Пограничні психічні розлади у осіб з хронічною нейросенсорною приглухуватістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА “ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ”

14.01.16 - Психіатрія

УДК 616.85-07-036.82:616.28-008.1

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

ПОГРАНИЧНІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ У ОСІБ З ХРОНІЧНОЮ НЕЙРОСЕНСОРНОЮ ПРИГЛУХУВАТІСТЮ (КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА, ТЕРАПІЯ)

РОКУТОВ СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України”

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Марута Наталія Олександрівна, Державна установа “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України”, завідувач відділу неврозів та пограничних станів, заступник директора з НДР

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри психотерапії;

доктор медичних наук, професор Юр'єва Людмила Миколаївна, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії ФПО.

Захист дисертації відбудеться “28” листопаду 2007р. о 1000 годині
на Засіданні спеціалізованої Вченої Ради Д. 64.566.01 при Державній установі “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України” (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державної установи “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України” (61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46).

Автореферат розісланий “26” жовтня 2007 р. Вчений секретар Спеціалізованої Вченої Ради, к.мед.н., с.н.с. Дяченко Л.І.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасних умовах спостерігається значне зростання пограничних психічних розладів, психогенних за своєю природою. Серед клінічних варіантів пограничних психічних розладів найчастіше зустрічаються психогенні розлади в якості реакції на соматичну або неврологічну хворобу (Волошин П.В. з співавт., 2001, 2005; Напреенко А.К., 2002; Михайлов Б.В., 2001, 2005; Морозов О.М., 2004; Юрьева Л.Н., 2004, Пшук Н.Г., 2004; Сухоруков В.І., 2006). Це обумовлено тим, що тяжка соматична хвороба з тривалим перебігом є значним психотравмуючим чинником, який сприяє розвитку різних форм психічної патології (Табачников С.И., 2004; Сердюк А.И., 2004, 2005; Спирина И.Д., 2004, Подкорытов В.С., 2004; Бачериков А.Н., 2005; Самохвалов В.П., 2005; Казакова С.Е., 2006; Чабан О.С., 2007; Гавенко В.Л., 2007; Бабюк И.А., 2007; Скрипников А.Н., 2007). Вплив цього чинника посилюється при отриманні хворим статусу інваліда (Кришталь В.В., 2004; Кутько І.І., 2006).

В структурі інвалідизуючих хвороб суттєве місце належить ураженням органу слуху. Останні роки характеризуються поступовим зростанням кількості осіб, що страждають на хронічні захворювання і ураження органу слуху, причому у 65-93% з них відзначається нейросенсорна приглухуватість, при якій терапевтичні заходи, спрямовані на відновлення слухової функції, є малоефективними (Клименко Д.І., 1997, 2001; Антонов В.Ф. з співавт. 1997; Надеина Н.А., Горустович Л.Н., Кухарук А.Д. з соавт. 2000).

При даній патології втрата слуху відбувається у працездатному віці, коли порушена слухова функція суттєво погіршує міжособистісну взаємодію, комунікації та обумовлює розвиток пограничної психічної патології у даної категорії хворих (Евдощенко Е.А., Косаковский А.Л., 1989; Шидловська Т.В., Шидловська Т.А., 2005).

Такі хворі, як правило, перебувають під тривалим спостереженням ЛОР-лікарів, в той час як невротичні, неврозоподібні та особистісні розлади пограничного рівня, що розвилися у них під час хвороби, залишаються поза полем зору дослідників (Заболотный Д.И. з співавт., 1999; Римар В.В., 2004).

Незважаючи на недостатню вивченість проблеми психічних розладів при хронічній нейросенсорній приглухуватості, усі дослідники, які аналізували стан проблеми, дійшли одностайної думки, що порушення функції слухового аналізатора, що відіграє важливу роль в міжсоціальних комунікаціях, не може не порушити функціонування психічних процесів (Рахманов В.М., 1997).

Вивчення клініко-психопатологічних особливостей пограничних психічних розладів у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість дозволить не тільки вдосконалити критерії діагностики та систематики даної патології, а й розробити принципи терапії та реабілітації цього контингенту хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до плану науково-дослідної роботи Українського Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності за темою “Оптимізувати систему медико-соціальної реабілітації хворих з найбільш поширеними інвалідизуючими захворюваннями вуха, горла і носа” (№ держреєстрації 0103U001428).

Мета дослідження - клініко-психопатологічні особливості та патопсихологічні механізми формування пограничних психічних розладів у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість та обґрунтування принципів терапії даного контингенту хворих.

Для досягнення вказаної мети вирішувалися наступні завдання:

1. описати клініко-психопатологічну структуру пограничних психічних розладів у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість;

2. проаналізувати динаміку розвитку пограничної психічної патології у обстежених;

3. вивчити етіологічні фактори, які призводять до розвитку пограничних психічних розладів у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість;

4. співставити вираженість хронічної нейросенсорної приглухуватості з вираженістю клінічних проявів пограничної психічної патології;

5. проаналізувати патопсихологічні механізми формування пограничних розладів у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість;

6. розробити принципи терапії та реабілітації хворих з різними варіантами пограничних психічних розладів при хронічній нейросенсорній приглухуватості.

Об'єкт дослідження - пограничні психічні розлади у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість.

Предмет дослідження - причини та механізми формування, психопатологічні прояви, терапія та реабілітація хворих на пограничні психічні розлади, які обумовлені хронічною нейросенсорною приглухуватістю.

Методи дослідження - клініко-психопатологічний, психодіагностичний, методи статистичної обробки отриманих даних.

Наукова новизна отриманих результатів.

Вперше на підставі комплексних клініко-психопатологічного та патопсихологічного досліджень отримано дані про клінічний поліморфізм і психопатологічну неоднорідність пограничної психічної патології при хронічній нейросенсорній приглухуватості (ХНП).

Вивчено феноменологічну структуру цих розладів, описано варіанти їх проявів і динаміка розвитку.

Виявлено причинні фактори й умови формування пограничних психічних розладів у хворих на ХНП.

Визначено наявність зв'язку між ступенем ХНП та вираженістю пограничного психічного розладу.

Уточнено деякі патопсихологічні механізми розвитку різних форм пограничної патології при ХНП.

