Патогенетичне обґрунтування способу лікування загострень хронічного періодонтиту

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство охорони здоров'я України

Луганський державний медичний університет

Дорофєєва Наталія Геннадіївна

УДК 616.314.17-008.1-007.233-053.2-08

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СПОСОБУ ЛІКУВАННЯ ЗАГОСТРЕНЬ ХРОНІЧНОГО ПЕРІОДОНТИТУ

14.03.04 - патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Луганськ-2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Флегон това Вероніка Валентинівна, Луганський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри патофізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Непорада Каріне Степанівна, ДУ ВДНЗ «Українська медична стоматологічна академія» (м. Полтава), завідувачка кафедри медичної, біологічної та біоорганічної хімії;

доктор медичних наук, професор Клименко Микола Олексійович, Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри патофізіології.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного медичного університету (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони Луганська, 1г).

Автореферат розісланий “01” жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Шанько В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, функціональні розлади зубощелепної системи, обумовлені втратою зубів внаслідок захворювань періодонту, розвиваються у 5-6 разів частіше, ніж при ускладненнях карієсу (Тупикова Л.Н., 2002; Pihlstrom B.L. et al., 2005). За даними світової літератури, розповсюдженість запальних захворювань періодонту сягає 98 %, серед них провідну роль грає хронічний періодонтит (ХП) (Алпатова В.Г., 2002; Максимова Н.В., 2009).

ХП у 85-98 % випадків є причиною гострих запальних процесів щелепно-лицевої ділянки (періостит, абсцес, флегмона, лімфаденіт, остеомієліт щелепи). У останнє десятиріччя, не дивлячись на значне збільшення об'єму та якості стоматологічної допомоги, кількість пацієнтів з гострими запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки та шиї не зменшується (Гольдштейн Р., 2001; Максимовский Ю.М. та співавт., 2001; Плужникова М.М., 2002).

Важливість проблеми полягає ще у тому, що деструктивний осередок у періодонті є джерелом хронічної інфекції. При порушенні функцій імунної системи тривале існування осередку хронічної інфекції призводить до зниження рівня неспецифічної резистентності макроорганізму та, як наслідок, до розвитку та ускладнення перебігу системних осередково-обумовлених захворювань (Гоголь А.М., 2006; Рева И.В. та спіавт., 2007; Шухова Ю.А., 2008). періодонит хронічний кліндаміцин атоксил диклоберл

Вищеперерахованими причинами і пояснюються соціально-медична значущість проблеми ХП та надзвичайна актуальність постійного пошуку нових ефективних методів його лікування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є фрагментом планової наукової роботи кафедри патофізіології Луганського державного медичного університету № 0198U005713 «Запалення як результат дії бактерій». Авторка є співвиконавцем комплексної теми.

Мета і задачі дослідження: Оптимізувати спосіб лікування загострень ХП з використанням фармакологічних препаратів кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

У пацієнтів з ХП у динаміці захворювання вивчити:

1. Показники клітинної ланки імунної системи (кількість лімфоцитів та їх субпопуляційний склад, фагоцитарну активність нейтрофілів периферійної крові).

2. Показники гуморальної ланки імунітету (кількісний і якісний склад циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) та імуноглобулінів (Ig) класів M, G та A);

3. Метаболічний статус (продукцію інтерлейкінів (ІЛ) 1, 6, 8, простагландину Е2 (ПГЕ2), дієнових кон'югатів (ДК), малонового діальдегіду (МДА), активність каталази).

4. Клінічну ефективність використання кліндаміцину, атоксилу, диклоберлу та їх комбінацій.

Об'єкт дослідження: імунний та метаболічний статус пацієнтів з ХП.

Предмет дослідження: вплив використання кліндаміцину, атоксилу, диклоберлу та їх комбінацій на імунний та метаболічний статус пацієнтів з ХП.

Методи дослідження: клінічні (обстеження пацієнтів з ХП); імунологічні (виділення з периферійної крові лімфоцитів, вивчення їх субпопуляційного складу; визначення фагоцитарної активності нейтрофілів периферійної крові; визначення вмісту ЦІК, Ig M, G та A, ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, ПГЕ2); біохімічні (визначення вмісту ДК, МДА, активності каталази у сироватці крові); статистичні (метод варіаційної статистики).

Наукова новизна одержаних результатів. Детально вивчений імунний та метаболічний статус пацієнтів з ХП у стадії загострення. Запропонований спосіб лікування пацієнтів з ХП у стадії загострення з використанням комбінації кліндаміцину (усередину по 150 мг 4 рази на добу протягом 7 днів), атоксилу (всередину тричі на день по 4 г, розчиненого у половині склянці води за 1 год. до прийому їжі, протягом 7 днів) та диклоберлу (всередину по 50 мг тричі на день після їжі, протягом 7 днів).

