Можливості застосування низькоінтенсивного лазерного випромінювання в лікуванні гіпертрофічної форми аутоімунного тиреоїдита

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України

14.01.14 - Ендокринологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Тема:

Можливості застосування низькоінтенсивного лазерного випромінювання в лікуванні гіпертрофічної форми аутоімунного тиреоїдита

Булдигіна Юлія Валеріївна

Київ - 2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Наукові керівники:

доктор медичних наук, професор Олійник Валерій Анатолійович, Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, завідувач відділу загальної ендокринної патології;

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Зубкова Світлана Тихонівна, Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, провідний науковий співробітник лабораторії функціональної діагностики

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Паньків Володимир Іванович, Буковинська державна медична академія, доцент кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології;

кандидат медичних наук Савран Олена Валеріївна, Український науково-практичний центр ендокринної хірургії і трансплантації ендокринних органів та тканин, завідувач відділення клінічної ендокринології

Провідна установа

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра ендокринології, МОЗ України, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту ендокрино-логії та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України (04114, м. Київ-114, вул. Вишгородська, 69).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор біологічних наук Калинська Л.М.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема ефективного лікування аутоімунного тиреоїдиту (АІТ) є однією з актуальних в сучасній ендокринології. В першу чергу це пояснюється тим, що захворюваність на АІТ в структурі тиреоїдної патології складає 46%, а в Україні вона збільшилась за останні 10 років більш, ніж в 10 разів. У зв'язку з несприятливою екологічною ситуацією очікується подальше зростання цієї патології [Левит И.Д., 1991; Пилипенко Н.И. и соавт., 1995; Караченцев Ю.И., 1997].

Існуючі методи лікування АІТ - медикаментозний та хірургічний - часто не можуть задовольнити клініцистів, оскільки мають ряд недоліків та обмежень. Хірургічний метод лікування, що включає резекцію всієї або частини залози, неефективний, оскільки ускладнюється розвитком гіпотиреозу та рецидивів [Кудряшов В.К., 1992; Аширов А.А. и соавт., 1995; Берёзов Х.С., 1996]. Медикаментозні методи лікування АІТ включають замісну гормональну терапію, вживання глюкокортикоїдів в якості імунодепресантів, використання імуномодуляторів [Балаболкин М.И., 1990; Матяшина Г.И., Олейник В.А., 1992]. Однак для отримання позитивних результатів необхідно довготривале та безперервне вживання медикаментозних препаратів, що загрожує виникненням побічних реакцій, передозуванням та поліпрагмазією. Крім того, обмежені можливості клініцистів у випадках непереносимості хворими препаратів тиреоїдних гормонів, у осіб літнього віку з супутньою серцево-судинною патологією. Наведені обмеження обґрунтовують пошук нових патогенетичних методів лікування АІТ, що здатні зменшити або виключити несприятливі ефекти медикаментозної терапії.

В останні роки у клінічній практиці знаходять широке застосування немедикаментозні засоби лікування, серед яких велике розповсюдження отримало використання низькоінтенсивного лазерного випромінювання.

Відомо, що низькоінтенсивне лазерне випромінювання (НІЛВ) не викликає пошкоджуючого ефекту, приводить до фізіологічних змін у організмі, які реалізуються в терапевтичний ефект. Лазерне випромінювання має імунокоригуючі, протинабрякові, протизапальні та регенераційні властивості, що відповідає вимогам до патогенетичного лікування АІТ [Крюк А.С., Мостовников В.А., 1980; Корочкин И.М., 1988]. Нечисленні публікації щодо використання лазерної терапії (ЛЗ-терапії) в лікуванні тиреопатій вказують на її ефективність [Абусуев С.А., 1989; Григорьева Л.П. и соавт., 1989; Караченцев Ю.И., 1997]. Однак, не описана сукупність клінічних ефектів з боку структурного та функціонального стану щитовидної залози (ЩЗ), а також імунної системи на фоні лікування НІЛВ. Не вивчені віддалені результати ЛЗ-терапії і не розроблені чіткі показання до застосування НІЛВ при АІТ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом планових наукових досліджень Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України “Розробити нові методи діагностики та лікування аутоімунного тиреоїдиту” (номер державної реєстрації 0195V006843).

Мета дослідження: охарактеризувати можливості низькоінтенсивного лазерного випромінювання в лікуванні гіпертрофічної форми аутоімунного тиреоїдиту (ГФАТ) у стадії еутиреозу, субклінічного та явного гіпотиреозу шляхом оцінки структурно-функціонального стану щитовидної залози та імунологічних показників в процесі лікування і у віддалений період після нього.

Задачі дослідження:

1. Розробити методичний підхід до використання НІЛВ у хворих на ГФАТ з урахуванням розмірів зобу, змін функціонального стану ЩЗ, а також порушень імунітету.

2. Вивчити особливості впливу поєднаного (гелій-неонового та напівпровідникового) лазерного випромінювання на імунологічні (Т- і В-лімфоцити, імуноглобуліни класів А, М, G, антитіла до тиреоглобуліну), гормональні (ТТГ, Т₄, Т₃), ультразвукові показники у хворих на ГФАТ в стані еутиреозу, субклінічного та явного гіпотиреозу.

3. Оцінити можливості ЛЗ-терапії у лікуванні ГФАТ в залежності від функціонального стану ЩЗ.

4. Вивчити ефективність багатокурсового лікування НІЛВ та віддалені результати (через 6 і 9 місяців) його дії на структурно-функціональний стан ЩЗ та імунологічний статус пацієнтів.

5. Розробити показання до застосування ЛЗ-терапії у хворих з ГФАТ в залежності від структурно-функціонального стану їх ЩЗ та імунного статусу.

Об'єкт дослідження - гіпертрофічна форма аутоімунного тиреоїдита у хворих в процесі терапії низькоінтенсивним лазерним випромінюванням та у віддалений період після лікування.

Предмет дослідження - структурний і функціональний стан щитовидної залози, показники клітинного та гуморального імунітету у хворих на гіпертрофічну форму аутоімунного тиреоїдита з різним функціональним станом щитовидної залози (еутиреоз, субклінічний та явний гіпотиреоз) в процесі терапії низькоінтенсивним лазерним випромінюванням та у віддалений період після лікування.

