Хіміотерапевтичні засоби. Цефалоспорини ти тетриникліни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Хіміотерапевтичні засоби, цефалоспорини ти тетриникліни

Спеціальність: 5.110201 Фармація, кількість годин: 2

План лекції

1. Цефалоспорини. Класифікація. Фармакологічна характеристика

2. Тетрацикліни. Класифікація. Фармакологічна характеристика

1. Цефалоспорини. Класифікація. Фармакологічна характеристика

Цефалоспорини - це ряд природних і напівсинтетичних антибіотиків, які містять 7-аміноцефалоспоринову кислоту - спільне ядро молекули всіх цефалоспоринів.

Класифікація та препарати

Примітка: * - кислотостійкі препарати

Механізм дії

Інгібують біосинтез компонентів клітинної стінки бактерій. Вони, як і пеніциліни, пригнічують синтез пептидоглікану бактеріальної стінки шляхом зниження активності транспептидаз, які каталізують реакцію переносу пептидоглікану до муреїну. Порушення синтезу призводить до того, що бактерії неспроможні протистояти осмотичному градієнту між клітинами і зовнішнім середовищем, внаслідок чого вони руйнуються. Як і пеніциліни, цефалоспорини діють бактерицидно.

Цефоперазон (цефобід) - напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик III покоління широкого спектру дії, призначений для парентерального застосування. Бактерицидна дія препарату обумовлена інгібуванням синтезу компонентів бактеріальної мембрани.

Фармакодинаміка

Препарати І покоління цефалоспоринів переважно виявляють активність до Г+ коків, окрім ентерококів. Не діють на Г- бактерії, окрім кишкової палички та мірабільного протея. Стійкі до Р-лактамаз Г+ коків.

Препарати II покоління діють на Г+ флору аналогічно до І покоління, але більш активні до Г- флори, особливо до гемофільної палички інфлюенци. Не діють на синьогнійну паличку та ентерококи. Стійкі до дії Р-лактамаз Г- бактерій.

Препарати III покоління більш активні до Г- мікрофлори і менш активні до золотистого стафілокока в порівнянні з І та II поколіннями. Деякі діють на синьогнійну паличку. Стійкі до р-лактамаз Г- бактерій.

Препарати IV покоління високоактивні до Г- бактерій, у т.ч. тих, які виробляють Р-лактамази. Виявляють більшу, ніж препарати ІП покоління, активність до Г+ флори.

Всі цефалоспорини добре проникають у різні тканини і рідини організму, включаючи порожнини суглобів і кісток.

Цефоперазон (цефобід) стійкий до дії багатьох Р-лактамаз і активний по відношенню до багатьох мікроорганізмів, включаючи грампозитивні Staphylococcus aureus (у тому числі штами, що продукують пеніциліназу). Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae. Streptococcus pyogenes ф-гемолітичні стрептококи групи В) та інші штами Р-гемолітичних стрептококів, багато штамів Streptococcus faecalis; грамнегативні - Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influencae (включаючи штами, що продукують Р-лактамази), Proteus mirabilis, proteus vulgaris, Morabella morganii, Providencia spp. (включаючи P. rettgeri), Serratia spp. (включаючи S. Marcescens), Salmonella spp., Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa і деякі інші штами Pseudomonas, деякі штами Acinetobacter cal-coaceticus, Neisseria gomontioeae (включаючи штами, що продукують Р-лактамази), Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yeasinia enterocolitica; анаеробні мікроорганізми - Clostridium spp., Eubacterium spp.. Lactobacillus spp., Fusobacterium spp., більшість штамів Bacteroides fragilis та інших представників Bacteroides spp.

Показання до застосування та взаємозамінність

Інфекції, викликані Г+ мікроорганізмами - цефалоспорини І покоління та Г-мікроорганізмами - цефалоспорини II, III і IV поколінь.

Інфекції кісток та суглобів, шкіри та м'яких тканин, сечових шляхів, опікових ран (всі цефалоспорини).

Інфекції черевної порожнини - цефотетан, цефамандол, цефокситин, цефалоспорини III і IV поколінь.

