Теоретичне й експериментальне моделювання лікувальної дії нативних і кріоконсервованих продуктів фетоплацентарного комплексу при автоімунному тиреоїдиті

У розділі 1 "Автоімунний тереоїдит як захисно-пристосувальна реакція імунної системи організма на автоантигени" (огляд літератури) представлені сучасні дані щодо функціонування антигензалежної ланки імунітету, будови та функціонування щитоподібної залози у нормі та при АІТ, а також щодо діагностики та лікування цього захворювання.

Матеріали та методи дослідження.

Теоретичне моделювання АІТ проведено за допомогою методу, розробленого академіком Г.І. Марчуком для описання реакції імунної системи організму на вірусну інфекцію з використанням загальних положень якісної теорії диференційних рівнянь і звичайних диференційних рівнянь із аргументом, що запізнюється.

Експерименти виконані на мишах-самках лінії С57Вl/6J 5-місячного віку масою 20±3 г. Тварин отримували з розплідника РАМН "Столбовая" з наступним утриманням в стандартних умовах віварію ІПКіК НАН України.

Для імунізації тварин з тканини щитоподібних залоз (ЩЗ) готували тиреоїдний антиген шляхом м'якої механічної деструкції органу в скляному гомогенізаторі Поттера з додаванням фізіологічного розчину із розрахунку 1 мл/100 мг з подальшою фільтрацією крізь капроновий фільтр і центрифугуванням впродовж 5 хв. при 1000 об/хв. (Witebsky E., Rose N.R., Terplan K., Rain J.R., 1957). В отриманій надосадковій рідині визначали вміст загального білка за допомогою біуретової реакції (Меньшиков В.В., 1987).

Експериментальний АІТ індукували уведенням тиреоїдного антигену (1-1,5 мг/мл за загальним білком) з повним адьювантом Фрейнда у співвідношенні 1:1 у дозі 0,1 мл/мишу підшкірно біля основи хвоста двічі з інтервалом 14 діб (Witebsky E., Rose N.R., Terplan K., Rain J.R., 1957).

Інтенсивність утворення автоантитіл (ААТ) до тканини щитоподібної залози у сироватці крові мишей визначали за реакцією пасивної гемаглютинації (РПГА) з сенсибілізованими баранячими еритроцитами (Николаев А.И., Артемова Е.П., 1968)

Визначення вільного тироксину (вТ4) та вільного трийодтиронину (вТ3) у сироватці крові тварин визначали імуноферментним методом з використанням наборів Тироїд-ІФА-вільний Т4 ("Алкор Био", Росія) та ІмуноФА-ВТ3 ("НВО Иммунотех", Росія).

Для оцінки стану клітинної ланки імунітету (КЛІ) у селезінці мишей дослідних та контрольних груп визначали вміст клітин, що експресують фенотипічні маркери СD3 (Т-загальні лімфоцити), CD4 (Т-хелпери), CD8 (Т-супресори/цитотоксичні), CD19 (В-лімфоцити). Для цих цілей застосовували метод проточної цитофлюорометрії (FACS Calibur, BD, США) з використанням моноклональних антитіл фірм Biolegend (США) та BD (США).

Оцінку КЛІ, вміст ААТ і гормонів ЩЗ проводили на 14, 21, 28, 35, 42 та 49-у добу після повторної імунізації тварин.

КФП отримували у мишей лінії СВА/Н на 14-у добу гестації. Виділені у стерильних умовах ембріони тричі промивали у чашці Петрі фізіологічним розчином з канаміцином (100 од/мл). Виділену ФП дезінтегрували у гомогенізаторі Поттера з додаванням середовища 199 (Sigma, St. Louris, MO), що містило 3% ембріональної телячої сироватки (ЕТС) і 2% цитрату натрію, з наступним ресуспендуванням шприцом крізь голки з діаметром, що зменшується, та пропускали крізь багатошаровий капроновий фільтр.

Кріоконсервуючий розчин готували на основі середовища 199. Він містив 20% диметилсульфоксиду (ДМСО) (об'єм /об'єм)), 10% ЕТС та 2% цитрату натрію.

