Клініко-функціональне обґрунтування застосування спелеотерапії та галоаерозольтерапії у хворих на бронхіальну астму із супутньою вегетативною дисфункцією

Матеріали та методи дослідження

Матеріалом для вирішення поставлених завдань були результати обстеження 108 хворих на персистуючу БА середньої важкості у фазі неповної ремісії, яким проведено курс лікування із застосуванням ГАТ (на базі НПО «Реабілітація», м. Ужгород) та СТ (на базі підземного відділення Української алергологічної лікарні с. Солотвино Закарпатської області). Середня тривалість захворювання - 10,2±1,8 років. Статевий склад: 66 (61,1%) жін. і 42 (38,9%) чол. Діагностика ступеня важкості БА, фази перебігу захворювання ґрунтувалися на діагностичних критеріях, затверджених наказом № 128 МОЗ України, 2007р. і згідно рекомендацій міжнародного консенсусу з лікування БА (GINA, 2006). Контрольну групу (КГ) склали 20 практично здорових осіб.

Хворим проведено комплексне клініко-функціональне обстеження до та після лікування. Враховувалися результати віддалених наслідків лікування, які оцінювалися через 12-14 місяців після СТ та ГАТ на основі анкетних даних.

Дослідження ФЗД проводили на мікропроцесорному поліаналізаторі «Пульмовент-2» (Україна) та KTD8 (Угорщина). Визначали: форсовану життєву ємність легень (ФЖЄЛ), об'єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ₁), пікову об'ємну швидкість видиху (ПОШ_вид), максимальну об'ємну швидкість видиху в точках 25%, 50% та 75% петлі ФЖЄЛ (МОШ₂₅, МОШ₅₀, МОШ₇₅), середню об'ємну швидкість видиху на відрізку 25-75% та 75-85% петлі ФЖЄЛ (СОШ_25-75, СОШ_75-85).

Оцінка ВГ проводилася методом інтегральної табличної оцінки вираження ВД (А.М. Вейн, 2001) за суб'єктивною та об'єктивною шкалами спостережень. Функціональний стан (ФС) ВНС досліджували методом КІГ з оцінкою статистичних та спектральних показників ВСР згідно сучасних кардіоритмологічних стандартів (Task Force of the ESC/NASPE, 1996) та за Р.М. Баєвським (2000). Дослідження проводили на апаратно-програмному комплексі «Варіокард». Хворі перебували у вихідному положенні на спині (фонова проба) і в умовах активної ортостатичної проби (АОП) з метою оцінки вегетативної реактивності (ВР) та вегетативного забезпечення фізичної діяльності (ВЗД) організму (Михайлов В.М., 2000). Досліджували наступні показники: часові - Амо - симпатична активність; RMSSD, pNN50, Мо - парасимпатичні впливи; ІН (індекс напруження) - відображає перехід у регуляції серцевого ритму від периферичних до центральних нервових структур. Вивчали спектральні показники ВСР: TP - сумарна потужність нейрогуморальних впливів; VLF - активність надсегментарних вегетативних структур та гуморально-метаболічних впливів; LF - активність симпатичних модуляторів; HF - парасимпатичні впливи; ІС (індекс централізації) - характеризує ступінь переваги механізмів центральної регуляції над автономними; LF/HF - симпатовагальний баланс. ВР оцінювалася за співвідношенням ІНорто/ІНфон, яке характеризує симпатичну реактивність (за Р.М. Баєвським), та за коефіцієнтом реакції - Кр (Е.А.Березний, А.М.Рубін, 1997), як характеристикою парасимпатичної реактивності. ВЗД вивчали за динамікою показників ВСР в АОП. Комплексна оцінка ВГ проводилася за показником активності регуляторних систем - ПАРС (Р.М. Баєвський, 2000).

