СНІД - історія захворювання та діагностика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія виникнення СНІДУ

Уперше повідомлення про нове захворювання було поміщено 1981 року в американському щотижневику «Щоденні повідомлення про захворюваність і смертність». Природно, що поява нового вірусу породила численні його походження.

На думку деяких учених вірус імунодефіциту людини походить від вірусу імунодефіциту зелених мавп. Такий вірус, дуже близький за своєю генною будовою до вірусу імунодефіциту людини, виділено від одного з видів африканських мавп.

Як могла відбутись передача родинного вірусу мавп людині? Багато племен Центральної Африки полюють на мавп і вживають їхні внутрішні органи і кров у їжу. Зараження мавпячим вірусом могло відбутися через ушкодження на шкірі мисливця чи при вживанні сирого м'яса, мозку мавп.

Учені висловлюють думку, що подолання видового бар'єру могло відбутися внаслідок мутації мавпячого вірусу через радіаційний вплив. У 1950-1960 роки проводилися дослідження ядерної зброї, і в екваторіальній зоні земної кулі відбулося різке підвищення радіаційного фону. Припускається і вплив природного радіаційного фону, що у місцях залягання уранових руд у деяких районах Африки дуже високий.

За іншою версією, висловленою рядом вчених, ВІЛ є штучно створений. Ще 1969 року Пентагоном була розроблена програма щодо створення бактеріологічної зброї, здатну придушувати імунну систему людини. В одному з науково-дослідних центрів США методом генної інженерії отримували нові види вірусів. Дослідження проводили на засуджених, що відбувають довічний строк ув'язнення, в обмін на звільнення по завершенні експерименту. Можливо, їхній вихід на волю сприяв поширенню ВІЛ-інфекції серед населення.

Версія побудована на збігу часу завершення експерименту з розробки такого виду бактеріологічної зброї і появи перших випадків СНІДу серед гомосексуалів, і саме у США і країнах Центральної Африки. Утім, переконливих об'єктивних чи документальних доказів її підтвердження поки що немає.

Також існує гіпотеза, що вірус передався людині під час розробки американськими вченими з Філадельфії вакцини проти поліомієліту. На користь цієї версії говорить те, що осередки епідемії СНІДу співпали з місцями розробки вакцини.

Вчені вважають, що СНІД - просто нова хвороба, результат змін, що відбулися в суспільстві. Професор Шерманн, один з ключових вчених, які мали відношення до відкриття СНІДу, пропонує теорію подорожей. Перші випадки СНІДу виявили у 1981 році. Якщо припустити, що повинно пройти десять років від проникнення вірусу в людський організм до початку хвороби, виходить, що перші випадки інфікування відбувалися у 70-ті роки. Що відбувалося у 70-х роках? Людство почало активно мандрувати. За версією професора Шерманна, могло трапитися таке: наприклад, поїхали французи займатися екзотичним коханням до якоїсь екзотичної африканської країни… І вірус, що був безпечним для африканців, став смертельним для європейців. А потім, видозмінений, і для жителів Африки. Аналоги існують - досить безпечні у Європі кір і скарлатина стали смертельними для індіанців.

До початку епохи подорожей у жителів різних континентів був досить стійкий імунітет до місцевих вірусів. Але активні мандри людства порушили імунний баланс.

Шляхи зараження ВІЛ-інфекцією

ВІЛ не живе в організмі тварин. Для своєї життєдіяльності і розмноження йому потрібні клітини людини, тому він не може передаватися від тварини людині.

У ВІЛ-інфікованої людини вміст вірусу в різних рідинах неоднаковий. Найбільша кількість вірусу у ВІЛ-інфікованого міститься у крові, спермі, вагінальному секреті, спинномозковій рідині, в грудному молоці.

Отже, можемо говорити про три шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

- статевий;

- парентеральний (потрапляння вірусу у кров);

- вертикальний (від ВІЛ-інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів, годування грудьми).

Статевий шлях зараження.

У людини, що не має статевих контактів і не практикує внутрішньовенне введення наркотиків, ризик зараження ВІЛ дорівнює нулю.

Ранні статеві зв'язки можуть призвести до небажаної вагітності, зараження венеричними захворюваннями, ВІЛ. Тому основою в попередженні зараження ВІЛ повинно бути:

1. Безпечна і відповідальна поведінка, здоровий спосіб життя.

2. Виключення ранніх статевих стосунків (утримання від статевих стосунків до вступу в шлюб сприяє створенню дійсно глибоких відносин, розвиває терпіння і самоконтроль, відкриває можливість радуватися юності; допоможе усвідомити унікальність подружніх стосунків; позбавить від страху зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом, і їх наслідками)

3. Дотримання вірності у шлюбі.

