Фармакологічне дослідження L-аргініну L-глутамату (Глутаргіну) як гіпоамоніємічного і гепатопротекторного засобу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук

ФАРМАКОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ L-АРГІНІНУ L-ГЛУТАМАТУ (ГЛУТАРГІНУ) ЯК ГІПОАМОНІЄМІЧНОГО І ГЕПАТОПРОТЕКТОРНОГО ЗАСОБУ

14.03.05 - фармакологія

МЕРКУЛОВА ЮЛІЯ ВАДИМІВНА

Одеса - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному науковому центрі лікарських засобів МОЗ та НАН України (м. Харків).

Науковий керівник: кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Чайка Леонід Олександрович, Державний науковий центр лікарських засобів МОЗ та НАН України, завідувач лабораторією загальної фармакології

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Філіпова Тетяна Олегівна, Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова МОН України, професор кафедри мікробіології та вірусології

доктор медичних наук, професор Кононенко Віталій Володимирович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри екстремальної та військової медицини

Провідна установа: Інститут фармакології та токсикології АМН України, відділ патофізіології, м. Київ

Захист відбудеться “28” травня 2002 року о 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському державному медичному університеті МОЗ України (65026, м. Одеса, пров. Валіхівський, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного медичного університету (65026, м. Одеса, пров. Валіхівський, 3).

Автореферат розісланий "27" квітня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. мед. н. Соболєв Р.В.

АНОТАЦІЯ

Меркулова Ю.В. Фармакологічне дослідження L-аргініну L-глутамату (Глутаргіну) як гіпоамоніємічного і гепатопротекторного засобу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. - Одеський державний медичний університет, Одеса, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню гіпоамоніємічних і гепатопротекторних властивостей L-аргініну L-глутамату (L-А-L-Г) і його лікарських форм - таблеток і ін'єкційного розчину Глутаргіну. На моделях гострої та підгострої гіперамоніємії зазначені засоби володіють виразною аміакзнешкоджуючою дією: зменшують клінічні прояви інтоксикації і летальність тварин, знижують рівень аміаку в крові і мозку і продукційну азотемію, активують сечовиноутворення як основний процес утилізації аміаку в організмі. Механізм гіпоамоніємічної та антитоксичної дії L-А-L-Г зумовлений метаболічними властивостями аргініну і глутамінової кислоти як субстратів та регуляторними властивостями як активаторів ферментів в реакціях знешкодження NH₃ в печінці - циклі синтезу сечовини і глутамінсинтетазній реакції. На різних за етіопатогенезом моделях ушкоджень печінки L-А-L-Г (Глутаргін) виявляє виражену мембраностабілізуючу, дезінтоксикаційну і антиоксидантну дії, ефективно відновлює білоксинтезуючу та ліпотропну функцію печінки.

При отруєнні HCl-гідразином препарат виявляє високу антидотну ефективність, маючи високі ступені індексу захисту (1,84) й антидотної потужності (1,23). За більшістю ефектів L-А-L-Г (Глутаргін) не поступається або перевершує дію препаратів порівняння - аргініну, глутамінової кислоти, їх суміші, Сілібору, Гепа-Мерцу, Метіоніну, Фламіну, Неогемодезу.

Результати досліджень за темою дисертації стали основою для розробки препаратів Глутаргіну для специфічної фармакотерапії гіперамоніємії і гепатитів різної етіології.

Ключові слова: гіперамоніємія, гепатит, L-аргініну L-глутамат, Глутаргін.

АННОТАЦИЯ

Меркулова Ю.В. Фармакологическое исследование L-аргинина L-глутамата (Глутаргина) в качестве гипоаммониемического и гепатопротекторного средства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 14.03.05 - фармакология. - Одесский государственный медицинский университет, Одесса, 2002.

Диссертация посвящена исследованию гипоаммониемических и гепатопротекторных свойств L-аргинина L-глутамата (L-А-L-Г) и его лекарственных форм - таблеток и инъекционного раствора Глутаргина. Актуальность исследований диктуется необходимостью разработки лекарственных средств для патогенетической терапии гипераммониемии, которая характеризуется широкой распространенностью и клинической значимостью, являясь, как правило, следствием острых и хронических заболеваний печени.

Целью настоящей работы явилось экспериментальное фармакологическое обоснование применения L-А-L-Г (Глутаргина) как гипоаммониемического и гепатопротекторного лекарственного средства.

Фармакологические свойства L-А-L-Г (Глутаргина) исследованы на различных моделях патологии: острой экзогенной гипераммониемии аммония ацетатом (ЛД₉₀, ЛД₅₀), крысы; острой экзогенной гипераммониемии аммония ацетатом (ЛД₅₀) на фоне ингибирования синтеза оксида азота, мыши; подострой экзогенной гипераммониемии аммония хлоридом, крысы; остром отравлении CCl₄ и HCL-гидразином, крысы; подостром отравлении парацетамолом, крысы; хроническом отравлении CCl₄, крысы. L-А-L-Г (Глутаргин) вводили внутрижелудочно, внутрибрюшинно и внутривенно в диапазоне доз - 10-400 мг/кг (по аминокислотному остатку).

Гипоаммониемическую активность оценивали по влиянию L-А-L-Г (Глутаргин) на выживаемость животных, содержание аммиака в крови и мозге, уровень мочевины и остаточного азота в крови. Гипоаммониемическое действие препарата изучали также на фоне ингибирования синтеза NO с помощью N-нитро-L-аргинина. Гепатопротекторную активность L-А-L-Г (Глутаргина) изучали по мембраностабилизирующим, дезинтоксикационным и антиоксидантным эффектам, влиянию на метаболизм и гистоструктуру печени. Оценивали эффективность Глутаргина как противоядия по принятым в токсикометрии показателям.

Установлено, что L-А-L-Г оказывает выраженный антитоксический и аммиакнейтрализующий эффекты при острой гипераммониемии у крыс: снижает на 56-67% летальность и увеличивает продолжительность жизни в 3,5-5 раз, при подострой гипераммониемии у крыс снижает в крови на 30% концентрацию аммиака и повышает на 20% содержание мочевины - конечного продукта орнитинового цикла, а также способствует восстановлению кислотно-основного баланса, повышая буферную емкость щелочного резерва крови, предотвращает гидронефроз и нормализует прирост массы тела. Глутаргин (инъекционный раствор, таблетки) при острой аммиачной интоксикации крыс и мышей купирует клинические симптомы интоксикации и снижает летальность в 1,7-3,5 раза, снижает уровень аммиака в крови и мозге в 1,6-2,3 раза и 1,3-3,9 раза соответственно и повышает содержания мочевины в крови в 1,4 раза. Антитоксический эффект препарата при аммиачной интоксикации во многом обусловлен оксидом азота, образующимся из Глутаргина.

