Вплив хлористих сполук важких металів (кадмію, талію, свинцю і ртуті) на систему регуляції агрегатного стану крові і тканинний фібриноліз

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЗІОЛОГІЇ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК 616.15+616-018-092-06:546.3/8

Вплив хлористих сполук важких металів (кадмію, талію, свинцю і ртуті) на систему регуляції агрегатного стану крові і тканинний фібриноліз (експериментальне дослідження)

14.03.04 - патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Подолян Світлана Климівна

Київ 1999 р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Буковинській державній медичній академії

Захист відбудеться “16” листопада 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованної вченої ради Д 26.198.01 при Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, 01024, Київ-24, вул. Богомольця, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України (01024, Київ-24, вул. Богомольця, 4.)

Автореферат розісланий “ 15 ” жовтня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор біологічних наук Сорокіна-Маріна З.О.

фібринолітичний ртуть хронічний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми.

За останні роки зростає екологічне навантаження на організм людини, що обумовлено забрудненням оточуючого середовища ксенобіотиками, зокрема важкими металами. Якщо гостре отруєння кадмієм, талієм, свинцем і ртуттю є досить добре вивченими, то їх хронічна дія на організм досліджена недостатньо (Авцын А.П. и соавт.,1991, Деденко И.К. и соавт., 1997).

Відомо, що за умов екологічного неблагополуччя розвивається так званий синдром енергопластичного дефіциту. Він характеризується зниженням процесів фізіологічної репарації тканин і призводить до пошкодження багатьох органів і систем організму (Непомнящих Л.М, Непомнящих Г.И., 1996). Доведено, що за останнє десятиріччя збільшується кількість хронічних захворювань з латентним перебігом, з'являються нові, екологічно обумовлені хвороби, які здатні досягати статусу нозологічних одиниць (Кундиев Ю.И., Трахтенберг И.М.,1991, Деденко И.К.и соавт.,1997).

В багатьох випадках клінічно встановити первинну причину патологічного процесу не вдається, тому при екологічно-залежних захворюваннях застосовується не патогенетична, а симптоматична, або посиндромна терапія (Нурмузамбетов А., Омирзакова К.,1996). З іншого боку відомо, що порушення енергопластики клітин залежать від стану внутрішньоорганної мікроциркуляції, яка, в свою чергу, обумовлена реологічними властивостями крові (Андреенко Г.В.,1979, Андреенко Г.В.и соавт.,1981, Артамонов В.С.и соавт.,1993). Останні тісно пов'язані з системою регуляції агрегатного стану крові і тканинним фібринолізом (Баркаган З.С.,1980). Однак, з точки зору розвитку екологічно-залежної патології, питання змін в системах коагуляційного, тромбоцитарно-судинного гемостазу, протизсідаючої і фібринолітичної систем, необмеженого протеолізу, а також тканинного фібринолізу вивчені недостатньо.

Мета дослідження полягала у розробці способів патогенетичної корекції порушень у системі регуляції агрегатного стану крові під впливом малих доз хлористих сполук важких металів (кадмію, свинцю, талію і ртуті).

Для досягнення мети роботи потрібно було вирішити наступні завдання:

- вивчити вплив малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю та ртуті на тромбоцитарно-судинний і коагуляційний гемостаз в субхронічному експерименті;

- дослідити зміни необмеженого протеолізу, протизсідаючої і фібринолітичної систем під хронічним впливом малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю і ртуті;

- виявити порушення тканинного фібринолізу в життєво важливих органах (головний мозок, серце, легені, печінка, нирки) при субхронічному впливі на організм малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю та ртуті;

- в модельних експериментах in vitro встановити загальні механізми порушень в системі регуляції агрегатного стану крові під впливом малих доз важких металів;

- патогенетично обгрунтувати і розробити способи корекції встановлених порушень регуляції агрегатного стану крові.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше встановлено, що загальною закономірністю хронічного впливу на організм малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю і ртуті є первинна активація тробоцитарно-судинного гемостазу та з'ясовано, що зміни коагуляційного гемостазу при хронічній інтоксикації важкими металами мають вторинний характер. Це обумовлено розвитком внутрішньосудинної гемокоагуляції і гальмуванням фібриногенезу під впливом розчинних комплексів фібрин-мономеру, або продуктів деградації фібрин/фібриногену.