Залежно від застосованого методу відновлювального лікування хворі були розподілені на дві групи. До І групи увійшли 48 хворих (17 - 35,5% чоловіків і 31 - 64,5% жінка, середній вік 40,8±3,1 років), які отримували СТ. Хворим на персистуючу БА середньої важкості рекомендовано курс лікування, який включав 20-22 спелеосеанси, з яких 8-10 денних 5-годинних спусків у соляні шахти, та 12-14 нічних 12-годинних. Загальна тривалість спелеосеансів - 184-218 годин. Тривалість адаптаційного періоду - 2-3 дні.

ІІ група - 60 хворих (25 - 41,6% чоловіків та 35 - 58,3% жінок, середній вік - 41,2±2,4 років), які отримували ГАТ, основним діючим лікувальним фактором якої був аерозоль кам'яної солі, дисперсність якого контролюється за допомогою лазерної волоконно-оптичної системи. Курс ГАТ включав період адаптації до галоаерозолю - 3 дні з поступовим наростанням тривалості сеансу від 15 до 60 хвилин; основний курс лікування включав щоденні 60-хвилинні сеанси ГАТ. Курс лікування, рекомендований для хворих на персистуючу БА середньої важкості - 18-20 сеансів.

З метою корекції проявів захворювання хворі знаходилися на підтримуючій базовій протизапальній терапії БА, яка включала прийом інгаляційних кортикостероїдів у низьких та середніх дозах (від 250 до 750 мкг/на добу у перерахунку на будесонід) у комбінації з прийомом метилксантинів (переважно теотард). Приступи ядухи та утруднене дихання знімали вживанням в₂-агоністів короткої дії (1-5 інгаляцій на добу), перевагу надавали препарату «Сальбутамол».

Отримані результати оброблені статистично за допомогою пакетів програм «Microsoft Excel 2003» та «Statistica 6,0» з використанням методів параметричної (t-критерій Стьюдента) статистики. Для оцінки залежності між цифровими рядами якісних ознак застосовувався метод ч². Результат вважали вірогідним, починаючи зі значень р<0,05.

Для комплексної оцінки динаміки клінічних проявів БА та вегетативних симптомів у ході лікування визначали середній відсоток регресу клінічних симптомів (С% РКС), який свідчив про зникнення і/або зменшення їх вираження.

Результати дослідження та їх обговорення

Відповідно до поставлених завдань, виконання дисертаційної роботи здійснювалося в 2 етапи. Мета 1-го етапу полягала у дослідженні ВГ та адаптаційних резервів у хворих на БА і вивченні взаємозв'язку між ФС ВНС та клінічним перебігом БА.

Клінічна оцінка вегетативних порушень за візуально-аналоговою шкалою анкет Вейна дозволила діагностувати ВД у 93 (86%) хворих на БА. За ступенем вираження, легкі ВД відмічено у 23% хворих, помірні - у 43%, значні - у 21%. Перебіг БА супроводжувався поліморфізмом скарг вегетативного характеру, серед яких достовірно частіше, у порівнянні з КГ, зустрічалися тривожність (76%), метеочутливість (81%), гіпервентиляційні розлади (68%), втомлюваність (55%), гіпергідроз (58%). Виявлені вегетативні зміни носили перманентний характер, кризові форми спостерігалися тільки у 2,7% випадків. Встановлено статистичну тенденцію до підвищення ступеня вираження ВД при поглибленні вентиляційних порушень, яка достовірно зростала у хворих із значними порушеннями ФЗД (р<0,05).

При оцінці ФС ВНС у хворих на БА, за даними статистичних показників ВСР, виявлено переважання активності симпатичної ланки ВНС, підтверджене достовірним підвищенням АМо та ІН. Активність парасимпатичних впливів була зниженою тільки за показником RMSSD, за показниками pNN50 і Mo достовірно не відрізнялася від КГ.

