Видатні вчені епохи Відродження та їхній внесок в розвиток медицини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Кафедра соціальної медицини

Видатні вчені епохи Відродження та їхній внесок у розвиток медицини

Київ 2007

Епоха Відродження у світовій історії має неабияке значення, бо принесла з собою активни розвиток мистецтва і науки, зокрема медицини, влада церкви послабилася і з'явилися можливість робити розтини. Великому поширенню знань у масах сприяв початок в Європі книгодрукування, що зробило книжку набагато доступнішою. Перша друкована книжка медичного змісту вийшла в Німеччині в 1456 р. латинською мовою. В ній зазначалися дні місяця, коли вважалося корисним робити кровопускання та приймати проносні. Серед слов'янських народів перші почали книгодрукування чехи: в 1475 р. було надруковано Євангіліє.

В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної медицини також спадщину передової медицини народів Сходу.

Навчання медицини на медичних факультетах майже в усіх тогочасних університетах Європи зводилось до вивчення Канону Ібн-Сіни, коментарів до творів Гіппократа, Галена. У багатьох університетах окремо викладалась астрологія, яка намагалася встановити вплив небесних світил на здоров'я людини, показати, як залежно від положення їх можна дати прогноз захворювання у людини, передбачати хід подій у життя окремих міст і навіть цілої країни. Вміння складати такі гороскопи входило в коло знань кожного тогочасного дипломованого лікаря.

Розвитком відмічається і система медичної освіти. У ХV столітті в Європі було вже близько 40 університетів. Передовими щодо рівня розвитку науки були університети Північної Італії, зокрема у місті-республіці Венеції. Науковим центром веніціанської республіки був університет у місті Падуї, вчені якого зробили великі відкриття в різних галузях науки, зокрема й медицини, у відповідь на вимоги, які постали в зв'язку з бурхливим розвитком торгівлі і молодої мануфактурної промисловостї респупліки. У Педуанському університеті один з його перши керівників П'єтро Абано виступав проти схоластичного навчання, ввівши практичний елемент у викладанні своїх лекцій. Така тентенція характерна для епохи Відродження. Передові мислителі епохи Відродження прагнули до пізнання дійсності на основі досліду, відмовившись від сліпого підкорення авторитетам. Особливо гостро цей протест виявився в діяльності Парацельса.

ПАРАЦЕЛЬС (Paracelsus) (справжнє ім'я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм), прославлений лікар і природодослідник, натурфілософ і алхімік епохи Відродження., один із засновників ятрохімії. Піддав критичному перегляду ідеї стародавньої медицини. Сприяв впровадженню хімічних препаратів в медицину. Писав і викладав не на латині, а на німецькій мові.

Освіта

Народився 17 грудня 1493 у місті Ейнзідельн, в сім'ї лікаря-хіміка, що походив із старовинного, але збіднілого дворянського роду. Першим вчителем Парацельса був батько, що познайомив його з основами лікарського мистецтва. Одним з наставників Парацельса був Іоганн Трітемій, відомий своїми виступами в захист «натуральної магії». Університетську медичну освіту здобув у Феррарі (Італія), де і був удостоєний ступеня доктора медицини. по закінченні навчання, як було тоді прийнято серед учених, він узяв собі латинізоване ім'я Para-Celsus -- подібний до Цельса. Розчарувавшись у медицині давніх греків і арабській медицині, він шукає нових знань в університетах і у лікарів-практиків Англії, Франції, Німеччини, Польщі.

