Класифікація медичних препаратів

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЕДАТИВНІ ЗАСОБИ

Седативні засоби - лікарські речовини, які зменшують підвищену дратливість і володіють помірною заспокійливою дією.

До седативних засобів належать:

1.Броміди (натрію і калію бромід, бромізовал).

2. Препарати рослинного походження , зокрема, з валеріани лікарської (Valeriana) - настій кореня і кореневища валеріани, настойка і сухий екстракт валеріани); препарати пустирника - собача кропива (Leonurus) - настій і настойка; меліса лікарська (Melissa oficinalis) - настій листя.

Механізм дії і локалізація бромідів. У лабораторії І.П.Павлова вивчено механізм дії бромідів. Було встановлено, що броміди підсилюють процеси гальмування у корі головного мозку. Препарати цієї групи мають регулюючий вплив на функцію ЦНС. Ефект бромідів залежить від типу нервової системи і від функціонального стану організму. Людям із слабким типом нервової системи необхідні менші дози препарату, ніж для сильного типу.

Дія бромідів найбільш чітко проявляється при неврозах. Із шлунково-кишкового тракту броміди всмоктуються добре. Виділяються із організму повільно.

Застосовують при неврозах, підвищеній дратівливості, безсонні, істерії, епілепсії. Броміди сприяють відновленню у ЦНС правильного співвідношення процесів збудження та гальмування.

При тривалому застосуванні можливі побічні ефекти - кашель, нежить, в'ялість, кон'юнктивіт, ослаблення пам'яті, висипання на шкірі. Для зняття цих явищ дають у великій кількості натрію хлориду (10 - 20 г) на добу з водою (3 - 5 л).

Препарати рослинного походження, а саме валеріани, меліси та собачої кропиви (пустинника) зменшують збудливість ЦНС, особливо виражену дію виявляють при підвищеному збудженні нервової системи, підсилюють вплив снодійних засобів, проявляють спазмолітичний ефект.

Механізм заспокійливої дії препаратів валеріани (основна діюча речовина - борнеоловий ефір ізовалеріанової кислоти), полягає у відновленні рівноваги між процесами збудження гальмування (послаблюють процеси збудження ЦНС). Усувають спазми кровоносних судин, кишечника, розширюють коронарні судини і знижують збудливість чутливих нервів.

Седативними властивостями володіють також препарати собачої кропиви, або (пустирника) - настій трави, настоянка. Основними діючими речовинами собачої кропиви є ефірні олії, алкалоїди, сапоніни, дубильні речовини, мікро- та макроелементи. За своїми властивостями препарати собачої кропиви подібні до препаратів валеріани.

Подібно діють також препарати меліси лікарської.

Седативні засоби рослинного походження мають ніжну дію і їх раціонально застосовувати для лікування початкових неврозів. Препарати валеріани, собачої кропиви та меліси можна застосовувати тривало з метою регулюючого впливу на ЦНС.

Седативні засоби використовують при неврозах, неврастенії, болях у ділянці серця, спазмах шлунково-кишкового тракту, стенокар

СНОДІЙНІ ЗАСОБИ

Снодійними засобами називають фармакологічні речовини, які за відповідних умов сприяють розвитку сну.

Основна вимога до снодійних засобів полягає в тому щоб вони викликали сон, максимально наближений до нормального фізіологічно сну.

Як відомо, підтримування стану сну чи бадьорості залежить у першу чергу від функції активуючої системи мезодіенцефальної ретикулярної формації. При її пригніченні розвивається сон, при збудженні - настає стан бадьорості.

Сон розвивається в результаті пригнічуючої дії на ретикулярну формацію гіпногенної системи. Гіпногенна система є холінергічною, вона складається із висхідної (спинноталамічні шляхи, бульбарні центри, вароліїв міст) і низхідної частини (кортикальні відділи, лімбічна система). Обидві частини гіпногенної зони проявляють гальмуючий вплив на мезодіенцефальну ретикулярну формацію. Фази сну (швидка і повільно хвильова) залежать від того, чи розповсюджується гальмування ретикулярної формації на таламокортикальну систему (швидко хвильовий сон), чи ні (повільно хвильовий сон), оскільки ядра таламуса мають синхронізуючий вплив на кору головного мозку.

Снодійні засоби у дозах, які викликають сон, пригнічують активуючу систему ретикулярної формації ствола мозку. Звідси виходить, що принципова різниця між медикаментозним і фізіологічним сном полягає у тому, що останній є активним процесом, результатом діяльності гіпногенної системи, в той час як медикаментозний сон є наслідком гальмування ретикулярної формації ствола мозку.

Лікування розладів сну повинно бути причинно обумовленим, і тільки після ліквідації причини можна призначати симптоматичні засоби, тобто снодійні препарати. Наприклад, часто порушення сну обумовлене зловживанням кави, (гіподинамія). В цих випадках призначати снодійні засоби недоцільно.

Розлади засинання нерідко бувають одним із проявів неврозу. Таким людям призначають седативні засоби.

Снодійні засоби слід призначати лише у тому випадку, коли етіотропне лікування безсоння неможливе або не дає позитивного ефекту.

До снодійних засобів ставляться такі вимоги:

1. Швидкість і надійність.

2. Відсутність неприємного смаку, запаху, подразнення.

3. Достатньо швидка інактивація і виведення із організму.

4. Відсутність від'ємного впливу на органи і системи.

5. Відсутність тератогенної дії.

Механізм дії снодійних засобів.

1. Снодійні засоби пригнічують висхідну активуючу систему ствола мозку.

2. Снотворні засоби гальмують рухові зони великих півкуль.

3. Снодійні засоби пригнічують вегетативні центри (гіпоталамус).

Класифікація снодійних засобів

1.Снодійні засоби з наркотичним типом дії.

А.Похіднісечовини (похідні барбітурової кислоти - барбітурати):

а) тривалої дії - фенобарбітал (ефект триває 6 - 8 годин);

б) середньої тривалості дії - етамінал натрію, барбаміл (тривалість ефекту 4 - 6 годин);

в) короткочасної дії - гексобарбітал (тривалість ефекту 2 - 4 години).

Б.Похідні аліфатичного ряду - хлоралгідрат, бромізовал, карбромал (тривалість дії 6 - 8 годин).

