Фармакологічна активність 7,8-ди-, 1,7,8-тризаміщених ксантину та амонієвих солей 3,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової і пропіонової кислот

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата фармацевтичних наук

Фармакологічна активність 7,8-ди-, 1,7,8-тризаміщених ксантину та амонієвих солей 3,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової і пропіонової кислот

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фармакологічний соль ксантиніл пропіоновий

Актуальність теми. В теперішній час у всьому світі і в Україні однією з важливих проблем сучасної медицини залишається подальше зростання захворювань серцево-судинної системи, в тому числі, гіпертонічної хвороби, серцевої недостатності та ін. Поширеність серцево-судинних захворювань, тривала втрата працездатності, зниження якості життя хворих, визначає велике соціальне і медичне значення необхідності створення нових лікарських препаратів, що впливають на покращення діяльності серця та судин. Однією із патогенетичних ланок формування цих захворювань є збільшення об'єму циркулюючої крові, що призводить до підвищення АТ та викликає утворення набряків (Г.А.Глезер, 1993, P.M.Bath, 2004; H.Castrop, 2008). Тому сучасна комбінована фармакотерапія даної патології поряд з застосуванням периферичних вазодилататорів, симпатолітиків, антагоністів кальцію, інгібіторів АПФ, включає використання і діуретиків (Г.А.Глезер, 1996; Л.І.Дерев'ян-ченко, 2008; М.Д.Машковський, 2008; N.Ates 2004; J.Salcedo, M.J.Kern, 2009), серед яких петльові, тіазидні та тіазидоподібні, інгібітори карбоангідрази, калійзберігаючі та похідні ксантину. Проте поряд з терапевтичним ефектом, вони можуть проявляти побічні реакції: викликати гіпокаліємію, гіперурикемію, метаболічний алкалоз, тромбоцитопенію, алергічні реакції (С.Ю.Штри-голь, 2003; Г.Л.Вишковський, 2004; М.Д.Машковський, 2008; С.М.Дроговоз, 2010). На відміну від інших діуретиків, похідні ксантину покращують фільтраційну функцію нирок і не викликають порушень електролітного балансу (С.Ю.Штриголь, 2007).

Відомо, що ксантини впливають на аденозинові рецептори мембран клітин, приймаючи участь у різних молекулярних процесах в організмі людини (M.Fukuda еt al., 2009; S.Ferre, et al., 2008), і оказують різноманітну фармакологічну дію. Тому наведені факти зумовили необхідність подальшого синтезу і дослідження нових заміщених та конденсованих похідних 3-ме-тилксантину (Б.А. Прийменко та ін., 2004; М.І. Романеко та ін., 2005; І.В.Кіреєв, 2009) з метою пошуку більш ефективних і безпечних біологічно активних речовин.

У зв'язку з цим, вельми актуальним є вивчення фармакологічних властивостей вперше синтезованих сполук похідних 3-метилксантину для здійснення оцінки їх біологічного потенціалу і виявлення серед них потенційних діуретичних засобів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах науково-дослідних програм Харківської державної зооветеринарної академії, Запорізького державного медичного університету та Національного фармацевтичного університету «Фармакологічне дослідження біологічно активних речовин і лікарських засобів синтетичного та природного походження, їх застосування в медичній практиці» (номер державної реєстрації 0103 U 000478).

Мета дослідження. Установити фармакологічну активність і залежність її від хімічної структури в ряду похідних 3-метилксантину для обгрунтування доцільності використання найбільш активної речовини як діуретичного засобу.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі завдання:

1. Провести комп'ютерний прогноз ймовірних видів фармакологічної активності похідних 3-метилксантину.

2. Вивчити гостру токсичність похідних 3-метилксантину.

3. Провести фармакологічний скринінг синтезованих речовин з урахуванням результатів прогнозування біологічної активності (депримуючої, збуджувальної, антигіпоксичної, анальгетичної, протизапальної, діуретичної) та встановити залежність «структура-дія».

4. Провести поглиблене вивчення найбільш активної сполуки за діуретичною дією піперидинової солі 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (пімідоксан) в умовах спонтанного діурезу, водного та сольового навантаження.

5. Дослідити діуретичну дію пімідоксану при тривалому введенні щурам.

6. З'ясувати деякі механізми діуретичної дії пімідоксану.

Об'єкт дослідження: Пошук найбільш перспективної речовини серед похідних 7,8-ди-, 1,7,8-тризаміщених ксантину та амонієвих солей 3,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової і пропіонової кислот для створення на її основі нового лікарського засобу з діуретичною дією.

Предмет дослідження: фармакологічна активність 7,8-ди-, 1,7,8-три-заміщених ксантину та амонієвих солей 3,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]-ксантиніл-8-оцтової і пропіонової кислот.

Методи дослідження: токсикологічні, фізіологічні (екскреторна, іонорегулювальна, фільтраційна функції нирок за умов водного та сольового навантаження), фармакологічні, біохімічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведений комп'ютерний прогноз ймовірних видів фармакологічної активності похідних 3-метилксантину за допомогою комплексу програм PASS і ОРАКУЛ. В дослідах на лабораторних тваринах встановлена залежність токсичних властивостей і фармакологічної активності від хімічної структури. Показано, що найбільш активні сполуки мають виражену діуретичну, депримуючу, анальгетичну, протизапальну, збуджувальну та антигіпоксичну активності. Вперше проведено поглиблене вивчення піперидинової солі 1,3,7-триметил-імідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (пімідоксан), яка виявила виражену діуретичну дію в умовах спонтанного діурезу, водного та сольового навантаження. Встановлено, що пімідоксан підвищує діурез внаслідок покращення фільтраційної функції нирок і підвищення екскреції натрію. Виявлені деякі механізми діуретичної дії пімідоксану, пов'язані з підвищенням активності калікреїн-кінінової системи та вмістом ПГЕ₂ у плазмі крові.

Практичне значення одержаних результатів. Встановлені закономірності зв'язку «хімічна будова - біологічна активність» в ряду синтезованих речовин 3-метилксантину є підґрунтям для подальшого цілеспрямованого синтезу органічних речовин з заданими фармакологічними властивостями.

За результатами фармакологічного скринінгу синтезованих сполук виявлено найбільш перспективну біологічно активну речовину - піперидинова сіль 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (пімідоксан), матеріали вивчення діуретичної дії якої увійдуть до звіту по доклінічному дослідженню нового лікарського засобу.

