Хірургічні інфекції та їх клінічні прояви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Новомосковський коледж ДДАЕУ

Реферат на тему:

Хірургічні інфекції та їх клінічні прояви

Виконала студентка групи ВС-303

Місна Ольга

Хірургічна інфекція - це інфекційний процес, при якому найкращий лікувальний і профілактичний ефект досягається хірургічними методами в поєднанні з антимікробними та патогенетичними засобами. Термін хірургічна інфекція визначає два процеси: інфекційний процес, при лікуванні якого хірургічне втручання має вирішальне значення, й інфекційні ускладнення, що розвиваються в післяопераційний період. Термін infectio - «заражаю» введений в 1841 р. і означає впровадження, розвиток і розмноження мікроорганізму.

КЛАСИФІКАЦІЯ

При врахуванні особливостей клінічного перебігу і характеру змін у вогнищі запалення з усіх видів хірургічної інфекції виділяють гостру і хронічну форми.

1. Гостра хірургічна інфекція:

а) гнійна;

б) гнильна;

в) анаеробна;

г) специфічна (правець, сибірська виразка та ін.)

2. Хронічна хірургічна інфекція:

а) не специфічна (гноєрідна);

б) специфічна (туберкульоз, сифіліс, актиномікоз та ін.)

При кожній з перерахованих форм можуть бути форми з переважанням місцевих проявів (місцева хірургічна інфекція) або з переважанням загальних явищ з септичним перебігом (загальна хірургічна інфекція - сепсис).

Гнійну хірургічну інфекцію розрізняють за етіологічним ознакою, локалізацією, клінічним проявом запалення.

Розрізняють також: одновидову інфекцію, якщо вона викликається одним яким-небудь мікробом, вірусом, грибком, і змішану інфекцію, коли вона обумовлена впровадженням і активним проявом мікроорганізмів різного виду. Якщо ці інфекції ускладнюються додатковим впровадженням мікробів, вірусів або грибків інших видів, виникає вторинна інфекція. Крім того, треба розрізняти ще й повторну інфекцію. Таку, яка виникає після повторного зараження тими ж мікробами, вірусом або грибками.

ЕТІОЛОГІЯ

Гнійно-запальні захворювання мають інфекційну природу, вони викликаються різними видами збудників; грампозитивними і грамнегативними, аеробними і анаеробними, спороутворюючими і неспороутворюючими та іншими видами мікроорганізмів, а також патогенними грибами. За певних, сприятливих для розвитку мікроорганізмів умовах, запальний процес може бути викликаний умовно-патогенними мікробами. Група мікробів, що викликали запальний процес, називається мікробної асоціацією. Мікроорганізми можуть проникати в рану, в зону ушкодження тканин із зовнішнього середовища - екзогенне інфікування чи з вогнищ скупчення мікрофлори в самому організмі тварини - ендогенне інфікування.

При високій патогенності і вірулентності збудника і недостатності захисно-адаптаційної реакції (запалення) організму тварин може наступити генералізація мікробів, вірусів, грибків, і в такому випадку виникає загальна хірургічна інфекція - сепсис.

Умови, що сприяють розвитку хірургічної інфекції.

З умов, що сприяють розвитку хірургічної інфекціі найбільше значення мають:

1) імунобіологічна неповноцінність шкіри, слизових оболонок; ушкодження їх, нормальних грануляцій, інших анатомічних та імунобіологічних бар'єрів;

2) зниження імуногенезу бар'єрної і захисної функції фізіологічної системи сполучної тканини;

3) порушення нейрогуморальної регуляції та обміну;

4) гіпо- та авітамінози;

5) сенсибілізація організму;

6) аліментарне виснаження;

7) важкі крововтрати;

8) дисбактеріоз;

9) важкі травми та інтоксикації;

10) наявність в організмі мертвих тканин і чужорідних предметів;

11) припинення або затримка природного виведення з організму шлакових елементів, секретів та ін.;

12) затримка продуктів тканинного розпаду (ексудатів) в ранах і порожнинах. Поряд з цим велике значення в розвитку інфекційного процесу має масивність, вірулентність і патогенність мікробного забруднення і функціональний стан вегетативного відділу центральної нервової системи.

