Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

УДК 615.3:617.75:616.833.115-06.83

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Спеціальність 14.01.18 - Офтальмологія

Клініко-імунологічна характеристика і лікування хворих на аденовірусні кон'юнктивіти

Валід За'ал Рашид Та`амрах

Київ - 2005

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ України. кон'юнктивіт вірус імунітет інтерферон

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Петруня Андрій Михайлович, Луганський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри очних хвороб

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, доцент Риков Сергій Олександрович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, доцент кафедри офтальмології доктор медичних наук, професор Бездітко Павло Андрійович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри очних хвороб

Провідна установа: Донецький державний медичний університет ім. М.Горького, кафедра очних хвороб, МОЗ України, м. Донецьк

Захист відбудеться 2005 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.613.05 при Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України за адресою 03680 Україна, Київ, просп. Комарова, 3, Центр мікрохірургії ока.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (04112 м.Київ-112, вул. Дорогожицька, 9.

Автореферат розісланий 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук, доцент Н.С.Лаврик

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В останні роки діагностиці і лікуванню вірусних захворювань органа зору у світі приділена велика увага. Через високу контагіозність і велику частоту ускладнень, які розвиваються, вірусні ураження очей є серйозною проблемою сучасної офтальмології (Майчук Ю.Ф., 1981, 1996; Жабоєдов Г.Д. та співавт., 2002; Сергієнко М.М. та співавт., 2003).

Аденовірусна інфекція, за даними ВООЗ, займає третє місце (8,8%) у світі як причина смерті від вірусних інфекцій. Ядро аденовірусів складається з двоспіральної ДНК. Відомі онкогенні варіанти вірусів. Встановлена також тривала виживаність аденовірусів у лікарських розчинах, які застосовуються в офтальмології.

Аденовірусний кон'юнктивіт (АК) періодично зустрічається у вигляді спалахів і спорадичних випадків на території нашої країни. Цей кон'юнктивіт характеризується високою контагіозністю і виявляється у вигляді двох форм: аденофарингокон'юнктивальної лихоманки (АФКЛ) і епідемічного кератокон'юнктивіту (ЕКК). У даний час ідентифіковано 45 різних типів збудників аденовірусу, з яких 28 виділені у людини. Збудником АФКЛ звичайно є серотипи А-3 і А-7, рідше А-6, А-10 і А-11; збудник ЕКК - серотип А-8, рідше А-11, А-19 і А-29 (Фролов А.Ф., 1995).

При АФКЛ у 13% випадків уражується рогова оболонка, при ЕКК - у 90%. Ці ускладнення нерідко приводять до появи помутнінь рогівки, що веде до зниження гостроти зору у пацієнтів. У ряді випадків, при несвоєчасному і неефективному лікуванні, захворювання може приймати затяжний характер і переходити в хронічну форму на багато місяців, а іноді і років. Крім того, несприятливими ускладненнями АК є бактеріальна мікст-інфекція і токсично-алергійні ускладнення, що призводять до серйозних рогівкових ускладнень (Майчук Ю.Ф., 1996; Каспарова Е.А., 1998) .

У патогенезі ускладнень при АК істотне значення займають порушення системного і місцевого імунітету, активація аутоімунних реакцій до рогівкового антигену (Анджелов В.О. та співавт, 1988; Майчук Ю.Ф., 2001). У той же час ця проблема вимагає подальшого вивчення.

Лікування аденовірусної інфекції органа зору є дуже проблематичним і не завжди досить ефективним. Незважаючи на застосування сучасних противірусних препаратів, таких як інтерферони і їхні індуктори, ацикловір, керецид, нерідко в пацієнтів виникають ускладнення з боку рогівки, токсико-алергійні ускладнення а також затяжний характер перебігу захворювання (Майчук Ю.Ф., 2001; Салдан Ю.І., 2001; Сергієнко М.М. та співавт., 2003). Тому розробка сучасних методів лікування АК і профілактика їх ускладнень потребує подальшого вдосконалення. У цьому плані нашу увагу залучили український противірусний препарат амізон та імунокоректор вілозен.