Методи дослідження - структурний стан щитовидної залози оцінювали ультразвуковим методом, концентрацію тиреотропного гормону гіпофізу, тиреоїдних гормонів та антитіл до тиреоглобуліну визначали радіоімунологічним методом. Оцінку кількості Т- і В-клітин проводили методом Е- та ЕАС-розеткоутворення, рівні імуноглобулінів класів А, М, G визначали методом простої імуноінфузії в гель, кількість циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) визначали методом селективної преципітації комплексів антиген-антитіло.

Наукова новизна отриманих результатів

1. Проведене комплексне дослідження по оцінці впливу НІЛВ на імунний статус хворих на ГФАТ дозволило виявити імунокоригуючий ефект лазерного випромінювання, що призводить до посилення імунологічного нагляду та зниження рівня антитиреоглобулінових антитіл (АТТГ) у пацієнтів з різним функціональним станом ЩЗ (еутиреоз, субклінічний та явний гіпотиреоз).

2. Вперше продемонстровані можливості комбінованого НІЛВ (з довжиною хвилі 623 мкм і 830 мкм), що застосовувалось короткочасними курсами на різні біологічні структури організму (ЩЗ, кров, біологічно-активні точки) у хворих на ГФАТ в залежності від функціонального стану ЩЗ, нормалізувати її розміри та консистенцію, зменшити рівень АТТГ, ТТГ у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом без використання препаратів тиреоїдних гормонів.

3. Вперше продемонстровані позитивні віддалені результати лікування ГФАТ за допомогою НІЛВ, що дозволило підтвердити адекватність методу, розробити показання до застосування ЛЗ-терапії та обгрунтувати можливість багаторазового курсового лікування.

Практичне значення одержаних результатів. Обгрунтована можливість використання НІЛВ в комплексному лікуванні гіпертрофічної форми АІТ, а також в якості базисної терапії.

В результаті проведеного комплексного дослідження визначені показання до використання комбінованого інфрачервоного та червоного НІЛВ для лікування ГФАТ.

Розроблений та апробований спосіб лазерної терапії ГФАТ у стані еутиреозу, субклінічного та явного гіпотиреозу дозволить підвищити ефективність лікування, зменшити медикаментозне навантаження і строки лікування.

Особистий внесок здобувача. Автором розроблювалась методика ЛЗ-терапії при гіпертрофічній формі АІТ, самостійно здійснювався підбір та лікування пацієнтів, контроль та аналіз результатів досліджень, статистична обробка результатів та їх узагальнення, обґрунтування наукових положень і висновків, написання дисертації. Інструментальні та лабораторні дослідження виконані автором спільно із співробітниками відділення функціональної діагностики (завідувач - чл.-кор. АМН України, професор О.В. Епштейн) Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були представлені і обговорені на: V з'їзді ендокринологів України (Івано-Франківськ, вересень 1994 р.), IV науково-практичній конференції по використанню лазерів у медицині (Ялта, жовтень 1994 р.), Міжнародній конференції по використанню лазерів у медицині та біології (Київ, жовтень 1995 р.), IV Європейському конгресі з ендокринології (Іспанія, Севілья, 1998 р.), IV з'їзді терапевтів України (Київ, 1998 р.), VI з'їзді ендокринологів України (Київ, травень 2001 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць (4 статті у спеціалізованих наукових виданнях, 1 патент, методичні рекомендації, 5 робіт у збірниках доповідей з'їздів і конференцій).

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 156 сторінках машинопису. Складається із вступу, огляду літератури, розділу, що характеризує матеріали та методи досліджень і лікування; п'яти розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення їх результатів, висновків, практичних рекомендацій. Список використаних джерел містить 234 найменування (184 вітчизняних і російськомовних та 53 іноземних - дальнього зарубіжжя). Дисертація ілюстрована 18 таблицями та 7 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Загальна характеристика хворих та методи їх обстеження. Для вивчення впливу НІЛВ на організм хворих на ГФАТ методом випадкової вибірки були відібрані 115 пацієнтів віком від 16 до 66 років, які були розподілені на три групи (в залежності від функціонального стану ЩЗ): 1-шу групу склали пацієнти з ГФАТ і еутиреозом (89 чоловік - 77,4%); 2-гу групу - пацієнти з ГФАТ і субклінічним гіпотиреозом (10 чоловік - 8,7%); 3-ю групу - пацієнти з ГФАТ та явним гіпотиреозом (16 чоловік - 13,9%). В групах пацієнтів з еутиреозом та субклінічним гіпотиреозом переважали пацієнти з тривалістю захворювання від 1 до 5 років, а в групі з явним гіпотиреозом - від 5 до 10 років.

В план обстеження пацієнтів входив збір анамнезу, скарг хворих та пальпація ЩЗ. Розміри ЩЗ оцінювались за класифікацією ВООЗ (1988).

Для визначення щільності ЩЗ та оцінки динаміки змін її структури в процесі лікування була розроблена система балів: I бал - еластична залоза, II бали - незначно ущільнена залоза, III бали - щільна залоза, IV бали - залоза кам'яної щільності.

З метою підтвердження діагнозу АІТ до лікування всім хворим проводилась тонкоголкова пункційна аспіраційна біопсія ЩЗ під контролем ехографії.

Для визначення об'єму і структури ЩЗ до і після кожного курсу лікування проводилось ультразвукове дослідження ЩЗ за стандартною методикою з використанням апарату “Тoshiba SS-A-240-A”.

Для оцінки впливу НІЛВ на імунологічні показники всім хворим проводилось комплексне імунологічне обстеження, що відповідає вимогам Меморандуму ВООЗ (1988). Імунологічне обстеження включало оцінку кількості Т- і В-клітин у крові методом Е- і ЕАС-розеткоутворення, визначення рівня імуноглобулінів класів A, M, G в сироватці венозної крові, рівня ЦІК та АТТГ.

Окрім визначення загальної кількості Е-РУК, проводили підрахування субпопуляцій Т-лімфоцитів, які відрізнялись за чутливістю до теофіліну. Розетки, що утворюються в присутності даного інгібітора, називаються теофілін-резистентними (Тр Е-РУК). Різниця між загальною кількістю Е-РУК та кількістю Тр Е-РУК відповідає кількості теофілінчутливих Е-РУК (Тч Е-РУК).

