Терапевтична ефективність біоспорину і тріовіту при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки у хворих, які зазнали дії іонізуючої радіації
Синдромологічні особливості перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які зазнали ушкоджень на забруднених радіонуклідами територіях. Терапевтична ефективність лікування недуги з використанням пробіотиків і антиоксидантних препаратів.
Рубрика | Медицина |
Вид | автореферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 25.02.2014 |
Размер файла | 49,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
УДК 616.33-002.44-059 + 616.036.2 + 612.014.482
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
ТЕРАПЕВТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ БІОСПОРИНУ І ТРІОВІТУ ПРИ ВИРАЗКОВІЙ ХВОРОБІ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ У ХВОРИХ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ДІЇ ІОНІЗУЮЧОЇ РАДІАЦІЇ
14.01.02 - внутрішні хвороби
ЗАХАРАШ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ
Івано-Франківськ - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Івано-Франківській державній медичній академії, МОЗ України.
Науковий керівник:
Нейко Євген Михайлович, доктор медичних наук, академік АМН України, професор, Івано-Франківська державна медична академія, завідувач кафедри факультетської терапії.
Офіційні опоненти:
Волошин Олександр Іванович, доктор медичних наук, професор, Буковинська державна медична академія, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб;
Харченко Наталія В'ячеславівна, доктор медичних наук, професор, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, завідувач кафедри гастроентерології та дієтотерапії
Провідна установа - Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра госпітальної терапії, МОЗ України, м. Київ.
Захист дисертації відбудеться "18" квітня 2000 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 Івано-Франківської державної медичної академії (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,2).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,7.
Автореферат розісланий "17" березня 2000 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор медичних наук, професор М.А. Оринчак.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Чорнобильська аварія загострила питання впливу на здоров'я населення забрудненості довкілля техногенними чинниками різної хімічної та фізичної природи. Значна частина населення України (біля 3,2 млн. чоловік) в останні роки зазнає постійного впливу малих доз зовнішнього та внутрішнього (інкорпорованого) випромінювання (Д.М. Якименко, Г.З. Мороз,1993; В.А. Кондратюк,1999).
В оцінці впливу малих доз опромінення на здоров'я людини до цього часу зустрічаються великі труднощі методичного та організаційного характеру. Результати епідеміологічних та експериментальних досліджень показують, що опромінення в малих дозах, які прирівнюються до природного фону радіації, не являють небезпеки для людини. Системи відновлення та адаптивні реакції в організмі попереджують їх негативні наслідки, тоді як збільшення дози проявляється пошкоджуючою дією радіації. Можливість прояву уражень виникає при дозах понад 0,5 Гр. Одночасна дія зовнішнього і внутрішнього опромінення призводить до сумації ефектів (И.Я. Василенко, 1993).
Проблема впливу малих доз опромінення є однією з актуальних в радіобіології та радіаційній медицині. Особливо важливими і невирішеними залишаються питання механізмів дії низьких інтенсивностей іонізуючого випромінювання на здоров'я людей, перебіг, шляхи лікування та профілактики захворювань органів шлунково-кишкового тракту за цих умов.
В останні роки з'явились численні дослідження захворювань окремих органів і систем у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. В той же час питання поширеності, особливостей перебігу виразкової хвороби (пептичної виразки) дванадцятипалої кишки (ВХДПК), її профілактики та лікування у жителів забруднених радіонуклідами територій залишаються мало вивченими (Д.М. Якименко та співавт.,1994; В.І. Мальцев, 1996; Г.З. Мороз,1997; Н.В. Харченко, 1997; В.А. Кондратюк та співавт.,1999). В деяких дослідженнях є суперечливі дані щодо ступеня вираженості клінічних синдромів - від повної відсутності до значно виражених (В.Г. Передерій і співавт.,1991). Але всі автори мають спільну думку про чільне місце в патогенезі ВХДПК у хворих, що проживають на забруднених територіях, порушень процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та системи антиоксидантного захисту (АОС). Мало приділено уваги питанням індивідуалізації лікування із врахуванням особливостей клінічних проявів ВХДПК у взаємозв'язку із супутніми захворюваннями, типовими для цього контингенту хворих.
Вивчення особливостей перебігу ВХДПК у хворих, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях, дозволить розробити диференційовані патогенетично обґрунтовані лікувальні комплекси для корекції переважаючих клінічних проявів.
Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт академічної групи під керівництвом академіка АМН України Є.М. Нейка Івано-Франківської державної медичної академії "Екологічні, генетичні, патохімічні та клінічні аспекти ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертонії, виразкової хвороби та хронічних гепатитів серед населення Прикарпаття та розробка новітніх технологій із використанням засобів української фармацевтичної промисловості" (шифр теми 01.02.058. SIF. 99).
Мета дослідження: Обґрунтувати патогенетичні підходи до оптимізації лікування хворих на виразкову хворобу, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях, із застосуванням біоспорину та тріовіту шляхом вивчення особливостей клінічного перебігу та окремих біохімічних порушень в про- та антиоксидантній системах організму.
Задачі дослідження:
Вивчити особливості статистичних показників захворюваності і поширеності хвороб органів травлення у жителів в зоні забруднення, що зазнають постійного впливу малих доз радіації, в Івано-Франківській області.
Дослідити особливості клінічного перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, інтенсивність процесів перекисного окислення ліпідів та стану антиоксидантної системи крові, морфометричних показників еритроцитів у хворих із забрудненої зони.
Вивчити терапевтичну ефективність комплексного лікування з включенням біоспорину у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, які зазнають постійної дії малих доз іонізуючого випромінювання.
Вивчити терапевтичну ефективність комплексного лікування з включенням тріовіту у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, які зазнають постійної дії малих доз іонізуючого випромінювання.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дослідження в три етапи з вивченням статистичних показників захворюваності і поширеності хвороб органів травлення, зокрема ВХДПК в зоні забруднення радіонуклідами в Івано-Франківській області, ретроспективним аналізом медичних карт хворих та клінічного обстеження дозволило виявити клініко-лабораторні особливості перебігу ВХДПК у хворих, які зазнають постійної дії іонізуючої радіації та розробити диференційовані підходи до їх лікування.
Особливостями перебігу ВХДПК у хворих, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях, є атиповість проявів больового синдрому, виражені диспептичні розлади з перевагою кишкових та наростаючу з віком і порівняно з контролем кількість супутніх захворювань, переважанням хворих з зниженою кислотоутворюючою та секреторною функцією шлунка, порушенням співвідношення між показниками ПОЛ та АОС.
