Інтенсивність процесів вільнорадикального окиснення ліпідів, стан захисних протиоксидантних систем та структурно-функціональні зміни еритроцитів при хронічному панкреатиті у хворих різного віку в динаміці лікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Івано-Франківська державна медична академія

Автореферат

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Інтенсивність процесів вільнорадикального окиснення ліпідів, стан захисних протиоксидантних систем та структурно-функціональні зміни еритроцитів при хронічному панкреатиті у хворих різного віку в динаміці лікування

Мельничук Зоя Анатоліївна

14.01.02 - внутрішні хвороби

УДК: 616.37-002.2:616, №55.1-008.1:577.125.3

Івано-Франківськ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана в Буковинській державній медичній академії (м. Чернівці).

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:

доктор медичних наук ХРИСТИЧ Тамара Миколаївна, Буковинська державна медична академія, професор кафедри госпітальної терапії та клінічної фармакології.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ:

доктор медичних наук, професор НЕЙКО Василь Євгенович, Івано-Франківська державна медична академія, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб;

доктор медичних наук ГУБЕРГРІЦ Наталя Борисівна, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького, професор кафедри внутрішніх хвороб.

Провідна установа - Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, кафедра сімейної медицини.

Захист дисертації відбудеться "5" травня 2000 року об11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 Івано-Франківської державної медичної академії (76000, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Івано-Франківської державної медичної академії за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7.

Автореферат розісланий "27" березня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, професор М.А. Оринчак.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми.

Хронічний панкреатит - одне з найбільш розповсюджених захворювань органів травлення, яке важко діагностується, характеризується прогресуючим перебігом, частими рецидивами з тривалою тимчасовою, а іноді і стійкою втратою працездатності, що робить його проблемою не тільки медичною, але і соціальною (И.И. Дегтярева, 1992; Т.М. Христич, 1996; Н.Б. Губергріц, 1998).

Складність вивчення хронічного панкреатиту полягає в значному зростанні частоти захворювання, різній тактиці лікування, існуванні протиріч щодо етіології та патогенезу (Н.Б. Губергриц і співавт., 1996; В.П. Васильев, 1998). Поєднання хронічного панкреатиту з іншою патологією органів травлення (хронічні гастродуоденіти, холецистити, гепатити, виразкова хвороба) призводить до збільшення кількості рецидивів та зменшення ефективності його лікування (Л.П. Кузнєцова, 1997; В.В. Дзвонковська, 1998).

Однією з провідних ланок патогенезу хронічного панкреатиту вважають неконтрольоване підсилення процесів вільнорадикального окиснення ліпідів (ВРОЛ) на тлі виснаження захисних протирадикальних систем (Н.А. Скуя, Ю.Г. Рубенс, 1990; Т.М. Христич, 1996).

Особливості кровопостачання підшлункової залози, вплив протеолітичних ферментів на кініногенез, плазмінову та тромбінову системи обумовлюють важливе значення мікроциркуляторних та гемореологічних розладів у патогенезі хронічного панкреатиту (Л.С. Эрдыниева, 1985; И.И. Дегтярева, 1988; Н.Б. Губергріц, 1994).

Разом з тим, залишаються нез'ясованими деякі механізми активації процесів ВРОЛ при хронічному панкреатиті, їх взаємозв'язок та взаємообумовленість зі змінами морфофункціональних властивостей еритроцитів та станом мікроциркуляції.

Отже, вивчення різних ланок патогенезу хронічного панкреатиту є необхідним для подальшої розробки питань комплексного диференційованого лікування в залежності від форми захворювання, наявності супутніх уражень гастродуоденальної зони та віку хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт Буковинської державної медичної академії, затвердженим МОЗ України, і є фрагментом планової наукової роботи кафедри госпітальної терапії та клінічної фармакології на тему: "Вільнорадикальне окиснення, метаболічні зміни та особливості механізмів компенсації при деяких захворюваннях системи травлення, цитопенічних станах на Буковині (в тому числі в умовах дії факторів екологічної агресії) та обґрунтування диференційованого лікування, реабілітації, профілактики" (номер державної реєстрації 0196V006738).

Мета дослідження: встановити закономірності порушень рівноваги між про- та антиоксидантними системами організму та їх взаємозв'язок з морфофункціональними змінами еритроцитів при різних формах хронічного панкреатиту і на основі отриманих даних удосконалити методику диференційованого лікування.

Основні завдання дослідження:

Вивчити інтенсивність процесів ВРОЛ, вміст в крові глутатіону та глутатіонзалежних ферментів при хронічному панкреатиті в залежності від форми захворювання, наявності супутньої виразкової хвороби та віку хворих.

Вивчити деякі морфофункціональні властивості еритроцитів у співвідношенні з інтенсивністю ВРОЛ при хронічному панкреатиті в динаміці відновного лікування у хворих різного віку.

Вивчити вплив нового вітчизняного медикаментозного препарату тіотріазоліну та Н₂-блокатора гістамінових рецепторів третього покоління фамотидину (Квамателу) на стан мікроциркуляції та процеси ВРОЛ в динаміці лікування хронічного панкреатиту.

Удосконалити методику диференційованого лікування хронічного панкреатиту.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше на основі вивчення співвідношення між інтенсивністю ВРОЛ та активністю системи глутатіону визначені механізми декомпенсації антиоксидантного статусу в залежності від форми хронічного панкреатиту: неконтрольоване підсилення процесів пероксидації переважає при рецидивуючому перебігу захворювання, в той час як значне пригнічення глутатіонової ланки протиоксидантного захисту відбувається при поєднанні хронічного панкреатиту з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки. Зазначені зміни більше виражені у осіб похилого та старечого віку.

На основі вивчення особливостей морфофункціональних властивостей еритроцитів при хронічному панкреатиті встановлено їх взаємозв'язок та взаємообумовленість з інтенсивністю пероксидного окиснення ліпідів, доведена їх патогенетична роль у виникненні загострень захворювання.

Встановлено наявність потужного антиоксидантного ефекту нового вітчизняного препатату тіотріазоліну при лікуванні хворих на хронічний панкреатит.