L-А-L-Г при хроническом CCl₄-гепатите у крыс оказывает гепатопротекторное действие, способствуя восстановлению белоксинтезирующей функции печени, о чем свидетельствует повышение в печени общего белка в 1,6 раза, ДНК - в 1,6 раза, нормализуя в крови и печени показатели липидного обмена, снижая содержание МДА в печени в 1,8 раза и уровень АЛТ и АСТ в крови.

При остром CCl₄-гепатите Глутаргин снижает в крови активность индикаторных ферментов цитолиза, нормализует белковообразовательную функцию печени, предотвращает макроскопические нарушения ее тканей, ослабляя воспалительный отек и восстанавливая прирост массы тела крыс. В тех же условиях Глутаргин активирует аммиакобезвреживающую функцию печени, нормализуя баланс между общим уровнем остаточного азота и содержанием мочевины в крови.

При подостром парацетамол-индуцированном гепатите Глутаргин оказывает выраженный мембраностабилизирующий эффект, снижая активность маркерных ферментов цитолиза в 1,1-1,7 раза, а также восстанавливая активность монооксиге-назной системы печени, повышая в 1,2-1,3 раза содержание цитохрома Р-450.

Глутаргин дозозависимо сокращает продолжительность тиопенталового сна у здоровых крыс и восстанавливает этот показатель до физиологической нормы при отравлении НСl-гидразином, обладая высокими защитным индексом (1,84) и антидотной мощностью (1,23).

По большинству эффектов L-А-L-Г (Глутаргин) не уступает или превосходит активность препаратов сравнения - аргинина, глутаминовой кислоты, их смеси, Силибора, Гепа-Мерца, Метионина, Фламина, Неогемодеза.

L-А-L-Г в соответствии с классификациями токсичности относится к "практически нетоксичным" или "неклассифицируемым" веществам: ЛД₅₀ при внутривенном введении составляет 3,4 г/кг, при внутрижелудочном - 9,94 г/кг.

Таблетки и инъекционный раствор Глутаргина являются перспективными средствами для специфической фармакотерапии гипераммониемии и гепатитов различной этиологии.

Ключевые слова: гипераммониемия, гепатит, L-аргинина L-глутамат, Глутаргин.

SUMMARY

Merkulova Y.V. Pharmacological investigation of L-arginine L-glutamate (Glutargine) as hypoammonemic and hepatoprotector medicine. - Manuscript.

Thesis for a Kandidat of Biological Sciences degree in speciality 14.03.05 - Pharmacology. Odessa State Medical University, Odessa, 2002.

The dissertation is devoted to study of hypoammonemic and hepatoprotective properties of L-arginine L-glutamate and its dosage forms - Glutargine in tablets and injection. On the models of acute and subacute hyperammonemia it was established that the medicines mentioned above possess the significant ammonia neutralizing action, which resulting in weakening of clinical signs of intoxication, diminishing the mortality of experimental animals, reducing the level of ammonia in the blood and in the brain, activating the urea production as a main way of the ammonia utilization in the body. The mechanism of hypoammonemic and antitoxic action of L-arginine L-glutamate is due to metabolic properties of arginine and glutamic acid as substrates and their regulator properties as enzymes activators in the reactions of destruction of NH₃ in the liver - the cycle of urea synthesis and the glutaminesynthetase reaction. In different ethiopathogenetic patterns of the compromised liver function L-arginine L-glutamate (Glutargine) shows an expressed membrane stabilizing, disintoxicating and antioxidative actions, efficiently restores the protein synthesizing and lipotropic functions of the liver.

In HCl-hydrazine intoxication Glutargine shows the high antidote efficiency due to its great degree of defense index (1.84) and antitoxic capacity (1.23). Comparing with a arginine, glutamic acid, ther mixture, Silibor, Hepa-Merz, Methionine, Flamin, Neohaemodes, Glutargine acts equivalently or prevalently in the most of effects.

The results of studies on the dissertation subject have become the base for working out the Glutargine medicine to be used for specific pharmacotherapy of hyperammonemia and hepatitis of different etiology.

Key words: hyperammonemia, hepatitis, L-arginine L-glutamate, Glutargine.

аргінін глутамат лікарський ін'єкційний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Гіперамоніємія, як наслідок порушень процесів утилізації аміаку, є результатом різних за етіологією захворювань і призводить до важких гострих або хронічних клінічних проявів (L. Hertz et al., 2000; R.J. Hawley et al., 2000). Найчастішою її причиною є ушкодження печінки, які у 60% хворих супроводжуються зростанням у крові вмісту аміаку.

Ефективною гіпоамоніємічною дією володіють деякі амінокислоти, ефект яких пов'язаний з нормалізацією аміакнейтралізуючої функції печінки та активацією процесів знешкодження аміаку в організмі. Насамперед це глутамінова кислота та аргінін, які істотно знижують рівень аміаку та летальність при гіперамонієміях різного генезу (D. Haussinger, 1989; P.B. Wissmann, 1996). Аміакнейтралізуюча здатність цих амінокислот зумовлена їх метаболічними властивостями як субстратів і регуляторними властивостями як активаторів ферментів в реакціях знешкодження аміаку. Глутамінова кислота й аргінін володіють також певною гепатопротекторною активністю, яка зумовлена їх стимулюючим впливом на процеси детоксикації в печінці, посиленням пластичного і енергетичного обмінів у гепатоцитах, а також антиоксидантним та антигипоксичним ефектами (S. Garrattini, 2000; Н.А. Горчакова, 1990; В.С Шугалей та співавт., 1991). Наявність у глутамінової кислоти й аргініну гепатотропних властивостей потенціює їх фармакотерапевтичну ефективність як гіпоамоніємічних засобів.

Існують відповідні зарубіжні монопрепарати глутамінової кислоти та аргініну, або їх комбінації з різними речовинами (аспартатом, фруктозою, сорбітом та ін.), які специфічно впливають на процеси детоксикації, тоді як в Україні такі засоби не виробляються і не імпортуються.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана за планом науково-дослідних робіт Державного наукового центру лікарських засобів відповідно до "Комплексної програми розвитку медичної, ветеринарної та мікробіологічної промисловості, поліпшення забезпечення населення України і потреби виробництва лікарськими засобами на 1992-1996 рр.", затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 573 від 8.10.1992 р. (№ держ. реєстрації 0193U041078).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи - експериментальне фармакологічне обґрунтування застосування L-аргініну L-глутамату (Глутаргіну) як гіпоамоніємічного і гепатопротекторного лікарського засобу.

Виходячи з поставленої мети було необхідним вирішення наступних завдань:

Визначити перспективність застосування глутамінової кислоти та аргініну як гіпоамоніємічних засобів на підставі аналізу сучасних даних щодо етіопатогенезу та фармакотерапії гіперамоніємії.

Провести порівняльне вивчення аміакнейтралізуючої, антитоксичної та гепа-топротекторної активності L-аргініну L-глутамату і монопрепаратів глутамінової кислоти й аргініну на моделях гострої і підгострої екзогенної гіперамоніємії і пошкодження печінки.