Матеріали дисертації впроваджені в науково-дослідну роботу та навчальний процес ВНЗ України III та IV рівня акредитації: кафедра фармакології і токсикології Харківської державної зооветеринарної академії, кафедра біологічної хімії Запорізького державного медичного університету та кафедра фармакотерапії Національного фармацевтичного університету.

Особистий внесок автора. Разом з науковим керівником обрані об'єкти дослідження та розроблені методичні підходи до виконання експерименту, визначені мета та завдання роботи. Здобувачем самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, проаналізовано наукову літературу за темою дисертації. Особисто проведені експериментальні дослідження, статистична обробка, аналіз і узагальнення отриманих результатів, сформульовані головні положення та висновки, здійснено написання та оформлення дисертації. У наукових працях, що опубліковані у співавторстві, дисертант використовував результати власних експериментальних даних, брав участь у їх аналізі та написанні статей.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи докладалися на Всеукраїнському конгресі “Сьогодення та майбутнє фармації” (Харків, 2008), ХХV, XXVI, XXVII науково-практичних конференціях з міжнародною участю “Ліки-людині, сучасні проблеми створення, вивчення та апробації лікарських засобів” (Харків, 2008; 2009; 2010), “Молодь - медицині майбутнього” (Одеса, 2009).

Апробацію роботи проведено на спільному засіданні кафедр фармакології і токсикології, епізитології, акушерства, хірургії, внутрішніх хвороб, ветеринарної експертизи, мікробіології, хімії і біологічної хімії Харківської державної зооветеринарної академії (протокол засідання № 1 від 8 лютого 2010 р.).

Публікації. Результати дисертації викладено у 13 наукових публікаціях, з яких 8 статей в наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України і 5 тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 185 сторінках машинопису, містить вступ, огляд літератури, опис матеріалів та методів дослідження, 4 розділи власних досліджень, аналіз та узагальнення отриманих результатів, висновки. Перелік використаних джерел, літератури містить 237 найменувань, (103-вітчизняних, 134-зарубіжних). Робота ілюстрована 33 рисунками і 49 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень. Об'єктом дослідження були 60 нових вперше синтезованих похідних 3-метилксантину:

Структура 1 7,8-ди- і 1,7,8-тризаміщених-3-метил-ксантину	Структура 2 Амонієві солі 1,7-дізамещених 3-ме-тилксантиніл-8-тіоцтової кислоти
Сполуки 1-17	Сполуки 18-29
Структура 3 Амонієві солі 3-заміщених 1,7-диме-тилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти	Структура 4 Амонієві солі 3-заміщених 1,7-диме-тилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти
Сполуки 30-46	Сполуки 47-60

Органічні сполуки були синтезовані на кафедрі біологічної хімії Запорізького державного медичного університету під керівництвом доктора фармацевтичних наук, професора М.І.Романенко.

Дані речовини представляють собою білі порошки, без запаху, гіркого смаку, розчинні у ДМСО, ДМФА, розчинні та трудно розчинні у воді.

Комп'ютерний прогноз ймовірних видів біологічної активності похідних 3-метиксантину проведений за допомогою програм PASS і Оракул.

Фармакологічний скринінг вивчаємих похідних здійснювали згідно методичних рекомендацій «Доклінічні дослідження лікарських засобів» (О.В.Сте-фанов, 2001), «Елементи експериментальної фармакології» (Л.Н.Сернов, В.В.Гацура, 2000). Фармакологічну активність речовин досліджували в дозі 1/100 ЛД₅₀. Препаратами порівняння були аміназин (5 мг/кг), кофеїн-бензоат натрію (10 мг/кг), ацетилсаліцилова кислота (10 і 100 мг/кг), диклофенак натрію (8 мг/кг), гіпотіазид (25 мг/кг), мілдронат (10 мг/кг), мексидол (5 мг/кг).

Експериментальні дослідження були проведені на 2840 нелінійних білих щурах масою 125-190 г та 540 білих мишах масою 18-24 г. Усі втручання та знеживлення тварин здійснювали з дотриманням принципів «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та наукових цілей» (Страсбург, 1985) та національних «Загальних етичних принципів експериментів на тваринах» (Україна, 2001).

Вивчення загальної дії і гострої токсичності похідних 3-метилксантину проведено на нелінійних білих мишах обох статей. Досліджувані сполуки у вигляді тонкодисперсної водної суспензії, стабілізованої твіном-80, об`ємом не більше 1 мл вводили одноразово внутрішньоочеревинно. ЛД₅₀ розраховували за методом Кьорбера (Л.Н.Сернов, В.В.Гацура, 2000). Ступінь токсичності визначали за класифікацією К.К. Сидорова, 1973.

Вивчення нейротропної активності проведено за тестом впливу похідних 3-метилксантину на тривалість тіопенталового сну у щурів при внутрішньоочеревинному введені (Л.Н.Сернов, В.В.Гацура, 2000). Оцінку впливу речовин на поріг емоційного реагування проводили за методикою вимірювання напруги при електробольовому подразненні, а координацію рухів та м'язевого тонусу на моделі стрижня, що обертається (К.С.Раєвський, 1976). Препаратами порівняння були аміназин і кофеїн-бензоат натрію.

Визначення ступеню фізичної витривалості проводили за тестом вимушеного плавання білих щурів з додатковим вантажем та реєстрацією часу плавання (Л.Н.Сернов, В.В.Гацура, 2000). Отримані результати порівнювали з кофеїн-бензоат натрієм і мілдронатом.

Антигіпоксичну активність вивчали на щурах в умовах гіпоксії з гіперкапнією (в замкнутому просторі). Досліджувані речовини вводили внутрішньоочеревинно за 30 хвилин до початку експерименту (Л.Н.Сернов, В.В.Гацура, 2000). Препаратом порівняння був мексидол.

Анальгетичну активність досліджували на моделі “оцтових корчів” на білих щурах (М.А. Мохорт, Л.В. Яковлева, 2001), яку порівнювали з диклофенаком натрію.

Антиексудативну дію вивчали на моделі гострого карагенінового набряку стопи у білих щурів (М.А.Мохорт, 2001).

