Патогенетичне обґрунтування застосування нестероїдних протизапальних препаратів при бронхопневмонії у телят

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Питанням патогенезу бронхопневмонії в телят присвячені наукові праці багатьох провідних учених ветеринарної медицини М.Ф. Ковбасенка (1955), М.О. Костини (1968), В.І. Левченка (1970), В.М. Данилевського (1985), А.М. Стадника (1995), І.П. Кондрахіна (1998), G. Deby-Dupont, Р. Lekeux, (2000), M. Narita et al., (2000). При розвитку пневмонії активуються альвеолярні нейтрофіли і макрофагоцити, що сприяє збільшенню в місці пошкодження концентрації біологічно активних речовин метаболітів арахідонової кислоти, гістаміну, серотоніну, інтерлейкіну, фактора некрозу пухлин (Ishii Y., 1995, Caswelle G.L. et al., 1998, Cornelle D.G., 1999), які викликають значну дисфункцію дихальної системи: звуження бронхів, пульмональну гіпертензію, підвищення проникності легеневих капілярів, зменшення очисної здатності респіраторних шляхів, що спричиняє порушення газообміну в легенях (Genicot B. et al., 1992).

Однією з причин пригнічення газообміну у тварин, хворих на бронхопневмонію, є підвищення активності прокоагулянтної системи, що зумовлює накопичення фібрину в просвіті альвеол, а посилення внутрішьосудинного згортання крові порушення гемоциркуляції. У медичній практиці накопичені дані, що свідчать про значну роль системи гемостазу і фібринолізу (Братчик А.М., 1993), протеолізу та факторів їх регуляції (Оглобліна О.Г., 1984,; Веремеенко К.Н., Кизим А.И., 1985) у виникненні та перебігу патологічних процесів у бронхолегеневій системі. У ветеринарній літературі наявні лише відомості щодо вмісту фібриногену в крові телят, хворих на бронхопневмонію (Пахомов Т.А., 1981; Lekeux P. et al., 1988), проте стан системи фібринолізу, і його активаторів та інгібіторний потенціал плазми крові при цьому захворюванні залишаються не вивченим.

Отже, незважаючи на те, що розвиток запалення є захисною, пристосувальною реакцією організму, при пневмонії накопичується цілий ряд біологічно активних речовин, які зумовлюють подальше погіршення стану тварин. Тому при лікуванні телят, хворих на бронхопневмонію, виникає необхідність використання в комплексній патогенетичній терапії протизапальних препаратів (Skerrett S.G., Park D.R., 2001, Martin S.W. et al., 1998). Проте патогенетичне обґрунтування їх застосування у ветеринарній медицині не вивчене. Тому вивчення ефективності протизапальних засобів при лікуванні хворих на бронхопневмонію телят та експериментальне обґрунтування їх застосування вважаємо актуальним.

Метою роботи є патогенетичне обґрунтування застосування нестероїдних протизапальних препаратів диметилсульфоксиду і флуніксинмеглюміну при лікуванні телят, хворих на бронхопневмонію, на основі вивчення їхнього впливу на стан системи гемостазу, протеолізу і показники білкового обміну.

Для досягнення мети необхідно було вирішити наступні завдання:

а) з'ясувати поширення бронхопневмонії телят у господарствах Київської області;

б) вивчити деякі показники функції печінки і нирок у телят, хворих на бронхопневмонію;

в) дослідити фракційний склад білків сироватки крові у клінічно здорових і хворих телят 1,54-місячного віку;

г) вивчити показники системи гемостазу та інгібіторів протеїназ у клінічно здорових і хворих на бронхопневмонію телят та динаміку їх при лікуванні;

д) дослідити гістологічні зміни легень у телят із хронічним перебігом бронхопневмонії;

ж) розробити й апробувати схеми комплексної терапії телят з використанням нестероїдних протизапальних препаратів і на основі результатів клінічного дослідження, аналізу динаміки показників білкового обміну та системи гемостазу експериментально і теоретично обґрунтувати їхню ефективність.

1. Вибір напрямів досліджень, матеріал та методи виконання роботи

Дослідження проводилися протягом 19992003 рр. у лабораторіях НДІ внутрішніх хвороб тварин, кафедр хірургії та лабораторної діагностики інфекційних хвороб Інституту післядипломного навчання керівників і спеціалістів ветеринарної медицини при Білоцерківському ДАУ. Базовими господарствами були навчально-дослідне господарство Білоцерківського ДАУ, дослідно-селекційна станція ім. О.К. Коломієць, ВАТ „Терезине” Білоцерківського району та агрофірма „Нива” Сквирського району Київської області. Матеріалом для досліджень були клінічно здорові та хворі на бронхопневмонію телята чорно-рябої породи віком 1,54 місяці, кров, сироватка та плазма крові цих телят, трахеобронхіальні змиви, легені вимушено забитих телят, звітна документація щодо захворюваності та загибелі тварин по Київській області.