Вперше встановлено, що малі дози хлористих сполук кадмію, талію, свинцю і ртуті закономірно знижують активність протизсідаючої системи крові і доведено, що при хронічній інтоксикації малими дозами хлористих сполук свинцю і талію можливо має місце еритроцитарний компонент активації первинного гемостазу.

Вперше виявлено закономірність активації необмеженого протеолізу під впливом малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю і ртуті та показано особливості змін тканинного фібринолізу в життєво важливих органах під впливом малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю і ртуті.

Вперше розроблений патогенетично обгрунтований спосіб корекції порушень в системі регуляції агрегатного стану крові при хронічній інтоксикації важкими металами за допомогою стабільного аналогу простацикліну -- препарату ММ-706.

Практичне значення одержаних результатів

В результаті проведеного дослідження встановлені загальні закономірності токсичного впливу хлористих сполук важких металів на систему регуляції агрегатного стану крові, що відкриває можливості клінічної апробації в екологічно забруднених регіонах України нових методів лікування хвороб, які супроводжуються порушеннями реологічних властивостей крові внаслідок розвитку субклінічних форм внутрішньосудинної гемокоагуляції.

Експериментальне обгрунтування ефективності препарату ММ-706 відкриває перспективи для клінічної апробації нових методів профілактики та лікування хронічних інтоксикацій важкими металами із застосуванням стабільного аналога простацикліну.

Впровадження результатів роботи в практику.

Результати роботи впроваджені в навчальний процес на кафедрах патологічної фізіології Львівського, Донецького, Луганського, Харківського державних медичних університетів, Тернопільської медичної академії, НДІ медико-екологічних проблем (м. Чернівці) а також на кафедрах фармакології і медичної хімії Буковинської державної медичної академії (м.Чернівці).

Особистий внесок здобувача.

Дисертантом самостійно виконані всі експериментальні дослідження, проведено аналіз отриманих даних, написані всі розділи дисертаційної роботи, сформульовані висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації.

Про основні отримані дані доповідалося на науково-практичній конференції “Актуальні питання клінічної медицини та екології” (Полтава, 1998) Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1998), підсумкових наукових конференціях співробітників Буковинської державної медичної академії (Чернівці, 1996, 1997, 1998).

Публікації.

За матеріалами дисертації опубліковано 8 робіт які відображують ії основні положення, з них 5 у фахових наукових журналах, 3 - в матеріалах і тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації.

Робота складається з вступу, огляду літератури, описання матеріалів та методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, обговорення отриманих даних, висновків, практичних рекомендацій та покажчика літератури. Дисертація викладена на 178 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 34 таблицями і 35 рисунками. Бібліографія включає 289 літературних джерела, з них 109 - іноземних авторів.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань були проведені серії експериментів in vitro та in vivo. В роботі використано 300 самців та самок білих щурів з масою тіла 0,1530,018 кг. Хлористі сполуки кадмію, талію, свинцю та ртуті вводили внутрішньошлунково, щоденно, металевим зондом в дозах для CdCl2, HgCl2 по 0,05 мг/кг, для PbCl2, TlCl - по 0,5 мг/кг маси тіла. Дослідження проводили через 2 тижні після введення хлористих сполук важких металів.

Кров забирали з черевної аорти силіконованим шприцем, під нембуталовим наркозом (40 мг/кг маси тіла), стабілізували цитратом натрію, центрифугували і відокремлювали плазму від форменних елементів. Відразу після евтаназії щурів наважки внутрішніх органів (нирки, серце, печінку, головний мозок і легені) заморожували у рідкому азоті для подальших біохімічних досліджень.

Стан тромбоцитарно-судинного гемостазу оцінювали за відсотком адгезивних тромбоцитів (В.П. Мищенко и др., 1980), а також за індексом спонтанної агрегації тромбоцитів (A. Tacolla et al., 1980). Загальний коагуляційний потенціал крові, потенційну активність плазміногену, антиплазміни, рівень фібриногену в плазмі крові, активність антитромбіну III, фібринстабілізуючого фактору, концентрацію розчинних комплексів фібрин-мономеру та продуктів деградації фібрин/фібриногену, а також урокіназну активність сечі визначали за допомогою наборів реактивів фірми “Simko Ltd.” (Львів).

