Примітки:

1. * -- рівень значущості p < 0,05 відносно контролю.

2. Контроль -- тварини з лімфосаркомою Пліса, яким вводили фізіологічний розчин NaCl.

3. Схему введення препаратів див. у примітках до табл. 2.

Ці дані говорять про те, що з ростом відсотка гальмування пухлини знижується сумарний вміст нуклеїнових кислот, що відповідає наявним літературним даним [С.Е. Манойлов, 1971].

При застосуванні адренергічних і антиадренергічних засобів роздільно та разом з хлофіденом були відзначені наступні результати впливу препаратів на ріст лімфосаркоми Пліса.

Курсове застосування адреналіну гідрохлориду (1,0 мг/кг через 24 год., 12 введень) виявляє тенденцію гальмування росту лімфосаркоми Пліса на 16,2 % (див. табл. 2).

Курсове введення адреналіну гідрохлориду з хлофіденом (40,0 мг/кг через 48 год., 6 введень) приводить до посилення протипухлинної дії останнього (хлофіден -- 46,0 %, хлофіден + адреналіну гідрохлорид -- 55,9 % гальмування росту пухлини).

Спільне застосування хлофідену (60,0 мг/кг через 48 год., 6 введень) та адреналіну гідрохлориду (1,0 мг/кг через 24 год., 12 введень) дає високий (97,1 %) ефект гальмування росту пухлини, який був підтверджений при мікроскопічному дослідженні пухлин.

Отримані нами результати щодо протипухлинної активності адреналіну гідрохлориду погоджуються з даними літератури, наприклад, його протипухлинний ефект у відношенні саркоми 180 складає 31,7 % [С.М. Верменичев, О.К. Кабиев, 1977], у відношенні саркоми 45 -- 31,0_49,0 % гальмування росту пухлини [В.А. Чернов, С.М. Минакова, 1971].

Інгібітор нейронального захоплення моноамінів меліпрамін, що має адреноміметичну дію, у режимі 2,0 мг/кг через 24 год., 12 введень виявляє тенденцію до гальмування лімфосаркоми Пліса на 22,0 %.

При спільному застосуванні з хлофіденом (40,0 і 60,0 мг/кг) меліпрамін не впливає на протипухлинну дію останнього (відповідно 46,0 і 55,8 % гальмування росту лімфосаркоми Пліса).

Аналіз літературних даних щодо використання меліпраміну (іміпраміну) при експериментальному пухлинному рості дозволяє відзначити наступне.

При застосуванні іміпраміну у тварин з саркомою 180, раком легенів Льюїс, асцитной пухлиною Ерліха відзначалася тенденція гальмування пухлинного росту відповідно на 8,9, 9,0 і 9,3 % (p>0,05). Однак, при застосуванні іміпраміну у тварин з карциномою Герена, саркомою 37 відзначається статистично недостовірна стимуляція росту [К.П. Балицкий, И.Г. Векслер, В.Б. Винницкий и др., 1983]. Також показано, що хлоріміпрамін має цитотоксичну дію у відношенні декількох клітинних ліній пухлин мозку людини [E. Daley, S.L. Maidment, D. Wikkie, G.J. Pilkington, 1998], а іміпрамін викликає апоптоз клітин щурячої гліоми C₆ [A. Spanova, H. Kovaru, V. Lisa et al., 1997].

Різниця у впливі іміпраміну на ріст ряду експериментальних пухлин, на наш погляд, визначається різною чутливістю цих пухлин до даного препарату.

Обзидан у режимі 2,0 мг/кг через 24 год., 12 введень не має протипухлинного ефекту у відношенні лімфосаркоми Пліса. Однак, при спільному застосуванні з хлофіденом у залежності від дози хлофідену обзидан послаблює або не змінює його протипухлинну дію.

Вивчено вплив меліпраміну та обзидану на рівень моноамінів крові. Меліпрамин підвищує рівень адреналіну, норадреналіну, дофаміну, гістаміну, не змінює рівень серотоніну; обзидан підвищує рівень норадреналіну та дофаміну, при відсутності змін рівнів адреналіну, серотоніну та гістаміну. Відзначені особливості, очевидно, вносять певний вклад у різницю впливів препаратів на ріст лімфосаркоми Пліса.