Амізон відноситься до ненаркотичних анальгетиків, володіє протизапальною, жарознижуючою і інтерфероногенною діями. Препарат сприяє виробленню ендогенного інтерферону (Бухтіарова Т.А., 1997). Препарат рекомендований для медичного застосування відповідно до наказу МОЗ України № 182 від 21.05.2002 р. Амізон зареєстрований в Україні (реєстраційне посвідчення П.05.02/04708).

Вілозен - імуномодулюючий препарат, що представляє собою біологічно активний низькомолекулярний екстракт вилочкової залози великої рогатої худоби. Препарат здійснює мітогенну дію на Т-лімфоцити, стимулює їхню проліферацію і диференціровку, пригнічує утворення реагінів, а також розвиток гіперчутливості уповільненого типу. При його застосуванні відновлюються фізіологічні механізми регіонарного імунітету (Гюллінг Е.В., 1990). Препарат рекомендований для медичного застосування відповідно до наказу МОЗ України № 182 від 22.11.2001 р. і зареєстрований в Україні (реєстраційне посвідчення № П 11.01/03989).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в Луганському державному медичному університеті, відділі екологічної генетики й імунології Українського науково-генетичного центру НАН України відповідно до основного плану НДР Луганського державного медичного університету і являє собою фрагмент тем НДР "Вивчення патогенетичних механізмів дії та клінічної ефективності нових українських препаратів амізону та антралю" (№ держреєстрації 0100U001927) і «Розробка методів комплексної терапії хворих на аденовірусні кон'юнктивіти» (№ держреєстрації 0104U000179), в яких Валід За'ал Рашид Та`амрах був співвиконавцем.

Мета роботи: підвищення ефективності лікування хворих на АК з використанням у комплексній терапії амізону та вілозену.

Задачі дослідження:

Вивчити клінічні особливості перебігу різних форм аденовірусного кон'юнктивіту у хворих.

Дослідити особливості порушень системного і місцевого імунітету при різних формах АК у хворих.

Дослідити рівень інтерферону в сироватці крові у хворих на АК та вплив амізону і вілозену на його рівень.

Вивчити клінічну ефективність амізону та вілозену у хворих на АК.

Виявити динаміку показників системного та місцевого імунітету під впливом амізону та вілозену у хворих на АК.

Об'єкт дослідження - аденовірусний кон'юнктивіт (патогенез і лікування).

Предмет дослідження - клінічні та імунологічні особливості у хворих на аденовірусний кон'юнктивіт, вплив амізону та вілозену на клінічні показники, загальний та місцевий імунітет, інтерфероновий статус.

Методи дослідження - клінічні, інструментальні: дослідження функціональних показників органа зору, імунологічні: вивчення показників системного та місцевого імунітету, інтерферонового статусу.

Наукова новизна одержаних результатів. Виявлені клінічні особливості АК у хворих. Інфільтрати рогівки при АФКЛ спостерігаються в 6,8 рази рідше, токсико-алергійні реакції - у 5,1 раз рідше, затяжний перебіг хвороби - у 5,9 разів рідше, мікст-бактеріальний кон'юнктивіт - у 3,5 разів рідше, ніж при ЕКК. Збереження помутнінь рогівки через 3 місяці у хворих на ЕКК спостерігається в 17,3 рази частіше, ніж при АФКЛ.

Встановлені особливості імунологічних розладів при різних формах аденовірусних кон'юнктивітів у хворих - розвиток вторинної імунологічної недостатності по відносному супресорному варіанту, активація аутоімунних і імунокомлексних реакцій, зниження факторів місцевого імунітету ока, зменшення концентрації інтерферону сироватки крові. Найбільш виражені порушення місцевого імунітету і більша активність аутоімунних реакцій до рогівкового антигену спостерігалася у хворих на ЕКК, що довгостроково не змінювалися.

Патогенетично обґрунтовано використання противірусного препарату амізону та імунокоректору вілозену в комплексній терапії хворих на аденовірусні кон'юнктивіти.

