Ендоскопічна медикаментозна блокада блукаючих нервів та кріотерапія в лікуванні довго незагоюваних виразок дванадцятипалої кишки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ендоскопічна медикаментозна блокада блукаючих нервів та кріотерапія в лікуванні довго незагоюваних виразок дванадцятипалої кишки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Виразкова хвороба шлунка (ВХШ) та дванадцятипалої кишки (ВХ ДПК) залишається актуальною проблемою гастроентерології та хірургії (Василенко В.Х., Гребеньов О.Л., 1981; Григорьєв П.Я., 1986, 1995). Особливі труднощі в лікуванні представляють хворі з довго незагоюваними виразками (ДНВ). У цих хворих навіть масивна противиразкова терапія з застосуванням Н₂-блокаторів або інгібіторів протонної помпи та антибактеріальних препаратів не призводить до загоювання виразок і виникає питання про їх оперативне лікування. Тому потрібна подальша розробка неоперативних методів лікування хворих з ДНВ ДПК (Климов М.П., 1990; Майоров В.М. та співавт., 1989, 1992). В останні роки широке використання знаходять різноманітні методи ендоскопічної терапії ВХ. Найбільш часто в теперішній час використовується лазеротерапія (ЛТ) та місцева аплікація на виразку лікарських препаратів (Андріанова О.П. та співавт., 1991; Байбеков І.М. та співавт., 1988; Гуцу В.М., та співавт., 1984; Кондрашов В.В., 1982; Ричагов Г.П. та співавт., 1993; Соломатін А.Д. та співавт., 1991; Царьов М.І. та співавт., 1986, 1989). Перспективними являються методи ендоскопічної денервації шлунка та кріовплив на виразку. Малочисельні роботи, присвячені цим методам, свідчать про їх високу ефективність. Але у всіх випадках, як ендоскопічна медикаментозна блокада блукаючих нервів (ЕМББН) так і кріотерапія (КТ) застосовувалися окремо один від одного, що дозволяло впливати або тільки на кислотопродукційну функцію шлунка (КПФ), або тільки на загоювання виразки. Враховуючи важливість нормалізації основних функцій шлунка, ліквідації патологічної мікрофлори (Helicobacter pylori) (HP), сприяючих загоюванню виразки, а також той факт, що сумісно ЕМББН та КТ по даним літератури не застосовувалися, тому для оцінки їх ефективності необхідно було вивчити вплив застосованого нами методу на ці процеси. Запропонована нами методика сумісної ЕМББН та КТ використовується вперше та дозволяє комплексно впливати як на кислотопродукцію, так і на строки загоювання виразки, що підвищує ефективність лікування хворих з ДНЯ ДПК.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Тема дисертаційної роботи зв'язана з основним напрямком наукових досліджень кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету: «Методи лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки», шифр проблеми 01.850012.016.

Мета і задачі дослідження. Поліпшити результати лікування ДНВ ДПК, вперше використавши методику сумісної ЕМББН та КТ та вивчивши її вплив на основні функції шлунка, морфологічні і регенераторні порушення, заселеність антрального відділу шлунка (АВШ) HР, що сприятиме в тій чи іншій мірі нормалізації цих функцій, а також дозволить скоротити строки та підвищити відсоток загоювання цих виразок.

Відповідно до мети, необхідно було вирішити слідуючі завдання:

1. Вивчити морфологічні та регенераторні зміни слизової оболонки шлунка (СОШ) при ДНВ ДПК та їх стан при використанні ЕМББН та КТ.

2. Вивчити вплив сумісної ЕМББН та КТ на мікрофлору шлунка.

3. Вивчити вплив сумісної ЕМББН та КТ на кислотопродукційну функцію шлунка.

4. Вивчити вплив сумісної ЕМББН та КТ на моторно-евакуаторну функцію шлунка (МЕФ).

5. Вивчити вплив сумісної ЕМББН та КТ на строки загоювання ДНВ ДПК.