КФП кріоконсервували в пластикових ампулах Nunc (Німеччина) в обємі 1,8 мл з концентрацієюй 1х106/мл на заморожувачі УОП-6 виробництва СКТБ і ДВ ІПКіК НАНУ за двохетапною програмою зі швидкістю охолодження 10С/хв. до -250С на І етапі і наступним зануренням у рідкий азот (-1960С) згідно з раніше описаним методом (Гольцев А.М., Луценко О.Д., Останкова Л.В. та ін., 1995). Відтаювання зразків здійснювали у водяній ванні при температурі 40-410С впродовж 45-50с за постійного шутелювання ампул. Клітини відмивали від ДМСО повільним одноразовим додаванням рівного об'єму робочого середовища з наступним центрифугуванням (400g, 10 хв.). Кількісний облік вмісту клітин в суспензії до і після кріоконсервування здійснювали в камері Горяєва (Меньшиков В.В., 1987). Збереженість КФП визначали методом суправітального забарвлення трипановим синім [(Меньшиков В.В., 1987) та бромистим этидієм (Sigma, США) (Россоха И.В., Гольцев А.Н., Останкова Л.В. та ін., 2002)].

КФП, збереженість яких при оцінці експрес-методами становила не менше ніж 80%, уводили мишам-реціпієнтам C57Bl/6J у дозі 5х106/мишу одноразово внутрішньовенно через 7 діб після закінчення індукції АІТ. Як контроль використовували клітини дорослої печінки (КДП) тієї ж лінії мишей, що і КФП, уведені в тій самій дозі.

Тварини були розділені на такі групи:

1 група - інтактні тварини (контроль 1) (n=10);

2 група - тварини після індукції АІТ без лікування (n=20);

3 група - тварини після індукції АІТ та уведення нативних КФП (нКФП) (n=20);

4 група - тварини після індукції АІТ та уведення кріоконсервованих КФП (кКФП) (n=20);

5 група - тварини після індукції АІТ та уведення клітин печінки дорослих тварин (КДП) (контроль 2) (n=20).

Загальна кількість тварин в трьох експериментах склала 270.

Проведені роботи не суперечать "Загальним принципам експериментів на тваринах", схваленим Національним конгресом по біоетиці (Київ,2001) та узгоджуються з положеннями "Європейської конвенціїї про захист хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей" (Страсбург,1985).

Отримані експериментальні дані статистично оброблені в електронних таблицях "Microsoft Excel 2000".

Результати власних досліджень і їх обговорення

В основу створених в роботі теоретичної та експериментальної моделі автоімунного тиреоїдиту покладено такі уявлення про етіологію та патогенез цього захворювання. Тиреоглобулін синтезується в тиреоцитах і потім шляхом екзоцитозу виділяється з їхнього апікального кінця в порожнину фолікула. Тиреоглобулін являє собою форму зберігання гормонів щитоподібної залози у внутрішньофолікулярному колоїді. За необхідності на апікальній поверхні тиреоцитів шляхом ендоцитозу здійснюється захоплення крапель колоїду, що містить тиреоглобулін, потім всередині тиреоцитів тиреоглобулін гідролізується до тиреоїдних гормонів Т3 і Т4, продукування яких є основною функцією щитоподібної залози. Після цього гормони виділяються з фолікула в кровотік. Таким чином, за нормального функціонування щитоподібної залози молекули тиреоглобуліну є ізольованими від імунної системи організму. Руйнування частини фолікулів щитоподібної залози, наприклад, внаслідок механічної травми, інфекції, хімічної інтоксикації, призводить до виходу деякої кількості молекул тиреоглобуліну з фолікулів щитоподібної залози в систему циркуляції, де вони сприймаються імунною системою як автоантигени та викликають відповідну імунну реакцію, спрямовану на їхнє знищення. Адсорбуючись на зовнішній поверхні епітеліального шару функціонально повноцінних фолікулів, молекули тиреоглобуліну примушують імунну систему сприймати ці фолікули як корпускулярні антигени, які необхідно зруйнувати й видалити з організму. У результаті відбувається руйнація додаткової кількості фолікулів та вихід нових порцій автоантигену в міжфолікулярне середовище. Таким чином, процес ушкодження щитоподібної залози стає самопідтримувальним. Описаний процес, кінець кінцем, веде до значної руйнації паренхіми щитоподібної залози та, як наслідок, до зниження або повного припинення її гормоноутворювальної функції.

