Переломи проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп та їх медико–соціальні наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук України

Інститут травматології та ортопедії

УДК 616.71 - 007. 234 - 036.83

Переломи проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп та їх медико-соціальні наслідки

14.01.21 - травматологія та ортопедія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Форосенко Віктор Святославович

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті геронтології АМН України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, Поворознюк Владислав Володимирович, Інститут геронтології АМН України, завідувач відділом клінічної фізіології та патології опорно-рухового апарату.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Герцен Генріх Іванович, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шулика МОЗ України, завідувач кафедрою травматології та ортопедії №1;

доктор медичних наук, професор Горідова Лідія Дмитрівна, Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. M.I. Ситенка АМН України, головний науковий співробітник відділу травматології опорно-рухової системи, м. Харків.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України.

Захист відбудеться: 27.09.2006р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.606.01 при Інституті травматології та ортопедії АМН України (01601, м. Київ, вул. Воровського, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту травматології та ортопедії АМН України (01601, м. Київ, вул. Воровського, 27).

Автореферат розісланий 25.08.2006р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Страфун С.С.

перелом стегнова соціальний віковий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Остеопороз - найпоширеніше системне захворювання скелета, яке характеризується низькою кістковою масою та порушенням мікроархітектоніки кісткової тканини, що призводить до збільшення крихкості кісток та підвищення ризику переломів. Найбільш грізними ускладненнями остеопорозу є остеопоротичні переломи. Особливо проблематичними в плані лікування та медико-соціальних наслідків € переломи стегнової кістки (Гайко Г.В. та спів., 1998; Левенець В.М., 1999; Липняк О.М., 2000; .Megugan F, 2002).

Наслідки остеопоротичних переломів стегнової кістки, особливо ЇЇ проксимального відділу зумовлюють значний ріст інвалідності та смертності. так як такі переломи виникають у людей літнього й старечого віку, що мають супутні хронічні соматичні захворювання (Поворозшок В.В., 1998; Беневоленская Л.И., 2000; Єршова О.Б., 2000). Переломи шийки стегнової кістки призводять до зниження середньої тривалості життя на 12-15%. Близько 50% пацієнтів з даними переломами не можуть пересуватись без сторонньої допомоги, а третина втрачає здатність до самообслуговування. У США 20% хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки вмирають протягом перших 6 місяців після отримання травми, а 40% пацієнтів не можуть самостійно пересуватись в подальшому (Lambrionudaci J. , 2001).

Серйозну проблему складає лікування хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки (Рыбачук О.И., 1999; Левенець В.М., 2000; Лазарев А.Ф., 2003; Лоскутов О.Є., 2003; Родионова С.С., 2003; Герцен Г.И., 2004; Невєров В.А., -2006). Потрібно враховувати не тільки загальний стан хворого, але й вік, коморбідність, вид перелому та структурно-функціональний стан кісткової тканини. Так, латеральні переломи лікують як оперативними, так І консервативними методами, тому що цей вид переломів має тенденцію до зрощення. Позитивні результати у хворих старше 65 років при консервативних методах лікування складають 26,4% (.Котельников Г.П. 2000). Більш проблематичними в. плані лікування залишаються медіальні (внутрішньосуглобові) переломи шийки стегнової кістки. Третина хворих після остеосинтезу медіального перелому стегнової кістки вимагає повторного оперативного втручання, так як зрощення перелому не спостерігається. За різними даними незадовільні результати складають від 18% до 40% (Пустовойт М.И., 2000).

Останніми десятиріччями все більше використовується такий метод лікування, як ендопротезування кульшового суглобу. Але навіть при використанні цього сучасного та перспективного методу лікування в 9,9% хворих спостерігаються незадовільні результати. Щорічно у США на 300 тис. випадків первинного ендопротезування кульшового суглобу припадає більше 23 тисяч повторних оперативних втручань (Вакуленко В.М. , 2000).

Щорічна частота переломів стегнової кістки в Європі складає 407 тисяч, хребців - 270 тисяч (Беневоленская Л.И., 1998; Рожинская Л.Я., 2000). У зв'язку з цим та збільшенням питомої ваги населення літнього віку, екологічними та соціальними проблемами остеопороз та його ускладнення можуть призвести до епідемії цього захворювання в нашій державі з непередбачуваними медико-соціальними наслідками (Поворознюк В.В., 1998).

В Україні відсутня офіційна статистика розповсюдженості остеопорозу, його ускладнень та епідеміологічні дослідження стосовно цього. Такі дослідження потрібні для отримання національних даних щодо розповсюдженості остеопоротичних переломів стегнової кістки, чинників, які сприяють їх виникненню, збитків, які вони завдають індивідууму та суспільству. В нашій державі не проводились вивчення медико-соціальних наслідків переломів проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп, відсутній аналіз ефективності лікування та реабілітації хворих з даними переломами залежно від їх віку та статі, виду перелому та методу лікування.

Лікування препаратами кальцію та вітаміну D призводить до зниження частоти переломів кісток скелета на 25--70%. Клінічно підтверджено, що вживання кальцію та вітаміну D знижує ризик переломів стегнової кістки на 43% (Sewers М. , Finkeltein M., 2003). У США на лікування 290 тисяч пацієнтів з остеопоротичними переломами затрачено 5,6 мільярдів доларів, але дослідники підрахували, що цих затрат можна було уникнути, якби пацієнти старше 50 років хоча б протягом 36 місяців вживали 1200 мг кальцію на добу (K.Tuker et al., 2001). Проте існують лише поодинокі дослідження щодо вивчення ефективності кальцікь та вітаміну D у реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки.

Все вищезазначене й обумовило виконання даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану НДР Інституту геронтології АМН України і є складовою частиною науково-дослідної теми: “Вивчення механізмів розвитку та розробка методів профілактики і лікування захворювань кістково-м'язової системи (остеопороз та його ускладнення, остеоартроз великих суглобів, остеохондроз хребта) у жінок в постменопаузальному періоді” (шифр 00.63.99), № держреєстрації 0103U000651.

Мета дослідження - на підставі вивчення розповсюдженості, факт ризику, медико-соціальних наслідків переломів проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп удосконалити їх прогнозування та медикаментозну реабілітацію хворих з даною патологією. Завдання дослідження:

1. Вивчити вікові та статеві особливості розповсюдженості переломів проксимального відділу стегнової кістки (на прикладі міста Вінниці).