Рівень основних класів імуноглобулінів (Ig) визначали в сироватці крові методом простої імуноінфузії в гелі по Mancini G. Для постановки реакції використовувались баранячі моноспецифічні антисироватки та стандарти Ig А, Ig М, Ig G (Росія). Вміст імуноглобулінів визначали відносно стандартної сироватки крові людини з відомою концентрацією імуноглобуліну.

Вміст АТТГ визначали радіоімунологічним методом за допомогою стандартного набору фірми “Immunotech” (Чехія).

Рівень ЦІК визначали методом селективної преципітації комплексів антиген-антитіло в 3,37% розчині поліетилен-гліколю на боратному буфері рH-8,4 при довжині хвилі 450 одиниць оптичної щільності.

Для оцінки функціонального стану ЩЗ досліджувався вміст гормонів в сироватці венозної крові радіоімунологічним методом за допомогою стандартних наборів: загального тироксину і трийодтироніну - вітчизняного виробництва, тиротропіну та вільного тироксину - фірми “Immunotech” (Чехія).

Аналіз клінічних, гормональних, імунологічних показників, результатів ультразвукового дослідження проводився до і після кожного курсу лікування, а також через 6 і 9 місяців після закінчення останнього курсу ЛЗ-терапії.

Статистичну обробку даних проводили методом варіаційної статистики з використанням t-критерію Стьюдента при визначенні вірогідності різниці середніх величин. Різницю вважали вірогідною при Р<0,05. Дані приведені як M±m.

Характеристика перебігу ГФАТ до початку лікування НІЛВ. При обстеженні пацієнтів на ГФАТ перед лікуванням НІЛВ визначено, що в першій групі хворих переважали пацієнти з II ступенем зобу і щільною консистенцією ЩЗ, в другій і третій - з III ступенем зобу та щільною консистенцією ЩЗ. За результатами ультразвукового дослідження об'єм ЩЗ в середньому по групі хворих з еутиреозом складав: правої долі - 21,35±2,1 см³, лівої долі - 20,22±2,4 см³; в групі хворих з субклінічним гіпотиреозом об'єм правої долі складав 27,59±2,77 см³, лівої долі - 25,06±2,82 см³; в групі хворих з явним гіпотиреозом об'єм правої долі складав 31,97±1,7 см³, лівої долі - 25,9±1,35 см³.

Оцінюючи функціональний стан ЩЗ обслідуваних на початку лікування, було відмічено, що в середньому по групі хворих з ГФАТ та еутиреозом рівень ТТГ складав 4,02±0,31 мОд/л, загального тироксину - 75,04±4,41 нмоль/л, вільного тироксину - 13,54±0,44 пмоль/л, загального трийодтироніну - 1,56±0,05 нмоль/л. В групі пацієнтів з субклінічним гіпотиреозом середній рівень ТТГ складав 7,53±0,76 мОд/л, загального тироксину - 68,1±2,56 нмоль/л, вільного тироксину - 12,54±0,77 пмоль/л, загального трийодтироніну - 1,49±0,08 нмоль/л. В групі пацієнтів з явним гіпотиреозом середній рівень ТТГ складав 17,1±1,09 мОд/л, загального тироксину - 56,23±4,28 нмоль/л, вільного тироксину - 10,2±0,45 пмоль/л, загального трийодтироніну - 1,0±0,07 нмоль/л. Дванадцять пацієнтів з явним гіпотиреозом отримували недостатню дозу L-тироксину і знаходились у стані субкомпенсації. Доза препарату у цих пацієнтів не збільшувалась через погану переносимість тиреоїдних препаратів. Чотири пацієнти страждали на медикаментозну алергію до препаратів тиреоїдних гормонів.

При аналізі імунограм хворих на ГФАТ були виявлені однонаправлені порушення імунітету у трьох групах. Так, у групі пацієнтів з еутиреозом зафіксовано вірогідне зниження відносної кількості Е-РУК, при цьому їх субпопуляційний склад також відрізнявся від рівня здорових осіб: спостерігалось переважне зниження кількості Тч Е-РУК і Тр Е-РУК. Рівень ЕАС-РУК в цій групі вірогідно перевищував норму. Концентрація Ig M і Ig G, АТТГ та ЦІК також була вірогідно вище, ніж в контрольній групі. Вірогідно перевищував контрольні показники і рівень концентрації ЦІК. Аналогічні зміни показників імунітету спостерігались в групі пацієнтів з ГФАТ і субклінічним гіпотиреозом. В групі хворих з явним гіпотиреозом зміни Т-клітинної ланки імунітету істотно не відрізнялись від аналогічних показників у хворих з еутиреозом, а рівень концентрації ЕАС-РУК був нормальним. Не було зафіксовано змін з боку кількості Ig А і Ig М. Вірогідно перевищував контрольні показники рівень Ig G. Відмічено, що рівень ЦІК вірогідно перевищував норму, а концентрація АТТГ була вірогідно більшою в порівнянні з контрольною групою здорових осіб та групою хворих з еутиреозом (рис. 1).

Методи лікування. Для лікування хворих на ГФАТ нами був розроблений та апробований у клініці НДІЕ і ОР метод лікування низькоінтенсивним комбінованим лазерним випромінюванням [Зубкова С.Т. і співавт., 1996].

Лікування хворих на ГФАТ здійснювалось за допомогою лазерного апарату “Адепт” з різною довжиною хвилі (0,634 мкм, 0,85 мкм і 1,3 мкм) та потужністю від 2 до 70 мВт контактним та дистанційним способом (в залежності від об'єкта опромінювання), що дозволило забезпечити необхідну глибину проникнення лазерного випромінювання. Використання апарату “Адепт” дозволило за допомогою загальної світловодної головки впливати на ЩЗ одночасно двома видами лазерних випромінювачів - червоним та інфрачервоним з довжиною хвилі 0,634 мкм и 0,85 мкм, що забезпечило вплив на різні глибини збільшеної в об'ємі ЩЗ та збереження потужності енергії випромінювання.

