Актуальність тими. Питанням вивчення особливостей клініки, діагности і лікування пошкоджень щелепно-лицьової ділянки приділяється велика увага, як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками і клініцистами (Тимофеев А.А., Весова Е.П., 1995; Куцевляк В.И., Рябоконь Е.Н. 1997; Бернадский Ю. И, 1999; Матрос-Таранец И.Н., 2001).

Разом з тим питання діагностики, клініки і лікування переломів нижньої щелепи не втрачають актуальності і знаходяться в центрі уваги багатьох дослідників (Adeyemo W., 2005; Richter M et al., 2005).

Лікування переломів виросткового відростка нижньої щелепи складає одне з найбільш складних і актуальних завдань щелепно-лицьової травматології (Рябоконь Є. М., 2002; Васильев А. В, 2006; Lee C. et al., 1998; Ellis E. et al., 2000).

За останні роки великий розвиток отримали різноманітні консервативно-ортопедичні і хірургічні методи лікування переломів виросткового відростка нижньої щелепи (ПВВНЩ) (Рузин Г.П., 2000; Тимофеев А.А., 2004; Takatsuka S. et al., 2005). Частина з них міцно увійшла до широкої клінічної практики, багато ж інших залишилися на стадії авторського застосування або обмежено використовуються в спеціалізованих клініках (Арифджанов А.К., 1988; Ищенко Н.А., 1996; Гулюк А.Н. с соавт., 2000; Єфіменко В.П., 2002; Маланчук В.А. с соавт., 2003).

На думку більшості досліджень, досягти повного відновлення анатомічної форми гілки нижньої щелепи при лікуванні ПВВНЩ консервативно-ортопедичними методами вдається лише в поодиноких випадках. У зв'язку з цим перспективним є вдосконалення системи хірургічного лікування ПВВНЩ, в першу чергу - на основі стабільно-функціонального остеосинтезу (Матрос-Таранец И.Н., 2001). Крім того, недостатньо вивчені особливості відновлення функції м'язів обличчя при лікуванні ПВВНЩ різними методами, а, отже, необхідне поглиблене вивчення функціонального стану жувальної і мімічної мускулатури із застосуванням прогресивних методик мультипараметральної комп'ютерної електроміографії (Матрос-Таранец И.Н. с соавт., 2001; Рябоконь Є. М., 2002).

Вважаємо, що застосування нових методів функціонально-стабільного остеосинтезу ПВВНЩ і об'єктивного контролю результатів функціональної реабілітації на основі електроміографії м'язів обличчя з мультипарамеральним комп'ютерним аналізом дозволить істотно поліпшити лікування даної категорії постраждалих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно з планом науково-дослідних робіт Донецького державного медичного університету ім.М. Горького і є фрагментом теми кафедри хірургічної стоматології: "Оптимізація системи діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів у хворих з травматичними пошкодженнями щелепно-лицьової ділянки" (№ Державної реєстрації 0100 U 000018). Автор є виконавцем фрагмента вказаної теми наукового дослідження. У комплексній темі дисертант виконував окремі фрагменти, що стосуються розробки і клінічного обґрунтування нових методів лікування ПВВНЩ і об'єктивного контролю функціонального стану м'язів обличчя у постраждалих з ПВВНЩ.

Мета дослідження: підвищення ефективності надання медичної допомоги постраждалим з переломами виросткового відростка нижньої щелепи на основі застосування стабільно-функціонального остеосинтезу пристроєм нашої конструкції і об'єктивного контролю функціональних результатів лікування методами комп'ютерної електроміографії з мультипарамеральним аналізом.

Поставлені наступні задачі:

Встановити інфраструктуру переломів виросткового відростка нижньої щелепи.

Виявити закономірності зміни біоелектричній активності жувальних і мімічних м'язів залежно від локалізації і тяжкості переломів виросткового відростка нижньої щелепи.

Визначити клінічну ефективність традиційних методів консервативно-ортопедичного і хірургічного лікування переломів виросткового відростка нижньої щелепи і встановити рівень функціональної реабілітації постраждалих, що досягається при цьому.

