Клініко-експериментальне обґрунтування ефективності застосування вітчизняного препарату фламікар в лікуванні хворих на хронічні захворювання печінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоровя України

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Клініко-експериментальне обґрунтування ефективності застосування вітчизняного препарату фламікар в лікуванні хворих на хронічні захворювання печінки

Кваченюк Катерина Леонідівна

14.01.02 - внутрішні хвороби

УДК: 616.36-002-036.12:615.322.036.8

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті ім. О.О Богомольця МОЗ України.

Науковий керівник:

- доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович,

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

завідувач кафедри госпітальної терапії №2.

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Никула Тарас Денисович,

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб №2;

- доктор медичних наук, професор Коломоєць Михайло Юрійович

Буковинська державна медична академія МОЗ України,

завідувач кафедри госпітальної терапії та клінічної фармакології.

Провідна установа:

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра гастроентерології та дієтотерапії.

Захист відбудеться “_30_” _листопада___ 2000 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради - Д 26.003.04 з внутрішніх хвороб в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця МОЗ України (01003, м. Київ, вул. Льва Толстого, 10).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (м. Київ, вул. Зоологічна, 3).

Автореферат розісланий “_26_” _жовтня__2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук Кузьменко А.Я.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема хронічних захворювань печінки (ХЗП) набуває все більшої актуальності і посідає одне з провідних місць у сучасній гастроентерології. Це зумовлено, перш за все, значною питомою вагою ХЗП у загальній структурі захворюваності, несприятливим прогнозом та складністю діагностики і лікування (Рахманова А.Г. и соавт., 1995; Львов Д.К.,1995; Соринсон С.Н.,1998; Бабак О.Я.,1999). Ці захворювання вражають переважно осіб працездатного віку, характеризуються тривалим перебігом з частими рецидивами, що є причиною втрати працездатності та отримання хворими інвалідності (Григорьев П.Я., Яковенко Э.П., 1993; Возианова Ж.И., Городецкий М.М., 1998; Подымова С.Д., 1998; Майер К.-П.,1999).

Незважаючи на те, що останніми десятиріччями розроблено нові діагностичні критерії, диференційовано - діагностичні схеми та відкрито нові перспективи профілактики і терапії хронічних захворювань печінки, деякі питання їх патогенезу та лікування залишаються недостатньо вивченими (Возианова Ж.И., Городецкий М.М., 1998; Харченко Н.В., 1999). Традиційна медикаментозна терапія ХЗП не завжди сприяє повному і швидкому одужанню, нерідко супроводжується появою побічних реакцій, що також потребує тривалого застосування лікарських засобів та великих матеріальних витрат (Логинов А.С., 1990; Ивашкин В.Т. и соавт., 1991; Передерий В.Г., Шипулин В.П., 1999).

Виходячи з цього, нагальною є потреба оптимізувати, удосконалювати лікування ХЗП, розробляти та використовувати нові вітчизняні препарати, які прискорюють компенсацію, позитивно впливають на патогенетичні механізми захворювання. З цією метою ми використали вітчизняний препарат фламікар. Фламікар - поліекстракт з плодів горобини звичайної, розроблений фахівцями кафедри технології ліків Львівського медичного інституту. Поліекстракт отримували змішуванням ліпосорбіну та гідросорбіну (співвідношення 1:6). Застосована авторами технологія дозволила зберегти у препараті поряд з каротиноїдами та біофлавіноїдами, інші біологічно активні речовини: фосфоліпіди, вітаміни, амінокислоти, мікроелементи, пектини, що визначають фармакологічну активність препарату. Фламікар зареєстровано Фармакологічним комітетом МОЗ України як лікарський засіб (реєстраційне посвідчення №94/99/3) і внесено до Державного реєстру лікарських препаратів. Беручи до уваги те, що фламікар містить значний процент біологічно активних речовин антиоксидантної та мембраностабілізуючої дії, а також враховуючи результати експериментальних досліджень, які свідчать про антитоксичну активність та нешкідливість препарату (Савцова З.Д. та співавт., 1996), ми вважали за доцільне вивчити його терапевтичну ефективність при лікуванні хворих на ХЗП.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у межах комплексної програми досліджень кафедри госпітальної терапії №2 Національного медичного університету за темою “Вивчити окремі ланки патогенезу, дати клінічну оцінку методів ранньої діагностики уражень гастродуоденальної зони і гепатобіліарної системи та методів їх лікування в осіб, що зазнали впливу радіоактивного фактору” (номер державної реєстрації 019640U7062). Дисертант за цією темою виконувала окремий фрагмент, присвячений вивченню імунного статусу пацієнтів з ураженням печінки, з'ясовувала гепатопротекторні механізми дії фламікару та можливості використання його в комплексній схемі лікування уражень гепатобіліарної системи.

Мета і завдання дослідження. Підвищити ефективність лікування хронічних захворювань печінки та обґрунтувати доцільність застосування у комплексній терапії цих хворих препарату нового класу фламікару, розробити оптимальну методику та оцінити ефективність його клінічного застосування.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

З'ясувати гепатопротекторні механізми дії фламікару на рівні мембран гепатоцитів у експериментальних тварин.

Вивчити вплив фламікару на клінічний перебіг хронічних захворювань печінки.

Оцінити доцільність та вияснити ефективність включення фламікару до комплексної терапії хворих на хронічні захворювання печінки.

Порівняти ефективність застосування фламікару у комплексній терапії хворих на хронічні захворювання печінки з особами контрольних груп, які отримували загальноприйняту терапію.

Розробити оптимальні схеми застосування препарату у хворих на хронічні захворювання печінки.

Об'єкти дослідження: пацієнти з хронічними гепатобіліарними ураженнями, лабораторні експериментальні тварини (білі щури) з тетрахлорметановою моделлю гепатиту.

Предмет дослідження: стан гепатобіліарної системи людей та експериментальних тварин з ураженнями печінки.

