Порівняльна характеристика ефективності деяких методів діагностики та лікування урогенітальної хламідійної інфекції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧОКІНА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК618.1-022.7:579.882.11-07-085

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕЯКИХ МЕТОДІВ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ ХЛАМІДІЙНОЇ ІНФЕКЦІЇ

14.01.01 - акушерство та гінекологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Одеса - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Одеському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник: академік АМН України, доктор медичних наук,професор Запорожан Валерій Миколайович, Одеський державний медичний університет, завідувач кафедри акушерства та гінекології.

Офіційні опоненти:

член-кореспондент НАН і АМН України, доктор медичних наук, професор Степанківська Галина Костянтинівна, Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця МОЗ України, професор кафедри акушерства і гінекології №1.

Доктор медичних наук, професор Андрієвський Олександр Георгійович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри перинатології, дитячої та підліткової гінекології.

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра акушерства та гінекології.

Захист відбудеться 15.03.2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.600.01 при Одеському державному медичному університеті МОЗ України (65026, м.Одеса, пров.Валіховський,2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного медичного університету (65026, м.Одеса, пров.Валіховський,3).

Автореферат розісланий: 12.02.2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук, професор Годлевський Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Порівняти існуючі методи діагностики та провести оцінку контроля виліковуванності хламідійної інфекції різними методами.

Провести порівняльну оцінку клінічної ефективності різних методів лікування урогенітального хламідіозу.

Вивчити гормональний і іммунний статус пацієнток з урогенітальним хламідіозом до та після комплексного лікування.

Вивчити особливості перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду у жінок з урогенітальним хламідіозом після різних методів лікування до вагітності, оцінити перебіг новонародженості у їх дітей.

Розробити, оцінити ефективність, впровадити комплексну профілактику ускладнень вагітності і пологів у жінок з урогенітальним хламідіозом з використанням аміксіну.

Об'єкт дослідження: урогенітальний хламідіоз.

Предмет дослідження: показники гормонального та імунного статусу жінок, в яких виявлена хламідійна інфекція.

Методи дослідження: для досягнення поставленої в роботі мети використані клініко-лабораторні, імуноферментні, мікробіологічні, а також молекулярно-генетичний та статистичний методи.

Наукова новизна одержаних результатів: подана робота є рішенням на сучасному методичному рівні важливої медико-соціальної задачі - порівнянні існуючих методів діагностики та лікування урогенітального хламідіозу в процесі підготовки жінки до вагітності.

Вперше показана ефективність використання аміксіну у жінок з хламідійною інфекцією у процесі їх підготовки до вагітності.

На основі вивчених змін гормонального статусу пацієнток з урогенітальним хламідіозом в процесі лікування показана нормалізуюча дія лікування хламідійної інфекції на гормональний статус жінок.

Проведено порівняльний аналіз показників іммунної системи у пацієнток з урогенітальним хламідіозом після його лікування різними методами.

Показана роль аміксіну в профілактиці ускладнень вагітності та пологів у жінок з урогенітальним хламідіозом.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці та впровадженні в практику методу лікування урогенітального хламідіозу в процесі підготовки жінки до вагітності. Проведенні дослідження дозволяють диференційованно використовувати разні методи лікування урогенітального хламідіозу до вагітності. Впровадження результатів дослідження у практику дозволило підвищити ефективність лікування хворих на урогенітальний хламідіоз, зменшити число ускладнень вагітності, пологів, післяпологового періоду у жінок з урогенітальною хламідійною інфекцією.

Теоретичні положення і практичні рекомендації дисертаційної роботи використовуються в лекціях для лікарів акушерів-гінекологів, лікарів-інтернів, студентів.

Результати досліджень впроваджено в роботу ряду гінекологічних стаціонарів міста Одеси: пологового будинку №1, МКЛ №2, жіночих консультацій №8, 9 , 4 м.Одеси.

Особистий внесок здобувача. Дисертанткою особисто проведений патентно-інформаційний пошук, планування та набір клінічного матеріалу (виконані діагностичні та лікувальні заходи). Автор самостійно здійснювала порівняльний аналіз діагностичної цінності різних методів виявлення хламідійної інфекції, вивчала клінічну ефективність двох методів лікування, провела статистичну обробку отриманих данних. На основі вищезазначеного дисертанткою було розроблено основні положення та висновки дисертації.

Апробацію результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи висвітлені на засіданнях Одеського обласного товариства акушерів-гінекологів (Одеса,1998,1999,2000), на конференції “Перинатальні інфекції - сучасний погляд на проблему”(Київ, 1999).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових робіт. З них 3 статті - у провідних фахових наукових журналах, 2- у збірниках наукових праць. На 1 заявку отримано позитивне рішення про видачу патенту України.