Запропонувати метод стабільно-функціонального остеосинтезу з використанням пристрою нашої конструкції для хірургічного лікування переломів виросткового відростка нижньої щелепи.

Встановити клінічну ефективність застосування пристрою нашої конструкції для хірургічного лікування переломів виросткового відростка нижньої щелепи і рівень досягнутої при цьому функціональної реабілітації постраждалих по відношенню до традиційно вживаних методів лікування.

Впровадити в практику охорони здоров'я метод хірургічного лікування переломів виросткового відростка нижньої щелепи із застосуванням пристрою нашої конструкції.

Об'єкт дослідження - постраждалі з переломами виросткового відростка нижньої щелепи.

Предмет дослідження - рівень анатомічної і функціональної реабілітації, терміни стаціонарного лікування і період непрацездатності, частота і структура ускладнень при лікуванні постраждалих з переломами виросткового відростка нижньої щелепи різними методами.

Методи дослідження - аналітичні, дослідно-конструкторські, клінічні, функціонально-діагностичні, рентгенологічні, математико-статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті проведених досліджень розроблено, теоретично і клінічно обґрунтовано і впроваджено в практику охорони здоров'я новий метод остеосинтезу при ПВВНЩ на основі застосування пристрою нашої конструкції.

остеосинтез перелом нижня щелепа

Вперше: - встановлено закономірності порушення функціонального стану жувальних, мімічних м'язів залежно від локалізації і тяжкості ПВВНЩ;

встановлено відмінності в рівні функціональної реабілітації постраждалих при лікуванні ПВВНЩ, у яких використовувалися різні консервативно-ортопедичні і хірургічні методи за допомогою комп'ютерної електроміографії з мультипарамеральним аналізом.

Вдосконалено: - фіксатор для стабільно-функціонального остеосинтезу нижньої щелепи при переломах на рівні основи шийки виросткового відростка із зсувом відламків, у т. ч. - з вивихом у скронево-нижньощелепному суглобі (СНЩС);

технологію оперативного втручання при хірургічному лікуванні ПВВНЩ з метою мінімізації операційної травми кісткових фрагментів і м'яких тканин, що їх оточують;

систему об'єктивного контролю рівня функціональної реабілітації постраждалих з ПВВНЩ на основі зіставлення даних електроміографії максимального довільного скорочення, стимуляційної і функціональної електроміографії.

Отримало подальший розвиток: - теоретичне і клінічне обґрунтування системи функціонального лікування переломів нижньої щелепи на основі стабільного остеосинтезу;

теоретична база в питаннях локальних м'язових дисфункцій при пошкодженнях кісток лицьового черепа;

теоретична база в питаннях травматогенезу, частоти, інфраструктури, клінічного плину і результатів переломів нижньої щелепи.

Практичне значення отриманих результатів. У результаті застосування нового методу стабільно-функціонального остеосинтезу ПВВНЩ досягнуте поліпшення анатомічних результатів лікування, скорочення кількості ускладнень переломів нижньої щелепи, скорочення термінів тимчасової непрацездатності на 3 доби та реабілітаційного періоду на 1 тиждень, поліпшення функціональних результатів реабілітації постраждалих на 25-35 %.

Результати роботи впроваджені в клінічну практику і навчально-методичний процес на кафедрах хірургічної стоматології: Харківського державного медичного університету, Харківської медичної академії післядипломної освіти, Вищого державного навчального закладу "Українська медична стоматологічна академія", Одеського державного медичного університету, клінічну практику стоматологічних установ Донецької області.

Особистій внесок здобувача. Дисертант самостійно провів глибокий інформаційний пошук. Спільно з науковим керівником сформулював мету і завдання дослідження. Брав участь у лікуванні постраждалих з переломами нижньої щелепи. Здобувачем самостійно виконані клінічні, функціонально-діагностичні дослідження, систематизація, статистична обробка, аналіз і узагальнення отриманих результатів. Спільно з науковим керівником зроблені наукові висновки і розроблені практичні рекомендації для охорони здоров'я.