Виявлено, що підвищення ефективності лікування хворих на аденовірусні кон'юнктивіти відбувається за рахунок поліпшення показників системного та місцевого імунітету, зниження вираженості аутоімунних реакцій до антигену рогівки, зниження рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) сироватки крові і сльози, збільшення концентрації сироваткового інтерферону.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано патогенетично обґрунтовану схему комплексного лікування хворих на аденовірусні кон'юнктивіти шляхом додаткового використання амізону всередину по 0,25 г 3 рази на добу та вілозену у вигляді інстиляцій 1% розчину 5-6 раз на добу (20 мг на добу) протягом 8-12 днів в залежності від досягнутого ефекту.

Розроблені імунологічні критерії прогнозування перебігу аденовірусного кон'юнктивіту у хворих.

Отримані результати досліджень впроваджені в практичну діяльність Луганського обласного центру очних хвороб, очного відділення 8 клінічної лікарні м. Луганська, 2 очних відділень обласних клінічних лікарень Харківської і Донецької областей. Основні наукові і практичні положення роботи впроваджено в учбовий процес на кафедрах очних хвороб Луганського, Харківського і Донецького державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведені обстеження 188 (369 очей) хворих на аденовірусний кон'юнктивіт, у тому числі 123 (246 очей) хворих на АФКЛ, 65 хворих (123 очей) на ЕКК. Приймав участь у проведенні імунологічних досліджень (системного та місцевого імунітету) у 188 хворих, що спостерігалися, на базі міжкафедральної імунологічної лабораторії Луганського державного медичного університету. Проаналізував результати лікування органа зору з використанням препаратів амізону та вілозену в динаміці у 188 хворих протягом 1 року. Приймав участь у проведенні статистичної обробки отриманих даних.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації докладені й обговорені на Х з'їзді офтальмологів України (Одеса, 2002), науково-практичній конференції інфекціоністів України «Тяжкі форми інфекційних хвороб і невідкладні стани» (Дніпропетровськ, 2002), ІХ конгресі світової федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ) (Луганськ, 2002), YI з'їзді інфекціоністів України (Одеса, 2002), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченої пам'яті Л.В. Громашевського «Проблеми епідеміології, діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб» (Київ, 2002), 14 конгресі Європейського товариства офтальмологів (Мадрид, Іспанія, 2003), міжобласній науково-практичній конференції офтальмологів Луганської, Харківської, Сумської, Чернігівської областей (Луганськ, 2003), ювілейній науково-практичній конференції офтальмологів на честь 100-річчя кафедри та клініки очних хвороб Одеського державного медичного університету «Досягнення та перспективи розвитку сучасної офтальмології» (Одеса, 2003), ІІ міжнародній науковій конференції офтальмологів Причорномор'я (Одеса, 2004), на засіданнях обласного товариства офтальмологів (Луганськ, 2000-2004).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 17 роботах, у тому числі 5 статей у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, 1 патент України на винахід, 1 реєстр наукових нововведень, 10 тез доповідей на наукових конференціях і симпозіумах.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація викладена на 150 сторінках комп'ютерного тексту. Складається із вступу, 6 розділів (огляд літератури, матеріали і методи, 4 розділів власних досліджень), аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків та практичних рекомендацій. Ілюстрована 21 таблицею і 21 рисунком. Список використаних літературних джерел містить 151 найменування, з них 111 - російських і українських джерел, 40 - іноземних джерел.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Під нашим спостереженням знаходилося 188 хворих на АК (369 очей, 7 хворих з однобічним ураженням) у віці від 15 до 62 років. Чоловіків було 95, жінок - 93. Клінічно АФКЛ діагностовано у 123 хворих, ЕКК - у 65 хворих. Діагностика аденовірусної інфекції проводилася в діагностичній лабораторії Луганського обласного центру по профілактиці і боротьбі зі СНІДом методом імуноферментного аналізу (ІФА) сироватки крові з використанням лабораторного комплексу Sanofi Diagnostics Pasteur (Франція) з визначенням імуноглобулінів (Ig) Ig М і Ig G. Діагноз підтверджувався при концентрації Ig М 0,368 од оптичної щільності (ОЩ) і вище.

