Нові підходи до лікування спондилогенного попереково-крижового радикуліту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київська медична академія післядипломної освіти ім П.Л. Шупика МОЗ України

УДК 616.833.24-002

Нові підходи до лікування спондилогенного попереково-крижового радикуліту

14. 01.15 - нервові хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Статінова Олена Анатоліївна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України. ендолюмбальний лікування хворий

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Назаренко Вадим Григорович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, кафедра нервових хвороб, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Дубенко Евген Григорович, Харківський медичний університет МОЗ України, кафедра нервових хвороб, завідувач кафедри доктор медичних наук, професор Самосюк Іван Захарович,

Київська медична академія післядипломної освіти ім П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології, завідувач кафедри

Провідна установа: Український НДІ клінічної та експериментальної неврології та психіатрії МОЗ України, м. Харків, відділ патології вегетативної нервової системи

Захист відбудеться “27” травня 1999 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 при Київській медичній академії післядипломної освіти ім П.Л.Шупика

МОЗ України: 254112 м. Київ, вул. Дорогожицька, 9, аудиторія №3

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київської медичної академії післядипломної освіти ім П.Л.Шупика МОЗ України: 254112 м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

Автореферат розісланий “23” квітня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. м. н., доцент О.І. Романенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми.

Спондилогенний попереково-крижовий радикуліт (СПКР), за даними різних авторів, складає 60-95% усіх хвороб периферичної нервової системи (І.П. Антонов,1985, Я.Ю. Попелянський, 1989, П.Л. Жарков, 1994). В Україні захворюваність на остеохондроз хребта зустрічається у 144,3 на 10 тис. населення (М.І.Хвисюк, 1995). Серед осіб, зайнятих у важкій промисловості, СПКР виявляється у 5-10 випадках на 100 працюючих і супроводжується стійкою втратою працездатності, що призводить до значних економічних втрат (Б.В. Дривотинов, 1990, Н.Д. Богомолова, 1993).

Високий рівень захворюваності, недостатня ефективність лікувальних заходів визначають актуальність цієї проблеми (В.П. Веселовський, 1991, А.А. Корж, 1994).

У літературі активно дискутуються питання, присвячені імунокорекції у хворих на СПКР, тому що аутоімунні реакції, що виникають при грижах міжхребцевих дисків, є одними з основних причин вторинної корінцевої патології. При цьому особливий інтерес викликає застосування левамізолу, який здатний стимулювати Т-супресори при різних аутоімунних станах (В.Я Латишева, 1990). Однак, є ві-домості, що свідчать про неефективність застосування препарату у такого контингенту хворих, а та-кож дослідження, які заперечують вплив левамізолу на супресорні клітини (Samson, 1986, Hokama, 1994).

Доказана роль судинного фактора у розвитку дистрофічних змін у міжхребцевих дисках (Ю.І. Головченко, 1989, А. Б.Ситель, 1991). Порушення мікроциркуляції в хребтових сегментах при СПКР призводять до венозної дистонії, що виражається як дилятаторними, так і констрикторними реакціями ємкісних судин (М.Н.Павлова, 1992). Останнім часом у різних медичних дисциплінах успішно застосовується метод негативного тиску, прикладеного на нижню частину тіла (НТНТ) паці-єнта. Вплив НТНТ викликає значні зрушення центральної та периферичної гемодинаміки за рахунок депонування частини циркулюючої крові у ємкісних судинах, розташованих у зоні впливу ( В.А.Дегтярьов, 1987). У той же час ми не зустріли жодного повідомлення про застосування цього методу лікування у хворих на СПКР.

У терапії больового синдрому СПКР широко використовуються різні види блокад новокаїном, анальгезуючими сумішами і глюкокортикостероїдами ( П. М. Гіоєв, 1992, А. В. Гнєздилов, 1996 ). Однак, у літературі є лише одиничні повідомлення про ендолюмбальне застосу вання преднізолону при деяких захворюваннях нервової системи (туберкульозний менінгоенцефаліт, мієліт, нейролейке-мія) і нема повідомлень про використання цього методу лікування у хворих на СПКР.

Хороший клінічний ефект при лікуванні різних неврологічних проявів СПКР одержаний за рахунок використання низькоінтенсивного лазерного опромінення (НІЛО) (І.З.Самосюк, 1997, С.Г.Ганієв, 1997). У той же час залишаються дискусійними питання про дози і схеми, показання і протипоказання до лазеротерапії у хворих з дистрофічними захворюваннями хребта (В.Д. Білик, 1993).

Невирішеність цілого ряду питань, повязаних з терапією хворих на СПКР, спонукало нас шукати нові підходи до лікування цього захворювання.

Звязок роботи з науковою програмою організації, де виконана дисертація.

Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом наукових досліджень кафедри нервових хвороб з курсом нейрохірургії та медичної генетики Донецького державного медичного університету ім. М. Горького (номер державної реєстрації 0193V020619 ІК 93.03.05).

Мета і задачі дослідження.

Мета роботи: підвищити ефективність лікування хворих на СПКР за рахунок впровадження комплексного диференційованого лікування, що включає застосування імунокорегуючої терапії левамізолом; негативного тиску, прикладеного на нижню половину тіла пацієнта; ендолюмбального введення преднізолону і гелій-неонового лазера.

Для досягнення мети поставлені такі задачі:

Вивчити особливості імунологічної реактивності і розробити схему імунокорегуючої терапії у хворих на СПКР.

Розробити методику ендолюмбального введення преднізолону, визначити показання і протипоказання до цього способу лікування.

Провести порівняльну оцінку ендолюмбального та епідурального введення преднізолону.

Розробити методику лікування хворих з використанням негативного тиску, прикладеного на нижню половину тіла пацієнта, визначити показання і протипоказання до даного методу лікування.

Розробити методику лікування гелій-неоновим лазером у комплексній терапії СПКР.

Розробити алгоритм комплексного диференційованого лікування СПКР і провести його клінічну апробацію.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше вивчена чутливість лімфоцитів до левамізолу in vitro у хворих на СПКР і виявлено зниження кількості Т-супресорів у плазмі крові у хворих з корінцевим синдромом СПКР. Вивчено вплив імунокорегуючої терапії на перебіг аутоімунного процесу у хворих на СПКР і на основі одержаних даних розроблені оптимальні дози та схеми лікування левамізолом.

Розроблена оригінальна методика ендолюмбального введення преднізолону у хворих на СПКР, встановлені фактори, що впливають на ефективність цього способу лікування, визначені показання і протипоказання до призначення цього методу.

