Автореферат

Київ 2010

Задачі дослідження:

Вивчити клінічні особливості початкової вікової катаракти у хворих різних вікових груп.

Дослідити особливості порушень системного й місцевого імунітету, рівень «середніх молекул» у хворих на початкову вікову катаракту.

Вивчити вплив глутаргіну й ентеросгелю на перебіг і ступінь прогресування початкової вікової катаракти.

Виявити динаміку показників системного й місцевого імунітету, рівня СМ у хворих на початкову вікову катаракту під впливом глутаргіну й ентеросгелю.

Розробити критерії прогнозування перебігу початкової вікової катаракти у хворих на підставі вивчення імунних показників.

Об'єкт дослідження - початкова вікова катаракта (патогенез і лікування). початковий віковий катаракта

Наукова новизна отриманих результатів. Встановлено, що у хворих на початкову ВК в віковій групі від 42 до 60 років коркова катаракта зустрічалася в 1,9 разів частіше, ніж корково-ядерна, та в 4,3 рази частіше, ніж ядерна. В віковій групі від 61 року і більше статистично значимого переважання якогось типу катаракти не виявлено.

Показано, що у хворих на початкову ВК встановлено порушення цитокінового профілю крові у вигляді підвищення рівня прозапальних цитокінів: ФНПб і IL-1в, а також зниження протизапального IL-10, порушення системного імунітету з підвищенням рівня ЦІК, сенсибілізацією імуноцитів периферичної крові до антигенів кришталика. Рівень СМ у хворих на початкову ВК перевищував норму в середньому в 1,5 рази, що свідчило про порушення метаболічного гомеостазу та наявність синдрому метаболічної інтоксикації.

Встановлено порушення цитокінового профілю сльози з підвищенням рівня ФНПб і IL-1в, і зниженням IL-10, послаблення захисних факторів сльози в вигляді зниження концентрації імуноглобуліну А і лізоциму, активація аутоімунних і імунокомплексних реакцій. Встановлена кореляційна залежність високого ступеню щільності порушень місцевого імунітету ока і логарифму показника відносного розсіяння світла (lg SФ).

Вперше встановлено, що використання глутаргіну і ентеросгелю в основній групі хворих протягом року сприяло стабілізації гостроти зору, відсутності прогресування помутніть в кришталику, при цьому значення логарифму світлорозсіювання на всіх строках спостереження були нижчі, ніж до початку застосування препаратів (1,99).

Показано, що використання глутаргіну і ентеросгелю додатково до традиційної консервативної терапії хворих на початкову ВК сприяє нормалізації показників системного і місцевого імунітету, цитокінового профілю крові та сльози, зниженню концентрації середніх молекул в сироватці крові.

Розроблені математичні критерії прогнозування перебігу ВК у хворих на підставі вивчення показників загального та місцевого імунітету ока.

Практичне значення отриманих результатів. Запропонована патогенетично обґрунтована схема комплексної профілактики прогресування помутніть в кришталику хворих на початкову ВК шляхом додаткового використання глутаргіну всередину по 0,75 г 3 рази на добу і ентеросорбенту ентеросгель у вигляді водної суспензії до 45 г на добу протягом 1 місяця з повторенням курсу лікування 3 рази на рік.

Розроблені критерії прогнозування перебігу ВК у хворих на підставі вивчення імунних показників.