Вперше представлена якісна та кількісна цитоморфометрична характеристика еритроцитів у хворих на ВХДПК, які зазнають постійного впливу малих доз радіації. Для хворих із забрудненої зони характерними змінами червоної крові є зменшення вмісту гемоглобіну та кількості еритроцитів, які стають меншими за площею, периметром профілю і виявляють значні відхилення від типової округлої форми, набуваючи численних відростків, випинань із змінами показника форми.
Патогенетично обґрунтовано застосування в лікувальному комплексі у хворих на ВХДПК біоспорину, який сприяє виведенню радіонуклідів, є імуномодулятором і антиалергеном та вибірково пригнічує життєдіяльність багатьох хвороботворних мікроорганізмів.
Пріоритетними є результати досліджень корекції стану еритроцитів (площа, периметр, коефіцієнт форми) при лікуванні біоспорином та тріовітом. Новими є одержані результати щодо ефективності лікування хворих на ВХ ДПК тріовітом на фоні базисної терапії.
Практичне значення одержаних результатів. Модифікована спеціальна анкета для виявлення особливостей перебігу ВХДПК дозволяє визначити симптоми, що переважають в динаміці розвитку і проявах хвороби у населення, яке проживає на забруднених радіонуклідами територіях. З результатів випливає важливість уточнення окремих клінічних симптомів для обґрунтування комплексної терапії у таких хворих, з врахуванням наявності астено-вегетативних порушень, вираженості больового синдрому та диспептичних явищ із схильністю до дисбактеріозу та порушення стану процесів ПОЛ та АОС.
Патогенетично доведена доцільність використання вітчизняного природного біологічного препарата біоспорину, який не має побічної дії, є нешкідливим і безпечним, в комплексному лікуванні ВХДПК.
Обгрунтоване і апробоване включення в комплекс лікування хворих на ВХДПК тріовіту як препарату, в якому сконцентровані середники для пригнічення вільнорадикальних процесів та активації АОС (вітаміни С, Е, провітамін - b-каротин та мікроелемент селен).
Особистий внесок здобувача. Внесок автора в одержанні наукових результатів є основним. Автор дисертації особисто поставив мету, сформулював задачі, вибрав обсяг та розробив програму і методологію дослідження. Проаналізував наукову літературу за проблемою, що вивчалася. Вдосконалив анкету по вивченню ВХДПК. Організував та провів клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження хворих, обґрунтував та провів їх комплексне лікування, узагальнив та статистично обробив результати лікування. Автором самостійно підготовлено первинні матеріали та матеріали до публікації, сформульовані основні положення та висновки. Впроваджено застосування нового вітчизняного препарату біоспорину та тріовіту в лікуванні хворих на забрудненій радіонуклідами території.
Впровадження результатів дослідження в практику. Результати досліджень впроваджені в клінічну практику низки лікувально- профілактичних установ Івано-Франківської області: гастроентерологічного відділення Івано-Франківської ОКЛ, гастроентерологічного відділення 2-ї міської лікарні м. Івано-Франківська, гастроентерологічного відділення Снятинської районної лікарні, терапевтичному і гастроентерологічному відділеннях 3-ї міської лікарні м. Чернівці. Використовуються в педагогічному процесі на кафедрах терапевтичного профілю Івано-Франківської державної медичної академії.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на Міжнародному Конгресі молодих вчених (Івано-Франківськ, 1995), науково-практичній конференції "Медична реабілітація потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Трускавець, 1996), 29-й обласній науковій конференції молодих вчених-медиків (Івано-Франківськ, 1997), республіканській науково-практичній конференції молодих вчених і спеціалістів "Современные фундаментальные и прикладные проблемы клиники внутренних болезней" (Харків, 1997), Міжнародній конференції "Медико-биологические последствия Чернобыльской аварии 10 лет спустя" (Киев,1997), ІІ Національному Конгресі АГЕТ (Луганськ,1998), конференції з міжнародною участю "Актуальні проблеми клінічної фармакології" (Вінниця,1998).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 4 статті у фахових наукових журналах, 10 робіт у матеріалах конференцій.
Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 176 сторінках машинопису і складається із вступу, огляду літератури, об'єкту та методів дослідження, розділу результатів власного дослідження, обговорення результатів, висновків та списку використаних літературних джерел. Текст дисертації ілюстрований 26 таблицями і 16 рисунками. Бібліографічний показник включає 221 джерело, у тому числі 190 вітчизняних і 31 зарубіжних.
ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал і методи досліджень. Матеріалом роботи стали клінічні, лабораторні та архівні матеріали медичних карт. В основу дослідження покладено обстеження і лікування хворих на ВХДПК в клініці. Базуючись на основі репрезентативності, сформовано основну (150 пацієнтів, що зазнали впливу іонізуючої радіації) та контрольну (КГ, 200 пацієнтів із "умовно чистої" зони) групи хворих.
Для досягнення мети роботи дослідження включало три етапи.
Перший етап - вивчення статистичних показників захворюваності і поширеності хвороб органів травлення в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківську та районах області, що зазнають впливу радіаційного забруднення (Снятинський район). За результатами радіологічного дослідження територiю цього району було віднесено до ІV зони - зони постійного радіоекологічного контролю.
Другий етап включав ретроспективний аналіз медичних карт 150 хворих на ВХДПК (основна група), які лікувались протягом 1993-1997 років в гастроентерологічному відділенні Снятинської районної лікарні. 200 хворих, які лікувались в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні та міській клінічній лікарні №2 м. Івано-Франківська в той самий період, склали контрольну групу (КГ).
На третьому етапі на підставі отриманих даних розробили комплекси лікування ВХДПК і провели лікування хворих на забрудненій радіонуклідами території (с. Стецева) базисними препаратами (20 хворих - контроль) із включенням біоспорину (27 хворих) і тріовіту (23 хворих).
Вивчення клінічної картини ВХДПК проводились за єдиною методикою з використанням стандартизованої "Карти обстеження хворого".
Для визначення секреторної діяльності шлунку було використано зондовий фракційний метод дослідження секреції шлункового соку з визначенням рівня базальної і стимульованої гістаміном секреції. Для верифікації діагнозу ВХДПК хворим було проведено ендоскопічне дослідження. З метою уточнення питань патогенезу і диференційної діагностики перебігу ВХДПК визначили низку біохімічних показників, які характеризують обмін білків, ліпідів, гемоглобіну, жовчних пігментів та ряду ферментів - аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ) за допомогою стандартного набору реактивів. Усім хворим на ВХДПК проводили обстеження на наявність хелікобактерної інфекції уреазним та імуноферментним методами.
Для виявлення морфометричних особливостей еритроцитів (площа, периметр та коефіцієнт форми) застосували напівавтоматичний метод вимірювання в мазках крові за спеціальною програмою з допомогою аналізатора зображень "Інтеграл 2МТ".
