Лікарські рослини

Історія використання лікарських рослин. Виготовлення порошків тваринного та мінерального походження. Розвиток медицини у Стародавньому Римі. Салернська школа наукової медичної думки в Європі. Поняття лікарської сировини, її використання і застосування.

Рубрика Медицина
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 15.01.2014
Размер файла 119,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний технологічний університет

Факультет економіки та управління

Кафедра туризму і готельно-ресторанної справи

фітотерапія та апітерапія в курортній практиці

Індивідуальна робота

з навчальної дисципліни "Курортна справа"

Виконав: Терешко Антон Олегович

Черкаси-2013

Зміст

1. Історія використання лікарських рослин

2. Лікарські форми та їх види

3. Цілющі властивості меду та його використання при хворобах

Список використаних джерел інформації

1. Історія використання лікарських рослин

Безперервні археологічні дослідження виявляють все нові й нові дані про використання рослин для лікування найдавнішими народами світу.

Лікарі Шумера (ця цивілізація проіснувала протягом IV-III тис. до н. е.) зі стебел і коренів рослин виготовляли порошки і настої. Вони вважали, що груші і фіги мають цілющі властивості, а молоді пагони верби і сливового дерева, голки сосни та ялиці, висушені і розтерті, застосовували в якості компонента припарок і компресів. До порошків з висушених і подрібнених рослин іноді додавалися порошки тваринного та мінерального походження. В якості розчинника застосовувалася не тільки вода, але також вино і пиво.

Вавилоняни, що прийшли на зміну шумерам в XI ст. до н. е., а потім ассирійці широко використовували рослини в лікувальних цілях. Вавилоняни застосовували сотні лікарських рослин, у тому числі корінь солодки, насіння льону, дурман, блекоту, молоді бруньки різних рослин. Вони вивозили їх і в інші країни. Вавилоняни вже тоді помітили, що сонячне світло шкідливо діє на лікувальні властивості зібраних рослин, тому висушували їх у тіні, що рекомендується і сучасними посібниками по збору і сушці лікарських рослин.

Частина глиняних табличок, виявлених у бібліотеці ассирійського царя Ассурбаніпала (VII ст. до н. е.), містить опис лікарських засобів із зазначенням захворювань, при яких вони застосовуються, і способу вживання. У столиці Ассирії Ніневії - був сад лікарських рослин.

У вавилонян та ассирійців відомості про цілющі властивості рослин були запозичені єгиптянами. Дослідження записів, зроблених на папірусах, вказують, що єгиптяни ще за 4000 років до н. е. склали деяку подобу фармакології з описом лікарських рослин, що застосовувалися тоді. У відомому "папірусі Еберса", що відноситься приблизно до 1570 р. до н. е., наведено приблизно 900 рецептів для лікування різних захворювань, до складу яких входили переважно рослини. Всього в цьому папірусі перераховано кількасот рослин.

У Єгипті застосовувалися не тільки дикорослі, а й культивовані лікарські рослини. Так, рицина, з якої видобувається касторове масло, розводилась вже за 2600 років до н. е. Касторка застосовувалась як профілактичний засіб. Єгиптяни, вважаючи причиною виникнення всіх хвороб надлишок їжі, рекомендували в третій день кожного місяця приймати касторове масло як проносне.

Крім рицини, в Стародавньому Єгипті використовувалися такі лікарські рослини, як: алое, акація, аніс, білена, льон, лотос, мак, м'ята, подорожник, морська цибуля, верба, ялівець та багато інших. Єгиптяни застосовували також рослини, які привозили з інших країн, для чого споряджали спеціальні експедиції. Відома, наприклад, експедиція на п'яти кораблях у 1500 р. до н. е. в країну Пунт (нинішнє Сомалі).

Досвід єгиптян у лікуванні рослинами уважно вивчали лікарі Стародавньої Греції, в медицині якої часто використовувались рослини, причому деякі з них були запозичені у єгиптян. Грецька література того часу містить найбільше відомостей про лікувальне використання рослин.