В.Похідні піперидину і піридину - ноксирон (тривалість дії 3 - 4 години).

2.Транквілізатори (анксіолітики) - похідні бензодіазепіну - нітразепам, феназепам (тривалість дії 6 - 8 годин).

3.Похідні імідазопіридину - золпідем - івадал (тривалість дії до 4 годин).

4.Похідні циклопіролону - зопіклон (тривалість дії до 4 годин).

5.Похідні хінозоліну - метаквалон (тривалість дії 2 - 4 години).

6.Похідні ГАМК - оксибутират натрію (тривалість дії 6 - 8 годин).

Барбітурати - снодійна сила барбітуратів зростає із збільшенням алкільного радикалу, але при цьому зменшується тривалість їх впливу. Введення у молекулу барбітурової кислоти фенільного радикалу сприяє підсиленню і продовженню дії, а також сприяє розвитку проти судомної активності.

Вплив на ЦНС. Барбітурати викликають різної глибини пригнічення функції ЦНС, а саме; у малих дозах (10 - 20 мг) проявляють седативну дію (використовують при гіпертонічній хворобі), у більших (50 - 100 мг) проявляють снодійний ефект.

Механізм снодійної дії барбітуратів - пригнічення полісинаптичних структур головного мозку, послаблення активуючої імпульсації з ретикулярної формації на кору головного мозку, зниження реактивності нейронів кори, посилення дії ендогенних гальмуючих медіаторів нервової системи - ГАМК.

Спинний мозок. Під впливом барбітуратів пригнічуються як полі-, так і моносинаптичні рефлекси спинного мозку.

Серцево-судинна система. Терапевтичні дози барбітуратів знижують артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень.

Шлунково-кишковий тракт. Під впливом барбітуратів рухова активність кишечника не змінюється. Терапевтичний ефект барбітуратів при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки пояснюється седативною дією.

Печінка. У терапевтичних дозах барбітурати не впливають на нормальну функцію печінки. При тривалому застосуванні барбітуратів настає звикання (толерантність). Толерантність пов'язана з прискоренням біотрансформації їх у печінці, оскільки барбітурати стимулюють (індукують) утворення в мікросомах печінки ферментів, які руйнують їх. Тому не доцільно призначати тривало діючі снодійні засоби з однієї хімічної групи.

Індуковані барбітуратами ферменти печінки, які сприяють детоксикації, не володіють специфічністю і можуть руйнувати і інші лікарські речовини, послаблюючи їх лікувальні властивості. Не слід одночасно призначати барбітурати з антикоагулянтами непрямої дії (кумарини), так як останні швидко руйнуються у печінці індукованими ферментами, внаслідок чого зменшується їх ефективність (підвищення зсідання крові). Після відміни барбітуратів антикоагулянтна дія зростає, що можу бути причиною кровотеч.

Застосовують барбітурати при безсонні, судомах, епілепсії, гіпертонічній хворобі.

Побічні ефекти барбітуратів - непереносимість, яка супроводжується головними болями, нудотою, блюванням, алергічні реакції, амнезія.

Для похідних барбітурової кислоти при повторному застосуванні властива матеріальна кумуляція. Найбільш чітко кумуляція проявляється у препаратів тривалої дії (фенобарбітал), що зв'язано з повільним виділенням з організму.

У людей із звиканням до барбітуратів часто спостерігається перехресна резистентність до групи препаратів, що пригнічують ЦНС, в тому числі до наркотичних засобів і засобів для неінгаляційного наркозу. Але толерантність розвивається тільки по відношенню до гіпнотичної дії барбітуратів, а їх токсична доза суттєво не збільшується.

До барбітуратів при тривалому застосуванні розвивається лікарська залежність.

При комбінованому застосуванні барбітуратів та інших лікарських речовин, таких як спирт етиловий, бензодіазепіни, антигістамінні засоби - може розвиватись явне пригнічення функції ЦНС. Депресивний ефект барбітуратів посилюється при застосуванні їх одночасно з антидепресантами (інгібітори МАО). Барбітурати індукують активність мікросомальних ферментів печінки, що приводить до зниження ефекту.

Гостре отруєння барбітуратами може статися внаслідок випадкового або навмисного прийому великих доз.

Симптоми отруєння - пригнічення функції ЦНС, колапс, пульс слабкий і рідкий, шкіра холодна і волога, дихання повільне і поверхневе. Зіниці ока звужені, а потім розширюються.

Хронічне отруєння розвивається при застосуванні барбітуратів тривалої дії. Отруєння проявляється сонливістю, слабістю, порушенням координації, головокружінням, можливі галюцинації, психомоторне збудження, судоми, порушення кровообігу, травлення, функції печінки і нирок.

Лікування хронічного отруєння зводиться до поступового зниження дози снодійного препарату і до повної відміни його. Одночасно проводять симптоматичне лікування

Лікування отруєння . В першу чергу необхідно промити шлунок слабким розчином калію перманганату (0,05% - 1000 мл), провести інтубацію трахеї, штучне дихання і вентиляцію легень без збільшення кількості кисню. Форсований діурез - сечогінні засоби. Катетеризацію сечового міхура. Зігрівання тіла. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз.

Похідні аліфатичної структури . Головним ефектом дії хлоралгідрату у малих дозах є седативний вплив, у великих дозах (1г) - снодійний. Хлоралгідрат подразнює слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, тому його необхідно призначати разом із обволікувальними засобами (слизі). Хлоралгідрат пригнічує роботу серця, судинорухового і дихального центрів. Інактивується у печінці, з'єднуючись із глюкуроновою кислотою, і виділяється нирками.

Карбромал і бромізовал діють подібно хлоралгідрату.

Похідні піперидину і піридину добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, діють короткочасно. Застосовують при порушенні процесу засинання. Інактивуються у печінці.

Похідні бензодіазепіну викликають седативний, снодійний ефекти, знімають стан збудження, викликають розслаблення м'язів, не впливають на дихання, кишечник і серцево-судинну систему. У похідних бензодіазепінового ряду відсутній ефект після дії. У порівнянні з барбітуратами вони викликають сон більш близький до фізіологічного. Мають більшу широту терапевтичної дії. Основна їх перевага - менш токсичні.