У роботі використовували такі методи:

- токсикологічні - для моделювання токсичного ураження печінки в експериментальних тварин;

- біохімічні - для вивчення функціонального стану гепатобіліарної системи експериментальних тварин, а також пацієнтів;

- імунологічні - для оцінки імунного статусу пацієнтів;

- інструментальні - для вивчення структури печінки та наявності супутніх хвороб;

- радіологічні - для вивчення поглинальної функції гепатоцитів, структури печінки та селезінки, їх розмірів та положення;

- клінічні - для оцінки перебігу хронічних захворювань печінки;

- статистичні - для оцінки достовірності отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчено на клітинному рівні механізми гепатопротекторної дії нового вітчизняного препарату фламікар. Встановлено, що він нормалізує процеси мікросомального окислення у печінці, має антиоксидантну і мембраностабілізуючу дію.

Вперше вивчено особливості впливу фламікару на клінічну симптоматику, біохімічні та імунологічні показники у хворих на хронічні захворювання печінки. Встановлено, що включення до схеми терапії хворих на алкогольну хворобу печінки у формі хронічного алкогольного гепатиту та хронічний вірусний гепатит В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз, фламікару підвищує ефективність лікування та скорочує його термін порівняно з результатами застосування загальноприйнятої терапії. У хворих з хронічним вірусним гепатитом С лікування фламікаром сприяє покращанню клінічних симптомів захворювання та зменшенню інтенсивності запального процесу в печінці, але не впливає на частоту елімінації вірусу.

Практичне значення одержаних результатів. На достатньому експериментальному матеріалі вивчена одна з нових ланок механізму дії препарату фламікар.

На клінічному матеріалі показана ефективність застосування фламікару у хворих на алкогольну хворобу печінки у формі хронічного алкогольного гепатиту та хронічний вірусний гепатит В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз.

Порівняльний аналіз результатів лікування хворих на хронічні захворювання печінки фламікаром показав, що його застосування у хворих на хронічний алкогольний гепатит та хронічний вірусний гепатит В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз, має переваги перед лікуванням цієї патології без використання фламікару. У хворих з хронічним вірусним гепатитом С лікування фламікаром сприяє покращенню клінічних симптомів захворювання та зменшенню інтенсивності запального процесу в печінці.

Науково обґрунтована схема призначення фламікару хворим на хронічні захворювання печінки. На основі цього розроблено новий спосіб комплексного лікування хронічних захворювань печінки з використанням фламікару.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в клінічну практику гастроентерологічного відділення Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України та використовуються в навчальному процесі на кафедрі госпітальної терапії № 2 Національного медичного університету.

Особистий внесок дисертанта у розробку наукових положень, що винесені на захист. У процесі роботи здобувачем самостійно проведено аналіз наукової літератури, комплексне клінічне, діагностичне обстеження хворих, обробку результатів сцинтиграфічного, імунологічного досліджень, стану вільнорадикальних процесів, що покладено в основу цієї роботи. Імунологічне дослідження автор виконувала разом з фахівцями лабораторії імунології Інституту ендокринології та обміну речовин (зав. лабораторією - канд. биол. наук Н.Б. Таранова), стан вільнорадикальних процесів - із співробітниками лабораторії фармакології нових лікувальних засобів Інституту геронтології АМН України (зав. лабораторією - докт. мед. наук Л.П. Купраш).Автор висловлює щиру подяку співробітникам вищеназваних установ за консультативну та практичну допомогу. Особисто проведено комплексний аналіз та систематизацію отриманих результатів обстеження і лікування хворих, їх статистичну обробку, оформлення таблиць та ілюстрованого матеріалу. На підставі цього підготовлено до друку наукові публікації, дисертацію, запропоновано практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукових досліджень дисертації доповідалися на II Swiatowy kongres рolonii medycznej (Czestochowa, 1995), 4-й Російській конференції "Гепатологія сьогодні" (Москва, 1999р.), І-му конгресі гепатологів України (Київ, 1999р.), ювілейній науково-практичній конференції "Актуальні питання уражень внутрішніх органів та їх зв'язок із наслідками аварії на ЧАЕС. Особливості перебігу захворювань у працівників річкового флоту", присвяченій 85-річчю Київської центральної басейнової клінічної лікарні МОЗ України та 65-річчю клініки внутрішніх хвороб ім. В.М. Іванова (Київ, 1999р.).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковано 8 наукових праць, у тому числі 4 статті у журнальних фахових виданнях, 2 - в матеріалах конгресів, конференцій та 2 тези доповідей. Подано заявку і отримано рішення про видачу патенту від 15.10.99 за заявкою ”Спосіб лікування алкогольної хвороби печінки” № 99042488 з пріоритетом від 30.04.99.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 164 сторінках комп'ютерного тексту, складається з вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, закінчення, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури, який містить 233 літературних джерела, з них вітчизняних - 158, іноземних - 75. Дисертація ілюстрована 43 таблицями та 15 рисунками.

1. Основний зміст роботи

фламікар захворювання печінка гепатит

Матеріали та методи дослідження. Здійснено комплексне клініко-лабораторне обстеження 136 хворих, серед них 67 - з алкогольною хворобою печінки у формі хронічного алкогольного гепатиту (ХАГ), 34 - з хронічним вірусним гепатитом В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз (ХВГ Ві) та 35 - з хронічним вірусним гепатитом С (ХВГ С). При визначенні форм гепатиту, ступеня активності та печінкової недостатності за основу брали міжнародну класифікацію хвороб Х перегляду.

Верифікацію діагнозу проводили на основі даних анамнезу, клінічної картини захворювання, лабораторних (загальноклінічних, біохімічних, серологічних, імунологічних) та інструментальних (ультразвукове і радіоізотопне сканування) методів дослідження. Результати динамічного клінічного, лабораторного, інструментального обстеження заносили в розроблену нами “Реєстраційну карту обстеження хворих”.

Лікування проводили на фоні базисної терапії. Вона включала оптимальний режим життя пацієнтів та дієтичне харчування. Індивідуально застосовували препарати, які нормалізують процеси травлення і всмоктування, - мезим-форте по 1 капсулі 3 рази на день з їжею, детоксикаційні засоби вводили в/в кап. - 200 мл 5% розчину глюкози (№ 5). Пацієнти основної групи (64 хворих) отримували фламікар у дозі 500 мг 3 рази на добу за 30 хвилин до їди. Хворі контрольних груп (аналогічного віку, статі та тривалості хвороби) отримували традиційну терапію: перша (36 хворих) - есенціале у дозі 600 мг 3 рази на день та друга (36 хворих) - силібор 0,04 г 3 рази на день. Середній курс лікування в усіх групах становив 24 дні.