Впровадження в практику. Отримані результати досліджень впроваджені в практичну діяльність Луганського обласного центра очних хвороб, очного відділення 8 клінічної багатопрофільної лікарні м. Луганська, очних відділень обласних клінічних лікарень Луганської, Харківської й Донецької областей. Основні наукові й практичні положення роботи впроваджені в навчальний процес на кафедрах офтальмології Луганського, Харківського і Донецького державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведене обстеження 136 хворих на початкову вікову катаракту (272 ока). Дисертант брав участь у проведенні імунологічних досліджень (місцевого й загального імунітету) в 136 обстежених хворих на базі міжкафедральної імунологічної лабораторії Луганського державного медичного університету. Самостійно проаналізував результати профілактичного використання препаратів глутаргін і ентеросгель в динаміці у 62 хворих (124 ока) і в 74 хворих (148 око) із традиційним лікуванням протягом 1 року. Брав участь у проведенні статистичної обробки отриманих даних.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися й обговорювалися на XXII конгресі рефракційних і катарактальних хірургів (Лісабон, Португалія, 2005), Х з'їзді офтальмологів України (Одеса, 2006), XXX світовому офтальмологічному конгресі (Сан-Пауло, Бразілія, 2006), науково-практичної конференції офтальмологів “Актуальні питання медичної науки й практики” (Запоріжжя, 2006), науково-практичної конференції молодих учених офтальмологів «Сучасні аспекти судинних і дистрофічних захворювань органа зору» (Харків, 2006), науково-практичної конференції “Досягнення фундаментальної й прикладної медицини” (Луганськ, 2006), 16 конгресі Європейського суспільства офтальмологів (Австрія, Відень, 2007), науково-практичній конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження акад. Пучківської Н.О. (Одеса, 2008), на засіданнях обласного суспільства офтальмологів (Луганськ, 2005-2009).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 16 роботах, зокрема 7 статтях у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, 8 - тезах доповідей на наукових конференціях і конгресах офтальмологів. Отримано 1 патент України на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 154 сторінках комп'ютерного тексту. Складається із вступу, огляду літератури, 3 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та практичних рекомендацій. Ілюстрована 36 таблицями і 22 малюнками. Список використаних літературних джерел містить 211 найменувань, з них 108 - кирилицею, 103 - латиницею.

Основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Під спостереженням перебувало 136 хворих (272 ока) на початкову вікову катаракту у віці від 42 до 63 років. Чоловіків було 79, жінок - 57. Хворі були розподілені на 2 групи, порівнянні між собою за віком і статтю. Основна група - 62 хворих, поряд із традиційним лікуванням ВК (інстиляції квінаксу по 1 краплі 5 разів на добу щоденно), додатково одержувала глутаргін всередину по 0,75 г 3 рази на добу і ентеросорбент ентеросгель у вигляді водної суспензії до 45 г на добу протягом 1 місяця з повторенням курсу лікування 3 рази на рік. Інші 74 хворих одержували тільки загальноприйняте лікування: інстиляції квінаксу по 1 краплі 5 разів на добу щоденно. Середній вік хворих склав: в основній групі - 52,3 1,6 років, у групі зіставлення 54,4 1,3 років.

Для визначення типу катаракти і ступеню помутніння кришталику у хворих була використана класифікація LOCS III (the lens opacities classification system III) (Chylack T. Leo., 1993).

Офтальмологічне обстеження включало визначення гостроти зору (візометрію) суб'єктивним методом за допомогою таблиць Сівцева-Головіна з відстані 5 метрів. Рефрактометрія здійснювалася суб'єктивним методом за допомогою підбору очкових лінз. Автокераторефрактометрія проводилася за допомогою авторефрактометру Huvitz HRK 7000 (Півд.Корея). Бесконтактну тонометрію проводили за допомогою пневмотонометру CT-80 Topcon (Японія). Здійснювали зворотню офтальмоскопію за допомогою дзеркального офтальмоскопа і пряму офтальмоскопію за допомогою прямого офтальмоскопа Heine зі збільшенням в 14 разів, периметрію на білий колір в 8 меридіанах за допомогою напівавтоматичного сферопериметру Периком (Росія) й об'єкта 5 мм. Біомікроскопія переднього відрізка ока здійснювалася за допомогою щілинної лампи ЩЛ-2Б або ЩЛ-2М (ЗОМЗ, Росія) при збільшенні в 40-60 разів. Фотореєстрація переднього відрізка ока здійснювалося за допомогою фотощілинної лампи ЩЛ-2М (ЗОМЗ, Росія).

Ступінь помутніння кришталика вивчалася прямим компенсаторним методом за допомогою приладу «Manual Straylight Meters Series 2» (Нідерланди).

Визначення концентрації інтерлейкінів (ФНПб, IL-1в, IL-10) у сльозі й сироватці крові проводили на лабораторному устаткуванні Sanofi Diagnostic Pasteur (Франція). Дослідження проводили за допомогою сертифікованих в Україні тест систем виробництва «ProCon» (Протеїновий контур, Спб, РФ) методом імуноферментного аналізу (ІФА). Забір сльози здійснювали за допомогою мікропіпетки.

