Психосоціальна дезадаптація у хворих на сурдомутизм (механізми формування, клінічні варіанти і психотерапія)

Таким чином, на етапі формування полорольової поведінки якості, притаманні цьому контингенту хворих, призводили до порушення соціальної комунікації, відсутності можливості побудувати гармонійні інтерперсональні відносини, особливо з ровесниками протилежної статі. Це сприяло затримці й інверсії процесу соціалізації, формуванню дисгармонійних рис особистості.

Порушення на двох перших етапах психосексуального розвитку відзначались на перебізі і характері третього етапу - формуванні психосексуальних орієнтацій. 85,00±3,50% хворих згадували, що в цей період вони не спромоглись встановити контакти з чуючими ровесниками; навпаки, здорові люди стали ще більш віддаленими, коло спілкування звузилось. Контакти обмежувались лише членами сім'ї при фактичній ізоляції від ровесників. Це затримувало психосексуальний розвиток в фазі становлення платонічного компоненту лібідо. Нерозвиненість спонукань, психічна інфантильність і вольова слабкість, запобігання ситуації напруги, невміння контактувати з особами протилежної статі, сформувало у цих хворих „запобігаючу” модель поведінки. Становлення нормативних характеристик носило фрагментарний характер, що створювало сприятливе підґрунтя для трансформації полорольової поведінки.

Затримка психосексуального розвитку призводила до того, що в хворих чоловіків дружба з представниками протилежної статі і перша закоханість з'являлись з деяким запізненням (17 - 18 років). Перша закоханість при цьому мала спрямованість на більш зрілих жінок, при тому найчастіше вона затримувалась на платонічному рівні і реалізації еротичних бажань не наступало. Неможливість повноцінної комунікації і особистісна незрілість утворювали непереможну перестрогу. Тому початок статевого життя найчастіше відбувався в стані алкогольного сп'яніння, нерідко з особами маргінального соціального прошарку. В подальшому лібідо цих пацієнтів не відрізнялося ані силою, ані яскравістю уяв. Лібідонозна напруга протягом життя залишалась незначною. У хворих жінок перехід з однієї фази в іншу був дещо м'якішім. У пубертатному віці порушення комунікації призводило до того, що дівчина з сурдомутизмом не мала змоги вибрати собі партнера, тому саме в цей період починалось формування шлюбів між пацієнтками 18 - 20 років і більш зрілими чоловіками з їх кола. Зазвичай це ініціювалось з боку батьків обох сторін. Згідно отриманих даних, лібідо більшісті пацієнток залишилось на платонічній стадії формування.

Таким чином, узагальнюючи отримані дані відносно психосексуального розвитку хворих на сурдомутизм, можна вирізнити деякі особливості, які в подальшому подружньому життю виступають ключовими моментами у формуванні подружньої дезадаптації:

1. Спостерігається тотальна затримка психосексуального розвитку.

2. Усі ретардації є сполученими, у своїй структурі вони мають 3 обов'язкових чинника (порушення психічного розвитку, затримка соматосексуального розвитку, соціогенні деформації особистості).

3. Відбувається порушення стадійності, етапності та фазності розвитку (застрягання на одній із фаз та випадіння інших).

4. Має місце тенденція до максимальної затримки на етапі формування психосексуальної орієнтації, що робить весь процес незавершеним, призводить до незрілості і є основою для розвитку психосексуального інфантилізму.

5. Утворюється постійне коливання пропорції дисоціацій між окремими компонентами лібідо, що призводить до неадекватних форм поведінки і, як наслідок, до „запобігаючої” тактики.

Вивчення інформованості в галузі психогігієни статевого життя виявило, що її рівень був недостатній у 21,00±4,07% чоловіків і 40,00±4,90% жінок, або хибною - відповідно у 79,00±4,07% та у 60,00±4,90%. Пацієнти мали лише зверхню уяву стосовно гігієни статевих контактів, засобів контрацепції, захворювань, пов'язаних з порушенням особистої гігієни. І у чоловіків, і у жінок спостерігалась неправильна оцінка своїх сексуальних можливостей та проявів.

При аналізі сексуальної мотивації був виявлений факт, що у більшості чоловіків переважав шаблонно-регламентований тип (62,00±4,85%), а у жінок пасивно-підлеглий (74,00±4,39%) типи. Ці пацієнти відносились до сексуальних стосунків як до раз і назавжди створеного стандарту, якого слід дотримуватися. При пасивно-підлеглому типі мотивації жінки розцінювали сексуальні відносини як неминуче доповнення сімейного життя. У невеликої кількості пацієнтів-чоловіків мав місце гомеостабілізуючий тип сексуальної мотивації (16,00±3,67%). Вони негативно сприймали довготривале утримання, скаржились на загальний соматичний та психологічний дискомфорт, головний біль. Після статевого акту ці прояви минали. Лише 8,00±2,71% чоловіків і 13,00±3,36% жінок мотивували свою сексуальну поведінку бажанням дати партнеру чуттєву насолоду.

При середньому і слабкому типах статевої конституції, що спостерігались у більшості подружжів, в обстежених основної групи був порушений еротичний компонент лібідо (відповідно 70,00±4,58% і 62,00±4,85%).

Подружня дезадаптація відбивалась і на сексуальних фантазіях: у змісті уяв переважала заміна партнера. Тільки у 4,00±1,96% пацієнтів-чоловіків основної групи переважали уяви з експериментуванням, що не зустрічало підтримку в їх жінок. Взагалі, більшість подружжів не обговорювало своїх сексуальних фантазій і бажань, бо вважало це непристойним або нецікавим для партнера.

При вивченні гостроти сексуального задоволення в обстежених жінок з'ясувалось, що у більшості пацієнток основної групи переважала гіпооргазмія (76,00±4,27%), тобто зниження оргастичності на 20 - 40%, не зважаючи на довгостроковий досвід подружніх відносин. У 24,00±4,27% спостерігалась тотальна аноргазмія при байдужому відношенні до статевого акту. В контрольній групі у 80,00±8,94% спостерігався високий рівень оргастичності, переживання були сильними і яскравими. У 20,00±8,94% була гіпооргазмія, тобто зниження оргастичності до 50-70% зі збереженням лібідо і відчуттям психофізичного задоволення.

