Клініко-патогенетичне значення порушень у системі антиоксидантного захисту при дифтерійній інфекції та розробка методів їх корекції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

Дубинська Галина Михайлівна

УДК 616. 931+612. 015. 39+616-003. 725

Клініко-патогенетичне значення порушень у системі антиоксидантного захисту при дифтерійній інфекції та розробка методів їх корекції

14. 01. 13 - інфекційні хвороби

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

КиЇв - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії

Наукові консультанти: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Бобирьов Віктор Миколайович, завідувач кафедри клінічної фармакології Української медичної стоматологічної академії.

Офіційні опоненти: Доктор медичних наук, академік АМН України БУТЕНКО Геннадій Михайлович, завідувач лабораторії патологічної фізіології та імунології, заступник директора з наукової роботи Інституту геронтології АМН України.

Заслужений лікар України, доктор медичних наук, старший науковий співробітник РУДЕНКО Антоніна Олексіївна, завідувач відділу ускладнених форм грипу, ГРЗ та нейроінфекцій КНДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського, головний інфекціоніст МОЗ України. Доктор медичних наук, професор НІКІТІН Євген Васильович, завідувач кафедри інфекційних хвороб та епідеміології Одеського державного медичного університету.

Провідна установа: Харківський державний медичний університет, кафедра інфекційних хвороб та епідеміології.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського науково-дослідного інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського

Автореферат розісланий «20» травня 1999 року.

експериментальна дифтерійна інтоксикація

Актуальність теми. З 1991 року після відносно тривалого епідеміологічного благополуччя на території України підвищився рівень захворюваності на дифтерію, що дозволило констатувати наявність епідемії (Л.М. Чудная и соавт., 1995; Ж.І. Возіанова, 1996; А.І. Мостюк і співавт., 1996). Завдяки проведенню низки різноманітних заходів, спрямованих на ліквідацію епідемії, в останні роки захворюваність на дифтерію почала зменшуватися, але на цьому фоні значно збільшилась питома вага тяжких та ускладнених форм, зросли показники смертності (А.О. Руденко і співавт., 1993; Ю.А. Барштейн і співавт., 1996; А. І. Мостюк і співавт., 1996; М.Х. Турьянов и соавт., 1996 та інші). Значною мірою особливості сучасного перебігу дифтерії обумовлені зниженням опірності населення до інфекцій в умовах соціально-економічних негараздів та погіршання екологічної ситуації (Ю.А. Барштейн, 1993; 1998; А.М. Ордян і співавт., 1998; О.М. Зінчук і співавт., 1998).

Згідно з даними літератури, однією з основних ланок патогенезу порушень гомеостазу, які мають місце внаслідок дії на організм несприятливих факторів зовнішнього середовища, є активація реакцій вільнорадикального перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та виснаження резервних можливостей антиоксидантної системи (АОС) (Н.Б. Поберезкина и соавт., 1989; Е.М. Лукьянова и соавт., 1995). Доведено, що надмірна активація реакцій вільнорадикального ПОЛ при інфекційних захворюваннях призводить до зростання тяжкості перебігу та розвитку ускладнень, є головним або додатковим механізмом деструктивних змін на субклітинному, клітинному та органному рівнях, обумовлює порушення адаптаційно-пристосувальних процесів (Л. Л. Громашевская, 1997; Ю. А. Барштейн, 1998 та інші). Окремі дослідження останніх років свідчать про важливу роль реакцій ПОЛ та порушень АОС у патогенезі дифтерії, особливо - її ускладнених форм (В.П. Малий і співавт., 1995; Г. В. Мельник и соавт., 1996; О.М. Ізюмська, 1998 та інші). Посилилась увага дослідників до оцінки антиоксидантного потенціалу при носійстві коринебактерій дифтерії (C. d.) у зв'язку з доведеною можливістю трансформації нетоксигенних штамів збудника у токсигенні, а також імовірністю дифтерії у носіїв при пригніченні антитоксичного імунітету внаслідок дії на організм несприятливих внутрішніх і зовнішніх факторів (Ж.І. Возіанова і співавт., 1993; А.І. Мостюк і співавт., 1996; Л.С. Некрасова, Є.М. Горбань, 1997). Наголошується на необхідності дослідження порушень у системах ПОЛ та антиоксидантного захисту як пріоритетних при розробці засобів лікування (І.І. Даниленко, 1998). Ж.І. Возіанова і співавт. (1993) підкреслюють доцільність використання антиоксидантних препаратів у комплексній терапії хворих з дифтерійним міокардитом. З успіхом використали антиоксиданти (АО) при лікуванні хворих і запобігли розвиткові ускладнень дифтерії В. В. Лебедєв і співавтори (1996), А. В. Чорновіл і співавт. (1998).

Аналіз джерел літератури свідчить про перспективність дослідження вільнорадикальних механізмів і стану АОС у патогенезі дифтерії та дифтерійного бактеріоносійства, особливо у сучасних умовах підвищеного впливу несприятливих екологічних факторів. Актуальним завданням сьогодення є розробка патогенетично обгрунтованих засобів фармакокорекції та фармакопрофілактики порушень у зазначених системах.

Мета і завдання дослідження. Мета - на основі експериментальних і клінічних досліджень з'ясувати роль вільнорадикальних механізмів і порушень у антиоксидантній системі в патогенезі дифтерії і дифтерійного бактеріоносійства та розробити засоби патогенетичної фармакокорекції виявлених порушень.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Дослідити інтенсивність реакцій вільнорадикального ПОЛ та стан АОС у крові та тканинах різних органів тварин за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації.

2. Проаналізувати показники ПОЛ та ферментів АОС у хворих на дифтерію в динаміці залежно від клінічної форми, тяжкості перебігу та наявності ускладнень.

3. На підставі проведених експериментальних і клінічних досліджень запропонувати додаткові критерії діагностики тяжкого та ускладненого перебігу дифтерії.

4. Вивчити показники вільнорадикального ПОЛ, оцінити стан АОС та імунітету у носіїв токсигенних (С. d. tox⁺) і нетоксигенних (C. d. tox^-) штамів коринебактерій дифтерії.

5. Дослідити активність реакцій вільнорадикального ПОЛ, показники АОС та імунітету у людей із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів.