Вивчити гостру токсичність L-аргініну L-глутамату при різних шляхах введення та визначити його місце в існуючих класифікаціях токсичності фармакохімічних сполук.

Вивчити гіпоамоніємічні, гепатопротекторні та антитоксичні ефекти лікарських форм L-аргініну L-глутамату (таблеток та ін'єкційного розчину Глутаргіну), а також деякі механізми їх реалізації на моделях гострої екзо- і ендогенної гіперамоніємії і на різних за етіопатогенезом моделях ураження печінки у порівнянні з іншими препаратами, що застосовують як аміакнейтралізуючі і гепатопротекторні засоби.

Об`єкт дослідження. Гіперамоніємія, що розвивається внаслідок гострих або хронічних пошкоджень печінки.

Предмет дослідження. Гіпоамоніємічна та гепатопротекторна активність L-А-L-Г (Глутаргіну).

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети і вирішення поставлених завдань в дисертаційній роботі використовували фізіологічні, біохімічні, гістологічні та токсикологічні методи, які дозволяли всебічно оцінити спектр фармакологічних властивостей L-А-L-Г (Глутаргіну) як гіпоамоніємічного і гепатопротекторного засобу.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше експериментально обґрунтовано, що L-А-L-Г виявляє значну гіпоамоніємічну активність, за якою перевершує монопрепарати глутамінової кислоти й аргініну гідрохлориду. L-А-L-Г володіє також істотною цитопротекторною і антиоксидантною дією, ефективно відновлює білоксинтезуючу функцію печінки та обмін ліпідів в печінці, перевершуючи відповідну активність монопрепаратів аргініну і глутамінової кислоти. Встановлено, що таблетки та ін'єкційний розчин Глутаргіну виявляють аміакзнешкоджуючу активність, механізм якої зумовлений, головним чином, підвищенням сечовиноутворення в печінці. У механізмі антитоксичної дії L-А-L-Г при аміачній інтоксикації істотну роль відіграє L-аргінін/NO-шлях. Виявлені певні переваги Глутаргіну перед відомим гіпоамоніємічним засобом - Гепа-Мерцем. Доведено, що Глутаргін виявляє виражені гепатозахисні і дезінтоксикаційні властивості завдяки стимуляції монооксигеназної системи, відновленню обміну білків в клітинах печінки і стабілізації мембран гепатоцитів з істотним послабленням дистрофічних змін, некрозу тканин печінки і активацією репаративних процесів. Глутаргін має певну перевагу перед Сілібором та Метіоніном. Встановлено, що Глутаргін має високі захисний індекс і антидотну потужність, за якими істотно перевершує активність відомого детоксиканта Неогемодеза.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень за темою дисертації з'явилися експериментально-теоретичним обґрунтуванням створення перших вітчизняних препаратів L-А-L-Г (таблеток та ін`єкційного розчину Глутаргіну) з гіпоамоніємічною та гепатопротекторною активністю. Матеріали доклінічних досліджень та звіти про I і II фазу клінічних випробувань Глутаргіну схвалені Державним фармакологічним центром МОЗ України (Пр. № 2 від 01.02.2000 р.), препарати пройшли Державну реєстрацію (таблетки - реєстр. № Р.02.01/02790, розчин д/і - реєстр. № Р.12.00/02597) і виробляються “Фармацевтичною фірмою “Здоров`я” (м. Харків).

Наявність Глутаргіну дозволить розширити можливості ефективної фармакотерапії гіперамоніємії, перш за все при порушеннях аміакнейтралізуючої функції печінки через печінкову недостатність різного генезу, що має важливе значення для охорони здоров'я і важливе соціальне значення.

Особистий внесок дисертанта в одержання наукових результатів. Автором самостійно визначені мета і задачі дисертації, здійснений інформаційний пошук, обґрунтовані схема і методичні підходи досліджень, налагоджені експериментальні моделі патології і виконані експериментальні дослідження з аналізом їх результатів та статистичною обробкою за обраними оптимальними методами, розроблені основні положення і висновки дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень за темою дисертації оприлюднено на: конференціях "Научные достижения и проблемы производства лекарственных средств" (Харків, 1995), "Фармакология: история, развитие, достижения" (Харків, 1995); I-II Національних з'їздах фармакологів України (Полтава, 1995; Дніпропетровськ, 2001); III, IV, VII, VIII Російських національних конгресах "Человек и лекарство" (Москва, 1996, 1997, 2000, 2001); VII Українському біохімічному з'їзді (Київ, 1997); XIII Міжнародному конгресі по фармакології (Мюнхен, 1998); II Європейському конгресі по фармакології (Будапешт, 1999) та інших.

Публікації. За темою дисертації опубліковані 15 наукових праць, з них 7 - статей, у тому числі 5 - у фахових наукових виданнях, 8 - тези доповідей на наукових конгресах, з'їздах і конференціях.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 164 сторінках, має 11 рисунків, 30 таблиць і складається з вступу, огляду літератури, матеріалів і змісту досліджень, 4 глав власних експериментальних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, списку літератури. Бібліографія містить 269 джерел, в тому числі 132 іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи експериментальних досліджень. Фармакологічні властивості L-А-L-Г і Глутаргіну вивчали на різних за етіопатогенезом моделях екзо- та ендогенної гіперамоніємій, гострого, підгострого та хронічного уражень печінки.

Гіпоамоніємічні властивості L-А-L-Г і Глутаргіну досліджували: по виживаності тварин при гострій інтоксикації амонію ацетатом у дозі ЛД₉₀ (M. Maccari, 1965), по впливу на процеси нейтралізації аміаку при гострій (амонію ацетат, ЛД₅₀) (F. Salvatore et al., 1963) і підгострій (амонію хлорид, 612-634 мг/кг/доба, 7 діб) (W.D. Lotspeich, 1965) аміачній інтоксикації щурів, а також при гострому CCl₄-ураженні печінки щурів (С.М. Дроговоз та співавт., 1994). Визначали вміст аміаку в крові і мозку (набір “Sentinel”, Італія), рівень сечовини (набір “Лахема”, Чехія), залишкового азоту в крові (Л.О. Аксененко, 1994), вміст загального білка в мозку (G.I. Мiller, 1959). Визначали коефіцієнт маси вологих (нативних) і сухих нирок, рН і лужний запас цільної крові (ЛЗЦК) (Н.П. Сезова та співавт., 1972). Для з`ясування участі оксиду азоту (NO) у механізмі аміакзнешкоджуючої дії Глутаргіну, вивчали гіпоамоніємічний ефект препарату при застосуванні інгібітору NO-синтази - N-нітро-L-аргініну (NNLA) - за умов гострого отруєння мишей амонію ацетатом у дозі ЛД₅₀ (R.P. Wilson, 1968).