У роботах, що опубліковані в співавторстві, конкретна особиста участь дисертанта полягає в аналізі архівних історій хвороб постраждалих з переломами нижньої щелепи, підборі і аналізі джерел літератури, лікуванні постраждалих, виконанні функціонально-діагностичних досліджень, інтерпретації результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені та обговорені на VII міжнародній конференції з квантової медицини (м. Маріуполь, 2002); III міжнародній медичній конференції студентів і молодих учених (м. Дніпропетровськ, 2002); науково-практичній конференції "Нові підходи в медичній реабілітації" (м. Донецьк, 2003); міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання торакальної і абдомінальній хірургії" (м. Алушта, 2004); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні принципи діагностики і лікування в стоматології і щелепно-лицьовій хірургії" (м. Харків, 2004); науково-практичній конференції лікарів-стоматологів і учених "Сучасні питання стоматології, щелепно-лицьовій хірургії і імплантології" (м. Харків, 2004); засіданні Стоматологічної Асоціації Донбасу (м. Макіївка, 2004); II (IX) з'їзді Асоціації стоматологів України (м. Київ, 2004); міжкафедральному засіданні кафедр стоматологічного і травматологічного профілю Донецького державного медичного університету ім.М. Горького (м. Донецьк, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 27 наукових робіт, з них один розділ в монографії, 10 статей в журналах, ліцензованих ВАК України, отримано 2 деклараційних патенти на винахід, 1 інформаційний лист.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 123 сторінках комп'ютерного тексту і складається із списку умовних скорочень, вступу, 6 розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, до якого увійшли 134 вітчизняних і 103 іноземних джерела. Фактичні дані приведені в 16 таблицях, ілюстровані 43 малюнками (26 діаграмами, 17 фотографіями).

Основний зміст

Матеріали і методи дослідження. Дійсне дослідження базується на результатах поглибленого клінічного, рентгенологічного і функціонально-діагностичного обстеження 119 постраждалих з ПВВНЩ (ізольованими і в поєднанні з переломами нижньої щелепи іншої локалізації), які знаходилися на стаціонарному лікуванні в клініці щелепно-лицьової хірургії Донецького державного медичного університету на базі ЦМКЛ №1 м. Донецька протягом 1999-2004 років.

Госпіталізації підлягали наступні категорії постраждалих: постраждалі, які мають ПВВНЩ з вираженим зсувом та потребують проведення міжщелепного витягнення відламків з використанням міжальвеолярного роз'єднування; постраждалі, які мають двобічні ПВВНЩ з клінічно значним зсувом; постраждалі, які мали пошкодження інших кісток лицьового черепа; постраждалі, які мали комбіновані і поєднані пошкодження, супутні захворювання, лікування яких слід проводити в стаціонарних умовах.

Інші категорії постраждалих з ПВВНЩ, після надання їм спеціалізованій хірургічної допомоги, були направлені до стоматологічних поліклінік за місцем проживання для продовження лікування. При необхідності надалі їм надавалася консультативна допомога в клініці до моменту одужання і виписки до праці.

Всім постраждалим з ПВВНЩ під час вступу виконувався комплекс діагностичних заходів відповідно до тактичних установок кафедри і клініки (Матрос-Таранец И.Н. и соавт., 2001) на основі стандартів обстеження в лікувальних установах вищого рівня акредитації.

Всім постраждалим проводилося поглиблене рентгенологічне обстеження (оглядова рентгенографія нижньої щелепи в прямій та боковій проекціях, ортопантомографія, рентгенографія виросткового відростка нижньої щелепи по Schullеr, комп'ютерна томографія), яке ставило за мету визначення: наявності ПВВНЩ, його локалізації, напряму і ступеня зсуву відламків, якості їх репозиції (одномоментної і динамічної), ступеня усунення зсуву і відновлення анатомічної форми нижньої щелепи, контролю перебігу остеорепаративних процесів, стану кісткової тканини, яка оточує фіксатор.

Кратність рентгенологічного обстеження, а так само вибір проекцій рентгенограм визначалися строго індивідуально з урахуванням особливостей перелому і перебігу післяопераційного періоду.