6. Обгрунтувати та вивчити ефективність застосування водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової у комплексній терапіїї носіїв C. d., а також як засобу, що підвищує опірність до інфекцій дихальних шляхів у осіб зі зниженим рівнем резистентності.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримано нові дані, які свідчать, що за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації у тканинах внутрішніх органів відмічається посилення реакцій вільнорадикального ПОЛ. Ступінь їх активації залежить від резервних можливостей антиоксидантних систем досліджених органів, ферментативна ланка яких в умовах дифтерійної токсемії виявляється пригніченою. Максимально виражені порушення у системі ПОЛ-АОС мають місце у міокарді та селезінці. Водорозчинний АО прямої дії емоксипін, введений у ранні строки дифтерійної інтоксикації, гальмує надмірну активацію реакцій вільнорадикального ПОЛ і сприяє збереженню функціональної активності АОС, що також підтверджує роль вільнорадикальних механізмів у патогенезі дифтерійної токсемії.

У хворих на дифтерію досліджений стан процесів ПОЛ та активність ферментів АОС залежно від клінічного перебігу та періоду захворювання і доведений взаємозв'язок посилення ПОЛ та порушень у АОС зі зростанням тяжкості перебігу та розвитком ускладнень дифтерії. Встановлена залежність розвитку множинних ускладнень дифтерії та поглиблення ступеня їх тяжкості з виснаженням резервних можливостей АОС. З урахуванням сучасних критеріїв діагностики уточнені ознаки раннього розпізнавання та прогнозування ускладнених форм дифтерії та визначення тяжкості її перебігу.

Показано, що носійство C. d. має місце при зниженні функціональної активності місцевого та клітинного імунітету, а також при пригніченні ферментативної ланки АОС.

Комплексно оцінена специфічна фармакологічна активність водно-спиртових екстрактів ехінацеї пурпурової як засобів лікування та профілактики вільнорадикального ушкодження органів і тканин, визначений відновлювальний вплив препаратів на стан імунної та антиоксидантної систем. На підставі отриманих даних обгрунтоване призначення водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової пацієнтам зі зниженим рівнем резистентності та доведено, що його прийом посилює опірність до інфекцій дихальних шляхів.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження динаміки показників прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу у хворих на дифтерію дозволило рекомендувати визначення показників ПОЛ і АОС як додаткових критеріїв діагностики тяжкого та ускладненого перебігу захворювання, які підвищують якість диференціальної діагностики дифтерії та її ускладнень і впроваджені у міській клінічній інфекційній лікарні м. Полтави, інфекційному відділенні 1-ї міської клінічної лікарні м. Полтави, обласній інфекційній клінічній лікарні м. Харкова.

На підставі отриманих експериментальних і клінічних даних доведена необхідність застосування АО як засобів лікування та профілактики тяжких і ускладнених форм дифтерії та розроблені умови використання водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової у комплексній терапії носіїв C. d.

Результати дослідження дозволили також рекомендувати використання водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової як засобу лікування і профілактики вільнорадикального ушкодження органів і тканин (патент України №9481А), а також як засобу нормалізації тканинного обміну і відновлення морфофункціонального стану органів і тканин (рішення про видачу патенту України від 11. 11. 1998 р. за заявкою №980020682 від 09. 02. 1998 р.), впровадження яких у клінічну практику підвищує ефективність реабілітаційної терапії осіб зі зниженим рівнем резистентності і сприяє підвищенню опірності до інфекцій дихальних шляхів, у тому числі і до дифтерії. Розроблені показання і визначені дози та тривалість прийому водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової. Запропонована реабілітаційна терапія впроваджена в обласній клінічній лікарні м. Полтави, міській клінічній інфекційній лікарні м. Полтави, дитячій міській клінічній лікарні м. Полтави, санаторії «Березовий гай» м. Мирогорода.

Спільно з НДІ фармакології і токсикології АМН України розроблена нормативно-технічна документація на водно-спиртовий екстракт ехінацеї пурпурової (ТФС 42У-13/18688-98), промисловий випуск якого розпочато на ВАТ «Лубнифарм».

Розроблена рецептура і нормативно-технічна документація на харчові продукти з включенням екстракту ехінацеї пурпурової, що запропоновані для дорослих і дітей, які знаходяться в умовах дії несприятливих екологічних факторів та професійних шкідливостей (патент України №24300А). Промисловий випуск «Лікувально-профілактичного продукту» впроваджено на заводі дитячого харчування ім. 1 Травня, м. Сімферополь.

Основні положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні інфекційних хвороб, біохімії, клінічної фармакології, патологічної анатомії в Українській медичній стоматологічній академії, Вінницькому медичному університеті, Дніпропетровській державній медичній академії, Одеському державному медичному університеті та Харківському державному медичному університеті.

Особистий внесок здобувача у розробку наукових результатів, що виносяться на захист. Автором дисертаційної роботи особисто розроблені програма і методологія дослідження. Самостійно проведені експериментальні та клінічні дослідження, виконана більшість біохімічних, біофізичних, коагулологічних та імунологічних методів. Проведена статистична обробка і аналіз первинного матеріалу, написані всі розділи роботи, сформульовані висновки та практичні рекомендації. Частина результатів експериментальних і клінічних досліджень була отримана спільно з к. м. н. О. М. Ізюмською.

Фрагмент дисертаційної роботи виконаний у рамках конкурсної науково-дослідної роботи 1993 р. «Вивчення ролі взаємозв'язку вільнорадикальних, гемокоагулюючих, імунних механізмів у патогенезі захворювань, пов'язаних з дією підвищених доз іонізуючого випромінювання, та розробка методів їх патогенетичної корекції мембраностабілізуючими та поліпептидними препаратами» (№ держ. реєстрації 0193V024034).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були викладені та обговорені на І Українській конференції «Народная и нетрадиционная медицина и пути её развития» (Полтава, 1993), Радіобіологічному з'їзді (Київ, 1993), І Національному з'їзді фармакологів України «Сучасні проблеми фармакології» (Полтава, 1995), обласних наукових конференціях «Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини» (1995, 1996 рр.), обласній науково-практичній конференції (Полтава, 1997), Міжнародній науково-практичній конференції «Изучение и использование эхинацеи» (Полтава, 1998), V з'їзді інфекціоністів України «Актуальні питання клінічної інфектології» (Тернопіль, 1998), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України (м. Луцьк, 1999), на підсумкових щорічних наукових конференціях УМСА (1992-1997 рр.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи надруковано 34 наукові роботи, з яких 18 статей (самостійних - 7) і 16 тез доповідей (самостійних - 6), отримано 5 патентів України. 16 статей опубліковано у фахових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, розділу загальноклінічної характеристики обстежених груп хворих і здорових людей, матеріалів і методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Робота викладена на 404 сторінках, містить 48 рисунків, 118 таблиць, що займають 62 окремих сторінки. Бібліографія містить 411 найменувань і займає 40 сторінок.