Наукова новизна одержаних результатів. Здобувачем вперше вивчено вплив сумісної ЕМББН та КТ на морфологічні та регенераторні зміни СОШ, НР, КПФ та МЕФ шлунка, строки загоювання виразки. Застосування сумісної ЕМББН та КТ дозволяє зменшити кількість та ступінь порушень регенераторних змін, ліквідувати активність запального процесу в СОШ та ізольовані дисплазії I-II ступеня. Використання запропонованої методики також сприяє зниженню кислотоутворення, нормалізує моторно-евакуаторні порушення та зменшує заселеність АВШ HР, що в свою чергу дозволяє скоротити строки та збільшує відсоток рубцювання ДНВ ДПК. Неефективність ЕМББН та КТ, проведених паралельно з базисною противиразковою терапією з використанням антибактеріальних препаратів, служить об'єктивним критерієм необхідності оперативного втручання.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонована сумісна ЕМББН та КТ дозволяє нормалізувати основні функції шлунка, зменшити кількість та ступінь порушень морфологічних та регенераторних змін, а також заселеність АВШ НР, ліквідувати активність запального процесу в СОШ та ізольовані дисплазії I-II ступеня, що в свою чергу дозволяє скоротити строки та збільшує відсоток рубцювання ДНВ ДПК. Неефективність ЕМББН та КТ, проведеної паралельно з базисною противиразковою терапією з використанням антибактеріальних препаратів, служить об'єктивним критерієм необхідності оперативного втручання. Запропонований метод сумісної ЕМББН та КТ впроваджено в ендоскопічному відділенні Запорізької обласної клінічної лікарні (акт впровадження від 16 листопада 1998 р.), медико-санітарній частині №7 заводів «Запоріжсталь» та «Дніпроспецсталь» м. Запоріжжя (акт впровадження від 20 листопада 1998 р.), міської лікарні №1 м. Мелітополя (акт впровадження від 10 грудня 1998 р.), ендоскопічному кабінеті Куйбишевської ЦРЛ (акт впровадження від 01 грудня 1998 р.). Матеріали дисертації включено в курс навчання для студентів Запорізького державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою працею автора, який провів аналіз наукової літератури за темою роботи, виконав глибокий інформаційний пошук, провів аналіз клінічного матеріалу. Всі ендоскопічні дослідження з взяттям морфологічного матеріалу, дослідження МЕФ шлунка за допомогою динамічної гастросцинтіграфії та УЗ-дослідження, ЕМББН та КТ, статистична обробка матеріалу виконана особисто здобувачем. Експрес-діагностика НР та дослідження КПФ шлунка, гістологічні та морфологічні дослідження проведені сумісно з співробітниками кафедри госпітальної хірургії Запорізького державного медичного університету (завідувач - д.м.н., професор Ніконенко О.С.), патолого - анатомічного відділення Запорізької обласної клінічної лікарні (завідувач - Заталюк В.М.) та кафедри лабораторної діагностики Запорізького інституту удосконалення лікарів (к.м.н., доцент Кривохатська Ю.О.). В сумісно опублікованих роботах автору належить від 25% до 75% ідей та розробок.

Апробація роботи. Результати роботи доповідались та обговорювались на: 1) VI Республіканській науково-практичній конференції «Застосування лазерів у медицині та біології» (Харків, 1996 р.); 2) науково-практичній конференції ендоскопістів України «Актуальні проблеми діагностичної та лікувальної ендоскопії» (Київ, 1996 р.), на міжкафедральному засіданні кафедр госпітальної, загальної та факультетської хірургії, а також кафедри внутрішніх хвороб ЗДМУ, кафедри хірургії ЗІУЛ, 57-й науковій конференції молодих вчених ЗДМУ та ЗІУЛ (1996 р.); засіданні Запорізького обласного хірургічного наукового товариства (1995-1997 рр.), на фаховому семінарі з хфрургії у спецраді Д 08.601.01 у Дніпропетровській державній медичній академії.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових робіт: з них 6 статей у фахових медичних журналах, 7 - у вигляді тез в збірниках праць з'їздів та конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, огляду літератури, опису методик дослідження та характеристики клінічних спостережень, двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Дисертація викладена на 144 сторінках машинопису. Текст ілюструють 21 таблиця та 6 малюнків, які займають 20 сторінок. Список використаних джерел містить посилання на 244 праці, з них 184 роботи вітчизняних та 60 закордонних авторів.