Серед почуттів, які партнери відчували один до одного, у 71,00±4,54% чоловіків і 40,00±4,90% жінок переважала звичка. Як було вказано вище, сімейні пари найчастіше формувались за ініціативою близьких родичів. Враховуючи загальні для всіх пацієнтів проблеми (труднощі з навчанням, працевлаштуванням, матеріальну незабезпеченість), постійна взаємодопомога ставала для більшості пар єдиним стимулом збереження браку.

Ревнощі як домінуючі почуття зустрічались у 18,00±3,84% чоловіків і 19,00±3,92% жінок. Вони завжди стосувались реально існуючої третьої особи (як правило, зі збереженим слухом). Жінки найчастіше ревнували до сурдоперекладачок, медичного персоналу, сусідок. Пацієнти-чоловіки також відчували ревнощі, підозрювали жінок у зраді зі здоровими суперниками, бо вважали останніх більш сексуально привабливими.

У родинах хворих на сурдомутизм переважав примітивний тип сексуальної культури (відповідно, 41,00±4,92 та 37,00±4,83%), в якому етико-естетичні аспекти відносин не враховувались. Партнери керувались виключно генітальною мотивацією. Майже в половині сімей (52,00±4,25%) відзначався ліберальний тип з терплячим відношенням до сексуальних проявів в межах норми, але без моделі романтичного кохання і високих переживань. У 17,00±3,76% та 10,00±3,00% спостерігався гіперрольовий тип сексуальної культури, у якому схвалювались гіпермаскулінні та гіперфемінні ролі. Значення чоловіка в сім'ї штучно перебільшувалось, йому належало право єдиноосібно вирішувати всі ключові питання без згоди жінки. Їй відводилась другорядна, незначна роль субмісивної особи, яка в усьому підкоряється чоловіку. Невротичний тип сексуальної культури зустрічався лише у 4,00±1,96% чоловіків і 3,00±1,71% жінок. Він характеризувався побоюваннями протилежної статі, утрудненнями у статевих відносинах. Патріархальний тип був у 5,00±2,18% чоловіків і 23,00±4,21% жінок. Звички в цих сім'ях ґрунтувались на подвійній моралі: чоловіку дозволялись позашлюбні зв'язки, вільне проведення дозвілля. В жінці шанували її господинність, лагідність, підлеглість по відношенню до чоловіка, але позашлюбні стосунки були цілком несприйнятними. У невеликої кількості хворих зустрічався пуританський тип сексуальної культури: духовне різко відмежовувалось від „тілесного”, сексуальне задоволення заперечувалось. Статеві контакти здійснювались за шаблоном. Гармонійний, аполонівський тип в основній групі був відсутнім, а в контрольній групі зустрічався лише у 15,00±7,98% хворих. Психосексуальна незадоволеність відзначалась в усіх хворих основної групи і була відсутня у контрольній групі.

При проведенні системно-структурного аналізу сексуального здоров'я за його компонентами і складовими було отримано наступні результати.

Соціальний компонент сексуального здоров'я в основній групі був порушений майже в усіх чоловіків і жінок за рахунок обох складових - і соціокультурної, і інформаційно-оцінкової. Соціокультурна складова була уражена внаслідок низького рівня загальної і сексуальної культури подружжя, неспівпадіння етичних і естетичних настанов, а також через переважання дисгармонійних (ліберального і примітивного) типів сексуальної культури. Порушення інформаційно-оцінкової складової даного компоненту було результатом дезінформації в галузі психогігієни подружнього життя, а також хибної оцінки сексуальних проявів, як власних, так і партнера. Психологічний компонент був послабленим в усіх пацієнтів, тому що і в основній, і в контрольній групах (відповідно, у 100% і у 85,00±7,98%) у хворих мала місце когнітивна недостатність, пов'язана з загальним дизонтогенезом і, як наслідок цього, мнестичні, емоційні і поведінкові розлади. Також мали місце акцентуації характеру, виявлені у 75,00±4,33% хворих.

Порушення соціально-психологічного компоненту спостерігалось в усіх пацієнтів основної групи. Воно було наслідком міжособистісного конфлікту, викликаного відсутністю почуття взаємного кохання, альтруїзму, глибокої емпатії, неспівпадінням сімейно-рольової поведінки, ціннісних орієнтацій, бажань щодо проведення дозвілля, домінуючої мотивації.

Анатомо-фізіологічні компоненти сексуального здоров'я були уражені в усіх хворих за рахунок психічної складової внаслідок відсутності слуху та дефектів мовлення, гострих та тривалих невротичних розладів і цілого ряду хронічних коморбідних станів. Нейрогуморальна складова цього компоненту була послабленою внаслідок ретардації соматосексуального розвитку.

Таким чином, у подружжів основної групи мало місце сполучене порушення компонентів і складових сексуального здоров'я.

При складанні структурної решітки сексуальної дезадаптації обстежених подружніх пар з'ясувалося, що безпосередньою ії причиною було стрижневе (3-го ступеню) ураження більшості (соціального, психологічного, соціально-психологічного, анатомо-фізіологічного - окрім генітальної складової) компонентів. Причому мала місце сполученість порушень, де визначним чинником була відсутність слуху і пов'язані з нею когнітивні і комунікативні розлади, а патопластичним - затримка соматосексуального і психосексуального розвитку і соціальна дезадаптація.

У хворих контрольної групи подружньої дезадаптації не спостерігалось - завдяки співпадінню рівнів сексуальної культури чоловіка та жінки, етичних та естетичних уподобань: адекватному ставленню до власних сексуальних можливостей, компліментарності сімейно-рольових експектацій, ціннісних орієнтацій, домінуючої мотивації; наявності психосексуального задоволення від інтимних стосунків із шлюбним партнером.

Таким чином, діагностика подружньої дезадаптації, заснована на системно-структурному аналізі, запровадженому за інтегральними критеріями сексуальності, дала змогу визначити, що в хворих на сурдомутизм дезадаптація виявляється у двох основних феноменах - в порушенні функціонування сім'ї і в порушенні міжособистісної взаємодії на психологічному, соціально-психологічному і сексуальному рівнях.

