Обсяг і структура дисертації. Дисертація побудована за загальноприйнятим планом і складається зі вступу, огляду літератури, розділу “Матеріали та методи дослідження”, трьох розділів власних досліджень, обговорення результатів досліджень, висновків, списку використаної літератури, який містить 215 джерел (23 кирилицею та 192 латиницею). Дисертація викладена на 128 сторінках комп'ютерного друку (із них основного тексту - 108 сторінок). Ілюстрована 5 таблицями, 30 рисунками.

Одним із завдань даної роботи було встановити дію прогестерону та 17-естрадіолу на ефект прозапальних цитокінів щодо проліферації лімфоцитів периферичної крові.

В експериментах при додаванні різних доз прозапальних цитокінів максимальний ефект костимуляції проліферації анти-CD3-активованих лімфоцитів, які були виділені з периферичної крові, для ФНП становив 28 %, для ІЛ-1 і - 63% і 34% відповідно (рис. 1).

Для ІЛ-1 значення костимуляції проліферації при додаванні цитокіна не були статистично достовірними завдяки великому стандартному відхиленню в межах цього конкретного експерименту. В подальшому для зручності викладання матеріалу значення показників проліферації лімфоцитів під впливом як самих цитокінів, так і комбінації зі стероїдними гормонами будуть представлені у вигляді відсотків костимуляції.

Встановлено, що прогестерон (2 мкг/мл) пригнічував стимулюючий вплив ФНП на проліферацію лімфоцитів. Активність цитокіну нейтралізувалася повністю і спостерігався зворотний ефект, коли даний прозапальний фактор навіть пригнічував анти-CD3-індуковану проліферацію лімфоцитів (рис. 2). Однак достовірні відмінності при дії прогестерона порівняно з контролем було встановлено тільки за низьких доз ФНП (0.1 та 0.5 нг/мл) - 25% та 16%, відповідно. Гормон 17-естрадіол (0.2 мкг/мл) не мав вираженого ефекта на костимуляцію проліферації лімфоцитів фактором некрозу пухлин.

У разі комбінованого впливу прогестерону та 17-естрадіолу на стимулюючий ефект ФНП спостерігався домінуючий ефект прогестерону (особливо при низьких дозах цитокіну). У дозі 0.1 нг/мл ФНП пригнічуюючий вплив комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів становив 21 %, а в дозі 0.5 нг/мл ФНП - 30 %.

Для порівняння впливу жіночих статевих стероїдних гормонів на активність прозапальних цитокінів поряд з ФНП в експериментах були використані ІЛ-1 та ІЛ-1. Завдяки великому стандартному відхиленню в межах експерименту при вивченні костимулюючої проліферативної активності ІЛ-1 не встановлено статистично достовірних впливів з боку жіночих статевих стероїдних гормонів. Прогестерон посилював костимулюючу дію ІЛ-1 при дозі цитокіну 2.5 нг/мл (на 42%) (рис. 3). Гормон 17-естрадіол також посилював костимулюючу проліферативну активність ІЛ-1 при дозі 2.5 нг/мл на 33%. При впливі комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів та ІЛ-1 спостерігався синергізм їх дії (78%).

Щоб зрозуміти механізми впливу жіночих стероїдних статевих гормонів на ефекти ФНП, було досліджено рівень експресії рецепторів ФНП обох типів на лімфоцитах периферичної крові під впливом гормонів. Прогестерон та 17-естрадіол не мали значного впливу на експресію ФНПР1 на неактивованих лімфоцитах (як CD4+, так і CD8+). Комбінація гормонів значно знижувала експресію ФНПР1 на поверхні неактивованих CD8+ лімфоцитів периферичної крові (експресія знижувалася до 0), але не мала статистично значимого впливу на його експресію на поверхні неактивованих CD4+ лімфоцитів. У разі використання анти-CD3 антитіл для активації лімфоцитів відбувалася втрата поверхневих рецепторів ФНПР1 за рахунок їх шедінгу (з англ. shedding - зкидання), тому не було можливості визначити вплив жіночих статевих стероїдних гормонів на його експресію.

