Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ННІ ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра біохімії тварин, якості і безпеки сільськогосподарської продукції імені акад. М.Ф. Гулого

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Клінічна біохімія»

Біологічна роль кальцію в організмі

Устименко Олександр Валентинович

4 курс 3 група

спеціальність: 8.130501 - ветеринарна медицина

Науковий керівник Цвіліховський В.І.

Київ - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. КАЛЬЦІЙ ЯК БІОЛОГІЧНИЙ ЕЛЕМЕНТ

1.1 Кальцій в організмі

1.2 Функції та фізіологічні перетворення кальцію в організмі

РОЗДІЛ 2. ГІПО- ТА ГІПЕРКАЛЬЦІЄМІЯ

2.1 Причини гіпо- та гіперкальціємії

2.2 Клінічні прояви гіпо- та гіперкальціємії

2.3 Післяпологова гіпокальціємія корів

Розділ 3. ЛАБОРАТОРНА ОЦІНКА ГІПО- ТА ГІПЕРКАЛЬЦІЄМІЇ

3.1Лабораторні дослідження

3.2 Визначення кальцію в сироватці крові титриметричним методом з застосуванням мурексиду (Метод Моіжіса і Зака)

3.3 Визначення загального кальцію у сироватці крові за кольоровою реакцією з орто-крезолфталуінкомплексоном (О-КФК)

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Харчування є найважливішою фізіологічною потребою, від якого залежить стан здоров'я та тривалість життя. З їжею до організму надходить понад 600 різноманітних харчових речовин, які по-різному впливають на функціональний стан організму. Серед них розрізняють макронутрієнти (білки, жири, вуглеводи, макроелементи) та мікронутрієнти (мікроелементи, вітаміни).

Залежно від кількості, в якій вони містяться в організмі, мінеральні елементи поділяються на :

а) макроелементи - Ca, P, Mg, K, Na, S, Cl, вміст яких коливається в межах від 9 до 0,09 % маси тіла;

б) мікроелементи - Fe, Zn, F, Sr, Mo, Cu, Br, Si, Cs, J, Mn, Al, Pb, Cd, B, Rb, кількість яких становить 10-3 - 10-5 % від маси тіла;

в) ультрамікроелементи - Se, Co, V, Cr, As, Ni, Li, Ba та інші, вміст яких становить від 10-6 до 10-12%.

Найбільший інтерес для біохіміків і клініцистів являє класифікація, яка ґрунтується на біологічній ролі елементів. Згідно з цією класифікацією, мінеральні елементи поділяють на три групи:

- життєво необхідні (біогенні, біотичні, ессенціальні);

- умовно необхідні;

- елементи, роль яких в організмі вивчена мало або невідома.

Нині в організмі тварини виявлено близько 81 хімічних елементів. Встановлено, що вони є життєво необхідними і тому повинні надходити до організму з їжею. В організмі мікроелементи входять до складу органів і тканин, багатьох органічних сполук - білків, ферментів, гормонів, вітамінів. Мікроелементи посилюють опірність організму до несприятливої дії навколишнього середовища. Вони потрібні для стимулювання росту, формування кісток, відновлення клітин і тканин, роботи всіх органів і систем.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати біологічну роль кальцію в організмі, та розглянути причини винекниння гіпо- та гіперкальціємії.

Завдання роботи:

1) проаналізувати роль кальцію як біологічного елементу в організмі, його фізіологічні функції;

2) дати характеристику клінічних проявів і вплив на структури вмісту кальцію в організмі;

3)ознайомитися з лабораторними методами оцінки вмісту кальцію в організмі.

РОЗДІЛ 1

КАЛЬЦІЙ ЯК БІОЛОГІЧНИЙ ЕЛЕМЕНТ

1.1 Кальцій в організмі

кальцій кров гіперкальціємія

В порівнянні з іншими біометалами кальцій в тканинах міститься в найбільшій кількості - 1,2 - 1,5% у розрахунку на сиру тканину. Основна його маса (до 99%) зосереджено в кісткових тканинах переважно у вигляді гідроксоапатиту Ca5(PO4)3OH та інших солей фосфорної кислоти. Частина кальцію кісток належить до обмінного фонду. Кісткові тканини швидко реагують на зміни водно-сольового складу крові і виконують роль своєрідного буфера, який підтримує рівновагу внутрішнього середовища організму. Найбільш лабільними кістками у всіх тварин є хребці, особливо хвостові, ребра, грудна кістка, кістки таза і черепа [4].

Кальцій володіє високою біологічною активністю, є основним структурним компонентом кісток скелета і зубів тварин і людини, а також важливим компонентом системи згортання крові [9].

У сироватці крові він міститься у вигляді двох основнох фракцій: здатної до дифузії через ультрафільтри і недифундованої, зв'язаної з білком.

В організмі людини і тварин кальцій поступає в основному з продуктами харчування: молоко, овочі, злаки. Особливо важливе значення для збагачення організму іонами кальцію має питна вода, в якій є гідрокарбонат кальцію Ca(HCO3)2. Наявність грубої клітковини і підвищеної кількості щавлевої кислоти не сприяє засвоєнню кальцію.

Надлишок Са виводиться з організму у формі кальцію фосфату.

Недостатність може виникнути при великому його розході (ріст, лактація, вагітність), а також при харчових розладах, або при недостатній кількісті кальцію в продуктах харчування (картопля, хліб, м`ясо). В таких умовах препарати кальцію приймаються профілактично або додаються в харчові продукти. В зв`язку з тим, що кальцій бере участь в обміні речовин у кістковій тканині і зубах, його приймають для покращення зрощення переломів, профілактики карієсу [13].

Під час хвороб, а також, при перевтомі з організму викидається велика кількість кальцію, що відразу відмічається на його роботі: виникає надкислотність крові, знижується активність печінки, запалюються мигдалики, з'являються камені в жовчному міхурі, розхитуються і стають крихкими зуби, тіло вкривається висипом (переважно руки). Введення в організм лише чистого кальцію не приносить великої користі, його можна заповнити виключно правильним харчуванням, вживаючи яєчні жовтки, ріпу, брукву, квасолю, маслини, сочевицю, цвітну капусту, висівки, сироватку.

1.2 Функції та фізіологічні перетворення кальцію в організмі

Кальцій у їжі, як рослинної, так і тваринної, знаходиться у вигляді нерозчинних солей.

Найкращими джерелами легко засвоюваного кальцію є молочні продукти, особливо сири, бобові, соя, сардини, лосось, арахіс, волоський горіх, насіння соняшника, рис, зелені овочі. Багаті кальцієм цільні зерна пшениці, овочі і фрукти. Значення рослинних джерел кальцію зростає також унаслідок високого вмісту в них вітамінів [12].