Вимірювання ступеня зсуву відламків проводили на рентгенограмах за допомогою електронного штангенциркуля Elektronik vernier caliper, виробництва фірми Торех (Польща) з точністю вимірювання до 0,01 мм. При цьому враховувався коефіцієнт дисторсії дійсних розмірів на рентгенограмах, розрахований по зміні розмірів рентгенологічній тіні маркера (сталевої кульки діаметром 10,0 мм) для кожної проекції і конкретного рентген-апарата (від 1: 1,0 до 1: 1,2).

Базовий курс лікування включав лікувальну іммобілізацію нижньої щелепи на період консолідації відламків, протизапальну і антимікробну терапію, болезаспокійливе і фізіотерапевтичне лікування, дієтотерапію (стіл щелепний № 1, потім № 2), посилену гігієну порожнини рота, лікувальну фізкультуру, попередження і лікування ускладнень і загострень супутніх захворювань.

Функціонально-діагностичні дослідження виконували у 43 постраждалих з ПВВНЩ, вибраних з урахуванням наступних критеріїв: відповідність клінічних груп за демографічними параметрами, кількістю постраждалих, локалізацією пошкодження, відсутністю поєднаних пошкоджень і супутніх важких соматичних захворювань. Залежно від характеру ПВВНЩ з урахуванням особливостей вживаних методів лікування при проведенні функціонально-діагностичних досліджень були сформовані 3 клінічні групи.

Група 1 включала 14 постраждалих з найбільш складним з точки зору хірургічного лікування ПВВНЩ на рівні шийки з вираженим зсувом, при лікуванні яких (на 2-3 добу після надходження в клініку) застосовувався запропонований нами "Спосіб остеосинтезу виросткового відростка нижньої щелепи" (патент України 69762А, в співавторстві з І.М. Матросом-Таранцом, Д.К. Каліновським, М.В. Дзюбою, Саб'ясачі Датт) і використовувався розроблений нами "Пристрій для внутрішньокістково-накісткового остеосинтезу суглобового відростка нижньої щелепи" (патент України 5389 А, в співавторстві з І.М. Матросом-Таранцом, Д.К. Каліновським, Д.О. Дадонкіним). Група 1 була основною групою спостереження.

До групи 2 увійшли 14 постраждалих з ПВВНЩ на рівні основи із зсувом відламків, який не можливо було усунути консервативно-ортопедичними методами, та яким в строк 2-3 діб після надходження виконувалася відкрита репозиція відламків традиційним підщелепним доступом і фіксація міні-пластинами і гвинтами з титану виробництва ЗАТ "КОНМЕТ" (РФ, Москва).

Група 3 включала 15 постраждалих з ПВВНЩ із зсувом відламків, яким під час надходження до клініки виконувалася закрита репозиція відламків і двощелепне шинування з міжщелепним витягненням, а у разі потреби динамічної репозиції відламків - і з міжальвеолярним роз'єднуванням на стороні ПВВНЩ, тобто постраждалі групи 3 отримували базовий курс лікування.

Група 2 і 3 була групами порівняння.

Для визначення ступеня змін функціональних параметрів жувальних м'язів у обстежених груп 1, 2, 3, була обстежена контрольна група зі 100 практично здорових осіб та встановлені межі нормальних значень параметрів електроміографії.

Режим функціональної терапії в групах 1 і 2 не відрізнявся. Після зняття швів з операційних ран постраждалі з 7-8 доби поступово відновлювали активні рухи у СНЩС, через 2 тижні вони переводилися з щелепного столу на звичайний режим харчування.

Постраждалим групи 3 міжальвеолярне роз'єднування відмінялося на 5-7 добу, гумова тяга знімалася на 20-21 добу від початку лікування, після чого постраждалі поступово відновлювали активні рухи нижньої щелепи. Через 1 тиждень постраждалих групи 3 переводили з щелепного столу на звичайний режим харчування і знімали шини.