Практичне значення одержаних результатів. За результатами досліджень отримані 2 деклараційних патенти на корисну модель «Спосіб лікування загострень хронічного періодонтиту» (2009 р.) та «Спосіб визначення індивідуальної резистентності слизової оболонки порожнини рота до електричного струму» (2007 р.); отримано свідоцтво № 3623 на раціоналізаторську пропозицію «Використання пасти-пов'язки «Вітадонт» для лікування хронічних форм періодонтитів» від 20 червня 2007 р.

Одержані дані використовуються в лекційному курсі та при проведенні практичних занять на кафедрах патофізіології, мікробіології та стоматології № 1 Луганського державного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, що підтверджено відповідними актами впровадження.

Особистий внесок здобувачки. Вибір теми наукового дослідження, формулювання мети і завдань дослідження, планування роботи, аналіз отриманих цифрових результатів були здійснені спільно з науковим керівником - професором Флегонтовою В.В. Авторкою самостійно проведений патентний та літературний пошук, виконана експериментальна частина роботи, статистична обробка цифрових результатів клінічних, імунологічних та біохімічних досліджень; написані всі розділи дисертації та автореферат.

Апробація роботи. Основні наукові положення, висновки дисертації були викладені та обговорені на засіданнях: науково-практичної конференції з міжнародною участю студентів, інтернів, магістрів, аспірантів та молодих вчених медичного факультету Ужгородського національного університету (Ужгород, 2008); Всеукраїнської науково-практичної конференції «Медична наука-2009» (Полтава, 2009); V Пленуму товариства патофізіологів України з міжнародною участю, присвяченого 110-річчю від дня народження академіка АМН СРСР М.М. Горєва; а також на засіданнях Луганського обласного товариства та патофізіологів протягом 2006-2010 рр.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 4 наукових статті та 6 тез в часописах, які відповідають вимогам Вищої атестаційної комісії України та надруковані згідно вимог, викладених в пункті 3 Постанови Вищої атестаційної комісії України від 15 січня 2003 р. за № 7-05/1; отримано 2 патенти на корисну модель.

Обсяг і структура дисертації. Робота написана на 125 сторінках комп'ютерного набору та складається з вступу, огляду літератури, 3 розділів власних досліджень, розділу аналізу та узагальнення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних першоджерел. Робота ілюстрована 12 таблицями. Список використаних першоджерел включає 166 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведені дані про особистий внесок здобувачки, апробацію роботи, впровадження результатів дослідження, публікації.

У першому розділі, який складається з двох підрозділів, наведений аналітичний огляд наявних літературних даних щодо сучасних уявлень про етіологію, патогенез та методи лікування ХП.

Матеріал і методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходилось 207 пацієнтів з діагнозом «Хронічний гранулюючий періодонтит одно корінних зубів (різців та кликів) у стадії загострення», у тому числі 104 чоловіки та 103 жінки віком від 32 до 49 років. Для постановки діагнозу використовували класифікацію І.Г. Лукомського. Групу референтної норми склали 47 практично здорових осіб (25 жінок та 22 чоловіки 31-50 років). Підбір та обстеження пацієнтів, проведення лікування та подальше динамічне спостереження проводили на базі стоматологічної поліклініки та кафедри стоматології № 1 Луганського державного медичного університету з 2005 по 2009 рр. Роботу виконували з дотриманням всіх вимог біоетики.

Всіх пацієнтів ми розподілили на 5 дослідних груп. Дослідну групу № 1 склали 33 пацієнти, які отримували стоматологічну допомогу та приймали кліндаміцин; 35 пацієнтів дослідної групи № 2 додатково приймали діклоберл; 32 пацієнти дослідної групи № 3 - атоксил; 34 пацієнти дослідної групи № 4 - комбінацію атоксилу та диклоберлу; 37 пацієнтів дослідної групи № 5 - комбінацію кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу.

У пацієнтів вивчали: популяційний та субпопуляційний склад лімфоцитів; фагоцитарну активність нейтрофілів периферійної крові; вміст та субпопуляційний склад ЦІК, вміст Ig M, G та A, ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, ПГЕ2, ДК, МДА, активність каталази у сироватці крові. Характер виявлених змін був проаналізований з використанням варіаційної статистики на ЕОМ.