Основні функції кальцію:

1) функціонує як складова частина опорних тканин або мембран. Забезпечує цілісність мембран (впливає на проникність), тому що сприяє щільному упакуванню мембранних білків. Іони кальцію ущільнюють клітинні оболонки, зменшують їх проникність - на противагу іонам натрію і калію, які збільшують проникність;

2) бере участь у проведенні нервового імпульсу;

3) приймає участь в ініціації м'язевого скорочення: Утворення комплексу актин + міозин (скорочення) можливо тільки в присутності іонів кальцію всередині міоциту. У м'язевих клітинах на мембрані саркоплазматичного ретикулуму (СПР) знаходиться "кальцієвий насос (канал)", через який регулюється вхід і вихід кальцію в СПР і тим самим концентрація його всередині клітини. Робота "кальцієвого насосу" регулюється концентрацією двох внутрішньоклітинних нуклеотидів, що діють антогонічно:

- циклічний аденозинмонофосфат (цАМФ), що підсилює вхід кальцію в СПР із клітини, це призводить до зменшення утворення комплексу актин + міозин ферментом кальмодуліном і розслаблення м'язів;

парасимпатична нервова система > ацетилхолін > рецептори (холінергічні, мускаринові, ацетилхолінові) > гуанілатциклаза збільшує швидкість переходу ГТФ у цГМФ > збільшення цГМФ > збільшення внутрішньоклітинного кальцію > скорочення;

- циклічний гуанозинмонофосфат (цГМФ), що послаблює вхід кальцію в СПР із клітини, це призводить до збільшення утворення комплексу актин + міозин ферментом кальмодуліном і скорочення м'язів (бронхоспазм);

симпатична НС > адреналін, норадреналін > бета рецептори + зменшення секреції ацетилхоліну парасимпатичної НС > аденілатциклаза збільшує швидкість переходу АТФ у цАМФ > збільшення цАМФ > збільшення входу кальцію в СПР > зменшення кальцію в клітині > зменшення утворення комплексу актин + міозин ферментом кальмодуліном і розслаблення м'язів.

4) є одним з факторів гемокоагуляції;

5) кальцій обмежено бере участь у підтриманні осмотичної рівноваги;

6) разом із інсуліном активує проникнення глюкози в клітини.

Кальцій приймає участь у всіх життєвоважливих процесах організму. Нормальне згортання крові, відбувається тільки в присутності солей кальцію. Кальцій відіграє важливу роль у нервово-м'язевій збудливості тканин. При збільшенні в крові концентрації іонів кальцію і магнію нервово-м'язева збудливість зменшується, а при збільшенні концентрації іонів натрію і калію - підвищується. Кальцій відіграє визначну роль і в нормальної ритмічної роботи серця.

Абсорбція кальцієвих сполук відбувається у верхній частині тонких кишок, головним чином у 12-палій кишці. Тут на всмоктування дуже впливають жовчні кислоти, які утворюють комплексні сполуки з кальцієвими солями жирних кислот - міцели, тобто високодисперговані у водному середовищі часточки, що протидіє випаданню їх в осад і сприяє контакту іонів кальцію із всмоктувальною поверхнею епітелію кишок. Фізіологічна регуляція рівня кальцію в крові здійснюється гормонами паращитовидних залоз і вітаміном D.

Всмоктування погіршується при надлишку жирів, введенні солей магнію, калію, вмісті в їжі великої кількості щавлевої кислоти (шпинат, щавель, буряк), збільшенні фосфатів у їжі, інозинтрифосфорна к-та (фітинові сполуки, які містяться в зернових), дефіцит вітаміну D3 [14].

Оптимальне засвоєння відбувається при співвідношенні кальцію, фосфору і магнію 1:1,4:0,5. Для повного засвоєння з кишечнику необхідна наявність активної форми вітаміну D3, білки їжі, лимонна кислота, лактоза молока. Вітамін D сприяє абсорбції кальцію з кишечнику і полегшує відкладення кальцію і фосфору в кістках.

В організмі транспортується по судинах у складі крові.

Велика частина кальцію утримується в кістковій тканині (99%) у складі мікрокристалів карбонатапатиту і гідроксилапатиту. Загальний кальцій крові включає три фракції: білокзв`язуючий, іонізований і неіонізований (який знаходиться в складі цитрату, фосфату і сульфату). Нормальний вміст кальцію в крові - 10 - 12 мг/ 100 мл. Концентрація кальцію в крові (2,5 ммоль/л) змінюється не більше ніж на 3% за рахунок гормонального контролю, що забезпечує адсорбцію цього катіону кишечником, виведення з організму і відкладення в кістках. Основна маса кальцію зосереджена в кістяку, принаймні половина кальцію в крові зв'язана з білками плазми, головним чином з альбуміном. У той же час розрізняють три стани кальцію в клітині: Са2+, локалізований усередині клітинних органел; хелатований Са2+, асоційований з молекулою цитоплазматичного білка; вільний, або іонізований Са2+.

Саме вільний Са2+ є регулятором різноманітних внутрішньоклітинних процесів, забезпечує проведення специфічного трансмембранного сигналу в клітину завдяки змінам концентрації власної речовини [13].

Забезпеченість організму кальцієм багато в чому пов'язана з діяльністю паращитовидних залоз, що виробляють два гормони - паратгормон і кальцитонін, що разом з вітаміном D забезпечують регуляцію кальцієвого обміну.

Секреція паратгормону залежить від концентрації іонізованого кальцію в сироватці крові: підвищення концентрації іонізованого кальцію знижує секрецію, зниження - підвищує. Мішені для паратгормону є нирки, кісткова тканина, шлунково-кишковий тракт. Рецепторно-клітинний зв'язок гормону реалізується через мембранно-зв'язану аденілатциклазу і характеризується переважно зміною обміну кальцію [1].

Дія на нирки виявляється збільшенням канальцієвої реабсорбції кальцію і магнію, зниженням реабсорбції калію, неорганічного фосфату і НСО3-. Зменшується екскреція протонів і іонів амонію. Крім того, паратгормон підвищує здатність ниркової тканини утворювати активну форму вітаміну D - 1,25-дегідрооксихолекальциферол.

Дія на кісткову тканину характеризується трьома основними ефектами:

1) гальмуванням синтезу колагену в активних остеобластах;

2) активацією остеолізису остеокластами;

3) прискоренням дозрівання клітин-попередників остеобластів і остеокластів.

Дія паратгормонів на шлунково-кишковий тракт веде до збільшення всмоктування кальцію в тонкій кишці, що у свою чергу залежить від забезпеченості організму вітаміном D та пов'язано зі стимулюючою дією паратгормону на утворення активної форми вітаміну D.

Секреція кальцитоніну також залежить від концентрації іонізованого кальцію в крові: збільшується у відповідь на його підвищення і знижується при зниженні. Крім того, підвищення змісту кальцію в дієті веде до підвищеної секреції кальцитоніну [8].

Цей ефект опосередковується глюкагоном, продукція якого зростає при високому вмісті кальцію в їжі. Глюкагон - біохімічний активатор секреції кальцитоніну. Мішень кальцитоніну - кісткова тканина, посередник дії - кальційзалежна АТФ-аза.

