Ефективність лаферона і стрептонітола в комплексному лікуванні бешихи у моряків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефективність лаферона і стрептонітола в комплексному лікуванні бешихи у моряків

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть теми. Захворювання на бешиху займає одне з найважливiших мiсць в патологiї людини i вiдноситься до числа соцiально-значущих медичних проблем у зв'язку iз значною частотою, тяжiстю та важкими наслiдками захворювання (В.Л. Черкасов, 1993, В.М. Фролов, 1994 та iн.).

Рiвень захворювання бешихою за даними Всесвiтньої органiзацiї охорони здоров'я за останнi десятилiття значно зрiс i складає 20-22 чоловiка на 10000 населення, має чiтко виражену тенденцiю до збiльшення хронiчних i рецидивуючих форм (Бюлетень ВЛїОЗ, 1987, №6).

Незважаючи на певні успiхи медикаментозного i хiрургiчного лiкування бешихи, проблема розробки ефективних методiв лiкування даного захворювання є далекою вiд її вирiшення. Це обумовлено як складнiстю патогенетичних механiзмiв розвитку бешихи, недостатньою ефективнiстю iснуючих методiв лiкування, так i стрiмким зростом захворювання на бешиху в цивiлiзованих країнах, в тому числi i в Українi, що, з урахуванням значної втрати працездатностi i високої iнвалiдизацiї, надає проблемi лiкування хворих на бешиху чiтко соцiальний характер.

За даними Б.С. Запорожченко i співавт., 1998 захворювання на бешиху серед морякiв у 2 рази вище наведеного показника, що визначається специфiчними умовами роботи, впливом на органiзм моряка негативних метерiологiчних, клiматичних, а також фiзичних i хiмiчних факторiв виробничого середовища - важких iонiв, парiв розчинiв, рiзних видiв теплового випромiнювання.

Вiдмiченi фактори являються стресовими, що поряд iз зростом мiкротравматизму серед морякiв, iз пониженням iмунологiчної реактивностi органiзму в рейсi сприяє виникненню бешихи у морякiв i є причиною настiльки частого захворювання бешихою (А.О. Лобенко, Б.С. Запорожченко, 1995). Разом з тим, епiдемiологiя бешихи, можливий вплив професiональної дiяльностi моряка i сфери життя у Свiтовому океанi на етiопатогенетичнi моменти захворювання залишаються недостатньо вивченi.

Значний вплив на хiд реперативних процесiв має мiкробна обсiянiсть i характер мiкрофлори бешихи. Мiкрофлора пригнiчує захисну реакцiю, гуморальнi i клiтиннi фактори вродженого iмунiтету, призводить до гнiйно-запалювальних ускладнень, уповiльнює процес формування грануляцiйної тканини.

У працях вiдомих учених доведено розвиток вторинної iмунологiчної недостатностi на фонi гiперсенсибiлiзацiї до алергену гемолiтичного стрептокока (В.Л. Черкасов, 1977, 1986; Н.А. Пересадiн, 1984, 1989; М.А. Бала, 1987, 1990; В.М. Фролов, 1985; I. А. Баскаков, 1987; А.Т. Разенкова, 1988 та iн.).

Однак, в етiопатогенезi бешихи можуть брати участь й iншi мiкроорганiзми, якi сприяють загостренню перебiгу захворювання (В.А. Проскуров, 1970; I.А. Юсупов, Р.М. Яфаров, 1988; В.А. Мiшеман, 1987). Цей факт недостатньо враховується при проведеннi мiсцевого i загального лiкування бешихи i пояснює його недостатню ефективнiсть наразi.

Сучасний етап наукових дослiджень вiдзначився великими успiхами в областi вивчення iмуномодуляторiв, в даному разi iнтерферона (IФН), механiзму його утворення i дiї, особливостi його впливу на різні функції клітин і підтримку гомеостаза організму (В.Д. Соловйов, Т.А. Бактеміров, 1984).

У зв'язку з універсально широким спектром активності (антивірусним, антипроліферативним і імуномодулюючим ІФН) все більшу увагу привертає спеціалістів різного профілю. До теперішнього часу в ряді робіт освітлені питання терапії бешихи в основному з використанням їх як імуномодуляторів: метілурацила, декаріса, тактівіна і спленіна (М.А. Бала, 1987; І. Н. Баскаков, 1987; А.Т. Разенкова, 1988).