Комплексний підхід, застосований в даній роботі, дозволив науково обґрунтувати принципи терапії та реабілітації хворих на пограничні психічні розлади, обумовлені ХНП.

Практичне значення отриманих результатів.

В результаті проведених досліджень розроблено критерії діагностики різних форм пограничних розладів (невротичні, органічні, особистісні) у хворих на ХНП.

Визначено чинники, які впливають на формування пограничних розладів при ХНП.

Виокремлено найбільш важливі показники, які визначають психологічну та психопатологічну складову реабілітаційного потенціалу даної категорії хворих.

Розроблено принципи психофармакотерапії та психотерапії пограничних розладів у хворих на ХНП, які спрямовані на підвищення якості терапії та реабілітації даного контингенту хворих.

Доведено клінічну ефективність розробленої системи терапії пограничних психічних розладів у хворих на ХНП. Відділом медико-соціальної експертизи МОЗ України затверджено учбово-методичний посібник “Оцінка психологічної складової реабілітаційного потенціалу в системі психотерапевтичних та психокорекційних заходів для хворих та інвалідів з ураженням слухового та вестибулярного аналізаторів: //А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Д.І. Клименко, С.М. Мороз, С.В. Рокутов, М.В. Дидоренко, М.В. Бутенко, В.В. Храмцова / Учбово-методичний посібник. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - 42 с.).

Результати роботи впроваджені в практику ЛОР-відділення Українського Державного НДІ медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ), в практичну діяльність амбулаторних та стаціонарних психіатричних закладів України (м. Луганськ, м. Харків, м. Симферополь, м. Дніпропетровськ).

Впровадження отриманих результатів в практику дозволить проводити ранню діагностику пограничних розладів у хворих на ХНП, що забезпечить адекватну, диференційовану терапевтичну тактику, буде сприяти регресу психопатологічних проявів та відновленню якості життя пацієнтів.

Особистий внесок здобувача.

Увесь обсяг клініко-психопатологічних та патопсихологічних досліджень, їх статистична обробка, узагальнення та інтерпретація отриманих результатів виконано дисертантом самостійно. Автором особисто вивчено етіологічні фактори розвитку різних варіантів пограничних психічних розладів при ХНП, їх структуру, закономірності формування та перебігу, проведений ретельний аналіз патопсихологічних механізмів їх розвитку.

Автором особисто розроблено та апробовано принципи терапії даного контингенту хворих.

Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження.

Результати дисертаційного дослідження доповідалися на конференціях науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України “Якість життя хворих на психоневрологічні розлади та їх родин (медична і соціальна реабілітація, реінтеграція в суспільство)” (Донецьк, 2005), “Сучасні технології профілактики та лікування нервових, психічних розладів та розладів внаслідок вживання психоактивних речовин” (Луганськ, 2005), “Пароксизмальні стани в неврології, психіатрії та наркології” (Одеса, 2006); на науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми соціальної, судової психіатрії та наркології” (Київ, 2006) та “Сучасні проблеми профілактики аутоагресивної поведінки” (Харків, 2007), на засіданнях товариства психіатрів м. Харкова (Харків, 2006) та м. Дніпропетровська (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. За темою дисертації надруковано 7 робіт (4 з них - самостійні, надруковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України).

Об'єм і структура дисертації. Основний текст дисертації викладений на 148 сторінках машинопису. Дисертація складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, заключення, висновків, покажчика літератури, який містить 313 джерел (220 вітчизняних та 93 іноземних). Робота містить 17 таблиць, ілюстрована 1 малюнком.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження.

В основу роботи покладено комплексне дослідження 166 хворих з пограничними психічними розладами, які розвилися на тлі ХНП (основна група). У контрольну групу увійшли 53 хворих на ХНП без ознак пограничної психічної патології.

У 73 (43,9%) хворих основної групи реєструвалися невротичні розлади у вигляді неврастенії (F48.0) у 33 осіб (19,9%), тривожно-фобічного розладу (F40.1) у 12 осіб (7,2%), розладів адаптації (F43.21) - у 28 осіб (16,9%).

У 66 (39,7%) хворих основної групи спостерігалися органічні психічні розлади у формі органічного тривожного розладу (F06.4) у 27 осіб (16,3%) та органічного емоційного лабільного розладу (F06.6) у 39 обстежених (23,5%).

У 27 (16,3%) обстежених були діагностовані особистісні розлади у вигляді емоційного нестійкого розладу особистості (F60.3).

Даючи загальну характеристику обстежених, слід відзначити переважання в групі чоловіків (102 чоловіка та 64 жінки). Аналіз рівня освіти свідчив про те, що 77 (46,4%) хворих мали середню освіту, 49 (29,5%) хворих - середню спеціальну, 40 (24,1%) хворих - вищу. 118 (71,1%) обстежених одружені, 48 (28,9%) - самотні. Середній вік хворих складав 38,4±7,9 років (від 18 до 54 років). Тобто переважна кількість обстежених були молодого віку. Контрольна група за статтю, віком, рівнем освіти не відрізнялася від основної.

За результатами спостереження причиною розвитку ХНП у 107 (64,5%) обстежених був кохлеарний неврит внаслідок інфекційних захворювань та їх наслідків (дитячі інфекції, грип, менінгіт, арахноїдит), травми внутрішнього вуха; у 35 (21,1%) хворих - запальні захворювання середнього вуха (адгезивний та хронічний гнійний отит); у 17 (10,2%) - отосклероз.

Серед інших захворювань, що призвели до розвитку ХНП, виокремлені патологія вагітності, виробничі інтоксикації свинцем, цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, виробничі шуми, які були віднесені до рубрики “інші причини” (7 осіб, 4,2%).

Для реалізації мети та завдань роботи нами було використано комплекс методів, який включив клініко-психопатологічне, психодіагностичне дослідження, а також математичну обробку отриманих результатів.

Клініко-психопатологічний метод застосовувався для поглибленого аналізу закономірностей формування і динаміки пограничних психічних розладів при ХНП та був доповнений використанням опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики (Тарабрина Н.В., 2001; Derogatis L.R., 1975).

