Оптимізація консолідації зламів нижньої щелепи методом клітинної ксенобрефотрансплантації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Оптимізація консолідації зламів нижньої щелепи методом клітинної ксенобрефотрансплантації

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

щелепа трансплантація ембріональний

Актуальність теми. Вивчення процесів репаративного остеогенезу та методів його оптимізації на даний час залишається одним із важливих напрямків наукових досліджень (Левицкий А.П., Косенко К.Н., 1997). Сьогодні дослідження науковців спрямовані на вивчення біологічних методів впливу на репаративні процеси, при яких, без додаткової травми підвищується концентрація біологічно активних речовин у ділянці пошкодження. Перспективною, зокрема, є трансплантація суспензії ембріональних клітин.

У зв'язку з труднощами в отриманні достатньої кількості людського ембріонального матеріалу, останнім часом проводяться дослідження клітинних ксеногенних брефотрансплантатів. При їх вивченні виявлено низькі антигенні властивості, відсутність сенсибілізації у переважної більшості реципієнтів після пересадки (Говалло В.И., Дедова В.Д. з співавт., 1983).

Оптимізація та активація репаративного остеогенезу особливо актуальна при зламах нижньої щелепи, що пояснюється значною їх кількістю (20-30% всіх стаціонарних хворих з щелепово-лицевою патологією), та довготривалим (3-4 тижні) лікуванням (Харьков Л.В., Куцевляк В.И., 1997).

Актуальність проблеми полягає ще й у значному відсотку різноманітних ускладнень (до 31%), серед яких досить часто зустрічається сповільнена консолідація та утворення хибних суглобів (Левитов А.Н., Рубаненко В.В., Король М.Д., 1995). Дослідження останніх років свідчать про те, що для неконсолідованих зламів, хибних суглобів характерні ознаки пригнічення активності клітин кісткового мозку, що спричиняє необхідність підвищення остеогенної потенції в тканинах травмованої ділянки (Маланчук В.О. 1994).

За основу, як прототип для досліджень, використано роботу проф. Бєлоусова В.Д. з співавт. (1990), якими застосовано трансплантацію суспензії ембріональних кістковомозкових курячих клітин (далі за текстом - ЕККК) у травматології при лікуванні хворих з ускладненими зламами довгих трубчастих кісток. При огляді літератури не виявлено даних про використання цього методу в стоматології при лікуванні неускладнених та ускладнених зламів нижньої щелепи, для яких характерні особливості перебігу процесів консолідації внаслідок анатомічної будови, кровопостачання та специфічної функції (Уразалин Ж.Б., Лурье Т.М., Ипполитов В.И., 1985).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри хірургічної стоматології Львівського державного медичного університету “Деформації лицевого скелету у дітей з вродженими незрощеннями верхньої губи і піднебіння до і після хірургічного лікування та методи їх корекції. Розробка і експериментальні дослідження застосування імуно-індиферентного пластичного матеріалу”. № держреєстрації 02010793.

Мета дослідження. Підвищити ефективність, скоротити терміни лікування та реабілітації хворих з неускладненими та ускладненими зламами нижньої щелепи.

Завдання дослідження.

Восконалити методику отримання трансплантату суспензії ЕККК.

Визначити вплив трансплантату на інтенсивність росту фібробластів людини при їх культивуванні in vitro.

Дослідити в експерименті на тваринах остеоіндуктивні властивості суспензії ЕККК при ектопічній пересадці.д

Провести порівняльний аналіз в експерименті динаміки морфогенезу відновлення кісткової тканини в штучно створених дефектах нижньої щелепи при клітинній ксенобрефотрансплантації та без неї.

Вивчити в клініці ефективність застосування даного трансплантату при комплексному лікуванні хворих з неускладненими та ускладненими зламами нижньої щелепи та провести порівняльну оцінку результатів.

Наукова новизна одержаних результатів.

Впроваджено термічну обробку при заготовленні трансплантаційного матеріалу та обгрунтовано її необхідність.