Прогестерон та комбінація жіночих статевих стероїдних гормонів посилювали рівень експресії ФНПР2 на неактивованих лімфоцитах (CD4+ і CD8+), а 17-естрадіол посилював її лише на поверхні неактивованих CD8+ лімфоцитів. Окремо гормони мали незначний модулюючий вплив на експресію ФНПР2 на лімфоцитах, які були активовані анти-CD3 антитілами. Однак комбінація гормонів значно знижувала експресію ФНПР2 на активованих лімфоцитах (CD4+ і CD8+) (рис. 4, 5).

Для вивчення механізму зниження експресії рецепторів ФНП на поверхні лімфоцитів периферичної крові було досліджено вміст його розчинних рецепторів у супернатантах культур лімфоцитів, які було використано в експерименті. Встановлено, що під впливом комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів спостерігається значне підвищення вмісту розчинних рецепторів ФНП I та II типів у супернатантах культур як активованих, так і неактивованих лімфоцитів периферичної крові. Окремо прогестерон та 17-естрадіол підвищували вміст розчинних рецепторів I та II типу в супернатантах анти-CD3-активованих лімфоцитів. Вміст розчинного ФНПР1 у супернатантах культур неактивованих лімфоцитів периферичної крові під дією комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів становив у середньому 278 пг/мл порівняно зі 176 пг/мл у зразках без гормонів; вміст ФНПР2 становив 480 і 127 пг/мл відповідно (рис. 6, 7). Більшою мірою ефект шедінгу рецепторів ФНП з поверхні клітин проявився при анти-CD3-активації. Вміст розчинного ФНПР1 у супернатантах культур лімфоцитів при впливі комбінації гормонів становив у середньому 594 пг/мл порівняно з 438 пг/мл у зразках без гормонів (рис.6). Вміст ФНПР2 становив 2.567 і 1.907 нг/мл відповідно (рис. 7). При цьому і прогестерон, і 17-естрадіол самі по собі статистично достовірно сприяли шедінгу обох типів рецепторів з поверхні лімфоцитів. Очевидно, що при комбінації гормонів спостерігався синергізм їх дії щодо поверхневих рецепторів ФНП.

Ефект зниження експресії рецепторів ФНП на поверхні Т лімфоцитів можливий завдяки двом механізмам: під дією комбінації гормонів блокується експресія рецепторів ФНП на поверхні лімфоцитів (тобто їх синтез de novo) або спостерігається шедінг рецепторів з поверхні клітин. При дії на неактивовані Т лімфоцити жіночі статеві стероїдні гормони сприяють синтезу ФНПР2 de novo та його шедінгу. Стосовно експресії першого типа рецептора ФНП на поверхні неактивованих та активованих лімфоцитів (як CD4+, так і CD8+) можна відмітити яскраво виражений шедінг під впливом комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів.

Можна передбачити, що жіночі статеві стероїдні гормони викликають підсилення експресії ФНПР2 на неактивованих лімфоцитах периферичної крові, і в такий спосіб певним чином стимулюють ці клітини для подальшої відповіді на ФНП. Проте водночас гормони пригнічують експресію ФНПР1 на поверхні неактивованих лімфоцитів, проявляючи своєрідний захисний ефект проти можливих проявів активності ФНП, пов'заних з патологічними процесами. При активації лімфоцитів комбінація жіночих статевих стероїдних гормонів сприяє шедінгу обох типів рецепторів ФНП, захищаючи тим самим даний тип клітин від надмірної активації та розвитку подальшого каскаду запальної реакції внаслідок дії ФНП.

В експериментах з використанням клітинної лінії Jurkat отримано аналогічні дані щодо впливу жіночих статевих стероїдних гормонів на експресію поверхневих рецепторів ФНП та вмісту розчинних рецепторів в супернатантах культур клітин.

Таким чином, прогестерон та 17-естрадіол можуть модулювати ефекти ФНП на лімфоцити периферичної крові через дію на експресію його рецепторів на поверхні клітин.

Наступним завданням нашої роботи було виявити вплив прогестерону та 17-естрадіолу на цитотоксичну активність ФНП. Для дослідження ефекту жіночих стероїдних статевих гормонів на життєздатність клітинної лінії L929 протягом короткого відрізка часу (24 год) було проведено експеримент з використанням інгібітора трансляції циклогексиміду (25 мкг/мл).

