Туберкульоз легень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самостійна робота

з дисципліни «Перша домедична допомога (ПДД)»

на тему: «Туберкульоз легень»

Виконала студентка Коледжу НФаУ

групи Ф-20

Резніченко Аріна

Туберкульоз -- хронічне інфекційне захворювання, яке характеризується розвитком специфічних змін у різних органах і тканинах, насамперед у легенях.

туберкульоз захворювання інфекція

Причини туберкульозу

Збудником туберкульозу є мікобактерії, відкриті в 1882 р. німецьким ученим Робертом Кохом.

Існує кілька типів мікобактерій, людські, бичачі, пташині й мишачі. Для людини патогенні перші 3 типи, особливо людський і бичачий.

Мікобактерії є аеробами, але за несприятливих умов можуть існувати й без кисню. Оптимальна температура для їх існування 37 °С. Особливо добре зберігаються у висохлому харкотинні. У сирих і темних приміщеннях можуть зберігатись місяцями, іноді навіть роками.

Під дією сонячного проміння вони гинуть протягом короткого часу. Зокрема, при температурі 70 °С гинуть через 6-8 год, під час кип'ятіння свіжого харкотиння - через 5 хв. У 5 % розчині хлораміну мікобактерії гинуть через 6 год, у 5 % розчині карболової кислоти - через 24 год.

Основним джерелом інфекції є хвора на відкриту форму туберкульозу людина.

Збудник потрапляє у навколишнє середовище з харкотинням хворого, при туберкульозі інших органів - з калом, сечею, гноєм, слиною. Мікобактерії туберкульозу виявляють у молоці матері-годувальниці, хворої на туберкульоз.

Воротами інфекції є дихальні шляхи, травний канал, шкіра, слизова оболонка мигдаликів тощо. Найчастіше мікобактерії проникають в організм через дихальні шляхи, тобто аерогенно (80-90 %).

Аерогенне зараження буває двояке: повітряно-крапельне (найнебезпечшше) і повітряно-пилове.

Повітряно-крапельне зараження відбувається у випадку спілкування здорової людини з хворим на туберкульоз, під час розмови, кашлю, чхання, коли краплини слини та харкотиння, які містять мікобактерії туберкульозу, з повітрям потрапляють у дихальні шляхи інших осіб.

Краплини слини хворого осідають на землю, висихають. У такому вигляді мікобактерії туберкульозу можуть зберігатися тривалий час, а потім під час сухого прибирання приміщення піднімаються у повітря з пилом і далі аерогенно потрапляють в організм здорової людини.

Аліментарне зараження відбувається через продукти харчування (від хворих на туберкульоз тварин), при вживанні сирого молока, м'яса (без належної термічної обробки) та користування інфікованим посудом.

У деяких випадках під час зіткнення із зараженим об'єктом мікобактерії можуть проникати в організм людини через шкіру та слизові оболонки (надрізи, подряпини). Таке зараження називається контактним. Інколи можливе внутрішньоутробне зараження від хворої матері через уражену плаценту.

Патогенез туберкульозу

Мікобактерії туберкульозу через вхідні ворота (слизові оболонки дихальних шляхів, травного каналу тощо) проникають в організм людини і розповсюджуються лімфогенним і гематогенним шляхами. Мікобактерії адсорбуються у лімфатичних вузлах. Після інфікування відбувається переважне ураження лімфатичної системи. Настає алергічний період, під час якого відбувається імунобіологічна перебудова організму людини: тканини стають підвищено чутливими до продуктів життєдіяльності мікобактерій і відповідають гіперергічною запальною реакцією на їх надходження. Чутливість змінюється повільно, протягом кількох тижнів після зараження. Інфікування виявляється позитивною туберкуліновою чутливістю, “віражем” туберкулінової проби. У разі високої опірності організму до туберкульозної інфекції захворювання може не виникнути.

Розвиток туберкульозу зумовлений проникненням в організм вірулентного збудника і пониженням опірності організму. Існує низка факторів, які знижують опірність організму людини до мікобактерій туберкульозу: погані умови праці та побуту', деякі професійні шкідливості. Частіше хворіють на ту беркульоз люди, які працюють в умовах високої запиленості (шахтарі, гірники, робітники хімічних, бавовняних підприємств та ін.).