У першій серії дослідів вивчали білковий спектр сироватки крові та показники гемостазу в 35 клінічно здорових телят та зміни їх при гострому і хронічному перебігу бронхопневмонії (70 телят 1,54-місячного віку). Одержані результати підтвердили необхідність застосування протизапальних нестероїдних препаратів. Проведено також гістологічне дослідження легенів 8 телят, вимушено забитих через хронічний перебіг бронхопневмонії.

У другій серії дослідів (клініко-гематологічних, біохімічних та гемостазіологічних) вивчали лікувальну ефективність різних препаратів протизапальної дії при гострому перебігу бронхопневмонії (41 теля), а в третій серії при хронічному (29 телят). Перед проведенням цих досліджень визначали склад мікрофлори у трахеобронхіальних змивах від 9 телят та її чутливість до 10 антибактеріальних препаратів.

У комплексному лікуванні хворих телят із різним перебігом бронхопневмонії випробовували препарати, із протизапальними властивостями флуніксинмеглюмін та диметилсульфоксид. Лікування хворих на бронхопневмонію телят проводили за наступними схемами. Телятам контрольної групи виконували інтраплевральну новокаїнову блокаду з антибіотиком: до 40 мл 0,5%-ного розчину новокаїну додавали 5%-ний розчин енроксилу з розрахунку 1 мл на 20 кг маси тіла телят. Цю суміш у рівних кількостях вводили з лівого і правого боку на місці перетину дев'ятого міжребер'я з латеральним краєм найдовшого м'яза спини: дватри рази з інтервалом 48 годин при гострому перебігу хвороби і 34 рази при хронічному. Внутрішньо задавали по 10 г натрію гідрокарбонату один раз на добу впродовж 45 днів, а підшкірно одноразово вводили 5 мл тривіту. Телятам першої дослідної групи до новокаїн-антибіотикового розчину додавали 4 мл диметилсульфоксиду як протизапального, жарознижувального і болезаспокійливого засобу, тобто готували 10%-ний розчин препарату на 0,5%-ному розчині новокаїну. Телятам другої дослідної групи замість диметилсульфоксиду внутрішньом'язово вводили флуніксинмеглюмін.

Загальну кількість еритроцитів та лейкоцитів визначали меланжерним методом, уміст гемоглобіну геміглобінціанідним методом, величину гематокриту мікроцентрифугуванням (за Шкляром). Функціональний стан печінки і нирок визначали за активністю аспарагінової трансферази АСТ (методом Райтмана-Френкеля), кількістю креатиніну (методом Яффе) і сечовини (за реакцією з діацетилмонооксимом). Стан білкового обміну вивчали за кількістю загального білка (рефрактометрично), показником цинк-сульфатного (біохімічного) тесту (за Кодрахіним І.П., 1997). Фракційний склад білків визначали методом дискового електрофорезу у вертикальному 7%-ному поліакриламідному гелі (Laemndi K.I., 1970, Холод В.М., 1974). Стан системи гемостазу визначали за кількістю фібриногену (Беліцер В.А. із співавт., 1983); сумарною фібринолітичною активністю СФА, активності плазміну ПА і тканинного активатора плазміногену t-РА (методом фібринових пластин за Astrup T., 1952); за активністю 1-інгібітора протеїназ та вмістом 2-макроглобуліну (методом Веремеєнка К.Н. із співавт., 1988). При проведенні гістологічних досліджень зразки фіксували в 10%-ному розчині нейтрального формаліну і фарбували гематоксиліном та еозином. Склад мікрофлори змивів трахеобронхіального слизу хворих телят визначали методом посіву на живильні середовища сироваткового МПА та МПБ, а чутливість виділеної мікрофлори до антибактеріальних препаратів методом антибіотикових дисків.

2. Результати досліджень та їх аналіз

Патогенетичні особливості запальної реакції у телят, хворих на бронхопневмонію.

За даними ветеринарної звітності, захворюваність телят на бронхопневмонію протягом 19972001 рр. у господарствах Київської області становила 41,5%, а летальність 6,5%. При бактеріологічному дослідженні змивів трахеобронхіального слизу хворих телят виявляли асоціативну мікрофлору: Str. pneumoniae, Kleb. pneumoniae, Staph. aureus, E. coli (77,8%); як монокультуру Str. pneumoniae (22,2%). Виділені мікроорганізми були високочутливі до енроксилу, амоксициліну, фармазину і норфлоксу.

За даними анамнезу і результатами клінічного дослідження телята були поділені на дві групи: з гострим і хронічним перебігом бронхопневмонії. При гострому перебігу хвороби у сироватці крові виявляли збільшення активності аспарагінової трансферази (АСТ), а при хронічному, окрім того, вмісту сечовини і креатиніну. Значні зміни спостерігались в обміні білків (табл.1). При гострому перебігу бронхопневмонії вірогідно зменшується кількість альбумінів (в 1,4 рази) та Ig A (на 14,9%), проте розвиток запального процесу супроводжується збільшенням умісту білків “гострої фази” гаптоглобіну (5,46±0,3 г/л; р<0,001), трансферину (6,4±0,26 г/л; р<0,001) та церулоплазміну (2,8±0,1 г/л; р<0,001). Збільшення кількості білків “гострої фази” в 1,38 1,74 рази свідчить про мобілізацію адаптивних та неспецифічних захисних факторів організму і характеризує активність запального процесу в телят, хворих на бронхопневмонію.

