Цитокіни, інсулінорезистентність при рсмоделюванні гіпертензивного серця

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 616.12-008.331.1.672.018:612.017.1:5 76.8.077.3:615.357.014.4

Цитокіни, інсулінорезистентність при рсмоделюванні гіпертензивного серця

14.01.11 - Кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Ащеулова Тетяна Вадимівна

Харків - 2002

АНОТАЦІЯ

Ащеулова Т.В. Цитокіни, інсулінорезистентність при ремоделюванні гіпертензивного серця. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. - Харківський державний медичний університет, Харків, 2002.

Представлено результати дослідження порушень структури та функції лівого шлуночка, плазматичної активності прозапального цитокіна - фактора некрозу пухлин - б та метаболічних порушень синдрому інсулінорезистентності у хворих на АГ. Виявлено чотири типи геометрії лівого шлуночка: нормальна геометрія, концентричне ремоделювання, концентрична гіпертрофія та ексцентрична гіпертрофія. Підвищена активність ФНП - б у гіпертензивних хворих в порівнянні зі здоровими особами свідчить про залучення імунозапальної відповіді до патогенезу АГ. Встановлено, Що розвиток ремоделювання лівого шлуночка у хворих на АГ пов'язано з комбінованим впливом на міокард гемодинамічних факторів, надмірної активності ФНП - б, гіперінсулінемії та андроїдного ожиріння.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, ремоделювання лівого шлуночка, цитокіни, фактор некрозу пухлин - б, інсулінорезистентність, андроїдне ожиріння.

АННОТАЦИЯ

Ащеулова Т.В. Цитокины, инсулинорезистентность при ремоделировании гипертензивного сердца. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. - Харьковский государственный медицинский университет, Харьков, 2002.

Диссертация посвяшена повышению зффективности ранней диапюстики пораження миокарда у больньїх АГ на оснований комплексной оценки структуру и функции левого желудочка сердца, активности провоспалительного цитокина - ФНО-б и метаболических нарушений синдрома инсулинорсзистентности.

Для решения поставлснных задач было обследовано 100 больных АГ (48 мужчин и 52 женщины) средним возрастом - 55,03±1,3 года. Контрольную группу составили 20 практически здоровых человек.

В исследование не включались больные сахарным диабетом и другими зндокринопатиями, которые сопровождаются нарушением чувствительности периферических тканей к действию инсулина, а также, больные с наличием хронических воспалительных заболеваний. Для определения избыточного веса тела и особенностей распределения жировой ткани, проведено антропометрическое обследование с определением индекса массы тела и показателя соотношения объема талии к объему бедер. Эхокардиографическое исследование проведено на медицинском автоматизированном комплексе “Radmir” (модель ТИ628А) в М-режиме. Уровень ФНО - б в плазме крови определяли иммуноферментным методом с использованием набора реактивов РгоСоn ТNFб (С.-Петербург). С целью выявления ИР части больных был проведен оральный тест толерантности к глюкозе (ОТТГ) с определением уровня глюкозы и иммунореактивного инсулина (ИРИ) в плазме крови натощак и через 2 часа после стандартной нагрузки 75 гр. глюкозы, растворенной в 100-200 мл воды. Концентрацию ИРИ определяли радиоиммунологическим методом с помощью набора реактивов института биоорганической химии Национальной академии наук Беларуси (Минск) - рио-ИНС-ПГ-¹²⁵I. Уровень глюкозы определяли ферментативным методом.

В результате проведенного исследования больных АГ было установлено наличие гипертрофии левого желудочка (ЛЖ), частота которой зависела от возраста больных, длительности и уровня повышения артериального давления (АД). Было установлено четыре типа геометрии ЛЖ: нормальная геометрия ЛЖ, концентрическое ремоделирование, концентрическая гипертрофия и эксцентрическая гипертрофия. Результаты исследования свидетельствуют о влиянии длительности АГ и величины АД на развитие определенного типа ремоделирования ЛЖ. Выявленная повышенная активность ФИО - б, которая была связана с увеличением массы миокарда и систолической дисфункцией ЛЖ, маркирует вовлечение иммуновоспалительного ответа в патогенез АГ и развитие ремоделирования гипертензивного сердца. Более выраженное повышение уровня ФИО - б у больных АГ, которая сопровождалась ИР, а также, взаимосвязь между ФНО - б и наличием ожирения подтверждает возможность вовлечения этого цитокина в развитие ИР. У больных с ожирением установлена взаимосвязь между уровнем АД, индексом массы миокарда ЛЖ, показателями углеводного обмена, которая подтверждает важную роль ожирения в прогрессе АГ, развитии ремоделирования ЛЖ и ухудшении чувствительности периферических тканей к инсулину. Наличие ИР выявлено у 51% больных АГ. Результаты корреляционного анализа доказывают влияние гиперинсулинемии на уровень повышения АД и развитие гипертрофии ЛЖ у больных АГ. Установлено снижение систолической функции ЛЖ, которое зависело от длительности и степени повышения АД, чрезмерной активности ФНО - б и гиперинсулинемии.

Таким образом, результаты проведенного исследования свидетельствуют о том, что развитие ремоделирования левого желудочка у больных АГ обусловлено комбинированным влиянием на миокард гемодинамических факторов, повышенной активности ФНО - б, гиперинсулинемии и андроидным ожирением.

Ключевые слова: артериальная гипертензия, ремоделирование левого желудочка, цитокины, фактор некроза опухолей - б, инсулинорезистентность, абдоминальное ожирение.

ANNOTATION

Asheulova T.V. Cytokines, insulin resistance in remodeling of hypertensive heart. - Manuscript.

Thesis for candidate of medical sciences degree on specialty 14.01.11 -Cardiology. - Kharkov State Medical University, Kharkov, 2002.

Results of investigations of left ventricular structure and function disorders, plasma pro-inflammatory cytokine - tumor necrosis factor - б activity, metabolic abnormalities of insulin resistance syndrome in patients with arterial hypertension are represented. Four types of left ventricular geometry: normal left ventricular geometry, concentric remodeling, concentric hypertrophy, and eccentric hypertrophy were detected. Increased TNF - б activity in hypertensive patients as compared with healthy persons suggest immuno-inflammatory response involving in arterial hypertension pathogenesis. The development of left ventricular remodeling in the patients with arterial hypertension is a result of combined action of hemodynamic factors, excessive TNF - б activity, hyperinsulinemia and abdominal obesity.