Через неї гормон змінює роботу кальцієвого насоса. Ефект виявляється зменшенням розкладу кістки, гіпокальціємії і гіпофосфатемії, зменшенням екскреції кальцію із сечею. Останнє пов'язано з гальмуванням активності остеоцитів і остеокластів.

За результатами дії паратгормон і кальцитонін - антагоністи, хоча і діють через різні клітини-мішені. Не виключається інгібіторний вплив кальцитоніну на утворення активної форми вітаміну D в нирках.

Абсорбований кальцій виділяється нирками, печінкою й епітелієм товстих кишок. Виділення кальцію із сечею і калом збільшується при тиреотоксикозі і при застосуванні тироксину, а також при введенні в організм надлишкової кількості кислих речовин і при ацидозі, прийомі фуросеміду.

Складові компоненти регуляції вмісту кальцію вплазмі крові включають: скелет (резервуар кальцію); нирки; екскрецію кальцію через кишечник з жовчю; паратгормон, кальцитонін (їх секреція визначається рівнем кальцію в плазмі); 1,25-діоксіхолекальціферол.

РОЗДІЛ 2

ГІПО- ТА ГІПЕРКАЛЬЦІЄМІЯ

2.1 Причини гіпо- та гіперкальціємії

У нормі сироваткова концентрація кальцію підтримується в межах 2,2 - 2,6 ммоль/л, проте трохи менше половини від загального кальцію складає іонізований, або незв'язаний з білком кальцій. Іонізований кальцій, який є фізіологічно активною фракцією, бере участь в цілому ряді різноманітних метаболічних процесів.

Найбільш частими причинами гіперкальціємії дорослих є злоякісні новоутворення, переважно бронхів та молочних залоз, мієлома, гіперпаратиреоз ендокринопатії (акромегалія, гіпертериоз), прийом лікарських засобів (вітаміни А і D, тіозиди, кальцій, літій), саркоідоз, спадкові хвороби та ін.

Існує велика кількість можливих причин гіперкальциємії. Частота виникнення і патофізіологічне значення етіологічних факторів, що призводять до цього стану, на даний час вивчено не достатньо. Відомо, що гіперкальціємії, перш за все викликані гіперпаратирозом, є досить розповсюдженим станом, який у більшості хворих протікає або безсимптомно, або має стерту симптоматику [3].

Деякі автори повідомляють про відносно високу частоту виникнення гіперкальциємії внаслідок прийому діуретиків із групи ті азидів, при хворобах щитовидної залози, синдромі Бернетта, а також при довгій іммобілізації.

В літературі мають місце думки, що тумор-асоційована гіперкальциємія і первинний гіперпаратиреоідизм (рНРТ) разом викликають близько 80 - 90% всіх гіперкальціємій.

Серед інших причин також можна виділити: пухлини (наприклад, легень, нирок, шлунку, стравоходу, шийки матки, простати, яєчника та ін.), кісткові метастази, аденома, гіперплазія, карцинома, множинна ендокринна неоплазія, грануломатозні захворювання, саркоідоз, туберкульоз (рідко при дисемінованому захворюванні, гістоплазмоз, кокцидіомікоз, Берліоз, лепра, кандидіоз, плазмоклітинна гранульома. Рідше при хворобі Едісона, фреохромоцитомі.

Гіпокальціємія характеризується концентраціями сироваткового кальцію нижче норми - 8,5 - 10,5 мг/мл (2,1 - 2,5 ммоль/л). Впровадження в клінічну практику рутинного біохімічного дослідження сприяло поліпшенню діагностики порушень метаболізму кальцію, особливо безсимптомної гіперкальціємії.

Рівень загального кальцію сироватки крові порушується під впливом значних змін сироваткової концентрації білків, особливо альбуміну. Глибокі порушення зв'язування кальцію білком відбуваються під впливом змін рН крові: підвищення рН призводить до збільшення зв'язування і, отже, зменшення вмісту іонізованого кальцію. Цей закон пояснює виникнення симптомів гіпокальціємії при гіпервентиляційному дихальному алкалозі [2].

Гомеостаз кальцію залежить від взаємодії паратиреоїдного гормону (ПТГ) і вітаміну D зі специфічними органами-мішенями: кишечником, кістками і нирками. Перш за все ПТГ призводить до збільшення реабсорбції кальцію в нирках і поглинання його кістковою тканиною, але, крім того, посилює перетворення 25-гиідроксивитамина D3 в 1,25-дигідроксивітамін D3 (кальцитріол). Кальцитріол збільшує активне всмоктування кальцію в кишечнику і, крім того, він необхідний для забезпечення впливу ПТГ на обмін кальцію в кістках. Таким чином, симптоми гіпокальціємії звичайно є результатом зниження активності паратиреоїдного гормону або вітаміну D.

До основних причин гіпокальціємії відносять: гіпоальбумінемія, гіпопаратиреоз, післяопераційна, ідіоматична, лікування препаратами радіоактивного йоду, хемохроматоз, метастатичний рак, синдром Ді Георге, псевдогіпопаратиреоз, гіпомагніємія, дефіцит вітаміну D, дієтична, аліментарна дистрофія, порушення всмоктування в кишечнику, хвороби печінки, лікування протисудомними препаратами, хронічна ниркова недостатність, уроджений дефіцит вітаміну D, резистентність органів-мішеней до вітаміну D, гострий панкреатит, гіперфосфатемія, трансфузії крові, вагітність, остеомаляція, рахіт, рак (остеопластичні метастази), гіпокальціемія новонароджених, гіпопаратиреоз.

Гіпопаратиреоз визначають як стан, обумовлене зменшенням секреції або периферичного ефекту паратгормону. Зменшення утворення паратгормону викликає безпосереднє зниження реабсорбції кальцію в нирках і опосередковане зменшення всмоктування його в кишечнику, яке здійснюється за рахунок зменшення утворення 1,25-дигідроксивітамін D3. Найбільш поширеною причиною дефіциту ПТГ є оперативні втручання в ділянці шиї. Видалення або пошкодження прищитоподібної залози може бути результатом тиреоїдектомії, паратіреоідектомії і радикальної операції на органах шиї. Післяопераційна гіпокальціємія нерідко виникає навіть за відсутності видалення значної частини тканини прищитоподібної залози, мабуть, в результаті ішемії, що розвивається в результаті розтину прилеглих тканин. Післяопераційний гіпопаратиреоз зазвичай має тимчасовий характер та триває протягом кількох днів або тижнів.

Дефіцит ПТГ, що виникає без видимої причини, називають ідіопатичним гіпопаратиреозом; цей синдром охоплює різнорідну групу порушень, які мають родинний або спорадичний характер. На підставі виявлення антитіл до тканини прищитоподібної залози і аутоімунного характеру супутніх захворювань, в тому числі аддісонової хвороби, первинного гіпотиреозу, цукрового діабету, первинного гіпогонадизму і перніциозної анемії, був доведений аутоімунний механізм ідіопатичного гіпопаратиреозу. У таких хворих можуть виникати кандидоз шкіри і слизових, вітіліго і вогнищева плішивість. Інша форма ідіопатичного гіпопаратиреозу є стан, який виникає спорадично в дорослому віці і не має ознак аутоімунних порушень; етіологія його невідома. Однак при патологоанатомічному дослідженні зазвичай виявляється заміщення тканини прищитоподібної залози жировою або фіброзною тканиною.