Похідний імідазопіридину - золпідем (івадал) відноситься не тільки до ряду самих розповсюджених, але і до самих вивчених в клінічних умовах снодійних. Золпідем - снодійне нового покоління - скорочує час засипання, збільшує загальний час сну, забезпечує повноцінний нічний сон, зберігає денну працездатність: (солодкість сну - свіжість пробудження). Ефективність золпідема вивчена на багатьох хворих. В процесі лікування золпідемом скорочується число нічних пробуджень, збільшується загальна тривалість і ефективність сну. Своєчасне лікування порушень сну золпідемом дозволяє відновити нормальний сон і зняти страх безсоння, формування неправильних звичок, пов'язаних зі сном, зміну і закріплення неадекватного ритму “сон - бадьорість”. Золпідем у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Біодоступність 70%. Тривалість снодійного ефекту до 4 годин.

Таким чином, саме сучасне небензодіазепінове снодійне нового покоління - золпідем - відкриває широкі можливості в лікуванні переходячої, короткочасної та хронічної диссомнії (безсоння). Високоселективна дія препарату, поєднана з безпечним профілем, дозволяє рекомендувати препарат для застосування у людей з епізодичними порушеннями сну у зв'язку із стресовими умовами життя (переїзди, напружена праця, конфлікти та інше). Препарат ефективний як в стаціонарних так і в амбулаторних умовах. Застосування золпідему дозволяє досягти високої ефективності, відновлення природної структури сну, роблячи можливим прийом препарату на ніч, і на ранок не відчуваючи наслідків його прийому, тобто звести до мінімуму проблеми, пов'язані з прийомом снодійних.

Похідний циклопіролону - зопіклон - діє також на бензодіазепінові рецептори. Проявляє короткочасну снотворну дію. Біодоступність 80%. Всмоктується у кишечнику добре. Виділяється в основному нирками.

Похідний хіназолінону - метаквалон снодійний ефект подібний до барбітуратів короткодіючих. Крім того їм властива протикашльова, місцево анестезуюча, спазмолітична та антигістамінна дія.

Похідні ГАМК - натрію оксибутират відрізняється від інших снодійних засобів значно меншою токсичністю, а також тим, що не викликає зміни структури сну (співвідношення фаз “швидкого” і “повільного” сну залишається нормальним). Таким чином, сон, викликаний оксибутиратом натрію, максимально наближений до фізіологічного. З цієї причини після пробудження у людей не спостерігається ефекту після дії. Такі властивості натрію оксибутирату роблять його снодійним засобом вибору. Крім того натрію оксибутират підвищує стійкість організму до кисневого голодування.

ПРОТИЕПІЛЕПТИЧНІ ЗАСОБИ

Протиепілептичні засоби застосовують для попередження або зменшення судом чи відповідних їм еквівалентів, які виникають при різних формах епілепсії.

Класифікація протиепілептичних засобів.

1.Протиепілептичні засоби, які застосовуються при епілептичному статусі - тривало протікаючі судомні припступи великі епілептичні приступи (сибазон, клоназепам).

2.Протиепілептичні засоби, які застосовуються при психомоторних приступах (гексамідин, хлоракон, фенобарбітал, карбамазепін, клоназепам).

3.Протиепілептичні засоби, які використовуються для попередження малих приступів епілепсії (триметин, етосуксимід, клоназепам).

Механізм дії протиепілетичних засобів полягає у зниженні збудливості нейронів епілептогенного осередку, пригнічення патологічної імпульсації епілептичних розрядів на мозкові центри і через еферентні нерви на м'язову систему. Є дані про те, що протиепілептичні засоби блокують натрієві канали (дифенін, вальпроати, ламотриджин, карбамазепін), а інші активують ГАМК-ергічну систему (фенобарбітал, бензодіазепіни). Під впливом засобів протиепілептичної дії відбувається збільшення рефрактерного періоду, зниження лабільності, зменшення деяких слідових реакцій і в цілому - пригнічення міжнейронної передачі збудження та обмеження розповсюдження імпульсації, яка генерується епілептогенним осередком.

При епілептичному статусі (тривалі і великі судомні приступи) ефективні діазепам і клоназепам. Крім того застосовують фенобарбітал, дифенін.

Фенобарбітал - похідний барбітурової кислоти (наявність фенільного радикалу в молекулі його, наділяє останній протисудомною активністю), ефективність фенобарбіталу при епілепсії пов'язана з пригніченням впливу на збудливість нейронів епілептогенного осередку, на розповсюдження нервових імпульсів. Слід враховувати, що до фенобарбіталу розвивається лікарська залежність і тому рецепти виписуються на бланках Ф № 3.

Дифенін сприяє активному виведенню із нервових клітин іонів натрію, що знижує збудливість нейронів і запобігає їх активації при надходженні до них імпульсів із епілептогенного осередку. Підвищує вміст ГАМК у мозку. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується добре. Метаболізується у печінці. У печінці викликає індукцію мікросомальних ферментів. Не викликає сонливості.

Побічні ефекти - атаксія, тремор, ністагм, гінгівіт, анемія, остеопатія, дизартрія, диплопія, тератогенна дія.

При психомоторних припадках застосовують гексамідин, хлоракон, дифенін, фенобарбітал.

Клоназепам активний при всіх формах епілепсії, проявляє транквілізуючу, релаксуючу, анксіолітичну і протисудомну дію, має мінімальні побічні ефекти.

Гексамідин за хімічною будовою подібний до фенобарбіталу, але менш активний. Може викликати атаксію, висипи на шкірі.

Хлоракон має виражену протиепілептичну дію. Пригнічує передачу імпульсів з пірамідних і сегментарних спинальних шляхів на мотонейрони спинного мозку.

Карбамазепін(тегретол, фінлепсин) за хімічною будовою належить до похідних дибензаміну. Пригнічує активність Na +, К-Атфази, знижує підвищений рівень цАМФ, що лежить в основі механізму протиепілептичної дії. Перевагою цього препарату є те, що протиепілептичний ефект розвивається одночасно з позитивною психотропною дією. Застосовують при великих епілептичних приступах. Карбамазепін подібно до фенобарбіталу викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки і прискорює руйнування багатьох лікарських засобів (неодикумарин, теофілін, пероральні контрацептиви). Після застосування карбамазепіну у хворих покращується настрій, вони стають більш активні.