Ґрунтуючись на цих дослідженнях, було виділено 3 варіанти поружньої дезадаптації в досліджених парах:

- конституціональний як наслідок затримки психічного, психосексуального, соматосексуального і особистісного розвитку хворих;

- комунікативний, пов'язаний, по-перше, з неможливістю повноцінної комунікації внаслідок того, що хворі цієї групи мали глибоку соціально-педагогічну занедбаність, їх шлюб був влаштований за ініціативою батьків, партнери не мали змоги налагодити конструктивні стосунки, проявити відвертість, психологічно прилаштуватися один до одного, з урахуванням того, що дактилологічна мова має досить звужений арсенал щодо висловлення емоцій (сурдогенна форма); по-друге, з особистісними рисами хворих, ригідністю і непоступливістю, неспівпадінням ціннісних орієнтацій і типів сексуальної мотивації чоловіка і жінки, відсутністю потягу до особистісного розвитку і оптимізації внутрішньо-родинного життя (конфліктогенна форма);

- дезінформаційний варіант, який виникає на тлі хибної, інвертованої або недостатньої інформованості подружжя в питаннях фізіології та психогігієни статевого життя, низького загального і культурного рівню, „соціальної інкапсуляції” родини.

Не дивлячись на наявне виокремлення варіантів і форм подружньої дезадаптації, необхідно визначити, що в усіх парах спостерігалось сполучення вказаних вище варіантів. По-перше, усі пацієнти страждали на одну і ту ж основну патологію - сурдомутизм; по-друге, в усіх спостерігалась різна за глибиною психосоціальна, психосексуальна та соматосексуальна ретардація; по-третє, вони, знаходячись в однакових соціальних умовах, мали відносно низький культурний рівень, виконували типові статусні ролі („підлеглий”, „утриманець”, „маргінал”), недостатню інформованість в галузі інтимної гігієни і сексуальних можливостей. Цифрові дані відображають лише відносне переважання тих чи інших варіантів серед обстежених пар.

Перший варіант, пов'язаний з асинхроніями психічного та психосексуального розвитку, зустрічався у близько третини обстежених пацієнтів. Виходячи з концепції психічного (В.В. Лебединський, 1985) та психосексуального дизонтогенезу, ми розглядали дану форму порушеного розвитку як сполучення психогенної та соціогенної ретардацій.

Комунікативний варіант спостерігався у 35% подружніх пар. Перша його форма, сурдогенна, була наслідком соціально-педагогічної занедбаності, домінування рентних настанов та перцептивної орієнтації, виражених дефектів мовлення. У сексуальнії сфері вона виявлялась впродовж першого тижня подружнього життя. Партнери, які мало знали один одного, не набули загальних інтересів і спілкувались лише на мові жестів, яка є емоційно збідненою, з часом починали відчувати розчарування, відчуження і, навіть, ворожість. Під час інтимної близькості вони страждали на незручність, відразливість, чоловіки скаржилися на гіпоерекцію, жінки - недостатню любрікацію і почуття втоми після статевого акту. Найчастіше у подружжів з даною формою подружньої дезадаптації виявлялись такі особистісні риси, як інфантилізм, ригідність, низький рівень самооцінки. Конфліктогенна форма комунікативного варіанту була обумовлена глибоким міжособистісним конфліктом, існуючим, як правило, впродовж багатьох років і не отримуючим раціонального розв'язання.

При дезінформаційному варіанті в обох партнерів виявлялись низькі рівні сексуальної і загальної культури, недостатність знань щодо фізіології статевого акту, недовіра до оточення, хибна соціальна перцепція, низький рівень стресовитривалості, відсутність у сімейному сценарії адаптивних копінг-стратегій.

Таким чином, можна стверджувати, що у хворих на сурдомутизм ПСД викликана порушенням багатьох чинників психічного та сексуального здоров'я. При даній патології має місце констеляція психосоматичних і соціопсихічних співвідношень. Патопластичними чинниками виступають психічний та психосексуальний дизонтогенез, когнітивни розлади і соціальна депривація.

Складний генез ПСД потребував системного підходу при визначенні психотерапевтичних заходів. Враховуючи особливості сприйняття хворими на сурдомутизм вербальної інформації (читання „з вуст”, з листа, за допомогою дактилологічної абетки), а також семантичну невизначеність жестової мови, її майже не застосовували в процесі лікування з метою запобігання сенсових дисоціацій.

Практично усі наші пацієнти вільно читали „з вуст”, за виключенням спеціальних термінів і складних слів. Саме такі поняття ми дублювали дактилологічно.

Розробляючи систему психотерапії, ми ґрунтувались на описаних в літературі і апробованих сучасною психотерапією і сексологією принципах комплексності, індивідуальності, послідовності, етапності; психотерапевтичний вплив реалізували відповідно структурі міжособистісної взаємодії (когнітивний, афективний та конативний компоненти). Лікувальний комплекс складався з трьох етапів відповідно трьом вищевказаним аспектам.

На першому етапі досліджувався психоанамнез кожного хворого - під час клінічного (наративного) інтерв'ю. Мета полягала в отриманні від кожного пацієнта унікальних даних щодо становлення його особистості, формування системи відносин до себе, близького оточення, факту наявності хвороби, до місця цієї хворобі у внутрішньому колі його буття („екзистенціальний сенс” появи розладу), можливостей компенсації або повного одужання. Важливими є дані про інсталяцію хвороби у життєвий сценарій, її місце у суб'єктивному світі пацієнта, її впливи на систему його онтопсихологічних поглядів. Клінічне інтерв'ю тривало близько однієї години і складалось з трьох умовних частин:

1. Встановлення „довірчої дистанції” - ситуативна підтримка, безперечні гарантії конфіденційності, визначення домнуючих мотивів звернення до лікаря.

2. Виявлення та структурування скарг з акцентом на невербальні кореляти: жести, міміку, пантоміміку, красномовні паузи та емоційно-сенсове підґрунтя. Одночасно спостерігалися рівень фрустрованості пацієнта, наявність „білих плям”, спроб маніпулювання терапевтом, диссимулятивні включення.

3. Суб'єктивна характеристика щодо бажаного результату терапії, система саногенних уяв і очікувань пацієнта, умовна модель „здоров'я”, психоекологічні настанови і внутрішня готовність до змін.