Вперше використаний фізіотерапевтичний метод лікування, що грунтується на впливі негатив-ного тиску, прикладеного на нижню половину тіла пацієнта. Проведена клініко-інструментальна оцінка ефективності впливу негативного тиску на периферичну гемодинаміку хворих на СПКР.

Розроблено і впроваджено у клінічну практику алгоритм лікування, який дає можливість прово-дити диференційовану терапію СПКР.

Практичне значення одержаних результатів.

У роботі доказано, що при зниженні кількості Т-супресорів і наявності чутливості лімфоцитів до левамізолу in vitro у хворих на СПКР необхідно проводити імунокорегуючу терапію.

Розроблена методика ендолюмбального введення преднізолону, яка дозволяє ефективно купіру-вати больовий синдром у хворих на СПКР. Визначена оптимальна кратність введення препарата, проведена порівняльна оцінка ендолюмбального введення преднізолону та епідуральних блокад.

Теоретично обгрунтований і впроваджений новий фізіотерапевтичний метод для лікування хворих з рефлекторним синдромом, що грунтується на використанні негативного тиску, прикла-деного на нижню половину тіла пацієнта ( НТНТ). Розроблені показання і протипоказання, а також методика впливу НТНТ.

Розроблений алгоритм диференційованого лікування СПКР, використання якого дозволило підвищити ефективність терапії, що проводилася, знизити число рецидивів і зменшити кількість ускладнень. Запропоновані схеми і методи лікування можуть бути використані в практичній роботі лікарів неврологів.

Результати дослідження впроваджені у неврологічних відділеннях №1 і №2 обласної клінічної лікарні ім. Калініна міста Донецька, неврологічному відділенні міської лікарні №6 міста Донецька, невро-логічному відділенні міської лікарні №1 міста Макіївки, неврологічному відділенні міської лікарні №3 міста Ясинувата, а також у неврологічному відділенні військово-медичного госпіталю міста Ірпінь Київської області.

Особистий внесок здобувача.

У всіх хворих автором особисто проводилось неврологічне обстеження і заповнювались спеціально розроблені карти спостереження. Проведений аналіз даних імунологічного обстеження, рентгенограм і комп`ютерних томограм у пацієтів, що спостерігались. Автором розроблена методика ендолюмбального введення преднізолону, схема імунокорегуючої терапії левамізолом, методика лікування гелій-неоновим лазером хворих на СПКР. Здобувачем вперше використаний метод НТНТ для лікування хворих з рефлекторним синдромом. Одержані дані самостійно описані, згруповані в таб-лиці й оброблені за допомогою статистичних методів.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертації обговорені на засіданні товариства неврологів і психіатрів м. До-нецька і Донецької області (1996, 1997), двох науково-практичних конференціях морфологів Донецької області (1994, 1995), науково-практичній конференції фізіологів Донецької області (1995).

Дисертація обговорена на міжкафедральному засіданні кафедри нервових хвороб з курсом ней-рохірургії та медичної генетики і кафедри дитячої та загальної неврології з курсом нейроімунології і рефлексотерапії факультету післядипломної освіти Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.

Публікації.

За темою дисертації опубліковано 10 наукових робіт, у тому числі 8 особисто: 3 статті в науко-вих журналах, 3 статті у збірниках наукових праць, та 4 тези конференцій.

Обсяг і структура роботи.

Дисертація складається із вступу, огляду літератури, 4 розділів власних досліджень, підсумків, висновків і практичних рекомендацій. Робота виконана на 152 сторінках машинописного тексту, містить 32 таблиці і 11 малюнків. Список літератури включає 112 вітчизняних і 116 зарубіжних джерел. Зміст роботи.

Характеристика хворих і методи дослідження.

У неврологічному відділенні обласної клінічної лікарні ім. Калініна, м. Донецька з 1992 по 1997 роки на лікуванні знаходилось 148 хворих на СПКР віком від 20 до 67 років. Чоловіків було 130 (87,8%), жінок-18(12,2%). Тривалість захворювання становила: до 1 року -19,6 %, від 1 року до 6 ро-ків - 25,7%, від 6 до 10 років - 33,8%, більше 10 років - 20,9%. Враховуючи особливості клінічної картини, дані додаткових обстежень, хворі були розділені на 3 групи: перша - з рефлекторним синдромом - 46 (31,1%), друга- з корінцевим синдромом- 97 (65,5%), третя -з корінцево-судинним синдромом - 5 (3,4%).

Для вирішення поставлених у роботі завдань проводилось комплексне обстеження хворих, яке включало збір скарг і анамнезу, вивчення неврологічного статусу, лабораторні та інструментальні методи дослідження.

Для вивчення імунного статусу використовували такі імунологічні тести: відносну і абсолютну кількість Т-лімфоцитів та їх субстанцій Th, Ts, Th/Ts, РБТЛ з ФГА, відносну і абсолютну кількість В-лімфоцитів, вміст імуноглобулінів A, M, G за Манчіні, концентрацію циркулюючих імунних комплексів.

Із інструментальних методів проводилась спондилографія попереково-крижового відділу хребта, комп`ютерна томографія, ультразвукова доплерографія судин нижніх кінцівок, реовазографія, термографія ніг.

Статистичну обробку результатів проводили методами варіаційної статистики з застосуванням t-критерію Стьюдента. Кореляційний аналіз здійснювали за допомогою програми Excel.

Результати досліджень.

Ми вивчили імунний статус у 78 хворих з рефлекторним і корінцевим синдромами СПКР. 30 осіб призовного віку без патології хребта склали контрольну групу.

У групі хворих з рефлекторним синдромом усі імунологічні показники залишались у межах норми, за винятком концентрації Ig A, що була підвищена і становила 2,210,20 г/л.

У групі хворих з корінцевим синдромом виявлені більш значні зрушення в імунному статусі: виявлене зниження абсолютної і відносної кількості Т-лімфоцитів - 685,2143,2х109/л і 43,22,2% відповідно; cпіввідношення Th/Ts порушене в бік Th-6,7; функціональна активність Т-лімфоцитів була знижена в реакції РБТЛ з ФГА - 57,12,3%, абсолютна і відносна кількість В-лімфоцитів була підвищена: 408,140,2 х109/л і 25,6 2,8% відповідно; відмічена дисгаммаглобулінемія, що виражалась у підвищенні концентрації IgA - 3,20,34 г/л і IgG - 15,62,29 г/л, IgM залишався в межах норми-1,280,23 г/л, вміст ЦІК підвищувався до 184,532,6 мкг/мл.

Ми вивчали вплив тривалості захворювання на імунологічну реактивність хворих на СПКР.