Найбільше схильні до даного захворювання такі групи населення:

особи без певного місця проживання;

біженці;

емігранти;

особи, що звільнилися з місць позбавлення волі;

пацієнти наркологічних і психіатричних установ.

До групи високого ризику відносяться також пацієнти з різними супутніми захворюваннями:

цукровий діабет;

виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки;

ВІЛ-інфіковані або хворі на СНІД;

особи, що отримували цитостатичну, глюкокортикоїдну або променеву терапію.

Туберкульоз поділяють на первинний і вторинний.

До первинного туберкульозу належать ті клінічні форми туберкульозу, які виникають унаслідок первинного зараження, первинного зіткнення організму з туберкульозною інфекцією. Патогенетична особливість первинного туберкульозу полягає у тому, що захворювання розвивається в інтактному організмі, за відсутності елементів специфічної резистентності, на тлі зростаючої алергічної чутливості організму.

Найчастішими клінічними формами первинного туберкульозу є туберкульозна інтоксикація у дітей і підлітків, первинний туберкульозний комплекс у легенях, туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів.

Вторинний туберкульоз виникає після первинного і розвивається на тлі природного імунітету, внаслідок реактивації інфекції, яка в персистуючому стані знаходилась у залишкових вогнищах. Основними формами клінічних проявів вторинного туберкульозу легень є вогнищевий, інфільтративний туберкульоз і тубсркулома легень.

Виділяють дисемінований туберкульоз легень, який може розвиватися внаслідок ускладненого перебігу первинного туберкульозу легень, але частіше - після реінфекції.

Симптоми і діагностика туберкульозу

Частим симптомом туберкульозу легенів є гарячка. Іноді початок захворювання збігається з підвищенням температури тіла увечері до субфебрильної (37,2-37,5°С). Характерний ремітуючий тип гарячки, коли різниця між ранковою і вечірньою температурою тіла досягає кількох градусів, а за наявності окремих форм туберкульозу (казеозної пневмонії, міліарного туберкульозу) температура увечері може підвищуватись до 39^0°С, тобто набувати гектичного характеру. Наявність високої температури тіла свідчить про швидкий розвиток процесу.

Одним із ранніх симптомів туберкульозу є холодний нічний піт (навіть за наявності субфебрильної температури). Гарячка і піт є проявами інтоксикації, що притаманна туберкульозу. Унаслідок туберкульозної інтоксикації розвиваються слабкість, утома, погіршується апетит, що призводить до схуднення і загального виснаження організму.

Постійною ознакою туберкульозу є кашель. Він може бути сухим або супроводжуватись виділенням харкотиння, може бути незначним і турбувати хворого тільки зранку або бути постійним і частим.

Харкотиння має різний характер - від слизового до гнійного. Кількість харкотиння також буває різною. Під час розпаду легеневих вогнищ у харкотинні знаходять мікобактерії туберкульозу.

Кровохаркання є наслідком руйнування туберкульозним процесом стінок капілярів і дрібних кровоносних судин, а легенева кровотеча - наслідком руйнування великої кровоносної судини.

Задишка виникає у разі розвитку туберкульозного процесу в обох легенях і зумовлена зменшенням дихальної поверхні легенів. Після ліквідації запалення задишка зникає.

У разі хронічного туберкульозу легень розвиваються пневмосклероз і емфізема - процеси, які призводять до легеневої недостатності. Тоді задишка стає постійною. З її Прогресуванням формується легеневе серце, розвивається легенево-серцева недостатність, з'являються набряки, збільшується печінка, наростає ціаноз.

Діагноз туберкульозу ставлять на основі даних анамнезу, об'єктивного обстеження, епідеміологічних відомостей, позитивних туберкулінових проб (туберкулінодіагностика), результатів рентгенологічного обстеження, а також виявлення мікобактерій у харкотинні, промивних водах шлунка, бронхів. Крім того, роблять посів будь-якого матеріалу (харкотиння, сечі, ексудату, цереброспінальної рідини), одержаного від хворого на туберкульоз. За відсутності позитивних результатів у разі застосування бактеріоскопіч- них, бактеріологічних методів застосовують біологічний метод, тобто метод інокуляції або штучного зараження. При старанному збиранні анамнезу вдається виявити клінічні симптоми і початок захворювання.