Гепатопротекторні й антитоксичні властивості L-А-L-Г та Глутаргіну (таблеток, ін`єкційного розчину) досліджували на моделях гострого CCl₄-гепатиту (щури, миші; 50% розчин, 1 мл/100 г, в/шлунково, 2 доби) і HCl-гідразин-гепатиту (щури; 6% розчин, 0,15 мл/100 г, в/очеревинно), підгострого парацетамол-індукованого гепатиту (щури; 2,5 г/кг, в/шлунково, 2 доби) та хронічного CCl₄-гепатиту (щури; 0,2 мл/кг, в/шлунково, 2 рази на тиждень, 30 діб) (R. Rossi et al., 1973). Антиоксидантну здатність препаратів оцінювали за впливом на активність вільнорадикальних процесів та стан глутатіонової системи у печінці, визначаючи малоновий діальдегід (МДА) (І.Д. Стальна та співавт., 1977) і швидкість відновлення глутатіону (за активністю глутатіонредуктази) (А.М. Герасімов та співавт., 1976). Вплив препаратів на обмін білків та нуклеїнових кислот в печінці оцінювали за: вмістом білка в печінці (С.Е. Северин та співавт., 1989) і загального білка в крові (G.I. Мiller, 1959); тимоловій пробі в крові (В.В. Меншиков та співавт., 1987); вмісту -ліпопротеїдів в печінці (набір “Лахема”, Чехія); вмісту ДНК в печінці (С.Е.Северин та співавт., 1989); вмісту нуклеотидів в печінці, які розділяли методом іонообмінної хроматографії після їхнього гідролізу до пуринових основ і піримідинових монофосфатів, далі спектрофотометрично (С.Е. Северин та співавт., 1989); рівнем алантоїну у крові (С.Е. Северин та співавт., 1989). Для вивчення впливу L-А-L-Г на обмін ліпідів печінки визначали: загальні ліпіди в крові і печінці (Л.О. Аксененко, 1994); ліпіди печінки екстрагували методом Фолча, розділяли тонкошаровою хроматографією і визначали кількісно (С.Е. Северин и співавт., 1989); холестерин і холестерин ліпопротеїдів (х-ЛПНЩ, х-ЛПВЩ) у крові (Л.О. Аксененко, 1994). Вплив L-А-L-Г на жовчоутворення визначали за вмістом білірубіну в крові (В.В. Меншиков, 1987), також визначали масу жовчі в жовчному міхурі (С.М. Дроговоз та співавт., 1994). Стан процесів енергозабезпечення в печінці під впливом L-А-L-Г вивчали полярографічно за показниками: швидкість дихання в метаболічних станах 3 та 4 по Чансу (V₃ та V₄), контроль дихання (V₃/V₄) і коефіцієнт АДФ/О (Г.М. Франк, 1973). Визначали також активність індикаторних ферментів стану печінки: лактатдегідрогенази (ЛДГ) в крові і печінці за допомогою наборів "Boechringer" (Німеччина), аланін амінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ) в крові і лужної фосфатази (ЛФ) в крові і печінці за допомогою наборів “Лахема” (Чехія); розраховували коефіцієнт де Рітіса (АСТ/АЛТ). Антитоксичні властивості досліджуваних препаратів вивчали за: виживаністю мишей, динамікою маси тіла, станом монооксигеназної системи в печінці, вмістом цитохрому Р-450 (M. Takashi et al., 1976), тривалістю сну в тесті “тіопенталова проба”. Ефективність Глутаргіну як протиотрути розраховували за індексом захисту, антидотній потужністі, індексом гарантованого захисту (І.Б. Прозоровський, 1993). Стан печінки при її токсичних ураженнях оцінювали також за її коефіцієнтом маси та мікроскопічно (Г.О. Меркулов, 1969).

У якості референтних препаратів використовували в залежності від спрямованості дослідів: глутамінову кислоту (ГК); аргініну гідрохлорид (А); їх суміш (ГК+А); Гепа-Мерц, ін'єкційний розчин і гранулят (Merz & Co. Gmb, Німеччина); Сілібор, таблетки, Фламін, таблетки ("Фармацевтична фірма "Здоров'я", м. Харків); Метіонін, таблетки ("Октябрь", Росія); Неогемодез, розчин для інфузій (“Юрія-Фарм”, м. Черкаси).

L-А-L-Г дозували у перерахунку на амінокислотний залишок у дозах 10-400 мг/кг. Суміш ГК+А в співвідношенні 1:1,18 за амінокислотними залишками (еквівалентно співвідношенню амінокислотних залишків у L-А-L-Г) застосовували у дозі 400 мг/кг. Дози препаратів порівняння склали: Гепа-Мерц - 400 мг/кг, Метіонін - 200 мг/кг, Сілібор - 80 мг/кг, Фламін - 500 мг/кг, Неогемодез - 30 мл/кг. Дози L-А-L-Г (400 мг/кг), Гепа-Мерцу, Метіоніну та Неогемодезу розраховані, виходячи з добової терапевтичної дози для людини з використанням коефіцієнту перерахунку на поверхню тіла (В.Г. Владимиров, 1976; І.І. Турковський, 2000). Дози L-А-L-Г (10-200 мг/кг), Сілібору та Фламіну відповідають діапазону їх гепатопротекторних доз у тварин (В.Б. Терентьева, 1974; І.Є. Барінова, 1997; П. Димова та співавт., 1987; С.М. Дроговоз та співавт., 1994).

Параметри гострої токсичності L-А-L-Г вивчали при в/шлунковому (0,094-15 г/кг) і в/венному (2,36-3,75 г/кг) введенні мишам, визначаючи ступінь токсичності за існуючими класифікаціями.

В цілому дослідження виконані на 310 білих нелінійних статевозрілих щурах масою 130-220 г (280 самців та 30 самок), а також на 364 мишах масою 18-22 г (312 самців та 52 самки).

При статистичній обробці результатів застосовували загальноприйняті у фармакології варіаційний, регресійний і кореляційний методи аналізу з використанням прикладних статистичних програм та методу Б.М. Штабського із співавт. (1980), оцінюючи вірогідність на рівні значимості не менше 95% (р 0,05).

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Експериментальне обґрунтування розробки L-А-L-Г як гіпоамоніємічного і гепатопротекторного засобу. Пошук та обґрунтування гіпоамоніємічних властивостей L-А-L-Г здійснювали на моделях гострої та підгострої аміачної інтоксикацій, які відтворювали відповідно в/очеревинним введенням амонію ацетату в дозі 700 мг/кг (ЛД₉₀) та 7-денним вживанням амонію хлориду у дозі 650 мг/кг/на добу з питною водою. Встановлено, що при гострій гіперамоніємії L-А-L-Г (400 мг/кг, за 1 год. до отруєння) в/очеревинно та в/шлунково знижує летальність тварин відповідно на 55-67% і значно подовжує час настання їх загибелі у 3,5-5 разів. За рівнем захисного ефекту Гепа-Мерц (в/очеревинно) у 5-6 разів поступається L-А-L-Г при помітно коротшому (в 1,7-3 рази) подовженні життя загиблих тварин (рис. 1).