Обсяг та структура дисертації. Дисертацію викладено на 154 сторінках друкованого тексту, ілюстровано 9 таблицями, 17 графіками. Робота складається із введення, огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури, який вміщує 251 джерело, з них 72 - закордонних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач проведено комплексне клініко-лабораторне обстеженя 224 пацієнток, з яких у 113 встановлена наявність хламідійної інфекції. Жінок, в яких діагностовано хламідіоз, розподілено на дві репрезентативні групи (табл.1). Пацієнтки однієї з них отримували специфічне антихламідійне лікування (сумамед) в комплексі з індуктором ендогенного інтерферону аміксіном (основна група- n=74). Групу порівняння склали 39 пацієнток із хламідіозом, які отримували сумамед в комплексі з традиційним імуномодулятором (тималін). Контрольна група (111 жінок) була представлена здоровими жінками, в яких жодним з методів не виявлявся хламідіоз.

З метою порівняння діагностичної цінності, використовували декілька методик виявлення специфічної інфекції: культуральний, серологічний (РЗК), іммуноферментний (ІФА), метод прямої імунофлюоресценції (ПІФ) та метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Для дослідження брали зшкріби, кров. Діагноз хламідіозу встановлювали за даними культурального методу дослідження. Чутливість інших методів діагностики оцінювали у порівнянні саме з цим методом. Виліковуваність визначали через 3, 6 та 12 місяців після лікування. урогенітальний хламідіоз аміксін

В усіх обстежених жінок проведено визначення рівня стероїдних (естрадіолу /Е2/, прогестерону /П/, тестостерону /Т/), гонадотропних (ФСГ, ЛГ) гормонів, а також пролактину (Прл) до та після лікування. Визначення рівня гормонів в сироватці крові проводили на 21-22 день оваріо-менструального циклу методом ІФА за допомогою “Delfia” тестів фірми “LKB- Pharmacia” (Фінляндія).

У аналогічні терміни вивчався імунний статус жінок. З цією метою визначали загальну кількість Т-лімфоцитів, Т-клітин, які мають рецептори до Fc-фрагментів імуноглобуліну G, загальну кількість В-лімфоцитів, В-клітин, в яких є рецептори до рецепторів еритроцитів пацюків (за методами Felsburg et al.,1976, А.С.Павлюк та співавт., 1982), концентрацію імуноглобулінів А, М, G в сироватці крові (за G.Mancini et al.) та вміст циркулюючих імунних комплексів (за С.George et al., 1982).

Традиційним лікуванням (таблиця 1) вважали використання антибіотику сумамеду (з 3-ї доби 1 г щоденно на протязі 5 діб) разом з традиційним імуномодулятором тималіном, вітамінотерапією, на тлі антимікотичного засобу (дифлюкан). При наявності показань здійснювали місцеве лікування (2% далацин).

Основна група отримувала комплексне лікування, яке відрізнялось від традиційного лише наявністю аміксіну. Аміксін призначали за методикою Ф.И.Ершова (1998), яка полягає у одноразовому прийомі 0,25 г препарату на протязі 2 діб з подальшим його прийомом по 0,125 г на добу через 48 годин на протязі 4 тижнів.

Аміксін - перший вітчизняний пероральний індуктор ендогенного інтерферону. Він сприяє синтезу інтерферонів 1 та П типів у Т-лімфоцитах, стмулює стовбурові клітини кісткового мозку, активує макрофаги та цитотоксичні ЕК-клітини, корегує співвідношення Т-кіллерів та Т-супресорів.

Аналіз результатів лікування охоплював вивчення динаміки клінічних та лабораторних проявів хламідіозу, змін гормонального та імунного статусів, оцінку частоти настання вагітності та її перебіг, стан фето-плацентарного комплексу за даними КТГ та УЗД, аналіз особливостей перебігу пологів, післяпологового та неонатального періодів, встановлення наявності ознак внутрішньоутробного інфікування.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика методів лікування хламідіозу

Результати дослідження аналізували за допомогою методів варіаційної статистики та непараметричних методів (А.М.Мерков, Л.Е.Поляков, 1973). Статистичну обробку отриманих кількісних та якісних ознак проводили на персональному комп'ютері РС Pentium 300 MHz.

Результати досліджень та їх обговорення. Середній вік обстежених знаходився у межах від 21до 35 років і, в середньому, становив 27,5 ±4,9 роки.

У переважної більшості з обстежених жінок хламідіоз мав характер моноінфекції (73 жінки -64,6%), у чверті - (40 жінок -35,4%) інфекція мала змішаний характер. Хламідіоз найчастіше поєднувався з уреаплазмозом (13 пацієнток -32,5%), трихомоніазом (10 пацієнток-25%), мікоплазмозом (9 пацієнток-22,5%), гонореєю (6 пацієнток- 15%). Значна частина пацієнток мали бактеріальний вагіноз (26 жінок - 65%) чи кандідоз (23 жінки - 57,5%).

