Хірургічне лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки (вибір тактики лікування, оцінка ефективності)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Державна установа «Інститут травматології та ортопедії

Академії медичних наук України»

14.01.21 - Травматологія та ортопедія

перелом кінцівка діафізарний хірургічний

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Хірургічне лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки (вибір тактики лікування, оцінка ефективності)

Вдовіченко Костянтин Віталійович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі «Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України»

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Калашніков Андрій Валерійович

Державна установа «Інститут травматології та ортопедії

Академії медичних наук України», завідувач науково -

організаційного методичного відділу

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Герцен Генріх Іванович

Національна медична академія післядипломної освіти

ім. П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри

ортопедії і травматології № 1, м. Київ

доктор медичних наук, професор

Гур`єв Сергій Омелянович

Український науково-практичний центр екстреної медичної

допомоги та медицини катастроф МОЗ України,

заступник директора з наукової роботи, м. Київ

Захист відбудеться «26» жовтня 2010 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.606.01 Державної установи «Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України» (01601, м. Київ, вул. Воровського, 27)

Автореферат розісланий «___» _______________ 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.М. Гук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки була і на сьогодні залишається актуальною (Гайко Г.В., 2008; Корж А.А., 2008; Zhang H., 2008; Leung K.-S., 2006; Климовицкий В.Г., 2004). Діафізарні переломи кісток нижньої кінцівки відносяться до ушкоджень, що часто зустрічаються. Згідно результатів НДР ДУ «ІТО АМНУ», серед усіх переломів довгих кісток кінцівок переломи нижніх кінцівок становлять 47,3 %, з них 48,3 % - діафізарні, серед яких 20,9 % складають відкриті переломи, 79,1 % закриті (Гайко Г.В., 2006; Калашніков А.В., 2006).

Особливе значення питання лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки має в теперішній час, оскільки за останні роки спостерігається стабільне зростання рівня первинної інвалідності від травм опорно-рухового апарату: з 5,5 у 2004 р., до 6,0 на 10 тис. населення у 2007 р. (Гайко Г.В., 2008; Калашніков А.В., 2008).

Тривала тимчасова непрацездатність, інвалідність, відносно висока летальність, величезні матеріальні витрати на лікування - ось тільки деякі аспекти з цілого комплексу проблем медико-соціальної реабілітації таких постраждалих (Гайко Г.В., 2006; Каплан А.В., 1996). Інвалідність унаслідок травм опорно-рухового апарату за останні роки стабільно залишається на ІІІ місці в нозологічній структурі первинної інвалідності в Україні (Гайко Г.В., 2008; Калашніков А.В., 2008; Kalashnikov A.V., 2008; Корж М.О., 2007; Гайко Г.В., 2004).

За даними державної статистичної звітності і звітів головних ортопедів-травматологів обласних управлінь охорони здоров'я щороку в Україні реєструється близько 2 млн. травм, при цьому оперативного втручання потребують понад 200 тис. осіб. За рік в Україні виконується понад 150 тис. операцій на кістках (Корж М.О., 2007; Гайко Г.В., 2006; Гайко Г.В., 2005; Калашніков А.В., 2005; Полішко В.П., 2005).

В структурі оперативних втручань при лікуванні відкритих діафізарних переломів стегнової кістки і кісток гомілки переважають методи черезкісткового остеосинтезу апаратами зовнішньої фіксації відповідно в 74,75 % і у 81,0 % випадків. При оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки перевагу надавали металоостеосинтезу накістковою пластиною у 54,33 %, інтрамедулярному остеосинтезу, без блокування, у 22,68 %, при оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів кісток гомілки перевагу надавали у 33,86 % черезкістковому остеосинтезу шпицьовими апаратами зовнішньої фіксації, а також металоостеосинтезу накістковою пластиною у 32,58 % (Гайко Г.В., 2007; Калашніков А.В., 2007; Нікітін П.В., 2007; Боєр В.А., 2007).

На сьогодні, у розвинутих країнах світу широко застосовуються технології блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу (БІОС) першого та другого поколінь, накісткового малоінвазивного та позаосередкового мінімально інвазивного остеосинтезу з осьовою та ротаційною стабільністю. Їх перевагою є зменшення травматичності виконання оперативних втручань у хворих, порівняно із застосуванням традиційного занурюючого остеосинтезу стандартними накістковими пластинами, що забезпечує: мінімальний косметичний дефект, значне зменшення термінів перебування хворих у стаціонарі в 2 - 3 рази (4 - 6 діб, порівняно з 12 - 14 добами); можливість повного навантаження кінцівки у післяопераційному періоді; рання побутова та соціальна адаптація і скорочення періоду реабілітації хворих на 30 % (Калашніков А.В., 2010; Гайко Г.В., 2009; Рой І.В., 2008; Васюк В.Л., 2008; Papadokostakis, G., 2005; Stiletto R. J., 2001).

Враховуючи певні успіхи оперативного лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки за новими технологіями в нашій країні (Калашніков А.В., 2010; Бур`янов О.А., 2008; Гайко Г.В., 2007; Корж М.О., 2007; Майко В.М., 2007; Ставінський Ю.А., 2006; Рубленик І.М., 2003), є доцільним вивчення динаміки змін факторів впливу на вибір ортопедами - травматологами України методик остеосинтезу при лікуванні хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки, розробка диференційованого алгоритму діагностично-лікувальних заходів по веденню хворих з діафізарними переломами кісток нижніх кінцівок, уніфікація та стандартизація надання спеціалізованої допомоги цим хворим (Калашніков А.В., 2010; Чалайдюк Т.П., 2008; Гайко Г.В., 2008; Гайко Г.В., 2007; Нікітін П.В., 2007).

Вирішення цієї проблеми дозволить створити оптимальну систему комплексного диференційованого підходу до лікування хворих, включаючи сучасні методи оперативних втручань, принципів і заходів по профілактиці ускладнень, покращить результати лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижніх кінцівок, прискорить ранню побутову та соціальну адаптацію, дозволить значно скоротити період реабілітації хворих, і, в цілому, дасть значний економічний ефект як для самого хворого, так і для держави.