Створення українськими вченими під керівництвом В.А. Курдюм рекомбінантного альфа 2-в інтерферона - Лаферона дало можливість провести наукові дослідження ефективності даного препарата при бешисі.

Включення в комплексну терапію бешихи лаферона значно покращує клініко-імунологічні показники, призводить до зниження частоти гнійно-запальних ускладнень та наслідкових явищ (лімфостаза, індуративний набряк), а також рецидивів бешихи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт ДП НДІ морської медицини і є фрагментом досліджень планової науково-дослідної теми за № державної реєстрації 01.86.000.6102.

Метою роботи було створення високоефективного комплексного лікування хворих гострими і хронічними формами бешихи на основі об'єднання імунокорегуючої терапії лафероном, антибактеріальної терапії і місцевого застосування стрептонітолу, виходячи із дослідження ролі імунної системи в механізмах виникнення і розвитку бешихи.

Основні завдання дослідження були такими:

Вивчити рівень захворювання на бешиху серед персоналу основних морських професій, особливості клінічного перебігу та етіопатогенетичних факторів, які сприяють рецедивуванню даного захворювання у моряків.

Провести дослідження на чуттєвість імунноцитів до лаферону на основі використання імунологічних методів.

Вивчити стан деяких факторів гуморального і клітинного імунітету в умовах традиційної терапії і терапії з включенням імуномодулятора - лаферона.

Вивчити безпосередні результати комплексного лікування хворих бешихою, включаючи імуннокореляцію та місцеве застосування мазі «Стрептонітол».

Вивчити особливості трудової і професійної реабілітації моряків після комплексного лікування бешихи лафероном і місцевого застосування стрептонітола.

Наукова новизна. Вперше в медичній практиці вивчено рівень захворювання бешихою у моряків і розподіл цього захворювання серед осіб основних морських професій.

Вперше при лікуванні бешихи було застосовано вітчизняний імунний препарат «Лаферон».

Вперше визначено дозу лаферона при різних формах захворювання бешихою у моряків.

Вперше виявлено, що комплексне застосування «Лаферона» і мазі «Стрептонітол» здійснює виражений лікувальний ефект відносно порушень імунологічної реактивності у хворих бешихою.

Вперше встановлено позитивний клінічний ефект застосування мазі на гідрофільній основі «Стрептонітол» в комплексному лікуванні бешихи у моряків під час їх перебування у відкритому морі.

Вперше при лаферонотерапії і застосуванні мазі «Стрептонітол» визначено найбільш сприятливу (ІІ-у) фазу раневого процесу у хворих бешихою.

Практичне значення отриманих результатів. Нові дані, одержані в роботі, мають теоретичне і практичне значення. Створені передумови для подальшого дослідження і визначення особливостей бешихи і пошук нових засобів її лікування у моряків.

Виходячи з отриманих даних, теоретично обгрунтовано застосування імуннокорегуючої терапії препарата «Лаферон», а також місцевого лікування мазі «Стрептонітол» і виявлено високу ефективність запропонованої терапії у хворих на бешиху.

Визначено оптимальні дози застосування лаферона у хворих бешихою.

Розроблено спосіб лікування бешихи з використанням мазі «Стрептонітол».

Впроваджено і офіційно зареєстровано заявку на патент №96052167 «Спосіб лікування бешихи».

Надані рекомендації по використанню лаферона та стрептонітола при різних формах бешихи у моряків.

Результати роботи впроваджені у діяльність хірургічних відділень Ізмаїльської басейнової, Іллічівської, Миколаївської, Ренійської та Кілійської портових лікарень та судових амбулаторій.

