Клініко-патогенетичні особливості холери, шляхи покращення її діагностики і терапії в умовах України

Хворим з тяжким зневодненням (III-IV ступеня) регідратація здійснюється внутрішньовенним струминним введенням полііонних розчинів у поєднанні, при можливості, з прийомом оральних сумішей по 5 мл/кг маси тіла за год. Надто ранній перехід під час другого етапу водно-сольової терапії виключно на оральну регідратацію, особливо в осіб з несталими адаптаційними процесами, в умовах помірного клімату є ризикованим і може призвести до повторного зневоднення з непередбаченим прогнозом.

Особливості водно-сольової терапії холери в осіб похилого віку зумовлені багатьма факторами, зокрема морфологічними, обмінними та функціональними змінами, які виникають в організмі при старінні, а також своєрідністю розвитку та перебігу холери у пацієнтів старших вікових груп.

До початку лікування у 79,5 % хворих основної групи з тяжким перебігом спостерігався еукінетичний тип гемодинаміки (середній показник серцевого індексу становив 3,6 ± 0,2 л/хв/м2), який, на тлі зниження загального периферичного опору (до 1100 ± 24,6 дин ??с-1 ? см-5) ірраціонально підтримувався за рахунок тахікардії та виснаження енергетичних запасів серцевого м'яза. У 33,8 % хворих похилого віку (у всіх пацієнтів мала місце хронічна патологія серцево-судинної системи) через 20,3 ± 9,5 хв. від початку інфузійної регідратації формувався гіперкінетичний тип гемодинаміки (серцевий індекс зростав до 5,2 ± 0,5 л/хв/м2) на тлі зростання загального периферичного опору (до 2900 ± дин ? с-1 ? см-5). Саме такий стан через небезпеку серцево-судинної декомпенсації змушував знижувати швидкість вливання. Однак, в одного хворого 60-ти років з тяжким перебігом холери на тлі гіпердинамічного типу гемодинаміки, стенокардії та кардіосклерозу, не зважаючи на запобіжні заходи, виник інфаркт міокарду.

Отже, середня тривалiсть першого етапу водно-сольової терапії в осiб похилого та старечого вiку складала 3-4 год, при загальній тривалості інфузії -- 5,6 ± 0,3 доби, у порівнюваній групі -- відповідно 1,8-2,2 год і 3,8 ± 0,5 доби (р < 0,01). Однак, зниженням швидкості не вдалось остаточно запобігти ускладненням інфузії. Частота ускладнень (аритмії серцевих скорочень, гіпергідратація, дизелектролітемія, флебіти) в основній групі була вищою, ніж у порівнюваній (відповідно 20,6 % і 5,9 %), і корелювала з наявністю та тяжкістю супутньої патології.

В осіб похилого віку складно було повноцінно відновити електролітний баланс лише стандартними розчинами. У середньому дизелектролітемія в основній групі реєструвалась на 16,2 % частіше, ніж у порівнюваній групі. Тому додатково призначались усередину такі препарати: панангін, аспаркам, калію оротат, 10 % розчин калію хлориду.

Під час проведення другого етапу водно-сольової терапії встановлено, що тривала анурія в поєднанні з відношенням осмолярності сечі до осмолярності плазми крові менше 1,2 після регідратації і відновлення нормальних показників гемодинаміки є загрозливим щодо розвитку істинної гострої ниркової недостатності, яка реєструвалась переважно в осіб похилого віку. У таких випадках запобіганню ускладнень сприяли підтримання незначного позитивного водного балансу і застосування медикаментів, що покращують нирковий кровообіг і діурез.

Проведена нами комплексна терапія холери у 60 хворих з абстинентним синдромом, які були госпіталізовані своєчасно (в середньому на 2,3 ± 0,4 доби від початку захворювання) сприяла відновленню водно-електролітного балансу, дезінтоксикації та зникненню психопатологічних розладів. Однак у 15 хворих, які були госпіталізовані пізно (на 6,3 ± 0,7 доби від початку захворювання), не зважаючи на лікувальні заходи, абстинентний синдром трансформувався у металкогольний психоз.

Водно-сольова терапія холери на тлі ускладнень хронічного алкоголізму мала певні особливості. Якщо ускладнення алкоголізму виникали до початку водно-сольової терапії, то внутрішньовенна регідратація проводилась на фоні препаратів для вгамування психічного збудження (транквілізатори, антидепресанти із седативним компонентом дії). У 57,1 % пацієнтів основної групи (і лише у 6,3 % хворих порівнюваної групи) під час регідратації спостерігались гіпертермія, збудження, аритмії, що змушувало знижувати швидкість інфузії. Тому перший етап водно-сольової терапії в основній групі тривав 4-4,5 год, у порівнюваній -- 2-2,5 год.