Більш інформативними виявилися спектральні показники ВСР. Так, при оцінці співвідношення впливу ланок ВНС на серцевий ритм виявлено, що у хворих на БА відмічається структурна перебудова модуляції серцевого ритму. На це вказує зниження активності сегментарних вегетативних впливів (симпатичних та, особливо, парасимпатичних (LF - 31,2%, у КГ - 38,6%, р<0,05; HF - 14,4%, у КГ - 26,7%, р<0,01). Переважала на цьому фоні активність надсегментарних рівнів регуляції, які нездатні швидко забезпечити гомеостаз, що підтверджено достовірним збільшенням VLF (VLF - 53,9%, у КГ - 34,7%, p<0,01). Більш значне зниження HF-хвиль порівняно з КГ, обумовило зміщення показника LF/HF у бік симпатикотонії (LF/HF - 2,3, у КГ - 1,4, р<0,05). Незважаючи на зміни спектральних складових, у більшості хворих на БА відмічався високий рівень ТР ВСР (ТР - 2930,5 проти 3348,4 у КГ, р>0,05), що вказує на збереження адаптаційних резервів у більшості хворих. Проте реалізація адаптаційних реакцій у хворих на БА відбувалася за надмірної централізації регуляторних процесів, що підтверджено зростанням ІС у хворих на БА (ІС - 6,1 проти 2,6 у КГ, р<0,01) та ІН (ІН - 218 проти 134 у КГ, р<0,05).

Оцінка Кр дозволила встановити зниження парасимпатичної реактивності у хворих на БА (Кр - 25,5% проти 35% у КГ). При аналізі ВР за ІНорто/ІНфон встановлено порушення ВР у 78% хворих, з яких у 48% відмічено гіперсимпатикотонічну ВР (ГВР), у 30% - глибокі порушення ВР за асимпатикотонічним типом. Відмічена достовірна залежність між підвищенням частоти асимпатикотонічної ВР (АВР) у хворих на БА та поглибленням вентиляційних порушень (р<0,05). На нашу думку, надлишкова симпатична реактивність при наростанні важкості захворювання призводить, у подальшому, до виснаження резервних можливостей та астенізації цієї ланки ВНС, на що вказало зростання частоти АВР (48%) у хворих на БА із значними порушеннями ФЗД.

При оцінці ВЗД встановлено недостатню активність сегментарних вегетативних впливів, що підтверджено низькою динамікою LF/HF в ортостазі (у хворих на БА показник збільшився у 1,5 рази, у КГ - у 2,7).

Комплексна оцінка ВГ за ПАРС дозволила розподілити хворих на БА за ФС ВНС на три групи (зони), які ще називають системою «Світлофор»: група А (зелена зона) - 20% хворих із задовільною адаптацією та оптимальним станом регуляторних систем, на що вказували високий рівень ТР (ТР>2500), баланс регуляторних систем (LF?VLF?HF), вихідна ейтонія (LF/HF - 1,58). При АОП відмічалося координоване зниження HF хвиль та зростання симпатичних впливів (LF/HFорто/LF/HFфон=2,8). У 60% хворих відмічалася нормосимпатикотонічна ВР. Часові та спектральні показники ВСР як у стані спокою, так і в АОП не мали суттєвих відмінностей від КГ.

Група Б (жовта зона) - 52% хворих із напруженою адаптацією, в яких відмічено високий рівень ТР (ТР>2500), що, однак, супроводжувалося структурною перебудовою модуляції ритму серця (VLF>LF>HF), вихідною симпатикотонією (LF/HF - 2,6), зниженням ВЗД в умовах АОП (LF/HFорто/LF/HFфон - 1,4). У 72% хворих виявлено порушення ВР: ГВР у 52%, АВР у 30%.

