Вивчення індивідуального кислотоінгібуючого впливу блокаторів Н+, К+, АТФ-ази при пептичних пілородуоденальних захворюваннях за даними гастро-рН-моніторингу

Размещено на http://www.allbest.ru/

міністерство охорони здоров'я УкраЇни

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. О.О. Богомольця

УДК 616.33-008.8:542.978-02:616-002.28:616.33-002.44:616.342-002:616.342-002.44

ВИВЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО КИСЛОТОІНГІБУЮЧОГО

ВПЛИВУ БЛОКАТОРІВ Н⁺, К⁺, АТФ-АЗИ ПРИ ПЕПТИЧНИХ ПІЛОРОДУОДЕНАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

ЗА ДАНИМИ ГАСТРО-РН-МОНІТОРИНГУ

14.01.36 - гастроентерологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Чернова інна в'ячеславівна

Київ -2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі поліклінічної терапії та сімейної медицини Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Чернобровий Вячеслав Миколайович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри поліклінічної терапії та сімейної медицини

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович, Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної терапії №2

доктор медичних наук, професор Христич Тамара Миколаївна, Буковинський державний медичний університет МОЗ України, кафедра сімейної медицини

Провідна установа: Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України, відділ гастроентерології, м. Харків

Захист відбудеться 12.04. 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.09 при Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця МОЗ України (01030, м. Київ, бульвар Т.Шевченко, 17)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (03057, м. Київ, вулиця Зоологічна 1)

Автореферат розісланий 10.03.2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент М.М. Безюк

АНОТАЦІЯ

Дисертацію присвячено вивченню індивідуального кислотоінгібуючого впливу блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази при пептичних пілородуоденальних захворюваннях (ППДЗ) за даними гастро-рН-моніторингу. Обґрунтувано критерії стартового призначення і доведено, що у хворих на ППДЗ за даними гастро-рН-моніторингу наявність нормо-гіперацидності (рН 0,9-2,2 од.) не залежить від морфо-ендоскопічної фази (рубцево-виразкова деформація, ерозивно-виразкове ушкодження) та стану Н.р.-інфікованості (Н.р.-позитивні, Н.р.-негативні хворі), але має певні статево-вікові особливості (посилення секреції хлористоводневої кислоти у осіб жіночої статі та її послаблення в осіб у віці 50 років та старше). Досліджено результати вивчення кислотоінгібуючого впливу омепразолу, лансопразолу та пантопразолу з урахуванням індивідуальної реакції пацієнтів на старті фармакотерапії (перші 5 годин), в першу добу призначення та в динаміці лікування (перший тиждень) і доведено, що недостатність індивідуального кислотоінгібуючого впливу за даними гастро-рН-моніторингу у хворих на ППДЗ є універсальною закономірністю, при якій величина даного показника коливається у широких межах (50% та більше), збільшуючись при пероральному застосуванні, на відміну від внутрішньовенного, а також на старті і у першу добу застосування, зменшуючись у динаміці лікування.

пептичний кислотоінгібуючий пілородуоденальний омепразол

При изучении полово-возрастных особенностей обнаружено, вопреки существующим представлениям, что по результатам экспресс-гастро-рН-мониторинга у женщин по сравнению с мужчинами секреция Н⁺-ионов достоверно больше (рН min: 1,81±0,14 против 2,6±0,3(р<0,05) та Ме-Х: 2,2±0,2 против 3,0±0,3 (р<0,05)). А относительно возраста, то согласно показателей рН min, рНХ-М, Ме-Х, Мо-Х у лиц 50-ти лет и старше наблюдалось достоверное (р<0,05) снижение секреции хлористоводородной кислоты.

Исследовано разными методиками контрольного гастро-рН-мониторинга (экспресс- и суточный гастро-рН-мониторинг) кислотоингибирующее влияние блокаторов Н⁺,К⁺,АТФ-азы (омепразола, лансопразола, пантопразола) при пероральном приёме в разных режимах дозирования, а именно омепразол 0,02г 1 раз в день, 0,02г 2 раза в день, 0,04г внутривенно; лансопразол 0,03г 2 раза в день, 0,06г 1 раз в день; пантопразол 0,04г 1 раз в день у пациентов с ППДБ.

Обнаружено, что на старте фармакотерапии (первые 5 часов) наиболее выраженный (р<0,05) кислотоингибирующий эффект наблюдается после внутривенного введения 40 мг омепразола (рНХ-М=6,24±0,02 ед.), а при пероральном приёме рНХ-М составляет для омепразола 3,52±0,03 ед., лансопразола 5,54±0,02 ед. и пантопразола 2,99±0,02 ед. В первые сутки фармакотерапии рНХ-М (max) достоверно (р<0,05) разный для отдельных пероральных блокаторов Н+,К+,АТФ-азы и составляет для омепразола 3,69±0,01 ед., лансопразола 4,96±0,01 ед. и пантопразола 4,24±0,01 ед. Исследование в динамике (первая неделя лечения) показало, что рНХ-М (max) не имеет достоверных отличий (р>0,05) для пероральных блокаторов Н⁺, К⁺, АТФ-ази, и соответственно составляет для омепразола 5,47±0,0,42 ед., лансопразола 5,75±0,01 ед. и пантопразола 5,60±0,17 од. Доказано, что для всех доз и режимов приёма блокаторов Н⁺,К⁺,АТФ-азы характерно достоверное (р<0,05), закономерное, нарастающее при более длительном применении кислотоингибирующее влияние на старте фармакотерапии (первые 5 часов), в первые сутки и в динамике лечения (6-7 среднеарифметические сутки).

Доказано, что недостаточность индивидуального кислотоингибирующего эффекта (НДИКЭ) бокаторов Н⁺,К⁺,АТФ-азы (омепразол, лансопразол, пантопразол) по данным гастро-рН-мониторинга у пациентов с ППДБ - универсальная законномерность, при которой значение данного показателя колеблется в больших пределах (50% и больше): при пероральном применении характерны более высокие цифры в отличие от внутривенного введения (а также на старте (первые 5 часов) и в первые сутки лечения) и уменьшение процента недостаточности в динамике лечения (первая неделя).

Доказана целесообразность компьютерного гастро-рН-мониторинга, как современного способа выбора индивидуализированной эффективной (внутрижелудочный рН>3,5 ед.) антисекреторной фармакотерапии блокаторами Н⁺,К⁺,АТФ-азы, и в случае наличия НДИКЭ даёт основания для оптимальной коррекции фармакотерапии.

SUMMARY

Chernova I. V. The study of the individual acid-inhibiting influence of H⁺ , K⁺ , ATP-ase blockers in peptic pyloroduodenal diseases according to gastro-pH-monitoring data. - Manuscript.