Мікст-бактеріальний кон'юнктивіт виявлений у 27 хворих - 54 ока (9 хворих - основної групи і 18 хворих із групи зіставлення). Бактеріологічний аналіз виділень з кон'юнктивальної порожнини здійснювали в лабораторії мікробіології 4 міської лікарні м. Луганська. З усієї мікрофлори найбільш часто був висіяний Staph. аurеus - у 17 (63%) хворих. Strept. pyogenes виявлений у 3 (11,1%) пацієнтів, Strept. anginosus - у 2 (7,4%), Strept. faecalis - у 1 (3,7%) пацієнта. Змішана флора (Staph. Pyogenes + Strept. pyogenes чи Strept. anginosus) виділена в 4 (14,8%) хворих. У всіх цих осіб мікрофлора з кон'юнктивальної порожнини збігалася з мікрофлорою, виділеної з ротоглотки.

Із супутньої очної патології гіперметропія слабкого ступеня діагностовано в 15 осіб (30 очей), міопія слабкого ступеня - у 37 (74 ока), анізометропія - у 16 пацієнтів. Супутні загальні захворювання діагностовано у 172 (91,5%) пацієнтів. Із супутніх захворювань гострий тонзиліт виявлений у 108 (57,4%) хворих, гострий фарингіт - у 28 (14,9%) пацієнтів, гострий риніт - у 28 (14,9%) хворих, гострий бронхіт - у 5 (2,7%) осіб, гострий трахеїт - у 3 (1,6%) осіб.

Офтальмологічне обстеження включало візо-, рефрактометрію, офтальмоскопію в прямому та зворотному різновидах, огляд у щілинну лампу - біомікроскопія за допомогою щілинної лампи ЩЛ-2Б та ЩЛ-2М (ЗОМЗ, Росія), флюоресцеїнову пробу шляхом інстиляцій в кон'юнктивальну порожнину 1% розчину флюоресцеїну та послідуючим змивом його фізіологічним розчином, дослідження чутливості рогівки за допомогою волоска Фрея.

Клітинні показники імунітету вивчалися в цитотоксичному тесті (Фролов В.М. у співавт., 1989) за допомогою моноклональних антитіл (МКАТ). Використовувалися комерційні МКАТ класів СD3+ (тотальна популяція Т-лімфоцитів), CD4+ (Т-хелпери/індуктори), CD8+ (Т-супресори/кілери), CD22+ (В-лімфоцити) фірми Ortho Diagnostic Systems Inc (USA). Дослідження вмісту циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові і слізній рідині здійснювалося за методом преципітації в розчинах поліетиленгліколю (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон із застосуванням модифікованого методу (Фролов В.М. у співавт., 1986). Вміст фракцій дрібно- (<11S), середньо- (11S-19S) і великомолекулярних (>19S) ЦІК проводилося шляхом диференційованої преципітації в 6%, 3,5% і 2% розчинах ПЕГ (Фролов В.М. у співавт., 1990). Активність аутоімунних реакцій виявлялася шляхом вивчення сенсибілізації імуноцитів периферичної крові до антигенів рогівки (C-Аg) у реакції гальмування міграції лімфоцитів (РГМЛ) капілярним методом, при цьому обчислювався міграційний індекс (МІ) (Фрімель Г., 1986). Інтерфероновий статус досліджували мікрометодом (Дзюблік І.В. та співавт., 2001) у 78 хворих (38 хворих з основної групи, 40 - з групи cпівставлення), з них АФКЛ діагностовано у 49 хворих, ЕКК - у 29 хворих. У 23 хворих з основної групи діагностовано АФКЛ, у 15 - ЕКК. У 26 хворих з групи зіставлення діагностовано АФКЛ, у 14 хворих - ЕКК. Оцінювали інтерфероногенез за такими параметрами: концентрація сироваткового інтерферону - ІФН (СІФ) та здібність лімфоцитів периферичної крові синтезувати б-ІФН та г-ІФН у відповідь на індукцію фітогемаглютиніном (ФГА). Активність ІФН виражали у міжнародних одиницях на 1 мл (МО/мл). Дослідження інтерферонового статусу були проведені в імунологічній лабораторії (зав. лаб. - С.С. Крюкова) на лабораторному обладнанні Sanofi diagnostic Pasteur на базі Луганського центру по профілактиці і боротьбі зі СНІД (головний лікар - к. мед. н. Р.Б. Чхетіані).

