Клінічний перебіг та наслідки вірусного гепатиту В у реципієнтів ниркових алотрансплантатів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук України

Інститут хірургії та трансплантології

УДК 616.36-002-07.084:616.61-089.843

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Клінічний перебіг та наслідки вірусного гепатиту В у реципієнтів ниркових алотрансплантатів

14.01.08 - трансплантологія та штучні органи

Деменкова Ірина Іванівна

Київ 2005

Загальна характеристика роботи

гепатит реципієнт нирковий алотрансплантат

Актуальність теми. Проблема гепатит-вірусних інфекцій є однією з провідних у сучасній медицині, що зумовлене їх глобальним поширенням, часто тривалим перебігом, несприятливими найближчими та віддаленими наслідками (Н.В. Харченко та співавт., 1999). За даними ВООЗ, понад 33% населення світу інфіковані вірусом гепатиту В (HBV), понад 350 млн. осіб є хронічними носіями цієї інфекції (М.С. Соринсон, 1998; К.П. Майер, 1999). Щороку від ускладнень цієї хвороби у світі вмирають майже 2 млн. пацієнтів (О. Я. Бабак та співавт., 1999; Н. И. Брико та співавт., 2000), з них 700 000 - від цирозу, 300 000 - карциноми печінки (А. Д. Вовк та співавт., 2004).

Під час проведення замісної ниркової терапії і особливо гемодіалізу значно підвищується (від 17 до 90%) ризик інфікування хворого вірусами гепатиту (Ж. И. Возианова, 1997), найбільшу небезпеку становлять віруси гепатиту В, С і D (Е.И. Прокопенко та співавт., 2003).

Поширення цієї інфекції в популяції хворих, яким проводять діаліз, значно різниться у різних країнах, регіонах і навіть центрів гемодіалізу. У Німеччині і Великій Британії частота носійства HBsAg становить відповідно 3 і 0,4% (H. Kobler, 1994), діалізних центрах США - 1,2% (F. Fabrizi та співавт., 1997), у деяких країнах Східної Європи, Азії та Центральної Америки - досягає 20-30% (C.C. Doberty та співавт., 1998). У Росії частота носійства HBsAg у хворих, яким проводять програмний гемодіаліз, становить від 10 до 52% (А.Ю. Николаев та співавт., 1999; М. Л. Зубкин, 2003). Роботи з вивчення поширення HBV-інфекції в центрах гемодіалізу України поодинокі. У центрі гемодіалізу Львова частота інфікування пацієнтів HBV становила 21,5% (Д. Є. Телєгін та співавт., 2004).

Вірус гепатиту В, С, персистуючи в організмі, часто є причиною переходу перебігу гепатиту у хронічний, у подальшому виникають цироз печінки, гепатоцелюлярна карцинома.

Частота переходу перебігу HBV-інфекції в хронічний в умовах застосування гемодіалізу становить від 30 до 57,9% (М. Л. 3убкин, 1999; А.Ю. Николаев та співавт., 1999; Д. Є. Телєгін та співавт., 2004), після трансплантації - 80% - 100% (М. Л. 3убкин, 1999; А.Ю. Николаев та співавт., 1999).

Трансплантація нирки - найефективніший метод лікування хворих з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії. Проте, виникнення вірусного гепатиту В на тлі хронічної ниркової недостатності є причиною пізнього виконання трансплантації нирки, погіршує якість і зменшує тривалість життя реципієнтів (M. Zeier та співавт., 2002).

В літературі є суперечливі повідомлення про клінічний перебіг та наслідки гепатиту В при проведенні замісної ниркової терапії. Деякі автори відзначили, що вірусний гепатит В погіршує результати замісної ниркової терапії, зокрема, трансплантації нирки (K.V. Rao та співавт., 1996; M.Z. Younossi та співавт., 1999; P. Mathurin та співавт., 1999); інші - не виявили достовірних відмінностей у наслідках вірусного гепатиту В у кандидатів на трансплантацію нирки щодо тривалості функціонування трансплантата й показників виживання реципієнтів (S. Fornarion та співавт., 1996; M. Durlik та співавт., 2002). Це зумовлене відмінностями умов відбору, підготовки, донорського забезпечення й післяопераційного ведення реципієнтів у різних трансплантаційних центрах.