У хворих було проведено визначення стану ПОЛ і показників АОС. Кінетичні характеристики активації світіння сироватки крові при вільнорадикальних реакціях вивчали за допомогою методу хемілюмінесценції. Для якісної картини стану надслабкого світіння сироватки крові реєстрували спонтанну хемілюмінесценцію сироватки крові і хемілюмінесценцію, індуковану іонами двовалентного заліза (Ю.А. Владимиров и др., 1976). Кількісно оцінювали світлосуму ініційованого світіння впродовж 100 с. Стан процесів ПОЛ оцінювали за кількістю малонового диальдегіду як кінцевого продукту їх окислення за реакцією з тіобарбітуровою кислотою за методикою Е.Н. Коробейникової (1989).
Оскільки рівень перекисів в клітині регулюється каталазою та глютатіонпероксидазою, визначали активність каталази за методом О.Н. Воскресенського, І.А. Жутаєва, В.Н. Бобирева, Ю.В. Безуглого (1982). Для оцінки стану системи антиоксидантного захисту використали методи визначення активності церулоплазміна та насичення трансферина залізом (Г.О. Бабенко,1968). Основні клініко-лабораторні показники перебігу ВХДПК визначались до і після 16-18-денного курсу лікування. Одержані цифрові дані підлягали статистичній обробці за загальноприйнятими правилами варіаційної статистики з визначенням вірогідності Р за допомогою t-критерію Стьюдента. При цьому використовували програму "Statistica" для персонального комп'ютера.
Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз поширеності і захворюваності органів травлення показав, що з 1985 року поширеність хвороб невпинно зростала як в Снятинському районі, забрудненому радіонуклідами, так і в м. Івано-Франківську (КГ). Але в Снятинському районі цей показник зростав більш інтенсивно і, при порівнянні з аналогічними даними по Івано-Франківській області, є вищим ніж в м. Івано-Франківську і загалом по області та Україні. В 1996-97 рр. показник знизився, але залишався високим порівняно з таким по області і по Україні загалом. Показник захворюваності мав найбільший цифровий вираз в Снятинському районі в 1990-1992 рр. З 1993 року він поступово зменшився і в 1997 році досяг найменших значень. Порівняно з показниками по області захворюваність в 1997 році в Снятинському районі стала меншою.
Поширеність ВХ в Снятинському районі в 1985 році становила 1229,9 (на 100 тис. населення) і в 1997 році досягла 1806,0. В Івано-Франківській області цей показник збільшувався і досяг в 1997 році значення 1972,7. Показник захворюваності на ВХ також зростав від 1985 року до 1997 року і становив відповідно 122,4 і 236,3, тобто збільшився на 93,0 %. По області захворюваність зросла лише на 27,1 %. Таким чином, показники поширеності і захворюваності ВХ в забрудненій радіонуклідами зоні значно перевищують загальнообласні показники.
Вивчаючи динаміку клінічної картини захворювання і порівнюючи отримані дані з контролем, ми виявили, що ВХДПК на забрудненій території найчастіше вражає чоловіків віком 31-40 років, а в КГ - 21-30 років. Серед жінок в паралельних за віком групах великих розбіжностей не відмічається. Понад половину хворих чоловіків - 54,6 %, та 48,1 % жінок визначили термін захворювання (2-5 та 5-10 років), який співпадає з часом, що пройшов після аварії на ЧАЕС. Хоча за останніми даними (В.В. Веселов, Р.П. Варапаева,1998), для більшості хворих на ВХДПК на умовно чистих територіях типовим є довготривалий виразковий анамнез.
Перші прояви і подальший розвиток хвороби 61,1 % чоловіків і 50,0 % жінок пов'язують з порушенням режиму харчування. Решта вказує на початок хвороби після нервово-психічних травм. В перебігу хвороби в дослідній групі найчастіше хворі вказують на сезонні періоди загострення (50,9 % чоловіків і 31,0 % жінок), що мало відрізняється від КГ. Рецидиви виникають в різні пори року і інколи складається враження про безперервний перебіг ВХДПК. Майже половина чоловіків (48,1 %) і 78,0 % жінок заявляють про неефективність лікування в минулі роки (КГ-37,1 % і 32,8 %). Тобто загострення повторювались, піддавались лікуванню гірше і лікування кожного разу мало більш тривалий термін. На аналогічне захворювання в сім'ї в близьких родичів вказали лише 6,5 % чоловіків. С.В. Мірошніченко (1998) вказує на те, що у ліквідаторів аварії на ЧАЕС також втрачається сезонність перебігу ВХДПК.
Серед скарг домінуючими були скарги на погіршення загального стану і наявності больового синдрому. Більшість хворих вказували на різноманітні прояви вегето-судинної дистонії і невротичні розлади. На загальну слабість скаржились 94,4 % чоловіків і 95,2 % жінок (КГ 30,1 % і 37,5 %), апатію, відчуженість відчували 74,1 % чоловіків і 90,5 % жінок (КГ 3,7 % і 7,8 %). Наші результати співзвучні з даними В.М. Валуцина, С. Б. Норейко, И.Ф. Пефтиева та ін.(1993), І.В. Євстигнєєва (1998) у хворих на ВХ ДПК, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.
Диспептичні прояви оцінювались за такими показниками, як наявність печії, відрижки, нудоти і блювоти. Печія, пов'язана з прийомом їжі, турбувала чоловіків у 23,1 % випадків і жінок - в 14,3 % (в КГ 7,4 % і 7,8 %). Відрижку кислим чоловіки відмітили у 31,5 % випадків і жінки -
в 16,7 % (КГ - 39,7 % і 35,9 %). Така розбіжність узгоджується з числом хворих, які мали підвищену, збережену і знижену кислотність шлункового соку. Важкість і відчуття тиску в епігастральній ділянці після їди визначались в 34,3 % випадків у чоловіків і в 40,5 % - у жінок (КГ - 9,6 % і 3,1 %). Нудота натще була виразною ознакою ВХ ДПК (в 36,1 % випадків у чоловіків і в 28,6 % - у жінок, у КГ - майже на 10,0 % менше). Блювота була достатньо частим симптомом при загостренні хвороби і полегшувала стан у 10,7 % випадків хворих чоловіків і 7,1 % - у жінок (КГ-7,4 % і 3,1).
Загальною характеристикою больового синдрому в досліджуваних хворих були вісцеральні болі, типові для ВХДПК. Найбільш часто біль локалізувався в епігастральній ділянці - у 89,8 % випадків у чоловіків і 83,3 % - у жінок. Вагомий внесок належить епігастралгіям іншого ґенезу при наявності таких ускладнень, як пептичні виразки стравоходу, хронічний гепатит і холецистит, панкреатит та інші. 31,5 % чоловіків і 33,3 % жінок відмічали болі в епігастральній ділянці справа та 11,1 % чоловіків і 11,9 % жінок - в епігастральній ділянці зліва. В КГ такі епігастралгії спостерігались значно рідше.