Лазерним випромінюванням впливали на ЩЗ (1 спосіб); кров - черезшкірно в ділянках проекції підшкірних вен в ліктьових ямках (2 спосіб); акупунктурні біологічно активні точки (БАТ) (3 спосіб). Перший спосіб впливу застосовували кожен день, крім вихідних. Курс лікування складався із 10-15 сеансів в залежності від розмірів і щільності ЩЗ. Імунокорекція здійснювалась шляхом впливу на елементи крові черезшкірним методом за допомогою почергового опромінювання ліктьових ямок двох рук червоним гелій-неоновим лазером. Лазерну пунктуру проводили гелій-неоновим лазером, використовуючи 3 групи БАТ: точки центральних і периферичних імунокомпетентних органів; точки загальної тонізації; паравертебральні точки.

Даний спосіб лікування АІТ складався із 3-х курсів (по 15 сеансів кожен) з інтервалами між ними в 3 місяці. Через 6 місяців проводився 4-й курс ЛЗ-терапії. Через 6 та 9 місяців після четвертого курсу здійснювався контроль і при необхідності (відсутність стійкої ремісії, імунологічні порушення) курси ЛЗ-терапії повторювались.

Динаміка розмірів та щільності ЩЗ в процесі ЛЗ-терапії. Динаміка змін об'єму ЩЗ (за даними пальпації) в результаті проведення 4-х курсів НІЛВ в групі пацієнтів з ГФАТ та еутиреозом була позитивною, що проявлялося у поступовому зменшенні розмірів зобу. До початку ЛЗ-терапії в групі пацієнтів з ГФАТ переважали хворі з II ступенем зобу (83,14%), а кількість пацієнтів з I-б ступенем і III ступенем зобу становила 10,12% і 6,74% відповідно. В процесі ЛЗ-терапії нами було зафіксоване поступове зменшення розмірів ЩЗ (в цілому по даній групі). В результаті 4-х курсів ЛЗ-терапії розміри ЩЗ зменшились у 59 хворих (з 89). У 6 пацієнтів розміри зобу зменшились з III до II ступеню, у 49 - з II до I-б ступеню і у 4-х пацієнтів розміри зобу зменшились з I-б до I-а ступеню. За даними УЗД було відмічено, що в результаті 4-х курсів терапії НІЛВ об'єм ЩЗ вірогідно зменшився (табл. 1). Аналіз обстеження пацієнтів у віддалений період (через 6 і 9 місяців) підтвердив стабільність досягнутих результатів. Паралельно зі зменшенням розмірів зобу відмічалось зменшення щільності ЩЗ, яка визначалась пальпаторно.

Таблиця 1

Динаміка розмірів щитовидної залози за даними УЗД в групі хворих з ГФАТ та еутиреозом (n=89) в залежності від курсу ЛЗ-терапії (M±m)

Долі ЩЗ (см3)	Права	Ліва
До лікування	21,35±2,10	20,22±2,40
Після 1 курсу	18,70±1,40	16,77±1,20
Після 4 курсу	14,47±1,70*	12,74±2,71*
Через 6 міс.	13,21±1,32*	12,81±0,97*
Через 9 міс.	14,10±2,02*	12,40±2,30*

* - Р<0,05 - вірогідність змін у порівнянні з вихідними розмірами

При дослідженні динаміки змін розмірів ЩЗ в групі пацієнтів з ГФАТ та субклінічним гіпотиреозом відмічалось їх поступове зменшення. За даними пальпації на початку ЛЗ-терапії в цій групі переважали пацієнти з III ступенем зобу (60%). Кількість пацієнтів з II ступенем складала 40%. Після проведення 4-х курсів терапії НІЛВ було відмічено, що об'єм ЩЗ зменшився у всіх пацієнтів цієї групи: у 6 хворих з III до II ступеню, у 4-х - з II до I-б ступеню (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка розмірів щитовидної залози за даними УЗД в групі хворих з ГФАТ та субклінічним гіпотиреозом (n=10) в залежності від курсу ЛЗ-терапії (M±m)

Долі ЩЗ (см3)	Права	Ліва
До лікування	27,59±2,80	25,06±2,80
Після 1 курсу	20,11±1,89	19,40±2,02
Після 4 курсу	13,63±1,90*	13,04±1,90*
Через 6 міс.	12,96±1,62*	12,30±2,04*
Через 9 міс.	12,57±1,40*	11,49±1,41*

* - Р<0,05 - вірогідність змін у порівнянні з вихідними розмірами

Аналіз змін об'єму ЩЗ, згідно даним УЗД, продемонстрував вірогідне зменшення об'єму залози після 3-го курсу ЛЗ-терапії. При обстеженні пацієнтів через 6 та 9 місяців негативної динаміки зафіксовано не було. Паралельно зі зниженням розмірів ЩЗ відмічалось зменшення її щільності.

В процесі лікування у хворих на явний гіпотиреоз відмічена позитивна динаміка з боку об'єму і консистенції ЩЗ. На початку лікування серед пацієнтів з явним гіпотиреозом переважали хворі з III ступенем зобу (62,5%), пацієнти з II ступенем зобу складали 37,5%. В результаті лікування у 11 пацієнтів (із 16) зменшились розміри ЩЗ: у 9 пацієнтів з III до II ступеню і у 2-х пацієнтів з II до I-б ступеню. Через 6 місяців після четвертого курсу лікування зменшились розміри зобу з III до II ступеню ще у однієї хворої на явний гіпотиреоз. При аналізі віддалених результатів зафіксована стабілізація досягнутих результатів. За даними УЗД в результаті 4-х курсів ЛЗ-терапії об'єм ЩЗ вірогідно зменшився (табл. 3). Паралельно була відмічена позитивна динаміка з боку консистенції ЩЗ, що проявлялось у зменшенні її щільності у 12 пацієнтів із 16.

Таблиця 3

Динаміка розмірів щитовидної залози за даними УЗД в групі хворих з ГФАТ та явним гіпотиреозом (n=16) в залежності від курсу ЛЗ-терапії (M±m)

Долі ЩЗ (см3)	Права	Ліва
До лікування	31,97±1,72	25,90±1,35
Після 1 курсу	25,50±1,71*	17,39±1,34*
Після 4 курсу	17,36±2,30*	14,87±2,71*
Через 6 міс.	15,20±2,04*	13,67±1,68*
Через 9 міс.	15,61±2,71*	14,10±2,41*

* - Р<0,05 - вірогідність змін у порівнянні з вихідними розмірами.