Dissertation for claiming the scientific degree of candidate of medical sciences in specialty 14.01.36 - gastroenterology. - O.O. Bogomolets' National medical university, Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to studying of the individual acid-inhibiting influence of H⁺ , K⁺ , ATP-ase blockers in peptic pyloroduodenal diseases (PPDD) according to gastro-pH-monitoring data. The criteria of initial administration have been substantiated. Also it was proved that according to gastro-pH-monitoring data in patients with PPDD the presence of norm-hyperacidity (pH 0,9-2,2 un.) depends on neither morph-endoscopic phase (scar-ulcerative deformation, erosive-ulcerative damage) nor the condition of H.p.-contamination (H.p.-positive, H.p.-negative patients), although it has some gender-age features (increasing of HCl acid secretion in women and its' decreasing in persons of 50 years and older ). Acid-inhibiting influence of omeprasole, lansoprasole and pantoprasole has been studied considering patients' individual reactions at start of pharmacotherapy (first 5 hours), at first day of administration and in the course of treatment (first week). It was proved that insufficiency of the individual acid-inhibiting influence according to gastro-pH-monitoring data in patients with PPDD is a universal regularity, according to which the value of this index varies in broad range (50% and more). It increases in oral administration as against intravenous one, as well as at the start and at first day of treatment and then decreases in the course of treatment.

Key words: peptic pyloroduodenal diseases, H⁺ , K⁺ , ATP-ase blockers (omeprasole, lansoprasole, pantoprasole), acid-inhibiting effect, gastro-pH-monitoring.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пептичні пілородуоденальні захворювання (ППДЗ) (антральний гастрит типу В, дуоденіт, бульбіт, пілородуоденіт, пілородуоденальні ерозії, виразки) в Україні сьогодні продовжують залишатися актуальною проблемою гастроентерології через їх значну поширеність, яка не має сталої тенденції до зменшення (Передерий В.Г. та ін., 2003), частота ускладнень у багатьох регіонах України (гастродуоденальні кровотечі, перфорація) все ще суттєво не зменшується, відтак показники непрацездатності та інвалідизації далекі від оптимальних.

Втім, підстави для очікування кардинальних змін в результаті медикаментозного лікування ППДЗ безумовно є, і вони полягають у революційному переосмисленні проблеми, а саме у загальному визнанні після досліджень (Marshall B. et al., 1984) етіологічного значення для ППДЗ інфікування Helicobacter pylori і потреби ерадикації інфекції, що стало незаперечним фактом сучасних стандартів (протоколів) фармакотерапії (Передерий В.Г. та ін., 2002,2005), які забезпечили у багатьох країнах Європи кардинальні зниження рецидивів пептичної пілородуоденальної виразки, усунення ускладнень та виліковування захворювання. Першу позицію у сучасних фармакотерапевтичних схемах ерадикації H.p. у комплексі з антибіотиками займають інгібітори Н⁺, К⁺, АТФ-ази - похідні бензімідазолу, значення яких у сучасній гастроентерології загальновизнано (Modlin I.M., 1995). Однією з найголовніших вимог до блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази є їх належний кислотоінгібуючий вплив (рівень та тривалість зниження секреції хлористоводневої кислоти). Відомо, що загоєння - рубцювання пептичних виразок шлунка та дванадцятипалої кишки на протязі одного місяця досягається у 100% хворих, якщо забезпечено рівень внутрішньошлункового рН більше 3,0 од., який утримується на протязі 16-18 годин на добу, для знищення хелікобактерної інфекції рівень рН повинен бути ще вищим (5,0-6,0 од.), тільки при такому рН антибіотики ефективно знищують H.p.(Burget D. et al., 1990; Передерий В.Г., 1997).

У доказовій медицині важливо обґрунтування критеріїв стартового призначення блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази при ППДЗ та контроль ефективності їх кислотопригнічуючої дії на старті та у динаміці лікування. Високоінформативним методом дослідження антисекреторної активності блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази є саме гастро-рН-моніторинг, особливо у разі використання сучасної комп'ютерної техніки та відповідного програмного забезпечення (Чернобровий В.М. та ін., 2002).

С.М. Ткач (2003) стверджує, що блокатори Н⁺, К⁺, АТФ-ази є найбільш потужними сучасними засобами пригнічення секреції хлористоводневої кислоти, які мають близький кінцевий клінічний ефект, втім відрізняються за клінічною структурою, швидкістю та особливостями активації у залежності від внутрішньоклітинного рН парієтальних клітин (рН-селективність), тривалості та вираженості кислотоінгібуючого ефекту, шляхів метаболізму у системі цитохрому Р450. Виходячи з цього, важливе значення має вивчення за даними комп'ютерного гастро-рН-моніторингу варіабельності кислотоінгібуючого впливу різних інгібіторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази у динаміці лікування.

В.А. Исаков (2001) звертає увагу, що при лікуванні блокаторами Н⁺, К⁺, АТФ-ази тільки у 2-5% представників європеоїдної раси структура гена (цитохрому Р450) спостерігається сприятливий для кислотопригнічувальної дії метаболізм у печінці фармакопрепарата. Швидка печінкова метаболізація блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази у значної частини пацієнтів призводить до недостатнього кислотопригнічувального ефекту, який потребує вжиття відповідних заходів, наприклад, збільшення дози. Можливо, невдале лікування пептичних дуоденальних виразок, яке все ще наявне у сучасній гастроентерології (Григоренко Г.О., 2003), зумовлене саме індивідуальною варіабельністю кислотопригнічуючого ефекту блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази. Таким чином, вивчення індивідуальної варіабельності реакції пацієнтів (кислотопригнічуюча дія за даними гастро-рН-моніторингу) на застосування блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази становить актуальну проблему сучасної гастроентерології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Виконане дослідження є фрагментом наукової тематики кафедри поліклінічної терапії та сімейної медицини і є складовою частиною науково-дослідної роботи Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова: „Комп'ютерна езофагогастродуоденальна рН-метрія: вибір сучасних фармакопрепаратів та контроль ефективності лікування амбулаторних хворих на кислотозалежні захворювання органів травлення” (№ держреєстрації 0102U003335).

Мета роботи. Забезпечити вибір та здійснення індивідуалізованої ефективної (внутрішньошлунковий рН>3,5 од.) антисекреторної фармакотерапії шляхом вивчення кислотоінгібуючого впливу блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразолу, лансопразолу, пантопразолу) за даними комп'ютерного гастро-рН-моніторингу.

Завдання дослідження:

1. Науково обґрунтувати критерії стартового призначення блокаторів Н+,К+,АТФ-ази за даними гастро-рН-моніторингу

2. Дослідити результати вивчення стартового (на протязі перших п'яти годин) кислотоінгібуючого впливу омепразолу, лансопразолу та пантопразолу з урахуванням індивідуальної реакції пацієнтів за даними багатогодинного гастро-рН-моніторингу

3. Проаналізувати результати вивчення кислотоінгібуючого впливу омепразолу, лансопразолу та пантопразолу з урахуванням індивідуальної реакції пацієнтів в першу добу лікування за даними гастро-рН-моніторингу

4. Дослідити результати вивчення кислотоінгібуючого впливу омепразолу, лансопразолу та пантопразолу з урахуванням індивідуальної реакції пацієнтів у динаміці (перший тиждень) лікування за даними гастро-рН-моніторингу

Об'єкт дослідження: пептичні пілородуоденальні ерозивно-виразкові та запальні захворювання.