Під час обстеження 74 статевих партнерів хламідійну інфекцію виявлено у половини з них (53,4%). Усім їм проведено специфічне лікування.

Скарги жінок з урогенітальним хламідіозом були різноманітними. Насамперед їх турбували сверблячка (43%), виділення із статевих шляхів (32%), частіше незначні (22%), рідше - помірні (10%), відчуття жару у області піхви (17%) чи уретри (13%). Іноді вони скаржились на болі у нижніх відділах черева (5%), чи різі під час сечовиділення (6%), цисталгії (3%). Третина із пацієнток, у яких виявлено урогенітальний хламідіоз, скарг не мали (33%).

У 58 жінок (51%) хламідіоз виявлений вперше, 45 (39%) знають про вказану інфекцію на протязі останнього року, 10 (9%) - на протязі 2-5 років.

Усі пацієнтки були обстежені спеціальними гінекологічними методами (рис. 1). У третини із обстежених жінок, в яких виявлено хламідійну інфекцію , гінекологічна патологія не діагностована (31%). У останніх виявлені запальні захворювання геніталій різноманітної локалізації: аднексит (52 жінки-46%), ендоцервіцит (46 пацієнток-41%), кольпіт (43 жінки-38%). Більше третини, із числа обстежених жінок, страждали вториною неплідністю (49 пацієнток-43%).

Визначення вмісту стероїдних гормонів в сироватці крові показало, що у пацієнток з хламідійною інфекцією рівень Е2 та прогестерону був достовірно нижчим (Р0,001), ніж у здорових жінок, а рівень тестостерону не відрізнявся від показаників у контрольній групі (Р0,05).

Визначення гонадотропних гормонів у сироватці крові обстежених жінок свідчило про відсутність статистично достовірної різниці рівней ФСГ і пролактину у пацієнток з хламідіозом у порівнянні із здоровими жінками (Р 0,05). У пацієнток з хламідіозом відмічено двократне підвищення рівня ЛГ у П фазу циклу в порівнянні із рівнем вказаного гормону у здорових жінок (Р0,001). Середні значення співвідношення ЛГ/ФСГ у хворих на хламідіоз були також достовірно вищими (Р0,001) від показнику у контрольній групі.

Вказані особливості гормонального статусу мали місце, як у пацієнток з моноінфекцією, так і у жінок зі змішаною хламідійною інфекцією.

Таким чином, проведені ендокринологічні дослідження дозволили встановити особливості гормонального статусу хворих з хламідійною інфекцією. Вони полягали у наявності гіпоестрогенії, достовірно низькому рівні прогестерону, підвищенні рівня ЛГ і показника співвідношення ЛГ/ФСГ. Можливо, що ці гормональні особливості виникають внаслідок системного впливу хламідійної інфекції на організм жінки, чи вони є тем фоном, котрий сприяє розвитку і розповсюдженню інфекції. Отримані дані співзвучні данним Іванюти Л.І. (1999). Остання стверджує, що чинником гіперплазії ендометрію можуть бути інфекції, які передаються статевим шляхом.

Особливості імунного статусу пацієнток з хламідіозом полягали у вищому, в порівнянні із здоровими жінками, рівні Т заг (Р0,05) за рахунок підвищення Т, та в зменшенні співвідношення Т/T (Р0,05). Звертав на себе увагу високий рівень вмісту циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові. Цей показник був вдвічи вищим у пацієнток хворих на хламідіоз, ніж у здорових жінок (Р 0,001).

Порівняння чутливості методів лабораторної діагностики хламідіозу показали (рис. 2), що найчутливішим є метод прямої імунофлюоресценції (ПІФ- 82,3%), трохи поступається йому метод ІФА (78,5%). Найменшу чутливість продемонстрував серологічний метод (РЗК). Цим методом хламідіоз виявлено лише у 43,5% жінок, в яких були позитивні результати культурального методу дослідження. Одержані нами результати в цілому підтверджують дані літератури, щодо діагностичної цінності існуючих методів діагностики хламідійної інфекції.

Звертає на себе увагу значний відсоток позитивних результатів при ПЛР-дослідженні (20%). Слід зазначити, що усі ці результати були отримані у жінок, в яких іншими лабораторними методами хламідіоз не виявлявся. Саме вони не мали клінічних проявів патології геніталій, під час вагітності хламідіоз не виявлявся жодним з методів, вагітність і пологи перебігали без ускладнень, а їх малюки народились без ознак внутрішньоутробного інфікування. Можливо, вказаний факт пов'язаний із високою чутливістю методу ПЛР до забруднення, на що також вказували Квашенко В.П. та співавтори (2000). Одержані результати дозволяють стверджувати, що такі пацієнтки не потребують специфічного лікування, а мають бути віднесені до “групи ризику” щодо захворюванності хламідіозом.