Усім пацієнтам проводили ультразвукове дослідження органів черевної порожнини на апараті “Siemens” SL - 1, ендоскопічне (ФГДС) - на апараті “Olympus” (GIF-Q 20).

Радіонуклідне дослідження печінки виконували за допомогою сцинтиляційної гамма-камери РНО Gamma LFOV фірми “Searle”, скомплектованої з комп'ютером PDP 11/34 фірми ДЕК. Для дослідження використовували радіофармпрепарат (РФП) “Технефіт ^99mТс”. Променеве навантаження на критичний орган - ретикулоендотелій становить 0,024 мЗв на І МБк, що значно менше, ніж максимально допустимий рівень, згідно з діючими нормами радіаційної безпеки НРБУ 97. Гепатосцинтиграфію з ^99mТс-колоїдом проводили без медикаментозної підготовки хворого у лежачому положенні на спині. РФП вводили внутрішньовенно з розрахунку І МБк на 1 кг маси тіла хворого під детектором гамма-камери.

Загальна схема проведення дослідження полягає у реєстрації змін радіоактивності над ділянкою серця, печінки і селезінки протягом 30 хв. після внутрішньовенного введення РФП. Дані записували у пам'ять комп'ютера з періодом кадр за 30 с., сумарна кількість кадрів 60. Комп'ютерна обробка полягала у виділенні “зон цікавості” (серця, зображення печінки і селезінки) та наступного інтегрування інформації й будування кривих активність-час. Розроблена програма обробки даних передбачала отримання таких показників, які характеризують кінетику радіоколоїду (РК).

Частка печінки (ЧП) і частка селезінки (ЧС) у сумарному нагромадженні РК. Критерієм рівня радіоактивності цих органів при динамічному запису служили значення амплітуд швидкої експоненти, екстрапольованих до моменту введення РФП, - криві “печінка” і “селезінка” (Ап, Ас). Обчислювання проводили за формулами:

;

.

Тmax селезінки (lion) - час максимального нагромадження препарату на лієнограмі.

Тmax печінки (hepar) - час максимального нагромадження препарату на гепатограмі.

Коефіцієнт ретенції РК у крові (КРК) - відношення швидкостей обчислення на 4,5-й і 1,5-й хв. на кривій “серце”. Коефіцієнт ретенції РК у печінці (КРП) - подібне співвідношення на кривій “печінка”.

Індекс печінкового захоплення (ІПЗ) - відношення КРП і КРК. Якісний аналіз зображення печінки проводили на основі ознак, розроблених Т.П. Сиваченко (1991). Зображення селезінки у передній проекції не контрастується (0) на сцинтиграмі у нормі. Нагромадження РК у селезінці оцінюється за плюсами: (+) - дуже слабе; (++) - помітне, нижче, ніж щільність зображення лівої частки; (+++) - виражене, на рівні щільності лівої частки; (++++) - значне, вище, ніж щільність лівої частки.

Загальний вміст білка у сироватці крові визначали уніфікованим способом (г/л), білкові фракції - методом електрофорезу на папері (%). Тимолову пробу визначали за Хутро і Поппером (ум. од.). Активність ферментів - АсАТ, АлАТ сироватки крові - динітрофенілгідразиновим методом за Ратманом і Френзелем (млмоль/год л). Загальний білірубін та його фракції оцінювали у сироватці крові колориметричним діазометодом (за Йєндрашиком, Клеггорном, Грофом), (мкмоль/л). Загальний холестерин сироватки крові визначали методом Ілька, який ґрунтується на реакції Флібермана-Бурхарда, -ліпопротеїди - турбометричним методом за Бурштейном і Самаї (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982).

Ми проводили комплексне імунологічне дослідження в динаміці захворювання згідно з вимогами Меморандуму ВООЗ (1988) і рекомендаціями Е.Ф. Чернушенко и соавт. (1988), А.Е. Романенко и соавт. (1989).

Воно включало:

- кількісну оцінку Т- і В-ланок системи імунітету з визначенням співвідношення регуляторних субпопуляцій лімфоцитів методом розеткоутворювання та непрямим імуноцитохімічним методом з моноклональними антитілами до маркерів CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺, CD19⁺ (фірма “Sigma”,США);

- визначення рівня сироваткових імуноглобулінів (Ig) (Д.Ф. Глузман и соавт.,1993; В.Г. Передерий и соавт.,1995).

Для встановлення глибини імунних порушень у обстежених хворих проведено аналіз імунограм згідно з рекомендаціями В.М. Земскова та співавт. (1996). Враховували зміни двох імунологічних показників для визначення ступеня імунної недостатності (СІН). Перший СІН - зниження імунологічних параметрів на 1-33%, другий - на 34-66%, третій - на 67-100%. Рівень IgЕ визначали методом імуноферментного аналізу за допомогою діагностичного набору “UBI Magivel” (США) та напівавтоматичного аналізатора “StatFax-303” виробництва “Awareness Technology Inc.” (США).

Маркери вірусних гепатитів визначали методом імуноферментного аналізу за допомогою наборів фірм: для HBsAg та anti-HCV Ig M - “DIAProf med.” (Київ, Україна); для HBеAg, anti-HВe, anti-НDV “Диагностические препараты” (Нижній Новгород, Росія). Для постановки полімеразної ланцюгової реакції використовували набори фірми “ДНКа технологии” (Москва, Росія).

Механізми дії препарату фламікар вивчали на білих щурах-самках масою тіла 250-350 г., віком 6-7 міс., яких утримували у віварії Інституту геронтології АМН України. Тварин розподілено на три групи по 24 в кожній:

- І - контрольна;

- ІІ - щури, яким вводили тетрахлоретан (ТХМ);

- ІІІ - тварини, яким вводили ТХМ одночасно з фламікаром.

ТХМ вводили внутрiшньоочеревинно з розрахунку 0,4 мл/100 г маси тіла(в суміші з олією у співвідношенні 1:1) протягом 4 днів, фламікар - per os в дозі 500 мг/ кг щоденно протягом 7 днів, починаючи з першого дня введення ТХМ. Після закінчення досліду (на 8-му добу) щурів умертвляли декапітацією та у шматочках печінки і крові досліджували біохімічні показники.

