Клініко-морфологічні і генетичні особливості гострого апендициту у хворих на шизофренію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

КРИМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. С.І. ГЕОРГІЄВСЬКОГО

УДК 616.346.2-002-071:572:575:616.895.8

КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ І ГЕНЕТИЧНІ

ОСОБЛИВОСТІ ГОСТРОГО АПЕНДИЦИТУ

У ХВОРИХ НА ШИЗОФРЕНІЮ

14.01.03 хірургія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ДРЕВЕТНЯК Андрій Анатолійович

Сімферополь 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Кримському державному медичному університеті ім. С.І. Георгієвського Міністерства охорони здоровя України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор СЄГАЛОВ Володимир Михайлович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри шпиталної хірургії №2 з курсом урології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України ЛУПАЛЬЦОВ Володимир Іванович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри хірургічних хвороб;

доктор медичних наук, професор СТАРОСЕК Віктор Миколайович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри хірургічних хвороб ФПО з курсом факультетської хірургії.

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра хірургії та опікової хвороби.

Захист відбудеться 28 березня 2000 р. о 12 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 52.600.2 при Кримському державному медичному університеті ім. С.І. Георгієвського Міністерства охорони здоровя України за адресою: 95006, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (95006, м. Сімферополь, бульвар Леніна, 5/7).

Автореферат розіслано 22 лютого 2000 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої Ради,

доктор медичних наук, професор О.О. Біркун

Загальна характеристика роботи

апендицит шизофренія генокомплекс

Актуальність теми

Гострий апендицит залишається важливою проблемою сучасної хірургії через те, що при цьому захворюванні досі не знижуються летальність та кількість діагностичних помилок (В.Д. Братусь та ін., 1985; В.М. Нечипорук, Т.В. Довгалюк, 1998; А.А. Гринберг та ін., 1998). Частота гіподіагностики цього захворювання становить 2,9-3,6% (И.Л. Ротков, 1988), в той же час у середньому в 30% хворих видаляються незмінені червоподібні відростки (Т.М. Бараев, А.В. Мищенко, 1994; И.П. Дуданов. и др., 1998). Більше 60% усіх випадків пізньої діагностики гострого апендициту приходиться на його атипові форми (В.А. Бондаренко, В.И. Лупальцов, 1993). Останні можуть бути зумовлені як анатомічними варіантами розташування червоподібного відростка (В.И. Колесов, 1972; А.А. Русанов, 1979), дитячим (Ю.Ф. Исаков та ін., 1980), або похилим віком (Д.П. Свистелин та ін., 1983), статтю хворого (Е.Г. Дехтярь, 1971; М.Г. Шевчук та ін., 1992), кліматичними умовами (Б.А. Алтыев, 1975; В.М. Стрелецкий, 1976), так і наявністю супутньої патології (Н.И. Кальченко, П.В. Лыс, 1971), в тому числі і психічної (Т. Добжанский, 1973; В.С. Зуб, В.И. Лапинский,1981). Труднощі діагностики гострої хірургічної патології у психічно хворих, зумовлені значною мірою неконтактністю пацієнтів (В.А. Овчинников, Е.В. Собачкина, 1981), і у ряді випадків, зміненою больовою чутливістю цих осіб (G.G. Davis et al.,1979; G.G. Hoo et al., 1980), призводять до збільшення (до10,1-27,3%) кількості ускладнених форм гострого апендициту та росту летальності серед цих хворих до 2,6-8,6% (В.В. Большов, 1979; E.B.Smith, 1965). Шизофренія, як фонове захворювання, становить в цьому аспекті особливий інтерес, оскільки нею страждає 0,8-1% населення земної кулі (С.М. Левин, 1977; Р. Уорнер, Дж. Джироламо, 1996). У хворих на шизофренію відмічається атипізм клінічних проявів ряду соматичних захворювань (Е.П. Гуревич, 1969; Т.К. Дзюб, 1982; Г.Е. Губарева та ін., 1992; Н.М. Рудой, Т.Ч. Чубаков, 1996).Размещено на Allbest.ru

Із публікацій, що розглядають клініку «гострого живота» у психічно хворих, частину яких становлять хворі на шизофренію, тільки роботу В.В. Большова (1979) присвячено гострому апендициту. На його думку, стерта клініка і, як наслідок, гіподіагностика гострого апендициту зумовлені зниженою реактивністю організму психічно хворих. Але І.М. Мамедов та І.С. Алієв (1989) стверджують, що при шизофренії частіше спостерігається гіпердіагностика гострої хірургічної патології, пояснюючи це гіперергічною реакцією хворих при обстеженні. Однак обмінні процеси при цьому захворюванні протікають на гіпоергічному рівні (И.А. Полищук, 1967; И.И. Кутько та ін., 1997). При шизофренії мають місце значні та різнонаправлені зрушення імунореактивності, які залежать від давності, клінічної форми і типу перебігу цього психозу (Н.В. Исмаилов, 1983; А.А. Абаскулиев та ін., 1988; Т.П. Ветлугина, 1993). Суттєву роль у патогенезі апендициту і шизофренії відіграють аутоімунні механізми з розвитком клітинного імунодефіциту (В.И. Русаков та ін., 1990; Г.И. Коляскина, Т.П. Секирина, 1990). Однак, незважаючи на вищевказані факти, аналіз особливостей клінічної картини та дослідження діагностичного значення симптомів гострого апендициту при шизофренії не проводилися.

Апендицит відноситься до розповсюдженої групи захворювань зі спадковою схильністю, яка зумовлена комплексом генів (Е.Ф. Давиденкова, И.С. Либерман, 1975; А.В. Фролькис, 1995). На розвиток і ступінь прояву таких захворювань впливає ряд чинників зовнішнього середовища, а також генотипові особливості організму, такі як стать, групова належність крові, наявність супутньої патології (Н.П. Бочков, 1978; Vogel F.,Motulsky A.G., 1997). Розвиток та ступінь прояву шизофренії теж залежить від багатьох генетично обумовлених та зовнішніх чинників (И.А. Полищук, Л.А. Булахова, 1982). Перспективним для аналізу генотипових особливостей є вивчення маркерів таких спадкових захворювань, в патогенезі яких існує чинник, який впливає на прояв і перебіг цього захворювання. Частота різних гістологічних форм гострого апендициту неоднакова у чоловіків та жінок (М.Г. Шевчук та ін., 1992), варіює в осіб із різними групами крові (К.Д. Тоскин, В.И. Назаренко, 1981), в різні вікові періоди (Б.Р. Халецкий, 1982; Н.Н. Гуляев, 1993), залежить від пори року (В.М. Нечипорук, Л.М. Теверовский, 1980). Однак не виявлено робіт, в яких би аналізувався вплив самого генокомплексу шизофренії та вищеперелічених факторів-модифікаторів реактивності організму на частоту гострого апендициту та характер морфологічних змін у червоподібних відростках у хворих на шизофренію.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційну роботу виконано згідно з загальним планом науково-дослідних робіт Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського за проблемою 21.03 «Невідкладна хірургія». Вона є фрагментом комплексної планової теми кафедри шпитальної хірургії №2 з курсом урології «Ускладнення гострих хірургічних захворювань та травм органів черевної порожнини». Державний реєстраційний номер 01.96.УО.14108, шифр теми 1.111.