4. Використання презервативів при випадкових статевих контактах.

5. Використання індивідуальних предметів особистої гігієни.

Парентеральний шлях потрапляння вірусу у кров.

Основний шлях передачі ВІЛ-інфекції в Україні - ін'єкційне введення наркотиків. Вражає той факт, що починають вживати наркотики підлітки у віці 13-15 років, які не усвідомлюють наслідків своїх дій. Ці наслідки - вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція, інфекції, що передаються статевим шляхом, тощо. У більшості випадків у таких групах наркотик вводять одним шприцом внутрішньовенно з наступною передачею його одне одному.

Зараженню ВІЛ сприяє використання інфікованого наркотику, спільних предметів при його виготовленні (тампони, посуд). Як тільки серед споживачів наркотиків з'являється хоча б один заражений ВІЛ, через якийсь час члени групи (близько 70 % упродовж 2-3 років) стають ВІЛ-інфікованими.

Наркоманія - хвороба, що характеризується потягом до наркотиків, які викликають у малих дозах ейфорію, у великих - оглушення, наркотичний сон. Результатом є безконтрольність поведінки (це призводить до вступу в безладні статеві зв'язки), можливість зараження ВІЛ-інфекцією і, як наслідок, смерть. Тому потрібно зробити все, щоб наші діти не піддавалися тиску з боку однолітків, не прагнули пробувати, а тим більше вживати наркотики.

З метою запобігання зараженню проколювати вуха слід тільки в косметичних кабінетах, робити татуювання - у спеціальних кабінетах, а також мати власні предмети особистої гігієни: бритви, манікюрні приналежності. Можливість зараження в медичних установах - мінімальна.

Вертикальний шлях зараження.

Зараження дитини від ВІЛ-інфікованої матері відбувається при прониканні вірусу від матері до плоду під час вагітності, пологів і при годуванні грудьми. Тому рішення про народження дитини приймає сама ВІЛ-інфікована жінка, що повинна враховувати всі можливі наслідки. Лікарі роблять усе можливе для того, щоб дитина народилася неінфікованою.

Ймовірність народження ВІЛ-інфікованої дитини складає 20-45 %. Застосування медикаментозної терапії дає змогу значно зменшити ризик народження інфікованої дитини.

ВІЛ-інфекція не передається:

- при дружніх обіймах і поцілунках;

- через рукостискання;

- при користуванні шкільним приладдям, комп'ютером, посудом, верхнім одягом;

- через предмети сантехобладнання, при користуванні басейном, душем;

· у громадському транспорті;

- комахами, зокрема і кровосмокчучими;

- через предмети виробничої і домашньої обстановки;

- повітряно-крапельним шляхом.

Використання презерватива значно знижує ризик інфікування. Не зареєстровано випадків зараження при догляді за хворою людиною.

СНІД -- інфекційне захворювання, яке супроводиться тяжким порушенням діяльності імунної системи, в результаті чого організм втрачає здатність до захисту від патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів.

Етіологія. Збудник СНІДу -- вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), чутливий до фізичних і хімічних факторів. Швидко гине при нагріванні вище 57°С, під час кип'ятіння -- миттєво, його легко вбивають ацетон, ефір, спирт та інші дезинфікуючі засоби. вірус імунодефіцит статевий

Патогенез. ВІЛ, збудник СНІДу, потрапивши у кров, уражує Т-лімфоцити та макрофаги. В Т-лімфоциті ВІЛ може бути нескінченно довго і не зумовлювати змін доти, доки Т-лімфоцит не активується (наприклад, іншою інфекцією). При активації Т-лімфоциту вбудований в його генетичний апарат ВІЛ продукує нові частинки вірусу, які при руйнуванні клітини потрапляють 9 інші Т-лімфоцити. Ці процеси повторюються, і поступово протягом 2--10 років настає повне виснаження всієї популяції Т-лімфоцитів. На відміну від Т-лімфоцитів, у макрофагах ВІЛ розвивається постійно, але дуже повільно і не вбиває клітину, а тільки дещо погіршує її функції. Ураження макрофагів веде до дальшого ослаблення імунологічної реактивності організму.

Клініка. За клінічними проявами при СНІДі можна виділити 5 послідовних стадій, які відображують ступінь ослаблення імунної системи організму.

Стадія 0 -- інкубаційний період, вірусоносійство. Цьому періоду властива безсимптомність. Діагноз встановлюють при обстеженні осіб, які контактують з хворим, на основі виявлення в них антитіл до збудника СНІДу. Тривалість цієї стадії залежить від величини інфікуючої дози та індивідуальних особливостей імунної системи.