Таким чином, в Україні немає досліджень, присвячених вивченню проблем прогресування захворювань печінки у пацієнтів, яким застосовують гемодіаліз, після трансплантації нирки; питання про доцільність включення до „листа очікування” кандидатів на трансплантацію нирки з супутньою HBV-інфекцією не можна вважати вирішеним.

Все викладене свідчить про актуальність розробки алгоритму рекомендацій, щодо відбору, підготовки до трансплантації нирки та післяопераційного ведення реципієнта ниркового алотрансплантата з супутньою гепатит-вірусною інфекцією, впровадження якого дозволило б підвищити точність прогнозування загострення хронічного вірусного гепатиту В після трансплантації нирки, тим самим попередити виникнення тяжких ускладнень (печінкової недостатності, цирозу печінки) і уникнути смерті хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи (міжкафедральної теми кафедр психіатрії і медпсихології та урології і нефрології ДонДМУ) “Клініко-психологічна характеристика хворих з хронічною нирковою недостатністю, що перебувають на екстракорпоральному гемодіалізі (клініко-динамічні і клініко-психологічні аспекти)” (номер державної реєстрації 0197U018404).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - вивчення впливу вірусного гепатиту В на результат трансплантації нирки і його поліпшення шляхом оптимізації відбору, підготовки до трансплантації нирки, її здійснення та післяопераційного ведення реципієнтів, інфікованих вірусом гепатиту В.

Відповідно до поставленої мети сформульовані задачі дослідження.

1. Визначити місце гепатиту В в структурі захворювань печінки у реципієнтів ниркового алотрансплантата.

2. Встановити фактори, що впливають на клінічний перебіг гепатиту В, у реципієнтів ниркового алотрансплантата.

3. Порівняти наслідки вірусного гепатиту В у хворих з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії залежно від характеру проведеної замісної терапії.

4. Визначити фактори, що дозволяють прогнозувати загострення хронічного гепатиту після трансплантації нирки.

5. Визначити показання до трансплантації нирки у хворих з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії на тлі вірусного гепатиту В.

Об'єкт дослідження - 239 пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії, 150 з них - інфіковані вірусами парентерального гепатиту (у 60 - застосували тільки гемодіаліз, у 179 - здійснено трансплантацію нирки).

Предмет дослідження - супутня гепатит-вірусна інфекція у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії; фактори, які впливають на виникнення гепатиту; наслідки вірусного гепатиту В у реципієнтів ниркового алотрансплантата.

Методи дослідження - загальноклінічні, біохімічні, імунологічні, інструментальні, морфологічні - для вивчення особливостей клінічного перебігу та наслідків вірусного гепатиту В у реципієнтів ниркового алотрансплантата.

Наукова новизна отриманих результатів. Дисертаційна робота містить новий підхід до вирішення наукової проблеми, що передбачає поліпшення результатів лікування реципієнтів ниркового алотрансплантата, інфікованих вірусом гепатиту В, шляхом оптимізації:

- їх відбору - проведення імунологічного дослідження з метою встановлення маркерів реплікаціі гепатит-вірусної інфекції а також виконання пункційної біопсії печінки для виявлення цирозу печінки і виключення цих пацієнтів з „листа очікування” на трансплантацію нирки; проведення навантажувальної проби з використанням імуносупресивної терапії до трансплантації нирки з метою прогнозування загострення хронічного гепатиту після втручання;

- підготовки - проведення імунізації (до трансплантації нирки) з використанням вакцини проти вірусного гепатиту В для попередження інфікування HBV; призначення реціпієнтам, інфікованим вірусом гепатиту В, противірусної терапії (до трансплантації нирки) з метою зниження реплікацшї вірусу й нормалізації біохімічних показників крові, які характеризують функціональний стан печінки;

- післяопераційного ведення кандидатів на трансплантацію нирки - оцінка функції печінки за біохімічними показниками крові, за наявності гіперферментемії, зокрема, підвищення активності АЛТ або гипербілірубінемії - зниження дози імуносупресивних препаратів, а при необхідності - їх відміна.

Вперше вивчені захворюваність та поширення вірусного гепатиту В у хворих, яким проведено замісну ниркову терапію в Трансплантаційному центрі Донецького обласного клінічного територіального медичного обєднання, що має статус міжобласного, за період спостереження в ньому здійснено трансплантацію нирки пацієнтам з 18 областей України, отже, результати отримані під час дослідження, можливо перенести на масштаби країни.