Мета і завдання дослідження

У звязку з необхідністю підвищення якості діагностики гострого апендициту у хворих на шизофренію, та ґрунтуючись на уявленнях про гострий апендицит як про захворювання, на клінічні прояви якого впливають як генотипові особливості, так і фактори зовнішнього середовища, основною метою роботи було вивчення модифікуючого впливу генокомплексу шизофренії на клініко-морфологічні співвідношення при гострому апендициті з урахуванням ряду генотипових і зовнішніх факторів.

Основними завданнями роботи були:

1. Вивчити вплив статі, віку пацієнтів, давності і клінічних параметрів шизофренії (її форм і типів перебігу), на частоту гострого апендициту у хворих на шизофренію.

2. Дослідити особливості клінічної картини гострого апендициту у хворих на шизофренію за даними історій хвороби, а також провести клініко-морфологічні порівняння з виділенням симптомів, характерних для деструктивного апендициту у хворих на шизофренію.

3. Виявити вплив пори року на захворюваність гострим апендицитом у хворих на шизофренію в порівнянні з психічно здоровими особами на підставі вивчення помісячної частоти апендектомій.

4. Виявити характер змін імуногенетичної характеристики крові за системою АВО та імунологічних зрушень при гострому апендициті у хворих на шизофренію.

5. Проаналізувати структуру патогістологічних змін у видалених у хворих на шизофренію червоподібних відростках з урахуванням статі, давності шизофренії, її форми і типу перебігу, імуногенетичної характеристики крові за системою АВО та оцінити ефективність діагностики гострого апендициту у пацієнтів, які страждають цим психічним захворюванням з урахуванням факторів ризику та використанням запропонованих клініко-лабораторних критеріїв.

Наукова новизна отриманих результатів

Вперше здійснено дослідження частоти гострого апендициту серед стаціонарного контингенту хворих на шизофренію та характеру гістологічних змін у червоподібних відростках, видалених у хворих на шизофренію, з урахуванням давності психічного захворювання, форм та типів перебігу шизофренії, статі пацієнтів і групової належності крові за системою АВО.

Вивчено сезонний розподіл частоти гострого апендициту у хворих на шизофренію порівнянно із психічно здоровими особами.

Проведено клініко-морфологічні порівняння при всіх виявлених формах запалення червоподібного відростка, та визначено клініко-лабораторні критерії деструктивного апендициту у хворих на шизофренію.

Вперше вивчено деякі показники імунологичної реактивності (фагоцитарний індекс та НСТ-тест поліморфноядерних лейкоцитів, Е-РОК та ЕАС-РОК реакції) у хворих на шизофренію з деструктивним апендицитом, та у пацієнтів, які страждають цим психічним захворюванням із підвищеним ризиком розвитку деструктивного апендициту. Знайдені порушення імунореактивності застосовані як обґрунтування щодо вживання у цих хворих активної діагностичної тактики та призначення їм в післяопераційному періоді препаратів з імуностимулюючою дією.

Практичне значення одержаних результатів

Внаслідок проведеного клініко-статистичного дослідження виділені і рекомендуються для практичного використання симптоми гострого апендициту, найбільш інформативні для випадків його розвитку на фоні шизофренії. Сформовані додаткові критерії діагностики гострого апендициту з урахуванням підсильних у практичному відношенні екзогенних (пора року), онтогенетичних (вік хворих та давність шизофренії) і генотипових маркерів (наявність психічного захворювання, тип його перебігу, стать, групова належність крові), а також застосування у випадках, підозрілих на стерту клінічну картину гострого апендициту, огляду хворих у стані медикаментозного сну, динамічного спостереження за хворими з визначенням лейкоцитарного індексу інтоксікації, лапароскопії, дозволить значно зменшити кількість діагностичних помилок при розпізнаванні гострого апендициту у хворих на шизофренію.

Особистий внесок здобувача

Автор самостійно вивчив вітчизняну, закордонну літературу з питань етіопатогенезу, клініки і морфології гострого апендициту, етіопатогенетичних особливостей шизофренії, генетики апендициту і шизофренії при їх можливому поєднанні. Самостійно провів збір матеріалу, прооперував 29 із 136 хворих на шизофренію і у 40 операціях приймав участь в якості асистента. Самостійно провів статистичну обробку з використанням Microsoft Excel, а також зробив висновки, запропонував практичні рекомендації щодо використання одержаних результатів.

Апробація результатів дисертації

Основні результати дослідження доповідалися на: Міжнародній конференції «Биологические основы человеческого поведения» (Сімферополь, 1-4 червня, 1993 р.); Одеській обласній науковопрактичній конфренції, присвяченій 100-річчю Одеської обласної психіатричної лікарні №1 (Одеса, 1993 р.); Обласній науково-практичній конференції «На грани нормы и патологии» (Стрелечье, 1994 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 9 робіт, з них 5- у виданнях, що ліцензовані ВАК України (3 моно та 2 у співавторстві).

Впровадження результатів дослідження

Результати дослідження впроваджені в роботу Кримських клінічних психіатричних лікарень №1 та №5, Севастопольскої міської психіатричної лікарні, Харківської клінічної психіатричної лікарні №15, центральної районної клінічної лікарні Сімферопольського району. Одержані результати використовувалися в курсі викладання шпитальної хірургії в Кримському державному медичному університеті ім. С.І. Георгієвського.