На підставі результатів радіоізотопного дослідження інтенсивності проліферації людських фібробластів у культурі in vitro встановлено ефективність ініціюючого та активуючого впливу трансплантату.

Вивчено процеси ектопічного кісткоутворення при гетеротопічній трансплантації суспензії ЕККК в експерименті.

Проаналізовано процеси репаративного остеогенезу при загоєнні штучно створених дефектів на нижній щелепі в умовах експерименту при ксенобрефотрансплантації та без неї, проведена їх порівняльна характеристика.

Розроблено та впроваджено в клініку спосіб комплексного лікування неускладнених та ускладнених зламів нижньої щелепи з трансплантацією суспензії ЕККК.

Проведено порівняльну характеристику лікування зламів нижньої щелепи в хворих із трансплантацією суспензії ЕККК та без неї.

Практичне значення одержаних результатів. Позитивні результати експериментальних досліджень дали можливість застосувати трансплантацію суспензії ЕККК у клінічних умовах при комплексному лікуванні хворих з неускладненими та ускладненими зламами нижньої щелепи. Запропонована нами методика дозволила скоротити терміни міжщелепової іммобілізації та лікування хворих з неускладненими зламами нижньої щелепи, уникнути в чисельних випадках більш травматичного оперативного лікування та покращити загоєння зламів при сповільненій консолідації.

Запропонований спосіб комплексного лікування неускладнених та ускладнених зламів нижньої щелепи з застосуванням клітинної ксенобрефотрансплантації впроваджений в відділах щелепово-лицевої хірургії Львівської обласної клінічної лікарні, Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, Волинської обласної лікарні, Чернівецької обласної клінічної лікарні, відділі хірургії Мукачівської районної лікарні Закарпатської області. Матеріали дисертації впроваджені в навчальний процес на кафедрі хірургічної стоматології Львівського державного медичного університету.

Особистий внесок у розробку наукових результатів. Дисертаційна робота є самостійним закінченим науковим дослідженням. Експериментальна частина роботи виконана у віварії Львівського державного медичного університету. Гістологічні препарати виготовлені на кафедрі патологічної анатомії ЛДМУ та консультовані завідувачем лабораторії проблем остеогенезу к.м.н. Сірим О.М. Дія трансплантату in vitro вивчалася на базі відділення регуляторних систем клітини інституту біохімії ім. О.В. Палладіна Академії наук України під керівництвом к.б.н. Корчинського О.Г. Клінічна частина роботи виконана на кафедрі хірургічної стоматології Львівського державного медичного університету, в відділі щелепово-лицевої хірургії Львівської обласної клінічної лікарні. Дисертантом самостійно проведено обробку, аналіз та інтерпретацію отриманих результатів експериментальних, клінічних, клініко-лабораторних і функціональних досліджень.

Апробація дисертації. Основні положення та матеріали дисертації викладені на: засіданнях Львівського наукового медичного товариства стоматологів (1994); на науковій конференції анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України "Актуальні проблеми функціональної анатомії судинної системи" (Львів, 1995); на Міжнародній науковій конференції "Сучасні проблеми стоматології" (Львів, 1996); на міжнародному семінарі "Нові методики та технології в стоматології" (Львів, 1997).

Дисертаційна робота апробована на засіданні кафедри хірургічної стоматології ЛДМУ, на засіданні Проблемної комісії стоматологічного факультету ЛДМУ.

Публікації: за матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових робіт, у тому числі 4 статті в періодичних виданнях, 5 в збірниках наукових праць, отримано патент на винахід України № 23896А.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 170 сторінках машинописного тексту. Складається з вступу, огляду літератури, 7-и розділів основної частини, висновків, списку літератури, до якого входять 235 джерел, додатку. Робота ілюстрована 77 рисунками, 11 таблицями, 4 графіками.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали і методи дослідження

Виконання поставлених завдань здійснювалося в клініці при лікуванні 60 хворих з неускладненими травматичними зламами нижньої щелепи та 18 хворих з ускладненими зламами нижньої щелепи, і в експерименті на 30 білих щурах та культурі фібробластів людини.