Предмет дослідження: показники гастро-рН-моніторингу у зв'язку зі стартовим призначенням та лікуванням у динаміці блокаторами Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразолом, лансопразолом, пантопразолом).

Методи дослідження: Клініко-анамнестичний, комп'ютерний гастро-рН-моніторинг за різними методиками (експрес-гастро-рН-моніторинг, багатогодинний гастро-рН-моніторинг з фармакопробою, добовий гастро-рН-моніторинг), ФЕГДС з Urea Helicobacter pylori тестом, серологічні тести визначення інфікованості H.pylori, С¹³-уреазний дихальний тест, статистичний.

Наукова новизна отриманих результатів. Автором вперше в Україні за допомогою оригінальної вітчизняної комп'ютерної апаратно-програмної системи аналізу внутрішньошлункового рН проведена оцінка комплексу показників гастро-рН-моніторингу у хворих на пептичні, Н.р.-асоційовані пілородуоденальні захворювання у зв'язку зі стартовим призначенням (перші 5 годин) та лікуванням у динаміці (перша доба, перший тиждень) блокаторами Н⁺, К⁺, АТФ-ази з урахуванням індивідуальної реакції пацієнтів на фармакопрепарати.

За показниками гастро-рН-моніторингу науково обґрунтовані визначальні критерії призначення блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази при пептичних пілородуоденальних захворюваннях.

Узагальнені наукові факти щодо впливу омепразолу, лансопразолу, пантопразолу на показники різновидів гастро-рН-моніторингу (експрес-гастро-рН-моніторинг, багатогодинний та добовий гастро-рН-моніторинг), у тому числі шляхом вивчення та аналізу індивідуальної реакції пацієнтів на лікування.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі вивчення кислотоінгібуючого впливу блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразолу, лансопразолу, пантопразолу) та аналізу індивідуальної реакції пацієнтів на фармакотерапію забезпечено вибір та здійснення індивідуалізованої ефективної (внутрішньошлунковий рН>3,5 од.) антисекреторної фармакотерапії ППДЗ.

Для використання у практичній гастроентерології запропонована певна послідовність обстеження хворих на ППДЗ з використанням різновидів комп'ютерного гастро-рН-моніторингу задля індивідуалізованої ефективної антисекреторної (внутрішньошлунковий рН>3,5 од.) фармакотерапії.

Впровадження результатів роботи в практику. Матеріали дослідження впроваджені в роботу Українсько-Німецького гастроентерологічного центру м. Києва, гастроентерологічного відділення обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова та міського гастроентерологічного центру МП №2 м. Вінниці, гастроентерологічну лабораторію Вінницького національного медичного університету, терапевтичного відділення обласної клінічної лікарні м. Житомир, в навчально-методичний процес кафедри поліклінічної терапії та сімейної медицини.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто визначено об'єм та методи дослідження, сформульовано мету та завдання, виконано інформаційно-патентний пошук та здійснено тематичний підбір хворих. Всім обстеженим пошукувачем самостійно проведено клінічні та інструментальні методи обстеження, зокрема, визначення інфікованості H.p. (якісно-кількісне визначення сумарних антитіл до H.p., дихальний тест з 13С-міченою сечовиною на інфрачервоному ізотопному аналізаторі IRIS), різновиди методик гастро-рН-моніторингу (експрес-гастро-рН-моніторинг, багатогодинний та добовий гастро-рН-моніторинг з фармакопробою). Статистичний аналіз і узагальнення результатів дослідження, формулювання висновків та практичних рекомендацій, статистична обробка та підготовка наукових матеріалів до друку виконані самостійно.

Апробація результатів проведених досліджень. Основні положення дисертації доповідались на дев'ятій університетській (ХХХІХ вузівській) науково-практичній конференції молодих учених та фахівців (Вінниця, 2003), науково-практичній конференції молодих вчених „Сучасні проблеми гастроентерології” (Дніпропетровськ, 2003), науково-практичній конференції „Сучасні проблеми внутрішньої патології”, присвяченій 90-річчю Заслуженого діяча науки і техніки України, Лауреата Державних премій, професора, доктора медичних наук Анатолія Петровича Пелещука (Київ, 2003), Засіданні Вінницької об'єднаної міжрегіональної школи гастроентерологів, лікарів сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічних закладів (Вінниця, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю „Сучасні методи діагностики та лікування в клініці внутрішніх хвороб” (Вінниця, 2004), науково-практичній конференції „Актуальні питання діагностики, лікування і профілактики захворювань шлунково-кишкового тракту” (Донецьк, 2004), XV з'їзді терапевтів України (Київ, 2004), науково-практичній конференції „Спірні та невирішені питання гастроентерології” (Харків, 2004), науково-практичній конференції „Клінічна медицина: проблеми діагностики і лікування” (Тернопіль, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Терапевтичні читання пам'яті академіка Л.Т. Малої”, науково-практичній конференції „Сучасні аспекти гастроентерології та лікувально-оздоровчого лікування” (Дніпропетровськ, 2004), ІІ міжрегіональній науково-практичній конференції „Актуальні питання сімейної медицини (Житомир, 2004), V Конгресі світової федерації Українських лікарських товариств (Чернівці, 2004), 10 науково-практичній конференції гастроентерологів та терапевтів „Вересневі зустрічі” (Вінниця, 2004), ІV науково-практичній конференції з міжнародною участю „Актуальні питання фармакології” (Вінниця, 2004), науково-практичному симпозіумі „Езофагогастро-рН-моніторинг та ізотопні дихальні тести в сучасній гастроентерології” (Вінниця, 2006).