Структура та обсяг дисертації

Дисертаційна робота складається зі вступу, огляду літератури (3підрозділів), матеріалів та методів дослідження, результатів дослідження (7 підрозділів), обговорення результатів дослідження, висновків та списку використаних літературних джерел. Дисертацію викладено на 169 сторінках друкованого тексту, з яких 115 сторінок основний текст, проілюстровано 47 таблицями та 27 рисунками (з яких 14 мікрофотографій). Список використаних літературних джерел містить 272 джерела (196- вітчизняних і російськомовних, 76 зарубіжних).

Размещено на Allbest.ru

Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження

У період 1968-1977 рр. у Кримській клінічній психіатричній лікарні №1 лікувалося 51 720 хворих на шизофренію. За той же період у хірургічному відділенні цієї лікарні з приводу гострого апендициту піддано оперативному втручанню 136 осіб, хворих на шизофренію. Задля вивчення особливостей захворюваності на гострий апендицит серед пацієнтів з цією психічною патологією, методом випадкового безповторного відбору на базі Кримських психіатричних лікарень №1 і №5 на предмет перенесеної апендектомії (за повідомленнями самих хворих про перенесене хірургічне втручання і за даними тілесного огляду) обстежено 1145 хворих на шизофренію у віці 17-68 років, із яких чоловіків було 603, жінок ? 542. Пацієнтів, які перенесли апендектомію з приводу гострого апендициту, серед цих хворих було 219 (96 чоловіків та 123 жінки). Захворюваність на гострий апендицит вивчалася до і після клінічного дебюту шизофренії, з урахуванням давності психічної патології, віку хворих на момент апендектомії, статі, клінічних характеристик шизофренії (форми та типу її перебігу).

Особливості клінічної симптоматики і клініко-морфологічні зіставлення при гострому апендициті у хворих на шизофренію, а також помісячна захворюваність на гострий апендицит вивчалися за архівними матеріалами у 136 хворих на шизофренію, оперованих з приводу гострого апендициту у хірургічному відділенні Кримської клінічної психіатричної лікарні №1 у період 1968-1997 рр. Серед цих хворих було 73 жінок і 63 чоловіків у віці 14-77 років. При визначенні клінічної форми гострого апендициту використано класифікацію В.С. Савельєва і Б.Д. Савчука (1976), яка у подальшому змінена і доповнена В.А. Бондаренко і В.І. Лупальцовим (1993). Класифікація синдромальних форм та типів перебігу шизофренії проводилася на кафедрі психіатрії КДМУ ім. С.І. Георгієвського під керівництвом зав. кафедри, д.м.н., професора О.Є. Двірського, відповідно до критеріїв ряду дослідників (Н.П. Татаренко, 1979; Р.А. Наджаров, Ф.Б. Смулевич, 1983; Н.Е. Бачериков, А.Н. Бачериков, 1989). Клінічна симптоматика гострого апендициту у хворих на шизофренію аналізувалася в порівнянні з даними С.С. Акперова (1978), який вивчав частоту окремих симптомів гострого апендициту у 300 психічно здорових осіб (127 чоловіків і 173 жінок). Крім цього, проведено клініко-морфологічні зіставлення при кожній з виявлених гістологічних форм запалення червоподібного відростка у хворих на шизофренію з виділенням найбільш інформативних клінічних ознак деструктивного апендициту.

Аналіз сезонної захворюваності на гострий апендицит у 136 хворих на шизофренію містив до себе також дані власних досліджень аналогічного показника з урахуванням місяця року і характеру гістологічних змін у видалених червоподібних відростках у 1378 психічно здорових осіб (597 чоловіків і 781 жінка у віці 10-82 років), підданих оперативному втручанню з приводу гострого апендициту в 1992-1997 рр. у хірургічному відділенні ЦРКЛ Сімферопольського району.

Імуногенетична характеристика крові за системою АВО у хворих на шизофренію з гострим апендицитом вивчалася в порівнянні з власними даними про розподіл за груповою належністю крові у 1145 хворих на шизофренію, даними К.Д. Тоскіна і В.І. Назаренка (1985) про поширеність груп крові за системою АВО у 1046 психічно здорових пацієнтів, підданих апендектомії з приводу гострого апендициту, та А.Є. Двірського (1970), який вивчав цей показник у загальному населенні Криму (18 633 осіб).

Зміни показників лейкограми при гострому деструктивному апендициті у хворих на шизофренію вивчено на прикладі 23 пацієнтів із безперервно-прогредієнтним типом перебігу та давністю цього психічного захворювання не менш як за 5 років, тому що у хворих з цими параметрами шизофренії спостерігаються найбільш значні порушення імунітету (Г.А. Макеев, 1967; Н.В. Исмаилов, 1983; А.А. Абаскулиев та ін., 1988). Клінічна картина гострого апендициту у цих хворих характеризувалася стертістю больових симптомів. Як контрольну групу визначено аналогічні показники лейкоцитарної формули 15 соматично здорових осіб із шизофренією. У цих же 23 хворих на шизофренію з деструктивним апендицитом, у порівнянні з 15 соматично здоровими пацієнтами, хворими на шизофренію, досліджено інформативність визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації (Я.Я. Кальф-Калиф, 1936), як додатковий діагностичний захід у випадках стертої клініки гострого апендициту.

Для зясування характеру імунологічних зрушень при гострому апендициті у хворих на шизофренію обстежено 14 пацієнтів, які страждають цим психічним захворюванням, із підозрою на гострий апендицит. У всіх цих хворих в майбутньому був підтверджений діагноз флегмонозного апендициту. Контрольну групу склали 10 соматично здорових хворих на шизофренію. У всіх 24 пацієнтів діагностовано параноїдну форму та безперервно-прогредієнтний тип перебігу шизофренії. Як норму досліджуваних імунологічних параметрів було прийнято результати обстеження 10 донорів. Імунологічне обстеження становило до себе: вивчення фагоцитарної активності нейтрофільних гранулоцитів, яке оцінювали за відсотком клітин, що фагоцитують стандартні частинки латексу (Rainor R.H. et al.,1981); тест відновлення поліморфноядерними лейкоцитами нітросинього тетразолію до формазану, ? спонтанний НСТ-тест (Park B.H. et al., 1968); кількість Т-лімфоцитів виявляли методом спонтанного розеткоутворення з еритроцитами барана (Е-РОК) за M.Jondal et al. (1972); виявлення кількості В-лімфоцитів здійснювали за допомогою методу комплементарного розеткоутворення (ЕАС-РОК) за С. Bianco et al. (1970). Підбір імуномодулюючого препарату здійснювався шляхом одночасної постановки Е-розеткоутворення з лімфоцитами хворого, що проінкубовані з декарисом або Т-активіном, і вибору того препарату, який викликав більш виражену реакцію розеткоутворення (С.В. Перескоков, 1989). Постановка імунологічних реакцій та трактовка їх результатів здійснювалися на кафедрі факультетської терапії №2 з курсом фтизіатрії (зав. кафедри ? д.м.н., професор О.А. Хренов) під керівництвом к.м.н., доцента кафедри В.В. Кілесси.Размещено на Allbest.ru

