Співвідношення клінічних, патопсихологічних та соціально-епідеміологічних характеристик при венеричних уретропростатитах у чоловіків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний медичний університет імені о. О. Богомольця

Автореферат

Співвідношення клінічних, патопсихологічних та соціально-епідеміологічних характеристик при венеричних уретропростатитах у чоловіків

Федоренко Олександр Євгенович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі дерматовенерології з курсом проблем СНІДу

Національного медичного університету імені. О.О. Богомольця

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Коляденко Володимир григорович, завідувач кафедри дерматовенерології з курсом проблем СНІДу

Національного медичного університету імені. О.О. Богомольця.

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Глухенький Борис Тихонович, професор кафедри дерматовенерології Київської медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика.

Доктор психологічних наук, професор Бондаренко Олександр Федорович, завідувач кафедри психології Київського лінгвістичного університету. епідеміологія венеричне ураження чоловік

Доктор медичних наук, професор Федотов Валерій Павлович, завідувач кафедри дерматовенерології Дніпропетровської державної медичної академії

Провідна установа: Інститут дерматології та венерології АМН України (м. Харків)

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. За даними ВООЗ з останньої третини ХХ століття у більшості країн світу простежується достатньо виражена тенденція зростання специфічної інфекційної захворюваності, обумовленої сексуальним шляхом розповсюдження. І це при тому, що наявні медикаменти дають змогу досить оперативно і надійно боротись з цими недугами у разі своєчасного звернення захворілих до лікаря-спеціаліста.

В ході відомої наукової дискусії 70-90-х років більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників /Э.С.Балуянц, 1975; М.В.Коркина, 1995; К.К. Борисенко,1996; Н.Р.Палеев,1998; В.А. Аковбян, 1998; А.И.Сердюк,1999; / дійшли висновку, що самими лише медико-біологічними причинами не можна пояснити подальше зростання таких специфічних соматичних захворювань як венеричні хвороби ( ВХ ) на фоні широкого використання різноманітної сучасної медикаментозної терапії.

У ході всебічних наукових досліджень поступово почала складатися думка якщо не про домінуючу роль, то принаймні про досить істотне значення саме психо-соціальних, демографічних і частково інформаційно-економічних аспектів ВХ. Різні вчені при цьому найбільшого значення надавали таким факторам, як проституція, статеві відхилення, вік, сімейний стан, алкоголізм, зросла міграція і масовий міжнародний туризм і таке інше. Поряд із цим і вітчизняні і зарубіжні дослідники /Б.Д.Карвасарський, 1980; Ф.Е.Василюк,1984; И.И.Мавров, 1987; В.М.Ковалев, 1988; С.И.Еременко, 1990; Б.А.Черкасский, 1993; М.В.Коркина, 1995; К.К.Борисенко, 1996; Н.Г.Пищук, 1997; Н.Р.Палеев, 1998; А.И.Скринников, 1999; О.В. Богомолець, 2000/ дійшли висновку, що фактично кожна захворіла людина потрапляє у стан передневрозу бо ті або інші соматичні порушення зумовлюють значне нервово-психічне напруження та тривожність у більшості хворих. Однак, у доступній літературі, нам не пощастило знайти посилання на застосування тестових анкетних методик для об'єктивного визначення основних параметрів внутрішньої картини хвороби /ВКХ/ серед венеричних хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в аспекті комплексної науково-дослідної роботи кафедри дерматовенерології з курсом проблем СНІДу НМУ імені О.О. Богомольця „ Розробка нових методів діагностики та лікування хронічних дерматозів і венеричних захворювань ”, державний реєстраційний номер 0195У00390, в якій автор виконував окремі фрагменти.

Мета роботи: На основі системного дослідження соматичних проявів, епідеміології та психологічних особливостей реагування на хворобу розробити та обгрунтувати принципи визначення потреби в психосоматичній реабілітації при венеричних уретропростатитах у чоловіків.

Завдання дослідження можна визначити таким чином:

1. Вивчити особливості епідеміології, соціального становища і демографії поширення венеричних уражень сечостатевих органів у чоловіків-городян - жителів Києва.

2. Системно розглянути особливості характеру інформованості чоловіків-городян про статеві стосунки та обумовлені ними специфічні соматичні ураження сечостатевої сфери.

3. На підставі аналізу статистично вагомого емпіричного матеріалу скласти соціально-культурологічну модель позашлюбних сексуальних стосунків у чоловіків-городян, та уточнити структурний аналіз стану їхнього копулятивного циклу.

4. Уточнити основні характерні риси внутрішньої картини хвороби, з урахуванням преморбідних особливостей особи, стану нервово-психічного напруження, рівнів тривожності і невротизації.

5. Визначити загальну картину соціальної ситуації розвитку та поведінки чоловіків під час хвороби і на підставі цього встановити критерії визначення потреби хворих у соціально-психологічній реабілітації.

6. Провести порівняльний аналіз ряду стандартних патопсихологічних тестів для з'ясування їх інформативності та адекватності використання при венеричних ураженнях сечостатевих органів у чоловіків.

7. Розробити і апробувати систему індивідуальної психокорекції методами індивідуально-групової раціональної психотерапії, аутотренінгу та не медикаментозного впливу на судинний тонус захворілих.

Об'єкт дослідження - чоловіки, хворі на уретропростатити венеричного генезу.

Предмет дослідження - клінічні, епідеміологічні, інформаційні, соціальні, копулятивні та психологічні закономірності у чоловіків, хворих на уретропростатити венеричного походження.

Методи дослідження. У роботі використано клініко-діагностичні, науково-дослідні та лікувальні методи, а також аналітичні - визначення завдань і шляхів вирішення проблеми;

До клініко-діагностичних методів відносили: клінічний огляд, збір анамнезу, пальпацію, уретроскопію, спеціальні методи серологічного, бактеріоскопічного та культурального обстеження, пальцеве обстеження простатичної залози та міжхребцевих дисків, а також консультації суміжних спеціалістів.

До науково-дослідних методів відносили: анонімне анкетне визначення соціально-інформаційно-епідеміологних характеристик в динаміці соматичного перебігу та лікування; визначення особливостей копулятивного статусу хворих чоловіків; визначення базальних індивідуально - психологічних характеристик захворілих осіб; визначення 12 основних типів психологічного реагування пацієнта в умовах наявної соматичної патології; визначення типу акцентуації особи; визначення в динаміці рівнів особистісної та реактивної тривожності; визначення кількісного рівня та якісного забарвлення соматичних, лабораторних, соціальних та психологічних складових стривоженості такої досить специфічної категорії хворих як чоловіки з венеричними уретропростатитами.