У мікросомальній фракції печінки вивчали активність мембранозв'язаних ферментів (Nа⁺-К⁺-АТФаз плазматичних мембран, амідопірин-N-деметилази і анілін-n-гідроксилази мембран ендоплазматичного ретикулуму) за методом Карузиной И.И., Аракова А.А. (1977), вміст цитохрому Р-450 за методом Omuro T. et al. (1964), концентрацію продукту перекисного окислення ліпідів (ПОЛ)-малонового діальдегіду (МДА) - Гацко Г.Г. и соавт. (1982).

Статистичну обробку результатів досліджень проводили за програмою статистичної обробки інформації на персональному комп'ютері Pentium-166 MMX. Достовірність результатів оцінювали за допомогою критерію Стьюдента.

Результати власних досліджень. Під час експериментального дослідження механізмів дії фламікару виявлено, що препарат сприяє підвищенню активності ферментів мікросомального окислення та збільшенню вмісту цитохрому Р-450 у мембранах ендоплазматичного ретикулуму печінки щурів. Крім того, після введення фламікару достовірно (р0,05) підвищується активність Na⁺-К⁺-АТФази, досягаючи рівня контрольних величин. Це сприяє нормалізації внутрішньо/ зовнішньо-клітинного розподілу електролітів у печінці та крові. Так, у щурів вміст калію в еритроцитах та клітинах печінки достовірно (р0,05) збільшується, а натрію зменшується (р0,05). Вивчення впливу фламікару на систему вільнорадикального окислення показало, що при введенні ТХМ знижується вміст МДА у мікросомальній фракції печінки щурів, а також здатність до його індукції аскорбатом. Співвідношення неферментативного та спонтанного ПОЛ у мікросомах щурів під впливом ТХМ становить 0,700,023, що достовірно (р0,05) нижче, ніж у контрольних тварин (0,890,027). У тварин, які отримували фламікар, нагромадження МДА у мікросомах печінки суттєво не змінюється порівняно з контролем, однак співвідношення індукованого аскорбатзалежного і спонтанного ПОЛ достовірно (р0,05) збільшується (0,790,034), що свідчить про здатність препарату пригнічувати ПОЛ.

Результати всієї серії досліджень свідчать про те, що курсове введення фламікару у дозі 500 мг/кг виявляє захисну дію при токсичному ураженні печінки ТХМ у щурів. На фоні введення препарату нормалізується активність мембранозв'язаних ферментів плазматичних мембран та мембран ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів і внутрішньо/ зовнішньоклітинний розподіл електролітів в тканинах, перериваються процеси ПОЛ у мікросомальній фракції гепатоцитів, зменшується активність амінотрансфераз у сироватці крові. Отримані результати свідчать про доцільність застосування фламікару в комплексній терапії ХЗП.

До лікування у клінічній картині ХАГ переважає диспепсичний синдром (97%) з найбільш частим його проявом анорексією. Дещо менш виражений астеновегетативний (92,5%) та больовий синдроми (80,5%). Виявлено ознаки хронічної алкогольної інтоксикації. Активність цитолітичних ферментів була підвищена, крім того рівень АсАТ майже в 2 рази перевищує рівень АлАТ, що пов'язано з “витоком” мітохондріальної фракції аспарагінової трансамінази. Спостерігається гіпопротеїнемія, диспротеїнемія за рахунок зниження рівня альбумінів та підвищення вмісту -глобулінів, гіперліпідемія та підвищення активності ГГТП.

При ХАГ виникає вторинний імунодефіцитний синдром, який проявляється у зниженні вмісту CD3⁺, CD4⁺ субпопуляцій лімфоцитів та співвідношення CD4⁺/CD8⁺. Імунологічна недостатність (ІН) була першого ступеня, показники знижуються у середньому на 23,74,8%. Збільшення всіх розмірів печінки, за даними сцинтиграфічного дослідження, спостерігається у 82,3% хворих з ХАГ, з них у 65,4% переважало збільшення лівої частки. Розміри селезінки у 23,5% хворих збільшені. Нагромадження РФП у селезінці становить у 64,7% хворих (++), у 35,5% - (+++).

Оцінюючи анамнестичні та клінічні дані хворих на ХВГ, ми виявили, що початок захворювання був непомітним для більшості з них, особливо для хворих з ХВГ С. Серед синдромів найчастіше зустрічається астеновегетативний (97,1%) та такі його прояви, як немотивована слабість і швидка втомлюваність, найбільш постійною ознакою є гепатомегалія (86,9%).

Крім того, виявлено позапечінкові прояви вірусної інфекції у 8 хворих з ХВГ С: ураження суглобів (поліартралгя) - у 7,2%, щитовидної залози (аутоімунний тиреоїдит) - у 2,9%, нирок (гломерулонефрит) - у 1,4%. За даними S.C. Gordon (1996), статистичний аналіз дозволяє вважати доведеним зв'язок хронічної інфекції НСV з вказаними позапечінковими проявами.

Якість життя хворих з ХВГ визначали за індексом Карновського (Christensen E., 1997) і виражали у балах (%). У хворих з ХВГ Ві він до лікування становить 67,856,4%, у ХВГ С - 56,67,23% (тип В).

При ХВГ Ві підвищується рівень цитолітичних ферментів та ГГТП. Достовірні зміни рівня білірубіну, альбумінів, -глобулінів та тимолової проби у хворих з ХВГ Ві відображають загальний запальний та дистрофічний процеси, що розвиваються у печінці під впливом агентів, які викликали загострення. При ХВГ Ві виникає імунодефіцитний синдром, що проявляється у зниженні вмісту CD3⁺, CD4⁺ субпопуляцій лімфоцитів та співвідношення CD4⁺/CD8⁺. СІН - перша, показники знижуються у середньому на 15,42,9%. У 80% хворих з ХВГ Ві, за даними сцинтиграфічного дослідження, виявлено збільшення розмірів печінки, у жодного не збільшена селезінка. Нагромадження РФП у селезінці становить у 20% хворих (+), у 50% - (++) та у 30% - (+++) відповідно за групами.