При підгострій гіперамоніємії L-А-L-Г і препарат порівняння (суміш ГК+А, 400 мг/кг, в/очеревинно) вводили протягом 5 діб, починаючи з 3 доби споживання тваринами амонію хлориду з питною водою. У щурів контрольної нелікованої групи рівень аміаку в крові зростає на 101% порівняно з інтактними тваринами, знижується лужний запас крові і розвивається гідронефроз, спостерігається тенденція до зниження рН і приросту маси тіла. L-А-L-Г знижує на 30% концентрацію аміаку в крові порівняно з нелікованим контролем і сприяє дещо більш активному сечовиноутворенню, послабляє ацидотичні явища, сприяє збереженню лужного запасу крові на рівні норми та нормалізує приріст маси тіла і коефіцієнт маси нативної нирки (табл. 1). Суміш ГК+А виявляє помітну тенденцію до зниження на 25% концентрації аміаку в крові щурів щодо нелікованого контролю, але не запобігає вірогідному зменшенню ЛЗЦК і істотно поступається L-А-L-Г за іншими показниками активності.

Таблиця 1. Вплив внутрішньоочеревинного введення L-А-L-Г (400 мг/кг) на показникиазотистого обміну та кислотно-лужного стану щурів при підгострій гіперамоніємії

Групи	Коефіцієнт маси нирки, г/100 г	ЛЗЦК, мг% NaOH	Аміак, ммоль/л	Сечовина, ммоль/л
Контроль, інтактні	0,31 0,011	561 10,3	9,5 0,97	4,51 0,562
Контроль, патологія	0,45 0,041*	488 19,7*	19,1 1,70*	6,98 0,593*
L-А-L-Г	0,29 0,029**	543 4,8**	13,4 1,70**	8,26 0,522*
ГК + А	0,48 0,067*, ***	530 5,6*	14,5 2,53	6,02 0,394*, ***

Примітки: 1. Кількість тварин у групах - 7; 2. * - р<0,05 порівняно з контролем

інтактним; 3. ** - р<0,05 порівняно з контролем нелікованим;

4.*** - р0,05 порівняно з L-А-L-Г

Пошук та обґрунтування гепатопротекторних властивостей L-А-L-Г здійснені за умов хронічного CCl₄-ураження печінки щурів. L-А-L-Г та монопрепарати ГК і А вводили щодня в шлунок протягом 30 діб у дозі 100 мг/кг. Встановлено (табл. 2), що при лікуванні L-А-L-Г вміст загального білка в печінці і крові зростає відносно нелікованого контролю, приблизно в 1,5 рази, рівень ДНК зростає в печінці і крові в 1,5 та 4,6 рази відповідно. Виявлено позитивну кореляцію (r=0,92) між вмістом загального білка та ДНК в печінці. Спостерігається також підвищення в печінці вмісту цитозин-, аденін- і гуаніннуклеотидів, має тенденцію до збільшення на 33% вміст білка хроматину. ГК і А в 1,2-3,3 рази поступаються L-А-L-Г за впливом на вміст ДНК у печінці і крові та вміст нуклеотидів в печінці. Очевидно, сумація дії амінокислот, які входять до складу Глутаргіну та є попередниками пуринових та піримідинових нуклеотидів, сприяє синтезу нуклеотидів та нуклеїнових кислот.

Таблиця 2. Вплив внутрішньошлункового введення Глутаргіну (100 мг/кг) на біохімічні показники в печінці і крові щурів при хронічному CCl₄-отруєнні

Групи	Загальний білок, мг/г	ДНК, мг/г тканини	МДА, мкмоль/г	ЛФ, мккат/г	ЛДГ, нмоль/ мг білка хв
Печінка
Контроль, інтактні	55,96,12	1,270,086	0,250,021	0,340,020	10512,2
Контроль, патологія	25,72,33*	0,830,060*	0,380,030*	1,030,066	26132,5*
L-А-L-Г	42,33,82**	1,300,081**	0,210,022**	0,270,026**	18715,8*, **
А	35,23,04*, **	0,990,074	0,310,020	0,800,061*	19417,9*
ГК	34,52,71*, **	1,020,084	0,340,031*	0,400,027**	23825,8*
Кров
Групи	Загальний білок, мг/мл	ДНК, мг/мл	Білірубін, мкмоль/л	ЛФ, мккат/л	ЛДГ, нмоль/мл хв
Контроль, інтактні	27,12,10	0,260,017	3,40,37	1,770,190	8,610,532
Контроль, патологія	19,91,41*	0,080,007*	44,03,15*	5,640,665*	13,431,401*
L-А-L-Г	28,52,15**	0,370,030*, **	18,02,00*, **	2,290,179**	7,600,786**
А	21,51,85	0,320,019**	28,02,24*, **	2,530,330**	11,921,373
ГК	22,12,13	0,190,016*, **	28,03,51*, **	1,970,237**	7,670,808**

Примітки: 1. Кількість тварин у групах - 7; 2. ^* - р<0,05 порівняно з контролем

інтактним; 3.^** - р<0,05 порівняно з контролем нелікованим

L-А-L-Г запобігає активації ПОЛ, знижуючи вміст МДА, зменшує рівень ЛФ і ЛДГ в крові та печінці. А та ГК не попереджають зростання МДА: їх ефекти були в 1,3-1,4 рази слабшими. ГК, але не монопрепарат А, помітно зменшує концентрацію ЛДГ в крові та ЛФ у печінці. L-А-L-Г знижує в 2,5 рази вміст прямого білірубіна крові, тоді як окремі ГК й А - тільки в 1,6 рази (табл. 2).

L-А-L-Г ефективно перешкоджає накопиченню в печінці загальних ліпідів і ефірів жирних кислот, вміст яких відповідно знижується в 1,5 та 2 рази порівняно з нелікованими щурами. Ефект препаратів порівняння на загальні ліпіди печінки слабший у 3-3,6 рази, на ефіри жирних кислот - у 6-20 разів. L-А-L-Г відновлює етерифікацію холестерину: його вміст в крові знижується в 4,5 рази, а ефіри холестерину зростають в 2 рази; відповідні ефекти А та ГК були в 1,5-4 рази слабшими. L-А-L-Г та ГК вірогідно нормалізують вміст вільного холестерину печінки. Досліджувані препарати нормалізують співвідношення білок/ліпіди в печінці (0,8 - L-А-L-Г, 0,5 - ГК та А), яке з норми 1,3, знижується до 0,3 у нелікованих тварин.