Псевдогіпопаратиреоз. Відповідно до авторського опису Albright (1942), псевдогіпопаратиреоз являє собою рідкісне «вроджене захворювання, що характеризується гіпопаратиреоз і специфічними органними порушеннями. Поняття псевдогіпопаратиреоза було розширено і до нього в даний час відносять групу захворювань, що характеризуються відсутністю реакції органів-мішеней на вплив паратиреоїдного гормону.

При класичному псевдогіпопаратиреоз I типу є дефект гормональних рецепторів, що пов'язують внутрішньоклітинний цАМФ, або порушення вироблення цАМФ, що призводить до, нечутливості тканин кісток та нирок до дії ПТГ, зниження вмісту кальцію в крові, а також зниження ефекту екзогенного ПТГ, спрямованого на збільшення вмісту в сечі фосфору і цАМФ. У більшості хворих виникають характерні органні симптоми, включаючи короткопалість, низькорослість, кругле обличчя і «псевдозрощення» шиї. Термін псевдопсевдогіпопаратереоз використовується для характеристики хворих, у яких зазначені соматичні симптоми спостерігаються за відсутності біохімічних порушень, характерних для псевдогіпопаратиреоз. При I типі описано й інші порушення, включаючи гіпотиреоз, дефіцит пролактину, цукровий діабет, а також відсутність реакції на аргінін, вазоприсин і глюкагон, що може свідчити про загальні порушення метаболізму цАМФ.

Нещодавно була описана дуже рідкісна форма псевдогіпопаратиреоз (II тип). При цьому стані у хворих виявляється гіпокальціємія і нормальне підвищення вмісту в сечі цАМФ у відповідь на екзогенне надходження ПТГ при обмеженні його фосфатуричного ефекту. Характерні органні порушення відсутні. Даний синдром одержав назву псевдоідіопатичного гіпопаратиреоза.

Дефіцит магнію. Гіпокальціємія нерідко виникає при гіпомагніємії, причиною якої може бути порушення всмоктування в шлунково-кишковому тракті або нефропатія, що протікає з втратою магнію. До інших причин гіпомагніємії відносять лікування діуретиками і аміноглікозидами, які підсилюють виділення магнію із сечею, тривале парентеральне харчування та вроджені дефекти всмоктування магнію в кишечнику. Гіпомагніємія призводить до блокади секреції ПТГ і нечутливості до паратгормону нирок та кісток. Внутрішньовенне введення сульфату магнію призводить до негайного звільнення ПТГ і подальшого підвищення сироваткової концентрації кальцію.

Гіпокальціємія може виникати в результаті дефіциту споживання або всмоктування вітаміну D, низької чутливості органів-мішеней до вітаміну D. Хронічний панкреатит, операції з виключенням ділянок кишечнику можуть зменшувати всмоктування вітаміну D і збільшувати втрати 25OHD3. Порушення всмоктування вітаміну D і зменшення утворення 25OHD3 можуть виникати при захворюваннях печінки і жовчних шляхів.

Гіпокальціємія при хронічній нирковій недостатності також виникає в результаті порушення синтезу і дії вітаміну D. Вроджена недостатність у нирках ферменту гідроксилази, необхідного для утворення l,25(OH)2D3, призводить до синдрому вродженої залежності від вітаміну D. Цей стан проявляється в ранньому віці гіпокальціємічної тетанією, гіпофосфатемією, підвищенням рівня сироваткової лужної фосфатази і рахітом. Оскільки для успішного лікування необхідно застосування великих доз вітаміну D, вважається, що в основі патогенезу цього стану лежить периферична резистентність до вітаміну D. Тим не менш лікування цього стану фізіологічними дозами вітаміну l,25(OH)2D3 свідчить, що причиною його є недостатня активність ниркової гідроксилази.

Інші причини

Гіперфосфатемія. Гостре підвищення сироваткової концентрації фосфору може призводити до гіпокальціємії за рахунок утворення позакісткових відкладень кальцію або придушення резорбції кісток. Це підвищення рівня фосфору може виникати в результаті внутрішньовенного введення фосфору та застосування фосфоровмісних клізм, а також при масивному лізису клітин, викликаному хіміотерапією, опіками або рабдоміолізом.

Гострий панкреатит. Це захворювання є добре відомою причиною гіпокальціємії. Зниження концентрації кальцію пов'язують з осадженням сполук кальцію з жирними кислотами, створюючими «мила». Проте деякі дослідники вважають, що ця концепція повністю не пояснює втрати кальцію.

У числі інших механізмів, що обумовлюють гіпокальціємію, є підвищена секреція глюкагону, стійкість периферичних органів до дії ПТГ. Останні дослідження свідчать, що стійка гіпокальціємія при гострому панкреатиті може бути обумовлена відносною недостатністю прищитоподібних залоз.

Лікарські препарати. Гіпокальціємію можуть викликати багато лікарських препаратів. Фосфати, протисудомні препарати, діуретики, антибіотики групи аміноглікозидів і протипухлинні препарати. Застосування лугів зменшує кількість іонізованого кальцію і може викликати симптоми гіпокальціємії. Крім того, гіпокальціємію можуть викликати кальцитонін, мітраміцин і дифосфонати. Трансфузії великих доз цитратної крові можуть призводити до утворення кальцієвих комплексів і гіпокальціємії. У новонароджених короткочасна гіпокальціємія часто виникає при недоношеності, респіраторному дистрес-синдромі і при наявності у матері діабету. У цих випадках може спостерігатися деяке зниження рівня ПТГ.

Остеобластичні метастази. Гіпокальціємія у хворих на рак зазвичай виникає у зв'язку з остеобластичними метастазами. Найбільш характерними типами раку є метастазуючий рак передміхурової залози, молочної залози і легень. Остеобластичні метастази поглинають кальцій, приводячи до розвитку негативного балансу [1-4].

2.2 Клінічні прояви патології

Гіперкальциємія викликає спазм аферентних артеріол, знижує нирковий кровотік (переважно в корковому шарі), клубочкову фільтрацію в окремому нефроні і у нирці в цілому, пригнічує реасорбцію в канальцях натрію, магнію і калію, підвищує екскрецію кальція та іонів водню. Порушенням функції нирок можна пояснити більшість клінічних проявів гіперкальциємії.

При гострій гіперкальциємії спостерігається слабість, полідипсія, поліурія, нудота, блювота, підвищення артеріального тиску, що при розвитку дегідратації змінюється гіпотонією і потім колапсом, заторможеність та ступор.

