatal complications at urogenital to an infection in a married couple on the basis of studying features microbiological, immunological and endocrinological status, and also optimization of methods of diagnostics and treatment. The estimation of influence urogenital is given to an infection of both spouses on formation of complications gestational process and development perinatal pathology. The method of the differentiated sanitation of spouses during the various periods of pregnancy with the subsequent rehabilitation biocenosese a gastroenteric path and urogenital bodies is developed at use eubiotics for removal of collateral action of antibiotics and restoration of normal microflora of a gastroenteric path and sexual ways. The algorithm of diagnostics urogenital infections in a married couple is developed and the program of sanitation of partners in various terms of pregnancy is created in view of transformation micribiocenosese, occuring on a background of spent treatment.

Key words: urogenital infection, pregnancy, complications.

Кувита Ю. В. Профилактика перинатальных осложнений при урогенитальной инфекции в супружеской паре. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.01 - акушерство и гинекология. - Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика МЗ Украины. - Киев, 2011.

Научная работа посвящена снижению частоты перинатальных осложнений при урогенитальной инфекции в супружеской паре на основе изучения особенностей микробиологического, иммунологического и эндокринологического статуса, а также оптимизации методов диагностики и лечения. Дана оценка влияния урогенитальной инфекции обоих супругов на формирование осложнений гестационного процесса и развитие перинатальной патологии. Разработан метод дифференцированной санации супругов в различные периоды беременности с последующей реабилитацией биоценоза желудочно-кишечного тракта и урогенитальных органов при использовании эубиотиков для снятия побочного действия антибиотиков и восстановления нормальной микрофлоры желудочно-кишечного тракта и половых путей. Разработан алгоритм диагностики урогенитальных инфекций в супружеской паре и создана программа санации партнеров в различные сроки беременности с учетом трансформации микробиоценоза, происходящей на фоне проводимого лечения.

Результаты проведенных исследований свидетельствуют, что изучение микроэкологии влагалища у беременных женщин с отягощенным акушерско-гинекологическим анамнезом позволило выявить наличие той или иной урогенитальной инфекции у 81,7±2,4 % беременных женщин, доминирующими при этом являются: хламидийная инфекция - 47,3±1,2 %; урогенитальный кандидоз - 24,3±1,1 % и уреаплазменная инфекция - 19,3±0,8 %. При этом полимикробные ассоциации в первом триместре беременности диагносцируются 65,0±2,9 % случаев, а лактофлора лишь у 7,3±0,2 % пациенток. Бактериологическое и микроскопическое исследование спермы половых партнеров позволило диагносцировать у 50,0 % мужчин изменения, свидетельствующие о наличии хронического воспалительного процесса половой сферы и соответствующие субфебрильному состоянию. При этом частота идентичности выявляемых возбудителей является высоокой и свидетельствует о потенциальной возможности реинфицирования беременных женщин. Наиболее частыми осложнениями первого триместра беременности у женщин с урогенитальной инфекцией является угроза прерывания (58,5±2,2 %), первичная плацентарная недостаточность (3,5±0,2 %) и нарушением прикрепления хориона (6,8+0,3 %). Оценка состояния плода выявила высокую частоту поражения фетоплацентарного комплекса инфекционным процессом и присоединившимися осложнениями беременности. Лизоцимная активность цервикальной слизи и содержание в ней SIg А являются высокочувствительными критериями оценки эффективности, проводимой при беременности терапии инфекции и находятся в корреляционной зависимости от состояния фетоплацентарного комплекса. При математической обработке данных параметров возможно раннее прогнозирование внутриутробного инфицирования плода и формирование плацентарной недостаточности. Предлагаемая нами методика обеспечивает эффективную санацию инфекции в плаценте, выражающуюся в максимальном снижении распространенности и интенсивности воспалительной реакции с приближением стереометрических параметров к группе клинически здоровых беременных и дифференцировке тканей плаценты, соответствующей сроку доношенной беременности, а также позволяет снизить частоту рождаемости недоношенных детей в 13 раз; детей с признаками внутриутробного инфицирования в 2 раза и частоту воспалительных осложнений у родивших женщин в 9,5 раз. Женщины с отягощенным акушерско-гинекологическим анамнезом (бесплодие, привычное невынашивание, преждевременные роды, разрыв плодных оболочек, мертворождения и рождение детей с признаками внутриутробного инфицирования), а также их половые партнеры нуждаются в обследовании на предмет выявления возбудителей урогенитальных инфекций с последующим их лечением на этапе предгравидарной подготовки. В первом триместре беременности комплексное обследование, направленной на выявление возбудителей урогенитальных инфекций должны пройти как беременные, так и их половые партнеры с целью своевременного проведения местной санации генитальных органов и комплексной этиотропной терапии, что позволит предотвратить реинфицирование. Комплексная терапия урогенитальных инфекций у беременных женщин должна проводиться с включением в курс лечения современных антисептиков и нетоксичных антибиотиков нового поколения дважды на протяжении беременности в сроках 18-20 и 32-34 недели. Каждый курс лечения должен быть дифференцированным и учитывать происходящие трансофрмации микробиоценоза. Курс санации урогенитальной инфекции, независимо от его объема и срока гестации, должен включать восстановительно-реабилитационный этап, заключающийся в энтеральном и местном применении эубиотков и направленный на нормализацию микробиоценоза, стабилизацию иммунологической и неспецифической резистентности. Достаточно информативными и доступными критериями, характеризующими состояние местных защитных механизмов урогенитального тракта и эффективность проводимого лечения, являются лизоцимная активность цервикальной слизи и количественное содержание в ней SIg А.