Втрати рідини і солей при абстинентному синдромі та металкогольному психозі зростають. Тому для корекції втрат з випорожненнями та сечею в основній групі додавали 1 мл сольових розчинів на кг маси тіла з врахуванням перспірації, 500 мл на кожний градус підвищення температури тіла понад норму та ще 500 мл, якщо частота дихання перевищувала нормальні показники вдвічі. Таким чином, об'єми стандартних сольових розчинів в основній групі склали 40,1 ± 4,5 л, у порівняльній -- 32,6 ± 1,2 л (p < 0,05), а тривалість інфузії становила відповідно 8,2 ± 0,4 доби та 6,3 ± 0,5 доби (p < 0,05). Після відновлення водно-сольового балансу призначались поляризуюча суміш чи реополіглюкін (від 500 до 1500 мл/добу). З метою попередження гіпергідратації та розвитку набряку мозку в усіх випадках до стандартних розчинів додавали 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну.

Терапевтична ефективність антибактеріальних препаратів вивчалась у 570 (98,4 %) хворих Миколаївського холерного шпиталю. В якості першого курсу етіотропної терапії у 315 (55,3 %) хворих застосовувався тетрациклін, у 99 (17,5 %) -- еритроміцин, у 59 (10,4 %) -- левоміцетин, у 34 (5,9 %) -- доксициклін. Вперше в Україні вивчалась ефективність норфлоксацину -- 34 хворих (5,9 %) і кишкового антисептика широкого спектру дії інтетриксу -- у 29 хворих (5,0 %). Норфлоксацин призначався по 400 мг двічі на добу, інтетрикс -- по 2 капсули 4 рази на добу. Курс антибактеріальної терапії тривав 5 днів.

Згідно наших спостережень, у Миколаївському холерному осередку (1994-1995 рр.) резистентність холерного вібріону Ель-Тор до тетрацикліну лише за один рік зросла на 67,1 %, а до левоміцетину - на 16,3 %. З метою визначення клінічної ефективності антибактеріальних препаратів у проведеному дослідженні враховувались частота та об'єм випорожнень, об'єм необхідної водно-сольової терапії, тривалість захворювання та частота повторних висівів збудника після завершення першого п'ятиденного курсу етіотропного лікування.

Отримані результати показали, що найбільш клінічно ефективними були еритроміцин, доксициклін та норфлоксацин. При їх застосуванні об'єми випорожнень були в середньому в 2 рази меншими, а тривалість діареї скорочувалась на 36 годин порівняно з хворими, які лікувались тетрацикліном, левоміцетином або інтетриксом. Крім того, у хворих, які одержували еритроміцин, доксициклін або норфлоксацин, середні загальні об'єми регідратаційних розчинів склали 22,5 ± 2,4 л, а при застосуванні тетрацикліну, левоміцетину або інтетриксу - 36,3 ± 3,2 л (р < 0,001).

Повторні висіви спостерігались переважно у хворих, яким призначались тетрациклін (у 26,5 %), левоміцетин (у 30,4 %) або інтетрикс (у 30,1 %), особливо на другому році епідемічного спалаху. Про швидке зростання резистентності холерного вібріону до антибіотиків свідчить і той факт, що в 1995 році почали реєструватись поодинокі повторні висіви після лікування еритроміцином. Тільки при терапії норфлоксацином, який почали застосовувати лише в 1995 році, повторні виділення збудника холери не спостерігались.

На частоту повторних висівів збудника холери після першого курсу антибактеріальної терапії впливали дози препарату та строки його застосування. Так, збільшення добової дози тетрацикліну з 1,2 г до 2,0 г при п'ятиденному курсі знизило частоту повторних висівів з 29,4 % у 1994 році до 14,4 % - у 1995-му. Ефективність антибіотикотерапії залежала від строків її початку. У ефективно санованих хворих (за першим курсом) антибіотик застосовувався вже через 1,4 ± 0,18 доби від початку захворювання, а в осіб з повторним висівом - через 2,3 ± 0,19 доби (р < 0,001).