Доведено позитивний вплив блокатора Н₂-гістамінових рецепторів Квамателу на мембрани еритроцитів при хронічному рецидивуючому панкреатиті та поєднанні хронічного панкреатиту з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки. Патогенетично обґрунтована удосконалена методика диференційованого лікування хронічного панкреатиту з урахуванням стану системи протирадикального захисту, порушень мікроциркуляції, форми захворювання та віку хворих. Доведена її медична ефективність і переваги у порівнянні з традиційними методами.

Практичне значення одержаних результатів.

Комплексне дослідження інтенсивності процесів ВРОЛ у взаємозв'язку з морфофункціональними особливостями еритроцитів при різних формах захворювання дозволило розширити уявлення про деякі патогенетичні особливості розвитку загострень хронічного панкреатиту, а також про можливі механізми компенсації та декомпенсації функціонування захисних протирадикальних систем в залежності від віку хворих та наявності супутньої виразкової хвороби.

Встановлений позитивний вплив антиоксиданту тіотріазоліну на процеси ВРОЛ, стан системи глутатіону та структурно-функціональні характеристики еритроцитів при хронічному панкреатиті.

Показана клінічна ефективність, нормалізуючий вплив на інтенсивність ВРОЛ та еритроцитарну ланку мікроциркуляції блокатора Н₂-гістамінових рецепторів третього покоління фамотидину (Квамателу) при використанні його у лікуванні хворих на хронічний рецидивуючий панкреатит та хронічний панкреатит із супутньою виразковою хворобою в період загострення. На основі цього обґрунтована методика диференційованого застосування медикаментозних препаратів у комплексному лікуванні хворих на хронічний панкреатит.

Запропоновані схеми призначення лікарських препаратів, що адекватні патогенетичним особливостям різних форм хронічного панкреатиту, віку хворих, наявності супутніх уражень гастродуоденальної зони.

Впровадження результатів дослідження в практику.

Результати роботи впроваджені у практику лікувально-профілактичних закладів України (Тернопільської, Дніпропетровської, Харківської, Донецької, Запорізької, Львівської, Одеської, Чернівецької областей).

Матеріали дисертації використовуються в лекційному курсі та на практичних заняттях терапевтичними кафедрами Буковинської державної медичної академії, Тернопільської державної медичної академії, Українського науково-дослідного інституту терапії м. Харків, Запорізького державного інституту удосконалення лікарів, Донецького державного медичного університету, Львівського державного медичного університету ім. Д. Галицького, Харківського державного медичного університету, Одеського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача.

Внесок автора в отримання результатів є основним і полягає у виборі теми, обсягу та методів дослідження, у постановці мети та формулюванні завдань дослідження. Самостійно проведено основний об'єм клінічних, інструментальних та лабораторних досліджень, аналіз та узагальнення результатів дослідження, обґрунтування методів лікування, підготовка наукових матеріалів до публікації. Особисто сформульовані висновки роботи, розроблені практичні рекомендації і забезпечено їх впровадження в медичну практику та відображення в опублікованих працях.

Апробація роботи.

Основні положення роботи доповідались на 79-80-й підсумкових наукових конференціях співробітників Буковинської державної медичної академії (1998, 1999 рр.), на Третій конференції гастроентерологів Збройних Сил України “Досягнення сучасної медицини у діагностиці, лікуванні та реабілітації гастроентерологічних хворих” (м. Вінниця, 8 - 11 вересня 1997 р.), на Другому Українському Тижні гастроентерологів “Актуальні проблеми гастроентерології” (м. Дніпропетровськ, 23 - 25 вересня 1997 р.), на Четвертому Російському Гастроентерологічному Тижні (м. Москва, 19-21 листопада 1998 р.), на конференції “Мікроциркуляція та її вікові зміни” (м. Київ, 19 - 21 травня 1999 р.). Дисертація апробована на спільному засіданні кафедр госпітальної терапії та клінічної фармакології, госпітальної терапії № 2, факультетської терапії, пропедевтики внутрішніх хвороб, наукової комісії Буковинської державної медичної академії 29 червня 1999 року.

Публікації.

За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць (в тому числі 5 статей, з них 4 у фахових виданнях), отримано посвідчення на раціоналізаторську пропозицію (№3/99 від 3.03.1999 року БДМА "Спосіб корекції рівноваги між прооксидантними та антиоксидантними системами організму при хронічному панкреатиті)", видано 2 інформаційних листа.

Структура та обсяг дисертації.

Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису методів дослідження, клінічної характеристики хворих, результатів власних досліджень, викладених у чотирьох розділах, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел.

Дисертація викладена на 228 сторінках машинопису (118 сторінок основного тексту), ілюстрована 15 таблицями та 49 рисунками. Покажчик літератури містить 375 джерел, в т.ч. 104 латиницею.

1. Основний зміст роботи

хронічний панкреатит тіотріазолін квамател

Матеріал та методи дослідження.

Дослідження проведені у 144 хворих на хронічний панкреатит (чоловіків - 62, жінок - 82) та у 35 практично здорових осіб (чоловіків - 17, жінок - 18) віком від 16 до 80 років. Серед них: осіб юнацького віку - 43, зрілого - 53, похилого і старечого - 48.

У 42 (29,2%) пацієнтів було діагностовано хронічний панкреатит, у 64 (44,4%) - хронічний рецидивуючий панкреатит, у 38 (26,4%) хворих - хронічне запалення підшлункової залози із супутньою виразковою хворобою. Діагноз хронічного панкреатиту виставлявся на підставі загальновизнаних ознак даної патології, а також відповідно до класифікації, що запропонована у 1992 році І.І. Дегтярьовою.

У деяких обстежених основне захворювання поєднувалось з ураженням гастродуоденальної зони та жовчовивідних шляхів (хронічний гастрит - у 38,2% хворих, хронічний холецистит - у 41,7%).

В залежності від терапії хворі всіх вікових категорій були поділені на 2 групи: контрольна, в якій хворі отримували базисне лікування - дієта, спазмолітики, ферментні препарати, при необхідності - похідні вісмута, амінокапронова кислота, анальгетики, фізіотерапевтичні процедури, та основна, в якій хворі, окрім базисного лікування, отримували тіотріазолін або Квамател.