За рівнем гострої токсичності при в/шлунковому введенні L-А-L-Г та суміш ГК+А не відрізняються, викликаючи у суб- і летальних дозах через 20-30 хв дозозалежні явища інтоксикації у вигляді малорухомості, порушень дихання, арефлексії, при близьких значеннях ЛД₅₀ (табл. 3). При в/венному введенні L-А-L-Г подібні симптоми виявляються вже через 1-3 хв після короткочасної фази гіперреактивності; суміш ГК+А має вірогідно вищу токсичність, ніж L-А-L-Г, який належить до “практично

Таблиця 3. Параметри гострої токсичності L-аргініну L-глутамату на мишах

Препарати, шлях введення	ЛД50, г/кг
L-А-L-Г, в/шлунково	9,94 (7,3212,27)
L-А-L-Г, в/венно	3,40 (2,733,93)
ГК + А, в/шлунково	10,36 (7,4713,40)
ГК + А, в/венно	2,65 (2,122,72)

Таким чином, L-А-L-Г виявляє гіпоамоніємічну, гепатопротекторну та антитоксичну дію за умов екзогенної аміачної інтоксикації та хронічного ССl₄-пошкодження печінки. Відповідні ефекти L-А-L-Г порівняно з еквівалентними дозами монопрепаратів А та ГК та їх суміші за більшістю показників є більш виразними, а суміш ГК+А є більш токсичною при парентеральному введенні. Ці результати обґрунтували доцільність поширення досліджень фармакологічних властивостей L-А-L-Г у складі його потенційних лікарських форм - таблеток та ін'єкційного розчину, які отримали назву Глутаргін.

Дослідження гіпоамоніємічної активності Глутаргіну за умов експериментальної гіперамоніємії. Вплив таблеткової та ін'єкційної форм L-А-L-Г на знешкодження аміаку при в/шлунковому і в/очеревинному введенні щурам вивчали у дозі 400 мг/кг (табл. 4). Встановлено, що за умов гострої гіперамоніємії амонію ацетатом (630 мг/кг, в/очеревинно), в/шлункове введення Глутаргіну за 2 год до інтоксикації порівняно з нелікованим контролем знижує в крові і мозку рівень аміаку в 1,6-2,3 рази і водночас підвищує у крові в 1,4 рази концентрацію сечовини - кінцевого продукту утилізації NH₃ в організмі (табл. 4). При парентеральному введенні Глутаргіну його аміакзнешкоджуючий ефект істотно посилюється: рівень аміаку у крові і мозку знижується порівняно з нелікованою патологією в 2,3-4 рази, тоді як сечовиноутворення зберігається незмінним. Просліджується чітка часозалежність аміакнейтралізуючої дії Глутаргіну. Аміакнейтралізуючі ефекти Гепа-Мерцу при в/шлунковому введенні не є вірогідними, тоді як при в/очеревинному його активність істотно зростає.

Таблиця 4. Вплив Глутаргіну (400 мг/кг) на показники азотистого обміну в крові і мозку щурів при гострій аміачній інтоксикації амонію ацетатом

Групи, час введення до NH3-інтоксикації	Кров	Мозок
	Аміак, ммоль/л	Сечовина, ммоль/л	Аміак, мкг/мг білка
Контроль, інтактні	2,7 0,59	4,2 0,27	0,10 0,026
Контроль, патологія	25,1 2,34*	5,9 0,28*	0,25 0,048*
Внутрішньошлункове введення
Глутаргін, 1 год.	22,2 2,18*	7,5 0,11*,**	0,23 0,002*
Глутаргін, 2 год.	15,4 1,56*,**	8,3 0,63*,**	0,11 0,008**
Гепа-Мерц, 1 год.	31,9 5,26*	6,4 0,63*	0,25 0,059
Гепа-Мерц, 2 год.	21,0 3,48*	6,7 0,51*	0,17 0,023
Внутрішньоочеревинне введення
Глутаргін, 1 год.	10,7 1,64*,**	8,5 0,99*,**	0,06 0,017**
Гепа-Мерц, 1 год.	11,6 1,64*, **	6,6 0,33*	0,16 0,015**

Примітки: 1. Кількість тварин у групах - 7;

2. * - р<0,05 порівняно з контролем інтактним;

3.** - р<0,05 порівняно з контролем нелікованим

Ці результати підтвердили попередні дані щодо гіпоамоніємічної дії L-А-L-Г лікарських форм Глутаргіну, механізм реалізації якої пов'язаний, головним чином, зі здатністю L-А-L-Г посилювати нейтралізацію аміаку у циклі Кребса-Генселейта, про що свідчить активація сечовиноутворення під впливом препарату на різних моделях гіперамоніємії. Водночас, очевидно, включаються і такі механізми аміакзнешкоджучої дії Глутаргіну, як утворення нетоксичного еквіваленту аміаку - глутаміну, а також пригнічення препаратом активності глутамінази мозку, що запобігає підвищенню рівня аміаку у реакції дезамідування (K. Jungermann et al., 1989).

Зважаючи на важливу роль NO в організмі людини (О.І. Соловйов, 1998) і те, що аргінін є його донором, виявились доцільним з'ясувати значення NO у реалізації антитоксичної дії Глутаргіну за умов експериментальної гіперамоніємії. Для цього вивчили вплив Глутаргіну (400 мг/кг, в/венно) на летальність мишей при гострій інтоксикації амонію ацетатом (835 мг/кг, в/очеревинно) на фоні попереднього введення інгібітору NO-синтази (45 мг/кг, в/очеревинно).

Встановлено, що у нелікованих тварин NNLA не впливає на рівень детальності (80%), але посилює явища інтоксикації (рис. 2). Глутаргін (без NNLA) майже повністю попереджає симптоми аміачної інтоксикації і в 8 разів знижує летальність тварин (10%), тоді як на фоні пригнічення синтезу NО антитоксичний ефект Глутаргіну істотно послаблюється: летальність мишей знижується порівняно з нелікованим контролем лише у 2 рази (40%). Очевидно, що завдяки синтезу з Глутаргіну NO з активуючим впливом останнього на гемодинаміку в мозку та нирках (X. Deng et al., 1995), виявляється ще один механізм гіпоамоніємічної дії препарату, а саме - прискорення елімінації NH₃ із організму зі зниженням його нейротоксичності. Напевно, що поряд з цим має місце послаблення гіпоксії під впливом NO, завдяки чому також знижується токсичність аміаку (D. Haussinger, 1990).

Таким чином, на різних моделях екзогенної аміачної інтоксикації L-А-L-Г та його лікарські форми виявляють істотні гіпоамоніємічні та антитоксичні властивості, реалізація яких здійснюється кількома механізмами, у т. ч. за участю - NO, який утворюється під час метаболізму препарату.

Дослідження фармакологічних ефектів Глутаргіну на різних за етіопатогенезом моделях уражень печінки. Відомо, що існує тісний зв'язок між розвитком гіперамоніємії і патологією печінки (D. Haussinger et al., 1990). Зважаючи на це, подальші дослідження були спрямовані на вивчення антитоксичного, гепатопротекторних і аміакнейтралізуючих ефектів Глутаргіну при гострому CCl₄-отруєнні мишей і щурів та підгострому парацетамол-індукованому гепатиті у щурів.