Наведені дані обумовлюють важливість, необхідність та своєчасність вирішення науково-практичного завдання диференційованого застосування сучасних малоінвазивних технологій остеосинтезу при лікуванні хворих з діфізарними переломами кісток нижньої кінцівки. Таким чином, існує необхідність покращення результатів лікування постраждалих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки шляхом впровадження малоінвазивних технологій остеосинтезу, вдосконалення техніки оперативних втручань при лікуванні цих хворих, на основі аналізу клінічних, рентгенологічних, аналітико-статистичних (анкетування), статистичних досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на базі ДУ «Інститут травматології та ортопедії АМН України» і є фрагментом комплексної теми: «Розробити технології блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу металевими стержнями в лікуванні переломів довгих кісток та розладів репаративного остеогенезу», (2008 - 2010 р.); (№ держреєстрації 0108U000140).

Мета роботи - покращити результати лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки шляхом розробки клінічних і організаційних основ для диференційованого, адекватного застосування методів остеосинтезу.

Завдання дослідження:

- визначити структуру оперативних втручань при лікуванні діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки в Україні;

- визначити основні фактори (економічні, хірургічні), які впливають на вибір способу остеосинтезу діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки в Україні;

- визначити динаміку змін структури оперативних втручань залежно від впливу основних факторів за останні 4 роки в Україні;

- удосконалити існуючі та розробити нові способи оперативного лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки;

- визначити результати та ефективність лікування хворих із застосуванням традиційних та нових підходів до оперативного лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки.

Об`єкт дослідження - діафізарні переломи кісток нижньої кінцівки.

Предмет дослідження:

Клініко-організаційні основи надання допомоги хворим із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки;

Ефективність лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки;

Хірургічні технології лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки.

Методи дослідження: клінічні, променеві, аналітико-статистичні (анкетування), статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів:

Вперше визначена структура оперативних втручань при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки в Україні: переважають методи, які використовуються понад 20 років, питома вага сучасних технологій є низькою - (1,72 % - 15,17 %).

Вперше визначені основні фактори (економічні, хірургічні), які впливають на застосування методів остеосинтезу при лікуванні діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки, а саме: незадовільний стан матеріально-технічної бази в медичному закладі, недостатній рівень підготовки більшості (62,61 %) лікарів-травматологів для впровадження сучасних технологій лікування хворих, відсутність стандартизації надання спеціалізованої допомоги.

Динаміка змін структури оперативних втручань за останні 4 роки в Україні свідчить про збільшення питомої ваги новітніх технологій, насамперед блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу.

Удосконалені існуючі та розроблені нові способи оперативного лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки: розроблений клініко-діагностичний алгоритм лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки, запроваджений спосіб компресійно-динамічної стабілізації відламків кісток, пристрій введення матеріалу при пластиці дефектів кісток, а також розроблений пристрій для репозиції кісткових відламків.

Визначені результати та ефективність лікування хворих із застосуванням удосконалених та нових способів оперативного лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки. Застосування розроблених технологій лікування дозволило збільшити на 20 % кількість добрих результатів лікування, скоротити в середньому на 3,5 діб термін перебування хворого в стаціонарі, зменшити період медичної та соціальної реабілітації на 8?10 тижнів (приблизно 2,25 місяці).

Практичне значення одержаних результатів полягає в покращенні результатів лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки на основі розробки клінічних і організаційних основ для диференційованого, адекватного застосування методів остеосинтезу, що дозволило підвищити ефективність лікування хворих.

Впроваджений в практику пристрій введення матеріалу при пластиці дефектів кісток нижньої кінцівки із використанням технології БІОС, на який отриманий Патент України на корисну модель № 49965 «Пристрій введення матеріалу при пластиці дефектів кісток». Використання способу дозволяє забезпечити малотравматичність оперативного втручання та введення в місце дефекту під підвищеним тиском матеріалу з високою остеогенною активністю.

Розроблений і впроваджений в практику «Пристрій для репозиції кісткових відламків», на який отримано Патент України на корисну модель № 46512 при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки за допомогою накісткових пластин з мінімальним контактом і кутовою стабільністю. Використання розробки дозволяє скоротити тривалість оперативного втручання, зменшити травмування м`яких тканин під час виконання репозиції.

Крім того, розроблено «Спосіб компресійно-динамічної стабілізації відламків кісток» при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки за допомогою блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу і отримано позитивне рішення на патент від 28.07.2010 р. по заявці № U 201002390 від 03.03.2010 р. Застосування розробки передбачає компресію кісткових відламків з подальшою динамізацією системи, що дозволило розширити спектр показань до оперативного втручання, покращити біомеханічні умови зрощення перелому, попередити виникнення ускладнень та збільшити ефективність проведеного лікування.

Розроблені рекомендації стосовно формування табелю оснащення операційних ортопедо-травматологічних відділень для лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки на основі аналізу матеріально-технічного забезпечення та фахової спроможності лікарів ортопедів-травматологів.

Застосування розробленого клініко-діагностичного алгоритму дозволило підвищити ефективність лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки, а саме: збільшити на 20 % кількість позитивних результатів лікування, скоротити в середньому на 3,5 доби строки перебування хворого в стаціонарі та скоротити в середньому на 8?10 тижнів (приблизно 2,25 місяці) терміни консолідації кісткових відламків.

Обгрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Обсяг досліджень достатній, всі наукові положення та висновки обґрунтовані, випливають з фактичного матеріалу і мають теоретичне і практичне значення, достовірність доведена на підставі проведеного медико-статистичного аналізу. Всі параклінічні дослідження супроводжувались порівнянням з відомими стандартизованими показниками.

Впровадження результатів в практику. Результати наукової роботи впроваджено в практику ортопедо-травматологічного відділення Черкаської обласної лікарні, Житомирської, Хмельницької обласних лікарень, Київської клінічної лікарні № 7.