Основна частина

медикаментозний шлунок кишка ендоскопічний

Матеріал і методи дослідження. Робота базується на результатах лікування 141 хворого з ВХ ДПК в умовах ендоскопічного відділення Запорізької обласної клінічної лікарні з 1993 по 1996 роки. Основну групу склали 78 хворих з ДНВ ДПК, контрольну групу №1 - 30 хворих з ДНВ ДПК, отримувавших ізольовану КТ, контрольну групу №2 - 33 хворих з виразками ДПК, отримувавших базисну противиразкову терапію. Показанням до проведення ЕМББН та КТ була наявність у хворих ДНВ ДПК (виразки, не заживаючі на протязі 2-х і більше місяців, рецидивуючі більше 2-х разів на рік або виразки з постійно рецидивуючою течією). Пацієнти як основної, так і контрольних груп під час проведення ЕМББН та КТ одержували противиразкову терапію, включаючу Н₂-блокатори або інгібітори протонної помпи та антибактеріальні препарати. Всім хворим проводили ендоскопію з прицільною біопсією, вивчення КПФ, МЕФ та мікрофлори шлунка (НР), а також морфологічних змін СОШ та ДПК. Вік обстежених пацієнтів коливався від 23 до 70 років. Шлункове кислотоутворення вивчено електрометричним методом у базальному періоді секреції за допомогою рН-мікрозондів ПЕ-рН-2 виробництва СКБ МЕТ (м. Кам'янець-Подільський) та індикатору кислотності шлункового соку (ІКШ-2). МЕФ шлунка вивчалася методом динамічної гастросцинтіграфії (ДГСГ) на комп'ютерно-сцинтіграфічній системі «Гамма» (Угорщина) та за допомогою УЗ-апарату «Sonoline S1» фірми «Siemens». Для виявлення НР під час фіброгастроскопії брали по 2 біоптати слизової оболонки з краю виразки, АВШ та тіла шлунка (ТШ) для проведення комплексної діагностики, яка включала гістологічний метод, а також експрес-діагностику: вивчення уреазної активності, мікроскопію мазків-відбитків, пофарбованих за Грамом. Обстеження хворих проводили до та після лікування, через 1-3, 6 місяців, рік та 3 роки після лікування. Опрацювання одержаних результатів велося за методом варіаційної статистики з вживанням критеріїв Ст'юдента та коефіцієнта згоди - Пірсона (Ксі-квадрат).