Key words: arterial hypertension, left ventricular remodeling, cytokines, tumor necrosis factor - б, insulin resistance, abdominal obesity.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Ковальова Ольга Миколаївна, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідуюча кафедрою пропедевтики внутрішніх хвороб №1

Офіційні опоненти: Доктор медичних наук, професор Волков ВолодимирІванович, Інститут терапії А МН України, м. Харків, завідувач відділом атеросклерозу та його ускладнень

доктор медичних наук Ніколенко Євген Якович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри загальної практики - сімейної медицини

Провідний заклад: Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска

АМН України, м. Київ, відділи гіпертонічної хвороби та симптоматичних гіпертензій

Захист відбудеться 28 лютого 2002 року о 13³⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському державному медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету за адресою: 61022, м. Харків, пр. Леніна,4. Автореферат розісланий 24 січня 2002 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук, доцент Овчаренко Л.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) в теперішній час є найбільш поширеним серцево-судинним захворюванням в економічно розвинених державах світу та представляє собою одну з основних проблем сучасної кардіології. За результатами епідеміологічних досліджень АГ реєструють у 15-30% дорослого населення більшості країн, серед працездатного населення України частота АГ становить 33,7% [Коваленко В.М., 1999; Малая Л.Т., 2000; Горбась І.М., 2000; Смирнова І.П., 2000].

Останніми роками досягнено значних успіхів у вивченні патогенезу АГ. В клінічних та експериментальних дослідженнях встановлено, що це захворювання має різні патофізіологічні механізми, особливості клінічного перебігу та призводить до залучення в патологічний процес різних органів-мішеней. Досить докладно висвітлена участь генетичних, гемодинамічних та нейрогуморальних факторів в адаптації серцево-судинної системи до високого артеріального тиску (АТ) [Сіренко Ю.М.,2000; Свіщенко Е.П., 2000; Жарінов О.Й., Орищин Н.Д, 1998; Nоguеіга J.В., 1999]. Разом з тим, залишається доволі багато запитань щодо "взаємовідносин" різних патогенетичних ланок АГ.

Особливої уваги заслуговують останні дані про структурно-функціональні зміни міокарду під впливом хронічного гемодинамічного стресу, які були об'єднані поняттям "ремоделювання" [Gапаu А, Dеvегeux RВ, Rоmаn М.J, 1992; Вгаunwald Е, 1994; Соhn J., et а1, 1998; Swynghedauw В, 1999; ВеrtоІі D, et а1, 1998]. Нещодавно, науковцями було визначено залучення до ремоделюванпя міокарду гіпертензивного серця імунозапальних процесів в додаток до раніш відомих. Міжклітинними медіаторами при цій відповіді виступають цитокіни, одним з представників яких, є фактор некрозу пухлин - альфа (ФНП-б). За даними досліджень, більшість з яких це експерименти на тваринах або на культивованих клітинах тварин та людини, в 90-х роках було визначено, що підвищена активність ФНП-б впливає на розвиток захворювань, при яких виникає дисфункція лівого шлуночка серця, таких як гострий вірусний міокардит, ішемічна хвороба серця, гострий інфаркт міокарду та застійна серцева недостатність. Зокрема показано, що високий плазматичний рівень цього прозапального цитокіна призводить до неблагоприємних морфо-функціональних змін як серця, так і судин [Малая Л.Т., Серик С.А., 1998; Волков В.И., 1999; Nісоletti А., еt а1., 1999; Ferrari R., 1998; Меldrum DR., 1998; Воzkurt В., 2000]. Крім того, на підставі нещодавніх досліджень припущено, що ФНП-б сприяє розвитку синдрому інсулінорезистентіності (ІР), який часто супроводжує та погіршує перебіг АГ. З одного боку, підвищена активність ФНП-б може порушувати чутливість тканин до інсуліну, а з іншого - пов'язана з андроїдним ожирінням, як іншого компонента синдрому ІР [Goetre S, еt а1, 1999; Yamakawa T., et al. 1995; Hauner Н, еt а1, 1998; Samad F., 1999; Lее SC, et а1, 2000].

Вивченню метаболічних порушень, описаних у рамках синдрому ІР, приділяється значна увага науковців різних країн [Зимин Ю.В., 1998; Савран Е.В., 1999; Reaven GM, Lithell H, Lansberg L, 1998; Вjorntrop Р, еt а1, 2000]. Але, незважаючи на це, місце цього синдрому в патогенезі АГ залишається не з'ясованим.

Таким чином, враховуючи мультифакторіальність АГ, доцільно в теоретичному та практичному плані з'ясувати і проаналізувати механізми впливу надмірної активності ФНП-б, а також складових синдрому ІР на міокард при клінічному дослідженні хворих на АГ.

Зв'язок роботи з науковими програмками, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційної роботи пов'язано з науковою діяльністю та входить до тематичного плану Харківського державного медичного університету як фрагмент науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 "Вікові особливості нейрогуморальних порушень системи гемостазу у хворих на гіпертонічну хворобу з дисфункцією лівого шлуночка серця" (державний реєстраційний номер № 0198002613). У рамках зазначеної теми автором проведено підбір тематичних хворих, їх клініко-інструментальне, біохімічне, імуноферментне та радіоімунологічне обстеження, проаналізовано отримані результати.

Мета дослідження: підвищення ефективності ранньої діагностики ураження міокарду у хворих на артеріальну гіпертензію на підставі комплексної оцінки структури та функції лівого шлуночка серця, активності цитокіна - ФНП-б та наявності синдрому інсулінорезистентності.

Задачі дослідження:

1. Вивчити стан центральної гемодинаміки та структурні властивості міокарду лівого шлуночка у хворих на АГ.

2. Встановити вплив активності ФНП - б на розвиток порушень структури та функції міокарду у хворих на АГ.

3. Встановити наявність синдрому ІР за допомогою орального тесту толерантності до глюкози (ОТТГ) та виявити характер впливу гіперінсулінемії, андроїдного ожиріння, дисліпідемії (як складових синдрому інсулінорезистентності) на рівень АТ та розвиток ремоделювання міокарду у хворих на АГ. міокард гіпертензія серце цитокін

4. Виконати порівняльний аналіз показників стану лівого шлуночка за даними ехокардіографічного дослідження, рівня ФНП - б та ступеня вираженості складових синдрому ІР: рівня інсуліну, рівня глюкози, рівня тригліцеридів, рівня холсстерина ліпопротеінів високої щільності, індексу маси тіла, показника співвідношення об'єму талії до об'єму стегон.

Об'єкт дослідження - артеріальна гіпертензія.

Предмет дослідження - цитокін - ФНП-б, інсулінорезистентність при ремоделюванні міокарду.

Методи дослідження.

Дослідження структурно-функціонального стану серця проведено при ехокардіографії.

Визначено рівень прозапального цитокіна - ФНП-б у плазмі крові хворих імуноферментним методом.