У хворих з ХВГ С достовірно підвищується тільки рівень цитолітичних ферментів, ₂ та -глобулінів та знижується рівень альбумінів. Під час імунологічного дослідження переважають прояви аутоімунного синдрому, що характеризується зниженням вмісту CD3⁺ та CD8⁺ субпопуляцій лімфоцитів, збільшенням співвідношення СD4⁺/CD8⁺ та CD19⁺ лімфоцитів. Підвищуються рівень IgG та IgE. При цьому встановлена тісна пряма кореляційна залежність між величинами АлАТ і IgE (r=0,9910,08). Серед хворих з ХВГ С достовірне (p<0,05) збільшення розмірів печінки, за даними сцинтиграфічного дослідження, спостерігається у всіх. Збільшення розмірів селезінки виявлено у 30% хворих. Нагромадження РФП у селезінці становить у 10% хворих (+), у 80% - (++) та у 10% (+++) відповідно за групами.

Вивчення показників функціонального стану печінки, за даними дослідження з РК, показало значні порушення та відхилення від норми поглинально-видільної функції гепатоцитів хворих на ХЗП всіх груп. Більш виражені порушення виявлені у хворих з ХВГ С, дещо менші - у хворих з ХАГ та ХВГ Ві. Це особливо виявляється при аналізі такого важливого показника, як ІПЗ, який знижується (p<0,05) у всіх групах хворих на 30, 23 та 21% відповідно.

Після лікування клінічне обстеження пацієнтів показало, що застосування фламікару позитивно впливає на перебіг хронічного гепатиту, значно покращується загальний стан хворих з ХАГ у середньому на 6,81,1 день. Це проявляється у появі апетиту, зменшенні симптомів диспепсії, головного болю, покращанні настрою пацієнтів та зменшенні больових проявів у ділянці правого підребер'я. При об'єктивному обстеженні звертає на себе увагу динаміка таких показників: зменшення розмірів печінки та болю при пальпації її нижнього краю, зниження температури тіла до її нормалізації. Позитивний вплив фламікару на клінічну картину захворювання у хворих з ХВГ виражався у значному зменшенні втомлюваності, поліпшенні сну, здатності витримувати фізичні та розумові навантаження, появі емоційного спокою та зменшенні головного болю в середньому на 11,62,5 день у хворих з ХВГ Ві та на 17,21,8 день у хворих з ХВГ С. Інші симптоми захворювання поліпшуються більш повільно, їх зменшення наприкінці лікування спостерігається у всіх хворих з ХВГ Ві та у 73,3% хворих з ХВГ С.

Особливо слід відмітити дуже добру переносність фламікару та майже повну відсутність побічних реакцій: лише у 2 (1,5%) пацієнтів спостерігається метеоризм. Таким чином, протипоказаннями до застосування препарату може бути лише індивідуальна чутливість пацієнтів до його складових.

Якщо порівнювати динаміку клінічних симптомів захворювання у хворих з ХАГ, які приймали есенціале, то покращання загального стану відмічається у середньому на 14,31,2 день; силібором - на 15,72,8 день. Покращання загального стану хворих з ХВГ Ві та ХВГ С після лікування есенціале відбувається на 18,41,9 та 19,51,7 день відповідно; після лікування силібором - на 19,52,8 та 21,12,5 день.

Якість життя хворих з ХВГ Ві після лікування фламікаром покращилася. В середньому індекс Карновського становив 94,2810,16%, що достовірно (p<0,05) вище, ніж до лікування. При цьому тип А виявлено у 92,8% хворих, у той час як після лікування есенціале та силібором індекс Карновського становив 798,75% та 757,07% відповідно. Це свідчить, що в цих групах пацієнтів достовірних змін не відбувається. Якість життя хворих з ХВГ С після лікування фламікаром становила 75,35,3%, що достовірно (p<0,05) вище, ніж до лікування. Після застосування традиційної терапії достовірних змін індексу Карновського не відмічається.

Як видно, після лікування фламікаром хворих на ХЗП зменшення клінічних ознак хвороби, покращання загального стану та підвищення якості життя наставало раніше, ніж при лікуванні есенціале або силібором.

Аналізуючи біохімічні показники у хворих на ХЗП, ми встановили, що під впливом лікування фламікаром нормалізуються біохімічні показники, які характеризують функціональний стан печінки. Так, у хворих з ХАГ, активність АлАТ знижується більш ніж у 2 раза, активність АсАТ - майже у 3 раза (рис.1), активність ГГТП (р<0,001) - більш ніж у 3 раза. Рівень загального білірубіну (р<0,001) знижується на 70%, прямого білірубіну - 80%. Крім того (р<0,01), підвищується рівень загального білка та спостерігається нормалізація складу білкових фракцій за рахунок підвищення рівня альбумінів.

Після лікування фламікаром, за даними сцинтиграфічного дослідження, нормалізуються показники, які характеризують поглинально-видільну здатність гепатоцитів. Особливо слід визначити підвищення ІПЗ на 30%. Зменшення розмірів печінки спостерігається у 76,4% хворих, особливо за рахунок лівої частки. Селезінка зменшилася в розмірах у 23,5% хворих. У 70,6% хворих не спостерігається нагромадження в ній РФП або воно становить (+), у 29,4% - (++). У 17,7% хворих, у яких в селезінці не нагромаджується РФП проведено оцінку ступеня жирового гепатозу за даними ультразвукового дослідження за С.С. Бацковим (1995): у 1 хворого був IV ступінь, у 2 хворих - III ступінь.

При лікуванні хворих з ХАГ есенціале біохімічні показники нормалізуються, але за впливом на рівень цитолітичних ферментів, показники ліпідного та пігментного обміну, цей препарат поступається фламікару. Після лікування фламікаром активність АсАТ, ГГТП та рівень загального білірубіну зменшується більш суттєво. Різниця між показниками після лікування есенціале та фламікаром достовірна (p<0,05). За даними сцинтиграфічного дослідження після лікування ессенціале достовірно зменшуються лише два розміри печінки, тоді як після прийому фламікару - чотири (по передній середній лінії та по лівому краю реберної дуги більш суттєво). Нагромадження РФП у селезінці після лікування есенціале зменшується, однак у 10% хворих воно становить (+++), у 40% - (++), у 40% - (+) та зовсім не відмічено нагромадження РФП у 10%.