Прогестерон і 17-естрадіол знижували кількість життєздатних клітин лінії L929 на 25% і 6% відповідно порівняно зі зразком без гормонів. Передінкубація протягом 24 год з прогестероном і 17-естрадіолом мала захисний ефект на життєздатність клітин лінії L929 під впливом ФНП. Додавання 20 мкг/мл прогестерону призводило до підвищення кількості живих клітин в діапазоні доз ФНП від 12.5 до 100 пг/мл (для 17-естрадіолу результати статистично недостовірні) (Табл. 1).

Таблиця 1. Цитотоксична дія ФНП на клітини лінії L929 під впливом прогестерону (20 мкг/мл) та 17-естрадіолу (2 мкг/мл) за наявності циклогексиміду (оптична густина зразків).

Примітка. Дані отримані в 4 незалежних експериментах з 3 повторами в межах кожного. К - контроль без гормонів, Р - прогестерон, Е - 17-естрадіол. Для оцінки статистичної достовірності був використаний параметричний непарний тест (односпрямований ANOVA з додатковим t тестом). * - р<0.05, *** - р<0.001 порівняно з контролем; $ - p<0.05, $$$ - p<0.001 порівняно з впливом прогестерона.

У межах кожного ряду (контроль, прогестерон, 17-естрадіол) всі дані за наявності різних доз ФНП достовірно (р<0.001) відрізнялися від таких при 0 пг/мл. Прогестерон мав сильніший протективний ефект порівняно з 17-естрадіолом. Половина максимальної інгібуючої концентрації для самого лише ФНП становила 6.2 пг/мл, для ФНП за наявності 20 мкг/мл прогестерону - 23.5 пг/мл (р<0.05), для ФНП за наявності 2 мкг/мл 17-естрадіолу - 8.2 пг/мл.

Для того, щоб оцінити довготривалий вплив жіночих статевих стероїдних гормонів на цитотоксичну активність ФНП, було проведено експеримент протягом 72 год без наявності в культуральному середовищі циклогексиміду. Гормони та ФНП додавали до культурального середовища одночасно. Жіночі стероїдні статеві гормони самі по собі та в комбінації не мали вираженого впливу на кількість клітин лінії L929 після 72 год інкубації. Прогестерон, 17-естрадіол та їх комбінації у високих і низьких концентраціях мали протективний ефект на життєздатність клітин під впливом цитотоксичної активності ФНП (статистично достовірно в діапазоні ФНП 50-100 пг/мл) (Tабл. 2).

Таблиця 2. Цитотоксична дія ФНП на клітини лінії L929 під впливом прогестерону, 17-естрадіолу та їх комбінації (оптична густина зразків та половина максимальної інгібуючої концентрації (IC50)).

Примітка. Дані отримано в 3 незалежних експериментах з 4 повторами в межах кожного. Для оцінки статистичної достовірності було використано параметричний непарний тест (однонаправлений ANOVA з додатковим t тестом). * - р<0.05, ** - р<0.01, *** - р<0.001 порівняно з контролем.

Вищі концентрації прогестерону, 17-естрадіолу та їх комбінації мали сильніший ефект порівняно з меншими концентраціями, особливо ця різниця відчувається у дозі ІС50 (половина максимальної інгібуючої концентрації). Хоча статистично достовірних різниць між оптичною густиною високих і низьких концентрації в межах кожного гормонів або певних комбінації не встановлено. Протективний ефект прогестерону був більш виражений порівняно з 17-естрадіолом, та при комбінації гормонів внесок прогесторону в сумарний ефект більш значимий. У межах кожного ряду (контроль, прогестерон в обох концентраціях, 17-естрадіол в обох концентраціях, їх комбінація) всі результати за наявності різних доз ФНП достовірно (р<0.05) відрізнялися від значень при 0 пг/мл.

Отримані результати свідчать, що прогестерон і 17-естрадіол мають захисний ефект при цитотоксичному впливі ФНП на клітинну лінію L929. Цей ефект проявився як при 24 годинній передінкубації, так і протягом 3-х добової інкубації з жіночими статевими стероїдними гормонами. Незалежно від часу інкубації прогестерон мав більш сильний протективний ефект порівняно з 17-естрадіолом. Пригнічення дії ФНП жіночими статевими стероїдними гормонами було дозозалежним.

Ще одним із завданнь даної роботи було оцінити вплив жіночих статевих стероїдних гормонів на ФНП-стимульовану експресію молекул клітинної адгезії лейкоцитами периферичної крові. Концентрація ФНП становила 2,5 нг/мл, прогестерону - 2 мкг/мл та 17-естрадіолу - 0,2 мкг/мл.