Імунний статус пацієнтів з ХП. У стадії загострення ХП у периферійній крові пацієнтів спостерігали значний лейкоцитоз: вміст лейкоцитів перевищував показник у здорових осіб у 1,76 разу (р<0,001). При цьому також спостерігали значуще зниження як відносної, так і абсолютної кількості лімфоцитів при зменшенні відповідних показників проти референтної норми у 2,05 та у 1,15 разу (р<0,001 та р<0,05 відповідно). Популяційний та субпопуляційний склади клітинної ланки імунітету у пацієнтів із загостренням ХП характеризувались відносною та абсолютною Т-лімфопенією, формуванням гіперсупресорного варіанту імунодефіциту та наявністю В-лімфоцитозу при незмінному абсолютному рівні природних кілерів. Як відносний, так і абсолютний рівні тотальних CD3+-лімфоцитів були суттєво знижені відносно аналогічних показників здорових осіб (у 1,22 та у 1,44 разу). Вказані зміни супроводжувались також виразним дисбалансом у субпопуляційному складі Т-лімфоцитів, який характеризувався значним зменшенням кількості Т-хелперів/індукторів та збільшенням кількості цитотоксичних Т-супресорів. Зареєстровані різноспрямовані зсуви вмісту основних імунорегуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів супроводжувались зменшенням значення коефіцієнта імунорегуляції CD4/CD8, який у стадії загострення ХП був у 2,91 разу (р<0,001) нижчим аналогічного показника практично здорових осіб. На відміну від популяції В-лімфоцитів, вміст В-клітин у периферійній крові пацієнтів збільшувався. Разом з цим, вміст природних кілерів збільшувався за відносним показником, що було обумовлено лімфопенією. Так, відносний рівень CD16-лімфоцитів виявився вищим показника здорових осіб у 1,28 разу (р<0,01), а їх абсолютний рівень від показника практично здорових осіб не відрізнявся.

Нами встановлено, що у стадію загострення ХП питома вага фагоцитуючих нейтрофілів суттєво знижувалась, складаючи у середньому 66,3±3,3 % проти 79,6±4,0 % у здорових осіб (р<0,01). Поряд з цим, мало місце і зниження ФЧ: даний показник у стадії загострення ХП склав у середньому 5,3±0,3 у.о., виявившись тим самим нижчим показника здорових осіб у 1,46 разу (р<0,001).

Про стан комплексоутворення між специфічними антигенами та антитілами судили за рівнями як загальних ЦІК, так і за рівнями їх окремих фракцій. Так, у стадію загострення ХП концентрація загальних ЦІК у сироватці крові пацієнтів склала у середньому 2,56±0,13 г/л, що виявилось у 1,32 разу (р<0,001) вищим аналогічного показника здорових осіб та свідчило про суттєве підвищення активності імунного комлексоутворення у пацієнтів з ХП. Крім того, було відзначено значне порушення фракційного складу ЦІК, яке мало прояв у зменшенні відносної та абсолютної кількості найменш патогенних великомолекулярних ЦІК та збільшенні кількості найбільш патогенних середніх та дрібномолекулярних імунних комплексів.

Про стан гуморальної ланки імунітету пацієнтів з ХП у стадії загострення судили також на підставі зареєстрованих у сироватці крові концентрацій Ig M, Ig G та Ig A. Як виявилось, статистично значущих змін рівнів Ig M, Ig G та Ig A у сироватці крові не було. Зареєстрований рівень Ig M перевищував такий для референтної норми у 1,15 разу, тоді як рівні Ig G та Ig A були нижчими відповідних показників здорових осіб, відповідно, у 1,14 та у 1,13 разу (у всіх випадках співставлення розбіжності були невірогідними).

Вивчення імунного статусу у динаміці захворювання показало, що у процесі надання стоматологічної допомоги пацієнтам з ХП відбуваються позитивні зміни імунних показників. Через 14 днів від початку надання стоматологічної допомоги ми спостерігали суттєве покращання показників периферійної крові. До цього часу зникали лейкоцитоз та лімфопенія, підвищуються у крові загальна кількість Т-лімфоцитів, рівні Т-хелперів/індукторів, зменшуються рівні цитотоксичних Т-супресорів та В-лімфоцитів, зростає фагоцитарна активність нейтрофілів. Поряд з цим, відбувається зниження вмісту у сироватці крові загальної кількості ЦІК, покращується їх фракційний склад. Однак, за винятком рівнів Ig М, Ig G, Ig A та вмісту природних кілерів, вказані показники клітинної та гуморальної ланок імунітету до 14 дня лікування пацієнтів з ХП не нормалізуються. Дана обставина є підставою для пошуку способу корекції вказаних імунних порушень.

Метаболічний статус пацієнтів з ХП. Нами встановлено, що у стадії загострення ХП має місце суттєве збільшення у сироватці крові пацієнтів вмісту ІЛ-1, ІЛ-6 та ІЛ-8: для ІЛ-6 та ІЛ-8 збільшення склало, відповідно, 3,9 та 4,75 разу (р<0,001 в обох випадках порівняння). Примітно, що абсолютні показники вмісту ІЛ-6 та ІЛ-8 у сироватці крові були у 10,2 (для ІЛ-6) та у 9,35 разу (для ІЛ-8) нижчими показника концентрації ІЛ-1 (у обох випадках відмінності були вірогідними), тоді як концентрації ІЛ-6 та ІЛ-8 між собою розрізнялись на 10 % (р>0,05). Збільшення концентрацій ІЛ-1, ІЛ-6 та ІЛ-8 у крові пацієнтів з ХП свідчило про активацію секреторної функції моноцитарно-макрофагальної системи, оскільки саме моноцити і макрофаги є основними продуцентами даних інтерлейкінів. Концентрація ПГЕ2, який також є одним з медіаторів запалення, у стадію загострення склала у середньому 12,6±1,0 нг/мл проти 2,3±0,1 нг/мл у практично здорових осіб (р<0,001).