Побічні ефекти - тривале застосування карбамазепіну може призвести до диспепсичних розладів, головного болю, сонливості, порушення акомодації і пригнічення психомоторних реакцій.

Натрію вальпроат(конвулекс) використовують при міоклонічній епілепсії. Ефективний при великих і малих припадках. Сприяє накопиченню у тканині мозку ГАМК.

Карбамазепін та вальпроати малотоксичні, і при їх застосуванні не порушуються пізнавальні функції і поведінка.

Триметин - похідний оксазолідину, пригнічує полісинаптичні рефлекси спинного мозку, знижує лабільність нейронів, застосовують для попередження малих припадків епілепсії.

Етосуксимід за показаннями і застосуванням подібний до триметину, але менше токсичний. Застосовують при малих припадках.

При малих епілептичних приступах застосовують також бензодіазепіни (клоназепам), та препарати вальпроєвої кислоти (натрію вальпроат, депаркін).

Ламотриджин - протиепілептична дія здійснюється за рахунок пригнічення потенціалзалежних натрієвих каналів і вивільнення збуджуючої глутамінової кислоти

ПРОТИПАРКІНСОНІЧНІ ЗАСОБИ

Хвороба Паркінсона та синдром паркінсонізму - це хронічне прогресуюче нейродегенеративне захворювання нервової системи, яке проявляється характерними руховими розладами - акінезією, тремором, м'язовою ригідністю. По даним світової статистики, частота паркінсонізму складає від 60 до 190, а в Україні - 133 випадки на 100 тисяч населення. У зв'язку із збільшенням тривалості життя людей захворюваність паркінсонізмом росте.

Паркінсонізм представляє собою поліетиологічне захворювання, яке виникає при самих різних пошкодженнях нервової системи - дегенеративні, інфекційні, токсичні, травматичні, судинні та інші. Згідно сучасній класифікації виділяють первинний (ідіопатичний) паркінсонізм або хворобу Паркінсона, симптоматичний паркінсонізм та паркінсоноподібний синдром

Паркінсонізм вважають хворобою нейромедіаторного обміну. Специфічною біохімічною особливістю захворювання є недостатність продукції дофаміну в базальних гангліях і розвиток ДОФА-дефіцитного нейромедіаторного дисбалансу допаміну, що утворюється в процесі біосинтезу норадреналіну. Зменшення вмісту допаміну в базальних гангліях веде до порушення функції екстрапірамідної системи мозку і розвитку паркінсонізму.

Лікарські речовини, які послаблюють ригідність м'язів і тремтіння рук, голови, зменшують надмірне слиновиділення і виявляють лікувальну дію при хворобі Паркінсона та інших гіперкінезах.

Класифікація протипаркінсонічних засобів .

1. Лікарські речовини, які активують дофамінергічний вплив:

а) Попередники дофаміну (леводопа);

б) Засоби, які підвищують концентрацію дофаміну у синаптичній щілині (мідантан);

в) Засоби, які стимулюють дофамінові рецептори (бромокриптин, лізирид, каберголін);

г) Інгібітори МАО (депреніл, селегінін).

д) Інгібітори КОМТ - периферичні (ентакапон) та центральні (толкапон).

2. Засоби, які пригнічують холінергічний вплив - алкалоїди беладонни (атропін), скополії (скополамін) та синтетичні сполуки - циклодол, тригексифенідин, бензтропін, біперидин.

Самостійні групи протипаркінсонічних засобів складають інгібітори допа-декарбоксилази і різні засоби, які послаблюють прояви симптомів даного захворювання, а саме - м'язові релаксанти, антидепресанти та інші засоби, які не належать до специфічних препаратів.

Більшість протипаркінсонічних засобів належать до антихолінергічних речовин, які зменшують чутливість органів і тканин до ацетилхоліну.

Алкалоїди беладонни з давніх часів застосовують для лікування хвороби Паркінсона, паркінсонізму та інших нейродегенеративних захворювань. Холінолітична дія, тобто здатність зменшувати чутливість органів і тканин до ацетилхоліну є характерною фармакологічною особливістю цих алкалоїдів. Препарати алкалоїдів беладонни володіють більш вираженою дією на периферичні холінорецептори і в меншій мірі - на центральні. Тому терапевтична ефективність цих препаратів при паркінсонізмі відносно невелика, крім того, вони викликають різні побічні ефекти.

Велику групу лікарських речовин для лікування хвороби Паркінсона складають речовини, які взаємодіють з дофамінергічною системою мозку. Вони підвищують активність дофамінергічної системи або посилюють дію дофаміну, пригнічуючи процес його інактивації шляхом гальмування його зворотного захвату пресинаптичними нервовими закінченнями.

Основним препаратом, що компенсує зниження вмісту дофаміну при хворобі Паркінсона, є леводопа.

Леводопа представляє собою лівоповертаючий ізомер диоксифенілаланіну, який є попередником дофаміну. Проникає через гематоенцефалічний бар'єр, а потім у нейрони, де леводопа перетворюється у дофамін. Накопичення в базальних гангліях дофаміну послаблює прояви паркінсонізму.

Леводопа - найбільш ефективний засіб для лікування хвороби Паркінсона і симптоматичного паркінсонізму. Дія леводопи розвивається повільно і максимального ефекту можна досягти приблизно через 30 днів від початку лікування. Препарат призначають після їди. Лікування проводять тривало.

Леводопа із шлунково-кишкового тракту всмоктується швидко. Метаболіти леводопи виводяться нирками.

Побічні ефекти - нудота, втрата апетиту, ортостатична гіпотензія, серцеві аритмії, психічні розлади.

Для зменшення побічних ефектів комбінують з карбідопою. Комбінований препарат леводопи з карбідопою - синемет. Комбінація леводопи з бенсеризадом - мадопар. Така комбінація підвищує кількість леводопи, що надходить у ЦНС.

Не можна комбінувати леводопу з інгібіторами моноаміноксидази (може розвинутись гіпертензія).

Мідантан сприяє вивільненню дофаміну із нейронів і пригнічує його нейрональний захват.