Перший ґрунтовний твір про лікарські рослини, що дійшов до нас і в якому наведено наукове обґрунтування їх застосування, належить найбільшому мислителю, лікареві Стародавньої Греції, одному з родоначальників сучасної наукової медицини Гіппократу (460-377 рр. до н. е.). У ньому він описав 236 лікарських рослин, які застосовувалися тоді в медицині. У своїй лікувальній практиці Гіппократ використовував понад 200 лікарських рослин і застосовував їх без переробки. "Геніальний спостерігач людських істот", як назвав його І. П. Павлов, вважав, що лікарські речовини містяться в природі в оптимальному вигляді і що лікарські рослини в необробленому вигляді або у вигляді соків роблять кращу дію на людський організм.

Інша видатна праця про лікарські рослини належить греку Діоскориду (I ст. н. е.), який був лікарем при римської армії в епоху імператорів Клавдія і Нерона. Діоскорида вважають батьком європейської фармакогнозії. У праці "Materia medica" ("Лікарські речовини") він узагальнив все, що було відомо в його час про лікарські засоби рослинного, тваринного і мінерального походження. Найбільшу увагу він приділяв рослинним лікарським засобам, і в цьому творі описав понад 600 видів лікарських рослин, додавши до опису малюнки рослин і вказавши їх застосування. Діоскорид використовував досвід грецької та єгипетської медицини. Книга була переведена на латинську мову і була авторитетним посібником в Європі до XVI століття.

У Стародавньому Римі медицина розвивалася під сильним впливом грецької. У народній медицині римлян, судячи з описів римських письменників і вчених Катона-старшого (III-II ст. до н. е.) і Плінія-старшого (I ст. н. е.), широко використовувалися дикорослі, а пізніше і сільськогосподарські рослини. Пліній-старший у своєму творі "Природна історія" описав близько 1000 видів рослин, головним чином лікарських. Велике значення древні римляни надавали капусті різних сортів. У сирому вигляді їй приписували властивості виліковувати безсоння, заспокоювати головні болі, виліковувати фістулу і глухоту. Діоскорид стверджував, що трохи проварена капуста викликає послаблення, а довго варена - закреп.

У давньоримській медицині виділився як найбільший лікар і натураліст Клавдій Гален (130-200 рр.). Його велика заслуга полягає в тому, що він об'єднав і систематизував всі знання про лікарські рослини, які накопичилися до того часу і запропонував способи їх застосування. Гален написав більше 150 робіт з медицини та фармакології, в яких містяться відомості про 450 лікарських рослин, 304 лікарських засоби рослинного, 80 тваринного і 60 мінерального походження. Гален відкинув погляди Гіппократа на рослини і вказав, що в рослинній сировині поряд з корисними речовинами містяться непотрібні, а часом і шкідливі, тому він намагався витягти з рослин лише корисні речовини. Гален вважав, що найбільш корисні ліки в подрібненому і переробленому вигляді. В результаті саме він запропонував такі форми ліків, як порошки, екстракти, настоянки на воді і спирті, оцті і меду, відвари, засоби для втирання і припарок і т.д. Його методи широко увійшли у лікарську практику. Гален подібно Діоскориду був авторитетом у медицині майже до XIX століття. Так звані "галенові" препарати носять його ім'я і в даний час.

У IX столітті в Італії в Салерно виникла медична школа - спадкоємиця античної медицини, що проіснувала до середини XIX століття. У XII столітті Салернська школа зробилася відомим центром наукової медичної думки всієї Європи. Вплив Салернської школи на медицину Середньовіччя був дуже значним. Викладачем школи Арнольдом з Віланови був написаний відома праця "Салернський кодекс здоров'я" у 102 віршах, в яких згадується про лікувальне застосування 54 рослин. Безпосереднім поетичним попередником "Салернського кодексу здоров'я" була медико-ботанічна поема "Про властивості трав", що дійшла до нас під псевдонімом "Macer Floridis", що складається з 77 глав про 77 лікарських рослин. Гігієнічні, дієтичні рекомендації "Кодексу", а також дані в ній (поемі) характеристики лікувальних властивостей рослин багато в чому відповідають сучасним науковим уявленням.