Симпатолітик резерпін при курсовому використанні (0,3 мг/кг через 24 год., 12 введень) виявляє тенденцію до стимуляції росту лімфосаркоми Пліса. При введенні резерпіну на фоні хлофідену (40,0 і 60,0 мг/кг) з'являється виражений протипухлинний ефект, що перевершує такий у хлофідену (відповідно 61,7 і 74,4 % гальмування росту лімфосаркоми Пліса).

Здатність резерпіну в дозі 0,8 мг/кг (одноразово) стимулювати ріст пухлини відзначена також на асцитній карциномі Ерліха, однак при введенні резерпіну в більшій дозі спостерігається протипухлинний ефект [H. Hilz, G. Jarmers, 1967]. У літературі є відомості про здатність резерпіну істотно підвищувати протилейкозний ефект мітоміцину С та вінбластину у відношенні лейкемії L 1210 [K. Miaymoto, S. Wakusawa, R. Koshiura, 1980].

Отримані дані щодо протипухлинної активності вивчених адренергічних і антиадренергічних засобів були підтверджені гістологічним дослідженням пухлин, а також вивченням вмісту нуклеїнових кислот у пухлинах (див. табл. 3).

У цілому, вивчені адренергічні засоби (адреналіну гідрохлорид, меліпрамін) мають невисоку протипухлинну активність у відношенні лімфосаркоми Пліса, що не перевищує критерій значущості, обзидан не впливає на ріст лімфосаркоми Пліса, а при введенні резерпіну відзначається тенденція стимуляції росту пухлини.

Становить інтерес здатність адреналіну гідрохлориду підсилювати протипухлинну дію хлофідену, що може знайти практичне застосування.

У наших дослідженнях впливу модуляторів активності холінергічної системи на ріст лімфосаркоми Пліса було показано, що прозерин у режимі 0,1 мг/кг через 24 год., 12 введень має статистично достовірну стимуляцію росту лімфосаркоми Пліса на 32,0 %. Поряд із стимуляцією росту пухлини спостерігається тенденція підвищення рівня нуклеїнових кислот у лімфосаркомі Пліса. Даний ефект, можливо, опосередкований зниженням активності холінестерази та відповідним підвищенням вмісту ацетилхоліну у крові.

За даними літератури, прозерин вивчався на саркомах 45 і М_1 (0,05 мг/кг підшкірно 2 рази в день протягом 1-го місяця) без контролю активності холінестерази. У цих умовах автори не знайшли активності препарату на вищевказаних штамах пухлин [Е.А. Дикштейн, М.Л. Тараховский, 1965].

Спільне застосування прозерину з хлофіденом приводить до нівелювання протипухлинної активності останнього (див. табл. 2). Даний ефект прозерину може проявитися при використанні його в онкологічних хворих.

Атропіну сульфат (25,0 мг/кг через 24 год., 12 введень) виявляє певне гальмування росту лімфосаркоми Пліса (32,2 %, p<0,05). При спільному застосуванні з хлофіденом (40,0 мг/кг) атропіну сульфат підсилює його протипухлинну дію (68,2 % гальмування пухлинного росту, р<0,05). Отримані результати підтверджуються зниженням рівня нуклеїнових кислот у пухлині (див. табл. 3) і даними морфологічного дослідження.

Нами також досліджено вплив атропіну сульфату на пухлинний ріст у менших дозах (0,25 і 2,5 мг/кг). Атропіну сульфату в дозах 0,25 і 2,5 мг/кг має протипухлинну активність відповідно 33,6 і 26,5 % гальмування росту лімфосаркоми Пліса. Відсутність дозозалежного характеру впливу атропіну сульфату на пухлинний ріст, імовірно, пояснюється тим, що доза 0,25 мг/кг достатня для блокування м_холінорецепторів; підвищення дози не дає посилення ефекту.