Обстеження хворих, лікування і динамічне спостереження за ними здійснювалося в умовах гастроентерологічного, 1-го та 2-го хірургічних відділень міської клінічної лікарні № 1 м. Чернівці, а також загальнотерапевтичного відділення госпіталю інвалідів війни (м. Чернівці).

Поряд з опитуванням хворих, фізичним обстеженням, загальноприйнятими клінічними, лабораторними, біохімічними, інструментальними, мікробіологічними, морфологічними, рентгенологічними дослідженнями використані сучасні інформативні методи дослідження, зокрема: ендоскопія стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки проводилась за допомогою фіброгастроскопів фірми “Olympus” (Японія) згідно загальноприйнятих методик. Для ультразвукового дослідження внутрішніх органів використовували апарати фірми “Aloka” і “Siemens”.

Кислотоутворюючу функцію шлунка вивчали шляхом внутрішньошлункової рН-метрії за В.М. Чорнобровим.

Активність трипсину в дуоденальному вмісті визначали за Ерлангером (1961) у модифікації В.А. Шатернікова (1964), ліпази за Нотманом і співавт. (1948), амілази за Вольгемутом (1927), гідрокарбонатну лужність - методом зворотнього титрування. Активність амілази крові визначали за Сміт-Роєм (1949).

Кров для виконання біохімічних досліджень брали у хворих ранком, натще, з ліктьової вени, використовуючи як стабілізатор крові гепарин або 3,8% розчин цитрату натрію (для визначення деяких параметрів функціонального стану еритроцитів).

Вміст в крові відновленого глутатіону (ВГ) визначали титраційним методом за О.В. Травіною (1955) в модифікації І.Ф. Мещишена, І.В. Петрової (1983), малонового діальдегіду (МДА) без ініціації, а також з ініціацією НАДФН₂ і аскорбатом - за Ю.А. Владимировим, О.І. Арчаковим (1972). Активність ферментів крові вивчали за наступними методиками: глутатіонредуктази і глутатіонпероксидази - за І.Ф. Мещишеним (1982), глутатіон-S-трансферази - за І.Ф. Мещишеним (1987), глюкозо-6-фосфатдегідрогенази - за A. Kornberg, B.L. Horeker (1955) в модифікації Ю.Я. Захар'їна (1967). Активність ферментів крові розраховували на 1 г гемоглобіну (Hb).

Використовували сучасні методи оцінки структурно-функціонального стану еритроцитів: індекс деформабельності визначали за методом Tannert C. i Lux W. (1981) у модифікації З.Д. Федорової, М.О. Котовщикової (1986), відносну в'язкість еритроцитарної суспензії визначали за методом О.Ф. Пирогової, В.Д. Джорджикія (1963) в модифікації З.Д. Федорової, М.О. Котовщикової (1989). Пероксидну резистентність еритроцитів визначали за А.Н. Григорович, А.С. Мавричевим (1989).

Катехоламінзв'язуючу функцію еритроцитів вивчали за допомогою гісто-(цито-) хімічної методики, яка запропонована Г.І. Мардар, Д.П. Кладієнком (1986). Оцінка забарвлення катехоламінів (КА) в еритроцитах проводилась за морфометричними критеріями підрахунку середньої кількості КА на один еритроцит.

Статистична обробка результатів дослідження здійснювалася за спеціальними програмами із застосуванням критерія вірогідності Ст'юдента. Кореляційний аналіз проводили обчисленням коефіцієнта кореляції та його вірогідності за методом “Z” Фішера. При цьому використовували мікрокалькулятор “Електроніка МК 61” і комп'ютер “IBM SYSTEM” (США), за допомогою якого проводили також графічну обробку матеріалу.

2. Основні результати дослідження

При аналізі клінічного перебігу хронічного панкреатиту встановлені деякі відмінності в залежності від форми захворювання та віку обстежених. Так, у хворих на хронічний панкреатит без супутньої патології переважав больовий синдром в епігастральній ділянці (91,3%). У 36,8% хворих біль був інтенсивним, у 61,2% - помірним. Посилення абдомінально-больового синдрому хворі відмічали при порушенні дієти та режиму харчування, психоемоційному перевантаженні. Другим за частотою клінічним проявом захворювання був диспепсичний синдром (87,1%), який проявлявся нудотою, здуттям живота, нестійким стільцем. Окрім того, більшість обстежених скаржились на погіршення апетиту, зниження маси тіла, поганий сон.

При ХРП болі були переважно постійними, інтенсивними, часто ірадиювали в спину, ліве плече, ліву лопатку, рідше - в праве підребір'я, праву лопатку (при супутніх дискінезіях жовчного міхура та жовчовивідних шляхів). В 12% випадків відмічено “оперізуючий” характер болю. Диспепсична симптоматика була представлена, головним чином, нудотою, блювотою, проносами.

Найбільш варіабельною була клінічна картина при поєднанні хронічного панкреатиту з виразковою хворобою ДПК. Хворих турбував тупий біль в епігастрії, нудота, печія, інколи відрижка кислим, здуття живота, рідше - розлади стільця, вурчання кишечнику. Болючість при пальпації живота локалізувалась переважно в пілородуоденальній зоні та в проекції підшлункової залози, деколи - в правому підребір'ї.

У осіб юнацького віку больовий синдром був більш тривалим і вираженим, часто супроводжувався нудотою, блювотою, проявами зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози.

У людей старечого та похилого віку на перший план виступали прояви кишкової диспепсії та зовнішньосекреторної недостатності pancreas, здуття живота, метеоризм, нестійкий стілець. Больовий синдром з'являвся періодично, особливо при порушенні режиму харчування, інтенсивність його була помірною. В цій віковій категорії основне захворювання часто поєднувалось з атеросклеротичним ураженням судин, ішемічною хворобою серця.

Встановлено, що загострення хронічного панкреатиту супроводжується неконтрольованим підсиленням вільнорадикального окиснення ліпідів. Найбільші відхилення вмісту МДА (один з кінцевих продуктів ВРОЛ) в крові у хворих відмічені при хронічному рецидивуючому панкреатиті (7,04±0,14 мкмоль/л, у здорових 3,95±0,26 мкмоль/л), що поєднувалось з “відхиленням” панкреатичних ферментів у кров.