Частота повторних висівів залежала від наявності супутньої патології шлунково-кишкового тракту. У 33,1 % хворих з повторним висівом холерних вібріонів мали місце гострі (дизентерія, сальмонельоз, ешерихіоз) та хронічні (гастрити, виразкова хвороба шлунка, коліти, панкреатити, дискінезія жовчних шляхів та ін.) захворювання системи травлення. У той же час у хворих, які були ефективно сановані першим курсом антибіотиків, подібні захворювання реєструвались значно рідше - у 10,3 % пацієнтів.

Антибактеріальна терапія в осіб похилого віку за схемою та дозами вірогідно не відрізнялась від порівнюваної групи. Однак повторні висіви збудника в основній групі спостерігались майже в 2 рази частіше порівняно з контрольною (відповідно 21,3 % і 12,8 %). Тому призначення антибактеріальних препаратів у хворих похилого віку слід поєднувати із застосуванням геріатричних засобів та біопрепаратів з метою стимуляції захисних сил хворого організму, підвищення ефективності та зниження токсичності лікарських речовин.

У хворих з хронічним алкоголізмом, порівняно з контрольною групою, частіше спостерігались повторні висіви збудника холери (відповідно в 23,1 % та 14,2 % пацієнтів). Це, очевидно, пов'язано із зростанням, при зловживанні алкоголем, інтенсивності метаболізму лікарських препаратів через індукцію мікросомальних ферментів печінки (М.П. Скакун, А.М. Олійник, 1983), з наявністю дисбактеріозу і пригніченням імунної системи (Г.В. Морозов и соавт., 1983; В.И. Маколкин, 1987) та ін. Отже, етіотропне лікування холери на тлі хронічного алкоголізму доцільно починати з найбільш ефективних антибактеріальних препаратів, які спричиняють мінімальну токсичну дію на печінку, нирки та інші органи. За нашими даними ефективним і відносно нешкідливим антибіотиком під час останніх епідемічних спалахів в Україні був еритроміцин.

Зважаючи на зростаючу резистентність збудника холери до антибактеріальних препаратів, нами вперше в Україні під час спалаху в Миколаївській області вивчалась терапевтична ефективність ентеросорбентів, зокрема силларду П і смекти, у комплексному лікуванні хворих на холеру, враховуючи їх здатність зв'язувати мікроорганізми та їх токсини і високу осмотичну активність (А.А. Чуйко, 1993).

Отримані результати показали, що обидва сорбенти суттєво не впливали на строки зворотної динаміки ексикозу, які, перш за все, зумовлені адекватністю водно-сольової терапії. Однак тривалість проносу в основній групі хворих, яким призначались ентеросорбенти, була в середньому на 2 доби меншою, порівняно з контрольною групою. Достовірно зменшувались строки перебування пацієнтів основної групи у шпиталі з 12,8 ± 1,1 до 10,2 ± 0,6 діб у хворих з середньотяжким та з 14,3 ± 0.9 до 12,1 ± 0,5 - з тяжким перебігом захворювання. Застосування ентеросорбентів у 4,5 рази знизило частоту повторних висівів збудника після першого курсу антибактеріальної терапії.

Результати дослiджень не виявили очiкуваного позитивного впливу лоперамiду на перебiг холери. Тривалiсть дiареї та блювоти не мала статистично достовірних вiдмiнностей в основнiй (вiдповiдно 4,5 ± 0,6 доби та 8,7 ± 0,3 год) i контрольнiй (4,7 ± 0,4 доби та 7,6 ± 0,5 год) групах (p > 0,05).

ВИСНОВКИ

Останні епідемічні спалахи холери на півдні України свідчать про тенденцію до укорінення цієї хвороби на території нашої країни із збільшенням частки легких і стертих форм захворювання та вібріононосійства. В Одеському осередку холери (1970 р.) важкий перебіг склав 41,7 %, легкий -- 20 %, а в Миколаївському (1994-1995 рр.) -- відповідно 23,9 % та 49,3 %. Летальність під час спалахів холери в 1970 році була в 5 разів вищою, ніж в 1994-1995 роках. Переважно хворіли особи похилого та старечого віку, з хронічною соматичною патологією та соціально-негативної орієнтації.

Зіставлення строків госпіталізації хворих, контагіозного індексу й рівня захворюваності в сімейних осередках, з одного боку, та тяжкості клінічного перебігу холери -- з іншого, показали епідемічну нерівнозначність різних клінічних форм холери, як джерела інфекції. У ряду джерел інфекції, який послідовно включає тяжку, середньотяжку, легку форми хвороби і вібріононосійство, інтенсивність зараження контактних осіб зменшується, а екстенсивність розповсюдження інфекції кожним із цих джерел зростає.