Відомо, що сам дофамін є агоністом Д 2-рецепторів, функції яких зв'язані з покращенням або відновленням рухової активності при паркінсонізмі. У зв'язку з цим одним із напрямків у розробці нових протипаркінсонічних засобів є пошук препаратів, стимулюючих Д 2-рецептори дофаміну. Серед таких препаратів - похідні алкалоїдів спорині (бромокриптин і лізурид).

Бромокриптин є селективним агоністом дофамінових Д 2-рецепторів. Бромокриптин - напівсинтетичний препарат - похідний ергокриптину, активно впливає на обіг дофаміну і норадреналіну в ЦНС, зменшує виділення серотоніну, гальмує секрецію пролактину і соматотропіну. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується біля 30%.

Депреніл (селегілін) селективний інгібітор МАО, зменшує руйнування дофаміну у головному мозку і потенціює дію леводопи. Сприяє дії дофаміну.

Циклодол є центральним холіноблокатором. Пригнічує стимулюючий вплив холінергічної іннервації на базальні ганглії завдяки пригніченню центральних холінорецепторів. Застосовують циклодол при хворобі Паркінсона, паркінсонізмі та інших порушеннях екстрапірамідної системи. Із шлунково-кишкового тракту всмоктується добре.

Пригнічуючи М-холінорецептори, може приводити до побічних ефектів (сухість шкіри і слизових оболонок, тахікардія і ін.). При передозуванні циклодолом можуть розвиватись порушення з боку ЦНС (збудження, галюцинації).

Застосування циклодолу протипоказане при порушеннях сечовиділення, викликаного гіпертрофією простати, захворюваннях серця, печінки, нирок.

Протипаркінсонічні засоби знімають або послаблюють синдром хвороби Паркінсона, лікувальний ефект зберігається тільки під час прийому препаратів.

До нової генерації протипаркінсонічних засобів належать інгібітори КОМТ - ферменту, який бере участь у розпаді дофаміну. Інгібітори КОМТ центральної(тасмар) та периферичної (ентакапон) дії доцільно включати в комплексну патогенетичну терапію на всіх етапах хвороби Паркінсона.

ТРАНКВІЛІЗАТОРИ (АНКСІОЛІТИКИ)

засіб седативний снодійний психотропний

Транквілізатори - лікарські речовини, що мають заспокійливу дію, послаблюючи стан психічної та емоційної напруги, тривоги і страху. Нервовий неспокій є найзагальнішим показником для застосування транквілізаторів. Неспокій - це невловимий синдром, який відображає психофізіологічну відповідь, на зразок страху, але не відповідає реальності усвідомленій погрозі.

Створюючи стан заспокоєння і байдужості до конфліктних ситуацій, знімає страх, тривогу. Внаслідок тривалого застосування транквілізатори можуть викликати звикання, а надалі - й залежність до них, тому їх застосовують короткочасно.

Класифікація транквілізаторів :

Залежно від точки прикладання транквілізатори поділяють на:

1.Агоністи бензодіазепінових рецепторів (діазепам, лоразепам, нозепам, мезапам, феназепам, транксен).

2. Агоністи серотонінових рецепторів(буспірон).

3. Агоністи бензодіазепінів (флумазепіл).

4. Похідні пропандіолу (мепротан - мепробамат, андаксин).

5. Транквілізатори різного типу дії (центральні МХБ - амізил, метамізил).

За тривалістю дії транквілізатори поділяються на:

1. Транквілізатори короткочасного впливу - до 6 годин (мідазолам).

2. Середньої тривалості впливу - до 24 годин (нозепам, лоразепам).

3. Тривалого впливу - до 48 годин (сибазон, мезапам, транксен, феназепам, хлозепід).

Бензодіазепінові рецептори локалізовані головним чином у синапсах ЦНС, а саме: у лімбічній системі. Бензодіазепіни знижують спонтанну активність нейронів гіпокампу, пригнічують імпульсну післядію у лімбічній системі, а також у гіпоталамусі, крім того проявляють пригнічувальний вплив на активуючу ретикулярну формацію стовбура мозку. В організмі бензодіазепіни взаємодіють з бензодіазепіновими рецепторами. Виявлено два типи бензодіазепінових рецепторів. У корі головного мозку бензодіазепінові рецептори 1 - першого типу складають 60%, у мозочку - 90%, у гіпокампу - 40% від їх загальної кількості. Бензодіазепінові рецептори локалізовані на постсинаптичних мембранах ГАМК-ергічних систем ЦНС.

Для бензодіазепінових транквілізаторів характерні такі ефекти:

Анксіолітичний, амнестичний, м'язорозслаблюючий, седативний, снодійний, протисудомний.

Активація ГАМК-рецептора медіатором, що виділився приводить до відкриття хлорних каналів, збільшення мембранної провідності для іонів хлору, а, значить до гіперполяризації постсинаптичної мембрани, що веде до збільшення стійкості клітин до збуджуючих сигналів. Бензодіазепіни подовжують можливість існування “відкритих” іонних каналів і забезпечують рух іонів хлору. Таким чином бензодіазепінові рецептори специфічні, з великою спорідненістю зв'язують похідні бензодіазепіну і деякі хімічно подібні сполуки й опосередкують їх фармакологічну активність, яка проявляється у зниженні відчуття страху, покращенні сну, м'язовому розслабленні. Механізм функціонування бензодіазепінових рецепторів полягає у зв'язуванні з ГАМК-рецепторним комплексом і у підсиленні ГАМК-ергічної синаптичної передачі.

Механізм дії бензодіазепінів - вони є агоністами бензодіазепінових рецепторів, які тісно зв'язані з ГАМК А- рецепторами. При стимуляції ГАМК А бензодіазепінових рецепторів спостерігається алостерична активація ГАМК А- рецепторів. Тому взаємодія бензодіазепінів з однотипними рецепторами проявляється у вигляді ГАМК- міметичного ефекту. При цьому підвищується частота відкриття каналів для іонів СІ -, що збільшує вхід току СІ -. Виникає гіперполяризація мембрани і пригнічення нейрональної активності.

Сибазон (діазепам, реланіум, седуксен, валіум), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум, лібрій, напотон), нозепам (оксазепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам володіють вираженою анксіолітичною і седативною активністю. Зменшують емоційне напруження, сприяють розвитку сну.

Бензодіазепіни потенціюють дію снодійних засобів, засобів для наркозу, алкоголю, наркотичних анальгетиків.