Крім того, з використанням реактивів цієї фірми визначали ферментативний і неферментативний фібриноліз в сечі, плазмі крові і тканин внутрішніх органів. Принцип методу полягає в тому, що при інкубації азофібрину із стандартною кількістю плазміногену в присутності активаторів фібринолізу, які містяться в сечі, плазмі крові або в тканинах, утворюється плазмін, активність якого оцінюється за ступенем забарвлення розчину в лужному середовищі, внаслідок лізису азофібрину, в присутності -амінокапронової кислоти (неферментативний фібриноліз), або без неї (сумарна фібринолітична активність). Різниця між ними віддзеркалює стан ферментативного фібринолізу. За аналогічним методом визначали протеолітичну активність, використовуючи азоальбумін, азоказеїн та азокол.

В серії модельних експериментів використовували 2 порції цільної цитратної крові: до першої пробірки додавали 0,1 мл ізотонічного хлористого натрію, до другої - 0,1 мл розчину хлористих сполук кадмію, талію, свинцю або ртуті в кінцевій концентрації 10 нг/мл. Після 30 хвилин інкубації у водяному термостаті при температурі 37оС записували тромбоеластограми.

Корекцію порушень в системі регуляції агрегатного стану крові в експерименті проводили за допомогою препарата “ММ-706” - стабільного аналога простацикліну, синтезованого в Інституті хімії Естонської АН. Препарат вводили щурам за 30 хв перед евтаназією, внутрішньоочеревенно, у дозі 0,56 мг/кг.

Статистична обробка отриманих даних проведена на PC Pentuim II за допомогою “Microsoft Excel 7.0” і програми “Statgraphics” (США). В таблицях значення “р” наведені лише для вірогідних (р=0,05 або менше) різниць показників, що вивчалися.

Результати дослідження та їх обговорення

Cубхронічне вживання тваринами малих доз хлористого кадмію призводило до активації первинного гемостазу (рис. 1) при подовженні часових характеристик зсідання крові (рис. 2).

Протизсідаючий потенціал крові зменшувався, Про це свідчило зниження активності антитромбіну ІІІ з 115,600,95% в контролі до 100,701,35% в досліді (p<0,001; n=24), що супроводжувалося розвитком внутрішньосудинної гемокоагуляції: концентрація розчинних комплексів фібрин/мономеру в плазмі крові зростала на 112,51% (p<0,05; n=24).

Тробоеластографічні дані вказували на гіпокоагуляційні зміни (рис. 3), що було зумовлено накопиченням в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру та продуктів деградації фібрин/фібриногену, які гальмують тромбіно- та фібриногенез (Жила В.В., Кушнирук В.И., 1986).

В даному випадку надмірна активація фібринолізу призводила до лізису не тільки внутрішньо- та позасудинних депозитів фібрину, але і викликала виснаження резервів фібринолізу, про що свідчило зниження потенційної активності плазміногену (14,800,59 хв в контролі, та 17,380,87 хв в досліді, р<0,05; n=23) і пригнічення Хагеман-залежного фібринолізу (15,200,71 хв та 17,460,67 хв, p<0,05; n=23, відповідно).

За кадмієвої інтоксикації зростала урокіназна активність сечі (з 0,220,09 од в контролі до 1,360,13 од в досліді; p<0,001; n=23).

При інкубації цільної крові з хлористим кадмієм (рис. 4) спостерігалося скорочення часу специфічного тромбоцитарного зсідання крові, зменшення інтенсивності синерезису і загального часу зсідання крові з відповідним підвищенням збірного індексу коагуляції та кута .

Хлористий свинець викликав латентну форму внутрішньосудинної гемокоагуляції на рівні нирок, про що свідчило помірне збільшення концентрації розчинних комплексів фібрин-мономеру в плазмі крові при появі у сечі великої

Зміни фібринолітичної системи крові під впливом хлористого свинцю характеризувалися збільшенням сумарного, неферментативного і ферментативного фібринолізу (рис. 6).

Найбільш суттєві зміни під впливом хронічної свинцевої інтоксикації спостерігалися з боку тканинного фібринолізу в кірковій речовині нирок: сумарна фібринолітична активність знижувалася за рахунок ферментативного фібринолізу в 5,98 рази (р<0,01; n=24).

Протеолітична активність крові під впливом хлористого свинцю характеризувалася збільшенням лізису азоколу на 95,45% (p<0,02; n=24), азоказеїну - 166,12% (p<0,001; n=24) та азоальбуміну - 352,00% (p<0,001; n=24), що свідчить про підвищення деградації колагену, велико- та низькомолекулярних білків.