Як зазначалось вище, основна група пацієнток з урогенітальним хламідіозом отримувала стандартизоване лікування сумамедом у поєднанні з індуктором ендогенного інтерферону аміксіном. Група порівняння отримувала аналогічне лікування. Однак у ролі імунокоректору, в комплексному лікуванні пацієнток даної групи, виступав традиційний імуномодулятор тималін.

Оцінювали клінічну ефективність лікування, а також лабораторні показники за перерахованими вище методиками. Додатково вивчали зміни рівня гормонів та імунограми під впливом проведеного лікування. Отримані дані порівнювали з показниками контрольної групи, яку склали практично здорові жінки.

Ефективність лікування хламідіозу оцінювалась за субґєктивними та обґєктивними даними. Враховувались, як клінічні симптоми основного захворювання, так і лабораторні критерії вилікуванності.

Слід зазначити, що ознак непереносності чи побічних ефектів під час прийому аміксіну не відмічалось. Не було жодного випадку відмови пацієнтки від лікування.

Динаміка клінічних симптомів урогенітальної інфекції у пацієнток під впливом проведеного лікування показана на рис.3. Як добре видно на графіку, під впливом проведеного лікування наставала регресія клінічних проявів гінекологічної патології у пацієнток обох груп. Так, на 3-ю добу від початку лікування переважна більшість пацієнток основної групи не мала скарг (65%), а повна відсутність клінічних проявів урогенітальної інфекції в них констатована на 7-9 добу після початку лікування. На відміну від попередньої групи, у 65,4% жінок групи порівняння до 9-ї доби ще зберігались поодинокі симптоми захворювання. Повну відсутність проявів урогенітальної інфекції у пацієнток вказаної групи констатовано лише на 12-14 добу.

Таким чином, проведене лікування привело до регресії клінічних проявів інфекції практично у всіх пацієнток (98%), які мали їх раніше. Контроль вилікуванності через 3, 6 та 12 місяців показав, що за даними культурального методу, вилікуваність наставала через 3 місяці після початку лікування (97%). Через 6 місяців позитивний ефект зберігався у 97% пролікованих жінок, через 12 місяців - у 95%. Очевидно, що найоптимальнішим терміном для контролю вилікуваності хламідіозу слід вважати час через 3 місяці. Вищі показники наявності інфекції через 6 та 12 місяців після лікування, вірогідно, звґязані із повторним інфікуванням деяких жінок.

Слід зазначити, що отримані нами результати співпадають із даними Ф.И.Ершова та співавторів (1998), якими було продемонстровано ефективність поєднаного використання аміксіну з клацидом. Однак, автори відмічали ефективність зразу ж після закінчення лікування та через 4 тижні після нього. Наші дослідження стосувались більш пізніх термінів (3,6 та 12 місяців) після закінчення лікування. Це обумовлено тим, що одним із критеріїв ефективності лікування ми вважали настання, перебіг та результат вагітності у жінок, які раніше були інфіковані хламідіями.

Клінічна і лабораторна вилікуваність у пацієнток обох груп супроводжувалась певними змінами імунного статусу. У жінок основної групи вони полягали в збільшенні абсолютної кількості, а також відсотку загального числа Т-лімфоцитів (Т заг) за рахунок підвищення рівня Т-хелперів та зниження рівня Т-супресорів (Р< 0,001 у порівнянні з рівнем до лікування). Це, в свою чергу, привело до нормалізації (Р>0,05 у порівнянні із контрольною гупою) співвідношення Т-хелпери/Т-супресори (підвищення співвідношення Тм/Тг ). Паралельно констатовано зменшення рівня ЦІК.

На відміну від попередньої групи, у пацієнток, які отримували традиційні имуномодулятори, зміни імунного стусу були менш маніфестними. Вони мали інший напрям і полягали у зниженні високого рівня Т заг за рахунок зменшення кількості Тг. Останнє також привело до нормалізації (Р> 0,05 у порівнянні з контрольною групою) співвідношення Т-хелперів та Т-супресорів.

Таким чином, виявлені нами імунологічні зміни свідчили про нормалізацію Т-ланки імунітету, як при використанні традиційних імуномодуляторів, так і при лікуванні аміксіном. Однак, перераховані зміни наставали різним шляхом. При використанні аміксіну нормалізація наставала за рахунок збільшення загального числа Т-лімфоцитів і різнонапрямлених змін рівней Т-хелперів і Т-супресорів. Нормалізація імунного статусу при використанні традиційних імуномодуляторів наставала за рахунок зниження загального числа Т-лімфоцитів і рівня Тг.

Можливо, що механізм дії аміксіну в більшій мірі віповідає власній реакції організму на інфекцію (вираженніша імуномодулююча дія), що стало причиною більш ранніх термінів регрессії клінічних проявів хламідійної інфекції у жінок основної групи (на 3-7-му добу у пацієнток, які отримували аміксін та на 12-14-ту добу - у жінок, в яких використані традиційні препарати).