До лікувальних методів відносили як традиційну медикаментозну терапію, так і використання методів не медикаментозного впливу - біодинамічної корекції остеохондрозу хребетного стовпа хворих; квазирітмічної електростимуляції нервово-м'язевих структур для поліпшення периферійного кровообігу в ділянці малого тазу та нижніх кінцівок; комплексу спеціалізованих лікувально-фізкультурних вправ; пальцевого впливу на певні БАТ шкіри; прийомів самомасажу; мікрохвильової резонансної терапії та використання раціональної вербальної психокорекції.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше;

1. Здійснено науково обгрунтовану побудову функціонального діагнозу при специфічних соматичних ураженнях сечостатевих органів у чоловіків, що містить у собі, крім традиційного клінічного діагнозу ще й оцінку адекватності особистого психологічного реагування на хворобу, і соціальної поведінки в таких умовах;

2. Описано базисні риси загальної картини соціально-демографічної та інформаційно-вікової ситуації розвитку сексуальної поведінки чоловіків-городян як до їх інфікування ВХ, так і під час хвороби;

3. З'ясовано основні параметри та характерні риси внутрішньої картини хвороби /ВКХ/, а також найбільш типові особливості особистого психологічного реагування на ситуацію венеричного ураження сечостатевих органів у чоловіків з урахуванням особливостей їхньої ж преморбідної психологічної характеристики;

4. Об'єктивно визначено психологічний вплив соматичного статусу хворого та його окремих клінічних параметрів на кількісний рівень тривожності і невротизації у хворих на уретропростатити чоловіків;

5. Проведено порівняльне вивчення ефективності і адекватності застосування в ШВД цілої групи стандартних тестових психологічних методик /ТСХ; ОШПТ - Mas; НПН; УНП; Q-sort; ОСШ; тестів Айзенка, Шмишека, Спілбергера/ у ході комплексного обстеження чоловіків з специфічною соматичною патологією і встановлено, що найбільш прийнятним є використання - тестів Спілбергера, ОШПТ - Mas, ТСХ.

6. Розроблено і успішно апробовано на статистично значущій виборці хворих оригінальні скринінгові тести /ШВПХ-ШЗТ; ОШПТВХ-ОШЗПТВХ/ по визначенню в динаміці різних видів реактивної тривожності /РТ/ взагалі та її специфічних складових серед контингенту хворих на уретропростатити чоловіків;

7. Розроблено і апробовано систему індивідуалізованої психокорекції методами індивідуально-групової раціональної психотерапії та аутотренінгу з включенням у неї спеціального комплексу ЛФ, самомасажу, пальцевого впливу на ряд біологічно активних точок (БАТ).

Практична цінність дисертаційного дослідження:

1. З'ясовано і науково обгрунтовано доцільність включення до комплексу традиційних лікувальних заходів у хворих чоловіків з хронічними ураженнями сечостатевих органів венеричного генезу поетапної психотерапії та психокорекції з урахуванням особливостей їх особистісного психологічного реагування під час хвороби, преморбідних рис, вираженості тривожності і ступеня невротизації.

2. Відпрацьована методика оперативного скринінг-тестового виявлення неадекватних соціально-психологічних особистісних установок хворих чоловіків з урахуванням їхнього соматичного стану, віку, освіченості, соціального статусу.

3. Вказано на необхідність розглядати істотну частину пацієнтів, які перебувають на лікуванні, як групу досить вагомого ризику щодо можливості розвитку у них межових неврозоподібних станів.

4. Встановлено взаємозв'язок між рівнем загальної реактивної тривожності /РТ/ у хворого та його ж базисним типом психологічного ставлення до наявної соматичної патології.

5. Апробовано комплекс спеціальних лікувально-профілактичних фізичних вправ /ЛПФВ/, самомасажу і пальцевого впливу на ряд БАТ шкіри.

6. Визначена доцільність і відпрацьовано методики місцевого терапевтичного впливу на уражену слизову уретри і на ряд БАТ з допомогою серійного апарату електромагнітного впливу Г-4-142 „Електроніка”.

Результати наукових досліджень використовуються у педагогічній діяльності співробітників кафедр дермато-венерології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця та Чернівецької державної медичної академії, а також при проведенні практичних занять з лікарями-інтернами та викладачами медичних коледжів та вузів України, що регулярно проходять фахову перепідготовку на циклах ФПК при НМУ імені О.О.Богомольця.

Особистий внесок здобувача у виконання даної роботи. Автором самостійно визначено основні напрямки наукового пошуку, мета та завдання роботи, методи для їх вирішення, проведені в динаміці всі анкетно-тестові дослідження хворих в ШВД, систематизовано і проаналізовано отримані результати, здійснено їх узагальнення, сформульовані висновки та практичні рекомендації.

Дисертантом особисто оглянуто і проконсультовано понад 1000 пацієнтів з венеричними ураженнями сечостатевих органів, що отримували відповідну медикаментозну терапію на клінічних базах кафедри дермато-венерології НМУ імені О. О. Богомольця - відділенні шкірних та венеричних хвороб ЦМКЛ м. Києва, стаціонарах міського ШВД №1 м. Києва та Київського обласного ШВД, поліклініки Черкаського ШВД. Більшість з них за особистою участю здобувача заповнили відповідні анкети та патопсихологічні тести як на початку лікування, так і по його завершенні. На основі аналізу результатів скринінг-тестів автором проводилась відповідна індивідуалізована раціональна вербальна психокорекція, а також давались рекомендації стосовно використання не медикаментозних методів впливу - біодинамічної корекції остеохондрозу хребетного стовпа хворих; квазирітмічної електростимуляції нервово-м'язевих структур для поліпшення периферійного кровообігу в ділянці малого тазу та нижніх кінцівок; комплексу спеціалізованих лікувально-фізкультурних вправ; пальцевого впливу на певні БАТ шкіри; прийомів самомасажу; мікрохвильової резонансної терапії (МРТ) на певні точки.

За матеріалами дисертації автором особисто розроблені методичні рекомендації „ Клініко-патопсихологічне тестування при венеричних ураженнях сечостатевих органів у чоловіків ”, а також спільно з професором Коляденко В. Г. видана у видавництві „Здоров'я” монографія „Медицинская деонтология в дерматологи и венерологии”. Крім того ці матеріали лягли в основу методичної розробки лекції „Психологічний стан хворих шкірними і венеричними захворюваннями”, інформаційного листа МОЗ України „Электростимуляция нервно-мышечных структур при лечении хронических уретропростатитов”, а також розділу „Психология в деятельности врача” в 2-х томній „Енциклопедии семейного врача”.