2. Проаналізувати медико-соціальні наслідки переломів проксимального відділу-стегнової кістки у людей старших вікових груп.

Визначити особливості структурно-функціонального стану кісткової тканини у хворих різного віку, які отримали переломи проксимального відділу дотяг стегнової кістки.

Провезти аналіз віддалених результатів лікування переломів проксимальної ділянки стегнової кістки залежно від віку, статі, виду перелому та методу лікування.

Вивчити ефективність препарату “Кальцемін” та біологічно активної добавки "Остеїн" в реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки на тлі визначеного остеопорозу.

Об'єкт дослідження. Хворі з переломами проксимального відділу стегнової кістки різного віку та статі.

Предмет дослідження. Статистичні дані травматологічного пункту та травматологічного відділення лікарні № 2 м. Вінниці стосовно переломів стегнової кістки за 1997-2002 роки; частота переломів стегнової кістки у людей різного віку та статі; медико-соціальні наслідки (летальність, здатність до самообслуговування й самостійного пересування та ін.) у хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки; структурно-функціональний стан кісткової тканини у хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки та його зміни при лікуванні кальцеміном та біологічно активною добавкою “Остеїн”.

Методи дослідження: рентгенологічний -- для діагностики переломів та оцінки ефективності лікування переломів проксимального відділу стегнової кістки; анкетний - для вивчення факторів ризику переломів проксимального відділу стегнової кістки; денситометричний - для визначення структурно-функціонального стану кісткової тканини у хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки; статистичний.

Наукова новизна. Вперше в Україні визначено медико-соціальні наслідки переломів проксимального відділу стегнової кістки (летальність, здатність до самообслуговування й самостійного пересування та ін.) у людей старших вікових груп, вивчено основні причини летальності у даної категорії хворих. Вперше в Україні (на прикладі міста Вінниці) проведене довготривале (1997-- 2002 роки) дослідження вікових та статевих особливостей розповсюдженості переломів стегнової кістки у людей різного віку та статі.

Проведено детальний аналіз віддалених наслідків лікування переломів проксимального відділу стегнової кістки; визначено ефективність ортопедичного лікування залежно від віку, статі, виду перелому та методу.

Визначено структурно-функціональний стан кісткової тканини у пацієнтів, що отримали переломи стегнової кістки залежно від віку та статі.

Вперше вивчено та оцінено ефективність препарату .”Кальцемін” та біологічно активної добавки “Остеїн” в реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки на тлі визначеного остеопорозу.

Практичне значення отриманих результатів. Визначено ефективність різних методів ортопедичного лікування переломів проксимального відділу стегнової кістки. Оцінено ефект лікування залежно від виду перелому та структурно-функціонального стану кісткової тканини, що дає змогу диференційовано визначити оптимальну лікувальну тактику у хворих різного віку та статі.

Визначені головні чинники, які обумовили, втрату кісткової тканини у хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки; вивчено можливості методу ультразвукової денситометрії в прогнозуванні переломів даної локалізації у людей старших вікових груп.

Доведено позитивний вплив препарату, “Кальцемін” та біологічно активної добавки “Остеїн” на структурно-функціональний стан кісткової тканини в реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки на тлі системного остеопорозу незалежно від виду перелому та ортопедичного методу лікування.

Впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи впроваджені у лікувально-профілактичних закладах України: Інституті геронтології АМН України, Вінницькому шпиталі для інвалідів ВВВ, санаторії “Авангард” (м. Немирів Вінницької області), санаторії “Хмільник” (м. Хмільник Вінницької області), Вінницькій обласній лікарні, Калинівській центральній районній лікарні, Українському державному науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів. Матеріали дослідження включені в програму постійно діючих курсів “Актуальні проблеми геріатричної ортопедії” та “Остеопороз: епідеміологія, клініка, діагностика, профілактика та лікування”.

Особистий внесок дисертанта. Автором дисертаційної роботи виконані клінічні та інструментальні дослідження, вивчені медико-соціальні наслідки остеопоротичних переломів проксимальнго відділу стегнової кістки (летальність, здатність до самообслуговування й самостійного пересування та ін.), проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури за темою дисертаційної роботи, статистичний аналіз отриманого первинного матеріалу, сформульовані положення та висновки роботи.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Отримані результати дисертаційної роботи повідомлені та обговорені на з'їздах, симпозіумах, науково-практичних конференціях, що відбулися в нашій державі, країнах СНД та світу: III та IV Світовому конгресі з остеопорозу (Ліссабон, травень 2002 рік; Ріо-де-Жанейро, травень 2004 рік), IV Міжнародній конференції “Медико-соціальні наслідки остеопорозу” (Ніцца, листопад 2003 рік), IV Російському конгресі з проблем остеопорозу (Москва, вересень 2003 рік), III та IV Російській конференції “Проблемы остеопороза в травматологии и ортопедии” (Москва, февраль 2003 и 2006 года), IV, V та VI Українській науково-практичній конференції “Остеопороз: епідеміологія, клініка, діагностика, профілактика та лікування” (Харків, травень 2001 року; Одеса, червень 2003 року; Луганськ, листопад 2005 року), IV Українській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми геріатричної ортопедії” (Тернопіль, травень 2002 року), Українській науково-практичній конференції “Сучасні принципи діагностики, профілактики та лікування захворювань кістково-м'язової системи у людей різного віку” (Київ, 20-22 жовтня 2004 року), Українській науково-практичній конференції “Вторинний остеопороз” (Тернопіль, березень 2003 року), Міжнародній конференції молодих вчених, присвяченій пам'яті В. В. Фролькіса (Київ, січень 2002 року) та ін.

Публікації. За матеріалами дисертаційної роботи опубліковано 9 наукових праць: 3 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 5 тез у матеріалах конференцій в Україні та за її межами та інформаційний лист “Кальцемін в реабілітації хворих з остеопоротичними переломами проксимального відділу стегнової кістки”. .