Група В (червона зона) - 28% хворих із незадовільною адаптацією, виснаженням регуляторних механізмів, що підтверджено зниженням ТР (ТР<1000 мсІ) та всіх його частотних складових (VLF, LF, HF). У структурі спектру переважала активність надсегментарних відділів ВНС (VLF%>65%), низький рівень сегментарних впливів (VLF>>LF>>HF), відмічалася вихідна гіперсимпатикотонія (LF/HF>3). При АОП не відмічено достовірної зміни спектральних показників (LF/HFорто/LF/HFфон - 1,0), переважала АВР (57%). Таким чином, у хворих цієї групи спостерігалася виражена дисрегуляція ВНС із виснаженням резервно-компенсаторних можливостей симпато-адреналової системи, астенізацією адаптаційних механізмів, що може вважатися предиктором підвищеного ризику зриву компенсаторних механізмів та виникнення реакцій дезадаптації при дії стресового чинника. Реакція ВНС у відповідь на АОП у цих хворих підтверджувалася законом «вихідного рівня»: чим більше напруження стану ВНС, тим менше вираженою є відповідь при дії подразнюючих стимулів, що при тривалому напруженні може викликати парадоксальну чи антагоністичну реакцію.

Вивчення особливостей перебігу БА у групах А-В дозволило виявити залежність між ступенем порушення ВГ та клінічними проявами захворювання. Встановлено достовірне підвищення середньої тривалості БА, середньої кількості загострень на рік у хворих із незадовільною адаптацією у порівнянні з групами А та Б. Незважаючи на те, що клінічні симптоми БА були присутні в усіх обстежених нами хворих, їх виразність була достовірно нижчою у хворих групи А, що можна пояснити наявністю у них переважно дистальної бронхообструкції, в той час як у групах Б та В відмічалася поєднана бронхообструкція, що зумовило наростання важкості клінічних проявів БА, зростання частоти використання бронхолітиків.

У ході дослідження виділено та обґрунтовано найбільш інформативні показники ВСР, які характеризують різні стани функціонального напруження ВНС у хворих на БА. До них слід віднести: ІН, ІС, ТР, VLF, LF, LF/HF, ІНорто/ІНфон. Це дозволяє використовувати характеристику ступеня порушень ВГ як новий патогенетично-обґрунтований підхід до диференційованої оцінки ефективності ЛФФ у лікуванні хворих на БА, що сприятиме розробці обґрунтованого вибору режимів лікування, удосконаленні підходів до профілактики й контролю за перебігом БА.

Отримані на 1-му етапі дисертаційної роботи дані дозволили перейти до 2-го етапу дослідження - диференційованої оцінки ефективності СТ і ГАТ у хворих на БА з урахуванням ступеня порушень ВГ і вихідного адаптаційного потенціалу.

У результаті лікування із застосуванням СТ та ГАТ у хворих на БА відмічалися позитивні зміни клінічного перебігу захворювання, їх динаміка залежала від вихідного стану ВНС та функціональних резервів організму. Так, в результаті СТ спостерігався високий С% РКС БА (73,5%), що пов'язано з високим позитивним ефектом лікування хворих групи А - 92,3% і Б - 84,6%. У той же час С% РКС БА у хворих групи В був достовірно нижчим і становив всього 41%.

Оцінка динаміки клінічних проявів БА при застосуванні ГАТ вказала на високий С% РКС, який становив 74,1%. Найвиразніший позитивний ефект спостерігався у хворих групи А - 86,9%. У хворих груп Б та В він був нижчим і становив 69,1% та 67,5% відповідно.

Результати клінічних досліджень підтверджені динамікою показників ФЗД. Так, в результаті СТ та ГАТ у хворих групи А досягнуто нормалізації показників ФЗД. У пацієнтів групи Б відмічено нормалізацію ФЖЄЛ та ОФВ1 і достовірне підвищення МОШ_25-50. У хворих групи В у результаті лікування достовірно підвищилися тільки показники ФЖЄЛ та ОФВ1 при застосуванні СТ; ФЖЄЛ, ОФВ1 та МОШ₂₅ - при ГАТ, що вказує на низьку і недостатню ефективність СТ та ГАТ у цих хворих.

