Размещено на http://www.allbest.ru/

Медична деонтологія та етика в дерматовенерології

Виконала студентка III курсу

групи М-41 Ізюмського медколеджу

Удовиченко Марія

План

1. Медична деонтологія та етика

2. Дотримання деонтології медичною сестрою

3. Загальні положення деонтології в дерматовенерології

Висновок

1. Медична деонтологія та етика

деонтологія етичний дерматовенерологія медичний

Медична деонтологія - це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов'язків.

Моральне обличчя медичного працівника, основні його принципи формувалися і удосконалювалися впродовж багатьох століть залежно від політичного ладу, рівня культури, національних та релігійних традицій, а також соціально-економічних і класових відношень у країні.

Величезну роль у визначенні основних проблем медицини і як науки, і як моральної діяльності належить основоположнику наукової медицини Гіппократу. Його численним учням та послідовникам наступних поколінь, зокрема таким видатним діячам вітчизняної медицини, як І.П. Павлов та М.І. Пирогов.

Свій вклад у розвиток деонтології та етики внесли визначні вчені сучасності Н.П. Сокольський, О.Т. Михайленко, та інші.

Медична деонтологія тісно пов'язана з медичною етикою. Медична етика - це вчення про мораль медпрацівників, їх поведінку, взаємозв'язки з хворими, з колегами, із суспільством.

Складовою частиною медичної етики є деонтологія - вчення про обов'язки медичного працівника.

Порушення правил деонтології може призвести до виникнення такої патології як ятрогенія - психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника.

Тому важливим принципом є дотримування основного деонтологічного правила - не зашкодили при діагностиці, або лікуванні.

2. Дотримання деонтології медичною сестрою

За визначенням ВООЗ (1967), медична сестра - це особа, підготовлена за основною програмою сестринського навчання, яка має достатню кваліфікацію і право виконувати в своїй країні дуже відповідальну роботу із сестринського обслуговування з метою зміцнення здоров'я, запобігання хворобам і догляду за хворими.

Основною функцією медичної сестри є догляд за хворими та виконання призначень лікаря, під керівництвом якого вона працює.

Високий рівень фахових знань та вмінь, точність у виконанні призначень, тактовність, людяність, уважність, самовладання, чуйність - ці якості конче необхідні медичній сестрі.

Останніми роками роль середнього медичного персоналу зросла. Медичні сестри почали працювати із складною технікою, виконувати відповідальні маніпуляції. Це вимагає високої кваліфікації та постійного вдосконалення знань.

Проте надзвичайно важливим залишається спілкування з хворими. Жоден комп'ютер не може замінити людського слова, щирого співчуття та вчасної допомоги.

Медична сестра своїми діями, поведінкою та словом повинна зробити все, щоб у хворого були оптимістичний настрій, впевненість у швидкому одужанні.

Не слід інформувати хворих про результати аналізів, висновки лікарських консиліумів, виловлювати свої прогнози щодо термінів лікування, розповідати про об'єм оперативних втручань. Таке право має тільки лікар. Помилки медичного персоналу, не залежно від рівня, не можна приховувати. Навпаки, помилка, допущена лікарем чи медичною сестрою, фельдшером повинна бути якнайшвидше виявлена та виправлена. Приховування помилок або ускладнень, що виникли під час виконання своїх професійних обов'язків медичними працівниками може призвести до важких або непоправних наслідків для здоров'я хворих. Кожний такий випадок повинен стати темою обговорення у колі колег, потрібно вжити адміністративних чи, якщо необхідно, юридичних санкцій.

У жодному разі це не повинно бути предметом обговорення поза межами лікувального закладу. Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.

3. Загальні положення деонтології в дерматовенерології

Зміняються епохи, покоління людей, але залишаються недуги, а отже, і лікарі, покликані полегшувати страждання хворих. Успіх в здійсненні медичними працівниками цієї гуманної місії залежить не лише від своєчасної діагностики і лікування, але і від характеру взаємин лікаря і пацієнта, колег за фахом, персоналу медичних установ, дотримання принципів медичної деонтології у всіх областях, у тому числі в дерматології і венерології.