Вперше визначене місце гепатиту В у структурі захворювань печінки у пацієнтів з уремією. Встановлено, що вірусний гепатит В переважає серед інших форм вірусного гепатиту у кандидатів на трансплантацію нирки, його частота становить 84,7%.

Вперше в Україні встановлений вплив вірусного гепатиту В на наслідки трансплантації нирки. Доведено, що гепатит В є несприятливим фоном для якісного й тривалого функціонування ниркового трансплантата. Летальність після трансплантації нирки, здійсненої у пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту В, значно вище, ніж у неінфікованих реципієнтів, і вірогідно не різниться від показника у пацієнтів, яким проводили гемодіаліз.

Вперше в Україні визначені показання і протипоказання до трансплантації нирки у хворих з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії на тлі вірусного гепатиту В в умовах їх лікування у Трансплантаційному центрі.

Вперше в Україні розроблений новий спосіб прогнозування загострення хронічного гепатиту після трансплантації нирки шляхом визначення активності трансаміназ у сироватці крові.

Розроблений новий спосіб прогнозування загострення хронічного гепатиту після трансплантації нирки шляхом визначення активності ферментів сироватки крові аланінамінотрансферази і аспартатамінотрансферази з додатковим застосуванням імуноcупресантів до трансплантації нирки (патент України № 7603 від 15.06.05).

Практичне значення отриманих результатів. Встановлено високу частоту інфікування вірусом гепатиту В хворих, яким проводять замісну ниркову терапію. Відзначено, що у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю переважають безсимптомні, безжовтяничні форми вірусного гепатиту В, перебіг гепатиту затяжний, з схильністю до переходу процесу у хронічний. У зв'язку з цим обґрунтовано необхідність обстеження усіх кандидатів на трансплантацію нирки на наявність HBV інфекції. За відсутності маркерів HBV-інфекції їм слід провести щеплення вакциною проти вірусного гепатиту В. HBV-інфікованим кандидатам на трансплантацію нирки, у яких виявлені маркери реплікації вірусу, зокрема, асоційований з внутрішньою оболонкою антиген (HBeAg ) або ДНК вірусу гепатиту В, необхідно провести повне обстеження з метою виявлення захворювань печінки, в тому числі біопсію печінки (при підвищенні активності аламінотрансферази) з метою уточнення ступеня активності хронічного гепатиту і стадії поширення фіброзу, оскільки вони належать до групи високого ризику прогресування захворювання печінки після трансплантації нирки. Кандидатів на трансплантацію нирки з цирозом печінки потрібно виключити з „листа очікування”.

Впровадження розробленого способу прогнозування загострення хронічного гепатиту після трансплантації нирки шляхом щоденного визначення активності в сироватці крові аланін- і аспартатамінотрансфераз на фоні призначення імуносупресивних препаратів протягом 10 діб до трансплантації, дозволило змоделювати загострення хронічного гепатиту у відносно короткі строки спостереження, визначити умови ведення післяопераційного періоду у реципієнта ниркового алотрансплантата з супутньою гепатит-вірусною інфекцією, маючи на увазі гепатотоксичну дію імуносупресивної терапії.

Застосування у практиці рекомендацій щодо доцільності трансплантації нирки реципієнтам з супутньою гепатит-вірусною інфекцією дозволило уникнути тяжких ускладнень у післяопераційному періоді, зокрема, печінкової недостатності, цирозу печінки, гепатоцелюлярної карциноми, знизити захворюваність на гострий вірусний гепатит В з 31,4% - у 1998 р. до 3,4% - у 2002 р., а в 2003 - 2004 рр. - до 0; знизити летальність в групі реципієнтів ниркового алотрансплантата на 19,4%, збільшити показник виживання пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді з 80,6 до 100%; вірогідність прогнозування виникнення загострень хронічного гепатиту після трансплантації нирки становила -24%.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізована наукова література, проведений патентно-інформаційний пошук за темою дисертації. Здобувачеві належить визначення задач, що відповідають меті дисертаційної роботи, і методологічної основи їх виконання. Самостійно відібрані пацієнти, у яких виявлені маркери вірусного гепатиту, проведене клініко-статистичне дослідження перебігу захворювання у 127 пацієнтів з вірусним гепатитом В на тлі хронічної ниркової недостатності у термінальній стадії, яким проведене лікування у вигляді гемодіалізу і трансплантація нирки. Здобувачем оцінений ступінь активності вірусного гепатиту на підставі аналізу даних гістологічного дослідження, біохімічних та імунних показників крові. Дисертантом особисто проведені аналіз, статистична обробка і наукова інтерпретація отриманих результатів дослідження, оформлені всі розділи дисертаційної роботи, сформульовані положення, висновки і практичні рекомендації, забезпечене їх впровадження в медичну практику, вони відображені в опублікованих роботах.