При оцінці важкості перебігу холери в момент госпіталізації хворого слід враховувати не тільки ступінь зневоднення, а й інші обтяжуючі фактори. За даними дисперсійного аналізу, частка впливу ступеня дегідратації на тяжкість перебігу холери складає 72 %, функціонального стану нирок -- 9 %, віку та супутньої патології -- по 5 %. Останні в напрямку зростання обтяжуючого ефекту розташовуються таким чином: ішемічна хвороба серця, алкоголізм, хронічний гломерулонефрит.

Ниркова недостатність при холері в основному є преренальною, оскільки вона зумовлена зневодненням. У 14,8 % хворих з тяжким перебігом захворювання спостерігалась істинна гостра ниркова недостатність, яка пролонгувала діарею. Її формуванню сприяли тривала гіповолемія, глибокі порушення електролітного балансу, тяжкі хронічні соматичні захворювання, похилий та старечий вік хворих. За бальною системою розроблені критерії визначення ступеня ризику розвитку істинної ниркової недостатності, до яких віднесені хронічні захворювання нирок, тривалість анурії, питома вага перших порцій сечі, коефіцієнт співідношення креатиніну плазми до азоту сечовини, концентрація калію і хлору в плазмі і вміст калію в еритроцитах.

В осіб похилого і старечого віку тяжкий перебіг холери спостерігався у три, а летальність -- у чотири рази частіше, ніж у пацієнтів віком 15-40 років, що обумовлено віковими змінами захисних бар'єрів, механізмів регуляції водно-електролітного обміну, наявністю (у 75 %) супутньої хронічної соматичної патології та ін. Внутрішньовенну регідратаційну терапію слід проводити в необхідних об'ємах, але повільно і більш тривало (протягом 4-4,5 год) внаслідок частих її ускладнень (у 35 % хворих з важким перебігом) та несталого відновлення електролітного балансу. Високою була частота повторних висівів збудника холери. Тому антибактеріальну терапію необхідно призначати в ранні строки захворювання і в поєднанні з полівітамінними препаратами.

Холера на тлі алкоголізму має частіше тяжкий перебіг (у 59 % хворих) у зв'язку з швидшими темпами розвитку зневоднення та поліорганною патологією, зумовленою хронічною алкогольною інтоксикацією. Клінічні прояви холери можуть підсилюватись або залишатись непомітними на тлі більш вираженої симптоматики ускладнень алкоголізму, що утруднює клінічну діагностику. Регідратаційна терапія хворих на холеру з ускладненнями хронічного алкоголізму (абстинентний синдром, металкогольний психоз) повинна бути адекватною втратам рідини, але проводитись повільно (за 4-5 годин) після зняття транквілізаторами та нейролептиками психічного збудження. Враховуючи високу частоту (23,1 %) повторних висівів збудника холери, антибактеріальні препарати з мінімальним токсичним впливом на організм слід призначати у комбінації з ентеросорбентами.

Летальність у порівнюваних епідемічних осередках холери корелювала з часткою важкого перебігу і реєструвалась переважно в осіб похилого та старечого віку з поліорганною хронічною патологією, яка ускладнювала перебіг та лікування холери. Найбільш частими причинами летальних випадків були гіповолемічний шок (58,8 %), ниркова недостатність (29,4 %), тромбоз мезентеріальних судин і тромбемболія легеневої артерії. Якщо дегідратаційний шок розвивався у перші дні захворювання, то ниркова недостатність -- через декілька днів після закінчення першого етапу водно-сольової терапії переважно в осіб з хронічною патологією нирок.

Внутрішньовенну регідратацію в кліматичних умовах України доцільно здійснювати стандартним розчином “Квартасоль”, оскільки він, порівняно з розчином “Трисоль”, вірогідно краще відновлює електролітний гомеостаз і рідше викликає побічні реакції.

На етапі корегуючої водно-сольової терапії хворих на холеру великі об'єми внутрішньовенної регідратаційної рідини та довгочасна інфузія збільшують об'єми випорожнень і пролонгують діарею. Тому доцільним є якомога ранній перехід (з врахуванням зворотної динаміки симптомів ексикозу, адекватності діурезу, спроможності пити та ін.) до оральної гідратації, оскільки остання є фізіологічною, краще, ніж парентеральна, відновлює електролітний баланс, не підвищує об'єми випорожнень, не спричиняє ускладнень.