ПРИКЛАДИ ЗБУДНИКІВ

Стафілококи - найбільш частий збудник гнійно-запальних захворювань, основний шлях інфікування - контактний. Джерела екзогенного інфікування - найчастіше хворі з гнійно-запальними захворюваннями. Джерела ендогенного інфікування - хронічні або гострі вогнища запалення в самому організмі тварини, але стафілококи можуть також сапрофітувати на шкірі, слизових оболонках носа, носоглотки, дихальних шляхів, статевих органів. Пневмококи викликають найчастіше пневмонію, рідше гнійний артрит. Особливістю пневмококів є відсутність токсиноутворення.

Кишкова паличка. Збудник гнійно-запальних захворювань органів черевної порожнини - холециститу, гнійного перитоніту; викликає загальну гнійну інфекцію - сепсис. Місце проживання мікроба - кишечник людини.

Протей. Цей рід мікроорганізмів об'єднує грамнегативні палички, деякі з них сапрофітують в порожнині рота, кишечнику; при попаданні в рану викликають гнійне запалення з гнильним розпадом м'яких тканин, що протікає з важкою інтоксикацією.

Синьогнійна паличка сапрофітує на шкірі, частіше в місцях, де розвинені потові залози. Мікроб отримує свій розвиток в умовах зниженої опірності організму, пригнічує регенерацію тканин, має високу стійкість до антибіотиків і хімічним антисептиками, крім поліміксину, амікацину, карбенициллина, борної кислоти.

Неспороутворюючих анаероби. Велика група збудників гнійно-запальних захворювань, що розвиваються в анаеробних умовах, але не утворюють спор.

Анаеробні спороутворюючі бактерії - клостридії - викликають специфічний запальний і некротичний процес - газову гангрену. Для газової гангрени характерна важка інтоксикація, обумовлена як продуктами розпаду тканин, так і бактеріальними токсинами.

До анаеробних спороутворюючих збудників специфічної інфекції належить паличка правця, сапрофітуюча в кишечнику домашніх тварин і людини, звідки потрапляє в грунт і у вигляді спор може зберігатися тривалий час. Забруднення ран землею, що містить спори палички, може призвести до розвитку правця. Паличка виділяє сильні екзотоксини-тетаноспазмін і тетаногемолізін.

ПАТОГЕНЕЗ І РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМУ НА ЗАПАЛЕННЯ

Організм пораненої тварини, може або володіти добре вираженими захисними пристосуваннями: імунобіологічними реакціями, гуморальними та клітинними факторами захисту, і тоді він успішно бореться з інфекцією, або може перебувати в такому стані, коли тканинні бар'єри, захисні реакції пригнічені, подавлені і, отже, не в змозі нейтралізувати бактерії в рані.

Для розвитку запалення гноєтворні мікроби повинні проникнути через ушкоджений епітелій шкіри або слизових оболонок у внутрішнє середовище організму. Непошкоджені шкіра і слизові оболонки є надійним бар'єром, через який мікроби проникнути не можуть. Порушення епідермісу шкіри або епітелію слизових оболонок, що сприяє впровадженню мікробів, може бути результатом механічної травми, впливу хімічних речовин, алергічних факторів, бактеріальних токсинів та інших травмуючих агентів. Розмір пошкодження не має вирішального значення: мікроорганізми проникають у внутрішнє середовище при будь-якому, великому і вкрай малому, порушення цілісності покривів тіла (мікротравми).

Через дефект епітелію мікроорганізми потрапляють в міжклітинні щілини, лімфатичні судини і з током лімфи заносяться в глибоко лежачі тканини (підшкірна жирова клітковина, м'язи, лімфатичні вузли і т. д.). Подальше поширення і розвиток запального процесу визначаються співвідношенням кількості та вірулентності прониклих мікробів з імунобіологічними силами організму. Якщо кількість мікробних тіл та їх вірулентність невеликі, а імунобіологічні сили організму значні, запальний процес не розвивається або, розпочавшись, швидко припиняється.

Великий вплив на розвиток запалення надають місцеві умови - стан тканин у зоні впровадження мікрофлори. Мікроорганізми зустрічають значний опір в областях тіла з добре розвиненою мережею кровоносних судин і гарним кровопостачанням і, навпаки, легше розвиваються в областях тіла з недостатнім кровообігом. Так, наприклад, на голові та обличчі, де є густа мережа кровоносних судин, гнійні процеси розвиваються рідше, ніж в інших областях тіла.