Здобувачем особисто вивчені найближчі та віддалені результати приживлення ниркового трансплантата у пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту В. Автором розроблений спосіб прогнозування загострення хронічного вірусного гепатиту після трансплантації нирки, на який отриманий патент України № 7603 від 15.06.05).

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали положення дисертаційної роботи викладені й обговорені на: II та ІІІ з'їздах трансплантологів України (Київ, 2000, Донецьк, 2004); VIII щорічному нефрологічному семінарі (Санкт-Петербург, 2000); I Всеукраїнській конференції студентів і молодих учених з питань трансплантології “Трансплантологія сьогодні” (Донецьк, 2000); I національному з'їзді нефрологів України (Донецьк, 2001); І і II Всеукраїнських конференціях студентів і молодих учених з питань трансплантології “Трансплантологія сьогодні”, (Донецьк, 2002); науково-практичних конференціях “Нове в хірургії і трансплантології” (Київ, 2002, 2003); II Всеросійському з'їзді з трансплантології та штучних органів (Москва, 2002); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми клітинної та тканинної трансплантології” (Івано-Франківськ, 2003); XIV Всеукраїнській науково-практичній нефрологічній конференції (Ужгород, 2003).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 168 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 36 таблицями і 16 рисунками, складається з вступу, огляду літератури, описання матеріалів і методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, заключення, висновків. Список використаних джерел включає 235 посилань (138 - кирилицею, 97 - латиною).

Публікації за темою дисертації. За темою дисертації опубліковані 16 наукових робіт, з них 11 статей - у фахових виданнях, включених до переліку видань, рекомендованих ВАК України (з них 1 - самостійна), 4 публікації - в вигляді тез доповідей у матеріалах наукових конференцій, з'їздів, пленумів. Отриманий патент України на винахід.

Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження. Обстежені 239 хворих, у тому числі 150 чоловіків і 89 жінок віком від 12 до 74 років, у середньому (42,66 ± 1,85) року, яким проведено замісну терапію з приводу хронічної ниркової недостатності у термінальній стадії в Трансплантаційному центрі. Вірусний гепатит В, С і D діагностований у 150 пацієнтів, з них у 127 - виявлені маркери HBV-інфекції. Лікування з використанням гемодіалізу проведене усім хворим. У подальшому у 179 (74,9%) пацієнтів здійснено трансплантацію нирки. Період спостереження 1998 - 2004 рр.

Хворі розподілені на чотири групи:

до І групи включені 24 пацієнти, у яких проводили гемодіаліз, не інфіковані вірусами гепатиту - ГД, ВГ (-);

до ІІ групи - 36 хворих, яким проводили гемодіаліз, інфіковані вірусами гепатиту - ГД, ВГ (+);

до ІІІ групи - 65 реципієнтів, яким здійснено трансплантацію нирки, не інфікованих вірусами гепатиту - ТП, ВГ (-);

до ІV групи - 114 реципієнтів, яким здійснено трансплантацію нирки, інфікованих вірусами гепатиту - ТП, ВГ (+).

Тривалість замісної терапії від 1 міс до 15 років, у середньому (53,2 ± 4,7) міс. Трансплантація нирки виконана у строки від 14 діб до 6 років, у середньому (14 ± 1,4) міс, від початку гемодіалізу.

Після трансплантації нирки всім пацієнтам проводили імуносупресивну терапію, використовуючи в основному трикомпонентну схему: сандіммун - неорал (8 мг/кг), імуран (1-2 мг/кг) або селл-септ (2 г/добу) і преднізолон (0,5 мг/кг). Поступово дозу препаратів зменшували до підтримуючої. При необхідності імуносупресивну терапію доповнювали препаратами, що містили антитіла до лімфоцитів.