Загальний підхід до теоретичного моделювання імунної відповіді на вторгнення в організм чужорідних агентів розвинуто в роботах академіка Г.І. Марчука (1980). Він полягає в складанні рівнянь балансу всіх клітинних та гуморальних компонентів, що беруть участь в імунній відповіді, з урахуванням сучасних уявлень про функціонування імунної системи. За таким підходом, наприклад, рівняння балансу для кількості функціонально повноцінних фолікулів у щитоподібній залозі є

(1)

автоімунний тиреоїдит нативний кріоконсервований

де - час, - середній час ділення одного материнського фолікула на два дочірніх фолікула, - середній час життя окремого фолікула за відсутності обмежень на доступ до необхідних для його функціонування ресурсів, -кількість функціонально повноцінних фолікулів у щитоподібній залозі, на зовнішній поверхні яких адсорбовано молекули тиреоглобуліну, та - кількість макрофагів й антитіл, що беруть участь в руйнації корпускулярних автоантигенів. Наявність складника у круглих дужках у рівнянні (1) пояснюється зростанням конкуренції співіснуючих у щитоподібній залозі фолікулів за обмежені ресурси, що надходять ззовні, у результаті чого тривалість життя фолікулів в органі зменшується зі зростанням їхньої кількості.

Оскільки фолікули, на зовнішній стінці яких адсорбовано тиреоглобулін, сприймаються імунною системою як корпускулярні антигени, вони руйнуються макрофагами як самостійно, так і за сприяння антитіл. Тому в рівняння (1) додано складники та , що відповідно описують темп руйнації корпускулярних автоантигенів самими макрофагами та макрофагами за кооперативної участі антитіл. та - постійні коефіцієнти, що характеризують імовірність руйнації корпускулярного автоантигену макрофагами за сприяння антитіла і без нього.

Головними особливостями поданої в роботі системи рівнянь, що описують динаміку імунної відповіді при АІТ, є їхня нелінійність та наявність відтермінованих часових аргументів, що є наслідком високої кооперативності та інерційності імунної системи. Оскільки імунна відповідь описується нелінійними рівняннями з відтермінованими аргументами, можна, не проводячи ніяких фактичних обчислень, зробити такі важливі висновки. У загальному випадку в залежності від значень коефіцієнтів, що фігурують у побудованій нами моделі АІТ, які характеризують імунний статус організму, порушення гематотиреоїдного бар'єру призводить до реалізації одного з декількох усталених стаціонарних, тобто тих, що не залежать від часу, станів. Перехід із одного стаціонарного стану в інший усталений стаціонарний стан здійснюється шляхом осциляцій, що згасають з часом.

Один із вказаних вище стаціонарних станів (на рис. 1) відповідає нормі. В цьому стані кількості фолікулів щитоподібної залози, що повноцінно функціонують, лімфоцитів і макрофагів мають значення, що характерні для здорового організму. Водночас кількість молекул тиреоглобуліну, антитиреоглобулінових антитіл і плазматичних клітин, що виробляють антитіла до тиреоїдних автоантигенів, у системі циркуляції обертається на нуль.

Як показує аналіз створеної у роботі теоретичної моделі АІТ, за визначених умов наслідком високої кооперативності процесів, які відбуваються при надходженні автоантигенів щитоподібної залози в систему циркуляції, є існування додаткового, відмінного від норми стаціонарного стану системи (точка А на рис. 1), при якому кількість фолікулів, які синтезують тиреоїдні гормони, знижена, а кількість Т-хелперів та антитиреоїдних антитіл, а також кількість тиреоїдних автоантигенів в системі циркуляції значно підвищена порівняно з нормою. Саме цей стаціонарний стан в рамках створеної моделі ототожнюється зі станом організму, що відповідає хронічній формі АІТ.

З представленого на рис. 1 графіка видно, що вихід в систему циркуляції молекул тиреоглобуліну, який виникає внаслідок одномоментного руйнування до 5% фолікулів щитоподібної залози, не представляє загрози для її нормального функціонування, оскільки в цьому випадку , тобто з часом кількість фолікулів збільшується до нормального значення . Проте, якщо кількість одночасно зруйнованих фолікулів щитоподібної залози перевищує 5% від їх нормальної кількості, то з часом щитоподібна залоза, очевидно, переходить в стаціонарний стан, який відповідає точці А на рис.1 і ототожнюється з хронічною стадією АІТ.