Цей метал виявив найбільшу гемолітичну здатність: значно підвищився гемокоагуляційний потенціал крові. Можна думати, що це відбулося завдяки еритроцитарним факторам гемокоагуляції, так як на фоні гіперкоагуляційних змін спостерігалося зменшення коефіцієнту еластичності (Е) та модуля пружності (Q) кров'яного згустка, які характеризують здатність згустка до ретракції. В еритроцитах, як відомо з літератури, ретрактозим відсутній. (рис.7).

Згідно даних тромбоеластографії, під впливом хлористого талію у щурів знижується загальний потенціал гемокоагуляції, що патогенетично пов'язано з порушеннями тромбіно- і фібриногенезу (табл. 1).

Тромбоеластографічні дані відповідали результатам коагулометричних тестів: під впливом хлористого талію збільшувалися показники часу рекальцифікації плазми крові в 1,8 рази, протромбінового в 2,2 рази, тромбінового в 3,3 рази і активованого парціального тромбопластинового часу на 47,08%. Суттєво знижувався протизсідаючий потенціал крові, про що свідчило зменшення активності антитромбіну ІІІ з 115,600,95% до 77,071,50% (р<0,001; n=24).

Відсутність при цьому змін концентрації фібриногену в плазмі крові (3,440,24 г/л в контролі та 3,460,09 г/л в досліді) свідчить про те, що гіпокоагуляційні зміни, які були найбільш виражені на етапі фібриногенезу, мають не кількісну, а якісну основу.

Таблиця 1 Вплив хлористого талію на показники тромбоеластограми у білих щурів ()

Це припущення підтверджується збільшенням вмісту в плазмі крові розчинних компексів фібрин-мономеру (0,400,13 мкг/л в контролі та 6,861,14 мкг/л в досліді; p<0,001; n=24) та продуктів деградації фібрин/фібриногену (відсутні в контролі, 1,000,28 мкг/л в досліді; n=24) за деяким пригніченням активності фактора Лакі-Лорана (108,094,11% та 100,071,84%, відповідно).

Гіпокоагуляційні зсуви в системі вторинного гемостазу супроводжувалися активацією тромбоцитарно-судинного гемостазу, що вказує на ендотеліально-тромбоцитарні пошкодження (рис. 8). Спостерігалося збільшення сумарної фібринолітичної активності крові в 10,6 рази, неферментативної - в 31,5 рази, ферментативного фібринолізу - в 8,2 рази (p<0,001; n=24), що призводило до виснаження резервів плазмової системи фібринолізу: потенційна активність плазміногену знижувалася з 14,800,59 хв до 22,600,91 хв, а Хагеман-залежний фібриноліз зменшувався з 15,200,71 хв до 23,210,66 хв (p<0,001; n=24). Антифібринолітична активність крові зростала на 23,56%).

Хлористий талій підвищував фібринолітичну активность кіркової речовини нирок за рахунок збільшення неферментативного фібринолізу з 1,640,27 E440/мл/хв до 10,050,67 E440/мл/хв (p<0,001; n=16). В міокарді зростала ферментативна фібринолітична активність (4,061,08 E440 / мл / хв в контролі та 25,081,50 E440/мл/хв в досліді;

p<0,001; n=16. Високі показники фібринолізу спостерігалися у печінці завдяки підвищенню інтенсивності ензиматичного лізису фібрину в 3,7 рази (p<0,001; n=16). В той же час лізис азоколу зменшувався в 2,6 рази, азоказеїну - в 1,8 рази, азоальбуміну - в 3,2 рази (p<0,01; p<0,01; p<0,001, відповідно, при n=16).

Головною ланкою впливу хлористої ртуті на систему зсідання крові за даними тромбоеластограми був тромбоцитарно-судинний гемостаз (константа специфічного тромбоцитарного зсідання крові скорочувалася з 542,3040,01 сек до 324,7721,18 сек (p<0,001; n=24). Разом з тим, спостерігалося збільшення часу рекальцифікації (80,292,35сек в контролі та 124,144,79сек в досліді; p<0,001; n=24), подовження протромбінового ( 19,571,27сек та 27,571,41сек, відповідно; p<0,01; n=24) та тромбінового часу (17,710,92сек; 25,291,08сек, відповідно; p<0,001; n=24). Концентрація фібриногену зростала в 1,38 разів (p<0,001; n=24) при значному зниженні активності антитромбіну ІІІ (95,003,59% та 38,291,38%, відповідно; p<0,001; n=24).