Для отримання трансплантату використовували довгі трубчасті кістки 14-15-денних курячих ембріонів. Після ретельного очищення від м'яких тканин, проводили їх механічне подрібнення до фрагментів розміром 1 мм3, хімічну (0,25% розчином трипсину) дисоціацію та концентрацію шляхом центрифугування при 1000 об/хв впродовж 5 хв. З метою уникнення можливого зараження мікоплазмами та вірусами, денатурації термолабільних білків, здатних викликати алергічні реакції, обробляли пластичний матеріал на водяній бані при температурі 56°С впродовж 30 хв. Осад ресуспендували в консерванті "Глюгіцир" у концентрації клітин 1,5ґ109 в 2-2,5 мл.

У такому вигляді трансплантат зберігали у парафінованих стерильних флаконах у морозильній камері побутового холодильника при температурі -4-10°С (термін зберігання практично необмежений). При необхідності трансплантації суспензію ЕККК розморожували на водяній бані при температурі +40°С.

Для визначення істинної морфологічної структури свіжовиділені дисоційовані клітини висівали в поживному середовищі Ігла на культуральному пластику при 37°С. Мікроскопічне дослідження проводили через 1 добу після висівання клітин. При цьому спостерігали значну кількість прикріплених до поверхні клітин зірчастої, злегка видовженої форми, які місцями набували полігональних ознак, та незначну кількість ядерних округлих і овальних клітинних елементів, завислих у поживному середовищі, диференціювати які не вдавалося.

На підставі отриманих даних дійшли виснову, що використаний нами трансплантат є суспензією девіталізованих термічною обробкою та заморожуванням ембріональних кістковомозкових клітин, попередників фібробластів остеогенного ряду, отриманих із трубчастих кісток 14-денних курячих ембріонів.

Результати експериментальних досліджень

Для з'ясування механізму, який забезпечує оптимізуюючий вплив ксеногенного ембріонального трансплантату на відновлювальні процеси у кістковій тканині вивчали його вплив на проліферативну активність ембріональних фібробластів людини за умов культивування in vitro. Адже відомо, що саме клітини фібробластного ряду є попередниками остеобластів.

Досліджено здатність трансплантату ініціювати проліферацію клітин, яка була попередньо зупинена шляхом створення дефіциту факторів росту, що містяться у сироватці крові (рис. 1). Так, після такої обробки інтенсивність включення тритій-тимідину у ДНК клітин знижується у 2,2 рази (від 38481±789 до 16948±2291 імп/хв). Після додавання трансплантату до його кінцевої концентрації у культуральному середовищі 0,35% не виявлено достовірного впливу на інтенсивність включення радіоактивного попередника у ДНК клітин. Проте, при збільшенні концентрації до 1,0% спостерігалося зростання інтенсивності включення мітки більш ніж у 4,7 рази. Додавання до культурального середовища трансплантату до його кінцевоі концентрації 3,5% ініціює зростання включення 3Н-тимідину майже у 8 разів. Збільшення концентрації препарату у культуральному середовищі до 10% призводить до зниження ефективності його ростоактивізуюючого впливу (6,3 рази).

Рис.1 Залежність інтенсивності росту клітин від концентрації та виду обробки трансплантату після зупинки їх проліферації.

Отриманий після термічної обробки препарат, як і препарат без термічної обробки, не здійснював достовірного впливу на інтенсивність включення 3Н-тимідину за концентрації 0,35%, а вже при концентрації 1,0% активізував включення мітки у ДНК клітин у 2,2 рази. Збільшення концентрації термічно обробленого трансплантату до 3,5% і 10% веде до зростання включення 3Н-тимідину відповідно у 3,3 та 5,5 рази.

