У даному випадку важливе не перемішування порошкової суміші, а тривале подрібнення і перемішування перших порцій наважок речовин.

Процес змішування при готуванні складних порошків відбувається значно легше і швидше, ніж порошкування.

Про якість змішування лікарських засобів судять по ступеню їх дисперсності й однорідності отриманої суміші, яку визначають надавлюванням товкачика на готову порошкову масу. При перегляді неозброєним оком маси приготовленого порошку не повинно виявлятися окремих часток інгредієнтів. Суміш, що містить фарбовані лікарські засоби, не повинна мати різнобарвних часток.

2.7 Приготування порошків з різними лікарськими речовинами, що відрізняються фізико - хімічними властивостями

У цьому випадку порядок готування порошку наступний: першим подрібнюють лікарський засіб, що входить у більшій кількості і має менші втрати у порах ступки. Потім подрібнений порошок висипають на капсулу, залишаючи в ступці невелику кількість (приблизно стільки, скільки буде наступного інгредієнта). Змішування починають з інгредієнта, прописаного в найменшій кількості, поступово додаючи інші речовини в порядку зростання прописаних кількостей, з огляду на кристалічну структуру і розпорошуваність лікарських речовин.

Лікарські речовини складного порошку (у багатокомпонентних прописах) можуть бути виписані одночасно й у рівних, і в різних кількостях. У цьому випадку необхідно керуватися всіма зазначеними вище положеннями, не порушуючи основного правила змішування: від меншого до більшого.

Rp.: Phenobarbitali 0,3

Dibazoli 0,1

Papaverini hydrochloridi 0,2

Sacchari 2,0

Misce, fiat pulvis

Divide in partes aequales №10,

Signa. По І порошку 2 рази в день.

У ступку поміщають 2,0 г цукру, розтирають, частину відсипають на капсулу, залишивши в ступці кількість, приблизно рівну масі дибазолу (0,1 г), додають дибазол, змішують з цукром, розтираючи суміш, потім додають 0,2 г папаверину гідрохлориду і змішують при розтиранні. Наприкінці додають фенобарбітал (0,3 г), частинами цукор з капсули і змішують до однорідності.

У даному випадку важливе не перемішування порошкової суміші, а тривале подрібнення і перемішування перших порцій наважок речовин.

Процес змішування при готуванні складних порошків відбувається значно легше і швидше, ніж порошкування.

Про якість змішування лікарських засобів судять по ступеню їх дисперсності й однорідності отриманої суміші, яку визначають надавлюванням товкачика на готову порошкову масу. При перегляді неозброєним оком маси приготовленого порошку не повинно виявлятися окремих часток інгредієнтів. Суміш, що містить фарбовані лікарські засоби, не повинна мати різнобарвних часток.

Ступки з приготовленою масою до розважування, щоб у неї не потрапляв пил, рекомендується накривати пластинкою з пластмаси або іншого матеріалу.

2.7.1 Легкопилючі речовини та введення їх в порошки

Легкопилючі (з великою об'ємною масою) лікарські засоби (магнію оксид; магнію карбонат; кальцію карбонат) у ступку додають останніми. Якщо приготування порошків необхідно розпочинати з цих засобів, наприклад: їх втрати менші, ніж інших лікарських засобів за прописом -- то пори ступки затирають їх невеликою кількістю, далі додають інші лікарські засоби за прописом і лише в кінці легкопилючі.

Про розпорошуваність лікарських речовин судять не за величиною їх щільності,а за їх об'ємною масою. Об'ємна маса характеризує ступінь розпорошуваності лікарських речовин. Чим менше об'ємна маса речовини, тим більше речовина схильна до розпорошування. Розпорошуваність речовин обумовлена також величиною сил зчеплення між частками у значній мірі залежить від вологості інгредієнтів порошку.

МАГНІЮ КАРБОНАТ (ДФУ), Magnesii subcarbonas ponderosus, Magnesii subcarbonas levis (PhEur), Heavy magnesium carbonate, Light magnesium carbonate (BP), Magnesium carbonate (JP, USP), Magnesium carbonate anhydrous (CAS №546-93-0); син.: Carbonic acid, magnesium salt (1:1), carbonate magnesium, hydromagnesite, E504 -- негомогенна суміш, яка може складатися з нормального гідрату, основного гідрату та безводного MgCO3. Найпоширенішою формою є М.к. основний (біла магнезія), молекулярна формула якого варіюється між легким тригідратом (MgCO3)3•Mg(OH)2•3H2O та основним карбонатом (MgCO3)4•Mg(OH)2•5H2O. Нормальний М.к. становить М.к. із різним вмістом води MgCO3•хH2O.

М.к. -- білий легкий сипкий порошок із специфічним смаком, без запаху (за рахунок високої адсорбційної здатності може поглинати ароматичні речовини з повітря) У фармацевтичній технології. М.к. головним чином використовується як допоміжна речовина у складі таблеткових сумішей для прямого пресування в кількості 45%; як адсорбент (0,5-1,0%) рідких речовин, що вводяться до складу таблеток; як стабілізатор у складі мікрокапсул при інкапсулюванні протеїнів. Зберігається в герметичній тарі, у сухому, прохолодному місці.

МАГНІЙ ОКСИД (ДФУ), Magnesii oxidum ponderosum (Magnesium oxide, heavy) and Magnesii oxidum leve (Magnesium oxide, light) (PhEur), Magnesium oxide (JP, USP, CAS № 1309-48-4), Heavy magnesium oxide and Light magnesium oxide (BP); син.: Calcined magnesia, calcinated magnesite, Destab, E530, Magcal, Magchem 100, Maglite, magnesia, magnesia monoxide, magnesia usta, magnyox -- дрібнодисперсний білий порошок без запаху, кристали якого мають кубічну кристалічну решітку (б=0,4213 нм, z=4, просторова група Fm3m). У природі мінерал периклаз.