Поєднане з аміксіном лікування приводило до нормалізації рівнів естрадіолу і прогестерону (Р>0,05 у порівнянні з контрольною групою для обох гормонів). В групі порівняння не було відмічено змін рівня вивчаємих гормонів.

На наш погляд, вищезазначене свідчить про те, що вираженніший клінічний ефект у пацієнток, які отримували аміксін, обумовлений саме нормалізацією обох регуляторних систем. Відомо, що функції іммунної та гормональної систем пов'язані і адекватна діяльність однієї з них сприяє нормалізації іншої. Адекватна корекція імунного статусу дає можливість раніше нормалізувати функцію яєчників, що приводить до регресії клінічних ознак хламідіозу.

Усі проліковані жінки планували вагітність. Із 74 пацієнток основної групи на протязі року після лікування завагітніло 68 жінок (91,9%). В групі порівняння (39 жінок), через такий же час, завагітніла 31 пацієнтка (79,5%). Контрольну групу склали 20 практично здорових вагітних жінок.

Враховуючи перераховані ефекти попереднього лікування, а також ту обставину, що обстеження під час вагітності не встановило наявність інфекції у обох групах пацієнток, додаткове лікування хламідіозу під час вагітності нами не проводилось.

У пацієнток групи порівняння втричі, а у жінок основної групи - вдвічи частіше, ніж у контрольній групі, вагітність перебігала на тлі загрози переривання (відповідно 29% та 18,9%, контрольна группа- 10%). При цьому у жінок групи порівняння загроза переривання починалась раніше і була довгочаснішою, ніж у жінок основної групи.

У третини жінок основної групи (28,4%) і у половини - групи порівняння (51,6%) антенатально діагностована компенсована форма фето-плацентарної недостатності (гіпоксія внутрішньоутробного плода легкого ступеня відповідно 23% та 38,7%, гіпотрофія- відповідно 5,4% та 12,9%).

Як видно з наведеної таблиці (табл.2), середня сумарна оцінка кардіотокограм (за Фішером) у жінок основної групи була достовірно нижчою ніж у контрольній групі (Р<0,001), але вищою ніж в групі порівняння. Для КТГ пацієнток обох груп характерним було встановлення монотонного ритму зі зниженою реактивністю і ознаками гіпоксії плода легкого ступеню (7 балів за шкалою Fischer).

Таблиця 2. Середні сумарні значення КТГ внутрішньоутробних плодів жінок, які до вагітності отримували лікування хламідіозу

* - достовірна різниця у порівнянні з контрольною групою

&- достовірна різниця у порівнянні із основною групою

УЗ-ознаки внутрішньоутробного інфікування фето-плацентарного комплексу (гіперплазія плаценти, її передчасне старіння, багатоводдя) в восьмеро частіше зустрічались у жінок групи порівняня (9,7%), ніж в основній групі (1,35%). Клінічно виражене багатоводдя також частіше зустрічалось серед пацієнток групи порівняня (3 випадки-9,7%), ніж серед жінок основної групи (1 випадок -1,35%).

Особливістю перебігу пологів у жінок, які раніше були інфіковані хламідіями, слід вважати несвоєчасне вилиття навколоплідних вод. Це ускладнення зустрічалось вдічи частіше у пацієнток групи порівняння (16,1%), ніж у основній чи контрольній групі (відповідно 8,1% та 10,0%).

Інші ускладнення пологів зустрічались з однаковою частотою в усіх трьох групах. Так, слабкість пологової діяльності ускладнила перебіг пологів у 1,5% роділь основної групи, у 1,3% роділь групи порівняння і у 1,1% пацієнток контрольної групи. Питома вага гострої гіпоксії плоду, обумовленої патологічним розміщенням пуповини у порівнюємих групах, також була однаковою (відповідно 4,34%; 3,56% та 3,50%).

Виключення склав показник частоти оперативного розродження (9,7% в групі порівняння, 4,05%- в основній групі). Несвоєчасне вилиття навколоплідних вод, непідготовлені пологові шляхи, наявність фето-плацентарної недостатності ставали поєднаними показами для виконання операції кесарева розтину (в основній групі-4,05%- в групі порівняння -3,2%). Структура інших показів до оперативного розродження повністю відповідала такій у клінічному закладі.

Аналіз протоколів операцій кесаревих розтинів у обстежених жінок не виявив будь-яких особливостей. Техніка виконання операцій, їх продовжуванність та обсяг крововтрати в обстежених групах не розрізнялись. Усі операції виконано трансперитонеально, у нижньому сегменті матки, з проведенням уніфікованої інтраопераційної антибіотикопрофілактики. Відсутність клінічних та лабораторних проявів інфекції, нормальна продовжуванність безводного періоду не вимагали проведення післяопераційної антибіотикотерапії. Усі жінки контрольної групи народили через природні пологові шляхи.