Результати власних дослідженнь. Ендоскопічна картина при ДНВ ДПК була різноманітною і залежала від стадії розвитку, частоти попередніх загострень, локалізації. ДНВ ДПК у зворотному розвитку проходили слідуючі стадії: активну, стадію стихання запальних явищ, стадію рубцювання та стадію рубця. Лікування з використанням ЕМББН та КТ у хворих ВХ, як правило, починалось в активній стадії. Так кількість хворих в активній стадії перебігу захворювання в основній групі була 57 (73,1%) та 20 хворих в контрольній групі №1 (66,7%). В зв'язку зі зменшенням набряку слизової оболонки створювалось враження «поглиблення» виразки. Як правило, у цієї групи хворих відмічалось деяке посилення больового синдрому після першого сеансу. В активній фазі навколо виразкового дефекту у частини хворих були поверхневі ерозії, розміри яких коливались від 0,3 до 0,5 см в діаметрі. Ерозивні зміни відзначені в 25 хворих: в основній групі - у 19 пацієнтів (33,3%) та у 6 хворих контрольної групи №1 (30,0%). Збільшення розмірів виразкового дефекту в результаті зменшення периферійного набряку слизової оболонки, а також за рахунок очищення країв виразки та її дна, свідчило про настання другої стадії перебігу виразкової хвороби - стадії стихання запальних явищ. Ця стадія на початку лікування була відмічена у 21 пацієнта основної групи (26,9%) та у 10 хворих контрольної групи №1 (33,3%). Клінічно на цій стадії перебігу ВХ відмічено ліквідування больового синдрому у 73,9% хворих та зменшення або повне зникнення диспепсичних порушень. Третя стадія - стадія рубцювання - характеризується зменшенням виразки як в результаті зменшення набряку, так і розвитку грануляційної тканини на її дні. Четверта стадія - стадія рубця - ділянка на місці колишньої виразки, звичайно яскраво-червоного кольору, з конвергенцією складок та зоною гіперемії навколо (стадія червоного рубця). Рубець може бути лінійної, рідше зіркоподібної форми, не викликаючий грубої деформації органу та придбаючий через 2-3 місяці білуватий колір (стадія білого рубця). Ця стадія була відмічена у 55 хворих основної групи (70,5%) та у 16 хворих контрольної групи №1 (53,3%). Ендоскопічне дослідження хворих ВХ не обмежувалося виявленням виразкового дефекту слизової оболонки, а включало також оцінку стану СОШ та ДПК. Умовно виділили 3 ступеня активності запалення СОШ та ДПК.

Активність I ступеня (помірно виражене запалення) характеризується нерівномірним набряком слизової оболонки з ділянками гіперемії у вигляді плям («плямиста гіперемія») з наявністю слизу. Найбільш часто запальні зміни I ступеня активності в слизовій оболонці АВШ спостерігались у хворих контрольної групи №2 - 60,6% випадків, менш часто така активність запалення була в контрольній групі №1 - 33,3% і ще рідше в основній групі хворих - 29,5% випадків (р<0,05). Запальні зміни I ступеня в слизовій оболонці ДПК частіше діагностувались у хворих контрольної групи №2 - 51,5% випадків, рідше в контрольній групі №1 - 16,7% випадків і ще рідше в основній групі хворих - 14,1% випадків (p<0,05).

При активності II ступеня (виражене запалення) в слизовій оболонці - дифузний набряк, різка гіперемія, з ділянками підслизових крововиливів, вона легко ранима, місцями вкрита білуватим слизом. Вище перелічені зміни слизової оболонки АВШ частіше всього зустрічались у хворих основної групи - 43,6% випадків, менш часто в контрольній групі №1 - 40,0% і ще рідше в контрольній групі №2 - 24,2% випадків (p<0,05). Запальні зміни II ступеня активності в слизовій оболонці ДПК у всіх трьох групах хворих зустрічались майже з одинаковою частотою (p>0,05).