У групі хворих з тривалістю захворювання до одного року всі імунологічні показники були в межах норми.

У групі хворих з тривалістю захворювання від одного року до пяти років виявлені значні порушення імунної реактивності: зниження абсолютної і відносної кількості Т-лімфоцитів - 676,1163,9х109/л і 45,5 2,2% відповідно; cпіввідношення Th/Ts порушене в бік Th - 6,6; зниження функціональної активності Т-лімфоцитів у реакції РБТЛ з ФГА-52,2 2,4%, абсолютна і відносна кількість В-лімфоцитів була підвищена: 377,634,5х109/л і 22,42,7% відповідно; підвищення концентрації IgA- 3,80,31 г/л і IgG - 15,72,18 г/л, IgM залишався в межах норми - 1,29 0,23 г/л, концентрація ЦІК підвищувалася до 177,5 34,8 мкг/мл.

У групі хворих з тривалістю захворювання понад пять років виявлене більш виражене пригні-чення імунітету, ніж у попередній групі: зниження абсолютної та відносної кількості Т-лімфоцитів-613,4 125,1х109/л і 40,82,5% відповідно; cпіввідношення Th/Ts порушене в бік Th-6,7; зниження показників РБТЛ з ФГА-50,12,5%; підвищення абсолютної та відносної кількості В-лімфоцитів:-432,740,3 х109/л і 26,83,4% відповідно; підвищення концентрації IgA-3,10,31 г/л і IgG-20,5 3,36 г/л, IgM не змінювався-1,310,22 г/л, концентрація ЦІК була підвищена - 265,945,2 мкг/мл.

Імунокорегуюча терапія левамізолом.

Для корекції порушень імунологічної реактивності ми призначали левамізол хворим з корінцевим синдромом СПКР.

Механізм дії левамізолу повязаний з його впливом на супресорні клітини, які активно впли-вають на розвиток імунологічної толерантності, продукцію антигенів, реакцій гіперчутливості сповільненого типу. Експериментальними дослідженнями останніх років підтверджені дані про регуляцію активності супресорів левамізолом (Л.Т.Бойко, 1995).

Вік пацієнтів коливався від 31 до 60 років, тривалість захворювання становила від 6 міс. до 15 років. Імуномодулююча терапія проводилась у комплексі з медикаментозними і фізіотерапевтичними методами лікування.

Показанням до призначення імунокорекції вважали зниження кількості та функціональної активності Т-лімфоцитів у реакціях Т-РОК і РБТЛ з ФГА, порушення співвідношень Th/Тs. Перед початком лікування у 70 хворих визначали чутливість Т-лімфоцитів до левамізолу in vitro.

Для цього в культуру лімфоцитів додавали левамізол дозою 2 мкг/мл. Одержані результати дозволили розділити хворих на дві групи. Першу групу складали 57 (81,4%) хворих, у яких відмічалось підвищення Т-РОК, Th і Ts, нормалізація співвідношення Th/Тs, у другу групу увійшло 13 (18,6%) пацієнтів, імунологічні показники яких не змінились. Хворим з відсутністю чутливості лімфоцитів до левамізолу препарат призначався дозою 75 мг на добу через день протягом двох тижнів (курсова доза-600 мг). Динаміка імунологічних показників вивчалась через 15 і 30 днів. За період спостереження імунологічні показники в цій групі істотно не змінювались. Нами був зроблений висновок про те, що імуномодулюючу терапію недоцільно проводити хворим з відсутністю чутливості лімфоцитів до левамізолу in vitro, у зв`язку з цим подальше дослідження проводилось тільки в групі хворих, у яких виявлена чутливість до левамізолу.

Для визначення оптимального режиму лікування призначали різні дози і схеми введення левамізолу. Перша група (19 хворих) одержувала- по 75 мг левамізолу через день протягом одного тижня (курсова доза -300 мг), друга група (20 хворих)- по 75 мг через день протягом двох тижнів (курсова доза -600 мг), і третя (18 хворих) - по 150 мг перші три дні кожного тижня протягом трьох тижнів (курсова доза - 1350 мг).

У першій групі до лікування були виявлені різні порушення імунітету: зниження відносної й абсолют-ної кількості Т-РОК-42,52,3% і 683,7112,8х109/л відповідно; зниження Тh - 41,51,2% і Ts-6,1 0,9%, зміна співвідношення Th/Ts на користь Th-6,8; зниження РБТЛ з ФГА-IgG-16,192,72 г/л; збільшення ЦІК-198,730,8 мкг/мл.

Через 7 діб від початку імунокорекції імунологічні показники поліпшувались: підвищувалась відносна й абсолютна кількість Т-РОК - 56,22,7% і 1052,1130,2х109/л відповідно і Тh - 57,91,3%, Ts - 15,10,8%, нормалізувалось співвідношення Th/Ts-3,8; підвищувалась РБТЛ з ФГА - 63,82,5%, знижувалась відносна й абсолютна кількість В-РОК - 17,81,7% і 315,536,4х109/л відповідно; знижувались IgA - 2,200,18г/л і IgG-10,532,70г/л; знижувались ЦІК-117,427,6 мкг/мл.

Через 15 діб від початку лікування левамізолом імунологічні показники повертались до вихідного значення: Т-РОК-44,32,5% і 692,3125,3х109/л відповідно; Тh - 43,71,4%, Ts-6,01,0%, співвідношення Th/Ts-7,1; РБТЛ з ФГА-55,72,8 %, відносна й абсолютна кількість В-РОК - 24,2 2,2% і 426,536,8х109/л відповідно; IgA-2,830,27 г/л, IgG -15,102,65 г/л; ЦІК - 200,132,3 мкг/мл.

Нестійкий ефект після проведеного лікування примусив нас у наступній групі підвищити кур-сову дозу левамізолу до 600 мг. Динаміка імунологічних показників у хворих другої групи оці-нювалась через 15 і 30 днів від початку лікування.

До лікування виявлений імунологічний дисбаланс: зниження відносної та абсолютної кількості Т-РОК-42,3 2,4 % і 679,6 115,7х109/л відповідно; зниження Тh-42,41,3%, Ts-6,30,8%, порушення співвідношення Th/Ts-6,7; підвищення РБТЛ з ФГА - 53,2 2,7%, підвищення відносної й абсолютної кількості В-РОК-24,92,5% і 421,730,1х109/л відповідно; підвищення IgA-3,210,34 г/л і IgG- 16,222,70 г/л; підвищення ЦІК - 191,631,2 мкг/мл.