лазерний гіпертрофічний щитовидний тиреоїдит

Зменшення розмірів зобу та “пом'якшення” тканини ЩЗ ми пов'язували зі зниженням інтенсивності запального процесу в тканині ЩЗ, зменшенням лімфоїдної інфільтрації та кількості тиреоїдасоційованої лімфоїдної тканини, зменшенням продукції рістстимулюючих антитіл.

Динаміка показників клітинного та гуморального імунітету в процесі лазерної терапії. При аналізі показників клітинного імунітету в групі хворих з ГФАТ були виявлені однонаправлені зміни у трьох групах. Так, в групі з еутиреозом спостерігалось вірогідне збільшення відносної кількості загальних Т-лімфоцитів та Тч Е-РУК. Кількість Тр Е-РУК вірогідно зменшувалась в процесі лікування і не змінювалась через 6 місяців після ЛЗ-терапії. Кількість ЕАС-РУК вірогідно зменшилась наприкінці 3-го курсу ЛЗ-терапії. При контролі через 6 та 9 місяців кількість ЕАС-РУК знаходилась в межах норми і була вірогідно нижче початкової. З боку гуморальної ланки імунітету спостерігались наступні зміни: після 4-х курсів ЛЗ-терапії зафіксовано вірогідне зниження кількості ЦІК, яке зберігалось при контролі через 6 та 9 місяців після лікування. Вміст Ig G вірогідно зменшився в процесі лікування і при контрольних дослідженнях був вірогідно нижче початкового та знаходився в межах норми. Кількість Ig М вірогідно знижувалась на початку 4-го курсу і зберігалась на такому рівні при контролі через 6 та 9 місяців.

При аналізі стану клітинного імунітету в групі з ГФАТ і субклінічним гіпотиреозом було відмічено, що рівень загальних Т-лімфоцитів не змінювався в процесі лікування, однак спостерігались зміни з боку їх субпопуляційного складу. Так, на початку 4-го курсу лікування вірогідно зменшувалась кількість Тр Е-РУК. В подальшому (після закінчення 4-го курсу і при аналізі через 6 і 9 місяців) кількість Тр Е-РУК не збільшувалась. З боку Тч Е-РУК зміни відмічались раніше: вірогідне зростання їх кількості зафіксовано наприкінці 2-го курсу ЛЗ-терапії. Після 4-го курсу ЛЗ-терапії кількість цих клітин вірогідно перевищувала початковий рівень. Через 6 і 9 місяців після лікування кількість Тч Е-РУК не змінювалась. З боку кількості ЕАС-РУК динаміки не спостерігалось. Відмічено вірогідне зниження кількості Ig G, вірогідне зростання кількості Ig М. Кількість ЦІК вірогідно зменшувалась після 4-го курсу ЛЗ-терапії.

При аналізі динаміки клітинного та гуморального імунітету в групі хворих з ГФАТ та явним гіпотиреозом позитивні зміни проявлялись у вірогідному збільшенні відносного вмісту загальних Т-лімфоцитів та їх теофілінчутливої субпопуляції. Вміст ЕАС-РУК в процесі ЛЗ-терапії не змінювався. Відмічено вірогідне зростання вмісту Ig А в крові та вірогідне зниження рівня ЦІК.

Найбільш суттєвими для оцінки ефективності лікування були зміни з боку динаміки рівня АТТГ (рис. 1). Після чотирьох курсів ЛЗ-терапії рівень концентрації АТТГ у пацієнтів з еутиреозом вірогідно знизився з 823±120 Од/мл до 314±68 Од/мл (Р<0,05). При аналізі результатів у віддаленому періоді було зафіксовано, що через 6 місяців після останнього курсу ЛЗ-терапії рівень АТТГ становив 168±48 Од/мл, а через 9 місяців - 220±84 Од/мл.

В групі хворих із субклінічним гіпотиреозом вже після першого курсу лікування концентрація АТТГ вірогідно зменшилась з 1391±226,30 Од/мл до 686±198 Од/мл (Р<0,05). В подальшому рівень концентрації АТТГ продовжував вірогідно зменшуватись і після 4-го курсу кількість АТТГ знаходилась на верхній межі норми (114±26,30 Од/мл). При контрольному дослідженні через 6 місяців кількість АТТГ становила 78±25,72 Од/мл, через 9 місяців - 85±19,22 Од/мл.

В групі хворих з явним гіпотиреозом було зафіксовано вірогідне зниження кількості АТТГ до рівня здорових осіб. Після четвертого курсу лікування рівень АТТГ становив 166±24,90 Од/мл, що було вірогідно менше за початковий рівень. Через 6 місяців після лікування концентрація АТТГ знаходилась на рівні 184±21,81 Од/мл, а через 9 місяців 192±19,61 Од/мл, що було вірогідно менше за вихідний рівень.

Рис. 1. Динаміка змін концентрації АТТГ в процесі ЛЗ-терапії у хворих на ГФАТ з різним функціональним станом щитовидної залози

Зміни функціонального стану ЩЗ в процесі лазерної терапії. При оцінці рівня концентрації ТТГ і тиреоїдних гормонів в сироватці крові пацієнтів з еутиреозом в процесі ЛЗ-терапії спостерігалась позитивна динаміка. В результаті 4-х курсів лікування рівень ТТГ вірогідно знизився з 4,02±0,31 мОд/л до 2,20±0,25 мОд/л (Р<0,05). При контрольних дослідженнях (через 6 та 9 місяців) концентрація ТТГ не підвищувалась (рис. 2).

Паралельно нами було зафіксоване вірогідне (Р<0,05) зростання рівня загального тироксину в цій групі вже після 2-го курсу ЛЗ-терапії з 75,04±4,41 нмоль/л до 101,61±2,90 нмоль/л. В подальшому рівень загального тироксину вірогідно перевищував вихідні значення і по закінченні 4-го курсу лікування становив 98,60±2,39 нмоль/л.

Рис. 2. Динаміка змін концентрації ТТГ в процесі ЛЗ-терапії у хворих на ГФАТ з різним функціональним станом щитовидної залози

При аналізі віддалених результатів відмічено, що рівень загального тироксину через 6 місяців становив 87,52±3,77 нмоль/л, а через 9 місяців - 86,89±2,09 нмоль/л, що вірогідно (Р<0,02) перевищувало вихідні значення. Коливання рівня вільного тироксину і трийодтироніну в групі пацієнтів з еутиреозом в процесі лікування були незначними.