Отримують віджимом магнезиту MgСO3, доломіту MgСO3•СаСО3; прожарюванням MgСl2•6Н2О (бішофіту) та Mg(ОН)2; термічним розкладанням магній карбонату основного 5MgO•4СО2•5Н2О, магній хлориду та магній сульфату в середовищі водної пари. Властивості М.о. (реакційна здатність, адсорбційні властивості, теплопровідність, щільність тощо) залежать від його отримання. М.о., виготовлений при 500-700 °С, має назву «легка магнезія» -- порошок без кольору; 5,0 г речовини займають об'єм 40-50 мл; легко реагує з розведеними кислотами та водою з утворенням відповідних солей та магній гідроксиду; з метанолом утворює (СН3О)2Mg; з розчинами солей магнію утворює основні солі, з розчинами солей тривалентних металів -- двоосновні солі. Поглинає двоокис вуглецю та вологу з повітря, перетворюючись на магній карбонат основний. При підвищенні температури реакційна здатність знижується. М.о., виготовлений при 1200-1600 ?С, має назву «важка магнезія» -- порошок, який складається з великих кристалів периклазу і характеризується кислотостійкістю та водостійкістю. Розчиняється в розведених кислотах та розчинах солей амонію; помірно розчиняється у воді очищеній (розчинність збільшується при додаванні двоокису вуглецю); практично не розчиняється в етанолі (95%). М.о. як основна речовина несумісний з речовинами, що мають кислотний характер, з фенобарбіталом натрію та діазепамом. При одночасному вживанні адсорбує на своїй поверхні та впливає на біодоступність антигістамінних препаратів, антибіотиків (особливо групи тетрацикліну), силікатів, атропіну сульфату, гіосціаміну гідроброміду, парацетамолу, хлорохіну та похідних антранілової кислоти. Зменшує біодоступність фенотоїну, трихлорметіазиду та антиаритмічних препаратів. З полімерами утворює комплекси пролонгованої дії.

Для фармацевтичних та медичних потреб використовуються легкі сорти М.о. Вони входять до складу таблеток і капсул як лужний наповнювач, регулятор рН таблеток, зв'язувач надлишкової води та підсушувач гранул; в комбінації з аеросилом -- як антифрикційна речовина, а також як емульгатор. У фармакотерапії М.о. використовується як харчова добавка; антацидний (окремо чи в поєднанні з алюміній гідроксидом), противиразковий та стимулюючий перистальтику кишечнику АФІ. Внутрішньо (для забезпечення антацидного ефекту) М.о. вживається в кількості 250-500 мг, як проносна речовина -- 2,0-5,0 г. М.о. стабільний при зберіганні в нормальних умовах, нетоксичний у межах терапевтичних доз. Здатен викликати подразнення очей, дихальних шляхів та шкіри (при всмоктуванні в надлишкових кількостях). При роботі з М.о. необхідно використовувати захисний одяг, окуляри та респіратор. Зберігається в герметичних контейнерах, у сухому, прохолодному місці.

КАЛЬЦІЙ КАРБОНАТ, Calcii carbonas (PhEur), Calcium carbonate (USP, BP), Precipitatad calcium carbonate (JP); Carbonic acid, calcium salt (1:1) (CAS № 471-34-1); син.: Calcium carbonate (1:1); carbonic acid calcium salt 1:1; creta preparada; carbonate of lime; precipitated chalk; Vivapress Ca; Witcarb.

К.к. має такі властивості: рН 9,0 (10% водний розчин); насипна густина до усадки -- 0,8 г/см3; насипна густина після усадки -- 1,2 г/см3; Tпл. -- 825 оС (розкладається); показник заломлення n20D = 1,59; питома вага -- 2,7; питома поверхня -- 6,21-6,47 м2/г. Практично нерозчинний в етанолі (95%) та воді; розчинність у воді збільшується за наявності солей амонію й двоокису вуглецю (внаслідок утворення добре розчинного у воді кальцію гідрокарбонату) та зменшується за наявності лугів; розчинний у хлоридній та азотній кислотах; реагує з кислотами з виділенням СО2. За наявності аспірину та подібних за складом речовин, а також іонів заліза може викликати зміну кольору суміші. Містить 40% кальцію.

У фармацевтичній технології К.к. використовують як наповнювач та пігмент у складі твердих лікарських форм (таблетки, капсули), у стоматологічних (порошок, паста) та косметичних засобах. З терапевтичною метою К.к. використовують як антацидний, противиразковий препарат та як джерело кальцію в дозі 1,5 г/добу, а також для лікування гіперфосфатемії у хворих з хронічною нирковою недостатністю в кількості 2,5-17 г на добу. К.к. є нетоксичною речовиною, проте здатен викликати подразнення очей та дихальних шляхів, алергічні реакції, диспептичні явища (біль в епігастрії, нудоту, закреп та метеоризм), вторинне збільшення шлункової секреції, а в кількості 4-60 г на добу -- гіперкальціємію або ураження нирок. Впливає на абсорбцію ЛП у ШКТ при одночасному прийомі.

К.к. широко використовують в паперовій та харчовій промисловості, при виробництві пластмаси, фарб, гуми, скла, продуктів побутової хімії, будівельних сумішей, а також в очисних системах (для боротьби із забрудненням навколишнього середовища); за допомогою К.к. відновлюють кислотно-лужний баланс ґрунту.

Стабільний при зберіганні в щільно закритих контейнерах у сухому прохолодному місці.

2.7.2 Забарвлюючі та барвні речовини і виготовлення із ними порошків

Порошки з забарвленими лікарськими речовинами. Відповідно до наказу МОЗ України №44 від 16.03.93 р. (додаток 8) до групи барвних лікарських засобів відносять речовини, а також їх розчини, суміші і т. п., що залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних засобах, устаткуванні та інших предметах, що не змивається звичайною санітарно-гігієнічною обробкою. До таких лікарських речовин відносяться: етакридину лактат (риванол), брильянтовий зелений, індигокармін для ін'єкцій, калію перманганат, метиленовий синій, рибофлавін (вітамін В,), фурацилін, акрихін та ін. Барвні лікарські засоби необхідно зберігати в спеціальній шафі в щільно закупореній тарі, роздільно по найменуваннях.

До групи забарвлених лікарських речовин відносяться речовини, що не залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних матеріалах. Вони зберігаються звичайно, і порошки з такими речовинами готуються за загальними пршїюіами готування складних порошків. До таких лікарських речовин відносяться: хінозол, дематол, протаргол, коларгол та ін.

Готування порошків з барвними речовинами необхідно робити в окремо виділеній ступці, на окремому робочому місці або на столі, покритому білим листом паперу. При відважуванні використовують окремі терезики. Порошки готують, використовуючи метод «тришаровості» (барвна речовина перед початком змішування поміщають між: двома шарами незабарвленої речовини).

Упаковку варто використовувати таку, щоб барвні речовини не забруднювали слизову оболонку порожнини рота, наприклад, желатинові капсули.

Rp.: Riboflavini 0,05

Natrii salicylatis 0,2

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №12

Signa. По І порошку З рази в день.

Складний дозований порошок для внутрішнього застосування з барвною лікарською речовиною рибофлавіном.