При хронічному перебігу хвороби вміст загального білка в сироватці крові зменшувався в 69% телят і в середньому був в 1,2 рази меншим, порівняно з клінічно здоровими телятами. Гіпопротеїнемія розвивається внаслідок зменшення на 40% кількості альбумінів (р<0,001) на 24% трансферину (р<0,05) та вираженої тенденції до зниження вмісту Ig A, гаптоглобіну і передальбумінів. Хронічний перебіг запалення стимулює синтез Ig G, кількість якого вірогідно (р<0,01) збільшується (+17,6%). Спостерігалася виражена тенденція до збільшення вмісту S-фракції, до якої належать білки високої молекулярної маси (Ig M, Ig D, Ig E). Розвиток диспротеїнемії підтверджується позитивними результатами цинк-сульфатного тесту (0,96±0,06).

Таблиця 1 Фракційний склад білків сироватки крові, (г/л) у клінічно здорових та хворих на бронхопневмонію телят

При вивченні окремих показників, що характеризують стан системи гемостазу, у плазмі хворих на бронхопневмонію телят з різним перебігом хвороби спостерігали зміни, які свідчили про порушення рівноваги між прокоагулянтним і фібринолітичним компонентами (табл. 2). При гострому перебігу хвороби у плазмі крові 91,9% телят виявляли зростання, порівняно з максимальною нормою кількості фібриногену (8,1±0,37 г/л проти 3,8±0,37 у здорових телят), у той час як сумарна фібринолітична активність (СФА) була знижена в 1,3 рази, активність плазміну (ПА) у 2,63 рази (р<0,001), і лише активність тканинного активатора плазміногену (t-РА) мала тенденцію до зростання (р<0,1), порівняно з клінічно здоровими телятами. Отже, у телят із гострим перебігом хвороби виражене пригнічення фібринолітичної активності крові поєднується зі значним зростанням рівня фібриногену, що свідчить про порушення динамічної рівноваги між прокоагулянтною і фібринолітичною системами. Дискоагулопатія в бік активації коагуляції може спричиняти мікротромбування кровоносних судин та інтраальвеолярне відкладання фібрину в легеневій тканині, що у свою чергу буде зумовлювати подальше порушення дихальної функції легень у хворих на бронхопневмонію телят.

Таблиця 2 Показники прокоагулянтної і фібринолітичної систем крові у клінічно здорових та хворих на бронхопневмонію телят

У плазмі крові телят із хронічним перебігом зростання кількості фібриногену на 40% (р<0,001) поєднується з одночасним підвищенням СФА (р<0,001) та вірогідним зростанням активності t-РА в 1,24 рази (р<0,001). І лише ПА мала тенденцію до зниження. Отже, при хронічному перебігу бронхопневмонії дискоагулопатія менше виражена, ніж при гострому перебігу, оскільки зростання кількості фібриногену, на відміну від гострого перебігу, поєднується з підвищенням СФА.

Стан системи гемостазу, зокрема факторів, що забезпечують процеси фібринолізу, залежить від активності інгібіторів протеолітичних ферментів: 1-інгібітора протеїназ (1-ІП) і 2-макроглобуліну (2-М). У телят із гострим перебігом бронхопневмонії кількість 1-ІП зменшувалася в 1,15 рази (p<0,01), а 2-М в 1,4 рази, порівняно з клінічно здоровими (табл. 3). При хронічному перебігу хвороби нами виявлена різнонаправленість змін показників інгібіторного потенціалу в плазмі крові телят: активність 1-ІП вірогідно знижувалася (в 1,21 рази; p<0,001), а кількість 2-М зростала (в 1,5 рази; p<0,001), порівняно з показниками клінічно здорових телят. Зменшення активності 1-ІП може бути зумовлене дією окислювачів, які елімінуються фагоцитуючими нейтрофільними гранулоцитами, та впливом протеолітичних ферментів, що звільняються під час фагоцитозу у вогнищі запалення. Окрім того, 1-ІП чутливий до ацидозу, який є характерним для бронхопневмонії.

Таблиця 3 Показники інгібіторного потенціалу крові у клінічно здорових та хворих на бронхопневмонію телят

Дефіцит 1-ІП і 2-М у плазмі крові може призводити до розвитку деструктивних змін у сполучнотканинному матриксі легеневої тканини, оскільки останній у таких умовах недостатньо захищений від впливу еластази різного походження. Зростання кількості 2-М при хронічному перебігу бронхопневмонії є, на наш погляд, позитивним фактором, оскільки в патогенезі бронхопневмонії лімфоцити, моноцити та фіксовані легеневі макрофагоцити (Братчик А.М., 1993) у відповідь на різні агенти продукують високоактивні протеолітичні ферменти, чутливі до 2-М, який захищає білки сполучної тканини від деструктивного впливу колагенази та еластази.