При аналізі динаміки концентрації ТТГ в групі хворих з субклінічним гіпотиреозом в процесі ЛЗ-терапії відмічено вірогідне (Р<0,01) зменшення вмісту ТТГ - вже після 2-го курсу лікування з 7,53±0,76 мОд/л до 3,86±0,67 мОд/л (рис. 2). В результаті проведення 4-х курсів ЛЗ-терапії рівень концентрації ТТГ вірогідно (Р<0,001) зменшився в порівнянні з вихідним і становив 1,90±0,24 мОд/л. При дослідженні концентрації ТТГ у віддалений період зростання рівня ТТГ не відмічалось.

Паралельно з нормалізацією рівня ТТГ в цій групі пацієнтів було відмічено вірогідне (Р<0,001) збільшення рівня концентрації загального тироксину з 68,10±2,56 нмоль/л до 113±5,49 нмоль/л (після 4-го курсу). При контрольних дослідженнях через 6 та 9 місяців зниження рівня загального тироксину зафіксовано не було: вміст загального тироксину в сироватці крові пацієнтів з субклінічним гіпотиреозом був вірогідно (Р<0,001) вищим за вихідний рівень і становив через 6 місяців 113,51±5,10 нмоль/л, а через 9 місяців - 115,14±5,70 нмоль/л.

Поряд з рівнем загального тироксину зростав і рівень вільного тироксину. До початку ЛЗ-терапії рівень вільного тироксину знаходився на нижній межі норми - 12,58±0,77 пмоль/л, а після закінчення 4-го курсу лікування вміст вільного тироксину вірогідно (Р<0,001) перевищував вихідний рівень - 17,68±0,39 пмоль/л. При аналізі віддалених результатів через 6 та 9 місяців відмічено, що кількість вільного тироксину була вірогідно вищою за початковий рівень. Через 6 місяців концентрація вільного тироксину становила 17,90±0,35 пмоль/л, а через 9 місяців - 18,11±0,20 пмоль/л.

Рівень загального трийодтироніну також поступово зростав в процесі ЛЗ-терапії. По закінченні 4-го курсу ЛЗ-терапії було досягнуто вірогідне (Р<0,01) збільшення рівня трийодтироніну з 1,09±0,07 нмоль/л до 1,76±0,29 нмоль/л. При обстеженні пацієнтів у віддаленому періоді через 6 та 9 місяців була відмічена стабільність отриманих результатів: концентрація трийодтироніну дорівнювала значенням, що були отримані після 4-го курсу лікування.

Таким чином, НІЛВ стимулювало функціональну активність ЩЗ у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом, що підтверджувалось нормалізацією вмісту ТТГ та тиреоїдних гормонів в процесі лікування, досягненням стану компенсації без застосування препаратів тиреоїдних гормонів.

При аналізі динаміки функціонального стану ЩЗ в групі пацієнтів з явним гіпотиреозом в результаті ЛЗ-терапії було відмічено вірогідне зниження рівня ТТГ з 17,10±1,09 мОд/л до 4,05±1,07 мОд/л (рис. 2). При контрольному обстеженні через 6 та 9 місяців підвищення рівня ТТГ не зафіксовано.

Паралельно із нормалізацією концентрації ТТГ у пацієнтів з гіпотиреозом відмічено вірогідне (Р<0,001) зростання рівня загального тироксину з 56,23±4,28 нмоль/л до 108,95±8,60 нмоль/л. При дослідженні вмісту загального тироксину через 6 місяців після ЛЗ-терапії було відмічено, що його рівень становив 90,16±4,80 нмоль/л, а через 9 місяців - 88,22±6,72 нмоль/л і знаходився в межах норми.

Рівень вільного тироксину вірогідно (Р<0,01) виріс з 10,20±0,45 пмоль/л до 13,68±0,89 пмоль/л після 1-го курсу ЛЗ-терапії. Після 4-го курсу лікування рівень вільного тироксину вірогідно (Р<0,001) перевищував початковий і становив 16,15±0,81 пмоль/л. Через 6 місяців після лікування рівень вільного тироксину становив 15,86±1,64 пмоль/л, а через 9 місяців - 16,25+1,92 пмоль/л і знаходився в межах норми.

Вміст трийодтироніну в крові хворих з явним гіпотиреозом збільшився з 1,00±0,072 нмоль/л до 1,38+0,089 нмоль/л після 2-го курсу ЛЗ-терапії (Р<0,05). В подальшому концентрація трийодтироніну знаходилась в межах норми та коливалась несуттєво. При контрольному обстеженні у віддаленому періоді рівень трийодтироніну становив: через 6 місяців - 1,40±0,08 нмоль/л, а через 9 місяців - 1,38±0,059 нмоль/л. Таким чином, рівень трийодтироніну у віддаленому періоді був вірогідно (Р<0,01) вище за початковий і знаходився в межах норми.

Таким чином, використання НІЛВ червоного та інфрачервоного спектру (по розробленій та апробованій технології) в лікуванні ГФАТ приводить до зменшення розмірів зобу у всіх групах хворих, покращення консистенції ЩЗ та нормалізації рівня тиреоїдних гормонів. Використання ЛЗ-терапії в лікуванні пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом приводить до зниження рівня ТТГ без застосування препаратів тиреоїдних гормонів. Крім того, в результаті застосування НІЛВ відмічались позитивні зміни імунологічного стану пацієнтів, що проявлялись у зростанні вмісту Тч Е-РУК, зниженні продукції Ig G, АТТГ та ЦІК. Терапію НІЛВ можна вважати патогенетично обґрунтованою і рекомендувати як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з препаратами тиреоїдних гормонів.

Показаннями для призначення НІЛВ при ГФАТ можуть бути: непереносимість препаратів тиреоїдних гормонів, недостатня компенсація гіпотиреозу при неможливості підвищення доз тиреоїдних препаратів, похилий вік пацієнтів, а також наявність супутньої кардіальної патології.



ВИСНОВКИ

1. Вплив поєднаного гелій-неонового та напівпровідникового лазерного випромінювання на різні біологічні структури (щитовидну залозу, кров, біологічно-активні точки) сприяє корекції імунологічних та вегето-судинних порушень, частковому відновленню морфологічної структури ЩЗ та покращенню її функціонального стану.