Через 15 діб від початку імунокорекції імунологічні показники відновлювались до норми: Т-РОК-57,12,6% і 1182,1150,8х109/л відповідно; Тh-58,91,7%, Ts-15,21,2%, співвідношення Th/Ts-3,9; РБТЛ з ФГА - 66,22,6 %, відносна й абсолютна кількість В-РОК-15,92,1% і 318,636,3х109/л відповідно; IgA-2,150,19 г/л, IgG - 10,362,64 г/л; ЦІК-121,526,9 мкг/мл.

Через 30 діб від початку проведеного лікування левамізолом імунологічні показники знижувались, однак залишились вищими від вихідних значень: Т-РОК-51,22,4% і 862,1136,7х109/л відповідно; Тh-52,71,3%, Ts -11,20,8%, співвідношення Th/Ts - 4,7; РБТЛ з ФГА - 60,62,7%, відносна й абсолютна кількість В-РОК-20,92,3% і 371,837,2х109/л відповідно; IgA-2,920,21 г/л, IgG- 12,112,52 г/л; ЦІК- 156,531,4 мкг/мл.

Зниження імунологічних показників на 30 добу від початку імунокорекції примусило нас у наступній групі підвищити курсову дозу левамізолу до 1350 мг.

Динаміка імунологічних показників у хворих третьої групи оцінювалась через 15 і 30 днів від початку лікування.

До імунокорегуючої терапії виявлено порушення імунологічних показників: зниження відносної й абсолютної кількості Т-РОК - 41,92,5% і 437,0124,5х109/л відповідно; зниження Тh - 42,31,3% і Ts-6,30,8%, порушення співвідношення Th/Ts - 6,7; підвищення РБТЛ з ФГА-55,12,5%, підвищення відносної й абсолютної кількості В-РОК 24,92,7% і 411,230,6х109/л, підвищення IgA-3,200,33 г/л і IgG-16,042,70 г/л; підвищення ЦІК-185,629,5 мкг/мл.

Через 15 діб від початку лікування левамізолом імунологічні показники відновлювались до норми: Т-РОК-55,32,8% і 1096,5 142,7х109/л відповідно; Тh-57,71,4%, Ts-14,60,9%, співвідношення Th/Ts - 4,0; РБТЛ з ФГА-64,92,6%, відносна й абсолютна кількість В-РОК-17,22,0% і 318,532,8 109/л відповідно; IgA-2,890,31 г/л, IgG-10,452,69 г/л; ЦІК-110,631,5 мкг/мл.

Через 30 діб від початку корекції імунологічні показники знижувались, однак залишались вищими від вихідних значень: Т-РОК-50,72,6% і 794,8131,6х109/л відповідно; Тh-51,31,5%, Ts - 11,41,2%, співвідношення Th/Ts - 4,5; РБТЛ з ФГА - 58,22,6%, відносна й абсолютна кількість
В-РОК - 19,62,3% і 373,4 32,9х109/л відповідно; IgA - 2,410,26 г/л, IgG - 12,112,39 г/л; ЦІК-152,736,1 мкг/мл.

Нами був зроблений висновок про те, що підвищення курсової дози левамізолу до 1350 мг не призводило до посилення імуномодулюючого ефекту порівняно з показниками, одержаними в попередній групі.

У 6 хворих відзначені різні ускладнення після лікування левамізолом. У першій групі в одного хворого відзначався висип на шкірі. У другій групі в одного пацієнта відмічалась лейкопенія, нудота та блювання. У третій групі розвивалась найбільша кількість ускладнень - у чотирьох пацієнтів: лейкопенія-у трьох; нудота, блювання-у двох; діарея- в одного; гіпертермія-в одного. У частини хворих спостерігалось поєднання симптомів. Усі симптоми проходили самостійно через 1-2 тижні після відміни препарату.

Таким чином, проведені дослідження показали, що імунокорекція левамізолом з курсовою до-зою 600 мг є оптимальною, тобто дає стійкий імунологічний ефект і мінімальну кількість побічних явищ.

Ендолюмбальне введення преднізолону.

Нами розроблена методика лікування хворих на СПКР ендолюмбальним введеням преднізо-лону. Показанням до лікування був виражений больовий синдром, зумовлений загостренням трива-лого хронічного СПКР. Перевагою цього способу є безпосереднє введення препарату в субарах-ноїдальний простір, що дозволяє досягти більш швидкого і вираженого лікувального ефекту. Ендолюмбальне введення преднізолону не викликає ушкодження чи подразнення нервової тканини.

Пункцію люмбального простору здійснювали за стандартною методикою у положенні хворого лежачи на боці. Препарат призначався дозою 1 мг/ на кг ваги. Преднізолон вводився один раз, при відсутності клінічного ефекту - повторно через один день (призначалось до 3 ін`єкцій). Проводилось рандомізоване дослідження у 28 хворих, яким призначались ендолюмбальні блокади в комплексі з медикаментозною терапією, яка включала призначення фуросеміду, індометацину, спазмобрю, диклофенаку, тренталу, сирдалуду. При м`язово-тонічному синдромі застосовували сірчанокислу магнезію та фінлепсин; при вегето-судинному синдромі препарати беладони.

Ефективність лікування оцінювалась за зниженням вираженості больового синдрому, збільшенням обєму рухів у поперековому відділі хребта і зменшенням симптомів натягу. У всіх хворих до лікування відзначалось обмеження обєму рухів у поперековому відділі хребта: нахили тулуба вперед- 41,310,2;нахили тулуба назад-10,22,7; нахили тулуба на боки - 23,55,6; були позитивними симптоми натягу: симптом Ласега - 44,29,5.

Після ендолюмбального введення преднізолону у 60,7% хворих відзначений регрес невроло-гічної симптоматики - збільшення обєму рухів у поперековому відділі хребта, зниження вираженості симптомів натягу: нахили тулуба вперед- 66,410,5; нахили тулуба назад- 15,3 3,0; нахили тулуба на обидва боки - 38,16,4; симптом Ласега - 62,1 12,1.

Після першого введення поліпшення стану відзначили 35,7% хворих, при цьому у 21,4% - больовий синдром був купіруваний повністю, у 17,9% - значно зменшився. 18 пацієнтам, які не відзначали істотного поліпшення стану, проводились повторні ін`єкції преднізолону.

Додаткові ендолюмбальні введення дозволили підвищити процент хворих з позитивним ефектом з 35,7% до 60,7%. Із 11 хворих, яким було проведено 4 ін`єкції, у жодного не спостерігалось вираже-ного зниження больового синдрому. Ми зробили висновок про те, що не слід призначати додаткові введення преднізолону, якщо не спостерігається ефект після трьохкратного введення препарату.