Мікроорганізми, які потрапили в рану звичайно починають проявляти свою життєдіяльність і розмножуватися через 5-6 год. На цьому заснована методика обробки випадкових ран у перші години після ушкодження, що має на меті видалити мікрофлору на пошкоджених тканинах, щоб уникнути розвитку гнійного процесу.

Моментами, які сприятливі для розвитку мікробів при проникненні їх через дефект шкіри і слизових оболонок, є:

а) наявність в зоні травми живильного середовища для мікроорганізмів (крововилив, мертві клітини, тканини);

б) одночасне проникнення декількох мікробів(поліінфекція), що володіють синергічною дією;

в) проникнення мікробів підвищеної вірулентності, наприклад, з вогнища запалення іншого хворого.

Зазвичай запальний процес, викликаний будь-яким одним видом мікроба, протікає легше, ніж процес, викликаний декількома видами мікробів. Вторинне інфікування не тільки погіршує перебіг запального процесу, але нерідко підвищує біологічну активність первинної мікробної флори, тому при обстеженні та лікуванні хворих з гнійними захворюваннями необхідно особливо пунктуально дотримуватися правил асептики.

Реакція організму. Впровадження мікробів супроводжується місцевими та загальними проявами. Проникнення мікроорганізму в тканини викликає місцеву реакцію, що виражається насамперед у змінах кровообігу нервово-рефлекторної природи: спочатку розвивається артеріальна гіперемія, потім венозний застій з утворенням набряку, появою болю, місцевим підвищенням температури, порушенням функцій організму. У запальному ексудаті накопичується велика число нейтрофільних лейкоцитів. Повнота проявів, ступінь вираженості (яскравість) місцевих симптомів і швидкість їх розвитку у різних хворих різні, що залежить від стану реактивності організму. Розрізняють гіперергічну, нормергічну і анергічну форми запальної реакції.

Гнійний процес може обмежитися поверхнево розташованими тканинами (абсцес, фурункул, карбункул) або залучити до процесу глибоко лежачі тканини, що призведе до утворення великої міжм'язової флегмони, або він може поширитися по підшкірній клітковині, тобто викликати поширену епіфасціальну флегмону з відшаруванням і руйнуванням значних ділянок шкіри.

Результатом місцевої реакції макроорганізму на мікрофлору, яка потрапила в тканини є розвиток захисних бар'єрів. Перш за все, утворюється лейкоцитарний вал, який обмежує вогнище інфекції від внутрішнього середовища організму; такими ж бар'єрами служать лімфатичні судини і лімфатичні вузли. У процесі розвитку тканинної реакції навколо гнійного вогнища і розмноження клітин сполучної тканини утворюється грануляційний вал, який ще більш надійно обмежує гнійний осередок. При тривалому існуванні обмеженого гнійного процесу з навколишнього його грануляційного валу утворюється щільна піогенна оболонка, яка є надійним бар'єром, що обмежує запальний осередок, - формується абсцес. При наявності високовірулентної мікробної флори і слабкої реакції організму захисні бар'єри утворюються повільно, що нерідко веде до прориву інфекції через лімфатичні шляхи (судини, вузли) в кровоносне русло, в таких випадках розвивається загальна інфекція.

Гнійний запальний процес часто призводить до розвитку інтоксикації, яка обумовлюється різними причинами.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ

запалення інфекція хірургічний реакція

Анаеробна хірургічна інфекція. Розвитку анаеробної інфекції сприяють певні умови, що утруднюють надходження кисню всередину вогнища ураження (колота рана, вузький канал із наявністю мертвих тканин, кишені, розтрощення кісток, утруднений доступ кисню всередину рани, наприклад, використання целофанової пов'язки й ін.).

Розрізняють емфізематозну (газову), набрякову і змішану анаеробну інфекцію. Крім того, вона може бути блискавичною і гострою, а за локалізацією - субфасціальною або міжм'язовою (глибокою).

Інкубаційний період 2-4 дні. Прфи одновидовій анаеробній інфекції хвороба протікає легше, ніж при асоціації двох і більше збудників або поєднанні останніх з аеробами. Поганий прогноз звичайно буває при ускладненні гнильною інфекцією (путридними збудниками).