При хронічній гіперкальциємії неврологічна симптоматика виражена не так чітко. Поліурія і як наслідок полідипсія розвиваються через зниження концентраційної здатності нирок внаслідок порушення активного транспорту натрію, протікаючого за участі Na-K-АТФази, з висхідної петлі нефрона в інтерстицій та вимивання натрія. Одночасно знижується проникність дистальних канальців і трубочок для води. Зменшення об'єму внутрішньоклітинної рідини посилює реасорбцію бікарбонату і сприяє розвитку метаболічного алкалоза, а підвищення секреції і екскреції калія - гіпокаліємії.

При досить довгій гіперкальциємії в нирках знаходять інтерстициальний фіброз при мінімальних змінах у клубочках. Оскільки інтраренальна концентрація кальція зростає від кори до сосочка, при гіперкальциємії випадіння кристалів кальція спостерігається переважно в мозковому шарі, викликаючи нефрокальциноз і нефролітіаз.

Поліурія, полідипсія, гіпостенурія, можуть закінчуватися нефрокальцинозом, олігурією, анурією, нирковою недостатністю. Нудота, блювота, зниження маси можуть переходити у гострий панкреатит. Порушення нервової системи (слабість, послаблення рефлексів, втомлюваність, ендокринний психосиндром) ускладнюються галюцинаціями. При дослідженні серцево-судинної системи відмічають зменшення QT-часу, аритмії, гіпертонії, порок (кальциною клапанів), у тяжких випадках можлива зупинка серця.

Іншими клінічними проявами ураження нирок при гіперкальциємії є сечовий синдром (помірна протеїнурія, еритроцитурія), преренальна азотемія внаслідок дегідратації, м'язева слабкість, міальгія, болі в кістках, погіршення зору та ін [3].

Клінічними проявами гіпокальціємії в першу чергу є зростання нервової та м'язової збудливості. Це можуть бути судоми окремих м'язів до тетанії включно. Властиві також парестезії, бронхоспазм, ларингоспазм, кишкові коліки, генералізована гіперрефлексія. Кальцій може накопичуватись у м'яких тканинах, навколо суглобів, сприяти утворенню екзостозів, хондрокальцинозу, псевдоподагри. За гіпокальціємії зменшується скоротливість серця, виникає серцева недостатність. Порушується всмоктування вітаміну В12 і можливе виникнення мегалобластної анемії, що проходить після усунення гіпокальціємії за допомогою вживанням кальцію.

Слід також пам'ятати, що у відповідь на виникнення гіпокальціємії, зумовленої гіповітамінозом D, порушенням всмоктування кальцію в кишечнику і тубулопатій зі зниженням реабсорбції кальцію у канальцях нирок, підвищується функція паращитовидних залоз. Це призводить до посилення секреції паратгормону. У результаті цього, на тлі хронічної гіпокальціємії розвивається вторинний остеопороз і остеомаляція, провідні до патологічних переломів («кишковий рахіт», «нирковий рахіт»). При дефіциті вітаміну D, під час дослідження рухової системи, можуть виявлятися загальна гіпотонія і міотонія.

Рахіт - захворювання раннього віку, при якому в зв'язку з недостатністю вітаміну D порушений фосфорно-кальцієвий обмін, процеси кісткоутворення та мінералізації кісток, функції м'язової та нервової систем, а при важких формах також і внутрішніх органів.

Нестача кальцію і фосфору в дорослих тварин спричинює розвиток остеомаляції та остеопорозу. Остеомаляція (osteomalatia; від грец. osteon - кістка, malakia - м'якість) - це декальцинація, збіднення кісткової тканини на мінеральні речовини, здебільшого на кальцій, фосфор, магній, внаслідок чого кістки стають м'якими, гнучкими, викривленими. Остеопороз (osteoporosis; від грец. porosis - отвір, прохід) - це одночасна резорбція мінерального й органічного компонентів, перебудова структури кістки, внаслідок якої відбувається зменшення кількості кісткових балок, зникають або повністю розсмоктуються ці елементи, розширюються гаверсові канали, кістки стають крихкими і легко ламаються. У результаті компенсації остеопорозу та остеомаляції у тварин у кісткомозкових порожнинах розростається фіброзна остеогенна тканина, тобто розвивається остеофіброз (від лат. fibrosa - волокнистий). При цьому уражуються кістки черепа: вони припухлі, болючі, деформовані, на щелепах і ребрах утворюються нарости. Перераховані стадії дистрофічного процесу в кістковій тканині (остеомаляція, остеопороз і остеофіброз) взаємозв'язані і взаємозумовлені. Вони характеризують таке захворювання дорослих тварин, як аліментарна остеодистрофія [7].

У хворих з гіпокальціємією, які перенесли оперативні втручання в ділянці шиї, слід відразу запідозрити гіпопаратиреоз. Діагноз підтверджується поєднанням гіперфосфатемії і низький вміст цАМФ в сечі, а також 25OHD3 в сироватці крові. Такі ж біохімічні зміни спостерігаються і у хворих з ідіопатичним гіпопаратиреоз, однак у них, крім цього, можуть спостерігатися грибкове ураження нігтів, вітіліго і відсутність явної причини дисфункції прищитоподібних залоз.

Про псевдогіпопаратиреоз свідчать такі соматичні ознаки, як низькорослість, короткопалість, кругле обличчя і вкорочення шиї. При біохімічному дослідженні визначаються нормальна або висока концентрація фосфору, підвищення рівня і-ПТГ, зменшення вмісту в сечі цАМФ і низька сироваткова концентрація l,25(OH)2D3.

Про дефіцит вітаміну D свідчать наявність в анамнезі значного зменшення маси тіла, діареї або недоїдання. Ознаками цього стану є також тривале використання протисудомних препаратів, клінічні прояви хронічних захворювань печінки і жовчних шляхів, а також перенесені раніше операції на шлунку. При біохімічному дослідженні в цих випадках зазвичай виявляють гіпофосфатемія, підвищення активності сироваткової лужної фосфатази, а також зниження рівня 25OHD3.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю і гіпокальціємією зазвичай виявляють гіперфосфатемію, нормальні або високі значення концентрації лужної фосфатази в сироватці крові зниження концентрацій 25OHD3 і 1,25(ОН)2D3.

Вроджена залежність від вітаміну D проявляється рахітом у дитячому віці і гіпофосфатемією, нормальною концентрацією 25OHD3 і зниженням концентрації 1,25(ОН)2D3. Може виявлятися сімейний характер захворювання, і, крім того, відсутні реакція на введення звичайних доз вітаміну D. Ключовим симптомом є невідповідність концентрацій 25OHD3 і 1,25(ОН)2D3.

2.3 Післяпологова гіпокальціємія корів

Післяпологова гіпокальціємія (післяродовий парез, Hypocalciemiapuerperalis) - гостро протікає хвороба, що характеризується різким зниженням в крові і тканинах кальцію, парезом гладких і поперечно-смугастих м'язів, паралічеподібним станом глотки, язика, втратою «свідомості» (кома). Хворіють переважно корови з рівнем продуктивності 5000 - 6000 кг молока і вище після 3 - 5 отелень у перший тиждень після отелення, іноді хвороба може початися за один або два дні до отелення. Є випадки захворювання корів через 4 - 5 і навіть 12 тижнів після отелення. Післяпологова гіпокальціємія можлива у кіз, овець, буйволиць. У первісток захворювання практично не реєструється. Еклампсія вагітних самок (собак, кішок) за своєї етіологічної і патогенетичної суті дуже схожа з післяпологовою гіпокальціємією корів. За даними датських вчених, субклінічна форма гіпокальціємії зустрічається у 23 - 39% корів, клінічна - у 15 - 17%. При цьому, ймовірність виникнення післяпологового парезу зростає з кожною лактацією [7].