Викладання

Про початок свого курсу він повідомив надрукованим німецькою мовою оголошенням: «У наш час мало хто має щастя успішно займатись лікарським мистецтвом. Дехто бажає очистити його від внесених варварами грубих помилок: надто боязкі, вони, як за оракула, тримаються за імена Гіппократа, Галена, Авіценни. Не красномовство і знання мов, не вивчення книг і прикрашення титулами творить лікаря, а лише пізнання таємниць природи. Щоденно по дві години читатимуться лекції на основі власних праць з практичної і теоретичної медицини, а не з крихіток Гіппократа і Галена, грунтуючись на власному досвіді, здобутому у найвищої вчительки -- природи...» Курс лекцій Парацельса був розрахований на два семестри. Частина занять провадилась біля ліжка хворих, під час екскурсій у полі і в горах. На знак відмовлення від будь-яких авторитетів на вступній лекції Парацельс спалив праці Галена і Канон Авіценни

Мандри і митарства

З 1517 Парацельс робив численні подорожі, відвідував різні університети Європи, брав участь як медик у військових кампаніях, навідувався в імперські землі, до Франції, Англії, Шотландії, Іспанії, Португалії, скандінавських країн, Польщі, Литви, Пруссії, Угорщини, Трансільванії, Валахию, держави Апеннінського півострова (ходили чутки, що він побував в Північній Африці, Палестині, Константинополі, московії і в татарському полоні). У 1526 придбав право бюргера в Страсбурге, а в 1527 по протекції прославленого книговидавцяІоганна Фробена став міським лікарем Базеля. У Базельськом університеті він читав курс медицини на німецькій мові , що було викликом всієї університетської традиції, що зобов'язувала викладати тільки на латині. У 1528 в результаті, конфлікту з міськими властями Парацельс переїхав в Кольмар.

Мандри і наукові праці

У подальші роки Парацельс багато мандрував по містах і землях Священної Римської імперії і Швейцарії, писав, проповідував, лікував, досліджував, ставив алхімічні досліди, проводив астрологічні спостереження. У 1530 в замку Бератцхаузен він завершив роботу над «Парагранумом» (1565). Після нетривалого перебування в Аугсбурге і Регенсбурге перебрався в Санкт-Галлен і на початку 1531 закінчила тут багаторічна праця про походження і протікання хвороб -- трактат «Парамірум» (1562). У 1533 він зупинився в місті свого дитинства Віллахе, де написав «Лабіринт медиків» (1553), що помиляються, і «Хроніку Карінтії» (1575).

Останні роки

Останніми роками життя були створені трактати «Філософія» (1564), «Потаєна філософія» (перше видання здійснене в перекладі фламандську мову 1553), «Велика астрономія» (1571) і ряд невеликих натурфілософськіх робіт, в їх числі -- «Книга про німф, сильфи, пігмеїв, саламандри, гігантів і інші духи» (1566). У 1541 Парацельс поселився в Зальцбурге, знайшовши покровителя в особі архієпископа; тут він незабаром і помер.

Натурфілософія

Античне вчення про те, що тіло складається з чотирьох соків -- крові, слизу, чорної і жовтої жовчі, він вважав марнослів'ям. Людина, за Парацельсом, створена із землі, і тіло її побудоване з тих самих складових частин, що й ґрунт. Зближуючи хімію і медицину, Парацельс розглядав функціонування живого організму як хімічний процес, а покликання алхіміка знаходив не в добуванні золота і срібла, а у виготовленні ліків, що дають людям зцілення. Він учив, що живі організми складаються з тих же речовин -- ртуть, сірки, солі -- які утворюють всі інші тіла природи; коли людина здорова, ці речовини знаходяться в рівновазі один з одним; хвороба означає переважання або, навпаки, недолік одного з них. Усі процеси в організмі мають хімічний характер. Дотримуючись такого погляду, Парацельс почав у медичній практиці широко застосовувати мідь, залізо, олово, миш'як, сірку, мінеральні води.

Парацельс звертав особливу увагу на дозування призначуваної хворому лікувальної речовини. «Все є отрута,-- вчив він,-- ніщо не позбавлене отруйності. Лише доза робить отруту непомітною». Рівень тогочасних знань не давав змоги навіть бунтівному розумові Парацельса повністю звільнитися від містики.