Для уникнення ускладнень необхідно дотримуватись правила люмбальної пункції і темпу вве-дення препарату. Із 28 хворих, яким проводили ендолюмбальне введення препарату, 4 (14,3%) відзначили появу головного болю, після призначення постільного режиму цей симптом проходив.

Вивчалась ефективність різних схем лікування у 93 хворих на СПКР. Усі пацієнти були розділені на три групи.

До першої групи увійшли 35 хворих, яким проводилась тільки медикаментозна терапія, яка включала призначення індометацину, диклофенаку, спазмобрю, тренталу, фуросеміду і сирдалуду. Другу групу становили 30 хворих, яким проводились епідуральні блокади преднізолоном дозою 1 мг/на кг ваги з новокаїном 0,5%-50,0 мл у поєднанні з медикаментозною корекцією. Третю групу становили 28 хворих, яким поряд з медикаментозною терапією проводилось ендолюмбальне введення преднізолону.

У групі хворих, які одержували тільки медикаментозну терапію, процент позитивних резуль-татів був значно менший, ніж у другій і третій групах і складав 31,4%.

У другій групі результати лікуваня були кращими, ніж у першій, значне зменшення больового синдрому відзначили 53,3% хворих.

Найефективнішим було лікування хворих у третій групі, якій проводилось ендолюмбальне введення преднізолону: на поліпшення стану вказувало 60,7% пацієнтів. Нами вивчалась ефективність різних схем лікування в залежності від тривалості больового синдрому.

Найбільш ефективним було лікування пацієнтів, у яких тривалість захворювання не перевищувала одного року. У хворих, що одержували епідуральні блокади, позитивний ефект був одержаний у 57,1%, у хворих, яким поряд з медикаментозною терапією виконувалось ендолюмбальне введення преднізолону - у 69,2%.

У хворих з тривалістю захворювання більше одного року у всіх групах процент позитивних результатів був нижчим, ніж у пацієнтів з тривалістю хвороби до одного року: перша група - 34,3%; друга група -43,8%, третя група - 53,5%.

Проведені спостереження показали, що успіх лікування багато в чому залежить від ранньої діагностики захворювання і своєчасності проведення адекватної терапії. Ендолюмбальне введення преднізолону можна використовувати для купірування больового синдрому у хворих на СПКР.

Лікування методом впливу негативного тиску, прикладеного на нижню половину тіла пацієнта (НТНТ).

Для лікування рефлекторного синдрому нами вперше застосовувався новий фізіотерапевтичний метод з використанням методу НТНТ. Вплив на нижні кінцівки здійснюється таким чином: нижню половину тіла хворого поміщують у вакуумну камеру пристрою, яку герметизують на рівні гребінців клубових кісток еластичним поясом. Вакуумним насосом створюють негативний тиск у камері плавною розрядкою до заданого рівня. Величина негативного тиску дорівнює 20 мм рт. ст. на першому ступені і 40 мм рт. ст. на другому. Вплив здійснюється протягом 40 хвилин, послідовно по 20 хв. на кожному ступені .

Встановлено, що негативний тиск, прикладений до нижніх кінцівок пацієнта, викликає значні зрушення центральної і периферичної гемодинаміки за рахунок депонування частини циркулюючої крові в ємкісних судинах, розташованих у зоні впливу (В.А. Дегтярьов, 1987). Вплив НТНТ викликає підвищення трансмурального тиску в судинах відповідної ділянки, що в свою чергу призводить до збільшення ємкості судинного русла і кількості крові у ньому.

Лікування методом НТНТ проводили після медикаментозної корекції 22 хворим з рефлекторним синдромом. Чоловіків було 18 (81,8%), жінок-4 (18,2%), вік пацієнтів коливався від 35 до 56 років. Тривалість больового синдрому становила від декількох місяців до 10 років. Лікувальні сеанси проводились через день, всього проведено 8 процедур. До лікування відмічалось обмеження обєму рухів у поперековому відділі хребта, були позитивними симптоми натягу: нахили тулуба вперед- 41,18,9; нахили тулуба назад- 13,72,0; нахил тулуба на обидва боки- 33,78,1; симптом Ласега - 37,310,1.

Після впливу НТНТ у 72,7% хворих відмічені регрес неврологічної симптоматики - збільшення обєму рухів у поперековому відділі хребта, зменшення вираженості симптомів натягу-у 68,2%; нахили тулуба вперед - 73,110,8; нахили тулуба назад - 28,13,1; нахил тулуба на обидва боки - 46,46,7; симптом Ласега - 72,110,5.

Після проведення двох сеансів НТНТ тільки 2 хворих відмітили деяке поліпшення стану, однак ефект від процедури був нестійким і не враховувався нами як позитивний. Після трьох сеансів у 4 хворих одержаний стійкий клінічний ефект, після чотирьох - у 10, після пяти- у 16, після шести - у 18 пацієнтів.

Збільшення кількості сеансів до 6 дозволило одержати позитивний ефект у 18 (86,7%) хворих з рефлекторним синдромом.

Для обєктивізації стану мікроциркуляції усім хворим після курсу лікування проводили рео-графію нижніх кінцівок. Крім візуального контролю оцінювали основні параметри: форму реогра-фічної кривої, регулярність і вираженість додаткових зубців, кількісну оцінку амплітуди в мм, відхилення ії до висоти калібрувального імпульсу, час виникнення низхідної і висхідної частини кривої. До лікування спостерігалось зниження реографічних показників, зниження амплітуди коливань пульсової хвилі, нерізке зниження часу анакроти і часу розповсюдження пульсової хвилі. Після проведення лікувальних сеансів у 72,7% хворих мали місце ознаки підвищеного тонусу в нижніх кінцівках, відмічалось округлення вершини, збільшення амплітуди кровонаповнення.

Подальше збільшення числа сеансів не підвищувало ефективності цього методу лікування.

У 12 пацієнтів старших вікових груп до і після процедури записували ЕКГ. Візуальна й кількісна оцінка ЕКГ не виявила погіршення функції коронарного кровообігу.

Усі пацієнти добре переносили цю процедуру і нами не виявлено побічних дій при проведенні лікувальних сеансів НТНТ.

Лікування гелій-неоновим лазером.

38 хворим проводилось лікування гелій-неоновим лазером, із них- 20 пацієнтів з рефлекторним і 18 - з корінцевим синдромами СПКР. Хворі з рефлекторним синдромом одержували фізіотерапевтичне лікування в комплексі з медикаментозною терапією (нестероїдні протизапальні, судинні та сечогінні препарати), а пацієнти з корінцевим синдромом - після медикаментозної, імуномодулюючої терапії та ендолюмбального введення преднізолону.