Діагноз вірусного гепатиту В встановлювали на підставі аналізу скарг, даних огляду та епідеміологічного анамнезу. Функціональний стан печінки оцінювали шляхом визначення активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, вмісту загального і прямого білірубіну в крові. Маркери вірусного гепатиту: HBsAg, anti-HВcor IgM, anti-HВcor Ig G, HВeAg, anti - HВe, anti- HBs, anti-HDV, anti-HGV, anti-HCV визначали імуноферментним методом (ІФА) з використанням тест-систем фірми “Abbot” (США), “Діапрофмед” (Україна), “Sanofi” (Франція). Рівень ДНК HBV і РНК HCV визначали методом ланцюгової реакції з полімеразного, з застосуванням реактивів тест-системи фірми “La Roche.”

З метою оцінки рівня сенсибілізації реципієнтів визначали титр передіснуючих антітіл (ПАТ) у сироватці крові не рідше одного разу на 2 міс з застосуванням кріоконсервованих лімфоцитів від 15 здорових донорів методом мікролімфоцитотоксичної реакції на планшетах Терасакі.

Для уточнення ступеня активності, і стадії хронічного вірусного гепатиту і вираженості фіброзу печінки проводили гістологічне дослідження біопсійного матеріалу і патологоанатомічне дослідження.

Статистичний аналіз проведений за допомогою ЕОМ з використанням пакету прикладних програм Excel 7 для Windows 98. Обчислювали значення середньої арифметичної (М), середнього квадратичного відхилення (у), помилку визначення середньої арифметичної (m), визначали вірогідність розбіжності (Р) порівнюваних групових середніх з використанням t-критерію Стюдента.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Під час аналізу клінічних проявів захворювання встановлено, що з 150 пацієнтів, у яких виявлені маркери вірусного гепатиту, у 54 (36%) - діагностований гострий вірусний гепатит В, у 96 (64%) - хронічний гепатит, що був наслідком раніше не знайденого (через відсутність жовтяничного періоду) гострого вірусного гепатиту. У 96,2% спостережень переважали безжовтяничні форми гепатиту В з субклінічним і легким перебігом, відзначено високу частоту вірусоносійства (29,9%).

При визначенні місця вірусного гепатиту В в структурі захворювань печінки у реципієнтів ниркового алотрансплантата вивчено частоту його виявлення у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю у термінальній стадії.

Встановлено, що частота виявлення вірусного гепатиту В найбільша - 84,6%, причому, власне вірусного гепатиту - 67,3%, 17,3% - мікст-гепатиту (В+С - у 15,3%, В+D - в 1,3%, В+С+D - у 0,7% спостережень).

Частота вірусного гепатиту С в структурі вірусного гепатиту у реципієнтів ниркового алотрансплантата становить 14,7%, вірусного гепатиту G - 0,7%.

За даними аналізу строків інфікування вірусом гепатиту В встановлено, що найбільш часто - у 82 (64,6%) хворих - воно відбувалося в 6 шість міс лікування з використанням гемодіалізу. Гемотрансфузію виконували у 94,4% хворих HBsAg (+), що свідчило про наявність зв'язку переливання крові з інфікуванням хворих вірусом гепатиту.

Це дозволило обґрунтувати необхідність проведення активної імунізації проти гепатиту В ще до початку діалізу. У 1999-2004 рр. 30 хворим без ознак HBV-інфекції проведено відповідну вакцинацію проти гепатиту, що дозволило знизити захворюваність на гострий вірусним гепатит В кандидатів на трансплантацію нирки з 31% - у 1998 р. до 3% - у 2002 р. і до 0 - у 2003 - 2004 рр.

В усіх хворих відзначений хронічний перебіг вірусного гепатиту В, у 3 (12,5%) з них - хронічний гепатит трансформувався у цироз печінки.

Оцінюючи титр ПАТ залежно від наявності маркерів вірусного гепатиту В, ми встановили, що у реципієнтів ниркового алотрансплантата, яким проводили лікування з застосуванням програмного гемодіалізу, титр ПАТ вірогідно збільшився у строки до 1 року після виявлення маркерів вірусного гепатиту з 25,6 до 38,6%. Титр ПАТ у пацієнтів, не інфікованих вірусом гепатиту В, протягом цього періоду спостереження не змінювався (табл. 1).