Додаткову інформацію про ефективність лікування встановлено при аналізі частоти спелеореакцій у ході СТ і ГАТ, яка є своєрідною адаптивною реакцією організму у відповідь на дію ЛФФ і проявляється тимчасовим посиленням клініко-функціональних проявів захворювання. Виявлена достовірна залежність між зростанням частоти спелеореакцій та глибиною порушень ВГ (р<0,01). Так, найчастіше спелеореакції відмічали у хворих групи В (у 50% при застосуванні СТ - переважно ранні та у 37% хворих при застосуванні ГАТ - переважно пізні). Спелеореакції, які виникали в ході ГАТ, характеризувалися швидкою стабілізацією стану хворого протягом 2-3-х днів. Спелеореакції, які виникали в ході СТ, часто набували патологічного характеру, що проявлялося загостренням захворювання і вимагало тимчасового припинення сеансів СТ.

Проведене лікування із застосуванням СТ та ГАТ сприяло позитивній динаміці клінічних та функціональних ознак ВД. Так, після курсу СТ відмічено зниження вираженої ВД у 2,5 рази, помірної - у 1,8 разів. ВД були відсутніми у 60% хворих групи А та у 42% хворих групи Б. Натомість у всіх хворих групи В після закінчення лікування виявляли ВД різного ступеня вираження. При застосуванні ГАТ частка вираженої ВД знизилася у 7 разів, частота помірної ВД - у 2 рази. ВД були відсутні у 66% хворих групи А, у 39% групи Б та у 25% групи В.

При оцінці динаміки показників ВСР відмічено позитивні зміни нейрогуморальної регуляції, що підтверджено зниженням активності VLF, підвищенням активності автономного контуру регуляції, переведенням регуляторних систем на більш ощадливий режим функціонування. Інтенсивність цих змін залежала від вихідного адаптаційного потенціалу та методу застосованого лікування. Так, дослідження показників ВСР у хворих групи А після курсу СТ та ГАТ свідчить про збереження оптимального рівня вегетативної регуляції функцій. У хворих групи Б у результаті СТ відмічено достовірне зниження VLF, підвищення LF. Достовірних змін HF не встановлено. Внаслідок цього показник LF/HF у ході лікування не змінився та вказував на вихідну симпатикотонію. Відмічено покращення ВЗД (LF/HFорто/LF/HFфон зріс у 2,4 рази). У хворих групи В у результаті СТ відмічено достовірне підвищення тільки рівня ТР. Реакція ВНС у відповідь на АОП, як і до лікування, залишилася неадекватною. Характеристика ВР після курсу СТ вказала на переваги патологічних типів ВР (ГВР у 42% хворих, АВР - у 12,5%), у результаті чого відмічено недостовірне зниження кількості хворих із незадовільною адаптацією з 29,2 до 21%.

При комплексному аналізі безпосередніх результатів СТ з урахуванням змін клініко-функціональних параметрів виявлено позитивний результат лікування у 75% хворих, з них у 100% пацієнтів групи А (покращення у 80% хворих, незначне покращення у 20%), у 79% хворих групи Б (покращення у 62%, незначне покращення у 17%, без змін у 12%, погіршення у 4%), у 43% пацієнтів групи В (покращення у 7%, незначне покращення у 36%, без змін у 36%, погіршення у 21%).

При застосуванні ГАТ у хворих групи Б досягнуто балансу регуляторних систем, вихідної ейтонії, покращення ВЗД. У групі В виявлено достовірне підвищення ТР та його спектральних складових. Відмічено достовірне зниження VLF хвиль, хоча їх активність у структурі спектру все ще залишалася найвищою. Спостерігалося підвищення автономного контролю, зміщення LF/HF у бік симпатикотонії, що вказує на зниження функціонального напруження ВНС. При АОП достовірно підвищився LF/HF (у 1,6 разів).