У стадії загострення ХП відбувалась активація ПОЛ, про що свідчили підвищені у крові пацієнтів концентрації ДК та МДА. Так, вміст ДК у стадії загострення ХП склав 53,9±3,2 мкмоль/л, перевищивши показник здорових осіб у 1,26 разу (р<0,01). Для МДА подібний показник дорівнював 28,1±2,0 мкмоль/л, перевищуючи показник здорових осіб у 1,25 разу.

Активність каталази у стадію загострення ХП зросла відносно показника практично здорових осіб у 4,2 разу, що свідчило про вихід даного ферменту у кров із зруйнованих органел або клітин, залучених до патологічного процесу.

Повторне вивчення показників метаболічного статусу через 14 днів від моменту надання стоматологічної допомоги пацієнтам з ХП показало, що до вказаного терміну відбувається значне покращання метаболічних показників, однак без повної нормалізації для більшості з них. До 14 дня лікування пацієнтів з ХП відбувалось зменшення вмісту у сироватці крові ІЛ-1 проти вихідного рівня у 2,9 разу, у зв'язку з чим його концентрація склала у середньому 332±23 пг/мл. Поданий рівень ІЛ-1 залишався при цьому у 1,52 разу вищим аналогічного показника здорових осіб (р<0,01). Концентрація ІЛ-6 у крові пацієнтів з ХП склала 39±2,7 пг/мл, що виявилось у 2,4 разу нижче його рівня до початку лікування, а також було у 1,6 разу вище відповідного показника здорових осіб (р<0,01). Для ІЛ-8 подібні розбіжності склали 2,94 та 1,6 разу відповідно (у обох випадках розбіжності були вірогідними). Схожу динаміку змін реєстрували також для ПГЕ2, концентрація якого на 14-й день після проведеного лікування знизилась з 12,6±1,0 нг/мл до 3,7±0,2 нг/мл (р<0,001). У той же час, вказаний рівень ПГЕ2 залишався вірогідно вищим аналогічного показника здорових осіб у 1,6 разу.

Надання стоматологічної допомоги пацієнтам із загостренням ХП супроводжувалось також суттєвим зниженням активності ПОЛ, про що свідчили зареєстровані у крові цих пацієнтів концентрації ДК та МДА. Разом з цим, активність каталази до 14 дня лікування пацієнтів з ХП залишалась збільшеною та складала у середньому 30,4±1,5 мкат/л, що було нижче вихідного рівня у 2,55 разу (р<0,001), але перевищувало відповідний показник здорових осіб у 1,63 разу (р<0,001).

Клінічна ефективність застосування кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу при лікуванні пацієнтів з ХП. Нами спостерігалась найменша позитивна динаміка одужання у пацієнтів дослідної групи № 1 порівно з такою у пацієнтів контрольної групи. Тенденцію до зменшення у дослідній групі № 1 мали такі симптоми, як біль при накушуванні або перкусії причинного зуба, деструкція кістки у ділянці причинного зуба за даними рентгенографії та тривалість рухомості зуба. Разом з цим, тривалість гіперемії та набряку слизової оболонки слизової оболонки у ділянці причинного зуба у пацієнтів дослідної групи № 1 виявилась у 1,23 разу коротшою, ніж аналогічний показник у пацієнтів контрольної групи (р<0,01). Ліквідація реґіонарного лімфаденіту у пацієнтів дослідної групи № 1 наставала раніше на 6 днів, ніж у пацієнтів контрольної групи. Загальна тривалість лікування до постійної обтюрації кореневих каналів у пацієнтів дослідної групи № 1 склала 65±3 дні проти 75±4 дні у пацієнтів контрольної групи.

Схожий клінічний ефект був досягнутий також у пацієнтів дослідної групи № 2. У пацієнтів дослідної групи № 3 не реєстрували вірогідного скорочення тривалості досліджуваних клінічних симптомів. У пацієнтів дослідної групи № 4 була зареєстрована більш виразна динаміка зникнення клінічних симптомів захворювання, ніж у пацієнтів контрольної групи та у пацієнтів дослідних груп №№ 1-3. Найбільший клінічний ефект при лікуванні загострень ХП був зареєстрований у пацієнтів дослідної групи № 5.