При активності III ступеня (різко виражене запалення) поряд зі значним дифузним набряком та гіперемією слизової оболонки, підслизовими геморагіями на її поверхні визначались місцеві дефекти (ерозії), нерідко багаточисельні, зливаючись в поля. Такі зміни в слизовій оболонці АВШ рідше всього зустрічались в контрольній групі №2 - 15,2% випадків, більш частіше в основній - 19,2% та ще частіше у хворих контрольної групи №1 - 26,7% випадків (p>0,05). Дуоденіти III ступеня активності з незначною різницею в частоті частіше діагностувались в контрольній групі №1 - 53,3% і основній - 50,0% випадків, рідше всього у хворих контрольної групи №2 - 21,2% випадків (p<0,05). В зв'язку з тим, що по даним ендоскопічного дослідження відрізнити морфологічні форми гастриту та дуоденіту неможливо, ми провели аналіз результатів гістологічного дослідження слизової оболонки різних відділів шлунка та ДПК. Поверхневий гастрит по даним гістологічного дослідження найбільш часто зустрічався у хворих контрольної групи №2 - 36,4% випадків, декілька рідше в основній групі - 20,5% і ще рідше у хворих контрольної групи №1 - 16,7% випадків (p<0,05). Інтерстиціальний гастрит як в основній групі хворих - 10,8% випадків, так і в контрольних групах №1 - 10,0% та №2 - 15,2% випадків, зустрічався з незначною різницею по частоті (p>0,05). Хронічний атрофічний гастрит без перебудови залоз найбільш часто діагностувався у хворих основної групи - 35,9% випадків, декілька рідше в контрольній групі №1 - 33,3% та ще рідше у хворих контрольної групи №2 - 12,1% випадків (p<0,05). Атрофічні процеси та кишкова метаплазія частіше всього діагностувались у хворих контрольної групи №1 - 30,0% випадків, рідше в основній - 25,6% та ще рідше у хворих контрольної групи №2 - 18,2% випадків (p>0,05). В ряді випадків атрофічні процеси в СОШ супроводжувались гіперпластичними процесами (атрофічний гіперпластичний гастрит), рідше всього зустрічаючийся у хворих основної групи - 7,7% випадків, декілька частіше в контрольній групі №1 - 10,0% та ще частіше у хворих контрольної групи №2 - 18,2% випадків (p>0,05). При дослідженні біоптатів слизової оболонки відмічались різноманітні форми дуоденіту - від поверхневого до атрофічного. Найбільш висока частота діагностики поверхневого дуоденіту відмічена у хворих контрольної групи №2 - 54,5% випадків, декілька рідше у хворих контрольної групи №1 - 33,3% та ще рідше в основній групі хворих - 24,4% випадків (p<0,05). Інтерстиціальний дуоденіт рідше всього зустрічався у хворих контрольної групи №2 - 24,2% випадків, більш частіше в контрольній групі №1 - 26,7% та значно частіше у хворих основної групи - 41,0% випадків (p<0,05). Найбільш висока частота виявлення атрофічного дуоденіту у хворих ДНЯ ДПК спостерігалась в контрольній групі №1 - 40,0% випадків. Декілька рідше атрофічний дуоденіт був діагностований в основній групі - 34,6%, та ще рідше у хворих контрольної групи №2 - 21,2% випадків (p<0,05).

Таким чином, у хворих з ДНЯ ДПК як в основній, так і в контрольній групі №1 переважали більш глибокі морфологічні зміни слизової оболонки, які характеризуються проникненням запально-дистрофічних процесів на всю товщу СОШ та ДПК, незворотністю морфологічних змін, крово - та лімфостазу, посиленною клітковою інфільтрацією, різноманітними регенераторними порушеннями. Суттєвих відмінностей в морфологічних змінах слизової оболонки АВШ між основною і контрольною групою №1 не відзначено. У більшості хворих з ДНВ ДПК (79,6%) мались різноманітні порушення регенераторних процесів (Сєров В.В. та співавт., 1985, Фішер Л.Л. та співавт., 1990, Хонелідзе Г.В., 1982, Carrik J. et al., 1989). В залежності від ступеня регенераторних порушень виділили слідуючі групи хворих (Бутов Ю.Л., 1987, Василенко В.Х. та співавт., 1989, Петров В.П. та співавт., 1994, Nagayo T., 1977,1981):

Хронічний гастрит без порушення регенераторних процесів.

Хронічний гастрит з порушеннями регенераторних процесів:

а) з нерізко виразливими явищами проліферації, перебудови залоз, кишкової метаплазії.

б) з виразливими явищами проліферації, перебудови залоз, кишкової метаплазії.