Зміст роботи

Загальна характеристика обстежених груп хворих і здорових людей. Матеріал і методи дослідження.

Для реалізації мети і завдання дослідження нами обстежено 475 осіб: 133 хворих на дифтерію, 64 носії C. d., 112 осіб, які мали підвищену сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів та 166 практично здорових.

Серед обстежених хворих на дифтерію жінок було 75, чоловіків - 58; молодого віку - 111, середнього - 18, похилого - 4. Перебіг дифтерії аналізували залежно від клінічної форми, тяжкості та наявності ускладнень. При цьому обстежених з локалізованими формами було 100, поширеними - 14, комбінованими - 18. Легкий перебіг мав місце у 30, середньотяжкий - у 90, тяжкий - у 13 хворих. Характерні для дифтерії ускладнення розвинулися у 42 обстежених, із них: у 41 діагностували міокардит, у 11 - ураження нервової системи і у 11 - нирок. Пацієнтів з ускладненнями, у яких розвинувся лише міокардит, було 30, у інших визначалися множинні ускладнення захворювання. За ступенем тяжкості міокардиту хворі розподілилися так: легкий - 8, середньотяжкий - 21, тяжкий - 12 осіб.

Носійство C. d. реєстрували у 33 чоловіків і 21 жінки: 41 - молодого, 12 - середнього і 1 - похилого віку. Серед носіїв C. d. 28 виділяли токсигенні штами збудника і 36 - нетоксигенні; у 29 носійство C. d. розвинулося на фоні хронічного тонзиліту. 10 носіїв C. d. із супутнім хронічним тонзилітом на фоні загальновизнаної антибактеріальної терапії отримали водно-спиртовий екстракт ехінацеї пурпурової. З метою порівняння показників, які визначали у хворих на дифтерію та носіїв C. d., обстежили 56 практично здорових (донори).

Групу осіб з хронічною патологією ЛОР-органів, у яких визначався низьким рівень резистентності, склали 12 студентів (7 чоловіків і 5 жінок молодого віку) з хронічним тонзилітом без клініко-параклінічних ознак іншої соматичної патології; а також військовослужбовці, які взяли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у червні-серпні 1986 р. (100 чоловіків молодого віку). Результати дослідження цих груп порівнювали з даними, отриманими при обстеженні здорових з високим рівнем резистентності (32 студенти та 50 донорів).

12 осіб з низьким рівнем резистентності (учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) отримали курс реабілітаційної терапії екстрактом ехінацеї пурпурової протягом 3 тижнів. Ефективність проведеного лікування оцінювали при порівнянні з показниками аналогічної групи пацієнтів (18 чоловіків), яких лікували тималіном протягом 10 діб.

Клінічну ефективність екстракту ехінацеї пурпурової визначали також у осіб з хронічним тонзилітом (28 чоловіків молодого віку).

Для встановлення діагнозу «дифтерія» враховували клінічні дані (вираженість симптомів та їх динаміку, строки виникнення і характер ускладнень, ефект від лікування та ін.), результати епідеміологічного, бактеріологічного та серологічних досліджень. Згідно з класифікацією, наведеною у виданні “Международная классификация болезней” (ВОЗ, 1985), дифтерію оцінювали за локалізацією, поширеністю місцевого запального процесу, характером ураження слизової оболонки та тяжкістю перебігу. Для встановлення діагнозу «дифтерійний міокардит» та визначення ступеня його тяжкості використовували дані, викладені у методичних рекомендаціях “Клиника, диагностика дифтерийных миокардитов и принципы их лечения” (Ж. И. Возианова и соавт., 1993; Ж. И. Возианова, 1996). Діагноз бактеріоносійства встановлювали за відсутності клінічних проявів дифтерії, змін на ЕКГ у процесі нагляду та за наявності щеплень (С. О. Крамарєв і співавт., 1996).

При визначенні рівня резистентності використовували підрахунок гострих захворювань дихальних шляхів протягом 1 року життя: високий рівень визначали за їхньої відсутності, низький - за наявності частих (4 і більше) гострих захворювань (В.А. Доскин, М.Н. Рахманова, 1993; Г.Н. Дранник и соавт., 1994).

Хворим на дифтерію дослідження проводили у динаміці: при госпіталізації, кожні 5-7 днів перебування у стаціонарі та при виписці. 14 хворим, які перенесли дифтерійний міокардит, клініко-біохімічне обстеження виконане через 6 місяців після виписки. Носіям C. d. дослідження виконували дворазово: до і після проведення санації. Особам з низьким рівнем резистентності, які отримали курси реабілітаційної терапії, дослідження виконані до і після завершення курсів лікування.

Для вирішення поставлених завдань основними у обстеженні хворих і здорових людей, а також експериментальних тварин, були біохімічні та біофізичні методи, за допомогою яких оцінювали ліпідний обмін, інтенсивність реакцій вільнорадикального ПОЛ та стан АОС. Угрупування використаних біохімічних і біофізичних методів наведене у табл. 1.

Стан місцевого імунітету оцінювали за концентрацією sIgA (Е.В. Чернохвостова и соавт., 1975) у слині обстежених пацієнтів. Оцінку клітинного імунітету проводили за методом К. А. Лебедєва та І.Д. Понякіної (1990), гуморального - за концентрацією імуноглобулінів А, М і G у сироватці (G. Mancini et al., 1965). Вміст ЦІК у сироватці визначали преципітацією у розчині поліетиленгліколю (V. Haskova et al., 1977) ; комплементарну активність сироватки - за 50% гемолізом (О. Е. Вязов, М. Х. Ходжаева, 1973) ; фагоцитарну активність поліморфноядерних нейтрофілів (ПЯH) - у реакції з нітросинім тетразолієм (НСТ-тест) (Ю. И. Бажора и соавт., 1981), стан мікроциркуляторного та коагуляційного гемостазу - за показниками агрегатограми (G.V. R. Born, 1962) та стандартними методиками (В. П. Балуда и соавт., 1980).