Психодіагностичні дослідження включали використання наступних методик: тест СМДО (стандартизований метод дослідження особистості) (Собчик Л.Н., 2000); кольоровий тест Люшера (Люшер М., 1993); шкала оцінки ситуативної та особистісної тривоги Ч.Спілбергера, Ю.Ханіна (Райгородский Д.Я., 2000); Торонтська шкала алекситимії Y.J.Taylor (Райгородский Д.Я., 2000); особистісний опитувальник Айзенка (Рогов Е.И., 2000); особистісний опитувальник Бехтеревського інституту (Кабанов М.М., Личко А.Є., Смирнов В.М., 1983); теппінг-тест (Ахмеджанов Е.Р., 1997); таблиці Шульте (Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., 1999); тест незавершених речень Сакса та Леві (Saks D.M., Levi S., 2000); шкала депресії Зунге (Zung W., Durham N., 1965).

Результати дослідження та їх обговорення.

Відповідно до мети дослідження нами обстежено 166 хворих з пограничними психічними розладами на тлі ХНП (73 - з невротичними розладами, 66 - з органічними психічними розладами, 27 - з розладами особистості), які склали основну групу. До контрольної групи увійшли 53 хворих на ХНП без ознак пограничної психічної патології.

Аналіз результатів дослідження проводився по групах відповідно до ґенезу пограничних розладів (невротичні, органічні, особистісні).

В групу хворих на невротичні розлади при ХНП увійшли 73 хворих (33 - з неврастенією (F48.0), 12 - з тривожно-фобічним розладом, 28 - з розладами адаптації (F43.21)).

При аналізі особливостей приглухуватості в даній групі хворих ми відзначили, що І (легкий) ступінь приглухуватості спостерігався у 28 (38,4%) хворих, ІІ (помірний) - у 30 (41,1%) хворих, ІІІ (виражений) - у 10 (13,7%) хворих, IV (тяжкий) - у 5 (6,8%) хворих, тобто у хворих на невротичні розлади реєструвалася ХНП переважно І та ІІ ступеня (тривалість слухових розладів від 6 місяців до 3 років).

Причиною розвитку неврастенії у хворих були психогенні чинники: втрата роботи - 18 (54,5%) хворих, конфлікти в родині - 8 (24,2%) хворих та на роботі - 7 (21,2%) хворих. При цьому дефект слуху ставав специфічною “фоновою” психогенією, яка посилювала вплив основної.

Клінічна картина неврастенії у всіх хворих даної групи характеризувалася наявністю роздратованості (100%), втомлюваності (93,9%), розладів сну (90,9%), вегетативних порушень (84,8%), зниженого настрою (63,6%). У хворих на неврастенію порушення сну проявлялися різноманітними варіантами (утруднення засинання - 45,5%, тривале безсоння без відчуття відпочинку - 54,5%, підвищена сонливість вдень - 33,3%). З вегетативних проявів у обстежених реєструвалися головний біль напруги (57,5%), лабільність пульсу та артеріального тиску (51,3%), тремор пальців рук (39,4%), гіпергідроз (42,4%). Значне місце серед клінічних проявів неврастенії належало коливанню емоційного стану, частій зміні настрою (від піднесеного до песимістичного), чергуванню тривоги, образи, гніву, розгубленості. У 63,6% хворих настрій був зниженим.

Згідно результатів аналізу даних опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики у хворих на неврастенію відзначалося переважання міжособистісної сенситивності, депресії та соматизації.

До групи хворих на невротичні розлади увійшли 12 (7,2%) обстежених з діагнозом тривожно-фобічні розлади, які проявлялися у вигляді соціальних фобій (F40.1).

Соціальні фобії формувалися внаслідок впливу специфічної психогенії (дефект слуху). Пусковими психогеніями в цьому випадку ставали вегето-судинні пароксизми (75,0% хворих) та переживання в зв'язку з хворобою близьких (25,0% хворих).

Соціальні фобії у хворих на ХНП проявлялися у вигляді тривоги (91,6%) та страху (100%), які були обумовлені ситуаціями мовного спілкування (при зустрічі з протилежною статтю, при публічному виступі, при спілкуванні з керівництвом, адміністрацією). Емоції страху формувалися у більшості хворих поступово на тлі схвильованості за раніш невдалі мовні комунікації з відчуттям власної неповноцінності. У 75,0% хворих спостерігалося уникнення спілкування та зустрічей. Чим частіше хворі на ХНП уникали спілкування, тим більш вираженим в них був страх комунікацій. Поступово до страху очікування спілкування приєднувалися вегетативні розлади, які посилювали прояви тривоги, занепокоєння. вегетативні розлади у хворих на соціальні розлади проявлялися у вигляді гипергідрозу (75,0%), неприємних відчуттів в області серця (66,6%), утруднення дихання (50,0%), запаморочення (41,6%).

За результатами даних опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики у даної групи пацієнтів відзначено переважання міжособистісної сензитивності, генералізованої та фобічної тривожності.

Розлади адаптації у вигляді пролонгованої депресивної реакції (F43.21) проявлялися у 28 (16,9%) спостережених. Депресивні прояви цих хворих виникали у відповідь на гостру психогенію. У 18 (64,3%) хворих психогенією став дефект слуху (встановлення діагнозу, відчуття неповноцінності, обумовлене приглухуватістю, думки про неможливість повноцінно працювати та упорядкувати своє особисте життя), в 10 (35,7%) хворих - переживання розлуки, або хвороби близьких.

Розлади адаптації у хворих на ХНП проявлялися поєднанням астенічних (89,3%) та депресивних порушень. Клінічна картина захворювання включала підвищену втомлюваність (89,3%), зниження працездатності (96,4%), пам'яті (64,3%), уваги (67,9%), що давало підстави хворому вважати себе некомпетентним у професійному плані. Ознаки астенії у хворих супроводжувалися зниженим настроєм депресивного рівня.

Аналіз результатів опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики показав наявність у цього контингенту хворих міжособистісної сензитивності, розладів депресивного та тривожного спектру з вираженою їх соматизацією.

Наступну групу склали 66 (39,8%) хворих на НХП, яка стала причиною розвитку у них органічних психічних розладів. У 27 (16,3%) осіб спостерігався органічний тривожний розлад (F06.4), у 39 (23,5%) - органічний емоційно-лабільний розлад (F06.6).