Зміна кількості білків, що беруть активну участь в інактивації чи обмеженні ензимної функції протеїназ різного походження і направленістю дії, здебільшого негативно впливає на перебіг бронхопневмонії в телят, оскільки при їх недостатності в легеневій тканині можуть розвиватися деструктивні явища.

На гістологічних препаратах легень телят, вимушено забитих через хронічний перебіг бронхопневмонії та неефективність подальшого лікування, виявляли спазм бронхів з інфільтрацією перибронхіальної тканини лімфоїдними клітинами, накопичення в просвіті бронхів катарального ексудату, який містив десквамований війчастий епітелій, моно- та полінуклеарні лейкоцити, ділянки лізису їхніх стінок. Судини перибронхіальної сполучної тканини були розширені, кровонаповнені. В окремих частках спостерігали осередки некрозу, які формувалися на місці бронха і свідчили про глибокі порушення гемоциркуляції в легенях. Регенеративні процеси в легенях були неповноцінні, оскільки стінки альвеол потовщені або витончені з ознаками, характерними для альвеолярної емфіземи. В інших ділянках легеневих часток спостерігали скупчення фібрилярних білків плазми крові та клітинного еміграту. Такі зміни, на наш погляд, були зумовлені передусім негативним впливом медіаторів запального процесу.

Експериментальне обґрунтування застосування протизапальних препаратів у комплексній схемі лікування телят із гострим перебігом бронхопневмонії та їх ефективність.

При лікуванні телят, хворих на бронхопневмонію, в якості етіотропної терапії в контрольній і дослідних групах використовували енроксил високоактивний антибіотик широкого спектра дії. Для зменшення в'язкості та полегшення відходження бронхіального ексудату хворим тваринам застосовували натрію гідрокарбонат. З метою покращення обмінних процесів в організмі хворих телят їм підшкірно вводили тривіт. У якості патогенетичної терапії використовували інтраплевральну новокаїнову блокаду з енроксилом. У першій дослідній групі разом з антибіотиком інтраплеврально вводили диметилсульфоксид (димексид), а телятам другої дослідної групи, замість димексиду, внутрішньом'язово флуніксинмеглюмін, який є нестероїдним протизапальним засобом.

При клінічному огляді телят, яким застосовували різні засоби патогенетичної терапії, виявляли покращення загального стану, відновлення апетиту, зменшення інтенсивності кашлю та носових виділень, нормалізацію температури тіла, частоти пульсу та дихання. Такі зміни були характерні для 45,4% телят контрольної, 86,7% телят першої та 73,3% телят другої дослідних груп на п'ятий день від початку лікування. На 12-й день повне клінічне одужання наставало в 6 телят контрольної групи (54,5%), 14 телят першої (93,3%) та у 13 телят другої дослідних груп (86,7%).

Результати біохімічних досліджень дозволяють більш об'єктивно визначити ефективність обох препаратів. Зменшення активності АСТ свідчить про тенденцію до відновлення структури мембран гепато- і кардіоміоцитів, проте навіть на 12-й день від початку лікування вона залишалася вірогідно вищою, ніж у клінічно здорових телят (p<0,05).

Уміст загального білка на 5-й день лікування у всіх групах не відрізнявся від показників у хворих, лише на 12-й день спостерігалася тенденція до його збільшення, проте він був менший, ніж у здорових телят: на 7,0 і 4,9% у дослідних та на 10,9% у контрольній групах. Це, очевидно, пояснюється, насамперед, тим, що кількість альбумінів, хоча й збільшувалася, порівняно з хворими телятами, проте в межах фізіологічних лімітів була лише в 55,5% телят контрольної, 60% першої і 57,1% другої дослідних груп. Абсолютний уміст після альбумінів стабілізувався у телят усіх груп лише на 12-й день досліджень.

Застосування протизапальних засобів сприяло відновленню відносної кількості білків “гострої фази”: гаптоглобіну і трансферину в телят обох груп на 5-й день лікування, а церулоплазміну на 12-й, у той час як у телят контрольної групи кількість гаптоглобіну була більша в 1,4 рази (p<0,001), а церулоплазміну в 1,2 рази (p<0,05), порівняно з клінічно здоровими тваринами. Абсолютна кількість гаптоглобіну і трансферину відновлювалася в дослідних групах на 5-й день лікування, а церулоплазміну на 12-й. У контрольній групі вміст гаптоглобіну навіть на 12-й день був на 18,4% більшим (p<0,05), порівняно з клінічно здоровими телятами. Таким чином, застосування протизапальних нестероїдних препаратів диметилсульфоксиду і флюніксинмеглюміну позитивно впливає на ліквідацію запалення, про що свідчить відновлення білків “гострої фази”.

Абсолютна кількість білків, що належать до S-фракції, вірогідно зростала лише в телят першої дослідної групи, що пояснюється активацією імунної відповіді, а вміст Ig A на 12-й день від початку лікування був вищим на 27% (p<0,01) у першій і на 18,7% (p<0,05) у другій групах від початкового показника і не відрізнявся від його рівня у клінічно здорових телят, що є позитивним, оскільки Ig A забезпечує місцевий захист слизових оболонок.