Для оптимізуючого впливу на загоєння пошкоджень кісток важливо не тільки ініціювати проліферацію клітин, але й активізувати інтенсивність росту клітин, що інтенсивно проліферують. Для цього ми вносили трансплантат до культурального середовища, в якому клітини перебували в умовах логарифмічної фази росту. При цьому встановлено, що досліджуваний трансплантат за концентрації 1% та 3,5% стимулює включення 3Н-тимідину у ДНК клітин відповідно у 2,1 та 1,8 разу (рис. 2). Збільшення концентрації до 10% призводить до зниження ефективності його ростостимулюючого впливу. Як і при дослідженні здатності трансплантату ініціювати проліферацію клітин, його термічна обробка знижує ростостимулюючу активність. Отже, досліджуваний нами трансплантат є також, хоча і меншою мірою, достатньо ефективним активатором росту клітин, які інтенсивно проліферують.

Для вивчення розвитку кісткової тканини використали модель індукованого ектопічного остеогенезу. Визначення остеоіндуктивних властивостей суспензії ЕККК проводили на 10 конвенційних білих щурах-самцях масою 150-250 г. Трансплантацію виконували під доочеревенним наркозом ін'єкційним методом: пункційною голкою вводили біля 0,5-0,6 мл суспензії ЕККК підшкірно в ділянці внутрішньої поверхні стегна обох лапок щурів. Терміни спостереження становили 7, 14, 21, 30, 60, 90, 180 днів.

Гістологічно на 7-14 день в зазначених ділянках трансплантації спостерігалися вогнища ектопічного остеогенезу з рясною васкуляризацією та інтенсивною проліферацією клітинних елементів. У подальші терміни (14-21 день) відбувалося формування фіброзної капсули вогнища ектопічного остеогенезу, активізувалися проліферативні процеси остеобластичних структур.

Рис.2 Залежність інтенсивності потенції ембріональних фібробластів людини, які перебувають у логарифмічній фазі росту, від концентрації та виду обробки трансплантату.

Терміни 30-60 днів характеризувалися вираженою інтенсивною проліферацією та бурхливим розвитком остеоїдної диференціації клітинних елементів. На 60-90 день спостереження виявлено утворення тяжів остеобластичних та фібробластичних клітинних структур, що місцями набирали поздовжнього полігонального спрямування і формувалися в фібробластичний остеоїд. До 90-го дня в 30-40% дослідних спостережень ектопічного остеогенезу виявлено сформовані балкові структури губчастої кісткової тканини.

Експериментальне дослідження впливу трансплантації ЕККК на процеси загоєння кісткової рани проводилося на 20 конвенційних білих щурах-самцях масою 150-250 г. Наскрізний дефект діаметром 2,0 мм створювали в нижній третині гілки нижньої щелепи тварини ближче до її заднього краю. Аналогічний дефект робили з протилежної сторони. Кісткову рану справа заповнювали зависсю ЕККК, з протилежної сторони вона самовільно виповнювалася кров'яним згустком. Рани м'яких тканин пошарово зашивали.

Оперативне втручання практично всі тварини переносили добре, легко виходили із наркозу, через 3 години відновлювали активність, охоче приймали їжу. Звичні, характерні для даної травми запальні явища зникали однаково з обох сторін на 3-4 день. Післяопераційні рани гоїлися первинним натягом.

Тварин виводили з досліду на 3, 7, 14, 21, 30, 60, 90, 180 добу. Нижні щелепи виділяли з навколишніми м'якими тканинами, фіксували в 10% нейтральному розчині формаліну. Рентгенологічне дослідження проводили контактним способом, морфологічні обстеження здійснювалися методами стандартної гістології.

Аналіз отриманих рентгенологічних даних показав, що у перші дні спостереження ще не відзначали значних відмінностей між процесами регенерації в контрольних та дослідних випадках. Рентгенологічна картина у терміни 7 днів практично ідентична, дефекти гомогенно контрастовані, з чіткими краями.

Проте вже у наступні терміни (14 днів) спостерігалися відмінності в перебігу репаративних процесів: у дослідних випадках визначалася завуальованість дефекту, краї якого згладжувалися та втрачали чіткість. Ці ж прояви у контролі були виражені слабше. Така ж рентгенологічна картина з більш чітким контрастуванням визначалася в досліді у подальші терміни спостереження (21 та 30 днів).