Вивчаючи зв'язок між ступенем приглухуватості та вираженістю психічних розладів ми відзначили, що у 14 (21,2 %) хворих реєструвався І (легкий) ступінь приглухуватості, у 17 (25,8%) - ІІ (помірний), у 19 (28,8%) - ІІІ (виражений), у 16 (24,2%) - ІV (тяжкий) ступінь. В цій групі обстежених
46 (69,7%) хворих користувалися слуховими апаратами, 25 (37,9%) були інвалідами в зв'язку з дефектом слуху.

При вивченні клініко-психопатологічної симптоматики у хворих на тривожні розлади ми відзначили, що у 19 (70,4%) обстежених тривога була генералізованою, а в 8 (29,6%) - епізодичною. Генералізована тривога у хворих характеризувалася немотивованістю та незмістовністю. Проявлялася вона у вигляді очікування нещастя або неприємної події. У 22 (81,5%) хворих з тривожними розладами тривога посилювалася в ситуаціях соціально значущого спілкування, при зміні стереотипного перебігу життєвих подій, при появі нових вимог з боку керівництва на роботі або близьких вдома. Такі хворі постійно відчували невпевненість в собі, боялися не впоратись зі службовими обов'язками, були впевнені, що оточуючи ставляться до них зневажливо, з жалем. Свою тривогу хворі пов'язували з дефектом слуху. Тривога у хворих не зменшувалася внаслідок вдалого спілкування або комунікації.

У хворих з епізодичною тривогою виявлені наступні клініко-психопатологічні особливості. Перший панічний напад виникав у них як в приміщеннях, так і на відкритому просторі. Напад розвивався швидко протягом 10 хвилин, коли у хворих з'являвся жах відчуття катастрофи, утруднення концентрації уваги, тахікардія, задуха, пітливість. Тривалість нападів складала від 15 до 30 хвилин. У 6 (75%) хворих спостерігалася деперсоналізація та дереалізація. Для всіх хворих у міжнападний період характерними були занепокоєність своїм станом та очікування наступного нападу. У 22 (81,5%) хворих на тривожні розлади внаслідок вираженості тривоги, панічних нападів, фізичного дискомфорту відзначалися труднощі у контактах, які проявлялися в обмеженні комунікації, уникненні спілкування з друзями та знайомими.

За результатами опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики у хворих визначені міжособистісна сензитивність, генералізована та фобічна тривожність.

У хворих на органічно-лабільний розлад органічного ґенезу провідними клінічними проявами були емоційна лабільність (97,4%), швидка втомлюваність (92,3%), слабкість (84,6%), нестерпність шуму (74,3%), спеки (64,1%). Емоційна лабільність у хворих даної групи проявлялася у вигляді нестриманості, нетерплячості, прискіпливості, реакцій незадоволення. Спалахи роздратованості були нетривалими та завершувалися розпачем, сльозами. У хворих спостерігалися образливість, нерішучість, невіра у перспективи лікування приглухуватості. У 30 (76,9%) хворих реєструвалися порушення в когнітивній сфері у вигляді неуважності, труднощів зосередження уваги, утруднень при запам'ятовуванні та опануванні нового матеріалу, в'язкість, інертність, низька продуктивність, знижений обсяг сприйняття. У 32 (82,1%) хворих реєструвалися порушення сну, а у 33 (84,6%) - сомато-вегетативні порушення.

У всіх хворих даної групи виявлялася розсіяна неврологічна симптоматика резидуального характеру у вигляді недостатності конвергенції (56,4%), часткового стробізму (43,6%), згладженості носо-губної складки (69,2%), девіації язику (64,1%), асиметрії сухожильних рефлексів (87,2%), тремору вік та пальців рук (82,1%), хиткості у позі Ромберга (74,4%). У всіх хворих даної групи емоційно-лабільні розлади проявлялися на тлі резидуально-органічної патології головного мозку, при цьому важливим чинником рецидивування цих розладів була специфічна психогенія, обумовлена дефектом слуху.

Аналіз результатів, отриманих за допомогою опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики показав переважання у цих хворих міжособистісної сензитивності, соматизації клінічних проявів.

У групі хворих з розладами особистості на тлі ХНП 27 (16,3%), спостерігалися наступні клініко-психопатологічні особливості. У всіх хворих діагностовано емоційно-нестійкий розлад особистості (F60.30). У 1 (3,7%) хворих цієї групи реєструвався І (легкий) ступінь нейросенсорної приглухуватості, у 4 (14,8%) - ІІ (помірний), у 14 (51,9%) - ІІІ (виражений), у 8 (29,6%) - ІV (тяжкий). 21 (77,8%) хворих в цій групі користувалися слуховими апаратами, 12 (44,4%) мали групи інвалідності, внаслідок дефекту слуху. Тобто особистісні розлади формувалися переважно у осіб (81,5%) з НХП ІІІ - ІV ступенів та тривалістю перебігу хвороби 8-10 років.

В цій групі у більшості хворих (23 (85,2%)) ознаки приглухуватості вперше з'являлися в дитинстві внаслідок або первинних, або вторинних запалень середнього вуха. Для хворих з нестійким розладом особистості характерною була виражена тенденція до імпульсивних дій без урахування їх наслідків (100,0%), нестійкий настрій (92,6%), низька здатність прогнозувати результати своїх дій (88,8%), спалахи гніву, які легко провокуються (96,2%).

Хворі з даною патологією постійно конфліктували з керівництвом на роботі та з близькими вдома. До оточуючих вони висували вимоги особливого до них ставлення. При цьому більшість з них працювали без ентузіазму та виробничих успіхів, робоче місце зберігалося за хворими внаслідок вибачливого ставлення керівництва до працівника-інваліда. Імпульсивність та гнівливі стани спостерігалися не тільки на роботі, а й в родині. Незначна провина з боку дітей або дружини (чоловіка) спричиняли афективний спалах.

Результати застосування опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики свідчили про наявність у хворих даної групи міжособистісної сензитивності, поєднання тривожності та ворожості.

Дослідження патопсихологічних механізмів формування пограничних психічних розладів у хворих на ХНП свідчили про наступне.