Вибір комплексу методів функціонально-діагностичних досліджень був зумовлений необхідністю проведення оцінки ефективності лікування і реабілітації постраждалих з використанням різностороннього вивчення біоелектричної активності (БЕА) жувальних і мімічних м'язів методами електроміографії максимального довільного скорочення (ЕМГ МДС), функціональної (ФЕМГ) і стимуляційної електроміографії (СЕМГ) за методикою, що розроблено на кафедрі (Матрос-Таранец И.Н., 2001; Абу Халиль М.Н., 2002; Алексеев С.Б., 2003; Калиновский Д.К., 2003; Никаноров Ю.А., 2005).

Біоелектрична активність м'язів обличчя досліджувалася за допомогою апаратурно-програмного комплексу "Multiliner, Version 1.03" виробництва фірми Erich JAGER GMBH. & COKG (ФРН).

Отримані дані клініко-статистичних і функціонально-діагностичних досліджень оброблялися методами варіаційної статистики.

Результаті досліджень та їх обговорення. За період з 1999 по 2004 рр. на стаціонарному лікуванні в клініці щелепно-лицьової хірургії знаходилися 119 постраждалих з ПВВНЩ і пов'язаними з ними переломами нижньої щелепи (ПНЩ).

В інфраструктурі ПВВНЩ переважали травми, отримані в побуті, особливо при кримінальних обставинах, більшість постраждалих були чоловічої статі віком 21-50 років, 89,9% обстежених виявилися мешканцями міст, 60,5% обстежених займалися суспільно-корисною діяльністю, більше половини (63,0%) пацієнтів мали ПНЩ, які поєднувалися або з травмами щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД), або з пошкодженнями інших органів і систем. Приведені дані диктують необхідність глибокого і всебічного обстеження постраждалих з ПНЩ з метою виявлення у них всіх можливих пошкоджень, особливо - черепно-мозкової травми (ЧМТ). Розподіл хворих за обставинами травми представлений на рисунку 1.

Постраждалі з ПВВНЩ надходили в клініку із направленням спеціалізованих лікувальних установ. Звертає на себе увагу велика кількість постраждалих (38,6%), які звернулися в клініку самостійно, минувши догоспітальну лікувальну мережу. Спеціалізованим транспортом у супроводі медичного персоналу доставлено 5,0% постраждалих.

Характер і локалізація пошкоджень, наявність супутніх травм зумовили важкий загальний стан у 1,7%, середньої тяжкості - у 51,2%, задовільний - у 47%.

При первинному обстеженні в клініці у переважної більшості постраждалих (91,6%) визначалися клінічні і рентгенологічні ознаки ПВВНЩ, а також пов'язаних з ними ПНЩ та інших кісток лицьового черепа із зсувом відламків. Серед тих постраждалих, у яких спостерігалися у ПНЩ, переважали подвійні переломи - 60,5%, потрійні ПНЩ спостерігалися у 14,3%, а множинні у 3,4% чоловік. Осколкові ПНЩ були у 2,5% постраждали.

У більшості постраждалих з ПВВНЩ були пошкодження м'яких тканин обличчя: забиї - 92,4%, гематоми - 51,3%, рани - 46,2%, переважно забито-рвані - 31,1%. В той же час всі ПВВНЩ були закритими.

Стосовно переломів виросткового відростка слід зазначити, що їх рівень знаходився від основи (62,7%) до головки виростка (1,7%), але переважали ПВВНЩ в ділянки основи із зсувом малого відламка переважно медіально (73,1%).

ПВВНЩ супроводжувалися вираженими порушеннями прикусу у переважної більшості постраждалих (88,2%) у вигляді відкритого або косого прикусів, або їх поєднання.

Всім постраждалим з ПВВНЩ проводилася іммобілізація нижньої щелепи переважно за допомогою двощелепного шинування з міжщелепним витягненням - 74,8%, еластична пращоподібна тім'яно-підборідна пов'язка застосовувалася у 6,7% пацієнтів, гладка шина-скоба у 5,0%, шина Порта у поєднанні з пращоподібною пов'язкою у 13,4%.

Після проведення постраждалим комплексного обстеження, консервативно-ортопедичного або (по показанням) - хірургічного лікування переломів, медикаментозного і фізіотерапевтичного лікування, інших видів терапії згідно тактичним установкам клініки, при гладкому перебігу післяопераційного періоду постраждалі виписувалися на амбулаторне лікування в стоматологічних поліклініках за місцем проживання - 70,6%, в щелепний-лицьових стаціонарах - 15,6%, неврологічних відділеннях - 14,3%.