При хронічному панкреатиті інтенсифікація ВРОЛ зумовлена стресовими станами, гіпоксією органа, порушенням локального кровообігу, що призводить до погіршення оксигенації та ушкодження залозистої тканини ацинарних клітин (Т.М. Христич, 1996). Також загострення хронічного панкреатиту супроводжується накопиченням в крові адреналіну та інших біогенних амінів, які володіють прооксидантною дією (Гхарсалі Рідха Бен Аяші, 1999).

Значне підвищення рівня МДА в крові у хворих при хронічному панкреатиті із супутньою виразковою хворобою ДПК (6,85±0,13 мкмоль/л, у здорових 3,95±0,26 мкмоль/л) свідчить про вагому роль в ініціації ВРОЛ структурних змін в системі мікроциркуляції. Адже, виразкова хвороба супроводжується власне судинними, внутрішньосудинними гемореологічними та позасудинними змінами, які з одного боку відображують наявність розладів гемодинаміки, а з іншого - сприяють нормалізації кровообігу і відновленню порушеного хворобою гемостазу (В.В. Дзвонковська, 1999).

У хворих похилого та старечого віку мало місце різке підвищення вмісту МДА, особливо з ініціацією НАДФН₂ (13,22±0,25 мкмоль/л, у здорових 10,54±0,26 мкмоль/л) та аскорбатом (12,48±0,07 мкмоль/л, у здорових 8,47±0,16 мкмоль/л). Це вказує на дефіцит відновлених нуклеотидів та аскорбату в даній віковій категорії обстежених.

В посиленні вільнорадикальних реакцій у осіб похилого віку певну роль відіграє також ішемічна хвороба серця, яка супроводжується зниженням здатності тромбоцитів інгібувати генерацію активних форм кисню лейкоцитами, змінами рівня С-реактивного білку та імуноглобулінів як факторів опсонизації та стимуляції активності лейкоцитів, а також змінами вмісту заліза сироватки, відомого як прооксидант (А.Х. Коган, В.И. Ершов, И.Я. Соколова, 1994). В механізмі мембранних ушкоджень приймають участь також перекиси холестеролу, оскільки активація вільнорадикального окиснення фосфоліпідів здатна індукувати аутоокиснення холестеролу з утворенням його гідроперекисів (Л.Н. Мингазетдинова та співавт., 1993).

Значну роль в підтриманні ВРОЛ на високому рівні відіграє декомпенсація механізмів адаптації. Так, загострення хронічного панкреатиту супроводжувалось суттєвим порушенням функціонування однієї з основних протирадикальних систем організму - системи глутатіону, яка є головним джерелом відновлюючих еквівалентів для регуляції окиснювального статусу в клітині. На це вказує вірогідне (р<0,05) зменшення вмісту відновленого глутатіону в крові у хворих всіх груп відносно показників здорових.

Проте, найменша активність протиоксидантного захисту мала місце у осіб похилого та старечого віку, особливо при поєднанні хронічного панкреатиту з виразковою хворобою. Рівень відновленого глутатіону в цій підгрупі вірогідно відрізнявся не тільки від показників контрольної групи (здорові особи), але і від показників, що отримані при хронічному панкреатиті та хронічному рецидивуючому панкреатиті у хворих відповідного віку. В похилому віці вихідному зниженню протирадикального захисту сприяє дефіцит вітамінів, інших природніх антиоксидантів, мікроелементів, які необхідні для функціонування багатьох захисних ферментативних систем. Це обумовлено віковими дистрофічними змінами органів шлунково-кишкового тракту, порушенням мікроциркуляції та реологічних властивостей крові, віковим дисбактеріозом. Окрім цього, у хворих старших вікових груп обмежена можливість ресинтезу відновленого глутатіону в гаммаглутамільному циклі Майстра внаслідок дефіциту АТФ та необхідних амінокислот (цистеїну, гліцину, метіонину).

Активність глутатіонредуктази в крові у хворих до початку лікування була підвищеною, що, безумовно, можна розцінювати як компенсаторну реакцію. Адже, глутатіонредуктаза приймає безпосередню участь у відновленні глутатіону з його окисненої форми. Але, в похилому та старечому віці даний механізм також не був ефективним через нестачу НАДФН₂ внаслідок гальмування окиснювальної стадії пентозофосфатного циклу за умов гіпоксії. Це підтверджує зниження активності Г-6-ФДГ (1,97±0,01 мкмоль НАДФН₂ за хв. на 1 г Нв, у здорових 2,23±0,08 мкмоль НАДФН₂ за хв. на 1 г Нв).

За умов підсилення процесів ліпопероксидації при хронічному панкреатиті зростає споживання відновленого глутатіону для нейтралізації пероксиду водню, ліпопероксидних радикалів, для кон'югації з ксенобіотиками ендогенного та екзогенного походження. Про це свідчить різке підвищення активності глутатіонпероксидази (269,39±4,59 нмоль ВГ за хв. на 1г Нв, у здорових 175,00±4,04 нмоль ВГ за хв. на 1г Нв) та глутатіонтрансферази (142,98±1,96 нмоль ВГ за хв. на 1г Нв, у здорових 120,48±1,20 ), яке спостерігали при хронічному рецидивуючому панкреатиті у осіб юнацького та зрілого віку. Це з одного боку свідчить про значну активацію ВРОЛ, а з іншого - про збережені компенсаторні можливості протиоксидантного захисту в цих групах хворих. Однак, відновлення ліпопероксидів в реакціях з глутатіонтранферазою спряжене з незворотніми втратами глутатіону, що, при тривалій дії прооксидантів, призводить до виснаження захисних систем.

Цікавим є той факт, що у обстежених хворих юнацького віку переважала активація глутатіонпероксидази, а у хворих похилого та старечого віку - глутатіонтрансферази. Можливо, це обумовлює торпiдний перебiг захворювання та резистентнiсть до лікування пацiєнтiв похилого вiку.

Суттєві зміни інтенсивності процесів ВРОЛ та стану протиоксидантної системи при загостренні хронічного панкреатиту можна пояснити також стресом, виникнення якого обумовлено вираженим больовим синдромом, гіперферментемією, виділенням великої кількості біологічно активних речовин. Це пов'язано з підсиленням функціональної активності гіпофізарно-наднирникової системи, що призводить до стимуляції викиду катехоламінів і глюкокортикоїдів (Ф.З. Меерсон, 1984).