Вираженість болю була різною: в 23,1 % випадків чоловіки і в 23,8 % випадків жінки скаржились на пекучі болі (КГ-2,9 % і 3,1 %); в 31,5 % випадків чоловіки і в 33,3 % випадків жінки (КГ-43,4 % і 17,2 %) - на ниючі болі; в 18,5 % випадків чоловіки і 23,8 % жінки (КГ-3,7 % і 1,6 %) - на гострі болі; в 36,1 % випадків чоловіки і в 40,5 % жінки (КГ 11,0 % і 7,8 %) - на тупі болі. В характеристиці болю, очевидно, має місце "невротичний" компонент, оскільки більша кількість хворих, порівняно з КГ, вказувала на нетипові для ВХДПК пекучі і гострі болі.
На добовий ритм болю вказували майже усі хворі. Порівняно з КГ, переважали скарги на пізні і нічні болі. Пізні болі були в 28,7 % випадків у чоловіків і в 26,2 % - у жінок (КГ-13,2 % і 12,5 %); нічні болі - в 33,3 % випадків у чоловіків і 33,3 % - в жінок (КГ-25,7 % і 35,9 %).
Наші дані щодо вираженості больового синдрому відкореговані часом, який пройшов після аварії на ЧАЕС. Перші дослідники проблеми захворювань органів травлення у людей, що проживають на забрудненій радіонуклідами території, стверджували про повну відсутність клінічних проявів при ВХ (Д.М. Якименко и др.,1994).
Питома вага скарг з боку порушень стільця (проноси або закрепи) була більшою в хворих із забрудненої зони. Схильність до закрепів була виявлена в 25,9 % випадків у чоловіків і в 14,3 % жінок (КГ-18,4 % і 41,2 %). Послаблення стільця і проноси відмітили 39,8 % чоловіків і 45,2 % жінок (в КГ-11,8 % і 18,8 %). Метеоризм відмічали 66,7 % чоловіків і 80,9 % жінок (КГ-39,7 % і 54,7 %). Такі порушення були характерними в усіх вікових групах. Ми вважаємо, що порушення стільця у досліджених нами хворих було спровоковане патологічним процесом в шлунково-кишковому тракті
(ВХДПК, дисбактеріоз). Дисбактеріоз також спостерігали А.М. Никифоров і співавт. (1993) у ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Одночасно М.Ю. Коломоєць та інші (1997) вказують на збільшення дисбіотичних порушень в хворих на ВХ ДПК похилого та старечого віку на умовно чистих територіях, пояснюючи це віковими особливостями або наслідком антихелікобактерної терапії, комплекси якої застосовуються в лікуванні ВХДПК.
В наших дослідженнях ми встановили зменшення кількості еритроцитів та гемоглобіну крові як у чоловіків, так і в жінок, порівняно з КГ хворих. Зниження числа еритроцитів спостерігаються як при ВХ, так і у осіб, що тимчасово перебували в зоні підвищеної радіоактивності, навіть серед тих, що не хворіли на ВХДПК (В.Г. Тимченко, Л.А. Исаева, М.М. Суханская, 1990).
Вивчаючи мазки крові хворих, ми встановили, що на поверхні багатьох еритроцитів можна побачити шипики, вирости, випини і заглиблення. Цитоморфометричне дослідження показало зменшення площі еритроцитів та їх периметра. Коефіцієнт форми, який в мазках здорових людей наближається до 1,04 ? 0,01, мав значні відхилення і становив 1,14 ? 0,01 у 59 % еритроцитів, що характеризує порушення округлості форми. Гістограма розподілу еритроцитів крові за величиною показника площі профілю за умов норми має унімодальний характер і показує, що найбільша кількість клітин має площу в межах від 45 мкм2 до 60 мкм2. У хворих із забрудненої зони еритроцити менші за розмірами і зосереджені в межах 30-50 мкм2. Наші дані корелюють з результатами досліджень С.Т. Рискулової (1986), яка стверджує, що опромінення різко зменшує площу поверхні різних клітин. Білий паросток крові виявляє реакцію напруження адаптивних систем, що проявляється підвищеною кількістю лімфоцитів.
Біохімічні дослідження крові мають цифровий вираз в межах норми, але у хворих Снятинського району вони нижчі, ніж в контрольній групі. Аналіз крові на стан ПОЛ та АОС сироватки крові виявив зміни хемілюмінограми, підвищення рівня спонтанної та індукованої залізом хемілюмінесценції, збільшення кількості малонового діальдегіду і трансферину, зниження вмісту церулоплазміну та каталазної активності крові. Отримані дані корелюють з дослідженнями Г.З. Мороз (1997), Г.З. Мороз, О.В. Дробінської (1998), які в жителів з радіаційно забруднених територій, хворих на ВХДПК, виявили збільшення концентрації продуктів пероксидації як у крові, так і в біотитах слизової оболонки. Подібні результати представлені в роботах Л.М. Пасієшвілі, О.Я. Бабака, А.Н. Черняка (1994), у ліквідаторів аварії, хворих на ВХДПК, причому відмічено, що показники ПОЛ та АОС не залежать від дози радіаційного навантаження.
Дослідження шлункової секреції показало, що в 39,8 % випадків у чоловіків і 31,0 % - у жінок мала місце підвищена кислотоутворююча функція шлунку (КГ-75,7 % і 62,5 %); в 28,7 % випадків у чоловіків і в 26,2 % - у жінок (КГ-19,1 % і 25,0 %) - нормальна; в 31,5 % випадків у чоловіків і в 42,8 % - у жінок (КГ-5,1 % і 10,9 %) - знижена. В наших дослідженнях знижена кислотоутворююча та секреторна функція мала місце не тільки у хворих похилого та старечого віку, але й у осіб зрілого та юнацького віку. У людей, які проживають в зоні жорсткого радіаційного контролю, И.И. Гончарик (1991) також відмітив збільшення випадків атрофічного гастриту, дифузного та ерозивного дуоденіту з пониженою кислотністю шлункового соку. У ліквідаторів аварії, як вказують А.М. Никифоров і співавт. (1993), BX також протікає з перевагою гіпо- та анацидних станів.
Щодо вікових особливостей перебігу, то ми встановили, що у хворих юнацького віку, порівняно з КГ, термін хвороби є більшим, рідше виявляються вперше встановлені виразки, частіше зустрічаються такі ускладнення, як виразково-рубцева деформація стінки цибулини ДПК і дуодено-гастральний рефлекс, та супутня патологія (дискінезія жовчовивідних шляхів, холецистит).