Про суттєвий вплив хлористої ртуті на тромбоцитарно-судинний гемостаз свідчило підвищення процента адгезивних тромбоцитів та індексу їх спонтанної агрегації (p<0,01; n=24).

Протеолітична активність плазми крові за азоколом зростала в 3,0 рази (p<0,001; n=24), за азоказеїном - в 2,6 разів (p<0,001; n=24), за азоальбуміном - в 2,3 разів (p<0,001; n=24), що вказує на суттєву активацію необмеженого протеолізу.

Безпосередній контакт хлористої ртуті з цільною кров'ю (рис.9) викликав скорочення швидкості утворення тромбіну на 40,00% (p<0,001; n=10), зменшував специфічну константу тромбоцитарного зсідання крові на 70,00% (p<0,001; n=10) і підвищував на 20,00% модуль пружності кров'яного згустка (p<0,001; n=10).

Концентрація вільного гемоглобіну в плазмі крові зростала на 32% (p<0,001; n=10), що вказує на гемолітичну властивість цього металу.

Урокіназна активність сечі знижувалася на 28,56%, (p<0,001; n=24). В тканинах печінки сумарна фібринолітична активність зросла за рахунок збільшення неферментативного фібринолізу на 279,82% (p<0,001; n=24). Концентрація в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру збільшувалася в 1,9 рази (p<0,001; n=24). В 6,2 разів зростав рівень продуктів деградації фібрин/фібриногену (p<0,001; n=24) за зниженням активності фактора Лакі-Лорана на 23,86% (p<0,001; n=24).

Загальною закономірністю при хронічній дії на організм білих щурів малих доз хлористих сполук кадмію, талію, свинцю і ртуті було первинне підвищення активності тромбоцитарно-судинного гемостазу, тому для корекції порушень в системі регуляції агрегатного стану крові при хронічній інтоксикації тварин важкими металами обрано препарат “ММ-706”.

ММ-706 у щурів з кадмієвою інтоксикацією (табл.2) підвищував швидкість утворення тромбіну та зменшував тромбоеластографічну константу тромбіну в 1,45 рази та на 33,92%, відповідно. Константа синерезису знижувалася і досягала контрольного рівня, також як і загальний час зсідання крові та кутова константа . Збірний індекс коагуляції був вищим ніж у групі щурів, які не отримували ММ-706, і практично не відрізнявся від контрольних даних. Отже, ММ-706 у щурів з субхронічною інтоксикацією хлористим кадмієм сприяє нормалізації гемокоагуляційного потенціалу крові.

Таблиця 2 Вплив препарату ММ-706 на показники тромбоеластограми при cубхронічній інтоксикації хлористим кадмієм ()

р - ступінь вірогідності різниць показників, що вивчалися, в порівнянні з контролем;

p1- ступінь вірогідності різниць показників, що вивчалися, в 1 та 2 групах;

n - число спостережень

ММ-706 нормалізував активність антитромбіну ІІІ (115,600,95% в контролі та 118,491,26% в досліді) і зменшував активований парціальний тромбопластиновий час на 15,36% відносно групи щурів, які не отримували цього препарату (р< 0,001; n=24).

Індекс спонтанної агрегації тромбоцитів зменшувався в 3,85 разів (р<0,001; n=24), а відсоток адгезивних тромбоцитів знижувався навіть відносно контрольних даних (27,591,33% в контролі; 21,591,06% в досліді). Спостерігалося триразове зменшення концентрації в плазмі крові розчинних комплексів фібрин-мономеру (0,850,15 мкг/мл в групі нелікованих тварин; 0,280,09 мкг/мл при застосуванні ММ-706), підвищення активності фібринази на 26,18% (р<0,001; n=24), а також зменшення сумарної фібринолітичної активності крові з 3,190,96 Е440/мл/год до 0,960,12 Е440/мл/год (p<0,001; n=24), як за рахунок пригнічення неферментативного (12,38 разів (p<0,001; n=24), так і ферментативного (в 2,5 рази; p<0,001; n=24) фібринолізу. Зниження неферментативного фібринолізу у кортикальній тканині нирок в 2 рази (p<0,001; n=24) свідчить про цитопротекторні ефекти цього препарату.