У цілому, відзначено важливі ефекти модуляторів активності холінергічної системи: здатність прозерину стимулювати ріст лімфосаркоми Пліса та нівелювати протипухлинну дію хлофідену, що заслуговує на увагу та доведення цих відомостей до онкологів; підсилення протипухлинної дії хлофідену при застосуванні атропіну сульфату, що вказує на перспективу подальшого вивчення цього ефекту.

Приймаючи до уваги різнонаправлену дію непрямого холіноміметика прозерину та м_холіноблокатора атропіну сульфату на ріст лімфосаркоми Пліса, а також літературні дані про експресію холінорецепторів на лімфоцитах [А.Д. Адо, М.М. Гольдштейн, С.А. Кравченко, 1996], можна припустити наявність холінорецепторів у даній пухлині.

Тоді механізм впливу прозерину та атропіну сульфату на ріст лімфосаркоми Пліса може виглядати таким чином. При стимуляції холінорецепторів (введення непрямого холіноміметика прозерину) активується поліфосфатінозитна система [В.П. Кухарь, А.И. Луйк, С.Е. Могилевич и др., 1991], збільшується вміст цГМФ у клітинах [T.J. Torphy, C.Zheng, S.M. Peterson et al., 1985], у тому числі й у пухлинних [P. Bruni, D.L. Burns, E.L. Hewlett, J. Moss, 1985; M. McKinney, S. Stenstrom, E. Richelson, 1985]. У свою чергу, збільшення вмісту цГМФ може приводити до стимуляції проліферативних процесів [И.М. Акоев, 1988]. Блокада холінорецепторів, мабуть, справляє протилежний ефект.

У наших дослідженнях показником впливу хлофідену і модуляторів активності адренергічної та холінергічної систем на кровотворення був вміст лейкоцитів і еритроцитів у периферичній крові тварин без пухлин і тварин з пухлинами.

У тварин без пухлин вивчені препарати у використаних режимах практично не змінюють вміст лейкоцитів і еритроцитів, за винятком статистично достовірного підвищення лейкоцитів у периферичній крові тварин при введенні адреналіну гідрохлориду. Ефект підвищення вмісту лейкоцитів у периферичній крові під впливом адреналіну гідрохлориду спостерігається й у людини [А.А. Чиркин, А.Н. Окороков, И.И. Гончарик, 1992].

Хлофіден (40,0 мг/кг) статистично вірогідно знижує рівень лейкоцитів у тварин без пухлин на 21,7 % і практично не впливає на вміст еритроцитів. Хлофіден в інтервалі доз 40,0_60,0 мг/кг значно знижує кількість лейкоцитів у периферичній крові тварин з пухлинами. Отримані нами дані щодо зниження вмісту лейкоцитів у периферичній крові при застосуванні хлофідену близькі до результатів інших авторів, що вивчали вплив препаратів з алкілюючим механізмом дії на вміст лейкоцитів у крові [В.А. Чернов, А.С. Соколова, 1971].

Звертає на себе увагу значне зниження вмісту лейкоцитів (у межах 40,0_47,6 %) і еритроцитів (у межах 14,7_32,5 %) у периферичній крові тварин-пухлиноносіїв у порівнянні з тваринами без пухлин.

Курсове введення атропіну сульфату (25,0 мг/кг) тваринам-пухлиноносіям приводить до статистично достовірного підвищення вмісту лейкоцитів і еритроцитів.

Адреналіну гідрохлорид підвищує вміст лейкоцитів у периферичній крові носіїв лімфосаркоми Пліса та значно зменшує зниження вмісту лейкоцитів під впливом хлофідену при спільному застосуванні адреналіну гідрохлориду та хлофідену. У відношенні інших вивчених препаратів можна зробити висновок про відсутність істотного впливу на вміст еритроцитів і лейкоцитів у периферичній крові щурів.

Слід зазначити, що вивчені модулятори активності адренергічної та холінергічної систем у використаних режимах застосування мають певний вплив на активність холінестерази в сироватці крові.