З віком наростає тривалість захворювання, але більший термін за числом років виявився характерним для хворих із Снятинського району. Вперше встановлених виразок не зустрічалось. У хворих із забрудненої зони виразки мають більші розміри; частіше ускладнюються ерозивним бульбітом, дуодено-гастральним рефлюксом, реактивним панкреатитом, дискінезією жовчного міхура та жовчовивідних шляхів та холециститом. З віком і зростанням термінів захворювання, у хворих з'являються нові супутні захворювання, кількість яких збільшується до трьох-чотирьох (табл.1) і це обумовлює важкий перебіг хвороби в 30,0 % осіб, порівняно з 9,1 % з КГ.
Оцінка лікувальних комплексів. Клінічна група з вивченням терапевтичної ефективності лікування ВХДПК біоспорином на забрудненій радіонуклідами території склала 27 хворих - 20 чоловіків і 7 жінок. До цієї групи відбирались пацієнти, у яких поруч з вищезазначеними скаргами на болі в епігастральній ділянці, печію, відмічались скарги на порушення стільця в вигляді проносів або рідкого стільця (у половини хворих). Серед скарг загального характеру найчастішими були слабість, схуднення, головний біль. В усіх хворих була виключена інфекційна природа проносів, а при бактеріологічному дослідженні був виявлений дисбактеріоз І-ІІ ступеня. Контрольну групу склали 20 хворих на ВХДПК із супутнім дисбактеріозом, які не отримували біоспорин.
В першу чергу ми призначали хворим лікувальне харчування (дієта №1), 4-разовий прийом їжі, рекомендували продукти з високим вмістом пектинів, вітамінів.
Таблиця 1. Кількість супутніх захворювань (Мm), яка припадає на одного хворого ВХ ДПК, на забруднених радіонуклідами і контрольній територіях
Вікова група |
Чоловіки |
Жінки |
|||
Контроль |
Забруднена зона |
Контроль |
Забруднена зона |
||
До 20 років |
1,310,09 |
1,830,31 |
1,250,16 |
1,330,33 |
|
21-30 років |
1,450,11 |
1,760,16 |
1,920,17 |
2,330,33 |
|
31-40 років |
1,780,14 |
2,130,17 |
1,650,19 |
1,880,23 |
|
41-50 років |
1,570,16 |
2,680,23 |
2,340,25 |
2,500,17 |
|
51-60 років |
1,630,20 |
2,290,21 |
1,570,30 |
2,750,31 |
|
Понад 60 р. |
2,670,47 |
2,300,42 |
1випадок |
2,670,42 |
Примітка: * показник статистично достовірний порівняно з контролем.
Медикаментозне базисне лікування складалось із призначення антихелікобактерної терапії та антисекреторних препаратів. Нами використовувались лікувальні комплекси, до яких входили ампіцилін по 500мгх 4 на добу, бісмофальк по 300мгх 3 рази на добу та метронідазол 500мгх 3 рази у випадках, коли хворі не отримували останній раніше. Або замість метронідазолу призначали фуразолідон по 200 мг х 2 рази. У зв'язку з наявністю дисбактеріозу нами не використовувались у схемах два антибіотики. Термін антихелікобактерної терапії складав 7 днів. В якості антисекреторного препарату ми використовували омепразол при наявності підвищених чи нормальних цифр кислотності, а при зниженні останніх призначали половинні дози Н 2 - блокаторів рецепторів гістаміну (ранітидін по 150мг на ніч чи фамотидін). Після закінчення протихелікобактрної терапії (через 7 днів) хворим основної групи призначали пробіотик біоспорин - новий вітчизняний природний препарат для профілактики і лікування гострих та хронічних шлунково-кишкових захворювань та дисбактеріозів. Біоспорин призначали по одній дозі 2 рази на день протягом 10-14 діб.
Критеріями одужання ми вважали зникнення скарг, покращення загального самопочуття, зникнення болі, ознак дискомфорту та здуття живота, ослаблення і зникнення симптому Менделя, позитивні зміни в гемограмі та біохімічних показниках сироватки крові, позитивні зміни з боку показників стану ПОЛ та АОС, рубцювання виразкового дефекту, відсутність хелікобактер пілорі.
Спостереження в процесі лікування показали, що скарги на болі у більшості хворих чоловіків зменшились на 3-5 добу. Прояви диспептичного синдрому в 30,0 % випадків зменшились на 3-4 добу, в 35,0 % хворих - на 5-6 добу (в середньому на 6,070,34 добу). Це були хворі із середнім ступенем важкості перебігу хвороби. У пацієнтів із тяжким ступенем перебігу хвороби болі зменшились в середньому на 6,30,58 добу. Жінки-пацієнтки визначили покращення на 4,90,46 добу. Болі зникли на 8-10 добу (в середньому - на 8,880,50 добу).
При виписці хворі скарг не подавали, але збереглася больова чутливість в епігастральній ділянці у хворих із супутнім гепатитом, холециститом та панкреатитом, важким перебігом та тривалістю захворювання понад 10 років. Решта хворих при завершенні перебування в стаціонарі скарг не подавали, мали м'який, неболючий при пальпації живіт, неболючі відрізки тонкої та товстої кишки. Перебування в стаціонарі становило 16,350,61 діб у чоловіків та 16,250,63 діб в жінок (в середньому - 16,470,49 діб).
Позитивним результатом лікування було статистично достовірне збільшення гемоглобіну - до 123,300,81 г/л (р<0,05), числа еритроцитів - до 4,320,38 (Р<0,05), зменшення загальної кількості лейкоцитів - до 4,910,12 (Р<0,05). В лейкоцитарній формулі відбулося збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів та зменшення числа лімфоцитів, що вказує на зменшення загальної реакції напруження організму (С. М. Саранча та інші,1995). Така реакція є характерною і для ліквідаторів аварії на ЧАЕС (С. В. Мирошниченко,1998). Цитоморфометричний аналіз мазків крові показав, що по завершенні лікування площа еритроцитів збільшилась. Це збільшення було більш виразним при включенні в лікування біоспорину. При цьому відновились межі мінімальних і максимальних розмірів еритроцитів. Коефіцієнт форми після лікування з включенням біоспорину в лікувальний комплекс став майже нормальним (1,0630,002), а в контрольній групі - 1,1030,007 (здорові люди - 1,0380,001).