Стадія 1 -- гостра інфекція, первинний маніфестний стан. Клінічні прояви її різні. Можуть спостерігатися: втомлюваність, гарячка, грипоподібні симптоми, висипи, збільшення різних груп лімфатичних вузлів, диспепсичні розлади, втрата маси тіла (при збереженні попереднього режиму харчування). Іноді спостерігається різного ступеня вираженості симптоми ураження центральної нервової системи -- від головного болю до проявів енцефалопатії (розлад свідомості, судороги тощо). Це перша хвиля інтенсивного розмноження збудника СНІДу в організмі. Вірус виявляють у цей період в крові, спинномозковій рідині, слині, спермі, грудному молоці, сльозах. Через кілька тижнів число вірусів, що циркулюють в організмі, значно зменшується і початкові симптоми хвороби поступово зникають. Але вірус залишається в організмі. Його можна виявити в лімфоцитах, у макрофагах, у клітинах нервової системи, кісткового мозку.

Стадія 2 -- латентний період. Характеризується стійким збільшенням лімфатичних вузлів. Воно зумовлюється постійною наявністю вірусу в лімфоцитах, яких особливо багато в лімфатичних вузлах. Лімфоцити, які містять вірус СНІДу, постійно активні і посилено секретують антитіла, в тому числі і проти інших інфекцій. Це призводить до поступового виснаження їх. Самопочуття хворого в цій стадії хвороби залишається задовільний. Тривалість її -- 3--5 років.

Стадії 3--4 -- продромальный період, субклінічні порушення клітинного імунітету. Ця стадія характеризується симптомами ураження центральної нервової системи та зниженням опірності організму. Спостерігається апатія, депресія, зниження апетиту, безсоння, нічна пітливітсь, немотивовані періодичні підвищення температури тіла та ін. У цей період хвороби істотно знижується концентрація Т-лімфоцитів (менше 400 в 1 мм3), що свідчить про пригнічення імунної системи. Поява чітких клінічних проявів імунодефіцитного стану, що настає через 15--18 міс, свідчить про зміну стадії хвороби -- прогресування патологічного процесу.

Стадія 5 -- ураження шкіри та слизових оболонок внаслідок імунного дефіциту У цій стадії спостерігаються вірусні та грибні ураження шкіри і слизових оболонок. Це насамперед стійкі прояви герпетичної інфекції (болюча виразковість шкіри, слизових оболонок статевих органів та рота); пліснявка. Гриб, що спричинює пліснявку (Candida аlbicans), може поширюватися і за слизову оболонку статевих органів, зумовлюючи тяжкі та стійкі ураження. Інші патогенні гриби та віруси в цій стадії хвороба можуть також спричинювати ураження шкіри та слизових оболонок. Останнім часом у багатьох хворих, що перебувають на 5-й стадії СНІДу, спостерігається бородавчаста лейкоплакія. Вона проявляється у вигляді волосистих білих клаптів, звичайно на язику. Причину цього симптому ще не з'ясовано. В цій стадії кількість лімфоцитів становить менш як 200 в 1 мм 3.

Стадія 6 -- генералізовані прояви імунного дефіциту. Через 1--2 роки від початку 5-ї стадії хвороби рівень Т-лімфоцитів знижується до 100 і менше в 1 мм 3. У багатьох хворих у цей період розвиваються генералізовані опортуністичні інфекції з ураженням не тільки шкіри та слизових оболонок. Це бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції.

У цей період у багатьох хворих розвивається пов'язаний зi СНІДом синдром деменції (поступова втрата здатності до мислення і координації рухів), що призводить до повної неможливості рухатися і спілкуватися з людьми. Характерним е також виникнення в цьому періоді СНІДу ракових захворювань. Крім саркоми Капоші (пухлина шкіри та оболонок внутрішніх органів), при СНІДі часто розвиваються лімфоми, а також рак прямої кишки та язика.

Діагностика. Найбільш поширеним специфічним методом лабораторної діагностики СНІДу є виявлення антитіл до ВІЛ шляхом імуноферментного аналізу, для проведення якого з вен я беруть 3--5 мл крові.

Характерними для СНІДу є також імунологічні зміни: істотне зниження кількості Ф-лімфоцитів, порушення у співвідношенні хелперів і супресррів, підвищення вмісту імуноглобулінів А і G та циркулюючих імунних комплексів. У загальному аналізі крові в стадії розгорнутої клінічної картини СНІДу виявляють: панцитопенію з лімфопенією, вакуалізовані моноцити, нормобласти та мегалоцити.