Одночасно у пацієнтів формувались здорові психологічні атитюди, їх навчали позбуватися субмісивності, некритичної інтроекції чужих поглядов і ідей, позиції утриманства. Утворювалось покрокове розширення їх інформованості в галузі міжособистісних відносин, самосприйняття, орієнтації в питаннях статевого життя. З цією метою в подальшому проводився цикл психотерапевтичних співбесід, спрямованих на ліквідацію хибних уяв хворих про свій стан, про ті обмеження, які пов'язані з глухотою. Далі проводились заняття, присвячені питанням норми і фізіологічних коливань сексуальної функції, індивідуальним розбіжностям у цій сфері. Основним на цьому етапі був інформаційний вплив, тобто передача пацієнту нової інформації, а також зміна хибних настанов.

Другий етап психотерапії мав за мету здолання невротичних реакцій подружжя як на свою хворобу (особливо на її наслідки в галузі міжособистісної комунікації, соціалізації, професійного зростання), так і на наявність сексуальної дезадаптації та хронічної психосексуальної незадоволеності. На даному етапі основними методами були: раціональна психотерапія з акцентом на персуазію та низша ступінь аутогенного тренування. Психотерапія проводилась за наступними напрямками: підвищення ассертивности (тренінгові практики), підвищення стресовитривалості (методики з екзистенційним підтекстом, набуття адаптивних копінг-стратегій за Е. Хеймом). Застосовувались когнітивно-поведінкові методики, раціональна психотерапія у екзистенціальному аранжуванні з елементами мнестично-асоційованих методик.

Третій етап психотерапії був зорієнтований на безпосередній вплив та активізацію внутрішніх ресурсів пацієнта та відновлення сексуальної функції обох партнерів, навчання їх правильній поведінці, зокрема, у невебально-комунікативному та сексуальному аспектах.

Для цього застосовувалась сімейна терапія за І.К. Берг (короткотривалий варіант), психогімнастика і сексуально-поведінковий тренінг.

В якості критеріїв оцінки ефективності проведеної терапії використовувались наступні параметри (за K. Grawe, 2002):

1. Глобальна оцінка успіху.

2. Елімінація індивідуальної симптоматики / проблематики.

3. Загальне покращення самопочуття.

4. Наявність особистісних змін.

5. Адаптація в групі або мікросоціумі.

6. Досягнення більшої автономії.

7. Професійне зростання.

8. Досягнення сексуальної гармонії.

9. Психофізіологічний зсув.

Найбільша ефективність психотерапії була досягнута за такими критеріями, як елімінація індивідуальної симптоматики, загальне покращення самопочуття, досягнення сексуальної гармонії, частковий психофізіологічний зсув. Всі ці чинники є складовими загального стану психофізіологічного комфорту. Успішно було проведено корекцію подружньої дезадаптації на всіх рівнях міжособистісної взаємодії. Отримані результати довели ефективність розробленої системи психотерапевтичної корекції особистісних, психосоматичних, психогено-дезадаптивних та психосексуальних порушень у хворих з відсутністю слуху.

Психопрофілактика проводилася у трьох напрямках. По-перше, як запобіжна міра порушення психічного та соматосексуального розвитку дитини за рахунок пропагування здорового засобу життя серед жінок репродуктивного віку, обмеження вживання тератогенних медичних препаратів та сумнівних біододатків. По-друге, правильне загальне та статеве виховання дітей з вадами слуху, надання їм можливості набути гармонійного розвитку, винайти оптимальний шлях соціалізації у суспільстві. По-третє, широкий доступ до сексуальної просвіти осіб з вадами слуху, робота з кризовими явищами у родинах хворих на сурдомутизм, постійне психологічне супроводження цих пацієнтів впродовж життя, своєчасне виявлення та рання діагностика „проблемних зон”, дезадаптивних патернів поведінки, сексуальних розладів, адаптоване навчання конструктивним копінг-стратегіям з урахуванням рівню психологічної ресурсності хворих і особистісної резистентності до стресогенних чинників; запобігання рецидивам невротичних, психосоматичних захворювань та сексуальних розладів, ускладненням та хронізації.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі теоретично обґрунтовано і практично вирішено актуальну наукову проблему: механізмів формування, клінічних варіантів та психотерапії ПСД у хворих на сурдомутизм у вигляді порушення функціонування сім'ї та феномену екзистенціальної кризи.

2. Хворі на сурдомутизм мають ознаки дефіцітарності психічного розвитку, пов'язані зі структурою дефекту (первинний дефект - відсутність слуху, вторинний - мовні відхилення або повна відсутність мовлення, третинний - затримка розвитку пізнавальних процесів, четвертинний - порушення розвитку особистості). Ключовими параметрами є функціональна локалізація (корковий, підкорковий або органний рівень) та вік ураження функції слуху. Поглиблюючими ПСД є чинники генетичного ризику, соціально-педагогічної занедбаності, психосоціальної ізоляції, наявність рентних настанов, рецептивної орієнтації.

3. При вивченні психічного преморбіду у 75,00±4,33% пацієнтів було виявлено акцентуації характеру: у чоловіків - дистимічний (67,00 ±4,52%) та тривожно-боязкий типи (14,00±3,47%), у жінок - емотивний тип (81,00±3,92%). При дистимічному типі акцентуації визначається зниження сексуального потягу, формування шаблонно-регламентованого стереотипу сексуальної поведінки, часті вікарні мастурбації при взаємному емоційному охолодженні, ангедонія. При тривожно-боязкому типі хворі мають впевненість у власній сексуальнії непривабливості, спостерігається гіпестезія ерогенних зон, гіпооргазмія. При емотивному типі зустрічається висока виразність платонічного лібідо, довготривалий флірт з ровесниками без зрілого сексуального потягу, залежність лібідо від тимчасових змін настрою.