Змінам активності симпатикоадреналової системи в організмі відповідають виявлені в ході даного дослідження порушення катехоламінзв'язуючої функції еритроцитів. Так, при загостренні хронічного рецидивуючого панкреатиту в перші дні захворювання відмічали підвищення концентрації катехоламінів в еритроцитах, найбільш суттєве у осіб юнацького віку (на 44,6% вище за норму). При зростанні депо катехоламінів в еритроцитах посилюється надходження глюкози в клітину, змінюється її метаболізм, а саме, гальмується гліколіз, активується Г-6-ФДГ, що є важливим метаболічним механізмом утилізувати вуглеводи і забезпечувати акумуляцію енергії в зручній для клітини формі НАДФН за умов гіпоксії. Однак, при подальшій дії стресового фактора внаслідок деструкції клітинних мембран з підвищенням активності лізосомальних ферментів та виділенням трипсину у кров виникає пошкодження мембран червонокрівців та зменшення внутрішньоеритроцитарного депо катехоламінів.

При хронічному панкреатиті середній вміст катехоламінів на 1 еритроцит був початково зниженим, що, можливо, свідчить про значне погіршення адаптації за умов хронічного стресу, а також про структурні зміни мембран червонокрівців з конформаційною перебудовою білків-рецепторів. Зменшення здатності еритроцитів зв'язувати та транспортувати катехоламіни призводить до їх суттєвого перерозподілу в організмі з порушенням загальної адренорегуляції (Г.І. Мардар, 1996).

Комплекс патологічних процесів при інтенсифікації ВРОЛ і пов'язане з ним порушення ліпопероксидної рівноваги впливають на морфофункціональні властивості еритроцитів. Дослідження індексу деформабельності еритроцитів (ІДЕ) у хворих на різні форми хронічного панкреатиту показало, що найбільш суттєві зміни цього показника мають місце при поєднаному ураженні підшлункової залози та дванадцятипалої кишки (1,41±0,03 у.о., у здорових 2,11±0,05 у.о.). Це свідчить про сумацію негативних впливів на стан гемомікроциркуляції при поєднаному ураженні органів панкреатодуоденальної зони. Значне зниження ІДЕ (на 35,4%) у порівнянні з нормою визначили в похилому та старечому віці, що може вказувати на нашарування несприятливого впливу атеросклеротичного ураження судин черевного відділу аорти на перебіг основного захворювання.

Зменшення індексу деформабельності призводить до менш щільного прилягання еритроцитів до стінок судин, порушення перфузії газів в тканинах і посилення гіпоксії. Пересування таких червонокрівців по кровоносному руслу сповільнено, що є передумовою для утворення мікротромбів та еритроцитарних агрегатів. При аналізі співвідношення між ІДЕ та відносною в'язкістю еритроцитарної суспензії (ВВЕС) нами встановлений щільний зворотній кореляційний зв'язок (r = - 0,53; p < 0,01). Тобто, найбільше підвищення ВВЕС визначили при поєднанні хронічному панкреатиті з виразковою хворобою на 63,9%, 56,5% та 59,9% відповідно у хворих юнацького, зрілого та похилого віку.

Структурні зміни мембрани червонокрівців та їх стійкість до дії продуктів ВРОЛ відображає інтегральний показник - пероксидна резистентність еритроцитів (ПРЕ). Аналізуючи співвідношення між ПРЕ та рівнем МДА в крові у хворих ми встановили прямопропорційний кореляційний зв'язок (r = 0,41;p < 0,05).

У хворих на хронічний панкреатит найбільша кількість еритроцитів, що руйнується під впливом пероксиду водню, відмічена при рецидивуючому перебігу захворювання (у осіб юнацького і зрілого віку) та при поєднанні хронічного панкреатиту з виразковою хворобою (у осіб похилого віку).

Враховуючи значну роль інтенсифікації ВРОЛ та мікроциркуляторних розладів у виникненні та рецидивуванні хронічного панкреатиту, виправданим є пошук нових способів їх адекватної корекції. Серед медикаментів з антиоксидантною дією доцільним вважали використання тіотріазоліну (морфоліній 3-метил-1,2,4-тріазолін-тіоацетату) - нового вітчизняного препарату, що був синтезований на кафедрі фармхімії Запорізького державного медичного університету. Особам юнацького віку тіотріазолін вводили по 2,0 мл 2,5% розчину двічі на добу. Хворим похилого та старечого віку кратність введення препарату збільшували до 3 разів на добу. Курс лікування тривав 12 - 14 днів.

Включення тіотріазоліну в комплекс лікування хворих на хронічний панкреатит обумовлювало більш сприятливий перебіг захворювання: через 3 - 5 днів від початку лікування зменшувалась інтенсивність абдомінально-больового та диспепсичного синдромів, покращувався апетит, нормалізувався сон.

Поряд з цим встановлена виражена протирадикальна дія тіотріазоліну: у хворих юнацького та зрілого віку нормалізувався вміст МДА у крові, вірогідно (р<0,05) зростала кількість відновленого глутатіону. У осіб похилого та старечого віку дані вмісту в крові МДА та відновленого глутатіону хоч і не досягали показників здорових осіб, проте, вірогодно (р<0,05) відрізнялись як від показників до лікування так і від даних, що отримані у хворих при проведенні базисної терапії.

Включення тіотріазоліну в лікувальний комплекс хворих на хронічний панкреатит та хронічний рецидивуючий панкреатит сприяло нормалізації активності глутатіонзалежних ферментів у зрілому віці і запобігало різкому пригніченню активності глутатіонредуктази у осіб похилого та старечого віку.

Можна передбачити, що антиоксидантна дія тіотріазоліну зумовлена особливостями його хімічної будови. Тіолові групи, що входять до складу препарату, приймають безпосередню участь у знешкодженні продуктів ВРОЛ та ліпопероксидів і цим самим сприяють підвищенню пулу відновленого глутатіону в організмі. Завдяки цьому зміцнюється структура клітинних мембран та їх захист від руйнування вільними радикалами.