Дослідження гістологічних змін при гострому апендициті у хворих на шизофренію базувалося на вивченні 136 протоколів патогістологічних досліджень і препаратів видалених у хворих на шизофренію червоподібних відростків, забарвлених гематоксиліном-еозином. Патогістологічне дослідження препаратів червоподібних відростків виконувалося на кафедрі патологічної анатомії КДМУ ім. С.І. Георгієвського під керівництвом зав. кафедри д.м.н., професора О.К. Загорулька. При трактовці патогістологічних змін у препаратах відростків, що досліджувалися, використані критерії форм запалення червоподібного відростка відповідно до класифікації А.І. Абрикосова (1946). Крім цього, досліджено вплив фактору статі, імуногенетичної належності крові пацієнтів за системою АВО, давності та клінічних характеристик (форм і типів перебігу) шизофренії на характер морфологічних змін у видалених червоподібних відростках.

Ефективність комплексної діагностики гострого апендициту у хворих на шизофренію визначалася шляхом порівняння діагностичних помилок (сумарних випадків гіпо- та гіпердіагностики гострого апендициту) в періоди: 1968-1977 рр. (до застосування запропонованої комплексної діагностики), і 1978-1997 рр. (діагностика гострого апендициту проводилася з урахуванням виявлених факторів ризику і додаткових діагностичних заходів).

Результати проведених досліджень оброблювалися параметричним методом варіаційної статистики за допомогою персонального компютера ІВМ РС Pentium в програмному середовищі Windows 95 із застосуванням програми Excel.

Результати досліджень

Захворюваність на гострий апендицит серед стаціонарного контингенту пацієнтів із шизофренією склала 0,26%, що у 1,9 разів нижче за той же показник (0,5%) у загальному населенні (В.С. Савельев, 1986). Зменшену захворюваність на гострий апендицит у цих хворих може бути пояснено тим, що запалення червоподібного відростка частіше спостерігається до маніфестаціїї клінічних проявлень психічної патології, ніж на фоні вже розвинутої шизофренії. Так, серед 219 хворих на шизофренію з апендектомією в анамнезі (виділених з 1145 обстежених), 66,2% перенесли оперативне втручання з приводу гострого апендициту до маніфестації симптомів психічного захворювання, і тільки 33,8% ? після клінічного дебюту шизофренії (співвідно-шення-2:1). У статевій структурі підданих хірургічному втручанню, порівняно з обстеженими, на 8,9% переважали жінки (p<0,05). Зменшення частоти випадків гострого апендициту в групі оперованих після розвитку клініки шизофренії спостерігалося у віковому проміжку 15-19 років,- в 2,5 рази, ніж до розпалу психозу (p<0,01). Навпаки, підвищення захворюваності на гострий апендицит серед оперованих на фоні вже розвинутої шизофренії, відзначалося в інтервалах 25-29, 30-34, 35-39 та 45-49 років, порівняно з аналогічними віковими проміжками в осіб, підданих апендектомії до маніфестації клініки психічного захворювання,- відповідно у 1,9, 2,5, 3 та 9,7 разів (p<0,05 у всіх випадках). Підвищення кількості випадків гострого апендициту у чоловіків, оперованих до дебюту шизофренії, прийшлося на 10-19 років, у жінок ? на 15-24 роки. Після розпалу психозу підйом захворюваності на гострий апендицит у чоловіків спостерігався у 20-29 років, у жінок, ? у 25-34 роки. У 1378 психічно здорових осіб максимальні підвищення частоти цього хірургічного захворювання як у чоловіків, так і у жінок знаходилися в інтервалах 15-19 років і 20-24 роки з максимальними значеннями в першому з відмічених вікових проміжках. У групі 136 хворих на шизофренію, прооперованих з приводу гострого апендициту у 1968-1977 рр., 73,1% чоловіків перенесли оперативне втручання у 15-34 роки з підйомом частоти у 25-29 років,-25,4% хворих, а 76,8% жінок було оперовано у віковому проміжку 20- 44 роки (з максимумом у 30-34 роки, ? 19,2% випадків). В 124 осіб з 136 (91,1%), давність психічного захворювання на момент апендектомії становила 0,5-15 років.

У структурі форм шизофренії серед 219 хворих з апендектомією в анамнезі, помічено тенденцію до зростання частки хворих з параноїдною формою (80,8%), порівняно з усіма 1145 обстеженими з шизофренією (77,4%). Частота параноїдної форми була достовірно вищою (на 12,6%) серед прооперованих на фоні розвинутої шизофренії, ніж до її клінічного розвитку (р<0,05). Серед 136 хворих на шизофренію, прооперованих з приводу гострого апендициту у 1968-1997рр., порівняно з 1145 обстеженими пацієнтами, спостерігається вірогідна різниця у структурі форм цього психічного захворювання. Доля хворих з параноїдною формою серед підданих оперативному втручанню осіб на 12,3% більше, ніж у пацієнтів контрольної групи (p< 0,001).

У структурі типів перебігу цього психозу серед пацієнтів із апендектомією в анамнезі, порівняно з усіма обстеженими, було виявлено зростання долі пацієнтів з безперервно-прогредієнтним типом, ? на 16,9% (р<0,001). Статистично значущих відмінностей у структурі типів перебігу шизофренії серед оперованих до її дебюту і на фоні клінічно розвинутого психозу не зясовано. Серед 136 хворих на шизофренію, підданих апендектомії у 1968-1997 рр., порівняно з усіма обстеженими пацієнтами, хворими на шизофренію, також спостерігається зростання (на 14,9%), частки осіб із безперервно-прогредієнтним типом перебігу (p<0,01).