Позитивна динаміка більш інтенсивного утворення кістково-тканинного регенерату зберігалася і надалі. Якщо у дослідних випадках вже на 90 добу після травми визначити межі дефекту було досить важко, а на 180 день вже неможливо і відзначалося повне відновлення втраченої кістки, то у контролі тінь отворів дефекту округлої форми визначалася навіть на рентгенограмах кінцевого терміну спостереження (180 доба).

Отримані результати морфологічних досліджень, як і рентгенологічні дані, підтверджують позитивний оптимізуючий вплив трансплантації суспензії ЕККК на процеси репаративної регенерації в кісткових дефектах.

На відміну від контрольних спостережень, у досліді процеси остеорегенерації проходять значно швидше внаслідок інтенсивнішої проліферації та диференціації остеогенних клітинних елементів у період між 3-7 днем після операції, раннього проростання мікросудин у зону кісткового дефекту, що у кінцевому результаті скорочує терміни загоєння кісткової рани.

Вже через місяць після травми кістки в ділянці дефекту спостерігалася інтенсивно кальцифікована новоутворена кісткова тканина остеонної будови. Через шість місяців кісткова тканина на місці дефекту мала звичну будову і не відрізнялася від суміжних ділянок. Рентгенологічно в ці терміни зона колишньої травми не виділяється.

Водночас у контрольних спостереженнях структура кістково-тканинного регенерату менш диференційована, кортикальна та губчаста речовина перебуває у фазі органної перебудови, тобто вторинні процеси репаративного остеогенезу проходять на 2-3 місяці пізніше. На рентгенограмах контрольної групи тварин у терміни спостереження 6 місяців зона дефекту ще залишалась помітною.

Такий позитивний вплив суспензії ЕККК визначається вмістом біологічно-активних речовин, що впливають на поліпотентні мезенхімальні клітини періосту та ендосту, сприяють їх диференціації в ендотеліоцити, які вистеляють судини та в остеобласти, які продукують кісткову тканину. Як наслідок, проходить швидше відновлення кісткової тканини без проміжної фази хондроїдної метаплазії.

Результати клінічних досліджень

Отримані позитивні експериментальні результати дозволили застосувати трансплантацію суспензії ЕККК при лікуванні широко розповсюджених у клініці щелепово-лицевої хірургії захворювань: зламів нижньої щелепи та їх найчастіших ускладнень - сповільненої консолідації та постравматичних остеомієлітів.

Аналіз клінічних випадків показав, що при трансплантації суспензії ЕККК спостерігається тенденція до активнішого перебігу консолідації відламків нижньої щелепи, відновлення кістки протікало більш сприятливо, процес лікування хворими переносився легше порівняно з хворими, яким не проводилася ксенобрефотрансплантація. У перші дні лікування в хворих основної та контрольної групи виражених відмінностей в клінічному перебігу не виявлено. Лише в поодиноких випадках, у хворих гіперергічного типу після трансплантації відзначалася незначна больова реакція впродовж першого дня, в подальшому - субфібрильне підвищення температури тіла, збільшення набряку оточуючих м'яких тканин та регіонарних лімфатичних вузлів. Проте вказані явища при відповідному, однаковому лікуванні як в основній, так і в контрольній групах, зникали на 5-6 день, лице набувало звичної симетричності, на слизовій оболонці альвеолярного відростка явища гіперемії та інфільтрації не спостерігалися.

А вже на 10-13 день від моменту репозиції та фіксації відламків у дослідній групі хворих при пальпації виявлялось потовщення кістки та ознаки формування первинного кісткового мозоля. Вказані клінічні прояви в контрольній групі хворих з'являлись лише на 15-17 день, їх вираженість була значно меншою.

Відсутність рухомості відламків, запальних ознак у ділянці зламу, відновлення анатомічної форми дозволило нам припиняти міжщелепову іммобілізацію на 19-20 день при однобічних зламах та на 21-22 день при двобічних. Ці ж терміни в контрольній групі становили відповідно 22-24 дні та 24-26 днів.