Виявлення наявності інсулінорезистентності проведено в динаміці орального тесту толерантності до глюкози з визначенням рівня глюкози ферментативним методом та інсуліну в плазмі крові радіоімунологічним методом. Оцінено ліпідний профіль шляхом вимірювання загального холестерину, холестерину ліпопротеінів високої щільності та тригліцеридів у плазмі крові хворих ферментативним методом.

Проведено антропометричне дослідження з визначенням індексу маси тіла для з'ясування наявності ожиріння та показника співвідношення об'єму талії до об'єму стегон - для встановлення типу розподілу жирової тканини.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше проведено комплексне дослідження ехокардіографічних показників стану лівого шлуночка (ЛШ) серця, плазматичного рівня прозапального цитокіна - ФНП-б та синдрому інсулінорезистентності у хворих на АГ. Вперше при клінічному дослідженні встановлено підвищену плазматичну активність ФНП-б у хворих, що свідчить про включення імунозапальної відповіді до патогенезу АГ. Вперше показано динаміку активності цитокіна в залежності від тривалості підвищення артеріального тиску та маси міокарду лівого шлуночка. Виявлено підвищення рівня ФНП-б у плазмі крові вже на початкових стадіях захворювання, який досягав максимуму в період розгорнутих клінічних проявлень та ураження серця. При подальшому перебігу АГ, плазматичний вміст ФНП-б - міжклітинного медіатора імунозапальної відповіді, знижувався, можливо детермінуючи виснаження імунної системи. Вперше при клінічному дослідженні хворих на АГ показано вплив надмірного вмісту ФНП-б у плазмі крові на розвиток ремоделювання ЛШ.

Проведене дослідження дозволило вперше з'ясувати взаємозв'язок між значенням ФНП-б та показниками вуглеводного обміну, наявністю андроїдного типу ожиріння, що може свідчити про залучення цитокіна до розвитку інсулінорезистентності.

Вперше проведено аналіз взаємозв'язків між рівнем прозапального цитокіна ФНП-б, інсулінорезистентністю та структурою і функцією ЛШ, що стало підґрунтям для визначення патогенетичного значення імунозапальних реакцій, порушення вуглеводного обміну та ремоделювання міокарду у детермінації перебігу захворювання. Вперше показано значимість комплексного впливу цитокінового компоненту імунозапальних реакцій та наявності синдрому інсулінорезистентності на ремоделювання гіпертензивного серця.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення дослідження полягає в тому, що визначено негативний вплив підвищеного плазматичного рівня ФНП-б на розвиток ремоделювання міокарду лівого шлуночка. У зв'язку з цим, зіставлення рівня цитокіна у плазмі крові з показниками маси та функції міокарду ЛШ за даними ехокардіографічного дослідження дозволить практичному лікарю підвищити якість діагностики та може бути використано як додатковий критерій оцінки тяжкості перебігу АГ.

Отримані під час дослідження дані про те, що наявність синдрому інсулінорезистентності погіршує перебіг захворювання, сприяючи розвитку гіпертрофії міокарду ЛШ та підвищенню рівня АТ, обґрунтовують необхідність проведення ОТТГ з метою визначення порушень вуглеводного обміну, а також індексу маси тіла і показника співвідношення об'єму талії до об'єму стегон для виявлення андроїдного ожиріння. Використання цих методів дослідження дозволить призначати патогенетичне обгрунтоване, з урахуванням метаболічних порушень, антигіпертензивне лікування у такої категорії хворих на ЛГ.

Результати проведеного дослідження впроваджені в практичну роботу лікувальних закладів м. Харкова: ТМО Червонозаводського району, ТМО Дзержинського району.

Особистий внесок здобувана. Автором самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз даних вітчизняної та закордонної літератури за темою дисертації. Дисертантом особисто здійснено підбір та клінічні обстеження хворих на АГ та контрольної групи здорових осіб з використанням клініко-інструментальних та лабораторних методів дослідження. Науковий аналіз результатів загальноклінічних, біохімічних, радіоімунологічних, імуноферментних та ехокардіографічних досліджень, статистичну обробку даних за допомогою комп'ютерних обчислювальних програм проведено самостійно. Особисто дисертантом написано всі розділи дисертації, оформлено роботу. Із 23 друкованих робіт 5 - самостійні, 18 написано у співавторстві, у яких автором проведено основний обсяг клініко-інструментальних обстежень, аналіз одержаних результатів, підготовку наукових матеріалів до друку.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації було представлено на VI Конгресі кардіологів України (Київ, 2000), республіканській науково-практичній конференції молодих вчених "Досягнення та перспективи розвитку терапії в канун XXI століття" (Харків, 2000), республіканській науково-практичній конференції "Нове в етіології, патогенезі і терапії кардіоміопатій (дилатаційної та гіпертрофічної) (Харків, 2000), XXII Конгресі Європейського товариства кардіологів (Амстердам, Нідерланди, 2000), 10-тій Європейській конференції Європейського товариства з гіпертензії (Ґетеборг, Швеція, 2000), конференції молодих вчених ХДМУ "Медицина третього тисячоліття" (Харків, 2001), республіканській науково-практичній конференції “Роль первичной й вторичной профилактики основних терапсвтических заболеваний в улучіпении качества жизни” (Харків, 2001), засіданні товариства терапевтів та кардіологів Харківського медичного товариства (Харків, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 23 роботи, з яких 5 у фахових журналах, 5 - без співавторів, одна монографія.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота викладена на 176 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 31 таблицями та 17 малюнками і включає вступ, огляд літератури (3 підрозділи), власні спостереження та їх обговорення (7 глав), висновки та практичні рекомендації, список 300 використаних літературних джерел, з яких 41- роботи вітчизняних авторів та країн СНД, 259 - закордонних авторів, виконаний на 31 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач нами обстежено 100 хворих на АГ та 20 практично здорових осіб у терапевтичному відділенні ТМО Червонозаводського району м. Харкова - клінічній базі кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №1 Харківського державного медичного університету.

До обстеження не включалися хворі з цукровим діабетом та іншими ендокринопатіями, які супроводжуються порушенням чутливості периферичних тканин до дії інсуліну, а також, хворі з запальними захворюваннями.

Всім хворим було проведено комплексне клінічне обстеження, яке передбачало з'ясування скарг, даних анамнезу, об'єктивних та додаткових методів дослідження. Крім того, було проведено антропометричне обстеження з визначенням таких показників як, індекс маси тіла, співвідношення об'єму талії до об'єму стегон для виявлення надмірної ваги тіла та особливостей розподілу жирової тканини.

Ехокардіографічне дослідження проводилося на медичному автоматизованому комплексі "Radmir" (модель ТИ628А) в М-режимі.