Розрахунок: Рибофлавіну 0,05x12 = 0,6 г

Натрію саліцилату 0,2x12 = 2,4 г Розважування: 0,05 + 0,2 = 0,25 г.

У ступку поміщають 2,4 г натрію саліцилату, розтирають і висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно половинну кількість (1,2 г). На спеціальних терезиках відважують 0,6 г рибофлавіну, додають до залишеного в ступці натрію саліцилату, зверху насипають шар розтертого натрію саліцилату і тільки після цього ретельно змішують до однорідності. При такому порядку роботи зменшуються втрати барвної речовини за рахунок адсорбції на поверхні ступки і товкачика, а також вдається швидше одержати однорідну суміш.

Отриманий однорідний порошок розважують на 12 доз по 0,25 г. у пергаментні капсули чи, якщо є вказівка лікаря в рецепті, відпускають у желатинових капсулах. Порошки оформляють за загальними правилами.

2.7.3 Важкоподрібнюючі речовини та прийоми, що дозволяють ввести їх в порошки

Порошки з важкоподрібнюваними, пахучими і леткими лікарськими речовинами. Як відзначалося раніше, до складних порошків нерідко призначаються важко-подрібнювані лікарські речовини (камфора, ментол, йод, тимол та ін.), які доцільно подрібнювати в присутності спирту чи ефіру.

Rp.: Camphorae 0,1

Sacchari 0,25

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить пахуча, летка, важкоподрібнювана речовина камфора.

Розрахунок: Камфори 0,1x10= 1,0 г

Спирту етилового 95% 10 кап.

Цукру 0,25x10 = 2,5 г

Розважування: 0,1 + 0,25 = 0,35 г.

Доцільно порошки з такими речовинами готувати на окремому робочому місці, застосовуючи окремі ваги і ступку. Спочатку в ступці розтирають 2,5 г цукру і висипають на капсулу. 1,0 г камфори розтирають з 10 краплями 95% спирту, після чого в кілька прийомів при ретельному перемішуванні додають розтертий цукор. Розважують по 0,35 г. і відпускають у пергаментних капсулах.

До складу порошків можуть входити пахучі лікарські засоби (як леткі, так і практично нелеткі), що також зберігаються окремо в спеціальній шафі в герметично закритій тарі, непроникній для запаху. До пахучих лікарських речовин відносяться: йодоформ, камфора, ментол, ксероформ, тимол, фенол та ін. (див. додаток 7 до наказу №44 МОЗ України від 16.03.93 p.). При роботі вони повинні відважуватися на окремих терезиках, що відразу протираються ватним тампоном, змоченим спиртом або сумішшю спирту з ефіром. Пахучі лікарські речовини додаються в останню чергу.

2.7.4 Введення в порошки рідких інгредієнтів та густих екстрактів

Порошки із сухими і густими екстрактами. Готування складних порошків з екстрактами, що являють собою концентровані^итяжки з лікарськоіррслинноїсирови-ни, залежить від властивостей застосовуваного екстракту і його консистенції. У техно-' логії порошків дуже часто використовують екстракт беладони. У ДФ X приведені два препарати екстракту беладони: густий, що містить 1,5% алкалоїдів, і сухий, що містить 0,75% алкалоїдів, тобто 2 частини сухого екстракту дорівнюють 1 частині густого екстракту (1:2). При відсутності сухого екстракту для зручності роботи в аптеках дозволяється використовувати розчин густого екстракту - extractum Belladonnae solutum (1:2), який готують за прописом!х100,0 г густого екстракту розчиняють у суміші з 60,0 г води, 10,0 г 90% етилового спирту і 30,0 г гліцерину^ Вода є основним розчинником, гліцерин відіграє роль пептизатора. Він охороняє колоїдні розчини і розчини високомо-лекулярних сполук, що утворюються при розчиненні екстракту, від коагуляції, старіння. Етиловий спирт поліпшує розчинення екстракту, а також виконує роль консерванта. При збереженні розчин екстракту менш стійкий, чим вихідний густий екстракт. Тому розчин дозволяється готувати не більш ніж на 15 днів.

Розчин екстракту беладони густий так само, як і сухий, застосовують у подвійній кількості стосовно виписаного в рецепті.

Rp-: Extracti Belladonnae 0,01

Papaverini hydrochloridi 0,02 Sacchari 0,2

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

При відсутності в рецепті вказівки про консистенцію екстракту беладони завжди мають на увазі густий. Найзручнішим і найменш складним є приготування порошків із сухими екстрактами, які готують за загальними правилами.

Розрахунок при використанні сухого екстракту беладони:

Екстракту беладони сухого (1:2) 0,01 х 2 х 10 = 0,2 г

Папаверину гідрохлориду 0,02x10 = 0,2 г

Цукру 0,2x10 = 2,0 г

Розважування: 0,02 + 0,02 + 0,2 = 0,24 г.

У ступці ретельно розтирають 2,0 г цукру, висипають на капсулу, залишивши приблизно 0,2 г (рівне кількості сухого екстракту беладони), потім додають 0,2 г екстракту беладони сухого (1:2), ретельно розтирають і до отриманої суміші при перемішуванні додають 0,2 г папаверину гідрохлориду, змішують кілька разів, знімаючи порошок зі стінок ступки і товкачика, потім додають решту кількості розтертого цукру і знову добре перемішують. Контролюють якість подрібнення і змішування візуально. Отриману суміш розважують на 10 доз по 0,24 г.

Порошки упаковують в парафіновані капсули (цукор і екстракт беладони - гігроскопічні речовини). Оформляють аналогічно зазначеному вище.

Густі екстракти не зовсім зручні для практичного застосування. При їх дозуванні спостерігаються значні втрати.

Rp.: Extracti Belladonnae 0,015

Magnesii oxydi 0,5

Natrii hydrocarbonatis 0,2

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №12

Signa. По 1 порошку 3 рази в день.

Розрахунок при використанні густого екстракту беладони:

Екстракту беладони густого 0,015 х 12 = 0,18 г.

Магнію оксиду 0,5х12 = 6,0г

Натрію гідрокарбонату 0,2x12 = 2,4 г

Розважування: 0,015 + 0,2 + 0,5 = 0,71 г.