Поряд із застосуванням рослин народами Стародавнього Сходу лікування рослинами широко застосовувалося і в країнах Східної Азії: Китаї, Індії, Японії, Кореї та ін. Досить повні дані з історії фітотерапії збереглися в одній з найдавніших країн - Китаї. Представники народної медицини Китаю застосовували головним чином лікарські рослинні засоби.

Виникнення медичної науки в Китаї відносять до 3216 року до н. е., коли легендарний імператор Шень-Нун закінчив свою роботу з медицини. Основні лікарські речовини в цій праці були рослинного походження і вона була названа "Бен-Цао", що означає в перекладі на російську мову травник (усі наступні книжки про лікарські рослини в Китаї називалися травниками). У той час у Китаї не було писемності і за переказами імператор викладав відомості у своїй праці за допомогою прямих і ламаних ліній в певному поєднанні. Ця робота не збереглася до наших днів, і про її існування відомо тільки по посиланнях пізніших авторів.

Перша китайська книга про лікарські рослини, в якій наведені описи 900 видів рослин, датована 2500 р. до н. е. У 695 р. китайський вчений Лі-Ді разом з іншими фахівцями переробив раніше написані книжки про лікарські рослини і написав працю "Синь-Сю-Бен- Цао". У ній описано 844 види рослинних ліків. Ця праця фактично є першою в світі державною фармакопеєю, складеною колективом фахівців.

Відомий фармаколог, що жив в XVI столітті, Лі Шичжень після 27 років роботи узагальнив у своїй монументальній праці "Беньцао ганму" ("Основи фармакології") досвід, накопичений китайськими лікарями за попередні століття. У 52 томах свого твору він описав 1892 лікарських засоби, головним чином рослинного походження. Він дав не тільки описи рослин, а й способи, час збору, методи приготування і застосування рослин для лікування. Їм описано також фітонцидна дію часнику, цибулі та інших рослин.

Лі Шичжень постійно вивчав методи лікування народних лікарів і вів посилену боротьбу, зокрема, проти "вічно живих ліків", які тоді швидко розповсюджувались, - таблеток, в основі яких були ртуть та інші отруйні речовини.

Велике поширення в китайській фітотерапії отримали настої і відвари. Число вихідних продуктів для їх приготування досягає багатьох десятків, що відповідає одному з основних положень китайської медицини про лікування ліками, згідно з яким ліки лікують не хворобу, а суму ознак, симптомів, синдромів, що спостерігаються у хворого. Склад ліків повинен відповідати проявам симптомів. Останніх багато, а тому склад ліків множинний, рецепт вкрай складний.

Здавна використовувалися рослини для лікування і в Індії, рослинний світ якої надзвичайно багатий і різноманітний, тому індійська медицина майже нічого не запозичила з лікарських рослин інших країн, а Індія активно експортувала рослинну лікарську сировину. Давньоіндійська фармакопея налічує до 800 назв рослинних медикаментів.

Найдавнішою санскритською медичною книгою Індії, складеною до нової ери, вважається "Яджурведа" ("Наука про життя"). Ця книга кілька разів перероблялася і доповнювалася. Найбільш відомою переробкою є твір індійського лікаря Чарака (I ст. н. е.), який вказав 500 лікарських рослин, і лікаря Сушрута, що навів відомості про 700 лікарських рослин. Лікувальні засоби, згадувані в "Яджурведі", донині використовуються в індійській медицині і деякі з них - у медицині інших країн. Чилібуха, наприклад, давно значиться у всіх європейських фармакопеях. У XX ст. введено в медичну практику чаульмугрове масло, що застосовується в Індії тисячоліттями як специфічний засіб при лікуванні прокази. Раувольфія, яка широко застосовується в сучасній медицині для зниження артеріального тиску, відома індійцям з давнини.

Численні лікарські рослини використовувалися і арабської медициною. Знання арабів про лікувальні властивості рослин беруть свій початок від найдавнішої цивілізації - народу Шумер, потім вони поповнювалися відомостями про рослини, запозиченими у інших народів Сходу: Єгипту, Індії, Персії. В даний час згідно з арабськими та іноземними письмовими джерелами відомо 476 видів рослин, які застосовувались арабської медициною.