Плазматичний рівень ФНП - б визначено твердофазним імуноферментним методом за допомогою набору реагентів РгоСоп ТNFб (С.-Петербург).

З метою визначення наявності ІР частині хворих було проведено оральний тест толерантності до глюкози (ОТТГ) з визначенням вмісту глюкози та імунореактивного інсуліну (ІРІ) в плазмі крові натще та через 2 години після стандартного перорального навантаження 75 гр. глюкози, розчиненої у 100-200 мл води. Концентрацію ІРІ в плазмі крові визначали радіоімунологічним методом з використанням набору реактивів інституту біоорганічної хімії Національної Академії наук Беларусі (Мінськ) - рио-ИНС-ПГ-¹²⁵I. Дослідження вмісту глюкози, загального холестерину, холестерину ліпопротеінів високої щільності, тригліцеридів здійснено ферментативним методом з використанням стандартних наборів реактивів.

Статистична обробка даних проводилась відповідно правил обробки медико-біологічної інформації на персональному комп'ютері за допомогою пакету прикладних програм "8ТАТІ8ТІС8". Достовірність розбіжностей між вивчаємими показниками визначали за допомогою критерію t - Стьюдента. Для вивчення взаємозв'язку між показниками застосовували кореляційний аналіз.

Результати дослідження. Одним з адаптивних шляхів до умов хронічного гемодинамічного стресу, спричиненого АГ, являється гіпертрофія міокарду ЛШ(ГЛШ), яка на початкових стадіях захворювання дозволяє підтримувати нормальний серцевий викид при надто високому тиску в ЛШ.

Проведене нами дослідження ехокардіографічних показників, які характеризують стан ЛШ, свідчить про розвиток ГЛШ, частота виявлення якої прямо залежала від тривалості АГ та рівню підвищення АТ. Наявність ГЛШ (ІММЛШ - І08,8±2,6 г/м²) встановлено у 45 хворих (43,4% випадків) проти 50 хворих (56,6 %) з нормальною масою ЛШ (ІММЛШ - 76,3±1,7 г/м²). У хворих з тривалістю АГ до п'яти років ГЛШ з'ясовано у 29,4% спостережень, при тривалості від п'яти до дев'яти років та десять і більше років, частота ГЛШ зростала та становила 34,5% та 61,2%, відповідно. Залежність від величини АТ проявилася тим, що у хворих на м'яку АГ частота ГЛШ (37,5%) була значно нижчою в порівнянні з хворими на помірну та тяжку АГ (57,4%).

Серед факторів, які характеризують хронічне гемодинамічне перенавантаження ЛШ тиском при його гіпертрофії, нами проаналізовано роль рівня підвищення АТ та тривалості АГ. Так, в групі хворих на АГ з наявністю ГЛШ відзначено достовірно вищі величини САТ (182,3±2,7 мм рт.ст.), ДАТ (103,7±1,3 мм рт.ст.), ПАТ (78,7±2,0 мм рт.ст.) та середнього АТ (130,2±1,3 мм рт.ст.) в порівнянні з хворими без ГЛШ (САТ - 171,0±3,5 мм рт.ст.; ДАТ -97,8±1,3 мм рт.ст.; ПАТ - 72,9±2,2 мм рт.ст.; середній АТ - 122,6±1,9 мм рт.ст., р<0,05 в усіх випадках). Тривалість АГ у пацієнтів з ГЛШ становила 13,2±1,3 роки, що було значно вище за тривалість захворювання в групі хворих з відсутньою ГЛШ - 8,9+1,2 роки, р<0,05.

Раніш вважалося, що типовою компенсаторною реакцією серця до АГ являється концентрична гіпертрофія (КГ), а ексцентрична гіпертрофія (ЕГ) розцінювалася як наслідок тривалого перебігу АГ з супутнім перенавантаженням об'ємом. За даними ехокардіографічного дослідження нами з'ясовано наявність нормальної геометрії ЛШ у 38,9% хворих, "типова" КГ - лише у 16,8%, ЕГ - у 30,5%, а концентричне ремоделювання (КР) - у 13,7%.

При вивченні впливу віку хворих, терміну перебігу АГ та рівню АТ на розвиток певного типу ремоделювання ЛШ, нами встановлено, що частота нормальної геометрії ЛШ суттєво не відрізнялася у хворих різних вікових категорій, не залежала від тривалості АГ та величини АТ. Разом з тим, виявлено пряму залежність між частотою КР, КГ, ЕГ та віком хворих. Так, всі ці типи ремоделювання ЛШ значно переважали у хворих віком 50 років та більше (62,2%; 81,8%; 75,4%, відповідно) проти частоти у хворих молодше 50 років (30,8%; 18,8%; 24,1%). КР та ЕГ переважали у хворих на помірну та тяжку АГ, в той час, як КГ - у хворих на м'яку АГ.

Частота КГ та ЕГ зростала паралельно тривалості АГ і становила при перебігу захворювання менше 5 років - 12,5%; 10,3%, відповідно, від 5 до 9 років - 37,5%; 13,8% та при тривалості 10 років і більше - 50,0%; 75,9%. Характерною особливістю КР явилось те, що цей тип зустрічався при АГ від 5 до 9 років та більше 10 років з однаковою частотою - 46,2%, в той час як при тривалості хвороби менше 5 років, КР мало місце лише у 7,6% випадків. Серед обстежених з КР та ЕГ переважали хворі на помірну та тяжку АГ (53,8%; 79,3%, відповідно) проти хворих на м'яку АГ (46,2%; 20,7%). У пацієнтів з КГ спостерігалася зворотна тенденція, тобто частота цього типу ремоделювання становила при помірній та тяжкій АГ- 43,7%, а при м'якій АГ - 56,3%. Одержані нами дані свідчать про вплив тривалості АГ та величини АТ на розвиток певного типу ремоделювання ЛШ.