Одним із перших клінічних проявів гострого апендициту в 136 пацієнтів з шизофренією, підданих апендектомії в 1968-1997 рр., була змінена поведінка, яка спостерігалася у 74,3% випадках. Вона проявлялася в апатії, адинамії, прагненні зайняти положення в ліжку, лежачи на правому боці з приведеними до черева нижніми кінцівками. Лише 25,7% хворих на шизофренію самостійно заявляли про болі, що зявилися в череві, в той час як 100% психічно здорових подають скарги на болі. Відмічено тенденцію до зростання відсотка неконтактних хворих із збільшенням давності психічного захворювання, що може погіршити якість діагностики через неможливість повноцінного збору анамнезу. Найбільш часто при гострому апендициті у хворих на шизофренію зустрічалися симптоми: «ножиць» ? 92,62,2%, Мондора ? 89,72,6%, помірно виражений (9,1-12,0х10⁹/л) лейкоцитоз із збільшенням (до 8-11%) кількості паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів, ? 89,0 2,7%, Бартомє-Міхельсона,-87,52,8%. Показники частоти цих симптомів статистично не відрізняються у пацієнтів, які страждають шизофренією, та у психічно здорових осіб. В той же час у хворих на шизофренію рідше спостерігалися: нудота (р<0,001), симптом Воскресенського (p<0,05), а також симптоми: Думбадзе, Коупа, Кушніренка, Раздольського, Ровзінга, Сітковського, Щоткіна-Блюмберга, Яуре-Розанова (у всіх випадках р<0,001). Частоти симптомів: Кохера-Волковича, захисного напруження та відставання правої половини черевної стінки при диханні, ? у хворих на шизофренію та у психічно здорових осіб статистично не відрізнялися та не були діагностично значущими, бо спостерігалися рідше, ніж у 75% випадків.

При клініко-морфологічних зіставленнях виявилося, що скарги на болі в животі частіше подавали пацієнти з простим ? 90,98,7% (р<0,001) і хронічним ? 70,67,8% (р<0,001) апендицитом, ніж хворі з флегмонозним запаленням червоподібного відростка ? 12,93,5%. У всіх пацієнтів з гострим флегмонозним апендицитом спостерігалися ознаки зміненої поведінки, які значно рідше помічено при простому і хронічному апендициті, ? в 3,6 і 11,4 рази відповідно (в обох випадках р<0,001). В 100% випадків при флегмонозному апендициті спостерігався симптом Мондора, що в 1,6 разів вище частоти цього симптому при простому, та в 1,4 рази, ? при хронічному апендициті (р<0,05 i p<0,001 відповідно). Але симптом Бартомє-Міхельсона серед пацієнтів із хронічним апендицитом зафіксовано у 100% випадків, тоді як при флегмонозному запаленні червоподібного відростка він був позитивним у 82,44,0% хворих (р<0,001). Крім локальної болючості при пальпації черева, у всіх хворих з флегмонозним апендицитом відзначалися помірний лейкоцитоз і симптом «ножиць». Підвищення кількості лейкоцитів при простому апендициті спостерігалося також у більшості (81,811,6%) випадків, але при хронічному запаленні червоподібного відростку лейкоцитоз виявлено лише у 61,88,3% осіб, що відрізняє цей показник в останньому випадку від частоти цього симптому у хворих з деструктивним апендицитом (p<0,001). Хоч симптом «ножиць» при хронічному апендициті реєструвався в 3,4 рази частіше, ніж при гострому простому (р<0,001), для хворих з хронічним запаленням червоподібного відростка були нехарактерні: блювання та асиметрія черевної стінки при диханні, а також симптоми: Раздольського, Кушніренка, Кохера-Волковича, Думбадзе, Коупа, Яуре-Розанова. Три останніх симптоми спостерігалися тільки у пацієнтів з флегмонозним апендицитом і мали лише допоміжне значення. У цих осіб частіше, ніж у хворих з хронічним апендицитом, спостерігалися: сухість язика,- у 13,6 разів, захисне напруження передньої черевної стінки, ? у 8,7 разів, симптоми: Сітковського ? у 18,2 рази, Щоткіна-Блюмберга, ? у 10 разів (р<0,001 у всіх цих випадках) та Воскресенського ? у 2 рази відповідно (р<0,01). Відставання правої половини черевної стінки при диханні та симптом Раздольського частіше зустрічалися при флегмонозному, ніж при гострому простому апендициті,- в 2,5 та в 3,3 рази відповідно (р<0,05 і р<0,001). Однак симптом Кохера-Волковича в 3 рази частіше спостерігався при простому, ніж при флегмонозному запаленні червоподібного відростка (р<0,01).

Порівняння помісячної захворюваності на гострий апендицит у пацієнтів з шизофренією та у психічно здорових осіб виявило значні відмінності між показниками у цих групах (p<0,01). У хворих на шизофренію чітко виражені два підйоми частоти гострого апендициту на протязі року у березні (річний максимум ? 21,4%) та у вересні, жовтні, листопаді місяцях (11,0%, 13,2% і 11,0% відповідно). Спад захворюваності на гострий апендицит у цієї групі пацієнтів спостерігався в літні місяці з мінімумом у червні-1,5%. Крива частоти помісячно проведених апендектомій у контрольній групі плавно зростає у квітні ? травні (9,6% і 9,9% відповідно) і має пік частоти гострого апендициту у липні місяці,-10,5%. Мінімальна кількість оперативних втручань з приводу гострого апендициту у психічно здорових осіб припадає на грудень ? 6,7%. При окремому розгляді помісячної захворюваності на гострий апендицит з урахуванням характеру гістологічних змін у червоподібних відростках зясовано, що вищевказані ділянки підйомів та спадів частоти характерні і для поверхневих, і для деструктивних форм гострого апендициту як у хворих на шизофренію, так і в психічно здорових осіб. У порівнянні з контрольною групою, у хворих на шизофренію наявна тенденція до збільшення частоти апендектомій у вересні, жовтні і листопаді, а також у лютому, березні і квітні. Однак за літні місяці сумарна частота апендектомій у цих хворих вірогідно нижча, ніж у контрольної групи (p<0,001).