Ефективність лікування підтверджено позитивною динамікою типів ВР. Так, кількість хворих з нормосимпатикотонічною ВР збільшилася у 3,1 рази (59% хворих), з ГВР знизилася в 1,6 разів (31% хворих), з АВР - у 3,3 рази (9% хворих). Це зумовило значне підвищення кількості хворих із задовільною адаптацією з 18 до 65%.

При комплексному аналізі безпосередніх результатів ГАТ позитивного результату лікування вдалося досягти у 87,5% хворих, з них у 100% хворих групи А (покращення у 64%, незначне покращення у 36%), у 81% хворих групи Б (покращення у 60%, незначне покращення у 21%, без змін у 16%) та у 88% хворих групи В (покращення у 48%, незначне покращення у 40%, без змін у 12%).

Таким чином, проведені нами дослідження дозволили встановити, що найкращого ефекту лікування досягнуто у хворих із задовільною адаптацією при застосуванні СТ (значне покращення стану у 80% хворих, тривалість ремісії БА в середньому 12 місяців). Ефективність лікування у хворих групи А при застосуванні ГАТ була дещо нижчою, в порівнянні з СТ (значне покращення у 64% хворих, тривалість ремісії в середньому 10 місяців). Найнижча динаміка показників в умовах ГАТ відмічена у хворих групи В (значне покращення у 48% хворих, тривалість ремісії - 6 місяців), в умовах СТ лікування таких хворих виявилося неефективним (значне покращення у 7%, тривалість ремісії - 3 місяці). Відмінність ефективності лікування може бути пов'язана з різною інтенсивністю та тривалістю СТ та ГАТ, механізмами їх лікувального впливу, різним навантаженням на системи регуляції. Так, лікувальний ефект ГАТ зумовлений місцевим впливом через механізми стимуляції саногенезу дихальних шляхів. У механізмах лікувального впливу СТ суттєву роль відіграє комплексний системний вплив на організм хворого, одним з компонентів якого є тренуючий ефект, зумовлений дією СТ як м'якого пролонгованого стресу (спуски під землю і перебування у підземному відділенні), що веде до активації кори наднирників та зрушень у гормональному статусі (Лемко І.С., 2008). Тому у хворих із задовільною адаптацією дія СТ сприяє стимуляції компенсаторно-пристосувальних резервів організму, такі хворі добре піддаються лікуванню, причому досягнутий ефект тривало зберігається у віддаленому періоді. У хворих із незадовільною адаптацією застосування СТ створює додаткове навантаження на системи регуляції, що може викликати зрив компенсаторних механізмів та виникнення реакції дезадаптації. Тому, застосування СТ у таких хворих вимагає диференційованого підходу.

З огляду на це, ми апробували скорочену СТ (ССТ), яка передбачала подовження адаптаційного періоду до 5-6 днів, зниження спелеотерапевтичного навантаження та призначення виключно денних сеансів СТ. Загальна тривалість СТ була скорочена до 90-100 год. При проведенні порівняльної оцінки безпосередніх результатів лікування встановлено достовірне підвищення ефективності ССТ. Відмічено підвищення С% РКС БА з 41,1 (при традиційній СТ) до 64,3% (при ССТ р<0,05); достовірне підвищення МОШ_25-50; зниження частоти спелеореакцій з 50 до 33% (р<0,05). Застосування ССТ сприяло оптимізації ФС ВНС, що підтверджено достовірним зниженням ІС, VLF%, покращенням автономної регуляції, зниженням АВР з 36 до 14% (р<0,05). Інтегральна оцінка ефективності ССТ вказала на покращення перебігу БА у 73% хворих (при традиційній СТ - 43%, р<0,05), збільшення тривалості ремісії до 7 міс. Таким чином, застосування ССТ значно покращує перебіг БА і може служити основою більш успішного лікування.