Показники стану немовлят при народженні у основній групі та групі порівняння не розрізнялись. Частіше діти народжувались у задовільному стані (85% та 79%). Асфіксія новонародженого мала місце у 15,0% дітей основної, та у 19,0% дітей групи порівняння і в усіх була пов'язана з патологічним розміщенням пуповини. Ознаки внутрішньоутробного інфікувания у дітей від матерів основної групи зустрічались вдвічи рідше, ніж у малюків від матерів групи порівняння. Так, лейкоцитоз виявлено у матеріалі із шлунку у 3 немовлят (9,7%) від матерів групи порівняння та у 3 (4,05%)- основної групи. У деяких дітей з обох груп діагностовані симптоми порушення мозкового кровообігу. Так, симптоми пригнічення ЦНС мали місце у 3,2% (група порівняння) та 2,7% (основна група) немовлят, симптоми збудження ЦНС - відповідно у 6,5% та 6,8% новонароджених, симптоми гіпертонусу м'язів- у 16,1% та 10,8% малюків. У всіх цих дітей антенатально діагностована хронічна фето-плацентарна недостатність у вигляді гіпоксії чи гіпотрофії утробного плода. Відсутність суттєвої різниці в ускладненнях неонатального періоду дітей різних груп дозволяє думати про те, що перинатальні ураження ЦНС були обумовлені неспецифічними причинами, а не хламідійною інфекцією.

У новонароджених малюків від матерів основної та контрольної груп не було проявів інфекції у ранньому неонатальному періоді. Вказаний факт, в значній мірі, свідчить про ефективність проведенного до вагітності лікування жінок обох груп. Однак, у новонароджених, матері яких, наряду із специфічним лікуванням, отримували традиційні імуномодулятори, вдвічи частіше (9,7%), ніж у немовлят від пацієнток основної групи (4,05%), мав місце лейкоцитоз у шлунку Це свідчить про можливу наявність внутрішньоутробного інфікування в них, яке не було клінічно реалізовано.

Окремо проведено ретельне обстеження дітей від матерів, в яких до вагітності хламідіоз виявлявся лише методом ПЛР. У цих жінок не було клінічних проявів інфекції, а обстеження іншими методами, в т.ч. культуральним, також не підтверджувало наявність інфекції. В наших дослідженнях вони складали “групу ризику”, не отримували лікування ні до ні під час вагітності. У жодної матері під час вагітності, та ні у однієї дитини із цієї групи, не було виявлено клінічних ознак хламідійної інфекції. Останнє дозволило зробити висновок про значне число псевдопозитивних результатів при проведенні ПЛР-дослідження. На наш погляд, вказані обставини потребують одночасного використання декількох діагностичних методів (ПЛР, ПІФ та ІФА) для встановлення діагнозу хламідіозу і прийняття рішення щодо проведення його лікування.

Патологічний перебіг післяпологового періоду був більш характерним для роділь групи порівняння, ніж для жінок основної групи. Так, субінволюція матки ускладнила перебіг післяпологового періоду у 9,7% з числа пацієнток групи порівняння і лише у 2,7% матерів основної групи. Серому післяопераційної рани було виявлено у 2,7% пацієнток основної групи та у 3,2% жінок групи порівняння. Великих форм гнійно-септичних ускладнень не було ні у одної з обстежених роділь.

Таким чином, дисертаційна робота вирішує важливу наукову проблему, а саме проводить порівняльний аналіз ефективності ряду методів діагностики та лікування урогенітального хламідіозу у жінок, які планують вагітність.

ВИСНОВКИ:

Найчутливішими методами діагностики урогенітального хламідіозу, окрім культурального, є методи ПІФ (82,3%) та ІФА (78,5%).

Метод ПЛР дає 20% псевдопозитивних результатів при діагностиці хламідійної інфекції, що потребує верифікації діагноза іншими методами (ПІФ, ІФА).

Урогенітальний хламідіоз супроводжується гіпоестрогенією, зниженням рівня прогестерону, активацією Т-ланки імунитету, підвищенням рівня ЦІК.

Поєднане з аміксіном специфічне лікування сприяє більш швидкій регресії клінічних проявів урогенитальної інфекції, нормалізації гормонального статусу хворих.

Індуктор ендогенного інтерферону аміксін при лікуванні хламідіозу проявив більш виражену імуномодулюючу дію, яка полягає у нормалізіції співвідношення субпопуляцій Т-лімфоцітів (Т-хелпери/Т-супресори).

Використання аміксіну в комплексному лікуванні урогенітального хламідіозу сприяє їх раціональній підготовці до вагітності, що дозволяє зменшити число ускладнень гестаційного періоду, пологів у матерів та періоду новонародженності у їх малюків.