Стан місцевого імунітету ока оцінювався за рівнем секреторного імуноглобуліну А (sIgА) (Mancini G., 1965) і лізоциму (Дорофейчук В.Г., 1968) у сльозі. Наявність антитіл у сльозі до кришталикового антигену (L-Ag) визначалася в реакції пасивної гемагглютинації (РПГА) (Фрімель Р., 1987). Рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) вивчався методом диференційованої преципітації в 2%, 3,5% і 6% розчинах поліетиленгликоля (ПЕГ) з молекулярною масою 6 000 дальтон (Фролов В.М. і соавт., 1986).

Визначення рівня імуноглобулінів сироватки крові основних класів проводилося методом радіальної імунодиффузії в агарозному гелі (Mancini G., 1965). Активність аутоімунних реакцій виявлялася шляхом вивчення сенсибілізації імуноцитів периферичної крові до антигенів кришталика (L-Ag) у реакції гальмування міграції лімфоцитів (РГМЛ) капілярним методом (Слепова О.С., 1992), при цьому обчислювався міграційний індекс (МІ) (Фрімель Р., 1987), використовувалися антигени кришталика, отримані від донорів молодого віку із О (I) групою крові, що загинули від випадкової травми, методом водно-сольової екстракції. Стандартизація по білку здійснювалася методом Лоурі в межах 1-2% (Чернушенко К.Ф., 1997).

Досліджували також рівень «середніх молекул» (СМ), як біохімічний критерій, що свідчить про інтенсивність синдрому ендогенної «метаболічної» інтоксикації (Ніколайчик В.В., 1991).

У якості норми імунологічних показників взяті дані, отримані при обстеженні 70 практично здорових осіб того ж віку й статті, які проживають у тому же регіоні й не мають як загальних, так і очних захворювань.

Зміни лабораторних показників у хворих із соматичною патологією та без неї в обох групах відрізнялися несуттєво, що дозволило виключити вплив загальних захворювань на отримані дані.

Статистична обробка отриманих даних проводилася за допомогою програмного забезпечення на персональному комп'ютері Intel Pentium 4 з використанням пакетів ліцензійних програм “Microsoft Excel” і “Statistica 6.0” (фірми StatSoft).

В термінах клінічної епідеміології дизайн проведених досліджень можна визначити як проспективне клінічне випробовування з стратифіцированою рандомізацією. Аналізувалися дані, що представлені в кількісній шкалі вимірювання. З використанням критерію згоди Шапіро-Уілкі встановлено факт не підкори даних нормальному закону розподілу. За цієї причини виміри положення та виміри розсіювання досліджуємих даних представлені у форматі медіана Ме (межквартільний розмах RQ), а для встановлення достовірності наявних відмінностей використовувались непараметричні рангові критерії Манна - Уітні для незалежних виборок і Уілкоксона для спряжених виборок. В дослідженнях також використовувались методи непараметричного кореляційного аналізу, а саме визначались коефіцієнти кореляції Кендалла, оцінювалась статистична значимість виборочних коефіцієнтів кореляції.

Результати власних досліджень

Всі хворі, що спостерігалися, при зверненні до поліклініки скаржилися на зниження гостроти зору, появу туману перед очима, окремих плям або смужок. У 16 (11,8%) хворих відмічена поліопія - монокулярна диплопія - на одному оці. У 14 (10,3%) хворих встановлено розвиток міопізації на обох очах, при цьому хворі відмовилися від окулярів для близу. 49 (36,0%) осіб скаржилися на плаваючі «крапки» перед очами, котрі зміщуються при повороті очей в сторони.

При офтальмологічному обстеженні у всіх хворих був встановлений діагноз початкової вікової катаракти. Залежно від локалізації помутнінь у кришталику, коркова катаракта виявлена в 64 хворих (128 очей) (47,1%), корково-ядерна в 43 хворих (86 очей) (31.6%), ядерна - в 29 (58 очей) (21,3%). Згідно до класифікації LOCS III (the lens opacities classification system III) у хворих з ядерною ВК ступінь помутнінь кришталика відповідала NO1 - NO3, у хворих з корковою ВК - C1- C3, у хворих з корково-ядерною ВК були комбіновані помутніння в означених межах.

При вивченні відповідності типу ВК возрасту хворого було встановлено, що в віковій групі від 42 до 60 років коркова катаракта зустрічалася в 1,9 рази частіше, ніж корково-ядерна та в 4,3 рази частіше, ніж ядерна. В віковій групі від 61 року і вище статистично достовірного переважання якогось типу катаракти не встановлено.