Вплив застосування кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу на імунний статус пацієнтів із загостреннями ХП. Вихідні показники імунного статусу в групах пацієнтів із загостреннями ХП вірогідно між собою не відрізнялись, що свідчило про можливість їх співставлення між собою. Через 14 днів від початку лікування у пацієнтів контрольної групи не відбувалось суттєвого покращання субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, у пацієнтів зберігався гіперсупресорний варіант імунодефіцитного стану.

У пацієнтів дослідної групи № 1 відбувалось покращання балансу у системі CD4/CD8, що, можливо, було викликано більш швидкою ерадикацією мікрофлори, яка викликала загострення ХП, ніж у пацієнтів контрольної групи.

Динаміка змін субпопуляційного складу Т-лімфоцитів у пацієнтів дослідної групи № 2 виявилась наступною. До 14 дня лікування абсолютний вміст Т-хелперів/індукторів дорівнював (0,79±0,04) 6 lg/л, що було вище їх вихідного рівня у 1,55 разу (р<0,01), вище аналогічних показників у пацієнтів контрольної та дослідної № 1 груп у 1,21 та у 1,18 разу, а також залишалось у 1,3 разу нижчим аналогічного показника здорових осіб (р<0,001 у останньому випадку порівняння).

У пацієнтів дослідної групи № 1 значення індексу імунорегуляції CD4/CD8 до 14 дня проведеного лікування склало в середньому 1,50±0,08 у.о., що практично дорівнювало значенню цього індексу у пацієнтів дослідної групи № 2.

У пацієнтів дослідної групи № 4 значення індексу імунорегуляції CD4/CD8 (2,06±0,10 у.о.) виявилось значно вищим, ніж у пацієнтів контрольної групи та дослідних груп №№ 1-3. Крім того, значення імунорегуляторного індексу у пацієнтів дослідної групи № 4 до 14 дня лікування було лише у 1,12 разу нижчим показника практично здорових осіб (р>0,05).

Значення індексу імунорегуляції CD4/CD8 до 14 дня лікування у пацієнтів дослідної групи № 5 складало 2,32±0,12 у.о. (у здорових осіб - 2,3±0,11 у.о.; р>0,1). Крім того, вказане значення індексу імунорегуляції перевищувало таке для пацієнтів дослідної групи № 4 у 1,13 разу, а для пацієнтів дослідних груп №№ 3, 2 та 1 - у 1,55, 1,56 та у 1,77 разу (відмінності вірогідні у всіх випадках порівняння). Аналогічна розбіжність з індексом імунорегуляції контрольної групи склало 1,89 разу (р<0,001).

Під впливом проведеного лікування первинно збільшений вміст В-лімфоцитів зменшувався у пацієнтів всіх груп, але залишався підвищеним відносно показника практично здорових осіб.

У контрольній групі та дослідних групах №№ 2 та 5 спостерігали тільки тенденцію до зниження вмісту природних кілерів (та їх вміст був аналогічним такому у практично здорових осіб), то у пацієнтів дослідної групи № 1 зареєстроване суттєве (у 1,23 разу) зниження вмісту даних клітин, а у пацієнтів дослідної групи № 4 - значуще (у 1,12 разу) збільшення. У пацієнтів дослідної групи № 3 вміст природних кілерів не відрізнявся від вихідного рівня, залишаючись стабільним до 14 дня лікування.

Найменша позитивна динаміка змін ФІ та ФЧ нейтрофілів периферійної крові зареєстрована у пацієнтів контрольної групи. У пацієнтів дослідної групи № 5 ФІ на 14 день від початку лікування склав у середньому 82,3±4,1 %, а ФЧ 8,3±0,4 у.о., що було найвищими показниками порівняно з іншими групами пацієнтів. При цьому вказане значення ФІ перевищило відповідний показник здорових осіб у 1,03 разу, а ФЧ - у 1,05 (р>0,05 в усіх випадках).

У пацієнтів дослідної групи № 5 найбільш суттєво у сироватці крові зменшувався вміст найбільш патогенних середньо- та дрібномолекулярних ЦІК, збільшувався вміст великомолекулярних ЦІК, позитивно змінювався вміст Ig M (зменшувався), Ig G та Ig А (збільшувались).

Вплив застосування кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу на метаболічний статус пацієнтів з ХП. У пацієнтів контрольної групи динаміка зворотного розвитку метаболічних порушень була найменшою. У пацієнтів дослідної групи № 1 зворотні зміни вмісту у крові прозапальних медіаторів були несуттєво кращими порівняно з пацієнтами контрольної групи. У дослідній групі № 3 зміни були менш суттєвими, ніж у пацієнтів дослідної групи № 2. У пацієнтів дослідної групи № 4 вміст ІЛ-1 у сироватці крові до 14 дня лікування вірогідно не відрізнявся від аналогічного показника здорових осіб, а також був у 1,09 та у 1,12 разу нижчим вмісту ІЛ-1 у пацієнтів дослідних груп №№ 2 та 3, що у двох останніх випадках не було вірогідним.