При лікуванні хворих з ХАГ силібором ми спостерігали лише позитивні тенденції в змінах показників функціонального стану печінки, але вони не достовірні.

Встановлено, що лікування хворих з ХВГ Ві фламікаром ефективно. Найбільш суттєвим виявляється вплив фламікару на активність АлАТ, яка знижується у 3,5 раза (p<0,01) та АсАТ - у 2,1 раза (p<0,05). Виявлено зниження рівня загального білірубіну в 1,7 раза (p<0,05). Крім того, спостерігається нормалізація складу білкових фракцій за рахунок підвищення рівня альбумінів на 20% (p<0,01) та зниження рівня -глобулінів на 40% (p<0,02). Зменшення активності запального процесу відображає зниження рівня тимолової проби у 1,5 раза (p<0,01). Активність ГГТП достовірно (p<0,05) знижується на 20%.

За даними сцинтиграфічного дослідження, після лікування фламікаром достовірно поліпшуються усі показники, крім КРП. Так, індекс печінкового захоплення підвищується на 28%. Також достовірно зменшуються два розміри печінки. Нагромадження РФП у селезінці після лікування фламікаром знижується, у жодного з хворих не було нагромадження, яке становить (+++); у більшості хворих (80%) - (+).

У хворих з ХВГ Ві, які приймали ессенціале, ефективність лікування за впливом на загальний білірубін, -глобуліни, рівень тимолової проби була нижча. Динаміка перелічених показників була недостовірна, але якщо їх порівнювати з аналогічним рівнем у групі хворих, які лікувалися фламікаром то вони також достовірно не відрізняються. Тому можна думати про тенденцію до їх нормалізації при лікуванні есенціале. Активність АсАТ після застосування фламікару знижується більш достовірно, ніж після лікування есенціале. Також за даними сцинтиграфічного дослідження достовірно зменшуються лише два розміри печінки. Нагромадження РФП у селезінці після лікування есенціале зменшується, але все ж таки у 60% хворих становить (+), що на 20% більше, ніж після прийому фламікару.

Після застосування терапії з включенням силібору у хворих з ХВГ Ві достовірних змін показників після лікування не спостерігається.

У хворих з ХВГ С під впливом фламікару достовірно зменшується лише рівень ₂ і -глобулінів. Спостерігається достовірне зменшення поперекового розміру у 40% хворих. Сцинтиграфічні показники кінетики РФП достовірно не змінюються, крім КРК, який достовірно (p<0,05) знижується. На нашу думку, це можна пояснити тим, що вірус у хворих з ХВГ С перебуває у фазі реплікації, тому патогенетичне лікування радикально не впливає на функціональний стан печінки, але завдяки дезінтоксикаційним властивостям фламікару сприяє усуненню клінічних проявів, запального синдрому та поліпшує якість життя хворих. Лікування ХВГ С препаратами есенціале та силібор не викликає покращання стану хворих.

Після лікування фламікаром спостерігається нормалізація ланок клітинного та гуморального імунітету у хворих з ХАГ та ХВГ Ві. У всіх хворих підвищується вміст CD3⁺, у хворих з ХАГ - також CD4⁺ субпопуляцій лімфоцитів. Співвідношення CD4⁺/CD8⁺ у хворих з ХАГ та ХВГ Ві збільшується в 1,3 раза (p<0,001) та 1,2 раза (p<0,02) відповідно. Крім того, в обох групах достовірно знижується рівень IgА на 57 та 70% (p<0,001) відповідно, а у хворих з ХАГ - крім того й IgМ на 25% (p<0,05). Показники достовірно (p<0,01) менш знижуються, ніж до лікування, на 8,11,2%. Це переконливо свідчить не тільки про нормалізацію клітинної та гуморальної ланки імунної системи, але й співвідношення субпопуляцій лімфоцитів. Застосування у хворих з ХВГ С фламікару достовірно (p<0,01) знижує лише рівень IgG у 1,5 раза. На імунологічні показники хворих на ХЗП есенціале та силібор майже не впливають.

Отже, результати проведених нами клініко-лабораторних досліджень показали, що фламікар має мембраностабілізуючу дію, сприяє зміцненню мембран гепатоцитів, нормалізує мікросомальне окислення у печінці, виявляє антиоксидантну дію, сприяє нормалізації показників імунної системи та підвищує дезінтоксикаційну функцію печінки.

Лікування хворих з ХАГ фламікаром ефективне, за результатами воно не поступається лікувальним властивостям есенціале. За впливом на клінічні симптоми захворювання, загальний стан пацієнтів, рівень цитолітичних ферментів, показники ліпідного та пігментного обміну перевищує його. Крім того, есенціале не впливає на показники імунологічної реактивності, в той час як фламікар нормалізує їх.

Лікування хворих з ХВГ Ві із застосуванням фламікару також ефективно і не поступається есенціале. Крім того, фламікар сприяє більш швидкому поліпшенню клінічних симптомів захворювання, підвищенню якості життя хворих та більш суттєво впливає на рівень цитолітичних ферментів.

У хворих з ХВГ С лікування з використанням фламікаур сприяє зменшенню клінічних симптомів захворювання та запалення у печінці, однак воно не впливає на частоту елімінації вірусу.

Лікування з використанням силібору хворих з ХЗП, за проведений нами термін показало лише тенденцію до покращання функції гепатоцитів. Це свідчить про необхідність більш тривалого лікування хворих на ХЗП силібором, ніж фламікаром, та значно вищу ефективність останнього.

Висновки

1. Застосування фламікару в комплексному лікуванні хворих на хронічні захворювання печінки позитивно впливає на клінічний перебіг запального та дистрофічного процесу в печінці за рахунок поєднання гепатопротекторного, антиоксидантного ефекту з нормалізацією показників клітинного та гуморального імунітету.

2. Включення фламікару до комплексної терапії хворих на хронічні захворювання печінки викликає поліпшення загального стану пацієнтів та суттєве зменшення клінічних проявів хвороби на 6,81,1 день при хронічному алкогольному гепатиті, на 11,62,5 та 17,21,8 день при хронічному вірусному гепатиті В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз і хронічному вірусному гепатиті С, відповідно.