Особистий внесок здобувача. Автор дисертаційної роботи особисто провів аналіз літератури з досліджуваної проблеми, інформаційний пошук. Автором спільно з фахівцями науково-організаційного методичного відділу були розроблені, розіслані і проаналізовані анкети анонімного опитування ортопедів-травматологів. Автор безпосередньо брав участь у розробці та впровадженні в практику клініко-діагностичного алгоритму, при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки, приймав участь у розробці удосконалень хірургічної техніки при виконанні блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу і металоостеосинтезу за допомогою накісткових пластин з мінімальним контактом і кутовою стабільністю. Особисто оперував хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки.

Апробація результатів дисертації. Матеріали, що складають зміст дослідження, оприлюднені та обговорені на: науково-практичній конференції з міжнародною участю «Медико-соціальна експертиза і реабілітація хворих внаслідок травм і захворювань опорно-рухового апарату» (Дніпропетровськ, 2008), на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Хірургічне лікування, медична реабілітація, фізіотерапія при переломах кісток та захворюваннях суглобів» (Київ - Маньківка, 2008); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні теоретичні та практичні аспекти остеосинтезу» (Донецьк - Маріуполь, 2009); науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 90-річчю ДУ «Інститут травматології та ортопедії АМН України» «Актуальні питання ортопедії та травматології» (Київ, 2009); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні теоретичні та практичні аспекти остеосинтезу» (Донецьк - Святогірськ, 2010); на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Актуальні питання хірургії верхньої кінцівки» (Київ 2010).

Публікація результатів дослідження. Матеріали роботи висвітлені в 9 наукових працях, 5 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях з переліку ВАК України, 4 тезах доповідей, отримано 2 патенти України на корисну модель, 1 позитивне рішення на корисну модель.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, висновків та списку використаних джерел. Робота викладена на 152 сторінках друкованого тексту, містить 10 рисунків та 32 таблиці. Список використаних джерел літератури містить 171 найменувань робіт, у тому числі 92 з них з країн СНД та 79 з інших країн.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Нами проаналізовані результати лікування 199 хворих із діафізарними переломами стегнової і великогомілкової кісток. Залежно від методу лікування хворі були розподілені на дві групи.

До дослідної групи увійшли 125 хворих із діафізарними переломами кісток нижніх кінцівок віком від 18 до 79 років. Серед хворих були 88 чоловіків (70,4 %) та 37 жінок (29,6 %). Середній вік хворих - 40,01 ± 15,70 років. Закриті переломи - 100 хворих (80 %), відкриті переломи - 25 хворих (20 %).

До порівняльної групи увійшли 74 хворих з діафізарними переломами кісток нижніх кінцівок віком від 18 до 84 років. Серед хворих були 45 чоловіків (60,82 %) та 29 жінок (39,18 %). Середній вік хворих - 42,78 ± 18,70 років. Закриті переломи - 60 хворих (81 %), відкриті переломи - 14 хворих (19 %).

Тяжкість пошкоджень у хворих із закритими діафізарними переломами визначали за допомогою класифікації АО (Muller M.E., 1992; Muller M.E., 1990), у хворих з відкритими діафізарними переломами великогомілкової кістки за - класифікацією Gustilo - Andersоn (Gustilo RB., 1987; Andersоn JT., 1976).

За типом перелому за класифікацією АО хворі розподілялися наступним чином: табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл хворих за типом перелому за класифікацією АО

Тип пошкоджень за АО	А	В	С	nj
Дослідна група	37	42	21	100
Порівняльна група	16	35	9	60
ni	53	77	30	160

За типом перелому за класифікацією Gustilo-Anderson хворі розподілялися наступним чином: табл. 2.

Таблиця 2

Розподіл хворих за типом перелому за класифікацією Gustilo-Anderson

Тип пошкоджень за Gustilo-Anderson	І	ІІ	nj
Дослідна група	12	13	25
Порівняльна група	5	9	14
ni	17	22	39

Усім хворим дослідної групи з приводу виявлених діафізарних переломів стегнової та великогомілкової кісток були виконані оперативні втручання ? БІОС канюльованими металевими стержнями - 91 хворий (стегнова кістка - 47 хворих, великогомілкова кістка 44 хворих, з яких 17 випадків БІОС виконувався при відкритих переломах великогомілкової кістки) та металоостеосинтез LCP пластинами великогомілкової кістки - 34 хворих (з яких 8 випадків LCP виконувався при відкритих переломах), виробництва фірми СhМ (Польща).

Усім хворим порівняльної групи з приводу виявлених діафізарних переломів стегнової та великогомілкової кісток були виконані наступні оперативні втручання: МОС пластиною із гвинтами стегнової кістки ? 22 хворим, МОС пластиною із гвинтами великогомілкової кістки ? 20 хворим. Всього - 42 хворих були проліковані за допомогою МОС пластин з гвинтами. МОС АЗФ стегнової кістки ? 5 пацієнтам, МОС АЗФ великогомілкової кістки ? 27 пацієнтам, серед яких 14 хворих з відкритими переломами великогомілкової кістки. Всього 32 хворих були проліковані за допомогою МОС АЗФ. Всі оперативні втручання були виконані із дотриманням стандартної техніки виконання.

Проведений статистичний аналіз показав, що за віковою, статевою ознакою та виду перелому групи порівняння, статистично не відрізняються.

За результатами проведеної статистичної обробки даних виявлено, що групи хворих не розрізняються за віковою, статевою ознакою, виду перелому та тяжкістію пошкодження p > 0,05 (Гланц С., 1998; Минцер О.П., 1991 ). Тобто, групи були стандартизовані за віком та тяжкістю пошкоджень.

Матеріалом роботи була інформація, отримана в результаті анонімного опитування лікарів ортопедів-травматологів 9 областей України (Гайко Г.В., 2009). Для цього нами були розроблені і розіслані анкети з метою об`єктивної оцінки використання (володіння) сучасних методів остеосинтезу, відомостей про підвищення фахового рівня лікарів (післядипломна освіта) та матеріально-технічного забезпечення відділення, де працює лікар.

Усього з відповідями надійшло 856 анонімних анкет від лікарів ортопедів-травматологів, інформація з яких була піддана статистичній обробці й аналізу. Для розрахунків вірогідності різниці показників використовували як параметричні, так і непараметричні критерії. Ранговий та частотний аналіз отриманих даних був виконаний на IBM PC Pentium 4 із використанням пакетів програм «Microsoft Excel» та «Statistica 5,0».