Інфекції сечостатевих та жовчовидільних шляхів - цефоперазон (цефобід).

Септицемія - цефоперазон (цефобід), цефалотин, цефуроксим, цефамандол, цефокситин, цефотаксим, цефтриаксон, цсфтизоксим, цефалоспорини IV покоління.

Бронхіт - цефрадин, цефуроксим, цефіксим.

Бактеріальний ендокардит - иефапірин, цефалотин.

Менінгіт - цефоперазон (цефобід), цефуроксим, цефотаксим, цефтазидим, цефтриаксон, цефтизоксим.

Пневмонія, інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів - цефоперазон (цефобід), цефалексин, цефрадин, цефалотин, цефалоспорини II покоління, цефотаксим, цефтазидим, цефтриаксон, цефподоксим, цефтизоксим.

Гонорея - цефоперазон (цефобід), цефуроксим, цефотетан, цефокситин, цефотаксим, цефтриаксон, цефподоксим, цефіксим, цефтизоксим.

Отит - цефалексин, цефрадин, цефіксим.

Синьогнійна інфекція - цефоперазон (цефобід), цефтазидим, цефепім, цефпіром.

Слід пам'ятати, що цефалоспорини застосовуються для лікування важких госпітальних інфекцій, викликаних полірезистентними штамами бактерій.

Побічні ефекти

Побічними ефектами при застосуванні антибіотиків-цефалоспоринів є алергічні реакції (у т.ч. перехресні з пеніцилінами), диспепсичні розлади, гематологічні реакції (лейкопенія, гіполротромбінемія, еозинофілія), дисбактеріоз, при внутріпшьом'язовому введенні - біль у місці ін'єкції, при внутрішньовенному введенні - флебіти.

Побічні ефекти цефоперазону (цефобіду): алергічні реакції - макулопапульозна висипка, кропив'янка, еозинофілія, медикаментозна гарячка (найчастіше спостерігаються у хворих з ускладненим алергологічним анамнезом, зокрема з підвищеною чутливістю до пеніцилінів): оборотна нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну та показника гематокриту, гіпотромбінемія, позитивна пряма антиглобулінова проба Кумбса транзиторне помірне підвищення рівня сироваткових АлАТ, Ac AT і ЛФ; рідкі випорожнення: болючість у місці ін'єкції, флебіту разі внутрішньовенного введення.

Протипоказання

Застосування цефалоспоринових антибіотиків протипоказане при індивідуальному несприйнятті.

Цефтриаксон протипоказаний при сечокам'яній хворобі. Цефалоспоринові антибіотики не рекомендується призначати вагітним.

Фармакобезпека

Цефалоспорини не поєднуються з еритроміцином.

Цефуроксим, цефтриаксон, цефпірамід, цефепім не можна застосовувати одночасно з «петльовими» діуретиками, етанолом.

Розчини цефотаксиму, цефтриаксону, цефалотину, цефалоридину несумісні з розчинами інших антибіотиків в одному шприці, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо передбачається комбіноване лікування цефобідом та аміноглікозидом, це слід здійснювати чергуванням внутрішньовенних уведень. Рекомендується уводити цефобід перед аміноглікозидом. Перед подальшим уведенням аміноглікозиду слід промити всю інфузійну систему відповідним розчином. Під час лікування цефобідом необхідно утримуватися від вживання алкоголю. Пацієнтам, які перебувають на штучному вигодовуванні та одержують

цефобід. Протипоказане призначення розчинів для парентерального або перорального застосування, які містять етанол.

Цефтазидим, цефодизим, цефепім не сполучаються з аміноглікозидними антибіотиками, цефоперазоном (цефобідом), амфотерицином В, циклоспорином, цисплатином, ванкоміцином, поліміксином В, фуросемідом.

Цефалоспорини П-IVпоколінь дають постантибіотичний ефект.

Високі рівні цефоперазону (цефобіду) в крові, жовчі та сечі досягаються після одноразового введення препарату.