У сироватці крові тварин без пухлин і тварин-пухлиноносіїв при курсовому введенні адреналіну гідрохлориду, обзидану, резерпіну спостерігається тенденція підвищення активності холінестерази в порівнянні з контролем.

У тварин без пухлин і тварин-пухлиноносіїв відзначено виражене зниження активності холінестерази в сироватці крові після курсового введення прозерину та помірне підвищення її активності після курсового введення атропіну сульфату.

Зареєстровано зниження активності холінестерази в сироватці крові у тварин при курсовому застосуванні хлофідену, можливо, як результат описаної для електрофільних реагентів двофазної дії, друга фаза якої пов'язана з взаємодією препарату та ферменту [П.В. Родионов, П.Я. Сологуб, 1973; Н.И. Шарыкина, 1980].

Спостерігається виражене зниження активності холінестерази в сироватці крові тварин-пухлиноносіїв у порівнянні з тваринами без пухлин у межах 40,5_58,3 % (р<0,05). Отримані дані погоджуються з наявними в літературі відомостями про зниження активності холінестерази в сироватці крові в кроликів з пухлиною Брауна-Пірса [Д.Е. Альперн, 1963].

Вплив спільного введення модуляторів активності адренергічної та холінергічної систем з хлофіденом на активність холінестерази сироватки крові виражається, в основному, у сумації впливів окремих препаратів.

Висновки

Модулятори активності адренергічної та холінергічної систем впливають на пухлинний ріст і протипухлинну активність цитостатичних засобів.

Спільне застосування _ і _адреноміметика адреналіну гідрохлориду у добовій дозі 1,0 мг/кг та хлофідену у добовій дозі 60,0 мг/кг приводить до появи високого протипухлинного ефекту (97,1 % гальмування росту лімфосаркоми Пліса). При спільному застосуванні інгібітору нейронального захоплення моноамінів меліпраміну (адреноміметика непрямої дії) у добовій дозі 2,0 мг/кг та хлофідену у добових дозах 40,0 та 60,0 мг/кг сумарний протипухлинний ефект у відношенні лімфосаркоми Пліса визначається дією хлофідену.

Антихолінестеразний препарат прозерин у добовій дозі 0,1 мг/кг стимулює ріст лімфосаркоми Пліса на 32,0 %. При спільному застосуванні хлофідену у добовій дозі 40,0 мг/кг та прозерину у добовій дозі 0,1 мг/кг останній повністю нівелює протипухлинний ефект хлофідену.

М_холіноблокатор атропіну сульфат у добових дозах 0,25, 2,5 та 25,0 мг/кг має невелику протипухлинну активність у відношенні лімфосаркоми Пліса (< 35 % гальмування росту пухлини). При спільному застосуванні атропіну сульфату у вищевказаних дозах з хлофіденом у добовій дозі 40,0 мг/кг спостерігається підсилення протипухлинної дії хлофідену до 65,4-71,6 % гальмування росту пухлини.

При рості лімфосаркоми Пліса спостерігається зниження активності сироваткової холінестерази крові на 40,5_58,3 %. Гальмування росту лімфосаркоми Пліса після введення атропіну сульфату та стимуляція росту даної пухлини прозерином супроводжується відповідно підвищенням та зниженням активності сироваткової холінестерази в крові тварин.

Підвищення протипухлинної активності хлофідену зі збільшенням дози (з 40,0 до 60,0 мг/кг) супроводжується дозозалежним зниженням вмісту нуклеїнових кислот у лімфосаркомі Пліса.

Адреналіну гідрохлорид, меліпрамін, обзидан, резерпін, прозерин та атропіну сульфат у використаних режимах застосування не пригнічують проліферацію клітин крові, селезінки, печінки, кісткового мозку та кишечнику як у тварин без пухлин, так і у пухлиноносіїв. Хлофіден помірно зменшує вміст лейкоцитів в периферичній крові та пригнічує проліферацію клітин кісткового мозку. При спільному застосуванні адреналіну гідрохлориду та хлофідену негативний вплив хлофідену на вміст лейкоцитів в периферичній крові значно зменшується.

Практичні рекомендації