Аналіз отриманих даних проводили, порівнюючи їх із анкетними даними, одержаних при анонімному опитуванні лікарів ортопедів - травматологів України у 2004 році (Гайко Г.В., 2007; Калашніков А.В., 2007; Чалайдюк Т.П., 2007).

Обробку отриманих результатів проводили у відповідності з правилами медико-біологічної статистики за допомогою непараметричного критерію Манна-Уітні, критерію ч2 та кореляційного аналізу якісних ознак із застосуванням поліхоричного показника зв'язку (Гланц С., 1998; Минцер О.П., 1991).

За результатами проведеної статистичної обробки даних зроблено висновок, що дослідна та порівняльна групи не розрізняються за віковою, статевою ознакою, виду перелому та тяжкості пошкодження.

Рентгенографічне дослідження проводилось усім хворим на стаціонарному рентгенодіагностичному апараті, а в умовах операційної хворим дослідної групи - на пересувному електронно?оптичному перетворювачі, хворим порівняльної групи - на пересувному рентген-апараті «Арман». Терміни виконання рентгенологічних досліджень були: до операції, після операції, через 1, 3, 6, 12 та 24 місяці після операції. Для контролю використовували дані, отримані Рейнбергом С.А. при вивченні загоєння переломів після накісткового МОС (Рейнберг С. А., 1964).

Згідно інформації, отриманої від головних позаштатних ортопедів-травматологів МОЗ облдержадміністрацій 9 областей України, при лікуванні діафізарних (які складають 48 % від усіх переломів довгих кісток кінцівок) переломів було виконано 26777 оперативних втручань, з яких при діафізарних переломах було зроблено 14231 операції за рік. Згідно отриманим даним, кількість оперативних втручань при відкритих переломах діафізів становить - 2692, або 18,91 %, при закритих діафізарних переломах 11539 операцій, або 81,09 % від усієї кількості оперативних втручань при лікуванні діафізарних переломів. За локалізацією, згідно даним обласних головних фахівців, було виконано за рік операцій для лікування переломів:

стегнової кістки при діафізарних переломах - 3385, з яких при відкритих - 709, при закритих - 2676;

кісток гомілки при діафізарних переломах 10846 операцій, серед яких при відкритих - 1983, закритих - 8863;

Ці дані свідчать, що найбільша кількість оперативних втручань була при лікуванні переломів гомілки, в тому числі - діафізарних переломів - 10846, що становить 40,50 % від загальної кількості операцій при діафізарних переломах довгих кісток нижньої кінцівки. Слід відзначити, що більш висока оперативна активність при лікуванні діафізарних переломів була в областях з великим показником загального травматизму та значними хірургічними можливостями (наявність великих клінічних баз НДІ, обласних лікарень, профільних кафедр вузів тощо).

У 2004 році при лікуванні діафізарних переломів стегнової кістки ЧКО шпицьовим АЗФ використовували у 6,6 %, ЧКО стержневим АЗФ - 13,0 %, МОС інтрамедулярним стержнем - 21,6 %, МОС інтрамедулярним блокуючим стержнем (БІОС) - 1,6 %, МОС накістковою пластиною - 49,7 %, МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом - 2,9 %, МОС гвинтами - 4,4 %, МОС серкляжем - 0,2 %. При лікуванні діафізарних переломів великогомілкової кістки ЧКО шпицьовим АЗФ використовували у 30,3 %, ЧКО стержневим АЗФ - 21,4 %, МОС інтрамедулярним стержнем - 1,0 %, МОС інтрамедулярним блокуючим стержнем - 0,6 %, МОС накістковою пластиною - 31,6 %, МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом - 3,1 %, МОС гвинтами - 11,5 %, МОС серкляжем - 0,5 % (Гайко Г.В., 2007; Калашніков А.В., 2007; Нікітін П.В., 2007).

Для аналізу структури оперативних втручань при діафізарних переломах кісток нижньої кінцівки були використані дані, представлені в анкетах головних ортопедів-травматологів 9 областей України, а також дані анонімного анкетування лікарів-травматологів 9 областей України (856 анкет), що склало 23,32 % від кількості усіх лікарів травматологів-ортопедів країни.

Згідно отриманим даним, при лікуванні діафізарних переломів стегнової кістки переважають оперативні втручання при закритих переломах, які становлять 79,05 % проти 20,95 % при відкритих переломах. Аналогічні результати спостерігаються при діафізарних переломах кісток гомілки: операції при закритих переломах становлять 81,71 % і при відкритих - 18,29 % від загальної кількості операцій на діафізі кісток гомілки. В цілому, при діафізарних переломах кісток нижньої кінцівки також переважають оперативні втручання при лікуванні закритих переломів.

У 2008 році при оперативному лікуванні відкритих діафізарних переломів стегнової кістки найчастіше використовували черезкістковий остеосинтез (ЧКО) стержневими - 49,37 % та шпицьовими - 25,39 % апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ). Третє та четверте місце посідали остеосинтез накістковою пластиною та інтрамедулярним стержнем. При лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки найчастіше у 54,33 % застосовувався остеосинтез накістковими пластинами. Другим за часткою застосування був остеосинтез інтрамедулярним стержнем - 22,68 % операцій. Зовсім мало використовувалася фіксація інтрамедулярним блокуючим стержнем і накістковою пластиною з мінімальним контактом у 1,72 % та 4 % відповідно.

Якщо при відкритих діафізарних переломах превалюють такі методики остеосинтезу як накладання стержневих апаратів зовнішньої фіксації та шпицевих апаратів зовнішньої фіксації, то при оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки найчастіше застосовують накісткові пластини та інтрамедулярні стержні. В той же час при лікуванні як відкритих, так і закритих діафізарних переломів або зовсім, або майже не використовують для остеосинтезу інтрамедулярні блокуючі стержні, а також пластини з мінімальним контактом, дротяний серкляж. Слід відзначити, що статистична обробка показників застосування методик остеосинтезу при закритих переломах стегнової кістки не визначила вірогідної різниці між показниками І (кісткові пластини) та ІІ (інтрамедулярні стержні) місць в структурі методів остеосинтезу (р > 0,05). В той же час, різниця між І і ІІІ (стержневі апарати зовнішньої фіксації) місцями є цілком достовірною (р < 0,01).