Слід з обережністю призначати цефоперазон (цефобід) хворим з ускладненим алергологічним анамнезом, у першу чергу пацієнтам з підвищеною чутливістю до пеніцилінів (можлива перехресна алергія). У пацієнтів з нирково-печінковою недостатністю необхідно контролювати концентрацію препарату в сироватці крові і за показаннями проводити корекцію режиму дозування.

Умови зберігання цефоперазону (цефобіду): 24 год при стабільній кімнатній температурі (15-25°С), 5 днів у холодильнику при температурі 2-8°С.

Не доведено безпеку застосування цефоперазону (цефобіду) в період вагітності, тому його призначають вагітним лише у разі крайньої потреби. Хоча препарат потрапляє в грудне молоко лише у незначній кількості, в період годування груддю його слід застосовувати з обережністю.

Широкий спектр цефобіду дозволяє проводити монотерапію більшості інфекцій. Однак цефобід можна застосовувати за наявності показань до комбінованого лікування у поєднанні з іншими антибіотиками.

До вживання їди призначають цефалексин.

Після вживання їди призначають цефаклор.

Порівняльна характеристика препаратів

Цефапірин використовують для профілактики інфекцій під час хірургічних операцій.

Цефадроксил, Цефалексин і Цефрадин мають схожу активність і випускаються у лікарських формах для внутрішнього застосування.

Цефалотин відносно E.coli, S.pneumoniae поступається активністю цефазоліну. Призначається парентерально.

Цефуроксим - єдиний з цефалоспоринів II покоління, який достатньою мірою проникає у спинномозкову рідину, придатний для застосування у неонатології. Пероральною формою цефуроксиму є цефуроксим аксетил (Зинат), що являє собою проліки, перетворюється після гідролізу у клітинах епітелію кишечника в активний цефуроксим. Цей препарат має найбільшу активність з усіх цефалоспоринів II покоління відносно до S.pneumoniae і Н. Influenzae. Це оральний цефалоспорин, який у світі застосовується найчастіше.

Близькими за клінічною ефективністю до цефуроксиму є Цефаклор і Цефпрозил, однак вони менш активні відносно S.pneumoniae та Н. Influenzae.

Цефаклор діє на пеніцилінрезистентні штами набагато сильніше, ніж амоксиклав, еритроміцин, цефрадин і цефадроксіш. Добре адсорбується з ШКТ, не кумулює. Можна застосовувати при захворюваннях печінки і нирок. Має більш короткий період напіввиведення, ніж цефуроксим і цефпрозил, тому призначається З рази на добу.

Цефпрозил використовують для перорального введення. Добре всмоктується як до, так і після споживання їди. Біодоступність складає біля 90%. Можливе зживання препарату хворими з порушеннями функції печінки.

Цефотетан і цефокситин застосовують для лікування змішаних аеробно-анаеробні їх бактеріальних інфекцій, включаючи аспіраційну пневмонію, інфекційні ураження стіп при діабеті, інфекції черевної порожнини і жіночих статевих органів.

Цефокситин найбільш активний щодо бактероїдів.

Цефамандол і цефоніцид мають однакову активність in vitro, однак цефамандол менш стійкий до деяких Р-лактамаз, а цефоніцид менш активний стосовно Staph, aureus. Цефамандол значно ширше від цефазоліну за антимікробною активністю, є найбільш ефективним цефатоспорином проти метицилінрезистентних стафілококів. Досягає високих концентрацій у жовчі, легеневій тканині, клапанах серця, кістках.

Цефметазол застосовують для лікування неускладненої уретральної, цервікальної і ректальної гонореї, викликаної штамами, які продукують і не продукують пеніциліназу.

Цефотаксим має високу антимікробну активність по відношенню до більшості клінічно важливих штамів мікроорганізмів, включаючи госпітальні штами: має унікальний антибактеріальний синергізм зі своїм біологічно активним метаболітом -дезацетилцефотаксимом. особлігво стосовно грампозитивної флори. Високостійкий до Р-лактамаз, слабо впливає на нормальну мікрофлору кишечника.