На ручних вагах на кружечок фільтрованого паперу за допомогою шпателя відважують 0,18 г. густого екстракту беладони. Після зважування приклеюють екстракт до голівки товкачика разом з папером. Відокремлюють папір, змочуючи його декількома краплями відповідного розріджувача (при водяному екстракті - водою, а при спиртоводному - 40-70% спиртом). Просочившись розріджувачем, кружечок легко відокремлюється від екстракту, залишаючи його на товкачику. У порожню ступку, попередньо затерту натрію гідрокарбонатом, додають 5-6 крапель 95% спирту і розтирають з ним екстракт до утворення однорідної густуватої рідини. Потім поступово додають натрію гідрокарбонат і в останню чергу магнію оксид, дають розріджувачу випаруватися і змішують до одержання однорідної порошкової маси. Якщо потрібно швидко видалити розчинник, то трохи підігрівають ступку.

Розрахунок при використанні розчину густого екстракту:

Розчину густого екстракту беладони (1:2)

0,18 х 2 = 0,36 г. - 18 крапель

(0,1 г - 5 крапель)

розчину густого екстракту

Натрію гідрокарбонату 2,4 г

Магнію оксиду 6,0 г

Розважування: (0,015 х 2) + 0,5 + 0,2 = 0,73 г.

У ступці розтирають 2,4 г натрію гідрокарбонату, потім додають 18 крапель розчину густого екстракту беладони, рівномірно розподіляючи його по всій поверхні порошку, залишають на кілька хвилин для підсушування. Додають 6,0 г магнію оксиду й обережно змішують до однорідності.

ППК

Дата № рецепта

Natriihydrocarbonatis 3,0

ExtractiBelladonnaesoluti (l:2) gtts XVIII

(0,1 р-ну = 5 крап.)

Magnesiioxydi 6,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Використовувати розчин екстракту беладони зручно, якщо до складу порошкоподібної суміші входять речовини, які володіють високою адсорбційною здатністю і погано розчинні у воді (магнію оксид, магнію карбонат, крохмаль, фенілсаліцилат та ін.) У противному випадку утворяться важко дозовані вологі грудочкуваті суміші.

Порошки, що містять екстракти, внаслідок їх гігроскопічності відпускають у вощених чи парафінованих капсулах.

Порошки з рідкими лікарськими засобами. У складні порошки можуть вводитися настойки, ефірні олії та ін. Спосіб їх приготування залежить не тільки від кількості і виду рідини, що вводиться, а також і від фізико-хімічних властивостей прописаних порошкоподібних лікарських засобів.

Якщо в складні порошки входять рідини в незначних кількостях (2-3 краплі на 1,0 г порошкової суміші), то в цих випадках уся рідина адсорбується порошком і не порушується його сипкість. У деяких випадках їх можна вводити в значно більших кількостях, причому, чим менше додана рідина розчиняє цей порошок, тим більше вдається її додати. Для більш рівномірного і швидкого розподілу рідину необхідно вводити до складу перших порцій суміші, що наготовляється, (дотримуючи основного правила змішування - від меншого до більшого), розподіляючи її по всій поверхні порошку, тому що додавання рідини до готових порошків вимагає більш тривалого розтирання.

Маса розважування визначається зважуванням загальної порошкової суміші, тому що рідини, що додаються, у процесі готування порошків частково випаровуються.

Rp.: Phenobarbitali 0,03

Рпепасегіпі 0,3

Tincturae Valerianae gtts II

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить сильнодіюча лікарська речовина (одурманююче) - фенобарбітал і настойка валеріани.

Розрахунок: Фенацетину 0, 3х10 = 3,0г Фенобарбіталу 0,03 х 10 = 0,3 г

Настойки валеріани 2 крап, х 10 = 20 крап.

Розважування визначається шляхом зважування загальної маси порошку.

У ступці розтирають 3,0 г фенацетину, висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 0,3 г. Після цього в ступку додають 0,3 г фенобарбіталу. До отриманої суміші додають 20 крапель настойки валеріани (розподіляючи по всій поверхні порошку), залишають на кілька хвилин для підсушування, перемішують і поступово додають залишок фенацетину. Готову порошкову суміш зважують і визначають масу окремої дози. Розважують на 10 порцій і відпускають у пергаментних капсулах.

При введенні до складу порошків значних кількостей рідин утворюються вологі, а іноді мокрі - тістоподібні маси. У цих випадках частину рідини упарюють на водяній бані, нагрітій до 60 °С, у порцеляновій чашці чи в попередньо нагрітій ступці. Процес випарювання проводять, якщо настойки чи рідкі екстракти не містять летких речовин, наприклад, рідкий екстракт водяного перцю, настойка беладони, строфанту та ін.

Якщо до складу порошків входять у значних кількостях рідини, що містять леткі діючі речовини (настойка валеріани, м'яти, нашатирно-анісові краплі та ін.), то для одержання сипучої маси можна додавати (у незначних кількостях) допоміжні речовини, здатні адсорбувати рідини (наприклад, крохмаль, аеросил та ін.)

2.7.5 Евтектичні суміші

Евтектику доводиться вважати окремим випадком розчинення: розчином, одночасно насиченим обома компонентами В результаті взаємодії компонентів виходять або густі малорухливі рідини, що важко кристалізуються і схильні до значного переохолодження, або суміш просто грудкується і втрачає сипкість.

Процес утворення рідин залежить не тільки від природи взятих лікарських засобів, але й від впливу зовнішніх факторів: від температури повітря в приміщенні (особливо в тих випадках, коли температура плавлення евтектики близька до кімнатної), кількісного співвідношення, механічного впливу і т.н. Пакувальний матеріал не впливає на плавлення сумішей.

Rp.: Anlipynni 0,25

Phеnacetini 03

Misce. fiat pulvis

Da tales doses № 12

Signa: По 1 порошку на ніч.

Порошки розплавляються незалежно від того, будуть вони загорнені в простий чи вощений папір. Що стосується відносної вологості повітря приміщень, вологості препаратів, то ці фактори на швидкість плавлення суміші не впливають.

В окремих випадках компоненти, які переходять у рідкий стан, утворюють молекулярні сполуки, наприклад, антипірин + хлоралітдрат, антипірин + натрію саліцилат та ін.

Легко утворюють евтектичні суміші ментол, тимол, камфора, бромкамфора, антипірин, хлоралгідрат, фен і л саліцилат, резорцин.

У випадку прописування речовин, що утворюють евтектику, рецепти не підлягають виконанню, за винятком ТИХ випадків, коли евтектика передбачається лікарем (наприклад, у стоматологічній практиці) чи використовується для удосконалення технологічної операції.

Наприклад, явище евтектики може бути використане для одержання рідкого сплаву.

Rp.: Thyinoli 0,1

Mentholi 1,5

Acidiborici 10,0

Bo Ii al bac

Такі 53 15,0

Miscc, fiat pulvis

Da. Signa: Присипка.