Під час спалахів холери на півдні України в 1994-1995 роках зареєстрована зростаюча резистентність Vibrio cholerae до тетрацикліну та левоміцетину. Тільки за один рік у Миколаївському осередку резистентність ізольованих штамів холерних вібріонів до першого підвищилась на 67,1 %, а до другого -- на 16,3 %. Тому в подальшому доцільно застосовувати еритроміцин, доксициклін та норфлоксацин, до яких зберігається висока чутливість збудника. Призначення норфлоксацину, порівняно з тетрацикліном, сприяло зменшенню середніх об'ємів випорожнень майже удвічі, скороченню тривалості діареї на 36 год; суттєво зменшувався об'єм гідратації, не реєструвались повторні висіви холерних вібріонів.

Включення в комплексну терапію хворих на холеру ентеросорбентів силларду П і смекти прискорює регресію клінічних симптомів і нормалізацію водно-електролітного обміну, зменшує об'єм втрат рідини через шлунково-кишковий тракт, сприяє елімінації збудника і тим самим виключає необхідність повторних курсів антибіотикотерапії та скорочує строки лікування.

На підставі математичного моделювання доведено, що для визначення важкості перебігу холери найбільш інформативними лабораторними показниками є дефіцит лугів, відносна щільність плазми крові, концентрація креатиніну та хлору в плазмі. Середній темп клінічного видужання хворих не залежить від важкості перебігу і є відносно постійною величиною, яка дорівнює 0,6 доби-1. Побудована математична модель оцінки ефективності терапевтичних засобів при холері.

Список опублікованих за темою дисертації наукових праць

Кириченко П.Д. Деякi аспекти регiдратацiйної терапiї холери (за матерiалами Миколаївського холерного шпиталю)// Iнфекцiйнi хвороби. - 1996. - №1. - С.11-14.

Кириченко П.Д., Титовський С.П. Ефективнiсть антибактерiальної терапiї холери пiд час спалаху в Миколаївськiй областi// Iнфекцiйнi хвороби. - 1996 - №1. - С.14-17.

Кириченко П.Д. Особливостi лiкування хворих на холеру з абстинентним синдромом i металкогольним психозом// Iнфекцiйнi хвороби. - 1997 - №2. - С.17-20.

Кириченко П.Д. Методичний пiдхiд до визначення електролiтних порушень у хворих на холеру// Лiкарська справа. - 1997. - №1. - С.68-72.

Кириченко П.Д. Особливостi перебiгу холери у хворих на хронiчний алкоголiзм// Вiсник проблем медичної реабiлiтацiї i фiзiотерапiї. - 1997. - №№2-3, вип.2. - С.206-209.

Кириченко П.Д. Клініко-лабораторні паралелі при холері// Інфекційні хвороби. - 1997. - №4. - С.18-21.

Кириченко П.Д. Сучасні погляди на патогенез холери// Інфекційні хвороби. - 1998. - №3. - С.49-52.

Кириченко Д.Ф., Андрейчин М.А., Кириченко П.Д., Титовський С.П. Діагностика і лікування холери на тлі алкоголізму// Інфекційні хвороби. - 1998. - №2. - С.59-64.

Кириченко П.Д. Перебіг холери у хворих з хронічною соматичною патологією// Інфекційні хвороби. - 1999. - №1. - С.29-31.

Кириченко П.Д. Комплексний підхід до визначення тяжкості перебігу холери// Інфекційні хвороби. - 1999. - №3. - С.23-25.

Кириченко П.Д. Порівняння клінічних проявів холери Ель-Тор у двох епідемічних осередках на півдні України з різницею в часі 25 років //Вісник наукових досліджень. - 1999. - №3. - С.90-92.

Kiritchenko P.D. Clinical Estimation of Antibacterial Therapy of Cholera in Ukraine// Indian Journal of Community Medicine. - 1997. - Vol.XXII, No3. - P.114-116.

Kiritchenko P.D. Cholera in Ukraine// JK Practitioner. - 1997. - Vol.4, No3. - P.219.

Kiritchenko P.D. Some aspects of treating cholera in temperate climatic zones// JK Practitioner. - 1997. - Vol.4, No4. - P.326-329.

Kiritchenko P.D. Influence of some factors on severity of cholera// Karnataka Medical Journal. - 1997. - Vol.64, No1. - P.9-10.

Kiritchenko P.D. Clinical features of cholera in temperate climatic zones// JK Practitioner. - 1997. - Vol 4, No2. - P.20-21

Kiritchenko P.D. Treatment of severe cholera in elderly age// JK Practitioner. - 1997. - Vol.4, No2. - P.22-23.

Kiritchenko P.D. Prognostication of acute renal failure in patients with cholera// JK Practitioner. - 1999. - Vol.6, No1. - P.78-79.