Пограничні психічні порушення у хворих на сурдомутизм проявлялись у формі гострих невротичних розладів (F40 - F48) - 96,00±1,84% хворих, довготривалих невротичних розладів ( F33, F41 ) - 35,00±4,77% хворих та розладів особистості (F60) - 10,00±3,00% хворих. Серед гострих невротичних розладів спостерігались: синдром деперсоналізації-дереалізації (F48.1) - 30,00±4,58% чоловіків та 19,00±3,92% жінок, короткотривала депресивна реакція (F43.20) - відповідно 20,00±4,00% і 12,00±3,25%, панічний розлад (F41.0) - 30±4,58% жінок, конверсійна реакція (F44 ) - 10,00±3,00% жінок, соматоформний розлад (F45.3 - 45.8) - 19,00±3,92% чоловіків та 10,00±3,00% жінок. Серед довготривалих невротичних розладів спостерігались соціофобії (F40.1) - відповідно у 16,00±3,67% та у 2,00±1,40%, які були представлені трьома профілями: соціофобії з комплексом власної малоцінності і безпорадності; соціофобії з ідеями фізичного і психічного недоліку, пов'язаного з відсутністю слуху; соціофобії з ідеями фізичного недоліку, не пов'язаного з основним захворюванням. Фобічні прояви утворювали констеляцію навколо мовного дефекту, отримуючи час від часу нашарування за рахунок появи нових страхів. Спостерігався феномен „фобічного уникання”. Дистимічні розлади (F34.1) мали місце у 4,00±1,96% чоловіків та 3,00±1,71% жінок. Неврастенія (F48.0) - відповідно у 6,00±2,37% та 3,00±1,71%.

Серед органічних розладів помірний когнітивний розлад (F06.7) був у 100% хворих. Серед розладів особистості (F60.3) - емоційно нестійкі розлади у 4,00±1,96% чоловіків та 8,00±2,71% жінок.

4. Досліджено проблему екзистенціальної кризи у хворих на сурдомутизм як прояву внутрішнього дисбалансу між важливістю актуальної проблеми, неспроможністю її вирішення за рахунок наявних ресурсів та неможливістю відмови від її реалізації внаслідок особистісної значущості. Екзистенціальна криза завжди виникала на тлі перманентної екзистенціальної тривоги. Виділено чотири етапи її перебігу („початкове зростання напруги”, „гіперактивність”, „мобілізація ресурсів”, „поведінкова дезорганізація”) та три типи неадаптивних копінг-стратегій у разі виникненні психологічної „апорії” („бігство у хворобу”, „соціальна аутоізоляція”, „віртуалізація”). Досліджено основні чинники, що знижують психічну витривалість хворих на сурдомутизм.

5. Встановлено, що статева самосвідомість була правильною в усіх обстежених чоловіків та жінок; її формування відбувалось у віці 3 - 4 років. На етапі формування полорольової поведінки у 70,00±4,58% чоловіків переважали комунікативні порушення. Це відбувалось не тільки внаслідок перешкод у мовному спілкуванні, але й як результат сформованих в них рис інфантильності, байдужості до інтересів інших підлітків. 80,00±4,00% хворих відзначали у підлітковому віці постійну втому, рухову незручність, сталість. Таким чином, на етапі формування полорольової поведінки, якості притаманні цьому контингенту хворих, приводили до порушення соціальної комунікації, відсутності можливості гармонійних інтерперсональних відносин, особливо з ровесниками протилежної статі. Ці порушення відзначались на перебізі і характері етапу формування психосексуальних орієнтацій. Контакти хворих обмежувались лише членами родини при фактичній ізоляції від ровесників. Це затримувало психосексуальний розвиток в фазі становлення платонічного компоненту лібідо. Початок статевого життя найчастіше відбувався з запізненням. Лібідонозна напруга протягом всього життя залишалась незначною. Затримка психосексуального розвитку мала тотальний характер. Всі ретардації були сполученими, у своїй структурі вони мали 3 обов'язкових чинника (порушення психічного розвитку, затримка соматосексуального розвитку, соціогенні деформації особистості).

6. Порушення сексуального здоров'я в обстежених хворих були вторинними по відношенню до основного захворювання (сурдомутизму), яке складало патонозологічну констеляцію з мовним дефектом та когнітивною недостатністю; патопластичними чинниками виступали ретардація соматосексуального та психосексуального розвитку, соціальна дезадаптація, патопсихічний преморбід та психопатологічні розлади; до поглиблюючих чинників належали низький рівень сексуальної культури, особистісні риси хворих та неспівпадіння взаємних експектацій подружжів.

7. Безпосередньою причиною подружньої дезадаптації було стрижневе (3-го ступеню) ураження соціального, психологічного, соціально-психологічного компонентів та психічної складової біологічного компоненту сексуального здоров'я. Було виділено 3 варіанти подружньої дезадаптації: конституціональний (31,00±4,62%) як наслідок ретардації психосексуального і соматосексуального розвитку; комунікативний - сурдогенна (15,00±3,57%) та конфліктогенна форми (19,00±3,93%) - тобто пов'язаний з основним захворюванням і з порушенням міжособистосного спілкування подружжя; дезінформаційний (35,00±4,77%) - внаслідок недостатньої або хибної інформованості подружжя в питаннях психогігієни статевого життя.

8. Соціальний компонент сексуального здоров'я в основній групі був порушений в усіх чоловіків і жінок за рахунок обох складових - соціокультурної і інформаційно-оцінкової.

Психологічний компонент був послабленим в усіх пацієнтів за рахунок когнітивної недостатності, пов'язаної з загальним психічним дизонтогенезом та наявністю акцентуацій характеру.

Порушення соціально-психологічного компоненту спостерігалось в усіх пацієнтів основної групи внаслідок глибинного міжособистісного конфлікту та розбіжностей у ціннісних орієнтаціях і патернах сімейно-рольової поведінки.

Анатомо-фізіологічний компонент був уражений за рахунок психічної складової внаслідок відсутності слуху та дефектів мовлення, гострих та тривалих невротичних розладів та цілої низки хронічних коморбідних станів. Нейрогуморальна складова цього компоненту була послабленою внаслідок ретардації соматосексуального розвитку.

9. При конституціональному варіанті основними клінічними симптомами у чоловіків були гіполібідемія, низька чуттєвість ерогенних зон та затримка еякуляції; у жінок - низька сексуальна активність, слабкість або відсутність любрикації, гіпо- або аноргазмія.

При сурдогенній формі комунікативного варіанта у чоловіків спостерігалась гіполібідемія, пізній сексуальний дебют, гіпоерекція, переважання мастурбаційних актів над статевими; у жінок - дефлораціофобія, гіпестезія ерогенних зон та аноргазмія. При конфліктогенній формі у чоловіків мала місце гіпоерекція, проблеми з інтроекцією; у жінок - алібідемія, аноргазмія та, у крайньому вираженні - сексуальна аверсія.