За матеріалами дисертаційного дослідження автором також розроблені відповідні модифікації методів місцевого лікування хронічних уретропростатитів у чоловіків, що відповідно оформлено як галузеві раціоналізаторські пропозиції: №737 від 18.2.1987 „ Квазиритмическая чрезкожная электростимуляция нервно-мышечных структур”; №738 від 2.3.1987 „ Модификация проведения местных процедур в ходе лечения хронических уретритов у мужчин”; №739 від 19.3.1987 „ Модификация комбинированного уретроскопа модели 513”; № 740 від 28.3.1987 „ Комбинированное лечение хронических простатитов”; №741 від 28.3.1987 „ Модификация тубуса комбинированного уретроскопа модели513”;№742 від 11.5.1987 „ Устройство для ритмоелектростимуляции”; №744 від 8.4.1987 „ Биомеханическая коррекция пояснично-крестцового отдела позвоночника в комплексном лечении хронических уретропростатитов”; № 849 від 22.1.1988 „ Способ закрепления электродов для электрической стимуляции мышц”; № 861 від 14.3.1988 „Способ комбинированного лечебного электровоздействия и устройство для его осуществления”; № 965 від 7.8.1989 „ Штатив-фиксатор”; № 966 від 7.8.1989 „ Устройство для внутриуретрального введения пенных аэрозолей”; № 967 від 7.8.1989 „ Способ внутриуретральной местной терапии хронических уретритов”.

Статистичну обробку отриманих даних автор проводив спільно із співробітниками обчислювального центру КІНГ за допомогою пакету біомедичних програм, розроблених в Каліфорнійському університеті. Для їх оцінки використовувались методи ієрархічної класифікації якісних ознак, розроблених французькою школою соціології під керівництвом Жанбью, а також були використані спеціальні програми кореляційного, дисперсійного і регресивного аналізу даних, адаптованих для цього конкретного дослідження к.е.н. доцентом КІНГ С.Л. Корецьким, якому автор висловлює щиру вдячність за допомогу в цій роботі. Аналіз, інтерпретацію та обгрунтування отриманих результатів дисертант проводив особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено на IV Республіканському з'їзді дермато-венерологів УРСР (Харків,1980), VIII Всесоюзному з'їзді дермато-венерологів ( Москва,1985), VI республіканському з'їзді дермато-венерологів УРСР (Харків,1986), I з'їзді геронтологів і геріатрів УРСР (Київ,1988), Всесоюзному з'їзді геронтологів (Тбілісі,1988), VI всеросійському з'їзді дермато-венерологів (Челябінськ, 1989), Всесоюзній конференції „Механізм дії магнітних і електромагнітних полів на біологічні системи різних рівнів організації” (Ростов-на-Дону,1989), Всесоюзній конференції „ Проблеми дерматокурортології і формування здорового способу життя ” (Пятигорск,1990), Міжнародній науковій конференції „ Соціологія в медицині ” (Кобулеті,1990), Науково-практичній конференції„Сучасні проблеми дермато-венерології” (Дніпропетровськ,1990) 2-й міжнародній науково-практичній конференції „ Наука і виробництво - охороні здоров'я” (Київ,1990), Республік.конференції „Курортные факторы Прикарпатья в медицинской и социальной реабилитации больных дерматозами.” (Львов, 1991), IX Всесоюзному з'їзді дермато-венерологів ( Москва,1991), VI з'їзді дермато-венерологів України (Харків,1992), 4 Всесвітньому Конгресі СФУЛТ (Харків,1992), VII з'їзді дермато-венерологів України (Київ,1999), IX Всесвітньому Конгресі СФУЛТ ( Луганськ-Київ-Чикаго, 2002).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 61 науковій роботі, серед яких 29 статей у фахових журналах і збірниках, рекомендованих ВАК України та 30 публікації у наукових збірниках, матеріалах з'їздів, конгресів, конференцій, методичних рекомендаціях. Крім того, матеріали дисертаційного дослідження лягли в основу написання монографії „Медицинская деонтология в дерматологи и венерологии” та розділу „Психология в деятельности врача” в 2-х т. „Енциклопедия семейного врача”, а також в 12 галузевих раціоналізаторських пропозиціях.

Обсяг і структура дисертації. Основний текст дисертації викладено на 257 сторінках, він складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, розділу „Загальна характеристика всього обстеженого контингенту хворих”, опису матеріалів та методів досліджень, 10 розділів власних досліджень. Завершують роботу розділ з викладенням застосованих методів терапевтичного впливу, заключення та висновків. Список використаних літературних джерел включає 669 першоджерел, серед яких 476 - українською та російською мовами. Робота містить 46 таблиць, 4 малюнки та 3 графіки.

Основна частина

Загальна характеристика всього обстеженого контингенту хворих

У ході комплексного обстеження 957 хворих, що поступали в клініку на лікування з приводу специфічних соматичних уражень сечостатевої сфери ( 242 - свіжа гонорея; 88 - хронічна гонорея; 60 - трихомоніаз; 278 - хронічні уретропростатити і 34 - хворі сифілісом) , що виникали переважно внаслідок позашлюбних статевих взаємин з тривалістю патологічного процесу від 2-3 днів до 2-3 років вони отримували специфічну терапію у міських ШВД м. Києва /702 чол./ та Черкас /59 чол./, Київському обласному ШВД /196 чол./. У переважній більшості /90,2%/ це були чоловіки. Кількість жінок була невелика - / 94 ж.- 9,8% /, але цілком достатня для порівняння.

Вони являли собою досить однорідну / на 95,3% / групу, що складалася з громадян, які постійно проживають на території центральної частини України і були поділені на дві групи - основну /О.Г./, що складалася з 702 чоловік, і контрольну /К.Г./ з 255 чоловік, що було доцільно для уточнення специфічності ряду соціально-епідеміологічних характеристик сексуальної поведінки чоловіків-городян.

Виявилося, що серед хворих О.Г., переважають міські робітники /54,9%/. Друге й третє місце займали службовці /22,7%/ і міська молодь /11,6%/, яка вчилася. Серед захворілих К.Г. також домінуюче місце займали робітники /30,9%/ містечок і сільської місцевості /28,6%/. На другому місці /13,3%/ були ті, що вчаться, а на третьому /10,6%/ - службовці.