При виготовленні присипки за цим рецептом тимол і ментол у вигляді рідкого сплаву рівномірніше розподіляються в суміші порошків, ніж при введенні їх у кристалічному вигляді. Крім того, ментол і тимол у кристалічному вигляді можуть подразнювати шкіру або слизові оболонки.

Евтектичні сплави одержують шляхом взаєморозчинення двох твердих речовин, що мають високі кріоскопічні константи чи низькі температури плавлення, чи те і інше.

Готують евтектичні сплави шляхом поміщення прописаних лікарських речовин у флакон для відпуску,який добре закривають пробкою і ставлять у теплу воду (40 єС) до повного їх розплавлення. При виготовленні значних кількостей рідких евтектичних сплавів іноді застосовують розтирання і перемішування в ступці.

Rp.: Camphorae

Chlorali hydratі aa 1,5

Misce. Da.

Signa: Зубні краплі.

У сухий флакон для відпуску поміщають камфору і хлоралгідрат, щільно закривають пробкою, поміщають у теплу воду і витримують до повного розплавлення - утворюється рідина.

Евтектичні суміші здатні утворювати такі речовини,як:

1. камфора - хлоралгідрат

2. фенілсаліцилат - камфора

3. ацетанілід - резорцин

4. ацетанілід - хлоралгідрат

5. ацетанілід - тимол

6. антипірин - ментол

7. уретан - хінін

8. антипірин - хініну гідрохлорид.

2.8 Оцінка якості, упаковка та зберігання порошків

Для пакування порошків, залежно від їх фізико-хімічних властивостей, використовують різні пакувальні матеріали: письмовий, парафінований і вощений папір, пергамент і підпергамент, целофан, поліетиленову плівку, картон і т. п.

Кожну окрему дозу порошку висипають на заздалегідь розкладені рядами паперові капсули, яких беруть по числу прописаних порошків, а потім загортають. Заповнені капсули складають по три (п'ять) для зручності рахунку і поміщають у паперовий пакет або коробочку.

Капсули з проклеєного паперу (прості капсули) застосовують для пакування негігрос-копічних і нелетких речовин; з вощеного і парафінованого паперу - для пакування гігроскопічних речовин, а також речовин, що змінюються під дією кисню, вуглекислоти, що легко вивітрюються. Вощені і парафіновані капсули непридатні для упакування порошків, розчинних у воску чи парафіні (ефірні олії, камфора, ментол, фенілсаліцилат та ін.) Камфора і ментол утворюють евтектичний сплав з воском.

Пергаментні капсули використовуються для упакування летких і розчинних у воску і парафіні речовин (ментолу, тимолу, камфори та ін.) Целофанові капсули використовують у тих же випадках, що і пергаментні. Пергамент і целофан незначно пропускають пари і гази, у той же час вони жиронепроникні.

В останні роки практикується можливість відпускати порошки у спеціальних пакетах з поліетиленової плівки. Однак не всі речовини можна відпускати в цій упаковці через її газопроникність (наприклад, йод, камфору).

Недозовані порошки відпускають у паперових пакетах, картонних і пластмасових коробках. Порошки, що містять значну кількість кристалізаційної води, що легко піддаються вивітрюванню, наприклад, натрію тетраборат, натрію сульфат, магнію сульфат і ін., до поміщення їх у пакет чи коробку загортають у пергаментний чи парафінований папір. Порошки, які містять речовини, що легко розкладаються (калію перманганат і ін.), відпускають у скляних баночках (чи трубочках), закупорених пробкою.

Присипки бажано відпускати в спеціальній упаковці з додатковою внутрішньою кришкою, що має дрібні отвори для розпилення.

За вказівкою лікаря порошки можна відпускати в спеціальних медичних капсулах.

У капсулах можуть відпускатися тверді, рідкі чи в'язкі лікарські речовини. В аптечній практиці найчастіше в капсулах призначаються такі лікарські засоби, як етакридину лактат, резорцин та ін. Вміст капсул може складатися з однієї чи більш діючих речовин і таких допоміжних речовин, як розчинники, розріджувачі, зволожувачі і розпушувачі, або без допоміжних речовин. Вміст капсули не повинен руйнувати оболонку.

Однак оболонка під впливом травних соків повинна руйнуватися і вивільняти вміст капсули.

Розрізняють чотири типи капсул:

· тверді з кришечками (Capsulae durae operculatae),

· м 'які з цільною оболонкою (Capsulae molles),

· кишковорозчинні (Capsulae enterosolubiles)

· капсули з модифікованим вивільненням (Capsulae retard seu Capsulae cum liberatione modificata).

Для відпустки порошкоподібних речовин застосовують лише тверді желатинові капсули, що являють собою порожні циліндрики з закругленими днищами, які входять щільно один в один (мал. 97).

Виготовляють капсули заводським способом, вісім номерів - від 000 (найбільшого розміру) до п'яти (найменшого розміру). В них міститься відповідно від 0,1 до 1,5 г порошкоподібних речовин. Найбільш часто застосовують капсули №№2-5, тому що капсули більших розмірів важко ковтати.

Оформлення порошків. Порошки, приготовлені в аптеках, оформляють основною етикеткою

«Порошки». При необхідності наклеюють попереджувальну етикетку: «Зберігати в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці».

На упаковці інших приготовлених в аптеці лікарських препаратів, що містять отруйні засоби, повинна наклеюватися етикетка «Поводитися з обережністю».

Усі приготовлені лікарські препарати, що містять речовини списку А, зберігаються до відпуску в окремій шафі, що замикається.

Оцінка якості порошків включає опитувальний, фізичний, органолептичний, хімічний (вибірково) контроль і контроль при відпуску.

При оцінці якості порошків проводиться насамперед аналіз документації (рецепту, ППК), перевірка сумісності лікарських засобів, перевірка доз лікарських речовин списків А та Б і норми відпуску наркотичних лікарських засобів. Перевіряють відповідність кольору, смаку, запаху властивостям вхідних лікарських речовин. Визначають відхилення в масі окремих доз допустимим нормам, що відповідають вимозі загальної статті ДФ XI. Однорідність перевіряють після натискання голівкою товкачика на масу порошку (на відстані 25 см від ока не повинно бути видимих окремих часток, блискіток). Сипкість перевіряють пересипанням порошку з однієї капсули в іншу, при цьому не повинно бути грудкування. Перевіряють оформлення порошків - відповідність етикеток, упаковки.

2.9 Вдосконалення технології порошків

Недозовані порошки. Порошки для розчинів. Найчастіше для цього призначають різні лікарські засоби в кристалічному видгляді, з яких хворий сам готує відповідні розчини (полоскання, спринцювання, обмивання і т. п.)