Парацельс виходив з ідеї єдності всесвіту, тісного зв'язку і спорідненості людини і миру, людини і Бога. Він іменував людину не тільки «мікрокосмом», малим світом, який містить в собі властивості і природу всіх речей, але і «квінтесенцією», або п'ятою, істинною суттю миру. По Парацельсу, людина виробляється Богом з «витяжки» цілого світу немов, в грандіозній алхімічній лабораторії, і несе в собі образ Творця. Не існує ніякого забороненого для людини знання, він здатний і, згідно Парацельсу, навіть зобов'язаний досліджувати всю суть, наявну не тільки в природі, але і за її межами. Його не повинна зупиняти або бентежити їх незвичність, бо немає нічого неможливого для Бога, а ця суть -- свідоцтва його всемогутності, подібно німфам, сильфам, гномам, саламандрам, сиренам, гігантам, карликам і іншим істотам, що населяють чотири стихії.

Головною заслугою Парацельса є робота у області хімії, фактично він один із засновників сучасної фармакології, також він увів у науку поняття «доза».

ВЕЗАЛІЙ АНДРЕАС (1514-64), природодослідник, основоположник анатомії. Діяльність Везалія проходила в багатьох європейських країнах. Одним з перших став вивчати людський організм шляхом розтинів. У основній праці «Про будову людського тіла» (кн. 1-7, 1543) дав науковий опис будови всіх органів і систем, вказав на багато помилок своїх попередників, в т.ч. Галена.

Андреас Везалій народився в Брюсселі 31 грудня 1514 р. Він походив з роду Вітінгів, що жили довгий час Німвегені. Везалій пише в «Посланні про китайський корінь» (1546) про те, як він, будучи в 1546 р. декілька місяців і місті Німвегені, знайшов могили своїх предків: «І мав можливість побачити могили сім'ї Вітінгов, що походили із дуже давнього і знаменитого Везеля,де я і знайшов ці приємні і священні для мене спогади» . Від назви цього міста Везеля і походить, очевидно, ім'я Везалія.

Кілька поколінь сім'ї, в якій народився Везалій, були вченими-медиками і знавцями медичних праць історичного значення. Прапрадід Везалія, Петро, відомий лікар і збирач медичних трактатів, написав коментарі до четвертої книги «Канону лікарської науки» великого енциклопедиста Сходу Абу-Алі ібн-сини (Авіценни).

Син Петра Джон, прадід Везалія, викладав в університеті Лувена. Він був математиком і лікарем в Брюсселі.

Син Джона Еверард, дід Везалія, також був лікарем. Він коментував працю «Пекло Аль Мозареме» Абубекра-ібн-Захарія-ар-Разі, видатного арабського лікаря-ученого X ст., і, крім того, написав додатки до перших чотирьох параграфів афоризмів Гіппократа.

Батько Везалія, Андрій, був аптекарем при дворі Карла V. Молодший брат Везалія Франциск також вивчав медицину і став лікарем.

Везалій ріс серед лікарів, що відвідували дім його батька, і з юних літ користувався багатою бібліотекою медичних трактатів, що збиралася в сім'ї і переходила з покоління в покоління. Дякуючи цьому у юного і здібного Везалія з'явився інтерес до вивчення медицини. Після закінчення початкової школи в Брюсселі молодий Везалій вступив, мабуть в 1530 р., у Лувенський університет, де викладалися стародавні мови -- грецька і латинська, а також математика. Але Лувенській університет не був центром гуманістичної освіти, і в 1531 р. Везалій перейшов в Педагогічний коллеж (Pedagogium trilingue), заснований в Лувені в 1517р. Тут вивчення трьох основних мов було поставлено ретельніше, що було необхідно для самостійного шляху в науку. Цими мовами були грецький, латинський і староєврейський. Везалій ґрунтовно вивчив латинську мову, що викладалася в традиціях Цицерона, відроджена гуманістами і Еразмом Роттердамським, грецьку мову знав посередньо, а староєврейський -- погано. Надалі він намагався виправити недоліки своїх знань -- вивчав і читав «Канон лікарської науки» Ібн-Сіни в староєврейському перекладі.

Старанно вивчаючи в Лувенському університеті цикл класичних і риторичних наук, Везалій рано виявив схильність до медицини, особливо до анатомії. У вільний від університетських занять час він з величезним захопленням розтинав і ретельно препарував домашніх тварин. Через цю схильність, 17-річний хлопець виявив бажання вивчати медицину в Парижі. Придворний лікар і друг батька Везалія Ніколя Флорен, що цікавився долею Везалія, підтримав тяготіння юнака.