2. Низькоінтенсивне лазерне випромінювання являє собою неспецифічний імуномодулятор, який призводить до ліквідації дефіциту теофілінчутливої субпопуляції Т-лімфоцитів, зниження рівня В-лімфоцитів, циркулюючих імунних комплексів, антитіл до тиреоглобуліну.

3. Лазерна терапія дозволяє у 92% хворих затримати розвиток патологічного процесу, а у 40% - досягнути часткового чи повного його регресу, запобігти розвитку чи прогресуванню гіпотиреозу та ліквідувати його початкові прояви, що підтверджується нормалізацією рівня тиреотропного гормону гіпофізу.

4. Лазерна терапія може використовуватись як самостійний метод лікування гіпертрофічної форми аутоімунного тиреоїдиту або як додатковий метод, що значно підвищує ефективність традиційної медикаментозної терапії.

5. Імунологічна корекція та частковий регрес порушень структурно-функціонального стану щитовидної залози починається вже після першого курсу лікування та досягає оптимальних значень до 3-4 курсу.

6. Ефект низькоінтенсивного лазерного випромінювання є пролонгованим, що підтверджується спостереженням за динамікою імунологічних, гормональних та ультразвукових показників через 6 та 9 місяців після лікування.

Практичні рекомендації

1. З метою оптимізації комплексного терапевтичного лікування ГФАТ в стані еутиреозу, субклінічного та явного гіпотиреозу рекомендується використовувати низькоінтенсивне лазерне випромінювання короткочасними курсами (3-4 курси з інтервалами 3-6 місяців по 10-15 сеансів на кожний курс) в стаціонарних чи амбулаторних умовах, в комплексі з медикаментозними засобами чи самостійно.

2. Рекомендується патогенетично обгрунтований комплексний вплив на проекцію ЩЗ в поєднанні з опромінюванням судинних зон чи БАТ.

3. Показаннями до використання лазерної терапії в лікуванні ГФАТ можуть бути:

А. Аутоімунний тиреоїдит, дифузний зоб Iб-III ступеня. Еутиреоїдний стан.

Б. Аутоімунний тиреоїдит, дифузний зоб Iб-III ступеня. Гіпотиреоз субклінічний чи явний гіпотиреоз легкої чи середньої важкості.

В. Аутоімунний тиреоїдит, змішаний зоб з невеликими (до 10 мм) вузлами, що верифіковані цитологічно.

Г. Аутоімунний тиреоїдит. Медикаментозна алергія чи стан резистентності до препаратів тиреоїдних гормонів.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Патент 94076316 Україна, МКИ А61N5/06 Спосіб лікування аутоімунного тиреоїдиту: патент 94076316 МКИ А61N5/06 / С.Т. Зубкова, В.А. Олійник, О.В. Епштейн, Ю.В. Булдигіна. - №9522 А; Заявл. 20.07.94; Опубл. 30.09.96. Бюл. №3. - 12 с. (Автором самостійно здійснювався пошук та аналіз літератури за темою, лікування хворих, ведення документації, узагальнення отриманих результатів. Методика лазерної терапії розроблялась під керівництвом Зубкової С.Т. Показання до проведення лікування розроблялись під керівництвом проф. Олійника В.А. Дольова участь Булдигіної Ю.В. - 60%).

2. Зубкова С.Т., Булдыгина Ю.В., Олейник В.А. Влияние низкоинтенсивного лазерного излучения на иммунологические показатели больных гипертрофической формой АИТ // Вестник физиотерапии и курортологии. - №2. - 1998. - С. 30-33. (Автором самостійно проведено лікування хворих, аналіз та узагальнення змін в імунограмах пацієнтів, оцінку динаміки рівня АТТГ в процесі лікування, написання статті. Дольова участь Булдигіної Ю.В. - 80%).

3. Булдыгина Ю., Зубкова С., Шляхтич С. Применение низкоинтенсивного лазерного излучения у больных гипертрофической формой аутоиммунного тиреоидита и субклиническим гипотиреозом // Ліки України. - № 3. - 2001. - С. 62-63. (Автором самостійно проведено лікування хворих, аналіз та узагальнення отриманих даних гормонального та імунологічного досліджень, написання статті. Дольова участь Булдигіної Ю.В. - 80%).

4. Зубкова С.Т., Булдыгина Ю.В. Применение низкоинтенсивного лазерного излучения в лечении аутоиммунного тиреоидита // Матеріали XIV з'їзду терапевтів України. - 1998. - С. 543-545.

5. Зубкова С.Т., Булдыгина Ю.В. Влияние низкоинтенсивного лазерного излучения на иммунологический статус больных с гипертрофической формой аутоиммунного тиреоидита // Материалы междунар. конф. “Лазеры в медицине”. - Вильнюс, 1995. - С. 43.

6. Зубкова С.Т., Олійник В.А., Булдигіна Ю.В., Спринчук Н.А. Лазерна терапія гіпертрофічної форми аутоімунного тиреоїдиту. Методичні рекомендації. Київ. - 1996. - 15 с.

7. Зубкова С.Т., Олейник В.А., Булдыгина Ю.В. Лазерная терапия в лечении гипертрофической формы аутоиммунного тиреоидита // Сборник научн. трудов II междун. конф. “Лазеры в медицине”. - Киев, 1997. - С. 41-44.

8. Зубкова С.Т., Булдыгина Ю.В. Элекроакупунктурная диагностика в практике лазерной терапии аутоиммунного тиреоидита // Сборник научн. трудов II междун. конф. “Лазеры в медицине”. - Киев, 1997. - С. 44.

9. Зубкова С.Т., Олійник В.А., Епштейн О.В., Булдигіна Ю.В. Можливості низькоінтенсивної лазерної терапії в лікуванні хворих з гіпертрофічною формою аутоімунного тиреоїдиту // Матеріали науково-практ. конф. “Актуальні проблеми клінічної ендокринології”. - Львів. - 1997. - С. 25.

10. Oleynik V., Zubkova S., Buldygina Y. Lazer therapy in treatment of patients with autoimmune thyroiditis // IV European congress of endocrinology, 9-13 May, 1998. - Р. 135.