Об'єм та структура дисертації. Дисертація викладена на 149 сторінках та складається зі вступу, огляду" літератури, описання об'єкту та методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення _ результатів досліджень, висновків, включає 18 таблицями й 55 рисунків. Список літератури включає 206 джерел, з них -102 українсько та російськомовних посилань та 104 іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об'єкт та методи дослідження. На першому етапі дослідження був проведений аналіз показників травматизму стосовно переломів проксимального відділу стегнової кістки за даними травматологічного пункту та стаціонару Вінницької міської лікарні. Оцінка частоти переломів проводилася ретроспективно та проспективно з використанням журналу первинного звертання у травматологічний пункт за період з 1 січня 1997 по 31 грудня 2002 року (включно) серед осіб, що постійно проживають у місті. Реєструвалися всі випадки переломів стегнової кістки (переломи проксимального відділу стегнової кістки: шийки стегнової кістки або міжвертлюгові переломи - код МКБ 820.0 та діафізарні переломи). Враховувалися переломи, підтверджені рентгенологічним методом.

Визначали загальне число переломів за кожний рік дослідження, кількість переломів у чоловіків і жінок окремо, та у кожній з наступних вікових груп: 50-54, 55-59, 60-64, 65-69, 70-74, 75-79, 80-84, 85 та старше років. Частота переломів розраховувалася на 100000 населення, яке постійно проживає у місті Вінниці як по кожному року вивчення, так І по кожній з вікових груп (на 100 000 населення вікової групи). Дані про чисельність та розподіл населення міста за віком та статтю отримані у Вінницькому обласному відділенні державної статистики.

Основу роботи складають пацієнти, які лікувались у лікарні швидкої допомоги м. Вінниці у період 1,997-2001 pp. з приводу остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки. Загальна кількість - 205 осіб. Для вивчення причин летальності серед даної категорії хворих виділено групу 38 осіб із 205,₍які померли після отримання остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки. Середній вік померлих склав 71,5 ± 1,6 роки (22 особи жіночої статі, середній вік - 76,5 ±1,4 роки; 16 осіб чоловічої статі, середній вік - 68,4 ± 3,3 роки).

Консультативну допомогу в аналізі демографічних показників, розповсюдженості та медико-соціальних наслідків остеопоротичних переломів стегнової кістки надавав керівник лабораторії соціальної геронтології Інституту геронтології АМН України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України Безруков В.В., за що автор висловлює йому щирі слова подяки.

З метою аналізу ефективності лікування різними ортопедичними методами остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки (шийки та вертлюгової ділянки) проводилось дослідження 126 осіб віком 60-89 років (середній вік - 72,9 ± 0,6 років). Віддалені наслідки ортопедичного лікування оцінювали через 6-36 місяців після отримання перелому (6-12 місяців постпереломного періоду - 37 осіб або 29,4 % від загального числа обстежених; 13-36 місяців - 89 осіб або 71,6 %). Залежно від виду перелому обстежених пацієнтів було поділено на наступні групи: переломи вертлюгової ділянки - 36 осіб віком 62-89 років та медіальні переломи шийки стегнової кістки - 90 осіб віком 60--89 років.

З метою вивчення структурно - функціональних особливостей кісткової , тканини обстежено 3 8 пацієнтів з переломами проксимального відділу (. стегнової кістки. З них чоловіки склали 16 осіб, середній вік 7,5+ 1,7 років; жінки - 22 особи, середній вік 72,5 + 1,3 років. Контрольну групу без переломів склали 18 чоловіків, середній вік - 70,6 +_4,3 років; 56 жінок, середній вік 69,7 +_0,9 років.

З метою оцінки ефективності препарату “Кальцемін” у реабілітації хворих, які отримали переломи проксимального відділу стегнової кістки й лікувались ортопедичними методами, обстежено 10 осіб (середній вік - 65,3 ± 4,4 років); для вивчення ефективності біологічно активної добавки, “Остеїн”. у реабілітації хворих, які отримали переломи проксимального відділу стегнової кістки й лікувались ортопедичними методами обстежено 11 осіб (середній вік - 68,5 ±1,8 років). Контрольну групу склали 9 осіб, які через певні обставини не використовували у процесі реабілітації препарати кальцію та вітаміну D (середній вік - 71,2 ± 2,9 років).

Використовувалися наступні" методи дослідження: рентгенологічний -- для діагностики та оцінки ефективності лікування остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки; анкетний - для вивчення факторів ризику остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки; денситометричний - для визначення структурно-функціонального стану кісткової тканини. Для визначення клінічної оцінки функціональних можливостей ушкодженої кінцівки користувались шкалою д'Аубігне у модифікації Неверова В.А. (Неверов В.А., 1996).

Статистичний аналіз проводили з використанням параметричних та непараметричних критеріїв (критерій Ст'юдента, Фішера, Вілкоксон-Манн-Уїтні), дисперсійного (критерій Крускал-Уолліса для порівняння результатів лікування при різних методах ортопедичного лікування), кореляційного та регресійного аналізів.

Результати особистих досліджень та їх обговорення. Проведений нами демографічний аналіз показав, що для міста Вінниці характерні ознаки суттєвого постаріння населення, які виявляються у переважній більшості країн світу. Фактично кожна п'ята особа чоловічої статі та кожна четверта жіночої серед жителів міста - віком 50 років і старше. Основною ознакою постаріння є вростання в популяції літніх людей осіб віком 70 років та старше. Важливий прояв процесу старіння населення міста -- зростання кількості жінок серед жителів віком 40 років та старше (у перехідному та постменопаузальному періоді), особливо вразливого контингенту населення щодо розвитку остеопорозу та його ускладнень.

Найбільша частота переломів стегнової кістки спостерігалася у жінок 85 років та старше у 2001 (1026 на 100000 населення зазначеного віку та статі) та 2002 (1162,8/100000) роках; у чоловіків 85 років та старше (1012/10000) - у 1998 році. Порівняння частоти переломів стегнової кістки показало значне переважання їх серед жінок. Відношення жінки/чоловіки складало для вікової групи 50 років та старше за період 1998-2002 рік - від 1,37 до 2,15. Найменше співвідношення жінки/чоловіки спостерігалося у 1997 році - 1,03:1.