Використання аміксіну в комплексному лікуванні хламідіоза до вагітності робить необов'язковим проведення специфічної протихламідійної профілактики під час вагітності

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Перебіг вагітності, пологів та гормональна функція фетоплацентарного комплексу у вагітних з урогенітальним хламідіозом // Вісник морської медицини.-2000.-№1.-С.38-41.

Гормональний статус пацієнток з урогенітальним хламідіозом //Одеський медичний журнал.-2000.-№2.-С.87-88

Ефективність використання аміксіну в комплексному лікуванні урогенітального хламідіозу//Вісник морської медицини.-2000.-№2.-С.71-74.

Гинекологическая заболеваемость при смешанной хламидийной инфекции //Перинатальні інфекції - сучасний погляд на проблему.-Матеріали конференції.-Київ.-1999.-С.8-9 (співавтор Бордюжевич І.В.).

Генитальный хламидиоз у беременных женщин //Новое в науке и практике.-г.Одесса.-2000.-№2(8).-С.27-28 (співавтори Запорожан В.Н., Бордюжевич И.В.)

Рішення на видачу патенту України: Винахід №2000042335; зявл.24.04.2000; МПК 6 А61К38/21, А61К31/12. Спосіб лікування урогенітального хламідіозу

АНОТАЦІЇ

Чокіна О.М. Порівняльна характеристика ефективності методів діагностики та лікування урогенітальної хламідійної інфекції.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 - аушерство та гінекологія.-Одеський державний медичний університет, Одеса, 2001.

Обстежено 113 пацієнток з урогенітальним хламідіозом та 111 здорових жінок. Порівняння діагностичної цінності методів визначення хламідіозу (культурального, реакції зв'язування комплементу-РЗК, імуноферментного аналізу-ІФА, методу прямої імунофлюоресценції-ПІФ та полімеразної ланцюгової реакції-ПЛР) привело до висновку про високу інформативність методів ПІФ та ІФА. Значна кількість псевдопозитивних результатів (20%) отримана при використанні методу ПЛР. Показана роль гіпоестрогенії, зниженного рівня прогестерону та імунних зрушень в патогенезі урогенітального хламідіоза. Продемонстровано високу ефективність комплесного з аміксином лікування хламідіозу у порівнянні з використаннями традиційного імуномодулятору тималіну. Доведено, що використання аміксіну в комплексному лікуванні хламідіозу сприяє раціональній підготовці жінок до вагітності. Запропонований метод лікування дозволив знизити число ускладнень вагітності, пологів, зменшити ризик внутрішньоутробного інфікування плодів та захворюванності новонароджених.

Ключові слова: урогенітальний хламідіоз, аміксін, діагностика, гормональний статус, імунний статус, лікування.

Чокина Е.Н. Сравнительная характеристика эффективности методов диагностики и лечения урогенитальной хламидийной инфекции.-Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.01 - акушерство и гинекология.-Одесский государственный медицинский университет, Одесса, 2001.

Обследовано 224 женщины, из которых у 113 пациенток выявлен урогенитальный хламидиоз, и 111 здоровых женщин. Проведено сравнение диагностической ценности методов определения хламидиоза (культурального, реакции связывания комплемента -РСК, иммуноферментного анализа -ИФА, прямой иммунофлюоресценции -ПИФ и полимеразной цепной реакции -ПЦР). Сделан вывод о высокой диагностической ценности метода прямой иммунофлюоресценции (ПИФ-82,3%) и ИФА (78,5%). Значительным было число ложноположительных результатов при исследовании методом ПЦР (20%).

Изучены гормональный и иммунный статусы пациенток с урогенитальным хламидиозом. Установлено наличие гипоэстрогении, достоверно низького уровня прогестерона, повышения уровня ЛГ и соотношения ЛГ/ФСГ. Особенности иммунного статуса пациенток состояли в высоком уровне общего числа Т-лимфоцитов (Р0,05) за счет повышения Т, в уменьшении соотношения Т/T (Р0,05), на фоне повышения уровня ЦИК (Р 0,001).

С целью подготовки женщин к беременности проведено комплексное лечение хламидиоза. Основная группа женщин, вместе со специфическим лечением, получала индуктор эндогенного интерферона амиксин. Контрольная группа использовала традиционный иммуномодулятор тималин. Побочных эффектов или непереносимости препаратов не было. Проведеное лечение привело к регрессии клинических проявлений урогенитальной инфекции на 7-9-е сутки с начала лечения в основной группе и на 12-14-е сутки - в группе сравнения. Клиническая и лабораторная излеченность у пациенток обеих групп сопровождалась изменениями их иммунного статуса. Они заключались в нормализации Т-звена иммунитета, либо за счет повышения общего числа Т-клеток и нормализации соотношения хелперов и супрессоров (основная группа), либо за счет снижения их общего числа и одной из субпопуляций Т-лимфоцитов (Тг). Одновременно констатирована повышение уровней прогестерона и эстрадиола в основной группе, в отличие от группы сравнения. В результате лечения, уровень перечисленных гормонов в основной группе достигал значений, которые были констатированы для контрольной группы. Это обстоятельство позволило говорить о нормализации гормонального статуса пациенток основной группы под влиянием комплексного лечения с использованием амиксина.