Кількість фібриногену в плазмі крові телят при гострому перебігу бронхопневмонії зростала в 2,1 рази, порівняно із середнім значенням у клінічно здорових тварин. Такі зміни в системі гемостазу хворих тварин спостерігалися і на 5-й день від початку лікування (табл. 4). Однак слід зазначити, що кількість фібриногену мала тенденцію до відновлення, порівняно з початковою, проте вірогідно (р<0,01) зменшилася лише в телят першої дослідної групи (на 27%). На 12-й день досліджень середня кількість фібриногену в телят контрольної групи перевищувала значення клінічно здорових тварин в 1,5 рази. У телят дослідних груп, особливо першої, уміст фібриногену був вірогідно меншим, ніж на 5-й день лікування, і не відрізнявся вірогідно від показників у клінічно здорових тварин.

Таблиця 4 Зміни показників прокоагулянтної і фібринолітичної систем крові при лікуванні телят, із гострим перебігом бронхопневмонії

Примітка. р< порівняно з хворими; р1< порівняно з клінічно здоровими.

СФА у плазмі крові телят у процесі лікування не відновлювалася і залишалася вірогідно (p<0,001) меншою в усіх групах тварин. Однак, враховуючи нормалізацію кількості фібриногену в дослідних групах, можна твердити про менше виражений дисбаланс між прокоагулянтною і фібринолітичною системами крові в телят цих груп, порівняно з контрольною.

Основним ферментом, що забезпечує лізис фібрину, є плазмін, проте його активність у хворих телят знижена. На 5-й день лікування в телят обох дослідних груп вона вірогідно (p<0,001) зростала, проте лише на 12-й день у телят першої дослідної групи вона вірогідно не відрізнялася від показника у клінічно здорових телят, у другій була в 1,1 (p<0,05), а в контролі в 1,73 рази (p<0,001) нижчою.

Плазміноген перетворюється в плазмін під впливом кількох активаторів, одним з яких є тканинний (t-РА). За період лікування його активність не відновлювалася. Отже, зростання активності плазміну відбувається, очевидно, за рахунок альтернативних активаторів плазміногену.

Одержані результати показують, що на відновлення рівноваги між прокоагулянтною і фібринолітичною системами крові хворих телят найбільшою мірою впливає диметилсульфоксид. Близькою до нього є дія флуніксинмеглюміну. Інтраплевральні інфузії 0,5%-ного розчину новокаїну з антибіотиком не забезпечують достатнього відновлення балансу показників прокоагулянтної і фібринолітичної систем, що може призводити до розвитку склеротичних явищ у легеневій тканині, а також погіршувати гемоциркуляцію та зумовлювати хронізацію запального процесу в дихальній системі.

При запальному процесі підвищується активність протеолітичних ферментів різного походження. Обмежує їхній негативний вплив на сполучнотканинний матрикс різних органів інгібіторний потенціал крові, представлений 1-ІП та 2-М. На 5-й день лікування в телят контрольної і першої дослідної груп активність 1-ІП продовжувала знижуватися і лише у другій групі спостерігалася тенденція до зростання, проте у всіх групах активність цього ферменту була вірогідно низькою, порівняно з клінічно здоровими тваринами.

Рівень 2-М у хворих телят відновлювався значно інтенсивніше, ніж активність 1-ІП. Уже на 5-й день кількість його в телят обох дослідних груп відновлювалася і лише в контрольній залишалася вірогідно (p<0,001) нижчою. На 12-й день цей показник у контрольній групі вірогідно зростав на 37,4%, а в другій дослідній на 20,9%, порівняно з клінічно здоровими тваринами.

Таким чином, недостатня кількість 1-ІП у крові телят контрольної і другої дослідної груп може зумовити розвиток деструктивних процесів у легеневій тканині цих тварин. Відновлення і навіть підвищення кількості 2-М є позитивним наслідком лікування телят, хворих на бронхопневмонію, незалежно від обраної схеми, оскільки 2-М, обмежуючи активність ряду протеолітичних ферментів, забезпечує швидкий гідроліз фібрину (Веремеенко К.Н. и др., 1988)

Отже, результати проведених досліджень дають підставу стверджувати, що застосування інтраплевральних димексид-новокаїн-антибіотикових інфузій або внутрішньом'язових ін'єкцій флуніксинмеглюміну сприяє клінічному одужанню тварин, відновлює в них білковий обмін, інгібіторний потенціал крові, стимулює синтез Ig A, а також нівелює дисбаланс між прокоагулянтною і фібринолітичною системами.

Використання протизапальних препаратів у комплексній схемі лікування телят із хронічним перебігом бронхопневмонії.

Нормалізацію загального стану і більшості клінічних показників на 12-й день досліджень при застосуванні димексиду виявляли в 50,0%, флуніксинмеглюміну у 30% і 22,2% тварин контрольної групи. Активність АСТ та вміст креатиніну в сироватці крові не відновлювалися повною мірою в окремих телят контрольної і другої дослідної груп, а сечовини навіть у першій.