Цефтазидим - найбільш активний антибіотик відносно Pseudomonas aerginosa з цефалоспоринів Ш покоління. Є препаратом першого вибору при тяжких інфекціях до ідентифікації збудника. Рекомендований при но-зокоміальних інфекціях. Застосовується при менінгіті.

Цефоперазон (цефобід) має високу активність щодо Г+ і Г- мікроорганізмів і високу стійкість до дії Р-лактамаз. Добре проникає в усі органи та тканини організму. Виводиться з жовчю на 70%, що дозволяє ефективно застосовувати його при хірургічних втручаннях на печінці, жовчовивідних шляхах і кишечнику. Високоефективний стосовно групи енте-робактерій та синьогнійної гшличкі.

Цефтриаксон ефективний при інфекціях, викликаних мікроорганізмами, стійкими до пеніцилінів, аміноглікозидів і цефалоспоринів І і II покоління. Має високий ступінь стабільності в організмі, вводиться 1 раз на добу. Добре проникає у спинномозкову рідину при запаленні мозкових оболонок. Є препаратом вибору при гонореї.

Цефодизим - єдиний цефалоспориновий антибіотик, який має імуностимулюючу дію.

Цефпірамід стійкий до Р-лактамаз, як грампозитивних, так і грамнегативних мікроорганізмів.

Цефподоксим - цефалоспориновий антибіотик III покоління для внутрішнього застосування, стабільний при багатьох плазмідних р-лактамазах.

Цефіксим - перший цефалоспориновий антибіотик III покоління для внутрішнього застосування. При дотриманні режиму дозування не викликає кумулятивного ефекту.

Цефтибутен має широкий спектр дії, виняткову стійкість до дії Р-лактамаз, включаючи ензими широкого спектра, постійну' ефективну концентрацію у місці інфекції. Для лікування неускладнених інфекцій достатньо 5-денного курсу.

Цефтшоксим має тривалий період напіврозпаду (1,5 год.), активний стосовно бактероїдів.

Цефепім - антибіотик останнього покоління цефалоспоринів. Має дуже високу стійкість до Р-лактамаз і швидко проникає всередину грамнегативних бактеріальних клітин. Має дуже високу стійкість до р-лактамаз і швидко проникає всередину грамнегативних бактеріальних клітин. Ефективний при нозокоміальній пневмонії, ускладнених інфекціях сечовивідних шляхів, шкіри, м'яких тканин, кісток і суглобів, сепсисі, менінгіті. Ін^чєкції безболісні. Корекція доз препарату для хворих з порушеннями функції печінки непотрібна.

Цефпіром - перший цефалоспориновий антибіотик IV покоління. Є препаратом першого вибору в емпіричній терапії тяжких госпітальних і позагоспітальних інфекцій. Має добру здатність проникати у тканини та рідини організму. Цефпіром, на відміну від інших Р-лактамних антибіотиків, активний щодо штамів гіперпродуцентів Р-лакгамаз, має близьку спорідненість із Р-лактамазами і низьку швидкість гідролізу. Важливою властивістю препарату є його синергізм з аміноглікозидними антибіотиками, фторхінолонами і ванкоміцином.

2. Тетрацикліни. Класифікація. Фармакологічна характеристика

Використовуються в клініці вже близько 50 років, проте не втратили свого значення, хоча в останній час спостерігаються випадки резистентності мікрофлори до цих препаратів.

цефалоспорин тетрациклін фармакодинаміка показання

Класифікація та препарати

Примітка: всі тетрацикліни кислотостійкі

Механізм дії

В основі механізму антибактеріальної дії тетрациклінів лежить процес пригнічення синтезу білка на рівні рибосом, вони порушують включення амінокислот до пептидних ланцюгів білків, що синтезуються. Крім того, препарати утворюють міцні комплексні сполуки (хелати) з двох- і трьохвалентними катіонами металів - магнію, заліза та ін. Як наслідок відбувається усунення металів-кофакторів з ферментних систем. У високігх концентраціях тетрацикліни пригнічують процеси окислювального фосфорилування в мітохондріях і здатні порушувати синтез білка у макроорганізмі та сприяють виведенню з організму іонів натрію, деяких вітамінів (протианаболічна дія). Діють бактеріостатично.