На початку хвороби спостерігається сильний біль, потім він різко зменшується в результаті розпаду нервових закінчень. Нерідко виявляють газову крепітацію (симптом бритви), виявляють значний набряк із розпадом тканин і виділенням ексудату кольору м'ясних помиїв. Навколо вогнища ураження розвивається тромбоз кровоносних судин. Характерним також є підвищення температури тіла, значне пригнічення тварини, підвищення частоти пульсу, глухість тонів серця. Під час піку захворювання може виникнути бактеріальний шок, тварини нерідко гинуть.

Сепсис -- загальне інфекційно-хірургічне запальне неспецифічне захворювання, що розвивається у хворих з місцевим осередком хірургічної інфекції за недостатнього лікувального контролю за ним та зниженого імунологічного захисту. Розвивається у разі запізнілої діагностики та неефективного лікування значних за обсягом місцевих форм гнійної інфекції; неадекватному антибіотичному та хірургічно­му лікуванні окремих форм інфекції (бешихи, гематогенного остеомієліту, плевриту, перитоніту, гінекологічних інфекційних захворювань, інфекції сечових шляхів та ін.). У новонароджених сепсис обумовлюється інфікуванням пупка (кукси пуповини). Іноді сепсис розвивається за незначних випадкових пошкоджень.

За перебігом сепсис буває блиска­вичним, гострим, підгострим та хроніч­ним. Спостерігаються переважно гос­трий та хронічний сепсис. Інші форми бувають рідше. Коли говориться про сепсис без уточнення, завжди мається на увазі гострий процес.

Блискавичний сепсис розвивається протягом однієї доби (навіть кількох годин), іноді після незначних пошкоджень. Звичайно він закінчується смертю на другу-третю добу. Він спостерігається переважно у тварин з порушеною загальною та специфічною реактивністю, а його збудником - стрептокок.

Хронічний сепсис має переважно кардіогенне, рідше -- урологічне або криптогенне походження і спричинюється стафілококом або стрептококом чи їх асоціацією з неклостридіальними анаеробами та фузоспірилами.

Клінічну картину сепсису складають ознаки та симптоми первинного місцевого осередку інфекції, яка є у більшості хворих, та ознаки загального інфекційного захворювання з симптомами ураження внутрішніх органів. Звичайно в клініці сепсису, незалежно від стадії його, переважають явища гострого загального інфекційного захворювання. Найбільш виразним симптомокомплексом його є лихоманка з високою температурою тіла, ознобом та пітливістю. Така лихоманка особливо характерна для септицемії. Температурна крива в цій стадії сепсису має гектичний характер (febris hectica) з різницею показників у З °С і більше між ранковою та вечірньою. Вважається, що підйоми температури збігаються з викидом у кров'яне русло токсинів. Проявами інтоксикації при сепсисі є також різка слабкість, кволість, втрата апетиту, головний біль, диспепсичні розлади, пригнічення психоемоційної сфери (рідше ейфорія та збудження), аж до непритомності. Супроводжується ураженням усіх систем та органів. Слизова оболонка губ ціанотична, слизова оболонка язика суха, з коричнево-сірим нальотом. Голос глухий, низького тембру, що пояснюється дегідратацією організму, зокрема слизових оболонок. Тахікардія, зниження артеріального тиску, приглушеності тонів серця. Дихання прискорене, неглибоке. Нерідко виявляється пневмонія, яка потребує диференціації з'метастатичними абсцесами. З боку травної системи поряд із диспепсичними явищами (нудота, рідше блювання) нерідко спостерігаються ентероколіт, особливо при стафілококовому сепсисі, токсичний гепатит. Останнім та гемолізом еритроцитів зумовлюється жовтяничність склер та шкіри, особливо часто жовтяниця буває при грамнегативному сепсисі. У жуйних розвивається атонія і гіпотонія передшлунків. У крові спостерігаються високий лейкоцитоз зі зсувом формули крові вліво. В сечі виявляють білок, лейкоцити, циліндри. Відносна щільність сечі та діурез знижені.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ

Лікування запальних захворювань проводять з урахуванням загальних принципів лікування та особливостей характеру і локалізації патологічного процесу (флегмона, абсцес, перитоніт, плеврит, артрит, остеомієліт та ін.)

Основні принципи лікування хворих з хірургічною інфекцією:

I) етіотропна та патогенетична спрямованість лікувальних заходів;

2) комплексність проведеного лікування: використання консервативних (антибактеріальна, дезінтоксикаційна, імунотерапія та ін) та оперативних методів лікування;

3) проведення лікувальних заходів з урахуванням індивідуальних особливостей організму і характеру, локалізації і стадії розвитку запального процесу.