III. Хронічний гастрит з диспластичними змінами I, II, III ступеня.

IV. Хронічний гастрит зі сполученими диспластичними та регенераторними порушеннями (дані приведені в табл. 1,2,3).

Застосування сумісної ЕМББН та КТ дозволяє зменшити кількість та ступінь порушень регенераторних змін, ліквідувати активність запального процесу в СОШ та ізольовані дисплазії I-II ступеня. В контрольній групі №1 використання ізольованої КТ дозволило досягти таких змін лише у хворих з атрофічним гастритом без- і з перебудовою залоз. При інших формах гастритів змін в морфоструктурі СОШ у хворих цієї групи відмічено не було.

Проведено порівняльний аналіз показників ступеня заселеності слизової оболонки АВШ HP та характеру морфологічних змін у хворих основної та контрольної групи №1 до та після лікування. До лікування відмічений більш високий відсоток заселеності НР в основній групі - 65 (83,3%) випадків, ніж в контрольній групі №1 - 23 (76,7%) випадка (p<0,05). В основній групі хворих легкий ступінь заселеності був відмічений у 18 хворих (27,7%), виразний ступінь був у 47 хворих (72,3%). В контрольній групі №1 легкий ступінь заселеності діагностовано у 7 пацієнтів (30,4%), виразний ступінь був у 16 пацієнтів (69,6%). Після ЕМББН та КТ, проведеної паралельно з базисною противиразковою терапією, повна санація слизової оболонки АВШ в основній групі відмічена у 41 пацієнта (63,1%): із них у 11 (61,0%) з 18 хворих з попереднім легким ступенем заселеності та у 30 (63,8%) із 47 пацієнтів з попереднім виразним ступенем заселеності. В контрольній групі №1 повна санація слизової оболонки АВШ досягнута лише у 6 пацієнтів: із них у 2 (28,6%) з 7 хворих з попереднім легким ступенем заселеності та у 4 (25,0%) з 16 хворих з попереднім виразним ступенем заселеності. Заселеність НР після використання ЕМББН та КТ залишилася в основній групі у 24 хворих (36,9%): із них у 7 (10,8%) з 18 хворих з попереднім легким ступенем заселеності (p<0,05) та у 17 (26,1%) з 47 хворих з попереднім виразним ступенем заселеності (p<0,05). В контрольній групі №1 заселеність НР залишилася у 17 (73,9%) з 23 хворих: із них у 5 (21,7%) з 7 хворих з попереднім легким ступенем заселеності (p>0,05) та у 12 (52,2%) з 16 хворих з попереднім виразним ступенем заселеності (p<0,05).

В цілому середні показники рН при ДНВ ДПК у хворих основної групи склали: до лікування рН АВШ 3,63±0,35 (помірно кисле середовище), рН ТШ -1,21±0,14 (дуже кисле середовище); після лікування рН АВШ рівнявся 4,27±0,46 (помірно кисле середовище), рН ТШ - 2,28±0,23 (середньо кисле середовище). У хворих контрольної групи №1 показники рН при ДНВ ДПК до лікування склали: рН АВШ був 3,82±0,41 (помірно кисле середовище), рН ТШ - 1,37±0,14 (дуже кисле середовище); після лікування - рН АВШ рівнявся 4,1±0,32 (помірно кисле середовище), рН ТШ - 1,94±0,27 (дуже кисле середовище). В контрольній групі №2 рН АВШ був 4,86±0,08 (помірно кисле середовище) (p<0,05), рН ТШ - 1,44±0,09 (дуже кисле середовище) (p<0,05).

Найкращі результати при проведенні ЕМББН та КТ відмічені у хворих з локалізацією виразки на передній стінці та по латеральному контуру. У цієї групи хворих відмічаються і найменші строки рубцювання (20,4±0,7 та 20,7±0,9 днів відповідно). Важче всього проходило загоювання виразок, які локалізувались на задній стінці (22,3±0,5 днів) та по медіальному контуру (23,3±0,5 днів) відповідно. Середні строки рубцювання виразок ДПК у хворих основної групи склали 21,9±1,3 дня, у хворих контрольної групи №1 середні строки рубцювання склали 25,6±2,4 дня відповідно.