Серед хворих переважають особи з середньою і середньою спеціальною освітою /65,5 - 66,7%/. Особи з вузівською освітою складали до 30-40% серед городян і в три-чотири рази менше серед тих, що проживають не в Києві. Що стосується статевих партнерок, то вони були в цілому помітно менше освічені, ніж їх чоловіки.

За своїм віковим складом 702 хворих чоловіків основної групи в середньому на 2,5 роки старші від 161 чоловіка К.Г. /28,8 років - 26,9 років/ і на 3 роки старші від жінок /25,9 років/. Тобто, мешканці великого міста здебільшого пізніше інфікуються порівняно з мешканцями сіл /27,0 р./, райцентрів /27,1 років/ і особливо середніх міст - обласних центрів /26,8 р/. Серед чоловіків найраніше інфікувалися особи з середньою освітою /24,7 - 27,2 р/. Триваліше навчання в технікумах і вузах ніби "відсувало" інфікування в цих групах майже на два роки - до 26,6 - 31 року. Найпізніше /в 35,1 - 34,9 р./ інфікувалися найменш освічені чоловіки, що, очевидно, пов'язано з їх більш пізнім "вступом" в активне позашлюбне статеве життя.

Реальна структура родинного стану серед обстежених нами чоловіків і жінок спростувала думку про те, що венеричними хворобами в основному хворіють неодружені. Виявилося, що холостяки складали лише трохи менше /44,3%/ половини захворілих чоловіків О.Г. і половину /51,5%/ в К.Г. Серед жінок частка незаміжніх коливалася від 52% в О.Г. до 28,7% в К.Г

В цілому ж комплексно обстежений нами контингент хворих за своїми основними демографічними і соціально-етнічними характеристиками є досить типовим для усього контингенту таких хворих, що проходили курсову терапію в стаціонарах ШВД в кінці 80-х та протягом 90-х років.

Методи і методики обстеження захворілих

У ході виконання дисертаційного дослідження, крім таких традиційних клінічних методів, як загальний аналіз крові, сечі, крові на білірубін, цукор, р-ю Васермана, на ВІЛ-інфекцію. Клінічний діагноз обов'язково уточнювався бактеріоскопічно і культурально. При потребі також робилась уретроскопія, електрокардіографія, визначався тонус периферичних судин, пальцеве обстеження стану простатичної залози і міжхребцевих дисків, електростимуляція, електрофорез, а також застосовувалися низькочастотні ультразвукові бужі, вплив на БАТ апаратом ЕМІ КВЧ мм. діапазона, консультації суміжних фахівців.

Всі пацієнти також комплексно обстежувались з застосовуванням блок-набіру соціологічно-епідеміологічних та патопсихологічних анкет, що складався як з ряду класичних вітчизняних і адаптованих зарубіжних психо-діагностичних тестів, так і деяких оригінальних тестів:

1. Перш за все всі хворі заповнювали - соціально-епідеміологічну анкету ( СЕА ) з 77 пунктів, складену спільними зусиллями кафедри дермато-венерології НМУ і відділом венерології Харківського НДІ Дерматології і венерології. Вона дозволяє в комплексі об'єктивно оцінити цілу гаму таких важливих параметрів, як місце проживання, побутові умови захворілих, їх професію і освіченість, сімейний стан і склад сім'ї. Крім того, динамічне співставлення пунктів дає можливість оцінити вікові особливості в статевому житті, динаміку появи і закріплення шкідливих звичок /алкоголь, нікотин/, якісну характеристику мотивів, що спонукали хворого до статевого життя. Ряд пунктів дозволяє оцінити якість роботи ШВД по виявленню, обстеженню і лікуванню хворих та їх статевих партнерів. Таким чином, отримані з допомогою СЕА дані дозволяють побудувати структурну модель статевого життя чоловіків з урахуванням особливостей його дебюту в залежності від їх віку і освітнього рівня, а також уточнити деякі характерні особливості їх поведінки після захворювання.

З метою подальшого уточнення ряду соціально-демографічних характеристик захворілих вони на початку свого перебування на лікуванні у ШВД заповнювали також розроблені спеціальні опитувальники.

2. П/О - первинний опитувальник, що складається з 19 тверджень, на кожне з яких хворий міг би вибрати одну з шести можливих відповідей. Ці твердження стосуються в основному проблеми самолікування, інформованості про ВХ , ставлення захворілих до лікування у ШВД .

3. В/О - вторинний опитувальник складається з 27 пунктів, які при їх заповненні хворим перед випискою з клініки дозволяють отримати відомості про динаміку його поглядів на ВХ, самолікування, джерела інфікування, оцінку ним медперсоналу і ступеня своєї вилікуваності. В/О дає також можливість дізнатися про намір перехворілого на майбутнє - у плані готовності виконувати ті чи інші лікарські рекомендації протягом певного терміну часу.

Оскільки одним з основних завдань дисертаційного дослідження є уточнення характерних рис внутрішньої картини хвороби ( ВКХ ) у хворих з уретропростатитами венеричного генезу, то з цією метою був використаний ряд загальновизнаних тестів:

4. ТСХ - психологічна діагностика типів ставлення до хвороби - розроблена в лабораторії клінічної психології Санкт-Петербурзького психоневрологічного інституту ім. В.М. Бехтерєва (1987 р.) на підставі типології реакції особи на хворобу (класифікація типів), запропонованої А.Е.Личко і Н.Я.Івановим. З допомогою відповідного опитувальника ТХС ми мали змогу діагностувати 12 різних типів такого ставлення: гармонічний (Г), ергопатичний (Р), анозогнозичний (З), тривожний (Т), іпохондричний (П), невростенічний (Н), меланхолічний (М), апатичний (ЗА), сенситивний (С), егоцентричний (Е), паранойяльний (П), дисфоричний (Д).

5. ШС-Х - шкала Спілбергера-Ханіна являє собою стандартний загальновідомий психологічний тест для самооцінки емоційної напруженості людини за даними про особисту (ОТ) та реактивну (ситуаційну) тривожність (РТ). Цей тест заповнювався хворими двічі - коли вони поступали в стаціонар і перед їх випискою з ШВД.