Результати аналізу інформації, отриманої з анонімного анкетування 856 лікарів-ортопедів з 9 областей України, та порівняння цих даних з показниками, наданими обласними головними спеціалістами, показало, що розподіл методів остеосинтезу як за офіційними даними (обласні головні фахівці), так і за анонімним анкетуванням є досить близьким стосовно лікування діафізарних переломів стегнової кістки.

Перше пріоритетне місце - І з анонімних анкет опитування ортопедів-травматологів у структурі методів остеосинтезу при лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки займає фіксація накістковими пластинами, ІІ місце, згідно даних анкет, займає фіксація стержневими апаратами зовнішньої фіксації. Далі йдуть інтрамедулярні стержні - ІІІ місце. Застосування інтрамедулярного блокуючого стержня, згідно отриманих даних, займає V місце, а застосування накісткових пластин з мінімальним контактом займає VІ місце.

При оперативному лікуванні відкритих діафізарних переломів кісток гомілки у 81 % випадків перевагу надавали черезкістковому остеосинтезу апаратами зовнішньої фіксації, причому у 59,92 % застосовувалися шпицьові, а в 21,08 % - стержньові конструкції апаратів. Накісткові пластини з мінімальним контактом використовували у 10,68 %. У поодиноких випадках використовувалися інтрамедулярні блокуючі стержні - 1,73 %, накісткові пластини - 3,95 %, інтрамедулярні стержні - 0,07 %.

При оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів кісток гомілки у 33,86 % випадків перевагу надавали ЧКО шпицьовим апаратам зовнішньої фіксації (АЗФ). Широко застосовувалися методи МОС накістковою пластиною - 32,58 %, а також металоостеосинтез накістковими пластинами з мінімальним контактом - 16,17 %. Остеосинтез блокуючим інтрамедулярним стержнем та метод ЧКО стержневим АЗФ використовували у - 2,71 % та - 4,89 % випадків.

Загалом у 2008 році при лікуванні діафізарних переломів стегнової кістки ЧКО шпицьовим АЗФ використовували у - 8,33 %, ЧКО стержневим АЗФ - 16,96 %, МОС інтрамедулярним стержнем - 20,41 %, МОС інтрамедулярним блокуючим стержнем - 1,36 %, МОС накістковою пластиною - 45,55 %, МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом - 3,16 %, МОС гвинтами - 4,08 %, МОС серкляжем - 0,15 %.

Загалом у 2008 році при лікуванні діафізарних переломів великогомілкової кістки ЧКО шпицьовим АЗФ використовували у - 38,62 %, ЧКО стержневим АЗФ - 7,85 %, МОС інтрамедулярним стержнем - 1,45 %, МОС інтрамедулярним блокуючим стержнем - 2,54 %, МОС накістковою пластиною - 27,34 %, МОС накістковою пластиною з мінімальним контактом -15,17 %, МОС гвинтами -

6,49 %, МОС серкляжем - 0,54 %.

Отже, аналіз динаміки змін структури оперативних втручань при відкритих та закритих діафізарних переломах кісток гомілки та стегнової кістки показав, що на сьогоднішній час переважають методи ЧКО шпицьовими та стержневими АЗФ та МОС традиційними накістковими пластинами. Питома вага сучасних методів лікування (БІОС та накістковий малоінвазивний остеосинтез) залишається невеликою, проте визначається збільшення їх використання.

Аналіз вірогідності проведених заходів із даних анкет показав, що у своїй практичній діяльності під час операції застосовують електронно-оптичний перетворювач (ЕОП) в лікарнях України тільки 12,5 % опитаних фахівців. Мають можливість, але не застосовують пересувний рентген-апарат «Арман» 1,17 % респондентів, а у абсолютній більшості - 70,1 % - лікарів використовують пересувний рентген-апарат «Арман». Ці дані свідчать, що більшість лікарів-травматологів розуміє необхідність інтраопераційного контролю та виконує його, але можливості такого контролю обмежені наявною морально застарілою рентген-слідкуючою апаратурою. Проте, порівнюючи отримані дані з даними за 2004 р., об`єктивно можливо стверджувати про зростання здатності лікарів ортопедів-травматологів використовувати під час оперативних втручань ЕОПа на 9 % (тобто в 4 рази).

Працюють в операційних, які обладнані рентгенологічним захистом персоналу тільки 26,86 % (2008 р.) респондентів (у 2004 р. - 18,7 %), тобто менше, ніж кожний четвертий. Засобами індивідуального рентгенологічного захисту для персоналу, який працює в операційній, під час оперативного втручання мають можливість користуватись тільки 31,1% опитаних (2008 р.), (у 2004 р. - 26,3%).

Отже, беручи до уваги вище згадані дані і те, що ѕ травматологів в операційній застосовують рентгенівську апаратуру, їх особистий захист від рентген-опромінення на сьогодні є на неналежному рівні та потребує конкретних кроків для його найшвидшого покращення.

Порівняно з 2004 р. можливість респондентів використовувати під час оперативного втручання ортопедичний стіл збільшилась на 15,3 %, проте забезпеченість операційних ортопедичними столами залишається на недостатньому рівні в країні.

Незважаючи на дещо кращі показники забезпечення інструментарієм для виконання хірургічних втручань на кістках, у 7,71 % опитаних лікарів взагалі немає в операційних набору стандартних ортопедичних інструментів (розпатори, долота, шила та інш.) для виконання хірургічних втручань на кістках, тобто кожний третій лікар-травматолог не має можливості якісно та атравматично виконати операцію та використовує неналежний «підручний» інструмент.

Проведений ранговий аналіз показав, що у 33,1 % респондентів дрилі, свердла та пилки придбані за державний кошт понад 10 років тому, а у 7,01 % випадків в операційних немає ніякого спеціального електричного обладнання для травматології та ортопедії, які придбані за державний кошт. Отже, більше ніж 1/3 опитаних травматологів ще працюють в операційних з електричними інструментами, придбаними за державний кошт понад 10 років тому, які навряд чи відповідають сучасним вимогам до такого обладнання та викликають сумніви щодо їх технічної придатності.