11. Булдыгина Ю.В., Зубкова С.Т. Применение низкоинтенсивного лазерного излучения у больных гипертрофической формой аутоиммунного тиреоидита и субклиническим гипотиреозом // Ендокринологія. - Том 6, додаток. - Матеріали VI з'їзду ендокринологів України. - Київ, 23-25 травня 2001 р. - С. 42.



АНОТАЦІЯ

Булдигіна Ю.В. Можливості використання низькоінтенсивного лазерного випромінювання в лікуванні гіпертрофічної форми аутоімунного тиреоїдиту. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.14 - Ендокринологія. - Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено вивченню впливу низькоінтенсивного лазерного випромінювання на структурно-функціональний стан щитовидної залози, стан імунної системи у хворих на гіпертрофічну форму аутоімунного тиреоїдиту з різним функціональним станом щитовидної залози (еутиреоз, субклінічний та явний гіпотиреоз). В результаті проведеної терапії за розробленою та апробованою методикою встановлено, що терапія низькоінтенсивним лазерним випромінюванням призводить до зменшення розмірів зобу у 66,26% хворих з еутиреозом та у 100% хворих з субклінічним та явним гіпотиреозом, нормалізації рівня тиреотропного гормону гіпофізу у пацієнтів з субклінічним та явним гіпотиреозом, нормалізації рівня тиреоїдних гормонів у хворих з гіпотиреозом. При дослідженні імунного статусу хворих в процесі лазерної терапії виявлені позитивні зміни, що включали зростання рівня Тч Е-РУК, зменшення вмісту в крові В-лімфоцитів, циркулюючих імунних комплексів, Ig G та зменшення кількості антитіл до тиреоглобуліну.

Ключові слова: аутоімунний тиреоїдит, гіпертрофічна форма, лазерне випромінювання, еутиреоз, субклінічний та явний гіпотиреоз, імунний статус.



АННОТАЦИЯ

Булдыгина Ю.В. Возможности применения низкоинтенсивного лазерного излучения в лечении гипертрофической формы аутоиммунного тиреоидита. - Рукопись

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.14 - Эндокринология. - Институт эндокринологии и обмена веществ им. В.П. Комиссаренко АМН Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена изучению влияния низкоинтенсивного лазерного излучения на структурно-функциональное состояние щитовидной железы, состояние иммунитета у больных гипертрофической формой аутоиммунного тиреоидита с различным функциональным состоянием щитовидной железы (эутиреоз, субклинический и явный гипотиреоз).

Обследовано 115 пациентов с гипертрофической формой аутоиммунного тиреоидита, которые до начала терапии низкоинтенсивным лазерным излучением были распределены на 3 группы: больные ГФАТ и эутиреозом; больные ГФАТ и субклиническим гипотиреозом, больные ГФАТ и явным гипотиреозом. До начала лазерной терапии по разработанной методике в группе пациентов с эутиреозом преобладали лица со II степенью зоба и плотной консистенцией щитовидной железы, в группах с субклиническим гипотиреозом и явным гипотиреозом преобладали пациенты с III степенью зоба и плотной консистенцией щитовидной железы. В результате проведения четырёх курсов лазерной терапии размеры щитовидной железы уменьшились у 66,26% пациентов группы с эутиреозом, у 100% пациентов с субклиническим и явным гипотиреозом. Достигнутые результаты подтверждались данными ультразвукового исследования и сохранялись на протяжении 9 месяцев после лечения.

При изучении нарушений иммунитета у больных ГФАТ до начала лазерной терапии было выявлено снижение относительного количества теофиллинчувствительных клеток, увеличение содержания В-лимфоцитов, Ig G и циркулирующих иммунных комплексов, значительное увеличение концентрации антител к тиреоглобулину по сравнению со здоровыми лицами. После проведения лазерной терапии были зафиксированы положительные изменения в виде достоверного увеличения относительного количества общих Т-лимфоцитов и их теофиллинчувствительной субпопуляции, снижения относительного количества В-лимфоцитов, Ig G и циркулирующих иммунных комплексов до уровня здоровых лиц в трёх группах. Достоверное снижение концентрации антител к тиреоглобулину зафиксировано также во всех группах. При контрольном исследовании, проведенном через 9 месяцев после окончания лазерной терапии, уровень АТТГ в группе пациентов с эутиреозом был на 73,27% , в группе с субклиническим гипотиреозом - на 93,88%, в группе с явным гипотиреозом - на 88,85% меньше исходного.

При анализе динамики уровней тиреотропного гормона гипофиза и тиреоидных гормонов (общего и свободного тироксина, общего трийодтиронина) в группах больных с субклиническим и явным гипотиреозом было выявлено, что уровень тиреотропного гормона достоверно снизился до нормального значения. Это позволило говорить о возможности устранения субклинического гипотиреоза без применения препаратов тиреоидных гормонов. В группе пациентов с явным гипотиреозом наблюдалось достоверное изменение уровней тиреотропного гормона гипофиза и тиреоидных гормонов до нормальных величин.

Ключевые слова: аутоиммунный тиреоидит, гипертрофическая форма, лазерное излучение, эутиреоз, субклинический и явный гипотиреоз, иммунный статус.



ANNOTATION

Buldygina Y. Possibilities of low-intensive laser radiation in treatment of hypertrophic form of autoimmune thyroiditis. - Manuscript

Dissertation for degree of candidate of medical science by speciality 14.01.14 - Endocrinology. - V.P. Komissarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of AMS Ukraine, Kiev, 2002.

The given thesis is dedicated to the study of the influence of low- intensive laser radiation on the structural and functional condition of the thyroid gland, condition of immune system of the patients with hypertrophic form of autoimmune thyroiditis with different functional conditions of the thyroid gland (euthyroidism, subclinical and avidant hypothyroidism).

As a result of conducted treatment on worked out and approved methods it was determined that the results of the treatment with low-intensive laser radiation are the reducing of goiter size, normalization of the level of the pituitary body TSH of the patients suffering from subclinical and avidant hypothyroidism, normalization of the level of thyroid hormones.

Studying the immune status of patients during the laser treatment positive changes including increase in blood the level of B-lymphocyts content, Ig G, circulating immune complexis and antibodies to thyreoglobulin were determined.

Key words: autoimmune thyreoiditis, hypertrophic form, low-intensive laser radiation, euthyroidism, subclinical and avidant hypothyroidism, immune status.

Размещено на Allbest.ru