Консервативне лікування. У початковому періоді запалення лікувальні заходи спрямовані на боротьбу з мікрофлорою (антибактеріальна терапія) і на використання засобів впливу на запальний процес з метою зворотного розвитку або обмеження його. Використовують такі засоби - антибіотики, антисептичні, протизапальні та протинабрякові засоби (ензимотерапія), фізіотерапію: теплові процедури (грілки, компреси), ультрафіолетове опромінення, ультрависокочастотна терапія (УВЧ-терапію). Обов'язковою умовою лікування є створення спокою для хворого органу: іммобілізація кінцівки, обмеження активних рухів.

У початковий період запальної інфільтрації тканин застосовують новокаїнові блокади - циркулярні блокади кінцівок.

З метою дезінтоксикації використовують інфузійну терапію, переливання крові, кровозамінників та ін.

Якщо запальний процес перейшов у гнійну фазу з формуванням абсцесу без значних запальних змін навколишніх тканин, лікування можна забезпечити консервативними засобами - пункцією абсцесу, видаленням гною і промиванням порожнини антисептичними розчинами, можна через пункційний канал дренувати порожнину гнійника.

Перехід запального процесу в гнійну фазу, неефективність консервативного лікування служать показанням до хірургічного лікування.

Через небезпеку переходу локалізованого гнійного запалення в загальну гнійну інфекцію (сепсис) наявність гнійного ураження зумовлює нагальність хірургічної операції. Ознаками тяжкого або прогресуючого перебігу запалення та неефективності консервативної терапії є затяжна лихоманка, наростаюча інтоксикація, місцевий в області запалення гнійний або некротичний розпад тканин, наростаючий набряк тканин, болю, який прилучився лімфангіт, лімфаденіт, тромбофлебіт.

Хірургічне лікування хворих з гнійно-запальними захворюваннями є основним методом лікування. Хірургічний доступ (операційний розріз) повинен бути найкоротшим і досить широким, що забезпечує видалення гною і некротизованих тканин і розташовуватися в нижній частині порожнини, щоб забезпечити хороший відтік виділень в післяопераційному періоді. Порожнину гнійника ретельно промивають антисептичними розчинами. Операцію закінчують дренуванням рани.

ПРОФІЛАКТИКА

Основні принципи профілактики хірургічної інфекції полягають в наступному:

1. Не допускати проникнення збудника інфекції в організм тварини, суворо дотримуючись асептики і антисептики при проведенні ін'єкцій, оперативних, акушерсько-гінекологічних та інших лікарських втручань.

2. При наявності мертвих тканин необхідно якомога раніше видаляти їх оперативним шляхом і ліквідувати міжтканинні ніші й кишені.

3 Забезпечувати оптимальні умови дренування.

4. Місцево застосовувати антисептичні розчини та депонувати складні бактеріостахічні порошки.

5. Знімати сенсибілізацію організму і перезбудження периферичного і центрального відділів нервової системи засобами охоронної терапії (новокаїнові блокади, транквілізатори та ін.).

Всі ці заходи повинні проводитися при повноцінному білковому, вуглеводному, жировому і вітамінно-мінеральному годуванні, правильному змісті та експлуатації тварин.

Проте, необхідно чітко усвідомлювати, що одного теоретичного засвоєння правил асептики й антисептики недостатньо для отримання очікуваних практичних результатів. У системі асептико-антисептичних заходів немає дрібниць, усе в ній представляє певне значення. В умовах хірургічної практики необхідне ретельне, доведене до автоматизму, виконання заходів асептики й антисептики. Лише в такому разі буде створене підгрунття для досягнення мети хірургічного втручання.

Використана література

1. Власенко М.В., Петренко О.Ф. та ін. Загальна ветеринарна хірургія.

2. Б. Ф. Бессарабов, А. А. Вашу-И74 тин, Є. С. Воронін та ін.. Інфекційні хвороби тварин.

3. Власенко В. М., Тихонюк Л. А., Рубленко М. В. та ін. Оперативна хірургія, анестезіологія, топографічні анатомія (спеціальна частина).

4. А.В. Лебедєв, В.А. Лук'янівський, Б.С. Семенов та ін. Загальна ветеринарна хірургія.

Размещено на Allbest.ru