Проведене лікування позитивно вплинуло на стан процесів ПОЛ та АОС. Показники ПОЛ виявили тенденцію до зниження. Спонтанна хемілюмінесценція в результаті проведеного лікування зменшилась на 46,1 % - від 147,06 6,68 до 79,24 6,37 105 імп /с-1 (P<0,05), індукована іонами заліза - на 24,4 % - від 348,45! 13,66 до 263,22 15,06 107 імп/с-1 (Р<0,05), тангенс кута, як показник загальної окисненості ліпідів на 41,7 % - від 0,36 0,02 до 0,21 0,01 (Р<0,05). Рівень малонового диальдегіду в сироватці крові зменшився від 6,17 0,23 до 4,13 0,26 нмоль/л (Р<0,05). В КГ він становив до лікування 5,92 0,07, а після лікування 5,25 0,13 нмоль/л (Р>0,05). Каталазна активність крові підвищилась від 73,32 5,73 до 107,10 1,08 мг Н 2О 2/мл, в КГ 2 - від 71,90 3,78 до 84,20 2,30 мг Н 2О 2/мл (Р<0,05). Рівень церулоплазміну до лікування становив 10,03 0,87 ум. од. Після проведеного лікування препаратами базисної терапії цей показник збільшився до 24,74 1,44, а при включенні в лікування біоспорину - до 28,61 1,10 ум.од (Р<0,05). виразкова дванадцятипала лікування пробіотик
Ендоскопічний контроль через два - три тижні від початку лікування з включенням до лікувального комплексу біоспорину показав зменшення розмірів виразки і її рубцювання у 92,6 % випадків. У 2 хворих з виразковим дефектом слизової оболонки діаметром до 0,5 см визначено поствиразковий лінійний рубець задньої стінки ДПК, а також зникнення ерозій, значне зменшення ознак запального процесу. У молодих хворих із вперше встановленою виразкою лікувальний ефект проведеної терапії був більш виражений, ніж у хворих старшого віку із рецидивуючими виразками. Через 4 тижні після закінчення лікування хелікобактер пілорі не визначався у 24 (88,9 %) з 27 хворих основної та у 16 (80,0 %) із 20 контрольної групи.
Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок про високу терапевтичну ефективність біоспорину в тих випадках, коли показана корекція диспептичних кишкових розладів, особливо у хворих на ВХДПК, ускладнену дисбактеріозом. Отримані дані щодо впливу біоспорину корелюють з результатами В.В. Смирнова, С.Р. Резник, І.В. Сорокулової (1994), Н.В. Харченко, В.В. Черненко, Е.В. Родонежської (1998), які використовували біоспорин для лікування дисбактеріозу при кишкових інфекціях.
Клінічна група по вивченню ефективності лікування ВХДПК з включенням тріовіту складалась із 23 хворих - 21 чоловіка та 2 жінок. Стан хворих на початку лікування і перебіг хвороби визначався проявами, які характерні для хворих, що проживають на забруденій радіонуклідами території. Згідно поставлених завдань в комплекс лікування ВХДПК був включений препарат тріовіт на фоні базисної терапії. Застосування цього препарату обґрунтовується посиленим утворенням вільних радикалів у цього контингенту хворих. Тріовіт призначали по 1-2 капсули на день на весь термін лікування. Порівняння результатів проводили із контрольною групою, яка отримувала базисне лікування.
В динаміці лікування у хворих зменшувалась і зникла загальна слабість, відновився апетит і зникли диспептичні прояви. Скарги на болі у більшості хворих зменшились на 4-5 добу і зникли на 5-9 добу (в середньому - на 8,770,54 добу). Пальпаторно болі не турбували вже на 5-7 добу (в середньому - на 6,460,82 добу). Це стосувалось, головним чином, хворих із середнім ступенем важкості перебігу хвороби. У пацієнтів із важким ступенем болі зменшились на 6-7 добу. Більшість хворих на кінець лікування вказали на істотне покращення від проведеного лікування. На момент виписки із стаціонару (в середньому - на 16,00,59 добу) пальпаторна болючість була відсутня в усіх пацієнтів. Виписані з покращенням і повним відновленням працездатності 69,56 % пацієнтів; з покращенням, але зниженою працездатністю - 21,74 %. Проведене лікування показало, що молодші люди (від 18 до 40 років включно) мали більш виражені позитивні результати, ніж пацієнти старшого віку. У них болі стабільно зменшились і перестали турбувати на 5-6 день, навіть при наявності супутніх захворювань.
Суттєвої різниці в динаміці клінічної картини ВХ в основній та контрольній групі виявлено не було. Однак відмічається прискорення зникнення таких скарг, як слабість, головний біль, зниження працездатності у хворих основної групи. Лабораторні аналізи крові на кінець лікування у чоловіків в основній групі в гемограмі показали статистично достовірне збільшення гемоглобіну, числа еритроцитів та площі їх профілю. При цьому переважали еритроцити розмірами від 40 до 55 мкм2 (до лікування - 30-50 мкм2). Периметр еритроцитів майже досяг нормальних величин і становив на кінець лікування 25,61 0,10 мкм (здорові люди - 26,41 0,13 мкм). Коефіцієнт форми еритроцитів змінився до 1,07 0,01, тобто еритроцити наблизились до круглої форми. В контрольній групі показники гемограми майже не змінились.
Ендоскопічний контроль показав, що на кінець лікування виразковий дефект у 30,43 % випадків зменшився за розмірами, у 69,57 % випадків - виразка зажила і на її місці спостерігався свіжий рубець. Як супутній процес зберігалися значно зменшені прояви дифузного або вогнищевого гастродуоденіту. При цьому спостерігали заживлення ерозій. Ерадикація хелікобактер пілорі в основній групі складала 86,96 % (20 хворих), в контрольній - 80,0 % (16 хворих).
ВИСНОВКИ
1. За період з 1986 до 1997 року у населення Снятинського району (зона забруднення) спостерігається ріст захворювань органів шлунково-кишкового тракту (захворюваність зросла на 43,9 %, поширеність - на 39,5 %) та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки зокрема (захворюваність зросла на 93,0 %, поширеність - на 46,8 %).
2. Для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у осіб, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях і зазнають постійного впливу малих доз радіації, характерними клінічними особливостями є виражений астено-вегетативний синдром, різноманітність і нетиповість проявів больового синдрому, виражені диспептичні розлади з перевагою кишкових, зниження кислотоутворюючої та секреторної функції шлунка (у 34,7 % проти 7,0 % в контролі) та наростаючу з віком і порівняно з контролем кількість супутніх захворювань.
3. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки супроводжується підвищенням процесів вільнорадикального окислення ліпідів із посиленням спонтанної та індукованої хемілюмінесценції, ступеня окисленості ліпідів та підвищенням рівня малонового диальдегіду та виснаженням систем антиоксидантного захисту, зокрема зниженням рівня каталази та церулоплазміну, підвищення насиченості трансферина залізом в сироватці крові.