Кириченко Д.Ф., Кириченко П.Д. Спосіб визначення об'єму первинної регідратації при холері// Патент України №97052496 (22729А) від 7.04.97р.

Кириченко Д.Ф., Кириченко П.Д. Спосіб визначення ступеню важкості холери на ранніх етапах госпіталізації// Патент України №97052495 (22728А) від 7.04.97р.

Кириченко П.Д. До епiдемiологiчної характеристики холери Ель-Тор // Матер. XIV об'єднаної наукової медико-технiчної конференцiї з мiжнар. участю. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.20.

Кириченко П.Д. Перебiг холери у осiб з супутньою патологiєю// Матер. XIV об'єднаної наукової медико-технiчної конференцiї з мiжнар. участю. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.55.

Кириченко П.Д. Обгрунтування протиепiдемiчних методiв боротьби з холерою// Матер. II унiверситетська наук.-практ. конференцiя молодих учених та фахiвцiв. -- Вiнниця, 1996. -- С.14-15.

Кириченко П.Д. Ускладнення при холерi// Матер. II унiверситетська наук.-практ. конференцiя молодих учених та фахiвцiв. -- Вiнниця, 1996. -- С.15-16.

Кириченко П.Д. Клiнiчний досвiд застосування лоперамiда при холерi// Матер. наук.-практ. конференцiї “Еферентнi методи лiкування в сучаснiй медичнiй практицi”. -- Вiнниця, 1996. -- С.50-51.

Кириченко П.Д. Бiологiчнi препарати при холерi Ель-Тор// Матер. наук.-практ. конференцiї “Еферентнi методи лiкування в сучаснiй медичнiй практицi”. -- Вiнниця, 1996. -- С.51.

Кириченко П.Д. Застосування Смекти в комплексному лiкуваннi хворих на холеру// Матер. наук.-практ. конференцiї “Еферентнi методи лiкування в сучаснiй медичнiй практицi”. -- Вiнниця, 1996. -- С.51-52.

Кириченко П.Д. Клiнiчне випробування Полiсорбу МП (Силларду П) при лiкуваннi хворих на холеру Ель-Тор// Матер. наук.-практ. конференцiї “Еферентнi методи лiкування в сучаснiй медичнiй практицi”. -- Вiнниця, 1996. -- С.13.

Кириченко Д.Ф., Кириченко П.Д. Клiнiко-епiдемiологiчнi паралелi при холерi Ель-Тор // Матер. XIII з'їзду Українського наукового товариства мiкробiологiв, епiдемiологiв та паразитологiв iм. Д.К.Заболотного. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.48-49.

Кириченко П.Д. Використання iнтетриксу при лiкуваннi холери Ель-Тор// Матер. XIII з'їзду Українського наукового товариства мiкробiологiв, епiдемiологiв та паразитологiв iм. Д.К.Заболотного. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.49.

Кириченко П.Д. Порiвняльне вивчення застосування норфлоксацину та тетрациклiна гiдрохлориду для лiкування холери Ель-Тор// Матер. XIII з'їзду Українського наукового товариства мiкробiологiв, епiдемiологiв та паразитологiв iм. Д.К.Заболотного. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.50.

Кириченко П.Д., Титовський С.П. Ефективнiсть санацiї “здорових” носiїв V. cholerae El-Tor антибактерiальними препаратами// Матер. XIII з'їзду Українського наукового товариства мiкробiологiв, епiдемiологiв та паразитологiв iм. Д.К.Заболотного. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.51.

Кириченко П.Д. Вивчення ефективностi застосування сольових розчинiв “Трисоль” та “Квартасоль” у хворих на холеру з важким перебiгом// Матер. XIII з'їзду Українського наукового товариства мiкробiологiв, епiдемiологiв та паразитологiв iм. Д.К.Заболотного. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.258-259.

Кириченко П.Д. Клiнiка та лiкування холери у вагiтних// Матер. XIII з'їзду Українського наукового товариства мiкробiологiв, епiдемiологiв та паразитологiв iм. Д.К.Заболотного. -- Київ-Вiнниця, 1996. -- С.259-260.

Кириченко П.Д. Досвiд диспансерного спостереження за перехворiлими на холеру// Актуальнi питання хірургії. -- Київ-Хмельницький-Вiнниця, 1997 -- С.72-73.

36.Кириченко П.Д. Особливостi клiнiки холери Ель-Тор у осiб лiтнього та похилого вiку//Актуальнi питання хірургії. -- Київ-Хмельницький-Вiнниця, 1997 -- С.73.