Виявлення впливу досліджуваних речовин на діяльність нирок проводили на білих щурах-самцях, оцінюючи у них зміни добового споживання води, діурезу, екскреції креатиніну та електролітів -- натрію і калію. У тривалому експерименті (впродовж 14 діб) досліджено вплив відібраної фармакологічної речовини (пімідоксану) на показники екскреторної та іонорегулювальної функції нирок, об'єм внутрішньосудинної рідини. Досліджувану речовину вводили внутрішньошлунково щодня. На 15-й день визначали об'єм внутрішньосудинної рідини за синім Евансом (Т-1824); отримані результати виражали в мл і в % від маси тіла. Як препарат порівняння для оцінки діуретичних властивостей досліджених речовин використовували гіпотіазид (гідрохлоротіазид, «Sanofi Aventis», Угорщина) у дозі 25 мг/кг маси тіла (O.Schmidlin et al., 2010) внутрішньошлунково з частотою введення, аналогічною введенню досліджених речовин.

Оцінку екскреторної функції нирок проводили за показниками діурезу, швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ), концентрації креатинину в плазмі крові та сечі, відносної реабсорбції води. Іонорегулювальну функцію оцінювали за показниками екскреції іонів натрію та їх концентрації в сечі, а також реабсорбції і фільтраційного заряду іонів натрію. ШКФ розраховували за ендогенним креатиніном. Концентрацію іонів натрію і калію у сечі та крові визначали методом фотометрії полум'я на полум'яному фотометрі ПАЖ-2 за Є.Б.Берхіним, 1977.

З метою встановлення деяких сторін механізму діуретичної дії пімідоксану вивчено вплив останнього на показники екскреторної та іонорегулюальної функцій нирок, рівень простагландинів Е₂ (ПГЕ₂) у плазмі крові та вміст калікреїногену (прекалікреїну) і калікреїну у сироватці крові тварин із водним (введення питної води в об'ємі 3% від маси тіла) та сольовим навантаженням (введення 0,45% розчину натрію хлориду в кількості 3% від маси тіла). Дослідження концентрації ПГЕ₂ проводили згідно інструкції, радіоімунологічним методом за методикою і на реагентах фірми "Clinical Assayer" (США). Екстракцію ПГЕ₂ з плазми крові проводили, B.V. Jaffe, 1973. Визначення вмісту калікреїногену (прекалікреїну) і калікреїну здійснювали методом Т.С.Пасхіної і А.В.Крин-ської, 1976.

Дослідження впливу пімідоксану на стан слизової оболонки шлунку вивчали за умов норми та патології (етанолова виразка) на білих нелінійних щурах за методом E.Marazzi-Uberti, 1961.

Одержані результати обчислювали з використанням комп'ютерної обробки даних за програмою «Microsoft Excel 2003» та за допомогою методів варіаційної статистики. При порівняні результатів між двома групами використовували параметричний критерій t Ст'юдента для виборок з нерівними дисперсіями. Зміни вважали статистично значущими при p ? 0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. На першому етапі дослідження був проведений комп'ютерний прогноз ймовірних видів біологічної активності 60 вперше синтезованих 7,8-ди- і 1,7,8-тризаміщених 3-метил-ксантину (спол.1-17), амонієвих солей 1,7-дизаміщених 3-метилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол.18-29), амонієвих солей 3,7-ди- і 1,3,7-триметил-імідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 30-46) і амонієвих солей 3,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 47-60) за допомогою комплексу програм PASS та ОРАКУЛ. На підставі результатів комп'ютерного прогнозу вважали доцільним провести фармакологічний скринінг похідних 3-метилксантину за наступними видами фармакологічної активності: депримуючої, збуджувальної, антигіпоксичної, анальгетичної, протизапальної та діуретичної з метою відбору найбільш активних фармакологічних речовин для доклінічного вивчення специфічної активності та нешкідливості.

Наступним етапом дослідження було вивчення гострої токсичності похідних 3-метилксантину при внутрішньоочеревинному введені білим мишам. Встановлено, що ЛД₅₀ 7,8-дизаміщених 3-метилксантину (спол. 1-4) знаходиться в інтервалі від 170 до 3490 мг/кг. Найбільш токсичною (ЛД₅₀=170 мг/кг) виявилася сполука 4 - 3-метил-7-п-хлорбензил-8-N-піперазиноксан-тин. Заміщення в 7-му положенні - хлорбензильного радикалу (спол. 4) на п-метилбензильний (спол. 1) приводить до зменшення токсичності в 1,94 раза. При заміні у 8-му положенні піперазинового (спол. 4) радикалу на N,N?-метилпіперазиновий замісник сприяє зменшенню токсичності в 10,3 раза.

ЛД₅₀ більшості амонієвих солей 7-фторбензилзаміщених 3-метилксан-тиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 18-21) була в межах від 1600 до 2550 мг/кг. Заміщення фторбензильного (спол. 18) радикалу на ацетилметильний (спол. 22-28) фрагмент приводить до зменшення їх токсичності, ЛД₅₀ була в інтервалі від 2650 до > 5000 мг/кг.

Найбільш токсичною (ЛД₅₀ = 67,5 мг/кг) була піперидинова сіль 1-п-метилбензил-3,7-диметилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 29), яка має у 1-му положенні п-метилбензильний радикал, а у 7-му - метильний замісники. Заміщення в 1-му положенні п-метилбензильного радикалу на атом гідрогену, а в 7-му метильного (спол. 29) замісника на фторбензильний (спол. 18) радикали, приводить до зменшення гострої токсичності в 5 раз.

Гостра токсичність заміщених 3,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 30-40) знаходилась в діапазоні від 1625 до > 5000 мг/кг.

Токсичність заміщених 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 41-46) знаходилась в межах від 720 до 4000 мг/кг. Найменш токсичною (ЛД₅₀=4000 мг/кг) була діетиламінова сіль 1,3,7-триметиліміда-зо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 43). Заміна діетиламінової основи (спол. 43) на 4ґ-метилпіперидинову (спол. 46), піперидинову (спол. 42) та морфолінову (спол. 44) призводить до збільшення токсичності. Найбільша токсичність притаманна метилморфоліновим солям.

Серед амонієвих солей 3,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіоно-вої кислоти (спол. 47-60) ЛД₅₀ знаходилась в діапазоні від 450 до > 5000 мг/кг. Найбільш токсичною (ЛД₅₀=450 мг/кг) була метиламінова сіль 1,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 49). Введення в 1-е положення молекули 1,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти третього метильного радикалу призводить до утворення похідних 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 56-60), ЛД₅₀ їх була в межах від 700 до 4390 мг/кг. Найменш токсичними були моноетаноламінова (спол. 60) і діетиламінова (спол. 58) солі.

У відповідності з класифікацією (К.К.Сидоров, 1973) серед досліджених 60-ти сполук в ряду похідних 3-метилксантину 1 сполука відноситься до помірно токсичних, 6 - є малотоксичними, 28 - є практично нетоксичними і 25 - є відносно нешкідливими речовинами.