При вивченні експресії молекул адгезії на поверхні лейкоцитів периферичної крові під дією прогестерону та 17-естрадіолу було досліджено окремі популяції клітин (лімфоцити, моноцити та гранулоцити). Показники життєздатності клітин і пропорційний склад окремих популяції лейкоцитів залишалися незмінними під час інкубації з жіночими статевими гормонами та ФНП.

ФНП значно посилював експресію CD54 (ICAM-1) на моноцитах і гранулоцитах периферичної крові (на 198 та 312%, відповідно) (рис. 8). Водночас відсоток моноцитів і гранулоцитів, що експресують дану молекулу адгезії, залишався незмінним під впливом стероїдних гормонів та ФНП і становив приблизно 100 % (табл. 3). Тобто підсилення експресії CD54 під дією ФНП відбувалося за рахунок збільшення щільності молекули адгезії на поверхні моноцитів і гранулоцитів. Під дією ФНП підвищувався відсоток позитивних за цим маркером лімфоцитів, однак лінійна інтенсивність його флуоресценції залишалася незмінною. Прогестерон і 17-естрадіол викликали зниження експресії ICAM-1 на моноцитах і гранулоцитах при незмінному відсотку позитивних за цим маркером клітин. Комбінація стероїдних гормонів з ФНП не впливала на рівень експресії CD54 порівняно з дією лише ФНП, окрім впливу на гранулоцити, коли прогестерон викликав достовірне зниження експресії цього маркера (на 16%) порівняно з дією ФНП (рис. 8). Оскільки відсоток CD54-позитивних клітин залишався незмінним, то зниження експресії відбувалося внаслідок зменшення щільності молекули адгезії на поверхні гранулоцитів. Таким чином, прогестерон пригнічував здатність ФНП підвищувати експресію CD54.

Під впливом ФНП також підсилювався рівень експресії іншої молекули адгезії, CD11b, на лейкоцитах периферичної крові (для лімфоцитів, моноцитів, гранулоцитів на 14%, 37%, 143%, відповідно) (рис. 9), при незмінному відсотку позитивних за цим маркером лейкоцитів (табл. 3).

Таблиця 3. Кількість антиген-позитивних лейкоцитів периферичної крові (%) під впливом ФНП (2,5 нг/мл), прогестерону (2 мкг/мл), 17-естрадіолу (0,2 мкг/мл).

Примітка. * - Р<0,05 порівняно з контролем за t-тестом Стьюдента для виявлення достовірних відмінностей між середніми значеннями в парних вибірках.

Прогестерон і 17-естрадіол не впливали на нестимульовану експресію цієї молекули адгезії. Проте прогестерон достовірно знижував експресію CD11b на гранулоцитах, які були стимульовані ФНП (рис. 9). Це, як і у випадку CD54, відбувалось внаслідок зменшення щільності молекули адгезії на поверхні гранулоцитів.

Експресія молекули адгезії CD62L не знижувалася під впливом ФНП на лімфоцитах і моноцитах, а статистично достовірна інгібіція спостерігалася лише на гранулоцитах (на 82%) (Рис. 10). Це відповідало значному зниженню кількості позитивних за цим маркером моноцитів і сталій кількості позитивних лімфоцитів та гранулоцитів (табл. 3). Таким чином, під впливом ФНП зменшувалася саме щільність цього маркера на гранулоцитах. Під дією прогестерону не змінювалася нестимульована експресія CD62L на всіх типах клітин і відсоток позитивних за цією молекулою клітин (рис. 10). Під дією комбінації прогестерону і ФНП відбувалася додаткова інгібіція рівня експресії CD62L на гранулоцитах порівняно з впливом лише ФНП (табл. 3). У цьому випадку прогестерон підсилював вплив ФНП на CD62L.

Дія ФНП підсилювала експресію на гранулоцитах активаційного маркера CD69, що також виконує функції молекули адгезії, з відповідним збільшенням відсотка позитивних за цією молекулою гранулоцитів і лімфоцитів (Табл. 3).