Найбільш ефективним і сильним анксіолітиком є феназепам, за активністю перевершує сибазон у 5 разів.

Транксен - бензодіазепін тривалої (пролонгованої) дії. Ефект розвивається через 40 - 60 хвилин і триває до 45 годин. Проявляє виражену анксіолітичну дію. Призначають один раз на добу (увечері).

Серед транквілізаторів бензодіазепінового ряду з явною анксіолітичною дією і відсутністю седативно-гіпнотичного ефекту можна назвати мезапам (рудотель) - ”денний транквілізатор”.

Більшість бензодіазепінових похідних викликають міорелаксацію, причиною якої є пригнічення спинальних полісинаптичних рефлексів і порушення їх супраспинальної регуляції.

Хлозепід у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре, нозепам - повільно. Зв'язуються з білками крові.

За тривалістю дії розташовуються в такому порядку: феназепам>хлозепід>сибазон>нозепам. Із організму виводяться нирками і жовчю.

Побічні ефекти бензодіазепінів - сонливість, головний біль, нудота, порушення менструального циклу, зниження статевого потягу, висипи на шкірі. При тривалому застосуванні розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Флумазепіл специфічний антагоніст бензодіазепінів,вибірково блокує тільки бензодіазепінові рецептори, знімає центральні ефекти бензодіазепінів.

Мепротан діє подібно бензодіазепінам, має седативну, протисудомну, м'язорозслаблювальну дію. Підсилює пригнічувальний ефект засобів для наркозу, снодійних речовин. У шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Ефект розвивається через 1-2 години і триває 10 годин. Мепротан викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки. До мепротану як і до більшості бензодіазепінів розвивається звикання, яке переходить у залежність.

Побічні ефекти подібні до бензодіазепінів.

Амізил, метамізил наділені центральною МХБ активністю, пригнічують МХР ретикулярної формації головного мозку. Підсилюють дію наркотичних анальгетиків, снодійних засобів і засобів для наркозу. Володіють протисудомною активністю, пригнічують кашлевий рефлекс.

Побічні ефекти - сухість шкіри, слизових оболонок, тахікардія, розширення зіниці ока, підвищення внутрішньо очного тиску, параліч акомодації.

Триоксазин зменшує емоційне навантаження та відчуття страху, але не має явно вираженої дії на активність хворого, не має м'язорозслаблюючої дії. Належить до “денних транквілізаторів”.

Оксилідин , крім заспокійливої дії, проявляє гіпотензивну, протиаритмічну дію, покращує кровообіг мозку.

Буспірон -вибірково діючий анксіолітик (похідне бензаміду - азаспіродекандіону) є частковим агоністом серотонінових рецепторів. Володіє високою специфічністю до серотонінових рецепторів головного мозку. Стимуляція їх супроводжується зниженням активності і вивільнення серотоніну. Ефект розвивається повільно - через 2 тижні.

Буспірону не властиві седативна, м'язорозслаблювальна і протисудомна дія. Тривале застосування буспірону рідко викликає привикання і залежність.

Буспірон знижує активність нейронів головного мозку, зменшує синтез і вивільнення серотоніну, зв'язується з дофаміновими рецепторами. З бензодіазепіновими рецепторами не взаємодіє.

У шлунково-кишковому тракті буспірон всмоктується добре, інактивується у печінці. Значна частина його зв'язується з білками плазми крові, із організму виводиться нирками.

Побічні ефекти -запаморочення, головний біль, парестезія, діарея, нудота.

Антидепресанти

Проблема депресивних розладів актуальна як для індустріально розвинутих країн, так і для країн слабо розвинутих в соціально-економічному плані. Депресіями частіше страждають люди працездатного віку.

Антидепресанти - психофармакологічні засоби, що застосовують для лікування депресій різного походження. Ця група речовин отримала також назву тимолептиків, тобто “засобів, що покращують настрій”.

Нейрохімічною основою впливу на центральну нервову систему антидепресантів різної хімічної будови є їх здатність стимулювати моноамінергічну передачу в головному мозку, що досягається за рахунок збільшення синаптичної концентрації норадреналіну та/або серотоніну.

Головним у дії антидепресантів є вплив на емоціональний стан психічно хворих людей. Антидепресанти покращують настрій хворих депресивними психозами.

Класифікація антидепресантів.

1. Трициклічні антидепресанти (імізин, амітриптилін, меліпрамін).

2. Інгібітори моноаміноксидази (МАО) - ніаламід, піразидол, моклобемід.

3. Інгібітори нейронального захвату серотоніну (флуоксетин, сертрамізин, сертралін, венлафаксин).

4. Атипічні антидепресанти - міансерин, тразодон.

5. Рослинні антидепресанти - гіперицин.

Трициклічні антидепресанти . Основним представником цієї групи є імізин, наділений вираженою антидепресивною активністю, яка поєднується з седативним ефектом. Водночас в окремих випадках проявляє психостимулюючу дію.

Механізм дії трициклічних антидепресантів - зменшують зворотний нейрональний захват норадреналіну, це приводить до того, що в ділянці рецептора накопичується значна концентрація медіатору, й адренергічний вплив посилюється (адреносенсибілізуюча дія). На активність МАО імізин не впливає. Імізин підвищує вміст серотоніну (серотонінсенсибілізуюча дія); посилення гальмівного впливу серотоніну на лімбічну систему є одним із механізмів антидепресивної дії імізину.

Адреносенсибілізуючим впливом антидепресантів пояснюється їх стимулююча, психоаналептична дія та активація моторики. Тимолептичний (аналептичний) ефект антидепресантів, очевидно, обумовлений їх серотонінсенсибілізуючою активністю.

При використанні імізину антидепресивний ефект розвивається через 12 - 15 днів від початку прийому препарату. Слід зазначити, що тривале застосування імізину може призвести до розвитку побічних ефектів, а саме - тахікардії, порушенні акомодації, сухості шкіри і слизових оболонок, запорів. Може знижуватись артеріальний тиск.

Не можна одночасно призначати з інгібіторами МАО препарати для лікування щитовидної залози (може призвести до пароксизмальної тахікардії). Не застосовувати при захворюваннях печінки, нирок, крові (може призвести до агранулоцитозу), при атеросклерозі.