3. Застосування фламікару у хворих з хронічним алкогольним гепатитом та хронічним вірусним гепатитом В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз, нормалізує поглинально-видільну функцію гепатоцитів (індекс печінкового захоплення достовірно збільшується на 30 та 28% відповідно), достовірно зменшує прояви цитолітичного, імунозапального синдромів та ознаки печінково-клітинної недостатності.

4. У хворих з хронічним гепатитом С лікування із застосуванням фламікару зменшує інтенсивність запального процесу в печінці, що проявляється у достовірному зниженні рівня ₂ та -глобулінів, IgG.

5. Включення фламікару до комплексної терапії хворих на хронічні захворювання печінки сприяє нормалізації показників імунологічної реактивності. Так, у пацієнтів з хронічним алкогольним гепатитом достовірно підвищується вмісту CD3⁺ та CD4⁺ субпопуляцій лімфоцитів у периферичній крові, збільшується співвідношення CD4⁺/CD8⁺ та знижується рівень IgА. У хворих з хронічним вірусним гепатитом В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз, достовірно підвищується вміст CD3⁺ субпопуляцій лімфоцитів, збільшується співвідношення CD4⁺/CD8⁺ та знижується рівень IgА.

6. Ефективність лікування хворих з хронічним алкогольним гепатитом з включенням фламікару достовірно вища, ніж традиційної терапії, за впливом на рівень цитолітичних ферментів, показники ліпідного та пігментного обміну. Включення фламікару до лікування хворих з хронічним вірусним гепатитом В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз, достовірно більш ефективно підвищує якість життя пацієнтів та зменшує прояви цитолітичного синдрому, ніж традиційна терапія.

7. При експериментальному вивченні механізмів дії фламікару встановлено, що фламікар нормалізує мікросомальне окислення у печінці, проявляє антиоксидантну і мембраностабілізуючу дії.

Практичні рекомендації.

1. Препарат фламікар у комплексній терапії хронічних захворювань печінки доцільно застосовувати в дозі 500 мг 3 рази на добу за 0,5 год. до їди протягом 24 днів.

2. При лікуванні хворих з алкогольною хворобою печінки фламікар можна застосовувати як в комплексній, так і монотерапії при алкогольному гепатиті помірного ступеня активності.

3. При лікуванні хворих з хронічним вірусним гепатитом В без дельта антигену фламікар доцільно застосовувати при інтегративному типі з підвищеним рівнем амінотрансфераз.

4. Хворим з хронічним вірусним гепатитом С фламікар можна призначати у якості підтримуючої терапії.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кваченюк К.Л Застосування фламікару у хворих на хронічний гепатит алкогольної етіології // Лік. справа. Врачебное дело. - 1999.- N3. - С.142-144.

2. Свінціцький А.С., Кваченюк К.Л. Сучасні можливості лікування хронічних вірусних гепатитів // Лік. справа. Врачебное дело. - 1999.- N6. - С.45-48.

3. Свінціцький А.С., Кваченюк К.Л., Кундін В.Ю. Функціональний стан гепатобіліарної системи у хворих на алкогольний гепатит під час лікування фламікаром // Міжвідомчий зб. “Гастроентерологія”. - Дніпропетровськ, 2000.-№31.-С. 398-404.

4. Кваченюк К.Л. Клінічна ефективність екстракту з плодів горобини звичайної // Ліки України. - 2000. - №9. - С.63-64.

5. Кваченюк К.Л., Купраш Л.П. Фармакодинаміка фламікару та клінічна ефективність препарату у хворих на алкогольну хворобу печінки // Матеріали наук.-практ. конф. “Актуальні питання уражень внутрішніх органів та їх зв'язок із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Особливості перебігу захворювань у працівників річкового флоту”. - К., - 1999. - С. 57-60.

6. Свінціцький А.С., Кваченюк К.Л. Досвід використання препарату “Фламікар” при алкогольних ураженнях печінки // Матеріали першого конгресу гепатологів України. Наук. віс. ужгород. ун-ту. Серія “Медицина”. - Ужгород, 1999. - N10. -С.167-168.

7. Свинцицкий А.С., Ревенок Е.Н., Кваченюк Е.Л. Фламикар - новое средство в лечении алкогольной болезни печени // Рос. жур. гастроентерология, гепатология, колопроктология. Материалы четвертой Российской конференции “Гепатология сегодня”. - М., 1999 - Т. ХІ, N1.- С. 91.

8. Liliana P. Kuprash, Yekaterina Kvachenyuk, Vitaly J. Dzhemailo. Flamikar - a New Pharmacological Preparation of Natural Origin (Clurico - Experimental Study) // Polonii medycznej, II Swiatowy kongres, streszczenia abstracts, Czestochowa, 1995- p.63.

9. Свінціцький А.С., Кваченюк К.Л. ”Спосіб лікування алкогольної хвороби печінки” // Рішення про видачу патенту України від 15.10.99 за заявкою №9042488 з пріоритетом від 30.04.99.

Анотація

Кваченюк К.Л. Клініко-експериментальне обґрунтування ефективності застосування вітчизняного препарату фламікар в лікуванні хворих на хронічні захворювання печінки.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено вивченню дії нового вітчизняного препарату фламікар на перебіг хронічних захворювань печінки - алкогольної хвороби у формі гепатиту та вірусних гепатитів. Обстежено 136 хворих на ХЗП (64 - з ХАГ, 34 - з ХВГ Ві, 35 - з ХВГ С). Хворі контрольних груп отримували лікування з включенням есенціале чи силібору. Фламікар призначали по 500 мг 3 рази на добу протягом 24 днів. У результаті проведених нами клініко-лабораторних досліджень виявлено, що фламікар має мембраностабілізуючу дію, сприяє зміцненню мембран гепатоцитів, нормалізує мікросомальне окислення у печінці, має антиоксидантну дію та підвищує дезинтоксикаційну функцію печінки. Лікування хворих з хронічним алкогольним гепатитом та хронічним вірусним гепатитом В без дельта антигену, інтегративний тип з підвищеним рівнем амінотрансфераз, фламікаром ефективне, за результатами воно не поступається лікувальним властивостям есенціале. За впливом на клінічні симптоми захворювання, загальний стан пацієнтів та показники пігментного обміну він перевищує його. Отримані результати дозволяють рекомендувати препарат для широкого використання у комплексній терапії хворих на хронічні захворювання печінки.