Експериментальні дослідження проведені на 91 статевозрілому кролику породи шиншила, 108 статевозрілих щурах лінії Вістар, 18 статевозрілих білих мишах лінії BALB, 71 морській свинці.

Дифтерійну інтоксикацію моделювали шляхом одноразового внутрішньоочеревинного введення 0, 3 DLM дифтерійного токсину на 1 кг ваги тварини (Л. А. Фаворова и соавт., 1988). Тварин виводили з досліду на 4, 7 та 15 добу. Частина тварин на фоні введення дифтерійного токсину отримувала емоксипін внутрішньоочеревинно з розрахунку 1, 0 мг/кг маси протягом 5 діб.

У модельних, гострих та хронічних дослідах з'ясували перспективність використання водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової при станах, що формуються внаслідок дії несприятливих екологічних факторів. У роботі були використані такі моделі: променевого ушкодження (одноразове тотальне -опромінення від джерела Со⁶⁰ у дозі 5 Гр) ; хронічної антиоксидантної недостатності (О. М. Воскресенський та співавт., 1983) ; гострого запалення (Ф. П. Тринус и соавт., 1983).

У модельних дослідах визначали мінімальну діючу дозу водно-спиртових екстрактів ехінацеї пурпурової як інгібіторів вільнорадикального ПОЛ у реакції термічного автоокислення олеату в присутності гомогенату печінки і досліджуваних екстрактів (А. В. Паранич и соавт., 1992).

Отримані дані піддавали варіаційному статистичному аналізу з використанням параметричного t-критерію Стьюдента. Для обмірковування зв'язаності змін параметрів застосовували кореляційний аналіз. Обчислення проводили на ПЕОМ IBM PC Pentium II з використанням програми «Statistica for Windows. Release 4. 3» (Statsoft). При огляді літератури використовували банки даних систем «Medline» та «Current Contents».

Таблиця 1

Біохімічні і біофізичні методи дослідження

Стан вільнорадикального перекисного окислення ліпідів і показники антиоксидантної системи за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації

Експериментальні дослідження показали, що за умов дифтерійної інтоксикації порушується метаболізм поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), активуються реакції вільнорадикального ПОЛ та мають місце порушення у АОС. Зазначені зміни у тканинах різних органів суттєво відрізнялися (рис. 1). Максимальна активація ПОЛ, яка реєструвалася протягом усього терміну дослідження, спостерігалася у міокарді та селезінці. У нирках визначалася короткочасна активація ПОЛ і на 15-ту добу відновлювався рівень ПОЛ, характерний для інтактних тварин. У печінці активація процесів ліпопероксидації спостерігалася тільки на 4-ту добу, а у наднирковиках мала місце виражена тенденція до активації ПОЛ протягом усього терміну досліду. Зміни показників плазми також свідчили про активацію ПОЛ, але на 7-му добу концентрація МДА, на відміну від тканин досліджених органів, різко зменшилась, що може бути пов'язане з підвищеним вмістом ТБК-реактантів у тканинах та з виснаженням субстрату ПОЛ. Таким чином, за ступенем активації реакцій ліпопероксидації тканини досліджених органів розподілилися так: міокард селезінка нирки наднирковики печінка.

Інтенсивність ПОЛ регламентується АОС. На початкових етапах дифтерійної інтоксикації (4-а доба) у крові та тканинах досліджених органів відмічалася мобілізація резервів АОС, спрямована на збереження метаболізму ПНЖК шляхом синтезу гуморально активних сполук і підтримку ПОЛ на рівні, характерному для інтактних тварин. При цьому найбільш виражену мобілізацію резервів АОС спостерігали у тканинах міокарду, селезінки та наднирковиків. На 7-у добу досліду зміни показників АОС у тканинах різних органів мали суттєві відмінності: у міокарді та селезінці реєструвалося різке зниження вмісту та дисбаланс у системі жиророзчинних вітамінів та ферментів; у наднирковиках відмічалося виражене напруження у системі, яке передбачає можливе виснаження резервних можливостей останньої при дії додаткових чинників; у печінці та нирках рівновага у АОС в цей період відновлювалась. На 15-у добу спостерігалася тенденція до відновлення функціональної активності АОС у тканинах міокарду, селезінки та наднирковиків. Найбільш стійкими порушення антиокислювального гомеостазу виявилися у міокарді.

Зміни у системі ПОЛ-АОС за умов дифтерійної токсемії пов'язані, на наш погляд, перш за все з дією дифтерійного токсину, який здатний конкурувати з дихальними ферментами клітин (цитохромами) та пригнічувати синтез білка (Л. А. Фаворова и соавт., 1988), що, в свою чергу, сприяє ініціації ПОЛ та знижує функціональну активність ферментативної і неферментативної ланок АОС.

Привертає увагу той факт, що максимально виражену активацію ПОЛ і порушення у АОС спостерігалися у тканинах тих органів, які мають високу чутливість до дії дифтерійного токсину, що дозволяє припустити роль вільнорадикальних механізмів у патогенезі їх ушкодження, зокрема у розвитку дифтерійного міокардиту. Проведені нами морфологічні дослідження підтвердили розвиток міокардиту за умов проведеного досліду і довели взаємозв'язок ушкоджень кардіоміоцитів, нервових волокон, судин та строми з активацією реакцій вільнорадикального ПОЛ (О. М. Ізюмська і співавт., 1997). Слід зазначити, що накопичення альдегідних сполук, утворених у процесі реакцій ПОЛ, сприяє також розвитку ацидозу, що поглиблює гіпоксію та може призвести до некрозу кардіоміоцитів (Ф. З. Меерсон, 1988).

Відомо, що система біоантиоксидантів (БАО), перш за все жиророзчинних вітамінів ТФ, ретинолу, ?-каротину в умовах екстремального впливу на організм бере активну участь у збереженні антиокислювального гомеостазу (В.П. Казначеев, 1980; Ж.И. Абрамова, Г.И. Оксенгендлер, 1985; И.К. Беляев и соавт., 1992; О.Н. Воскресенский, В.Н. Бобырев, 1992 та інші), що підтверджується проведеними нами дослідженнями на моделі дифтерійної інтоксикації. Закономірним для дифтерійної інтоксикації виявилося зменшення вмісту ТФ та ретинолу на 7-у добу експерименту, насамперед у міокраді та селезінці, що може бути обумовлене їх посиленою витратою у зв'язку з максимально вираженою активацією ПОЛ у тканинах саме цих органів. Недостатність ТФ і ретинолу, в свою чергу, може негативно вплинути на структурно-функціональну повноцінність клітин і негативно позначитися на процесах репаративної регенерації (Ж.И. Абрамова, Г.И. Оксенгендлер, 1985; В.В. Спиричев, И.Я. Конь, 1989). На підставі аналізу даних літератури, а також результатів проведених досліджень, участь вільнорадикальних механізмів в ушкодженні кардіоміоцитів можна представити у вигляді схеми (рис. 2).