Згодом, в 1539 р., Везалій присвятив Флорену свою працю «Послання про кровопускання», де назвав його своїм другим батьком. Таким чином, після сімейної ради Везалій поїхав до Парижа і вступив на медичний факультет університету.

Із-за війни Карла V з Франциском I Везалій покидає Францію у 1536 році і повертається в Лувен. У Лувене він продовжував займатися своєю улюбленою наукою разом з своїм другом Гемою Фрізієм, котрий потім став відомим математиком, астрономом і лікарем. Разом з другом Везалій зробив свій перший зв'язаний скелет. З великими труднощами вони викрадали трупи страчених, іноді витягуючи їх по частинах, підіймаючись з небезпекою для життя на шибениці. Тоді ходили чутки, що він перед кожним розтином трупа просив вибачення у Бога за те, що він на користь науки шукав в смерті таємницю життя. У Лувені Везалій вперше самостійно демонстрував студентам розтин людського трупа. Розтини Везалієм людських трупів підтримувалося відомими діячами міста і університету. Незабаром він одержав славу досвідченого хірурга і був запрошений читати лекції з анатомії в Базелі, Падує, Болонье і Пізе. У 1543 році Везалій видав свій відомий твір «De соrроris humani fabrica libri septem» (Базель), яке відкрило нову епоху в історії анатомії: авторитет Галена був остаточно втрачений і анатомія людини була поставлена на ґрунт точного досвідченого дослідження. Цей твір викликав, як і слід було чекати, люті нападки з боку лікарів-обскурантів, проти яких захищався декількома полемічними творами. З 1544 р., як лейб-медика забирає до себе на службу імператор Карл V, Везалій супроводжував його у всіх подорожах, але потім при його сині, Філліппі II, іспанській інквізиції вдалося захопити в свої руки як затятого ворога. Звинувачений в тому, що під час розтину трупа серце померлого виявило деякі ознаки життя, Везалій був осуджений на смерть. Тільки завдяки заступництву Філліппа II, смертна кара була замінена паломництвом до Труни Господноьї. На зворотньому шляху буря закинула нещасного ученого на острів Занте, де він і помер на п'ятдесятому році життя.