У розподілі частот груп крові за системою АВО при гострому апендициті у 136 хворих на шизофренію виявлено тенденцію до зростання частот груп крові А(ІІ) на 6,5% і АВ(ІV) на 1,5%, у порівнянні з 1145 обстеженими хворими на шизофренію. При гострому апендициті у психічно здорових подібне збільшення частоти груп крові: А(ІІ) ? на 2,5% і АВ(ІV) ? на1,8%, ? було виявлено К.Д. Тоскіним та В.І. Назаренко (1985), що повязується з можливою спільністю антигенних структур груп крові: А(II) і АВ(IV) та мікроорганізма - збудника запалення червоподібного відростка (И.И. Подоплелов та ін., 1971; Г.М. Дизик та ін., 1986). Вірогідних відмінностей при порівнянні імуногенетичної структури крові хворих на шизофренію з гострим апендицитом і психічно здорових осіб з цим хірургічним захворюванням не знайдено, однак тенденція до зростання частоти групи крові А(ІІ) більш виражена у хворих на шизофренію. При цьому, імуногенетичні структури крові за системою АВО у загальному населенні (А.Є. Двірський, 1970), та серед 1145 обстежених пацієнтів з шизофренією, ? між собою не відрізняються. Серед 219 хворих на шизофренію з апендектомією в анамнезі, порівняно з усіма 1145 обстеженими з цим психозом, більш виражене поширення частоти груп крові А (ІІ) (+7,7%) спостерігалося в оперованих після розвитку психічного захворювання, ніж в осіб, у яких апендектомія передувала дебюту шизофренії (+4,5%). Зростання поширеності групи крові А(ІІ) в осіб, які перенесли апендектомію, відмічалося при всіх формах шизофренії, але було більш переконливим у хворих з параноідною та простою формами. Хоч серед хворих з гебефренічною та кататонічною формами, підданих апендектомії, теж переважали пацієнти з групою А(II), але зясувати тенденції у розподілі груп крові у хворих з цими формами шизофренії не було змоги в звязку з малою кількістю спостережень. Збільшення кількості осіб з антигеном А серед пацієнтів, яким виконано апендектомію, в порівнянні з усіма обстеженими, відмічалося при всіх типах перебігу шизофренії. Тенденція до зростання частот груп крові А(ІІ) і АВ(IV) виявилася сильнішою в пацієнтів, оперованих після клінічного розвитку психозу, ніж до нього. Так, у хворих з безперервнопротікаючим психічним захворюванням, серед осіб, підданих апендекомії після дебюту шизофренії, частота групи крові А(ІІ) перевищувала на 7,0%, а АВ(IV) групи,- на 5,0% ? аналогічні показники серед усіх обстежених з цим типом перебігу. В той же час у пацієнтів, яким виконано апендектомію до розпалу шизофренії, спостерігалося лише незначне збільшення частоти групи АВ(IV) (на 1,7%) ? в порівнянні з контрольними даними. Клінічний розвиток шизофренії також сприяє збільшенню частот груп А(ІІ) та АВ(IV) серед оперованих хворих з приступоподібною шизофренією (на 8,1% і на 10,6% відповідно), в порівнянні з усіма обстеженими пацієнтами з цим типом перебігу психозу, тоді як в осіб з апендектомією, яка передувала розпалу психічного захворювання, в порівнянні з контролем відмічено лише незначні коливання частот груп крові. Частота груп крові А(II) та АВ(IV) серед оперованих з приводу гострого апендициту збільшена і при ремітуючому типу перебігу шизофренії. Але кількість спостережень хворих на цей тип перебігу психічного захворювання була недостатня для зясування імовірних тенденцій у розподілі груп крові.

Зміни показників лейкограми у 23 хворих на шизофренію із стертою клінічною картиною гострого деструктивного апендициту, порівняно з 15 соматично здоровими пацієнтами з шизофренією, перш за все, відбивались у підвищенні в 1,8 рази при розвитку гострого апендициту загальної кількості лейкоцитів (p<0,01), появі метамієлоцитів у периферичній крові, і вираженої тенденції до збільшення кількості паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів ? у 2,6 рази, та різкого зменшення, аж до зникнення (у 5 разів), еозинофільних гранулоцитів (в обох випадках p>0,05). Але абсолютна кількість лейкоцитів у цієї групі хворих не перевищувала 9,61,4х10⁹/л, причому частка паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів дорівнювалась 6,21,7%. Тому зясовано роль лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) у хворих на деструктивний апендицит, значення якого в них дорівнювалось 1,50,1 у. о., що вірогідно перевищувало показник контрольної групи ? 0,90,1 у. о. (р<0,001).Размещено на Allbest.ru

Фагоцитарний індекс нейтрофільних гранулоцитів у соматично здорових осіб, хворих на шизофренію (II група хворих), порівняно з цим показником у донорів (III група), був знижений на 9,1%(p<0,05), а у хворих на шизофренію з гострим апендицитом (I група) він знижувався ще на 9,9% порівняно з II (p<0,05) та III групами обстежених (p<0,001). Показник НСТ-тесту поліморфноядерних гранулоцитів у соматично здорових осіб з шизофренію був нижчий на 5,9% за цей параметр у групі донорів (p<0,01). Але при розвитку гострого апендициту спостерігалось зростання цього показника на 7,3% (p<0,01), порівняно з II групою, внаслідок чого результати НСТ-тесту в I групі наближаються до його значень у донорів. Рівень Т-лімфоцитів у соматично здорових пацієнтів, хворих на шизофренію, нижчий на 12,9%, ніж в осіб III групи (p<0,01). У хворих на шизофренію з гострим апендицитом цей показник зменшений: на 22,8% порівняно з кількістю Т- лімфоцитів серед пацієнтів II групи (p<0,01), та на 35,7% порівняно з донорами (p<0,001). У рівні В-лімфоцитів серед осіб II та III груп вірогідної різниці не зясовано. Однак при деструктивному апендициті у хворих на шизофренію спостерігається зменшення кількості розеткоутворюючих В-лімфоцитів: на 4,4% ? ніж у соматично здорових пацієнтів із шизофренією (p<0,05), та на 7,4% ? порівняно з групою донорів (p<0,001). Включення імуномодуляторів до комплексу післяопераційної терапії 14 хворим на шизофренію з деструктивним апендицитом, у порівнянні з 77 випадками, в яких оперовані з приводу деструктивного апендициту хворі на шизофренію не одержували цих препаратів, забезпечило: більш швидку інволюцію больового синдрому (останній зникав на 3 добу, тоді як у пацієнтів, що не одержували імунотропні препарати, він зберігався 4-5 діб), відсутність парезу кишечнику (у групі хворих, що не одержували стимулятори імуногенезу, він спостерігався у 24,7% випадках), більш ранню активізацію пацієнтів і скорочення періоду їх перебування у хірургічному відділенні до 7,60,7 діб, порівняно з хворими, що не одержували імуномодуляторів (8,80,5 діб).