Наші клінічні спостереження за процесами загоєння зламів нижньої щелепи в обох групах хворих корелюють з даними рентгенологічного обстеження. На момент припинення міжщелепової іммобілізації в дослідній групі хворих рентгенологічно спостерігалися виражені ознаки консолідації зламів нижньої щелепи. Якщо у контрольній групі відзначалися інтенсивно виражені процеси крайового остеопорозу кісткових відламків, їх нечіткість та розпливчастість, розширення щілини зламу кістки, де спостерігалась ніжна вуаль кісткового мозоля, то у основній групі прояви рарефікації були виражені менше, кісткові краї відламків згладжені, звужена щілина зламу з помітно густою тінню первинного кісткового мозоля.

Більш сприятливий клінічний перебіг у основній групі, порівняно з контрольною, вплинув на терміни лікування хворих та відновлення їх працездатності. Різниця в тривалості лікування в середньому становила 4-5 днів.

Ефективність використання клітинної ксенобрефотрансплантації в комплексному лікуванні зламів нижньої щелепи підтвердили ехоостеометричні дослідження зони пошкодження кісткової тканини в більш ранні терміни, ніж клінічні та рентгенологічні даними. Ехоостеометрію проводили методом абсолютного вимірювання на 7, 14, 21, 30 дні лікування.

Отримані показники ехоостеометрії повністю корелюють із клініко-рентгенологічними даними (рис. 3). У перші дні лікування значної різниці в перебігу процесів остеорегенерації за показниками проходження ультразвукової хвилі не відзначали. У основній групі швидкість розповсюдження ультразвуку становила 2844±25 м/с (86% від показника норми), а в контрольній відповідно - 2810±34 м/с (85% норми). Але, починаючи з 10-12 дня, спостерігалося різке зростання швидкості розповсюдження ультразвукової хвилі по кістковій тканині, яка в основній групі становила 3009±37 м/с (91% норми), в контрольній - 2910±34 м/с (88% норми). Ці дані свідчать про інтенсифікацію відновних процесів та збільшення щільності тканин у ділянці пошкодженої кістки. Така позитивна динаміка відзначалася і в наступні терміни спостереження: на 21 добу лікування в основній групі показники швидкості розповсюдження ультразвуку становили 3108±58 м/с (94% норми), в контрольній - 2976±30 м/с (90% норми); на 30 добу відповідно - 3207±49 м/с (97%норми) та 3076±51 м/с (93% норми). Зважаючи на відносну частоту такого ускладнення як сповільнена консолідація, яка вимагає, здебільшого, оперативного втручання, та враховуючи високі активуючі остеорегенеративні властивості суспензії ЕККК, нами запропоновано спосіб лікування зламів нижньої щелепи із сповільненою консолідацією, основу якого становить ін'єкційна трансплантація суспензії ЕККК в міжфрагментарну ділянку пошкодженої кістки. Трансплантацію проводили хворим з незначними щілиноподібними дефектами нижньої щелепи, які виникали після секвестректомії, зумовленої травматичним остеомієлітом, та хворим, у яких, незважаючи на іммобілізацію відламків консолідація, не наступала через 40-50 днів.

Рис.3 Процентне співвідношення показників ехоостеометрії у основній та контрольній групах. За показник норми (100%) прийнято швидкість проходження ультразвукової хвилі по неушкодженій нижній щелепі.

Всім хворим, які перенесли секвестректомію, проводили рентгенологічне дослідження. Як правило, на місці видалених секвестрів виявляли дефект кісткової тканини. Після зняття локальних післяопераційних запальних явищ (зменшення набряку м'яких тканин), під місцевим знеболенням ін'єкційно хворим вводили залежно від об'єму дефекту кістки 2-4 мл суспензію ЕККК. Значних ускладнень внаслідок трансплантації не спостерігалося. Подальше лікування проводили за традиційною методикою. Через два тижні з'являлись ознаки утворення кісткового мозоля, на 3-4 тиждень відмічено стійку консолідацію відламків у переважної більшості хворих. Рентгенологічно в щілині зламу вже на 12-14 день післятрансплантаційного періоду спостерігали інтенсивну вуаль, яка свідчила про початкові процеси мінералізації кісткового мозоля. Через 6 міс. структура кісткової тканини у ділянці остеомієлітичного процесу майже відрізнялася від суміжних ділянок, місцями виявлялись ділянки остеосклерозу, що свідчить про продовження процесів перебудови мозоля.