При дезінформаційному варіанті прояви сексуальної функції хворих відповідали їх статевій конституції та віковим особливостям, в усіх пацієнтів мала місце психосексуальна незадоволеність внаслідок хибної уяви про власні сексуальні можливості та рівень сексуальної спроможності партнера.

10. Міжособистісні відносини у родинах хворих на сурдомутизм відзначались порушенням симетричності та компліментарності взаємодії, дисоціацією між змістом комунікації та емоційним забарвленням, відсутністю специфічного тезаурусу задля висловлення взаємних почуттів, хибною інтерпретацією невербальної інформації, нереалістичністю взаємних експектацій. В родинах хворих на сурдомутизм переважала складна інконгруентна сімейна система з домінуванням чоловіка-батька і жорсткою регламентацією внутрішньо-сімейного життя. За рівнем гнучкості більшість родин належали до ригідних структур і мали обмежений ресурс психосоціальної адаптації.

11. Систему психотерапії порушень функціонування сім'ї у хворих на сурдомутизм повинна складатись з 3-х етапів, відповідно 3-м аспектам міжособистісної взаємодії (когнітивному, афективному та конативному). На першому етапі під час наративного інтерв'ю досліджувався психоанамнез хворих з акцентом на „екзистенціальний сенс” появи розладу, вивчався рівень фрустрованості та надавалась ситуативна підтримка. На другому етапі долались невротичні реакції подружжя - як на наслідки основної хвороби, так і на наявність сексуальної дезадаптації; поступово підвищувалась асертивність, стресовитривалість, засвоювались адаптивні копінг-стратегії. Третій етап був присвячений відновленню сексуальної функції обох партнерів та досягненню міжособистісної гармонії. Найбільша ефективність психотерапії була досягнута за такими критеріями, як елімінація індивідуальної симптоматики (у 43,00±4,95% чоловіків та 40,00±4,20% жінок), покращення загального самопочуття (відповідно у 56,00±4,96% та 52,00±5,00%), досягнення сексуальної гармонії (58,00±5,10% та 47,00±4,99%), частковий психофізіологічний зсув (42,00±4,94% та 37,00±4,83%).

12. Психопрофілактика порушень функціонування сім'ї хворих на сурдомутизм та запобігання виникненню екзистенціальної кризи уявляє з себе систему психологічного супроводження хворих на всіх етапах психосексуального та соматосексуального розвитку, адаптоване сексуальне виховання, просвіту, роботу з кризовими явищами у родинах, навчання конструктивним копінг-стратегіям, підвищення особистісної ресурсності хворих, діагностику сексуальних та невротичних порушень доклінічного рівня та профілактику рецидивів захворювань, ускладнень та хронізації.

психосоціальний дезадаптація сурдомутизм психопрофілактика

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Филатова О.А. Особенности внутренней картины болезни при сурдомутизме / О.А Филатова // Медицинская психология. - 2006. - № 2. - С. 107 - 111.

2. Филатова О.А. Нарушение супружеской коммуникации у больных сурдомутизмом / О.А.Филатова // Медицинская психология. - 2006. - № 4. - С. 33 - 36.

3. Филатова О.А. Принципы невербальной психотерапии хронической головной боли у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Український вісник психоневрології. - 2006. - № 3(48). - С. 54 - 56.

4. Филатова О.А. Невербальная психокоррекция острых невротических расстройств у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Международный медицинский журнал. - 2006. - № 3. - С. 28 - 30.

5. Филатова О.А. Особенности панических расстройств у больных сурдомутизмом/ О.А. Филатова // Український вісник психоневрології. - 2007. - № 2(51). - С. 115 - 116.

6. Филатова О.А. Особенности механизмов психологической защиты у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Таврический журнал психиатрии. - 2007. - № 2(39). - С. 80 - 84.

7. Филатова О.А. Психический инфантилизм при сурдомутизме / О.А. Филатова // Психічне здоров'я. - 2007. - № 2(15). - С. 31 - 32.

8. Филатова О.А. Роль семьи в развитии личности больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Медицинская психология. - 2007. - № 1. - С. 15 - 18.

9. Филатова О.А. Социальные фобии при сурдомутизме / О.А. Филатова // Український вісник психоневрології. - 2007. - № 1(50). - С. 91 - 92.

10. Филатова О.А. Психологические аспекты компенсации у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2007. - № 1(17). - С. 118 - 119.

11. Филатова О.А. Феномен деперсонализации у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Український медичний альманах. - 2007. - Т. 10. - № 6. - С. 163 - 164.

12. Филатова О.А. Гиперсомнии у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - 2007. - № 1(11). - С. 145 - 146.

13. Філатова О.А. Перебіг реакцій дезадаптації у хворих на сурдомутизм / О.А. Філатова //Науковий вісник Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. - 2007. - № 4(15). - С. 237 - 238.

14. Филатова О.А. Агрессивное поведение в среде больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Психічне здоров'я. - 2007. - № 4(17). - С. 27 - 29.

15. Филатова О.А. Нарушение психосексуального развития у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Здоровье мужчины. - 2007. - № 2(21). - С. 69 - 70.

16. Филатова О.А. Тревожные расстройства у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - 2007. - № 2(12). - С. 112 - 114.

17. Филатова О.А. Психогимнастика как невербальный вариант психокоррекции больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Український медичний альманах. - 2007. - Т. 10. - № 1. - С. 145 - 146.

18. Филатова О.А. Психическая устойчивость больных сурдомутизмом и факторы ее стабилизации / О.А. Филатова // Український медичний альманах. - 2008. - Т. 11. - № 3. - С.174 - 175.

19. Филатова О.А. Оценка абстрактно-понятийного аппарата мышления у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Медицинская психология. - 2008. - Т. 3. - № 2. - С. 55 - 57.

20. Филатова О.А. Соматоформное болевое расстройство у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Таврический журнал психиатрии. - 2008. - № 1(42). - С. 55 - 58.

21. Філатова О.А. Особливості соціальної перцепції у хворих на сурдомутизм / О.А. Філатова // Таврический журнал психиатрии. - 2008. - № 4(45). - С.113 - 116.

22. Филатова О.А. Особенности возрастных кризисов у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2008. - № 1(18). - С. 98 - 100.