Отже, оцінка ФС ВНС має важливе значення при призначенні ЛФФ. З одного боку, адаптаційні можливості організму знаходяться у прямій залежності від його функціональних резервів, від здатності мобілізувати ці резерви для збереження гомеостазу. З іншого боку, ступінь напруження фізіологічних резервів організму «фізіологічна ціна адаптації» залежить від тривалості та інтенсивності стресового впливу. Тому, чим більше виражений дисбаланс ВНС, тим більше щадними мають бути темпи та інтенсивність реабілітаційних заходів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання щодо виявлення порушень вегетативної регуляції у хворих на БА та клініко-функціональне обґрунтування диференційованого застосування СТ та ГАТ з урахуванням вихідного ФС ВНС та адаптаційних можливостей організму.

1. Персистуючий перебіг БА середньої важкості у 86% хворих супроводжується вегетативними дисфункціями, що зумовлює недостатність регуляторного забезпечення функції бронхів вегетативною нервовою системою, супроводжується зниженням адаптаційних резервів організму, що обтяжує перебіг захворювання.

2. У хворих на персистуючу БА середньої важкості вегетативна регуляція функцій здійснюється переважно за рахунок надсегментарних рівнів регуляції (VLF%, p<0,01) з централізацією управління серцевим ритмом (ІН, ІС, p<0,01), що супроводжується зниженням активності сегментарних вегетативних впливів: симпатичних - АМо, LF%, p<0,05 та особливо парасимпатичних - НF%, p<0,01, на що вказує вихідна симпатикотонія.

3. Застосування СТ та ГАТ у хворих на БА підвищує рівень адаптаційної стійкості за рахунок мобілізації функціональних резервів, посилює функціональну активність ВНС, оптимізує її діяльність, що підтверджено суттєвим зменшенням клінічних проявів ВД, оптимізацією внутрішньої структури спектру нейрогуморальної регуляції (зниження VLF-коливань, підвищення LF-впливів при застосуванні СТ та ГАТ та HF-впливів при застосуванні ГАТ, p<0,05), нормалізацією симпатичної реактивності, покращенням вегетативного забезпечення діяльності (підвищення LF/HFорто/LF/HFфон, p<0,05).

4. Ефективність СТ та ГАТ у хворих на БА залежить від ступеня порушень нейрогуморальної регуляції та вихідного адаптаційного потенціалу. Збереження резервних можливостей і задовільний рівень ВЗД є прогностично сприятливими в плані лікування, що підтверджено досягненням позитивного ефекту СТ та ГАТ у 100% хворих із задовільною та у 81% з напруженою адаптацією. У хворих із низькими регуляторними можливостями ЛФФ може бути стресовим фактором, на що вказує висока частота реакцій дезадаптації (у 52% хворих при застосуванні СТ та у 37% при ГАТ) та зниження ефективності лікування за безпосередніми і віддаленими результатами.

5. Оцінка параметрів вегетативної регуляції має важливе значення при комплексній характеристиці стану хворого, прогнозуванні перебігу БА та її лікування. Дезадаптивним, прогностично несприятливим перебігом БА слід вважати: виражене зниження загальної потужності спектру ВСР (ТР<1000мс), значну перевагу гуморально-метаболічних хвиль (VLF>65%), гіперсимпатикотонію (LF/HF>3,0), високий індекс централізації (ІС>8) та індекс напруження (ІН>250), асимпатикотонічний тип ВР (ІНорто/ІН фон<1).

6. Методом оптимізації відновлювального лікування хворих на БА з низькими адаптаційними можливостями є застосування скороченої СТ, яка передбачає зменшення тривалості та інтенсивності впливу ЛФФ.

Практичні рекомендації

1. Для виявлення осіб з підвищеним ризиком зриву адаптаційних механізмів до комплексу методів моніторингу стану здоров'я хворих на БА необхідно включити запис КІГ із визначенням ВР та ВЗД.

2. Показники ВСР можуть бути використані в якості діагностичних та прогностичних маркерів перебігу БА та контролю за ефективністю лікування.