Основними чинниками, що визначали результат травми являлися ступінь усунення зсуву відламків і відновлення анатомічної форми кістки, відновлення природного прикусу, ступінь відновлення рухів у скронево-нижньощелепних суглобах, загальний косметичний результат - відновлення природної форми і конфігурації обличчя, а так само його естетичних пропорцій.

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що тільки у 86,2% постраждалих, які лікувалися за допомогою консервативно-ортопедичних методів, вдалося повністю відновити анатомічну форму нижньої щелепи. Хірургічне лікування ПВВНЩ забезпечувало у всіх постраждалих відновлення анатомічної форми і цілісності ВВНЩ, за винятком 1,7% постраждалих, яким виконувалася кондилектомія з приводу осколкового перелому головки нижньої щелепи. Повністю відновлено прикус у 81,5% постраждалих, зокрема - у 93,8% з числа тих, яким виконувався остеосинтез. До моменту клінічно визначуваного зрощення ПВВНЩ і пов'язаних з ними переломів нижньої щелепи у 85,1% постраждалих, які лікувалися консервативно-ортопедичними методами, спостерігалося ускладнене відкриття рота, в той час, як серед тих, яким виконувався остеосинтез - у 34,4%.

Новий пристрій і метод остеосинтезу виросткового відростка нижньої щелепи. "Пристрій для внутрішньокістково-накісткового остеосинтезу суглобового відростка нижньої щелепи" (патент 5389 А України, МКИ А 61 В 17/32) (рис.2) має внутрішньокісткову частину 1, представлену тригранним загостреним стержнем, і накісткову частину 2, яка представлена Y-подібною пластиною і має отвори під гвинти, які створюють трикутник фіксації.

Пристрій використовують таким чином. Малий фрагмент (що є головкою ВВНЩ) фіксують кістковим затискувачем, просвердлюють канал необхідної довжини за віссю суглобового відростка нижньої щелепи і вводять в нього внутрішньокісткову частину на всю довжину стержня. Потім ретельно зіставляють фрагменти в правильному анатомічному положенні, намічають проекцію отворів пристрою на зовнішній поверхні гілки нижньої щелепи і просвердлюють у відмічених місцях три отвори до губчастого шару кістки, адаптують накісткову частину пристрою до рельєфу зовнішньої поверхні гілки нижньої щелепи і закріплюють трьома гвинтами.

Застосування запропонованого нами пристрою дозволило удосконалити і методику проведення оперативного втручання - остеосинтезу ВВНЩ. У результаті розроблений "Спосіб остеосинтезу виросткового відростка нижньої щелепи" (патент 69762 А України, МКИ А 61817/00), який реалізують таким чином: роблять доступ до місця перелому, для чого виконують розріз шкіри в защелепній ділянці, нижче за мочку вуха на 1,0 см, відступивши від заднього краю гілки нижньої щелепи на 1,5 см, завдовжки до 3,0-3,5 см, скелетують фрагменти в ділянці перелому, розтинають фасціальний вузол по нижньому краю гілки нижньої щелепи і відшаровують тільки задню порцію власне жувального м'яза. Кістковим затискувачем фіксують малий фрагмент (виростковий відросток), в який вводять внутрішньокісткову частину пристрою для остеосинтезу, запропонованого нами. Ретельно зіставляють фрагменти в правильному анатомічному положенні і фіксують накісткову частину пристрою гвинтами з різьбленням, що само нарізується. Відшаровану задню порцію власне жувального м'яза фіксують на колишнє місце, операційну рану пошарово ушивають і дренують.

Використання розробленого нами пристрою і способу остеосинтезу дає можливість зменшити травматичність оперативного втручання, поліпшити стабільність фіксації відламків, що дозволяє створити оптимальні умови для загоєння перелому, знизити вірогідність ускладнень і забезпечити умови для проведення ранньої функціональної терапії. Сукупність перерахованих чинників забезпечує сприятливий результат перелому, гарні анатомічні, функціональні і косметичні результати лікування ПВВНЩ.