23. Филатова О.А. Сексуальная аверсия у женщин с дефектами слуха / О.А. Филатова // Запорожский медицинский журнал. - 2008. - № 4. - С. 62 - 63.

24. Филатова О.А. Использование факторных моделей способностей при проведении психодиагностики у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Світ медицини та біологіі. - 2008. - № 4. - С. 17 - 19.

25. Филатова О.А. Особенности клиники пограничных психических расстройств у глухонемых пожилого возраста и эффективность их краткосрочной психотерапии / О.А. Филатова // Проблемы старения и долголетия. - 2008. - №3. - С. 338 - 349.

26. Луценко О.Г. Порушення комунікативної компетентності у хворих на сурдомутизм / О.Г. Луценко, О.А. Філатова // Медицинская психология. - 2008. - № 3(11). - С. 23 - 25. (Здобувачем проведено обстеження хворих, статистична обробка та аналіз даних.)

27. Филатова О.А. Коррекция проявлений психического инфантилизма у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - 2008. - № 2(14). - С. 145 - 146.

28. Філатова О.А. Проблема одиночества у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Cвіт медицини і біології. - 2009. - № 2. - С. 52 - 56.

29. Філатова О.А. Психогенна фригідність у жінок з вадами слуху / О.А. Філатова // Науковий вісник Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. - 2009. - № 1. - С. 110 - 112.

30. Филатова О.А. Исследование психологической совместимости супругов, больных сурдомутизмом, с помощью теста Лири / О.А. Филатова // Медицинская психология. - 2009. - № 2 - 3. - С. 106 - 108.

31. Филатова О.А. Соматоформные расстройства у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Врачебная практика. - 2007. - № 2(56). - С. 68 - 70.

32. Филатова О.А. Синдром умеренных когнитивных расстройств у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Врачебная практика. - 2007. - № 5. - С. 92 - 93.

33. Філатова О.А. Особливості психосоматичних розладів у хворих на сурдомутизм / О.А. Філатова // Вісник Харківського національного педагогічного університету (серія «Психологія»). - 2009. - Вип. 30. - С 209 - 211.

34. Філатова О.А. Особливості суїцидальної поведінки у хворих на сурдомутизм / О.А. Філатова // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф „Бокаріусовські читання”, 28 - 29 листопада 2008. - Х., 2008. - С. 63 - 64.

35. Филатова О.А. Особенности предменструального синдрома у девочек-подростков с отсутствием слуха / О.А. Филатова // Материалы конф. «Розлади менструальної функції у дівчат-підлітків та їх віддалені наслідки”, 10 - 11 грудня 2008. - Х., 2008. - С. 103 - 105.

36. Філатова О.А. Використання психогімнастики у системі психокорекції хворих на сурдомутизм / О.А. Філатова // Матеріали VI Міжнар. науково-практ. конф. „Простір арт-терапії: хаос, структура, стихія”, 26 - 28 лютого 2009. - К., 2009. - С. 62 - 63.

37. Филатова О.А. Феномен хронического головокружения у больных сурдомутизмом / О.А. Филатова // Матеріали науково-практичної конференції „Психічні і соматичні розлади психогенного походження”, 29 - 30 жовтня 2009. - Х., 2009 - С. 149 - 150.

АНОТАЦІЯ

Філатова О.А. Психосоціальна дезадаптація у хворих на сурдомутизм (механізми формування, клінічні варіанти і психотерапія).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 19.00.04 - медична психологія. Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України. - Харків, 2010.

На підставі системного міждисциплінарного підходу було розв'язано актуальну наукову проблему психосоціальної дезадаптації у хворих на сурдомутизм у вигляді порушення функціонування сім'ї та феномену екзистенціальної кризи. Встановлено три клінічні варіанти подружньої дезадаптації - конституціональний як наслідок ретардації психосексуального та соматосексуального розвитку, комунікативний (сурдогенна та конфліктогенна форма), пов'язаний з основним захворюванням і порушенням міжособистісного спілкування подружжя та дезінформаційний, внаслідок недостатньої або хибної інформованості подружжя в питаннях психогігієни статевого життя. Досліджено феномен екзистенціальної кризи як прояву внутрішнього дисбалансу між важливістю актуальної проблеми, неспроможністю її вирішення за рахунок наявних ресурсів та неможливістю відмови від її реалізації внаслідок особистісної значущості. Доведено, що екзистенціальна криза завжди виникає на тлі перманентної екзистенціальної тривоги. Виділено чотири етапи її перебігу („початкове зростання напруги”, „гіперактивність”, „мобілізація ресурсів”, „поведінкова дезорганізація”) та три типи неадаптивних копінг-стратегій у разі виникненні психологічної „апорії” („бігство у хворобу”, „соціальна аутоізоляція”, „віртуалізація”). Досліджено основні чинники, що знижують психічну витривалість хворих на сурдомутизм. Розроблено диференційовану система психотерапії невротичних, психосоматичних та сексуальних розладів, порушень функціонування сім'ї, яка складається з трьох етапів (наративного інтерв'ю, раціональної психотерапії у екзистенціальному аранжуванні з елементами мнестично-асоційованих методик та сімейної терапії і сексуально-поведінкового тренінгу). Науково обґрунтовано загальні принципи первинної, вторинної та третинної психопрофілактики порушення функціонування сім'ї та виникнення екзистенціальної кризи у хворих на сурдомутизм.

Ключові слова: сурдомутизм, психосоціальна дезадаптація, порушення функціонування сім'ї, екзистенціальна криза, психотерапія, психопрофілактика.

АННОТАЦИЯ

Филатова О.А. Психосоциальная дезадаптация больных сурдомутизмом (механизмы формирования, клинические варианты и психотерапия). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. Харьковская медицинская академия последипломного образования МОЗ Украины. - Харьков, 2010.

На основе системного междисциплинарного подхода была решена актуальная научная проблема психосоциальной дезадаптации (ПСД) больных сурдомутизмом в виде нарушения функционирования семьи и феномена экзистенциального кризиса.

Изучены причинно-следственные связи ПСД с первичным дефектом слуха и задержкой речевого развития, когнитивной недостаточностью и хронической сенсорно-коммуникативной депривацией.