Ранговий аналіз технічної можливості виконання різноманітних методик остеосинтезу в операційних лікарень України показав, що тільки 1/3 респондентів вважає достатнім обсяг інструментарію в операційних лікарень, причому цей інструментарій належить до засобів виконання нестабільного остеосинтезу (остеосинтез гвинтами - 39,48 %, остеосинтез дротяним серкляжем - 43,69 % та інтрамедулярний неблокуючий остеосинтез - 5,28 %).

Абсолютна більшість лікарів-травматологів, як у 2004 р., так і у 2008 р. вважають, що в недостатньому обсязі в операційних лікарень України є спеціальні інструменти для виконання стандартного стабільно-функціонального остеосинтезу, як внутрішнього, так і зовнішнього (шпицевим апаратом зовнішньої фіксації - 57,94 %, стержньовим апаратом зовнішньої фіксації - 49,07 %, накістковою пластиною - 49,30 %). Найгіршим у забезпеченні операційних лікарень опитані лікарі вважають інструменти саме для виконання найбільш сучасних та вживаних у світі методик малоінвазивного остеосинтезу (інтрамедулярним блокуючим стержнем - 62,38 %, накістковою пластиною з мінімальним контактом - 54,91 %). Ці дані точно відображають реальні сьогоднішні потреби травматолога, відповідають рівню розвитку вітчизняної травматології та розуміння можливостей остеосинтезу пересічним лікарем-ортопедом.

Змінились потреби лікувальних установ України в засобах для виконання остеосинтезу, які, на думку фахівців, їм необхідні у своїй повсякденній роботі. Було встановлено, що в першу чергу у лікувальних установах виникає потреба в інтрамедулярних блокуючих стержнях (37,62 % респондентів) та стержньових апаратах зовнішньої фіксації (34,58 % респондентів). Частотний аналіз отриманих відповідей показав, що в третю чергу виникає потреба в шпицьових апаратах зовнішньої фіксації (33 % відповідей).

Дані 2004 р. свідчать, що найбільш уживаними методиками оперативного лікування діафізарних переломів кісток нижніх кінцівок в Україні були позаосередковий остеосинтез стержньовими і шпицьовими апаратами, та накістковий остеосинтез накладними пластинами. Натомість, у 2008 році потреба у БІОС та накісткових пластинах з мінімальним контактом є першочерговою для забезпечення потреб остеосинтезу. Ці дані відображають можливості та підготовленість лікувальних установ до застосування відповідних методик фіксації переломів, підтверджують їх матеріально-технічну непідготовленість до застосування сучасних малоінвазивних методик внутрішньої фіксації переломів.

Для визначення фахової спроможності лікарів, нами був проведений частотний ранговий аналіз ступеня самовизначення досконалості володіння травматологами різними методиками остеосинтезу переломів діафізів кісток нижніх кінцівок. Було виявлено, що вважають досконалим своє володіння методикою остеосинтезу накістковою пластиною абсолютна більшість травматологів (74,53 % респондентів у 2008 р. і у 2004 році - 74,91 % респондентів). Другою, за досконалістю володіння, була методика інтрамедулярної фіксації уламків стержнем без блокування (56,78 % - у 2008 р. і у 2004 році - 65,05 % респондентів), третьою - остеосинтез стержньовим апаратом зовнішньої фіксації (56,08 % - у 2008 р. і у 2004 році - 54,26 % респондентів). Нажаль, найбільш сучасними методиками внутрішнього малоінвазивного остеосинтезу досконало володіють найгірше (остеосинтезом блокуючим інтрамедулярним стержнем досконало застосовує тільки (25,94 % у 2008 р.), (у 2004 році 12,2 %) респондентів, остеосинтезом накістковою пластиною з мінімальним контактом - (30,84 % - у 2008 р. і у 2004 році - 25,7 % респондентів).

Рівень володіння сучасними технологіями остеосинтезу зумовив високий рівень зацікавленості травматологів у застосуванні конкретних методик остеосинтезу переломів діафізів кісток нижніх кінцівок. Найбільшу зацікавленість в опануванні методиками остеосинтезу опитані виявили до сучасних методик малоінвазивної хірургії, які найбільш уживані в світі. При цьому, оволодіти методикою остеосинтезу інтрамедулярним блокуючим стержнем мало бажання 66,12 % лікарів-травматологів у 2008 р. (у 2004 році 62,8 % респондентів), остеосинтезом накістковою пластиною з мінімальним контактом - 39,01% у 2008 р. (у 2004 році 46,2 % респондентів), остеосинтезом стержньовим апаратом зовнішньої фіксації - 25,23 % у 2008 р. (у 2004 році 40,9 % респондентів).

Згідно отриманим даним, на теперішній час задоволені своїми знаннями з виконання сучасних методик остеосинтезу переломів діафізів кісток нижніх кінцівок тільки третина (33,88 % - у 2008 р. і у 2004 році - 33,27 %) респондентів, а 62,61 % у 2008 р. (у 2004 році - 64,54 %) респондентів - не задоволені. Ефективність нових технологій є очевидною для широкого загалу ортопедів-травматологів. Це знайшло своє відображення у особистому бажанні 84,34 % травматологів, підвищити свій фаховий рівень та пройти курси спеціалізації з остеосинтезу переломів діафізів кісток нижніх кінцівок з використанням муляжів. У 2004 році таке бажання мали 82 % фахівців.

Отримані дані свідчать про те, що найбільші зміни у визначені потреб у державних закупівлях для медичних закладів України відбулися відносно зростання потреби в інструментах та імплантатах для застосування нових інноваційних технологій лікування переломів кісток, насамперед БІОС. Якщо у 2004 р. потреба у забезпеченні БІОС склала 24,08 %, то у 2008 р. - 37,16 % і є найбільшою серед усіх побажань травматологів - ортопедів.

Стан забезпеченості наборами стандартного електрообладнання та хірургічного інструментарію для операцій на кістках є вкрай незадовільним, а динаміка змін забезпеченості є несуттєвою.