Кириченко Д.Ф., Кириченко П.Д. Hеврологiчна симптоматика при холерi// Матер. наук.-практ. конференцiї “Вiковi особливостi iнфекцiйних хвороб”. -- Тернопiль-Київ, 1998. -- С.61-62.

Кириченко Д.Ф., Кириченко П.Д. Ускладнення iнфузiйної водно-сольової терапiї у хворих на холеру// Матер. наук.-практ. конференцiї “Вiковi особливостi iнфекцiйних хвороб”. -- Тернопiль-Київ, 1998. -- С.62-63.

Кириченко П.Д. Особливостi клiнiки та лiкування холери в осiб похилого вiку// Матер. наук.-практ. конференцiї “Вiковi особливостi iнфекцiйних хвороб”. -- Тернопiль-Київ, 1998. -- С.63-64.

Кириченко П.Д. Порівняльна оцінка ефективності інфузійної та оральної корегуючої водно-сольової терапії при холері // Матер. V з'їзду інфекціоністів України. -- Тернопіль, 1998. -- С.138-139.

Кириченко П.Д. Математичний підхід до визначення тяжкості перебігу холери// Зб. наукових робіт “Інфекційні хвороби”, вип.6. -- Львів, 1999. -- С.16-18.

Кириченко Д.Ф., Кириченко П.Д. Динаміка деяких показників периферичної крові у хворих на холеру // Зб. наукових робіт “Інфекційні хвороби”, вип.6. -- Львів, 1999. -- С.18-19.

АНОТАЦІЯ

Кириченко П.Д. Клініко-патогенетичні особливості холери, шляхи покращення її діагностики і терапії в умовах України. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.13 -- інфекційні хвороби. Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського, Київ, 1999.

У дослідження включені матеріали спалахів холери в 1970 р. (м. Одеса -- 120, м. Керч -- 159 хворих) і 1994-1995 рр. (м. Миколаїв -- 630 хворих). Вивчено вплив на перебіг холери віку хворих, хронічної соматичної та інфекційної патології, функціонального стану нирок та інших чинників. Визначено 15 найбільш важливих кількісних критеріїв для оцінки ступеня дегідратації в перші години госпіталізації хворих. Вперше розрахована відносна інформативність ряду загальноприйнятих лабораторних показників при холері. Розроблено спосіб для визначення важкості і прогнозування перебігу холери на ранніх етапах госпіталізації, який дозволяє, крім ступеня зневоднення, враховувати інші можливі обтяжуючі перебіг хвороби чинники.

Вперше виявлені особливості клінічного перебігу холери у хворих на алкоголізм. Запропоновані додаткові клініко-лабораторні критерії розпізнавання та диференціальної діагностики холери на тлі алкоголізму. Розроблена методика регідратаційної терапії хворих на холеру, в яких виникають ускладнення, пов'язані з алкоголізмом.

Розроблені диференційовані підходи до проведення регідратаційної терапії залежно від віку хворих, характеру і важкості супутньої патології та ускладнень. Визначено ступінь впливу на об'єми випорожнень об'ємів і тривалості водно-сольової терапії. Проведено комплексне порівняння орального та інфузійного методів водно-сольової терапії. Встановлена висока терапевтична ефективність еритроміцину, доксицикліну та норфлоксацину. Одержані дані про доцільність застосування ентеросорбентів силларду П і смекти в комплексному лікуванні хворих на холеру.

Побудовані математичні моделі, які дозволяють стежити за динамікою захворювання та оцінювати ефективність різних методів лікування хворих на холеру.

Ключові слова: алкоголізм, антибіотикотерапія, водно-сольова терапія, клініко-епідеміологічні зв'язки, математичне моделювання, ступінь дегідратації, холера.

АННОТАЦИЯ

Кириченко П.Д. Клинико-патогенетические особенности холеры, пути улучшения ее диагностики и терапии в условиях Украины. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.13 -- инфекционные болезни. Киевский научно-исследовательский институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского, Киев, 1999.

В исследование включены материалы вспышек холеры в 1970 г. (г. Одесса -- 120, г. Керчь -- 159 больных) и 1994-1995 гг. (г. Николаев -- 630 больных). Эпидемические вспышки холеры на Украине были вызваны холерным вибрионом Эль-Тор, сероваром Огава. Диагноз подтвержден выделением возбудителя из испражнений в Одесском очаге в 83,8 %, в Керченском -- в 88,6 %, в Николаевском -- в 100 % случаев. Вспышка холеры в Николаевской области длилась два летне-осенних сезона подряд. Уровень заболеваемости в Николаевском очаге в 5 раз превышал таковой в Одессе. Однако, среди лиц, переболевших холерой в 1994 г., в 1995 г. не регистрировались ни повторные заболевания, ни вибриононосительство.