Механізм дії низькоінтенсивного лазерного опромінення повязаний з болетамуючою, імунокорегуючою, сенсибілізуючою і трофікорегенеративною дією, при цьому помітно поліпшується функціональна активність нервово-мязового апарату (І.З. Самосюк, 1997, О.К. Скобелкин, 1995).

Лікування проводили гелій-неоновим лазером з довжиною хвилі 0,63 мкм, потужністю 5-10 мВт на см2, сумарний час впливу 5-10 хв, від 10 до 18 сеансів на курс, енергетична щільність 0,1-0,5 Дж/см. Впливали на проекційні області ушкоджених хребців, міжхребцевих дисків і корінців, опромінюючи паравертебральні точки на відстані 1,5 см від остистих відростків з обох боків. На попереково-крижову ділянку додатково впливали збільшеною дозою опромінення до 4-7 Дж/см.

Ефективність терапії оцінювали за клінічними показниками: вираженістю больового синдрому, симптомів натягу, відновленням вегето-судинних порушень, за динамікою реовазографічних показників.

Після 5 сеансів лазеротерапії 25% пацієнтів з рефлекторним і 16,7% з корінцевим синдромами відзначали зменшення больового синдрому, збільшення обєму рухів у поперековому відділі хребта при нахилі тулуба вперед і на боки.

Після 10 сеансів у 75% хворих з рефлекторним і у 50,0% з корінцевим синдромами відзначена позитивна неврологічна динаміка. Анталгічна хода, повязана з болем і напруженням мязів спини, нормалізувалась у 73,2% пацієнтів. У всіх хворих чітко регресували симптоми натягу, обєм рухів у поперековому відділі хребта повністю відновився у 42,1% хворих.

Після 15 сенсів клінічний ефект відзначили 72,2% хворих з корінцевим синдромом, з рефлекторним синдромом - число хворих з позитивним результатом не змінилось. Повністю регресували порушення чутливості у 66,7%, значно зменшились у 22,2% хворих.

Під впливом лікування по-різному регресували неврологічні симптоми у хворих з рефлек-торним і корінцевим синдромами СПКР. Порушення обєму рухів у поперековому відділі хребта до лікування спостерігалась у 81,6% хворих, після лікування він повністю відновився у 65,0% пацієнтів з рефлекторним і у 55,6% з корінцевим синдромами; значно зріс у 35,0% з рефлекторним і у 27,8% хворих з корінцевим синдромами. Після проведеного лікування регресували симптоми натягу спинномозкових корінців, так симптом Ласега зменшився у 85,0% хворих з рефлекторним і в 66,7% з корінцевим синдромами.

Подальше збільшення кількості процедур не підвищило відсотка хворих з позитивним результатом. Це дозволило нам зробити висновок, що 10 сеансів опромінення гелій-неоновим лазером є оптимальною схемою для лікування хворих з рефлекторним синдромом і 15 сеансів- для лікування хворих з корінцевим синдромом СПКР.

Звертає на себе увагу те, що в групі хворих з рефлекторним синдромом, яким проводилось лікування НТНТ, результати лікування були кращими, ніж у пацієнтів, що одержували лікування гелій-неоновим лазером, і позитивна динаміка досягнута у 81,8% хворих.

Нами оцінювались також віддалені результати лікування хворих на СПКР. Тривалість спостереження становила 1 рік. Усі пацієнти були разділені на чотири групи.

До першої групи увійшли 30 хворих з рефлекторним синдромом, яким проводилась тільки медикаментозна терапія. Другу групу склали 22 хворих з рефлекторним синдромом, яким проводилась медикаментозна терапія у поєднанні з НТНТ. Третю групу становили 30 хворих з корінцевим синдромом, яким поряд з медикаментозною терапією виконувались епідуральні блокади. До четвертої групи увійшли 28 пацієнтів з корінцевим синдромом, які одержали комплексну терапію, що включала медикаментозну та імунокорегуючу терапію, ендолюмбальне введення преднізолону і гелій-неоновий лазер.

Результати лікування хворих з рефлекторним синдромом у першій групі, що одержували тільки медикаментозну терапію, були гірші, ніж у пацієнтів другої групи. У цій групі відзначалось більш тривале перебування на ліжку - 21,32,9 днів, велика кількість загострень на рік - 4,30,7; тривалість ремісії була коротшою - 3,20,5 міс.; у другій групі ці показники становили: 16,12,2; 8,42,3; 1,20,3 відповідно.

У хворих з корінцевим синдромом середній ліжко-день у третій і четвертій групах був приблизно однаковий - 20,12,9 і 19,22,1 відповідно; однак у четвертій групі середня тривалість ремісії була довшою- 7,62,2 міс., а частота загострень на рік менша - 1,70,3 порівняно з третьою групою, де ці показники становили: 4,81,9 і 2,50,5 відповідно.

Алгоритм лікування хворих на СПКР.

Нами розроблений алгоритм диференційованого лікування хворих на СПКР. Усі хворі поза залежністю від клінічного синдрому повинні одержувати медикаментозну терапію, що містить: нестероїдні протизапальні, сечогінні, судинні препарати та анальгетики. Хворим з рефлекторним синдромом ми рекомендуємо шість сеансів лікування методом НТНТ або десять сеансів опромінення гелій-неоновим лазером.

Пацієнтам з корінцевим синдромом СПКР, у яких виявлені порушення імунітету, необхідно призначати левамізол курсовою дозою 600 мг при наявності чутливості лімфоцитів хворого до препарату in vitro. Одночасно з імунокорегуючою терапією показане введення преднізолону в суб-арахноїдальний простір дозою 1 мг/кг ваги через день (до 3 інєкцій). Після цього хворим з корін-цевим синдромом слід провести 15 сеансів опромінення гелій-неоновим лазером.

Наші дослідження показали, що лікування СПКР повинне починатися як можна раніше з використанням комплексу різних методів лікування: медикаментозної корекції, ендолюмбального введення преднізолону, фізіотерапевтичних методів. Терапія пацієнтів з різними синдромами захворювання має свої особливості і повинна враховувати тривалість хвороби, вираженість основних неврологічних порушень, а також ефективність раніше застосованих лікувальних заходів.