Гормон 17-естрадіол значно пригнічував нестимульовану експресію CD69 на моноцитах та лімфоцитах, а прогестерон не мав на неї значного впливу (рис. 11). Водночас під дією жіночих стероїдних гормонів недостовірно знижувався відсоток CD69 позитивних клітин (табл. 3). Однак на лімфоцитах під дією прогестерону спостерігалось зниження на 12 % ФНП-стимульованої експресії CD69 (рис. 11).

Таким чином, ФНП проявляв прозапальні властивості, статистично достовірно підсилюючи експресію молекул адгезії CD54 на гранулоцитах і моноцитах, CD11b на всіх типах клітин, CD69 на гранулоцитах та знижуючи експресію CD62L на гранулоцитах. Прогестерон та 17-естрадіол пригнічували нестимульовану експресію CD54 на моноцитах і гранулоцитах, а 17-естрадіол інгібував нестимульовану експресію CD69 на моноцитах і лімфоцитах внаслідок зниження щільності молекул адгезії на поверхні клітин. Прогестерон знижував ФНП-стимульовану експресію CD54 та CD11b на гранулоцитах і CD69 на лімфоцитах за рахунок зменшення щільності цих молекул на поверхні клітин, і тим самим частково блокував прозапальну активність цього цитокіну. Під дією комбінації прогестерону та ФНП відбувалася додаткова інгібіція експресії CD62L на гранулоцитах порівняно з впливом лише ФНП, і в такий спосіб гормон підсилював функціональну активність ФНП. Як результат, прогестерон та 17-естрадіол, завдяки модуляції експресії молекул адгезії на поверхні клітин периферичної крові, можуть приймати участь в регулюванні локальної адгезії та активації лейкоцитів.

Таким чином, під впливом прогестерону (2 мкг/мл), 17-естрадіолу (0.2 мкг/мл) чи їх комбінації пригнічуються або цілком блокуються основні ефекти фактора некрозу пухлин (стимуляція проліферативної активності лімфоцитів периферичної крові, цитотоксична активність проти клітин лінії L929, стимуляція експресії молекул адгезії лейкоцитами крові). Ймовірно, в такий спосіб жіночі статеві стероїдні гормони здатні проявляти імуносупресивні властивості, спрямовані на нейтралізацію ефектів прозапальних цитокінів, пов'язаних з патологічними процесами в організмі.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено дослідження функціональної активності фактора некрозу пухлин під впливом прогестерону та 17-естрадіолу, завдяки чому встановлені певні особливості дії цього прозапального цитокіна на клітини під впливом жіночих статевих стероїдних гормонів:

1. Прогестерон повністю блокував стимулюючий вплив фактора некрозу пухлин на проліферативну активність лімфоцитів периферичної крові людини, а 17-естрадіол не мав вираженого впливу на нього. При комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів спостерігалась значна інгібіція стимулюючого ефекту ФНП на проліферацію лімфоцитів периферичної крові. Вплив гормонів був специфічним відносно даного цитокіну, оскільки він не проявлявся щодо інших прозапальних цитокінів (ІЛ-1 і ).

2. Під впливом комбінації прогестерону та 17-естрадіолу спостерігалось значне зниження експресії рецепторів ФНП I та II типу на поверхні анти-CD3-активованих Т-лімфоцитів (як CD4+, так і CD8+) периферичної крові, та відповідне підвищення розчинних форм рецепторів в супернатантах лімфоцитів. Це свідчить про можливий механізм блокади функціональної активності цього прозапального цитокіна стосовно активованих лімфоцитів з боку комбінації жіночих статевих гормонів.

3. На неактивованих Т-лімфоцитах (як CD4+, так і CD8+) вплив комбінації прогестерону та 17-естрадіолу сприяє синтезу рецептора ФНП II типу de novo, оскільки під дією гормонів спостерігалось підсилення його експресії на поверхні клітин та збільшення розчинної форми в супернатанті.

4. Прогестерон і 17-естрадіол мають протективний ефект на клітинну лінію L929 при цитотоксичному впливі ФНП. Цей ефект не залежить від часу інкубації, але захисний вплив збільшується при підвищенні дози жіночих статевих стероїдних гормонів. Незалежно від часу інкубації прогестрон мав сильніший протективний ефект порівняно з 17-естрадіолом.

5. Прогестерон знижував ФНП-стимульовану експресію CD54 і CD11b на гранулоцитах і CD69 на лімфоцитах, що проявлялося у зменшенні щільності цих молекул на поверхні клітин, чим частково блокував прозапальну активність цитокіну. Комбінація прогестерону і ФНП була синергічною щодо інгібіції експресії CD62L на гранулоцитах, і тим самим гормон посилював дію цитокіна.