Аналіз морфологічних змін у червоподібних відростках, видалених з приводу гострого апендициту у пацієнтів з шизофренією, виявив у 66,9% хворих флегмонозне запалення, у 10,1% ? гострий простий апендицит, а у 25,0% випадків діагностований хронічний рецидивуючий апендицит. Гострий простий апендицит спостерігався тільки у хворих з невеликою (до 5 років) давністю шизофренії. Гострий флегмонозний апендицит діагностований у хворих, які страждали шизофренією не менше 5 років, при цьому більше половини всіх випадків флегмонозного запалення (61,5%) прийшлося на давність психічного захворювання 6-10 років. Випадки хронічного апендициту спостерігалися у хворих, що страждали шизофренією від декількох місяців до 10 років, причому більшість пацієнтів з хронічним апендицитом (70,6%) була піддана оперативному втручанню при давності шизофренії до 5 років. Розподіл хворих за формами шизофренії з урахуванням характеру гістологічних змін у видалених червоподібних відростках показав, що параноїдна форма психозу становила більшість як в групі хворих з флегмонозним, так і з хронічним апендицитом (96,7% і 91,2% відповідно), в той час як гострий простий апендицит в 63,6% випадків був діагностований в осіб з простою формою шизофренії. Розподіл хворих за типами перебігу психічного захворювання при кожній гістологічній формі запалення червоподібного відростка виявив, що в групі пацієнтів з деструктивним (флегмонозним) апендицитом переважав безперервно-прогредієнтний тип шизофренії ? 86,8%. Більша частина випадків гострого простого апендициту (81,8%) розвинулася на фоні психозу ремітуючого типу. При хронічному рецидивуючому апендициті превалювали (85,3%) хворі з приступоподібно-прогредієнтним типом перебігу шизофренії. При тому, що з приводу гострого апендициту частіше оперувалися жінки (53,7%), ніж чоловіки (46,3%), більше половини випадків (59,3%) флегмонозного апендициту спостерігалося у чоловіків. Одночасно, недеструктивні форми запалення (гострий простий і хронічний рецидивуючий апендицит) переважали у жінок ? 72,7% і 82,4% відповідно. При кожній з виявлених форм запалення виявлено тенденцію до підвищення частоти групи А(ІІ), яка була більш відбита (46,1%) серед хворих з флегмонозними змінами у червоподібному відростку, в порівнянні з гострим простим (36,35%) і хронічним рецидивуючим апендицитом (38,2%).

При зіставленні кількості помилок у діагностиці гострого апендициту в 64 хворих на шизофренію, які були піддані оперативному втручанню в період 1968-1977 рр. (коли не враховувалися особливості клініки апендициту на фоні шизофренії), і у 1378 психічно здорових осіб, відмічено підвищений рівень клініко-анатомічних розходжень на фоні психічного захворювання (48,4%) ніж у контрольній групі-20,3% (р<0,001). Використання комплексу найбільш інформативних симптомів гострого апендициту з урахуванням факторів підвищеного ризику його розвитку у хворих на шизофренію, а також застосування додаткових діагностичних заходів (огляд 14 неконтактних пацієнтів у стані медикаментозного сну, спостереження 23 хворих в динаміці з використанням лейкоцитарного індексу інтоксикації, застосування лапароскопії) сприяло зменшенню кількості помилок у 1978-1997 рр. при розпізнаванні гострого апендициту у хворих на шизофренію до 6,9% ? у 7 разів (p< 0,001), що дозволяє рекомендувати цей підхід до діагностики гострого апендициту у хворих на шизофренію для практичного використання.

Висновки

1. Гострий апендицит у хворих на шизофренію частіше розвивається у віці: 15- 34 роки ? у чоловіків і 20-44 роки ? у жінок при давності психічного захворювання 0,5-15 років.

2. У сезонному розподілі захворюваності гострим апендицитом у хворих на шизофренію існують два підйоми: весною (у березні) і на протязі всієї осені, тоді як серед психічно здорових осіб ріст частоти гострого апендициту відмічений у квітні-травні і в липні. В ці ж періоди року спостерігаються підвищення частоти деструктивного апендициту.

3. Деструктивний (флегмонозний) апендицит у більшої частини пацієнтів спостерігається на фоні параноїдної форми і безперервно-прогредієнтного типу перебігу шизофренії при її давності не менше 5 років, частіше зустрічається у чоловіків. При цій гістологічній формі апендициту підвищується частота групи крові А(ІІ).

4. До достовірних ознак деструктивного апендициту у хворих на шизофренію, які спостерігалися у них в 100% випадків, слід віднести змінену поведінку пацієнтів та симптоми: Мондора, «ножиць» і помірно виражений лейкоцитоз із збільшенням кількості паличкоядерних нейтрофілів в аналізі периферичної крові. При флегмонозному апендициті у хворих на шизофренію відмічається збільшення лейкоцитарного індексу інтоксикації в середньому до 1,50,1 у. о.

5. Імунологічний фон хворих на безперервно-прогредієнтну шизофренію характеризується пригніченням фагоцитарної ланки та дефіцитом клітинного імунітету. Ці особливості імунореактивності хворих на шизофренію є схильними до розвитку гнійнозапальних процесів і диктують необхідність більш активної лікувально-діагностичної тактики щодо до даної категорії пацієнтів.

6. Частота помилок при традиційному підході до діагностики гострого апендициту у хворих на шизофренію (48,4%) значно вище, ніж у психічно здорових осіб (20,3%). Застосування комплексу діагностичних заходів з урахуванням виявлених клінічних особливостей і факторів ризику дозволяють в 7 разів знизити кількість діагностичних помилок при гострому апендициті у хворих на шизофренію.

Практичні рекомендації

1. При діагностиці гострого апендициту у хворих на шизофренію слід враховувати повідомлення медперсоналу психіатричних відділень про змінений характер поведінки у цих пацієнтів, особливо на фоні попереднього покращення психічного статусу. Провідне значення в остаточному встановленні діагнозу належить виявленню локальної больової симптоматики, позитивного симптому «ножиць» та лейкоцитозу (навіть мінімально вираженого) зі збільшенням кількості паличкоядерних нейтрофілів.

2. У хворих на шизофренію при стертій клініці гострого апендициту додатковими критеріями для прийняття рішення на користь операції повинні стати: давність шизофренії більше 5 років, безперервно-прогредієнтний тип її перебігу, вік (для чоловіків від 15 до 35 років, для жінок від 20 до 45 років), наявність А(ІІ) або АВ(IV) групи крові.