Было изучено 240 больных (100 супружеских пар), в которых оба супруга страдали врождённым отсутствием слуха и соряжённым расстройством речи (сурдомутизмом) и страдали ПСД в виде нарушения функционирования семьи и феномена экзистенциального кризиса. Во всех парах наблюдался вторичный тип дезадаптации на фоне сенсорного и речевого дефекта и ряда социально-психологических проблем. В качестве контрольной группы были представлены 20 супружеских пар, которые также страдали врождённым отсутствием слуха, но не выявляли признаков дезадаптации.

У всех пациентов имели место пограничные психические нарушения в форме острых невротических расстройств (F40 - F48), затяжных невротических расстройств (F33, F41) и расстройств зрелой личности (F60). Среди острых невротических расстройств преобладали: синдром деперсонализации-дереализации (F48.1), кратковременная депрессивная реакция (F43.20), паническое расстройство (F41.0), соматоформное расстройство (F45.3 - 8), конверсионное расстройство (F44). Затяжные невротические расстройства были представлены социофобиями (F40.1) в трёх вариантах: социофобии с комплексом собственной малоценности; социофобии с идеями психического и физического дефекта, не связанного с сурдомутизмом; социофобии, связанные с отсутствием слуха. Наблюдался феномен «фобического избегания». Также у небольшого числа больных имели место дистимия (F34.1) и неврастения (F48.0). У всех больных наблюдались умеренные когнитивные расстройства (F06.7).

Ретардации психосексуального развития имели в своей основе задержку психического и соматосексуального развития и коррелировали с социогенными деформациями личности. Все ретардации были сочетанными.

Социальный компонент сексуального здоровья в основной группе был нарушен у всех мужчин и женщин за счёт обеих составляющих - социокультурной и информационно-оценочной. Психологический компонент был ослабленным у всех пациентов за счет когнитивной недостаточности, связанной с общим дизонтогенезом развития и наличием акцентуаций характера. Нарушение социально-психологического компонента являлось следствием глубинного межличностного конфликта и расхождений в ценностных ориентациях и паттернах семейно-ролевого поведения. Анатомо-физиологический компонент был поражён за счёт психической составляющей (отсутствие слуха и дефекты речи), острых и затяжных невротических расстройств и целого ряда хронических коморбидных состояний. Нейрогуморальная составляющая этого компонента была ослабленной вследствие ретардации соматосексуального развития. Непосредственной причиной супружеской дезадаптации было стержневое (3-й степени) поражение большинства компонентов сексуального здоровья. Имела место сочетанность нарушений, где ведущим фактором было отсутствие слуха и связанные с ним когнитивные и коммуникативные расстройства, а патопластическим - задержка соматосексуального и психосексуального развития и социальная дезадаптация.

Были выделены 3 варианта супружеской дезадаптации в исследованных парах: конституциональный (31%), как следствие нарушения соматосексуального и психосексуального развития; коммуникативный - сурдогенная (15%) и конфликтогенная (19%) формы, связанные с последствиями основного заболевания и с нарушением межличностного взаимодействия супругов, и дезинформационный (35%) - вследствие недостаточной или неправильной информированности супругов в вопросах психогигиены половой жизни.

Изучен феномен экзистенциального кризиса как проявления внутреннего дисбаланса между важностью актуальной проблемы, неспособностью её решения за счёт имеющихся ресурсов и невозможностью отказа от её реализации вследствие личностной значимости. Доказано, что экзистенциальный кризис всегда возникает на фоне перманентной экзистенциальной тревоги. Выделено четыре этапа её течения („начальный рост напряжения”, „гиперактивность”, „мобилизация ресурсов”, „поведенческая дезорганизация”) и три типа неадаптивных копинг-стратегий в случае возникновения психологической „апории” („бегство в болезнь”, „социальная аутоизоляция”, „виртуализация”). Исследованы основные факторы, которые снижают психическую устойчивость больных сурдомутизмом.

Разработана и проведена дифференцированная система психотерапии, состоящая из 3-х этапов (когнитивного, аффективного и конативного). Наибольшая эффективность была достигнута по таким критериям, как элиминация психопатологической симптоматики, улучшение общего самочувствия, гармонизация семейных отношений, частичный психофизиологический сдвиг.

Ключевые слова: сурдомутизм, психосоциальная дезадаптация, нарушение функционирования семьи, экзистенциальный кризис, психотерапия, психопрофилактика.

ANNOTATION

Filatova O.A. Psychosocial disadoptation at patients surdomutism (the mechanism of formation, clinical variants and psychotherapy).

The dissertation on competition of scientific degree of a doctor of medical sciences on a speciality 19.00.04 - medical psychology. The Kharkiv medical academy postdiploma formations MH of Ukraine. - Kharkov 2010.

On the basis of the system interdisciplinary integrative approach the actual scientific problem of psychosocial disadoptation at patients' surdomutism has been solved in kind of infringement of family functioning and phenomenon of existential crisis. It is established three clinical variants of matrimonial disadoptation: constitutional, as consequence of a delay psychosocial somatosexual development, communicative (the surdogenetic and conflict forms), connected with the basic disease and interpersonal dialogue of spouses and disinformation, owing to insufficient or erroneous knowledge of spouses in questions psychological hygiene of a sexual life. The phenomenon of the existential as a demonstration of internal imbalance among importance of actual problem, impossibility of its resolution by means of the former resources and impossibility of its refusal in a view of personal significance. It's been proved that existential crisis always appears against the background of a permanent existential anxiety. There have been picked out four stages of its course (“initial growth of tension”, “hyperactivity”, “mobilization of resources”, “behavioral disorganization”) and three types of nonadaptive copying-strategies in case of psychological impasse occurrence (“escape into illness”, “social autoisolation mechanism”, and “virtualization”). There have been explored the main factors that decrease psychic resistance of the people that suffer from surdomutism.

The differentiated system of psychotherapy neurotic, psychosomatic and sexual frustration, infringements of family functioning which consists of three stages (narrative interview, rational psychotherapy in existential arrangement with elements of monastically associated techniques of family therapy with its sexual-behavioral training) is developed, scientifically proved general principles of the primary, secondary and tertiary preventive maintenance infringements of family functioning and occurrence of existential crisis at patients surdomutism.

Keywords: surdomutism, psychosocial disadoptation, psychosexual development, existential crisis, psychotherapy, preventive maintenance.

Размещено на Allbest.ru