Частота переломів проксимального відділу стегнової кістки у жінок з віком вірогідно збільшується вже у віковій групі 65--69 років або у пізньому постменопаузальному періоді: 2000 рік - 110 на 100000 населення зазначеного віку та статі; 2001 рік - 131/100000; 2002 рік -118/100000 (Рис. 1). Найбільших значень вона досягає у вікових групах 75-79 років (1999 рік - 869/100000; 2000 рік - 838/100000; 2001 рік -529/100000), 80-84 роки (1999 рік - 786/100000; 2000 рік - 656/100000; 2001 рік - 1025/100000; 2002 рік - 767/100000) та 85 і старше років (1998 рік -1213/100000; 1999 рік - 680/100000; 2000 рік - 883/100000; 2001 рік -1026/100000; 2002 рік - 1162/100000). Максимального значення частота переломів стегнової кістки досягла у 2000 році у віковій групі 85 років та старше - 1162/100000. Привертає увагу різке збільшення частоти переломів стегнової кістки за останні роки (2000 - 2002) у населення 80 років та старше.

Рис. 1 Частота переломів проксимального відділу стегнової кістки (на 100000 населення відповідного віку та статі) залежно від віку та статі в 2002 році

За результатами світових епідеміологічних досліджень, розповсюдженість переломів стегнової кістки змінюється від однієї географічної області до іншої. Проведене нами дослідження стосовно частоти переломів стегнової кістки за період 1997-2002 pp. виявило деякі закономірності, які суттєво відрізняють місто Вінницю від інших регіонів. Так, виходячи з раніш запропонованого розподілу щодо частоти переломів, Вінниця відноситься до міст з середньої частотою, проте у 2000-2001 роках цей показник у жінок перевищив нижню межу для міст з високою частотою переломів.

Нами виявлено два піки щодо частоти переломів залежно від віку у жінок вікових груп 70-74 роки та 85 І старше років - у 1997 році та 75-79 і 85 років й старше ¦-- у 2000 році. Одним з можливих пояснень наявності двох вершин на графіках частоти переломів стегнової кістки у 1997-2000 роках може бути порушення формування піку кісткової маси у населення віком 70-79 років (на період обстеження) у молодому віці, обумовлене голодомором в Україні (початок ЗО років XX сторіччя). Суттєве збільшення частоти переломів стегнової кістки у вікових групах 80-84 роки та 85 років І старше може бути обумовлене погіршенням фактичного харчування у людей старечого віку з наявним дефіцитом таких важливих для нормального функціонування кісткової тканини нутрієнтів як білки, кальцій, магній, вітамін D в останні роки.

Переважання переломів у жінок спостерігалося у співвідношеннях, описаних в літературі, а показники частоти переломів стегнової кістки за 2000-2002 роки перевищували показники у деяких містах Росії, Естонії, США. Нами підтверджена світова тенденція до збільшення частоти переломів стегнової кістки в останні роки.

Проведене вивчення динаміки частоти переломів стегнової кістки серед жителів досліджуваного міста дозволило вперше в Україні отримати дані для порівняння із зарубіжними показниками. Виявлена висока частота переломів проксимального відділу стегнової кістки потребує розробки відповідних регіональних програм профілактики остеопорозу та його ускладнень.

Нами простежено подальшу долю 205 пацієнтів, які лікувались у клінічній лікарні міста Вінниці у 1997-2001 роках з переломами проксимального відділу стегнової кістки. Із зазначеного числа осіб 38 пацієнтів померли протягом цього періоду, що становить 18,5%. З 38 померлих 16 осіб були чоловічої статі (42,1%), 22 - жіночої (57,9%). тобто жінки переважали над чоловіками приблизно в 1,5 рази. Аналіз залежності летальності від виду перелому та методу ортопедичного лікування показав, що серед померлих 10 осіб (26,4%) були з переломами вертлюгової ділянки, 28 осіб (73,6%) - з переломами шийки стегнової кістки. У перші 6 місяців після травми померли 18 осіб (47%) з 38; протягом першого року летальність склала 63% від загального числа померлих.

Летальність після остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки спостерігалась переважно у хворих, які лікувались консервативними методами лікування як медіальних переломів шийки стегнової кістки, так і переломів вертлюгової ділянки - 28 осіб (73,6%), оперативними методами - 10 (26,4%) осіб. Основними причинами смерті були гостра серцева недостатність - 14 осіб (36,8%), гіпостатичні ускладнення - 12 осіб (31,6%), гостре порушення мозкового кровообігу - 7 10 хворих (18,5%); онкологічні захворювання - 2 особи (5,3%); інші причини - З (7,8%), серед яких - гостра ниркова недостатність - 1 особа (2,6%).

Нами проводилось детальне обстеження 126 осіб віком 60-89 років (середній вік - 72,9 ± 0,6 років), які отримали переломи проксимального відділу стегнової кістки (шийки стегнової кістки та вертлюгової ділянки). Серед них: жінки - 89 осіб віком 60-89 років (середній вік - 73,8 ± 0,7 років), чоловіки -37 осіб віком 60-87 років (середній вік - 70,7 ± 1,2 років). Пацієнтів, які отримали переломи вертлюгової ділянки, нараховувалось 36 осіб. Середній вік обстежених склав -- 73,4 ±1,2 років; чоловіків - 8 осіб віком 62-82 роки (середній вік - 70,3 ± 2,4 років); жінок -28 осіб віком 62-90 років (середній вік -- 74,3 ±1,3 років). Вікова група 60-74 роки нараховувала 18 осіб, з яких - 6 чоловіків (33,3 %), 12 жінок (67,7 %). Осіб старечого віку (75-89 років) налічувалось 18. Число жінок вірогідно переважало над чоловіками, особливо у старечому віці, що може бути обумовлено по-перше - більшою середньою тривалістю життя українських жінок у порівнянні з чоловіками, по-друге, - більшою часткою хворих на сенільний остеопороз серед представників жіночої статі.

При аналізі ефективності лікування залежно від тривалості постпереломного періоду отримані, наступні результати. Через 7-12 місяців хороший результат спостерігався у 3 осіб (25 %) з 12 обстежених, задовільний результат - у 9 осіб (75 %); через 12-36 місяців хороший результат -- у 15 осіб (60 %) з 25 обстежених, задовільний результат - у 9 осіб (36 %); незадовільний результат -- в однієї пацієнтки віком 89 років (4 %).