У серії скринінгових досліджень встановлено вплив похідних 3-метил-ксантину на тривалість барбітурового сну. Показано, що серед 7,8-дизамі-щених-3-метилксантину (спол. 1-4) виражена пролонгація тіопентал-натріє-вого сну спостерігалась у сполуки 1, яка в дозі 3,3 мг/кг збільшувала його на 23,1%. Заміщення піперазинового (спол. 1) радикалу у 8-му положенні молекули 7,8-дизаміщених-3-метилксантину на N,Nґ-метилпіперазиновий (спол. 2, 3) замісники приводить до збудження ЦНС.

В ряду 1,7,8-тризаміщених-3-метилксантину (спол. 5-17) сполука 10 в дозі 15,9 мг/кг збільшувала тривалість тіопентал-натрієвого сну на 37,6%. Введення у 8-е положення молекули 1-п-метилбензил-7-метил-8-заміщених-3-метилксантину п-хлорбензилтіольного (спол. 15) замісника приводить до вираженого (61,2%; p < 0,01) збудження ЦНС. Заміщення у 8-му положенні молекули 1,7,8-тризаміщених-3-метилксантину п-хлорбензилтіольного (спол. 15) радикалу на N,Nґ-гідроксіетилпіперазиновий (спол. 5), N,Nґ-етилпіпе-разиновий (спол. 8) і п-хлорбензоїлметилтіольний (спол. 9) замісники сприяло зменшенню збуджувальної дії.

Серед 1,7-дизаміщених 3-метилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 18-29) найбільш активною речовиною була амонієва моноетанолова сіль 7-фторбензил-3-метилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 21), яка збільшувала тривалість дії барбітуратів на 23,1%. Заміна моноетанолової солі (спол. 21) на моноетаноламінову (спол. 22) і гексаметиленамінову (спол. 23) амонієві солі призвела до зменшення депримуючої дії цих речовин.

Виражений збуджувальний ефект виявила морфолінова сіль 1,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 39), яка зменшила тривалість тіопентал-натрієвого сну на 47,5%. Заміна морфолінової солі (спол. 39) на етилендіамінову (спол. 30), метиламінову (спол. 33) та піперидинову (спол. 40) солі призводить до зменшення збудження ЦНС.

У сполуки 44, в ряду 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 41-46) в дозі 7,2 мг/кг виявлена збуджувальна дія, що супроводжувалась зменшенням тривалості тіопентал-натрієвого сну у тварин на 51,6% (p < 0,05).

Найбільш виражену збуджувальну активність виявила моноетаноламінова сіль 3,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 55), яка сприяла зменшенню тривалості тіопентал-натрієвого сну на 57,1% та за активністю перевершувала дію кофеїн-бензоат натрію на 12,9 % .

Вивчення впливу сполук на поріг емоційних реакцій показало, що виражене підвищення порога агресивності на 37,3% викликала сполука 10. Заміщення у 8-му положенні молекули 1-п-метилбензил-7-метил-8-бензоїл-метилтіо-3-метилксантину бензоїлметилтіольного радикалу (спол. 10) на метиловий ефір тіооцтової кислоти (спол. 14) зменшує поріг агресивності.

Сполука 15, що має у 8-му положенні п-хлорбензилтіольний радикал, знижувала поріг агресивності на 52,2%. Збуджувальна активність на ЦНС амонієвих солей заміщених 3,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 47-60) знаходилась в інтервалі від 37,3% до 43,5% (p < 0,05).

Виражену депримуючу дію виявив 1-п-метилбензил-7-метил-8-бен-зоїлметилтіо-3-метилксантин (спол. 10), який викликав підвищення порогу писку у щурів на 53,7% (p < 0,05).

Для подальшого вивчення впливу похідних ксантину на ЦНС була використана методика обертового стрижня. Встановлено, що сполуки 1, 4, 10, 14 викликають зменшення від 15,8% до 47,3%, а сполуки 2, 3, 15, 30, 39, 42, 47, 48 і 54 збільшують час знаходження мишей на стрижні, що обертається, в діапазоні від 8,9% до 49,3%.

Дослідження впливу похідних 3-метилксантину на фізичну витривалість показали, що сполуки 1, 4, 10 і 14 зменшують тривалість вимушеного плавання щурів в межах від 11,9% до 33,5%. Сполуки 2, 3, 15 і 44 збільшують тривалість плавання на 17,9-55%, але поступаються дії мілдронату.

Таким чином, сполука 10 володіє вираженою депримуючою активністю, але поступається нейролептичній дії аміназину, а сполука 15 підвищує фізичну витривалість у тесті плаванні і за збуджувальною дією не поступається кофеїн-бензоат натрію.

В умовах гіпоксії з гіперкапнією найбільшу антигіпоксичну активність виявила сполука 57, яка збільшувала тривалість життя в умовах гострої нормобаричної гіпоксії на 46%. Отримані результати дозволяють припустити, що сполука 57 здатна регулювати енергетичні потоки у дихальному ланцюзі мітохондрій і досягати значного зменшення витрат АТФ при одночасному збільшені швидкості окислення сполуки 57, що сприяє покращенню функції клітин і збільшує тривалість життя щурів (С.В.Копцов, 2002). В порівнянні з мексидолом вона декілька поступалась йому за антигіпоксичною активністю.

Вивчення анальгетичної активності похідних 7,8-ди- та 1,7,8-тризамі-щених 3-метилксантину показало, що виражену дію виявила 7-п-хлорбензил-8-N,N'-метилпіперазино-3-метилксантину (спол. 2), яка у дозі 17,5 мг/кг викликала зменшення кількості оцтових корчів на 46% (p < 0,05). Заміна у 7-у положенні молекули 3-метилксантину п-хлорбензильного (спол. 2) замісника на п-метилбензильний (спол. 1), бензильний (спол. 3), а у 8-му - N,N'-метил-піперазинового на піперазиновий (спол. 1, 4) радикали призводить до зменшення анальгетичної активності.

Знеболювальну дію виявила сполука 9 - 1-п-метилбензил-7-метил-8-п-хлорбензилметилтіо-3-метилксантину, яка зменшує кількість оцтових корчів на 39,9% (p < 0,05). Заміна у 8-у положенні молекули 3-метилксантину п-хлорбензилметилтіольного (спол. 9) радикалу на амід тіооцтової кислоти (спол. 13), бензоїлметилтіольний (спол. 10) і п-хлорбензилтіольний (спол. 17) замісники зменшує антиноціцептивну активність досліджених сполук.