Етіологія. Хвороба поліетіологічної природи. Відзначається переважно в господарствах з високим рівнем загального, протеїнового, кальцієвого годування, при перегодовування корів у стадії згасання лактації та сухостою. Часто це захворювання зустрічається при згодовуванні їм пташиного комбікорму, що містить багато кальцію. Відомо, що в одних і тих же умовах годівлі та утримання хворіють не всі тварини, одні й ті ж корови хворіють неодноразово, тобто характерна генетична схильність.

Експериментально доведено, що однією з основних причин післяпологового парезу є надлишок кальцію в раціонах сухостійних тварин. Післяпологову гіпокальціємію І.Ф. Ганджаев відтворював при утриманні їх в сухостійний період на повноцінних раціонах, до яких щодня додавав по 300 г харчової крейди (карбонат кальцію). Щодобове споживання кальцію складало близько 200 г або в три рази вище норми. У групі сухостійних корів, які утримувалися на раціонах з надлишком кальцію, більше 40% тварин захворіло післяпологовим парезом (за даними Simson KW та ін.). Зниження споживання кальцію (менше 20 г/день) знижувало частоту виникнення післяпологового парезу в середньому з 32,4% до 1,7%. Принцип зменшення споживання кальцію і низького відношення Са:Р в раціоні в кінці тільності заснований на теорії створення стану спокою в механізмі гомеостазу кальцію в сухостійний період. Про негативний вплив надлишку кальцію в раціонах сухостійних корів як одного з основних етіологічних факторів вказують вчені Національного центру досліджень хвороб сільськогосподарських тварин Дослідницької служби Міністерства сільського господарства США. При утриманні сухостійних корів на раціонах з підвищеним вмістом кальцію, пологовий парез відзначався в 85% випадків (у 17 з 20).

З причин післяпологової гіпокальціємії важливу роль відіграє дефіцит в організмі вітаміну D (кальциферол) і його активних метаболітів. В організм тварин надходить вітамін D2 (ергокальциферол) з кормами, що зазнали впливу ультрафіолетових променів сонця, і вітамін D3 (холекальциферол), який синтезується в шкірі з 7-дегідрохолестерину під впливом тих же променів. Всі форми вітаміну D циркулюють в крові у зв'язаному з білками стані, концентрація їх мізерно мала - близько 1 - 10 мг/мл (у людини). 1,25(OH)2D3 у кишечнику бере участь в утворенні кальційзв'язуючого білка, який забезпечує трансмембранний рух кальцію. У кістковій тканині l,25(OH)2D3 мобілізує кальцій з використанням його для корекції мінерального обміну, впливає на синтез колагену, бере участь в утворенні матриксу. У нирках l,25(OH)2D3 збільшує реабсорбцію кальцію в ниркових канальцях.

Можливою причиною хвороби є білковий перегодовування, нестача в раціонах корів сіна. Сприяє фактор - гіподинамія, ожиріння.

Патогенез при післяпологовій гіпокальціємії складний і недостатньо вивчений. Центральною ланкою патогенезу є різке зниження в крові і тканинах загального та іонізуючого кальцію, що веде до нервово-м'язевого розладу - судомам і парезу. За участю іонів кальцію відбувається процес з'єднання дисоціації м'язових білків актину і міозину, регулюється вміст ацетилхоліну - медіатора нервового збудження. При зниженні в крові і тканинах вмісту кальцію відбувається накопичення ацетилхоліну, переподразнюються нервові рецептори, порушуються процеси скорочення м'язів, настає їх парез. Зниження кальцію в крові і тканинах пов'язано з головними факторами:

а) недостатнім всмоктуванням його з кишечника внаслідок зменшення синтезу паратгормону і активних форм вітаміну D;

б) посиленим виділенням кальцію з сечею із-за нестачі паратгормону;

в) незалишковою мобілізацією кальцію з кісткової тканини через дефіцит паратгормону і активних форм вітаміну D;

г) посиленим споживанням кальцію для утворення молозива.

Механізми зниження синтезу паратгормону при надмірному кальцієвому харчуванні не вивчені. Важливою ланкою патогенезу являється підвищена потреба в кальції при утворенні молозива. Добове виділення кальцію з молозивом досягає більше 100 г. Збільшення потреби кальцію в перехідний період від сухостою до лактації в нормальних умовах покривається за рахунок надходження його з кишечника і резорбції з кістяка. При високому генетичному потенціалі продуктивності, коли витрата кальцію неадекватна його надходженню і порушені нейроендокринні механізми регуляції кальцієвого обміну, різко знижується концентрація цього елемента в крові. Це, у свою чергу, веде до віддачі іонів кальцію з м'язевої тканини, до порушення її нервово-м'язевої збудливості і скоротливості, розслабленню і парезу м'язів. Парез м'язів глотки, передшлунків, сичуга і кишечника призводить до втрати апетиту, застою вмісту шлунково-кишкового тракту, його гнильному розпаду, всмоктуванням продуктів гниття в кров, що ускладнює перебіг хвороби і може призвести до загибелі тварини.

Симптоми. Хворіють переважно корови у віці 5 - 6 років і старше, у котрих вміст у крові паратгормону в 2 - 2,5 рази нижче, ніж у первісток. Ознаки хвороби типові, з деякими особливостями їх прояву в залежності від стадії і ступеня тяжкості захворювання. У рідкісних випадках хвороба протікає атипово. При типових випадках отелення проходить легко, благополучно. У хворих тварин зменшується або втрачається апетит. Вони часто глибоко мукають, неспокійні. За цим настає гноблення, втрата реакції на зовнішні подразники, ослаблення м'язевого тонусу, залежування. Незабаром у тварини настає коматозний стан, хворі лежать з витягнутими кінцівками і повернутою набік головою, з'являється S-подібний вигин шиї. Відсутні чутливість шкіри, м'язів і сухожиль, рефлекси рогівки, зіниці і ануса. Внаслідок парезу або паралічу глотки акт ковтання стає не можливим, з'являється слинотеча, випадає язик. Перистальтика рубця, книжки, сичуга і кишечнику не прослуховуються. Частота пульсу збільшується до 30 ударів на хвилину, тони серця ослаблені, приглушені. Дихання спочатку хвороби прискорене в період коми - рідке, переривчасте, хрипляче. Температура тіла частіше знижується до 35 °С, при атиповій формі залишається в межах норми. При рецидивах симптоми хвороби менш виражені, відмічають тривале залежування - характерна ознака післяпологового парезу.