В ході дослідження встановлено також корегуючий вплив тіотріазоліну на структурно-функціональні властивості червонокрівців. Так, в контрольних підгрупах, де хворим проводилась загальноприйнята базисна терапія (холіноблокатори, анальгетики, спазмолітики, ферментні препарати, фізіотерапевтичні процедури), ІДЕ та ВВЕС мали тенденцію до нормалізації, але залишались вірогідно (р<0,05) зміненими відносно показників здорових осіб. Застосування тіотріазоліну сприяло нормалізації ІДЕ та ВВЕС при хронічному рецидивуючому панкреатиті у пацієнтів юнацького та зрілого віку, а також вірогідному (р<0,05) порівняно з контролем підвищенню ІДЕ та зменшенню ВВЕС у хворих похилого віку як при хронічному панкреатиті так і при хронічному рецидивуючому панкреатиті. Окрім того, зростала стійкість червонокрівців до пероксидного впливу, нормалізувалась їх катехоламіндепонуюча функція. Завдяки цьому покращувались мікрореологічні та метаболічні процеси, кровопостачання, трофічні процеси в паренхімі підшлункової залози, створювались сприятливі умови для синтезу відновленого глутатіону, реалізації антипероксидних, дисульфідредуктазних та рибонуклеотидредуктазних функцій всієї його системи.

Враховуючи дані про те, що одним з провідних механізмів у патогенезі загострень хронічного рецидивуючого панкреатиту є активація власних ферментів підшлункової залози, гіперсекреція шлунка, дисбаланс активності біогенних амінів (гістаміну та серотоніну) в сироватці крові, ми вважали доцільним включення у лікувальний комплекс частини хворих потужного антисекреторного препарату фамотидину (Квамателу), який є представником Н₂-гістаміноблокаторів третього покоління.

Перші п'ять днів препарат вводили внутрішньовенно струменево по 20 мг 2 рази на добу, після чого переходили на прийом таблетованої форми (по 40 мг одноразово на ніч - для осіб юнацького та зрілого віку, по 20 мг одноразово на ніч - особам похилого та старечого віку). Зменшення дози Квамателу в похилому та старечому віці обумовлено здатністю його проникати через гематоенцефалічний бар'єр і викликати спутаність свідомості та дезорієнтацію. Окрім того, великі дози препарату можуть блокувати Н₂-гістамінорецептори передсердь і провокувати виникнення аритмій, що особливо небезпечно у осіб старших вікових категорій.

Відомо, що загальний механізм дії Квамателу полягає у блокуванні аденілатциклази парієтальної клітини, що веде до інгібування утворення ц-АМФ і в такий спосіб до гальмування синтезу водневих іонів. Як наслідок фармакологічної блокади аденілатциклази спостерігається зниження кислотності шлункового соку, зменшення виділення пепсину (В.В. Дзвонковська, 1998).

Аденілатциклазний механізм є також важливим для реалізації гормональної регуляції діяльності підшлункової залози: під впливом секретину та вазоінтестинального пептиду відбувається стимуляція аденілатциклазної активності, збільшення кількості ц-АМФ, що супроводжується підвищенням синтезу ферментів і бікарбонатів (И.И. Дегтярева, 1992).

Отже, застосування блокаторів Н₂-гістамінових рецепторів з одного боку безпосередньо знижує екболічну функцію pancreas шляхом блокування гістамінзалежної аденілатциклази панкреоцитів, а з іншого - опосередковано через пригнічення секреції хлористводневої кислоти та пепсину у шлунку.

Поряд з цим Квамател володіє ще рядом позитивних властивостей: покращує кровоток в слизовій оболонці шлунка та підшлунковій залозі, підвищує синтез карбонатів та простагландинів, сприяє регенерації епітелію, стимулює продукцію слизу (О.Я. Бабак , Г.Д. Фадеєнко, Ю.С. Рудик, 1995).

Включення Квамателу в комплексну терапію при загостренні хронічного рецидивуючого панкреатиту та при поєднанні хронічного панкреатита з виразковою хворобою ДПК зумовлювало скорочення термінів больового, диспепсичного, астено-вегетативного синдромів на 4 - 6 днів (порівняно з контрольною групою хворих, які отримували базисне лікування).

Окрім позитивного впливу на клінічний перебіг захворювання, Квамател сприяв послабленню пероксидгенеруючих процесів:

- показники вмісту МДА без ініціації після лікування у хворих основних підгруп юнацького, зрілого та похилого віку були на 5,4%, 18,9%, 10,2% нижчими порівняно з контрольними підгрупами відповідного віку;

- покращував функціонування систем протирадикального захисту: підвищувався рівень відновленого глутатіону та активність глутатіонзалежних ферментів.

Дія Квамателу зумовлена покращенням мікроциркуляції в зоні запалення. Це підтверджується вірогідним (р<0,05) підвищенням індексу деформабельності та зменшенням патологічно збільшеної в'язкості крові порівняно з даними до лікування та показниками хворих, які отримували традиційне лікування. Завдяки цьому він сприяє оксигенації тканин, покращує переносимість ними гіпоксії, посилює кровоток. Зменшення тканинної гіпоксії в зоні запалення активує пентозофосфатний цикл, який поставляє глутатіонредуктазі НАДФН - відновлені еквіваленти, забезпечує підвищення активності цього фермента і в результаті - підвищення вмісту відновленого глутатіону, завдяки відновленню глутатіонредуктазою його окисненої форми.

Таким чином, результати проведених досліджень доводять дієвість даної методики по відношенню до антиоксидантних властивостей крові та структурно-функціональних властивостей еритроцитів у хворих на хронічний панкреатит, результати якої були більш виражені, ніж після проведеної базисної терапії.

Необхідно відзначити, що найбільший фармако-терапевтичний ефект був досягнутий при хронічному рецидивуючому панкреатиті у хворих юнацького та зрілого віку. В старших вікових групах, особливо при тривалому перебігу захворювання та поєднанні хронічного панкреатиту з виразковою хворобою на стаціонарному етапі лікування повної клініко-лабораторної ремісії досягнуто не було. Тому, включення в лікувальний комплекс препаратів з антиоксидантною та антигіпоксантною діями є доцільним і на подальших етапах реабілітації.

Порівняльний аналіз ефективності запропонованої схеми у хворих основних груп і результатів лікування у пацієнтів контрольних груп показав безсумнівні переваги розробленої методики комплексного диференційованого лікування різних форм хронічного панкреатиту.