Встановлено, що у мишей при CCl₄-отруєнні 2-добове введення Глутаргіну знижує летальність на 33% (200 мг/кг, в/шлунково) і 67% (100 мг/кг, в/венно), та вірогідно зменшує масовий коефіцієнт печінки при в/венному введенні (100 мг/кг). При зовнішньому огляді печінки мишей, що отримували Глутаргін в/шлунково (200 мг/кг) і в/венно (100 мг/кг), виявляється істотна нормалізація її макроскопічного стану, який при в/венному введенні препарату наближується за кольором і структурою поверхні до вигляду печінки у інтактних мишей. Таким чином, антитоксичний ефект L-А-L-Г, встановлений раніше за умов гострої аміачної інтоксикації, виявляється і за умов гострої інтоксикації гепатотропною отрутою.

У щурів при гострому ССl₄-гепатиті Глутаргін (50, 100 і 200 мг/кг, в/шлунково) послаблює зовнішні ознаки інтоксикації, вірогідно та рівновиражено нормалізує приріст маси тіла, а у дозі 100 мг/кг запобігає патологічному підвищенню відносної маси печінки. Глутаргін (50, 100 мг/кг) зменшує у крові активність АЛТ, а у дозі 200 мг/кг - активність обох амінотрансфераз - АЛТ і АСТ (рис. 3).

Мембраностабілізуючий ефект максимальної дози Глутаргіну наближається до Сілібору, у механізмі дії якого мем-бранопротекторна активність є головною. Глутаргін коригує показники білокутворюючої функції печінки: загальний рівень білка та колоїдну стійкість білкових фракцій крові (тимолова проба); у дозі 200 мг/кг Глутаргін у 2 рази знижує рівень -ліпопротеїдів порівняно з нелікованою патологією. У цих же щурів Глутаргін (100-200 мг/кг) дозозалежно підвищує до рівня фізіологічної норми рівень сечовини в крові (рис. 3), що супроводжується нормалізацією загального рівня залишкового азоту в крові, тобто послабленням розвитку продукційної азотемії. Під впливом Глутаргіну (200 мг/кг) зростає на 38% практично до рівня норми співвідношення “азот сечовини /залишковий азот”, зниження якого свідчить про функціональну недостатність печінки (Ф.І. Комаров, 1998). Ефекти Сілібору за більшістю показників співпадали з активністю максимальної дози Глутаргіну або були дещо слабшими.

При парацетамол-індукованому гепатиті у щурів Глутаргін (10-100 мг/кг, в/очеревинно) та (200 мг/кг, в/шлунково) також виявляє мембранопротекторну дію, знижуючи в крові відносно нелікованого контролю активність АЛТ відповідно в 1,1, 1,7 та 1,5 рази, АСТ - в 1,1 та 1,2 рази. Майже незалежно від рівня доз і шляхів введення Глутаргін викликає помітну тенденцію до зростання вмісту в гепатоцитах цитохрому Р-450, а при 100 мг/кг в/очеревинно цей ефект стає вірогідним. Вплив Глутаргіну на енергетичний обмін, перекисне окислювання і швидкість відновлення глутатіону в печінці був незначним, маючи характер позитивних тенденцій. Глутаргін послаблює морфодеструкцію печінки, викликану парацетамолом, істотно знижуючи дистрофію і некроз її тканини з активацією репаративних процесів. Максимальний антинекротичний ефект препарату становить 47% (200 мг/кг, в/шлунково). Вплив Сілібору і Метіоніну на активність маркерних ферментів цитолізу та глутатіонредуктази, вміст МДА і цитохрому Р-450, на енергетичний обмін та на гістологію печінки, як правило, співпадають з дією Глутаргіну.

У цілому, вивчення фармакологічних ефектів Глутаргіну (L-А-L-Г) на різних моделях гострих, підгострих та хронічних уражень печінки підтвердило наявність у препарату широкого спектру гепатопротекторних властивостей. Водночас, підтверджена аміакнейтралізуюча дія препарату, в реалізації якої за цих умов певне місце займають саме його гепатопротекторні властивості. Найбільш виразним є мембранопротекторна дія Глутаргіну та спроможність відновлювати детоксикуючу та білоксинтетичну функції печінки з активацією антиоксидантного захисту.

Вивчення антитоксичної активності Глутаргіну при гострому отруєнні солянокислим гідразином. Глутаргін (50-200 мг/кг, в/шлунково, 3 доби) дозозалежно знижує тривалість тіопенталового сну у здорових щурів, яка при 200 мг/кг скорочується в 4,2 рази. Отруєння HCl-гідразином істотно подовжує тривалість сну, тоді як Глутаргін (200 мг/кг, в/шлунково) відновлює цей показник до фізіологічного рівня. Ці результати свідчать, що активація детоксикації ксенобіотиків займає істотне місце в механізмі фармакологічної активності Глутаргіну. Рівень (>1) прийнятих у токсикометрії показників антитоксичної дії Глутаргіну вказує на його високу ефективність як

Таблиця 5. Показники антидотної ефективності Глутаргіну при гострому отруєнні щурів HCl-гідразином

Групи, дози	Показники
	ЗІ	АП	ІГЗ
Глутаргін, 200 мг/кг	1,570,04	1,050,03	0,630,02*
Глутаргін, 100 мг/кг	1,840,05*	1,230,03*	0,740,02*
Неогемодез, 30 мл/кг	1,640,03	1,060,03	0,500,02

Примітки: 1. * - р<0,05 порівняно з Неогемодезом;

2. ЗІ - захисний індекс;

АП - антидотна потужність;

ІГЗ - індекс гарантованого захисту

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що визначається експериментальним обґрунтуванням доцільності медичного застосування препарату Глутаргін для патогенетичної терапії хворих на печінкову недостатність з синдромом гіперамоніємії, що має важливе значення для охорони здоров'я в Україні.

Аналіз експериментальної і клінічної інформації показує, що аргінін та глутамінова кислота володіють різними за механізмами гіпоамоніємічними та гепатопротекторними властивостями, поєднання яких уявляється перспективним для патогенетичної фармакотерапії гіперамоніємії, що розвивається внаслідок різноманітних захворювань печінки.

L-аргініну L-глутамат на моделях гострої та підгострої екзогенної аміачної інтоксикації послаблює клінічні прояви і зменшує летальність тварин на 56-67%, подовжуючи час настання їх загибелі у 3,5-5 разів, знижує в крові рівень аміаку на 30% і підвищує на 20% вміст сечовини - кінцевого продукту орнітинового циклу знешкодження аміаку. Виразність аміакзнешкоджуючих ефектів L-аргініну L-глутамату, як правило, перевищує відповідну активність аргініну та глутамінової кислоти, а також відомого гіпоамоніємічного засобу - Гепа-Мерцу.

L-аргініну L-глутамат при хронічному CCl₄-гепатиті знижує на 91% інтенсивність ПОЛ, нормалізує на 44-64% вміст загального білка в крові і печінці, підвищує на 40-363% вміст ДНК у крові і печінці і рівень нуклеотидів у печінці, відновлює на 64-163% показники ліпідного обміну в крові й печінці.