Наслідком післяпологового парезу можуть бути: мастит, післяпологове залежування, метрит, подовження сервіс-періоду, зниження продуктивності.

Лікування спрямоване, насамперед, на корекцію гомеостазу кальцію і магнію, підвищення їх концентрації в крові до нормального рівня.[6]

РОЗДІЛ 3

ЛАБОРАТОРНА ОЦІНКА ГІПОКАЛЬЦІЄМІЇ

3.1 Лабораторні дослідження

Визначення вмісту паратгормону. Визначення сироваткової концентрації імунореактивного паратгормону (і-ПТГ) в даний час широко використовується і має велике значення при діагностиці хворих з гіпокальціємією. Рівні сироваткового і-ПТГ корелюють з масою функціонально повноцінних прищитоподібних залоз. Єдиним винятком є ниркова недостатність, що супроводжується порушенням кліренсу ПТГ і неадекватним підвищенням сироваткової концентрації і-ПТГ. Такі ПТГ-дефіцитні стани, як хірургічний і ідіопатичний гіпопаратиреоз, протікають з низькими або близькими до нормальних значень концентраціями і-ПТГ, в залежності від вираженості нестачі паратиреоїдного гормону. Псевдогіпопаратиреоз, який характеризується нечутливістю до ПТГ, протікає з підвищенням сироваткової концентрації і-ПТГ. Тенденція до підвищення сироваткового рівня і-ПТГ відзначається також на ранніх стадіях дефіциту вітаміну D, порушення всмоктування кальцію в кишечнику, незважаючи на те, що сироваткова концентрація кальцію при цьому може знаходитися ще в межах нижньої межі норми.

Визначення вмісту вітаміну D. Визначення 25OHD3 використовується вже протягом декількох років і є досить чутливим методом визначення дефіциту вітаміну D. Низька концентрація в сироватці крові 25OHD3 виявляється при важких хронічних захворюваннях печінки і гіпокальціємії новонароджених, пов'язаної з недорозвиненням печінки. Низькі рівні l,25(OH)2D3 в поєднанні з характерними змінами концентрації і-ПТГ можуть підтвердити діагноз гіпопаратиреозу, псевдогіпопаратиреозу і залежного від вітаміну D рахіту. Таким чином, при підозрі на дефіцит вітаміну D необхідно визначати 25OHD3. l,25(OH)2D3 слід вимірювати для підтвердження діагнозу порушень функції прищитоподібних залоз і рахіту, залежного від вітаміну D.

Інші методи дослідження. Вміст у сечі нефрогенного цАМФ відображає біологічний вплив ПТГ на функцію нирок і, отже, доповнює визначення і-ПТГ при діагностиці причини гіпокальціємії. Безпосереднє вимірювання нефрогенного цАМФ неможливо, але його зміст можна обчислити на підставі концентрацій в плазмі та сечі цАМФ, а також визначення клубочкової фільтрації. Раніше визначення цАМФ вважали найбільш інформативним, якщо його виробляли перед і після інфузії ПТГ. Хворих потім розподіляли в залежності від зміни вмісту фосфору в сечі і цАМФ. Екзогенний ПТГ швидко руйнується, що висуває підвищені вимоги до точності вимірювання і-ПТГ при діагностиці причини гіпокальціємії. Взагалі, дефіцит ПТГ і резистентність до нього супроводжуються зменшенням вмісту цАМФ в сечі.

3.2 Визначення кальцію в сироватці крові титриметричним методом з застосуванням мурексиду (Метод Моіжіса і Зака)

Принцип. Мурексид утворює з іонами кальцію в лужному середовищі колір (залежно від концентрації). При титруванні розчином сильнішого комплексоутворювача цей комплекс руйнується і пов'язаний мурексид знову звільняється, що призводить до появи його натурального забарвлення (фіолетового або блідо-бузкового).

Реактиви:

1. Трилон Б - 0,02 н. Готується фіксанала основний 0,1 н розчин. З нього - 0,02 н робочий розчин (20 мл 0,1 н розчину в мірній колбі - до 100 мл Н2О).

2. 9 н розчин NаОН. 36,0 г NаОН розчиняють у невеликому об'ємі дистильованої води. Після охолодження перенести в мірну колбу на 100 мл і довести до мітки водою.

3. Мурексид, змішаний з NаС1 у співвідношенні 1:50, розтерти у фарфоровій ступці в тонкий порошок.

4. Стандартний розчин кальцію - 2,5 ммоль/л.

Основний стандартний розчин, що містить 25 ммоль/л кальцію готують, розчиняючи 100 мг карбонату кальцію (СаСО3) в 5 мл 1 н НСl і доводять об'єм розчину до 100 мл водою у мірній колбі. З цього розчину готують робочий стандартний розчин з концентрацією 2,5 ммоль/л, відбираючи 10 мл у мірну колбу на 100 мл і доводячи об'єм водою до мітки.

Основна вимірювальна техніка. Мікробюретки.

Біологічний матеріал. Сироватка крові.

Хід визначення. У маленьку конічну колбу вносять 50 мл дистильованої води, 0,4 мл розчину NаОН 9 н і додають на кінчику ножа мурексид. З'являється блідо-бузкове забарвлення, зумовлене кольором самого індикатора. Об'єм проби ділять навпіл: одна частина служить еталоном забарвлення мурексиду (холоста проба), друга - для постановки дослідної проби. До неї додають 1 мл сироватки крові, що призводить до появи блідо-рожевого забарвлення, зумовленого утворенням кальціймурексидного комплексу. Цей розчин для зручності титрування також ділять навпіл в два цукрові стаканчики і негайно титрують трилоном Б до повернення колишнього забарвлення індикатора (зіставляють із забарвленням холостої проби в обох стаканчиках).

Розрахунок. Підсумовують кількість мілілітрів розчину трилону Б, витраченого на титрування дослідної проби, розлитої у дві колбочки.

Концентрація кальцію в ммоль/л = V мл трилону Б x К,

де К - коефіцієнт перерахунку, отриманий експериментальним шляхом в лабораторії при титруванні еталонного розчину кальцію:

( 3.1)

Нормальні величини. Вміст кальцію в сироватці крові - 2,3 - 2,75 ммоль / л.

Клініко-діагностичне значення. Збільшується вміст кальцію в сироватці крові при гіпервітамінозу D, гіперпаратиреоїдозі, при розпадах кісток.

Зменшується - при гіповітамінозі D, гіпопаратиреозі, хронічній нирковій недостатності. [12]

3.3 Визначення загального кальцію у сироватці крові за кольоровою реакцією з орто-крезолфталуінкомплексоном (О-КФК).

Принцип. О-КФК утворює з кальцієм в лужному середовищі комплекс червоно-фіолетового кольору. Інтенсивність забарвлення пропорційна концентрації кальцію.