ВІЛЬЯМ ГАРВЕЙ -- знаменитий англійський лікар, який відкриттям кровообігу і дослідженнями над тваринним яйцем заслуговує цілком назву засновника новітньої фізіології, народився 1 квітня 1578 у Фолькстоні, у графстві Кент, навчався в Кентерберійськой гімназії, а потім в Кембріджі. У 1598 р. він подався в Падуанській університет, кращу у той час медичну школу, де займався під керівництвом Фабріция аб' Аквапенденте. За словами Бойля, трактат Фабріция про венозні заслінки навів Гарвея на думку про кровообіг; але ці слова спростовуються Гарвеєм - він говорить, що ідея кровообігу з'явилася у нього результатом міркувань про кількість крові, безперервно вступаючої в аорту, яке таке велике, що якби кров не поверталася з артерій у вени, то за декілька хвилин остання спустіла б абсолютно. -- В 1602 році Гарвей одержав ступінь доктора, і поселився в Лондоні. У 1607 лондонська колегія лікарів вибрала його своїм членом; у 1609 він одержав місце доктора в госпіталі св. Варфоломея; близько 1623 призначений придворним лікарем, а в 1625 -- почесним медиком при Карлі I. У 1616 р. йому запропонували кафедру анатомії і хірургії в колегії лікарів, а наступного року він вже висловлював свої погляди на кровообіг у виразній і ясній формі, але оприлюднив їх тільки 12 років опісля в книзі «Exercitatio anatomica de motu cordis et sanguinis in animalibus». -- Ця книга знаменує собою початок сучасної фізіології. До Гарвея в європейській науці царювали ідеї стародавніх вчених, головним чином Галена. Передбачалося, що в організмі існують два роди крові, груба і натхненна: перша розноситься венами з печінки по всьому тілу і служить власне для живлення, друга рухається по артеріях і забезпечує тіло життєвою силою. Частина крові передається венами в артерії (через серце і легені); у свою чергу, артерії забезпечують вени «духом». Але це не заважає кожному роду крові зберігати свій незалежний рух в своїй незалежній системі судин. Не дивлячись на відкриття Везалі, Сервета, Коломбо, Фабріция і інших анатомів, ці переконання панували до Гарвея, представляючи, проте, все більш і більш заплутану, туманну форму унаслідок суперечностей, що вносяться новими дослідженнями. Гарвей розсіяв цей хаос, замінивши його ясним, точним закінченим вченням про вічний колообіг крові. У істотних пунктах його теорія спирається на небагато простих і наочних дослідів, але кожна деталь ілюструється незліченними вівісекціями і розтинами; процес кровообігу дослідити у всіх його варіантах у різних представників тваринного царства (наскільки це було досяжне без допомоги мікроскопа). Тоді з'ясувалася і роль клапанів і заслінок, що допускають рух крові тільки в одному напрямі, значення биття серця і таке подібне, Гарвей абсолютно звільнився від метафізичних принципів, в роді «архея», «духів» і т.п, які замінюють істинне знання уявним. У книзі його немає і сліду апріорних міркувань, якими були переповнені твори фізіологів і лікарів, що будували науку, не дивлячись на реальний організм. «Exercitatio» Гарвея в повному розумінні слова сучасний науковий твір, де всі питання розв'язуються дослідженням фактів, доступних спостереженню і досвіду, що набуло величезне значення, як в Англії, так і на материку. Але Гарвею довелося витримати жорстоку атаку з боку прихильників класичних застарілих поглядів. Протягом десяти років він залишався майже самотнім в натовпі ворогів. Супротивниками його були Прімроз, що спростовував Гарвея цитатами із стародавніх авторів; Парізанус, Франзолій, допускаючий і нові відкриття, лише б вони не дуже суперечили старим; Же де ла Торре, що доводив, що факти, на які спирається Гарвей, мають випадковий, патологічний характер, а в нормальному організмі кров рухається по Галену; Гюї-Патен, називаючий відкриття Гарвея «парадоксальним, даремним, помилковим, неможливим, незрозумілим, безглуздим, шкідливим для людського життя», і багато інших; зокрема «голова і корифей анатомів свого віку» -- Ж. Ріолан Молодший, якому Гарвей відповідав в двох листах («Exercitationes ad Riolanum», I et II). Ця відома в літописах науки суперечка знайшла відгоголосок у витонченій літературі того часу: Мольер висміяв Гюї-Патена (у «Malade imaginaire»), Буало -- паризький факультет в «L'Arret burlesque»), відкидаючий вслід за Ріоланом кровообіг. Проте Гарвею довелося ще за життя бачити повну правильність свого відкриття. Визнаючи кровообіг, різні учені, проте, приписували відкриття його китайцям. Насправді, Гарвею належить як ідея кровообігу, так і доказ цієї ідеї. -- Придворні відносини нерідко відривали Гарвея від професійних занять. Так, в 1630 -- 1631 р. він супроводжував герцога Леннокса в потязі на материк, в 1633 р. їздив з Карлом I до Шотландії, в 1686 році знаходився в свиті гр. Аронделя, що був послом у Німеччини. Коли почалася революція, король залишив Лондон і Гарвей відправився за ним. Лондонське населення розграбувало Вайтголл і квартиру Гарвея : внаслідок чого загинули його роботи по порівняльній і патологічній анатомії і ембріології -- результат багаторічних досліджень. Гарвей знаходився при Карлі I під час еджгильськой битви, а потім поселився в Оксфорді, який на якийсь час зробився головною квартирою короля. Тут він був призначений деканом мертонськой колегії, але в 1646 р. Оксфорд був узятий парламентськими військами і Гарвею довелося залишити посаду декана. З цього року він абсолютно усунувся від політики (у якій і раніше не брав активною участі) і переселився до Лондона, де збудував для лондонської колегії лікарів будинок, в якому була поміщена бібліотека і відбувалися засідання суспільства; подарував тій же вченій установі колекцію історичних препаратів, інструментів і книг. Останніми роками життю займався ембріологією. Результатом цих занять з'явилася книга: «Exercilationes de generatione animalium» (1651) -- перший систематичний і закінчений трактат по ембріології. Гарвей показав, що тварини, як і яйцекладні, розвиваються з яйця, і виклав свої погляди у відомій формулі: «Ornne animal ex ovo». Він довів, що так званий рубчик (cicatricula) є власне зародок, і прослідив його розвиток, наскільки це виявилося можливим без допомоги мікроскопа; з'ясував значення так званої chalaza; показав, що шкаралупа яєць пориста і пропускає повітря до зародка і т.д. В книзі його вже помічені основні ідеї ембріології: первинна тотожність різних типів, поступовість розвитку органів, відповідність перехідних ознак людини і вищих тварин з постійними ознаками нижчих. Звичайно, ембріологія, вступила на ступінь істинної науки тільки в минулому сторіччі; але все таки Гарвей збагатив її вагомими відкриттями, блискучими узагальненнями і дав сильний поштовх подальшим дослідженням. До часу виходу у світ книги про народження тварин заслуги Гарвея були визнані вченим світом; він доживав свій вік, оточений славою і шаною; нове покоління англійських фізіологів і лікарів бачило в ньому свого патріарха; поети -- Драйден і Коулі -- писали на честь його вірші. Лондонська медична колегія поставила в залі засідань його статую, а в 1654 році вибрала його своїм президентом; але він відхилював це почесне звання, посилаючись на старість і хвороби. Вранці 30 червня 1657 року він помітив, що не володіє мовою, і, відчуваючи наближення смерті, послав за рідними, роздав їм на згадку свої речі, а ввечері того ж дня помер на 80-у році життя. Твори Гарвея перевидавалися багато разів. Повні збірки: «Gvillelmi Harveii. Opera omnia, а collegio Medicorum Londinensi edita» (1766). Твори Гарвея перекладені англійською мовою Вілісом. Ср. Aikin, «Notice sur Harvey» («Magazin encyclop.», 1795); Aubrey, «Letters of eminent Persons»; Willis, «William Harvey» (Лондон, 1878); Flourens, «Histoire de la decouverte de la circulation du sang» (Париж, 1854); Daremberg, «Histoire des sciences medicales» (1870).