За рівнем гострої токсичності L-аргініну L-глутамат належить до “практично нетоксичних” сполук: при в/венному введенні ЛД₅₀= 3,4 г/кг, що в 1,3 рази нижча суміші аргініну та глутамінової кислоти (ЛД₅₀=2,65 г/кг), дорівнюючи токсичності суміші при введенні в шлунок (ЛД₅₀= 9,94 та 10,36 г/кг відповідно).

Глутаргін на моделях гострої екзогенної аміачної інтоксикації та гострого CCl₄-гепатиту виявляє виразні аміакзнешкоджуючі ефекти: знижує концентрацію аміаку в крові в 1,6-2,3 рази, в мозку - у 2,3-4 рази, зменшує рівень продукційної азотемії в 2,4 рази, підвищує утилізацію аміаку в циклі синтезу сечовини в 1,4-1,8 разів, знижує летальність тварин у 1,7-3,5 рази.

Глутаргін на різних за етіопатогенезом моделях гострого і підгострого ураження печінки (CCl₄, гідразин-HCl, парацетамол) знижує активність трансаміназ у крові в 1,1-1,7 разів; підвищує в печінці рівень цитохрому Р-450 у 1,2-1,3 рази й активність монооксигеназної системи у 2 рази; збільшує в крові рівень загального білка в 1,1 рази, зменшує в крові тимолову пробу в 1,5-3 рази і концентрацію -ліпопротеідів у 2 рази, знижує летальність тварин у 1,5-3 рази; в 1,8-2 рази послаблює дистрофічні зміни печінки, попереджаючи розвиток поширеного масивного некрозу у 75-100% тварин, володіє потужним антидотним ефектом, маючи високі ступені індексу захисту (1,84) та антидотної потужності (1,23).

Різнобічний механізм дії Глутаргіну зумовлений широким спектром взаємозв'язаних гіпоамоніємічних і гепатопротекторних властивостей. Перші з них реалізуються, насамперед, завдяки безпосередній участі L-аргініну L-глутамату у знешкодженні NH₃ в печінці - циклі сечовини і глутамінсинтетазної реакції, та завдяки відновленню морфо-функціонального стану печінки при її ураженнях. Певну роль у механізмі антитоксичної дії Глутаргіну відіграє оксид азоту. Результати досліджень експериментально обґрунтували доцільність створення і медичного застосування лікарських засобів L-аргініну L-глутамату - таблеток і ін'єкційного розчину Глутаргіну для лікування гіперамоніємії та печінкової недостатності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Меркулова Ю.В., Чайка Л.О. Дослідження гіпоамоніємічної дії Глутаргіну та ролі оксиду азоту в механізмі її реалізації // Ліки. - 2000. - № 3-4. - С. 126-131.

2. Меркулова Ю.В., Чайка Л.А., Гомон О.Н., Белостоцкая Л.И. Экспериментальное исследование гипоаммониемической активности L-аргинина L-глутамата при подострой интоксикации аммония хлоридом // Современные проблемы токсикологии. - 2000. - № 4. - С. 17-22.

3. Чайка Л.А., Матяш В.И., Харченко Н.В., Меркулова Ю.В. Клинико-экспериментальное изучение нового гипоаммониемического и гепатопротекторного препарата - Глутаргин // Сучасні інфекції. - 2000. - № 4. - С. 43-49.

4. Меркулова Ю.В., Чайка Л.А., Гомон О.Н., Белостоцкая Л.И. Фармакологические основы фармакотерапии гипераммониемии // Фармакологічний вісник. - 1998. - № 6. - С. 13-18.

5. Меркулова Ю.В., Чайка Л.О. Вплив глутамату аргініну на функціональний стан печінки при хронічному токсичному гепатиті // Фармаком. - 1998. - № 5. - С. 34-39.

6. Меркулова Ю.В., Белостоцкая Л.И., Вертяева О.Н., Чайка Л.А., Ткачук А.М., Никифорук И.В. Глутамат аргинина при остром токсическом гепатите // Провизор. - 1997. - № 5. - С. 18-19.

7. Чайка Л.О., Вертяєва О.М., Меркулова Ю.В. Дослідження деяких фармакологічних ефектів похідних аргініну // Фармакологія: історія, розвиток, досягнення: Зб. наук. праць. - Харків: ХДМУ, 1995. - С. 44-47.

8. Чайка Л.А., Белостоцкая Л.И., Меркулова Ю.В., Вертяева О.Н. Влияние органической соли аргинина на развитие лекарственного гепатита // III Российский национальный конгресс "Человек и лекарство": Тез. докл. - М., 1996. - С. 232-233.

9. Чайка Л.А., Вертяева О.Н., Белостоцкая Л.И., Меркулова Ю.В., Шостенко Ю.В., Шеин А.Т. Антитоксический и гепатопротекторный эффект соли аргинина и глутаминовой кислоты // IV Российский национальный конгресс "Человек и лекарство": Тез. докл. - М., 1997. - С. 184.

10. Меркулова Ю.В., Вертяєва О.М., Білостоцька Л.І., Чайка Л.О. Фармакологічна корекція процесів мікросомального окислення в печінці тварин старечого віку при токсичному гепатиті // VII Український біохімічний з'їзд. - Київ, 1997. - Ч.III. - С. 53-54.

11. Меркулова Ю.В., Гомон О.Н., Чайка Л.А., Белостоцкая Л.И. Влияние оксида азота на антитоксические свойства аргинина глутамата при гипераммониемии // VII Российский национальный конгресс "Человек и лекарство": Тез. докл. - М., 2000. - С. 522-523.

12. Меркулова Ю.В., Гомон О.Н., Чайка Л.А., Белостоцкая Л.И. Влияние аргинина глутамата на кислотно-основной баланс крови при гипераммониемии // VIII Российский национальный конгресс "Человек и лекарство": Тез. докл. - М, 2001. - С. 591.

13. Чайка Л.А., Георгиевский В.П., Гомон О.Н., Белостоцкая Л.И., Меркулова Ю.В., Шеин А.Т., Казаринов Н.А., Алмакаева Л.Г., Сухинин В.Н. Аргинин: новые препараты и перспективы // II Національний з`їзд фармакологів України: Тез. доп. - Дніпропетровськ, 2001. - С. 269.

14. Merkulova Y.V., Chaika L.A., Belostotskaya L.I., Gomon O.N. Correction of lipid metabolism damage under chronic CCL₄-hepatitis: glutamic acid, arginine or combination thereof? //XIII International Congress of Pharmacology, July. - 1998, Munchen (Germany). - P 40.46, Tu. - P. R359.

15. Merculova Yu., Chaika L., Gomon O., Belostotskaya L. Efficiency of L-Glutamate-L-Arginine and L-Ornitine-L-Aspartate in the therapy of acute hyperammonemia in the rats // Fundamental & Clinical Pharmacology. - 1999. - Vol. 13/Suppl. 1. - PM162.- Р. 311.

Размещено на Allbest.ru