Стан місцевого імунітету ока оцінювалося за рівнем імуноглобуліну А (sIgА) (Mancini G., 1965) і лізоциму (Дорофейчук В.Г., 1968) сльози. Наявність антитіл у сльозі до С-Ag визначалося в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) (Фрімель Г., 1986).

Усі хворі одержували традиційне амбулаторне лікування, що включає інстиляції розчину інтерферону чи лаферону до 6-8 раз на добу, сульфацилу натрію 30% чи 0,25% розчину левоміцетину 3-4 рази на добу, закладання за вії теброфенової, флореналевої чи оксолінової очної мазі 1-2 рази на добу. Призначали інстиляції аломіду чи лекроліну 3-4 рази на добу. При розвитку важких рогівкових ускладнень у 19 пацієнтів з ЕКК (31 око) призначалася мазь зовіракс (у 7 хворих - 7 очей), солкосерил чи актовегін-желе 2 рази на добу (12 хворих - 24 ока). Наприкінці лікування через 2 тижні при наявності помутнінь рогівки у хворих на ЕКК використовували кортикостероїди (дексаметазон 0,1% чи максидекс у вигляді інстиляцій 2-3 рази на добу протягом 2 тижнів). При розвитку токсико-алергійних реакцій усередину призначалися діазолін по 1 драже 2 рази на добу чи супрастін по 1 таблетці 2 рази на добу, обробка шкіри вій гідрокортизоновою очною маззю, а також скасовували противірусні мазі (зовіракс, теброфенова, флореналева, оксолінова).

Хворі були розподілені на дві репрезентативні групи, рандомізовані між собою за віком, статтю, характером виявленої патології. Основну групу склало 95 пацієнтів (59 - з АФКЛ, 36 - з ЕКК), які додатково до традиційної терапії одержували амізон усередину по 0,25 г три рази на добу і вілозен у вигляді інстиляцій 1% розчину 5-6 разів на день (20 мг на добу) протягом 8-12 днів. Групу зіставлення склали 93 хворих (64 - з АФКЛ, 29 - з ЕКК), які одержували тільки традиційне лікування.

Статистична обробка отриманих даних проводилася за допомогою програмного забезпечення на персональному комп'ютері Intel Pentium 260 MMX з використанням одно- та багатофакторного дисперсійного аналізу (пакети ліцензійних програм «Microsoft Excel», «Stadia. 6.1/prof» та «Statistica»). Оцінювали середні значення (М), їх помилки (m), коефіцієнт кореляції (r), критерії Студента (t), Фішера (F) і достовірність статистичних показників (р).

Отримані результати та їх обговорення. Встановлено, що найбільша кількість пацієнтів з АК були у віці від 15 до 30 років - 143 (76%) хворих, тобто АК частіше був у молодих людей, які ведуть активний спосіб життя, часто контактують між собою і частіше знаходяться в несприятливих кліматичних умовах. АФКЛ частіше зустрічався у віці від 15 до 30 років - 96 (78,0%) хворих. ЕКК зустрічався більш рівномірно у всіх вікових групах, однак більш частіше в пацієнтів до 20 років - 25 (38,5%) пацієнтів, рідше в осіб старших 51 року - 4 (6,1%) пацієнтів. Більш рівномірний розподіл хворих у вікових групах з ЕКК свідчить про переважно контактно-побутовий спосіб зараження.