Отже, оскільки даний спосіб лікування з включенням в комплекс препаратів з антиоксидантним та антигіпоксантним ефектом позитивно впливає на стан процесів вільнорадикального окиснення ліпідів, захисної протирадикальної системи, структурно-функціональні властивості еритроцитів, а значить і процеси компенсації та адаптації в цілому, його слід вважати методом вибору і рекомендувати для широкого впровадження в практику.

Висновки

Виникнення загострень та рецидивування хронічного панкреатиту супроводжується неконтрольованим підсиленням процесів вільнорадикального окиснення ліпідів та пригніченням захисних протирадикальних систем, а саме системи глутатіону.

Підвищення інтенсивності процесів вільнорадикального окиснення ліпідів при хронічному панкреатиті сприяє змінам морфофункціональних властивостей еритроцитів: зменшується їх здатність до деформації та стійкість до пероксидного окиснення, збільшується відносна в'язкість еритроцитарної суспензії, спотворюється катехоламіндепонуюча функція.

Загострення хронічного панкреатиту та поєднання його з виразковою хворобою супроводжується вираженим пригніченням глутатіонової ланки протиоксидантного захисту і значними гемореологічними розладами, особливо у хворих похилого та старечого віку. Інтенсивність неконтрольованого підсилення вільнорадикального окиснення ліпідів є найбільш значною при рецидивуючому перебігу захворювання на фоні помірного зниження активності системи глутатіону.

Використання тіотріазоліну в комплексній терапії хронічного панкреатиту інгібує процеси вільнорадикального окиснення ліпідів, покращує функціонування глутатіону та глутатіонзалежних ферментів, сприяє нормалізації структурно-функціональних властивостей еритроцитів, що клінічно проявляється більш сприятливим перебігом захворювання, швидшим досягненням клініко-лабораторної ремісії.

Блокатор Н₂-гістамінових рецепторів третього покоління фамотидин (Квамател) в комплексній терапії хронічного рецидивуючого панкреатиту та хронічного панкреатиту із супутньою виразковою хворобою ДПК проявляє потужний антигіпоксичний та мембраностабілізуючий фармакологічні ефекти, сприяє пригніченню вільнорадикального окиснення ліпідів, покращенню реологічних властивостей червонокрівців та корекції мікроциркуляторних розладів.

При лікуванні хронічного панкреатиту найбільш ефективним є індивідуалізований диференційований підхід з урахуванням форми захворювання, наявності супутньої патології, віку хворих, інтенсивності процесів вільнорадикального окиснення ліпідів та стану захисних протиоксидантних систем організму з включенням у лікувальний комплекс препаратів з протиоксидантною та антигіпоксантною діями.

Практичні рекомендації

Включення у комплексне обстеження хворих на хронічний панкреатит методів визначення вмісту в крові одного із кінцевих продуктів вільнорадикального окиснення ліпідів (малонового діальдегіду), відновленого глутатіону та активності ферментативних систем протирадикального захисту (глутатіонпероксидази, глутатіон-S-трансферази, глутатіонредуктази та глюкозо-6-фосфатдегідрогенази) може бути одним з діагностичних критеріїв загострення захворювання.

Методи дослідження функціонального стану еритроцитів (здатності їх до деформування, пероксидної резистентності, відносної в'язкості еритроцитарної суспензії та катехоламіндепонуючої функції) є простими у виконанні та інформативними для діагностики хронічного панкреатиту, визначення ступеню мікроциркуляторних розладів та контролю за ефективністю терапії, що проводиться.

При загостренні хронічного панкреатиту доцільним є використання медикаментозних препаратів, які володіють протиоксидантною та антитигіпоксантною діями (внутрішньом'язеве введення 2,5% розчину тіотріазоліну по 2,0 мл 2-3 рази на добу протягом 12-14 днів, внутрішньовенне введення фамотидину (Квамателу) по 40 мг на добу протягом 5 днів з наступним переходом на прийом таблетованої форми препарату).

Друковані роботи за темою дисертації

Мельничук З.А. Ефективність фізіотерапевтичних методів у лікуванні хронічного панкреатиту з урахуванням сезонів року // Лікарська справа. - 1998. - №4. - С.141-144.

Христич Т.М., Мельничук З.А., Коломоєць М.Ю. Морфофункціональні властивості еритроцитів при хронічному панкреатиті // Буковинський медичний вісник. - 1999. - №3. - С.141-145.

Коломоєць М.Ю., Христич Т.М., Мельничук З.А. Ефективність Квамателу при хронічному панкреатиті // Галицький лікарський вісник. - 1999. - Т.6, №4. - С. 124.

Христич Т.М., Пішак В.П., Мельничук З.А., Мереуца С.М., Фокіна С.Є., Логошко Р.В. Функція деяких ендокринних органів при хронічному панкреатиті // Лікарська справа. - 1998. - №4. - С. 33-42.

Мельничук З.А. Ефективність застосування тіотріазоліну при лікуванні хворих на хронічний панкреатит // Матеріали XIV з'їзду терапевтів України. - Київ, 1998. - С. 388-389.

Мельничук З.А. Вплив ноотропілу на стан зовнішньосекреторної функції підшлункової залози при хронічному панкреатиті з урахуванням віку // Другий Український Тиждень Гастроентерологів. Тези доповідей. (23-25 вересня 1997 р.). - Дніпропетровськ, 1997. - С. 91.

Мельничук З.А. Особливості зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у хворих на хронічний панкреатит з урахуванням циркадних і сезонних хроноритмів // "Досягнення і проблеми медичної реабілітації хворих" . - м. Ужгород, 1998. - С. 74-76.

Христич Т.М., Мельничук З.А. Ефективність фізіотерапевтичних методів лікування хворих на різні форми хронічного панкреатиту // "Досягнення і проблеми медичної реабілітації хворих". - Ужгород, 1998. - С. 33-36.

Христич Т.М., Мельничук З.А. Деякі морфофункціональні властивості еритроцитів та інтенсивність процесів вільнорадикального окиснення ліпідів при хронічному панкреатиті у хворих похилого і старечого віку // "Мікроциркуляція та її вікові зміни". - Київ, 1999. - С.134-135.