При введенні ММ-706 на фоні інтоксикації хлористим свинцем тромбоеластографічна константа тромбіну вірогідно не змінювалася, також, як і показники максимальної амплітуди зсідання крові, еластичності та модуля пружності кров'яного згустка. Загальний час зсідання крові збільшувався на 45,24% і досягав контрольних даних, що було обумовлено нормалізацією специфічного тромбоцитарного зсідання крові та константи синерезису, за рахунок їх збільшення відносно даних нелікованих тварин на 103,92% і 65,33%, відповідно. При цьому, препарат ММ-706 не змінював такі показники, як збірний індекс коагуляції та кутова константа ( збірний індекс коагуляції 0,840,05 при свинцевому отруєнні та 0,860,12 на фоні введення препарату ММ-706; кутова константа 15,290,74 і 14,550,99 відповідно).

ММ-706 зменшував час рекальцифікації плазми крові майже до норми (53,86 1,81 в контролі; 58,55 2,42 при застосуванні препарату). Спостерігалося зменшення тромбінового часу в 1,60 рази (р<0,001;n=24). Активований парціальний тромбопластиновий час знижувався відносно показників групи нелікованих тварин в 1,25 рази (p<0,001; n=24).

Після введення ММ-706, протизгортаючий потенціал крові у щурів з субхронічною інтоксикацією свинцем характеризувався збільшенням активності антитромбіну ІІІ на 39,20% (p<0,001; n=24). Суттєво зменшувався індекс спонтанної агрегації тромбоцитів в 4,46 рази (p<0,001; n=24) та відсоток адгезивних тромбоцитів в 2,17 рази (p<0,001; n=24). Рівень розчинних комплексів фібрин-мономеру в плазмі крові знижувався(з 0,570,09 до 0,350,09), в сечі зникали продукти деградації фібрин/фібриногену, активність фактора Лакі-Лорана зростала на 39,91% (p<0,001; n=24).

Під впливом ММ-706 знижувався ступінь порушення у фібринолітичній системі крові, які виникали при субхронічному введенні свинцю: сумарна фібринолітична активність зменшувалася в 2,25 рази (р<0,05; n=24), неферментативний фібриноліз - на 89,21%.(р<0,002; n=24). Відбувалося достовірне збільшення фібринолітичної активності кортикальної тканини нирок: сумарна фібринолітична активність перевищувала таку у групі нелікованих тварин на 127,53% (р<0,001; n=24), а ферментативна - зростала на 327,32% (р<0,001; n=24). Спостерігалося зменшення інтенсивності неферментативного фібринолізу з 4,050,17 до 2,180,58 (р<0,01; n=24).

При субхронічному отруєнні щурів хлористим талієм, ММ-706 на 38,92% (р<0,001; n=24) збільшував швидкість утворення тромбіну та знижував тромбоеластографічну константу тромбіну на 33,47% (р<0,001; n=24). Показники максимальної амплітуди, еластичності кров'яного згустка та модуля пружності мали тенденцію до зростання. Майже не змінювалася константа специфічного зсідання крові, а константа синерезису та показник загального часу зсідання крові зменшувалися на 15,00% (р<0,02; n=24) та 19,00% (р<0,001; n=24) у порівнянні з нелікованою групою тварин. На фоні цих змін спостерігалося вірогідне збільшення інтегративних тробоеластографічних показників гемокоагуляційного потенціалу - збірний індекс коагуляції перевищував такий у групі тварин, що не отримували ММ-706, на 55,60% (р<0,02; n=24), а кут недостовірно зростав на 6,70% (8,860,31 при отруєнні талієм та 9.450,72 на фоні застосування ММ-706).

Після введення ММ-706 нормалізувалися показники: часу рекальцифікації з 78,79 3,09 у групі нелікованих тварин до 60,42 1,75 при застосуванні ММ-706, протромбінового з 29,051,49; до 16,931,13, відповідно, тромбінового з 16,490,89 до 8,530,66 та активованого парціального тромбопластинового часу з 38,501,24 до 28,180,41 (p<0,001; n=24). Спостерігалося зниження концентрації розчинних комплексів фібрин-мономеру в плазмі крові з 6,861,14 до 0,370,06 (p<0,001; n=24) та вмісту продуктів деградації фібрин/фібриногену у сечі (1,000,28 у групі нелікованих тварин; при застосуванні ММ-706 концентрація вказаних сполук не визначалася). Активність ХІІІ фактору зсідання крові вірогідно збільшувалась на 17,3% (р<0,001; n=24), що в цілому вказує на суттєве зниження інтенсивності внутрішньосудинного зсідання крові. ММ-706 збільшував активність антитромбіну ІІІ на 67,67% (p<0,001; n=24). Індекс спонтанної агрегації тромбоцитів та відсоток адгезивних тромбоцитів зменшувалися в 5,0 разів (р<0,001; n=24) і 2,0 рази (р<0,001; n=24), відповідно.