Профілактика і спроби лікування СНІДу

Отже для того, щоб максимально убезпечити себе від СНІДу людина повинна:

- знати про небезпеку СНІДу і шляхи зараження;

- не поспішати з початком статевого життя, не знаючи основ безпечної статевої поведінки;

- бути впевненою, що її статевий партнер не заражений ВІЛ;

- у випадках, коли виникають сумніви в неінфікованості партнера, переконати його пройти анонімне обстеження в спецальній лабораторії;

- у разі статевого зв'язку з малознайомою особою використовувати презервативи;

- під час щеплень, введення внутрішньовенно різних лікарських засобів, препаратів крові тощо вимагати застосування шприців і систем одноразового використання;

- вимагати знезаражування інструментів у перукарських і косметичних салонах під час гоління, педикюру, манікюру.

1) санітарно-освітня робота, в процесі якої слід інформувати населення про шляхи і фактори передавання інфекції, підкреслюючи неможливість поширення збудника повітряно-краплинним, контактно-побутовим та аліментарним шляхами. У зв'язку з тим, що збудник потрапляє в організм найчастіше при статевих контактах, доцільно рекомендувати застосування презервативів, особливо при випадкових статевих контактах;

2) наполеглива боротьба з проституцією, невпорядкованими статевими зв'язками;

3) дотримання правил особистої гігієни, а саме: користування індивідуальними зубними щітками, лезами та іншими інструментами, що можуть бути забруднені кров'ю та іншими секретами інфікованих;

4) заражені жінки повинні запобігати вагітності, тому що збудник передається плоду і новонародженому;

5) викоренення наркоманії;

6) використання шприців одноразового вживання, суворе до» тримання умов стерилізації медичних інструментів;

7) доцільно рекомендувати особам, що належать до груп ризику, не брати участі у донорстві.

Важливе місце в запобіганні поширенню СНІДу повинні зайняти скринінгові дослідження для виявлення інфікованих осіб. Обов'язковим є тестування всіх донорів крові, плазми, сперми, органів і тканин. Потрібно також обстежувати осіб групи ризику: гомосексуалістів, наркоманів, проституток. До цієї ж категорії можна віднести хворих венеричними захворюваннями. Підлягають обстеженню студенти з інших країн, особливо ті, що прибули з країн, ендемічних щодо СНІДу, та особи, які повернулися з тривалих відряджень та з-за кордону. До групи ризику відносять також хворих на гемофілію, яким протягом усього життя не paз переливали кров та її препарати

Лікування СНІДу проводять у трьох основних напрямах:

I. Етіотропна терапія (противірусні засоби): азотимідин, віразол, ацикловір, інтерферон та його індуктори, моноклональні антитіла.

II. Патогенетичне лікування:

1) імуномодулюючі препарати: левамізол, ізопринозин, тимо-вин, тимопентин, інтерлейкін-2, циклоспорин А, індометацнн.

2) імунозамісна терапія -- введення зрілих тимоцитів, трансплантація фрагментів тимуса.

III. Лікування опортуністичних інфекцій.

IV. Симптоматичне лікування.

1. Порядок надання першої допомоги

1. Перша допомога організовується та проводиться негайно після закінчення або переривання випадку контакту із джерелом потенційного інфікування ВІЛ, пов'язаного з виконанням професійних обов'язків.

2. Перша допомога передбачає обробку місця контакту:

а) при пораненні голкою або іншим гострим інструментом, забрудненим кров'ю чи біологічними матеріалами людини:

місце контакту промивається водою з милом;

поранена поверхня тримається під струменем проточної води кілька хвилин або поки кровотеча не припиниться.

За умови відсутності проточної води ушкоджене місце обробляється дезінфікувальним гелем або розчином для миття рук.

При цьому не допускається стискання або тертя пошкодженого місця, видавлювання або відсмоктування крові з рани, використання розчину етилового спирту, йоду, перекису водню;

б) при потраплянні крові або інших потенційно небезпечних біологічних рідин на непошкоджену шкіру місце контакту промивається водою з милом;

в) при укусі з порушенням цілісності шкіри:

рана промивається водою, видаляються некротизовані тканини та проводиться обробка рани дезінфікувальним засобом (20 % водний розчин хлоргексидину біглюконат, 3 % перекис водню);

призначається антибактеріальна терапія;

г) при потраплянні крові або інших потенційно небезпечних біологічних рідин в очі:

око промивається водою або фізіологічним розчином.

При цьому не допускається: промивання очей милом або дезінфікувальним розчином; знімання контактних лінз під час промивання очей. Після промивання очей контактні лінзи знімаються та обробляються, після чого вони вважаються безпечними для подальшого використання;

ґ) при потраплянні крові або інших потенційно небезпечних біологічних рідин на слизову оболонку ротової порожнини:

рідина, що потрапила до ротової порожнини, випльовується, ротова порожнина декілька разів промивається водою або фізіологічним розчином;

для промивання ротової порожнини не допускається використання мила чи дезінфікувальних розчинів.

Размещено на Allbest.ru