Надмірна активація ПОЛ із накопиченням первинних і вторинних продуктів ліпопероксидації у селезінці, яка морфофункціонально споріднена з тканинами інших імунокомпетентних органів, дозволяє припустити участь вільнорадикальних механізмів у патогенезі імунодепресії, характерної для дифтерійної інфекції.

Для обгрунтування положення про те, що активація ПОЛ є вирішальною ланкою патогенезу ушкоджень, необхідно довести, що АО в таких самих умовах досліду будуть виявляти протекторну дію. У проведеному нами дослідженні був використаний емоксипін - синтетичний водорозчинний прямий АО, який має комплексну дію: є мембранопротектором, імуномодулятором, нормалізує мікроциркуляторний гемостаз, зменшує проникність судин, запобігає розвитку ДВЗ крові (А. А. Шведова и соавт. ; 1986) і нині застосовується у клінічній практиці як кардіопротектор.

Проведені дослідження показали, що введення емоксипіну виявило максимально виражений протекторний ефект у тканинах тих органів, у яких спостерігали надмірну активацію ПОЛ, що також є доказом участі вільнорадикальних процесів у патогенезі дифтерійної токсемії. У першу чергу препарат виявив виражену кардіопротекторну активність: при його застосуванні зменшилося утворення вторинних і кінцевих продуктів ПОЛ та навантаження на АОС на 4-у добу та не спостерігалося надмірної активації ПОЛ і виснаження ферментативних і неферментативних АО на 7-у добу. Введення емоксипіну сприяло також збереженню функціональної активності ферментативної і неферментативної ланок АОС у тканинах інших органів. Закономірним виявилося зростання під впливом препарату вмісту жиророзчинних вітамінів на 15-у добу досліду, що може свідчити про стимуляцію процесів репаративної регенерації, для яких, як відомо, необхідний підвищений рівень антиоксидантної забезпеченості (Е. Б. Бурлакова, 1975).

Захисний ефект емоксипіну обумовлений перш за все прямою антирадикальною дією, завдяки чому препарат різко обмежує інтенсивність ПОЛ і запобігає ушкоджувальним ефектам ПОЛ і ліпідної тріади в цілому (Ф.З. Меерсон, 1988). Використання емоксипіну в ситуаціях критичних станів привабливе також у зв'язку з відсутністю побічних ефектів, а також з наявністю у препарату комплексної дії, на що вказувалося вище.

Таким чином, проведені експериментальні дослідження довели, що у патогенезі дифтерійної токсемії значна роль належить порушенням АОС та надмірній активації ПОЛ, і показали, що із зазначеними порушеннями можуть бути пов'язані ускладнення дифтерії. Цей висновок підтверджувався результатами клінічних спостережень і біохімічних досліджень, які детально описані далі.

Метаболічні зміни у хворих на дифтерію

Проведені дослідження показали, що зміни показників ПОЛ та АОС у хворих на дифтерію знаходилися у залежності від тяжкості перебігу, наявності ускладнень та поширеності місцевого запального процесу. Так, при легкому перебігу в періоді розпалу хвороби мало місце зниження активності ферментів АОС, яке супроводжувалося підвищенням концентрації ЦП на 1-у тижні хвороби; у періоді реконвалесценції активність СОД відновлювалась, а активність каталази залишалася нижчою порівняно з групою здорових людей. Вміст ДК та МДА у періоді розпалу хвороби при легкому перебігу утримувалися на рівні показників здорових, але у періоді реконвалесценції з'явилася тенденція до їх зростання. При середньотяжкому перебігу активність каталази і СОД у періоді розпалу змінювалась аналогічно легкому, але, починаючи з 2-го тижня, відмічалася активація ПОЛ і показники МДА утримувалися підвищеними і при виписці зі стаціонару. Як показав кореляційний аналіз, із підвищенням вмісту продуктів ліпопероксидації у хворих із перебігом дифтерії середньої тяжкості збігалася поява клініко-лабораторних ознак міокардиту. При тяжкому перебігу дифтерії у періоді розпалу показники ПОЛ змінювалися у двох напрямках: у більшості хворих - підвищувалися, а у меншої частини - знижувалися; у періоді реконвалесценції концентрація вторинних продуктів ПОЛ закономірно зростала. Показники активності ферментів АОС при тяжкому перебігу дифтерії змінювалися різноспрямовано: починаючи з 2-го тижня активність каталази зростала, а СОД - зменшувалася; зазначені закономірності зберігалися у періоді реконвалесценції. Результати кореляційного аналізу показали, що зростання вмісту МДА та зниження активності СОД у хворих з тяжким перебігом збігалися з появою клініко-лабораторних ознак міокардиту (табл. 2, рис. 3).

Аналіз показників ПОЛ і активності ферментів АОС залежно від клінічної форми дифтерії показав, що їхні зміни залежать від поширеності місцевого запального процесу та періоду хвороби: ступінь зменшення активності ферментів та активації ПОЛ максимально виражені у періоді розпалу та при поширенні місцевого запального процесу (табл. 2, рис. 3).

Аналіз динаміки показників ПОЛ і ферментів АОС залежно від наявності ускладнень провели у групах хворих, рівноцінних між собою за клінічними формами і тяжкістю перебігу дифтерії. При неускладненому перебігу в періоді розпалу реєструвалося зниження активності ферментів АОС, але вираженої активації ПОЛ при цьому не спостерігалося. Слід зазначити, що на 2-у тижні та у періоді реконвалесценції у хворих з неускладненим перебігом дифтерії показники ДК та МДА мали тенденцію до зростання. При дифтерійному міокардиті динаміка вмісту продуктів ПОЛ і активності ферментів АОС була іншою. При появі клінічних, лабораторних та ЕКГ ознак міокардиту відмічалося значне підвищення вмісту ДК та зростання МДА, які реєструвалися на фоні низьких показників активності каталази, концентрації ЦП та підвищення активності СОД. Найчастіше клініко-лабораторні ознаки міокардиту у обстежених нами хворих з'являлися на 2-му тижні, що співпадало з максимально вираженими порушеннями у системах ПОЛ - АОС. При виписці хворих з міокардитом відмічалося відновлення активності ферментів АОС, але МДА у них зберігався значно підвищеним (табл. 2, рис. 3). Катамнестичне обстеження цих хворих виявило нормалізацію показників ПОЛ через 6 місяців після виписки.