Залежно від віку, але не від методу лікування переломів вертлюгової ділянки, у віковій групі 60-74 роки хороших результатів було досягнуто в 11 осіб (61,1%), задовільних - у 7 (38,9 %). В осіб старечого віку хороші результати отримано у 7 осіб (38,9%), задовільні - у 10 осіб (55,5%), незадовільні - лише в 1 пацієнта (5,6 %). Не виявлено вірогідних відмінностей між пацієнтами літнього та старечого віку залежно від результатів ортопедичного лікування (Z = 1,42; р = 0,16). Таким чином, більшість результатів лікування позасуглобових переломів позитивні в обох вікових категоріях, хоча у старечому віці спостерігається тенденція до їх погіршення.

Залежно від методу лікування переломів вертлюгової ділянки у хворих, які лікувались скелетним витягненням, хороші результати отримано у 8 осіб з 16 (50%), задовільні - у 8 осіб з 16 (50 %); незадовільні результати не спостерігались. Серед хворих, яким було виконано остеометалосинтез пластиною, хороші результати спостерігались у 9 осіб з 14 (64,3 %), задовільні - у 5 осіб (35,7 %), незадовільні результати не спостерігались. Із 6 осіб, які лікувались іммобілїзацІйним методом (деротаціиним чобітком), хороші результати спостерігались в 1 особи (16,7 %), задовільні - у 4 осіб (66,6%) та незадовільні - в 1 особи (16,6 %). Виявлені вірогідно кращі результати у групах пацієнтів, які лікувалися методом остеометалосинтезу та методом скелетного витягнення у порівнянні з групою осіб, що лікувались з використанням деротаційного чобітка (р < 0,05). Разом з тим, не виявлено вірогідних відмінностей у результатах лікування між групами пацієнтів, що лікувались методом скелетного витягнення та остеометалосинтезом, проте летальність серед пацієнтів, які лікувались скелетним витягненням та з використанням "деротаційного чобітка", була вищою.

Пацієнтів, які отримали медіальні переломи шийки стегнової кістки, нараховувалось 90 осіб (72% від загальної кількості хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки). Середній вік обстежених склав -- 72,7 ± 0,7 років. Вікова група 60-74 роки нараховувала 49 осіб, з них 20 чоловіків (40,8 %), 29 жінок (59,2 %). Осіб старечого віку (75-89 років) нараховувалось 41 особа, з них - 9 чоловіків (22,0 %), 32 жінки (78,0 %). Співвідношення жінки/чоловіки склало для вікової групи 60-74 роки - 1,45 : 1; для вікової групи 75-89 років - 3,6 : 1.

Медіальні переломи шийки стегнової кістки, на відміну від переломів вертлюгової ділянки, мають негативну травматологічну характеристику (мала площина зламу, недостатня васкуляризація, уламки омиваються синовіальною рідиною), тому такі переломи більш проблематичні у плані вибору лікувальної тактики (Герцен М.Т. , 2004; Корж М.О. , Горіхова Л.Д., 2003). У лікуванні даної групи пацієнтів використовувалися оперативні методи (остеометалоеинтез гвинтами або однополюсне ендопротезування) і лише при наявності протипоказів до оперативного лікування (сенільні розлади психіки, декомпенсовані захворювання серцево-судинної системи, злоякісні пухлини) або якщо хворий відмовлявся від зазначеного виду лікування, застосовували фіксаційний метод, тобто іммобілізацію деротаційним гіпсовим чобітком. Нами не було виявлено вірогідних відмінностей між пацієнтами літнього та старечого віку залежно від використання різних методів ортопедичного лікування (Z = 1,38; р = 0,167) та розподілу пацієнтів за статтю (Z= 1,74; р = 0, 125).

При аналізі ефективності лікування медіальних переломів шийки стегнової кістки залежно від тривалості постпереломного періоду отримані наступні результати: 7-12 місяців - хороший результат - у 6 осіб (24 %) з 25 обстежених (у 5 осіб використовувався метод однополюсного ендопротезування, в 1 хворої -- метод остеометалосинтезу гвинтами); задовільний результат - 12 осіб (48 %); незадовільний результат - 7 осіб (28%) з 25 обстежених (4 особи лікувались з використанням методу деротаційного чобітка); 12-36 місяців - хороший результат -- у 21 особи (32,3 %) з 65 обстежених, задовільний результат - у 14 осіб (21,5 %); незадовільний результат - у 30 хворих (46,6 %) з 65 обстежених (майже 12 половина - 14 осіб - лікувались з використанням методу деротаційного чобітка). Отже, якщо серед хворих з переломами вертлюгової ділянки незадовільний результат спостерігали тільки в одного пацієнта, то серед хворих з медіальними переломи шийки стегнової кістки незадовільний результат спостерігався у 37 осіб (41,1%). Тобто, майже половина хворих цим видом перелому (41,1 %) не могли пересуватись без сторонньої допомоги: ушкоджена кінцівка у них повністю втратила свою опороздатність, що примушувало пацієнтів використовувати допоміжні методи опори.

Залежно від віку, але не від методу лікування переломів медіальних переломів шийки стегнової кістки, серед хворих літнього віку хороших результатів було досягнуто у 17 осіб (34,7%), задовільних - у 15 (30,6 %), незадовільних результатів - у 17 (34,7%). Серед осіб старечого віку хороші результати отримано у 10 осіб (24,4%), задовільні - в 11 осіб (26,8%), незадовільні - у 20 пацієнтів (48,8 %). Таким чином, не було виявлено вірогідних відмінностей у результатах лікування між пацієнтами літнього та старечого віку (Z = 1,30; р = 0,166). Проте, серед хворих з медіальними переломами шийки стегнової кістки тільки у 34,7% осіб літнього та у 24,4 % осіб старечого віку спостерігалися хороші результати, тобто повне відновлення функції ушкодженої кінцівки. Переважну більшість серед них склали хворі, у лікуванні яких використовувався метод однополюсного ендопротезування (17 осіб з 27, або 63,0 %).