Анотація

Мельничук З.А. Інтенсивність процесів вільнорадикального окиснення ліпідів, стан захисних протиоксидантних систем та структурно-функціональні зміни еритроцитів при хронічному панкреатиті у хворих різного віку в динаміці лікування. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02. - внутрішні хвороби. - Івано-Франківська державна медична академія, Івано-Франківськ, 1999.

Основні положення дисертації містять порівняльний аналіз інтенсивності вільнорадикального окиснення ліпідів, активності протиоксидантних систем у співвідношенні з морфофункціональними властивостями еритроцитів при хронічному панкреатиті в залежності від форми захворювання, наявності супутньої виразкової хвороби та віку хворих.

Доведено, що включення тіотріазоліну та блокатора Н₂-гістамінових рецепторів фамотидину (Квамателу) у лікувальний комплекс хворих на хронічний панкреатит сприяє покращенню перебігу захворювання, нормалізації структурно-функціональних властивостей еритроцитів, інгібує неконтрольовану пероксидацію ліпідів та активує глутатіонову ланку протиоксидантного захисту.

Ключові слова: хронічний панкреатит, виразкова хвороба, вільнорадикальне окиснення ліпідів, антиоксидантні системи, структурно-функціональні властивості еритроцитів, тіотріазолін, Квамател.

Аннотация

Мельничук З.А. Интенсивность процессов свободнорадикального окисления липидов, состояние защитных антиоксидантных систем и структурно-функциональные изменения эритроцитов при хроническом панкреатите у больных разного возраста в динамике лечения.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02. - внутренние болезни - Ивано-Франковск, 1999.

Диссертация посвящена изучению патогенетической роли свободнорадикального окисления липидов, состояния некоторых факторов антирадикальной защиты во взаимосвязи с морфофункциональными свойствами эритроцитов при разных формах хронического панкреатита, а также с учетом возраста больных.

Обследовано 144 больных хроническим панкреатитом, из них - мужчин 62 человека, женщин - 82, в возрасте от 16 до 80 лет.

Среди обследованных - 43 человека юношеского, 53 - зрелого, и 48 - пожилого и старческого возраста.

У 42 пациентов был диагностирован хронический панкреатит, у 64 - хронический рецидивирующий панкреатит, у 38 - хроническое воспаление поджелудочной железы сочеталось с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки.

Установлено, что обострение хронического панкреатита сопровождается интенсификацией свободнорадикального окисления липидов (увеличение содержания в крови малонового диальдегида без инициации, с инициацией НАДФН₂ и аскорбатом) на фоне угнетения глутатионового звена антиоксидантной защиты (снижение содержания в крови восстановленного глутатиона, увеличение активности глутатионпероксидазы и глутатионтрансферазы, угнетение активности глутатионредуктазы).

Выявлена зависимость степени пероксидации липидов от формы заболевания, наличия сопутствующей патологии смежных органов пищеварения.

Наибольший дисбаланс в системе свободнорадикальное окисление - антиоксидантный статус был отмечен у пациентов пожилого возраста, особенно при сочетанной патологии органов желудочно-кишечного тракта (хронический панкреатит с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки).

Показаны возрастные особенности пероксидации липидов при обострении хронического панкреатита и в динамике восстановительного лечения с использованием препаратов с антиоксидантным и антигипоксантнм действием.

Накопление в крови промежуточных и конечных продуктов свободнорадикального окисления липидов вызывает конформационную перестройку в структуре клеточных мембран (в том числе и эритроцитарных) с последующим нарушением их проницаемости и разрушением. Это в свою очередь обусловливает изменение структурно-функциональных свойств эритроцитов: снижается их способность к деформации и устойчивость к воздействию перекиси водорода, возрастает относительная вязкость эритроцитарной суспезии.

Установлена прямая корреляционная связь между содержанием малонового диальдегида в крови и перекисной резистентностью эритроцитов.

Структурную перестройку рецепторного аппарата клеточных мембран, изменение активности симпатоадреналовой системы при стрессе, которым является для организма обострение заболевания, отображают результаты исследования внутриэритроцитарного депо катехоламинов. Снижение способности эритроцитов связывать и транспортировать катехоламины ведет к их существенному перераспределению в организме с нарушением общей адренорегуляции.

Установлена и обоснована возможность фармакологической коррекции гиперлипопероксидации и морфофункциональных свойств эритроцитов с помощью антиоксиданта тиотриазолина.

Доказана целесообразность применения блокатора Н₂-гистаминовых рецепторов III-го поколения фамотидина (Кваматела) у больных с рецидивом хронического панкреатита и при сочетании хронического панкреатита с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки.

Обоснована необходимость дифференцированного выбора суточных и курсовых доз тиотриазолина и Кваматела с учетом возраста пациентов.

Ключевые слова: хронический панкреатит, язвенная болезнь, свободнорадикальное окисление липидов, антиоксидантные системы, структурно-функциональные свойства эритроцитов, тиотриазолин, Квамател.

Summary

Melnictuk Z.A. Intensive processis of peroxydate oxydation of lipids, state of the antyoxydate protection systems and erythrocytes structural-functional changes in patients with chronical pancreatitis in different ages at dynamics of treatment. Manuscript.

Dissertation on competition of a scientific degree of the Candidate of Medical Sciences on a speciality - 14.01.02. - internal diseases. - Ivano-Frankivsk State Medical Academy, Ivano-Frankivsk, 1999.

The main thesis of dissertation contain comparative analyzis about intensive processis of peroxydate oxydation of lipids, activity of antioxydate systems in correlation with morphofunctional peculiarity of erythrocytes by chronical pancreatitis in depend of form desease, availability accompanal ulcerative desease and age of patients.

Proof, that inclusion thiothriasolin and blocator of H₂-histamin receptors famotidin (Quamatel) in treatment complex of patients with chronical pancreatitis promote in better cours of desease normalyze the structural-functional peculiarity of erythrocytes, detent the non-conjugate peroxydation of lipids and activate the glutation section of antioxydate protection.

Key words: chronical pancreatitis, ulcerative desease, peroxydate oxydation of lipids, antioxydate systems, structural-functional peculiarity of erythrocytes, thiothriazolin, Quamatel.

Размещено на Allbest.ru