Rp.: Acidiborici 15,0

Da. Signa. По 1 чайній ложці на одну склянку води. Полоскання.

Відважують на ВР 20 15,0г кислоти борної і відпускають у паперовому пакеті чи в картонній коробочці.

Присипки. Рецептура складних присипок відрізняється великою розмаїтістю. Як основні допоміжні речовини найчастіше використовують тальк, крохмаль, білу глину та ін. Залежно від складу присипки можуть сприймати воду (крохмаль, бентоніт), олії (цинку оксид, титану діоксид), олії і воду (біла глина).

Rp.: Dermatoli 5,0

Zinci oxydi 10,0

Talci 15,0

Misce, fiat pulvis

Da. Signa. Присипка при виразках.

У ступці подрібнюють цинку оксид, потім поміщають дерматол і змішують. До отриманої маси порошків додають (при змішуванні) тальк. Про якість однорідності судять по рівномірності забарвлення суміші порошків (дерматол - забарвлена речовина).

Шипучі порошки - однодозові та багатодозові порошки, головним чином такі, що утримують кислоти і карбонати чи гідрокарбонати, які швидко реагують у присутності води з виділенням вуглекислого газу.

Шипучі порошки призначені для розчинення чи диспергування у воді перед застосуванням. Належать вони до складних нерозділених порошків, дозуються за допомогою чайної ложки або їх виписують на один прийом.

До складу шипучих порошків найчастіше входять лимонна або винна (тартратна) кислоти і натрію гідрокарбонат. Виділення вуглекислоти при розчиненні шипучих порошків переслідує такі цілі: маскування неприємного смаку інших інгредієнтів порошку; поліпшення всмоктуваності лікарських речовин, тому що вуглекислота подразнює чуттєві нервові закінчення, підсилює перистальтику і поліпшує секреторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Ту ж роль грає кислота в мінеральних водах.

Лікарські засоби, що входять до складу шипучого порошку лужного і кислотного характеру, відпускають окремо. Перед уживанням натрію гідрокарбонат розчиняють у необхідній кількості води, додають кислоту, перемішують і негайно випивають.

Лікарські засоби, з яких складається шипучий порошок, можна відпускати разом, але обов'язковою умовою є попереднє висушування кожного окремого інгредієнта і відсутність гігроскопічних речовин.

Застосування виннокам'яної кислоти зручніше, тому що вона кристалізується без утворення кристалогідрату, в той час як лимонна кислота кристалізується з однією молекулою води і легко відволожується. Прикладом може служити порошок Боткіна (Pulvis aerophorus Botkini), до складу якого входить зневоджений натрію сульфат (ДФ VIII), застосовуваний як проносний засіб.

Rp.: Natrii hydrocarbonatis 0,5

Acidi tartarici 6,0

Natrii sulfatis sicci 2,0

Misce, fiat pulvis

Da. Signa. Порошок Боткіна.

Ретельно висушені і просіяні порошки винної кислоти і натрію сульфату змішують у сухій, підігрітій ступці з натрію гідрокарбонатом до одержання однорідної суміші, відразу ж висипають у суху скляну баночку і щільно закупорюють.

Як видно з приведеного прикладу, головною умовою готування шипучих порошків є усунення вологи, тому що взаємодія між кислотою і натрію гідрокарбонатом відбувається тільки при наявності вологи. Тому технологія шипучих порошків в основному полягає в запобіганні передчасної взаємної нейтралізації прописаних лікарських засобів, аж до моменту їхнього прийому.

До шипучих порошків відносяться також гранульовані порошки (наприклад, уродан), шо характеризуються перетворенням порошкоподібної суміші всіх інгредієнтів у гранули. Гранулювання в даному випадку має на меті зменшення питомої поверхні порошку, що підвищує стійкість суміші інгредієнтів до впливу вологи повітря. Для готування гранул суміш порошків воложать спиртом і протирають крізь відповідне сито. Отримані гранули сушать на повітрі чи при дуже слабкому нагріванні до видалення спирту. В даний час шипучі порошки в екстемпоральній рецептурі аптеки зустрічаються дуже рідко.

Зубні порошки. До складних нерозділених порошків належать і зубні порошки. Вони готуються за стандартними прописами парфумерної промисловості й до аптеки надходять у готовому вигляді.

Дозовані порошки. Технологія виготовлення простих дозованих порошків полягає в тому, що спочатку відважують лікарський засіб з розрахунком на всю кількість прописаних порошків, а потім розважують його на окремі дози.

Rp.: Acidi acetylsalicylici 0,3

Da tales doses №20

Signa. По І порошку З рази в день.

Відважують 6,0 г (0,3-20) ацетилсаліцилової кислоти (кристалічний порошок), подрібнюють у ступці, легко надавлюючи товкачиком (дуже втирається в пори ступки) і розважують по 0,3 г у вощені капсули.

Технологія складних дозованих порошків. Для наочного уявлення і кращого засвоєння методів приготування складних розділених порошків з тих багатьох композицій, які утворюються в результаті об'єднання найрізноманітніших лікарських засобів, необхідно вибрати такий порядок роботи, при якому в найкоротший термін і при найменшій витраті праці забезпечується достатня однорідність суміші і втрати речовин зводяться до мінімуму. При цьому необхідно керуватися загальними правилами подрібнення і змішування. Готування складних порошків з урахуванням особливостей введення деяких лікарських речовин представлені нижче.

3. Експериментальна частина

3.1 Аналіз рецептури порошків в даній аптеці залежно від складу, фізико - хімічних властивостей інгредієнтів

Rp.: Analgini

Butadioni ana 0,15

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №6

Signa. По 1 порошку 2 рази в день.

У даному випадку при змішуванні лікарських речовин варто враховувати, що бутадіон сильно електризується і розпорошується, а також має більшу величину втрат при розтиранні, тому раціонально першим поміщати в ступку анальгін. У ступці розтирають спочатку 0,9 г анальгіну, а потім додають 0,9 г бутадіону і змішують. Розважують по 0,30 г. у вощені капсули.

Rp.: Magnesii oxydi

Bismuthi subnitratisra 0,25

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №12

Signa. По 1 порошку 2 рази в день

У даному випадку обємна маса магнію оксиду дорівнює 0,387 (речовина легко розпорошується), а вісмуту нітрату основного - 1,735. Втрати при розтиранні в ступці для вісмуту нітрату основного - 42 мг, а для магнію оксиду - 16 мг. Тому частиною магнію оксиду затирають пори ступки, потім додають вісмуту нітрат основний, а потім частинами додають магнію оксид і змішують.