ДНВ ДПК супроводжуються порушеннями МЕФ шлунка. Отримані дані зрівнювались з показниками дослідження 15 практично здорових людей, не маючих скарг з боку шлунково-кишкового тракту. В контрольну групу №1 ввійшли хворі, котрі одержували ізольовану КТ (дані приведені в табл. 4). Для оцінки евакуаторної функції шлунка використовували слідуючі показники: t - час початку евакуації (в хвилинах); T 1/2 - час напіввиведення їжі (в хвилинах). У хворих ДНВ ДПК як основної, так і контрольної групи №1 відмічено зменшення часу початку евакуації по зрівнянню з такими ж даними у групі здорових осіб (p<0,05). Час напіввиведення їжі із шлунка у хворих з ДНВ ДПК був меншим, ніж в контрольній групі №1. Аналізуючи вище сказане, слід відмітити, що у хворих ДНВ ДПК в обох групах відмічено прискорення евакуації з шлунка за рахунок зменшення часу початку евакуації та прискорення евакуації в першу фазу (до досягнення часу піввиведення їжі). Після лікування за даними УЗД виявлено помітне зменшення швидкості евакуації шлункового вмісту у хворих ДНВ ДПК як основної, так і контрольної груп (табл. 5). Підсумовуючи вище сказане, слід відзначити, що у хворих ДНВ ДПК відмічено прискорення евакуації з шлунка за рахунок зменшення часу початку евакуації та прискорення евакуації в першу фазу. Проведення ЕМББН та КТ дозволяє нормалізувати порушення МЕФ шлунка у хворих ДНВ ДПК, що, в свою чергу, сприяє більш швидкому рубцюванню виразок.

Критерієм оцінки віддалених результатів використання ЕМББН та КТ було, перш за все, частота незарубцьованих та рецидивних виразок. В строк до одного року після проведення ЕМББН та КТ незадовільні результати в основній групі відмічені у 28 хворих: не настало рубцювання у 23 (29,5%), рецидиви виразки були у 5 хворих (6,4%) в різні строки після ЕМББН та КТ. Загальний відсоток незадовільних результатів в основній групі склав 35,9%. В контрольній групі №1 з ДНВ ДПК незадовільні результати відмічені у 17 хворих: не настало рубцювання у 14 хворих (46,7%), рецидив виразки настав у 3 хворих (10,0%) в різні строки після проведення ізольованої КТ). Загальний відсоток незадовільних результатів у цієї групи хворих склав 56,7%. У віддалені строки після лікування незадовільні результати відмічені у 4 хворих (7,3%) та у 2 хворих контрольної групи №1 (10,5%). Загальна кількість добрих та відмінних результатів у пацієнтів основної групи склала 80,0% та 68,4% у хворих контрольної групи №1.

Таким чином, використання ЕМББН та КТ дозволяє зменшити кількість та ступінь порушень регенераторних змін, ліквідувати активність запального процесу в слизовій оболонці шлунка та ізольовані дисплазії I-II ступеня. Застосування запропонованої методики також сприяє зниженню кислотоутворення, нормалізує моторно-евакуаторні порушення та зменшує заселеність АВШ HР, що, в свою чергу, дозволяє скоротити строки та збільшує відсоток рубцювання ДНВ ДПК. Неефективність ЕМББН та КТ, проведеної паралельно з базисною противиразковою терапією з використанням антибактеріальних препаратів, служить об'єктивним критерієм необхідності оперативного втручання.

Висновки

У хворих з ДНВ ДПК в активній стадії перебігу захворювання переважає виразне та різко виразне запалення СОШ ДПК, в той час як у пацієнтів зі звичайним перебігом виразкової хвороби спостерігається картина помірно виразного запалення в СОШ та ДПК.