Виражену анальгетичну дію (42,6%) справляла гексаметиленамінова сіль 7-ацетилмітилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 23). Заміна гексаметиленамінової солі у молекулі 7-ацетилметилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 23) на піролідинову (спол. 24), діетиламінову (спол. 25) і етаноламінову (спол. 26) солі призводила до зниження анальгетичної активності.

Анальгетичну активність (39,7%; p < 0,05) виявила моноетаноламінова сіль 1-метилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 38). Заміна амонієвої моноетаноламінової солі на 4'-метилпіперидинову (спол. 34) і піперидинову (спол. 40) солі призводить до зменшення знеболювального ефекту. Виражену знеболювальну дію (46,5%; p < 0,05) виявила сполука 44 і сполука 50, яка зменшувала кількість оцтових корчів на 47,9% (p < 0,05).

Найбільш виражену протизапальну активність виявив - 7-п-хлор-бензил-8-N,N'-метилпіперазино-3-метилксантин (спол. 2), який зменшував розвиток карагенінового набряку у щурів на 45,2% (p < 0,05). Заміна у 7-му положенні молекули 3-метилксантину п-хлорбензильного (спол. 2) на п-метилбензильний (спол. 1) бензильний (спол. 3), а у 8-му - N,N'-метил-піперазинового (спол. 2) на піперазиновий (спол. 1, 4) радикалів призводить до зменшення протизапальної активності.

Серед 1,7,8-тризаміщених-3-метилксантину (спол. 5-17) виражену антиексудативну активність виявила сполука 9 - 1-п-метилбензил-7-метил-8-п-хлорбензилметилтіо-3-метилксантин, яка зменшує на 44,2% ексудативну дію карагеніну.

Протизапальну активність (31,7%, p < 0,05) виявила піперидинова сіль 7-фторбензил-ксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 18).

Виражену протизапальну активність виявили більшість амонієвих солей 7-ацетилметилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 22-28). Так, антиексудативна активність сполуки 23 становила 42,6%. Заміна гексаметиленамінової солі молекули 7-ацетилметилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 23) на моноетаноламінову (спол. 22), піперидинову (спол. 27) солі призводила до зменшення активності.

Серед 3,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (спол. 36-47) виражену антиноціцептивну дію (45,6%; p < 0,05) виявила сполука 44.

Серед амонієвих солей 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-про-піонової кислоти протизапальну активність виявили сполуки 50 і 51, які у дозі 26 мг/кг і 32,5 мг/кг викликали пригнічення розвитку флогогенного набряку лапки у щурів на 44,6% і 41,1%, відповідно. Заміна у молекулі заміщених імідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти амонієвої N-бензил-N-в-гідроксіетиламінової (спол. 50) солі на N,N-ді(в-гідроксіетил)амінову (спол. 51), метиламінову (спол. 49), етилендіамінову (спол. 48), діетиламінову (спол. 52), метилпіперединову (спол. 47) і моноетаноламінову (спол. 60) солі призводить до зменшення протизапальної активності в 2,5 раз.

За даними скринінгових досліджень більшість вивчених похідних 3-ме-тилксантину виявили діуретичну дію. Виражену діуретичну активність проявив 3-метил-7-п-хлорбензил-8-N,N?-метилпіперазиноксантин (спол. 2), який збільшує водний діурез на 85% (p < 0,05). Заміна у 7-у положенні п-хлорбензильного радикалу (спол. 2) на п-метилбензильний (спол. 1) призводить до зменшення діуретичної активності у 2,74 раза. Діуретичну активність виявила сполука 9 - 1-п-метилбензил-8-п-хлорбензоїл-метилтіотеобромін, яка викликала збільшення діурезу на 63,4%. Заміна у 8-у положенні хлорбензоїлметилтіолового радикалу (спол. 9) на N?-метилпіперазиновий (спол. 5) замісник призводить до зменшення діуретичної активності. Введення у 8-е положення метилового ефіру тіооцтової кислоти (спол. 14) призводить до втрати діуретичних властивостей ( рис. 1).

Серед амонієвих солей 1,7-дизаміщених 3-метилксантиніл-8-тіооцтової кислоти (спол. 18-29) більшість речовин збільшують діурез в межах від 17% до 103,1%. Виражену діуретичну активність виявили гексаметиленамінова (спол. 23) і моноетаноламінова (спол. 22) солі 7-ацетилметил-3-метилксан-тиніл-8-тіооцтової кислоти, які в дозі 28,1 та 50 мг/кг збільшують водний діурез на 103,1 і 92,5% (p<0,01), відповідно.

Рис. 1. Діуретична активність похідних 3-метилксантину

Більшість амонієвих солей 1,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксанти-ніл-8-оцтової кислоти (спол. 30-41) збільшують діурез в інтервалі від 43,8% до 95,9%. Виражену діуретичну активність виявила сполука 39 - морфолінова сіль 1,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти, яка в дозі 40,5 мг/кг збільшує водний діурез на 95,9% (p < 0,05).

Найбільшу діуретичну активність серед амонієвих солей 1,7-ди- і 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти проявила сполука 42, яка в дозі 36 мг/кг збільшила виділення сечі на 128,2% (p < 0,01), та перевищила дію препарату порівняння гіпотіазиду в дозі 25 мг/кг на 62,6%.

Амонієві солі 3,7-диметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 47-55) збільшують кількість виділеної сечі в інтервалі від 27,2% до 97,3% (p < 0,05). Виражену діуретичну активність мають N,N-дигідроксіетил-амінова (спол. 51) і диетиламінова солі (спол. 52), 3,7-диметилімідазо[1,2-f]-ксантиніл-8-пропіонової кислоти, які у дозі 26 і 50 мг/кг збільшують водний діурез на 97,3 і 90,5% (p < 0,01), відповідно.

Похідні 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (спол. 56-60) збільшують водний діурез від 35,7 до 80,6% (p < 0,05). Виражений сечогінний ефект виявила піперидинова сіль 1,3,7-триметиліміда-зо[1,2-f]ксантиніл-8 пропіонової кислоти (спол. 57), яка у дозі 26,5 мг/кг збіль-шувала екскрецію сечі на 80,6% (p < 0,01).