Клінічно були встановлені особливості перебігу різних форм АК при традиційному лікуванні. Супутні захворювання ЛОР-органів при АФКЛ виявляються в 100% пацієнтів, при ЕКК - у 75,4% хворих, тобто в 1,3 рази рідше. При АФКЛ у 14,6% хворих розвиваються помутніння рогівки, при ЕКК - у 100% хворих, тобто в 6,8 разів частіше. Токсико-алергійні реакції виникають відповідно в 4,7% і 24,1% хворих - при ЕКК у 5,1 разів частіше. Затяжний перебіг хвороби діагностується в 4,7% і 27,6% пацієнтів відповідно - при ЕКК у 5,9 разів частіше. Мікст-бактеріальний кон'юнктивіт при АФКЛ діагностується в 3,5 разів рідше, ніж при ЕКК. Збереження помутнінь рогівки через 3 місяці у хворих на ЕКК спостерігається в 17,3 рази частіше, ніж при АФКЛ (табл. 1).

У процесі традиційного лікування у хворих на АФКЛ тривалість захворювання була на 10,10,3 днів менше, час розсмоктування інфільтратів рогівки - на 8,90,4 дні раніше, тривалість збереження фолікулів кон'юнктиви - на 7,10,2 днів менше, відновлення гостроти зору - на 13,00,2 дні раніше, ніж у хворих на ЕКК (P<0,01) (табл. 1). Отже, ЕКК у хворих протікає більш важко, з частими ускладненнями, ураженнями рогівки, тривалим перебігом хвороби.

Таблиця 1. Клінічні показники у хворих на АК із традиційним лікуванням (М+m)

Примітка: в табл. 1 - 3: Р - вірогідність розходжень між показниками в обох групах

Сумарно у хворих на АК встановлені істотні імунні порушення у вигляді розвитку вторинної імунологічної недостатності по відносному супресорному варіанту, активації аутоімунних й імунокомплексних реакцій, зниження факторів місцевого імунітету ока. Це проявлялося зниженням рівня тотальної популяції Т-клітин (при АФКЛ - 0,960,03 Г/л, P<0,01 по відношенню до норми, при ЕКК - 0,910,04 Г/л, P<0,01) і лімфоцитів з фенотипом CD4+(Т-хелпери/індуктори) (при АФКЛ - 0,650,03 Г/л, P<0,01, при ЕКК - 0,590,03 Г/л, P<0,01) зменшенням імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (при АФКЛ - 1,91+0,04 Г/л, P<0,05, при ЕКК - 1,78+0,02 Г/л, P<0,01), підвищенням рівня ЦІК (при АФКЛ - 3,47+0,3 г/л, P<0,01, при ЕКК - 3,6+0,2 г/л, P<0,01), переважно за рахунок найбільш патогенних середньо- і дрібномолекулярних фракцій. Відмічалося зниження показників РТМЛ (МІ) з антигеном рогівки (C-Ag), що вказувало на сенсибілізацію імуноцитів периферичної крові до вивчаючого антигену (при АФКЛ - 0,90,03, P<0,01, при ЕКК - 0,75+0,02, P<0,01).

Виявлене також пригнічення інтерфероногенезу, що проявлялося зменшенням концентрації СІФ у 3,3 рази, а також зниження здібності лейкоцитів до продукції б- і г-ІФН у відповідь на індукцію ФГА. При цьому синтез лімфоцитами б-ІФН був пригнічений у 2,1 рази і г-ІФН - у 2,2 рази. Не відмічено розбіжностей між показниками інтерфероногенезу у хворих на АФКЛ та ЕКК.

У стані місцевого імунітету ока при АФКЛ і ЕКК відзначене зниження концентрації імуноглобуліну А в середньому в 1,6 рази (P<0,01) і лізоциму сльози в 1,7 рази (P<0,01), підвищення середнього геометричного титру антитіл до рогівкового антигену (при АФКЛ - 1:64; при ЕКК - 1:112), збільшення концентрації ЦІК сльози (при АФКЛ - 2,720,06 г/л, P<0,01; при ЕКК - 2,860,04 г/л, P<0,01). Найбільш виражені порушення місцевого імунітету і велика активність аутоімунних реакцій до рогівкового антигену спостерігалася у хворих на ЕКК, що довгостроково не змінювалися.