Гарвей досконало дослідив кровообіг, наскільки це було можливо без мікроскопа, його твори заснували фізіологію.

медицина парацельс везалій гарвей

Висновки

Відродження принесло із собою розквіт науки; було засновано і поставлено на наукову основу фундаментальні медичні дисципліни; це стало можливим завдяки дослідженням багатьох вчених і природодослідників, крім вищезгаданих це ряд видатних імен: Амбруаз Паре (докладно описав показання і техніку видалення зубів), Джіроламо Фракасторо (висловив гіпотезу про існування мікробів, хоча тоді їх так не називали, і згадом ця гіпотеза повністю підтвердилася), Каспар Азеллі (відкриття лімфатичних судин), Роберт Гук (винайдення мікроскопа), Джованні Бореллі (ятрофізик, рухи кінцівок уподібнював до дії важеля, вимірюючи температуру різних органів своїм ще недосконалим термометром зробив висновок, що серце не є основним органом теплоутворення), Марчелло Мальпігі (описав капіляри), Реальдо Коломбо (описав меле коло кровообігу), Бартоломео Євстахій (докладно описав нирки і орган слуху) і це далеко не всі.

Хоча вплив церкви значною мірою послабився, але багато вчених поблатилися за свої погляди, наприклад, іспанський вчений Мігель Сервет, який описав паралельно із Коломбо описав мале коло кровообігу, був визнаний єретиком і спалений у Швейцарії, Везалій також переслідувався церквою. Та поряд з цим, незважаючи ні на що наука розвивалася і на сьогодні досягла високого рівня розвитку.

Размещено на Allbest.ru