Створена в роботі теоретична модель АІТ передбачає, що перехід зі стаціонарного стану, який відповідає хронічній формі цього захворювання, в стаціонарний стан, якій відповідає нормі, може бути здійсненим в результаті підвищення швидкості проліферації фолікулів щитоподібної залози та Т-супресорів, а також внаслідок зменшення швидкості руйнації корпускулярних автоантигенів макрофагами.

Для того щоб вилікувати АІТ, треба зрушити стаціонарний стан, що відповідає цьому захворюванню, в зону , тобто наблизити кількість фолікулів у щитоподібній залозі до норми. Для цього необхідно зменшити інтенсивність процесингу, експресії та презентації автоантигенів макрофагами або (та) прискорити проліферацію фолікулів щитоподібної залози та Т-супресорів.

Очевидно, обох цих ефектів можна досягти, увівши в організм один із ПФПК. З одного боку, ці субстанції містять фактори росту та інші біологічно активні речовини, які прискорюють проліферацію, зокрема імунокомпетентних клітин із супресорною активністю та фолікулів щитоподібної залози. З іншого боку, вони представляють собою широкий спектр антигенів. Оскільки ці антигени є непатогенними й не розмножуються, вони звичайно з часом виводяться з організму, не завдаючи йому шкоди, але протягом часу їх перебування в організмі чинять відволікаючий вплив на його імунну систему. При відповідній дозі препарату антигени, що містяться в ньому, конкуруючи з молекулами тиреоглобуліну, блокують рецептори макрофагів, завдяки чому, як і внаслідок прискорення проліферації, стаціонарний стан системи зрушується в бік норми.

На підставі аналізу розробленої моделі можна зробити такі висновки. Величина зменшення імунореактивності відносно автоантигенів залежить від дози та складу введеного продукту фетального комплексу. Існування та підбір оптимального значення дози для кожного ПФПК визначається тим, що занадто маленька доза не забезпечує достатнє для вилікування від АІТ блокування макрофагів, а дуже велика - занадто напружує імунну систему і тим самим підвищує ризик побічного інфекційного зараження в процесі лікування. При слабкій здатності паренхіми щитоподібної залози до регенерації уведення ПФПК в організм доцільно проводити декілька разів через певні проміжки часу, надаючи можливість відновитися нормальній кількості фолікулів у щитоподібній залозі за більш тривалий час. З точки зору викладеної моделі, непринциповим є, чи вводять їх внутрішньовенно, чи підшкірно, проте для кожного випадку дозу, періодичність уведення та тривалість всієї процедури в цілому необхідно підбирати окремо. Хоча при хронічній формі АІТ, як правило, рівень антитіл до тиреоглобуліну є порівняно невеликим, можна посприяти вилікуванню АІТ, видаляючи ці антитіла з організму перед уведенням продуктів фетального комплексу методом вибіркового діалізу, що підвищує імовірність виліковування АІТ, зрушуючи стан щитоподібної залози ще ближче до норми. З точки зору наведеної в роботі теоретичної моделі АІТ, хірургічне видалення частини щитоподібної залози сприяє виліковуванню, якщо видаляють локалізований у ній осередок ушкодження. У випадку, коли ушкодження паренхіми щитоподібної залози має дифузний характер, хірургічна операція, усуваючи побічні несприятливі ефекти утворення зобу, не усуває причину захворювання. Оскільки кріохірургічне втручання є менш травматичним, ніж звичайне - до системи циркуляції залучається менша кількість молекул тиреоглобуліну - воно є більш безпечним для пацієнта.

Експериментальне моделювання АІТ у мишей у нашій роботі здійснено шляхом підшкірного уведення тваринам тиреоїдного антигену, виготовленого з гомологічної тканини щитоподібної залози.

В інтактних тварин автоантитіл в сироватці крові не виявлено. Імунізація мишей тиреоїдним антигеном супроводжувалась появою у сироватці крові всіх тварин ААТ, які на 14-у добу після останньої імунізації визначались в максимальному титрі (ідентифікація у сироватці крові у розведенні 1:512) (табл. 1).

Таблиця 1

Титри антитиреоїдних антитіл у сироватці крові тварин з АІТ до та після застосування КФП

Примітка: з імовірністю 0.95 показник статистично вірогідно відрізняється у відповідний термін: (*) від його значення при експериментальному АІТ; (**) між тваринами, яким введені нКФП або кКФП.