Висновки

У хворих на СПКР виявлені порушення імунологічної реактивності: зниження кількості і функціональної активності Т-лімфоцитів у реакціях Т-РОК і РБТЛ з ФГА, зниження Тh і Тs, зміна їх співвідно-шення на користь Тh, підвищення кількості та функціональної активності В-лімфоцитів у реакціях В-РОК, дисгаммаглобулінемія і підвищення вмісту ЦІК у сироватці крові. У хворих з рефлекторним синдромом не відзначені порушення імунного гомеостазу, за винятком підвищення IgA у сироватці крові.

Імуномодулююча терапія левамізолом ефективна у хворих з корінцевим синдромом при зниженні кількості Т-супресорів у сироватці крові і наявності чутливості лімфоцитів до препарату in vitro.

Ендолюмбальне введення преднізолону показане для купірування больового синдрому у хворих з корінцевим синдромом СПКР, яке доцільно проводити в комплексі з медикаментозною терапією, що містить призначення нестероїдних протизапальних препаратів, анальгетиків, сечогінних і судинних препаратів. Ефективність лікування залежить від тривалості захворювання і може бути підвищена збільшенням кратності введення препарату (до 3 інєкцій).

Застосування методу негативного тиску, прикладеного на нижню половину тіла пацієнта, показане для лікування хворих з рефлекторним синдромом у комплексі з медикаментозною терапією.

Використання гелій-неонового лазера у комплексній терапії є ефективним фізіо-терапевтичним методом лікування неврологічних проявів СПКР. У пацієнтів з рефлекторним синдромом гелій-неоновий лазер повинен призначатися на фоні медикаментозної терапії, а в пацієнтів з корінцевим синдромом - після ендолюмбального введення преднізолону.

6. Застосування комплексного диференційованого лікування СПКР, що містить меди-каментозну терапію, імунокорекцію левамізолом, ендолюмбальне введення преднізолону, застосування НТНТ і гелій-неонового лазера дозволило підвищити ефективність лікування з 31,4% до 81,8% у хворих з рефлекторним синдромом і до 72,2% - з корінцевим.

Практичні рекомендації

Лікування хворих на СПКР повинне бути диференційованим і проводитися з урахуванням порушення імунного статусу, форми і тривалості захворювання.

У всіх хворих на СПКР перед початком лікування необхідно вивчити стан імунологічної реактивності. Наявність Т-імунодефіциту при встановленій чутливості лімфоцитів хворих до левамізолу in vitro є показанням до проведення імуномодулюючої терапії.

Для досягнення стійкої імунологічної корекції оптимальною схемою призначення левамізолу є 75 мг через день протягом двох тижнів курсовою дозою 600 мг.

Ендолюмбальне введення преднізолону показане при вираженому больовому синдромі у хворих з корінцевим синдромом СПКР. Введення преднізолону дозою 1мг/кг ваги у поєднанні з медикаментозною терапією (нестероїдні протизапальні, анальгетики, судинні та сечогінні препарати) повинне проводитися через день, при необхідності - 3 інєкції. У разі відсутності позитивного ефекту, після третього введення предні-золону, подальше збільшення кількості процедур недоцільне.

Лікування НТНТ ми рекомендуємо пацієнтам з рефлекторним синдромом у поєднанні з медикаментозною терапією. Для досягнення стійкого терапевтичного ефекту необхідно проводити не менше 6 сеансів.

Хворим з рефлекторним синдромом показане проведення 10 сеансів опромінення гелій-неоновим лазером у поєднанні з медикаментозною корекцією. Хворим з корінцевим синдромом після ендолюмбального введеня преднізолону ми рекомендуємо 15 сеансів опромінення гелій-неоновим лазером.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Статинова Е.А. Применение установки с отрицательным давлением на нижнюю часть тела пациента для лечения пояснично-крестцового радикулита // Архив клинической и эксперимен-тальной медицины (прил.). - Донецк. - 1998. - Т.7, №1. - С. 73-77.

2. Статинова Е.А. Диагностика дискогенных пояснично-крестцовых радикулитов методом компьютерной томографии // Вестник проблем биологии и медицины.- Полтава-Харьков.-1997.- №26.- С.11-17.

3. Статинова Е.А. Исследование иммунологической реактивности у больных с хроническими пояснично-крестцовыми радикулитами // Вестник проблем биологии и медицины. - Полтава-Харьков.-1997.- №29.- С.13-20.

4. Статинова Е.А. Диагностическая эффективность компьютерной томографии при спондилогенном пояснично-крестцовом радикулите // Вопросы экспериментальной и клинической медицины: Сборник статей.- Донецк: Лебедь.- 1997.- Ч.1. - С. 148.

5. Статинова Е.А. Эндолюмбальное введение преднизолона при лечении дискогенного радикулита // Вопросы экспериментальной и клинической медицины: Сборник статей. - Донецк: Лебедь. - 1997. -Ч.2. - С. 165-167.

6. Могилевский Ю.Т., Статинова Е.А., Селезнева С.В., Прокопенко Е.Б., Широченко В.П. Использование гелий-неонового лазера в комплексной терапии спондилогенного пояснично-крестцового радикулита // Питання судової медицини та експертної практики: Зб. наук. праць.- Донецьк, 1998.- С. 103-104.

7. Назаренко В.Г., Селезнева С.В., Прокопенко Е.Б., Колесников Н.Е., Ващенко В.С., Статинова Е.А. Динамика клинических и электрофизиологических показателей при лечении соматогенных вегетативно-сосудистых синдромах // Некоторые проблемы современной физиологии: Тез. докл. областной конференции физиологов.-Донецк, 1991.-С. 41.

8. Статинова Е.А. Использование компьютерной томографии для диагностики дискогенных заболеваний позвоночника // Тез. докл. VIII областной научной конференции морфологов.- Донецк, 1991.- С. 250.

9. Статинова Е.А. Комплексное лечение больных с дискогенным пояснично-крестцовым радикулитом // Тез. докл. I областной научной конференции морфологов. - Донецк, 1992.- С. 184.

10. Статинова Е.А. Зависимость клинических форм спондилогенного пояснично-крестцового радикулита от характера изменений в двигательных сегментах позвоночника // Тез. докл. I областной научной конференции морфологов.- Донецк, 1992.- С. 183.

Анотація

Статінова О.А. Нові підходи до лікування спондилогенного попереково-крижового радикуліту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук із спеціальності 14.01.15 - нервові хвороби. - Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Київ, 1999.