6. ШОПЗ - шкала оцінки побоювань захворілого - оригінальний тест для визначення особливостей реактивної тривожності (РТ), тобто особливостей емоційного сприйняття початкового етапу перебування на лікуванні в ШВД хворих уретропростатитами чоловіків. Він складається з 30 тверджень і побудований аналогічно із ШС-Х, але дозволяє на відміну від неї визначати не лише інтегральний рівень РТ, але й визначати в ній її складові компоненти: І. Соматичні побоювання, пов'язані з ураженням уретри; ІІ. Соматичні побоювання, пов'язані з передміхуровою залозою; ІІІ. Інтегральні соматичні побоювання; ІУ. Побоювання, пов'язані з "поганими" даними лабораторного обстеження захворілого; У. Побоювання, пов'язані з негативним впливом алкоголю на клінічний перебіг уретропростатитів; УІ. РТ, обумовлена можливим порушенням копулятивного циклу; УІІ. -побоювання виникнення негативних соціальних наслідків хвороби.

7. ШЗТ - шкала залишкової тривожності являє собою специфічний варіант оригінального психо-діагностичного тесту ШОПЗ, призначеного для оперативного визначення залишкової реактивної тривожності (ЗРТ) в кінці лікування в ШВД чоловіків з венеричними ураженнями сечостатевих органів. Хоча вона також складається з 30 тверджень, аналогічних таким у тесті ШОПЗ, але вони відрізняються своїми формулюваннями. У тесті ШЗТ вони специфічно відображають можливі емоційні страхи і побоювання даної категорії хворих саме на завершальному етапі їх лікування у ШВД.

8. ОШПТ = MAS Особистісна шкала проявів тривоги. Спектр питань-стверджень у ньому дозволяє скласти об'єктивну думку про якісні особливості тривожного стану, що стосуються найрізноманітніших аспектів як стану самого хворого, так і навколишнього середовища: А - Соматична тривожність, обумовлена суб'єктивною самооцінкою ступеня вираженості окремих соматичних симптомів, що непокоять хворого; Б - Психологічна тривожність, обумовлена оцінкою хворим свого нервово-психічного стану в ході хвороби; В - Соціальна тривожність, обумовлена аналізом захворілим можливості погіршення свого соціально-громадського становища..

9. ОШПТВХ - Особистісна шкала проявів тривоги венеричних хворих являє собою модифікований нами стандартний тест ОШПТ-MAS. На відміну від ряду інших дослідників, які також модифікували цей тест з метою його спрощення або більшого врахування етнічних особливостей, ми адаптували його без зміни кількості питань, маючи на меті тільки наблизити зміст кожного з 50 запитань - стверджень безпосередньо до особливостей проявів синдрому страху або тривоги, наявних у чоловіків з венеричними ураженнями сечостатевих органів. Адаптація була здійснена таким чином, щоб не порушуючи первісний зміст стандартного питання-ствердження, зробити його, по можливості, більш зрозумілим захворілому.

10. ОШЗТВХ - особистісне шкалування залишкової тривожності венеричних хворих - являє собою специфічну різновидність ОШПТВХ, призначену для оперативного визначення рівня тривожності напередодні виписки хворих із стаціонару ШВД.

11. Q-Sоrt = шкала товариськості - залежності адаптована Е.Ф.Горфінкелем і І.К.Келейніковим.. Методика дозволяє визначити шість основних тенденцій поведінки людини в реальній мікро соціальній групі: залежність - незалежність, товариськість - нетовариськість, прагнення боротьби ухилення від боротьби. Кожна з цих тенденцій має внутрішню і зовнішню характеристику, тобто залежність, товариськість і боротьба можуть бути справді притаманні особі, а можуть бути і зовнішньою маскою, яка ховає справжнє обличчя особи в колективі мікро соціальної групи.

12.НПН - опитувальник нервово-психічної напруги розроблений Т.А.Немчиним . Він діляться на 3 групи стверджень: І - ствердження фізичного дискомфорту і неприємних відчуттів з боку соматичних систем організму; ІІ - ствердження про наявність-відсутність психічного дискомфорту і скарг з боку нервово-психічної сфери; ІІІ - ствердження деяких загальних ознак НПН - частота, тривалість, генералізованість і ступінь виразності цього стану.

13. ЕГУ - Тест Айзенка - класичний психологічний тест, що призначених для оцінки базальних властивостей особи. Він дозволяє кількісно оцінити індивідуально-психологічні характеристики особи за двома ортогональними шкалами і складається з 57 запитань, 24 з яких націлені на виявлення екстраверсії - інтроверсії, 24 інших - на оцінку емоційної стабільності - нестабільності (нейротизму), решта 9 складають контрольну групу запитань, призначену для оцінки щирості тестованого і достовірності результатів. В ході нашого дослідження ми користувалися його варіантом, адаптованим в НДІ Психоневрології ім. В.Т. Бехтерєва (1974 р.).

14. МШ - Методика Шмишека для визначення типу акцентуацій,в основі якої лежить розроблена К. Leonhard (1986 р.) концепція за якою існують певні "акцентуровані" риси особистості, що за певних умов можуть розвиватися в патологічному і негативному напрямках. Риси ці є ніби природними загостреннями властивих кожній людині неповторних індивідуальних якостей. Виділення груп "акцентуйованих особистостей" є досить плідним для вивчення сомато-психічних кореляторів при деяких соматичних захворюваннях у виникненні яких значну роль відіграють особистісні властивості хворого. Власне сам опитувальник складається з 88 запитань. Він дозволяє з допомогою відповідних коефіцієнтів підраховувати показники по кожному з 10 видів акцентуацій. Наслідки виражають як у балах, так і у вигляді "профілю особистісної акцентуації", а також в загальному показнику акцентуйованості особи. Ми використали його варіант, адаптований В.М.Блейхером та співавтор. (1973 р.).

15. СФЧ - сексуальна формула чоловіка. Її визначали з допомогою запропонованого Г.С.Васильченко (1967 р.) опитувальника для соматичних хворих, що мали певні порушення статевої функції. Використання цього тесту сприяє об'єктивізації даних, отримуваних від хворих, вводячи їх якісну характеристику в певні кількісні параметри. Сам тест складається з 10 тверджень, на кожне з яких досліджуваний має вибрати один з числових градієнтів /від 0 до 4/. Самі пункти діляться на 3 функціональні тріади і позаструктурний показних Х, що вказує на тривалість статевого розладу.