Реактиви:

1. Борна кислота;

2. Їдкий калій, 5 моль/л;

3. Боратний буфер. До 300 мл дистильованої води додають 200,0 г борної кислоти, додають 580 мл 5 моль/л розчину їдкого калію і розчиняють при нагріванні до 50 - 60 °С. Обсяг доводять до 1 л дистильованою водою у мірній колбі. Стабільний при зберіганні при кімнатній температурі;

4. Глікокол (гліцин);

5. Гліциновий буфер, 2 моль/л. У 40 мл дистильованої води розчиняють 7,5 г гліцину і доводять об'єм до 50 мл у мірній колбі. Додають 2 краплі хлороформу. Стабільний при зберіганні в холодильнику;

6. Етиловий спирт абсолютний;

7. Розчин 8-оксихіноліну (Оксин) в абсолютному спирті, 10 г/л;

8. Приготування основного буфера. У мірну колбу на 500 мл вносять 12,5 мл боратного буфера, 5 мл гліцінового буфера, 300 мл дистильованої води, перемішують. 5 моль/л розчином їдкого калію доводять рН до 10,5 - 10,6 (приблизно 2 мл) , додають 50,0 мл розчину 8-оксихіноліну в абсолютному спирті і доводять об'єм до мітки дистильованою водою;

9. О-Крезолфталеінкомплексон (фталеінкомплексон, про-КФК), індикатор;

10. Робочий крезолфталеіновий розчин. 10,0 мг о-КФК розчиняють в 100 мл основного буфера. Розчин зберігають у холодильнику 2 - 3 дні;

11. Соляна кислота, 1 моль/л;

12. Магній хлористий (МgС12 * 6Н20);

13. Розчин хлористого магнію. 2,5 г хлористого магнію (МgС12 * 6Н20) розчиняють в бідистильованій воді у мірній колбі на 100 мл і доводять об'єм до мітки;

14. Кальцій вуглекислий (СаСО3). Для отримання вуглекислого кальцію готують розчини:

15. Основний калібрувальний розчин вуглекислого кальцію. 0,2497 г вуглекислого кальцію. Розчиняють в 5 мл 1 моль/л розчину соляної кислоти в мірній колбі на 100 мл, доводять об'єм до мітки бідистильованою водою, додають кілька крапель хлороформу.

Основна вимірювальна техніка. Фотометр.

Біологічний матеріал. Сироватка крові.

Хід визначення. Дослідна проба. У пробірку до 3 мл робочого розчину о-КФК додають 0,05 мл сироватки, перемішують. Через 5 хв вимірюють у кюветі з товщиною шару 5 мм при довжині хвилі 500 - 560 нм (зелений світлофільтр) «проти холостої» проби. Забарвлення стабільне протягом кількох годин після додавання сироватки.

Розрахунок проводять за калібрувальною кривою або за формулою.

Побудова калібрувальної кривої. З основного калібрувального розчину готують робочі калібрувальні розчини, як зазначено в таблиці 1.

Таблиця 1

Номер п/п	Основний калібрувальний розчин СаСО3, мл	Розчин МgС12, мл	Бідистильована вода, мл	Концентрація кальцію(Са +2)
				мг/100мл	Ммоль/л
1. 2. 3. 4. 5.	5.0 7.5 10.0 12.5 15.0	1.0 1.0 1.0 1.0 1.0	94.0 91.5 89.0 86.5 84.0	5 7.5 10.0 12.5 15.0	1.24 1.86 2.49 3.10 3.70

Для отримання більш точних результатів ставлять калібрувальну пробу. Калібрувальну пробу обробляють як досвідчену, але замість сироватки додають 0,05 мл робочого калібрувального розчину № 3 (таблиця 1) з вмістом іонів Са+210 мг/100 мл. У такому випадку розрахунки ведуть за формулою:

Концентрація загального кальцію (ммоль/л) = ЧK (3.2)

де Еоn - екстинкція дослідної проби;

Ек - екстинкція калібрувальної проби;

С - концентрація калібрувального розчину.

Нормальні величини: 1,9 - 2,5 ммоль/л.

Аналітичні критерії. Коефіцієнт варіації - ± 3%, допустима похибка визначення - ± 10%.[12]

ВИСНОВОК

Кальцій є дуже важливим макроелементом в організмі - 95% всього кальцію входить до складу кісток, де разом із фосфором утворює мінеральну основу скелета. Поряд з цим він є дуже важливим елементом для підтримання життєдіяльності клітин організму. Оскільки кальцій в організмі відповідає за перебіг багатьох метаболічних реакцій, його рівень у всі періоди життя дуже стійкий, коливання впродовж доби не перевищують 3%.

Кальцій бере участь у процесах збудження клітин, екскреції їх секретів та медіаторів, у процесах глюкогенезу, глюконеогенезу, входить до складу активних центрів амілаз, протеаз, АТФаз; активує ферменти системи згортання крові. Позаклітинний іонізований кальцій є медіатором процесів нервового збудження, скорочення міоцитів, бере участь у процесах міжклітинних зв'язків.

Проведення відповідного лабораторного обстеження хворого з гіпо- та гіперкальціємією необхідно для підтвердження діагнозу і виключення інших причин хвороби. У кожному разі з метою призначення патогенетичного лікування лабораторні дослідження мають бути спрямовані на встановлення причини патології. Крім лабораторних методів, для діагностики стану фосфорно-кальцієвого обміну застосовують інструментальні. Ступінь де мінералізації склета у тварин можна визначити рентгенографією останніх.

Сироваткову концентрацію кальцію, фосфору, калію, магнію, альбуміну, лужної фосфатази і креатиніну, а також рН необхідно визначати у всіх хворих. Для оцінки стану кальцієвого обміну у більшості хворих достатнім є визначення цих показників. Нормальні значення сироваткових концентрацій калію, магнію і рН артеріальної крові дозволяють виключити такі причини тетанії, як гіперкаліємія, гіпомагніємія та метаболічний алкалоз. Оцінка функції нирок має велике значення, оскільки при нирковій недостатності дуже часто спостерігаються порушення обміну кальцію і фосфору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андруша А. Б. Патогенетичні механізми ураження кишечника в умовах “кальцієвого стресу” у хворих на дегенеративні захворювання хребта: Методичні рекомендації - Харків: Харківський державний медичний університет, 2007. - 22с.

2. Алейникова Т.В., Думбай В.Н., Кураев Г.А., [Фельдман Г.Л.]. Физиология центральной нервной системы: Учебное пособие - Ростов н/Д: Феникс, 2000. - 384с.

3. Мазуркевич А. Й., ТарасевичВ. Л., Дж. Клугі. Патофізіологія тварин: Підручник - К.: Вища школа, 2000. - 352с.

4. Бойків Д.П., Бондарчук Т.І., Іванов О.Л. та ін.; За ред. О.Я. Склярова. Клінічна біохімія: підручник - К.: Медицина, 2006. - 402 с.

5. Горячковський О. М. Клиническая биохимия в лабораторной диагностике: Справоченое пособие - Одеса: Екология, 2005. - 616с.

6. Скляров О. Я., Фартушок Н. В., Сойка Л. Д., та ін. Біологічна хімія з біохімічними методами дослідження: Підручник - К.:Медицина, 2009. - 352с.