Трициклічні антидепресанти застосовують при депресіях.

Механізм дії інгібіторів МАО - блокують фермент МАО.

Із суттєвих недоліків інгібіторів МАО є відносно висока токсичність, вони інактивують не тільки МАО, а також і неспецифічні ферменти печінки, які беруть участь у інактивації токсичних продуктів життєдіяльності організму, сповільнення інактивації ряду лікарських речовин (барбітурати, анальгетики, алкоголь). Із побічних ефектів слід назвати також рухове збудження, тахікардію, безсоння, підвищення артеріального тиску.

Застосовують інгібітори МАО при депресивних психозах, які супроводжуються погіршенням настрою, появою відчуття апатії.

Інгібітори МАО не можна одночасно призначати з трициклічними антидепресантами. При лікуванні інгібіторами МАО із харчових продуктів слід виключити банани, сир, вершки, каву, пиво, вино, які містять попередники біогенних амінів. Недотримання цього може призвести до різкого звуження судин - розвивається гіпертензивний ефект.

Моклобемід - зворотний інгібітор МАО, добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Взаємодіє з іншими інгібіторами МАО, ефект швидко минає після виведення його з організму.

Протипоказання до застосування - захворювання печінки, анемія, лейкопенія. Не можна їх призначати одночасно з інгібіторами МАО.

Інгібітори зворотного захвату серотоніну, блокують зворотний захват серотоніну у синаптичній щілині.

Золофт (сертралін) - селективно інгібує зворотне захоплення серотоніну у нейронах. Застосовують при депресії, панічних розладах.

Побічні ефекти - втомлюваність, головний біль, безсоння, зниження або підвищення артеріального тиску, сухість у роті, тахікардія, порушення перистальтики кишечника.

Атипічні антидепресанти не впливають на зворотний нейрональний захват моноамінів, проявляють незначну вегетотропну дію, малотоксичні. Проявляють седативну дію. Міансерин блокує пресинаптичні альфа 2-адренорецептори в ЦНС, підвищує рівень норадреналіну в синаптичній щілині. Тривале застосування атипічних антидепресантів може викликати агранулоцитоз і апластичну анемію.

Рослинні антидепресанти - (гіперицин) підвищують зворотний захват серотоніну нейронами кори головного мозку.

ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ

Психотропні засоби - лікарські речовини, які застосовуються при порушеннях психічної діяльності людини. Психотропні речовини використовують для лікування психозів, а також при невротичних та неврозоподібних розладах, які супроводжуються станом напруги, страху, тривоги та іншими симптомами.

Класифікація психотропних засобів:

Нейролептики

Транквілізатори

Седативні засоби

Солі літію

Н е й р о л е п т и к и (антипсихотичні засоби) - лікарські засоби, які використовуються для лікування психозів, головним чином шизофренії, а також інших ендогенних (органічних) та екзогенних (психогенних) психічних розладів, що проявляються важкими психоемоційними порушеннями з явищами маячення, галюцинацій, збудження.

В основі нейрохімічних механізмів терапевтичних ефектів нейролептиків є їх антагоністична дія відносно дофамінових рецепторів субтипу D 2 (за новішими даними, також D 3 і D 4 ), що локалізовані переважно в лімбічній системі головного мозку.

Класифікація нейролептиків за хімічною будовою :

А. Типові антипсихотичні засоби:

1.Фенотіазини:

а) аліфатичні похідні (аміназин, пропазин, левомепромазин);

б) піперидинові похідні (тіоридазин - сонапакс);

в) піперазинові похідні (метеразин, трифтазин, етаперазин, фторфеназин).

2. Бутирофенони (галоперидол, дроперидол, трифлуперидол, меторин).

3. Тіоксантени (хлорпротиксен).

Б. Атипові антипсихотичні засоби:

1.Трициклічні нейролептики - похідні дибензодіазепіну (клозапін-азалептин).

2.Похідні сульфонілбензаміду (сульпірид).

3.Похідні індолу (резерпін).

4.Дифенілбутилпіперидину (пімозид, флуспірілен).

За активністю нейролептичної дії щодо аміназину, виділяють:

1. Засоби зі слабшою дією (пропазин, тіоридазин, хлорпротиксен, левомепромазин).

2. Засоби середньої сили дії, приблизно рівні з аміназином (метеразин).

3. Засоби, наділені підвищеною нейролептичною активністю (трифтазин, етаперазин).

4. Сильні нейролептики (галоперидол, трифлуперидол, фторфеназин).

За широтою терапевтичної дії:

1. Нейролептики з широким спектром дії, які застосовують при гострих станах (аміназин, левомепромазин, пропазин, хлорпротиксен).

2. Нейролептики, придатні для тривалої та підтримуючої терапії (аміназин, левомепромазин, фторфеназин, тіоридазин).

3. Нейролептики для проведення спеціальних лікувальних курсів (етаперазин, галоперидол, трифлуперидол).

Нейролептики пригнічують дофамінову передачу за рахунок блокування постсинаптичних рецепторів. Схожість структур дофаміну і фенотіазинів пояснюють одним і тим же рецепторним утворенням. Молекулярним посередником, через який забезпечується втручання нейролептиків у метаболізм синаптичної клітини, служить аденілатциклаза.

Механізм антипсихотичної дії нейролептиків пов'язаний з пригніченням функції ретикулярної формації і усунення її активуючої дії на кору головного мозку. Гальмуванням постсинаптичного рецептора частково обумовлене вторинне підсилення функції дофамінових нейронів.

Механізм седативної дії нейролептиків - блокування центральних альфа-адренорецепторів ретикулярної формації та пригнічення Н 1 - гістамінових рецепторів. Заспокійлива дія нейролептиків - пригнічення реакцій на зовнішні стимули, послаблення психомоторного збудження, приглушення відчуття страху, зниження агресивності.

Механізм гіпотермічної дії - збільшення тепловіддачі у зв'язку з посиленням теплопродукції за рахунок зменшення м'язового тонусу і центральної регуляції обміну речовин.

Механізм гіпотензивної дії - блокування центральних альфа-адрено - та дофамінорецепторів, що призводить до судинорозширювальної дії.

Взаємодія нейролептиків з іншими лікарськими речовинами .