Проанализирована частота наступления беременности у леченных женщин (91,9% в основной группе, 79,5%- в контрольной). Прослежено течение беременности и родов у них. Отмечены характерные осложнения беременности, которые встречались чаще в группе сравнения, чем в основной группе (угроза прерывания беременности соответственно - 29% и 18,9% при 10%- в контрольной группе, ФПН - 51,6% и 28,4%, компенсированная гипоксия плода - 38,7% и 23%, гипотрофия - 12,9% и 5,4%). УЗ- признаки внутриутробного инфицирования ФПК чаще выявлялись у женщин группы сравнения (9,7%), чем в основной группе (1,35%). Несвоевременное излитие околоплодных вод чаще осложняло течение родов у рожениц группы сравнения (16,1%), чем в основной группе (8,1%). Другие осложнения родов встречались с одинаковой частотой.

Не имели различий в группах и показатели состояния новорожденных при рождении. Реализации возможной внутриутробной инфекции не было ни в одном случае. У большего числа новорожденных от матерей группы сравнения, чем у детей от матерей основной группы (4,05%), выявлен лейкоцтоз в содержимом желудка (9,7%). Это может косвенно свидетельствовать о внутриутробной инфекции, которая себя не реализовала клинически. Симптомы нарушения мозгового кровообращения у новорожденных обеих групп, рассматриваются как проявления пренатальной гипоксии, а не инфицирования, т.к. они встречались с одинаковой частотой во всех группах.

Обследованы дети от матерей, у которых хламидиоз до беременности выявлялся только методом ПЦР (20%) и не был подтвержден каким-либо другим методом. У этих пациенток не было клинических проявлений урогенитальной инфекции ни до, ни во время беременности. Они составляли “группу риска” и не получали специфического лечения. Наличие хламидиоза у этих женщин во время беременности не подтверждалось ни одним из существующих методов, а их дети родились без клинических и лабораторных признаков хламидиоза. Сделан вывод о наличии ложноположительных результатов при ПЦР исследовании, что требует одновременного использования нескольких методов диагностики хламидиоза для принятия решения о проведении его лечения.

В послеродовом периоде констатировано двукратное повышение частоты малых форм гнойно-септических заболеваний в группе сравнения (9,7%), по сравнению с основной группой (2,7%). Больших форм заболеваний у обследованных женщин не было.

Таким образом, в работе продемонстрирована высокая эффективность комплесного с амиксином лечения хламидиоза. Рекомендовано наступление беременности чрез 3 месяца после лечения. Доказано, что использование амиксина в комплексном лечении хламидиоза способствует рациональной подготовке женщин к беременности. Предложенный метод лечения позволил снизить число осложнений беремнности, родов, уменьшить риск внутриутробного инфицирования плодов и заболеваемости новорожденных.

Ключевые слова: урогенитальный хламидиоз, амиксин, диагностика, гормональный статус, иммунный статус, лечение.

Chokina E.N. Comparative characteristic of efficacy of diagnostic method and medication of urogenital chlamydial infection.

Manuscript of a candidate of medical science in specialty 14.01.01.-obstetrics and gynecology.-Odessa state medical university.- Odessa,2001.

The thesis is given in manuscript.

113 urogenital chlamydiosis female patients and 111 healthy women have been examined. Diagnostic methods of chlamydiosis (cultural, complement fixation reaction-CFR, immunofluorescent analysis-IFA, direct immunofluorescence-DIF, chain polymerase reaction-CPR) have been estimated. IFA and DIF have been considered to be the most valuable in diagnosis of chlamydiosis. A considerable member of falsepositive data (20%) has been received white using CPR. The role oh gypoestrogenia, decrease level of progesterone and immune disturbances in pathogenesis of urogenital chlamydiosis has been demonstrated. Complex medication of chlamydiosis has been carried on before pregnancy. The main group of women received inductor of endogenous interferon - amixin, along the specific medication. Control group of women used traditional immunomodulators. High efficacy of complex medication of chlamydiosis with amixin has been shown. Pregnancy should come at least in 6 months after medication of urogenital chlamydiosis proved to contribute to preparation of a woman for pregnancy. The given method of medication allows to diminish the number of complications during pregnancy, labor, reduce the risk of intrauterine infection of a fetus and morbidity of newborns.

Key-words: urogenital chlamydiosis, amixin, diagnostic, hormonal status, immunal status, medication.

Размещено на Allbest.ru