Таким чином, на підставі проведеного фармакологічного скринінгу для подальшого дослідження потенційних фармакологічних властивостей похідних 3-метилксантину виявлена сполука 42 - піперидинова сіль 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти (умовна назва пімідоксан), яка перевищувала за діуретичною дією препарат порівняння гіпотіазид у 2 рази. Структурна формула пімідоксану:

ЛД₅₀

пімідоксану при внутрішньоочеревинному введені - 3600 мг/кг. (відносно нешкідлива речовина). Встановлено, що пімідоксан в дозах 9, 18, 27, 36, 45 і 54 мг/кг збільшує виділення сечі за 4 години в межах від 46,5% до 145,7% (табл. 1).

Таблиця 1. Дія пімідоксану і гіпотіазиду на водний діурез у щурів (n=7)

Препарати	Доза, мг/кг	Діурез
		2 години	4 години
		(M±m) в мл	% до контролю	(M±m) в мл	% до контролю
Контроль	-	1,38±0,12	100	2,84±0,12	100
Пімідоксан	9,0	1,86±0,11*	134,8	4,16±0,08*	146,5
Пімідоксан	18,0	2,59±0,14**	187,7	5,49±0,13**	193,3
Пімідоксан	27,0	2,96±0,17**	214,5	6,26±0,28**	220,4
Пімідоксан	36,0	3,25±0,21**	235,5	6,98±0,37**	245,7
Пімідоксан	45,0	3,05±0,21**	221,0	6,46±0,37**	227,5
Пімідоксан	54,0	2,44±0,26**	176,8	5,28±0,31**	185,9
Гіпотіазид	25,0	2,23±0,17*	161,6	4,87±0,16**	171,5
Примітки: * і **- достовірність результатів при р<0,05 і р<0,01 відповідно, в порівнянні з контролем.

На підставі проведених досліджень розрахована ЕД₅₀ для пімідоксану, яка дорівнює 39 мг/кг. Пімідоксан в дозі 39 мг/кг суттєво не впливає на процеси спраги у щурів, а спонтанний діурез збільшував на 152,2% (рис. 2) у порівнянні з контролем. Під впливом пімідоксану збільшувалась екскреція креатиніну на 18,5%, що засвідчує про покращення фільтраційної функції нирок (Глезер Г.А., 1993). Пімідоксан збільшував виведення натрію на 42,3% (p < 0,05) і калію на 5,1% в порівнянні з контролем.

Під впливом гіпотіазиду, питна активність у щурів збільшилась на 9,3%, спонтанний діурез підвищився на 70%, а екскреція креатиніну збільшилась на 7,4% у порівнянні з контролем.

Таким чином, пімідоксан збільшує спонтанний діурез за рахунок покращення фільтраційної функції нирок і підвищення екскреції натрію (Глезер Г.А., 1993). За сечогінним ефектом пімідоксан перевищує дію гіпотіазиду на 82,2%, а також має значно меншу калійуретичну активність.



Рис. 2. Вплив пімідоксану і гіпотіазиду на спонтанний діурез у щурів Примітка: р < 0,05 в порівнянні з контролем.

При водному навантажені пімідоксан в дозі 39 мг/кг викликає у щурів збільшення водного діурезу на 155,6%, що на 88,9% більше сечогінного ефекту гіпотіазиду. Натрійуретичний ефект пімідоксану також перевищує дію гіпотіазиду на 14,6%. Позитивним ефектом пімідоксану є те, що він на 18,1% менше виводить із організму щурів іонів калію у порівнянні з гіпотіазидом. При сольовому навантаженні пімідоксан за 4 години збільшував екскрецію сечі на 196,1%, а екскрецію іонів натрію підвищив на 60,6% і майже не впливав на рівень іонів калію.

У тривалому експерименті пімідоксан стимулює екскреторну функцію нирок за рівнем діурезу в межах від 106,0% до 144,4% (р < 0,01), а також підвищує екскрецію ендогенного креатиніну в діапазоні від 7,3% до 24,0%, виявляє салуретичний ефект, збільшує екскрецію з сечею натрію в межах від 19,3% до 32,9% і калію -- в інтервалі від 7,2% до 11,0%. Збільшення екскреції креатиніну при курсовому застосуванні пімідоксану виявилося в усіх серіях дослідів, що свідчить про покращення фільтраційної функції нирок.

Під дією пімідоксану виявлено збільшення швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) в межах від 94,0% до 106,9% (р<0,05), що свідчить про покращення фільтраційної діяльності нирок.

Зменшення реабсорбції води з 94,3±0,17% у вихідному стані до 93,27±0,20% на 14 добу при курсовому застосуванні пімідоксану свідчить про канальний механізм змін об'єму сечовиділення. Крім того, спостерігали збільшення фільтраційного заряду іонів натрію в межах від 30,68±1,49 мкМ/хв у вихідному стані в інтактних щурів до 50,68±3,08 мкМ/хв. (p < 0,01) під впливом пімідоксану у піддослідних щурів. Зменшення реабсорбції іонів натрію в канальцях нефронів виявлено у піддослідних щурів з 93,65±0,16% (p < 0,05) у вихідному стані до 90,85±0,35% (p < 0,05). Після припинення тривалого введення пімідоксану спостерігали зниження діурезу і екскреції електролітів, а через 2 доби діурез, екскреція креатиніну, іонів натрію і калію нормалізувались до вихідних величин.

Таким чином, пімідоксан у тривалому експерименті покращує фільтраційну функцію нирок, виявляє виражений діуретичний і натрійуретичний ефекти, зменшує реабсорбцію води, підвищує фільтраційний заряд і реабсорбцію іонів натрію в канальцях нирок.

Рис. 3. Вплив пімідоксану на екскрецію креатиніну у тривалому досліді. Примітка: * - достовірність результатів при р < 0,05 щодо контролю.

Пімідоксан при тривалому введені протягом 14 днів майже не впливає на об'єм внутрішньосудинної рідини, дещо зменшує концентрацію іонів натрію у плазмі крові (на 6,4%) і не впливає на рівень іонів калію. Під впливом гіпотіазиду спостерігали зменшення об'єму внутрішньосудинної рідини лише на 4,3% і зниження рівнів іонів натрію і калію у плазмі крові на 4,0%.