Ключові слова: фламікар, алкогольна хвороба печінки, вірусний гепатит, перекисне окислення ліпідів, сцинтиграфія, імунологічні показники.

Аннотация

Кваченюк Е.Л. Клинико-экспериментальное изучение эффективности применения отечественного препарата фламикар в лечении больных с хроническими заболеваниями печени.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02. Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца, Киев, 2000.

Диссертация посвящена изучению механизмов действия и эффективности применения нового отечественного препарата фламикар у больных с хроническими заболеваниями печени. Фламикар - это полиэкстракт из плодов рябины обыкновенной. Технология изготовления препарата позволила сохранить в нем биофлавоноиды, фосфолипиды, витамины, микроэлементы, которые и определяют биохимическую активность препарата.

Экспериментальное исследование свойств фламикара проводили на белах крысах-самках массой тела 250-350 г, которых содержали в виварии Института геронтологии АМН Украины. Животные были разделены на группы по 24 крысы в каждой: І - контрольная; ІІ - получала тетрахлорметан; ІІІ - ТХМ одновременно с фламикаром. ТХМ вводили в брюшную полость из расчета 0,4 мл/100 г массы тела 4 дня, фламикар - per os в дозе 500 мг/ кг ежедневно 7 дней. После окончания исследования животных умерщвляли декапитацией. На фоне введения препарата нормализовалась активность мембраносвязанных ферментов эндоплазматического ретикулума и распределение электролитов в тканях, снижалась активность процессов ПОЛ в микросомальной фракции гепатоцитов и активность аминотрансфераз в сыворотке крови. Таким образом, фламикар обладает антиоксидантным и мембраностабилизирующим действием.

Обследовано 136 больных с хроническими заболеваниями печени. Среди них пациенты с хронической алкогольной болезнью печени в форме алкогольного гепатита (67 чел.), с хроническим вирусным гепатитом В без дельта-антигена, интегративный тип с повышенным уровнем аминотрансфераз (34 чел.) и с хроническим вирусным гепатитом С (35 чел.). На фоне базисной терапии больные основной группы получали лечение с включением фламикара в дозе 500 мг 3 раза в день за 30 мин. до еды. Больные первой контрольной группы - эссенциале по 600 мг 3 раза в день и второй - силибор 0,04 мг 3 раза в день. Курс лечения - 24 дня. Терапевтический эффект оценивали по динамике клинических симптомов, лабораторных (общеклинических, биохимических, серологических, иммунологических) и инструментальных (ультразвуковых и сцинтиграфических) методов исследования.

Положительная динамика выявлена у всех пациентов, однако, после комплексного лечения с включением фламикара уменьшение клинических симптомов заболеваний наступало раньше, чем при лечении традиционными гепатопротекторами. Фламикар у больных с хроническим алкогольным гепатитом и хроническим вирусным гепатитом В без дельта-антигена (интегративный тип с повышенным уровнем аминотрансфераз) способствует нормализации поглотительно-выделительной функции гепатоцитов, достоверному уменьшению проявлений цитолитического, иммуновоспалительного синдромов и печеночно-клеточной недостаточности. У больных с вирусным гепатитом С лечение фламикаром способствует уменьшению интенсивности воспалительного процесса в печени, однако, на проявления цитолитического синдрома не влияет.

Включение фламикара в комплексную терапию больных с хроническими заболеваниями печени способствует нормализации показателей иммунологической реактивности. Применение фламикара способствует наступлению первичной ремиссии у больных раньше, чем при использовании эссенциале или силибора. Таким образом, эффективность лечения с включением в комплексную терапию фламикара выше, чем при использовании традиционных гепатопротекторов.

Учитывая выраженные гепатопротекторные свойства фламикара, а также иммуномодулирующий эффект его можно рекомендовать для использования в комплексной терапии больных с хроническим алкогольным гепатитом и хроническим вирусным гепатитом В без дельта-антигена (интегративный тип с повышенным уровнем аминотрансфераз). Фламикар целесообразно назначать по 500 мг 3 раза в день за 30 мин до еды в течение 24 дней. Противопоказанием к использованию фламикара служит индивидуальная чувствительность к его составным. Препарат можно использовать для профилактического лечения.

Ключевые слова: фламикар, алкогольная болезнь печени, вирусный гепатит, перекисное окисление липидов, сцинтиграфия, показатели иммунитета.

Summary

Katerina L. Kvachenyuk Clinical-Experimental Ground of Curative Effectiveness of Ukrainian Drug Flamikar for Treatment of Patients with Chronic Liver Diseases.-Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate of Medical Sciences, speciality 14.01.02 - Internal Diseases. - O.O. Bogomoltzya National Medical University, Ukraine, Kiev 2000.

The dissertation is devoted to the analysis of Flamikar's action in the management of chronic liver diseases (CLD) - alcohol disease in form of hepatitis (chronic alcohol hepatitis - CAH) and chronic viral hepatitis (CVH). The author examined 136 patients with CLD (64 with CAH, 34 - CVH B, 35 - CVH C). The patients of control groups received treatment with use of Essentiale or Silibor. Flamikar was given at 500 mg three times daily during 24 days. The results of our clinical-laboratory investigation show that Flamikar has membrane-stabilizing activity, promotes strengthening hepatocyte's membranes, normalizes microsomal oxidation in liver, has anti-oxidant action and increases detoxic liver function.

The treatment of patients with CAH and CVH B in integration phase with increased aminotransferase level with Flamikar is effective. According to the results this treatment doesn't yield to Essentiale in curative properties. And this treatment even exceeds it by the influence on clinical symptoms of illness, general patient state and by the level of pigment metabolism. The results allow to recommend Flamikar for wide usage in complex therapy for patients with CLD.

Key words: flamikar, chronic alcohol hepatitis, chronic viral hepatitis, lipid peroxidation, scintigraphy, immunological state.

Размещено на Allbest.ru