Методом остеометалосинтезу гвинтами лікувались 25 осіб (27,7 %), методом однополюсного ендопротезування - 42 особи (46,6 %), з використанням деротаційного чобітка - 23 особи (25,5 %). Виявлено вірогідні відмінності у результатах лікування між зазначеними групами за критерієм Крускала-Уолліса (Н = 24,8; р < 0,00001), тобто результати вірогідно залежали від методу лікування. Виявлені вірогідно кращі результати у групах пацієнтів, які лікувалися методом остеометалосинтезу (р = 0,0017) та методом однополюсного ендопротезування (р < 0,00001) у порівнянні з групою осіб, що лікувались з використанням деротаційного чобітка.

Ультразвукова денситометрія запропонована як альтернативний метод оцінки статусу кісткової системи. Найчастіше використовується дослідження п'яткової кістки, так як в ній міститься найбільша кількість (99%) губчастої кісткової тканини. У губчастій кістковій тканині, яка має високу метаболічну активність, зміни виявляються раніше у порівнянні з компактною кістковою тканинною. У 77,3 % пацієнтів чоловічої статі з переломами проксимального відділу стегнової кістки значення показника індексу міцності кісткової тканини дорівнювало межі ризику перелому (67%) або було нижче нього, тоді як серед пацієнтів контрольної групи даний показник на межі або нижче виявлено тільки у 17,4% випадків.

Остеопороз у чоловіків привертає значно менше уваги, ніж у представниць жіночої статі. Нижча частота остеопорозу у чоловічій популяції обумовлена вищим піком кісткової маси, коротшою тривалістю життя та відсутністю чіткого еквівалента клімактеричному періоду з пов'язаною з ним прискореною втратою кісткової тканини. Разом з тим, в останні роки значна увага приділяється пізньому гіпогонадизму у чоловіків або синдрому PADAM (частковому андрогенному дефіциту, пов'язаному зі старінням чоловіків). У проведеному нами дослідженні знайдено суттєві відмінності між здоровими чоловіками та чоловіками з переломами проксимального відділу стегнової кістки: індекс міцності кісткової тканини у чоловіків із зазначеними переломами був на 23,9% нижчим, що може бути обумовлено андрогенним дефіцитом у даної категорії пацієнтів. З даних світової літератури відомо, що у пацієнтів з остеопоротичними переломами стегнової кістки спостерігається вірогідне зниження рівня загального тестостерону у порівнянні з чоловіками без переломів, а гіпогонадні чоловіки мають у 6 раз вищий ризик перелому стегнової кістки у порівнянні з еугонадними пацієнтами.

Серед 22 пацієнток з переломами проксимального відділу стегнової кістки- 14 (63,6%) мали перелом правої кінцівки, 8 (37,3%) -лівої кінцівки. Вік, в якому траплявся перелом, складав 69,3 ± 2,7 роки. Жінки з переломами проксимального відділу стегнової кістки мали вірогідно меншу масу тіла, що підтверджують літературні дані щодо низької маси тіла як фактора ризику остеопорозу та його ускладнень. У 20 осіб з переломами проксимального відділу стегнової кістки був наявний принаймні один із загальноприйнятих для розвитку остеопорозу фактор ризику: рання (до 44 років) або передчасна (до 39 років) менопауза - 5 (22,7%); пізня (після 53 років) менопауза - 4 (18,2%); цукровий діабет І чи II типу - 5 (22,7%), хвороби щитоподібної залози - 6 (27,3%), медикаментозна терапія кортикостероїдами - 3 (13,6%), тривала іммобілізація - 1 (4,5%). Серед пацієнток контрольної групи фактори ризику розвитку остеопорозу спостерігалися тільки у 8 обстежених (14,3%).

У 14 (63,6 % від загальної кількості) пацієнток з переломами проксимального відділу стегнової кістки значення показника індексу міцності (ІМ) кісткової тканини дорівнювало межі ризику перелому (67%) або було нижче неї, тоді як серед пацієнток контрольної групи такі показники виявлено тільки у 30,3 % обстежених. Серед хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки не було пацієнток з нормальним станом кісткової тканини, тоді як серед пацієнток контрольної групи їх було 10 (17,9%). Наявність за даними ультразвукової денситометрії пацієнток з остеопорозом серед представниць контрольної групи (без переломів), на наш погляд, може свідчити про відсутність у них до проведення дослідження суттєвих механічних “стресових навантажень” на кісткову тканину та розвиток адаптаційних механізмів (наявність розвинутих м'язів, хорошої координації рухів та ін). Проте, без сумніву, вищезазначені пацієнти є групою ризику щодо виникнення остеопоротичних переломів у майбутньому й потребують відповідних лікувально-профілактичних заходів.

Найбільш суттєві відмінності виявлено між хворими з переломами проксимального відділу стегнової кістки та пацієнтами контрольної групи у загальній групі та віковій групі 60-74 роки. Наявність вірогідних відмінностей у старечому віці тільки стосовно одного показника (ІМ) свідчить про те, що віковий фактор суттєво впливає на показники ультрасонометрії та забезпечує певне “перекриття” ультразвукових параметрів у хворих з остеопоротичними переломами та без них. Серед пацієнток контрольної групи (без переломів) виявлено вірогідний зв'язок між віком та показниками ШПУ (ШПУ = 1649 - 1,88><Вік; г = -0,42; t = 3,68; р < 0,05), ШУО (ШУО = 154,9 - 0,72 х Вік; г = - 0,41; t = 3,53; р < 0,05), ІМ (ІМ = 143,7 - 0,99 х Вік; г = - 0,45; t = 3,53; р < 0,05). Натомість, у жінок в постменопаузальному періоді з переломами проксимального відділу стегнової кістки не було виявлено вірогідного кореляційного взаємозв'язку між віком та ультразвуковими параметрами. Ймовірно, що у жінок з даними переломами спостерігається прискорене постаріння кісткової тканини на відміну від пацієнток контрольної групи.

Як показав аналіз отриманих нами результатів, значна більшість жінок з переломами проксимального відділу стегнової кістки мала принаймні один з факторів ризику розвитку остеопорозу та його ускладнень. Результати нашого дослідження певною мірою підтвердили (особливо для пацієнток літнього віку) правомірність існування поняття межі переломів (ІМ < 67%). Таким чином, виявлені під час скринінгу особи з остеопенією та остеопорозом (навіть без переломів) потребують особливої уваги. З метою попередження у них переломів у майбутньому необхідним є проведення відповідних лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на підвищення мінеральної щільності кісткової тканини, покращання її якості.