В клінічному плані гострота зору у хворих на початкову ВК склала в середньому 0,83 (0,12) одиниці (од.) (р<0,01) в основній групі й 0,85 (0,15) од. (р<0,01) у групі зіставлення, сумарне поле зору й логарифм показника відносного розсіювання світла (lg SФ) 513 (4,3)о (р<0,01) і 2,149 (0,28) (р<0,01) в основній групі й 508 (4,5)о (р<0,01) і 2,17 (0,25) (р<0,01) у групі зіставлення (мал.1).

Мал. 1. Показники ГЗ, ПЗ и lg SФ у хворих на початкову ВК

При автокераторефрактометрії гиперметропія слабкого ступеню (до 2,0 Д) встановлена у 22 (16,2%) пацієнтів, двустороння міопія слабкого ступеню (до 3,0 Д) - у 19 (14,0%) хворих. Рогівковий астигматизм не виявлений у 8 (5,9%) пацієнтів на обох очах, до 0,5 Д виявлен у 67 (49,3%) осіб на обох очах, до 1,0 Д - у 38 (27,9%) осіб на обох очах. У 23 (16,9%) хворих рогівковий астигматизм був в межах 1,5-2,0 Д, при цьому гострота зору коригувалася за допомогою циліндричних лінз до 0,8 -1,0 одиниць.

При прямій і зворотній офтальмоскопії патологічних змін з боку сітківки в центральних та периферичних ділянках не встановлено.

При пневмотонометрії достеменний внутрішньоочний тиск у всіх пацієнтів на обох очах складав від 14 до 19 мм.рт.ст., що відповідало нормі. При офтальмоскопії і периметрії ознак глаукоми не виявлено.

З боку показників системного імунітету було встановлене підвищення рівня ЦІК до 2,96 (0,82) г/л (р<0,01) в основній групі й до 2,92 (0,788) г/л (р<0,01) у групі зіставлення, особливо за рахунок середньо- та дрібномолекулярних фракцій - 1,22 (0,305) (р<0,01) і 0,83 (0,253) (р<0,01) в основній групі й 1,28 (0,561) (р<0,01) і 0,91 (0,449) (р<0,01) у групі зіставлення відповідно.

Крім того, встановлений дисбаланс вмісту імуноглобулінів сироватки крові. Так, рівень IgA мав тенденцію до зниження й склав 1,40 (0,667) г/л (р<0,01) в основній групі й 1,43 (0,751)г/л (р<0,01) у групі зіставлення. Концентрація IgM знижувалася в 1,2 рази й склала 0,96 (0,447) г/л (р<0,01) в основній групі й 1,01 (0,485) г/л (р<0,01) у групі зіставлення, у той же час вміст IgG підвищувався до 20,2 (6,62) г/л (р<0,01) і 21,6 (5,232) г/л (р<0,01) відповідно в основній групі й групі зіставлення. У РГМЛ виявлена сенсибілізація імуноцитів периферичної крові до антигенів кришталика: міграційний індекс (МІ) з L-Аg склав 0,57 (0,302) (р<0,01) (мал.2).

Мал. 2. Порушення системного імунітету у хворих на початкову ВК

З боку цитокінового профілю сироватки крові встановлено, що у хворих на початкову ВК відзначається достовірне збільшення концентрації цитокінів ФНПб і IL-1в, які є прозапальними й відповідають за аутоімунні реакції організму. Так, рівень ФНПб у всіх хворих на початкову ВК підвищувався в 1,3 рази, цитокіна IL-1в - в 1,5 (р<0,01), а концентрація цитокіна IL-10, що відноситься до протизапальних цитокінів, помірковано знижувалася й склала 12,4 (6,15) пг/мл (р<0,05) в основній групі і 12,55 (4,28) пг/мл (р<0,05) в групі зіставлення (мал.3).

Мал. 3. Рівень цитокінів сироватки крові у хворих на початкову ВК

При вивченні стану місцевого імунітету, у всіх хворих на початкову ВК спостерігалася активація аутоімунних і імунокомплексних реакцій, що проявлялося підвищенням концентрації ЦІК в 1,8 рази (р<0,01) і середнього геометричного титру АТ у сльозі до L-Ag до 1:112. У здорових осіб цей показник склав 1:16. На тлі цього знижувалася концентрація лізоциму й IgA до 1,18 (0,51) мг/мл (р<0,01) і 0,22 (0,09) г/л (р<0,01) відповідно в основній групі й до 1,21 (0,483) мг/мл (р<0,05) і 0,2 (0,14) г/л (р<0,01) у групі зіставлення (мал. 4).