Публікації. За результатами дисертаційної роботи опубліковано 16 наукових праць: 11 з них у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України та 5 - тези доповідей конференцій та з'їздів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 166 сторінках друкованого тексту, складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів, розділу власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій та переліку літературних джерел, ілюстрована 14 рисунками та 36 таблицями, список літератури включає 269 джерел (128 надруковано кирилицею, 141 - латиною).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було обстежено 198 хворих на ППДЗ, з них 97 (48,99%) чоловіків та 101 (51,01%) жінка. Вік обстежених хворих коливався від 16 до 74 років (38,32±1,05 років). У віці від 16 до 20 років було 28 (14,14%) хворих, 21-40 років - 78 (39,39%), 41-60 років - 80 (40,41%), від 61 до 74 років - 12 (6,06%). Зріст у обстежених хворих знаходився у межах 147-198см (169,6±0,91см), маса тіла - 43-120кг (69,13±0,91кг). Критеріями виключення пацієнтів із дослідження були: вік до 15 років або після 75 років, вагітність, лактація, пацієнти, які за 4 тижні або менше до обстеження приймали блокатори секреції хлористоводневої кислоти, антибактеріальні фармакопрепарати або препарати вісмуту, хворі із синдромом Золлінгера-Еллісона, постбульбарною пептичною виразкою, пенетрацєю виразки або її ускладненням кровотечею, субдекомпенсованим пілородуоденальним стенозом, постгастрорезекційним або постваготомічним синдромами, наявністю в анамнезі хірургічних втручань на органах черевної порожнини, пацієнти, які були вимушені внаслідок наявності у них супутніх захворювань приймати регулярно нестероїдні протизапальні фармакопрепарати, наявність при ендоскопії ерозивно-виразкового езофагіту, обструктивних стриктур стравоходу, дивертикулів стравоходу, варикозного розширення вен стравоходу, новоутворень стравоходу та інші хвороби, які могли б при обстеженні спричинити для пацієнта негативні наслідки.

Тривалість основного захворювання у обстежених пацієнтів коливалась від 1 до 24 років, становлячи переважно (у 2/3 обстежених) - 5-10 років.

Інфікованість Helicobacter pylori (H.p.) була діагностовано у 97 (48,99%) пацієнтів. Неінфікованість Н.р. була констатована у 28 (14,14%) пацієнтів, у 73 (36,87%) на дату гастро-рН-моніторингу інфікованість Н.р. не була визначена.

Виконували також загально-клінічні та біохімічні аналізи, УЗД органів черевної порожнини. Інфікованість H.p визначали за допомогою дихального С¹³-уреазного тесту, Urea Helicobacter pylori тесту, серологічних тестів для швидкого якісно-кількісного визначення сумарних антитіл до H.p. (dBest-тест, США, Zer-тест, Immunocomb ІІ).

ФЕГДС виконувалась для діагностики рефлюкс-езофагіту, пептичних ерозивно-виразкових та запальних ушкоджень слизової оболонки пілородуоденальної зони та їх наслідків (рубцево-виразкових деформації) або позитивної динаміки (наявність на місці ерозивно-виразкових ушкоджень червоного, білого рубців), інфікованості Н.р. (уреазний тест з гастробіоптатом).

За різними методиками гастро-рН-моніторингу, застосованими у фармакотерапії блокаторами Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразол, лансопразол, пантопразол) та їх дозуванням при разовому прийомі та за добу, обстежений контингент пацієнтів (198 осіб) розділявся на декілька груп із залученням частини пацієнтів одночасно у різні групи в залежності від задач обстеження. Контрольні групи складались із пацієнтів, що не приймали кислотоінгібуючих та кислотонейтралізуючих фармакопрепаратів.

Гастро-рН-моніторинг у всіх різновидах (експрес-гастро-рН-моніторинг, багатогодинний та добовий гастро-рН-моніторинг з фармакопробами) виконувався за допомогою оригінального ацидогастрографа „АГ-рН”, який у загальній характеристиці являє собою комплекс техніки для вимірювання, накопичення та відображення результатів внутрішньопорожнинного рН-моніторингу шлунка. Вивчали мінімальне (максимальна ацидність) та максимальне (мінімальна ацидність) абсолютне значення рН: pH min, pH max, а також середнє арифметичне значення всього масиву абсолютних величин рНX-М, похибку середнього арифметичного (m_x), медіану (Me) та моду (Mo) при застосуванні омепразолу, лансопразолу та пантопразолу на старті (перші 5 годин), в першу добу та в динаміці лікування (на прикінці першого тиждня). Ми аналізували відсоток ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидність - рН>3,5 од.) по протягу каналу шлунка або у часі, і на цій підставі констатували достатній кислотоінгібуючий ефект (ДКІЕ), якщо ФІ рН 0-1 становив 75% та більше. У разі меншого відсотку ФІ рН 0-1 фіксували недостатній кислогоінгібуючий ефект (НДКІЕ) трьох ступенів: І ступінь (75% - 50%), ІІ (50% - 25%), ІІІ (менше 25%).

Статистична обробка результатів дослідження виконувалась за допомогою загальновизнаних формул з обчисленням середньої арифметичної та стандартної обробки середньої арифметичної. Статистична вірогідність різниці між двома виборками оцінювалась по t-критерію Стьюдента з використанням спеціальних таблиць. Для виконання статистичної обробки використовувався персональний ІВМ-сумісний комп'ютер Pentium S та програма Microsoft Excel 97.

Результати досліджень. Обстежено 85 хворих, що не приймали кислотоінгібуючих та кислотонейтралізуючих фармакопрепаратів, на пептичну виразку пілородуоденальної локалізації, з яких у 66 ендоскопічно діагностовані ерозивно-виразкові ушкодження, у 19 - рубцевовиразкові деформації. Будь-який параметр експрес гастро-рН-моніторингу не має вірогідних відмінностей у разі співставлення цих груп (показник Мо-М (моди масиву), який по абсолютній величині (1,6 та 1,5) майже співпадав в обох групах обстежених), що підтверджує наявність гіперацидності при ППДЗ незалежно від морфо-ендоскопічних варіантів захворювання. Щодо впливу інфікованості Н.р. на показники експрес гастро-рН-моніторингу, то вірогідних змін секреції HCl після успішної ерадикації Н.р. не спостерігалось, хоча секреція НCl (ФІ рН 3-5) у Н.р.-позитивних хворих у порівнянні з Н.р. негативними мала тенденцію до збільшення. Всупереч існуючим уявленням, при пептичних пілородуоденальних ерозивно-виразкових захворюваннях (ППДЕВЗ) за показниками експрес-гастро-рН-моніторингу у жінок у порівнянні з чоловіками спостерігалась вірогідно більша секреція Н⁺-іонів (рН min: 1,81±0,14 проти 2,6±0,3(р<0,05) та Ме-Х: 2,2±0,2 проти 3,0±0,3 (р<0,05)), а щодо віку обстежених, то за показниками рН min, рНХ-М, Ме-Х, Мо-Х у літніх осіб (50 років і старші) спостерігалось вірогідне (р<0,05) зменшення секреції хлористоводневої кислоти.

При обстежені 11 хворих на ППДЗ, у яких за допомогою добового гастро-рН-моніторингу вивчено кислотоінгібуючий вплив перорального прийому 0,02 г омепразолу, за показником рНХ-М з першої і до п'ятої години спостереження констатовано достовірний (порівняно з фоном) кислотоінгібуючий вплив перорального прийому 0,02г омепразолу. Кислотоінгібуючий вплив досягає максимуму порівняно з фоном на четвертій годині спостереження за показниками Ме-М (3,8 од. рН), Ме-Х (3,49±0,63), Мо-Х (3,56±0,65). Характерно, що за показниками відсотку ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидності) та ФІ рН 3-5 (нормо-гіперацидності) саме до четвертої години спостереження було констатовано постійно зростаючий кислотоінгібуючий вплив омепразолу. Втім, по індивідуальному кислотоінгібуючому ефекту значна частина хворих (>1/2) навіть на п'ятій годині спостереження після прийому 0,02 г омепразолу не мала ДКІЕ (ФІ рН 0-1 не досягав навіть 20%).