Особистий внесок здобувача. Дисертантка особисто провела патентно-інформаційний пошук, визначила методичні підходи, виконала клінічні дослідження та провела комплексне лікування хворих бешихою новим вітчизняним імунномодулюючим препаратом «Лаферон» в комбінації з маззю «Стрептонітол». Автором здійснено аналіз, систематизація і обробка результатів досліджень. На основі отриманих даних розроблені основні положення дисертації. Обгрунтовано наукові висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на XІІІ з'їзді Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.К. Заболотного (Київ-Вінниця, 1996); всеукраїнській науково-практичній конференції 10-річчю кафедри дезінфектології і профілактики внутрішньолікарняних інфекцій та проблем дезінфектології (Харків, 1997); Міжнародній науковій конференції, присвяченої 110-річчю Харківського науково-дослідного інституту мікробіології і імунології ім. І.І. Мечникова «Актуальні питання боротьби з інфекційними захворюваннями» (Харків, 1997); VІ-ій всеукраїнській конференції завкафедр загальних хірургій медичних вузів України (Вінниця, 1998); 2-ому Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1998); 2-ому Конгресі хірургів України (Київ-Донецьк, 1998); на науково-практичній і навчально-методичній конференції кафедр загальної хірургії мед. вузів України ІІІ-ІV рівнів акредитації (Одеса, 1998). На конференції кафедр загальної хірургії, госпітальної хірургії та кафедри морської медицини Одеського медуніверситету (1998 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових робіт, з яких 7 - самостійних.

Структура та обсяг дисертації. Зміст роботи викладено на 123 сторінках машинописного тексту. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису методів дослідження, 2-х розділів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, покажчика літератури. Текст ілюстровано (малюн. 16, таблиць 23). Бібліографія складається із 209 джерел, 43 з яких іноземною мовою.

У відповідності до загальної мети і поставлених завдань даного дослідження на захист виносяться наступні основні положення:

1. Вплив на організм моряка негативних факторів навколишнього середовища, а також підвищений мікротравматизм сприяють збільшенню захворювання бешихою на флоті. Серед осіб основних морських професій найвища захворюваність спостерігається у робітників палубної команди, які найбільш схильні до відмічених негативних факторів.

2. Бешиха супроводжується значним дисбалансом імунної системи, що є одним із критеріїв важкості патологічного процесу. Лаферон приймає участь у підтримці стабільності імунної системи і являється її коректором.

3. При бешисі більшості мікроорганізмів виділених із осередка запалення притаманна антибіотикостійкість чи антибіотиконезалежність. Місцеве застосування мазі на гідрофільній основі «Стрептонітол» високоефективно по своєму випереджуючому (в порівняно з антибіотиками) антимікробному впливу, що клінічно проявляється у прискоренні «придушення» осередків запалення і скорочення строків епітелізації ран.

Основний зміст роботи

лаферон імунітет терапія

Матеріал і методи дослідження. Представлене дослідження виконано на клінічному матеріалі Одеської міської інфекційної лікарні, міської клінічної лікарні №1 та хірургічного відділення Чорноморської центральної басейнової клінічної лікарні на водному транспорті за період з 1995-1998 рр. Імунологічні дослідження виконувались в лабораторіях Харківського науково-дослідного інституту мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова; в лабораторії клінічної імунології Одеського обласного венерологічного диспансеру.

Діагноз бешихи встановлювався на основі клінічної картини захворювання, враховуючи епідеміологічні дані і результати бактеріологічного обстеження. При встановленні діагнозу враховували форму і тяжість перебігу, наявність супроводжуючих захворювань і ускладнень.

Для реалізації поставлених задач, поряд із загальноприйнятими клінічними і лабораторними даними (аналіз крові і сечі), проводили бактеріологічний посів із виділяючого рани з послідуючою ідентифікацією виділених супроводжуючих мікроорганізмів і визначенням чуттєвості до них антибіотиків. Бактеріологічне дослідження проводили в динаміці: на початку захворювання до антибіотикотерапії і перед випискою із стаціонара.

Ми спостерігали 190 хворих бешихою, у тому числі 70 моряків, з яких 1-а група - 100 пацієнтів лікувались загальноприйнятими засобами (антибіотики, антигістамінні препарати, вітаміни), 2-а група з 90 хворих додатково до проведеного лікування отримувала лаферон по 3 млн. МО 1 раз внутрішньом'язово протягом 5-7 днів.

За оцінкою кратності, форм і ускладення бешихи користувались класифікацією, яку запропонував В.Л. Черкасов (1977 р.) в методичних рекомендаціях.