3.2 Технологія окремих прорисів багатокомпонентних порошків (4-5 прорисів)

Лікарські речовини складного порошку (у багатокомпонентних прописах) можуть бути виписані одночасно й у рівних, і в різних кількостях. У цьому випадку необхідно керуватися всіма зазначеними вище положеннями, не порушуючи основного правила змішування: від меншого до більшого.

Rp.: Phenobarbitali 0,3

Dibazoli 0,1

Papaverini hydrochloridi 0,2

Sacchari 2,0

Misce, fiat pulvis

Divide in partes aequales № 10

Signa: По 1 порошку 2 рази на день

У ступку поміщають2,0г цукру,розтирають,частинувідсипаютьна капсулу,залишивши в ступці кількість,приблизно рівну масі дибазолу(0,1), додають дибазол,змішують з цукром,розтираючи суміш,потім додають0,2гпапаверину гідро хлориду і змішуютьпри розтиранні.Наприкінці додають фенобарбітал(0,3г),частинами цукор з капсулиі змішують до однорідності.

Rp.: Dibazoli 0,1

Sacchari 0,3

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

У приведеному прописі разова і добова дози дибазолу (список Б) завищені й у рецепті немає спеціальних позначок (знак оклику і доза, написана прописом). Лікарський препарат можна приготувати, використовуючи дибазол у кількості половини вищої разової дози на один прийом.

л.р.д. - 0,1г в.р.д. - 0,05 г. л.д.д. - 0,3 г в.д.д. - 0,15 г.

Розрахунок: Дибазолу 0,05:2 = 0,025 г.

0,025x10 = 0,25 г. Сахара 0,3 х 10 = 3,0 г

Розважування: 0,025 + 0,3 = 0,32 г. Технологія аналогічна

3.3 Шляхи оптимізації приготування порошків

Оптимізамція (рос. оптимизация, англ. optimisation, нім. Optimierung f) -- процес надання будь-чому найвигідніших характеристик, співвідношень (наприклад, оптимізація виробничих процесів і виробництва). Задача оптимізації сформульована, якщо задані: критерій оптимальності (економічний -- тощо; технологічні вимоги -- вихід продукту, вміст домішок в ньому та ін.); параметри, що варіюються (наприклад, температура, тиск, величини вхідних потоків у процесах переробки гірничої та ін. сировини), зміна яких дозволяє впливати на ефективність процесу; математична модель процесу; обмеження, пов'язані з економічними та конструктивними умовами, можливостями апаратури, вимогами вибухобезпеки та ін. Методи оптимізації поділяються на прямі та ітераційні. Оптимізація полягає в знаходженні найкращого варіанта.

Щодо шляхів оптимізації приготування порошків в аптеці то найбільш доцільним є пошук нових пролонгованих допоміжних речовин,а також створення напівфабрикатів для кращого і швидшого приготування порошків в умовах аптеки.

3.3.1 Використання напівфабрикатів для приготування порошків

Порошки з напівфабрикатів. Напівфабрикати - спеціальні внутрішньоаптечні заготівлі порошкових сумішей із двох чи більш лікарських речовин, складених у тих же співвідношеннях, що і прописи, які найбільше і найчастіше зустрічаються. При готуванні лікарських препаратів до відповідного напівфабрикату додають ті чи інші інгредієнти відповідно до рецептурного пропису.

Використання напівфабрикатів, що являють собою технічно оброблені напівпродукти, істотно скорочує час, затрачуваний на приготування складних порошків, що сприяє підвищенню їх якості і прискоренню відпустки ліків з аптеки.

У вигляді напівфабрикатів готують тільки такі лікарські суміші, які найбільш часто повторюються в рецептах аптек і являють собою раціональні (з огляду їх сумісності) сполучення лікарських речовин, що не змінюються при зберіганні протягом визначеного часу. Періодично прописи напівфабрикатів переглядають. Для кожного напівфабрикату повинні бути встановлені умови і допустимий граничний термін його зберігання.

Для попередження розшарування їх варто насипати в штангласи доверху як можна повніше. При зберіганні в аптеці їх необхідно періодично перемішувати в ступці.

Прикладом використання напівфабрикату в роботі аптеки є готування лікарського препарату за таким прописом:

Rp.: Dimedroli

Papaverini hydrochloridi ana 0,02

Glucosi 0,3

Misce, fiat pulvJS

Da tales doses №20

Signa. По 1 порошку 3 рази в день.

Напівфабрикат - папаверину гідрохлорид і димедрол нарівно.

Розрахунок: Димедролу 0,02 х 20 = 0,4 г

Папаверину гідрохлориду 0,02 х 20 = 0,4 г

суміші 0,4 + 0,4 = 0,8 г Глюкози 0,3x20 = 6,0 г

Розважування: 0,02 + 0,02 + 0,3 = 0,34 г.

Готують за правилом змішування складних порошків. У ступці розтирають 6,0 г глюкози і частину висипають на капсулу, залишивши в ступці приблизно 0,8 г. Додають 0,8 г напівфабрикату і ретельно перемішують до однорідності, потім частинами додають решту подрібненої глюкози. Розважують по 0,34 г. на 20 доз у парафіновані капсули. Оформляють до відпуску.

3.3.2 Використання засобів малої механізації на різних стадіях приготування порошків

ЗАСОБИ МАЛОЇ МЕХАНІЗАЦІЇ (З.м.м.) -- пристрої та апарати, які використовують в аптечному виробництві з метою прискорення процесу приготування ліків, полегшення роботи фармацевта та підвищення якості ліків. З.м.м. частіше застосовують у технологічних процесах, які потребують значних фізичних зусиль та займають тривалий час (подрібнення, змішування, розчинення, фільтрування, дозування), а також при допоміжних операціях. Раціонально використовувати З.м.м. при дрібносерійному приготуванні ліків. Як З.м.м. застосовують не тільки призначені спеціально для аптечного виробництва прилади, а й переобладнані, які використовують в інших галузях промисловості. Напр., на підготовчій стадії миття аптечного посуду застосовують мийні машини різної конструкції вітчизняного та зарубіжного виробництва, в яких використовується гідравлічний принцип миття (АРМ-1000, ММБ 3, «Лабор-19» та ін.). Зазвичай вони складаються з ванни для замочування та ополіскування посуду, сітчастих кошиків, пристосувань для фіксації посуду, водяного насоса тощо. Миття виконується шляхом занурення посуду у ванну з водою або методом шприцування. При виготовленні ЛП у формі порошку З.м.м. використовують для подрібнення, змішування та дозування лікарських речовин. Замість ступок для подрібнення застосовують малогабаритні млини різної конструкції, в яких подрібнення здійснюється лопатевими мішалками, що обертаються зі швидкістю до 24 тис. об/хв (апарати Ісламгулова та Лопатіна). Також використовують малогабаритні дискові або кульові млини (типу «Ексцельсіор», «Лабор-2181» та ін.), в яких одночасно з подрібненням здійснюється процес змішування компонентів пропису, або окремі змішувачі (ЗЦЛ-150, ЗЦЛ-9). Для прискорення дозування порошків розроблені дозатори порошків за масою (ДП-2, ДВА-1, 5 та ін.) та об'ємом (ложка-дозатор ТК-3, ДПР-2). Для дозування порошків використовують також прилад для автоматизованого розфасовування та упаковки ЛП у полімерну плівку, розроблений П.П. Печерським.