Тибетська медицина виникла приблизно за 3000 років до н. е. на основі староіндійської і старокитайської медицини, текстів тантри і абхідхарми. Найбільш широко поширена тибетська медична книжка "Жуд-Ши" ("Сутність цілющого").

Народи африканського континенту також здавна використовували лікувальні рослині в медицині. Варто відмітити, що застосування рослинних лікарських засобів навіть у сучасній Африці досить поширене. На африканських ринках продаються плоди кигелії - "ковбасного дерева", що нагадують ліверну ковбасу, з кори яких африканці готують ліки від ревматизму і від зміїних укусів. Корою цього дерева, висушеною і розмеленою в порошок, присипають рани. У нас евкаліпт називають "деревом-аптекою", в Африці таким деревом можна вважати баобаб. Ліками, які готують з плодів, листя і кори баобаба, місцеві люди лікують майже всі хвороби.

Отже, лікарські рослини використовувалися для лікування усіма народами світу незалежно від часу і місця їх проживання. Дослідники встановили, що, мабуть, не було на землі такого племені, яке, як би примітивна не була його суспільна організація і матеріальна культура, не знало б лікарських рослин. Нині фітотерапія (розглядається як розділ нетрадиційної медицини) втратила своє колишнє значення, поступившись місцем традиційній медицині.

2. Лікарські форми та їх види

Визначення термінів:

– лікарська форма - зручний для застосування стан, якого надають лікарському засобу або лікарській рослинній сировині і при якому досягається необхідний лікувальний ефект,

– лікарська сировина - сукупність природних і штучних матеріалів і речовин, які використовуються для виробництва лікарських засобів,

– лікарський засіб (синоніми: лікувальний засіб, ліки) - речовина природного чи синтетичного походження або суміш речовин, які використовуються для лікування, профілактики та діагностики захворювань; до лікарських засобів відносяться також препарати для попередження вагітності,

– препарат (синоніми: медикамент, препарат лікарський) - лікарський засіб у готовому для застосування вигляді,

– лікарська речовина - лікарський засіб, який являє собою одну хімічну сполуку чи хімічний елемент,

– дисперсна система - гетерогенна система, яка складається з великої кількості маленьких частинок якого-небудь тіла (дисперсна фаза), які знаходяться в однорідному середовищі (дисперсійне середовище). У вигляді дисперсних систем існує більшість реальних тіл у навколишньому світі: гірські породи, земля, тканини живих організмів, харчові продукти та ін.

Існує три класифікації лікарських форм: кількісна (можливість дозування), якісна (агрегатний стан) та класифікація відповідно до способу прийому.

Згідно з кількісною класифікацією лікарські форми поділяються на:

1. Дозовані:

1.1. Капсули (від лат. capsula - ящичок, скринька) - лікарська форма, що складається з твердої або м'якої желатинової оболонки (раніше - крохмальної облатки), в якій міститься одна або кілька активних діючих речовин, з додаванням або без допоміжних речовин,

1.2. Таблетки - тверда лікарська форма, що отримується пресуванням порошків і гранул, що містять одну або більше лікарських речовин з додаванням або без допоміжних речовин або отримувана формуванням спеціальних мас,

1.3. Льодяники, до складу яких входять карамель та один чи кілька лікарських засобів,

1.4. Пігулки - це тверда лікарська форма для прийому всередину у вигляді щільних кульок. Пігулка складається з лікарської речовини і пластичної маси (пігулкової маси), до складу якої можуть входити порошок алтейного кореня, кореня татарського зілля, порошок і екстракт солодкового кореня, борошно, крохмаль, цукор, біла глина, вода, спирт, гліцерин та інші речовини. лікарський мінеральний медицина рослина

Пігулки виготовляють в аптеках (ручним способом або за допомогою пігулкових машин) або на фармацевтичних підприємствах. Ліки, подрібнені в порошок розчиняють в рідкому компоненті пігулкової маси (найчастіше це вода або етиловий спирт), додають тверду основу, і скачують у тверді кульки. Залежно від кількості і складу пігулкової маси ці кульки можуть бути різного розміру (масою понад 0,5 г називаються болюсами, менше 0,1 г - гранулами, а в межах 0,1-0,5 г окремої назви не мають), мати різну форму і колір. Іноді зверху їх покривають цукровою глазур'ю,