Недостатню ефективність лікування телят підтверджують результати визначення показників білкового обміну. Уміст загального білка залишався зниженим у телят усіх груп. Спостерігалася лише тенденція до його зростання в телят першої дослідної групи. Зміни цинк-сульфатного тесту вказують на тенденцію до відновлення порушеного співвідношення між альбумінами і глобулінами. Уміст альбумінів у телят першої дослідної групи збільшувався на 31,1%, проте ще був вірогідно (p<0,01) меншим, ніж у клінічно здорових, оскільки у 30% тварин він не досягав мінімальної норми. У телят контрольної і другої дослідної груп уміст альбумінів не відрізнявся від показників у хворих телят. Подібна тенденція була характерна для фракцій перед- і післяальбумінів. Абсолютна кількість церулоплазміну в процесі лікування суттєво не відрізняється в телят різних груп, а кількість гаптоглобіну була найменшою в першій групі. Уміст Ig A у телят першої дослідної групи відновлювався, а в другій зменшувався до 3,6±0,4 г/л, порівняно з 5,64±0,27 у здорових (p<0,001), що може спричинити зниження захисної функції слизових оболонок.

У телят із хронічним перебігом бронхопневмонії виявлена помірна дискоагулопатія з переважанням прокоагулянтної системи. У період лікування в усіх групах спостерігалося поступове зменшення кількості фібриногену. На 12-й день кількість фібриногену в телят дослідних груп не відрізнялася вірогідно від його вмісту в клінічно здорових тварин, хоча й була дещо більшою. У другій групі повноцінна нормалізація цього показника ще не виявлялася, а в контрольній групі вміст фібриногену не відрізнявся від показників хворих телят.

СФА у телят контрольної і другої дослідної груп знижувалася і не відрізнялася від фізіологічних показників, у той час як уміст фібриногену повністю не відновився. Тобто, у телят прокоагулянтна система переважає над фібринолітичною. У телят першої дослідної групи СФА не знижувалася і на 12-й день дослідження була на 11,5% вищою (р<0,001), порівняно з клінічно здоровими тваринами. Зміни СФА зумовлені динамікою активності t-PA в окремих групах. На 12-й день лікування лише в телят першої дослідної групи активність t-PA була вірогідно вища, ніж у клінічно здорових (p<0,001) тварин та в контрольній і другій дослідній групах.

Отже динаміка співвідношення між показниками прокоагулянтної і фібринолітичної системами крові була позитивною при лікуванні телят першої дослідної групи і дозволяє припустити, що в телят цієї групи внаслідок підвищення регіонального фібринолітичного потенціалу покращуються прохідність дихальних шляхів та мікроциркуляція крові в уражених частках легень.

Кількість 1-ІП у хворих на бронхопневмонію телят вірогідно (р<0,001) менша, порівняно з клінічно здоровими. На 5-й день лікування тенденція до зменшення активності інгібітора в телят контрольної та другої дослідної груп зберігалася. Динаміка 1-ІП у телят першої дослідної групи мала протилежну спрямованість, і тому його кількість була значно більшою, ніж в інших групах, хоча й не досягала рівня клінічно здорових телят (р<0,01). На 12-й день лікування кількість 1-ІП у телят контрольної групи не змінювалася і не відрізнялася від показника хворих телят. У телят другої дослідної групи виявлена виражена тенденція (+10,2%) до зростання рівня б1-ІП, порівняно з попереднім показником, проте він ще був вірогідно (р<0,01) нижчим, ніж у клінічно здорових тварин. Така ж тенденція спостерігалася і в телят першої дослідної групи (+7,2%), тому на кінець лікування активність інгібітора наближалася до показника клінічно здорових тварин (р<0,1) і була більшою на 17,4% від показника телят контрольної (р<0,01) та на 9,3% другої дослідної групи.

Рівень 2-М у телят із хронічним перебігом бронхопневмонії підвищувався, і така динаміка була характерною для більшості тварин у процесі лікування, незалежно від обраної схеми. Кількість 2-М на 12-й день досліджень була вірогідно більшою у контрольній та другій дослідній групах і перевищувала показник клінічно здорових тварин відповідно на 26,4 і 42,9%. На 5-й день досліджень у телят першої дослідної групи вміст 2-М перевищував (р<0,001) показник клінічно здорових тварин на 81,3%. На 12-й день вірогідної різниці між групами не спостерігалося. Підвищення рівня 2-М є, на нашу думку, позитивним фактором, який певною мірою компенсує дефіцит 1-ІП. При цьому зменшується деструктивний вплив протеолітичних ферментів на білкові та сполучнотканинні компоненти легень хворих тварин і забезпечується розщеплення фібрину, оскільки плазмін у комплексі з 2-М зберігає свою ферментативну активність (Веремеенко К.Н. и др., 1983).

Аналізуючи зміни досліджуваних показників системи гемостазу при лікуванні телят з хронічним перебігом бронхопневмонії, слід відзначити позитивний вплив на її стан інтраплеврального введення диметилсульфоксид-новокаїн-антибіотикового розчину.