За результатами тесту СМДО у хворих на невротичні розлади, які сформувалися на тлі ХНП, спостерігалося підвищення показників за 7-ю шкалою тривожності (70±6 Т-балів), за 0-ю шкалою інтроверсії (69±8 Т-балів), за 1-ю шкалою надконтролю (64±7 Т-балів), за 2-ю шкалою депресії (66±8 Т-балів). Усереднений профіль СМДО в цій групі хворих віддзеркалював підвищену тривожність, депресивність та наявність виражених фобічних феноменів, які виникли в умовах внутрішньо- та міжособистісного конфлікту.

Вивчення емоційної сфери за допомогою тесту Люшера свідчило про наявність тривожних побоювань щодо свого здоров'я та соціальних контактів, страх перед майбутнім, потребу в розумінні, покої та розслабленні.

Такі зміни в емоційному стані хворих підтверджувалися даними тесту Ч.Спілбергера, Ю.Ханіна, згідно яких рівень особистісної тривожності у цих хворих складав 46±9 балів, а ситуативної - 43±8 балів, що вірогідно перевищувало рівень показників у контрольній групі. Знижений фон настрою підтверджувався даними шкали депресії Зунге (SDS=0,67±0,19) - середньо-високий рівень депресивних розладів.

Дослідження особистісних особливостей у хворих на невротичні розлади довело переважання у 61 (83,6%) обстеженого інтровертованих особливостей, а у 53 (73,9%) - середньо-високого рівня нейротизму (в контрольній групі вірогідно переважали досліджувані з екстравертованими особистісними особливостями та середньо-низьким рівнем нейротизму.

Результати тесту Сакса та Леві віддзеркалювали наявність у хворих даної групи відчуття неповноцінності, обумовлене дефектом слуху - 65 (90,4%), імпульсивності емоцій, що проявляється в стресових ситуаціях - 64 (87,4%), пасивної залежності - 63 (86,3%), потреби у визнанні та прийнятті - 59 (80,8%). При порівнянні з контролем описані зміни відрізнялися вірогідно (р<0,05).

Результати теппінг-тесту у хворих на невротичні розлади показали, що у 60 (82,2%) реєструвалися властивості середньо-слабкої нервової системи, у 7 (9,5%) сильної нервової системи, у 6 (8,2%) - нервової системи середньої сили. психічний розлад нейросенсорний приглухуватість

За даними методики Шульте у хворих на невротичні розлади отримано результати, які вірогідно не відрізнялися від групи контролю.

У хворих даної групи за результатами Торонтської шкали алекситимії відзначалися знижені здібності адекватно проявляти свої емоції та ідентифікувати емоції близького оточення (вираженість алекситимії 73±9 балів, р<0,05 при співставленні з контролем).

Перелічені особливості особистості хворих формували специфічне ставлення до хвороби в даній групі обстежених. У більшості хворих спостерігалося тривожне (26,1%) та неврастенічне (24,7%) ставлення до хвороби, а гармонійне реєструвалося лише в 8,2% (в хворих контрольної групи реєструвався переважно гармонійний тип - 71,1%; р<0,01).

В групі хворих з органічними психічними розладами на тлі ХНП аналіз даних тесту СМДО показав підвищення показників за 7-ю шкалою тривожності (в межах 72±7 Т-балів), за 4-ю шкалою імпульсивності (в межах 68±7 Т-балів), за 6-ю шкалою ригідності (70±8 Т-балів). Усереднений профіль СМДО в цій групі відображав виражені емоційні порушення органічного ґенезу з переважанням афективно-ригідних, тривожних та імпульсивних психопатологічних феноменів, які поєднувалися з ознаками помірної соціальної дезадаптації.

Результати тесту Люшера віддзеркалювали переважання в емоційному стані хворих втоми, знесилення, перенапруги, які є результатом протидії життєвим обставинам.

Такі зміни емоційного стану корелювали з результатами, отриманими при використанні тесту Ч.Спілбергера, Ю.Ханіна. У хворих реєструвався високий рівень особистісної тривожності (51±7 балів) та середньо-високий рівень ситуативної тривожності (42±6 балів). За шкалою зунге у хворих з органічними психічними розладами реєструвався середньо-високий рівень депресивних розладів (SDS=0,55±0,19).

Вивчення особистісних особливостей у хворих з органічними психічними розладами при ХНП визначило, що у 38 (57,6%) реєструвалися інтровертовані якості особистості, у 28 (42,4%) - екстравертовані. При цьому у 57 (86,4%) хворих відзначався середньо-високий рівень нейротизму (серед обстежених контрольної групи переважали хворі з екстравертованими якостями та середньо-низьким рівнем нейротизму).

При аналізі результатів тесту незавершених речень Сакса та Леві встановлено, що основу особистісної структури у хворих цієї групи становить почуття неповноцінності в зв'язку з дефектом слуху. При цьому 52 (78,8%) хворих слабо контролювали свій емоційний стан, у 49 (74,2%) хворих спостерігалося прагнення до визнання з боку оточення при пасивному поводженні та залежності від нього.

За результатами теппінг-тесту у 53 (80,3%) хворих реєструвався середньо-слабкий тип нервової системи, у 9 (13,6%) хворих - середньо-сильний, у 4 (6,1%) - слабкий.

На розшук чисел, за методикою Шульте, хворі на органічні психічні розлади витрачали у середньому 58-64 сек., що вірогідно перевищує показники у здорових.

Для хворих на органічні психічні розлади характерним був високий рівень алекситимії (85±15 балів; р<0,05 при зіставленні з контролем), що відображує низькі здатності хворих до вираження свого емоційного стану та ідентифікування емоцій оточуючих, та сприяє порушенню соціальної адаптації хворих.

Доведено, що найчастіше в даній групі хворих реєструвалися тривожний (24 (36,4%)) та сенситивний (20 (30,3%)) типи ставлення до хвороби. У 12 (18,2 %) визначався меланхолійний тип, у 2 (3,1%) - неврастенічний. Гармонійний тип ставлення до хвороби спостерігався лише у 8 (12,1%) хворих (в контрольній групі - 71,1%, при р<0,001).

Результати тесту СМДО в групі хворих на розлади особистості при ХНП свідчили про значне підвищення показників за 4-ю шкалою імпульсивності в межах (74±6 Т-балів); за 7-ю шкалою тривожності (в межах 70±6 Т-балів);
за 6-ю шкалою ригідності (в межах 67±8 Т-балів); за 0-ю шкалою інтроверсії (в межах 66±6 Т-балів). Усереднений профіль СМДО в цих хворих відображував про переважання збудливих особистісних особливостей, які поєднуються з емоційною та поведінковою ригідністю, ознаками вираженої соціальної дезадаптації.