16. ПОКП - психологічна оцінка клінічних проявів - являє собою оригінальний тест-опитувальник з 20 тверджень, що описують різні клінічні прояви венеричних уражень сечостатевих органів у чоловіків: характер, частоту та колір виділень з уретри; патологію з боку сечі, копулятивного циклу больові відчуття в уретрі та промежині. Відповіді захворілих дозволяють як визначити наявність тієї чи іншої соматичної патології, так і оцінити ступінь психологічного неспокою, викликаного у хворої людини наявністю того чи іншого клінічного симптому. Можлива також сумарна психологічна оцінка соматичного неспокою-тривожності конкретного хворого через використання тесту ПОКП.

Отримані в ході такого комплексного соціально-епідеміологічного та

патопсихологічного обстеження хворих в динаміці їх лікування, з використанням вищезгаданих методик, конкретні цифрові показники складали дуже значну ( біля 800 ) кількісну величину по кожному пацієнту. Їх статистичну обробку автор проводив спільно із співробітниками обчислювального центру КІНГ за допомогою пакету біомедичних програм, розроблених в Каліфорнійському університеті. Для їх оцінки використовувались методи ієрархічної класифікації якісних ознак, розроблених французькою школою соціології під керівництвом Жанбью, а також були використані спеціальні програми кореляційного, дисперсійного і регресивного аналізу даних, адаптованих для цього конкретного дослідження к. е. н. доцентом КІНГ С. Л. Корецьким, якому автор висловлює щиру вдячність за допомогу в цій роботі. Аналіз, інтерпретацію та обгрунтування отриманих результатів дисертант проводив особисто.

Характер інформованості про статеві взаємини і венеричні хвороби

Проблема наукового знання міри адекватності інформаційної обізнаності чоловіків щодо статевих взаємин і обумовленої ними небезпеки зараження і наступного розвитку специфічної інфекційної патології урогенітального тракту є однією з найменш розроблених у сучасній вітчизняній клінічній венерології. Для визначення реального стану відповідної інформаційної структури ми провели комплексне клініко-експериментальне тестове вивчення ряду соціально-епідеміологічних та інформаційно-сексологічних характеристик серед захворілих чоловіків. Аналіз даних, отриманих при заповненні 957 хворими відповідних граф СЕА, передусім показав , що роль сім'ї в інформуванні підлітків з цього питання недостатня /5% в К.Г. і 3,8% в О.Г./. При цьому відповідна інформація здебільшого надходила від старших на 2-3 роки братів чи сестер, а не від батьків. Основним за своєю питомою вагою /31% в К.Г. і 39% в О.Г./ було джерело отримання підлітками відомостей від їх ровесників. При цьому якщо дівчата-підлітки трохи частіше /в 16%/ отримували цю інформацію від подруг по СШ чи ПТУ, ніж "дворових подруг" / в 13,8% /, то у юнаків - "дворова" інформація удвічі перевищувала "шкільну". Лише третє місце /17,6% - у чоловіків К.Г. і 19,2% - у жінок О.Г./ займали в загальній структурі реальних джерел інформування підлітків власне офіційні канали інформації : література, кіно, телебачення, радіо, лекції. Питома вага професійного інформування молоді від учителів СШ і ПТУ, медпрацівників зовсім незначна - 4,7%.

На структуру інформованості мав значний вплив рівень загальної освіченості хворих. Так, якщо майбутні фахівці з вищою освітою володіли відповідною інформацією вже в 13,2 - 13,6 років, то особи, що згодом закінчували середні спеціальні заклади, - в 14,9 років, а лише середні школи - в 15,2 р. Особи з неповною середньою освітою - в 15,4 років.

Отже, протягом останніх десятиліть трохи більше половини всіх хворих отримували свої початкові знання з неадекватних інформаційних джерел, а не в сім'ї, від учителів чи медпрацівників, а також з офіційних каналів інформування: книг, брошур, телебачення, радіо, кіно.

Вивчення структури основних джерел інформування молоді про венеричні хвороби показало, що ровесники, товариші у школі і дворі також є домінуючим джерелом інформації для кожного четвертого. Вивчення структури основних джерел інформування молоді про венеричні хвороби в залежності від рівня їх освіченості виявила просту корелятивну залежність: чим вищий рівень освіченості, тим більша роль родини і офіційних джерел інформації в інформуванні про венеричні хвороби.

Розгляд динаміки за останні десятиліття зміни структури основних інформативних джерел, що дають знання про венеричні хвороби, показав, що якщо 20-25 років тому ця інформація отримувалася переважно у зрілій юності /23-24 роки/, то в останні роки таке первинне інформування відбувалося вже у 14-15 років, тобто на 9-10 років раніше. А це якісно нова вікова група підлітки, які тільки-но вступають в доросле життя. У них своя, відмінна від дорослих шкала цінностей, авторитетів, моральних стимулів. Та й саме сприйняття дійсності у підлітків, на думку психологів, суттєво відрізняється від "дорослого". Недарма саме цей період розвитку особи у всьому світі розцінюють як "важкий" чи "перехідний вік". Саме в цей період молодь і отримує первинну інформацію про статеві взаємини і обумовлені ними венеричні хвороби. До того ж ця інформація надходила в більшості випадків не з адекватних джерел.

В ході проведеного нами анонімного дослідження було вивчено також питання про бажані, з точки зору вже захворілих, форми і джерел адекватного інформування молоді про статеві взаємини і пов'язану з ними небезпеку інфікування тим чи іншим венеричним захворюванням. 97,2% обстежених однозначно висловилося за розширення саме офіційних медичних каналів інформування молоді. При цьому 83% вважали, що про ВХ треба розповідати не пізніше ніж у 15-16 років, а 16% - що це треба робити вже в 14 років, тобто у 8-му класі. Це стосується також початкової адекватної інформації про статеві стосунки, бо при пізнішому офіційному викладі вона буде підлітками порівнюватися з вже отриманою до цього "приватною" інформацією, а отже не стане для них психологічно домінуючою. Бо саме перша інформація з будь-якого питання психологічно найбільш вагома, оскільки в подальшому підліток часто не намагається її поглибити, бо переважно поспішає дізнатися про щось нове. Лише згодом, ставши дорослішим, юнак повертається до поглибленого осмислення та уточнення цієї початкової інформації.

Якщо за фахове медичне інформування досліджувані висловилися майже одностайно, то відносно форм його були різні думки. Молодші /до 22--23 років/ вважали, що краще це робити шляхом індивідуальних бесід лікаря з підлітком. Чоловіки старші 25 років віддавали перевагу колективним бесідам - уроку лікаря в класі, попередньо розділеному на 2 частини за статтю. Причому висувалася вимога, що з юнаками має проводити бесіду лікар-чоловік, а з дівчатами - лікар-жінка. І при цьому задавати питання підлітки можуть як усно, так і анонімно - письмово.