Анатомічні результати лікування ПВВНЩ. У результаті консервативно-ортопедичного лікування вдавалося досягти зменшення ступеня зсуву відламків до 5 мм у 36%, до 10 мм - у 64% постраждалих.

У результаті відкритої репозиції і остеосинтезу у 90% постраждалих міжвідламковий діастаз не перевищував 1 мм, у 10% - 2 мм. У 3% постраждалих спостерігався залишковий або вторинний (за рахунок деформації міні-пластин) ротаційний зсув відламків із збереженням контакту поверхонь перелому. Деформацій фіксатора нашої конструкції і пов'язаного з ними залишкового або вторинного зсуву відламків нижньої щелепи не спостерігалося.

Результати функціонально-діагностичних досліджень. У результаті мультипараметрального аналізу ЕМГ МДС, СЕМГ і ФЕМГ встановлено, що ступінь пригноблення БЕА жувальних і мімічних м'язів визначається характером пошкодження нижньої щелепи (у результаті травми і подальшого хірургічного втручання), в той час, як темп і рівень відновлення БЕА м'язів обличчя залежить від режиму післяопераційної функціональної терапії.

Стосуючись окремих параметрів ЕМГ МДС, СЕМГ і ФЕМГ, слід зазначити певні відмінності в динаміці відновлення їх нормальних величин у постраждалих з ПВВНЩ, при лікуванні яких використовувалися різні види хірургічного і консервативно-ортопедичного лікування.

Як видно з діаграм, що відображають динаміку параметрів ЕМГ МДС власне-жувальних м'язів (рис.3-5), відновлення БЕА до 35-ої доби випереджаючими темпами відбувалося у постраждалих 1-ої групи, при лікуванні яких використовувалися розроблені нами пристрій і спосіб остеосинтезу. Така ж тенденція простежується на діаграмах, що відображають рівень відновлення БЕА до моменту клінічного зрощення ПВВНЩ скроневих м'язів, м'язів дна порожнини рота і особливо яскраво - м'язів кола рота. В той же час відновлення БЕА жувальних і мімічних м'язів у постраждалих групи 2, оперованих по традиційній методиці, відбувалося у меншій мірі, ніж в групі 1. Більш того, за рядом параметрів спостерігалися сповільнені темпи відновлення БЕА м'язів по відношенню до групи 3, в якій постраждалі отримували консервативно-ортопедичне лікування.

Таким чином, постраждалі групи 1 до 35-ої доби з моменту остеосинтезу проявляли значну можливість виконувати похідні рухи м'язами обличчя, досягаючи максимального їх скорочення. Вказане явище зумовлене менш травматичним оперативним втручанням, стабільною фіксацією кісткових відламків, ранньою активною функціональною терапією. Постраждалим групи 2 було потрібне триваліше застосування комплексу лікувально-реабілітаційних заходів, зважаючи на травматичність оперативного втручання. Постраждалі 3-ої групи потребували продовження функціональної терапії, яку вони починали отримувати значно пізніше.

Враховуючи сукупність параметрів отриманих при ЕМГ МДС, СЕМГ і ФЕМГ можна стверджувати, що до моменту клінічного визначення зрощення ПВВНЩ у постраждалих групи 1 досягався рівень відновлення БЕА не нижче, а за рядом параметрів - вище, ніж у постраждалих 2-ої і 3-ої груп.

Терміни стаціонарного лікування були наступними. При використанні методів консервативно-ортопедичного лікування - 16,5 діб, при застосуванні остеосинтезу міні-пластинами з гвинтами - 13 діб, при застосуванні фіксатора нашої конструкції - 10 діб.

Залежно від тяжкості пошкоджень і виду лікування спостерігалася різна тривалість періоду тимчасової непрацездатності: при використанні методів консервативно-ортопедичного лікування 36 діб, при застосуванні остеосинтезу міні-пластинами з гвинтами - 30 діб, при застосуванні фіксатора нашої конструкції - 30 діб.

Висновки