Тетрацикліни мають здатність накопичуватись у мікробних клітинах.

Фармакодинаміка

Тетрацикліни - препарати широкого спектра дії, добре всмоктуються.

Спектр антимікробної активності тетрациклінів включає стафілококи, стрептококи, пневмококи, лістерії, збудників чуми, бруцельозу, сибірської виразки, гонококи, менінгококи, бруцели, кампілобактерії, холерний вібріон, збудників туляремії, клостридії, спірохети, хламідії, рикетсії, гемофільну паличку інфлюенци, фузобактерії, мікоплазми, актиноміцети, кашлюкову паличку, кишкову паличку, сальмонели, шигели. Тетрациклін, доксициклін (юнідокс солютаб, вібраміцин) впливають на малярійного плазмодія та на дизентерійну амьобу (тетрациклін). Не діють на більшість штамів протея, синьогнійної палички, на грибки і віруси.

Показання до застосування та взаємозамінність

Ангіни, синусити, гострий отит, бронхіти, пневмонії (мікоплазмові, пневмококові, хламідійні) - всі тетрацикліни;

Актиномікоз, орнітоз, трахома, холера, чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, рикетсіози, сифіліс, малярія, лептоспіроз - тетрациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб);

Компілобактеріоз - тетрациклін, доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб);

Акне - тетрациклін, міноциклін, доксициклін (юнідокс солютаб).

Хламідійні інфекції сечостатевих органів, інфекції жовчовивідних шляхів-тетрациклін.

Рикетсіози (сипний тиф, плямиста гарячка, ку-гарячка, кліщова гарячка) -доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб), міноциклін.

Гонорея, дизентерія, інфекції сечових шляхів, ендоцервіцит. гнійний менінгіт, діарея мандрівників. І стадія хвороби Дайма, кашлюк, псіггакоз -доксициклін (вібраміцин).

Побічна дія

При застосуванні тетрациклінів можуть виникати алергічні реакції, диспепсичні розлади, дисбактеріоз та суперінфекція, порушення білкового синтезу (катаболічна дія), порушення утворення зубної та кісткової тканини, фотодерматит, гепатотоксичність (окситеграциклін); нефроток-сичність (особливо у прострочених препаратів); синдром псевдопухлини мозку (підвищення внутрішньочерепного тиску); токсична дія на кровотворну систему; виражена тератогенна дія; перехресна стійкість; артеріальна гіпотензія, діарея, псевдомембранозний коліт, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, еозинофілія, синдром Стівенса-Джонсона.

При застосуванні тетрацикліну, окситетрацикліну, метацикліну мож-ливі ерозії стравоходу.

Протипоказання

Тетрацикліни (крім доксицикліну) протипоказані при нирковій недостатності, системному червоному вовчакові, вагітності, лактації, дітям віком до 8 років.

Доксициклін (вібраміцин) протипоказаний при підвищеній чутливості до тетрациклінів, вагітності, лактації.

Фармакобезпека

Тетрацикліни добре всмоктуються і по-різному зв'язуються з білками плазми крові. Вони концентруються у жовчі, виводяться з сечею та калом у високих концентраціях у активній формі.

Тетрацикліни не застосовуються одночасно з ерготаміном, циклоспорином, вітаміном С, препаратами кальцію, стрептоміцином, пеніцилінами; препаратами, які містять дегідровані алкалоїди ріжків.

Оскільки тетрацикліни можуть знижувати активність протромбіну плазми крові, хворим, які одержують антикоагулянту терапію, може знадобитися зниження дози антикоагулянтів.

Препарати бактеріостатичної дії можуть впливати на бактерицидну дію пеніциліну, тому рекомендується уникати одночасного застосування доксицикліну з ним.