4. Для хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки із забрудненої зони характерними змінами червоної крові є зменшення вмісту гемоглобіну та кількості еритроцитів, які стають меншими за площею, периметром профілю і виявляють значні відхилення від типової округлої форми, набуваючи численних відростків, випинань із змінами в показнику коефіцієнта форми.
5. Біоспорин сприяє зниженню процесів вільнорадикального окислення ліпідів і підйому рівня антиоксидантного захисту, нормалізації біохімічних та гематологічних показників та зняттю клінічних проявів виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та дисбактеріозу у хворих, які зазнають постійного впливу малих доз іонізуючого випромінювання.
6. Тріовіт прискорює ліквідацію клінічних проявів виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, сприяє нормалізації процесів перекисного окислення ліпідів та стану антиоксидантної системи крові, біохімічних та гематологічних показників із стабілізацією площі, розмірів та коефіцієнту форми еритроцитів.
7. Терапевтична ефективність біоспорину вища при супутніх явищах дисбактеріозу, а тріовіту при більш виражених порушеннях з боку процесів ПОЛ та стану АОС крові.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ
1. Дєльцова О.І., Геращенко С.Б., Захараш А.Д., Оришко Я.А., Юрах А.О. Морфофункціональний стан деяких внутрішніх органів під впливом довготривалої дії іонізуючої радіації // Галицький лікарський вісник. - 1996. - т.3, число 1. - С. 86-92.
2. Захараш А.Д. Морфофункціональний стан тонкої кишки в умовах довготривалої дії опромінювання низької інтенсивності // Галицький лікарський вісник. - 1998. - т.5, число 4. - С. 25-29.
3. Захараш А.Д. Цитоморфометрична характеристика еритроцитів при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки на забруднених радіонуклідами територіях // Вісник морфології. - 1999. - т.5, №1. - С. 72-73.
4. Захараш А.Д. Терапевтична ефективність лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки на забруднених радіонуклідами територіях // Галицький лікарський вісник. - 1999. - т.6, число 2. - С. 26-29.
5. Оришко Я., Захараш А., Юрах А. Морфофункціональний стан деяких внутрішніх органів в умовах дії малих доз радіації // Тези доп. Міжнародного Конгресу Молодих Вчених Українців. - Івано-Франківськ. - 1995. - С. 38.
6. Дєльцова О.І., Геращенко С. Б., Оришко Я.А., Захараш А.Д., Юрах А.О. Вплив довготривалої дії малих доз радіації на стан внутрішніх органів // Тези доп. наук. - практ. конф. "Медична реабілітація потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи". - Трускавець, 1996. - С. 82-84.
7. Нейко Є.М., Дєльцова О.І., Захараш А.Д. До питання про вплив довготривалої дії малих доз радіації на стан внутрішніх органів // Тез. доп. Міжнар. конф. "Медико-биологические последствия Чернобыльской аварии 10 лет спустя" - Киев: Генеза, 1997. - С. 256-257.
8. Захараш А.Д. Особливості перебігу хронічного гастродуоденіту у населення, що проживає на забрудненій радіонуклідами території // Тези доп. 29-ї обласної конф. молодих вчених-медиків. - Івано-Франківськ,1997. - С. 14-15.
9. Захараш А.Д. Особенности протекания хронического гастродуоденита у населения, проживающего на загрязненной радионуклидами территории // Зб. доп. респ. наук. -практ. конф. молодих вчених і спеціалістів "Современные фундаментальные и прикладные проблемы клиники внутренних болезней". - Харків,1997. - С. 36-37.
10. Нейко Є.М., Захараш А.Д. Вплив лікування біоспорином на стан перекисного окислення ліпідів у хворих на виразкову хворобу, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях // Мат-ли конф. з міжнародн. участю "Актуальні проблеми клінічної фармакології". - Вінниця, 1998. - С. 192-193.
11. Захараш А.Д. Характеристика болевого синдрома при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки у больных, проживающих на загрязненных радионуклидами территориях // Мат-лы Четвертой Российской Гастроэнтерологической Недели, Росс. Журнал Гастроэнтрологии, Гепатологии, Колопроктологии. - 1998. - т.8, №5. - С. 90-91.
12. Захараш А.Д. Патогенетичні особливості перебігу виразкової хвороби у населення, що проживає на забрудненій радіонуклідами території // Тези доп. 67-ї студ. наук. конф. - Івано-Франківськ,1998. - с. 24.
13. Захараш А.Д. Характеристика болевого синдрому при виразковій хворобі у хворих, що проживають в забрудненій радіонуклідами зоні // Тези доп.67-ї студ. наук. конф. - Івано-Франківськ, 1998. - С. 24-25.
14. Дєльцова О.І., Геращенко С.Б., Орішко Я.А., Юрах А.О. Структура внутрішніх органів в умовах постійної тривалої дії опромінення низької інтенсивності // "Актуальні питання морфології". Фахове видання праць ІІ Нац. Конгр. АГЕТ України. - Луганськ,1998. - С. 84-85.
АНОТАЦІЯ
Захараш А.Д. Терапевтична ефективність біоспорину і тріовіту при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки у хворих, які зазнали дії іонізуючої радіації. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. Івано-Франківська державна медична академія, Івано-Франківськ, 2000.
В дисертації наведені синдромологічні особливості перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у хворих, які зазнали дії іонізуючої радіації на забруднених радіонуклідами територіях. Розглянуті питання покращення терапевтичної ефективності патогенетичного лікування цієї недуги з диференційованим призначенням лікувальних комплексів з включенням пробіотиків (біоспорину) та антиоксидантних препаратів (тріовіту). Показана їх висока ефективність у нормалізації основних біохімічних та цитоморфометричних гематологічних показників, загоєнні виразки, зниженні строків непрацездатності та позитивних віддалених наслідків - попередження і зниження кількості рецидивів захворювання.
Ключові слова: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, клініка, діагностика, особливості перебігу, патогенетична терапія, біоспорин, тріовіт.
АННОТАЦИЯ
Захараш А.Д. Терапевтическая эффективность биоспорина и триовита при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки у больных, подвергшихся влиянию ионизирующей радиации. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. - Ивано-Франковская государственная медицинская академия, Ивано-Франковск, 2000.