3.3.3 Приготування порошків із затрудненою технологією. Усунення несумісних поєднань компонентів при готуванні порошків

Одним з важливих факторів прояву лікувальної дії лікарських препаратів є сумісність речовин у прописаній лікарській формі. Однак бувають випадки, коли інгредієнти, що входять до складу лікарського препарату, при взаємодії утворюють нові речовини.

Іноді така взаємодія не порушує терапевтичної дії лікарського препарату, оскільки речовини, що утворюються, мають ті ж терапевтичні властивості, що і вихідні. Іноді лікар свідомо створює умови для взаємодії компонентів пропису в розрахунку на фармакологічну дію продуктів реакції (різні комбінації натрію тіосульфату з кислотами, розраховані на терапевтичний ефект дрібнодиспергованої сірки, що виділяється при розкладанні натрію тіосульфату в кислому середовищі) або передбачає при цьому посилення специфічної дії інгредієнтів (що називається фармакологічним синергізмом - співдружна, спільна дія), в інших випадках - ослаблення чи навіть повне усунення побічної дії одного з прописаних компонентів, тобто передбачає розумне використання фармакологічного антагонізму деяких лікарських речовин для досягнення бажаної терапевтичної дії.

У технологічному аспекті при виготовленні складних лікарських препаратів можуть виникати різні утруднення, що вимагають застосування особливих прийомів чи додавання (без узгодження або за згодою лікаря, що прописав рецепт) не передбачених у рецепті допоміжних речовин.

Утруднені прописи - це такі поєднання лікарських речовин, за якими фармацевт у силу своїх професійних знань може приготувати лікарський препарат, вдаючись до особливих технологічних прийомів.

При надходженні в аптеку утруднених прописів необхідно спочатку з'ясувати причину утруднення, а потім, керуючись фізико-хімічними властивостями вхідних речовин, підібрати відповідний спосіб готування.

Утруднення, що носять технологічний характер, можна подолати шляхом зміни порядку виготовлення або застосування інших прийомів (подрібнення, нагрівання та ін.), не змінюючи складу і дії препарату.

Роздільне розчинення лікарських речовин у частині розчинника, роздільне змішування їх з частиною основи чи іншими компонентами препарату і наступне об'єднання частин застосовуються для запобігання утруднень у рідких препаратах для внутрішнього і зовнішнього застосування, мазях, супозиторіях, розчинах для ін'єкцій, очних краплях та інших лікарських формах. При вивченні окремих лікарських форм уже були наведені приклади утруднених прописів (розчинів кислоти борної, міді сульфату, рибофлавіну, етакриднну лактату, йоду,і ін.

При виготовленні складних порошків досить часто виявляється, що вони відразу або через деякий час після виготовлення втрачають сипкість. Реакції, які протікають у порошках, різноманітні. Вони тривають, як правило, довго і повною мірою виявляються при зберіганні лікарського препарату у хворого. Більшість реакцій виникає і протікає у вологій суміші.

Відволожування і втрата сипкості в порошках відбувається внаслідок підвищення вологості суміші, особливо при наявності в прописі лужних чи лугореагуючнх речовин, за рахунок адсорбції водяної пари з повітря; утворення евтектики; утворення молекулярних сполук (найчастіше в порошках з антипірином); виділення кристалізаційної води при поєднанні в порошках кристалічних форм препаратів. Відомо, що гігроскопічність речовин залежить від відносного тиску пари насиченого розчину цієї речовини. У тих випадках, коли цей тиск пари буде менший, ніж тиск водяної пари при звичайній вологості повітря, то виготовлена суміш порошків притягує вологу повітря, причому суміш стає більш гігроскопічною, ніж кожен її компонент окремо. Так, наприклад, чистий натрію хлорид негігроскопічний, а при вмісті незначної домішки солей кальцію чи магнію дуже швидко відволожується. Калію бромід і натрію бромід, узяті окремо, не відволожуються на повітрі, а суміш їх розпливається.

До числа гігроскопічних речовин і препаратів відносяться солі алкалоїдів, глікозиди, антибіотики, ферменти, органопрепарати, сухі екстракти, речовини, що гідролізуються, солі азотної, азотистої, фосфорної кислот, кальцію хлорид та ін.

На відволожування складних порошків впливають кількісні співвідношення інгредієнтів, характер їх змішування, вологість вихідних інгредієнтів, відносна вологість повітря в приміщенні, тривалість зберігання порошків, пакувальний матеріал. З перерахованих факторів найістотніший вплив має відносна вологість повітря в приміщенні.

Більшість сумішей, що відволожуються, втрачають сипкість і відволожуються при відносній вологості повітря 50-60 % і вище. При відносній вологості 30-40 % і менше багато сумішей порошкоподібних речовин залишаються сипкими. Існують і такі поєднання лікарських речовин, які настільки гігроскопічні, що притягують вологу і відволожуються при будь-яких значеннях відносної вологості повітря. Такою сумішшю, наприклад, с поєднання і гексаметилен тетраміну і кислотою аскорбіновою, які при сумісному призначенні відволожуються навіть в ексикаторі. Слід зазначиш, що при відволожуванні порошків, у яких сполучуються інгредієнти кислого та лужного характеру, між ними відбувається взаємодія (реакції нейтралізації, окислення) і фізична несумісність переходить у фізико-хімічну або хімічну.

В. Д. Козьміним було вивчено вплив вологості повітря на відволожування 20 бінарних сумішей лікарських речовин, які найчастіше зустрічаються в екстемпоральній рецептурі аптек. Ступінь подрібнення також впливає на відволожування. Чим тонше подрібнена речовина, тим вона гігроскопічніша.