Під час багатогодинного гастро-рН-моніторингу у 13 хворих на ППДЗ вивчено стартовий (на протязі перших п'яти годин) кислотоінгібуючий вплив омепразолу внутрішньовенного (0,04г). Погодинне порівняння з фоном дозволило констатувати по показнику рНХ-М на протязі всього часу спостереження достовірне (р<0,0001) потужне інгібування секреції хлористоводневої кислоти, яке сягало на 5-й годині спостереження величини 6,24±0,02. Аналогічне явище спостерігалось також за показниками медіан (Ме-М та Ме-Х) та рН max. Спостерігалось щогодинне достовірне збільшення гіпо-анацидності (рН>3,5 од.) та зменшення нормо-гіперацидності (рН?1,5 од.) до нульових значень на 4-5 годинах спостереження. За показниками ФІ рН 0-1 та ФІ рН 3-5 на п'ятій годині спостереження стається деяке уповільнення кислотоінгібуючого впливу омепразолу внутрішньовенного. Втім, за показником рНХ-М на протязі години кожні 10 хвилин відбувається вірогідне збільшення кислотоінгібуючої дії омепразолу. Щодо індивідуального кислотоінгібуючого впливу омепразолу внутрішньовенного (0,04г), то по відсотку ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидності) очевидним є максимальний кислотоінгібуючий результат на 5 годині спостереження, а при одногодинному спостереженні - на 60 хвилині спостереження, хоча стартове пригнічення секреції хлористоводневої кислоти стає помітним з 11-20 хвилини спостереження, втім, завжди залишаються окремі хворі з порівняно недостатнім кислотоінгібуючим впливом, але зі збільшенням часу спостереження кількість таких хворих зменшується до поодиноких.

Обстежено 11 хворих на ПВ ДПК, які вперше отримали лансопразол у добовій дозі 0,06 г вранці. Отримані результати показують, що за величиною показника рНХ-М вже з першої - другої години наступало вірогідне олужнення шлункового середовища, яке потім прогресувало по годинам, досягаючи максимуму на п'ятій годині спостереження (5,540,02 проти 1,620,01; р<0,0001). Характерним у стартовому кислотоінгібуючому впливі лансопразолу (0,06 г) є те, що на протязі першої години вірогідно зростає рНХ-М (1,940,01 проти 1,620,01; р<0,0001), зберігається також зростання показника Ме-М з 1,56 до 1,64. Щодо рН min, рН max, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 0-1, ФІ рН 3-5, то за ними вірогідного кислотоінгібуючого впливу лансопразолу немає, наявна лише певна тенденція, а показник Мо-М взагалі не змінюється (1,56 од. рН). Протягом четвертої та п'ятої години - всі показники вірогідно ілюструють виражений у часі кислотоінгібуючий вплив лансопразолу. Характерним є те, що симетрично зменшується відсоток нормо-гіперацидності (ФІ рН 3-5), який становить на третій годині 46,04%, на четвертій - 21,70%, на п'ятій - 7,5%. Втім індивідуальний (у кожного з пацієнтів) кислотоінгібуючий вплив лансопразолу є недостатнім на 5 годині спостереження у 9,09% пацієнтів.

Нами обстежено 14 хворих на ППДЕВЗ, які вперше отримали пантопразол у добовій дозі 0,04г вранці. Отримані результати переконують, що по величині показника рНХ-М уже починаючи з першої години після прийому пантопразолу спостерігається достовірне збільшення абсолютних значень внутрішньошлункового рН (зменшення концентрації - активності Н⁺-іонів), при якому рН (різниця між фоном рН та рН після прийому пантопразолу в од. рН) становить в середньому від 0,34 (перша година) до 1,09 (п'ята година). Вірогідно підтверджували (у порівнянні з фоном) зменшення концентрації - активності Н⁺-іонів величини окремих показників в деякі інтервали часу, а саме: ФІ рН 3-5 (перша година), рН max, Ме-М (друга година). Величини багатьох показників (у порівнянні з фоном) в деякі інтервали часу мали сталу тенденцію щодо обґрунтування факту зменшення концентрації - активності Н⁺-іонів, а саме: Ме-М, ФІ рН 3-5 (друга година), рН min, Ме-М, Мо-М, ФІ рН 3-5 (третя, четверта та п'ята години). Втім, звертає увагу відсутність вірогідних змін (підтвердження килотоінгібуючого впливу) в будь-який інтервал часу (протягом п'яти годин після прийому пантопразолу) відсотка ФІ рН 0-1 (вираженої гіпоацидності та анацидності). Це, зрештою, дає підстави вважати, що хоча після стартового прийому пантопразолу на протязі перших п'яти годин (з урахуванням прийому пацієнтами стандартизованого сніданку) і відбувається певне зменшення концентрації - активності Н⁺-іонів шлункового вмісту, втім ДКІЕ стандартної дози блокатора Н⁺, К⁺, АТФ-ази (наявність рН 3,0од. на протязі 75% часу спостереження) ще не відбувається, очевидно за браком часу.

За даними добового гастро-рН-моніторингу у 11 хворих на ППДЗ вивчено кислотоінгібуючий вплив 0,02г омепразолу перорально в першу добу лікування. Порівняння з контрольною групою у першу добу (день) лікування омепразолом дало можливість констатувати, що за показниками рНХ-М, Ме-Х та Мо-Х спостерігається вірогідне зростання абсолютних значень рН - зменшення секреції хлористоводневої кислоти, однак за показниками відсотку ФІ рН 0-1 та ФІ рН 3-5 спостерігається лише тенденція до такого процесу. При порівнянні з контрольною групою у першу добу (ніч) лікування омепразолом констатували за показниками рНХ-М, Ме-М, Ме-Х, Мо-Х вірогідне зниження секреції хлористоводневої кислоти, чого достовірно не було за показниками відсотку ФІ рН 0-1 та ФІ рН 3-5. Порівняльний аналіз кислотоінгібуючого впливу омепразолу (0,02г) в першу добу (день, ніч) лікування у порівнянні з фоном рН до прийому омепразолу за даними добового моніторингу дає можливість констатувати вірогідний кислотоінгібуючий вплив омепразолу як вдень, так і вночі по показникам pH max, рНХ-М, Ме-М, Ме-Х, Мо-Х. За відсотком ФІ рН 0-1 (гіпо-анацидності) теж спостерігався вірогідний кислотоінгібуючий вплив омепразолу та тенденція до зменшення нормо-гіперацидності за показником відсотку ФІ рН 3-5. Щодо індивідуального кислотоінгібуючого впливу омепразолу (0,02г перорально) в першу добу лікування, то у значної частини пацієнтів (54,55%) спостерігався НДКІЕ.