При аналізі послідовності ремоделювання міокарду у хворих на АГ з'ясовано, що у ранні строки захворювання (8,6±1,6 роки), при незначному підвищенні АТ (САТ - 168,2±3,5 мм рт.ст.; ДАТ - 97,2±1,4 мм рт.ст.), маса міокарду не підвищується (ІММЛШ - 74,9±2,1 г/м²) та насосна функція серця не змінюється (ФВ - 61,7±1,9%), тобто, визначається нормальна геометрія ЛШ. При подальшому розвитку захворювання (9,7±І,9 роки), тиск продовжує підвищуватися (САТ - 178,8±8,6 мм рт.ст; ДАТ - 99,6±3,5 мм рт.ст.), маса міокарду ще залишається нормальною (ІММЛШ - 80,3±2,0 г/м²), а збільшується показник ВТСЛШ (співвідношення товщини стінки до об'єму порожнини ЛШ -0,48±0,09), при цьому систолічна функція залишається збереженою (ФВ -- 67,2±2,4%) - концентричне ремоделювання ЛШ. На послідуючому етапі формування гіпертензивного серця (10,6±1,7 років), адаптація до умов перенавантаження тиском (САТ - 179,7±3,7 мм рт.ст.; ДАТ - 100,3±2,2 мм рт.ст.) здійснюється в основному за рахунок гіпертрофії серцевого м'яза - розвивається концентрична гіпертрофія з підвищенням показника ІММЛШ (105,6±5,9 г/м²) та ВТСЛШ (0.52±0,01), скоротлива функція не знижується (ФВ - 65,0±3,5%), як це показано в нашому дослідженні. При більш тривалому перебігу АГ (14,6±0,8 років) та більш високих цифрах АТ (САТ - 183,7±4,9 мм рт.ст.; ДАТ - 105,5±1,9 мм рт.ст.) у ремодельованому міокарді розвиваються процеси дизадаптації. Подальше збільшення маси міокарду ЛШ (ІММЛШ -110,6±3,5 г/м²) вже нездатне компенсувати розлади гемодинаміки, виникає дилатація порожнини ЛШ (ВТСЛШ - 0,39±0,16) та значно знижуються показники скоротливої функції серця (ФВ - 48,5±1,9%).

У 20% хворих встановлено зниження систолічної функції ЛШ, яке у 6,3% було помірним, а у 13,7% - вираженим. Якщо у хворих на м'яку АГ, зниження систолічної функції визначено лише у 10,5%, то у хворих на помірну та тяжку АГ частота зниження систолічної функції становила 89,5%. При аналізі скоротливої функції у хворих з різними типами ремоделювання ЛШ з'ясовано, що найчастіше дисфункція спостерігалася у хворих з ексцентричною гіпертрофією - 44,8% проти 12,5% - при концентричній гіпертрофії та 10,8% при нормальній геометрії ЛШ.

Останніми роками показано, що не тільки гемодинамічні та гормональні фактори лежать в основі патогенезу ремоделювання міокарду при АГ. Виявлене при нашому клінічному дослідженні підвищення плазматичної активності ФНП- б у хворих (58,54± 10,64 пг/мл) проти контрольної групи (28,77±2,41 пг/мл, р<0,05) свідчить про включення імунозапальної відповіді до патогенезу АГ. Одержані нами дані про більш високу концентрацію ФНП - б у хворих на АГ з наявністю ГЛШ (70,60± 18,56 пг/мл) та у хворих з концентричною (55,92±24,96 пг/мл) і ексцентричною гіпертрофією ЛШ (78,22±24,58 пг/мл) в порівнянні з хворими з нормальною масою міокарду (у хворих без ГЛШ - 42,96± 10,72 пг/мл; з нормальною геометрією ЛШ - 47,90± 13,09 пг/мл; з КР - 29,17±7,56 пг/мл) означають те, що надмірна концентрація ФІШ - б сприяє розвитку ГЛШ. В нашому дослідженні було виявлено взаємозв'язок між підвищенням активності ФНП - б та розвитком систолічної дисфункції при АГ. У хворих зі зниженою систолічною функцією, величина ФНП - б (74,00±32,99 пг/мл) достовірно перевищувала аналогічну величину хворих зі збереженою систолічною функцією ЛШ (49,99±7,97 пг/мл). У хворих з ексцентричною гіпертрофією ЛШ, у яких систолічна функція характеризувалася мінімальними значеннями ФВ, вміст цього цитокіна в плазмі крові був найвищим в порівнянні з хворими з іншими типами геометрії ЛШ. Цей факт може, також, вважатися доказом впливу надмірної активності ФНП - б на розвиток систолічної дисфункції ЛШ у хворих на АГ.

Виявлена в нашому дослідженні тенденція динаміки ФНП - б в залежності від тривалості АГ та значення ІММЛШ маркирує активацію імунокомпетентних клітин, які починають секретувати надмірну кількість ФНП - б вже на ранніх стадіях захворювання (до 5 років) (67,38+19,40 пг/мл) та при значенні ІММЛШ менше за 90 г/м⁷ (51,46±15,82 пг/мл) проти вмісту ФНП - б у здорових осіб -28,77±2,41 пг/мл. При подальшому перебігу АГ активність цитокіна продовжувала зростати та призводила до ремоделювання міокарду ЛШ, досягаючи максимуму в період розгорнутих клінічних проявлень хвороби - при тривалості від 5 до 9 років (76,15± 17,01 пг/мл) та значенні ІММЛШ від 90 до 105 г/м² (73,29± 19,81 пг/мл). Зниження плазматичного рівня ФНП - б при терміну АГ 10 років і більше (44,75±16,72 пг/мл) та при максимальному підвищенні ІММЛШ вище за 105 г/м² (47,66± 15,24 пг/мл), можливо детермінує виснаження імунної системи на фоні вже існуючих проліферативних змін міокарду.

Порівняння рівня ФНП - б та інсуліну натще та через дві години після ОТТГ показало, що у хворих на АГ, яка супроводжувалася ІР, плазматична активність цитокіна була значно вищою (78,55±27,56 пг/мл) за активність у хворих з нормальним вуглеводним обміном (48,77± 17,97 пг/мл, р<0,05). Було встановлено взаємозв'язок між величиною ФНП - а та наявністю ожиріння, як складової частини синдрому ІР, у хворих на АГ (коефіцієнт кореляції між ФНП - б та ІМТ у хворих з 1МТ від 25 до 29 кг/м² становив 0,27, р<0,05; з ІМТ більше за 29 кг/м² - 0,25, р<0,05). Одержані при нашому клінічному дослідженні результати підтверджують, що надмірний вміст в плазмі крові прозапальногоцитокіна - ФНП - б може відігравати роль у виникненні такого патофізіологічного феномену як інсулінорезистентність.

Наявність ожиріння займає значне місце у прогресуванні АГ та може впливати на рівень АТ, на підвищення маси міокарду, а також погіршувати вуглеводний обмін у хворих. За даними нашого дослідження у хворих на АГ з наявністю ожиріння, а особливо у хворих з характерним розподілом жирової тканини у верхній половині тіла - так званий "андроїдний" тип ожиріння, встановлено більш виражене підвищення АТ (САТ- 187,20±4,15 мм рт.ст.; ДАТ- 103,60±1,56 мм рт.ст) та значне погіршення вуглеводного метаболізму (ІРІ₁ -33,54±7,68 мкОД/мл; ІРІ₂ - 90,30± 17,48 мкОД/мл) в порівнянні з хворими, у яких показник Т/С був меншим за 0,9 (САТ - 163,00±5,39 мм рт.ст.; ДАТ -96,33±19,3 мм рт.ст.; ІРІ₁ - 28,81±3,87 мкОД/мл; ІРІ₂ - 50,53±11,89 мкОД/мл, р<0,05 в усіх випадках). Серед 78,43% хворих, ІМТ яких перевищував 25 кг/м², 39,22% мали надмірну масу тіла (ІМТ - 26,51 ±0,23 кг/м²) та у 39,22% встановлено наявність ожиріння (ІМТ - 35,18±1,14 кг/м²). Андроїдний тип розподілу жирової тканини мав місце у 62,5% випадків.