Діагноз встановлювався на основі даних анамнеза, гострого початку з розвитком інтоксикаційного синдрому (лихоманка, головний біль, слабість, типових змін в місцевому осередку ураження шкіри, набрякання, гіперемія з нерівними чіткими межами, геморагії, булли, регіонарний лімфаденіт).

Аналіз імунограм хворих до і після лікування проводили відповідно з рекомендаціями К.А. Лебедева і І. Д. Понякіної «Иммунограмма в клинической практике» (М., «Наука», - 1990).

Доцільність призначення імуннокорегуючої терапії хворим бешихою за допомогою лаферона визначали шляхом адгеренс-теста «іn vіtro» в модифікації Н.А. Пересадіна (1985).

Ефективність лаферонотерапії оцінювали імунологічними показниками, шляхом визначення інтерферона (ІФН в сироватці крові в динаміці до і після проведення лікування по пригніченню цитопатогенної дії тест-віруса в культурі клітин (J.E. Enders, 1959). Як індикаторний вірус використовували вірус везикулярного стоматита, який пасерували в первинній культурі фібропластів ембріона людини і перепрививаючої культури лейкоцитів людини L-41.

Для стандартизації отриманих результатів використовували людський лейкоцитарний референс-препарат інтерферона р-5.

Статистична обробка результатів дослідження проводилась методом математичної статистики з вичисленням середньої арифметичної і середньої помилки середньої арифметичної. Обробка даних імунологічних досліджень проводилась за правилом попарно зв'язаних варіантів з обчисленням середньої розбіжності і середньої помилки розбіжності. Достовірність результатів оцінювалась за критерієм Стьюдента.

Результати імунологічних досліджень, проведені в динаміці захворювання бешихою при різних клінічних формах, виявили слідуюче: загальна кількість Т-лімфоцитів (Е-РОЛ%) в гострому періоді достовірно знижувалась, складаючи в середньому 49±0.7, в той час, як цей показник у здорових складав 65%. 1.5х109/л, Р<0.01. Встановленно, що ступінь зниження рівня Е-РОЛ залежав від особливостей перебігу інфекційного процесу, наявності супроводжуючої патології та ускладнень при бешисі.

Найбільш виражене зниження числа Т-лімфоцитів відмічалось у хворих з розвинутими в гострому періоді (у 13 пацієнтів) ускладнень гнійно-септичного характеру (флегмона, абсцес, тромбофлебіт поверхових вен гомілки). 31±0.5%; 0.30±0.2х109/л Р<0.01.

При неускладненому перебігу первинної і повторної бешихи число Т-лімфоцитів до моменту виписки наближалось до вікової норми 0.85±0.1х109/л.

У хворих первинної бешихи при наявності помірних змін в місцевому осередку по процентному і абсолютному вмісту середнє число Т-клітин склало 45±3%, 0.54±0.04х109/л, відповідно при явній супроводжуючій патології з її чіткою клінічною маніфестацією (цукровий діабет, ожиріння, слоновість, хронічна венозна недостатність) кількість Т-лімфоцитів було знижено найбільш суттєво і їх абсолютний і відносний вміст складав 30±3%/0.40±0.03х109/л.

Знайдено також різницю рівнів Е-РОЛ в групах хворих похилого і старого віку. У особ похилого віку Т-клітин складало в гострому періоді в середньому 38±4 /0.48±0.05х109/л Р<0.05 у пристарілих хворих 29±3% чи 0.3±0.4х109/л.

У хворих похилого і старого віку бешиха спостерігалась значним числом супроводжуючих хвороб, і вони мали, як правило, більш виражений ступінь клінічної маніфестації по ознакам наявності запалювального процесу при бешисі. Кількість Т-лімфоцитів у хворих старших 60-ти років в середньому склало 32±0.4% /0.4±0.02х109/л.

У вікових групах до 60-ти років цей показник був достовірно вищий в порівнянні з групою більш похилого віку і складав 40±0.4% і /0.6±0.05х109/л, Р<0.05 по відносному і абсолютному вмісту відповідно.

Рівень В-клітин практично не змінювався при різних формах бешихи і в середньому склав 21±3%, Р<0.01. Однак в цілому патологічні зрушення у вмісті тотальної популяції В-лімфоцитів в гострому періоді бешихи були невеликі в порівнянні з контрольними і різнонаправленими в залежності від клінічних форм бешихи.