На цьому тлі суттєво змінювалась гормонопродукуюча активність залози (табл. 2). Оцінка вмісту тироксину (Т4) і трийодтиронину (Т3) в периферичній крові тварин після індукції АІТ показала, що зміна концентрації цих гормонів відбувається хвилеподібно, тобто за динамікою, характерною для систем з відтермінованим аргументом. Так, концентрація Т4 на 14-у добу була вірогідно нижче норми, проте уже на 21-у добу перевищувала її у два рази, потім на 28-у добу знижувалась майже до рівня норми та знову вірогідно підвищувалась на 35-у добу. Концентрація Т3 (за винятком 35 доби) була нижче за норму, вірогідно відрізняючись від неї на 21, 42 та 49-у добу дослідження. Ці дані підтверджують порушення гормонопродукуючої активності ЩЗ, що є характерним для АІТ.

Експериментальна оцінка стану клітинної ланки імунітету мишей з АІТ (табл. 3) виявила особливості зміни стану імунної системи, які не зовсім пояснюються створеною теоретичною моделлю АІТ, але мають враховуватися при вирішенні проблеми коректної ідентифікації патогенетично значимих ознак розвитку даної патології.

Це стосується, наприклад, суттєвої зміни вмісту СD19+ клітин (В-лімфоцитів) у селезінці мишей з АІТ: концентрація В-лімфоцитів (СD19+) вірогідно перевищувала норму на 21, 28 та 49-ту добу дослідження. Після застосування ПФПК підвищені у порівнянні із нормою рівні вмісту цих клітин спостерігалися тільки на 14 й 21-у добу і тільки в групі тварин, яким введено нКФП.

Характер зміни вмісту загальних Т-лімфоцитів (СD3+) мав тенденцію до зниження уже з 14-ї доби, а на 21-у добу їх концентрація була у 2 рази нижче норми, що є характерною ознакою маніфестації багатьох видів автоімунних захворювань і підкреслює дисфункціональний стан імунної системи в цих умовах. На цьому тлі після індукції АІТ відбувався перерозподіл субпопуляцій регуляторних Т-хелперів (СD4+) і Т-супресорів/цитотоксичних (СD8+) лімфоцитів. Майже впродовж всього строку спостереження відзначалось більш виражене, ніж у нормі, превалювання вмісту Т-хелперів (СD4+) над Т-супресорами (СD8+). В результаті імунорегуляторний індекс - ІРІ, що відображає співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів (СD4+/CD8+) майже впродовж усього терміну спостереження, суттєво перевищував його рівень в інтактних тварин.

Результати проведених експериментів показують, що після застосування нативних і кріоконсервованих КФП відзначалось пригнічення автоімунної агресії по відношенню до ЩЗ, що проявлялось у суттєвому зниженні продукції ААТ (табл.1) впродовж усього строку спостереження. Навіть на 49-у добу після введення КФП в організм тварин з експериментальним АІТ титр ААТ у тварин дослідних груп був в 4 рази нижчим, ніж у тварин, що не піддавались лікуванню. Встановлено, що супресорна активність нативних КФП була вищою за активність кріоконсервованих КФП, що узгоджуються з даними літератури щодо здатності КФП пригнічувати продукцію ААТ проти автоеритроцитів на моделі експериментальної автоімунної гемаглютинації (Горская А.Ю., Луценко Е.Д., Останков М.В. и др., 2003). Можливо, імуносупресивний ефект КФП реалізується через їх здатність впливати на Т-ланку імунітету реципієнта і, насамперед, на регуляторні субпопуляції Т-лімфоцитів, на користь чого свідчать подані в табл.3 дані про виражену корекцію стану популяцій та субпопуляцій Т-клітин після застосування КФП.

Таблиця 2

Вміст (пМоль/л) вільних Т3 і Т4 у сироватці крові тварин з АІТ з ЕАІТ до та після введення нативних (нКФП) і кріоконсервованих (кКФП) клітин фетальної печінки

Норма (показник у інтактних тварин): Т3 - 3,0±0,2 пМоль/л; Т4 - 48,2±3,4 пМоль/л;

Примітка: з імовірністю 0.95 показник статистично вірогідно відрізняється у відповідний термін: (*) від його значення при експериментальному АІТ; (**) між тваринами, яким введені нКФП або кКФП; (***) від його значення в інтактних тварин.