3. У неконтактних хворих на шизофренію слід ширше використовувати фізикальне дослідження черевної порожнини у стані медикаментозного сну, спостереження за хворими в динаміці з повторним аналізом периферичної крові, у поєднанні з дослідженням лейкоцитарного індексу інтоксикації.

4. У хворих на шизофренію після операції з приводу деструктивного апендициту показано включення до комплексу лікувальних заходів препаратів, які підвищують імунологічну реактивність організму (декарис, Т-активін). Післяопераційне лікування цих хворих повинно здійснюватися спільно з психіатром для вирішення питання про можливе лікування психотропними препаратами.

Список праць опублікованих за темою дисертації

1. Древетняк А.А. Клинико-морфологические сопоставления при остром аппендиците у больных шизофренией // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологичеких наук и практического здравоохранения.:Тр.КМИ им. С.И. Георгиевского. Симферополь, 1997. Т. 133, ч. 3: С. 54-59.

2. Древетняк А.А. Влияние метеорологических факторов на частоту острого аппендицита у больных шизофренией // Вестн. физиотерапии и курортологии. 1998. Т.4, №2. С. 61-63.

3. Древетняк А.А. Частота отдельных клинических симптомов острого аппендицита у больных шизофренией // Таврич. журн. психиатрии. 1998. Т.2, №2(5)-3(6). С. 46-47.

4. Древетняк А.А., Филатов А.С. Некоторые генотипические факторы и частота острого аппендицита у больных шизофренией //Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологичеких наук и практического здравоохранения.: Тр. КГМУ им. С.И. Георгиевского. Симферополь, 1998. Т.134, ч.1: С. 60-70.

5. Сегалов В.М., Артемов Ю.В., Древетняк А.А. Особенности клиники и диагностики острого аппендицита у больных шизофренией // Експериментальна і клінічна медицина. Хірургія. 1999. №3. С. 82-83.

6. Древетняк А.А. Частота аппендэктомий у больных шизофренией // Одесская областная психиатрическая больница: Матер. науч.-практич. конфренции, посвященной 100-летию больницы. Одесса, 1993. С. 28.

7. Древетняк А.А. Экзогенная ритмика и аппендэктомии у больных шизофренией // Acta psychiatrica, psychologica, psychotherapeutica et ethologia Tavrica. 1994. Vol.1, N1-2. Р. 75-76.

8. Древетняк А.А., Сегалов В.М. Особенности клинических проявлений острого аппендицита у больных шизофренией // На грани нормы и патологии: Матер. Харьковской обл. науч.-практич. конференции. Стрелечье, 1994. С. 40-41.

9. Dvirsky A.E., Segalov V.M., Drevetniak A.A., Khorobrykh A.V. Append-ectomies before and after onset of schizophrenia // International conference the biological roots of human behaviour: Book of abstracts. Simferopol, 1992. P. 13.

Анотація

Древетняк А.А. Клініко-морфологічні і генетичні особливості гострого апендициту у хворих на шизофренію. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 ? хірургія. Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського. Сімферополь, 1999.

Проведено дослідження клініко-морфологічних зіставлень при гострому апендициті у хворих на шизофренію з урахуванням впливу на них ряду генетичних і середовищних факторів.

Виділено найбільш інформативні клінічні симптоми деструктивного апендициту, а також фактори ризику його розвитку у цих пацієнтів.

Імунологічні зрушення, виявлені у хворих на шизофренію при розвитку в них деструктивного апендициту, диктують необхідність активної діагностичної тактики і застосовування імуномодуляторів у післяопераційному періоді.

Урахування особливостей гострого апендициту та використання додаткових клініко-лабораторних та інструментальних методів дослідження дозволяють знизити кількість діагностичних помилок при гострому апендициті у хворих на шизофренію.

Ключові слова: гострий апендицит, шизофренія, клініко-морфологічні особливості, генетичні фактори.

Аннотация

Древетняк А.А. Клинико-морфологические и генетические особенности острого аппендицита у больных шизофренией. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 ? хирургия. Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского. Симферополь, 1999.

Проведено исследование клинико-морфологических сопоставлений при остром аппендиците у больных шизофренией с учетом влияния на них давности, клинической формы и типа течения шизофрении, пола, возраста больных, сезона и месяца года, иммуногенетических параметров крови (по системе АВО), и иммунологических особенностей этих больных.

По сравнению с мужчинами, у женщин, страдающих шизофренией, острый аппендицит в основном развивается в более старшем возрасте,- в 15-34 лет и в 20-44 лет соответственно, в то время как максимум случаев острого аппендицита среди психически здоровых лиц наблюдается в 15-24 лет. Давность психического заболевания к моменту аппендэктомии у большинства пациентов составила 0,5-15 лет.

Рост заболеваемости острым аппендицитом у больных шизофренией наблюдается в марте и на протяжении осенних месяцев, тогда как у психически здоровых лиц частота острого аппендицита увеличивается в апреле-мае и в июле.

Деструктивный (флегмонозный) аппендицит развивается при давности шизофрении не менее 5 лет, в основном,- на фоне параноидной формы и непрерывно-прогредиентного типа течения психического заболевания. При флегмонозном аппендиците наблюдается тенденция к росту частоты группы крови А(II).

Наиболее часто при деструктивном аппендиците у больных шизофренией наблюдались: внезапно изменившееся поведение, симптомы: Мондора, «ножниц», и умеренно выраженный лейкоцитоз с повышением уровня палочкоядерных нейтрофильных гранулоцитов.

При развитии деструктивного аппендицита у больных шизофренией обнаружено: увеличение лейкоцитарного индекса интоксикации до 1,50,1 у.е., снижение уровня Т- и В-лимфоцитов, уменьшение фагоцитарной активности и умеренно выраженная стимуляция кислородзависимых механизмов бактерицидности нейтрофильных лейкоцитов, что предрасполагает к развитию у этих пациентов гнойно-воспалительных процессов и диктует необходимость активной диагностической тактики и применения иммуномодуляторов в послеоперационном периоде.

При стертой клинике острого аппендицита выявлению этого заболевания способствует наблюдение за больными в динамике с применением во время осмотра медикаментозного сна, исследованием лейкоцитарного индекса интоксикации, использованием лапароскопии. Учет выявленных особенностей острого аппендицита, применение в случаях стертой клиники этого заболевания у больных шизофренией дополнительных методов исследования позволяет в 7 раз снизить количество диагностических ошибок.