Разом з тим при первинній і повторній бешисі число Т-лімфоцитів іноді наближалось до нижньої межі норми: 1.07±0.2х109/л, а при часто рецидивуючій бешисі воно залишалось достовірно зниженим: 0.43±0.04х109/л, 38±4% Р<0.01 і повернення цього показника до норми не спостерігалось. Рівень О-лімфоцитів знижувався паралельно із описаними вище змінами числа Т-клітин в залежності від клініки бешихи, в той час при рецидивуючій бешисі кількість О-клітин зберігалось на високих цифрах і свідчило про ефективність специфічної імунологічної відповіді.

Суттєві зміни виявлені також при дослідженні субпопуляції теофілінзалежних Т-лімфоцитів. Рівень Т-хелперів (ТФР) достовірно знижувався, при чому ступінь цього зниження залежала від клінічної форми захворювання і наявності супроводжуючої патології. Кількість (ТФЧ) клітин Т-супресори, навпаки, у більшості обстежених хворих було у межах вікової норми чи помірно підвищеним. У зв'язку з цим мінялось співвідношення Т-хелперів/Т-супресорів у хворих бешихою. Ці дані свідчать про формування відносного супресорного варіанта вторинної імунологічної недостатності у хворих бешихою і про його більш значну виразність при рецидивуючому перебігу захворювання.

Імуноглобуліни (Іg) сироватки крові класів A, M, G вивчені у 90 хворих бешихою. При первинній і повторній бешисі у розпал хвороби достовірно підвищувався рівень імуноглобулінів класів: M - 2.0±1.5 г./л, Р<0.05; G - 12.2±0.9 г./л, Р<0.05 в порівнянні із здоровими особами, в той час, як вміст Іg A не виходив за верхню межу норми - 2.20±0.88, Р<0.01 і склало 1.9±2.5 г./л. В період ранньої реконвалісценції рівень Іg A і Іg M дещо зростав, що свідчить про активацію гуморальних механізмів, досліджених у хворих бешихою в період одужання.

З метою вивчення патогенетичної ролі ЦІК при бешисі обстежено 90 пацієнтів з різними клінічними захворюваннями. При цьому встановлено, що на рівень ЦІК впливала, перш за все, частота передуючих рецидивів і наявність супроводжуючої патології. В гострому періоді і повторної бешихи виявлено підвищення рівня ЦІК, яке становило в розпал хвороби у середньому: 18.3±1.8, 13±1.1, Р<0.05. Відповідний показник у здорових у нормі 0-10. При відсутності рецидування чи рідких рецидивах до моменту виписки хворого відбувалось зниження рівня ЦІК з тенденцією до норми: 15.2±1.5; 11.2±1.1, Р<0.05. При рецидивуючій бешисі в гострому періоді (у 15 хворих) підвищення рівня ЦІК було більш виражено: 41.2±4.1; 26.6±2.1, Р<0.001. Рівень ЦІК у хворих до 60-ти років склав у гострому періоді в середньому 18.0±1.8; 13.1±1.3, Р<0.01, а в похилому і старому віці (старші 60-ти років) - 22.7±2.3; 18.4±1.8, Р<0.05.

Проведений аналіз отриманих результатів із статистичною обробкою даних для попарно зв'язаних варіантів в групі, отримавших лаферон, дозволив встановити достовірні відмінності в системі клітинного і гуморального імунітета.

Таким чином, зроблена оцінка стану імуннореактивності організму. Оцінка порівняння стану імунологічного статусу по відношенню до показників імуннограми у здорових осіб. Оцінка імуннореактивності організму в обстежених хворих на бешиху до і після лікування лафероном показала, що достовірні відмінності до стану імунного статуса відрізняються по таким показникам, як Т-хелперна і Т-супресорна активність, фагоцитарне число, фагоцитарна активність, вміст Іg A, M, G в сироватці крові і різниця Т-активних Е-РОЛ.

Клінічні дослідження ефективності мазі «Стрептонітол» проводились в порівняльному аспекті з ефективністю терапії бешихи антибіотиками у 90 хворих.