Мал. 4. Порушення місцевого імунітету у хворих на початкову ВК

З боку місцевого цитокінового профілю у хворих на початкову ВК спостерігалися характерні зміни у вигляді підвищення концентрації прозапальних цитокінів ФНПб і IL-1в до 152 (52,2) пг/мл (р<0,01) і 147 (55,57) пг/мл (р<0,01) в основній групі, і до 154 (63,87) пг/мл (р<0,01), і 146 (68,21) пг/мл (р<0,01) у групі зіставлення відповідно. Концентрація протизапального цитокіна IL-10 знижувалася до 23,4 (8,71) пг/мл (р<0,01) в основній групі і до 24,2 (9,01) пг/мл (р<0,01) у групі зіставлення.

До початку лікування у всіх обстежених хворих на початкову ВК було виявлено помірне підвищення рівня СМ - у середньому в 1,5 рази щодо норми, що склало 0,72 г/л (0,285) (р<0,01) в основній групі й 0,73 г/л (0,317) (р<0,01) у групі зіставлення, і свідчило про порушення метаболічного гомеостазу й наявність синдрому метаболічної інтоксикації.

Таким чином, у хворих на початкову вікову катаракту встановлено порушення клінічних показників, підвищення коефіцієнта світлорозсіювання в оці. Виявлено порушення загального й місцевого цитокінового профілю у вигляді підвищення рівня прозапальних цитокінів (ФНПб, IL-1в) і зниження рівня протизапального цитокіну (IL-10), пригнічення захисних факторів сльози - sIgA і лізоциму, активація аутоімунних реакцій до антигену кришталика (L -Ag), порушення концентрації ЦІК сльози й сироватки крові, що відіграє істотну роль у катарактогенезі. Отримані дані дозволяють вважати за доцільне використання препаратів, які нормалізують стан місцевого й загального імунітету в комплексній профілактиці прогресування помутніть в кришталику хворих на початкову вікову катаракту.

Всі пацієнти основної групи препарати глутаргін і ентеросгель переносили цілком задовільно. У жодного з пацієнтів не відзначено побічних ефектів.

У клінічному плані, при повторному огляді через 12 місяців, в динаміці у хворих основної групи встановлена стабілізація з боку функціональних показників органу зору, а саме гострота зору зберігалася на тому ж рівні 0,82 (0,13) од. (р<0,01), у той час як у хворих групи зіставлення виявлене погіршення досліджуваних показників, так гострота зору знижувалася до 0,68 (0,17) од. (р<0,01) (мал.5).

При біомікроскопії в основній групі спостерігалася стабільність помутнінь у кришталику, у той час як у групі зіставлення реєструвалося прогресування помутнінь кришталика.

Мал. 5. Динаміка гостроти зору та коефіцієнту світлорозсіювання у хворих на початкову ВК в процесі спостереження

При оцінці динаміки змін відносних показників величини світлорозсіювання усередині ока в групі зіставлення стосовно вихідних даних протягом усього періоду дослідження відзначене наступне: через 6 місяців мало місце відсутність змін вимірюваного параметра (р>0,05). Через рік спостережень виявлена тенденція до збільшення світлорозсіювання до 119,4 %. Ці розходження статистично значимі в порівнянні з вихідними даними (р<0,001). Аналізуючи динаміку зміни відносних показників величини світлорозсіювання в основній групі, нами виявлена відсутність збільшення цього показника протягом усього терміну спостережень (1 рік).

Порівняльний аналіз змін відносних показників величини світлорозсіювання усередині ока на кожному строку дослідження виявив у всіх випадках статистично достовірне зменшення ступеня світлорозсіювання в пацієнтів основної групи, у порівнянні з відповідними значеннями в групі зіставлення.

Так, через 6 місяців відносні показники величини світлорозсіювання склали 75,6 %, а через 1 рік - 72,6 %, щодо відповідних даних у групі зіставлення (р<0,001 у всіх випадках). При цьому, на початку спостереження показники світлорозсіювання практично не відрізнялися (Р>0,05) у порівнюваних групах.

Аналізуючи динаміку зміни внутрішньоочного світлорозсіювання, значення якого виражені у вигляді логарифму показника відносного розсіювання світла (lg SФ), нами відзначена аналогічна спрямованість цих змін, але значно менш виражена.