При зіставленні середніх значень маси міокарду у хворих на АГ в залежності від ваги тіла виявлено, що при значенні ІМТ менше за 25 кг/м² (23,00±0,41.кг/м²) ММЛШ становила 135,91±13,93 г, ІММЛШ - 76,39 г/м². У хворих з надмірною масою тіла при ІМТ від 25 до 29 кг/м² (26,51 ±0,23 кі/м²) величина ММЛШ (162,22±8,22 г) та ІММЛШ (85,39±4,94 г/м²) були достовірно вищими (р<0,05 в обох випадках). У хворих з ожирінням при ІМТ більше за 29 кг/м² (34,71±1,29 кг/м²) ММЛШ (178,48±3,27 г) та ІММЛШ (88,71±3,27 г/м²) перевищували аналогічні показники як хворих на АГ з нормальною масою тіла, так і з надмірною масою тіла (р<0,05 в усіх випадках). З'ясовані нами взаємозв'язки між рівнем АТ (коефіцієнт кореляції між ІМТ та САТ -0,38, р<0,05; ДАТ - 0,43, р<0,05), ІММЛШ та показниками вуглеводного обміну (ІРІ₁ - 0,25, р<0,05; ІРІ₂ - 0,18, р<0,05) з ІМТ, особливо у хворих з андроїдним типом розподілу жирової тканини, свідчать про те, що ожиріння переважно андроїдного типу відіграє важливу роль у прогресуванні АГ, розвитку ремоделювання ЛШ та значно погіршує чутливість периферичних тканин до дії інсуліну.

Стійка та тривала гіперінсулінемія, яка компенсаторне виникає при тканьовій ІР, потенційно спроможна викликати стабільне підвищення АТ. В нашому дослідженні виявлено наявність ІР у 51% обстежених хворих на АГ. Вміст ІРІ в плазмі крові інсулінорезистентних хворих (ІРІ₁ - 44,32±6,89 мкОД/мл, ІРІ₂ - 80,51±11,30 мкОД/мл) майже втричі перевищував вміст хворих без ІР (ІРІ₁ - 15,40±1,П мкОД/мл; ІРІ₂ - 32,21 ±2,23 мкОД/мл, р<0,05 в обох випадках). Порушення толерантності до глюкози виявлено у 7 хворих (26,9%) з наявністю ІР. Встановлено, що хоча величина АТ у хворих на АГ, яка супроводжувалася ІР (САТ - 180,21±5,34 мм рт.ст.; ДАТ - 101,46±1,60 мм рт.ст.) лише незначно перевищувала величину хворих з нормальною чутливістю периферичних тканин до інсуліну (САТ - 170,63±3,21 мм рт.ст.; ДАТ -98,33±1,87 мм рт.ст.), кореляційний зв'язок між величиною АТ та вмістом інсуліну як натще, так і після перорального навантаження глюкозою мав місце. У хворих з ІР величина зв'язку становила між ІРІ₁ та САТ - г=0,50; ДАТ - г=0,29, р<0,05; між ІРІ₂ та САТ - г=0,2; ДАТ ~ г=0,20, р<0,05. У хворих без ІР кореляційний зв'язок між ІРІ₁ та САТ дорівнював г= 0,33; ДАТ - г=0,27, р<0,05; між ІРІ₂ та САТ - г=0,10; ДАТ - г=0,06, р<0,05.

Важливим з результатів нашого дослідження хворих на АГ з ІР явилось те, що незважаючи на відсутність суттєвої різниці в тривалості АГ та середніх значень АТ, показники маси міокарду (ММЛІІІ - 175,17±7,12 г; ІММЛШ -90,88±3,44 г/м²) та периферичного судинного опору (42,94±2,08 умОД) хворих з ознаками ІР були вищими за аналогічні показники хворих на АГ, у яких ознаки ІР не були визначені (ММЛШ 150,46±8,19 г, р<0,05; ІММЛШ - 78,81±4,07 г/м², р<0,05; ППСО - 41,24±2,25 умОД). З'ясований нами взаємозв'язок між вмістом інсуліну натще та підвищенням ІММЛШ (у хворих з ІР - г==0,41, р<0,05; у хворих без ІР - г=0,45, р<0,05), також може підтверджувати вплив гіперінсулінемії на розвиток гіпертрофії міокарду у хворих на АГ з порушеною чутливістю периферичних тканин до інсуліну.

Таким чином, дані нашого клінічного дослідження хворих на АГ свідчать про те, що наявність синдрому інсулінорезистентності (з компенсаторною гіперінсулінемією, андроїдним типом ожиріння) поряд з тривалим та стійким гемодинамічним перенавантаженням тиском, діючи в комплексі з прозапальним цитокіном - ФНП - б, вносять свій внесок до ремоделювання гіпертензивного серця.

У зв'язку з цим, при виборі антигіпертензнвного лікування інсулінорезистентним хворим до препаратів необхідно пред'являти додаткові вимоги з метою зниження можливого ризику прогресування метаболічних порушень. Препарати не повинні посилювати інсулінорезистентність, викликати ще більше зростання концентрації інсуліну в крові, призводити до порушення толерантності до глюкози та посилювати дисліпідемію.

Таким чином, препаратами вибору у хворих з порушенням вуглеводного та ліпідного обміну є низькі дози тіазидових діуретиків (або тіазидоподібний діуретик - індапамід), антагоністи кальцію, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину П та альфа₁-адреноблокатори. Якщо є показання для призначення бета-адреноблокаторів, перевагу слід надавати кардіоселективним в₁-адреноблокаторам або бета-адреноблокаторам з вираженою внутрішньою симпатомиметичною активністю.

Слід зазначити, що незважаючи на значний прогрес у вивченні впливу ФНП-б на розвиток серцево-судинних захворювань, використання антицитокінової терапії у клініці тільки починається та є перспективним напрямком імунокорегуючої терапії.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено комплексний вплив надмірної активності прозапального цитокіна - фактора некрозу пухлин - б та складових синдрому инсулінорезистентності на процеси ремоделювання міокарду при артеріальній гіпертензії.