Схожі розбіжності мали і інші показники, які характеризують виразність запальної реакції. При цьому їх значення, зареєстровані наприкінці 2 тижня лікування, не мали вірогідних відмінностей від показників здорових осіб. Однак найбільш виразний протизапальний ефект був досягнутий у пацієнтів дослідної групи № 5 (відбувалась повня нормалізація у сироватці крові і інших медіаторів - ІЛ-6, ІЛ-8 та ПГЕ2).

Поряд з виразним прозапальним ефектом, комбінація кліндаміцину, диклоберлу та атоксилу мала найбільший антиоксидантний ефект. Так, у пацієнтів дослідної групи № 5 до 14 дня лікування вміст ДК у сироватці крові ДК склав у середньому 38,5±2,0 мкмоль/л, що було у межах значень даного показника у практично здорових осіб, а також у 1,09 разу (р>0,05) нижче вмісту ДК у пацієнтів дослідної групи № 4, у 1,21 разу нижче, ніж у пацієнтів дослідної групи № 3, та у 1,1, 1,28 та у 1,29 разу нижче, ніж у пацієнтів дослідних групи №№ 2 та 1 та у пацієнтів контрольної групи відповідно. Аналогічну динаміку змін спостерігали і відносно вмісту кінцевого продукту ПОЛ - МДА.

У пацієнтів дослідної групи № 5 активність каталази до 14 дня лікування виявилась найменшою порівняно з іншими групами порівняння: вона знаходилась у припустимих межах варіабельності здорових осіб (р>0,1), а також була у 1,21 разу нижчою такої у пацієнтів дослідної групи № 4, у 1,5 рази нижче, ніж у пацієнтів дослідної групи № 3, і у 1,34, 2,11 та у 2,2 разу нижче, ніж у пацієнтів дослідних груп №№ 2 та 1 та контрольної групи відповідно (у всіх наведених співставленнях розбіжності вірогідні).

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального завдання медицини та патологічної фізіології, яка полягає у розробці патогенетично обґрунтованого способу лікування загострень ХП з використанням фармакологічних препаратів кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу.

1. У стадії загострення ХП у пацієнтів реєструють суттєві порушення показників клітинної ланки імунітету, а саме лейкоцитоз, лімфопенію, Т-лімфопенію, формування гіперсупресорного варіанту імунодефіциту, В-лімфоцитоз, зниження фагоцитарної активності нейтрофілів. До 14 дня від початку захворювання, при наданні стоматологічної допомоги пацієнтам із загостренням ХП, показники клітинної ланки імунітету мають спрямованість до покращання: зникають лейкоцитоз і лімфопенія, підвищуються у крові рівні тотальних Т-лімфоцитів, Т-хелперів/індукторів, зменшуються рівні цитотоксичних Т-супресорів та В-лімфоцитів, зростає фагоцитарна активність нейтрофілів. Однак, за винятком вмісту CD16+-лімфоцитів, показники клітинного імунітету до 14-го дня лікування не нормалізуються.

2. У пацієнтів з ХП у стадії загострення розвиваються виразні порушення гуморальної ланки імунітету: підвищується вміст у сироватці крові ЦІК переважно за рахунок найбільш патогенних середньо- та дрібномолекулярних фракцій; формуються тенденція до зниження у сироватці крові Ig G та Ig A, і тенденція до збільшення Ig M. До 14-го дня від початку захворювання, при наданні стоматологічної допомоги, відбувається зниження вмісту у сироватці крові загальної кількості ЦІК, середніх та дрібних ЦІК, збільшується вміст великомолекулярних ЦІК. Однак, за винятком рівнів Ig М, Ig G, Ig A, вказані показники гуморального імунітету до 14-го дня лікування не нормалізуються.

3. Зміни метаболічного статусу у пацієнтів з ХП у стадії загострення мають прояв у збільшенні в сироватці крові медіаторів запалення (ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8), проміжних та кінцевих продуктів ПОЛ (ДК та МДА), а також активності каталази - одного з ключових ферментів системи АОЗ. По мере купіювання запального процесу вказані зсуви метаболічного статусу у пацієнтів з ХП до 14-дня лікування помітно зменшуються, однак повної нормалізації досліджуваних метаболічних показників не відбувається.