Таблиця 3

Імунний статус тварин з АІТ до та після застосування КФП

Норма (показник у інтактних тварин): CD3+ - 28,9±3,0%; CD4+ - 18,2±1,5%;CD8+ - 12,6±1,0%;CD19+ -52,6±4,2%; ІРІ - 1,4±0,09

Примітка: з імовірністю 0.95 показник статистично вірогідно відрізняється у відповідний термін: (*) від його значення при експериментальному АІТ; (**) між тваринами, яким введені нКФП або кКФП; (***) від його значення в нормі

Усі використані для лікування автоімунного тиреоїдиту продукти фетальної печінки зрушують рівень тиреоїдних гормонів у сироватці крові піддослідних тварин до значень, наближених до нормальних. За поданими в табл. 2 даними в групах тварин, яким введено КФП, рівень тироксину (Т4) на 14-у добу дослідження підвищувався в 1,5-2 рази у порівнянні як з інтактним контролем, так і з рівнем цього гормону у тварин з експериментальним АІТ. На 21-у і 28-у добу все ще зберігався підвищений рівень гормону у порівнянні з інтактним контролем, проте вже намічалась чітка тенденція лікувального ефекту у порівнянні з групою тварин, що не піддавались лікуванню, максимальне виявлення якого спостерігалось на 49-у добу. У більш ранні строки проявлявся коригуючий ефект КФП по відношенню до трийодтироніну (Т3). На 21-у добу його рівень був навіть трохи вище контрольних показників у інтактних тварин. Подальша за часом хвилеподібна зміна концентрації Т3 характеризувала особливості зміни стану функціонального статусу щитоподібної залози при коригуючій дії кожної з досліджених форм КФП при патології.

В цілому, отримані дані свідчать про те, що обрана експериментальна модель АІТ є адекватною для апробації терапевтичного потенціалу КФП шляхом визначення кількості ААТ до тиреоглобуліну та іншим тиреоїдним автоантигенам та пула Т-клітин і його субпопуляцій, а також шляхом контролю за гормонопродукуючою активністю щитоподібної залози.

Отримані дані доводять здатність КФП виступати в ролі коректора кожної з оцінених ланок загального патогенетичного ланцюга розвитку АІТ. Представлені результати свідчать про те, що лікувальний ефект КФП сфокусований на базовій структурі організму реципієнта - імунній системі. Вони узгоджуються з даними робіт про здатність КФП реалізовувати імуномодулюючий потенціал в різних модельних системах завдяки широкому спектру імунотропних речовин, які містяться в них (Sanchez a., Pagan R., Alvarez A.M. et al, 1998; Гольцев А.Н., Дубрава Т.Г., Луценко Е.Д. и др., 2000).

Таким чином, подані в роботі експериментальні результати загалом підтверджують результати аналізу теоретичної моделі автоімунного тиреоїдиту. Вони свідчать про статистично вірогідний лікувальний ефект клітинної терапії у вигляді КФП при модельованому автоімунному тиреоїдиті. Найкращим є застосування нативних та кріоконсервованих препаратів фетальної печінки. З точки зору практичної медицини кріоконсервовані препарати фетальної печінки мають низку переваг. По-перше, кріоконсервування дозволяє тривало зберігати продукти фетальної печінки у функціонально активному стані. По-друге, кріоконсервовані продукти легко тестувати на стерильність. У протилежному випадку, якщо продукт виявиться нестерильним, тобто буде містити патогенні мікроорганізми, що розмножуються, ситуація, очевидно, стане ще більш несприятливою, ніж до лікування. По-третє, кріоконсервування, створюючи запаси лікарського препарату, дозволяє застосовувати клітинну терапію у будь-який момент, коли це застосування стає необхідним.

Висновки

1. На теперішній час експериментально доведена ефективність деяких продуктів фетоплацентарного комплексу для лікування автоімунних захворювань, але немає досить науково обґрунтованих уявлень щодо механізму їх терапевтичної і лікувальної дії, що спонукає до поглибленого теоретичного аналізу та комплексного експериментального дослідження цього ефекту.

2. Сформульовано оригінальну теоретичну модель автоімунного тиреоїдиту у вигляді рівнянь балансу імунокомпетентних клітин, фолікулів щитоподібної залози, молекул тиреоглобуліну й антитиреоїдних антитіл, у рамках якої хронічна стадія автоімунного тиреоїдиту розглядається як усталений стаціонарний функціональний стан щитоподібної залози зі зниженою порівняно до норми кількістю фолікулів, що синтезують тиреоїдні гормони. Кількість останніх визначається динамічною рівновагою між швидкістю викликаного автоімунізацією зруйнування фолікулів та проліферацією незруйнованої частини щитоподібної залози, яка компенсує це зруйнування.