2. У хворих на артеріальну гіпертензію виявлено 4 типи геометрії ЛШ: нормальну геометрію (38,9%), концентричне ремоделювання (13,7%), концентричну гіпертрофію (16,9%) та ексцентричну гіпертрофію (30,5%).

3. Хронічний гемодинамічний стрес при артеріальній гіпертензії супроводжується підвищеною продукцією ФНП - б, що свідчить про залучення імунозапальної відповіді до патогенезу цього захворювання.

4. У хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією та систолічною дисфункцією лівого шлуночка серця з'ясовано зростання плазматичної активності ФНП - б в порівнянні з хворими, маса та функція лівого шлуночка яких була збережена.

5. Наявність інсулінорезистентності, яка виявлена у 51% хворих шляхом проведення орального тесту толерантності до глюкози, впливає на рівень підвищення артеріального тиску, розвиток гіпертрофії та систолічної дисфункції лівого шлуночка серця у хворих на артеріальну гіпертензію.

6. Виявлені взаємозв'язки між масою тіла та рівнем артеріального тиску, масою міокарда лівого шлуночка, показниками вуглеводного обміну хворих підтверджують важливу роль ожиріння в прогресуванні артеріальної гіпертензій, розвитку ремоделювання міокарду і погіршенні чутливості тканин до дії інсуліну.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для підвищення точності і своєчасної діагностики уражень міокарду та прогнозу їх розвитку у хворих на ЛГ доцільне проведення комплексного обстеження, яке включає схокардіографічні дослідження, а також оцінку рівня ФНП - б.

2. З метою оцінки прогнозу перебігу та вибору диференційованого лікування хворих на АГ рекомендується проведення орального тесту толерантності до глюкози для визначення наявності інсулінорезистентності, а також визначення індексу маси тіла і показника співвідношення об'єму талії до об'єму стегон для виявлення андроїдного типу ожиріння.

3. Враховуючи неблагоприємний вплив синдрому інсулінорезистентності на розвиток АГ при лікуванні такої категорії хворих перевагу слід надавати метаболічне нейтральним препаратам: антагоністам кальцію, інгібіторам АПФ, антагоністам рецепторів ангіотснзину П та альфа₁-адреноблокаторам.

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

АГ- артеріальна гіпертензія

АТ - артеріальний тиск

ДАТ - діастолічний артеріальний тиск

ІММЛШ - індекс маси міокарду лівого шлуночка

ІМТ - індекс маси тіла

ІР - інсулінорезистентність

ІРІ₁ - імунореактивний інсулін натще

ІРІ₂ - імунореактивний інсулін через 2 години після ОТТГ

ІХС - ішемічна хвороба серця

ММЛШ - маса міокарду лівого шлуночка

ОТТГ - оральний тест толерантності до глюкози

ПАТ- пульсовий артеріальний тиск

САТ -- систолічний артеріальний тиск

Т/С - співвідношення об'єму талії до об'єму стегон

ФВ -- фракція викиду

ФНП - б - фактор некрозу пухлин - б

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ковалева О.Н., Ащеулова Т.В. Фактор некроза опухолей - б, апоптоз при патологии сердечно-сосудистой системы. - Харьков, 2001. - 172 с. Автором проведено підбір та переклад іноземної літератури про сучасний стан проблеми активності цитокінів та апоптозу при серцево-судинних захворюваннях. За матеріалами дисертації написано главу, яка присвячена впливу надмірного рівня ФНО-б на розвиток ремоделювання міокарду у хворих на АГ.

2. Ащеулова Т.В. Особливості розвитку ремоделювання лівого шлуночка серця у хворих на артеріальну гіпертензію з різними варіантами перебігу захворювання // Медицина сьогодні і завтра. - 2000. - №1. - С.40-43.

3. Ковальова О.М., Ащеулова Т.В. Ожиріння, інсулінорезистентність та артеріальна гіпертензія // Український кардіологічний журнал. - 2000. -№3.-С.101-103.

Автором проведено огляд і переклад сучасної англомовної літератури, яка висвітлює значення наявності ожиріння та інсулінорезистентності у прогресуванні АГ. Підготовку матеріалів до публікації виконано автором самостійно.

4. Ащеулова Т.В. Фактор некрозу пухлин - б та маса міокарду лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію // Медицина “сьогодні і завтра. - 2001.-№ 1. - С.29-31.

5. Ковалева О.Н., Журавлева Л.В., Ащеулова Т.В., Лепеева Е.А. Мсханизмы ремоделирования миокарда при артериальной гипертензии: факты и нерешенные проблемы // Експериментальна та клінічна медицина. - 2000.

-№1.-С.90-93.

Автором здійснено добір та переклад закордонної наукової літератури, у якій викладені сучасні підходи до оцінки факторів, що приймають участь у ремоделюванні міокарду.

6. Ковальова О.М., Ащеулова Т.В. Гіперінсулінемія, надмірна вага тіла та маса міокарду лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію // Експериментальна та клінічна медицина. - 2001. - №1. - С.63-65. Автором особисто проведено обстеження хворих на АГ, стан вуглеводного обміну визначено при проведенні ОТТГ, наявність ожиріння

- шляхом вимірювання показників ІМТ та Т/С; стан МЛШ - при ехокардіографічпому дослідженні. Одержані результати про вплив наявності ожиріння та ІР на розвиток гіпертрофії МЛШ при АГ. Науковий матеріал до друку підготовлено самостійно.

7. Ковалева О.Н., Ащеулова Т.В., Лепеева Е.А. Фактор некроза опухолей - б при артериальной гипертензии // Достижения и перспективы развития тсрапии в канун XXI века. - Харьков. - 2000. - С. 148-151. Автором проведено клінічне обстеження хворих на АГ, статистичний аналіз результатів, надано характеристику активності ФНП - б в залежності від гемодинамічних факторів та тривалості захворювання. До друку робота підготовлена особисто.

8. Ащеулова Т.В. їнсулінорезистентність, ожиріння та маса міокарду лівого шлуночка серця // Матеріали VI Конгресу кардіологів України. - Київ. -2000. - С.239.

9.Ащеулова Т.В. Динаміка активності фактора некрозу пухлин - б в залежності від тривалості артеріальної гіпертензії // Материалы республиканской научно-практической конференции молодых ученых. “Достижения и перспективы развития терапии в канун XXI века”. -Харьков. - 2000. - С.3-4.

10. Ащеулова Т.В. Роль гіперінсулінемії при розвитку гіпертрофії міокарду лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію // Конференція молодих вчених Харківського державного медичного університету "Медицина третього тисячоліття". - Харків. - 2001 - С. 54-55.