Залишається дуже актуальним придбання для лікарів України засобів для захисту персоналу від рентгенологічного випромінювання. У 2008 р. засоби рентгенологічного захисту персоналу в операційних лікарень були у наявності тільки у 26,86 %, у 2004 р. - 18,7 %.

Таким чином, основними факторами, які впливають на динаміку змін структури оперативних втручань при лікуванні хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки є:

незадовільний стан матеріально-технічної бази в медичному закладі;

недостатній рівень підготовки більшості (62,61 %) лікарів-травматологів для впровадження сучасних технологій лікування хворих;

недостатнє використання можливостей профільних кафедр вузів та профільних НДІ.

На основі аналізу матеріалу роботи з метою об`єктивної оцінки використання (володіння) сучасними методами остеосинтезу, відомостей про підвищення фахового рівня лікарів (післядипломна освіта), потреб у засобах остеосинтезу (в першу, другу, третю чергу) для виконання операцій при лікуванні діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки та матеріально-технічного забезпечення відділення, де працює лікар, нами запропонований оновлений табель оснащення операційної ортопедо-травматологічних відділень згідно з сучасними вимогами до остеосинтезу та з урахуванням фахового рівня лікарів в Україні при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки.

Для оптимізації лікування хворих з діафізарними переломами великогомілкової кістки нами був розроблений алгоритм застосування блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу і накісткових пластин з мінімальним контактом (рис. 1).

Застосування запропонованого алгоритму з використанням у практиці лікування діафізарних переломів великогомілкової кістки малоінвазивних технологій остеосинтезу сприяє зменшенню травматичності оперативного втручання, максимально можливому збереженню кровопостачання м`яких тканин та кісткових уламків, при цьому зменшується ризик інфекційних ускладнень, скорочується термін перебування хворих у стаціонарі.

Диференційоване застосування малоінвазивних технологій остеосинтезу у 78 хворих з діафізарними переломами великогомілкової кістки призвело до анатомо-функціонального відновлення кінцівки в оптимальні терміни у 95 % пацієнтів.

Двохетапна тактика лікування відкритих діафізарних переломів великогомілкової кістки дозволила одержати в усіх хворих позитивні результати, що скоротило загальні строки лікування, сприяло більш ранній соціальній та побутовій адаптації хворих і відновленню їх працездатності.

При лікуванні хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки нами розроблений «Спосіб компресійно-динамічної стабілізації відламків кісток» і отримано позитивне рішення на патент від 28.07.2010 р. по заявці № U 201002390 від 03.03.2010 р. Покращення біомеханічних умов зрощення переломів забезпечують добрі результати лікування у всіх прооперованих хворих.

Враховуючи те, що основне завдання остеосинтезу полягає у створенні оптимальних умов для зрощення фрагментів кістки, при мінімальній їх травматизації, під час виконання репозиції кісткових уламків, і стабільній фіксації, нами розроблений пристрій для репозиції кісткових відламків (Пат. на КМ № 46512 UA. МПК А 61 В 17/16 (2009) «Пристрій для репозиції кісткових відламків»), при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки за допомогою накісткових пластин з мінімальним контактом.

Міцна фіксація та малотравматичність оперативного втручання забезпечили добрий функціональний результат.

У процесі лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки, що належать, на нашу думку, до тяжких ушкоджень з порушенням структури кісткової тканини (пристіночні дефекти, остеопороз), нами також розроблений пристрій введення матеріалу при пластиці дефектів кісток (Пат. на КМ № 49965 UA. МПК А 61 В 17/16 (2009) «Спосіб введення матеріалу при усуненні дефектів кісток»). Малотравматичність і зменшення тривалості оперативного втручання та високі остеогенні властивості пластичного матеріалу забезпечили добрий результат проведеного лікування.

В основу оцінки результатів лікування хворих покладені стандарти оцінки якості лікування ушкоджень та захворювань органів руху та опору, викладені в Наказі МОЗ України № 41 від 30.03.1994 р. “Про регламентацію ортопедо-травматологічної служби в Україні ” із змінами, запропонованими Калашніковим А.В. (Калашніков А.В., 2003). Було враховано 5 ознак (критеріїв), кожну з яких оцінювали числовим виразом 3, 2, або 1 бал.

У даній системі враховані такі критерії, як суб`єктивні відчуття хворих, наявність зрощення уламків кісток та наявність біомеханічних порушень, відносна довжина кінцівок, об`єм рухів у суглобах, відновлення працездатності. Добрим результатом вважали суму балів 15-12, задовільним - 11-8, незадовільним - 7-5.

Результати лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки вивчені в терміни від 6 місяців до 4 років після операції.

У хворих дослідної групи добрі результати отримані у 117 (93,6 %) хворих, задовільні ? у 7 (5,6 %) хворих (у зв`язку із порушенням функції прилеглих суглобів), незадовільні - у 1 (0,8 %) хворого у зв`язку із порушення режиму лікування пацієнтом.

У пацієнтів дослідної групи з закритими діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки добрі результати отримані у 94 (94 %) хворих, задовільні ? у 5 (5 %) хворих (у зв`язку із порушенням функції прилеглих суглобів), незадовільні - у 1 (1 %) хворого у зв`язку із порушення пацієнтом режиму лікування.

У хворих дослідної групи з відкритими діафізарними переломами великогомілкової кістки добрі результати отримані у 23 (92 %), задовільні - 2 (8 %) хворих.

У пацієнтів порівняльної групи добрі результати отримані у 53 (71,62 %) хворих, задовільні ? у 14 (18,92 %) хворих, незадовільні - у 7 (9,46 %) хворих.

У хворих порівняльної групи з відкритими діафізарними переломами великогомілкової кістки добрі результати отримані у 8 (57,14 %), задовільні - 4 (28,57 %), незадовільні - у 2 (14,29 %) хворих.

У пацієнтів порівняльної групи з закритими діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки добрі результати отримані у 45 (75 %), задовільні ? у 10 (16,6 %), незадовільні - у 5 (8,3 %) хворих.

Загальний термін непрацездатності у пацієнтів дослідної групи склав від 8,2 до 25,4 тижнів (в середньому, 15,6 ± 3,3 тижнів). У хворих порівняльної групи загальний термін непрацездатності складав від 15,7 до 37,5 тижнів ( в середньому, 24,4 ± 4,7 тижнів).