3. На підставі сформульованої теоретичної моделі АІТ обґрунтовано доцільність застосування продуктів фетоплацентарного комплексу для лікування цього захворювання з урахуванням здатності цих продуктів підвищувати проліферативні процеси в тканинах, що регенерують, та їх імунокоригувальних властивостей.

4. Двократне, з інтервалом 14 діб, підшкірне уведення миші виготовленого з тканини гомологічної щитоподібної залози тиреоїдного антигену (1-1,5 мг/мл за загальним білком) з повним ад`ювантом Фрейда (1:1) у дозі 0,1 мл на мишу приводить до появи у тварин основних ознак АІТ, що свідчить про адекватність застосованої в роботі експериментальної моделі АІТ та можливість використовувати її для доведення ефективності лікувальної дії клітин фетальної печінки при цьому захворюванні.

5. Експериментально досліджена та встановлена хвилеподібна динаміка зміни вмісту тиреоїдних гормонів і Т4 в сироватці крові мишей з експериментальним АІТ, динаміка зміни титру антитиреоїдних антитіл в їх крові та показників імунного статусу піддослідних тварин до і після введення нативних і кріконсервованих КФП.

6. Показано, що внутрішньовенне уведення нативних і кріоконсервованих клітин фетальної печінки мишам з модельованим автоімунним тиреоїдитом у дозі 5х106 клітин на мишу призводить до корекціїї показників, що маніфестують це захворювання:

7. Встановлено, що ефективність кріоконсервованих клітин фетальної печінки при лікуванні АІТ вірогідно не поступається ефективності нативного продукта, хоча кріоконсервування модифікує препарат, надаючи йому нових порівняно з нативним препаратом імуномодулюючих властивостей.

Список публікацій за темою дисертації

1. Гладких Д.П. Теоретическая модель аутоиммунного тиреоидита. 1.Базовая модель клеточного иммунитета/Д.П. Гладких, Е.А Гордиенко // Біофіз.Вісник.-2005, №2, С. 40-46.

2. Гладких Д.П. Теоретическая модель аутоиммунного тиреоидита. Патогенез и двухаутоантигенная модель заболевания / Д.П. Гладких, Е.А. Гордиенко // Біофіз. вісник.-2006, №1, С. 58-61.

3. Гладких Д.П. Модель аутоиммунного тиреоидита. Перспективы оптимизации лечения патологи / Д.П. Гладких, А.Н. Гольцев // Проблемы криобиологии. 2008. - Т. 18, №1. - С. 48-53.

4. Гладких Д.П. Оценка терапевтического потенциала криоконсервированніх клеток фетальной печени (КФП) в модели експериментального аутоиммунного тиреоидита / автор Д.П. Гладких, А.Н. Гольцев // Проблемы криобиологии. 2009 год - Том 19, №3. - Страницы 349-361.

5. Гладких Д.П. Экспериментальные аутоиммунные заболевания щитовидной железы - плацдарм оценки терапевтического эффекта ПФПК/ Д.П. Гладких, А.Н. Гольцев // Світ медицини і біології. - 2010. - №1. - С. 18-25.

6. Гладких Д.П. Теоретический анализ лечебного действия биоэкстрактов при аутоиммунном тиреоидите / Д.П. Гладких, Е.А. Гордиенко // Проблемы криобиологии. - 2008. - Т. 18, №2. - С. 194.

7. Гладких Д.П. Теоретична модель автоімунного тиреоїдиту / Д.П. Гладких, Є.О. Гордієнко // Тези доповідей IV з'їзду українського біофізичного товариства, Донецьк, 2006 - С. 181.

8. Гордієнко Є.О.Теоретична модель автоімунного тиреоїдиту / Гордієнко Є.О., Гладких Д.П. // Тези Міжнар. конф. "Біофізичні механізми функціонування живих систем", Львів. - 2008. - С. 76.

9. Гладких Д.П., Теоретична модель автоімунного тиреоїдиту / Гладких Д.П., Гольцев А.М. // Тези доповідей на наук. конф. "Нове у діагностиці, лікуванні і профілактиці імуно- та алергопатій", Львів. - 2009. - С. 65

Размещено на Allbest.ru