Так, у групі зіставлення значення логарифму відносного світлорозсіювання збільшується через півроку після спостереження (становлячи 100,9% щодо значення до лікування, р>0,05) і, особливо, у наступний термін спостереження, досягаючи достовірних розходжень із вихідними даними (становлячи 104,0 %, р<0,001 через 12 місяців після лікування).

Мал. 6. Динаміка рівня показника логарифма інтенсивності світлорозсіювання у хворих на початкову вікову катаракту

У пацієнтів, що одержували додатково до традиційної терапії глутаргін і ентеросгель, значення логарифму інтенсивності світлорозсіювання на всіх строках спостереження були нижче таких до застосування препарату. Ці розходження склали 6,1 % відразу після комбінованої терапії через 6 місяців і 6,1% через рік після спостереження, у всіх випадках відрізняючись значимо від відповідної величини на початку спостереження (мал.6).

Таким чином, підвищення логарифму інтенсивності світлорозсіювання, також як і значень відносних показників величини світлорозсіювання, не було зафіксовано на всіх строках спостереження за групою хворих, що одержували додатково до традиційної терапії глутаргін і ентеросгель. Тоді як традиційна терапія, по даним відносних показників світлорозсіювання усередині ока й величинам їхнього логарифму, не стабілізує процес помутніння кришталика.

При вивченні імунних показників через 12 місяців після початку спостереження в основній групі відзначено зниження концентрації ЦІК сироватки крові й сльози - в 1,5 рази (р<0,01 у порівнянні з попереднім показником). У РГМЛ виявлене підвищення МІ з L-Ag до 0,98 (0,32) (р<0,01), тобто в 1,8 разів вище попереднього значення. У сльозі середній геометричний титр АТ до L-Ag знижувався до 1:32 (мал. 7,8).

У групі зіставлення при дослідженні через 12 місяців виявлене помірне зниження рівня ЦІК сироватки крові - до 2,3 (0,82) г/л (р<0,01 у порівнянні з попереднім значенням), сльози - до 1,75 (0,804) г/л (р<0,01). МІ підвищувався незначно - до 0,7 (0,446) (р<0,01). Середній геометричний титр антитіл до L-Ag знижувався помірковано в середньому до 1:88 (мал. 7,8).

Мал. 7. Динаміка показників місцевого імунітету у хворих на початкову ВК в процесі спостереження

Мал. 8. Динаміка системних імунних показників у хворих на початкову ВК в процесі спостереження

Позитивна динаміка виявлена з боку цитокінового профілю сльози хворих основної групи, так концентрація ФНПб у сльозі знижувалася до 119 (70,62) пг/мл (р<0,01), рівень IL-1в - до 108 (58,64) пг/мл (р<0,01). Вміст IL-10 у сльозі наближався до норми - 26,2 (10,74) пг/мл (р<0,05).

У групі зіставлення концентрація ФНПб у сльозі знижувалася незначно - до 140 (66,52) пг/мл (р<0,01), рівень IL-1в - до 131 (59,36) пг/мл (р<0,01). Вміст IL-10 у сльозі залишався зниженим і складав 25,0 (12,48) пг/мл (р<0,01).

Виявлено кореляцію між показниками місцевого й загального цитокінового профілю у хворих на початкову вікову катаракту обох груп, при цьому у хворих основної групи спостерігалася виражена позитивна динаміка, а саме: концентрація прозапальних цитокінів ФНПб і IL-1в знизилася в 1,3 і 1,4 рази відповідно, а рівень протизапального IL-10 підвищився до 13,9 (4,2) пг/мл (р<0,05). У хворих групи зіставлення динаміка досліджуваних показників була слабко виражена й істотно не відрізнялася від вихідного рівня.

В кінці строку спостереження у хворих основної групи через 12 місяців відзначалося чітко виражене позитивне зрушення з боку концентрації СМ: їхній рівень знижувався до 0,54 (0,25) г/л (р<0,01). У той же час у хворих із групи зіставлення зберігався високий рівень СМ - 0,68 (0,384) г/л (р<0,01).

Через два роки з початку спостереження було обстежено 78 хворих початковою ВК: 46 хворих (92 ока) основної групи і 32 хворих (64 ока) групи зіставлення.

Функціональні показники у хворих основної групи через 2 роки були наступні: гострота зору 0,77 (0,11) од. (р<0,01), поле зору склало 512 (4,3) о (р<0,01), у хворих групи зіставлення гострота зору склала 0,51 (0,16) од. (р<0,01), поле зору - 507 (4,8) о (р<0,05).