Таблиця 1. Зміни титру ПАТ залежно від тривалості лікування і наявності маркерів вірусу гепатиту В в крові

Примітка. - різниця показників вірогідна у порівнянні з такими у неінфікованих пацієнтів (Р < 0,05-0,001)

За період 1998-2004 рр. померли 74 (31%) хворих. Причиною смерті 8 з них була гепатопатія, причому у 3 - кровотеча з варикозно-змінених вен стравоходу на тлі цирозу, у 8 - смерть настала при задовільній функції ниркового трансплантата.

За даними дослідження (рис. 1), показники п'ятирічного виживання у пацієнтів, у яких проводили гемодіаліз, становила 40,7%, реципієнтів ниркового алотрансплантата, залежно від наявності вірусного гепатиту - відповідно 50 і 87,5%.

Виживаність пацієнтів протягом 3 років -56,7, 94,4 та 58,6%; протягом 4 років - 48,3, 91,7 та 51,7%; протягом 5 років - 40,7, 87,5 та 50%.

Оптимізація відбору й підготовки кандидатів на трансплантацію нирки з супутньою гепатит-вірусною інфекцією в Трансплантаційному центрі, маючи на увазі тяжкість клінічного перебігу і можливість виникнення ускладнень вірусної інфекції (печінкової недостатності, цирозу печінки, гепатоцелюлярної карциноми), дозволила поліпшити результати лікування: знизити летальність у реципієнтів ниркового алотрансплантата на 19,4%, збільшити показник виживання пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді з 80,6 до 100%. Всі 60 пацієнтів, яким здійснено перенесли трансплантацію нирки протягом останніх 2,5 року, живі.

Рис. 1. Показники виживання хворих залежно від виду замісної терапії та інфіковання вірусом гепатиту В. ГД - пацієнти, у яких застосований гемодіаліз; ТП ВГ (-) - реципієнти, у яких здійснено трансплантацію нирки, не інфіковані вірусом гепатиту В; ТП ВГ (+) - реципієнти, у яких здійснено трансплантацію нирки, інфіковані вірусом гепатиту В

На рис. 2 наведена частота виживання трансплантата протягом 3 років після пересадження нирки залежно від інфікованості пацієнтів вірусом гепатиту В.

У неінфікованих пацієнтів показник виживання трансплантата у строки до 1 року становив 80%, в інфікованих - 66,7%, до 2 років - відповідно 70,7 та 60,5%, до 3 років - 49,2 та 50%.

Оскільки клінічний перебіг вірусного гепатиту В характеризується переважно субклінічними і легкими формами, часто без змін показників, що визначають функціональний стан печінки (активність аланін- та аспартатамінотрансфераз, вміст білірубіну), для уточнення ступеня активності і стадії хронічного гепатиту вивчені морфологічні зміни у хворих трьох груп.

Рис. 2. Показник виживання трансплантата протягом 3 років після пересадження нирки залежно від на інфікованості пацієнтів вірусом гепатиту В

I група - 34 хворих з клінічними та біохімічними ознаками хронічного гепатиту, у яких виявлені маркери гепатиту В або В + С.

II група - 8 хворих без клінічних і біохімічних проявів хронічного гепатиту, у яких визначали маркери гепатиту В або В + С.

III група - 18 хворих, у яких в анамнезі відомостей про перенесений гепатит або безсимптомне вірусоносійство не було, маркери гепатиту не виявлені.

Отримані результати (табл. 2) свідчать, що відсутність клінічних симптомів, імунологічних і біохімічних змін, характерних для гепатиту, не є підставою для виключення діагнозу цього захворювання.

Для полегшення систематизації матеріалу спостереження, в яких виявляли мінімальну та слабку активність хронічного гепатиту, об'єднані в гістологічну групу I, помірну та виражену активність - у групу II; спостереження без портального фіброзу або з слабо вираженим процесом - в групу фіброзу I, з помірно вираженим фіброзом, наявністю порто-портальних септ, а також з тяжким фіброзом, наявністю порто-центральних септ та цирозом об'єднані у групу фіброзу II.