11.Аsheulova Т., Коvalyova О. Influence of tumor necrosis factor - б activity on left ventricular systolic function in hypertension // 3^rd International Congress on Coronary Artery Disease. From Prevention to Intervention . - Lyon (France). - 2000. - Р.76.

Автором проведено клінічне обстеження хворих на АГ, з оцінкою рівня ФНП - б імуноферментним методом та стану систолічної функції ЛШ за даними ехокардіографічного дослідження. Встановлено вплив надмірної активності ФНП - б на розвиток систолічної дисфункції у хворих на АГ. Матеріали до друку підготовлено автором особисто.

12.Ащеулова Т.В., Ковальова О.М., Лепеєва Е.А., Латогуз Ю.І. Роль міжклітинних медіаторів при розвитку дисфункції міокарду у хворих на АГ // Матеріали VI Конгресу кардіологів України. - Київ. - 2000. - С.53. Автором обстежено хворих на АГ та здорових осіб, проведено статистичну обробку одержаних результатів, визначення рівня ФНП - б імуноферментним методом та досліджено показники структури та функції ЛШ за даними ехокардіографічного дослідження. Показано роль міжклітинного медіатора імунозапальної відповіді - ФНП -б у розвитку структурно-функціональних порушень МЛШ при АГ.

13.Лепеєва Е.А., Ащеулова Т.В. Адренергическая активность, инсулинорезистентность при формировании гипертензивного сердца // Научно-практическая конференция молодых ученых "Перспективы развития терапии в канун XXI века". - Харьков: Институт терапии АМН Украины.-1999.-С.10-П.

Автором обстежені хворі на АГ, проаналізовано вплив наявності інсулінорезистентності на формування гіпертензивного серця.

14.Ковальова О.М., Ащеулова Т.В. Активація гуморального імунітету при формуванні гіпертрофії міокарду // Республіканська науково-практична конференція "Нове в етіології, патогенезі і терапії кадіоміопатій (дилатаційної та гіпертрофічної)". - Харків: Інститут терапії АМН України, Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України, Інститут серцево-судинної хірургії АМН України. - 2000. - С.34-35.

Автором на підставі клінічного дослідження хворих на АГ та здорових осіб, з визначенням ФНП - б імуноферментним методом, вивчено залучення імунозапальних процесів, медіатором яких є ФНП - б, до розвитку гіпертрофії міокарду лівого шлуночка серця.

15.Коvalyova О., Аsheulova Т. Insulin resistance, obesity, and dyslipidemia as a predictor of cardiovascular diseases // XIIth International Symposium on Atherosclerosis. - Stockholm (Sweden). - 2000. - Р. 137.

Автором проведено визначення антропометричних показників, вуглеводного обміну при проведенні ОТТГ, ліпідного обміну у хворих на АГ. За результатами статистичної обробки даних встановлено, що наявність ожиріння, інсулінорезистентності та дисліпідемії являються значними факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань.

Іб.Коvalyova О., Аsheulova Т., Kovalyova S. Tumor necrosis factor - б in hypertensive patients: relation to the left ventricular mass // XXII Congress of the European Society of Cardiology. - Amsterdam (Netherlands). -- 2000. -Р.99.

Автором обстежено хворих на АГ та контрольну групу здорових осіб, проведено статистичну обробку одержаних результатів. Проаналізовано, що плазматичний рівень ФНП - б, визначений імуноферментним методом, корелює з ехокардіографічними показниками маси лівого шлуночка у хворих на АГ.

17.Коvalyova О., Аsheulova Т. Cytokines activity and cardiac dysfunction in chronic heart failure // 7^th World Congress on Heart Failure - mechanisms and management. - Vancouver (Canada). - 2000. - Р.42.

Автором проведено клінічне, імунологічне та ехокардіографічне дослідження хворих на АГ. При розділені хворих в залежності від стану систолічної функції, виявлено, що надмірна активність цитокіна - ФНП -б впливає на розвиток серцевої недостатності у хворих на АГ. Статистичну обробку даних та підготовку до публікації зроблено самостійно.

18.Коvalyova О., Аsheulova Т., Ambrosova T. Relationships between tumor necrosis factor - alpha, interleukin-1, left ventricular mass and platelet adhesion in hypertension // Tenth European Meeting on Hypertension: European Society of Hypertension. - Geteborg (Sweden). - 2000. - Р.124.

Автором проведено клінічне обстеження хворих на АГ та контрольної групи здорових осіб, визначено плазматичний рівень ФНП - б та ехокардіографічні показники маси лівого шлуночка серця. Проведено статистичний аналіз взаємозв'язків між рівнем ФНП - б та розвитком гіпертрофії міокарду у хворих на АГ.

19.Коvalyova О., Аsheulova T. Abdominal obesity, dyslipidemia in hypertensives with and without coronary heart disease// 3^rd International Congress on Coronary Artery Disease. From Prevention to Intervention . - Lyon (France). - 2000. - Р.28.

Автором проведено клінічне, антропометричне та біохімічне обстеження хворихна АГ. Встановлено, що у хворих на АГ з ІХС спостерігалися більш виражені ознаки дисліпідемії та виявлено значення абдомінального ожиріння у прогресуванні АГ. Обробку результатів та підготовку до друку здійснено автором особисто.

20.Ковалева О.Н., Ащеулова Т.В. Цитокины и ремоделирование миокарда левого желудочка при артериальной гипертензии // Российский национальньїй конгресс кардиологов. “Кардиология, основанная на доказательствах”. - Москва. - 2000. - С.139.

Автором проведено клініко-інструментальне обстеження хворих на АГ. Встановлено типи ремоделювання ЛШ та вплив активності цитокіна ФНП-б на формування певного типу ремоделювання при АГ. Статистична обробка одержаних результатів та оформлення роботи до друку виконано автором самостійно.

2Ї.Ковальова О.М., Ащеулова Т.В. Ожиріння та гіперінсулінемія - як фактори ризику артеріальної гіпертензії. -- Материалы научных трудов республиканской научно-практнческой конференции. “Роль первичной и вторичной профилактики основных терапевтических заболеваний в улучшении качества жизни”. - Харків. - 2001. - С.61-62.

Автором проведено клініко-інструментальне обстеження хворих на АГ, статистична обробка та аналіз, одержаних результатів, підготовка наукового матеріалу до друку. Показано негативний вплив наявності інсулінорезистентності та ожиріння на розвиток гіпертрофії міокарду у хворих на АГ.

22.Коvalyova О., Аsheulova T. Tumor necrosis factor - alpha and left ventricular mass and systolic function in hypertension // Heart Failure 2001. Fourth International Meeting organized by the Working Group on Heart Failure of the European Society of Cardiology. - Barcelona (Spain). - 2001. - Р.103.