Деякі лікарські речовини можуть знижувати силу дії нейролептиків через погіршення резорбції із шлунково-кишкового тракту. Відмічено, що антацидні засоби, такі як гідроокис алюмінію, альмагел, сповільнюють всмоктування більшої кількості нейролептиків. Встановлено, що холіноблокатор (циклодол) може зменшити концентрацію фенотіазинів через порушення резорбції. Разом із тим холіноблокатори проявляють антагонізм відносно нейролептиків (антипсихотична дія), настає атонія сечового міхура і кишечника. Ефект нейролептиків знижується речовинами, які прискорюють обіг і підвищують рівень мозкового дофаміну (психостимулятори, протипаркінсонічні засоби).

Нейролептики знижують активність норадреналіну і мезатону (за рахунок альфа-адреноблокуючої дії), послаблюють сечогінну дію тіазидів і кардіотонічну дію серцевих глікозидів, підсилюють зсідання крові в комбінації з коагулянтами,

Аміназин . Для аміназину характерні всі описані вище фармакологічні ефекти. Володіє антипсихотичною активністю, пригнічує прояви галюцинацій та марення проявляє седативну дію, підвищує ефективність наркотичних і снодійних засобів. Аміназину властива протиблювальна, протисудомна, гіпотермічна, подразнювальна, адреноблокуюча (зниження артеріального тиску), холіноблокуюча (зниження секреції екзокринних залоз) та антигістамінна дія. Гіпотензивна дія аміназину зв'язана з пригніченням центрів гіпоталамусу, з блокадою альфа-адренорецепторів і спазмолітичною дією. Аміназин пригнічує (знижує) силу серцевих скорочень. Внаслідок гіпотензії рефлекторно прискорюється частота серцевих скорочень (тахікардія). Аміназину властива також протиаритмічна дія. При тривалому застосуванні до аміназину розвивається звикання. Тривалість лікування хворих 2 - 6 тижнів.

Застосовують аміназин і його аналоги для лікування шизофренії, при алкоголізмі (приступи білої гарячки), для посилення дії засобів для наркозу і аналгезії.

Побічні ефекти - тахікардія, зниження артеріального тиску, сухість шкіри, атаксія, екстрапірамідні розлади, гіперестезія до світла (фотосенсибілізуюча дія), токсикоалергічний гепатит, агранулоцитоз, гіпотермія.

Левомепромазин . За фармакологічними властивостями близький до аміназину, але у нього слабше виражена антипсихотична і сильніше седативна дія. Володіє анальгетичною активністю. Сильніше потенціює вплив наркотичних засобів, підвищує ефективність анальгетиків. Проявляє протиблювотну, адреноблокуючу, холіноблокуючу, антигістамінну дії. Ефект розвивається швидко.

Побічні ефекти - зниження артеріального тиску, сухість шкіри, агранулоцитоз.

Тіоридазин по силі антипсихотичного ефекту поступається аміназину. Седативний ефект має свої особливості - не приводить до вираженого гальмування, емоційного пригнічення. Проявляє заспокійливу дію з помірним стимулюючим ефектом. Препарат наділений антидепресивною активністю. Протиблювотна дія слабка. Незначно проявляє адрено- й холіноблокуючу та антигістамінну дію. Вибірковість антипсихотичної дії тіоридазину проявляється у вигляді швидкого пригнічення стану тривоги, страху, напруги.

Трифтазин наділений сильним антипсихотичним ефектом. За здатністю блокувати марення і галюцинації він значно переважає аміназин. Седативна дія виражена менше. Слабо посилює ефекти наркотичних засобів. За гіпотермічною і міорелаксантною активністю поступається аміназину. Володіє сильною протиблювотною дією. Проявляє антибредові, антигалюцинаторні ефекти, блокує психотичні автоматизми.

Застосовують для блокади галюцинаторного, маревного станів, для лікування хронічної шизофренії, білої гарячки.

Побічні ефекти - екстрапірамідні порушення.

Етаперазин - сильний нейролептичний засіб. За антипсихотичною дією перевершує аміназин, але седативний вплив слабший. Високоефективний при синдромах із загальмованістю і галюцинаціями. У хворих людей покращує настрій. Слабше ніж аміназин, потенціює дію снодійних і анальгетичних засобів. Протиблювотна дія етапериазину у 20 разів вища, ніж у аміназину.

Побічні ефекти - подібні до тих, що в аміназину. Проте менше виражені загальмованість, сонливість, в'ялість.

Фторфеназин має сильну нейролептичну активність. Перевершує аміназин за здатністю знімати галюцинаторну, маревну симптоматику, поступається в цьому трифтазину і галоперидолу. Седативний ефект слабший. Посилює дію наркотичних засобів. Йому властива сильна, більш виражена, ніж у аміназину, протиблювотна активність.

Побічні ефекти - епілептиформні судоми.

Хлорпротиксен - вираженістю антипсихотичної дії поступається аміназину, але перевершує його по седативній активності. Чітко потенціює дію наркотичних, сподійних, анальгетичних засобів. Проявляє протисудомну і протиблювотну дію. Застосовується для зняття стану психомоторного збудження.

Побічні ефекти - сонливість, тахікардія, зниження артеріального тиску, сухість слизових оболонок, дизартрія, зниження потенції.

Клозапін (азалептин, лепонекс). За спектром психотропної дії нагадує левомепромазин, аміназин. Посилює ефективність наркотичних, снодійних, анальгетичних засобів. Викликає значну міорелаксацію, має сильну холіноблокуючу дію. На відміну від інших нейролептиків, не проявляє помітної каталептичної активності. Здатний блокувати синдроми, які супроводжуються психомоторним збудженням.

Побічні ефекти - типові для нейролептиків і не потребують фармакологічної корекції.

Сульпірид (еглоніл, догматил) вибірково блокує дофамінові Д 2-рецептори. Має виражену антипсихотичну, антидепресивну, протиблювотну, анальгетичну активність, сприяє загоєнню виразкових ушкоджень шлунка та 12-ти палої кишки. Має незначний седативний ефект. Не наділений протисудомною активністю. У комбінації з наркотичними засобами не посилює їх дію. Рідко викликає екстрапірамідні розлади. Протиблювотна дія сульпіриду в 140 разів вища ніж, у аміназину.