Нами за допомогою добового гастро-рН-моніторингу вивчено кислотоінгібуючий вплив лансопразолотерапії в добовій дозі 0,06г у першу добу лікування (n=11) і в порівнянні з контрольною групою маємо вірогідні зміни (p<0,05) низки показників гастро-рН-моніторингу (pH max, рНX-М, Me-Х, Mo-Х, відсоток ФІ рН 0-1, ФІ рН 3-5), а також медіани масиву (Ме-М) з 1,72 од. рН в контрольній групі до 5,0 од. рН в основній групі. Ці факти переконують в наявності чіткого кислотоінгібуючого ефекту лансопразолу (0,06г на день) уже в найближчий інтервал часу (день) після прийому фармакопрепарату. Лансопразолотерапія в першу добу (ніч) лікування в порівнянні з контрольною групою супроводжується вірогідними змінами (pH<0,05) pH min, рНX-М, Me-Х, Mo-Х, відсотку ФІ рН 0-1 та ФІ рН 3-5, а також збільшенням медіани масиву з 1,64 до 5,64 та моди масиву з 1,64 до 6,44, що безумовно переконує в наявності уже в першу добу, вночі вираженого кислотоінгібуючого ефекту лансопразолотерапії. Результати визначення ДКІЕ та НДКІЕ лансопразолотерапії в першу добу (день + ніч + ранок до завершення рН-моніторингу або наступного прийому лансопразолу) лікування дозволяють констатувати у незначної більшості пацієнтів ДКІЕ, а у іншої половини пацієнтів - НДКІЕ різного ступеня, у тому числі у одного пацієнта НДКІЕ ІІІ ступеня. Отримані дані є, очевидно, фактом наявності індивідуальної реакції частини пацієнтів на лансопразолотерапію, втім середньоарифметичний показник відсотку ФІ рН 0-1 - складової ДКІЕ (66,678,56) переконує в наявності чіткого кислотоінгібуючого ефекту лансопразолотерапії як закономірності уже в першу добу лікування (0,06 г на день).

Обстежено 25 хворих на ППДЕВЗ, з яких 12 (контрольна група) і 13 (основна група), що отримувала пантопразол у добовій дозі 0,04г вранці. Вивчення кислотоінгібуючого впливу пантопразолу надало можливість стверджувати, що стандартна пантопразолотерапія (0,04 г на добу) вже на старті лікування (в першу добу) вдень призводить до вірогідного гальмування секреції хлористоводневої кислоти за такими показниками: рНХ-М (3,530,01 проти 2,250,01; p<0,0001); Ме-М (3,08 проти 1,72); Ме-Х (3,410,42 проти 1,750,11; p<0,0001); Мо-Х (2,930,59 проти 1,510,09; p<0,05). Порівняння фону з днем в основній групі доводить, що за низкою показників, а саме: pH mах (3,80,53 проти 6,560,25, p<0,001); рНХ-М (1,880,01 проти 3,530,01, p<0,0001); Ме-М (1,64 проти 3,08); Ме-Х (1,930,24 проти 3,410,42, p<0,01), а також ФІ рН 3-5 (81,6510,74 проти 39,3313,55, p<0,05) та ФІ рН 0-1 (10,368,45 проти 44,1713,77, p<0,05) очевидним є кислотоінгібуючий вплив пантопразолу уже на старті лікування в першу добу вдень. Порівняння фон-ніч в основній групі за низкою показників, а саме: pH mах (3,80,53 проти 7,130,28, p<0,001); рНХ-М (1,880,01 проти 4,240,01, p<0,0001); Ме-М (1,64 проти 4,84); Ме-Х (1,930,24 проти 4,10,51, p<0,001); Мо-Х (1,830,24 проти 3,440,59, p<0,05), а також ФІ рН 3-5 (81,6510,74 проти 31,0612,64, p<0,01) та ФІ рН 0-1 (10,368,45 проти 61,0613,52, p<0,01) переконує ще в більшому, ніж удень, кислотоінгібуючому впливі пантопразолу вночі. Справедливість такого твердження доводиться також порівнянням (ніч - день) в основній групі показників: pH min (1,980,25 проти 1,370,05, p<0,05) та рНХ-М (4,240,01 проти 3,530,01, p<0,0001). Цікавим є факт порівняння в основній групі ночі та ранку по показнику рНХ-М (5,070,02 проти 4,240,01, p<0,0001), який переконує, що уже в першу добу пантопразолотерапії (стандартна добова доза 0,04 г) спостерігається наростаючий у часі (день - ніч - ранок) кислотоінгібуючий ефект пантопразолу, який досягає ймовірно максимуму саме вранці наступного (за стартовим днем лікування) дня. Вивчення у кожного окремого пацієнта кислотоінгібуючого впливу пантопразолу дозволяє констатувати, що 61,54% з них не мали ДКІЕ у першу добу лікування.