1.5. Драже - тверда лікарська форма для внутрішнього застосування, яку отримують шляхом нанесення шарів лікарських засобів і допоміжних речовин на гранули,

1.6. Свічки або супозиторії - тверда лікарська форма у вигляді циліндра, конуса тощо, яка розпливається або розчиняється в організмі. Свічки бувають вагінальні (для введення у вагіну) та ректальні (для введення в анальний отвір),

1.7. Брикет - тверда лікарська форма, що отримується пресуванням подрібненої лікарської рослинної сировини або суміші різних видів рослинної сировини без додавання допоміжних речовин і призначена для приготування настоїв і відварів,

1.8. Трансдермальна терапевтична система (ТТС) - м'яка лікарська форма для зовнішнього застосування у формі пластирів або плівок, яка уповільнено вивільняє лікарський засіб. Це нова лікарська форма. Вона наклеюється на шкіру і ліки через верхні шари шкіри швидко проникають в кров (кровоносні судини). Нижче наведено умовне зображення ТТС у розрізі,

1.9. Краплі - рідка лікарська форма для внутрішнього або зовнішнього застосування в кількостях, які дозуються краплями;

2. Недозовані:

2.1. Мазь - м'яка лікарська форма, призначена для нанесення на шкіру, рани та слизові оболонки і складається з основи і рівномірно розподілених в ній лікарських речовин. Мазь, до складу якої входить більше 25% порошкоподібних речовин, називається пастою,

2.2. Лінімент - лікарська форма для зовнішнього застосування, яка являє собою густу рідину чи холодцеподібну масу, яка плавиться при температурі тіла (лінімент втирається у шкіру),

2.3. Витяжка, екстракт, еліксир, настоянка - лікарська форма, що являє собою розчин компоненту, вилученого з суміші рідких чи твердих речовин рослинного походження методом екстракції (також екстрагування - процес повного чи часткового розділення суміші твердих чи рідких речовин за допомогою розчинника (екстрагента), в якому складові частини суміші неоднаково розчинні),

2.4. Настій - рідка лікарська форма, яка є водним витягом лікарських речовин із рослинної сировини, який отримують нагріванням на водяній бані. Міцний настій також називають еліксиром,

2.5. Відвар - рідка лікарська форма, яка є водним витягом лікарських речовин із рослинної сировини, який отримують нагріванням на водяній бані. Але від настою відвар відрізняє режим екстракції (більш тривала термічна дія і менш тривале охолодження, а також проціжування робочого розчину здійснюється перед охолодженням),

2.6. Сироп - рідка лікарська форма, яка являє собою суміш лікарського препарату з концентрованим розчином цукру або іншого солодкого компоненту,

2.7. Емульсія - рідка лікарська форма, яка являє собою дисперсну систему з рідин, які не змішуються одна з одною,

2.8. Суспензія - рідка лікарська форма, яка являє собою дисперсну систему в якій відносно великі тверді частинки взвішені в рідині (вода, гліцерин, рідке масло),

2.9. Аерозоль - газоподібна лікарська форма, яка являє собою дисперсну систему (газ, в якому взвішені тверді або рідкі частинки),

2.10. Розчин - рідка лікарська форма, що представляє собою однорідну прозору суміш лікарського засобу (твердого або рідкого) і якої-небудь рідини (розчинника),

2.11. Лікарський олівець - тверда лікарська форма у вигляді циліндра з загостреним кінцем, який призначений для внутрішнього застосування;

3. Змішаного типу (можуть бути, як дозованими, так і недозованими):

3.1. Порошок - тверда лікарська форма, яка складається з сипучих лікарських речовин. Простий порошок складається з одного компонента, складний - з двох і більше. Порошок виготовляють для внутрішнього і зовнішнього застосування,

3.2. Пластир - лікарська форма для зовнішнього застосування, яка являє собою пластичну масу, яка володіє властивістю ставати м'якішою при температурі тіла і прилипати до шкіри, або таку ж масу на плоскому носієві (наприклад, на тканині). Існує рідкий пластир (інша назва - клей для шкіри) - рідка лікарська форма, яка здатна при нанесенні на шкіру утворювати плівку. Пластир не слід плутати з лейкопластирем або пластирем липким - тонке полотно чи полімерна плівка з липким одностороннім покриттям; застосовується, наприклад, при накладанні пов'язок.