Для визначення характеру суб'єктивного психологічного сприйняття

захворілими наявних у них клінічних проявів соматичної патології ми використали оригінальну скринінгову шкалу для психологічної оцінки клінічних проявів у чоловіків - ПОКП. Таке тестування проводилося в перший же день після прибуття чоловіків в ШВД на лікування. Для такого обстеження було відібрано 75 захворілих з хронічним /більше 2-2,5 місяців/ перебігом специфічного уретропростатиту. Середній вік цих чоловіків дорівнював 27,8 років, тобто це були вже цілком дорослі люди.

Якщо розмістити клінічні скарги і симптоми ураження урогенітальної сфери в міру зростання їх психологічного значення в очах хворих чоловіків, то це матиме такий вигляд:

- часте безболісне сечовипускання фактично повністю ігнорувалося в 45,3% або лише дуже слабо занепокоювало - 44%, що в цілому складало 89,3%;

- неприємні і навіть болючі ерекції /статева напруга/, а також деяка щільність стінок уретрального канала / помітно тривожили лише 15-16%;

- кожного четвертого /в 22-25%/ турбували соматичні прояви уретропростатитів, пов'язані з суб'єктивними відчуттями болю чи тяжкості в ділянці промежини /, калитки / чи при сечовипусканні /;

- кожного третього /в 28-29%/ турбували часті спонтанні виділення та болі в уретрі/;

- майже кожного другого непокоїв як незвичайний вигляд виділень з уретри /, так і сама їх поява а також порушення копулятивного циклу

Вищенаведене дало змогу зробити такі висновки:

Близько третини чоловіків, які тривалий час хворіли, зовсім не турбувалися наявністю у них тих чи інших клінічних проявів хвороби, що можна пояснити їх не інформованістю відносно проявів венеричних уретропростатитів. Практично для кожного другого психологічне значення мали лише клінічні прояви хвороби, що супроводжувалися неприємними суб'єктивними відчуттями..

Отже, суб'єктивно-психологічна значущість тих чи інших соматичних проявів специфічних уражень урогенітальної сфери в очах хронічно хворих уретропростатитами чоловіків часто не відповідає їх реальній ролі, що вказує на недостатній та неадекватний рівень інформованості багатьох, навіть вже давно захворілих чоловіків, щодо реальної небезпеки для їх здоров'я при подальшому розвитку у них цієї патології.

Як відомо одне з найважливіших питань, яке має оперативно вирішувати лікар-венеролог після встановлення у хворого діагнозу венеричного захворювання, є виявлення джерела його зараження. Успішно розв'язати це можна при достатній глибині інформованості захворілого /ГІЗ/

Для оцінки ГІЗ використовувалися анонімні відповіді 863 обстежених чоловіків і 94 жінок на окремі пункти як соціально-епідеміологічної анкети - СЕА так і ПО та ВО. На підставі аналізу первинних даних було встановлено, що ГІЗ помітно залежала від рівня інтелектуального розвитку, віку, тривалості попереднього знайомства і міри вживання алкоголю. Так, при питомій вазі ПГІЗ і ДГІЗ в межах 92-84% тривалість попереднього знайомства у 9 з кожних 10 обстежених перевищувала 2 тижні. Значне вживання алкоголю перед контактом з партнером майже в кожного другого давало НГІЗ про нього. В той же час в ситуаціях помірного вживання - НГІЗ про партнера була вже лише в кожного четвертого. Серед осіб зовсім тверезих частка НГІЗ була незначною /6,4%/. Рівень попереднього вживання алкоголю перебував у зворотній залежності від освіченості обстежених. При аналізі впливу статі і сімейного стану на рівень ГІЗ у хворих стало очевидним що жінки, особливо заміжні, були краще інформовані про своїх позашлюбних партнерів, ніж ті про них.

Рівень освіченості хворих прямо пропорційно впливав на ГІЗ, як і місце їх постійного проживання. Чим більший населений пункт, тим гірше хворий був інформований про місце проживання свого статевого партнера і навпаки. Професія партнера в цілому мала менше значення. Її не вказали 93 чоловіка. Тобто, вона була "нецікава" кожному десятому. Зате рівень освіти їх цікавив явно більше. Простежувалася також певна залежність між рівнями освіти статевих партнерів.

Все це свідчить як про низький рівень санітарної культури чоловіків, так і про їх переважно утилітарно-фізіологічне ставлення до своїх позашлюбних партнерок.

Проблема інформування чоловіків про хвороби, що передаються статевим шляхом актуальна і вимагає подальшого вивчення. З цією метою ми провели поглиблений розгляд ряду аспектів висвітлених соціально-епідеміологічною анкетою. Для цього були розроблені спеціалізовані анкети - Первинний опитувальник /ПО/ з 19 пунктів і Вторинний опитувальник /ВО/ з 27 пунктів з фіксованим набором 6 варіантів можливих відповідей . Захворілі чоловіки заповнювали їх /ПО/ протягом першої доби перебування в ШВД і напередодні виписки, тобто по завершенні відповідного курсу терапії - ВО. Це дало можливість порівняти "стартові" оцінки і наміри захворілих чоловіків з їх "підсумковими" роздумами. За ступенем психологічного усвідомлення своєї вини в інфікуванні на момент їх госпіталізації "кваліфікована більшість" /58,2% + 18% = 76,2%/ захворілих чоловіків усе ще не була готова реально оцінити свою власну роль у тому, що сталося.

Досить тривале /близько 3-4 тижнів/ перебування у ШВД та психокорекція, яка там проводилася, суттєво не вплинули на зменшення кількості осіб, що психологічно заперечували свою активну роль у власному інфікуванні. І це при тому, що вдвоє /з 27,8 до 14,3%/ зменшилася кількість осіб, що вважали свою хворобу наслідком незрозуміло чого. Процент посилань на "зовнішні" обставини виріс з 30,5 до 38,1 як і усвідомлення закономірності того, що це сталося внаслідок власної поведінки /з 23,6 до 30,9%/, Тобто ми маємо справу із своєрідним механізмом психологічного захисту, коли, здавалося б, цілком очевидні явища і факти продовжують заперечуватися. А точніше, це один з проявів неадекватного психологічного реагування в ситуації хвороби, що в значній мірі базується на певних особливостях преморбідної акцентуйованості характеру захворілих чоловіків.