Переломи стегнової кістки у першу чергу зумовлені остеопорозом, тому хворі потребують профілактичного медикаментозного лікування цього захворювання, беручи до .уваги прогресуючий характер зниження мінеральної щільності кісткової тканини у жінок протягом року після перелому. Відомо, що кальцій є головним негормональним засобом, що застосовується для профілактики остеопорозу. Останні повідомлення вказують на те, що додавання кальцію (0,5-1,5 г/день) зменшує постменопаузальну втрату кісткової тканини. Вживання кальцію сприяє зниженню частоти переломів хребців, стегнової кістки у літньому та старечому віці. Результати досліджень свідчать про зниження на 60% переломів стегнової кістки у чоловіків і жінок, які приймали кальцій у кількості понад 765 мг/день, у порівнянні з тими, хто приймав його по 470 мг/день.

В Інституті геронтології АМН України спільно з ЗАТ "КЕРГАП" розроблено нову біологічно активну добавку “Остеїн” (Поворознюк В.В., Григор'єва Н.В., Ульянчич Н.В., 2002) . Остеїн є порошком, у 500 мг якого міститься 200 мг кальцію та 92 мг фосфору, що відповідає 490 мг гідроксилапатиту, а також аскорбінова кислота (10 мг). Нами вивчено ефективність Остеїну у лікуванні хворих літнього віку з переломами проксимального відділу стегнової кістки. Біологічно активна добавка "Остеїн" призначали по 1 порошку (1 капсулі) тричі на день після вживання їжі, що відповідає 600 мг елементарного кальцію на добу, протягом 6 місяців.

Хворі, які приймали Остеїн, через 6 місяців зазначали зменшення больового синдрому в ушкодженій кінцівці, який визначався за трьохбальною шкалою, покращання її функціонального стану. Рівень інтенсивності болю, який оцінювали за візуально-аналоговою шкалою, вірогідно знизився після шестимісячного прийому БАД “Остеїн” (динаміка показника-- 1,8 ± 0,5 см; р < 0,05). Функціональний стан ураженої кінцівки мав тенденцію до покращення, проте не досягав вірогідних значень. Проте, у порівнянні з контрольної групою, динаміка даного показника була вірогідно вищою. В результаті використання біологічно активної добавки “Остеїн” у реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки вірогідно збільшився показник широкосмугового ослаблення ультразвуку по кістковій тканині, який характеризує якість кісткової тканини. У той же час, у контрольній групі за 6 місяців знизились майже всі показники (за винятком швидкості поширення ультразвуку) ультрасонометрії; при цьому негативна динаміка показника індексу міцності кісткової тканини на ушкодженій кінцівці досягла вірогідних значень (динаміка показника: -3,6 ± 1,1; р< 0,05).

До препаратів кальцію з вітаміном D і мікроелементами відноситься кальцемін, який крім здатності збільшувати темпи накопичення кальцію у кістковій тканині, стимулює синтез колагену, еластину, глюкозоаміногліканів, що входять до складу не тільки кісткової, але й хрящової тканини (Поворознюк В.В., Григор'єва Н.В. , 2002). До складу таблетки кальцеміну входять кальцій (цитрат -842 мг + карбонат - 202 мг), вітамін D (50 МО), цинк (2 мг), мідь (0,5 мг), марганець (0,5 мг), бор (50 мкг). Нами вивчено ефективність зазначеного препарату, який призначався по 1 таблетці 2 рази на добу протягом 6 місяців, у реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки. Хворі, які приймали кальцемін, через 6 місяців зазначали зменшення вираженості больового синдрому в ушкодженій кінцівці за ВАШ та трьохбальною шкалою, покращання її функціонального стану. Рівень інтенсивності болю, який оцінювали за візуально-аналоговою шкалою, вірогідно знизився після шестимісячного прийому кальцеміну (динаміка показника - 2,3 ± 0,4 см; р < 0,05). Функціональний стан ураженої кінцівки, на відміну від лікування біологічно активною добавкою “Остеїн”, мав вірогідну позитивну динаміку (2,2 ± 0,5 бали; р < 0,05). При лікуванні Кальцеміном, на відміну від "Остеїну", спостерігалася позитивна динаміка щодо всіх показників ультрасонометрії, яка досягала вірогідних значень у порівнянні з пацієнтами контрольної групи.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено конкретне актуальне наукове завдання щодо удосконалення прогнозування переломів проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп та медикаментозної реабілітації даного контингенту шляхом використання препаратів кальцію та вітаміну D на підставі вивчення розповсюдженості та медико-соціальних наслідків зазначених переломів залежно від віку та статі, їх зв'язку з показниками структурно-функціонального стану кісткової тканини.

Демографічна ситуація у регіоні обстеження (м. Вінниця) за останні роки характеризується суттєвим постарінням населення. Спостерігається збільшення кількості жителів наступних вікових груп: у чоловіків - 60-69 років - на 10%; 70-79 років - на 24%; 80 та старше років - на 15%; у жінок - 50-59 років - на 17%; 70-79 років - на 28%; 80 та старше років-на 17%.

Частота переломів проксимального відділу стегнової кістки зростає з віком: у жінок - після 65 років, у чоловіків -- після 75 років. За період 2000-2002 років частота переломів проксимального відділу стегнової кістки різко збільшилася в основному за рахунок населення старечого віку. Найбільший показник частоти переломів спостерігався у жінок вікової групи 85 років та старше у 2002 (1162,8/100000) та 2001 (1026/100000) роках; у чоловіків 85 років та старше 1012/100000) - у 1998 році.

Частота переломів проксимального відділу стегнової кістки є вірогідно вищою у жінок літнього та старечого віку. Виявлено два піки щодо частоти переломів залежно від віку в жінок вікових груп 70-74 роки та 85 років й старше - у 1997 році та 75-79 та 85 років й старше - у 2000 році, які можуть бути обумовлені порушенням формування піку кісткової маси.

Летальність серед хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки складає 18,6%: протягом перших 6 місяців після виникнення перелому вмерло 47% хворих. Серед померлих переважали хворі з медіальними переломами шийки стегнової кістки (73,6%); найбільша летальність спостерігалася у віковій групі 70-79 років (47,3% від загальної кількості померлих).