6. Вплив прогестерону (2 мкг/мл), 17-естрадіолу (0.2 мкг/мл) чи їх комбінації на ефекти фактора некрозу пухлин найчастіше має супресивний характер. Комбінація прогестерону та 17-естрадіолу пригнічує стимуляцію цитокіном проліферативної активності лімфоцитів периферичної крові та цитотоксичну активність фактора проти лінії L929. Окремо гормони знижують експресію молекул адгезії, що індукована фактором некрозу пухлин, а також його цитотоксичну дію проти клітин лінії L929.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. C. П. Грекова, М.О. Водяник, В.П. Чернишов “Вплив прогестерону та естрогену на ефект костимуляції проліферації прозапальними цитокінами”// Фізіологічний журнал. - №4. - 2002.- С. 63-67.

2. S.P. Grekova, M.A. Vodyanik, V.P. Chernyshov “ Effect of progesterone and 17-estradiol on the cytotoxicity mediated by tumor necrosis factor” // Experimental Oncology. - Vol. 3. - 2002. - Р. 228-230.

3. В.П. Чернишов, М.О. Водяник, C. П. Грекова “Експресія молекул адгезії лейкоцитами периферичної крові під впливом жіночих стероїдних гормонів”. // Фізіологічний журнал. - №6. -2002. - С.46-53.

4. Чернышов В.П., Водяник М.А., Грекова С.П. “Локализация и функциональная активность фактора некроза опухолей в органах и тканях репродуктивной системы женщины.” // Здоровье женщины.- №1. - 2003. - С.26-28.

5. Чернышов В.П., Водяник М.А., Грекова С.П. “Локализация и функциональная активность фактора некроза опухолей в органах и тканях репродуктивной системы женщины. (Часть 2)” // Здоровье женщины.- №2. - 2003. - С.52-55.

6. С.П. Грекова, М.O. Водяник. Вплив прогестерона і естрогена на костимулюючий проліфераційний ефект прозапальних цитокінів.// Тези доповідей III Української конференції молодих вчених.- 2002. - С.38-39.

7. S.P. Grekova, M.A. Vodyanik, V.P. Chernyshov „ Effect of progesterone and 17-estradiol on the proinflammatory cytokines costimulatory proliferative activity”//Am. J Reprod. Immunol. - Vol.48, N.3. - 2002. - Р. 147.

АНОТАЦІЯ

Грекова Світлана Петрівна. Вплив прогестерону та 17-естрадіолу на функціональну активність фактора некрозу пухлин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за фахом 03.00.09 - імунологія (біологічні науки) - Національний медичний університет ім.. О.О. Богомольця, Київ, 2003.

В дисертації наведено дослідження ефектів фактора некрозу пухлин під впливом прогестерону та 17-естрадіолу, завдяки чому встановлені певні особливості дії комбінації прозапального цитокіна та жіночих статевих стероїдних гормонів на клітини. В результаті проведених експериментів встановлено, що при дії комбінації жіночих статевих стероїдних гормонів спостерігалась значна інгібіція стимулюючого впливу ФНП на проліферацію лімфоцитів периферичної крові, водночас 17-естрадіол (0.2 мкг/мл) не мав вираженого ефекту, а прогестерон (2 мкг/мл) повністю блокував стимуляцію з боку ФНП. Виявлено певні механізми дії прогестерону та 17-естрадіолу на ефекти фактора некрозу пухлин щодо лімфоцитів периферичної крові, через вплив гормонів на експресію обох типів рецепторів цього цитокіна на поверхні клітин. Отримано ряд нових даних щодо пригнічуючої дії прогестерону та 17-естрадіолу на експресію молекул адгезії (CD54, CD11b, CD69, CD62L) на поверхні лейкоцитів периферичної крові, а також на цитотоксичну дію ФНП проти клітин лінії L929. Результати, отримані під час дослідження, свідчать про існуючу регуляцію ефектів фактора некроза пухлин, спрямованих на різні типи клітин, з боку жіночих статевих стероїдних гормонів.

Ключові слова: фактор некрозу пухлин, прогестерон, 17-естрадіол.