Згідно з якісною класифікацією лікарські форми поділяються на:

1. М'яка,

2. Тверда,

3. Газоподібна.

Відповідно до способу прийому лікарські форми поділяють на:

1. Інгаляційна - лікарська форма для введення лікарського засобу в організм через дихальні шляхи за допомогою інгаляції у вигляді пару, газу або аерозолю,

2. Парентеральна - лікарська форма для введення лікарського засобу в організм повз шлунково-кишковий 0 тракт (внутрішньовенно, підшкірно, внутрішньом'язово, а також на шкіру, слизову оболонку тощо),

3. Ентеральна - лікарська форма для введення лікарського засобу в організм через шлунково-кишковий тракт.

3. Цілющі властивості меду та його використання при хворобах

Апітерапія - це загальна назва методів лікування різних захворювань людини із застосуванням живих бджіл (бджолині укуси, бджолині вібрації у вуликах), а також продуктів бджільництва (мед, квітковий пилок, прополіс, маточне молочко, гомогенат трутнів, перга, віск, бджолиний підмор і отрута). На основі цілющих продуктів, що виробляються бджолами, виготовляються лікарські засоби різних лікарських форм.

Бджолина отрута - продукт секреторної діяльності спеціальної залози в тілі робочої бджоли. Це прозора рідина з різким запахом, гірким, пекучим смаком. Вона позитивно діє на кровотворну, нервову системи, знижує артеріальний тиск, покращує обмін речовин, підвищує діурез. Бджолина отрута позитивно впливає на загальнрй стан хворого, підвищує тонус організму та працездатність, покращує апетит і сон, розширює капіляри та артерії, збільшує приток крові до хворого органу й зменшує больовий синдром. Конкретними хворобами, у лікування яких застосовують бджолину отруту є, наприклад, ревматизм та подагра.

Мед застосовують у лікуванні нервових хвороб, безсоння, артеріальної гіпертонії, нічного енурезу у дітей. Мед належить до загальнозміцнювальних і тонізуючих засобів при виснаженні, після перенесених інфекційних захворювань та інших різновидів відновлення функцій організму.

Маточне молочко (апілак) - це секрет алотропічних залоз робочих бджіл. Під впливом апілаку підвищується загальний тонус організму, нормалізується артеріальний тиск, затримується розвиток атеросклерозу, знижується рівень холестерину, нормалізує обмін речовин. Апілак є геріатричним засобом, який сприяє омолодженню і має тонізуючу дію для людей похилого віку.

Прополіс (бджолиний клей або уза) - смолиста речовина від коричневого до темно-зеленого кольору, що виробляється бджолами для замазування щілин, регулювання прохідності льотка, дезінфекції осередків сот перед засівом яєць маткою, а також ізоляції сторонніх предметів у вулику. Прополіс - це клейкі речовини, які бджоли збирають з весняних бруньок дерев (тополя, вільха, береза тощо) і модифікують своїми ферментами. Прополіс має антимікробні властивості, здатний припиняти життєдіяльність мікроорганізмів, грибків, бактерій.

Квітковий пилок не є продуктом життєдіяльності бджіл, але він нерозривно пов'язаний з медом, оскільки бджоли збирають нектар квітів, одночасно збираючи й квітковий пилок. Квітковий пилок - один з найефективніших природних біологічних препаратів, потрібних для нормалізації здоров'я. Він має загально зміцнювальну та стимулюючу дію на виснажений організм.