У хворих з ДНВ ДПК маються більш глибокі, важко зворотні морфологічні зміни та регенераторні порушення, які характеризуються проникненням запально-дистрофічних процесів на всю товщу СОШ та ДПК, на відміну від пацієнтів зі звичайним перебігом виразкової хвороби, де ці зміни менш виражені, розповсюджуються тільки на поверхневі шари СОШ і носять зворотній характер.

При рубцюванні ДНВ ДПК під впливом ЕМББН та КТ ліквідується активність запального процесу слизової оболонки та ізольовані дисплазії I-II ступеня, зменшується кількість та ступінь регенераторних порушень в значно більшій мірі, ніж у хворих з ДНВ ДПК після використання ізольованої КТ.

Використання сумісної ЕМББН та КТ в комплексі з противиразковою терапією, до складу якої включені антибактериальні препарати, дозволяє досягнути повної санації слизової оболонки АВШ від НР у 63,1% пацієнтів з ДНВ ДПК, по зрівнянню з 26,1% у хворих з ДНВ ДПК після ізольованної КТ.

5. У всіх хворих з ДНВ ДПК захворювання перебігає на фоні підвищеного кислотоутворення - середовище в базальних умовах в АВШ було помірно кислим, а в ТШ - дуже кислим. Зниження кислотоутворення більш помітне та носить більш тривалий характер у хворих з ДНВ ДПК після використання ЕМББН та КТ, ніж після використання ізольованої КТ.

6. У хворих з ДНВ ДПК відмічена прискорена евакуація із шлунка за рахунок скорочення часу початку евакуації. Використання ЕМББН та КТ дозволяє нормалізувати порушення МЕФ шлунка у більшості хворих ДНВ ДПК.

7. Сумісна ЕМББН та КТ чинить додатковий вплив і в значно більшій мірі сприяє нормалізації основних функцій, зменшенню морфологічних змін та зниженню заселеності НР, ніж ізольована КТ, що дозволяє прискорити строки рубцювання виразок (на 3,7 днів).

8. Використання ЕМББН та КТ сприяє рубцюванню виразок у значно більшої частки хворих з ДНВ ДПК (70,5% випадків), ніж ізольована КТ (53,3% випадків).

9. Неефективність ЕМББН та КТ, проведених паралельно з базисною противиразковою терапією з використанням блокаторів Н₂-рецепторів або інгібіторів протонної помпи та антибактеріальних препаратів, служить обєктивним критерієм необхідності оперативного втручання.

Практичні рекомендації

При ДНВ ДПК (виразки, які не рубцюються на протязі двох та більше місяців, рецидивуючі більш двох разів на рік або виразки з безперервно рецидивуючою течією), зважаючи на наявність змін КФЩ та МЕФ шлунка, морфологічні та регенераторні порушення слизивої оболонки, які резистентні до впливу звичайної противиразкової терапії, включаючої блокатори Н₂-рецепторів або інгібіторів протонної помпи та антибактеріальних препаратів, показано впровадження високоефективного методу ЕМББН та КТ, який чинить додатковий вплив на вище вказані зміни.

Використання ЕМББН та КТ при ДНВ ДПК на фоні противиразкової терапії з застосуванням блокаторів Н₂-рецепторів або інгібіторів протонної помпи та антибактеріальних препаратів дозволяє зменшити кількість і ступінь морфологічних та регенераторних порушень, ліквідувати активність запального процесу та ізольовані дисплазії I-II ступеня, а також знизити заселеність АВШ НР.

Застосування ЕМББН та КТ при ДНВ ДПК дозволяє знизити КФШ і нормалізувати МЕФ шлунка, що, в свою чергу, сприяє скороченню строків та збільшенню відсотку рубцювання ДНВ ДПК.

Неефективність ЕМББН та КТ при ДНВ ДПК, проведених паралельно з базисною противиразковою терапією з використанням блокаторів Н₂-рецепторів або інгібіторів протонної помпи та антибактеріальних препаратів, служить обєктивним критерієм необхідності оперативного втручання.

Список опублікованих за темою дисертації праць

Размещено на Allbest.ru