Показник внутрішньоочного світлорозсіювання у вигляді його логарифму (lg SФ) в основній групі відрізнявся незначно від попереднього значення і дорівнював 2,02 (0,191) (р<0,05), а в групі зіставлення мав тенденцію до підвищення і складав 2,36 (0,178) (р<0,01).

З боку показників системного імунітету через 2 роки у обстежених хворих основної групи спостерігалася стійкість концентрації ЦІК сироватки крові та МІ з L-Ag на рівні 1,96 (0,73) г/л (р<0,01) і 0,95 (0,28) (р<0,05), вмісту імуноглобулінів сироватки крові: Ig A на рівні 1,77 (0,592) г/л (р<0,05), Ig M - 1,2 (0,46) г/л (р<0,01) і Ig G - 16,5 (5,16) г/л (р<0,01).

У хворих групи зіставлення при обстеженні через 2 роки з початку спостереження встановлена негативна динаміка рівню ЦІК сироватки крові - до 2,5 (0,64) г/л (р<0,01) і МІ до 0,65 (0,37) (р<0,01).

При вивченні показників місцевого імунітету через 2 роки після початку спостереження у обстежених хворих основної групи концентрація ЦІК склала 1,3 (0,486) г/л (р<0,05), sIgA - 0,27 (0,095) г/л (р<0,01) та лізоциму - 1,26 (0,49) мг/мл (р<0,01), титр антитіл к L-Ag склав 1:32.

У хворих групи зіставлення показники місцевого імунітету були наступні: концентрація ЦІК - 1,8 (0,7) г/л (р<0,01), sIgA і лізоциму склала 0,21 (0,12) г/л (р<0,01) і 1,22 (0,617) мг/мл (р<0,01) відповідно, титр антитіл к L-Ag зростав до 1:112.

Цитокіновий профіль сльози у хворих основної групи через 2 роки був стабільним, а саме: концентрація ФНПб в сльозі склала 116,6 (59,65) пг/мл (р<0,05), IL-1в - 110 (54,29) пг/мл (р<0,01), IL-10 - 26,8 (10,09) пг/мл (р<0,01).

В групі зіставлення через 2 роки концентрація ФНПб в сльозі склала 143 (68,74) пг/мл (р<0,01), IL-1в - 137,2 (61,42) пг/мл (р<0,01), IL-10 - 24,5 (10,19) пг/мл (р<0,05).

З боку загального цитокінового профілю в основній групі через 2 роки теж динаміка була позитивною, так концентрація прозапальних цитокінів ФНПб и IL-1в складала 43,1 (14,7) пг/мл (р<0,05) і 34,9 (17,2) пг/мл (р<0,01) відповідно, а рівень протизапального IL-10 - 13,8 (5,64) пг/мл (р<0,01). В свою чергу, в групі зіставлення через 2 роки показники залишалися на попередньому рівні: концентрація ФНПб на рівні 52,1 (20,6) пг/мл (р<0,01), а IL-1в - 46,4 (19,35) пг/мл (р<0,05). Концентрація протизапального IL-10 була 12,3 (6,61) пг/мл (р<0,01).

Вміст СМ в основній групі через 2 роки з початку спостереження під впливом комбінації глутаргіну та ентеросгелю помірно знижувався до 0,58 (0,314) г/л (р<0,01). В групі зіставлення рівень СМ був високим - 0,72 (0,29) г/л (р<0,01).

Таким чином, встановлено, що під впливом ентеросгелю й глутаргіну у хворих основної групи відзначена стабілізація процесу розвитку початкової ВК, нормалізація імунологічних показників і зменшення виразності синдрому метаболічної інтоксикації, що підтверджувалося відповідними результатами клінічних та лабораторних досліджень через 2 роки після початку лікування. Цього не відмічено у хворих групи зіставлення, в котрих показники, що вивчалися мали тенденцію до зростання на протязі всього терміну спостереження.

За допомогою математичного комп'ютерного аналізу були встановлені прогностичні критерії прогресування помутнінь в кришталику. При цьому підвищення рівня ЦІК в сльозі вище за 2,4 г/л, зниження рівня імуноглобуліну А нижче за 0,2 г/л, збільшення концентрації ФНОб вище 168 пг/мл і зниження рівня IL-10 нижче 21 пг/мл є критеріями прогресування катаракти у хворих.