Для вивчення можливого механізму діуретичної дії пімідоксану досліджували вплив його на вміст простагландинів в плазмі крові у щурів з водним і сольовим навантаженням. Показано, що вміст ПГЕ₂ в плазмі крові інтактних щурів склав 5,24±0,09 нмоль/л, у щурів з сольовим навантаженням кількість простагландинів ПГЕ₂ збільшилась на 12,6%, а з водним навантаженням - на 5,2% (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив пімідоксану на вміст простагландинів Е₂ (ПГЕ₂) у плазмі крові (n=7)

Препарати	Доза, мг/кг	Вміст ПГЕ2 в плазмі, нмоль/л
		Інтактні	Сольове навантаження	Водне навантаження
Контроль	-	5,24±0,09	5,9±0,12	5,51±0,13
%	-	100	100	100
Пімідоксан	39,0	6,08±0,11*	7,59±0,08*	6,56±0,09*
% до контролю	-	116,0	127,5	123,5
Гіпотіазид	25,0	5,83±0,11*	6,84±0,08*	6,02±0,09*
% до контролю	-	111,3	115,9	113,4
Примітка: * - достовірність результатів при р<0,05 в порівнянні з контролем.

Під дією пімідоксану в інтактних щурів кількість простагландинів у плазмі збільшилась на 16%, у щурів, які отримували сольове навантаження, їх вміст підвищився на 27,5%(p < 0,05), а у щурів з водним навантаженням -- на 23,5%. Під впливом гіпотіазиду в інтактних щурів вміст простагландинів у плазмі крові збільшився на 11,3%, у щурів, які отримували сольове навантаження, вміст простагландинів підвищився на 15,9%, а у щурів з водним навантаженням -- на 13,4%. Таким чином, пімідоксан збільшує в плазмі крові вміст ПГЕ₂, що стимулює підвищення функції нирок (Наточин Ю.В.,1982).

Дослідження впливу пімідоксану і гіпотіазиду на процеси активності кініногенезу з водним та сольовим навантаженням показало, що під впливом пімідоксану при водному навантаженні кількість калікреїногену збільшилась на 16,9%, а калікреїну -- 10,3% в порівнянні з інтактною групою. При сольовому навантаженні під впливом пімідоксану кількість калікреїногену збільшилась на 26,5% і калікреїну на 16,8% в порівняні з інтактною групою.

Таким чином, вивчення деяких механізмів діуретичної дії пімідоксану показало, що він володіє вираженим натрійуретичним і діуретичним ефектом, який вочевидь реалізується за рахунок зменшення реабсорбції іонів натрію у канальцях нирок, покращання фільтраційної функції в судинах клубочків нирок, активації калікреїн-кінінової системи і синтезу ПГЕ₂.

Встановлено що пімідоксан при внутрішньошлунковому введені в дозах 39, 100 і 200 мг/кг інтактним щурам (одноразово, протягом 15 діб) і щурам, що голодували 24 години (одноразово) не чинив у них пошкодження слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки.

При застосуванні пімідоксану на тлі модельної патології (етанолова виразка) доведена помірна противиразкова дія його у дозі 39 мг/кг.

Отже, отримані результати свідчать про перспективність подальших поглиблених досліджень похідних 3-метилксантину для створення на їх основі нових вітчизняних ефективних та безпечних ліків.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено фармакологічне вивчення вперше синтезованих похідних 3-метилксантину та експериментально обґрунтовано доцільність використання піперидинової солі 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти - структурного аналога 3-метилксантину як діуретичного засобу.

1. Здійснено комп'ютерний прогноз (PASS і ОРАКУЛ) вперше синтезованих похідних 3-метилксантину. За його результатом встановлено, що переважна більшість сполук повинна виявляти: депримуючу, психостимулювальну, протизапальну, анальгетичну, антигіпоксичну та діуретичну активність.

2. Гостра токсичність (ЛД₅₀) 60-ти нових похідних 3-метилксантину при внутрішньоочеревинному введенні білим мишам коливалась від 67,5 до > 5000 мг/кг, що дозволяє віднести їх до помірно токсичних, малотоксичних, практично нетоксичних та відносно нешкідливих речовин.

3. Встановлена залежність «структура-активність» у ряду 7,8-ди- і 1,7,8-тризаміщених 3-метилксантину, яка зумовлена природою, положенням замісників та структурою радикалів. Заміщення бензоїлметилтіольного радикалу у 8-му положенні молекули 1-п-метилбензил-7-метил-8-бензоїлмети-лтіо-3-метилксантину на метиловий ефір тіооцтової кислоти, N,Nґ-метилпіперазиновий, п-метилбензилтіольний замісники призводить до зменшення тривалості синергічної дії цих речовин з барбітуратами. Виражений антагонізм до дії барбітуратів виявила сполука 15, яка зменшувала тривалість тіопентал-натрієвого сну на 60,3%, знижувала у щурів поріг агресивності та больовий поріг на 52,5% і 48,1%, відповідно, і не поступалась кофеїн-бензоат натрію.

4. Сполука 10 - 1-п-метилбензил-7-метил-8-бензоїлметилтіо-3-метил-ксантин виявила найбільш виражену депримуючу дію, сінергізм до дії барбітуратів, збільшувала тривалість тіопентал-натрієвого сну на 37,6% підвищувала поріг чутливості емоційних реакцій на 37,3%, викликала підвищення чутливості больового порогу на 53,7% при електричній стимуляції, але декілька поступалась аміназину.

5. Антигіпоксичну активність виявила піперидинова сіль 3,7-діметил-імідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (сполука 57), яка збільшувала тривалість життя в умовах гострої нормобаричної гіпоксії на 46% і в цьому відношенні поступалась мексидолу.

6. Анальгетичну активність виявила N-бензил-N-гідроксіетиламінова сіль 3,7-діметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-пропіонової кислоти (сполука 50), яка зменшувала чутливість вісцеральних ноціцепторів і кількість оцтових корчів на 47,9% і не поступалась диклофенаку натрію. Заміна у 8-у положенні молекули 3-метилксантину п-хлорбензилметилтіольного радикалу на амід тіооцтової кислоти, бензоілметилтіольний, п-хлорбензилтіольний, ацетилметилтіольний, п-метилбензилтіольний, фторбензилтіольний, метиловий ефір тіооцтової кислоти замісники, призводить до зменшення анальгетичної активності досліджуваних речовин.

7. Сполука 44 - морфолінова сіль 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксан-тиніл-8-оцтової кислоти проявила протизапальну активність - 45,6% на рівні диклофенак натрію. Зміна структури шляхом заміни амонієвої морфолінової солі у молекулі заміщених імідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти на етиламінову, метиламінову, 4'-метилпіперидинову, етилендіамінову, N,N-дигідроксіетиламінову і діетаноламінову солі призводить до зменшення антиексудативної активності.