Аналіз віддалених результатів лікування хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки показав, що через рік 41,1% пацієнтів з медіальними переломами шийки стегнової кістки та 4% пацієнтів з переломами вертлюгової ділянки не могли пересуватися без сторонньої допомоги. Найкращі результати лікування медіальних переломів спостерігалися при ендопротезуванні кульшового суглоба, латеральних - остеосинтезі та скелетному витягненні, проте лікування скелетним витягненням у людей літнього та старечого віку часто зумовлює виникнення ускладнень, які збільшують ризик летальності.

Переломи проксимального відділу стегнової кістки спостерігаються на тлі виражених структурно-функціональних порушень кісткової тканини, які й обумовлюють їх виникнення: індекс міцності кісткової тканини у хворих з переломами знижений порівняно з особами без переломів, у чоловіків - на 23,9%, у жінок - на 18,2%. Усі хворі з переломами проксимального відділу стегнової кістки мали остеопенію та остеопороз за результатами ультразвукової денситометрії.

Кальцемін та біологічно активна добавка "Остеїн" є ефективними засобами в реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки. Шестимісячний курс лікування збільшує міцність кісткової тканини, покращує ЇЇ якість, знижує виразність больового синдрому у травмованій нижній кінцівці.

Ефективність кальцеміну в реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки є вищою у порівнянні з біологічно активною добавкою "Остеїн", оскільки він в однаковій мірі покращує структурно-функціональний стан кісткової тканини на ушкодженій та неушкодженій кінцівці та функціональний стан ушкодженої кінцівки, тоді як "Остеїн" тільки покращує структурно-функціональний стан кісткової тканини на ушкодженій кінцівці.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Ефективність лікування переломів проксимального відділу стегна у хворих з порушенням структурно-функціонального стану кісткової тканини //Проблеми остеології - 1999 - 2(2). - С.62.

Медико-соціальні наслідки остеопоротичних переломів проксимальної ділянки стегна // Проблеми остеології- 2001 - 4(1-2) - С. 161-162.

Медико-соціальні наслідки остеопоротичних переломів проксимального відділу стегна // Українська Конференція молодих вчених присвячена пам'яті академіка Володимира Веніаміновича Фролькіса: Тези доповідей - Київ - 2002. - С.202-203.

4. Медико-соціальнІ наслідки остеопоротичних переломів проксимальної ділянки стегнової кістки // Проблеми остеології - 2002. - 5(2-3). - С.148 - 151 (співавтор Поворознюк В.В).

Особистий внесок автора полягає в зборі матеріалу, проведенні аналізу отриманих даних та формулюванні висновків.

5. Медико-социальные последствия остеопоротических переломов проксимального отдела бедра //Проблема остеопороза в травматологии и ортопедии: Тезисы II Конференции с международным участием - Москва - 2003. - С. 125-127 (співавтор Поворознюк В.В).

Особистий внесок автора полягає в зборі матеріалу та проведенні аналізу отриманих даних, формулюванні висновків.

6. Епідеміологія остеопоротичних переломів стегнової кістки //Проблеми остеології. - 2004 - 7(3-4). - С. 14-22 (співавтор Поворознюк В.В).

Особистий внесок автора полягає в зборі матеріалу, формулюванні висновків.

7. Кальцемін в реабілітації хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки // Український медичний альманах. - 2005. - 8(2) - С.174-177 (співавтор Поворознюк В.В).

Особистий внесок полягає в зборі матеріалу, проведенні лікування хворих, аналізі результатів, формулюванні висновків.

8. Застосування препарату “Кальцемін” у реабілітації хворих з остеопоротичними переломами проксимального відділу стегнової кістки /Інформаційний лист - Київ - 2005. - №84 - 4 с (співавтор Поворознюк В.В).

Особистий внесок полягає в проведенні лікування хворих та аналізі отриманих результатів.

Изучение эффективности кальцемина в профилактике и лечение системного остеопороза (эксеериментально-клиническое исследование) // Проблема остеопороза в травматологии и ортопедии: Тезисы ІІІ Конференция с международным участием - Москва - 2006 - с. 103-104. (співавтори Поворознюк В.В., Григорьєва Н.В.)

Особлий внесок автора полягає в прийманні участі в збору матеріалу та формуванні висновків.

АНОТАЦІЇ

Форосенко B.C. Переломи проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп та їх медико-соціальні наслідки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.21 - травматологія та ортопедія. Інститут травматології та ортопедії АМН України, Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена вивченню розповсюдженості та медико-соціальних наслідків переломів проксимального відділу стегнової кістки у людей старших вікових груп, питанням прогнозування та медикаментозної реабілітації даного контингенту. В роботі вивчено структурно-функціональний стан кісткової тканини (з використанням методу ультразвукової денситометрії) та фактори ризику остеопоротичних переломів проксимального відділу стегнової кістки.

Встановлено, що частота переломів зростає з віком: у жінок - після 65 років, у чоловіків -- після 75 років. За період 2000-2002 років частота переломів проксимального відділу стегнової кістки різко збільшилася в основному за рахунок населення старечого віку. Найбільший показник частоти переломів спостерігався у жінок вікової групи 85 років та старше у 2001 (1026/100000) та 2002 (1162,8/100000) роках; у чоловіків 85 років та старше 1012/100000) - у 1998 році. Виявлені статеві відмінності: частота переломів є вірогідно вищою у жінок літнього та старечого віку.

Летальність серед хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки склала 18,6%: протягом перших 6 місяців після виникнення перелому вмерло 47% хворих від загальної кількості померлих. Серед померлих переважали хворі з медіальними переломами шийки стегнової кістки (73,6%). Аналіз віддалених результатів лікування хворих з переломами проксимального відділу стегнової кістки показав, що через рік 41,1% пацієнтів з медільними переломами шийки стегнової кістки та 4% пацієнтів з переломами вертлюгової ділянки не могли пересуватися без сторонньої допомоги. Найкращі результати лікування медіальних переломів шийки стегнової кістки спостерігалися при ендопротезуванні кульшового суглоба, латеральних - остеосинтезі та скелетному витягненні, проте лікування скелетним витягненням у людей літнього та старечого віку часто обумовлювало виникнення ускладнень, які збільшують ризик летальності.