Аналіз показників ПОЛ та ферментів АОС у хворих залежно від ступеня тяжкості міокардиту показав, що більш виражене зниження активності ферментів та значно вищий вміст продуктів ліпопероксидації спостерігалися при середньому ступені тяжкості міокардиту порівняно з легким. При тяжкому міокардиті реєструвалися різке зменшення активності СОД та зростання активності каталази при різко підвищеному або значно зменшеному вмісті продуктів ПОЛ.

Найнижчі показники активності СОД визначалися у хворих, які померли від міокардиту. Вірогідно нижча, порівняно з хворими на міокардит, активність СОД протягом усього строку лікування відмічалася у хворих із множинними ускладненнями дифтерії. Привертає увагу те, що на 1-у тижні захворювання у осіб, які не мали на момент надходження до стаціонару ознак ускладнень дифтерії, але надалі вони розвинулися, реєстрували вірогідно вищі від норми показники ДК і МДА та нижчі - каталази, ЦП і СОД, що дозволяє припустити більшу вірогідність розвитку ускладнень дифтерії у людей з антиоксидантною недостатністю. Виявлені закономірності підтверджували результати кореляційного аналізу, завдяки якому встановлені вірогідні зворотні зв'язки між активністю СОД та наявністю множинних ускладнень і тяжкістю перебігу дифтерії.

На пригнічення активності ферментів, перш за все - каталази як характерної риси дифтерійної інфекції, наголошують також інші автори (Л.А. Фаворова и соавт., 1988; Г.В. Мельник и соавт., 1996). В умовах пригнічення ферментативної ланки АОС підтримка загального антиокислювального гомеостазу здійснюється за рахунок неферментативних біоантиоксидантів та ЦП. Проведені нами дослідження показали, що зазначена закономірність характерна для легкого перебігу, який має місце при локалізованих формах дифтерії. Але навіть у даної категорії пацієнтів у періоді реконвалесценції з'являються ознаки активації ПОЛ, які потребують адекватної корекції. При поширенні місцевої запальної реакції та при зростанні токсикозу підвищується як ступінь пригнічення ферментів АОС, так і ризик виснаження резервів біоантиоксидантів, унаслідок чого можлива активація ПОЛ. Активація ПОЛ навіть за наявності пригнічення ферментів АОС обумовлює індуктивне підвищення активності каталази і СОД, що і спостерігали у хворих із середньотяжким перебігом дифтерії.

Інтенсивна продукція супероксиданіонрадикалу в умовах порушення ферментативної ланки АОС веде до швидкого виснаження резервних можливостей системи синтезу СОД і обумовлює зростання вмісту перекисів і посилене навантаження на каталазу. В цих умовах вміст каталази різко зростає, напевне, за рахунок вивільнення її мембранозв'язаної форми, яка мобілізується в умовах критичних станів. АОС не може регламентувати рівень ПОЛ, процес набуває лавиноподібного характеру і обумовлює системні деструктивні порушення. Безпосередня участь дифтерійного токсину у пригніченні АОС у проведеному нами дослідженні підтверджувалася результатами аналізу впливу протидифтерійної сироватки (ПДС) на показники ферментів АОС і ПОЛ, який показав, що введення ПДС у перші 3 дні захворювання сприяє збереженню активності ферментів АОС і зменшує інтенсивність ПОЛ. Проведені дослідження показали також, що імовірність розвитку тяжких та ускладнених форм дифтерії зростає у хворих з низьким вихідним рівнем антиоксидантного потенціалу. Відомо, що кількість факторів ризику розвитку недостатності в АОС збільшується останніми роками (Ж. И. Абрамова, Г. И. Оксенгендлер, 1985). Тому фон, який передує захворюванню на дифтерію, може бути несприятливим (різним), що, у свою чергу, призводить до зростання кількості хворих з тяжкими та ускладненими формами дифтерії.

Зазначені показники аналізували у носіїв C. d. залежно від наявності токсигенності у збудника, супутньої патології ЛОР-органів (хронічного тонзиліту) та у динаміці до і після санації антибіотиками.

Визначення активності ферментів АОС у бактеріоносіїв залежно від наявності токсигенності у C. d. показало, що носійство C. d. tox⁺ супроводжується зниженням, порівняно зі здоровими особами, активності ферментів АОС (СОД, каталази, ЦП), а при носійстві C. d. tox^- ці порушення реєструються менш вираженими (тенденція до зниження каталази та зменшення вмісту ЦП). У носіїв C. d. tox⁺ окремі показники ПОЛ визначалися вищими порівняно з носіями C. d. tox^-. Після санації антибіотиками активність ферментів АОС у носіїв C. d. tox^- відновлювалась повністю, а при носійстві C. d. tox⁺ - частково. При цьому в обох групах носіїв C. d. зросла активність реакцій ПОЛ, що може бути пов'язане з побічною дією антибіотиків.

Враховуючи, що у патогенезі носійства C. d. важлива роль належить стану носоглотки, ми проаналізували показники ПОЛ і АОС у носіїв C. d. tox⁺ та C. d. tox^- залежно від наявності у них хронічного тонзиліту. Встановлено, що у носіїв C. d. toх⁺ із супутнім хронічним тонзилітом і без нього зміни показники активності ферментів АОС мали одну спрямованість, але за наявності хронічного тонзиліту активність СОД реєструвалася вірогідно нижчою. У носіїв C. d. tox^- активність каталази визначалася нижчою, порівняно зі здоровими особами, лише за наявності хронічного тонзиліту, а показники інших ферментів АОС мали односпрямований з “чистими” носіями C. d. tox^- характер. Таким чином, виявлено, що наявність хронічного тонзиліту у носіїв C. d. прризводить до виснаження резервів АОС, що чітко простежується у носіїв C. d. tox⁺. На підставі отриманих даних можна констатувати, що вегетація збудника дифтерії і токсиноутворення коринебактеріями можуть бути пов'язані зі зниженням активності ферментів АОС. Згідно з даними літератури, зі зниженням активності каталази пов'язують редепресію профага токсигенності (Л. А. Фаворова и соавт., 1988). Не виключено, що наявність хронічного запального процесу мигдаликів і зниження функціональної активності ферментативної ланки АОС є тим фоном, що сприяє конверсії нетоксигенних штамів C. d. у токсигенні. Це потребує подальшого доказу.