При первых вспышках (1970 г.) чаще наблюдались тяжелые формы холеры (в Одессе они регистрировались у 41,7 %, в Керчи у 34,0 % больных), при последних (1994-1995 гг.) -- они составили 23,9 %. Летальность в 1970 г. была в 5 раз выше, чем в 1994-1995 гг., и регистрировалась преимущественно у лиц пожилого и старческого возраста с сопутствующей хронической соматической патологией.

Изучено влияние на течение холеры возраста больных, хронической соматической и инфекционной патологии, функционального состояния почек и других факторов. Определено 15 наиболее важных количественных критериев для оценки степени дегидратации в первые часы госпитализации больных. Впервые рассчитана относительная информативность ряда общепринятых лабораторных показателей при холере. Разработан способ для определения тяжести и прогнозирования течения холеры на ранних этапах госпитализации, который позволяет, кроме степени обезвоживания, учитывать другие осложняющие течение холеры факторы.

Впервые выявлены особенности течения холеры у больных алкоголизмом. Предложены дополнительные клинико-лабораторные критерии распознавания и дифференциальной диагностики холеры на фоне алкоголизма. Разработана методика регидратационной терапии больных холерой, у которых возникают осложнения, связанные с алкоголизмом.

Разработаны дифференцированные подходы при проведении регидратационной терапии в зависимости от возраста больных, характера и тяжести сопутствующей патологии и осложнений. Определена степень влияния на объемы испражнений объемов и длительности водно-солевой терапии. Проведено комплексное сравнение орального и инфузионного методов водно-солевой терапии. Установлена высокая терапевтическая эффективность эритромицина, доксициклина и норфлоксацина. Получены данные о целесообразности использования энтеросорбентов силларда П и смекты в комплексном лечении больных холерой.

Построены математические модели, которые позволяют наблюдать за динамикой заболевания и оценивать эффективность различных методов лечения больных холерой.

Ключевые слова: алкоголизм, антибиотикотерапия, водно-солевая терапия, клинико-эпидемиологические связи, математическое моделирование, степень дегидратации, холера.

ANNOTATION

Kyrychenko P.D. The clinical and pathogenetic peculiarities of cholera, the way of improvement of its diagnostics and therapy in conditions of Ukraine. -- Manuscript.

Thesis for academic degree of doctor of Sciences (Medicine) in Specialty 14.01.13 -- infectious diseases. L.V. Gromashevsky -- Scientific Research Institute of Epidemiology and Infectious diseases, Ministry of Health of Ukraine, Kiev, 1999.

The materials of outbreaks of cholera in 1970 (Odessa -- 120, Kerch -- 159 patients) and 1994-1995 (Nikolaev -- 630 patients) were included in research. The influence of age of the patients, chronic somatic and infectious pathology, functional condition of kidneys and other factors on cholera course was investigated. 15 most important quantitative criteria for an estimation of a degree of a dehydration at the first hours of hospitalization were determined. The relative comperhension of series of the standard laboratory parameters at cholera was first estimated. The way for definition of severity and for prognostication of cholera course at the early stages of hospitalization was developed. It allows, except for a degree of a dehydration, to take into account other factors, complicating the cholera course.

The peculiarities of cholera course at the patients with alcoholism were first revealed. The additional clinical and laboratory criteria for recognition and differential diagnostics of cholera in association with alcoholism were offered. It was carry out the technique of rehydration therapy of the patients by cholera, which has complications connected with alcoholism.

The differential approaches of rehydration therapy depending on age of the patients, character and gravity of an accompanying pathology and complications were developed. The degree of influence of volumes and duration of water-salt therapy on volumes of stool was determined. The complex comparison of oral and intravenous methods of water-salt therapy was carried out. The high therapeutic efficiency of erythromycin, doxycycline and norfloxacine was deduced. The data on expediency of enterosorptionsmittel use (Syllard and Smecta) in complex treatment of the patients with cholera ware received.

The constructed mathematical models allow to observe of dynamics of disease and to estimate efficiency of various methods of treatment of the patients with cholera.

Key words: alcoholism, antibiotic therapy, water-salt therapy, clinical and epidemiological connections, mathematical modeling, severity of dehydration, cholera.

Размещено на Allbest.ru