В І-й групі із 55 чоловік лікування проводились за загальноприйнятою схемою: антибіотики, антигістамінні препарати, сульфаніламіди, лаферон по 3 млн МЕ 1 раз в день внутрішньом'язово протягом 5-7 днів, дезинтоксикаційна терапія, УФО, перев'язки з використанням фурациліна 1:5000, хлоргексидина. У ІІ-й групі 35 чоловік - додатково до описаного лікування місцево застосовували 1 раз на добу мазь «Стрептонітол» на ерозійні поверхні і булли, які відкрились після обробки розчином фурациліна 1:5000 мазь наносили на марлеву пов'язку тонким шаром 1 раз на день.

Для визначення чуттєвості мікробної флори в осередку запалення до «Стрептонітолу» і основним антибіотиком було проведено бактеріологічне дослідження 67 хворих із різними формами бешихи.

До початку лікування і при останньому контрольному обстеженні були проведені бактеріологіяні тести. Обсіяність ран значно зменшилась, що вказує на антимікробну дію препарата. Побічних ефектів не виявилось. Одужання чи покращення наступило у 90% хворих, стан не змінився у 10%. Алергічних реакцій не відмічалось. Хворі легко засвоїли техніку самостійного лікування.

З метою вивчення динаміки загоєння ран у другій фазі раневого процесу під впливом загальноприйнятих препаратів нами обстежено 65 хворих. Для лікування хворих в контрольній групі використовували розчин фурациліну 1:5000, мазь Вишневського, гіпертонічний розчин NaCl (10% і 5%). Під час перев'язок у другій фазі раневого процесу ми не промивали рани розчином перекису водню, який, на нашу думку, припікає грануляції. Для промивання ран використовували розчини детергентів, а також розчин фурациліну.

Динаміку загоювання ран у другій фазі раневого процесу вивчили на 50-ти хворих шляхом визначення об'єму порожнини і площі ран. Досліджень по визначенню росту грануляцій проведено 100, по визначенню епіталізації ран - 150. В результаті нами встановлено, що ріст грануляції за одну добу під впливом розчину фурациліну склав 7.0 ± 0.7%, епітелізація - 6.4 ± 0.6%. Під впливом мазі Вишневського добовий ріст грануляції склав - 8.4 ± 0.7%, добова епітелізація - 6.3% ± 0.4%. Під впливом гіпертонічного розчину NaCl добовий ріст грануляцій дорівнював - 2.3% ± 0.5%, епітелізація -0.2 ± 0.7%.

В результаті проведених досліджень нами встановлено, що добова динаміка росту грануляції під впливом мазі на гідрофільній основі «Стрептонітол» склав 14.7 ± 0.8%, динаміка епітелізації - 11.6 ± 0.5%. Диференційний вибір методів місцевого лікування дозволив скоротити тривалість лікування хворих в порівнянні з контрольною групою у два рази. Середній строк лікування хворих із застосуванням традиційних препаратів склав - 21 ± 5 днів, із застосуванням мазі «Стрептонітол» - 14 ± 3 дня. Хворих обох груп виписували із стаціонару після повного загоювання ран. Строки перебування хворих на лікарняному листі також скорочувались у два рази. Необхідно також відмітити, що під впливом гідрофільної мазі повністю припиняються больові відчуття в області ран. Явища запалення навколо ран відсутні.

/Отже, порівняльний аналіз динаміки регресії клінічних проявів бешихи при традиційних методах місцевого лікування і мазі «Стрептонітол» виявив достовірно позитивний вплив на перебіг захворювання.

Віддалені результати комплексного лікування моряків, які страждають бешихою строком від 1 до 5 років вивчені у 62 хворих, в тому числі у 30-ти хворих після традиційних методів терапії і у 32-х після комплексного лікування лафероном і стрептонітолом.

Хороший результат (відсутність рецидиву захворювання, нормальна функція кінцівок) спостерігався у 12 хворих (40%) першої групи і у 21 хворих (65.6%) - другої групи. Задовільний результат (один) рецидив захворювання без порушення функції кінцівок відмічений відповідно у 10 (33.3%) і у 8 (25%) хворих. Незадовільний результат (повторні рецидиви, слоновість, порушення функції кінцівок, інвалідизація) відмічався відповідно у 8 (26.7%) і у 3 (9.4%) хворих.