АННОТАЦИЯ

Грекова Светлана Петровна. Влияние прогестерона и 17-эстрадиола на функциональную активность фактора некроза опухолей. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.09 - иммунология (биологические науки) - Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, Киев, 2003.

Диссертация посвящена вопросам изучения функционального взаимодействия женских половых стероидных гормонов и одного из провоспалительных цитокинов - фактора некроза опухолей. Установлено, что под влиянием комбинации прогестерона (2 мкг/мл) и 17-эстрадиола (0.2 мкг/мл) происходит ингибиция основных проявлений функциональной активности фактора некроза опухолей на разных типах клеток. Влияя на стимулирующую пролиферативную активность фактора некроза опухолей в отношении лимфоцитов периферической крови, прогестерон полностью её блокировал, а 17-эстрадиол не имел выраженного влияния. При комбинации женских половых стероидных гормонов наблюдалась значительная ингибиция данной активности цитокина. Эффект гормонов был специфическим относительно этого цитокина, поскольку он не проявлялся по отношению к другим провоспалительным цитокинам (ИЛ-1 и ). Выявлены механизмы воздействия прогестерона и 17-эстрадиола на функциональную активность фактора некроза опухолей относительно лимфоцитов периферической крови, благодаря влиянию гормонов на экспрессию обоих типов рецепторов данного цитокина на поверхности клеток. Под влиянием комбинации прогестерона и 17-эстрадиола наблюдалось значительное снижение экспрессии I и II типа рецепторов ФНО на поверхности анти-CD3-активированных Т-лимфоцитов (CD4+, CD8+) периферической крови, и соответствующее повышение растворимых форм рецепторов в супернатантах лимфоцитов. Это свидетельствует о возможном механизме блокады функциональной активности провоспалительного цитокина по отношению к активированным лимфоцитам со стороны комбинации женских половых стероидных гормонов. На неактивированных Т-лимфоцитах (CD4+, CD8+) комбинация прогестерона и 17-эстрадиола способствовала синтезу рецептора ФНО II типа de novo, поскольку под действием гормонов наблюдалось усиление его экспрессии на поверхности клеток и увеличение концентрации растворимой формы в супернатанте культур лимфоцитов. Прогестерон и 17-эстрадиол обладают протективным эффектом на клетки линии L929 при цитотоксическом влиянии ФНО. Этот эффект не зависит от времени инкубации, однако защитное влияние возрастало с увеличением дозы женских половых стероидных гормонов. Независимо от времени инкубации прогестрон имел более сильный протективный эффект по сравнению с 17-эстрадиолом. Установлено, что прогестерон снижал ФНО-стимулированную экспрессию CD54 и CD11b на гранулоцитах и CD69 на лимфоцитах вследствии уменьшения плотности этих молекул на поверхности клеток, поэтому частично блокировал провоспалительную активность этого цитокина. Под действием комбинации прогестерона и ФНО происходила дополнительная ингибиция экспрессии CD62L на гранулоцитах по сравнению с влиянием ФНО самого по себе, и тем самым гормон усиливал функциональную активность цитокина.

Полученные данные свидетельствуют о существовании возможных механизмов регуляции функциональной активности фактора некроза опухолей со стороны женских половых стероидных гормонов.

Ключевые слова: фактор некроза опухолей, прогестерон, 17-эстрадиол.

SUMMARY

Grekova Svetlana Petrovna. “Effect of progesterone and 17-estradiol on tumor necrosis factor functions”. - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of biological sciences on specialty 03.00.09 - Immunology (biological sciences) - Bogomolets National Medical Uneversity, Kiev, 2003.

The aim of the study was to investigate the influence of female steroid hormones (progesterone and 17b-estradiol) on tumor necrosis factor effects. The combination of progesterone and 17-estradiol down-regulates costimulatory proliferative lymphocytes activity of tumor necrosis factor. Progesterone alone blocked this activity completely, and 17b-estradiol had no expressed influence. Sex steroid hormones inhibited TNF reseptors expression on the human peripheral blood lymphocytes. The data obtained evidence that progesterone and 17-estradiol down-regulated TNF-stimulated expression of adhesion molecules (CD54, CD11b, CD69, CD62L) on the peripheral blood leukocytes. These hormones and their combination inhibited cytotoxicity of TNF against L929 cells. The obtained data suggested to participation female steroid hormones during a regulation some of tumor necrosis factor effects.