3. Для раціонального проведення курсу СТ та ГАТ у хворих на БА слід проводити оцінку адаптаційних можливостей організму на різних етапах лікування та диференціювати призначене лікування шляхом корекції тривалості й інтенсивності реабілітаційних заходів.

4. При призначенні СТ хворим на БА з імовірною дезадаптацією (VLF>65%, LF/HF>3,0, ІС>8, асимпатикотонічна ВР) рекомендовано зменшити спелеотерапевтичне навантаження з призначенням виключно денних сеансів СТ, скоротити загальну тривалість СТ до 90-100 годин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сливка Я.І. Стан вегетативної регуляції у хворих на бронхіальну астму під впливом 1-годинної експозиції високодисперсним аерозолем кам'яної солі / Я.І. Сливка, І.С. Лемко, І.І. Копинець // Науковий вісник Ужгородського університету (Серія „Медицина”). - 2006. - № 28. - С. 99-103. (Автор провела дослідження ФС ВНС у хворих на фоні сеансу ГАТ, аналіз отриманих даних).

2. Сливка Я.І. Оцінка ефективності галоаерозольтерапії у лікуванні хворих на бронхіальну астму за даними ритмокардіографії / Я.І. Сливка, О.І. Лемко // Український бальнеологічний журнал. - 2006. - № 1,2. - С. 20-24. (Автор дослідила ефективність ГАТ у хворих на БА з ВД, узагальнила результати).

3. Архій Е.Й. Інформативність ортостатичної проби для оцінки функціонального стану вегетативної нервової системи за даними ритмокардіографії у хворих на бронхіальну астму / Е.Й. Архій, Я.І. Сливка // Буковинський медичний вісник. - 2008. - №2 (12) - С. 16-20. (Автор здійснила відбір хворих, оцінку функції ВНС, аналіз результатів).

4. Сливка Я.І. Застосування показників варіабельності серцевого ритму для оцінки ефективності лікування хворих на бронхіальну астму в умовах мікрокліматотерапії / Я. І. Сливка // Український терапевтичний журнал. - 2008. - № 3. - С. 67-72).

5. Сливка Я.І. Оцінка механізмів вегетативної регуляції у хворих на бронхіальну астму на етапах відновлювального лікування в умовах галоаерозольтерапії / Я. І. Сливка // Збірник наукових праць співробітників НМАПО імені П.Л. Шупика. - 2008. - Вип. 17. - Книга 2. - С. - 775-780.

6. Інформативність показників варіабельності серцевого ритму для оцінки вегетативної дисфункції у хворих на бронхіальну астму / Я.І. Сливка, В.В. Бернада, К.Б. Ківежді [та ін.] // Український медичний альманах. - 2009. - № 2. - С. 224-227. - Додаток. (Автору належить ідея дослідження, узагальнення результатів).

7. Лемко І.С. Вплив диференційованої спелеотерапії на адаптаційні процеси у хворих на бронхіальну астму з урахуванням ступеню порушень вегетативної регуляції / І.С. Лемко, Я.І. Сливка // Медична реабілітація, курортологія та фізіотерапія. - 2009. - № 2 (58). - С. 12-15. (Автор провела обстеження хворих, аналіз ефективності диференційованих схем СТ).

8. Сливка Я.І. Значення функціональних проб для оцінки механізмів вегетативної регуляції у хворих на бронхіальну астму / Я.І. Сливка // Матеріали VІ науково-практичної конференції з міжнародною участю студентів та молодих вчених „Науковий потенціал молоді - прогрес медицини майбутнього”. ? Ужгород, 2008. ? С. 87-88.

9. Сливка Я.І. Сучасні методичні підходи до комплексної оцінки вегетативного гомеостазу та адаптаційних можливостей організму у хворих на бронхіальну астму / Я.І. Сливка // Тези ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Проблеми та перспективи методичних підходів до аналізу стану здоров'я”. - Луганськ, 2009. - С. 91-92.

Размещено на Allbest.ru