Таким чином застосування БІОС, та накісткових пластин з мінімальним контактом дозволяє скоротити період медичної та соціальної реабілітації на 8?10 тижнів (приблизно 2,25 місяці), у порівнянні з використанням інших видів лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки.

Крім того, застосування сучасних малоінвазивних технологій дозволяє зменшити термін перебування хворого у стаціонарі, в середньому на 3,5 доби.

ВИСНОВКИ

У роботі вирішене важливе актуальне науково-практичне завдання покращення результатів лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки на основі розробки клінічних і організаційних основ для диференційованого адекватного застосування методів остеосинтезу.

1. Вперше в Україні визначена структура оперативних втручань при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки. В структурі оперативних втручань при лікуванні відкритих діафізарних переломів стегнової кістки і кісток гомілки переважають методи черезкісткового остеосинтезу апаратами зовнішньої фіксації відповідно в 74,75 % і у 81,0 % випадків. При оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів стегнової кістки в Україні перевага надається металоостеосинтезу накістковою пластиною у 54,33 %, інтрамедулярному остеосинтезу, без блокування, у 22,68 %. При оперативному лікуванні закритих діафізарних переломів кісток гомілки найчастіше застосовується у 33,86 % - черезкістковий остеосинтез шпицьовими апаратами зовнішньої фіксації, а також металоостеосинтез накістковою пластиною у 32,58 %.

2. Факторами, що впливають на вибір методик виконання остеосинтезу при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки є:

незадовільний стан матеріально-технічної бази в медичному закладі;

недостатній рівень підготовки більшості лікарів-травматологів для впровадження сучасних технологій лікування хворих;

відсутність стандартизації надання спеціалізованої допомоги постраждалим на різних рівнях, в тому числі нормативної бази.

3. Аналіз динаміки змін структури оперативних втручань при відкритих та закритих діафізарних переломах кісток гомілки і стегна показав, що на сьогоднішній час переважають методи ЧКО шпицьовими та стержневими АЗФ та МОС традиційними накістковими пластинами. Питома вага сучасних методів лікування (БІОС та накістковий малоінвазивний остеосинтез) залишається невеликою, проте визначається збільшення їх використання.

4. Застосування удосконалених технологій остеосинтезу, зокрема компресійно-динамічної стабілізації відламків кісток, а також нових розроблених способів оперативного лікування, а саме: репозиції кісткових відламків, введення матеріалу при пластиці дефектів кісток за допомогою розроблених пристроїв, покращують біомеханічні умови зрощення переломів, створюють міцну фіксацію, зумовлюють малотравматичність оперативного втручання та досягнення добрих результатів лікування хворих. Принципово важливим для формування оновлених табелів оснащення операційної ортопедо-травматологічних відділень є включення до його складу інструментарію та імплантатів для малоінвазивних технологій остеосинтезу при лікуванні хворих із діафізарними переломи кісток нижньої кінцівки.

5. Розроблений алгоритм лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки із застосуванням нових технологій дозволяє підвищити ефективність лікування, а саме: збільшити на 20 % кількість добрих результатів лікування, скоротити в середньому на 3,5 діб термін перебування хворого в стаціонарі, скоротити період медичної та соціальної реабілітації на 8?10 тижнів (приблизно 2,25 місяці) у порівнянні до застосування традиційних методів лікування діафізарних переломів кісток нижньої кінцівки.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У клінічну практику рекомендуємо наступне:

1. Рекомендується новий спосіб введення матеріалу при пластиці дефектів кісток (Патент України на корисну модель № 49965 «Пристрій введення матеріалу при пластиці дефектів кісток» при лікуванні хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки). Спосіб передбачає використання для заповнення дефектів пластичним матеріалом медичного шприця, який має зрізаний мандрен. Пластика виконується під підвищеним тиском, що дозволяє забезпечити малотравматичність оперативного втручання та введення в місце дефекту матеріалу з високою остеогенною активністю.

2. Рекомендується новий пристрій для репозиції кісткових відламків (Патент України на корисну модель № 46512 «Пристрій для репозиції кісткових відламків»), що забезпечує репозицію та фіксацію кісткових відламків і дозволяє зменшити травмування м`яких тканин під час виконання репозиції.

3. Під час оперативного втручання - блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу рекомендується новий спосіб компресійно-динамічної стабілізації відламків кісток (отримано позитивне рішення на патент від 28.07.2010 р. по заявці № U 201002390 від 03.03.2010 р. «Спосіб компресійно-динамічної стабілізації відламків кісток»). Компресія кісткових відламків з подальшою динамізацією системи розширює спектр показань до оперативного втручання, покращує біомеханічні умови зрощення перелому.

4. При виборі методу лікування рекомендується алгоритм лікування хворих з діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки, що забезпечує швидке відновлення функції кінцівки і повернення до професійної діяльності.

ПЕРЕЛІК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Аналіз факторів, що впливають на вибір методик остеосинтезу при лікуванні діафізарних переломів довгих кісток кінцівок /Г.В. Гайко, А.В. Калашніков, В.А. Боєр, О.М. Чичирко, Т.П. Чалайдюк, К.В. Вдовіченко // Вісн. ортопед., травматол. та протезув. - 2008. - № 2. - С. 68-71.

Автор проводив збір, статистичну обробку та аналіз клінічного матеріалу.

2. Гайко Г.В. Вибір методу лікування хворих із діафізарними переломами великогомілкової кістки /Г.В. Гайко, А.В. Калашніков, К.В. Вдовіченко // Український медичний альманах. - 2010. - Т. 13, №1. - С. 40-43.

Автором виконано хірургічне лікування частини пацієнтів, оцінено клінічні, рентгенологічні результати лікування.

3. Калашніков А.В. Ефективність лікування хворих із діафізарними переломами кісток нижньої кінцівки за допомогою сучасних технологій остеосинтезу /А.В.Калашніков, К.В. Вдовіченко, Т.П. Чалайдюк // Український морфологічний альманах. - 2010. - Т. 8, №1. - С. 39-42.