Висновки

бронхопневмонія клінічний нестероїдний протизапальний

1. У дисертації запропоноване нове вирішення наукового завдання щодо вивчення патогенезу неспецифічної бронхопневмонії в телят та патогенетично обґрунтоване застосування протизапальних засобів при її лікуванні. За результатами біохімічних, гемостазіологічних та морфологічних досліджень виявлено, що розвиток запального процесу в легенях телят зумовлює значні функціональні зміни системи гемостазу, протеолізу, обміну білків та імуноглобулінів. На підставі цього обґрунтована необхідність використання засобів протизапальної терапії в комплексному лікуванні телят, хворих на бронхопневмонію. Розроблені, теоретично й експериментально обґрунтовані ефективні схеми патогенетичної терапії телят із гострим і хронічним перебігом бронхопневмонії з використанням диметилсульфоксиду і флуніксинмеглюміну.

2. Протягом 19972001 рр. захворюваність телят на бронхопневмонію в господарствах Київської області становила 41,5%, летальність 6,5%. При бактеріологічному дослідженні в трахеобронхіальних змивах телят, хворих на бронхопневмонію, виявлено асоціативну мікрофлору: Str. pneumoniae, Kleb. pneumoniae, Staph. aureus, E. coli (77,8%); як монокультуру виявляли лише Str. pneumoniae (22,2%). Виділені мікроорганізми проявляли високу чутливість до енроксилу, амоксициліну, фармазину та норфлоксу.

3. Гострий перебіг бронхопневмонії супроводжується вірогідним зростанням активності АСТ (до 2,64±0,12 ммоль/л, р<0,001), збільшенням кількості сечовини (р<0,001), а хронічний, окрім того, вірогідним збільшенням умісту креатиніну (р<0,001), що свідчить про зниження в телят знешкоджувальної функції печінки і фільтраційної нирок. Підвищення вмісту гаптоглобіну, трансферину і церулоплазміну (р<0,001) при гострому перебігу бронхопневмонії та Ig G при хронічному є показником мобілізації адаптивних та неспецифічних захисних факторів організму.

4. При гострому перебігу бронхопневмонії у плазмі крові телят істотно збільшується кількість фібриногену (у 2,1 рази; р<0,001), знижується сумарна фібринолітична активність (в 1,3 рази; р<0,001) і активність плазміну (у 2,6 рази; р<0,001), що свідчить про виражений дисбаланс між прокоагулянтною та фібринолітичною системами в бік підвищення коагуляційних властивостей крові, який може спричинити порушення гемоциркуляції та накопичення фібрину в легеневій тканині. Хронічний перебіг бронхопневмонії супроводжується менш вираженою дискоагулопатією.

5. Зниження вмісту інгібіторів протеїназ у плазмі крові на ранній стадії бронхопневмонії (1-інгібітора протеїназ в 1,15 рази: р<0,01; 2-макроглобуліну в 1,4 рази: р<0,001) посилює деструктивну дію протеїназ на легеневу тканину і є важливим фактором патогенезу бронхопневмонії в телят, що обґрунтовує необхідність застосування протизапальних засобів.

6. Хронічний перебіг бронхопневмонії в телят характеризується спазмом бронхів та інфільтрацією перибронхіальної тканини лімфоїдними клітинами, скупченням у просвіті бронхів і альвеол клітинного емігранту та фібрилярних білків, лізисом їхніх стінок, вогнищами некрозу, що є наслідком негативного впливу медіаторів запального процесу та порушення гемоциркуляції в легенях.

7. При лікуванні телят із гострим перебігом бронхопневмонії на 12-й день від початку досліджень повне клінічне одужання їх спостерігали при застосуванні диметилсульфоксиду у 93,3% тварин, флуніксинмеглюміну у 86,7% та лише в 54,5% тварин контрольної групи. Під час лікування збільшується вміст білків S-фракції, Ig G, нормалізується рівень Ig А, що є показником активації імунної відповіді та посилення місцевого захисту слизової оболонки дихальних шляхів.

8. На 5-й день лікування в телят із гострим перебігом бронхопневмонії при застосуванні диметилсульфоксиду і флуніксинмеглюміну відновлюється абсолютний уміст білків “гострої фази” гаптоглобіну, трансферину, церулоплазміну та 2-макроглобуліну, що свідчить про виражений протизапальний потенціал цих препаратів та меншу ймовірність розвитку деструктивних процесів у легеневій тканині телят. Альбуміносинтезувальна функція печінки не відновлювалася повною мірою навіть на 12-й день досліджень.

9. Застосування диметилсульфоксиду в комплексній терапії телят із гострим перебігом бронхопневмонії сприяло зниженню кількості фібриногену на 5-й день лікування, а після флуніксинмеглюміну на 12-й день (р<0,01). Сумарна фібринолітична активність не відновлювалася і залишалася вірогідно (р<0,001) нижчою, порівняно з показниками клінічно здорових телят. Тканинний активатор плазміногену залишався низьким у всіх групах, а активність плазміну, необхідна для лізису фібрину, відновлювалася на 12-й день лише після застосування диметилсульфоксиду очевидно, за рахунок альтернативних активаторів плазміногену. Застосування етіотропної терапії без диметилсульфоксиду і флуніксинмеглюміну не забезпечує нормалізації показників прокоагулянтної та фібринолітичної систем, що може зумовити хронізацію запального процесу.