Всмоктування тетрациклінів порушують антациди. які містять алюміній, кальцій або магній, та препарати, що містять залізо та солі вісмуту. Алкоголь, барбітурати, карбамазепін та фенітоїн зменшують період напіввиведення доксицикліну (вібраміцину).

Одночасне застосування тетрациклінів та метоксифлурану інколи супроводжується нефротоксігчною дією з летальним кінцем.

Одночасне застосування тетрациклінів може знизити ефективність пероральних контрацептивів.

Барбітурати, дифенін, карбамазепін посилюють метаболізм тетрациклінів; з аміноглікозидами. лінкозамідами тетрацикліни виявляють антагонізм.

Тетрацикліни рекомендується приймати разом з ністатином, вітамінами групи В, при порушенні травлення - з галаскорбіном, лактозою.

Катаболічна дія тетрациклінів може бути причиною підвищення рівня залишкового азоту. За даними проведених досліджень цей ефект під час застосування доксицикліну (вібраміцин) у хворих з порушеннями функції нирок не спостерігається.

Фотосенсибілізація, яка проявляється підвищеною реакцією на сонячне опромінення, спостерігалась у деяких осіб, які застосовували тетрацикліни.

При інфекціях, спричинених р-гемолітичними стрептококами групи А, лікування вібраміцином слід проводити щонайменше протягом 10 днів.

Як і інші тетрацикліни, доксициклін (вібраміцин) утворює стійкий комплекс із кальцієм у кістковій тканині.

Застосування препаратів групи тетрациклінів у другій половині вагітності та у дітей віком до 8 років може призвести до необоротної зміни кольору зубів (жовто-сіро-коричневе забарвлення). Цей побічний ефект частіше спостерігається при тривалому лікуванні, але можливий і після проведення повторних коротких курсів.

У разі стрептококових інфекцій, з метою профілактики ревматизму та гломерулонефриту, курс лікування вібраміцином повинен становити не менше ніж 10 днів.

Звичайно вібраміцин призначають дорослим у дозі 200 мг у перший день лікування (одноразово або по 100 мг кожні 12 год) та 100 мг/добу у наступні дні (одноразово). При лікуванні тяжких інфекцій (особливо хронічних інфекцій сечових шляхів) препарат призначають по 200 мг/добу протягом усього періоду лікування.

У разі виникнення симптомів подразнення шлунка вібраміцин рекомендується приймати під час їди або запивати молоком.

Вживання їжі чи молока не має суттєвого впливу на всмоктування доксицикліну (вібраміцин) на відміну від деякігх інших тетрациклінів.

Після 'іди приймають тетрациклін, метациклін. доксициклін (вібраміцин, юнідокс солютаб).

Порівняльна характеристика препаратів

Тетрациклін - класичний представник тетрациклінів, його можна застосовувати для запобігання інфекційним ускладненням у хірургічних хворих. Добре проходить крізь плаценту, частково через ГЕБ.

Окситетрациклін добре всмоктується та тривало зберігається у крові в терапевтичній концентрації, що дозволяє знизити дозу і частоту введення препарату.

Метациклін за спектром дії близький до інших препаратів цієї групи. Добре проникає в органи і тканини. Ефективний при лікуванні гонореї. Препарат тривалої дії, проте поступається за активністю доксицикліну.

Міноциклін при пероральному прийманні більш ефективний ніж інші тетрацикліни при лікуванні вираженого або стійкого до терапії вугрового висипу.

Доксициклін (вібраміцин) - антибіотик широкого спектра дії. напівсинтетичне похідне окситетрацикліну, спричиняє пролонговану дію, що дозволяє застосовувати препарат 1 раз на добу. Адсорбується в ШКТ краще, ніж усі тетрацикліни. Порівняно з тетрацикліном менш токсичний, довше затримується в організмі, його застосовують у менших дозах.

Доксициклін (юнідокс солютаб) крім вищезазначених показань до застосування високо ефективний при лікуванні бруцельозу та акне. Розчинна лікарська форма забезпечує біодоступність 95%. Побічна дія спостерігається рідше, ніж при прийманні тетрацикліну.

Размещено на Allbest.ru