ММ-706 викликав зменшення сумарної фібринолітичної активності в 4,8 разів (р<0,001; n=24) переважно за рахунок неферментативного фібринолізу, рівень якого зменшувався в 14,0 разів (р<0,001; n=24), тоді як ферментативна фібринолітична активність знижувалася лише на 73,17% (р<0,001; n=24). Зростав фібринолітичний резерв крові, про що свідчило збільшення потенційної активності плазміногену на 28,23% (р<0,001; n=24) та Хагеман-залежного фібринолізу на 26,37% (p<0,001; n=24).

ММ-706 зменшував тканинну фібринолітичну активність внутрішніх органів. В кортикальній тканині нирок це зменшення відбувалося за рахунок неферментативного фібринолізу (з 10,050,67 до 4,380,93, p<0,001; n=24). В міокарді фібринолітична активність зменшувалася, як за рахунок ферментативного в 2,58 рази (p<0,001; n=24), так і неферментативного фібринолізу в 1,61 рази.

ММ-706 у тварин з ртутною інтоксикацією збільшував швидкість утворення тромбіну у 1,69 разів (р<0,001; n=28). Загальний час зсідання крові збільшувався на 18,91% (р<0,001; n=28 ) і наближався до контрольних даних. Нормалізувалися показники специфічного тромбоцитарного зсідання крові (555,3336,28 при застосуванні препарату ММ-706, 542,3040,01 дані контролю) і константи синерезису (738,9827,44; 720,2034,01, відповідно). На 23,30% збільшувалася кутова константа (р<0,05; n=28), що свідчить про покращення фібриногенезу.

Загальний потенціал зсідання крові у щурів з субхронічною ртутною інтоксикацією під впливом ММ-706 також змінювався. Перш за все, слід відмітити зменшення часу рекальцифікації плазми крові на 46,72% (р<0,001; n=24), скорочення протромбінового, тромбінового, активованого парціального тромбопластинового часу на 36,51%, 45,32% та 27,4%, відповідно(р<0,001; n=24). Індекс спонтанної агрегації тромбоцитів зменшувався в 1,74 разів, а відсоток адгезивних тромбоцитів - в 1.34 разів (р<0,001; n=24).

Зміни протизсідаючого потенціалу крові характеризувалися суттєвим збільшенням активності антитромбіну ІІІ на 205,05% (p<0,001; n=24). Зменшувався вміст розчинних комплексів фібрин-мономеру в плазмі крові в 3,62 рази (p<0,001; n=24) та знижувалася концентрація продуктів деградації фібрин/фібриногену в сечі в 4,52% (p<0,001; n=24) на тлі збільшення активності фібринстабілізуючого фактора на 31,10% (р<0,001; n=24).

ММ-706 збільшував сумарну фібринолітичну активність плазми крові в 2,44 рази (p<0,02; n=24) за рахунок ферментативного фібринолізу - в 5,43 рази (p<0,001; n=24) при зниженні неферментативної фібринолітичної активності (з 0,110,02 до 0,060,01; p<0,05; n=24). Спостерігалося зменшення кількості антиплазмінів в плазмі крові на 25,30% (р<0,001; n=24), а урокіназна активність сечі збільшувалася порівнянно з такою у групі нелікованих тварин на 100,00% (р<0,05; n=24).

Під впливом ММ-706 відбувалося збільшення ферментативної фібринолітичної активності в кірковій речовині нирок на 50,62% (p<0,02; n=24) при зменшенні неферментативного фібринолізу на 47,54% (p<0,01; n=24).

Таким чином, загальною рисою механізму корегуючого впливу стабільного аналога простацикліну ММ-706 на порушення в системі регуляції агрегатного стану крові при субхронічній інтоксикації тварин малими дозами хлористих сполук важких металів є стабілізація мембран тромбоцитів і зниження активності тромбоцитарного компонента первинного гемостазу.

ВИСНОВКИ

З використанням сучасних коагулометричних та коагулографічних методик досліджено вплив хлористих сполук важких металів (Cd, Tl, Pb,Hg) на систему регуляції агрегатного стану крові у білих щурів, що дозволяє всебічно оцінити зміни коагуляційного, тромбоцитарно-судинного гемостазу, протизсідаючої і фібринолітичної систем, необмеженого протеолізу і тканинного фібринолізу, які досі були недостатньо вивченими.