10. Застосування димексиду і, особливо, флуніксинмеглюміну при хронічному перебігу бронхопневмонії протягом 12 днів спостережень не відновлює повною мірою білоксинтезувальної і знешкоджувальної функцій печінки та фільтраційної нирок. Підвищений уміст Ig G у телят усіх груп незалежно, від обраної схеми лікування свідчить про активацію синтезу антитіл, а низький рівень Ig А у телят другої групи про недостатній місцевий захист слизових оболонок дихальних шляхів.

11. При застосуванні телятам із хронічним перебігом бронхопневмонії диметилсульфоксид-новокаїн-антибіотикового розчину (інтраплеврально) виявлена позитивна динаміка між показниками прокоагулянтної і фібринолітичної систем крові: кількість фібриногену на 12-й день зменшувалася, а сумарна фібринолітична активність залишалася високою внаслідок підвищеної активності тканинного активатора плазміногену. У другій групі активність фібринолітичної системи відновлюється, а рівень фібриногену залишається високим, що свідчить про порушення динамічної рівноваги між цими системами. Активність 1-інгібітора протеїназ у контрольній і другій дослідній групах не відновлюється, а в першій вірогідно збільшується, хоча й не досягає показника клінічно здорових телят. Підвищений рівень 2-макроглобуліну в телят усіх груп, очевидно, компенсує дефіцит 1-інгібітора протеїназ, що послаблює руйнівний вплив протеолітичних ферментів на білкові і сполучнотканинні структури легень хворих телят.

Пропозиції виробництву.

1. Інформативними маркерами активності запального процесу в легеневій тканині телят є рівень гаптоглобіну, церулоплазміну і трансферину. Збільшення вмісту цих білків в 1,5 і більше разів, порівняно з клінічно здоровими тваринами, підтверджує необхідність застосування засобів протизапальної терапії.

2. Ефективним методом патогенетичної терапії телят із гострим і хронічним перебігом бронхопневмонії є інтраплевральне введення диметилсульфоксид-новокаїн-антибіотикових розчинів за такою схемою: до 40 мл 10%-ного розчину димексиду, виготовленого на 0,5%-ному розчині новокаїну, додати 5%-ний розчин енроксилу з розрахунку 1 мл на 20 кг маси тіла телят. Однакову кількість суміші необхідно вводити у плевральну порожнину з лівого і правого боку на місці перетину дев'ятого міжребер'я з латеральним краєм найдовшого м'яза спини, 23 рази з інтервалом 48 годин при гострому і 34 рази при хронічному перебігу бронхопневмонії.

3. Для лікування телят при гострому перебігу бронхопневмонії доцільним є інтраплевральне введення 5%-ного розчину енроксилу з розрахунку 1 мл на 20 кг маси тіла та 0,5%-ного розчину новокаїну в дозі 40 мл у рівних кількостях з лівого і правого боку з інтервалом 48 годин 23 рази і внутрішньом'язове 5%-ного розчину флуніксинмеглюміну в дозі 2 мл, один раз на добу.

Література

1. Козій Н.В. Клінічне і морфологічне обґрунтування використання протизапальних препаратів при бронхопневмонії у телят // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту. Вип. 9. Біла Церква, 1999. С. 8286.

2. Козій Н.В. Стан деяких показників білкового обміну у телят, хворих на бронхопневмонію // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту. Вип. 13, ч.2. Біла Церква, 2000. С. 6770.

3. Козій Н.В., Ільніцький М.Г. Динаміка показників білкового обміну при лікуванні телят, хворих на бронхопневмонію // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту. Вип. 23. Біла Церква, 2002. С. 7984.

4. Козій Н.В., Рубленко М.В. Показники гемостазу в телят, хворих на неспецифічну бронхопневмонію, та їх зміни при лікуванні // Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту. Вип.25, ч.1. Біла Церква, 2003. С. 96103.

5. Козій Н.В., Утеченко М.В. Патоморфологічні зміни в легеневій тканині при хронічній рецидивній бронхопневмонії у телят // Вісник Полтав. держ. аграр. академії. №12. Полтава, 2003. С. 3537.

6. Козій Н.В., Левченко В.І. Використання флуніксинмеглюміну при лікуванні телят з різним перебігом бронхопневмонії // Наук. вісник Львів. держ. акад. вет. медицини ім. С.З. Гжицького. Т. 5(№2), ч.3. Львів, 2003. С. 103107.

7. Козій Н.В. Інтраплевральне введення лікарських речовин телятам, хворим на бронхопневмонію // Здоров'я тварин і ліки. К.: Уркзооветпромпостач, 2003. №5. С. 7.

Размещено на Allbest.ru