Висновки

1. Вікова катаракта є актуальною проблемою сучасної офтальмології й однієї з основних причин зниження зору серед населення. У дисертації наведені теоретичне обґрунтування й практичне рішення актуального наукового завдання в сфері медицини, а саме офтальмології - підвищення ефективності профілактики прогресування помутніть кришталику у хворих на початкову вікову катаракту.

2. У хворих на початкову ВК у віковій групі від 46 до 60 років коркова катаракта зустрічалася в 1,9 рази частіше, ніж корково-ядерна та в 4,3 рази частіше ніж ядерна. В віковій групі від 61 року й вище статистично достовірного переважання якогось типу катаракти не встановлено. При цьому виявлене характерне збільшення показника відносного внутрішньоочного світлорозсіювання у вигляді підвищення значення його логарифма (lg SФ) до 2,17 (0,25) (р<0,01).

3. У хворих на початкову вікову катаракту виявлене порушення загального цитокінового профілю у вигляді підвищення рівня прозапальних цитокінів: ФНПб до 52 (17,2) пг/мл (р<0,01) і IL-1в до 49 (13,75) пг/мл (р<0,01), а також зниження протизапального IL-10 - до 12,4 (6,15) пг/мл (р<0,05), порушення системного імунітету зі збільшенням концентрації ЦІК, сенсибілізацією імуноцитів периферичної крові до антигенів кришталика. Рівень СМ у хворих на початкову ВК перевищував норму в середньому в 1,5 рази, що свідчить про порушення метаболічного гомеостазу й наявність синдрому метаболічної інтоксикації.

4. У хворих на початкову вікову катаракту виявлено порушення цитокінового профілю сльози з підвищенням рівня ФНПб і IL-1в до 153 (62,2) пг/мл (р<0,01) і 147 (55,57) пг/мл (р<0,01) відповідно, і зниженням IL-10 до 23,8 (8,71) пг/мл (р<0,01), ослаблення захисних факторів сльози у вигляді зниження концентрації імуноглобуліну А і лізоциму, активація аутоімуних і імунокомплексних реакцій. Встановлено кореляційну залежність високого ступеня щільності порушень місцевого імунітету ока й логарифма показника відносного розсіювання світла (lg SФ).

5. Додаткове застосування глутаргіну і ентеросгелю в основній групі хворих протягом року сприяло стабілізації гостроти зору, відсутності прогресування помутніть кришталика, при цьому значення логарифма інтенсивності світлорозсіювання на всіх строках спостереження були нижче таких, ніж до застосування препаратів (1,99). У хворих із групи зіставлення значення логарифма відносного світлорозсіювання збільшується через півроку після лікування (2,175) і, особливо, у наступний термін спостереження через рік (2,36), досягаючи достовірних розходжень із вихідними даними.

6. В основній групі хворих після лікування показники ФНПб і IL-1в сироватки крові знизилися в 1,2 і 1,4 рази відповідно, IL-10 підвищувався до 13,9 (4,2) пг/мл (р<0,05). Встановлено також зниження концентрації ЦІК сироватки крові в 1,5 рази та збільшення МІ з L-Ag в 1,8 рази. Відзначалося чітко виражене позитивне зрушення з боку рівня СМ: він знижувався до 0,54 (0,25) г/л (р<0,01). У групі зіставлення рівень цих показників недостовірно відрізнявся від вихідних значень.

7. У хворих основної групи в сльозі виявлене підвищення рівня секреторного імуноглобуліну А до 0,26 (0,082) г/л (р<0,01), лізоциму до 1,25 (0,46) мг/мл (р<0,01) та IL-10 до 26,2 (10,74) пг/мл (р<0,05), зниження концентрації ФНПб, IL-1в и ЦІК в 1,4 рази. У групі зіставлення на прикінці обстеження динаміка цих показників була слабко виражена, зберігалася висока активність аутоімуних та імунокомплексних реакцій.

8. Розроблено математичні критерії прогнозування прогресування помутнінь у кришталику. При цьому підвищення в сльозі рівня ЦІК вище 2,4 г/л, зниження рівня імуноглобуліну А нижче 0,2 г/л, збільшення концентрації ФНПб вище 168 пг/мл, зниження рівня IL-10 нижче 21 пг/мл, є критеріями прогресування початкової вікової катаракти у хворих.