Вивчення емоційного стану хворих на розлади особистості за тестом Люшера показало поєднання високої мотивації уникнення невдачі та мотивації досягнення, механізми психологічного захисту шляхом витіснення справжніх причин незадоволення. Тобто, у хворих цієї групи відзначався стрес, обумовлений почуттям своєї недосконалості, яке сформувалося внаслідок придбаного досвіду невдач.

У хворих цієї групи спостерігалися високі показники особистісної тривожності (48±8 балів) та середньо-низькі значення ситуативної тривожності (29±6 балів) за даними тесту Ч.Спілбергера та Ю.Ханіна. Рівень депресивних розладів за шкалою Зунге у хворих на особистісні розлади був середньо-низьким (SDS=0,29±0,08).

Аналіз особистісних особливостей в даній групі обстежених за допомогою опитувальника Айзенка виявив, що у 15 (55,6%) хворих переважали інтровертовані риси, а у 12 (44,4%) - екстравертовані. У 19 (70,4%) хворих реєструвався високий рівень нейротизму, а у 8 (29,6%) - середньо-низький.

За результатами тесту незавершених речень Сакса та Леві основу емоційного реагування у 81,5% хворих на розлади особистості становить внутрішнє почуття неповноцінності, обумовлене дефектом слуху. В даній групі хворих конфлікт відрізнявся генералізованістю, тобто поширювався на різні сфери життя (сім'я, робота, протилежна стать).

У хворих на особистісні розлади переважав середньо-слабкий тип нервової системи (24 (88,9%) хворих), а результати вивчення за методикою Шульте розумової працездатності свідчили про відсутність вірогідних розбіжностей з показниками здорових осіб.

Для хворих даної групи характерними були іпохондричний тип ставлення до хвороби - 12 (44,4%), тривожний - 8 (29,6%) та неврастенічний - 3 (11,1%). Гармонійний тип спостерігався у 4 (14,8%) хворих, що достовірно відрізнялося від контролю.

У хворих на особистісні розлади виявлено високий рівень алекситимії (80±8 балів, р<0,05 у порівнянні з контрольною групою), що свідчить про знижені можливості вираження свого емоційного стану та ідентифікації емоційного стану оточуючих. Такі умови є сприятливими для розвитку та загострення дезадаптації.

Комплексне вивчення психічних розладів та механізмів їх формування у хворих на ХНП дозволило розробити принципи терапії. метою терапії є відновлення якості життя пацієнта шляхом усунення психопатологічних проявів, відновлення професійних та родинних зв'язків, порушених внаслідок дефекту слуху, оптимізації соціального функціонування.

Здійснення цієї мети обумовлює необхідність поєднання зусиль фахівців різних спеціальностей в наданні допомоги цьому контингенту хворих (отоларингологів, психіатрів, психотерапевтів, соціологів, психологів, педагогів).

В цьому дослідженні представлені психіатрична та психотерапевтична складова, яка включала розробку диференційованих підходів до лікування в залежності від форми патології.

При невротичних розладах на тлі ХНП терапія спрямована на розв'язання психогенного конфлікту на підставі розуміння та усвідомлення хворим причинно-наслідкових взаємозв'язків між його станом, особливостями особистості, невротичним конфліктом та нерозв'язаними психологічними проблемами. Комплекс лікувальних заходів включає: групову психотерапію, поведінкову психотерапію, аутогенне тренування, тренінг впевненості в стресових ситуаціях та фармакотерапію (антидепресанти, анксіолітики, нейролептики, седативні та загальнозміцнюючі засоби).

При органічних психічних розладах, які сформувалися на тлі ХНП, основу лікування складають фармакологічні (судинні, протизапальні, сечогінні, загальнозміцнюючі) та психофармакологічні засоби (нейролептики, антидепресанти, седативні та анксіолітичні препарати). Психотерапія використовується з метою гармонізації ставлення пацієнта до своєї хвороби, уникнення ятрогеній та супутніх психогенних впливів, адаптації до нового життєвого стереотипу. Основними формами психотерапевтичного впливу є раціональна недирективна психотерапія, групова психотерапія, репродуктивне тренування, гіпнотерапія.

При розладах особистості на тлі ХНП лікувальні заходи спрямовані на соціалізацію хворого шляхом нівелювання характерологічних девіацій, оволодіння навичками передбачення наслідків своєї поведінки та корекції його в конкретних умовах. Для цього використовується психотерапія (раціональна психотерапія директивного типу, групова психотерапія, сімейна психотерапія) та фармакотерапія (нейролептичні, седативні та загальнозміцнюючі засоби).

Оцінюючи ефективність розробленої системи, ми відзначили, що в групі хворих, які лікувалися відповідно до розроблених принципів одужання зареєстровано у 42,5%, значне покращення стану - у 52,5%, покращення - у 2,5%, відсутність позитивної динаміки - у 2,5%.

В групі хворих, які лікувалися без використання розроблених принципів ці показники складали відповідно: одужання - у 26,3%, значне покращення - у 26,3%, покращення - у 19,7%, відсутність позитивної динаміки - у 25%, погіршення психічного стану - у 2,6%.

Таким чином наведені дані переконливо свідчать про те, що розроблена та апробована система лікувально-профілактичних заходів у хворих на ХНП з пограничними психічними розладами є ефективною для використання у цього контингенту хворих.

ВИСНОВКИ

1. В дисертації представлено результати аналізу, теоретичне узагальнення та нове рішення наукової задачі вивчення етіології, клініко-психопатологічної структури, патопсихологічних механізмів пограничних психічних розладів у хворих на ХНП та обґрунтування на цій підставі принципів діагностики та терапії даної патології.

2. у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість пограничні психічні порушення проявляються у формі невротичних розладів (43,9%), органічних психічних розладів (39,7%) та розладів особистості (16,3%). Серед невротичних розладів спостерігаються неврастенія F48.0 (19,9%), тривожно-фобічні розлади F40.1 (7,2%) та розлади адаптації F43.2 (16,9%); серед органічних - тривожні F06.4 (16,3%) та емоційно-лабільні F06.6 (23,5%) розлади; особистісні розлади представлені емоційно-нестійкими розладами особистості F60.3 (16,3%).