Дослідженням строків повернення хворих до роботи по спеціальності на флоті встановлено, що через 4-6 місяців приступили 8 (26.6%) хворих, через 9-12 місяців - 13 (43.3%). 9 хворих відмовились від подальшої роботи на суднах морського транспорту.

Із 32 обстежених хворих другої групи через 4-6 місяців до роботи за фахом повернулись 14 (43.7%) хворих, через 9-12 місяців також 14 (43.7%) хворих. 4 хворих залишили роботу на морському флоті.

Таким чином, результати лікування хворих бешихою у значній мірі зв'язані з вибором тактики лікування. Диференційний вибір адекватної антибактеріальної, імунномодулюючої терапії і місцевого лікування дозволив досягти хороших і задовільних результатів у 96.2% хворих. Більш, ніж 90% моряків, які отримали комплексне лікування з приводу бешихи, були професійно реабілітовані в строки від 4 до 12 місяців.

Висновки

1. В результаті впливу на організм моряків негативних факторів сфери життя і професійної діяльності, у них розвивається порушення складного комплексу захисно-пристосувального механізму до роботи у Світовому океані, що виявляється у вигляді змін психологічної, фізичної та імунологічної реактивності організму. Ці зміни разом з підвищеним мікротравматизмом на морському флоті сприяють збільшенню рівня захворюваності бешихи серед моряків, який складає 6-8 чоловік на 1000 робітників морського транспорту і, таким чином, більш ніж в 2 рази перевищує захворювання серед людей неморських професій.

2. Найбільш висока захворюваність бешихою серед осіб основних морських професій спостерігається у робітників палубної команди, особливо рядового складу - матросів, найбільш піддатливих мікротравматизму, переохолодженню під час швартовки, довготривалої роботи на відкритій палубі та впливу факторів загального порядку. Захворювання бешихою у робітників палубної команди у 2 рази перевищує захворюваність даною хворобою серед робітників машинної команди і в 5 разів - серед обслуговуючого персоналу. Рядовий склад палубної команди у 2.5 рази частіше хворіє бешихою у порівнянні з командним складом.

3. У моряків, які страждають бешихою, спостерігаються виражені зміни імунологічної реактивності: з боку клітинного ланцюга відмічається збільшення кількості розеткоутворюючих клітин (РОК), зниження кількості Т-лімфоцитів, цей показник в гострій стадії захворювання в середньому дорівнював 49 ± 0.7%, в контрольній групі (здорові) він складав 65%. Гуморальний ланцюг імунітету при бешисі характеризується підвищеним рівнем імуноглобулінів (Іg).

Застосування імунномодулятора - лаферона в дозі 3 млн МО 1 раз на день сприяло достовірній нормалізації показників клітинного і гуморального імунітету.

4. При бешисі ступінь і термін порушень з боку клітинного ланцюга імунітету коригують зі стажем роботи моряків на морському транспорті, віком хворих, наявністю супроводжуючих хвороб і частотою рецидивів бешихи. Використання імунологічного методу визначення чуттєвості імуноцитів до лаферону дозволило підвищити ефективність лікування (при оцінці його за клінічними показниками і динаміці імуностатусу хворих) в середньому у 2 рази.

5. При бешисі лаферонотерапія у комплексі з місцевим лікуванням мазі «Стрептонітол» відмічається корекція імуннопатологічних зрушень (активація Т-хелперної і Т-супресорної активності, фагоцитоза, нормалізація рівнів імуноглобулінів) та порушення місцевого імунітету, що проявляється в підвищеному вмісті секреторного імуноглобуліну А в сироватці крові.

6. Застосування лаферонотерапії та її поєднання з маззю «Стрептонітол» у хворих бешихою приводить до позитивної клінічної динаміки, що проявляється у скороченні терміну періоду лихоманки, болевого синдрому, місцевих запалювальних змін, загальною інтоксикацією, строком лікування хворих у стаціонарі і значним зменшенням частоти рецидивів та ускладнень.

7. Безпосередні та віддалені результати бешихи у значній мірі зв'язані з вибором раціональної тактики лікування. Диференційний вибір антибактеріальної імуномодулюючої терапії дозволив досягти хороших і задовільних результатів у 96.2% хворих. Більш ніж 90% моряків, які отримали комплексне лікування лафероном і стрептонітолом, підлягають професійній реабілітації в строки від 4 до 12 місяців.