8. Найбільш активною за діуретичним ефектом була сполука 42 яка у дозі 39 мг/кг перевищувала дію гіпотіазиду в 2 рази. Встановлено, що пімідоксан проявляє виражений сечогінний і натрійуретичний ефект в умовах спонтанного діурезу, водного та сольового навантаження за рахунок покращення фільтраційної функції в клубочках нирок. Перевагою пімідоксану перед гіпотіазидом є значно менша його калійуретична активність.

9. Пімідоксан при тривалому застосуванні виявляє виражений діуретичний ефект за рахунок покращення фільтраційної функції нирок і зменшення реабсорбції натрію в канальцях нирок. Пімідоксан зменшує об'єм внутрішньосудинної рідини і натрію у плазмі крові.

10. Встановлено, що пімідоксан підвищує активність калекреїн-кінінової системи та збільшує вміст ПГЕ₂ у плазмі крові.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Исследование острой токсичности и диуретической активности аммонийных солей 1,7-дизамещенных 3-метилксантинил-8-тиоуксусной кислоты / В.И. Корниенко, Б.А. Самура, В.Е. Литаров, В.А. Николаев, Н.И. Романенко, Л.В. Евсеева, Д.Г. Иванченко // Запорожский медицинский журнал. - 2008. - № 5. - С. 128-130. (Дисертантом самостійно здійснено дослідження, статистичну обробку отриманих даних, підготовлена стаття).

2. Дослідження гострої токсичності і діуретичної активності амонійних солей 1,7-ди- та 1,3,7-триметилімідазо[1,2-f]ксантиніл-8-оцтової кислоти / В.І. Корнієнко, Б.А. Самура, М.І. Романенко, М.В. Глущенко // Вісник фармації. - 2009. - № 1. - С. 67-70. (Дисертантом проведені експериментальні дослідження, статистична обробка отриманих даних, їх аналіз, підготовлена стаття).

3. Исследование острой токсичности и диуретической активности аммонийных солей ?-(3,7-ди- и 1,3,7-триметилимидазо[1,2-f]-ксантинил-8)-пропионовой кислоты / В.И. Корниенко, Б.А. Самура, Н.И. Романенко, М.В. Глущенко // Запорожский медицинский журнал. - 2009. - № 1. - С. 89-91. (Дисертантом проведені експериментальні дослідження, статистична обробка отриманих даних, їх аналіз, підготовлена стаття).

4. Исследование анальгетической и антиэкссудативной активности аммонийных солей замещенных имидазо(1,2-f)ксантинил-8-пропионовой кислоты / В.И. Корниенко, Б.А. Самура, Н.И. Романенко, М.В. Глущенко // Проблеми сучасної екології та медичної генетики і клінічної імунології. Збірник наукових праць. - 2009. - Вип. 3 (90). - С. 180-188. (Дисертантом проведені експериментальні дослідження, статистична обробка отриманих даних, їх аналіз, підготовлена стаття).

5. Корнієнко В.І. Дослідження анальгетичної і протизапальної активності амонійних солей 1,7-дизаміщених ксантиніл-8-тіооцтової кислоти / В.І. Корнієнко, Б.А. Самура // Медична хімія. - 2009. - Т. 11, № 1. - С. 112-115. (Дисертантом самостійно виконаний експеримент, статистична обробка отриманих даних, оформлення статті).

6. Корниенко В.И. Исследование антиноцицептивной и антифлогистической активности аммонийных солей замещенных имидазо[1,2-f]ксанти-нил-8-уксусной кислоты / В.И. Корниенко, Б.А. Самура, В.Е. Литаров // Фармаком. - 2009. - № 2. - С. 121-124. (Дисертантом самостійно здійснено дослідження, статистичну обробку отриманих даних, оформлення статті).

7. Корнієнко В.І. Дослідження гострої токсичності та діуретичної активності 7,8-ди- та 1,7,8-тризаміщених 3-метилксантину / В.І. Корнієнко, Б.А. Самура / Український біофармацевтичний журнал. - 2009. - № 2. - С. 7-11. (Дисертантом самостійно проведені експерименти, статистична обробка отриманих даних, їх аналіз, підготовлена стаття).

8. Корниенко В.И. Изучение анальгетической и противовоспалительной активности в ряду 7,8-ди- и 1,7,8-тризамещенных 3-метилксантина / В.И. Корниенко, Б.А. Самура, И.В.Киреев // Український журнал клінічної та лабораторної медицини. - 2009. - Том 4, № 2. - С. 135-139.

9. Корниенко В.И. Противовоспалительная активность дизамещенных гидразиноксантинов / В.И. Корниенко // Лекарства - человеку. Современные проблемы создания, исследования и апробации лекарственных средств. Материалы ХХV Юбилейной научно-практической конференции с международным участием (19 марта 2008 г.). - Харьков: Изд-во НФаУ, 2008. - С. 94.

10. Компьютерное прогнозирование фармакологической активности 7-замещенных 8-пиперазиноксантинов / В.И. Корниенко, Б.А. Самура, В.Е.Лита-ров, В.Е. Кашута, Н.И. Романенко, Д.Г. Иванченко, Л.В. Евсеева // Сьогодення та майбутнє фармації.-Всеукраїнський конгрес, 16-19 квітня 2008 року. Харків, 2008. - С. 401. (Дисертантом у співавторстві здійснено дослідження і самостійно оформлені тези).

11. Корниенко В.И. Исследование антиэкссудативной активности замещенных 3-метилксантинов / В.И. Корниенко // Ліки-людині. Сучасні проблеми створення, дослідження та апробації лікарських засобів. Матеріали XXVI науково-практичної конференції з міжнародною участю. - Харків, 2009. - С. 51-52.

12. Євсєєва Л.В. Синтез і вивчення діуретичної активності серед похідних 8-гідразино-3-метил-7-n-фторобензилксантинів / Л.В. Євсєєва, К.О. Мартиненко, В.І. Корнієнко // Молодь - медицині майбутнього. Тези доповідей. - Одеса, 2009. - С. 88. (Дисертантом самостійно здійснені фармакологічне дослідження, статистична обробка отриманих даних, підготовлені тези).

13. Корниенко В.И. Исследование антиэкссудативной активности замещенных 3-метилксантинов / В.И. Корниенко // Ліки-людині. Сучасні проблеми створення, дослідження та апробації лікарських засобів. Матеріали XXVII науково-практичної конференції з міжнародною участю. - Харків, 2010. - С. 69.

Размещено на Allbest.ru