3. Встановлено, що невротичні розлади у 68,9% хворих формуються на тлі нейросенсорної приглухуватості І-ІІ ступеня з тривалістю хвороби 2,5±0,4 роки; особистісні розлади у 81,5% - у хворих з дефектом слуху ІІІ-ІV ступеня після тривалого перебігу приглухуватості (9,5±2,3 років), у хворих на органічні психічні розлади не встановлений зв'язок між ступенем приглухуватості, наявністю та вираженістю психічних розладів. В останньому випадку на формування психічних розладів в більшій мірі впливає вираженість органічної патології мозку, ніж ступінь приглухуватості.

4. пограничні психічні розлади у осіб з хронічною нейросенсорною приглухуватістю розвиваються під впливом комплексу факторів, серед яких важливу роль відіграє дефект слуху, який є специфічною психогенією, але виконує різну функцію в ґенезі цих станів: причиною розвитку невротичних розладів у хворих на ХНП є гострі та хронічні психогенні фактори, дія яких посилюється впливом специфічної психогенії (в психогенній ситуації загострюється почуття власної неповноцінності), самостійне значення специфічна психогенія має лише в групі хворих на розлади адаптації; у хворих на органічні психічні розлади причиною їх формування є структурно-функціональні зміни речовини головного мозку (специфічна психогенія, що обумовлена дефектом слуху, є фактором, який знижує компенсаторні можливості та провокує рецидиви захворювання); особистісні розлади у хворих на ХНП формуються в умовах взаємовпливу конституційних особливостей та соціального досвіду, який включає комплекс неповноцінності, що виник внаслідок тривало існуючого дефекту слуху.

5. встановлено, що пограничні психічні розлади у осіб з ХНП проявляються різними клінічними варіантами: клінічна картина неврастенії (F48.0) у хворих на ХНП характеризується наявністю роздратованості (100%) швидкої втомлюваності (93,9%), розладів сну (90,9%) вегетативних порушень (84,8%); тривожно-фобічні розлади (F40.1) проявлялися тривогою (91,6%), страхами (100%), які обумовлені переважно ситуаціями мовного спілкування (з керівництвом на роботі, протилежною статтю, при публічній доповіді); розлади адаптації (F43.2) у обстежених спостерігаються у вигляді поєднання астенічних (89,3%) та депресивних (100%) розладів; у хворих на емоційно-нестійкий розлад особистості (F60.3) клінічна картина проявляється у вигляді імпульсивних дій без урахування їх наслідків (100%), нестійкого фону настрою (92,6%), низької здатності прогнозувати результати своїх дій та вчинків (88%), спалахів гніву, які виникають без причин; для хворих з органічним психічним розладом (F06.4) характерним є переважання в клінічний картині генералізованої (70,4%) та епізодичної (29,6%) тривоги, яка посилюється в ситуаціях соціально значущого спілкування, супроводжується поведінкою уникнення (59,3%), м'язовою напругою (44,4%), іпохондричними переживаннями (33,3%); при емоційно-лабільному розладі органічного ґенезу (F06.6) провідними клінічними проявами є емоційна лабільність (97,4%), швидка втомлюваність (92,3%), слабкість (84,6%) та когнітивні порушення (76,9%) у вигляді розгубленості, забудькуватості, труднощів зосередження уваги та опанування нової інформації.

6. відзначено, що в патопсихологічних механізмах формування різних форм пограничної патології фактором предиспозиції стають особистісні особливості пацієнтів: у хворих на невротичні розлади серед особистісних радикалів переважають сензитивність, тривожність, лабільність емоцій, імпульсивність, які при наявності дефекту слуху сприяють поширенню психогенії у сферу соціальних контактів та власного здоров'я; у хворих на органічні психічні розлади домінуючими є афективно-ригідні, імпульсивні радикали, які формують протилежні мотивації у вигляді високого рівня домагань, потреби в успіху з одного боку та зниженої соціальної активності, невпевненості у можливості успіху - з іншого. Протидіючі мотивації виступають в якості чинника, якій знижує компенсаторні можливості та провокує рецидиви захворювання; у хворих на особистісні розлади провідними радикалами є конфліктність, впертість, схильність до накопичення негативних емоцій з наступним їх спалахом, які на тлі дефекту слуху формують хронічну психогенію, обумовлену почуттям власної недосконалості внаслідок здобутого досвіду невдач.

7. в діагностиці пограничних психічних розладів у осіб з ХНП важлива роль належить наступним клініко-психопатологічним критеріям: ступеню та тривалості ХНП, вираженості емоційних, вольових та когнітивних порушень, особливостям психогенії та її ролі в ґенезі патології. До основних патопсихологічних критеріїв даної патології належать: особливості особистості, провідні мотивації, тип реакції на перешкоду, здатність виражати свої емоції та ідентифікувати емоції оточуючих, тип ставлення до хвороби.

8. Комплексний аналіз пограничних психічний розладів у особистості з хронічною нейросенсорною приглухуватістю дозволив розробити принципи терапії, які характеризуються диференційованою спрямованістю в залежності від форм патології (при невротичних розладах - на розв'язання психогенного конфлікту, при органічних - на відновлення адаптаційних механізмів, при особистісних - на нівелювання характерологічних девіацій та корекцію стереотипів поведінки). Розроблена система терапії є більш ефективною порівняно з заходами, які не враховують розроблених принципів.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рокутов С.В. Клинико-психопатологические особенности пограничных психических расстройств у лиц с нейросенсорной тугоухостью //український вісник психоневрології. - 2007. - Т. 15, в. 1(50). - С. 86-91.

2. Рокутов С.В. Патопсихологические механизмы формирования пограничных психических расстройств у лиц с нейросенсорной тугоухостью // Медицинская психология - 2007. - Т. 2, № 2. - С.84-89.

3. Рокутов С.В. Психотерапия в системе реабилитации лиц с пограничными психическими расстройствами, развившимися на фоне хронической нейросенсорной тугоухости // Український медичний альманах. - 2007. - Т. 10, № 2. - С.128-130.