4. Надання стоматологічної допомоги пацієнтам із загостренням ХП з додатковим прийомом всередину комбінації фармакологічних препаратів кліндаміцину, диклоберлу та атоксилу сприяє досягненню найбільш позитивного клінічного, імунокоригуючого, прозапального та антиоксидантного ефектів порівняно з іншими способами лікування, а саме порівняно з використанням тільки стоматологічного лікування, або його поєднання з одним з вказаних препаратів, або з комбінацією тільки диклоберлу та атоксилу. Під впливом комплексного лікування загострень ХП, яке включає використання комбінації кліндаміцину, диклоберлу та атоксилу, відбувається найбільш швидка ліквідація основних симптомів захворювання, вторинного імунодефіцитного стану, а також метаболічних порушень.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При лікуванні загострень ХП рекомендуємо використовувати комбінацію кліндаміцину (усередину по 150 мг 4 рази на добу протягом 7 днів), атоксилу (всередину тричі на день по 4 г, розчиненого у половині склянці води за 1 год. до прийому їжі, протягом 7 днів) та диклоберлу (всередину по 50 мг тричі на день після їжі, протягом 7 днів)..

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Возможность восстановления бактериальной флоры после лечения инфицированных зубов / Т.А. Чалая, Ю.Ю. Кожухарь, Н.Г. Сенченко, Н.Г. Дорофеева, Н.Н. Загайнова, С.И. Онищенко, Ю.В. Горбанёва // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики». Випуск 15. - К.-Луганськ. - 2008. - С. 286-289. Здобувачка оцінила стоматологічний статус пацієнтів з ХП.

2. Кожухар Ю.Ю. Видовий склад, антилізоцимна та антиімуноглобулінова активність бактерій, ізольованих з каріозних порожнин дітей / Ю.Ю. Кожухар, Н.Г. Дорофєєва, Н.Н. Загайнова // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики». Випуск 16. - К.-Луганськ. - 2009. - С. 286-289. Здобувачка дослідила імунні показники пацієнтів з карієсом, ускладненим ХП.

3. Дорофеева Н.Г. Иммунный и метаболический статус пациентов с хроническим периодонтитом / Н.Г. Дорофеева, В.М. Ильяно // Загальна патологія та патологічна фізіологія. - 2009. - № 4. - С. 127-135. Здобувачка дослідила імунні та метаболічні показники пацієнтів з ХП.

4. Дорофеева Н.Г. Эффективность лечения пациентов с хроническим периодонтитом с использованием клиндамицина, атоксила, диклоберла и их комбинаций / Н.Г. Дорофеева // Загальна патологія та патологічна фізіологія. - 2009. - № 5. - С. 125-133.

5. Патент 23619 Україна, МПК (2006) A61Q 11/00, A61C 13/00, A61K 6/00, A61P 1/02. Спосіб визначення індивідуальної резистентності слизової оболонки порожнини рота до електричного струму / заявники та власники патенту Нестеренко О.М., Ларіонова Л.В., Копельян Н.М., Тюгашкіна Є.Г., Дорофєєва Н.Г. - № u 200607432; заявл. 04.07.06; опубл. 11.06.07, Бюл. № 8.

6. Патент 44096 Україна, МПК (2009) A61К 6/00, A61К 31/00. Спосіб лікування загострень хронічного періодонтиту / заявники та власники патенту Дорофєєва Н.Г., Чала Т.А., Ямченко М.М. - № u 200812554; заявл. 27.10.08; опубл. 25.09.09, Бюл. № 18.

7. Возможность восстановления микрофлоры после лечения периодонтита / Н.Г. Сенченко, Т.А. Чалая, Ю.Ю. Кожухарь, Н.Г. Дорофеева, Н.Н. Загайнова, С.И. Онищенко, Ю.В. Горбанёва, Н.К. Казимирко // Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю студентів, інтернів, магістрів, аспірантів та молодих вчених медичного факультету Ужгородського національного університету. - Ужгород. - 2008. - С. 25.

8. Дорофеева Н.Г. Экспериментальное подтверждение влияния сорбентов на периапикальные ткани при лечении периодонтитов / Н.Г. Дорофеева, Т.А. Чалая, М. Ерохина, А. Обидин // Український медичний альманах. - 2008. - № 5. - С. 61-62.

9. Дорофеева Н.Г. Применение сорбентов в комплексной терапии обострения хронических периодонтитов / Н.Г. Дорофеева, Т.А. Чалая, М.М. Ямченко // Український медичний альманах. - 2008. - № 6. - С. 65-66.

10. Чалая Т.А., Дорофеева Н.Г., Чалый В.А., Остапенко С.Ю. Обзор применения материалов для постоянного пломбирования корневых каналов в г. Луганске // Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2009. - Випуск 4. - С. 230 (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Медична наука-2009», Полтава, 10-11 грудня 2009 р.).

11. Дорофеева Н.Г. Влияние вредных факторов производства на развитие заболеваний челюстно-лицевой области // Український морфологічний альманах. - 2010. - Том 8, № 2. - С. 242.

12. Дорофеева Н.Г., Романенко М.В. Применение «Пектодента» при лечении верхушечного периодонтита // Український медичний альманах. - 2010. - Том 13, № 2. - С. 36-37.