При обстеженні 20 хворих на ППДЗ, у яких за даними експрес-гастро-рН-моніторингу вивчено кислотоінгібуючий вплив омепразолотерапії (0,02г 1 раз на день) у динаміці лікування (6,0±0,63 доба) у порівнянні з контрольною групою. Згідно отриманих даних, кислотоінгібуючий вплив омепразолотерапії (0,02г х 1 р/день) за більшістю показників (pH min, pH max, рНХ-М, Ме-М, Ме-Х, відсоток ФІ рН 0-1, відсоток ФІ рН 3-5) є вірогідним. Збільшення дози омепразолу до 0,02 г 2 рази на день у 15 хворих на ППДЗ у порівнянні з дозою 0,02 г 1 раз на день не призвело до достовірного збільшення кислотоінгібуючого впливу фармакопрепарату, хоча така тенденція за низкою показників (pH min, pH maxрНХ-М, Ме-Х, Мо-М, Мо-Х, відсоток ФІ рН 0-1, відсоток ФІ рН 3-5) була. Щодо індивідуального кислотоінгібуючого впливу омепразолу на 6 добу лікування (0,02г 1 раз на день), то за відсотком ФІ рН 0-1 у 45% хворих спостерігався НДКІЕ. Нами обстежено 15 хворих на ППДЗ, у яких вивчено за даними експрес-гастро-рН-моніторингу кислотоінгібуючий вплив омепразолу (1 капсула - 0,02 г 2 рази на день вранці та ввечері) у динаміці лікування (6,5±1,0 доба). Кислотоінгібуюча дія омепразолу в динаміці лікування достовірно (в порівнянні з контрольною групою хворих без кислотоінгібуючої фармакотерапії) підтверджувалась зокрема за pH min, який сягав у разі омепразолотерапії 3,6 од. рН, а за середньоарифметичною (Х) величиною рН навіть 4,6 од., що, співпадало з медіаною масиву (Ме-М) даних, та майже не відрізнялось від середньоарифметичних величин медіани та моди. Що стосується розподілу відсотків результатів рН-моніторингу по ФІ рН, то при омепразолотерапії (порівняно з контрольною групою) констатувалась вірогідні відмінності по відсотку ФІ рН 0-1 та відсотку ФІ рН 3-5. Втім, звертало увагу, що з 15 хворих - 8 (1/2) мали НДКІЕ при стандартній омепразолотерапії. Нами обстежено 11 хворих на ППДЗ, у яких вивчався кислогоінгібуючий вплив омепразолотерапії (0,02г 2 рази на день) на 5,36±0,33 добу (день, ніч) лікування за даними добового гастро-рН-моніторингу. Контрольну групу становили 12 хворих на ППДЗ, які не отримували кислотоінгібуючих та кислотонейтралізуючих фармакопрепаратів. Отримані результати дають підстави стверджувати, що омепразолотерапія (0,02 г 2 рази на день) на 5,36±0,33 добу лікування як вдень, так і вночі призводить до достовірного кислотоінгібуючого ефекту за всіма показниками (виключення становить показник pH max вночі, за яким спостерігається лише тенденція до зменшення секреції хлористоводневої кислоти). Порівняльний аналіз (день - ніч) кислотоінгібуючого впливу омепразолу (0,02 г 2 рази на день) на 5,36±0,33 добу показує, що за показником рНХ-М вдень кислотоінгібуючий ефект омепразолу достовірно більше, втім по відсотку ФІ рН 0-1 та ФІ рН 3-5 суттєвих відмінностей не було. Щодо індивідуальної реакції пацієнтів на омепразолотерапію, то НДКІЕ помірного ступеня (І, ІІ) було констатовано у 2 з 11 пацієнтів (18,18%), що підтверджує за даними добового гастро-рН-моніторингу інформацію інших дослідників.

За допомогою експрес-гастро-рН-моніторингу обстежено у динаміці лікування лансопразолом хворі на пептичні ерозивно-виразкові пілородуоденальні захворювання: 11 хворих приймали лансопразол по 1 капсулі 0,03 г 2 рази на день вранці та ввечері (6,8±0,9 доба), 10 хворих приймали лансопразол по 2 капсули - 0,06 г 1 раз на день вранці (4,8±0,7 доба). Лансопразолотерапія вірогідно (порівняно з контрольною групою) викликала в динаміці лікування чіткий кислотоінгібуючий ефект (pH min, pH max, рНX-М, Ме-М, Ме-Х, Мо-М, Мо-Х, ФІ рН5, ФІ рН3-5), наприклад, медіана та мода масиву сягала 5,9 од. рН, а відсоток ФІ рН3-5 (нормо-гіперацидності) у зв'язку з лікуванням лансопразолом зменшився в 3,17 рази порівняно з контрольною групою. При порівняльному аналізі даних експрес-гастро-рН-моніторингу у динаміці лікування лансопразолом при різному дозуванні нами встановлена відсутність вірогідних відмінностей кислотоінгібуючого ефекту щодо режимів дозування 1 капс. (0,03 г) 2 рази на день та 2 капс. (0,06 г) 1 раз на день. Втім по низці показників (min pH, max pH, X, Ме-М, Ме-Х, Мо-М, Мо-Х, ФІ рН3-5) була наявна тенденція до кращих кислотоінгібуючих потенцій класичного дозування: 1 капс. (0,03 г) 2 рази на день. До цього слід додати, що лансопразолотерапія супроводжувалась практично незалежно від режимів дозування НДКІЕ у 1/3 пацієнтів. Усього обстежено 35 хворих на ППДЗ, з яких 12 отримували лансопразолотерапію в добовій дозі 0,06г (2 капсули) 5,5±0,5 доби. Контроль становили дві групи обстежених, зокрема в першій групі (12 обстежених) хворі не приймали кислотоінгібуючих та кислотонейтралізуючих фармакопрепаратів, а в другій групі (11 обстежених) аналізувались результати лансопразолотерапії (0,06г на добу) в першу добу лікування. Лансопразолотерапія в динаміці лікування (5,5±0,5 доба) лікування у порівнянні з першою контрольною групою (без кислотоінгібуючих та кислотонейтралізуючих фармакопрепаратів) призводить до вірогідних змін (p<0,05) низки показників гастро-рН-моніторингу (pH min, pH max, рНX-М, Me-Х, Mo-Х, відсоток ФІ рН 0-1, ФІ рН 3-5), а також до зміни медіани масиву (Ме-М) з 1,72 од. рН - в першій контрольній групі до 5,96 од. рН в основній групі та моди масиву (Мо-М) відповідно з 1,64 до 7,08, що у сукупності підтверджує виражений кислотоінгібуючий ефект лансопразолу (0,06 г на день) на шосту середньоарифметичну добу лікування (день). Лансопразолотерапія на шосту середньоарифметичну добу (ніч) лікування у порівнянні з першою контрольною групою теж супроводжується вірогідними (p<0,05) змінами вищевказаних показників гастро-рН-моніторингу, у тому числі змінами медіани масиву (Ме-М) з 1,64 од. рН до 5,96 од. рН, хоча величини показника моди масиву (Мо-М) залишились незмінними (1,64 од. рН). Таким чином, виражений кислотоінгібуючий ефект лансопразолотерапії (0,06г на день) на шосту середньоарифметичну добу лікування очевидний як вдень, так і вночі. Лансопразолотерапія на шосту середньоарифметичну добу (ніч) лікування у порівнянні з першою контрольною групою теж супроводжується вірогідними (p<0,05) змінами вищевказаних показників гастро-рН-моніторингу, у тому числі змінами медіани масиву (Ме-М) з 1,64 од. рН до 5,96 од. рН, хоча величини показника моди масиву (Мо-М) залишились незмінними (1,64 од. рН). Таким чином, виражений кислотоінгібуючий ефект лансопразолотерапії (0,06г на день) на шосту середньоарифметичну добу лікування очевидний як вдень, так і вночі. При порівнянні кислотоінгібуючого впливу лансопразолотерапії на шосту середньоарифметичну добу лікування: день, ніч у порівнянні з першою добою (день, ніч) лікування (друга контрольна група) можна констатувати більш виражений кислотоінгібуючий вплив лансопразолу на шосту середньоарифметичну добу лікування вдень (показники: pH min, рНX-М, Mo-Х, Ме-М, Мо-М) і в меншій мірі вночі (показники: рНХ-М, Ме-М). Результати вивчення ДКІЕ та НДКІЕ лансопразолотерапії на шосту середньоарифметичну добу лікування дозволяють констатувати у переважної більшості (3/4) пацієнтів (у 9 з 12) ДКІЕ і лише у трьох пацієнтів (1/4 частина) НДКІЕ І і ІІ ступеня. У співставленні з першою добою лікування - друга контрольна група та її середньоарифметична величина відсотку ФІ рН 0-1 - складова ДКІЕ (66,678,65) поступалась величині аналогічного показника на шосту середньоарифметичну добу лікування (82,534,24), але ці відмінності не були вірогідними (р>0,05).