Якщо на момент госпіталізації в клініку кожний другий захворілий вважав неприйнятним для себе самолікування, а до кінця курсу терапії так вважали вже 66,7%. Однак, кожний п'ятий чоловік усе ж вважав як при першому, так і при другому тестуванні самолікування для себе можливим, хоч і небажаним.

Соціально-культурологічна модель позашлюбних відносин у чоловіків

Таке вкрай складне і неоднозначне явище як гетеросексуальні статеві зв'язки між чоловіком і жінкою являє собою далеко не однозначне явище. Воно як саме впливає на інші сфери людського життя, так і знаходиться в суттєвій залежності від них. У нашому дослідженні ми намагалися визначити статистично достовірні і суттєві зв'язки ряду зовнішніх факторів ( місця проживання, віку, освіти, професії, сімейного стану ) які в більшій чи меншій мірі впливають на базисну модель ведення чоловіками статевого життя (с/ж) а також, по можливості, визначити динаміку зміни с/ж за останні десятиріччя.

Оцінюючи у цілому якесь явище чи проблему, перш за все, необхідно точно визначити "крапку відліку", тобто те, з чого слід починати. Краще всього це робити з урахуванням динаміки процесу, оскільки саме біля "витоків" його часто лежить "ключ" до розуміння всього питання в цілому. Саме виходячи з цього методологічного підходу, ми вважали найбільш доцільним проаналізувати структуру базової чоловічої моделі статевих взаємовідносин, яка у підсумку і призводить до венеричного захворювання. Її основні положення можуть бути сформульовані наступним чином:

- Вік пробудження у юнака-підлітка статевого потягу, а внаслідок і цікавості до інформації у цій області, частиною якої звичайно і є початкові відомості про ВХ і їх клінічні прояви, був тим молодший, чим вищий його інтелектуально-освітній рівень. Власне реалізація статевого потягу, тобто першого в житті юнака с\ж навпаки наступало тим пізніше, чим більше він уваги приділяв навчанню. Тобто, тут має місце певна „конкуренція”. В період „пробудженої сексуальності” провідну роль в реальному введенні у с\ж мали їх перші жінки, які вже до того часу мали певний власний сексуальний досвід. І відповідно саме їм і належить в цей період більш активна, а точніше домінуюча роль в його веденні.

- Регулярне дошлюбне життя явно домінує, а його початок лише у шлюбі зустрічається не просто рідко, а має стійку тенденцію до подальшого прогресуючого зменшення. Слід вважати реальністю переважне ведення саме такого виду с\ж більшістю молодих чоловіків, що розпочинають його в 20-21 рік, тобто вже через 3-4 роки після першого свого сексуального досвіду. Його тривалість також значною мірою детермінована рівнем освіти і коливається від 2-3 років серед осіб з середньою освітою, до 7-8 років у осіб з вузівським дипломом. Зворотня залежність характерна для довго тривалості „пут Гіменея”. Чим вищою була освіта, тим швидшою ставала очевидність помилковості шлюбного союзу і тим він швидше офіційно розривався. Так само суворо детермінованим виявився рівень інформованості чоловіків про ВХ та їх мотиваційна структура.

- Динаміка змін основних параметрів с\ж характеризувалась не просто вираженою акселерацією, а якісним переходом початку його проявів з юності у підлітковий період, тобто - різко зменшилась можливість адекватного психологічного сприйняття і зрілого соціального реагування, що в свою чергу, об'єктивно створює умови для всякого роду аномалій поведінки. Проведений кореляційний аналіз мотиваційної структури ведення чоловіками позашлюбних гетеросексуальних зв'язків показав їх значну схожість як у випадках їх ведення при звичайному с\ж , так і для переважного числа конкретних ситуацій с\ж, що власне і послужили безпосереднім джерелом їх інфікування ВХ. Крім того, стало очевидним, що місце проведення позашлюбного с\ж потрібно розглядати і як цілком об'єктивний критерій реальної зацікавленості чоловіків у своїй с\п так і як побічний показник сутності або тільки „видимості” офіційно вказаних ним мотивів її проведення.

Було також встановлено, що тривалість попереднього знайомства перед вступом у позашлюбний зв'язок здебільшого не перевищувало тижня. Зі слів більшості протестованих чоловіків - цього строку цілком вистачало, щоб схилити вподобану жінку до с\ж, або впевнившись в її „нечуйності”, облишити її та розпочати пошуки іншої більш „перспективної” подруги. Про інтенсивність подібного роду пошуків свідчив той факт, що за 6 місяців, які передували інфікуванню в середньому „змінювалось” від 2-х до 3-х подруг. Хоча при цьому - чим частіше і регулярніше чоловік вів статеве життя з однією постійною с\п , тим пізніше він інфікувався. Парадоксальність цієї закономірності нам уявляється логічним пояснити виходячи з міркування про те, що при регулярному веденні чоловіками позашлюбного с\ж, воно все більше стає подібним до власне шлюбної моделі гетеро сексуальних взаємин, а відповідно, ні він ні вона в цей час вже не відчувають вираженої потреби до пошуку „кращого” партнера де-ін-де. І їх захворювання в цій ситуації дійсно майже завжди ставало наслідком випадкового зв'язку, який мав місце або внаслідок раптового гострого психологічного конфлікту між ними, або ж непомірного вживання алкоголю. Оптимумом такої частоти проведення подібного роду с\ж більшість опитаних вважала - від 1 до 3-х разів на тиждень.

В ході проведеного нами поглибленого опитування чоловіків, з'ясувалася також їх самооцінка стану нервової системи в ході лікування в ШВД. При цьому захворівші чоловіки оцінювали у себе: працездатність, втомлюваність, рівень роздратованості, рівень емоційної лабільності, ступінь впливу на уражений орган, наявність проявів імпотенції, лабільність настрою і стану нервової системи в цілому; прагнення до самотності; психологічні труднощі. З чисто соматичних скарг найбільший психологічний резонанс, обумовлюючий розвиток у тривало хворих астено-невротичного синдрому, мали наступні соматичні прояви: болі в області промежини і калитки; явища припухлості яєчок і больові відчуття в них; прояви фімозу-парафімозу; наявність явищ парестезій в уретрі (відчуття "повзання мурашок"); поява після курсу нераціональної антибіотико терапії ерозійних баланітів або баланопоститів переважно дріжджової етіології; невеликі гнійні виділення з уретри та змінюючі їх незначні слизисті уретральні виділення зранку, які "залишаються" після всіх курсів антибіотико терапії; наявність навіть невеликого числа ниток пластівців у сечі зранку, особливо у другій порції.