Усім хворим із сповільненою консолідацією проводили корекцію іммобілізації. Трансплантація у таких випадках вимагала значних зусиль через наявність в міжфрагментарній ділянці щільної фіброзної та хрящової тканини. Для полегшення трансплантації робили кілька коливальних рухів шприцом, руйнуючи частину фіброзного і хрящового мозоля та створюючи "сприймаючу" зону. Трансплантат вводився під певним тиском. Після зникнення постравматичної симптоматики, подальший перебіг не був ускладненим. На 12-14 день спостерігалося потовщення кісткової тканини в патологічній ділянці без запальних проявів, що свідчило про інтенсивне утворення первинного кісткового мозоля. На 20-22 день відзначалася стійка консолідація відламків. Рентгенологічно виявлені ознаки мінералізації зони зламу: краї відламків ставали менш чіткими, згладженими, між ними спостерігалася виражена завуальованість. При контрольних оглядах через п'ять-шість місяців після травми жодних клінічних ознак не виявлено. Рентгенологічна картина травмованої ділянки не відрізнялася від оточуючих тканин, структура кісткової тканини набувала однорідності.

Ефективність запропонованого способу лікування підтверджувалася й даними ехоостеометрії (рис. 4). Вже на 14 добу відзначалося зростання швидкості поширення ультразвуку з 2844±12 м/с до 3009±37, що становило відповідно 86% та 91% норми. Позитивна тенденція зберігалася й надалі: на 30 добу швидкість розповсюдження ультразвуку досягала 3141±35 м/с (95% норми); на 60 добу - 3240±46 м/с (98% норми); на 90 добу - 3273±53 м/с (99% норми); на 180 добу - 3340±32 м/с (101% від норми). Незначне збільшення швидкості розповсюдження у термін шість місяців порівняно з нормою можна пояснити інтенсивною перебудовою та ремодуляцією первинного кісткового мозоля.

На підставі даних клінічних спостережень, можна зробити висновок, що трансплантація суспензії ЕККК, завдяки вмісту комплексу біологічно активних речовин, позитивно впливає на перебіг остеорепаративних процесів у щілині зламу нижньої щелепи, активізує утворення кісткового мозоля, і тим самим скорочує терміни лікування та прискорює трудову реабілітацію хворих.

Трансплантація суспензії ЕККК особливо ефективна при лікуванні ускладнених зламів нижньої щелепи. Завдяки цьому методу активуються регенераційні процеси, створюються умови для трансформації фіброзної та хрящової тканини в кісткову, що прискорює лікування та загоєння зламів, робить лікування менш травматичним, не вимагає додаткових розширених оперативних втручань. Позитивні результати отримані нами в 86% хворих з неускладненими та 94% хворих з ускладненими зламами нижньої щелепи.

На підставі наведених даних, можна стверджувати, що застосування в комплексному лікуванні пошкодженої кісткової тканини трансплантації суспензії ЕККК як засобу активації відновного процесу та профілактики можливих ускладнень є досить перспективним в медицині, зокрема в щелепово-лицевій хірургії та травматології, може бути рекомендованим для широкого впровадження в клінічну практику як метод вибору при лікуванні зламів нижньої щелепи. Методика виготовлення, зберігання, введення трансплантату проста та доступна в умовах стаціонару і поліклініки, а спосіб лікування пройшов клінічні випробування, які підтвердили його ефективність.

Рис.4 Процентне співвідношення показників ехоостеометрії в основній групі та у нормі. За показник норми (100%) прийнято показник проходження ультразвуку по неушкодженій нижній щелепі.

ВИСНОВКИ