Найважливішою передумовою до цього є вивчення і розуміння медико-біологічних, соціальних сторін особи хворих, а також їх внутрішнього світу, відношення до своєї недуги.

Подібний цілісний підхід до пацієнтів з їх неповторною особовою індивідуальністю особливо необхідний на сучасному етапі, коли спостерігається прогресуючий процес усе більш вузької спеціалізації, диференціації і технізації медицини, що реально загрожує її "дегуманізації" [Лібіх С.З, 1974].

В даний час створилася певна диспропорція між високим рівнем соматичного обстеження дерматологічного хворого і повнотою вивчення його особи, духовного світу, стався розрив між лікувальною дією на соматику і психіку. Подібна ситуація погіршує прогноз багатьох дерматозів, особливо тих, при яких морфологічні елементи прояву хвороб незначні або зовсім відсутні, а суб'єктивні відчуття викликають тривалі і болісні страждання (. Визнано, що будь-який хронічно протікаючий дерматоз може бути чинником, що змінює особу хворої людини.

Справедливо вважає С.С. Лібіх, що створюється абсолютно своєрідний "світ хвороби", що забезпечує певну адаптацію хворого до умов, що оточують його. З приведеного вище стає зрозумілою необхідність зміцнення сполучної ланки "пацієнт - хворий" шляхом реалізації принципів деонтологиі. Вони повинні грунтуватися не лише на об'єктивній оцінці патологічних змін шкіри, але і на глибокому розумінні суб'єктивного, внутрішнього світу страждаючої людини: переживань, обумовлених втратою або обмеженням працездатності, частковим відривом від суспільства, косметичними дефектами. В результаті порушується психоемоційний стан, виникають тривога, страх, поганий настрій, дратівливість, утворення нових психологічних механізмів (відхід в хворобу), нових еталонів поведінки, системи оцінок (наприклад, суб'єктивна реакція на виникнення дерматозу і негативна установка відносно лікування, що проводиться).

Висновок

Основний принцип моралі медичного працівника - це гуманізм. Медичному працівникові мають бути притаманні чуйність, увага до хворого, намагання виправдати його довір'я. Медичний працівник повинен не лише сумлінно виконувати свої обов'язки щодо хворого, але й боротися за фізичну досконалість і психічне здоров'я людей, проводити профілактичну і санітарно-просвітню роботу, зберігати лікарську таємницю, надавати медичну допомогу хворому незалежно від його національної та расової належності, політичних і релігійних переконань тощо.

Високі морально-етичні принципи, чітке дотримання деонтологічних норм лікарями та середнім медичним персоналом мають величезне значення для ефективного лікування хворих. До питань етики належать також і медичні помилки, які слід відрізняти від злочинних дій, що караються законом. Професійні помилки можуть бути пов'язані з недостатнім рівнем знань, відсутністю досвіду, недосконалими методами дослідження, їх слід розглядати й аналізувати в колективі, щоб не повторювати більше.

Службові взаємини палатної медичної сестри складаються зі взаємин із співробітниками, хворими та родичами. Передусім культура службових взаємин у колективі базується на високій трудовій дисципліні, товариській взаємодопомозі, ввічливості та доброзичливому ставленні до людей. Проявами добрих взаємин між медсестрами є постійна готовність допомогти колезі в скрутних ситуаціях, що можуть виникнути при виконанні різних процедур.

Для встановлення контакту між хворим і медичною сестрою важливе значення має її особистість. Медична сестра може любити свою професію, прекрасно володіти навичками, однак якщо вона через особливості свого характеру часте конфліктує з хворими, її професійні якості не можуть бути повністю реалізовані. Буває, що часті психоемоційні перевантаження у процесі професійної діяльності, а також деякі особливості психічної індивідуальності призводять до того, що її характер змінюється, деформується. Проявляються такі негативні риси, як байдужість, грубість, дратівливість при контакті з хворими, а іноді -- пригніченість від безсилля, особливо при лікуванні важко хворих пацієнтів.

Тому медичній сестрі слід оберігати себе від професійної деформації, а також намагатись зберегти душевну рівновагу пацієнта, утвердити в ньому позицію на одужання.

Размещено на Allbest.ru