Під час збирання анамнезу необхідно визначити джерело захворювання (інфекції). У разі уважного опитування хворого це вдається зробити в 60-70 % випадків. Оскільки захворювання на туберкульоз тісно пов'язане з соціально-побутовими і матеріальними умовами життя, треба ознайомитися з побутовими умовами, звичками хворого.

Аналіз крові не має вирішального значення, оскільки нині лімфоцитоз не трактують як основний симптом туберкульозу. Під час загострення процесу визначають прискорену ШОЕ і лейкоцитоз.

Важливим методом своєчасного виявлення туберкульозу є туберкулінодіагностика. Для проведення проби Манту застосовують спеціальні туберкулінові шприци і голки для внутрішньошкірних ін'єкцій у середню третину внутрішньої поверхні передпліччя (0,1 мл туберкуліну). Результати реакції Манту оцінюють через 72 год. Прозорою міліметровою лінійкою вимірюють поперечний діаметр папули (інфільтрату). Реакція Манту вважається негативною за відсутності папули в місці введення туберкуліну. Якщо папула досягає розмірів 2-4 мм або відзначається ділянка гіперемії будь-якого розміру, реакція вважається сумнівною. У тому разі, коли папула має розмір 5 мм і більше, реакцію оцінюють як позитивну. Якщо папула досягає розмірів 17 мм у дітей і 20 мм у дорослих, реакція вважається гіперергічною.

Невід'ємною частиною дослідження під час туберкульозу легень є рентгенологічний метод. Найпростішим методом є рентгеноскопія, основним - рентгенографія.

Томографія -- пошарове дослідження - дає змогу одержати точніше уявлення про деструктивні процеси в легенях.

Бронхографія - рентгенологічне дослідження бронхіальної системи із застосуванням контрастної речовини.

Клінічні форми туберкульозу легень

Первинний туберкульозний комплекс частіше відзначається у дітей, рідше - у підлітків і дорослих, які захворіли вперше. Туберкульозний процес розвивається через 3-8 тижнів після проникнення мікобактерій туберкульозу в легеневу тканину. У разі первинного ураження легень найчастіше не відзначають клінічних проявів патології. Лише позитивна проба Манту і дані рентгенологічного дослідження можуть свідчити про туберкульозне ураження. У деяких хворих первинне ураження туберкульозом може супроводитись млявістю, загальною слабкістю, відсутністю апетиту, короткочасною гарячкою, затримкою росту, втратою маси тіла.

Туберкульоз внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (бронхоаденіт) - найчастіший прояв локального первинного туберкульозу дітей і підлітків. Клінічно таке ураження характеризується слабкістю, нездужанням, зниженням працездатності, субфебрильною температурою тіла, бітональним кашлем.

Під час зовнішнього огляду іноді відзначають блідість шкіри, одутлість обличчя, пальпаторно - збільшені периферичні лімфатичні вузли, перкуторно - незначне притуплення перкуторного звуку. Рентгенологічно залежно від локалізації уражених лімфатичних вузлів відзначають зміну розмірів та форми кореня легенів і середостіння.

Дисемінований туберкульоз легенів - поширений туберкульозний процес гематогенного, лімфогенного та бронхогенного генезу. У початковий період хвороби в легенях утворюються численні вогнища: дрібні (до 3 мм), середні (4-6 мм) і великі (7-10 мм). Розрізняють такі форми дисемінованого туберкульозу: за поширенням - обмежений і поширений; за клінічним перебігом - гострий міліарний, підгострий і хронічний.

Вогнищевий туберкульоз легенів характеризується наявністю у легенях вогнищевих змін (розміром не більше 1 см).

Частіше процес однобічний, локалізується у верхній частці легені. Іноді спостерігається двобічне ураження.

Часто захворювання протікає безсимптомно і його виявляють під час профілактичних оглядів населення. Іноді хворі самостійно звертаються у лікувальні заклади з приводу слабкості, нездужання, субфебрильної температури тіла, кашлю. Мікобактерій у харкотинні не виявляють. Рентгенологічно відзначають тіні розміром до 1 см. За сприятливого перебігу захворювання частина вогнищ під впливом лікування через 2-4 міс. розсмоктується, а інші ущільнюються. Якщо вогнищевий туберкульоз виявлено несвоєчасно, у деяких хворих настає розпад легеневої тканини і утворюються каверни.