Оскільки від стану АОС значною мірою залежить функціональна повноцінність імунокомпетентних клітин. Ми проаналізували динаміку показників місцевого, клітинного та гуморального імунітету у носіїв C. d. Проведені дослідження показали, що у носіїв C. d. tox⁺ і C. d. tox^- мають місце пригнічення місцевого імунітету та реєструються порушення клітинної ланки системного імунітету, які проявляються зменшенням кількості Т-лімфоцитів, підвищенням вмісту 0-клітин, пригніченням фагоцитарної активності нейтрофілів. При носійстві C. d. tox⁺, крім зазначених порушень, закономірно реєстрували зменшення кількості розеткоутворюючих нейтрофілів та пригнічення їхньої адгезивної активності. Після санації антибіотиками у носіїв C. d. tox⁺ і C. d. tox^- підвищувалася до рівня норми кількість фагоцитуючих нейтрофілів, але залишалися вірогідно нижчими, порівняно зі здоровими донорами, вміст Т-лімфоцитів та вищою - кількість 0-клітин. За наявності хронічного тонзиліту у носіїв C. d. спостерігали більш виражене пригнічення нейтрофільного і лімфоцитарного пулів імунокомпетентних клітин.

Отже, проведені дослідження показали, що носійство C. d. супроводжується зниженням активності ферментів АОС і реєструється при пригніченні функціональної активності місцевого та клітинного імунітету. У носіїв C. d. tox⁺ виявлені порушення є більш глибокими.

Слід відзначити, що порушення в імунній та антиоксидантній системах, виявлені нами у носіїв C. d., є також характерними для станів, що формуються внаслідок аліментарного дефіциту БАО і дії на організм несприятливих факторів зовнішнього середовища та протягом значного часу можуть клінічно не виявлятися, але сприяють розвитку патологічного процесу (Р.В. Петров и соавт., 1983; К.А. Лебедев, И.Д. Понякина, 1990; В.А. Барабой, 1991, 1994; В.М. Фролов, Л.Л. Пинский, 1997).

Таким чином, результати проведених експериментальних та клінічних досліджень свідчать про важливу роль вільнорадикальних механізмів та порушень антиокислювального гомеостазу у патогенезі дифтерійної інфекції, особливо у розвитку її тяжких та ускладнених форм. Виявлені особливості клінічних і біохімічних показників залежно від клінічного перебігу та періоду захворювання є підставою для використання АО у комплексній терапії хворих на дифтерію як засобів профілактики тяжкого та ускладненого перебігу захворювання та носіїв C. d. з метою підвищення ефективності санації

Проведені клініко-експериментальні дослідження вказують також, що актуальним завданням сьогодення є розробка засобів фармакопрофілактики та фармакокорекції порушень антиокислювального гомеостазу, які спостерігаються у осіб із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів.

Біохімічні та імунні показники у осіб із підвищеною сприйнятливістю до інфекцій дихальних шляхів

З метою з'ясування патогенетичних механізмів, які обумовлюють підвищену сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів, обстежили 3 групи пацієнтів: до І увійшли практично здорові з високим рівнем резистентності, до ІІ і ІІІ - особи з низьким рівнем резистентності (студенти з хронічним тонзилітом і учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно). Обстежені І групи були практично здоровими і протягом року не хворіли. Обстежені ІІ групи часто хворіли на ГРЗ з перебігом у вигляді ринофарингітів, ринофаринготонзилітів, загострень тонзилітів, усі вони мали ознаки хронічного тонзиліту. Крім цього, у 8 пацієнтів цієї групи діагностували хронічний фарингіт, у 7 - хронічний риніт, у 3 - прояви алергії. Ознак інших соматичних захворювань у осіб ІІ групи не було. ІІІ група пацієнтів спостерігалася нами протягом 2 років, усі вони були обстежені через 5-6 років після участі у ліквідації аварії на ЧАЕС. Аналіз анамнестичних даних, спостереження у динаміці дозволили зробити висновок, що у переважної більшості обстежених ІІІ групи протягом цього часу підвищилася сприйнятливість до інфекцій дихальних шляхів. Так, до 1986 року 86% осіб ІІІ групи були практично здоровими, а хронічний перебіг окремих інфекцій дихальних шляхів (тонзиліт, риніт, фарингіт) мав місце у 14% із них. На момент обстеження встановлено, що, порівняно з періодом до 1986 року, в цій групі зросла кількість осіб з проявами хронічних тонзиліту і риніту у 2, 5 рази, фарингіту і бронхіту - у 5 разів. Змінився також перебіг інфекцій: став менш гострим, набув затяжного рецидивуючого характеру з частотою рецидивів 5-6 за рік і більше. Клініко-параклінічні ознаки ураження дихальних шляхів у ІІІ групі виявлялися у 100% обстежених. Крім цього, у 60% з них був виявлений алергічний синдром, у 50% - герпетична інфекція, у 72% - захворювання шлунково-кишкового тракту, у 51% - нервової та у 28% - серцево-судинної систем.

Дослідження показників імунітету, активності ферментів АОС, вмісту продуктів ліпопероксидації, гемокоагуляції та деяких інших біохімічних показників не виявило патологічних змін у обстежених І групи. У ІІ групі показники периферичної крові та імунограми змінювалися у довірчих межах норми, але, порівняно з І групою, ці зміни свідчили про пригнічення імунної системи: меншими визначалися кількість Т- і Т-активних лімфоцитів, відсоток фагоцитуючих нейтрофілів, вміст IgG у сироватці тa sIgA у слині. У ІІІ групі спостерігали ознаки вираженої імунної недостатності: значно нижчими, порівняно з І групою, реєструвалися вміст Т- і В-лімфоцитів, Т-активних лімфоцитів, кількість фагоцитуючих нейтрофілів, концентрація IgA, IgM, IgG у сироватці та sIgA у слині. Пригнічення імунної системи у осіб ІІ і ІІІ груп поєднувалося зі зниженою активністю ферментів АОС: у ІІ групі вірогідно нижчою реєструвалася активність СОД, у ІІІ - нижчою - СОД і ЦП та підвищеною - активність каталази. На цьому фоні у ІІ і ІІІ групах визначалося зростання вмісту продуктів ліпопероксидації. У осіб ІІІ групи реєструвалися також порушення ліпідного обміну (підвищувався вміст загальних ліпідів, - і пре--ЛП, холестерину) та розлади мікроциркуляторного і коагуляційного гемостазу, які, як відомо, поглиблюють імунодепресію і призводять до виснаження резервів АОС. Виявлені у ІІІ групі порушення біохімічних, імунних та гемокоагуляційних процесів за даними літератури є факторами ризику критичних станів у разі виникнення та розвитку гострого інфекційного захворювання (Т. М. Зубик, 1995). Слід зазначити також, що аналогічні ІІ групі обстежених зміни показників АОС та імунітету реєструвалися у носіїв C. d.