АНОТАЦІЇ

Дорофєєва Н.Г. Патогенетичне обґрунтування способу лікування загострень хронічного періодонтиту.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. - Луганський державний медичний університет. - Луганськ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального завдання сучасної медицини та патологічної фізіології, яке складається у оптимізації способу лікування загострень хронічного періодонтиту з використанням фармакологічних препаратів кліндаміцину, атоксилу та диклоберлу. Детально вивчений імунний та метаболічний статус пацієнтів з хронічним періодонтитом у стадії загострення. Запропонований спосіб лікування пацієнтів з хронічним періодонтитом у стадії загострення з використанням комбінації кліндаміцину (усередину по 150 мг 4 рази на добу протягом 7 днів), атоксилу (всередину тричі на день по 4 г, розчиненого у половині склянці води за 1 годину до прийому їжі, протягом 7 днів) та диклоберлу (всередину по 50 мг тричі на день після їжі, протягом 7 днів). Одержані дані використовуються в лекційному курсі та при проведенні практичних занять на кафедрах патофізіології, мікробіології та стоматології № 1 Луганського державного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, що підтверджено відповідними актами впровадження.

Ключові слова: хронічний періодонтит, патогенез, лікування.

Дорофеева Н.Г. Патогенетическое обоснование способа лечения хронического периодонтита. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. - Луганский государственный медицинский университет. - Луганск, 2010.

Диссертационная работа посвящена решению актуальной задачи современной медицины и патофизиологии, которая состоит в разработке патогенетически обоснованного способа лечения обострений хронического периодонтита с использованием фармакологических препаратов клиндамицина, атоксила и диклоберла.

В стадии обострения хронического периодонтита у пациентов регистрируют выраженные нарушения показателей клеточного звена иммунитета, а именно лейкоцитоз, лимфопению, Т-лимфопению, формирование гиперсупрессорного варианта иммунодефицита, В-лимфоцитоз, снижение фагоцитарной активности нейтрофилов. К 14-му дню от начала заболевания, при оказании стоматологической помощи, показатели клеточного звена иммунитета имеют направленность к улучшению: исчезают лейкоцитоз и лимфопения, повышаются в крови уровни тотальных Т-лимфоцитов, Т-хелперов/индукторов, уменьшаются уровни цитотоксических Т-супрессоров и В-лимфоцитов, возрастает фагоцитарная активность нейтрофилов. Однако, за исключением содержания CD16+-лимфоцитов, показатели клеточного иммунитета к 14-му дню лечения не нормализуются.

У пациентов с хроническим периодонтитом в стадии обострения развиваются выраженные нарушения гуморального звена иммунитета: повышается содержание в сыворотке крови циркулирующих иммунных комплексов преимущественно за счёт наиболее патогенных средне- и мелкомолекулярных фракций; формируются тенденция к снижению в сыворотке крови иммуноглобулинов G и A, и тенденция к увеличению иммуноглобулинов M.

Изменения метаболического статуса у пациентов с хроническим периодонтитом в стадии обострения выражаются в увеличении в сыворотке крови медиаторов воспаления, промежуточных и конечных продуктов перекисного оксиления липидов, а также активности каталазы. По мере купирования воспалительного процесса указанные сдвиги метаболического статуса к 14-му дню лечения заметно уменьшаются, однако полной нормализации изучаемых метаболических показателей не происходит.

Под влиянием комплексного лечения обострений хронического периодонтита, включающего использование комбинации клиндамицина, диклоберла и атоксила, происходит наиболее быстрая ликвидация основных симптомов заболевания, вторичного иммунодефицитного состояния, а также метаболических нарушений.

Полученные данные используются в лекционном курсе и при проведении практических занятий на кафедрах патофизиологии, стоматологии № 1 и микробиологии Луганского государственного медицинского университета Министерства здравоохранения Украины, что подтверждено соответствующими актами внедрения.

Dorofeeva N.G. Pathogenetic substantiation of chronic periodontitis method of treatment. - Manuscript.

The dissertation on obtaining of scientific degree of the candidate of medical sciences on specialty 14.03.04 - pathological physiology. - Lugansk State Medical University. - Lugansk, 2010.

The thesis is devoted to the clearance of the actual task of the modern medicine and pathological physiology - to the optimization of the treatment of chronic periodontitis acute attacks with the application of pharmaceutical preparations clindamycine, atoxyl and dicloberl. The immune and metabolic status of patients with acute attacks of chronic periodontitis is studied in details. The method of chronic periodontitis treatment is proposed with usage of clindamycine (per os, 150 mg 4 times a day during 7 days), atoxyl (per os 3 times a day for 4 g diluted in the one half glass of water before meals during a week) and dicloberl (per os 50 mg 3 times a day after meals during 1 week). The obtained data are used at lection course and at practical classes at Pathophysiology, Microbiology and Stomatology # 1 departments of Lugansk State Medical University that is confirmed with the corresponding acts.

Keywords: chronic periodontitis, pathogenesis, treatment.

Размещено на Allbest.ru