Інфільтративний туберкульоз частіше трапляється у чоловіків віком 20-40 років.

Процес може локалізуватись у будь-якому сегменті легені, але частіше у верхівковому і задньому. Інфільтрати бувають різного розміру, деколи вони виповнюють усю частку легені. У половині випадків захворювання починається гостро, його перебіг нагадує перебіг пневмонії або грипу. У цьому разі температура тіла підвищується до 38-38,5 °С. Відзначають озноби й пітливість уночі, незначний сухий кашель, біль у грудях. Іноді першими клінічними ознаками є кровохаркання і легенева кровотеча. Деякі хворі скаржаться на незначну слабкість, швидку втомлюваність, субфебрильну температуру тіла. У харкотинні відзначають мікобактерії туберкульозу. Рентгенологічно виявляють тінь округлої або хмароподібної форми з нерівними контурами.

Кавернозний туберкульоз належить до деструктивних форм вторинного туберкульозу і характеризується утворенням у легені однієї або декількох порожнин різного розміру і форми. Захворювання розвивається внаслідок несвоєчасного і неправильного застосування хіміотерапії та розвитку стійких до антибактеріальних ЛЗ мікобактерій. Найчастіше хворі скаржаться на періодичний кашель з виділенням поодиноких плювків харкотиння і незначним болем у грудях. Ознаки інтоксикації відсутні. У харкотинні виявляють мікобактерії туберкульозу.

Фіброзно-кавернозний туберкульоз - форма туберкульозу, що характеризується наявністю у легенях однієї або декількох каверн з фіброзною капсулою і значним розвитком фіброзної тканини на периферії вогнища. Найчастіше розвивається внаслідок неефективного лікування кавернозної, інфільтративної та дисемінованої форм туберкульозу і характеризується хвилеподібним перебігом і періодичним загостренням процесу (підвищення температури тіла, втрата маси тіла, кашель, кровохаркання).

Під час обстеження звертають увагу на схуднення, сухість шкіри, ламкість нігтів і волосся. За тривалого перебігу захворювання відбувається деформація грудної клітки. У харкотинні виявляють еластичні волокна та мікобактерії туберкульозу. З боку крові спостерігають підвищення ІПОЕ. Рентгенологічно відзначають порожнину неправильної форми, інфільтративні тіні з ділянками деструкції.

Фіброзно-кавернозний туберкульоз часто ускладнюється легеневою кровотечею, спонтанним пневмотораксом, амілоїдозом, легенево-серцевою недостатністю.

Лікування хворих на туберкульоз

Здійснюється поетапно: у стаціонарі, санаторії та амбулаторно. У стаціонарі уточнюють діагноз, розробляють загальний план лікування і гігієнічного виховання хворого, визначають чутливість мікобактерій до протитуберкульозних ЛЗ, а також сприйнятливість хворого до цих ЛЗ. Хворих з активною формою туберкульозу легень з обмеженою локалізацією і без розпаду лікують у стаціонарі 2-3 міс.; з поширеною і деструктивною формами - 6-8 міс. і більше. Санаторний етап лікування у середньому триває 1,5-3 міс. Поряд з використанням кліматичних факторів основним методом залишається етіотропне лікування. На 3-му етапі лікування за станом хворих слідкують амбулаторно.

Протитуберкульозна терапія повинна бути комплексною, комбінованою і тривалою. Хворі з невеликими змінами в легенях приймають антибактеріальні ЛЗ не менше 9 міс., а за наявності поширеного процесу, каверни -- протягом 12 міс. і більше.

Проти туберкульозні ЛЗ ділять на 2 групи: основні (ізоніазид, рифампіцин, ггірази- намід, етамбутол, стрептоміцин); резервні (канаміцин, парааміносаліцилова кислота - ПАСК, амікацин, циклосерин, рифабутин, протіонамід, етіонамід, фторхінолони).

Весь період лікування поділяють на 2 етапи:

Перший етап характеризується проведенням інтенсивної насиченої хіміотерапії.

Його мета - загальмувати розмноження бактеріальної популяції, досягти її кількісного зменшення.

Другий етап полягає у проведенні менш інтенсивної терапії, доліковування хворого.

Його мета - вплинути на залишкову бактеріальну популяцію і запобігти її розмноженню.

Размещено на Allbest.ru