4. Рокутов С.В. Невротические расстройства у лиц с нейросенсорной тугоухостью (клиника, механизмы формирования) // український вісник психоневрології. - 2007. - Т. 15, в. 2 (51). - С. 101-105.

5. Марута Н.А., Рокутов С.В. Структура пограничных психических расстройств у лиц с хронической нейросенсорной тугоухостью. В кн.: “Социальные преобразования и психическое здоровье” // Материалы II Национального Конгресса по социальной психиатрии. - Москва, 2006. - С.183. (Здобувачем здійснені дослідження, статистична обробка одержаних результатів та їх наукова інтерпретація).

6. Марута Н.А., Рокутов С.В. Пограничные психические расстройства у лиц с нейросенсорной тугоухостью (клиника, диагностика, терапия) - У кн.: Матеріали VIII Української науково-практичної конференції “Довженківські читання: сучасний погляд на лікування станів залежності та патології потягів”. - Харків, 2007. - С.139-143. (Здобувачем здійснені дослідження, статистична обробка одержаних результатів та їх наукова інтерпретація).

7. Оцінка психологічної складової реабілітаційного потенціалу в системі психотерапевтичних і психокорекційних заходів для хворих та інвалідів з ураженням слухового та вестибулярного аналізаторів: //А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Д.І. Клименко, С.М. Мороз, С.В. Рокутов, М.В. Дидоренко, М.В. Бутенко, В.В. Храмцова / Учбово-методичний посібник. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - 42 с. (Здобувачем здійснені дослідження, статистична обробка одержаних результатів та їх наукова інтерпретація).

АНОТАЦІЯ

Рокутов С.В. Пограничні психічні розлади у осіб з хронічною нейросенсорною приглухуватістю (клініка, діагностика, терапія). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 - психіатрія. - Державна установа “Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України”, Харків, 2007.

На підставі комплексного клініко-психопатологічного та патопсихологічного дослідження отримані дані щодо особливостей формування, проявів та перебігу різних варіантів пограничних розладів при хронічній нейросенсорній приглухуватості.

В дослідженні взяли участь 166 хворих на пограничні психічні розлади при хронічній нейросенсорній приглухуватості (основна група). серед хворих основної групи у 73 (43,9%) реєструвалися невротичні розлади (F48.0, F40.1, F43.21), у 66 (39,7%) - органічні психічні розлади (F06.4, F06.6), у 27 (16,3%) - розлади особистості (F06.3). До контрольної групи увійшли 53 хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість без ознак психічної патології.

Встановлено, що пограничні психічні розлади у осіб з хронічною нейросенсорною приглухуватістю формуються під впливом комплексу факторів, серед яких важливу роль відіграє дефект слуху, який є специфічною психогенією, але виконує різну функцію в ґенезі цих станів.

Вивчено клініко-психопатологічну структуру та психопатологічні механізми формування пограничних психічних розладів у хворих на хронічну нейросенсорну приглухуватість.

Використаний в роботі комплексний підхід дозволив розробити критерії діагностики та науково обґрунтувати принципи терапії даної патології.

Ключові слова: пограничні психічні розлади, хронічна нейросенсорна приглухуватість, невротичні розлади, органічні психічні розлади, особистісні розлади, клініко-психопатологічні та патопсихологічні особливості, діагностика, терапія.

Рокутов С.В. Пограничные и психические расстройства у лиц с хронической нейросенсорной тугоухостью (клиника, диагностика, терапия). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.16 - психиатрия. - Государственное учреждение “Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины”, Харьков, 2007.

На основании комплексного клинико-психопатологического и патопсихологического исследования получены данные об особенностях формирования, проявления и течения различных вариантов пограничных психических расстройств при хронической нейросенсорной тугоухости.

В исследовании приняли участие 166 больных с пограничными психическими расстройствами, возникшими на фоне хронической нейросенсорной тугоухости (основная группа). Среди больных основной группы у 73 (43,9%) регистрировались невротические расстройства (F48.0, F40.1, F43.21), у 66 (39,7%) - органические психические расстройства (F06.4, F06.6), у 27 (16,3%) - расстройства личности (F06.3). Контрольная группа состояла из 53 больных с хронической нейросенсорной тугоухостью без признаков психической патологии.

Согласно результатам исследования, невротические расстройства в 68,9% случаев встречаются у больных нейросенсорной тугоухостью I-II степени с длительностью болезни не более 3-х лет; личностные расстройства в 81,5% случаев формировались у больных с дефектом слуха III-IV степени после длительного (102,3 лет) течения тугоухости; в группе больных с органическими психическими расстройствами не выявлено связи между степенью тугоухости и наличием и выраженностью психических расстройств (в последнем случае на формирование психических расстройств в большей степени влияла выраженность органической патологии мозга, чем степень тугоухости).

Пограничные психические расстройства у лиц с нейросенсорной тугоухостью формируются под воздействием комплекса факторов, среди которых важное значение имеет дефект слуха, выступающий в качестве специфической психогении, и выполняющий различную функцию в генезе этих состояний. Причиной развития невротических расстройств у больных с нейросенсорной тугоухостью являются острые и хронические психогенные факторы, действие которых усиливается специфической психогенией (в психогенной ситуации обостряется ощущение собственной неполноценности). Самостоятельное значение специфические психогении имеют лишь в группе больных с расстройствами адаптации. у больных с органическими психическими расстройствами причиной их формирования являются структурно-функциональные изменения вещества головного мозга. Специфическая психогения, обусловленная дефектом слуха, является фактором, снижающим компенсаторные возможности и провоцирующим рецидивы заболевания. личностные особенности у больных с нейросенсорной тугоухостью формируются в результате взаимовлияния конституционных особенностей и социального опыта, который включает комплекс неполноценности, возникший в связи с длительно существующим дефектом слуха.

Установлено, что пограничные психические расстройства у лиц с нейросенсорной тугоухостью проявляются различными клиническими вариантами:

- клиническая картина неврастении (F48.0) у больных с нейросенсорной тугоухостью характеризуется наличием раздражительности (100%), быстрой утомляемости (93,9%), расстройств сна (90,9%), вегетативных нарушений (84,8%);

- тревожно-фобические (F40.1) расстройства проявлялись в виде состояний тревоги (91,6%) и страха (100%), обусловленных преимущественно ситуациями речевого общения (с руководством на работе, противоположным полом, при публичном выступлении);