8. У віддаленому періоді реабілітації хворих бешихою функціональні показники стану імунітету (клітинного і гуморального) більш високі у групі, де в комплексне лікування включався лаферон і стрептонітол.

Практичні рекомендації

1. З метою найбільш оптимального проведення комплексного лікування моряків, хворих на бешиху, в комплекс лікувальних заходів необхідно вводити імунномодулятор - лаферон, який слід використовувати у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій по 3 млн МО 1 раз на день протягом 5-7 днів.

2. При проведенні імуннокорегуючої терапії лафероном з метою контроля ефективності лікування слід визначити чуттєвість до лаферона.

3. З метою оптимізації лікувального процесу при бешисі доцільно включати місцеве застосування мазі на гідрофільній основі - «Стрептонітол», яка має виразний антибактеріальний, протизапальний, епітелізуючий вплив.

4. Рекомендована комплексна терапія вітчизняними препаратами «Лафероном» і «Стрептонітолом» аргументована економічно за принципом «низька ціна - висока якість».

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Купрата В.Я. Применение лаферона в комплексной терапии больных рожей // Вісник проблем біології і медицини. - Полтава-Харків. - 1998. - N16. - С. 117-120.

2. Купрата В.Я., Запорожченко Б.С., Горбунов А.А. Молниеносная буллезно-некротическая форма рожистого воспаления // Вісник морської медицини. - 1998. - N1. - С. 78-80.

3. Купрата В.Я., Запорожченко Б.С. Современные принципы местного лечения рожистого воспаления в условиях плавания // Вісник морської медицини. - 1998. - N2. - С. 41-44.

4. Купрата В.Я., Літвінов П.Г. Проблеми гнійних ускладнень бешихи як фактор погіршення екологічної ситуації у країні // Вісник морської медицини. - 1998. - N3. - С. 56-60.

5. Купрата В.Я. Результаты клинической апробации отечественного препарата «Лаферон» при лечении рожистого воспаления // В зб.: Матеріали VІ-ї всеукраїнської конференції завкафедр загальних хірургій медичних вузів України. Вінниця. - 1998. - С. 123-124.

6. Купрата В.Я. Применение лаферона в комплексной терапии больных рожистым воспалением // Тезисы докл. Международной научной конференции, посвященной 110-летию Харьковского научно-исследовательского института микробиологии и иммунологии им. И.И. Мечникова. «Актуальные вопросы борьбы с инфекционными заболеваниями». - Харьков. -1997. - С. 42-43.

7. Купрата В.Я., Панченко Л.О. Актуальні питання проблеми гнійних ускладнень бешихи // Тез. доп. XІІІ з'їзду Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів ім. Д.К. Заболотного. - Київ-Вінниця. - 1996. - С. 193.

8. Купрата В.Я. Иммунологическая реактивность у больных рожистым воспалением и коррекция ее нарушения с мощью лаферона // В зб.: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю кафедри дезінфектології і профілактики внутрішньолікарняних нфекцій Харківського інституту удосконалення лікарів. «Актуальні питання профілактики внутрішньолікарняних інфекцій та проблем дезінфектології. - Харків. - 1997. - С. 60-61.

9. Купрата В.Я. Застосування лаферона при лікуванні бешихи // Тез. доп. 2-го Міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених. - Тернопіль. - 1998. - С. 208-209.

10. Купрата В.Я. Применение лаферона в комплексном лечении рожистого воспаления // ІІ Конгрес хірургів України. Збір.наук. робіт. Київ-Донецьк. - 1998-С. 43-45.

11. Купрата В.Я., Літвинов П.Г. Лаферон в комплексному лікуванні хворих на бешиху // Матеріали науково-практичної і навчально-методичної конференції кафедр загальної хірургії медвузів України ІІІ-ІV рівнів акредитації. - Одеса. - 1998. - С. 59-60.

12. Положительное решение по заявке №96052167 «Способ лечения рожи» от 7.04.98 г.

13. Рационализаторское предложение №2724 Удостоверение на «Способ лечения рожистого воспаления лафероном» выдано БРИЗ Одесского ОблЗО 2.02.98 г.

Размещено на Allbest.ru