Робота присвячена питанням лікування хворих на спондилогенний попереково-крижовий радикуліт. Розроблена методика лікування больового синдрому ендолюмбальним введеням преднізолону. Вивчений імунний статус і проведена корекція левамізолом у пацієнтів з ко-рінцевим синдромом. Вперше розроблений новий фізіотерапевтичний метод лікування хронічного радикуліту на основі застосування негативного тиску на нижню половину тіла пацієнта. Визначені оптимальні режими лікування гелій-неоновим лазером. Проведена порівняльна оцінка різних методів лікування. Розроблений і апробований алгоритм лікування спондилогенного попереково-крижового радикуліту, який дозволив підвищити ефективність лікування з 31,4% до 81,8% у хворих з рефлекторним і до 72,2% - з корінцевим синдромом.

Ключові слова: попереково-крижовий радикуліт, остеохондроз, консервативне лікування, ендолюмбальне введення преднізолону, імунокорекція.

Annotation

E.A. Statinova. New Approaches to Treatment of Lumbosacral Radiculitis.-Manuscript.

The dissertation submitted for the Candidate of Sciences(Medicine) Degree in speshiality 14.01.15-nervous diseases.- Kyiv Medical Academy of Post-Graduated Education named after P. Shupyk. Health Ministry of Uk-raine. Kyiv, 1999.

The work is developed to the problem of treating patients with lumbosacral radiculitis. A method of treating algesic syndrome by the endolumber administration of prednisolone has been developed. The immune state of patients with reflex and radicular syndromes has been studied and their levamisole correction conducted. A new physioterapeutic method of treating chronic radiculitis based on the use of negative pressure applied to the lower extremitis has been pionereed. Optimal therapeutic regimens with a helium-neon laser application have been determinated. A comparative assesment of various methods of treatment has been сarried out. A therapeutic algoritm has been developed which allowed to raice to efficasy of treatment from 31,4% to 81,8% of patients with reflex and to 72,2% - with radicular syndromes.

Кеy wоrds: lumbosacral radiculitis, osteochondrosis, therapeutic treatment, endolumber administration, immunocorection.

Аннотация

Статинова Е.А. Новые подходы к лечению спондилогенного пояснично-крестцового радикулита. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.15- нервные болезни.- Киевская медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика МЗ Украины. Киев, 1999.

Работа посвящена актуальной проблеме современной неврологии - лечению больных спондило-генным пояснично-крестцовым радикулитом, которая основывается на изучении 148 больных пояснично-крестцовым радикулитом, из них мужчин - 130 (87,8%), женщин - 18 (12,2%). Пациенты были распределены на три группы, первая с рефлекторным, вторая с корешковым и третья с кореш-ково-сосудистым синдромами. Обследование больных проводилось с помощью лабораторных, рентгенологических, иммунологических методов, компьютерной томографии позвоночника, реовазографии, ультразвуковой допплерографии, термографии нижних конечностей. Выявлены нарушения иммунного статуса у больных с корешковым синдромом: снижение абсолютного и относительного количества Т-лимфоцитов, нарушение соотношения Тh/Тs в сторону Тh, снижение функциональной активности лимфоцитов. Иммунологический дисбаланс был более выражен у больных, которые длительно страдали спондилогенным пояснично-крестцовым радикулитом. Для определения оптимального режима лечения назначались различные дозы и схемы препарата. Оптимальной схемой коррекции нарушений иммунитета у больных с корешковым синдромом является назначение левамизола в курсовой дозе 600 мг ( 75мг через день в течении двух недель). Нами не выявлена зависимость между выраженностью болевого синдрома и изменениями иммунологических показателей. Разработана методика лечения болевого синдрома у больных с корешковым синдром СПКР эндолюмбальным введением преднизолона. Показанием к данному методу лечения был выраженный болевой синдром, обусловленный затянувшимся обострением хронического спондилогенного пояснично-крестцового радикулита, трудно поддающийся медикаментозной коррекции. Преимуществом данного способа является непосредственное введение препарата в субарахноидальное пространство, что позволяет добиться более стойкого и выраженного клинического эффекта. Наши исследования показали, что следует назначать не более трех инъекций. Изучалась эффективность различных схем лечения больных спондилогенным пояснично-крестцовым радикулитом, пациенты были разделены на три группы. В первую группу вошли пациенты, которые получали только медикаментозную терапию, во вторую - которым параллельно с медикаментозной терапией проводили эпидуральные блокады преднизолоном и в третью - больные, которым наряду с медикаментозной терапией, назначали эндолюмбальное введение преднизолона. Наиболее эффективным было лечение больных в третьей группе. Впервые разработан новый физиоте-рапевтический метод, основанный на применения отрицательного давления, приложенного на ниж-нюю половину тела пациента. Лечение отрицательным давлением назначали 22 больным с рефлек-торным синдромом. Длительность болевого синдрома составила от нескольких месяцев до 10 лет. Лечебные сеансы проводили через день, всего назначалось 8 сеансов. Для объективизации состояния микроциркуляции выполняли реовазографию нижних конечностей до и после лечения. Применение отрицательного давления на нижнюю половину тела пациента позволило повысить эффективность лечения больных с рефлекторным синдромом. Определены оптимальные режимы лечения гелий-неоновым лазером у больных с различными клиническими синдромами спондилогенного пояснично-крестцового радикулита. Использовали гелий-неоновый лазер с длинной волны 0,63мкм, выходной мощностью 5-10 мВт, энергетической плотностью 0,1-0,5 Дж/см2, сумарное время воздействия - 5-10 мин., от 10 до 18 сеансов на курс. Воздействовали на проекционные зоны поврежденных позвонков, межпозвонковых дисков и корешков, облучая паравертебральные точки и пояснично-крестцовую область. Для лечения больных с рефлекторным синдромом следует проводить 10 сеансов облучения гелий-неоновым лазером, а для больных с корешковым - 15. Разработан и апробирован алгоритм дифференцированного лечения спондилогенного пояснично-крестцового радикулита. Все больные вне зависимости от клинического синдрома должны получать медикаментозную терапию, включающую нестероидные противовоспалительные, мочегонные, анальгетики и сосудистые препа-раты. Пациентам с рефлекторным синдромом рекомендуем проводить шесть сеансов лечения отрицательным давлением, приложенным на нижнюю половину тела или десять сеансов гелий-неонового лазера. У больных с корешковым синдромом на фоне медикаментозной терапии, рекомендуем назначать иммунокоррекцию левамизолом, эндолюмбальное введение преднизолона и облучение гелий-неоновым лазером. Внедрение новых способов и схем позволило повысить эффек-тивность лечения с 31,4% до 81,8% у больных с рефлекторным и до 72,2%- с корешковым синд-ромом.

Ключевые слова: пояснично-крестцовый радикулит, остеохондроз, консервативное лечение, эндолюмбальное введение преднизолона, иммунокоррекция.

Размещено на Allbest.ru