Головними ефектами дихлористої ртуті на систему регуляції агрегатного стану крові є зменшення швидкості утворення тромбіну в цільній крові; активація тромбоцитарно-судинного гемостазу; подовження часових характеристик зсідання плазми крові; подовження лізису еуглобулінових згустків; пригнічення активності антитромбіну ІІІ з розвитком внутрішньосудинної гемокоагуляції.

Під впливом хлористого кадмію у тварин розвивається внутрішньосудинне зсідання крові за активації тромбоцитарно-судинного гемостазу і систем необмеженого протеолізу.

Особливістю впливу хлористого талію на систему регуляції агрегатного стану крові є порушення тромбіногенезу і коагуляції фібриногену внаслідок надмірної активації фібринолізу.

Головними особливостями впливу хлористого свинцю на систему регуляції агрегатного стану крові є активація тромбоцитарно-судинного гемостазу з розвитком локальної внутрішньосудинної гемокоагуляції на рівні гломерулярних капілярів, що супроводжується значним пригніченням тканинного фібринолізу в кірковій речовині нирок.

Загальною рисою дії важких металів на зсідання крові є первинна активація тромбоцитарно-судинного гемостазу, з подальшою активацію коагуляційного гемостазу і систем необмеженого протеолізу.

Стабільний аналог простацикліну ММ-706 діє на початкові етапи пошкодження хлористими сполуками кадмію, талію, свинцю і ртуті системи регуляції агрегатного стану крові за рахунок пригнічення активності тромбоцитарно-судинного гемостазу і вторинно знижує загальний гемокоагуляційний потенціал та підвищує антикоагуляційний потенціал крові. Це дозволяє використовувати синтетичний аналог простацикліну в якості протектора.

Практичні рекомендації:

За сучасних умов екологічного навантаження на організм людини важкими металами доцільно проводити скринінгове обстеження системи регуляції агрегатного стану крові.

При лікуванні пацієнтів з гострими і хронічними захворюваннями рекомендовано визначати стан тромбоцитарно-судинного гемостазу та критерії діагностики субклінічного перебігу синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові.

В разі встановлення порушень регуляції агрегатного стану крові їх корекцію слід проводити з використанням цитопротекторів простациклінового типу.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Подолян С.К. Вплив хлористого свинцю на систему регуляції агрегатного стану крові у білих щурів // Буковинський медичний вісник. - 1998. - №3-4. - С.131-136.

2. Кухарчук О.Л., Боднар Б.М., Подолян С.К., Магаляс В.М. Корекція порушень функції нирок при ртутній інтоксикації за допомогою ентеросгелю // Проблеми екології та медицини. - 1998. - №3-4. - С.24.

3. Подолян С.К. Вплив хлористого талію на систему регуляції агрегатного стану крові у білих щурів // Матеріали 2 міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених.- Тернопіль,1998.- С.60-61.

4. Подолян С.К., Бойчук Т.М. Вплив хлористого кадмію на систему гемостаза і тканинний фібриноліз у білих щурів // Матеріали 2-го наукового симпозіуму "Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медини". - Чернівці, 1998. - С.71.

5. Кухарчук О.Л., Подолян С.К., Мислицький В.Ф. Застосування каптоприлу, допміну та препарату ММ-706 для корекції функції нирок при ртутній інтоксикації // Матеріали 2-го наукового симпозіуму "Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медини". - Чернівці, 1998. - С.54.

6. Подолян С.К. Вплив хлористого талію на систему регуляції агрегатного стану крові та тканинний фібриноліз у білих щурів // Буковинський медичний вісник. - 1998.-Т.2, №4.- С.166-172.

7. Кухарчук О.Л., Руденко С.С., Бойчук Т.М., Подолян С.К., Довганюк Л.І., Магаляс В.М., Заболотна Л.В., Оленович О.А. Стан загального коагуляційного потенціалу крові і тканинного фібринолізу у білих щурів в нормі та при кадмієвій інтоксикації // Вісник проблем біології і медицини. - 1999. - №6.-С.130 -136.

8. Мислицький В.Ф., Подолян С.К. Патологічні зміни тромбоцитарно-судинного та коагуляційного гемостазу під впливом хлористого свинцю та їх корекція за допомогою синтетичного аналога простацикліну // Фізіологічний журнал. - 1999. - Т.45, №4. - С. 99-104.

Размещено на Allbest.ru