Вивчення кислотоінгібуючого впливу пантопразолу у добовій дозі 0,04г вранці на протязі 5,230,62 діб у хворих на ППДЗ (n=13) (контрольну групу становили 66 хворих з аналогічними основній групі захворюваннями, втім, ці хворі не отримували кислотоінгібуючу, кислотонейтралізуючу фармакотерапію), надало можливість стверджувати, що стандартна пантопразолотерапія (40мг на добу вранці) призводить в динаміці лікування (на п'яту середньоарифметичну добу) до вірогідних змін показників експрес-гастро-рН-моніторингу, а саме: pH min, pH max, рНХ-М, Ме-М, Мо-М, Ме-Х, Мо-Х, ФІ рН 0-1, ФІ рН 3-5, що у сукупності обґрунтовує наявність в основній групі обстежених ДКІЕ пантопразолу як закономірності. Доказом цього є також відсоток ФІ рН 0-1, який становить при пантопразолотерапії 81,210,84 проти 27,55,5 (р<0,0001) в контрольній групі хворих. Щодо індивідуальної реакції пацієнтів на пантопразолотерапію в динаміці лікування (на п'яту середньоарифметичну добу) за показниками експрес-гастро-рН-моніторингу (відсоток ФІ рН 0-1 по тракту шлунка), то з 13 пацієнтів у 8 спостерігався абсолютний результат (100% ФІ рН 0-1) ДКІЕ. У решти 5 пацієнтів по наростанню відсотка ФІ рН 0-1 відповідні величини становили ряд: 15, 45, 60, 65, 70%.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо забезпечення вибору та здійснення індивідуалізованої ефективної (внутрішньошлунковий рН>3,5 од.) антисекреторної фармакотерапії хворих на ППДЗ шляхом вивчення кислотоінгібуючого впливу блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразолу, лансопразолу, пантопразолу) за даними комп`ютерного гастро-рН-моніторингу.

1. Головним критерієм стартового призначення блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразолу, лансопразолу, пантопразолу) при пептичних пілородуоденальних захворюваннях за даними гастро-рН-моніторингу є наявність по протягу шлунка або у часі внутрішньошлункового рН у межах 0,9-2,2 од. (ФІ рН 3-5 - нормо-гіперацидність).

2. Наявність нормо-гіперацидності (рН 0,9-2,2 од.), як головного критерію стартового призначення блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази, не залежить від морфо-ендоскопічної фази пептичного пілородуоденального захворювання (рубцево-виразкова деформація, ерозивно-виразкове ушкодження), стану Н.р.-інфікованості (Н.р.-позитивні, Н.р.-негативні хворі) та має певні статево-вікові особливості (посилення секреції хлористоводневої кислоти у осіб жіночої статі та її послаблення у осіб у віці 50 років та старше).

3. Блокатори Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразол, лансопразол, пантопразол) при пероральному прийомі у різних режимах дозування, а саме омепразол 0,02г 1 раз на день, 0,02г 2 рази на день; лансопразол 0,03г 2 рази на день, 0,06г 1 раз на день; пантопразол 0,04г 1 раз на день характеризуються достовірним (р<0,05), закономірним, наростаючим при збільшенні тривалості застосування кислотоінгібуючим впливом за різними методиками контрольного гастро-рН-моніторингу (експрес- та добовий гастро-рН-моніторинг) у хворих на ППДЗ на старті фармакотерапії (перші 5 годин), у першу добу та у динаміці лікування (6-7 середньоарифметична доба).

4. На старті фармакотерапії (перші 5 годин) найбільший кислотоінгібуючий вплив достовірно (р<0,05) спостерігається (рНХ-М=6,24±0,02 од.) після внутрішньовенного введення 40мг омепразолу, при пероральному прийомі рНХ-М на старті фармакотерапії становить для омепразолу 3,52±0,03 од., лансопразолу 5,54±0,02 од. та пантопразолу 2,99±0,02 од.

5. В першу добу фармакотерапії рНХ-М (max) достовірно (р<0,05) різний для окремих пероральних блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази і становить для омепразолу 3,69±0,01 од., лансопразолу 4,96±0,01 од. та пантопразолу 4,24±0,01 од.

6. У динаміці фармакотерапії рНХ-М (max) не має достовірних відмінностей (р>0,05) для пероральних блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази, що відповідно становить для омепразолу 5,47±0,0,42 од., лансопразолу 5,75±0,01 од. та пантопразолу 5,60±0,17 од.

7. Недостатність індивідуального кислотоінгібуючого впливу блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразол, лансопразол, пантопразол) за даними гастро-рН-моніторингу у хворих на ППДЗ є універсальною закономірністю, при якій величина даного показника коливається у широких межах (до 50% та більше), збільшуючись при пероральному застосуванні, на відміну від внутрішньовенного, а також на старті і у першу добу лікування, зменшуючись у динаміці лікування (перший тиждень).

8. Комп'ютерний гастро-рН-моніторинг у його методичних різновидах (експрес- , багатогодинний та добовий гастро-рН-моніторинг) є сучасним досконалим засобом з вибору та здійснення індивідуалізованої ефективної (внутрішньошлунковий рН>3,5 од.) антисекреторної фармакотерапії блокаторами Н⁺, К⁺, АТФ-ази. Гастро-рН-моніторинг, у разі наявності недостатнього індивідуального кислотоінгібуючого впливу, дає підстави для оптимальної корекції фармакотерапії.

Практичні рекомендації

1. Хворим на пептичні Н.р.-асоційовані пілородуоденальні захворювання потрібно до початку лікування та у його динаміці (перший тиждень) виконати комп'ютерний гастро-рН-моніторинг (по вибору - експрес-гастро-рН-моніторинг або багатогодинний - добовий гастро-рН-моніторинг) для визначення критерію стартового призначення блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази (омепразол, лансопразол, пантопразол) та контролю їх ефективності (внутрішньошлунковий рН>3,5 од.) у динаміці лікування (перший тиждень).

2. Наявність при гастро-рН-моніторингу по протягу каналу шлунка або у часі внутрішньошлункового рН у межах 0,9-2,2 од. (ФІ рН 3-5 - нормо-гіперацидність) дає підстави у комплексі з іншими клініко-лабораторно-інструментальними показниками для стартового призначення блокаторів Н⁺, К⁺, АТФ-ази при пептичних пілородуоденальних захворюваннях.