В диссертации представлены синдромологические особенности протекания язвенной болезни двенадцатиперстной кишки у больных, подвергшихся влиянию ионизирующей радиации на загрязненных
радионуклидами территориях. Показано, что у них характерными клиническими особенностями являются выраженный астено-вегетативный синдром, разнообразие и нетипичность проявлений болевого синдрома, выраженные диспептические нарушения с преобладанием кишечных, снижение кислотообразующей и секреторной функции желудка и нарастающее с возрастом и в сравнении с контролем количество сопутствующих заболеваний. Язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки при этом сопровождается повышением процессов свободнорадикального окисления липидов на фоне усиления спонтанной и индуцированной хемилюминесценции, степени окисленности липидов и повышения уровня малонового диальдегида с истощением систем антиоксидантной защиты, в частности, снижением уровня каталазы и церулоплазмина, повышения насыщенности трансферина железом в сыворотке крови.
Для больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки из загрязненной радионуклидами зоны характерны изменения крови, которые выражаются уменьшением содержания гемоглобина и количества эритроцитов, площадь и периметр которых уменьшаются, а контуры приобретают многочисленные отростки и выпячивания с изменениями в показателе коэффициента формы.
Рассмотрены вопросы повышения терапевтической эффективности патогенетического лечения этого заболевания с дифференцированным назначением лечебных комплексов с включением пробиотиков (биоспорина) и антиоксидантных препаратов (триовита).
Включение в лечебный комплекс биоспорина при лечении больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки из загрязненной радионуклидами зоны содействовало снижению процессов свободнорадикального окисления липидов и подъему уровня антиоксидантной защиты, нормализации биохимических и гематологических показателей и снятию проявлений дисбактериоза. Эндоскопический контроль через две-три недели от начала лечения биоспорином показал уменьшение размеров язвенного дефекта и его рубцевание в 92,6 % случаев. У молодых больных с впервые выявленной язвой лечебный эффект был более выраженным, чем у больных более старшего возраста с рецидивирующими язвами. Эррадикация хеликобактер пилори в основной группе составила 88,9 %.
Триовит при включении в лечебный комплекс больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки ускоряет ликвидацию клинических проявлений, содействует нормализации процессов перекисного окисления липидов и состояния антиоксидантной системы крови, биохимических и гематологических показателей со стабилизацией размеров площади, периметра и коэффициента формы эритроцитов. Эндоскопический контроль показал, что в конце лечения язвенный дефект в 30,43 % случаев уменьшился в размерах, а в 69,57 % случаев - язва зажила и на ее месте наблюдался свежий рубец. Эррадикация хеликобактер пилори в основной группе составила 86,96 %, в контрольной - 80 %.
В работе показана эффективность биоспорина и триовита в нормализации основных биохимических и цитоморфометрических гематологических показателей, заживлении язвы, снижении дней нетрудоспособности и положительных отдаленных результатов - предупреждения и снижения количества рецидивов заболевания.
Терапевтическая эффективность биопорина выше при сопутствующих проявлениях дисбактериоза, а триовита - при более выраженных нарушениях со стороны процессов перекисного окисления липидов и нарушения состояния антиоксидантной системы крови.
Ключевые слова: язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки, клиника, диагностика, особенности протекания, патогенетическая терапия, биоспорин, триовит.
ANNOTATION
Zakharash A.D. Therapeutic Efficiency of Biosporin and Triovit in the Duodenal Ulcer Disease of Patients Who Have Been Affected by Ionizing Radiation. - Manuscript.
A dissertation to obtain the scientific degree of a candidate of science (medicine) in specialty 14.01.02 - internal diseases. Ivano-Frankivsk State Medical Academy. Ivano-Frankivsk, 2000.
The dissertation presents syndromologic features of the duodenal ulcer disease course of patients who have been affected by ionizing radiation in radionuclide-polluted territories. It considers some issues of improving therapeutic efficiency of pathogenetic treatment of the disease with differential prescription of therapeutic complexes including probiotics and antioxidant preparations. The thesis demonstrates their high efficiency in normalizing main biochemical and cytomorphometric hematologic indices, ulcer healing, reduction of disability term and positive remote results - prevention and decrease of the disease relapse number.
Key words: the duodenal ulcer disease, clinic, diagnosis, course feature, pathogenetic therapy, biosporin, triovit.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Класифікація та клінічна характеристика виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки. Анатомо-фізіологічні особливості травної системи. Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки.
дипломная работа [135,6 K], добавлен 19.04.2011Загальна характеристика, етіологія і патогенез, класифікація та клінічна характеристика виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Основні підходи до немедикаментозного i відновного лікування при захворюваннях, лікувальна дія фізичних вправ.
курсовая работа [43,6 K], добавлен 16.08.2010Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки - хронічне рецидивуюче захворювання, найхарактернішим проявом якого є утворення виразкового дефекту на слизовій оболонці. Основні методи хірургічного лікування, особливості та способи оперативних втручань.
контрольная работа [239,7 K], добавлен 02.09.2010Загальна характеристика і особливості протікання виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, її клінічна картина та симптоми. Обстеження та аналізи, необхідні для постановки діагнозу. Групування симптомів у синдроми. Призначення лікування та профілактика.
история болезни [44,4 K], добавлен 25.01.2011Відомості про анатомію і фізіологію шлунка і дванадцятипалої кишки. Ознаки захворювання і причини виникнення виразкової хвороби. Фізичні тренування як засіб її профілактичного лікування. Заходи, спрямовані на покращення харчування і обміну речовин.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 14.11.2010Розвиток, патогенетичні ланки, класифікація, клінічні особливості бронхіальної астми в дітей. Алгоритм терапії астматичного нападу. Класифікація та сучасні терапевтичні підходи до лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей.
реферат [240,3 K], добавлен 12.07.2010Патогенетичні особливості виникнення ерозивно-виразкових уражень шлунка у хворих на хронічну хворобу нирок II та III стадії, обумовлену тривалим перебігом хронічного рецидивуючого пієлонефриту. Аналіз дослідження протеолітичної активності плазми крові.
статья [21,0 K], добавлен 07.11.2017Характеристика особистостей і варіантів психотерапії при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, виразковому коліту, хворобі Крона, порушенні ковтання. Диференціальна діагностика та лікування закріплення, емоційної діареї, нервової анорексії.
контрольная работа [32,7 K], добавлен 18.10.2015Етіологія і патогенез маститу у кішок. Діагностика і особливості перебігу хвороби. Етіотропні, патогенетичні, фізичні та комплексні методи терапії. Матеріали і методи досліджень. Схема лікування кішок, хворих на серозний мастит, у клініці дрібних тварин.
дипломная работа [84,6 K], добавлен 19.06.2011Прояви виразкової хвороби 12-палої кишки у вагітних: зміни шлунково-кишкової функції, клінічна картина, особливості перебігу та лікування. Методи фізичної реабілітації, їх можливості: гімнастика, дієтотерапія, фітотерапія, санаторно-курортне лікування.
курсовая работа [68,9 K], добавлен 12.05.2011