При порівнянні імунних показників при різних клінічних формах АК встановлено, що у хворих на ЕКК більш істотно знижувався показник CD4/CD8 (P<0,05 між показниками обох груп), МІ з C-Ag (P<0,01), що вказувало на більш істотну активацію аутоімунних й імунокомплексних реакцій у даній клінічній групі пацієнтів.

Встановлено, що тривалість захворювання в основній групі була на 6,00,4 днів менше, ніж у групі зіставлення (P<0,01). Епітеліальні інфільтрати рогівки в основній групі виявлені у 5 (8,5%) хворих, у групі зіставлення - у 13 (20,3%) пацієнтів, тобто в 2,4 рази більше. Час розсмоктування інфільтратів рогівки в основній групі був на 9,50,3 днів раніше, ніж у групі зіставлення (P<0,01). Тривалість збереження фолікулів кон'юнктиви в основній групі була на 3,40,2 дні раніше, ніж у групі зіставлення (P<0,01). Відновлення гостроти зору під впливом амізону і вілозену у пацієнтів з інфільтратами рогівки відбувалося на 5,60,1 дня раніше, ніж у групі хворих, що одержували традиційне лікування (P<0,01) (табл. 2).

З ускладнень мікст-бактеріальний кон'юнктивіт відзначений у 4 (6,8%) пацієнтів основної групи з АФКЛ і в 7 (10,9%) осіб з групи зіставлення, тобто в 1,6 рази частіше. Затяжний перебіг АФКЛ (більш 1 місяця) в основній групі спостерігався у 1 (1,7%) хворого, у групі зіставлення - у 3 (4,7%) пацієнтів, тобто в 2,8 разів більше. Розвиток токсико-алергійних реакцій у вигляді набряку епітелію рогівки, формування дерматоблефарита і дерматиту шкіри обличчя в основній групі спостерігалося у 2 (3,4%) пацієнтів, у групі зіставлення - у 3 (4,7%) осіб, тобто було в 1,4 рази частіше (табл. 2).

При диспансерному спостереженні через 3 місяці після початку хвороби помутніння рогівки не виявлялося у хворих на АФКЛ основної групи, у групі зіставлення - у 1 (1,6%) пацієнта виявлені залишкові крапкові помутніння рогівки, при цьому у даного хворого в гострому періоді хвороби спостерігалися двобічні епітеліальні інфільтрати (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив амізону і вілозену на клінічні показники у хворих на АФКЛ(М+m)

Застосування амізону і вілозену у хворих на ЕКК також сприяло позитивній динаміці клініко-лабораторних даних. Так, в основній групі тривалість захворювання була на 6,30,3 дні менше, ніж у групі зіставлення (P<0,01). Час збереження інфільтратів рогівки в основній групі було на 6,30,2 дні менше, час збереження фолікулів кон'юнктиви було на 3,70,5 дні менше, ніж у групі зіставлення (P<0,01). Відновлення гостроти зору у хворих на ЕКК з основної групи відбувалося на 4,00,3 дні раніше, ніж у групі зіставлення (P<0,01) (табл. 3).

Мікст-бактеріальний кон'юнктивіт в основній групі виявлений у 5 (10,9%) хворих, у групі зіставлення - у 11 (37,9%) хворих, тобто в 3,5 разів частіше. Затяжний перебіг хвороби (більш 1 місяця) в основній групі спостерігався у 4 (11,1%) пацієнтів, у групі зіставлення - у 8 (27,6%) пацієнтів, тобто в 2,5 разів частіше. Розвиток токсико-алергійних ускладнень в основній групі спостерігалося у 3 (8,3%) хворих, у групі зіставлення - у 7 (24,1%) хворих, тобто в 2,9 разів частіше. Через 3 місяці після закінчення лікування збереження крапкових субепітеліальних помутнінь рогівки в основній групі мало місце в 4 (11,1%) осіб, у групі зіставлення - у 8 (27,6%) осіб, тобто в 2,5 разів частіше (табл. 3).

Таблиця 3 .Вплив амізону і вілозену на клінічні показники у хворих на ЕКК (М+m)