Отримані дані свідчать, що порушення АОС та системи імунітету тісно пов'язані між собою і є важливими факторами розвитку підвищеної сприйнятливості до інфекцій дихальних шляхів, що потребує пошуку нешкідливих засобів, зокрема лікарських препаратів комплексної патогенетичної дії, які б сприяли підвищенню власних захисних сил організму.

Експериментальне обгрунтування, оцінка клінічної ефективності водно-спиртового екстракту ехінацеї пурпурової у носіїв коринебактерій дифтерії та осіб з хронічною патологією верхніх дихальних шляхів

Наведені вище дані про патогенетичну роль порушень АОС та імунітету у формуванні підвищеної сприйнятливості до інфекцій дихальних шляхів потребують розробки адекватних засобів фармакопрофілактики та фармакокорекції. Необхідною вимогою до засобів такого призначення є нешкідливість при тривалому застосуванні. Тому у проведеному дослідженні ми зупинилися на розробці лікарського препарату на основі рослинної сировини, зокрема, ехінацеї пурпурової.

Експериментальне обгрунтування застосування ехінацеї пурпурової провели на моделях станів, у патогенезі яких важлива роль належить порушенням АОС та активації ПОЛ: променевого ушкодження, хронічної антиоксидантної недостатності та гострого запалення.

У дослідах in vitro встановлено, що екстракти, виготовлені на 40% спирті, активніше, ніж виготовлені на 70%, інгібірують ПОЛ у широкому діапазоні доз. Порівняння дії екстрактів, виготовлених із надземної частини і кореня з кореневищем ехінацеї пурпурової, щодо впливу на показники ПОЛ і АОС довели їхню ідентичність, що обумовлене подібністю фітохімічного складу різних частин рослини. Тому надалі нами використовується термін “екстракт ехінацеї пурпурової”.

Досліди з опроміненням виконані на 80 щурах-самцях: І групу склали 10 інтактних, показники яких були прийняті за норму, ІІ - 10 щурів, тотально опромінених дозою 5 Гр, ІІІ - щури, які до опромінення протягом 3-х тижнів отримували з кормом екстракт ехінацеї пурпурової із розрахунку 0, 2; 2, 0 і 5, 0 мг/кг маси за добу (по 20 щурів у кожній підгрупі) і були опромінені аналогічно ІІ групі. Тварин декапітували через 7 діб після опромінення одночасно у всіх трьох групах. Проведені дослідження показали, що опромінення індукувало вільнорадикальні процеси, про що свідчило зростання вмісту первинних, вторинних і кінцевих продуктів ліпопероксидації у плазмі та тканинах опромінених щурів. Радіоіндуковане ПОЛ призвело до активного витрачання низькомолекулярних АО, перш за все ТФ у тканинах печінки і селезінки, що обумовило зниження показників загальної АОА (табл. 3). Введення екстракту ехінацеї пурпурової дозою 2, 0 мг/кг, яке передувало опроміненню, нормалізувало більшість показників ПОЛ у тканинах печінки та селезінки. Стабілізуючий вплив екстракту на біомембрани підтверджувався зростанням резистентності мембран еритроцитів до перекисного та кислотного гемолізу. Так, у тварин ІІІ групи відсоток гемолізованих еритроцитів зменшився порівняно з показниками ІІ групи на 49%, а кількість резистентних еритроцитів у популяції зросла в 1, 8 рази. При введенні екстракту фагоцитарна активність лейкоцитів периферичної крові опромінених щурів зберігалася на рівні інтактної групи. Зменшення інтенсивності ПОЛ у крові та тканинах тварин ІІІ серії супроводжувалося зростанням загаль-ної АОА тканин печінки та селезінки. Зазначені позитивні зміни реєструвалися на фоні мобілізації резервів редокс-системи ТФ. В умовах зменшення вмісту низькомолекулярних АО зростання загальної АОА тканин може пояснюватися індукцією синтезу ферментів АОС під впливом мікроелементів (перш за все селену та цинку), які містяться у різних частинах рослини.

У зв'язку з тим, що екстракт ехінацеї пурпурової виготовлений на етанолі, а в літературі є дані щодо радіопротекторної дії самого етанолу, ми також проаналізували зміни показників ПОЛ та АОС у крові та тканинах 10 щурів, які до опромінення замість екстракту отримали 40% етанол у відповідній екстракту ехінацеї дозі. Встановлено, що введення етанолу зменшило вміст первинних, але підвищило - вторинних і кінцевих продуктів ПОЛ у крові та тканинах опромінених щурів. На відміну від етанолу, при введенні екстракту зменшувався вміст кінцевих продуктів ліпопероксидації у тканинах досліджених органів. Крім того, введення етанолу сприяло посиленій витраті резервів редокс-системи ТФ та інших низькомолекулярних АО у тканинах печінки і селезінки.

Для вивчення дії екстракту ехінацеї пурпурової в умовах аліментарної недостатності біоантиоксидантів використовували модель хронічної антиоксидантної недостатності. Експерименти проведені на 91 статевозрілому кролику: І групу склали 9 інтактних тварин, ІІ - 46 кроликів, яких утримували на напівнатуральному безантиоксидантному раціоні і виводили з досліду на 25, 50 і 100 добу, ІІІ - 36 тварин, які на фоні безантиоксидантного раціону протягом 100 діб отримували з кормом щоденно екстракт ехінацеї пурпурової у дозах 0, 05; 0, 2 і 2, 0 мг/кг маси (по 12 кроликів у кожній підгрупі).