Список використаних джерел інформації

1. Онопрієнко О.П. Нетрадиційне лікування та профілактика нервових хвороб. Довідник лікаря-практика. Наукова монографія/Передм. О.П. Онопрієнко. - К.: Видавництво ТОВ "Світ Успіху", 2007. - 504 с.,

2. Советский энциклопедический словарь/Научно-редакционный совет: А.М. Прохоров (пред.). - М.: "Советская Энциклопедия", 1981. - 1600 с. с илл.,

3. Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3-х томах. Около 60 000 терминов./Гл. ред. Б.В. Петровский. - М.: Советская энциклопедия, - Т. 1. А - Йореса способ. 1982, 464 с.,

4. Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3-х томах. Около 60 000 терминов./Гл. ред. Б.В. Петровский. - М.: Советская энциклопедия, - Т. 2. Кабана болезнь - Пяточный бугор. 1983, 448 с.,

5. Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3-х томах. Около 60 000 терминов./Гл. ред. Б.В. Петровский. - М.: Советская энциклопедия, - Т. 3. Рабдитозы - Ящур. 1984, 512 с.,

6. Лечебник. Инфо - электронная медицинская библиотека. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lechebnik.info/index.htm,

7. Medicineherbs.info - Лекарственные растения... - сайт присвячений збору, обробці, зберіганню та використанню рослин з лікарською метою. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://medicineherbs.info.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Історія вивчення та використання лікарських рослин. Коротка ботанічна характеристика, сировина, хімічний склад на застосування деяких лікарських рослин, які впливають на захворювання дихальної системи. охорона і збереження лікарської рослинної сировини.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 21.11.2008

  • Поняття порошків як одної з найбільш древніх лікарських форм, технологія та особливості їх виготовлення, значення та використання в сучасній фармацевтиці. Класифікація порошків, різновиди та біофармацевтична оцінка. Контроль якості, пакування порошків.

    курсовая работа [848,1 K], добавлен 11.05.2009

  • Визначення камеді, її склад, фізичні та хімічні властивості. Основні особливості лікарських рослин та рослинної сировини, що містять камеді. Загальна характеристика гетерополісахаридів, їх використання у науковій, народній медицині та гомеопатії.

    курсовая работа [835,8 K], добавлен 16.05.2009

  • Фітотерапія як засіб лікування захворювань, їх профілактика на основі використання рослин і трав. Лікувальні властивості рослин, особливості їх пошуку й збирання. Еколого-біологічний та геоботанічний опис лікарських рослин заплави річки Сіверський Донець.

    реферат [47,8 K], добавлен 14.01.2013

  • Поняття та загальна характеристика, а також класифікація та механізми дії стимуляторів центральної нервової системи. Типи рослин, що впливають на неї: збуджуючі, загальнозміцнюючі та тонізуючі, ерогенні. Властивості лікарських препаратів на основі рослин.

    курсовая работа [95,7 K], добавлен 28.03.2016

  • Хромони: класифікація, фізико-хімічні властивості, якісні реакції, характер біологічної дії та особливості використання. Лікарські рослини та сировина, які містять фуранохромони. Клінічна ефективність уролесану при захворюваннях гепатобіліарної системи.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 08.02.2013

  • Біологічно активні добавки вітчизняного та іноземного виробництва, лікарські рослини, які входять до їх складу. Діючі речовини рослин, які зумовлюють їх основну фармакологічну дію. Значення для рослин і динаміка накопичення ефірних олій, методи одержання.

    курсовая работа [1,9 M], добавлен 07.10.2012

  • Біологічний опис нагідків лікарських. Екологія та поширення лікарської рослини, її основні фармакологічні властивості. Практичне застосування в сучасній фармакотерапії та народній медицині (рецепти). Збирання, переробка та зберігання рослинної сировини.

    презентация [82,7 K], добавлен 10.04.2014

  • Біологічно активні речовини лікарських рослин, правила їх збору, заготівлі та зберігання. Кращі рецепти лікувальних настоянок, відварів, мазей. Види та асортимент бальзамів рослинного походження, історія їх застосування і технологія приготування.

    курсовая работа [39,6 K], добавлен 28.03.2016

  • Галенові препарати як специфічна група лікарських засобів. Водні витяги з лікарської рослинної сировини чи водні розчини екстрактів, їх характеристика, класифікація, біофармацевтична оцінка. Препарати зі свіжих рослин, глікозидів та антраглікозидів.

    курсовая работа [7,4 M], добавлен 11.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.